1.1. Криміналістична характеристика злочинів, її зв'язок з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками та їх використання в окремій методиці розслідування

В загальній теорії пізнання є аксіомою: для того щоби пізнавальний процес був успішним, він повинен здійснюватися не свавільно, а підкорятися певним закономірностям. Істина може бути встановлена тільки в тому випадку, коли вибір і застосування засобів пізнання відповідає: 1) характеристикам (особливостям) об’єкта пізнання; 2) завданням дослідження; 3) умовам, в яких воно здійснюється. Ці закономірності в повній мірі проявляються і при розслідуванні злочинів як різновиду пізнавального процесу. Розслідування злочинів з точки зору вибору засобів пізнання – слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), послідовності їх проведення залежить, перш за все, від особливостей (характеристик) самих злочинів, що виступають об’єктом пізнання. Відомості про злочини певних видів, що безпосередньо впливають на їх розкриття і розслідування, в криміналістиці одержали назву "криміналістична характеристика злочинів".

Поява і використання поняття "криміналістична характеристика злочинів" пов’язується з дослідженнями Л.О.Сергєєва і О.Н.Колесніченко. Так, Л.О. Сергєєв, аналізуючи питання методики розслідування розкрадань майна у сфері будівництва, звернув увагу і підкреслив виключно важливе значення для розслідування знань про способи вчинення розкрадань; умови, в яких вони вчиняються і особливості обстановки; особливості безпосереднього об'єкту посягання; особливості суб'єкту і суб'єктивної сторони злочинів; зв'язок розкрадань з іншими злочинами і діями, що не тягнуть кримінального покарання; взаємозв'язки між названими групами обставин. Для визначення цих відомостей О.Н.Колес­ніченко використав поняття «загальна криміналістична характеристика даного виду злочинів».

Поява цього терміну була результатом осмислення і систематизації положень тієї частини змісту окремих методик розслідування, де йшлося про ознаки злочинів, які мали важливе значення для їх виявлення і розслідування. Вже в перших роботах радянських криміналістів викладенню рекомендацій з розслідування злочинів окремих видів передувало описання (як правило, фрагментарне) цих злочинів, де йшлося про способи, місце, час, обстановку їх вчинення та інші обставини. Це було цілком логічно, оскільки для слідчого (органу дізнання) в кожному конкретному випадку злочин є подією минулого, про яку на початковому етапі розслідування може існувати мізерна кількість інформації. Крім того, окремі види злочинів можуть бути дуже схожими на незлочинні діяння людей і навіть на природні явища. Щоб полегшити вирішення завдань розслідування, слідчого необхідно було озброїти знаннями про сутність і ознаки злочинів певних видів. Але треба підкреслити, що характеристика злочинів в перших роботах криміналістів не була систематизованою. Це були, як правило, розрізнені положення, перелік яких не був постійним в окремих методиках розслідування. Найчастіше найбільша увага приділялась способам вчинення злочинів.

Поступово складалася структура методики розслідування окремих видів злочинів, як частини криміналістики, набуваючи більш чіткої форми. Цей процес проходив так би мовити у конкурентній боротьбі різних точок зору і займав достатньо тривалий час у повоєнні роки. Але вже в підручниках з криміналістики, виданих після реформування в Радянському Союзі кримінального та кримінально-процесуального законодавства в 1959-1961 р.р., в структурі криміналістичної методики можна виділити два елементи: 1) загальні положення (розглядалися поняття методики розслідування; її завдання і зміст; зв'язок з іншими частинами криміналістики);

2) методики розслідування злочинів окремих видів (викладалися положення і рекомендації з розслідування злочинів).

У вказаних підручниках викладання матеріалу методик розслідування злочинів окремих видів починалося з характеристики цих злочинів, яка поєднувалася з визначенням обставин, що підлягали встановленню (предмета доказування). Це був перший структурний елемент кожної окремої криміналістичної методики. Але треба відзначити, що загальна характеристика злочинів окремих видів давалася переважно в кримінально-правовому аспекті, орієнтуючи слідчого на правильну кваліфікацію діянь, що розслідуються. Описання видів злочинів та предмету доказування при їх розслідуванні на основі структури складу злочину забезпечувало системність матеріалу та віддзеркалення комплексної природи практичної діяльності слідчого (вирішення завдань кримінально-правового, кримінально-процесуального, кримінологічного та криміналістичного характеру). Таким чином, в першому структурному елементі кожної окремої методики розслідування домінуюче місце займали положення з кримінального права, що було цілком логічним і зрозумілим. Але з розвитком наукових досліджень щодо методики розслідування злочинів виявилося, що кримінально-правової характеристики злочинів явно недостатньо для вирішення багатьох криміналістичних завдань досудового розслідування. Тому, з’явившись в кінці 60-х рр., поняття «криміналістична характеристика злочинів» привернуло до себе увагу науковців-криміналістів, було підтримане ними і згодом знаменувало появу нового напрямку в криміналістичних дослідженнях.

