1.2. Підприємництво як об'єкт кримінологічного та криміналістичного аналізу

Капітал боїться відсутності прибутку або занадто маленького прибутку, як природа боїться порожнечі... Забезпечте 10 відсотків, і капітал згоден на усяке застосування, при 20 відсотках він стає пожвавленим, при 50 відсотках позитивно готовий зламати собі голову, при 100 відсотках він нехтує всі людські закони, при 300 відсотках немає такого злочину, на який він не ризикнув би, хоча б з остраху шибениці.

К. Маркс

Суспільство, яке розвивається на основі ринкової економіки повинно усвідомлювати, що ринкові відносини поряд з багатьма позитивними рисами мають і негативну сторону – вони сильно детермінують злочинність. Державі слід це враховувати і бути готовою відповідним чином реагувати на те, що економічна свобода неодмінно буде використовуватися ділками з кримінальною спрямованістю. Це потребує в свою чергу переосмислення багатьох теоретичних положень юридичних наук. Явища, які позначаються поняттями “ринок” і “економічна злочинність”, тісно між собою пов’язані і впливають одне на одне. Тому підприємництво заслуговує уваги як об’єкт дослідження наук кримінально-правового циклу.

Одним з найважливіших принципів ринкових перетворень є свобода економічного суб'єкта і всіляке заохочення підприємництва. Відповідно до Закону України “Про підприємництво” це – самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємництво є двигуном розвитку економіки, але несе з собою і певні кримінологічні та криміналістичні проблеми в попередженні, виявленні та розслідуванні економічних злочинів. Зокрема, в цій сфері вчиняються різноманітні злочини з використанням статусу суб'єкта підприємницької діяльності, при виявленні і розслідуванні яких правоохоронні органи стикаються з певними труднощами. Для ефективної боротьби з цими злочинами необхідно враховувати як економічну суттєвість підприємництва, його позитивну роль в суспільстві, так і його криміногенність, вплив окремих рис підприємництва на злочинність, методику виявлення і розслідування злочинів. На даний час підприємницька діяльність є малодослідженою проблемою в науках кримінально-правового циклу, що обумовлює необхідність розглянути низку положень, які мають принципове значення для розслідування економічних злочинів, прийняття правильних рішень за кримінальними справами.

Уяву про місце підприємництва в економіці та його роль можна одержати з аналізу функцій підприємця. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу об'єднання матеріальних ресурсів і праці найманих працівників в єдиний процес виробництва товарів та надання послуг. Прагнучи одержати прибуток, він є ініціатором організації того чи іншого виду виробництва і одночасно посередником, який з'єднує всі ресурси для його здійснення. Таким чином, підприємець – це рушійна сила всякого виробництва.       По-друге, підприємець є особою, яка бере на себе відповідальність за прийняття рішень в процесі виробництва. Найчастіше ці рішення творчі, нешаблонні. По-третє, підприємець приймає рішення найчастіше в умовах невизначеності, відсутності повної інформації про стан справ на ринку. Ніхто не може гарантувати йому прибуток в справі, якою він займається, тобто, його старання можуть привести до успіху - прибутку, а можуть і до збитків або навіть до банкрутства. Отже, підприємець - це особа, яка постійно ризикує своїм часом, працею, діловою репутацією і вкладеними коштами. По-четверте, підприємець, який прагне уникнути збитків і банкрутства, одержати прибуток, найбільше зацікавлений в тому, щоб продуктивно використовувати техніку, технологію, організацію виробництва, кваліфіковані кадри найманих працівників і виробляти товари і надавати послуги, конкурентноздатні на ринку. Саме підприємець за своєю природою може і повинен бути новатором виробництва.

Виходячи з функцій підприємця в організації виробництва, можна зробити висновок, що підприємці – це люди, які володіють такими рисами: а) ініціативність, постійний пошук нових можливостей, новаторських і нетрадиційних ідей; б) готовність піти на ризик; в) гнучкість та прагнення до постійного оновлення виробництва;

г) цілеспрямованість та наполегливість.

