1.6 Особливості слідів (джерел доказів) розкрадання майна та пов’язаних з ними злочинів

Всіляке життя – це величезний ланцюг причин і наслідків, і природу її ми можемо пізнати за одною

ланкою.

А. Конан Дойл

На відміну від загальнокримінальних злочинів економічні (“білокомірцеві”) злочини в більшості випадків не залишають традиційних слідів. Їх значно важче виявити, тому що ознаки цих злочинів дуже схожі на звичайні господарчі негаразди. Навіть потерпілий не завжди впевнений в тому, став він жертвою шахраїв чи несприятливої кон’юнктури ринку та власної ризикованої поведінки. Ще важче доказати після виявлення таких злочинів їх обставини і винність конкретних осіб, особливо коли вчиняються вони організованими злочинними групами із застосуванням засобів маскування і активної протидії розслідуванню. Але все ж таки безслідних злочинів не буває, навіть економічних. Все залежить від знання механізму їх вчинення та слідів, які вони залишають.

Незвичайністю механізму розкрадань майна взагалі особливо у сфері підприємницької діяльності, є те, що дії злочинців з підготовки, вчинення і приховування злочину відбиваються, перш за все, в різного роду документах. Це обумовлюється тим, що необхідною рисою всілякої господарчої діяльності є її документування. Потреба в ньому диктується необхідністю здійснення контрольних функцій з боку спеціальних державних органів, а також зацікавленістю самого суб’єкта господарчої діяльності, який прагне ефективно нею управляти, піклуючись про постійне підвищення прибутковості. Саме тому важливі господарчі рішення, рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей фіксуються в різноманітних документах, складання яких є невід’ємним елементом будь-якої господарської діяльності. Треба мати на увазі, що кожний економічний крок підприємця (укладання угоди, проведення розрахункових операцій, одержання прибутку або потерпання збитків) в умовах сучасного підприємництва одержує багаторазове документальне відображення.

Таким чином, з криміналістичної точки зору документи розглядаються перш за все як ефективний слідосприймаючий матеріал, котрий має велике значення як джерело доказів при розслідуванні різноманітних економічних злочинів. Через це значну частину багатотомних матеріалів кримінальних справ про розкрадання майна і пов’язані з ними злочини у сфері підприємництва складають саме документи. Знаючи це, підприємці-правопорушники в багатьох випадках ухиляються від дотримання встановлених правил складання (ведення) господарчої документації, вдаються до фальсифікацій і прямого знищення документів, в яких міститься інформація, що викриває їх. Тому знання видів документів-джерел доказів при розслідуванні економічних злочинів та вживанні заходів щодо їх збереження і використання складає важливий компонент професійної підготовки слідчого та оперативного працівника.

Треба зазначити, що в кримінально-правовому розумінні поняття документа розповсюджується на офіційні документи (саме вони маються на увазі в конструкції ст.ст. 172 і 194 КК України), але в криміналістичному аспекті вони трактуються значно ширше.

Документ (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець, доказ) –“складений відповідно до вимог закону акт, що посвідчує факти, які мають юридичне значення». В сучасному використанні цей термін має декілька значень. Враховуючи цю обставину і виключно важливу роль документів в житті суспільства, визначення цього поняття дається в ст. 27 Закону України «Про інформацію»: «Документ – це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві». У згаданому законі документи розподіляються на первинні (містять в собі вихідну інформацію) і вторинні (як результат аналітично-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів).

В приведеному визначенні відбито загальну і найбільш суттєву властивість документів як засобу спеціального закріплення певної інформації для її збереження і використання. Саме в такому розумінні це поняття використовується в криміналістиці, де документами вважаються не тільки офіційні документи з відповідними реквізитами, які оформляються в певних закладах чи установах, але і будь-які інші джерела інформації – особисті листи, робочі зошити, записники, малюнки, креслення, фотографії тощо. Треба підкреслити, що таке тлумачення погоджується з відповідними положеннями кримінально-процесуального закону, де визначається, що документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи (ст. 83 КПК). Якщо документи слугували засобом вчинення злочину чи зберегли на собі його сліди, або були об’єктом злочинних дій, то в таких випадках документи виступають речовими доказами (ст. ст. 78, 83 КПК).

