1.4. Характеристика способів і суб’єкту розкрадання майна та пов’язаних з ними злочинів.

Винаходжуючи нові й нові засоби замаху на власність,злочин викликає до життя й нові засоби захисту власності.. .

К. Маркс

Ключове місце в системі криміналістичних знань про злочини певного виду займає характеристика способів вчинення цих злочинів. Спосіб злочину є об'єктом вивчення науками кримінально-правового циклу: кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології. В криміналістиці, зокрема в методиках розслідування злочинів окремих видів, цьому питанню приділяється особлива увага і використовуються теоретичні положення споріднених наук. Але в спосіб злочину в криміналістиці включаються не тільки дії щодо його вчинення, але і дії по підготовці і маскуванню злочину. Такий підхід дозволяє з усією повнотою розкривати механізми вчинення злочинів окремих видів, що має велике значення для формування рекомендацій з їх розслідування. Зокрема, порядок дій злочинців закономірно пов'язаний як з предметом посягання, так і з їх соціальними, психологічними та фізіологічними особливостями. Безумовно, такий зв'язок існує і з іншими елементами механізму злочинів, що відображається в їх криміналістичних характеристиках. Ці положення є вихідними і для методики розслідування розкрадань майна та інших злочинів у сфері підприємництва.

Проведене зарубіжними вченими соціально-психологічне дослідження службовців, засуджених за розкрадання майна своїх фірм, показало, що "білі комірці" суттєво відрізняються за своїми соціально-психологічними характеристиками від осіб, які були засуджені за інші види злочинів проти власності. Так, було встановлено, що вони відрізняються більш високою освіченістю, набагато більшою психологічною стійкістю, високою самооцінкою і оптимізмом. Серед злочинців - "білих комірців" - було багато жінок (30%), в той час коли в другій категорії їх було тільки 2%. Висновок дослідників - злочинці "білі комірці" за своїми соціальними та психологічними характеристиками набагато ближче до несудимих (контрольна група студентів), ніж до інших злочинців. Звідси прагматичний висновок: неможливо наперед передбачити, хто із службовців переступить межу і почне зловживати своїм службовим становищем. У зв'язку з цим констатується науково-встановлений факт, що кожні троє з десяти працівників фірм постійно шукають можливості що-небудь украсти, ще троє украдуть, як тільки-но це стане можливим, і лише четверо з десяти залишаться чесними при будь-яких обставинах. При цьому все таки визнається, що найбільш схильними до цих злочинів є особи, які страждають певними вадами або мають згубні пристрасті до азартних ігор, алкоголю, наркотиків, сексуальних задоволень.

Конкретних прийомів шахрайського збагачення у сфері підприємництва може існувати (і існує) величезна кількість. Але аналіз кримінальних справ даної категорії та інших матеріалів дає підстави вважати, що різноманітність шахрайських прийомів - це не більш ніж варіації фактично кількох способів розкрадань. Найбільш небезпечними за обсягом розкрадених грошових сум, безумовно, є розкрадання безготівкових коштів, які вчиняються шляхом використання банківського розрахункового механізму. На основі даних слідчої практики можна виділити наступні узагальнені способи розкрадань безготівкових грошових коштів, що вчиняються з використанням правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Спосіб 1. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом використання комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів. Розкрадання безготівкових грошових коштів можуть вчиняти наймані працівники певного підприємства – посадові особи та службовці суб'єкта підприємницької діяльності, що мають доступ до його банківського рахунку (менеджери, аналітики, програмісти, оператори ЕОМ та інші службові особи, які здійснюють розрахункові операції). Таким чином, здійснити розкрадання безготівкових грошових коштів в підприємницькій структурі може обмежене коло її працівників. Але деякі способи розкрадань дуже важко виявити і потім доказати винність певної особи. Найбільш "багатообіцяючим" в цьому плані засобом скоєння корисливих злочинів є ЕОМ.

Проблема боротьби з "комп’ютерними" розкраданнями в економічно-розвинутих країнах відома вже давно і там приймаються відповідні законодавчі та організаційні заходи. З впровадженням у систему міжбанківських розрахунків електронних засобів в Україні в окремих її регіонах (Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Черкаська області) зареєстровано розкрадання грошей в особливо великих розмірах, учинені з використанням комп'ютерів. Розмір збитків в доларовому еквіваленті обчислюється десятками і сотнями тисяч у кожному конкретному випадку. Ці факти свідчить про появу нового засобу вчинення розкрадань і є всі підстави прогнозувати його поступове поширення.

Наприклад, начальник відділу комп’ютеризації Черкаської обласної дирекції Укрсоцбанку Ц. вступив в злочинну змову з К. та невстановленими особами і 2 вересня 1994 р., працюючі безпосередньо як спеціаліст по забезпеченню електронної пошти, з метою розкрадання незаконно перерахував гроші на загальну суму 990 млн крб. трьома фіктивними платіжними дорученнями по 330 млн крб. кожна з розрахункового рахунку Черкаського акціонерного товариства (АТ) «Інвестверк» в обласній дирекції Укрсоцбанку на розрахунковий рахунок АТ «Фінанси та кредит» в Київському акціонерно-комерційному банку (АКБ) «Ажио».

