2.3. Подолання (попередження) ухилення від відповідальності винних в розкраданні осіб.

Злочинний світ такий, яким держава дозволяє йому бути.

Дж.Крамник співголова американської Асоціації начальників поліції

Одним із тактичних завдань розслідування, яке повинен вирішувати слідчий у зв’язку з порушенням кримінальної справи, є подолання намагання винних осіб уникнути відповідальності за вчинений злочин. Його успішне вирішення потребує чітких знань про способи вчинення і приховування злочинів, поведінки злочинців під час розслідування та комплекси слідчих дій і ОРЗ щодо нейтралізації та попередження таких намагань.

Слід відзначити, що в науках кримінального процесу і криміналістики останнього часу це завдання розглядається як особлива проблема, хоча певна увага їй приділялась і раніше. Так, в криміналістиці вона розглядалася, починаючи з 50-х рр., через призму дослідження способу підготовки, вчинення і приховування злочину, причому, приховування злочину в його структурі розглядалося як форма протидії розслідуванню.

В останні роки слідча практика все частіше стикається з цілеспрямованою, заздалегідь спланованою і нерідко витонченою протидією правоохоронним органам під час розслідування злочинів. І не тільки з боку підозрюваних (обвинувачених), але і свідків, і потерпілих. Очевидно, що це є наслідком розширення масштабів організованої злочинності та її впливу на правосвідомість людей. Дана обставина вказує на необхідність більш глибокої теоретичної розробки цих питань з формулюванням практичних рекомендацій правоохоронним органам.

Вивчення літературних джерел, слідчої практики свідчить, що при дослідженні проблеми попередження ухилення злочинців від відповідальності використовуються такі поняття, як “приховування злочину”, “ухилення від відповідальності”, “протидія розслідуванню”. Аналіз співвідношення цих понять з етимологічної та змістовної точок зору свідчить про те, що вони не є синонімами.

Поняттям “приховування злочину” позначаються дії осіб, спрямовані на утаювання, знищення, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв), що вказує на факт вчинення злочину. Кожна окрема з цих дій може переслідувати певну мету: неможливість своєчасного виявлення злочину; дезорієнтацію слідства; неможливість доказування винності певної особи тощо. Але їх кінцевою домінуючою метою, на що цілком слушно звернув увагу П.Г. Великородний, є уникнення відповідальності за вчинений злочин, ухилення від покарання.

В той же час ухилення від відповідальності може здійснюватись не тільки шляхом приховування злочину, але і іншими способами, не пов’язаними з його маскуванням. Наприклад, шляхом дискредитації слідства в засобах масової інформації, застосуванням підкупу, погроз відносно представників правоохоронних органів тощо (поняття “протидія розслідуванню”). Тобто поняття “приховування злочину”, “протидія розслідуванню”, “ухилення від відповідальності” близькі за змістом, але не тотожні. Перші два поняття є більш вузькими за своїм змістом і визначають форми ухилення від відповідальності.

Необхідно розмежовувати між собою і поняття “прихо­вування злочину” та “протидія розслідуванню”, оскільки вони, на наш погляд, відтінюють різні аспекти ухилення осіб від відпові­дальності. Поняттям “приховування злочину” доцільно визначати дії осіб з метою ухилення від відповідальності, що здійснюються під час підготовки і вчинення злочину, або після нього, але до його виявлення правоохоронними органами і початку розслідування. Аналогічні ж дії в умовах вже розпочатого розслідування (коли злочин вже виявлено) точніше визначати поняттям “протидія розслідуванню”. При цьому протидія розслідуванню може включати, як вже відзначалося, і прийоми не пов’язані з маскуванням, знищенням чи фальсифікацією слідів злочину.

Узагальнення матеріалів кримінальних справ про розкрадання, вчинених з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності, вивчення спеціальної літератури з цієї проблеми дозволяє дійти висновку, що ухилення від відповідальності злочинців здійснюється за трьома напрямками:

1) шляхом приховування (маскування) злочину;

2) шляхом зникнення злочинців з місця постійного проживання (роботи) і їх переховування;

3) шляхом протидії розслідуванню злочину.

Активне застосування злочинцями (а особливо злочинними угрупуваннями) витончених прийомів ухилення від відповідальності ставить на порядок денний більш глибоке вивчення та узагальнення цих прийомів і розробку заходів щодо їх попередження і подолання. Ця проблема актуальна як в загальнотеоретичному плані, так і в прикладному, зокрема в межах розробки методик розслідування злочинів окремих видів. Знання оперативними працівниками і слідчими типових прийомів, що застосовуються злочинцями для уникнення від відповідальності, дозволить їм більш цілеспрямовано виявляти механізм вчинення злочинів, передбачати поведінку обвинувачених та інших зацікавлених осіб під час розслідування за кримінальною справою, ефективно долати їх протидію.

Приховування розкрадань майна. Способи і прийоми приховування при підготовці і вчиненні розкрадань. Аналіз практики розслідування розкрадань грошових коштів, вчинених з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності дозволяє виділити наступні типові способи приховування цих злочинів.

Спосіб 1 (характерний для розкрадань та супутніх злочинів, що вчиняються шляхом використання комп’ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів). Організована злочинна група залучає до співробітництва спеціаліста в області комп’ютерних технологій, який працює в певному банку, безпосередньо обслуговуючи проходження електронних платежів. Йому пропонується за певну суму (долю від вкраденої суми) таємно перерахувати велику суму грошей з рахунку якогось підприємства-клієнта банка на рахунок іншого підприємства, яке іноді спеціально для цього і утворюється. Для того щоб виграти час, необхідний для зняття вкраденої суми з рахунку, спеціаліст банку – співучасник злочину маскує розкрадання шляхом коректування бази комп’ютерних даних кожного операційного дня (на його початок і кінець). Ця операція може бути їм автоматизована шляхом внесення відповідних змін в комп’ютерну програму, яка використовується в даному банку. В подальшому виявлені розбіжності в операційних документах банку можуть видаватися спеціалістом-співучасником розкрадання як результат збоїв в роботі комп’ютерної системи.