Підприємець забирає на себе вирішення найскладніших економічних завдань, які в командно-адміністративній економіці намагалася вирішувати держава за допомогою свого бюрократичного апарату. І як показує міжнародний досвід, підприємці справляються з цим значно краще, забезпечуючи динамічне і ефективне функціонування економіки. Але відбувається це тільки тоді і там, де держава уникає методів адміністративного впливу на підприємців, а будує свої відносини з ними, використовуючи обмірковану і виважену податкову та фінансово-кредитну політику (встановлення розумних ставок податків і відсотків на державні кредити, цільових дотацій, валютних курсів, розмірів економічних санкцій тощо).

Разом з тим треба враховувати і ту реалію, що при певних умовах на правопорушення, в тому числі і злочин, може піти і добропорядний підприємець. На цю обставину звертають увагу кримінологи країн навіть з високою культурою підприємництва. Наприклад, у 1990 р. в США була проведена перевірка сорока п'яти з ста найбільш великих підрядників міністерства оборони на предмет подання завищених рахунків. В результаті було виявлено, що керівництво таких відомих компаній, як "Дженерал електрик", "Боїнг", "Рокуел інтернешнл", "Сперрі Корпорейшн" і "Мак-Доннел Дуглас" регулярно подавали відомості про понаднормові роботи, фальсифікували наряди на окремі види робіт, завищували обсяги робіт, подавали уряду рахунки за понаднормові роботи окремих своїх керівників, включаючи рахунки за членство в різних клубах і навіть за білети до Метрополітен Опера.

Подібні факти непоодинокі і свідчать про певні тенденції в суспільстві, яке розвивається на основі вільного підприємництва. Бізнес за своєю природою потенційно схильний до правопорушень і безумовно містить широкий спектр "білокомірцевої" злочинності. Історичний досвід свідчить про те, що будь-який підприємець потенційно схильний до порушення закону. Адже основним принципом його діяльності є прагнення особистого успіху, розмір якого визначається розмірами прибутку. Непомірне зростання потреб підприємця досягає врешті-решт такого рівня, коли задовольнити їх тільки законними шляхами стає неможливо. І ось тоді риси підприємця, розглянуті в позитивному аспекті (ініціативність, готовність піти на ризик, гнучкість та ін.), починають працювати в зворотному напрямку і наносити шкоду економіці і суспільству в цілому. На думку О. Бандуровича, в умовах нашої дійсності можна говорити про існування такого феномену, як соціальна аномія. Це поняття визначає такий соціальний стан, коли старі соціальні норми втратили своє регулююче значення, а нові ще не виникли чи ще офіційно не встановилися, або не стали загальноприйнятими. В такій ситуації неможливо досягти економічної мети законними засобами, що спонукає підприємців до пошуку незаконних методів задоволення своїх потреб. Підприємництво в ситуації реальної аномії, недієздатності існуючого законодавства найчастіше реалізується у формі економічної злочинності, яка є порушенням інституційних економічних норм з метою одержання вигоди. Тому держава повинна не тільки заохочувати підприємництво та утворювати сприятливі для цього умови, а і усувати детермінуючі економічну злочинність фактори, використовуючи для боротьби з нею кримінально-правові засоби. Це передбачає необхідність проведення достатньо глибоких кримінологічних, кримінально-правових та криміналістичних досліджень, зокрема, з метою розробки ефективних методик виявлення, розслідування та попередження економічних злочинів.

