13.4. Теорія ааміністратпвно-аержавного управління в Німеччині

Найбільш впливовою серед європейських шкіл адміністративно-державного управління є німецька. Особливістю теорії адміністративно-державного управління в Німеччині виступають фундаментальні теоретичні дослідження філософського характеру. Німецький класичний ідеалізм дав свою спекулятивну інтерпретацію державному та адміністративно-державному управлінню. Саме філософія створила інституціональні рамки, в яких почали свій розвиток теорія політики і теорія адміністративно-державного управління в Німеччині. Відомий політолог К. Ленк зауважує, що в силу міцності державних традицій у Німеччині дотепер продовжує існувати концепція, відповідно до якої політична наука — це державознавство, доповнене аналізом динаміки державних інститутів. Він посилається на роботи В. Вебера та Е. Форстхоффа.

Із самого початку свого виникнення в німецькій школі державного адміністрування позначився дуалізм філософського осмислення проблем адміністративно-державного управління і соціології адміністративно-державної діяльності. При цьому філософський і соціологічний аспекти розглядалися як модуси (від лат. modus - міра, образ, спосіб, різновид) державності. Велика частина західногерманских політологів у дусі класичних традицій вбачають у державному адмініструванні втілення «трансцендентального розуму», «вічних» цінностей і сферу реалізації волі. Це в найбільш яскравій формі ілюструють концепції X. Куна, Е. Форстхоффа, Е. Хиппеля.

На думку X. Куна, основою, на якій має будуватися предмет теорії адміністративно-державного управління, і тим, з чого він бере свою екзистенцію (від лат. existentia - існування, різновид суб'єктивного ідеалізму, розповсюджений у сучасній філософії та літературі, особливо в західногерманській та французській, вважає, що предметом філософії є людина,  яка розглядається лише як духовне начало,

502

>>>503>>>

ідеалістично), є людська природа, у силу чого розгляд державного адміністрування повинен мати філософський характер: держава живе людиною: людина засновує, формує, управляє нею і одночасно живе в ній, осягаючи її як свою долю.

Філософсько-антропологічний підхід до державного адміністрування властивий також А. Гелену. На його думку, адміністративно-державне управління і право є «фундаментальними антропологічними інститутами». Прагнення до стабільності внутрішнього і зовнішнього світу, що пронизує, на думку Гелена, усе людське буття, стає основою адміністративно-державного управління. Адміністративні інститути склалися в процесі людського спільного життя шляхом стабілізації порядку і правил. Вони є не відображенням економічної та соціально-політичної структури суспільства, а деякою системою, що організовано закріплює історично сформовані відносини між людьми. У концепції А. Гелена сучасні структури адміністративно-державного управління з'являються як соціально індиферентні, як деякий «нейтральний» адміністративний апарат, використовуваний тими чи іншими політичними силами як «керівного штабу нової системи для примусу своїх супротивників». Аналогічну думку висловлює Ф. Іонас, зауважуючи, що адміністративні інститути як такі не представляють чиїхось особливих інтересів і не потребують для свого виправдання в якому-не-будь світогляді, а є принципом емансипації.

Таким чином, адміністративно-державне управління в Гелена і Іонаса перетворюється в самодостатню силу з особливими закономірностями розвитку її інституціональності. І хоча Гелен відзначає у своїй концепції факт використання адміністративно-державного управління як інструмент для досягнення цілей політичними силами, проте в цілому воно в його версії має універсальний характер. Особливу увагу він звертає на те, що порядок державного адміністрування «знімає» напругу, яка виникає в самій людині: «Ми є свідками того, що адміністративно-державні установи суспільства, закони, а також існуючі форми їх взаємодії, які є в наявності як соціально-політичні структури є зовнішніми опорами людини». Саме інститути «звільняють людину від болісного пошуку гідної поведінки, оскільки вони з'являються перед нею вже сформованими і заздалегідь визначеними» [59].

