3.2.2. Економічні функції

В умовах розвиненої ринкової економіки роль держави не тільки не зменшується, а навпаки, значно розширюється і поглиблюється у порівнянні з періодом нижчої стадії розвитку капіталізму. Адже ринок не завжди відповідає потребам суспільства в цілому. Крім того, він при всіх його перевагах не вирішує багатьох проблем. Наприклад, не гарантує всебічного розвитку людини, проведення фундаментальних наукових досліджень, розвитку громадського транспорту, свободи виходу на ринок виробників, вільного ціноутворення та ін. Тому важливим є втручання в ринкову економіку держави, яка бере на себе вирішення ряду економічних проблем. Інакше кажучи, без широкомасштабного втручання держави в економіку у всіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні) економічна ринкова система не змогла б існувати.

Про виконання цієї глобальної економічної функції свідчить зростаюча роль держави як підприємця, інвестора, продавця, покупця, кредитора, боржника, організатора, центральної регулюючої сили тощо. У єдності та взаємодії вони формують велику економічну потугу сучасної держави.

Як кількісно виразити роль держави у ринковій економіці? Взагалі, відповідь на це запитання дати важко. Адже можна сказати, що вплив держави у США менший, ніж у Швеції, але точну кількісну оцінку одержати навряд чи вдасться. Цілком очевидним є лише те, що держава

бере на себе виконання тих функцій, які не може виконати вільний ринок. Таких функцій досить багато, а тому скласти їх повний перелік досить складно.

Американські вчені-економісти Пол Самюелсон та Вільям Нордгауз виділяють три економічні функції держави - забезпечення ефективності функціонування економіки, справедливості розподілу доходу та сприяння макроекономічному зростанню і стабільності економіки.17 Держава насамперед повинна піклуватися про ефективне функціонування ринкової економіки. Для цього вона встановлює законні правила гри, які регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів та споживачами; надає законний статус приватним підприємцям; визначає права приватної власності; гарантує дотримання контрактів. Уряд на законодавчій основі одержує право виконувати функцію арбітра, який регулює економічні зв'язки між усіма суб'єктами ринкової економіки -роботодавцями і найманими робітниками, виробниками та споживачами. На цій основі він повинен виявляти випадки нечесної діяльності економічних суб'єктів і застосовувати владу для накладання санкцій, використовуючи при цьому відповідні сили правопорядку, стандарти виміру маси і якості продуктів, грошову систему тощо.

Держава повинна постійно підтримувати дію механізму конкуренції, заохочуючи створення малих підприємств, контролюючи угоди великих та визначаючи їх відповідність антимонопольному законодавству.

Як відомо, ринкова система призводить до значної нерівності в розподілі грошового доходу, а отже, і в розподілі національного продукту між індивідуальними виробниками. Навіть у високорозвинутих країнах з ринковою економікою проблема багатих і бідних залишається досить гострою. Тому держава повинна створювати механізми зменшення нерівності доходів та забезпечувати програми соціальної допомоги тим верствам населення, які не в змозі себе забезпечити. Так, через програми соціальної допомоги, які встановлюють мінімальний життєвий рівень, багато значних і очевидних недоліків капіталізму XIX ст. були ліквідовані у XX ст.

Крім забезпечення ефективності функціонування економіки та справедливості розподілу доходу, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання та стабільності економіки. Враховуючи те, що ділова активність у ринковій економіці має тенденцію до коливань, тобто зростати і знижуватися, уряди повинні контролювати негативні прояви ділового циклу. Адже при посиленні таких коливань можуть збільшуватися безробіття, банкрутства, зростати ціни. Щоб зменшити їхні негативні наслідки, державі слід вживати заходів щодо стабілізації економіки. Цьому сприяє застосування

17 Г-

фіскальної та монетарної політики. Суть першої пов'язана з використанням державою податків і витратами бюджетних коштів, а другої - у регулюванні грошового обігу і кількості кредитних коштів в економіці. За допомогою цих двох головних інструментів макроекономічної політики держава може впливати на розмір сукупних видатків, темпи зростання і обсяг національного виробництва, рівні зайнятості та безробіття, цін і темпи інфляції в економіці.

Держава виконує важливу функцію розвитку системи продуктивних сил: робочої сили, засобів праці, предметів праці, використовуваних людьми сил природи, форм і методів організації праці, а зараз - також інформації.

Отже, можна зробити такий перелік економічних функцій державного управління:

-забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;

-захист та заохочення конкуренції;

-загальна координація економічної політики: оподаткування, капіталовкладення, кредитна політика, ціни, зовнішня торгівля;

-грошовий обіг: грошова емісія, контроль за грошовою масою, запровадження обмінних курсів;

-контроль за оплатою праці;

-контроль за рівнем інфляції та зайнятості.

Що стосується переходу України до ринкової економіки, то необхідно зазначити, що за сім останніх років відбулася корінна зміна економічних функцій держави, спрямованих на забезпечення переходу від адміністративно-командної системи управління національним господарством до нових ринкових відносин. При цьому досвід управління національною економікою в умовах переходу до ринку почав накопичуватися лише чотири останні роки.