При вчиненні розкрадання даним способом заходи для його маскування можуть зовсім не застосовуватися злочинцями. Це характерно для випадків, коли з рахунків кількох великих клієнтів банку періодично знімаються незначні суми. Через деякий час винні особи подають заяви про звільнення з роботи за особистим бажанням.

В таких випадках при проведенні розслідування виникають суттєві труднощі, особливо коли знищуються сліди злочину (архіви комп’ютерної бази даних за певні дні, архіви електронної пошти, журнали і т. ін.). Доказування розкрадання і факту його маскування можливе шляхом проведення ревізії в банку, виїмки відповідних документів, призначення експертизи комп’ютерного програмного забезпечення, допитом працівників банку, робота яких супроводжується комп’ютерними операціями.

Спосіб 2 (характерний для розкрадань та супутніх йому злочинів, що вчиняються шляхом укладання фіктивної угоди на умовах попередньої оплати). Так, для вчинення розкрадання організується злочинна група, учасники якої поділяються на дві частини. Перша частина учасників злочинної групи утворює підприємство за дійсними документами його засновників, а друга – підприємство за фіктивними документами (від імені неіснуючих “заснов­ників”, за вигаданою адресою тощо). Після реєстрації підприємств і відкриття рахунків в банках перше підприємство дає рекламу, укладає угоди з іншими господарюючими суб’єктами, одержуючи кошти як попередню платню. Потім це підприємство перераховує одержані кошти своїм спільникам за фіктивною угодою на рахунок другого (фіктивного) підприємства. Кошти, що надійшли на рахунок фіктивного підприємства знімаються готівкою (конвертуються в валюту) і привласнюються, а його керівники (“засновники”) зникають. Після цього керівники першого підприємства звертаються в правоохоронні органи з заявою про вчинене відносно них шахрайство.

Використання цього прийому дозволяє тим, хто безпосередньо знімає кошти з рахунку, не вступати в контакт з добросовісними учасниками угод і тим самим утруднити розшук та ідентифікацію підприємців-шахраїв.

Спосіб 3 (характерний для розкрадань та супутніх злочинів, що вчиняються шляхом заснування інвестиційної фірми з наступним заволодінням грошима вкладників). Організована злочинна група засновує інвестиційну компанію і залучає кошти вкладників (шляхом укладання фіктивних договорів страхування, випуску і реалізації цінних паперів тощо), обіцяючи великі дивіденди на вкладені гроші. При цьому, дивіденди дійсно виплачуються першим хвилям вкладників за рахунок “стартового капіталу” (наприклад, кредиту, одержаного шляхом обману), а потім за рахунок грошей кожної чергової хвилі вкладників. Факт виплати обіцяних дивідендів, з одного боку, є засобом залучення нових вкладників, а з другого – засобом маскування шахрайства (демонстрації виконання взятих зобов’язань).

Викриття злочину в цій ситуації повинно йти, по-перше, шляхом встановлення факту виплати дивідендів саме з грошей, які були одержані від вкладників. По-друге, шляхом встановлення відсутності факту інвестування зібраних коштів. Але тут можливі додаткові труднощі, пов’язані з укладанням шахраями фіктивних угод про інвестування, підробкою відповідних документів тощо. Особливо складною є справа розпізнавання і доказування маскування шахрайства в випадках, коли ця злочинна діяльність здійснюється через групу компаній (інвестиційних, фінансових, страхових та ін.). Розслідуванню по таких кримінальних справах повинні передувати і в подальшому його супроводжувати інформаційно-аналітичний пошук та аналітична розвідка як засоби оперативно-розшукової діяльності.

Спосіб 4 (характерний для розкрадань та супутніх злочинів, що вчиняються шляхом утворення і використання фіктивних безготівкових грошових коштів). Організована злочинна група, детально вивчивши порядок проходження платіжних документів в певному комерційному банку і виявивши в ньому певні вади, підробляє платіжні документи від імені реально існуючої чи фіктивної комерційної структури про перерахування значної суми на рахунок певного підприємства – клієнта даного банку. Ці документи направляються нарочним, поштою, телеграфом. Після зарахування цієї фактично фіктивної суми, вона потім знімається з рахунку готівкою чи конвертується в валюту.

В даному випадку викриття злочину пов’язано з великими труднощами, якщо злочинці не затримані під час подання фіктивних документів чи зразу після того. Це пояснюється тим, що злочинці найчастіше намагалися направити документи в банк анонімно – поштою, телеграфом. І факт підробки, як свідчить практика правоохоронних органі Росії і України, виявлявся вже після перерахування грошей. Слідство, як правило, йде шляхом встановлення способу виготовлення документа, проведення допитів працівників банку, що приймали і перевіряли платіжні документи, ОРЗ з метою встановлення осіб, які сприяли швидкому проходженню цих документів.

Можливий і інший різновид даного способу, який полягає в тому, що неплатоспроможний (чи платоспроможний) підприємець у змові з працівниками "свого" банку виготовляє і використовує незабезпечені коштами платіжні документи. Утворення фіктивних безготівкових грошових коштів вчиняється підприємцем тільки у змові з працівниками банку (керівниками комерційних банків і прямими виконавцями розрахункових операцій). При виявленні контролюючими органами таких фактів вони можуть пояснюватись з метою уникнення відповідальності за розкрадання “недоглядом”, “упущенням” з боку окремих посадових осіб підприємства і банку.

Спосіб 5 (характерний для розкрадань та супутніх злочинів, що вчиняються шляхом обманного одержання і присвоєння кредиту). Певна особа (найчастіше підприємець) попадає в залежність до другого підприємця чи групи підприємців (злочинної групи). Шляхом шантажування, насилля та інших засобів злочинна група змушує його утворити підприємство і одержати кредит в банку. Одержані в кредит кошти привласнюються членами злочинної групи, після чого вони зникають, надаючи можливість “підприємцю-боржнику” самому виплутуватись з цієї ситуації. При використанні цього прийому організатори розкрадання безпосередньо не вступають в контакт з банком при укладанні кредитної угоди і тому суттєво утруднюють доказування їх винності.

