3. Особливості посади «керівника» органу виконавчої влади

Як відомо, службово-правовий статус посадових осіб органів виконав­чої влади неоднаковий. Для з’ясування цього статусу та визначення його ролі важливе значення має класифікація посадових осіб. Здійснення кла­сифікації дає можливість:

охарактеризувати службово-правовий статус посадової особи серед

інших службовців;

встановити обсяг службово-владних повноважень;

визначити умови та порядок проходження служби і службової ка­

р’єри;

забезпечити найбільш раціональне й ефективне вирішення струк­

турно-штатних питань у державних органах;

розв’язати проблеми врегулювання кадрової політики і підвищення

професійного рівня службового складу державних органів.

Традиційною для адміністративного права стала класифікація служ­бовців за такими критеріями як: а) вид (форма) діяльності службовців; б) обсяг службових повноважень; в) сфера діяльності службовців. Ця кла­сифікація є найбільш поширеною і має не лише теоретичне, а й практичне значення, яке полягає у можливості ефективного нормативного закріп­лення статусу цих осіб та врегулювання процесу виконання ними своїх службових завдань та функцій.

До посадових осіб, насамперед, належить керівний склад державних органів, позаяк керівна посада підтримує необхідний організаційно-функ­ціональний зв’язок у відповідній структурі. Враховуючи внутрішню струк­туру органу виконавчої влади, можна виділити:

а)            керівника органу;

б)            керівника апарату органу, на який покладено організаційне, аналі­

тичне, правове та інше забезпечення діяльності органу;

в)            керівників структурних підрозділів органу (а точніше – апарату органу)

- відділів, управлінь.

Найбільшим обсягом службово-владних повноважень наділений керів­ник органу виконавчої влади. Саме він покликаний здійснювати управлін­ня персоналом службовців органу і створювати належні умови для його безперешкодної діяльності. Від керівника залежить оптимальне викорис­тання всіх форм і методів управління.

При цьому важливе значення має не тільки рівень професійних здібно­стей керівника у відповідній сфері діяльності й уміння приймати рішення в тій чи іншій ситуації, а й авторитет керівника серед його підлеглих. Пси­хологічний (вольовий) момент є досить вагомим у забезпеченні владного впливу керівника, оскільки він виражає саму природу влади. Ще Аристо-тель, даючи характеристику посадової особи, вказував на такі обов’язкові риси, як здатність співчувати, доброчинність та справедливість1. За його уявленням, їх наявність є необхідною умовою для зайняття відповідної посади.

59

Висловлена думка і сьогодні не втратила своєї актуальності. Зокрема, з цього приводу в спеціальній літературі наголошується, що керівник нади­хає колектив на ініціативне і творче виконання службових обов’язків, а також контролює результати діяльності своїх підлеглих2. Саме керівник повинен вміти виробляти стратегію управління, консолідувати зусилля своїх підлеглих на розв’язання важливих завдань управління, використовуючи при цьому свою владу3.

Керівник органу є водночас суб’єктом як внутрішньоорганізаційних, так і зовнішніх управлінських відносин.

Керівник органу повинен організувати роботу всіх структурних підрозділів органу і забезпечити його діяльність загалом. Об’єктами впливу керівника органу виступають не тільки матеріальні та фінансові засоби, а й відповідний трудовий колектив. В силу цього у процесі здійснення внутрішнього управління виникають відносини з різними учасниками службово-трудової діяльності, зокрема заступниками керівника, керів­никами структурних підрозділів органу, окремими державними службов­цями, іншими працівниками органу, які не наділені статусом державних службовців.

Разом з тим, ці відносини характеризуються не тільки багатоманітністю суб’єктивного складу, а й багатофункціональністю свого змісту. Керівник повинен вміти розв’язувати питання, що стосуються забезпечення органі­зації виконання завдань і функцій державного органу, реалізації його ком­петенції через здійснення своїх повноважень.

Основним завданням керівника є розв’язання кадрових питань, зокре­ма прийняття на службу (роботу) до органів, формування кадрового ре­зерву, вирішення спорів, які виникають в процесі проходження державної служби. Насамперед, керівники приймають рішення про зарахування на роботу (службу). Відповідно до нормативно-правових актів, прийняттю такого рішення може передувати проведення спеціальної організаційної процедури. Так, законодавством може передбачатися процедура обов’яз­кового узгодження кандидатури з іншою посадовою особою. Наприклад, відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», при­значення керівників відділів та управлінь головою місцевої державної ад­міністрації має здійснюватися за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня.

Важливою є роль керівника у випадку проведення конкурсу на замі­щення вакантної посади на державній службі (відповідно до Порядку про­ведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців від 15 лютого 2002 р.). За наказом керівника органу утворюється конкурс­на комісія, яку очолює, як правило, заступник керівника. Проте на підставі пропозицій конкурсної комісії рішення про призначення на посаду дер­жавного службовця приймає керівник відповідного органу.

Керівник органу виконавчої влади формує також кадровий резерв відпо­відно до умов і порядку, визначених у Положенні про формування кадро­вого резерву для державної служби від 28 лютого 2001 р. Формування кад­рового резерву спрямоване на підвищення професійного рівня осіб для

60

заміщення посад державної служби або для просування у службовій кар’єрі. Водночас, керівник уповноважений на розгляд скарг, які виникають у процесі проходження державної служби, зокрема, прикладом є оскаржен­ня рішень конкурсної та атестаційної комісій.