Дослідження проблеми криміналістичної характеристики злочинів мало велике теоретичне і практичне значення. Свідоцтвом цього було включення до програми курсу «Криміналістика» самостійної теми «Криміналістична характеристика злочинів». Крім того, цією програмою в структурі кожної окремої методики розслідування як її першого елементу, вперше передбачався розгляд елементів криміналістичної характеристики злочинів окремого виду. В підручнику з криміналістики, виданому на основі нової програми, з’явився розділ, який присвячувався цій темі. В ньому були вперше сформульовані принципові положення, що визначали суттєвість криміналістичної характеристики злочинів та її значення. Однак в цьому розділі мали місце і деякі протиріччя, бо він включав окремі спірні положення і загалом відбивав неоднозначність вирішення проблеми криміналістичної характеристики злочинів

в літературі. Зокрема, криміналістична характеристика визначалася як сукупність таких даних про злочин, які сприяють його розкриттю. При цьому автор І.Ф.Пантелєєв підкреслював, що треба відрізняти криміналістичну характеристику конкретного злочину і криміналістичну характеристику виду або групи злочинів. Поряд з цим М.П. Яблоков висловив думку про те, що може існувати і криміналістична характеристика злочину взагалі.

Проблемі криміналістичної характеристики злочинів присвячена величезна кількість статей, посібників, монографій. Практично кожний науковець, який займався тими чи іншими питаннями методики розслідування вважав своїм науковим обов’язком дати своє визначення поняття криміналістичної характеристики злочинів, знайти нову трактовку її змісту. При цьому дуже часто нові визначення даного поняття відрізнялися від інших чисто редакційними особливостями. Така тенденція дала підстави Р.С. Бєлкіну, І.Є. Биховському, А.В. Дулову звернути увагу на зайву теоретизацію і ускладнення цієї проблеми, що утворює додаткові часто штучні труднощі.

З метою подолання існуючих розбіжностей відносно тлумачення змісту криміналістичної характеристики злочинів О.Н. Колесніченко і В. Є. Коновалова в спільній роботі на основі історичного аналізу різних точок зору, підходів і результатів особистого дослідження сформулювали низку принципових положень з цієї проблеми. По-перше, названі автори визначили, що криміналістична характеристика - це відомості про криміналістично значущі ознаки злочинів певного виду. По-друге, це система відомостей, яка спирається на структуру складу злочину (кримінальне право) та відповідну структуру предмету доказування (кримінально-процесуальне право). По-третє, це система відомостей, яка включає дані про закономірні зв’язки статистичного характеру між ознаками злочинів певного виду. По-четверте, це система відомостей, яка слугує побудові і перевірці слідчих версій. Саме з урахуванням цих положень авторами було сформульовано визначення поняття криміналістичної характеристики як системи відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів певного виду, яка відбиває закономірні зв’язки між ними і слугує побудові і перевірці слідчих версій

в розслідуванні конкретних злочинів.

Але незважаючи на безумовну конструктивність і переконливість пропозицій О.Н. Колесніченко і В.Є. Коноваловой в криміналістичній літературі триває дискусія про виділення криміналістичних характеристик злочинів кількох рівнів. Так, А.Ф. Лубін розрізняє загальну, родову і видову криміналістичні характеристики злочинів. При цьому названий автор тут же відзначає, що в родовій характеристиці злочинів у сфері економіки не можна зіставляти за криміналістично значущими ознаками наприклад, фальшивомонетництво і розкрадання майна. Точка зору про доцільність розробки трьохрівневої криміналістичної характеристики злочинів останнього часу знаходить прибічників і серед українських криміналістів.