Можливий і інший різновид цього способу приховування. На посади керівників та головних бухгалтерів комерційних структур підшукуються некомпетентні, а в окремих випадках судимі і навіть психічно хворі особи. Пропонуючи таким особам офіційні посади з великою заробітною платнею, злочинці спокушують їх тим, що нічого робити не потрібно – тільки підписувати папери. Всю роботу на підприємстві злочинці, дійсно, виконують самі, вказуючи призначеним на посади особам на те, коли і які папери необхідно підписувати. Таким чином, юридична відповідальність за протиправні дії лягає на “посадових осіб”. При цьому грошові кошти і матеріальні цінності фактично контролюються виконавцями і часто зберігаються на рахунках інших підприємців-співучасників.

В таких випадках при порушенні кримінальних справ і проведенні розслідування виникають суттєві труднощі. Так, якщо на посадах керівників працюють раніше судимі особи, то природно, що підозра у вчиненні злочину падає перш за все на них. А якщо на посадах бухгалтерів працюють особи, які страждають психічними захворюваннями, то вони взагалі є неосудними, а їх свідчення викликають недовіру. В результаті розслідування за такими справами затягується, що дає змогу дійсним злочинцям знищити докази, а нерідко і припиняється за недоказаністю або відсутністю складу злочину.

Узагальнюючи наведені способи приховування розкрадань майна, можна виділити наступні типові прийоми, які в різноманітному поєднанні використовуються злочинцями на стадії підготовки і вчинення цих злочинів:

- утворення фіктивних підприємств для вчинення розкрадань та “відмивання” вкрадених коштів;

- фальсифікація заосновних документів для приховування дійсної мети створюваного підприємства і утруднення розшуку його засновників;

- призначення на посади в підприємницьких структурах некомпетентних, раніше судимих, психічно хворих чи матеріально залежних і психологічно слабких осіб з перекладенням на них відповідальності за вчинені правопорушення;

- укладання різноманітних фіктивних угод;

- фальсифікація банківських документів, порушення вимог відповідних нормативних актів, що регулюють їх застосування, з метою утворення фіктивних грошових коштів чи інших умов для розкрадання з поясненням цих фактів при перевірках (ревізіях) “недоглядом”, “упущенням” з боку окремих посадових осіб, службовців підприємства і банку;

- підробка платіжних документів і анонімна їх доставка до банку з метою утруднення розшуку і ідентифікації виконавців злочину;

- внесення змін в електронні документи, комп’ютерні програми з наступним їх поясненням як технічних збоїв в роботі комп’ютерної системи;

- імітація господарчої діяльності і виконання взятих на себе зобов’язань з боку посадових осіб фіктивно утворених чи дійсних компаній.

Треба підкреслити, що більшість із зазначених прийомів, спрямованих на приховування розкрадання майна, є одночасно і способом вчинення злочину, або органічно з ним поєднується. Але ці прийоми можуть мати самостійне кримінально-правове значення – містити самостійний склад злочину, що потребує окремої кваліфікації і визначення відповідного предмету доказування під час розслідування. Аналіз слідчо-судової практики свідчить, що нерідко причиною повернення кримінальних справ на додаткове розслідування є саме упущення, пов’язані з кримінально-правовою недооцінкою прийомів приховування розкрадань та їх доказуванням.

Типовими є ситуації, коли розкрадання державного, колективного або індивідуального майна (ст., ст. 83, 84, 86-1, 143 КК) поєднується з ухиленням від сплати податків (ст. 148-2 КК), порушенням порядку зайняття підприємницькою діяльністю (ст. 148-3 КК), фіктивним підприємництвом (ст. 148-4 КК), шахрайством з фінансовими ресурсами (ст. 148-5 КК), порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів (ст. 148-8 КК), зловживанням посадовим становищем (ст. 165 КК), халатністю (ст. 167 КК), посадовим підлогом (ст. 172 КК), підробкою документів (ст. 194 КК). Безумовно, в розслідуванні названих злочинів є нюанси, які заслуговують окремого дослідження в межах відповідних криміналістичних методик.

Прийоми приховування розкрадань після їх вчинення. Маскування розкрадання майна може здійснюватись і після його закінчення. З огляду на специфічність цієї посткримінальної діяльності, прийоми, що використовуються злочинцями, можуть розглядатися як окрема група.

1. Знищення бухгалтерських та інших документів, в яких залишилися сліди розкрадання. Ця акція може маскуватися під утрату документів, їх знищення в результаті затоплення, пожару тощо. Використання названого прийому може бути пов’язане з веденням, так званої “подвійної” бухгалтерії (в тому числі із застосуванням ком­п’ютерної техніки), коли господарча операція спочатку фіксується в одному документі, який після досягнення злочинної мети знищується і замінюється іншим документом без ознак злочину.

2. Відмова в наданні контролюючим та правоохоронним органам тієї чи іншої інформації (документів) з посиланням на комерційну чи банківську таємницю. Така реакція на законні вимоги правоохоронних органів при проведенні перевірок тих чи інших фактів досить поширена, особливо в комерційних банках. Проблема обгрунтованості таких заяв з боку посадових осіб комерційних структур в чинному законодавстві поки що не врегульована. Треба відзначити, що ця проблема існує не тільки в Україні, але і в багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою.

3. Фальсифікація окремих документів (протоколів рішень загальних зборів акціонерів, балансу, звіту підприємства тощо). Це здійснюється шляхом внесення в документи відповідних змін чи повної їх заміни новим варіантом документу або виготовленням документу, якого раніше не існувало взагалі.

4. Включення до складу ревізійних комісій довірених осіб чи підкуп окремих її членів при проведенні перевірок і ревізій. Використання цього прийому спрямовано для спонукання членів ревізійних комісій (її керівників) “не помітити” тих чи інших правопорушень або дати їм бажану для зацікавлених осіб оцінку.