М.В.Салтєвський, використовуючи кібернетичний підхід, дає таке криміналістичне визначення поняття документа: “Документ – це матеріально фіксована інформація поза пам’яттю людини і ЕОМ, яка відбиває своїм змістом юридично значущі відносини і факти.. .”. Однак з цим визначенням терміна “документ” не можна погодитися повністю тільки з-за однієї деталі – з вказівкою на те, що пам’ять ЕОМ не є документом. Таким чином, з кола документів необгрунтовано виключаються машинні носії, в яких інформація зафіксована за допомогою електронних імпульсів. Між тим слідча практика свідчить про використання злочинцями способів вчинення злочинів, які залишають сліди саме в електронних документах. Так, за кримінальною справою про розкрадання коштів в Черкаській обласній дирекції Укрсоцбанку начальником відділу комп’ю–теризації Ц. було встановлено, що останній після здійснення фіктивних електронних платежів з метою маскування злочину додавав до електронного балансу банку перед звіркою суму, на яку було вчинено розкрадання. Це дозволяло певний час уникати викриття злочину. Даному факту спочатку не було дано належної юридичної оцінки з боку слідства, через що кримінальна справа була повернута судом на додаткове розслідування. Тільки після кваліфікації дій Ц. по внесенню змін до електронного балансу банку як посадового підлогу (ст. 172 КК) за кримінальною справою було винесено обвинувальний вирок.

Таким чином, в залежності від способу фіксації інформації та матеріалу, який використовується для цього документи класифікуються на такі види:

письмові (рукописні і друковані документи);

графічні (креслення, графіки, карти, малюнки, схеми, плани тощо);

фотодокументи (фотографії);

кінодокументи (художні, документальні, аматорські кінострічки);

аудіо документи (магнітофонні касети, відеокасети);

електронні документи (електронні носії інформації: комп’ютерні диски, дискети тощо).

Наведена класифікація документів має велике загальнокриміналістичне значення, оскільки спосіб закріплення інформації значною мірою визначає технічні і тактичні особливості процесуальних дій щодо їх виявлення, фіксації, дослідження та використання документів в процесі доказування. Але для методики розслідування розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів у сфері підприємництва не менш важливе значення має класифікація документів на види в залежності від характеру і призначення інформації, що міститься в них.

З цієї точки зору, а саме стосовності документальної інформації до доказування окремих обставин вчинення злочину, звичайного місця її знаходження (збереження), треба виділяти наступні групи документів, що підлягають вилученню і дослідженню при розслідуванні злочинів у сфері підприємницької діяльності.

1. Документи, які визначають економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства та стан фінансового контролю: а) свідоцтво про реєстрацію підприємства; б) статут підприємства; в) засновна угода; г) реєстр акціонерів; д) протоколи загальних зборів акціонерів; е) протоколи засідань адміністративних органів управління (правління, керівництва); є) протоколи засідань ревізійних комісій (акти та матеріали перевірок); ж) річний звіт аудитора; з) акти та інші матеріали перевірок податкових, банківських та інших контрольних органів; и) накази і розпорядження посадових осіб тощо.

2. Документи, що свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності: а) ліцензії; б) патенти; в) рекламні проспекти підприємства і реклама, розміщена в засобах масової інформації; г) договори про укладання певних угод (купівлі-продажу, позички, про виконання робіт тощо).

3. Документи бухгалтерського обліку і звітності (тут в найбільш повному обсязі на основі суцільного і безперервного спостереження, суворого документування, систематизації на рахунках і балансування облікових даних концентрується економічна інформація):

а) документи первинного обліку (рахунки, накладні і т. ін., які фіксують окремі економічні операції);

б) бухгалтерські рахунки (кожна економічна операція має подвійний запис – в активі одного рахунку і пасиві другого рахунку підприємства, наприклад, придбаний комп’ютер відображається в активі рахунку «основні засоби» і в пасиві рахунку «уставний фонд»);

в) бухгалтерський баланс (головна і узагальнююча частина бухгалтерського обліку, в якому відображаються зведені дані бухгалтерського обліку за квартал, півроку, рік).