М.П. Яблоков поділяє раніше викладену в літературі точку зору про існування, з одного боку, криміналістичної характеристики виду, різновидності чи групи злочинів, а з другого - криміналістичної характеристики окремого злочину. При цьому він визнає, що найбільш інформативною і важливою щодо розкриття і розслідування злочинів є їх видова криміналістична характеристика. Подвійне тлумачення цього терміну використовується і у практичному посібнику для слідчих, підготовленого колективом російських криміналістів за редакцією Н.А.Селіванова і В.Н.Снєткова. Автор відповідного розділу (О.Я.Баєв) відзначає: “Криминали­стическая характеристика, составляемая на основе обобщения уголовных дел определенной категории, называется типовой, а складывающаяся в ходе расследования по конкретному делу – индивидуальной». При цьому неважко виявити, що автор фактично називає індивідуальною криміналістичною характеристикою результат розслідування за кримінальною справою. Але результат розслідування за конкретною кримінальною справою не є ще надбанням науки, а тільки джерелом відомостей, що потребують аналізу, узагальнення. За кожною кримінальною справою слідчий прагне не скласти “індивідуальну криміналістичну характеристику злочину”, а встановити і доказати обставини його вчинення, що мають кримінально-правове значення.

Безумовно, правильне твердження, що конкретний злочин – це одиниця сукупності, яка зветься видом злочинів, і скласти типову характеристику сукупності можна тільки в результаті дослідження одиниць. Однак відомості про конкретний злочин є результатом конкретного акту розслідування, який відбивається у матеріалах кримінальної справи. Типова ж характеристика злочинів певного виду – це результат наукового узагальнення багатьох кримінальних справ. Наука (криміналістична методика) не може містити відомості про кожний конкретний злочин, вона містить узагальнені відомості про види чи групи злочинів, на основі яких формує свої рекомендації щодо їх розслідування. Тому поняття “індивідуальна криміналістична характеристика злочину”, на наш погляд, не несе корисного наукового навантаження і вносить тільки термінологічну плутанину.

Багатозначність терміну «криміналістична характеристика» і відстоювання цього багатьма авторами в літературі (в тому числі в навчальних і практичних виданнях) породжує масу непорозумінь та суперечливостей як в наукових дослідженнях, так і при викладанні навчального курсу криміналістики. Внаслідок цього виникають теоретичні дискусії, які відволікають увагу науковців від реальних потреб слідчої практики. Зокрема, з виділенням трьох рівнів криміналістичних характеристик злочинів виникла теоретична полеміка про їх місце в системі науки. При цьому поряд з точкою зору про те, що криміналістична характеристика злочинів – це елемент методики розслідування злочинів окремих видів, є ще дві пропозиції: 1) винести криміналістичну характеристику злочинів за межі криміналістики і об’єднати її з кримінально-правовою, кримінально-процесуальною та кримінологічною характеристиками в єдину міждисциплінарну сукупність знань; 2) розмістити її в методологічних основах криміналістики.

Продовжує притягувати до себе увагу науковців і дискусія про співвідношення криміналістичної характеристики злочину і предмету доказування в методиці розслідування. Деякі криміналісти включають в структуру окремих методик розслідування як самостійних її елементів обставини, що підлягають доказуванню, і криміналістичну характеристику злочинів. На наш погляд, є очевидним, що криміналістична характеристика злочинів окремих видів за своєю суттю - ніщо інше як детальна характеристика предмету доказування за окремими категоріями кримінальних справ, свого роду криміналістична інтерпретація цієї кримінально-процесуальної категорії. Якщо дотримуватися точки зору, що це різні речі, то неминуче дублювання одних і тих же положень в методиці розслідування. Більш того, термінологічна неточність призводить до ситуації, коли зараз в криміналістичній науковій літературі, як справедливо звернув увагу Р.С. Бєлкін, можна зустріти вирази типу “криміналістична характеристика слідчої ситуації”, “криміна­лістична характеристика знарядь злочину” тощо.

У зв’язку з цим треба підкреслити, що однією з найважливіших вимог, що пред’являється до визначення наукового поняття з точки зору формальної логіки, є його однозначність. Дійсно науковий термін повинен позначати окремий об’єкт (явище, процес тощо) за принципом “один об’єкт – один термін, другий об’єкт – другий термін”. Тому використання поняття «криміналістична характеристика» в трьох значеннях не може вважатися нормальним. Таке становище є ознакою недостатньої розробленості понятійного апарату в криміналістичній методиці.

