1.3. Характеристика предмета розкрадання і умов вчинення злочинів у сфері підприємництва

Узагальнити факти фальшування грошей, у тому числі іноземної валюти, фінансових документів, цінних паперів, акцизних марок, сертифікатів тощо, дані про канали їх надходження з-за кордону...

З Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки

Предметом злочину в теорії кримінального права вважається усяка річ матеріального світу, з певними ознаками якої кримінальний закон пов'язує наявність в діях особи конкретного складу злочину. Це має місце далеко не у всіх випадках, а лише там, де на предмет злочину вказується безпосередньо в диспозиції статті кримінального закону. Що стосується такого злочину як розкрадання, то його предмет визначається поняттям "майно", що охоплює матеріальні цінності, гроші, цінні папери. У вітчизняній літературі останнього часу звертається увага на особливості економічних злочинів, предметом яких стають банківські гроші, зокрема бюджетні кошти. З появою і використанням в економічній теорії таких нових понять, як “пластикові гроші”, “електронні гроші” переосмисленню підлягають положення про предмет розкрадань як елемент їх криміналістичної характеристики.

З криміналістичної точки зору відомості про особливості предмета розкрадання, зокрема у сфері підприємництва, мають принципово важливе значення для розслідування цих злочинів. Це пояснюється тим, що особливості предмета розкрадання закономірно пов'язані з особливостями умов вчинення злочинів та іншими елементами їх механізму. Так, в значній мірі особливості предмета розкрадання детермінують дії злочинців по підготовці, вчиненню і приховуванню цього злочину, які, в свою чергу, пов'язані з утворенням певних слідів – джерел доказів. Саме ця обставина робить необхідним більш-менш детальне дослідження цих питань в межах методики розслідування названого виду злочинів.

Предметом розкрадання у сфері підприємництва є ті речі, відносно яких здійснюється підприємницька діяльність на певних її етапах. Такими виступають матеріальні цінності, готівкові гроші, безготівкові грошові кошти, валюта, цінні папери. Найбільш характерним предметом розкрадання є грошові кошти, що цілком зрозуміло, оскільки вони є кінцевою метою будь-якої підприємницької діяльності. За окремими оцінками питома вага грошових коштів як предмета посягання при вчиненні розкрадань у сфері підприємництва сягає понад 76%.

Матеріальні цінності, грошові кошти, цінні папери, як правило, легко трансформуються одні в одну, але мають суттєві криміналістичні особливості. Як зазначалося, властивості названих предметів, а також особливості їх руху, зберігання та використання в підприємництві детермінують способи посягання та відповідні наслідки.

Матеріальні цінності виступають безпосереднім предметом розкрадання у сфері підприємницької діяльності найчастіше у вигляді партій певного товару, які висуваються на продаж. В цих випадках підприємець-шахрай вводить в оману свого партнера за угодою, використовуючи для розрахунку, наприклад, незабезпечену чекову книжку, яка по суті є підробленою. Маючи такий документ, шахрай прибуває на підприємство-постачальник, домовляється про закупку певної кількості товару, тут же розплачується чеком і негайно вивозить товар своїм транспортом. Факт підробки чеку виявляться тільки при його проходженні через банківську систему (в банку чекодавця), що дає змогу підприємцю-шахраю разом з "купленим" товаром зникнути.

Можливий і інший варіант заволодіння матеріальними цінностями. Так, організована злочинна група у складі трьох мешканців Полтавської області Г., Д. і М., вивчивши важке становище зі збутом на меблевих підприємствах України, придбала у Харкові фіктивне приватне підприємство “Інтеркім”. Маючи на руках статутні документи і печатку, а також підроблені паспорти, “підприємці” почали роз’їжджати по країні з метою обманного заволодіння меблями з наступним їх продажем і присвоєнням виручених грошей. Наприклад, вони запропонували керівникам закритого акціонерного товариства (ЗАТ) “Дніпропетровський меблевий комбінат” купити їхні меблеві вироби на загальну суму 12025 грн. на умовах попередньої 50% оплати. Керівництво ЗАТ, терплячі фінансову скруту, погодилося на такі умови. Відповідно до укладеної угоди підприємці-шахраї внесли до каси зазначеного ЗАТ 5400 грн. готівкою з умовою, що останні 6625 грн. будуть перераховані протягом 30 днів після одержання меблів. Відвантажені зі складу ЗАТ меблі було вивезено автомобілем до Харкова, де частина з них була реалізована, а друга частина вивезена до Московської і Тульської областей та продана. Виручка була присвоєна і розподілена між співучасниками афери. Борг ЗАТ, природно, ніхто повертати і не думав.