5. Умисне доведення підприємства до банкрутства. Цей прийом застосовується посадовими особами суб’єкта підприємницької діяльності для уникнення відповідальності за вчинені розкрадання. Суть його полягає в доведенні підприємства до фінансової катастрофи шляхом усвідомленого здійснення невигідних програм чи угод, збитками від яких маскуються втрати від розкрадань.

Прийом може реалізуватися, зокрема в тому, що підприємство купляє сировину (одержує послуги) не безпосередньо у виробника, а через підставні фірми-посередники за умисно завищеними цінами. Може мати місце і зворотна спрямованість – підприємство продає свою продукцію через посередників за явно заниженими цінами, в тому числі за кордон іноземним фірмам. Збитки підприємства у цьому випадку супроводжуються величезними “прибутками” його посадових осіб від подібних операцій. Тому умисне доведення підприємства до банкрутства може використовуватися злочинцями і як самостійний спосіб розкрадання. Велике значення для виявлення ознак розкрадання мають методи діагностування банкрутства.

Необхідно звернути увагу, що Закон України “Про банкрутство” від 14.05.1992 р. на відміну від такого ж закону Росії (“О несостоятельности (банкротстве) предприятий” от 19.11.1992 г.) не містить поняття “умисного банкрутства” і не передбачає механізму притягнення винних осіб до будь-якої відповідальності. В криміналістичній літературі зверталась увага на поширені випадки продажу підприємствами металургійної та вугільної промисловості України своєї продукції за кордон іноземним фірмам через фіктивні фірми-посередники, що стало однією з причин їх скрутного фінансового становища. За чинним законодавством притягти за це до відповідальності винних осіб навіть теоретично неможливо, хоча суспільна небезпечність подібних діянь очевидна. Проблеми боротьби з умисним банкрутством досить гостро стоять, як відзначає В.Д.Ларичев, і в Росії, не дивлячись на те, що в новому Кримінальному кодексі РФ за це передбачена відповідальність (ст. 195 "Неправомерные действия при банкротстве", ст. 196 "Преднамеренное банкротство", ст. 197 "Фиктивное банкротство").

Треба зазначити, що і в країнах з розвинутою ринковою економікою, не дивлячись на наявність детального механізму регулювання відносин кредитора і боржника, шахрайські операції запланованого банкрутства одержали значне поширення. Так, компанії США кожного року від умисних банкрутств терплять збитки від 50 до 100 млрд доларів.

Враховуючи тенденції в економічній злочинності в Україні, можна передбачити подальше поширення умисних банкрутств. Для протидії їм нагальною є необхідність доповнення Кримінального кодексу України відповідним складом злочину.

Знання типових прийомів приховування розкрадань, що застосовуються злочинцями під час їх вчинення чи після закінчення, дозволяє працівникам правоохоронних органів швидко розпізнавати хитрощі щодо маскування вчинених злочинів і організовувати ефективне їх розслідування. На початковому етапі розслідування це тактичне завдання може бути визначена як “Встановлення факту розкрадання, способу його вчинення і приховування”.

Зникнення злочинців з місця постійного проживання (роботи) і їх переховування. Цей типовий прийом поведінки підприємців-злочинців зустрічається в слідчій практиці достатньо часто. Він може застосовуватися ними як в чистому вигляді (без маскування розкрадання, зразу після заволодіння майном), так і в поєднанні з приховуванням злочину та протидією розслідуванню. В більшості випадків зникнення злочинців суттєво ускладнює розслідування, особливо в плані забезпечення відшкодування заподіяних розкраданням збитків. Це викликано тим, що розкрадачі зникають, як правило, разом з вкраденими грошима або встигнувши надійно приховати їх. Тому попередження зникнення і переховування злочинців є важливим тактичним завданням початкового етапу розслідування. Основним засобом її вирішення є своєчасне затримання підозрюваних у вчиненні розкрадання із застосуванням запобіжного заходу – утримання під вартою.

У випадках, коли розкрадачі зникають зразу після заволодіння майном до виявлення злочину правоохоронними органами або в результаті упущень під час розслідування, їх місцезнаходження встановлюється з використанням оперативно-розшукових, криміналістичних і процесуальних засобів. Комплекс слідчих дій та ОРЗ, спрямованих на вирішення цього тактичного завдання, може розглядатися як самостійна тактична операція розслідування.

Способи і прийоми протидії розслідуванню розкрадань та їх подолання. Протидія розслідуванню злочину полягає у прийнятті зацікавленими особами заходів, спрямованих на утворення перешкод в виявленні, вилученні і використанні доказів з метою ухилення від відповідальності злочинців, і які вчиняються ними вже після виявлення злочину і початку його розслідування.

Треба звернути увагу, що певна можливість протидіяти розслідуванню з боку підозрюваного і обвинуваченого закріплена кримінально-процесуальним законом як право на захист від необгрунтованого звинувачення у скоєнні злочину. Зокрема, вони мають право давати показання, відмовитися їх давати і відповідати на запитання, мати захисника і бачитися з ним до першого допиту, подавати скарги і т. ін. (ст., ст. 21, 43, 43-1 КПК). В реально ж існуючій практиці “арсенал” засобів протидії розслідуванню з боку вказаних осіб значно ширший і включає незаконні, а іноді і відверто злочинні прийоми (дача хабара, знищення майна, нанесення тілесних ушкоджень, вбивство та відповідні погрози). Використання злочинцями та їх посібниками подібних прийомів може не тільки утруднити процес розслідування, але зробити його зовсім неможливим, привести до вчинення нових злочинів.

Ця обставина робить вельми актуальною в криміналістиці та теорії оперативно-розшукової діяльності проблему протидії розслідуванню та розробки відповідних заходів щодо її попередження і подолання. Значимість цього напрямку наукових досліджень тим більше зростає в умовах поширення організованої злочинності. Саме активна, заздалегідь спланована, витончена протидія розслідуванню за конкретними кримінальними справами з боку організованих злочинних груп (ОЗГ) є однією з якісних відмінностей організованої злочинності в порівнянні зі злочинністю звичайною.