Економічна злочинність в країнах СНД - це проблема, ядро якої складають умови підприємництва та оподаткування. Характеристика сучасних умов підприємництва в Україні має переважно негативне забарвлення. Правопорушення в сфері підприємництва пов'язуються, перш за все, з утворенням та функціонуванням тіньової економіки, ресурси якої в Україні, за окремими оцінками, співвідносні з ресурсами економіки легальної. Тіньова економіка - це господарська діяльність, яка внаслідок певних причин і умов прагне уникнути контролю з боку держави. За даними офіційної статистики, вже на початок 1996 р. поза банківською системою знаходилося 40% всієї грошової маси. І масштаби відтоку грошей з банківського обігу, за оцінкою радника голови НБУ В. Лисицького, продовжували збільшуватись.

На думку вчених і спеціалістів, основними факторами, що детермінують посилення і зростання тіньового сектору економіки на сучасному етапі є:

1) тяжкий податковий прес, антагоністичний з зацікавленістю та можливостями переважаючої кількості підприємців;

2) безконтрольне зростання кількості кримінальних структур, безконтрольність їх діяльності, поширення сфери їх впливу, в тому числі інтеграція організованої злочинності з суб'єктами економічної діяльності;

3) пасивна згода держави на легалізацію кримінальних авторитетів, в тому числі в суспільно-політичному житті;

4) правова незахищеність суб'єктів підприємницької діяльності від зловживань, утискань, протидії та вимагання з боку чиновників державного апарату;

5) відсутність стабільного та збалансованого законодавства, яке б чітко регламентувало економічну діяльність;

6) правовий нігілізм самої влади і населення держави.

З накопиченням значних капіталів у тіньовій економіці, в осіб що контролюють ці капітали, з'являється можливість монополізувати окремі види підприємницької діяльності, впливати на державні структури, політичні партії, пресу тощо. Таким чином, складається економічний базис широкомасштабної організованої злочинності. На відміну від розвинутих країн Заходу природа організованої злочинності в країнах СНД має свої особливості, пов’язані з проведенням ринкових реформ. Приватизація привела до того, що частина власності фактично безоплатно потрапила до рук ділків, діяльність яких з самого початку спрямовувалася на виведення прибутків в “тінь”. Для цього утворюється система посередницьких комерційних структур (часто фіктивних), які в збиток приватизованому підприємству привласнюють більшу частку прибутків, переводячи їх за кордон або в готівку для особистих і кримінальних потреб засновників.

За розрахунками, проведеними експертами Українського центру економічних і політичних досліджень, обсяг тіньової економіки в Україні на початок 1998 р. знаходився в межах 60% від вну­трішнього валового продукту.

Перевірки діяльності підприємницьких структур, які періодично проводяться органами внутрішніх справ та податкової адміністрації показують, що такі правопорушення, як торгівельна діяльність без реєстрації, торгівля без документів на якість товару, недодержання правил про касові операції, приховування прибутку, шахрайство та інші є масовими на споживчому ринку.

Аналіз діяльності спільних підприємств (СП) в країнах СНД показує, що майже половина з них фактично не працюють. Справа в тім, що в багатьох випадках вони створювались не для розвитку спільного виробництва чи торгівлі, а для проведення незаконних операцій. У зв'язку з цим, звертає на себе увагу той факт, що співзасновниками іншої частини СП (діючих) часто є зарубіжні комерційні фірми, які самі зареєструвалися у себе на батьківщині за 2-3 місяці до утворення СП в Росії, Україні чи інших країнах СНД і в окремих випадках навіть не встигли сплатити податки. Спостерігається й тенденція створення спільних підприємств з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Набувають поширення факти, коли СП створюються не для здійснення статутної діяльності, а для разових, як правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера, після проведення яких вони ліквідуються. За даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України, 70% валютного прибутку в Україну не надходить, а осідає на рахунках закордонних банків, відкритих на підставних осіб, і лише 10% валютних коштів, що надходять, використовуються для розвитку виробництва. Саме такі фірми і намагаються не тільки одержати капітал за рахунок різного роду протиправних комбінацій, але і легалізувати на ринку країн СНД свої кошти, одержані незаконним шляхом. Одним із способів "відмивання" грошей є їх використання в процесі приватизації.