Таке трактування адміністративно-державного управління містить погрозу маніпулювання свідомістю і поведінкою людей. Гелен цілком усвідомлює наявність цієї небезпеки. Він наголошує, що сучасна людина стає цілком керованою. Однак Гелен думає, що ця керованість

503

>>>504>>>

не має характеру репресивної маніпулятивності. Цікаво, що погрозу «нової» дуже глибокої несвободи Гелен бачить не з боку адміністративно-державних інститутів, а з боку «хаотичної суб'єктивності», що виникає за рахунок ослаблення інститутів. Власне кажучи, позиція Гелена зводиться до вимоги «сильного» державного адміністрування, висунутого консервативними академічними та політичними колами Німеччини.

Ідеї «нового Левіафана» розвиваються політологами Німеччини не тільки у філософсько-антропологічному, але й у соціологічному аспектах. Найбільш типовою для соціологічного підходу до адміністративно-державного управління є концепція В. Вебера. Він вважає, що системі адміністративно-державного управління потрібно додати більший авторитет, але при цьому не слід розширювати функції бюрократичного апарату. В. Вебер пише: «Кількісне збільшення державного апарату і розширення його соціальних функцій може послужити погану службу. Вимагати механічного росту держави - означає ще більше погіршувати положення» [78].

Елітарний характер адміністративно-державного управління в країнах Західної Європи В. Вебер вважає вираженням сутності сучасної масової демократії. На його думку, на тих, хто править, покладено завдання створення адміністративної еліти, яка має бути легітимізована народом, суспільною думкою. Однак саме в цьому і полягає основна складність: «демократичній легітимації» перешкоджає «антидемократична сутність бюрократії». Варто особливо зупинитися на концепції адміністративно-державного управління Людвіга Ерхарда, що був спочатку міністром економіки, а потім віце-канцлером і канцлером Німеччини. Цей великий вчений і політичний діяч послідовно поєднав науково-дослідну роботу в провідних наукових центрах з організацією державної служби в країні. Концепція Ерхарда пов'язана з підвищенням соціальної ролі державного адміністрування. Він прагнув перебороти консервативну соціальну структуру за допомогою заходів щодо розпорошення власності і демократизації капіталу та пом'якшення економічних криз і класових протиріч. Усе це передбачало посилення заходів для державного регулювання економіки. Державним законом було створено Раду експертів з оцінки загального економічного розвитку Німеччини. Відповідно до закону Рада експертів, куди входили великі вчені, має готувати потрібні вихідні положення для прийняття урядом політичних рішень.

і

504

>>>505>>>

Ерхард зробив акцент на упорядкуванні державного бюджету за допомогою систематичного скорочення витрат, пом'якшення податкового тиску, заборони набору нових службовців і підвищення окладів, зведення до мінімуму службових відряджень. Так виникла концепція сформованого суспільства, що проголошувала підпорядкування всіх груп населення загальному благу, посилення ролі уряду, примирення всіх класів з існуючим соціальним ладом, твердження «плюралістичного суспільства союзів», побудованого на добровільних спільних діях усіх соціальних груп суспільства. Нова концепція закріплювала визначальну роль адміністративно-державного управління в розвитку суспільства. Держава та її інститути проголошувалися стражем загального блага. У такій державі всі посади на державній службі повинні займати фахівці зі спільних інтересів, які визначають політику країни. У цьому, за Л. Ерхардом, полягає сутність нової техніки державного управління.

Оцінюючи концепції Л. Ерхарда, професор К. І. Варламов справедливо відзначає, що соціально-інституціональний підхід до держави відкриває нові плідні можливості для розуміння змісту, функції і структури державної служби. З цим важко не погодитись. Державні чиновники повинні добре знати інтереси всіх соціальних груп. Сам принцип підбору на державну службу фахівців, професіоналів має насамперед ґрунтуватися на розумінні соціальних інтересів державними чиновниками. Власне в цьому і полягає суть підходу до держави як до соціального, а не правового інституту.