Для подолання невиправданої багатозначності термінології важливо зрозуміти її джерела, причини. На наш погляд, використання терміну «криміналістична характеристика» в кількох значеннях в значній мірі обумовлюється трьома існуючими значеннями терміну «методика розслідування». Так, О.Н.Колесніченко визначив методику розслідування як: 1) частину науки криміналістики; 2) методику розслідування окремого виду (чи різновидності) злочинів; 3) методику розслідування конкретного злочину.  Оскільки криміналістична характеристика є структурним елементом методики розслідування цілком логічним є міркування типу: «Якщо є методика розслідування конкретного злочину то повинна існувати і криміналістична характеристика конкретного злочину». Таким чином, багатозначність одного терміну тягне за собою багатозначність інших термінів, які знаходяться в субординаційному зв’язку. А це робить практично неможливим забезпечення теоретично чіткої конструкції наукових досліджень. Тому подолання багатозначності термінології необхідно починати з ключових термінів, до яких, безумовно, належить поняття «методика розслідування».

Таким чином, що ж являє собою перш за все методика розслідування злочинів (криміналістична методика)? Для однозначної відповіді на це запитання необхідно звернутися до загального поняття «методика», яке в етимологічному плані визначається як сукупність методів виконання якоїсь роботи.  Існує методика у вигляді описання методів виконання певної роботи, правил і рекомендацій, тобто будь-яка методика – це належність певної галузі знань. Криміналістична інтерпретація цього поняття не міняє його суттєвості, а лише визначає характер роботи, для виконання якої розробляється методика - розслідування того чи іншого виду злочинів. Очевидно виходячи з цих положень, Р.С. Бєлкін визначив криміналістичну методику як систему наукових положень і основаних на них рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і попередження окремих видів злочинів. В цьому узагальненому визначенні відбита суттєвість методики розслідування як частини науки (теорії). І воно, на нашу думку, охоплює перші два тлумачення терміну «методика розслідування» з приведених О.Н. Колесніченко. Адже методика розслідування окремого виду злочинів є структурним елементом криміналістичної методики як науки, тобто частиною цілого. Якщо виходити з цього, то немає ніяких підстав надавати два різних значення терміну, що розглядається.

Постає питання і про правомірність використання поняття «методика розслідування конкретного злочину» (третє значення терміну). Справа в тому, що при розслідуванні конкретного злочину ніяких рекомендацій не формується. Це є конкретний акт практичної діяльності, виконання певної роботи. В матеріалах кримінальної справи відбивається певна послідовність дій слідчого, його рішень, які приймалися ним, виходячи з аналізу конкретного злочину і конкретних ситуацій. При цьому слідчий керується науковими рекомендаціями (методики розслідування злочинів відповідного виду). Не можна ж вважати, що кожного разу слідчий формує методику розслідування конкретного злочину. Вважаємо, що методика розслідування злочинів формується тільки в результаті узагальнення великої кількості кримінальних справ окремої категорії як сукупність певних теоретичних положень і практичних рекомендацій.

Базуючись на цих міркуваннях, можна визначити, що використання терміну «методика розслідування» відносно розслідування конкретного злочину може бути тільки в переносному значенні і з ілюстративною метою, але ж не в науковому розумінні. Виходячи з того, що багатозначність термінології вносить складнощі у використання понятійного апарату науки, слід зовсім уникати використання терміну «методика розслідування конкретного злочину», як такого, що не несе корисного наукового навантаження.

Однією з причин багатозначності термінології, що використовується, зокрема в криміналістичній методиці, є в певній мірі і те що деякі ключові поняття визначаються тільки в загальному вигляді. Приведене визначення Р.С.Бєлкіна поняття криміналістичної методики, на наш погляд, правильне, але є занадто загальним. Якщо виходити з цієї дефініції, зокрема не зрозуміло, в результаті вивчення якого об’єкту (і предмету) формуються наукові положення методики і чим він відрізняється від об’єктів інших частин криміналістики (наприклад, техніки і тактики). Це породжує розбіжності, неточності в тлумаченні окремих понять і теоретичних положень. Вважаємо, що чітке визначення об’єкту і предмету криміналістичної методики дозволить подолати ці розбіжності, позбутися багатозначності термінів, в тому числі поняття «криміналістична характеристика».