В комплексному дослідженні російських криміналістів, присвяченому проблемам боротьби з організованою злочинністю, засоби протидії розслідуванню, найбільш характерні для використання з боку ОЗГ, поділяються на такі групи:

- використання для протидії заздалегідь утворених корумпованих зв’язків в органах влади, правоохоронних органах, засобах масової інформації;

- маніпулювання свідками і потерпілими (їх свідченнями);

- затягування розслідування, багаторазові його призупинення в зв’язку з переходом підозрюваного на нелегальне становище.

На наш погляд, для класифікації і характеристики засобів протидії розслідуванню доцільно враховувати і спрямованість їх застосування. Аналіз матеріалів кримінальних справ про розкрадання та іншої інформації дає підстави для класифікації прийомів протидії розслідуванню за цією ознакою на наступні групи:

1) прийоми протидії, спрямовані на знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв) як джерел доказів;

2) прийоми протидії, спрямовані на утворення несприятливих зовнішніх умов розслідування;

3) прийоми протидії, спрямовані на утворення несприятливих внутрішніх умов розслідування;

4) прийоми протидії, спрямовані безпосередньо на слідчого (членів слідчо-оперативної групи).

Прийоми протидії розслідуванню, спрямовані на знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв) як джерел доказів. За своєю сутністю – це прийоми приховування розкрадання, але їх особливістю є те, що вони використовуються в умовах уже розпочатого розслідування. Звичайно, це активні, зухвалі і цілеспрямовані дії, особливо з боку ОЗГ. Саме тому їх застосування може свідчити про підвищену небезпечність тих осіб, що вдаються до них.

1. Знищення бухгалтерських, банківських та інших документів з ознаками розкрадання, їх фальсифікація. Ця акція націлена на випередження органів слідства – не дати вилучити документальні джерела доказів і використати їх в процесі розслідування злочину. Мета може полягати і в перекручуванні фактів (фальсифікація) шляхом внесення певних змін в дійсні документи або повного виготовлення фальшивих документів.

2. Зникнення і переховування осіб, причетних до розкрадання. Цей прийом реалізується підприємцями-розкрадачами, як правило, як тимчасовий крок протидії розслідуванню з метою виграти час для вжиття більш ефективних заходів щодо ухилення від загрози кримінальної відповідальності (знищення, фальсифікації доказів, приховування вкраденого майна, використання корумпованих зв’язків тощо).

Під час розслідування в ситуації, коли не вдалося попередити зникнення підозрюваного, необхідно встановити його зв’язки з найближчим оточенням (сім’єю, членами ОЗГ, друзями). Контроль за можливими каналами зв’язку членів сім’ї підозрюваного, відомих слідству членів ОЗГ можуть вказати шляхи до місця перебування розшукуваної особи і затримання її.

3. Відмова затриманого підозрюваного давати показання і відповідати на запитання. Така лінія поведінки є правом підозрюваного (обвинуваченого) і вибирається вона, як свідчить слідча практика, для затягування слідства, щоб виграти час для вжиття заходів з боку інших членів ОЗГ щодо ухилення від загрози кримінальної відповідальності. Цей спосіб протидії може бути заздалегідь обговореним і запланованим в ОЗГ.

4.Підозрюваний (обвинувачений) дає неправдиві показання. Ця лінія поведінки логічно змінює попередню і може мати кілька варіантів. Підозрюваний може намагатися спростувати докази вчинення розкрадання, посилаючись на ті чи інші обставини, що завадили, наприклад, виконати взяті зобов’язання (підвели постачальники; неправомірність дій податкових та інших органів; вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання відносно нього незнайомими особами тощо). Коли цього не вдається досягти, а розкрадання вчинено ОЗГ, то типовим є намагання подати розкритий злочин як вчинений випадковою групою підприємців під впливом певних обставин (тягне більш м’яке покарання). Найчастіше в таких випадках підозрювані, обвинувачені дають показання тільки по фактах, що стосуються їх особисто.

Завданням слідства в такому випадку поряд з дослідженням інших обставин розкрадання є:

- встановлення доказів групового, а потім і організованого вчинення злочину;

- виявлення явно злочинних зв’язків підозрюваного з іншими підприємцями;

- встановлення ролі кожного співучасника у вчиненні розкрадання, використання протиріч між інтересами співучасників злочину;

- виявлення розкрадань, вчинених в місті, області (кількох областях) аналогічним способом;

- перевірка на причетність до виявлених аналогічних злочинів як самого підозрюваного, так і осіб з його оточення.

Це тактичне завдання розслідування можна визначити як “Завдання встановлення співучасників розкрадання”.

Ознаками належності підозрюваного (обвинуваченого) до ОЗГ є, зокрема вчинення розкрадання способом, який потребує вільного орієнтування в кількох галузях знань чи практичної діяльності, добра інформованість про фінансовий стан потерпілої сторони, чітка організація багатоетапного розкрадання тощо.

Для ситуації відмови підозрюваного давати показання з наступною дачею неправдивих показань характерне швидке “підключення” досвідченого адвоката, з яким нібито уклали договір родичі підозрюваного. Насправді адвокат може бути з числа тих, які залучаються ОЗГ для “рятування” своїх членів будь-якими засобами за величезні гонорари. Функцією такого “захисника” є не тільки надання юридичної допомоги, але і виконання ролі “зв’язківця” для обміну інформацією між ОЗГ і затриманим.

5.Здійснення тиску на свідків і потерпілих з метою утаювання відомих їм фактів або дачі неправдивих свідчень. Цей прийом протидії розслідуванню в дійсний час є типовим явищем. Його застосуванню організованими злочинцями сприяє загальна правова і економічна ситуація в країні, яка характеризується обмеженими можливостями правоохоронних органів захистити потерпілих, свідків, їх близьких та майно від загрози з боку ОЗГ, а також згодою окремих громадян піти на зговір з ОЗГ заради швидкого збагачення.