Процес роздержавлення майна по своїй суті є розподіленням

і накопиченням капіталу, що супроводжується різного роду зловживаннями та злочинами. Ознаками цього є непоодинокі факти заниження в кілька разів вартості об'єктів приватизації. Але в основній масі правопорушення в цій сфері є латентними і тому безкарними. Це пояснюється тим, що до зловживань часто бувають причетні впливові структури і відповідальні посадові особи. При цьому факти недоодержання бюджетом значних сум від приватизації видаються за неминучі втрати, пов’язані зі зламом старої бюрократичної системи. Процеси становлення ринку в Україні супроводжуються і зростанням конкуренції. Без неї не може бути ринкової економіки. Кожний підприємець прагне утворити для себе найбільш вигідні умови виробництва та збуту, що супроводжується розшаруванням підприємців, веде до витіснення активними пасивних, дрібних виробників великими. Але боротьба іде часто з використанням незаконних засобів, в тому числі насильницьких аж до фізичного усунення конкурентів.

Разом з тим, треба констатувати, що найбільшу небезпеку для економіки являють розкрадання грошових коштів, що вчиняються підприємцями (псевдопідприємцями), їх посадовими особами чи службовцями з використанням механізму розрахункових операцій. Саме грошова система з її чисельними операціями, рухомістю грошових коштів є найбільш уразливою для розкрадань з боку ділків з кримінальною спрямованістю. Закономірна для становлення ринкової економіки відмова держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових структур і передання багатьох питань банківського обслуговування підприємницької діяльності комерційним банкам зробили можливим багатомільярдні розкрадання з використанням фальшивих банківських документів, комп'ютерної техніки та переведення грошей за кордон. В результаті перестав діяти державний економічний механізм забезпечення збереження матеріальних цінностей і грошових коштів, який раніше був вбудований в систему централізованого управління економікою, а новий ринковий механізм ще не було відпрацьовано.

Розслідування розкрадань грошових коштів в особливо великих розмірах, вчинених з використанням фальшивих платіжних документів - авізо в 1992-1993 рр. на території багатьох областей спочатку Росії, а потім і України, виявило низку проблем. Зокрема, перед правоохоронними органами постали такі запитання: 1) якщо введенням в обіг фальшивих авізо спричиняється майнова шкода, то кому - державі чи комерційному банку? 2) кого слід вважати потерпілим і визнавати цивільним позивачем? 3) містить це діяння ознаки розкрадання чи складу іншого злочину? 4) з якого моменту цей злочин є закінченим? Все це свідчить як про проблеми кримінально-правового характеру, так і розробки принципових положень методики виявлення і розслідування вказаних злочинів.

Вивчення матеріалів кримінальних справ цієї категорії показує, що працівники оперативних підрозділів, слідчі органів внутрішніх справ часто не звертають необхідної уваги на організаційно-правові форми підприємницьких структур, посадовими особами яких були вчинені злочини, належність розкрадених коштів. Як наслідок виникають проблеми з кваліфікацією дій обвинувачених, доказуванням окремих обставин вчинення злочину і забезпеченням відшкодування матеріальних збитків тощо. На наш погляд, ці обставини обумовлюють необхідність розгляду організаційно-правових форм підприємств як елементів обставин (умов) вчинення злочинів з використанням статусу суб’єктів підприємницької діяльності та їх впливу на вирішення багатьох питань під час розслідування.