Ідею визначення об’єкту дослідження в криміналістиці запропонував і використав Г.А.. Матусовський для визначення місця криміналістики в системі наук кримінально-правового циклу (кри­мінальне право, кримінальний процес, криміналістика, кримі­нологія). На його думку, названі правові науки, в тому числі криміналістика, мають спільний об’єкт дослідження, який складається з двох взаємно пов’язаних але протилежних видів людської діяльності: «злочинність - кримінально-правова боротьба зі злочинністю». Кожна з наведених наук вивчає в цьому об’єкті певну сторону, яка складає предмет її дослідження. Такий підхід дозволяє, з одного боку, виходячи з єдиного об’єкту вивчення, прослідкувати взаємний зв’язок споріднених наук, а з другого – чітко визначивши предмети дослідження, розмежувати їх. Пізніше Г.А. Матусовський дійшов висновку, що з визначенням двох частин об’єкту дослідження, якими є «злочини» і «розслідування злочинів» з’являється можливість усунення розбіжностей в розумінні суттєвості криміналістичної характеристики та її елементів. Запропонований шлях, на наш погляд, є перспективним щодо вирішення багатьох теоретичних проблем, в тому числі проблеми суттєвості криміналістичної характеристики злочинів та її структури.

Криміналістична методика за своїм змістом є сукупністю своєрідних типових програм розслідування злочинів. Її практичні рекомендації спираються на наукові положення, які формулюються в результаті вивчення конкретного об’єкту – сукупності певних соціальних явищ. Головне завдання методики – озброїти слідчого знаннями про те, які ситуації можуть скластися при розслідуванні злочинів окремого виду і як треба в них діяти, щоб досягти успіху. Тобто методика дає знання про те, які слідчі дії та оперативно-розшукові заходи треба проводити і в якій послідовності, в чому особливості їх підготовки і проведення. Тому об’єктом дослідження методики перш за все є діяльність по розслідуванню злочинів окремих видів. Але замало знати, як діяв слідчий в тій чи іншій ситуації. Не менш важливо пояснити, чому саме певна послідовність слідчих та інших дій привела до успіху, є найбільш доцільною. Очевидно, що для відповіді на таке питання необхідно враховувати також і особливості вчинення злочинів окремих видів (місце, час і обстановку, способи злочинів і характерні для них сліди, особливості злочинців тощо). Тому об’єктом вивчення методики (як і криміналістики в цілому) є також і діяльність злочинців, структура якої в криміналістиці визначається як механізм вчинення злочинів. Вона досліджує механізм вчинення злочинів окремих видів, акцентуючи увагу на особливостях цих злочинів, що мають суттєве значення для їх виявлення та розслідування.

Таким чином, криміналістична методика сприяє вивченню складного об’єкта, в який входять два протилежні, але пов’язані між собою види людської діяльності. Визначимо їх в логічній послідовності: 1) механізм вчинення злочинів окремого виду; 2) розслідування злочинів окремого виду (див. рис. 1).

Рис. 1.1. Об’єкт дослідження криміналістичної методики

Взаємний зв’язок між двома складовими частинами об’єкта криміналістичної методики полягає у тому, що не тільки механізм вчинення злочинів (знання про нього) впливає на слідчу практику, але і навпаки - слідча практика, становлячись відомою злочинцям, викликає відповідну трансформацію механізму вчинення злочинів в той чи інший бік.

У зв’язку з цим треба відзначити, що поняття механізму злочину в криміналістиці є спорідненим з поняттям складу злочину в кримінальному праві, оскільки обидва вони сформувалися в результаті вивчення спільного об’єкту – злочинності, але під різними кутами зору. Використовуючи це поняття, криміналістика акцентує увагу на функціональному боці протиправної діяльності як системи детермінованих діянь і відносин на шляху досягнення злочинної мети (наставання злочинного результату). Тому поняття механізму злочину є більш широким за своїм змістом у порівнянні з поняттям складу злочину. Структуру механізму злочину як певної системи найбільш точно, на наш погляд, визначив Р.С.Бєлкін, який до його елементів відносить: 1) суб’єкт злочину; 2) ставлення суб’єкта злочину до своїх дій, їх наслідкам, до своїх співучасників; 3) предмет посягання; 4) спосіб злочину, як систему детермінованих дій; 5) злочинний результат; 6) місце, час та інші обставини, що відносяться до обстановки злочину; 7) обставини, що сприяють або перешкоджають вчиненню злочину; 8) поведінку і дії осіб, що випадково стали учасниками події; 9) зв’язки і відносини між діями (способом злочину) і злочинним результатом, між учасниками події, між діями і обстановкою, суб’єктом злочину і предметом посягання та іншими.

Відповідно до структури об’єкта повинен визначатися і предмет дослідження криміналістичної методики, до якого належать перш за все певні закономірності тих видів діяльності, що вивчаються. Саме закономірності, що властиві об’єкту пізнання, як підкреслює І.Д. Андрєєв, в перетвореному і обміркованому вигляді слугують основою формування прийомів та правил, якими повинен керуватися суб’єкт в процесі пізнання.