Вплив на вказаних осіб з метою їх спонукання до мовчання чи відмови від правдивих свідчень і дачі неправдивих може здійснюватись шляхом підкупу, погроз знищення майна, нанесення тілесних ушкоджень, вбивства і реальною демонстрацією їх виконання. Ознаками такого роду протидії розслідуванню є зміна показань потерпілого чи свідків в бік пом’якшення вини підозрюваного, а іноді надання цілої системи “доказів”, яка кардинально міняє юридичну формулу обвинувачення або виключає кримінальну відповідальність взагалі.

Найбільш ефективним є попередження такої поведінки потерпілих і свідків шляхом ретельного проведення перших допитів з максимальною деталізацією показань з метою негайної наступної їх перевірки шляхом проведення інших слідчих дій. В окремих випадках, у зв’язку з виключно важливим значенням свідчень рекомендується використання при допитах як допоміжний засіб фіксації аудіо- і відеотехніки.

Якщо ж попередити відмову від раніше даних свідчень не вдалося, то засоби подолання цього прийому протидії розслідуванню залежать від причин, що підштовхнули потерпілого чи свідка до надання допомоги розкрадачам. З одного боку, слідство повинно демонструвати реальну можливість притягнення до відповідальності за пособництво розкраданню, вчиненому ОЗГ, чи за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 178 КК). З другого боку, засобом нейтралізації такої протидії може бути організація в окремих випадках складної і дорогої охорони названих осіб, їх ізоляції від впливу ОЗГ (наприклад, шляхом вивезення разом з сім’ями за місто та розміщення в санаторіях, домах відпочинку тощо).  Порядок застосування цих заходів регулюється Законом України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993 р.

Знання працівниками правоохоронних органів цієї групи прийомів ухилення від відповідальності важливе, перш за все, з точки зору попередження протидії розслідуванню з боку винних осіб шляхом знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв) як джерел доказів. Це тактичне завдання початкового етапу розслідування може бути визначена як “Збереження доказів”. Засобом його вирішення є комплекс невідкладних слідчих дій та ОРЗ (тактична операція), спрямованих, зокрема, на: 1) встановлення і вилучення документів зі слідами розкрадання; 2) одержання правдивих детальних показань підозрюваних про механізм вчиненого злочину; 3) одержання детальних свідчень потерпілих і свідків.

Прийоми протидії розслідуванню, спрямовані на утворення для цього несприятливих зовнішніх умов. Використання сукупності таких прийомів характерне для протидії розслідуванню з боку ОЗГ, які мають корумповані зв’язки в органах влади, політичних партіях, засобах масової інформації. Їх суттєвістю є застосування тиску на органи слідства з боку вказаних структур шляхом системи взаємообумовлених дій.

1. Утворення у суспільстві негативної атмосфери щодо процесу розслідування розкрадання. Проявом застосування цього прийому є поява в засобах масової інформації замовлених ОЗГ публікацій, в яких з популістської точки зору характеризуються позитивні якості підозрюваного (обвинуваченого) “підприємця” з підкреслюванням вигаданих (чи таких, що дійсно мали місце) упущень, помилок, зловживань працівників правоохоронних органів. Нерідко, в розрахунку на незнання читачем законів та загальну неінформованість, в перекрученому вигляді описується подія злочину та заходи правоохоронних органів. Також можуть поширюватись чутки про політичне підгрунтя кримінальної справи з організацією протестів представників громадських організацій та політичних партій, які видають розслідування як засіб “зведення рахунків” представників влади зі своїми політичними опонентами. Мета цих дій полягає в намаганні поставити хід розслідування “під особливий контроль” з боку місцевої влади, з представниками якої у ОЗГ є корумповані зв’язки.

Тиск на слідство через засоби масової інформації нейтралізується, якщо правоохоронні органи випереджають корумпованих осіб в наданні громадськості офіційної інформації про найбільш важливі результати розслідування, але без подробиць (наприклад, про факти підробки банківських документів, висновки експертиз, розмір виявлених і вилучених коштів тощо).

2. Втручання в процес розслідування корумпованих представників органів влади і управління. Застосування цього прийому тісно пов’язано з “успішними” наслідками використання попереднього прийому протидії. Підставою для постановки ходу розслідування “на контроль” є в такому випадку особливе суспільно-політичне значення кримінальної справи. В результаті слідчі можуть опинитися під жорстким пресингом представників власних структур різних рівнів, метою якого є ознайомлення з інформацією, що складає слідчу таємницю.

Нейтралізація протидії розслідуванню з боку корумпованих представників органів влади і управління – найбільш складне завдання. Вказані особи, як правило, мають тривалі і міцні службові, товариські зв’язки з відповідальними посадовими особами різного рівня і значні можливості впливу на них. Але, як свідчить слідча практика, корумповані представники засобів масової інформації та органів влади включаються в процес протидії розслідуванню не з самого його початку, а через деякий час після одержання ними певної кількості інформації із законних джерел. Тому, якщо органи розслідування після затримання підозрюваних у вчиненні розкрадання діють швидко і рішуче, встигають виявити і зафіксувати максимальну кількість слідів злочину (доказів) втручання в процес розслідування можуть бути нейтралізовані.

В подоланні намагань протидіяти слідству дають ефект офіційні попередження осіб, які проявляють активну цікавість до справи, про можливість їх допиту як свідків, спеціальні запити в органи, де вони працюють про надання певної інформації тощо. При сприятливих для слідства умовах не виключене і викриття протидіючих корупціонерів з притягненням їх до відповідальності.

Знання цієї групи прийомів протидії розслідуванню важливе з точки зору прийняття відповідних запобіжних заходів. Таке тактичне завдання початкового етапу розслідування може бути визначена під умовною назвою “Преса”. Як зазначалося вище, для попередження протидії розслідуванню правоохоронні органи повинні заздалегідь планувати тактичну операцію щодо використання засобів масової інформації в інтересах слідства.

Прийоми протидії розслідуванню, спрямовані на утворення несприятливих внутрішніх умов для розслідування. Найбільш небезпечними в цьому плані є дії корумпованих посадових осіб правоохоронних органів. Вони мають змогу включатися в протидію розслідуванню з перших його кроків, а іноді навіть контролювати оперативно-розшукову роботу. Кінцевою їх метою є закриття порушеної кримінальної справи про розкрадання за реабілітуючими обвинуваченого підставами, чи принаймні, притягнення його до відповідальності за незначний злочин з м’яким покаранням. Тому дії таких посадових осіб характеризуються створенням сприятливих для досягнення цієї мети умов за допомогою наступних прийомів.