Ринкові перетворення, зокрема відносин власності, управління майном, товарно-грошових відносин тягнуть за собою перегляд традиційних положень та уявлень, що сформувалися в науках кримінально-правового циклу. Нова Конституція України проголосила про існування різних форм власності і рівну їх охорону з боку держави. Тобто, поряд з громадською (загальнонародною, державною та комунальною) власністю нарівні з нею існує приватна власність в індивідуальній чи колективній формі. Акціонерні товариства та інші колективні підприємства, утворені як юридичні особи, мають право власності на майно, що передане їм у формі внесків їх засновниками, а також на майно одержане в результаті своєї підприємницької діяльності. Як відомо, власник майна індивідуального (сімейного) приватного підприємства не може бути суб'єктом злочину проти власності цього підприємства, оскільки не може вкрасти сам у себе. Але таким суб'єктом можуть бути посадові особи і службовці. При переданні власником підприємства права управління майном підприємства найманій особі по договору чи контракту її права та обов'язки повинні бути чітко визначені у відповідних документах.

Злочини посадових осіб підприємств можуть бути спрямовані на протиправне заволодіння як майном "своїх" підприємств, так і майном інших суб'єктів підприємницької діяльності, держави або окремих фізичних осіб. Чітке визначення правового статусу посадової особи по відношенню до власності, визначення її компетенції в договорі (контракті) дозволяє виявити й межі її відповідальності перед власником підприємства, іншими суб'єктами господарчої діяльності і надати діям правильну юридичну оцінку. Наприклад, таке правопорушення як випуск на підприємстві необлікованої продукції та її реалізація в залежності від вищеназваних обставин може кваліфікуватися як посадове розкрадання (ст.84 чи ст. 86-1 КК), як ухилення від сплати податків (ст. 148-2 КК) або як інше правопорушення.

З огляду на ці проблеми виникає питання і про джерела відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті злочинної діяльності власників чи посадових осіб підприємницьких структур. Це потребує аналізу з кримінологічної та криміналістичної точок зору організаційних форм підприємницької діяльності, зокрема, складу майна її суб'єктів, на які може бути накладений арешт при розслідуванні за кримінальними справами.

Згідно з чинним законодавством підприємницька діяльність може здійснюватись без утворення або з утворенням юридичної особи (підприємства). Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні»).

За формою власності підприємства можуть бути індивідуальними чи сімейними (засновані на власності фізичної особи та виключно її праці або сім’ї), приватними (з правом найняття робочої сили), колективними, державними та спільними – при змішаній формі власності (ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні»). З точки зору завдань встановлення винних осіб та забезпечення відшкодування матеріальних збитків при розслідуванні злочинів, вчинених в підприємницьких структурах, заслуговують на увагу дві організаційно-правові форми підприємств: одноосібне володіння та товариство.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є одна особа або сім'я. В даному випадку підприємець особисто володіє матеріальними ресурсами та обладнанням, яке необхідне для виробничої діяльності, відповідними грошовими коштами і особисто контролює діяльність підприємства, одержує прибуток і несе відповідальність за обов'язками та боргами свого підприємства.

Але в зв'язку з труднощами в одержанні кредитів та фінансових коштів з інших джерел такий підприємець, як правило, стикається з такими проблемами, як недостатність коштів на придбання сучасного обладнання, на виплату заробітної плати найманим працівникам на рівні великих фірм, для залучення найбільш кваліфікованої робочої сили тощо. При певних обставинах названі труднощі можуть підштовхнути підприємця до скоєння злочину.

Одноосібні підприємства можуть створюватися і спеціально для вчинення економічних злочинів з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності (зокрема, злочинів, передбачених ст.ст. 86-1, 148-2, 148-4, 148-5, 165, 172 КК).