В процесі вивчення двох протилежних видів людської діяльності методика в кожній його складовій частині встановлює певні суттєві зв’язки, залежності, що регулярно повторюються. При дослідженні механізму злочинів окремого виду встановлюються психофізіологічні особливості злочинців даної категорії, їх вплив на вибір способів досягнення злочинної мети, місця, часу і обстановки вчинення злочину, а також на утворення характерних його слідів. Повторюючись в багатьох кримінальних справах окремої категорії, названі елементи при їх узагальненні дозволяють виявити стійкі залежності і зв’язки між ними. Це дає змогу визначити певні тенденції в механізмі вчинення злочинів окремих видів і врахувати при розробці рекомендацій по їх розслідуванню. Названі залежності і зв’язки між елементами механізму злочинів можуть бути визначені як закономірності механізму вчинення злочинів окремих видів. Вони входять в предмет дослідження криміналістичної методики і знаходять відображення в її наукових положеннях.

В процесі вивчення методикою діяльності по розслідуванню злочинів окремих видів (другої частини об’єкту) також виявляються залежності, пов’язані з виникненням слідчих ситуацій та їх детермінуючим впливом на черговість і особливості проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Названі закономірності теж входять в предмет вивчення криміналістичної методики.

Таким чином, в предмет криміналістичної методики відповідно структурі її об’єкту входять дві групи закономірностей: 1) закономірності механізму злочинів окремого виду; 2) закономірності розслідування злочинів окремого виду (див. рис. 1.2).

Закономірності механізму Закономірності розслідування злочинів окремого виду злочинів окремого виду.

Рис. 1.2. Предмет дослідження криміналістичної методики

Знання, накопичені в результаті пізнання об’єкту і предмету дослідження методики, знаходять своє втілення у вигляді певних наукових положень, які і є основою розробки практичних рекомендацій по розслідуванню злочинів окремих видів.

Треба підкреслити, що чітке визначення об’єкту і предмету дослідження криміналістичної методики є необхідною умовою однозначного тлумачення окремих її наукових положень, структури її змісту. Безумовно, одним з найважливіших з них є криміналістична характеристика злочинів, яка виступає елементом кожної методики розслідування злочинів окремого виду. За своїм змістом криміналістична характеристика – це знання (відомості), накопичені в результаті вивчення механізму вчинення злочинів окремого виду, його внутрішніх зв’язків і залежностей. Тому її структура як система знань детермінована структурою механізму вчинення злочинів як об’єкту пізнання.

З урахуванням вищевикладеного криміналістична характеристика злочинів може бути визначена як наукові положення окремої методики розслідування, що являють собою систему відомостей про елементи механізму вчинення злочинів певного виду чи групи, в яких відбиваються закономірні зв’язки між цими елементами і які використовуються для розробки наукових рекомендацій, а також побудови і перевірки версій при розслідуванні конкретних злочинів.

Як підкреслювалося раніше, структура відомостей криміналістичної характеристики злочинів відбиває структуру об’єкту пізнання –  механізму вчинення злочинів певних видів чи груп. Тобто елементами криміналістичної характеристики злочинів є відомості про елементи механізму їх вчинення. Виходячи з цієї концепції, неможливо поділяти точки зору, що до змісту криміналістичної характеристики злочинів входить опис типових слідчих ситуацій. Вважаємо, що поняття слідчих ситуацій склалося як результат накопичення відомостей про другу частину об’єкту дослідження криміналістичної методики - розслідування злочинів окремого виду. Слідчі ситуації характеризують не механізм вчинення злочинів, а процес їх розслідування, а тому повинні розглядатися в методиці окремо від криміналістичної характеристики злочинів, зокрема в зв’язку з порушенням кримінальної справи і на певних етапах розслідування.

В залежності від деталізації описання елементів механізму злочинів, визначення закономірних зв’язків між ними на основі статистичного обрахування, а також використання положень інших наук кримінально-правового циклу в літературі криміналістичні характеристики злочинів класифікуються на види. Зокрема, виділяються повні криміналістичні характеристики злочинів, скорочені (неповні) і загальні.