1. Гальмування слідства шляхом несвоєчасного створення слідчо-оперативних груп (СОГ), частої і необгрунтованої зміни її складу. Цей організаційний засіб протидії використовується з самого початку розслідування і, як правило, тягне за собою негативні наслідки, пов’язані з втратою часу, що дає змогу розкрадачам – членам ОЗГ знищити докази і підготуватися до активної протидії. Крім того, періодичне включення в склад СОГ багатьох працівників правоохоронних органів розширює коло інформованих осіб про стан розслідування, його плани, що полегшує розголошення слідчої таємниці.

Враховуючи цю обставину, керівники органів внутрішніх справ зобов’язуються для розкриття і розслідування розкрадань у великих і особливо великих розмірах, скоєних групами осіб, а також інших тяжких злочинів у сфері економіки створювати СОГ не пізніше 10 діб з моменту порушення кримінальної справи, робота яких забезпечується за узгодженими планами. До складу цих груп повинні включатися найбільш кваліфіковані і підготовлені для цієї роботи працівники. Крім того, з боку керівників повинна бути організована щомісячна перевірка фактичного виконання оперативних заходів і слідчих дій (наказ МВС України № 504 від 13.09.1994 р. «Про заходи щодо вдосконалення організації роботи органів внутрішніх справ у розкритті і розслідуванні злочинів у сфері економіки » п.п. 1.4.-1.5.)

2.Організація ознайомлення зацікавлених в кримінальній справі осіб з інформацією, що складає слідчу таємницю. Посадові особи правоохоронних органів у залежності від їх рівня мають змогу організувати кілька каналів розголошення слідчої інформації, які “ламають” будь-які плани слідства. В окремих випадках контролюється кожний крок слідства в тому чи іншому напрямку, про що негайно стає відомо розкрадачам.

3. Пряме втручання в процес розслідування шляхом дачі вказівок, внесення пропозицій тощо. В залежності від займаної посади суб’єкти корумпованих зв’язків можуть давати слідчому прямі вказівки чи пропозиції щодо тих або інших рішень по кримінальній справі. При цьому вони намагаються не складати документів, в яких можуть міститися докази протидії розслідуванню, і перекладати таким чином всю відповідальність на слідчого. В зв’язку з цим рекомендується такий прийом блокування протидії, як вимога формального документального підтвердження вказівок та пропозицій посадової особи. Але це, безумовно, потребує від слідчого високого професіоналізму і громадянської мужності, оскільки такий крок може тягти за собою службові ускладнення.

4. Усунення від розслідування найбільш досвідчених, принципових і активних працівників. Це один з кардинальних засобів протидії розслідуванню з боку корумпованих посадових осіб правоохоронних органів. Приводом для цього можуть бути помилки, формальне недодержання тих чи інших вимог закону, допущених під час розслідування. Поштовх для їх пошуку можуть дати надумані скарги обвинуваченого та його родичів про застосування слідчим незаконних методів слідства, вимагання грошей і т. ін., спрямовані на дискредитацію слідчих працівників.

В певній мірі намагання протидії розслідуванню таким чином попереджає процесуально точне, динамічне, тактично грамотне ведення слідства з постійним використанням технічних засобів фіксації його ходу і результатів. Хоча усунення від розслідування окремих слідчих можливе і як вид заохочення з призначенням на іншу та більш високу посаду, але до закінчення розслідування кримінальної справи.

Розглянуті прийоми протидії розслідуванню з боку корумпованих представників правоохоронних органів найбільш небезпечні і в більшості випадків позбавляють його будь-яких перспектив, причому боротися з ними дуже важко. Одним із засобів їх попередження і подолання є порушення процедури службової перевірки підрозділами внутрішньої безпеки ОВС та СБУ за фактами втручання посадових осіб в процес розслідування, які об’єктивно спричинили йому шкоду. Але найбільш ефективним засобом забезпечення судової перспективи кримінальних справ в подібних випадках є провадження розслідування не місцевими слідчими групами, а іншого, більш високого рівня підпорядкування.

Прийоми протидії розслідуванню, спрямовані безпосередньо на слідчого (членів слідчо-оперативної групи). Ці прийоми застосовуються представниками ОЗГ з метою спонукати слідчих працівників до ведення повільного і неефективного слідства, що в кінці кінців приведе до закриття кримінальної справи за однією з передбачених законом підстав, виправдання підсудного чи засудження його до незначного покарання.

1. Підкуп. Помічено, що члени організованих груп підприємців – шахраїв заздалегідь планують витратити значні суми з вкрадених грошей на підкуп працівників правоохоронних органів. Цей прийом протидії розслідуванню використовується у вигляді пропозицій слідчому виконати (чи не виконати) певні дії, прийняти певні рішення щодо кримінальної справи за платню чи надання певних послуг йому особисто чи іншим особам. Взагалі ця пропозиція може мати достатньо замаскований вигляд і надходити від родичів обвинуваченого чи його адвоката.

На фоні існуючого мізерного матеріального забезпечення працівників правоохоронних органів цей засіб протидії розслідуванню разом з попередньо розглянутими виглядає чи не найбезпечнішим. Реально розраховувати на нейтралізацію подібних намагань з боку ОЗГ можна, протиставивши цьому такий комплекс заходів:

- достойне матеріальне забезпечення працівників правоохоронних органів;

- утворення для розслідування за кримінальними справами про розкрадання майна в особливо великих розмірах слідчо-оперативних груп з найбільш кваліфікованих працівників;

- систематичний контроль за ходом розслідування по кримінальних справах цієї категорії з боку керівників слідчих підрозділів, прокуратури, служб внутрішньої безпеки;

- безумовне притягнення до відповідальності працівників, винних у хабарництві, корупції.