4. Документи статистичного обліку і звітності (відображається кількісна характеристика окремих сторін діяльності підприємства протягом певного періоду). Комерційна структура (фірма) може мати кілька варіантів звітності за рік: а) для державних органів (наприклад, для податкової адміністрації); б) для акціонерів; в) для засобів масової інформації (для реклами); г) для керівництва фірми. Вказані варіанти звітності можуть суттєво відрізнятися один від одного рівнем деталізації.

5. Документи оперативного обліку і звітності. Це «кишенькова бухгалтерія» керівника підприємства, яка характеризує швидкоплинні економічні процеси на підприємстві і є підставою для прийняття поточних рішень. Представляє собою важливе джерело інформації при розслідуванні економічних злочинів.

6. Документи автоматизованого робочого місця (АРМ) бухгалтера, економіста, плановика, аналітика. Тут може знаходитись різноманітна інформація у вигляді: а) облікових даних; б) планових показників; в) норм і нормативів; г) звітності фірми тощо.

7. Банківські документи: а) журнал реєстрації платіжних доручень з поточного рахунку; б) журнал реєстрації надходжень на поточний рахунок; в) витяг з поточного рахунку; г) заяви на відкриття поточного, валютного рахунків; д) картка із зразками підписів і відбитку печатки; е) платіжні доручення; є)документи, що відбивають одержання кредиту в банку тощо.

8. Касові документи: а) договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність касира; б) касова книга; в) журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів; г) журнал реєстрації використання грошових чеків; д) прибуткові і видаткові касові ордери; е) акти перевірки наявності грошових коштів і матеріальних цінностей в касі і т. ін.

9. Підроблені (фальсифіковані) документи: засновні, банківські, бухгалтерські та інші, що були використані при вчиненні злочину.

10. Робочі записи посадових осіб та службовців, зміст яких має значення для кримінальної справи: доповідні записки, робочі зошити, календарі, записники тощо.

11. Магнітні носії інформації: диктофонний запис наради, зборів тощо; фото-, кіно-, відеодокументи, що відбивають певні факти з “життя” підприємства.

12.Електронні копії письмових документів та інша електронна інформація (програмне забезпечення). Можуть міститися на: а) постійному запам’ятовуючому пристрої; б) компактдисках; в) дискетах; г) касетах.

Документи як джерела доказової інформації при розслідуванні розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів можуть досліджуватись і використовуватись в кількох аспектах:

а) з точки зору значення фактів, що зафіксовані в документі (наприклад, в статуті підприємства, ліцензії на право зайняття певним видом підприємницької діяльності тощо);

б) з метою визначення способу виготовлення документа (наприклад, шляхом призначення техніко-криміналістичної експертизи підробленого документа);

в) з метою ідентифікації особи, яка написала (підписала) доку­мент, або голос і мову якої зафіксовано на магнітному носії інформації (шляхом призначення відповідної криміналістичної експертизи).

Крім своєчасного виявлення і вилучення документів на підприємстві, діяльність якого перевіряється, треба мати на увазі і відповідні документи в інших структурах. Будь – яке підприємство в економічному середовищі являє собою «виробничу клітинку», в яку надходять ресурси і де вони переробляються в продукт чи послугу і які, в свою чергу, споживаються іншими суб’єктами. Ці відносини носять характер договірних, але безпосередньо ще регулюються рядом державних органів влади та нагляду. Всі вони являють собою середовище з постійно діючими комунікаційними системами. По них циркулює відповідна інформація, яка може бути вилучена і використана правоохоронними органами для доказування обставин вчинення економічного злочину.

В цьому середовищі можна виділити наступні суб’єкти – носії інформації:

а) постачальники фінансових ресурсів (банки, урядові інвестиційні установи, покупці облігацій компанії і т. ін.);

б) постачальники матеріалів та енергоресурсів (суб’єкти, що знаходяться у відповідних договірних відносинах з підприємством);

в) споживачі продукції (товарів і послуг);

г) транспортні організації (коли підприємство користується послугами транспортних організацій для перевезення вантажів);

д) біржі (коли підприємство бере участь в торгах на товарних і фондових біржах);

е) органи державного управління і контролю (статистичні органи, податкові і митні інспекції, санітарно-епідемічні служби, пожежні інспекції, установи контролю за екологічною обстановкою).

Своєчасне вилучення вказаних документів в багатьох випадках дає можливість виявити і доказати важливі обставини вчинення економічного злочину.