До повних криміналістичних характеристик злочинів належать ті з них, в яких містяться відомості про всі елементи механізму вчинення злочинів певної різновидності чи групи з визначенням закономірних зв’язків між цими елементами на основі статистичних даних. В цьому випадку закономірні зв’язки між елементами механізму злочинів певної категорії визначаються у вигляді відсотків частоти їх виявлення в певній кількості кримінальних справ, що піддавалися узагальненню. Наприклад, в криміналістичній характеристиці умисних вбивств міститься таке положення: якщо було вбито особу чоловічої статі віком до 17 років, то в 88,9 % таких випадків вбивцею був неповнолітній у віці до 16 років, який входив

(в 75 %) до друзів чи приятелів вбитого (за матеріалами Л.Г. Видонова). Тут у конкретних цифрах (відсотках) зафіксовано вірогідно-статистичну закономірність, яка вказує, що при наявності певної ознаки одного елементу механізму злочину є висока вірогідність наявності відповідної ознаки другого елементу. Ці дані було одержано в результаті узагальнення великої кількості кримінальних справ про умисні вбивства.

Подібні положення, являючи собою узагальнений досвід, призначені для безпосереднього практичного використання при розслідуванні конкретних злочинів як основа для висунення і перевірки версій, що є типовими для певної категорії кримінальних справ. Це має особливе значення в випадках недостатньої кількості (і якості) вихідних даних про злочин.

Розробка повних криміналістичних характеристик, на нашу думку, можлива тільки відносно достатньо вузької групи злочинів певного виду. Вважаємо, що це обумовлено кількома причинами. По-перше, в більшості видів злочинів можуть бути виділені окремі їх групи, які суттєво відрізняються одна від одної криміналістично значущими деталями механізму їх вчинення. Об’єднання їх в одній повній криміналістичній характеристиці неможливе без зниження достовірності даних. По-друге, визначення закономірних зв’язків між елементами механізму злочинів певної групи у вигляді кількісних показників (у відсотках) потребує, як правило, суцільного дослідження генеральної сукупності кримінальних справ окремих категорій у певному регіоні і за визначений період. По-третє, в матеріалах кримінальних справ знаходять відображення не всі відомості про механізм злочинів, а це потребує додаткових соціологічних методів збору інформації. Названі обставини обумовлюють величезні затрати часу на проведення подібних досліджень, результати яких з плином часу втрачають свою цінність.

Маючи на увазі вимоги, що пред’являються до повних криміналістичних характеристик злочинів, окремі автори приходять до висновку, що цілком «зрілих» і придатних для безпосереднього практичного використання криміналістичних характеристик на даний час ще не існує. На наш погляд, розробка повних криміналістичних характеристик злочинів, враховуючи її складність і обсяг, є сферою діяльності не окремих науковців, а науково-дос­лідних колективів. Стосовно розкрадань майна у сфері підприємництва, вважаємо доцільним і можливим розробку повних криміналістичних характеристик розкрадань, що вчиняються в окремих видах підприємницької діяльності: виробничій, торговельно-закупівельній, страховій, банківській та ін.

Неповні (скорочені) криміналістичні характеристики містять описання особливостей злочинів окремої різновидності чи групи з визначенням наявності закономірних зв’язків між окремими елементами їх механізму. Але визначення закономірних зв’язків на відміну від повних криміналістичних характеристик не спирається на статистичні дані. Тут використовуються не конкретні цифри, а поняття типу «найчастіше», «вірогідніше всього». Наприклад, в методиці розслідування крадіжок з квартир міститься таке положення: якщо проникнення в квартиру здійснено шляхом підбору ключа або використання відмички, то найбільш вірогідно, що крадіжку вчинив крадій-професіонал, як правило, раніше судимий (за матеріалами С.В.Виноградова, В.Є.Капітонова, В.П.Петруньова). Безпосередньою основою для подібних висновків є знання, одержані в результаті практичної діяльності або вивчення кримінальних справ певної категорії, але без відповідного статистичного обрахування.

Не дивлячись на те, що неповні криміналістичні характеристики злочинів виглядають менш достовірними в порівнянні з повними, вони мають велике практичне значення. Показ в такій криміналістичній характеристиці високої вірогідності наявності певних обставин та їх ознак, закономірних зв’язків між ними допомагають слідчому в побудові версій, плануванні розслідування, визначенні тактики проведення слідчих дій.

Загальні криміналістичні характеристики містять описання механізму злочинів окремого виду, які можуть бути розподілені на більш-менш вузькі групи. Основою для внутрішньовидової класифікації злочинів може бути, наприклад, галузь господарської діяльності, особливості суб’єкту злочину, предмету посягання тощо. Такі криміналістичні характеристики узагальнюють ознаки кількох внутрішньовидових груп злочинів і пов’язані, як правило, з використанням положень інших наук кримінально-правового циклу, які мають значення для розслідування. Справа у тому, що такий об’єкт дослідження як злочинність вивчається різними науками і під різними кутами зору. В результаті сформувалися предметні кримінально-правові, кримінологічні і криміналістичні характеристики злочинів окремих видів, положення яких можуть ефективно використовуватися в практичній діяльності по розслідуванню злочинів.