В цьому плані показовою є кримінальна справа по обвинуваченню засновника і керівника приватного підприємства (ПП) «Промекс» С. В лютому 1996 р. С., не маючи наміру займатися статутною підприємницькою діяльністю, заснував і зареєстрував у встановленому порядку ПП «Промекс» (зі складом – 1 особа). Згідно з статутом підприємство повинно було займатися “об’єд­нанням економічних інтересів, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів засновника-власника, а також використанням на взаємовигідних умовах трудових, матеріальних та інших ресурсів інших громадян для здійснення виробничо-господарської, комерційної та іншої діяльності, спрямованої на одержання прибутку, за виключенням діяльності забороненої законодавчими актами України”. Але С., виступаючи засновником і одночасно керівником ПП “Промекс”, фактично ніякою підприємницькою діяльністю не займався, а надавав можливість іншим юридичним і фізичним особам з метою уникнення оподаткування використовувати ПП “Промекс” та його розрахунковий рахунок в банку для перерахування безготівкових грошей, переводу їх в готівку. Так, в період квітня-травня 1996 р. не встановленою слідством юридичною (чи фізичною) особою була здійснена поставка продовольчих товарів (м’ясо, вершкове масло) фірмі “Експрес Арго” на загальну суму 36961 млн. крб. (369610 грн.). З метою одержання готівкових грошей за реалізований товар або подальшого використання безготівкових коштів, обминаючи систему оподаткування, невстановленою особою були використані банківські та інші реквізити ПП “Промекс”. На підставі документів, складених від імені ПП “Промекс” і завірених печаткою цього підприємства, фірмі “Екс­прес Арго” були поставлені продовольчі товари. Оплата за товари за платіжними дорученнями фірми “Експрес Арго” надійшла на розрахунковий рахунок ПП “Промекс” в розмірі 36961 млн. крб. З цієї суми податок не обраховувався і не сплачувався.

Таких операцій було проведено кілька десятків з участю різних підприємницьких структур. У такий спосіб С. через розрахунковий рахунок фіктивного підприємства, обминаючи тим самим систему оподаткування, сприяв багатьом іншим юридичним і фізичним особам перераховувати грошові кошти за виконані роботи, надані послуги, а також одержувати виручку від продажу товарів без відображення цієї діяльності в бухгалтерських документах. Загальна сума збитків, заподіяних державі шляхом ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів посадовими та іншими особами, що використовували розрахунковий рахунок та інші реквізити ПП “Промекс”, спеціально створеного з цією метою за період з березня 1996 р. по травень 1997 р. склала 17470,7 млн. крб. (174707 грн.)

З використанням статусу одноосібного підприємства може бути вчинене і розкрадання майна (та супутні йому злочини), зокрема, шляхом укладання фіктивної угоди про поставку певного товару з наступним заволодінням грошима партнера, що надходять за умовами попередньої оплати. При розслідуванні таких злочинів на все майно підприємця-шахрая (включаючи його долю в сім'ї), а також розрахунковий рахунок його підприємства може бути накладений арешт для забезпечення відшкодування заподіяних матеріальних збитків та можливої конфіскації майна.

Товариство, відповідно до Закону України «Про господарчі товариства», - це підприємство, установа, організація, що утворюється за угодою двох або більшої кількості окремих осіб (в тому числі юридичних) шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.

Об'єднуючи свої фінансові ресурси та вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки. Товариство є юридичною особою і власником майна, переданого йому засновниками та учасниками, виробленої продукції, одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом (ст.12 Закону України «Про господарчі товариства»).

Такі підприємницькі структури, як довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, тобто ті, діяльність яких в останні роки найбільше була пов’язана з вчиненням економічних злочинів, належать до категорії саме господарчих товариств. З точки зору організаційних особливостей та відповідальності партнерів за боргами та зобов’язаннями всі товариства розподіляються на: повні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, акціонерні товариства.

Повне товариство характеризується тим, що всі його учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ст. 66 Закону України «Про господарчі товариства»).

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається таке товариство, що має статутний фонд, розділений на частки партнерів, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів (ст. 50 Закону України «Про господарчі товариства»). Майно товариства, включаючи статутний капітал, належить на правах власності йому самому як юридичній особі, котрим воно відповідає за боргами та зобов’язаннями. Оскільки вклади учасників стають власністю товариства, учасники в дійсності взагалі не відповідають за боргами товариства, а несуть лише ризик збитків у вигляді втрати вкладів. Таке підприємство не потребує особистої участі своїх членів в справах товариства. Для управління учасники товариства обирають (призначають) орган управління та відповідних посадових осіб.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника

(ст. 65 Закону України «Про господарчі товариства»).