За такою схемою злочинна група укладала договори з відкритим акціонерним товариством (ВАТ) “Карловська меблева фабрика” (Полтавська обл.), ВАТ “Красноградська меблева фабрика” (Харківська обл.), ВАТ “Зоря” (м. Світловодськ Кіровоградської обл.). Всього своєю “підприємницькою” діяльністю злочинна група завдала збитків меблевим виробникам на загальну суму близько 60 тис. грн.

Розглядаючи матеріальні цінності як предмет розкрадання, треба відзначити, що характерним він є і у відносинах українських підприємств з іноземними партнерами при посередництві різноманітних шахрайських підприємницьких структур. В більшості випадків посередники-шахраї укладають договори з державними, зокрема, металургійними чи вугільними підприємствами на виконання посередницьких послуг по експорту продукції іноземним фірмам. Після поставок металу (вугілля) за кордон іноземні фірми, з якими посередниками було укладено договори, розраховуються частково або зовсім цього не роблять. Звертає на себе увагу й те, що в багатьох таких випадках виконання угод з іноземними фірмами супроводжується ліквідацією українських недержавних підприємств-посередників відразу після відправки товару за кордон. Це дає змогу їх керівникам за попередньою домовленістю з партнерами за кордоном розпоряджатися товаром, яким вони протиправно заволоділи. Такі шахрайські операції здійснюються з утворенням фіктивних фірм за кордоном, які після їх проведення також ліквідуються.

Експортні операції з товарами як спосіб розкрадання використовується і для заволодіння валютною виручкою. Валюта, тобто вільноконвертовані зарубіжні грошові знаки або платіжні документи чи грошові зобов’язання, що використовуються в міжнародних розрахунках, є спокусливим предметом розкрадання для підприємців-злочинців. Так, одна з одеських фірм відправила за кордон 55,4 тис. т металу на суму 12,3 млн доларів, але в Україну надійшло лише 4 млн доларів. Інша одеська фірма "М" за контрактом з болгарською фірмою поставила в Болгарію та В'єтнам металопродукції на 4 млн доларів, отримала ж лише 300 тис. доларів. Такі ж випадки мали місце в Криму, де за валютними контрактами було вивезено 50 тис. тонн металу на загальну суму 3 млн доларів, надійшло ж лише 150 тис. Аналогічні явища супроводжують діяльність підприємств вугільної промисловості та інших галузей народного господарства.

В подібних випадках, коли іноземна фірма перераховує обумовлену угодою суму за одержаний метал, вугілля тощо, але в Україну на рахунок підприємства-постачальника надходить тільки частина належної суми, то мова може йти про присвоєння валютної виручки з боку керівників посередницьких структур та їх співучасників. Про це, зокрема, свідчать поширені факти ліквідації цих структур при названих обставинах, коли посередники-шахраї мають змогу залишити частину (найчастіше більшу) валютної виручки на особистих рахунках в іноземних банках. Але тут виникає питання і про роль керівників ошуканих державних підприємств при укладанні подібного роду угод.

Треба зазначити, що такі злочини мають значне поширення і в Росії, досвід правоохоронних органів якої є цікавим і корисним. Зокрема, в Далекосхідному регіоні, де предметом експортно-валютних операцій є деревина і рибопродукція, за порушеними кримінальними справами встановлено, що величезні суми валютної виручки осідають в іноземних банках на рахунках, відкритих на імена керівників регіону, державних підприємств і комерційних структур. Найбільш “популярним” засобом заволодіння валютною виручкою і накопичення її в закордонних банках є, так званий “трансферт”. Його суть полягає в укладанні експортно-імпортного контракту з певною іноземною фірмою з зобов’язанням обміну товару за договірними цінами. При цьому офіційно зафіксована в договорі ціна за вітчизняний товар значно нижча за реальну (на 20-25%), яка фіксується “джентльменською” угодою. Різниця між офіційно визначеною і фактично одержаною валютною виручкою переказується іноземними партнерами на рахунок в іноземному банку на ім’я певного керівника.