Забезпечуючи внутрішнє управління, керівник, як правило, одноособо-во здійснює розподіл управлінських функцій між своїми заступниками. Здебільшого до штату організаційної структури входить кілька заступників керівника. В окремих випадках, передбачених законодавством, заступни­ки призначаються за погодженням із вищою посадовою особою. Заступ­ники здійснюють керівництво у визначених напрямках, координують діяльність відповідних структурних підрозділів і несуть персональну відпо­відальність за виконання покладених на них службових завдань перед ке­рівником.

Один із заступників керівника, як правило, наділений більш значним обсягом повноважень. Він правомочний виконувати функції керівника у випадку відсутності останнього. Разом з тим, законодавством передбачені окремі обов’язки керівника, які не можуть покладатися на заступників. Наприклад, згідно з частиною другою ст. 14 Закону України «Про звер­нення громадян» пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Ге­роїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розгляда­ються вищими керівниками державних органів, органів місцевого само­врядування, установ, організацій і підприємств особисто.

У випадку тимчасової відсутності керівника, з метою забезпечення без­перервності здійснення повноважень відповідного органу, заступник ке­рівника наділяється функціями управління органом. У цьому разі на нього покладається персональна відповідальність за вчинені ним управлінські дії та прийнятті рішення. З метою попередження конфліктних ситуацій у зв’язку з тимчасовою відсутністю керівника у нормативних актах, на наш погляд, доцільно закріпити порядок та умови тимчасового заміщення ке­рівника і умови відповідальності за виконання цих повноважень.

До внутрішньоорганізаційних функцій належить право застосування до підлеглих заходів заохочення і дисциплінарної відповідальності. Ці за­ходи є спеціальним заходом впливу, спрямованим на забезпечення сужбо-во-трудової дисципліни у відповідному органі й належного виконання служ­бових повноважень державними службовцями.

Не менш складною й розгалуженою є зовнішня управлінська діяльність керівника органу виконавчої влади. Передусім на багатоманітність її змісту впливає рівень органу в ієрархії виконавчої влади. Відповідно до цього виникають різні види відносин управлінського характеру:

з вищими органами;

з підпорядкованими органами;

з органами, які є рівними за своїм статусом;

з органами місцевого самоврядування (за умови здійснення останні­

ми власних повноважень);

з органами судової влади (якщо орган виступає в ролі суб’єкта юри­

дичної відповідальності).

61

До того ж різноманітні відносини можуть виникати між органом вико­навчої влади і громадянами, за реалізації останніми своїх прав чи вико­нання обов’язків, а також у разі оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності цих осіб (згідно зі ст. 55 Конституції України).

Керівник репрезентує очолюваний ним орган і здійснює його пред­ставництво у таких відносинах без спеціальних доручень, а відповідно до повноважень керівної посади.

Таким чином, до основних управлінських функцій, виконання яких повинен здійснювати керівник, належать: функції організації, координації й планування діяльності, ухвалення управлінських рішень та впровадження їх у життя, контроль за їх виконанням та персональна відповідальність за організацію діяльності державного органу.

Велике значення має відповідальність керівників за прийняті ними уп­равлінські рішення і виконані дії. Особливу увагу необхідно звернути на дисциплінарну відповідальність. Згідно з чинним законодавством, керівни­ки несуть дисциплінарну відповідальність у порядку підлеглості. Існуван­ня такого виду відповідальності зумовлено особливістю характеру управ­лінських дій керівника. Останній відповідальний як за свої власні дії, так і за діяльність підлеглих по службі осіб, тобто за організацію колективу на виконання завдань держави.

Для дисциплінарної відповідальності в порядку підлеглості характерні такі ознаки: спеціальний суб’єкт відповідальності, яким є керівник; спец­іальна підстава відповідальності, якою є порушення службово-владних повноважень; система стягнень і специфіка їх застосування; особливий порядок оскарження рішень про накладення стягнень. Протиправна служ­бова поведінка цих посадових осіб має не тільки суто особистісний харак­тер, її наслідком є, водночас, дезорганізація діяльності всього органу та його трудового колективу.

Дисциплінарне стягнення накладається органом (посадовою особою), який безпосередньо призначив керівника, або вищим органом (посадовою особою). Застосування дисциплінарного примусу може відбуватися як з власної ініціативи вищої посадової особи, так і за поданням інших осіб. Наприклад, відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації має право порушу­вати перед міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади вмотивовані питання про відповідність займаній посаді керівників їх територіальних органів, на підставі чого міністерство, інший централь­ний орган виконавчої влади повинен у місячний термін прийняти рішен­ня і дати обгрунтовану відповідь. Накладення дисциплінарного стягнення передбачає лише письмову форму, і щодо притягнення до відповідаль­ності приймається відповідний адміністративний акт.

Враховуючи специфіку службово-правового статусу керівників органів виконавчої влади, їх слід віднести до особливої категорії посадових осіб, які забезпечують організаційний, нормативний і психологічний аспекти управління в системі органів виконавчої влади. Таким чином, на посаду керівника органу виконавчої влади нормативно-правовими актами покла-

62

дено здійснення організаційно-розпорядчих функцій і представництво органу в зовнішніх відносинах з іншими суб’єктами, що зумовлює підви­щений рівень персональної відповідальності за їх виконання.

Література

Аристотель. Сочинения. В 4-х т. Т. 4. – М., 1983. – С. 548.

Омаров А.М. Руководитель: размншления о етиле управлення: Мо-

нография. - М., 1984. - С. 8.

Руководитель в аппарате государственного управлення: организаци-

онно-правовьіе проблемн. – К., 1988. – С. 34.