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (ст. 75 Закону України «Про господарчі товариства»).

Акціонерне товариство характеризується тим, що його статутний фонд поділено на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і воно несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. акціонерні товариства можуть бути двох видів: 1) відкритим акціонерним товариством, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; 2) закритим акціонерним товариством, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі (ст.ст. 24, 25 Закону України «Про господарчі товариства»). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій, тобто несуть лише ризик збитків у вигляді втрати коштів, вкладених в акції.

Акціонерне товариство вважається найбільш ефективною формою організації бізнесу з точки зору можливості акумулювати значні кошти. Але тут є і серйозний недолік криміногенного характеру - можливість зловживань з боку посадових осіб та недобросовісних засновників підприємства. Справа в тому, що рядові акціонери, як правило, не мають змоги ефективно контролювати діяльність посадових осіб. Крім цього, недобросовісні засновники товариства, які можуть фактично приймати рішення (а реалізувати їх через посадових осіб), користуючись тим, що товариство є юридичною особою, мають змогу уникати особистої відповідальності за сумнівну, а іноді відверто злочинну діяльність.

Як свідчить слідча практика, найчастіше економічні злочини вчиняються в товариствах посадовими особами, які можуть бути його засновниками, учасниками чи знаходитись з ними в трудових відносинах. Характерним в цьому відношенні є розкрадання майна та інші злочини, що масово вчинялися посадовими особами небанківських фінансових установ (довірчих товариств, страхових компаній тощо), які обманним шляхом залучали кошти громадян і привласнювали їх. Вирішуючи питання про коло співучасників таких злочинів, про кваліфікацію їх дій і, відповідно, визначення обставин, що підлягають доказуванню та інших завдань розслідування, необхідно враховувати організаційно-правові форми та конкретний вид підприємницької діяльності цих структур. Безпосередньою правовою основою для процесуальних рішень (наприклад, накладення арешту на майно і рахунки товариства) є чинне законодавство про господарчі товариства, законодавство, що регулює даний вид підприємницької діяльності, конкретна установча угода засновників підприємства, цивільно-правові угоди з іншими юридичними особами та громадянами.

Установча угода – це найважливіший документ, що визначає права та відповідальність партнерів і тому є цінним джерелом доказів при розслідуванні злочинів, вчинених з використанням статусу товариства як суб’єкта підприємницької діяльності. Як правило, установча угода включає такі положення: 1) найменування товариства (фірми); 2) прізвища та адреси партнерів; 3) мета, сфера діяльності та місцезнаходження фірми; 4) дата початку функціонування товариства та тривалість угоди; 5) характеристика внеску кожного партнера (кошти, інше майно, особисті здібності, досвід), а також дата внеску; 6) розподілення відповідальності кожного партнера; 7) обов'язки кожного партнера та його оклад; 8) порядок розподілення прибутків і можливих збитків; 9) описання процедури обліку (хто його веде, які методи обліку використовуються, де зберігаються облікові документи) та деякі інші.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що різноманітність видів і форм власності, їх рівноправність та принцип повної відповідальності власника за результати своєї підприємницької діяльності вносять певні корективи в діяльність правоохоронних органів. Зокрема, в діяльність по виявленню економічних злочинів, їх розслідуванню, в прийняття найбільш важливих рішень. Є всі підстави вважати організаційні форми підприємств, з використанням статусу яких було вчинено економічні злочини, необхідним елементом предмета доказування в кримінальних справах даної категорії. Їх суттєвий вплив на вирішення багатьох завдань розслідування також обумовлює необхідність їх врахування в криміналістичній характеристиці економічних злочинів як елемент умов вчинення цих злочинів.