Готівкові гроші є більш звабливим для підприємців-злодіїв предметом розкрадання в порівнянні з матеріальними цінностями. З певною сумою грошей легше зникнути ніж з партією товару. Відтак підприємницькі дії з готівкою є дуже уразливими для розкрадань та різного роду зловживань. Враховуючи цю обставину, чинне банківське законодавство суттєво обмежує сферу і максимальні обсяги операцій з готівкою. Тому, як показує слідча практика, типовими випадками розкрадання готівкових грошей з використанням підприємницьких структур для України та інших країн СНД є заволодіння коштами громадян, що залучаються довірчими товариствами, страховими компаніями, пенсійними фондами тощо.

Так, директор товариства "Крикет" П. у 1995 р. шляхом рекламування вигідних умов страхування спокусив багатьох громадян звернутися до послуг своєї фірми. Грошові внески громадян надходили через касирів та інспекторів по страхуванню і оформлялися як договори позики. Товариство "Крикет" зобов’язувалося через обумовлений термін позики повернути і виплатити страхові суми. Але страхові поліси складалися на зворотному боці бланків договору займу і, як встановило слідство, юридичної сили не мали. Всього було оформлено таким чином договорів з громадянами на загальну суму понад 319 млн крб. Гроші, що надходили від громадян за договорами за касою не оприбутковувалися і в банк не надходили, а передавалися касирами та інспекторами безпосередньо П. Вказана сума, як було встановлено в ході слідства, не була вкладена в будь-яке підприємство, а була витрачена П. на особисті потреби. Договірні умови, природно, не виконувались – страхові суми повернуті не були.

Треба звернути увагу на те, що розкрадання готівкових грошей, пов'язане з неоприбуткуванням грошових сум суб'єктом підприємницької діяльності, тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів і за ухилення від сплати податків (ст.148-2 КК), а в окремих випадках і за посадовий підлог (ст.172 КК).

Безготівкові грошові кошти (банківські гроші) є специфічним предметом розкрадання, оскільки по своїй суті вони є записами грошових сум на рахунках в банку. Безготівкові гроші відповідно до Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527 можуть знаходитись на поточному або депозитному рахунках.

Поточнi рахунки вiдкриваються пiдприємствам усiх видiв та форм власностi, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів розрахункових операцій у процесі господарчої діяльності. Депозитний рахунок (депозит) - це вклад грошових засобів (цінних паперів) на зберігання в банку. Функціонування депозитних рахунків забезпечується через чековий обіг. Чек - це переказний вексель, що виставляється на банк і сплачується за поданням. Чеками можуть розраховуватися як окремі громадяни, так і фірми, що мають чекові вклади (депозити). В будь-який момент чеки можна обміняти на готівкові гроші.

На поточному рахунку знаходяться гроші, призначені для здійснення статутної діяльності (закупівлі сировини, обладнання, товарів, робочої сили тощо). Тобто в цьому випадку безготівкові грошові кошти виступають як фінансові ресурси, що використовуються в підприємницькій діяльності. Їх функціонування забезпечується че­рез проведення певних розрахункових операцій, пов'язаних зі скла­данням і використанням різноманітних розрахункових документів (платіжних доручень, платіжних вимог, дебетових чи кредитових авізо, чекових книжок тощо), в яких фіксуються ті чи інші дії. Саме в цьому аспекті, як фінансові ресурси, безготівкові гроші висту­пають предметом розкрадання. Безготівкові грошові кошти існують у формі документальних і електронних записів на рахунках у банках. Саме з електронною формою розрахунків пов’язано введення в науковий обіг понять “електронних” і “пластикових” грошей.

Є всі підстави погодитись з тезою про те, що розкрадання безготівкових коштів з використанням банківських установ є основним засобом накопичення кримінального капіталу в Україні. Розкрадання безготівкових грошових коштів являє собою навмисне, протиправне збільшення суб'єктом підприємницької діяльності грошових сум, що знаходяться на його банківському рахунку або на рахунку іншої особи з корисливих спонукань за рахунок третьої особи, підприємства чи організації. Одержані в результаті розкрадання безготівкові грошові кошти можуть бути використані підприємцем-злочинцем у різний спосіб: для сплати податків, розрахунку з кредиторами, закупівлі обладнання тощо. Крім цього, ці кошти можуть використовуватись для придбання різноманітних матеріальних цінностей (товарів, нерухомості) або для обміну на готівку чи вільноконвертовану валюту. Остання операція найчастіше проводиться, як показує слідча практика, з порушенням встановленого законом порядку. В таких випадках винні особи притягаються до кримінальної відповідальності за сукупністю злочинів - за розкрадання майна в особливо великих розмірах (ст.86-1 КК) та за порушення правил про валютні операції (ст.80 КК).