Моністичний (від. грец. monos — один, філософське вчення, яке визнає основою всього існуючого одне начало: або матерію, або дух) підхід до адміністративно-державного управління пропонують прихильники структурно-функціонального підходу в Німеччині. Найбільш послідовно цей підхід знайшов своє вираження в працях Н. Лумана. Він критикує провідного «функціоналіста» Заходу Т. Парсонса за те, що в його системній теорії поняття структури підпорядковане поняттю функції. Іншими словами, будь-яка, нехай найбільш безглузда, структура державного адміністрування в сутності виконує в Парсонса свою функцію. На думку Лумана, позиція Парсонса, незважаючи на удавану раціональність, найвищою мірою спекулятивна. Усяку дію, за Парсонсом, слід розглядати як виконання якої-небудь гіпотетичної, непізнаної функції. Ця позиція фактично унеможливлює будь-яку морально-політичну оцінку структури адміністративно-державного управління. Перевагу своєї структурно-

505

>>>506>>>

функціональної теорії Луман вбачає в тому, що він пропонує постійно досліджувати конкретні функції управлінських структур, а саму структуру адміністративно-державного управління при цьому не розглядає як щось всеосяжне та закінчене. Функцію державного адміністрування Луман пропонує аналізувати за допомогою специфічного спрощення реальності. На його думку, тільки на певному рівні абстракції стає можливим «функціонально» аналізувати і порівнювати всі управлінські структури та процеси.

Цікавий підхід до державного адміністрування в межах своєї теорії соціального розвитку пропонує провідний політолог Німеччини Р. Дарендорф. Аналізуючи соціальну дійсність у розвинених країнах Західної Європи, Дарендорф стверджує, що розподіл влади в сучасному суспільстві досить аморфний. Сьогодні рівновага конкуруючих груп інтересів замінила політичне насильство, яке здійснювалося в недалекому минулому панівним класом. Бюрократія, на думку Дарендорфа, є однією з найвпливовіших груп інтересів. Будучи «останнім» і дійсним носієм влади у всіх організаціях суспільства, включаючи державу, бюрократія не має будь-якої соціальної програми. Цілі, в ім'я яких бюрократія відправляє свою владу, не є її цілями і не народжуються в надрах її ієрархії. Бюрократія не може впливати на прийняття і реалізацію політичних рішень, вона може опиратися їм, але не може приймати їх самостійно. Однак у сучасній державі ніхто не в змозі правити, минаючи бюрократію, і тим більше проти ЇЇ волі. Одночасно з цим бюрократія не може правити, не маючи «мозкового тресту». Як пануючий клас вона є «резервною армією влади» чи «армією без командуючого». На думку Дарендорфа, коли немає груп, які здатні здійснювати політичне панування, а замість них домінує бюрократія без обличчя, для існуючої політичної системи виникає надзвичайно велика небезпека втрати легітимності, З'являється реальна можливість для груп радикальних реформаторів захопити політичну владу. Нерідко така група і в теорії, і на практиці тоталітарна.

У теорії адміністративно-державного управління широко використовують теорію соціального конфлікту, яку розробив Р. Дарендорф. Він запропонував способи регулювання і «каналізування» конфліктів на різних рівнях адміністративно-державного управління, розробивши програму ліберального високомобільного суспільства, що визнає конфлікти і формалізує їх протікання. Дарендорф вважає, що сучасний соціальний  конфлікт  втратив  «абсолютний»  характер,  став  більш

506

>>>507>>>

♦рухливим» і «м яким», перетворився в «приручену» рушійну силу змін. Суть соціального конфлікту полягає в тому, що він може активізувати одночасно процеси розширення і забезпечення прав людей, у такий спосіб збільшуючи їх життєві шанси. У системі адміністративно-державного управління використовують методи і методики профілактики конфліктних ситуацій, «формалізації» етапів протікання конфлікту, «керування» конфліктними процесами. Такі в цілому основні досягнення німецької школи державного адміністрування.