Кримінально-правова характеристика злочинів знаходить своє втілення у вченні про склади злочинів окремих видів, їх особливості та теорії кваліфікації. Ці положення кримінального права разом з положеннями кримінально-процесуального права (вчення про предмет доказування) складають теоретико-правову основу розробки криміналістичних характеристик злочинів окремих видів і рекомендацій щодо їх розслідування.

Кримінологічна характеристика злочинів містить описання поширеності злочинів певного виду, їх різновидностей, типових способів вчинення, їх мотивацію, місце і час, а також особливості суб’єктів злочинів. Вказані положення мають виключно важливе значення для профілактичної діяльності слідчого при розслідуванні злочинів окремих видів, а тому повинні враховуватися при розробці відповідних методик.

Таким чином, можна констатувати як результат інтеграції наук кримінально-правового циклу формування загальних характеристик злочинів окремих видів, побудованих на взаємному зв’язку і взаємному проникненню предметних характеристик злочинів. Практичне використання загальних характеристик злочинів повинно забезпечувати всебічність розслідування злочинів.

Слід відзначити, що створення загальних характеристик злочинів окремих видів, як правило, передує розробці повних криміналістичних характеристик, створюючи теоретичні та методичні основи для більш глибоких досліджень. Цей процес є притаманним розробці проблемних питань розслідування економічних злочинів, зокрема розкрадань майна та пов’язаних з ними злочинів, що вчиняються з використанням правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Злочинність пристосовується до нових економічних умов, породжуючи нові форми кримінальних проявів. Труднощі, виникаючі в слідчій практиці пов’язані, зокрема, з криміналізацією окремих напрямків економічної діяльності і ставлять на порядок денний оновлення методик виявлення і розслідування економічних злочинів. Вирішення цієї проблеми знаходиться у площині проведення наукових досліджень для створення криміналістичних характеристик економічних злочинів і розробки ефективних рекомендацій щодо їх розслідування і попередження.

Структура криміналістичної характеристики розкрадань майна у сфері підприємництва, як відзначалося, базується на елементах складу злочину даного виду. Однак криміналістична характеристика злочинів значно ширша за кримінально-правову характеристику, оскільки вміщує описання не тільки обставин, що мають значення для правильної кваліфікації, але і більш дрібних деталей їх механізму, що важливо для виявлення і розслідування цих злочинів. В цьому відношенні треба підкреслити і те, що окремі елементи механізму злочинів, що знаходяться в закономірному зв’язку з криміналістичної точки зору можуть характеризуватися сумісно. Виходячи з даних положень, криміналістична характеристика розкрадань майна і пов’язаних з ними злочинів може розглядатися як система відо­мостей про такі елементи механізму їх вчинення:

предмет посягання (безготівкові грошові кошти, готівка, валюта, товарно-матеріальні цінності);

обставини злочину (загальноекономічні і правові умови підприємницької діяльності, стан контролю з боку відповідних державних органів, місце знаходження суб’єктів підприємництва та існування між ними певних відносин і т. ін.);

способи підготовки, вчинення і приховування розкрадання (прийоми створення сприятливих умов для заволодіння майном, прийоми безпосереднього заволодіння майном та його використання, заходи щодо маскування розкрадання, вчинення супутніх розкраданню злочинів);

наслідки розкрадання (наявність матеріальної шкоди, документів та речових доказів, свідчень осіб, що вказують на протиправне заволодіння майном);

особливості суб’єкта розкрадання та супутніх злочинів (підприємця-фізичної особи, посадових осіб і службовців юридичної особи - суб’єкта підприємництва);

особливості потерпілого від розкрадання (підприємця, окремих громадян).

Принципові можливості використання в розслідуванні економічних злочинів закономірних зв’язків між елементами їх криміналістичної характеристики, як відзначається у криміналістичній літературі, полягає в тому, що коли відомі одні обставини, то припускається з великою вірогідністю існування інших. Наприклад, якщо на початку розслідування встановлено певний спосіб розкрадання, то, ґрунтуючись на відповідних положеннях криміналістичної характеристики, можна судити про коло осіб, які можуть бути причетні до цього злочину.