Особливістю умов, в яких здійснюються розкрадання та інші економічні злочини, є те що в Україні (як і в інших країнах СНД) фактично існує "чорний ринок" безготівкових грошових коштів з певним курсом їх обміну на готівку чи вільноконвертовану валюту. З одного боку, є підприємці які бажають великі суми безготівкових грошових коштів обміняти на готівку, а з другого -злочинці різного роду, що прагнуть готівку, здобуту в результаті злочинної діяльності, обернути в безготівкові гроші і мати змогу використовувати їх в легальному бізнесі. Такі операції звичайно маскуються певними псевдоугодами і відповідними розрахунковими операціями. Подібні феномени є масовими і виступають наслідком функціонування тіньової економіки. Наявність двох паралельно існуючих і співвідносних за своїми ресурсами легальної і тіньової економік обумовлює "перелив" фінансових ресурсів в той чи інший бік. Саме відтік ресурсів з легальної економіки і їх використання в неконтрольованій державою тіньовій економіці є однією з головних причин широкомасштабної економічної і соціальної кризи в Україні.

З кримінологічної точки зору (але це має значення і в криміналістичному аспекті) існування можливостей безперешкодної трансформації грошових коштів з одної так би мовити економіки в іншу сильно детермінує економічну злочинність. Організовані злочинні угрупування, враховуючи цю можливість, здійснюють широкомасштабні фінансові афери, заздалегідь розраховуючи свої дії по підготовці, вчиненню і маскуванню розкрадань в особливо великих розмірах. Особливий клопіт для злочинців - це приховування джерела величезних грошових сум. Але це проблема, яка заслуговує окремого аналізу (див.підрозділ 1.5).

Розглядаючи питання про умови, що сприяють вчиненню злочинів у сфері підприємницької діяльності, необхідно звернути увагу і на таке явище як фіктивне підприємництво, що стало надзвичайно поширеним в Україні. Пояснюється це, перш за все, неналежно здійснюваним контролем з боку держави. Аналіз кримінальних справ про економічні злочини та іншої інформації дає підстави для висновку про те, що створення комерційних структур без наміру виконання статутної діяльності або укладання діючим суб'єктом підприємницької діяльності господарчих та фінансових угод без наміру їх виконання може мати кілька протиправних цілей:

1) вчинення розкрадань майна з використанням статусу суб'єкта підприємницької діяльності;

2) ухилення від сплати податків;

3) незаконне одержання кредитів;

4) легалізація незаконно здобутих коштів ;

5) прикриття незаконної діяльності (операцій з готівкою і валютою, переказ коштів за кордон тощо).

Виходячи з наявності широкого спектру протиправних цілей фіктивного підприємництва цілком обгрунтованим є визнання цих дій злочином (ст.148-4 КК "Фіктивне підприємництво"). Але, як показує слідча практика, редакція цієї норми виявилася невдалою, оскільки нею передбачається відповідальність тільки за створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності без наміру здійснювати статутну діяльність. Таким чином, поза сферою дії цієї норми опинилися різноманітні псевдоугоди, псевдорозрахункові операції, які укладаються і здійснюються нечесними підприємцями для прикриття окремих видів незаконної діяльності. У зв'язку з цим цілком слушними є пропозиції відносно вдосконалення редакції ст.148-4 КК, а також внесення відповідних змін до Закону України "Про підприємництво", інших нормативних актів, що регулюють питання реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та її скасування.

Усунення або принаймні нейтралізація об’єктивних умов, що сприяють вчиненню розкрадань та інших злочинів у сфері підприємництва, вимагає вдосконалення не тільки кримінального законодавства але і законодавства, яке регулює діяльність підприємницьких структур, фінансово-кредитних установ. Тобто йдеться не тільки про визнання певних діянь злочинними, але й про утворення дійового механізму їх виявлення і розслідування, спираючись на досвід країн з розвинутою ринковою економікою.