Окремі з цих положень сформульовані у відомчих нормативних актах. Зокрема, за кожним фактом необгрунтованого порушення та закриття кримінальної справи про злочини в сфері економіки у

10-денний строк слід проводити службові перевірки, а винних притягувати до суворої відповідальності (наказ МВС України № 504 від 13.09.1994 р. «Про заходи щодо вдосконалення організації роботи органів внутрішніх справ у розкритті і розслідуванні злочинів у сфері економіки » п.п. 1.6.).

2. Погрози (знищенням майна, нанесенням тілесних ушкоджень, вбивством) і реальна демонстрація цих погроз. Погрози представників ОЗГ спрямовані на адресу слідчого, можуть стосуватися не тільки його особисто, але і членів його сім’ї, близьких йому людей. Під час розслідування розкрадань, вчинених організованим злочинним угрупуванням, це не таке вже рідкісне явище. Тому весь хід розслідування за такими кримінальними справами супроводжується вирішенням і такого тактичного завдання як “Забезпечення безпеки”.

Засобами вирішення цього тактичного завдання, по-перше, є збереження під час проведення слідчих, оперативно-розшукових та інших дій службової таємниці (нерозголошення відомостей) про склад слідчо-оперативної групи, про слідчих та оперативних працівників (місце роботи і проживання, наявність сім’ї та її склад тощо). По-друге, під час розслідування може скластися небезпечна ситуація, яка потребує взяття під охорону службою внутрішньої безпеки МВС України членів СОГ та їх близьких родичів. Види заходів забезпечення безпеки і порядок їх застосування визначаються Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р.

Ознаками “результативного” тиску на слідство з боку організованого злочинного угрупування в сфері підприємництва можуть бути:

- затягування порушення кримінальної справи і початку активного розслідування;

- регулярні “запізнення” слідства з проведенням невідкладних слідчих дій, оперативно-розшукових заходів;

- обізнаність осіб, зацікавлених у кримінальній справі, про стан слідства та найближчі його плани;

- неодноразова передача кримінальної справи від одного слідчого другому (зміна керівників СОГ);

- ефективні процесуальні дії адвоката, який послідовно одне за одним “спростовує” докази, на яких грунтується обвинувачення;

- низька якість слідства в цілому.

Проаналізовані прийоми, що застосовуються злочинцями для ухилення від відповідальності, а також засоби їх нейтралізації, безумовно не вичерпують всіх можливих на практиці ситуацій, але можуть слугувати орієнтиром для прийняття слідчими та керівниками правоохоронних органів відповідних рішень під час розслідування за кримінальними справами. Слід підкреслити, що засоби попередження і подолання ухилення від відповідальності винних осіб за своїм змістом і масштабами застосування неоднорідні і їх належить розділити на групи. На наш погляд, необхідно розрізняти наступні групи таких засобів, якими визначаються суб’єкти їх застосування.

Засоби методичного характеру. До них відносяться звичайні процесуальні, криміналістичні та оперативно-розшукові методи, прийоми і засоби проведення розслідування злочинів. Йдеться про рекомендації, що містяться в окремих криміналістичних методиках щодо планування і організації розслідування, оптимального поєднання процесуальних і оперативно-розшукових дій, ефективного застосування тактичних і технічних прийомів виявлення, фіксації і використання доказів в тих чи інших ситуаціях. Їх знання та вправне використання слідчими і оперативними працівниками є доступним і надійним шляхом попередження і подолання різноманітних ускладнень, можливої протидії розслідуванню. Формою реалізації засобів методичного характеру є процесуальні і тактичні рішення слідчого щодо конкретної кримінальної справи.

Засоби організаційно-управлінського характеру. До них треба віднести заходи з боку керівників місцевих і центральних правоохоронних органів щодо створення сприятливих умов для ведення якісного розслідування. Це своєчасні рішення про утворення слідчо-оперативних груп з найбільш професійно підготовлених працівників, забезпечення їх необхідною оргтехнікою, транспортом, засобами зв’язку. Це також і координація діяльності СОГ, які працюють за кількома однорідними кримінальними справами в різних регіонах, а також підключення для вирішення окремих тактичних завдань розслідування спеціальних служб правоохоронних органів. Сюди ж треба віднести “відбиття” намагань посадових осіб органів влади і управління втрутитися в процес розслідування і здійснити тиск на діяльність СОГ, порушення процедури службового розслідування за фактами нанесення шкоди розслідуванню з боку окремих працівників. Формою реалізації засобів організаційно-управлінського характеру є накази і розпорядження керівників правоохоронних органів різних рівнів, що стосуються розслідування конкретних кримінальних справ.

Засоби законодавчого характеру. До цієї групи треба віднести заходи попередження і подолання протидії розслідуванню злочинів взагалі (чи окремих видів), які потребують прийняття і застосування законодавчих та відомчих нормативних актів. Це заходи, спрямовані на утворення ефективної системи правоохоронних органів, окремих їх підрозділів (в тому числі спеціальних) та забезпечення сприятливих умов (матеріальних, технічних, організаційних) її функціонування. Формою реалізації засобів законодавчого характеру є прийняття відповідних законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, наказів (в тому числі сумісних) МВС, Генеральної прокуратури, СБУ, Державної податкової адміністрації України.

Підсумовуючи розгляд проблеми подолання (попередження) ухилення від відповідальності винних у розкраданні осіб, треба зазначити, що в межах цієї проблеми на початковому етапі розслідування можна виділити наступні тактичні завдання і відповідні засоби їх вирішення.

1. Встановлення факту розкрадання, способу його вчинення і приховування.

2. Попередження переховування винних у розкраданні осіб (розшук і затримання).

3. Встановлення всіх співучасників розкрадання.

4. Збереження доказів.

5. “Преса” (нейтралізація тиску на слідство).

6. Забезпечення безпеки.

Названі тактичні завдання розслідування належать до завдань методичного характеру, але треба враховувати, що їх успішне вирішення залежить і від організаційно-управлінського та законодавчого забезпечення сприятливих умов розслідування злочинів.