Перерахувавши гроші в сумі 990 млн крб., Ц. з 2.09. по 9.09.1994 р. з метою приховування злочину вмисно шляхом коректування бази комп’ютерних даних банку щоденно самовільно вносив на баланс банку, який був офіційним документом, неправдиві відомості: вводив в оборот банку на початку кожного робочого дня і виводив у його кінці суму в 990 млн крб. Це створювало видимість нормальної роботи банку і дозволяло уникати викриття злочину протягом певного часу, достатнього для вилучення чи використання перерахованих грошей.

К., роль якого полягала в забезпеченні оформлення документації, за допомогою якої планувалося заволодіти грошима, 7.09.1994 р. через свого знайомого С. замовив від імені АТ «Інвестверк» і виготовив на приватному підприємстві (ПП) «Мажар», одним із видів підприємницької діяльності якого було виготовлення печаток, підроблену печатку АТ «Інвестверк». Маючи в своєму розпорядженні підроблену печатку, К. 8.09.1994 р. у Києві в приміщенні АТ «Фінанси та кредит» від імені АТ «Інвестверк» уклав фіктивні договори між АТ «Інвестверк» і АТ «Фінанси та кредит» «Про сумісну фінансову діяльність» та «Про передачу прав володіння облігаціями першої позики АТ «Фінанси та кредит»» на 330 облігацій загальною сумою 990 млн крб., тобто на суму, перераховану Ц.

В результаті укладання цих договорів К. фактично викупив право володіння 330 облігаціями АТ «Фінанси та кредит» і мав можливість пред’явити придбані облігації до викупу іноземними засновниками цього АТ і одержати грошовий еквівалент їх вартості в ВКВ або в національній валюті України.

Таким чином, Ц. при співучасті К. вчинив розкрадання коштів в особливо великих розмірах шляхом використання свого службового становища, зокрема, доступу до комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів (ст.86-1 КК). Крім того в діях Ц., пов’язаних з внесенням в електронний баланс банку неправдивих відомостей і маскуванням таким чином розкрадання, вбачаються ознаки посадового підлогу (ст. 172 КК) і порушення роботи автоматизованих систем (ст. 198-1 КК). Дії К. кваліфікувалися як співучасть в розкраданні грошових коштів в особливо великих розмірах (ст.ст. 19, 86-1 КК), а також як підробка документів (ст. 194 КК).

Як свідчить слідча практика, розкрадання даного різновиду вчиняються організованими злочинними групами. В групу розкрадачів, як правило, входять працівники банківських закладів, різноманітних комерційних структур, обчислювальних центрів банківських установ. В наведеному прикладі не всіх членів злочинної групи було встановлено. Об'єднання в такі групи продиктовано прагненням вчиняти розкрадання грошей в особливо великих розмірах і надійно їх приховувати. Подібні групи утворюються шляхом добровільного об'єднання всіх учасників розкрадання, а також активного залучення в групу необхідних для скоєння злочину за своїм службовим станом та повноваженнями осіб. Налагоджуючи відносини з "потрібними" людьми з числа працівників банківських та фінансових установ, розкрадачі намагаються домогтись необхідних їм пільг, переваг і умов безпеки для здійснення своєї злочинної діяльності. Для цього використовуються шляхи встановлення особистих (навіть інтимних) відносин, постановки в матеріальну або іншу залежність на основі різного роду послуг (переважно матеріального характеру), подарунків, які фактично є замаскованими хабарами.

Необхідно підкреслити, що до складу такої групи обов’язково входить один чи кілька учасників, які є програмістами або хоча б володіють певними знаннями та навичками в галузі комп’ютерних інформаційних технологій. Тобто виконати конкретні дії з комп’ютерною технікою для вчинення розкрадання може обмежене коло працівників підприємства, а саме – інженери, програмісти та оператори ЕОМ.

Виявлення і розслідування "комп’ютерних" розкрадань грошових коштів пов’язані з великими труднощами, які обумовлені такими факторами:

- складністю виявлення таких злочинів через те, що їх "сліди" мають специфічний характер, а це потребує поєднання криміналістичних та спеціальних знань в галузі комп’ютерних технологій (в більшості випадків ці розкрадання виявляються і розкриваються випадково);

- поширеною практикою поєднання в обчислювальних центрах банківських установ посад програмістів і операторів ЕОМ (дає змогу оператору, який фактично має доступ до паролів і ключів програм, самостійно і безконтрольно вносити будь-які відомості або зміни до програм, а після вчинення розкрадання знищити внесені відомості чи відновити програму);

- складнощами в розумінні порядку роботи комп’ютера в деяких технологічних ситуаціях (справа в тім, що ні одна програма не застрахована від помилок і це дає змогу в окремих випадках маскувати розкрадання під збої засобів обчислювальної техніки) ;

- можливістю зацікавлених осіб шляхом натиснення на одну клавішу миттєво знищити інформацію, яка зберігається в “пам'яті” комп’ютера;

- неможливістю використання звичайних методів фінансової ревізії, оскільки для передавання інформації використовуються не фінансові документи, а електронні імпульси;

- небажанням потерпілих від злочину (найчастіше ними є великі комерційні банки та інші комерційні структури) в окремих випадках співпрацювати з правоохоронними органами через страх викриття компрометуючих їх фактів.

Вчинення злочинів з використанням комп’ютерної техніки давно відомі в західних країнах. В спеціальній літературі відзначаються труднощі у виявленні і розслідуванні цих злочинів. Зокрема підкреслюється, що в окремих випадках власники компаній, дізнавшись про подібні операції своїх підлеглих з комп’ютерною технікою, не тільки не повідомляли про це в поліцію, а й допомагали приховувати їх з метою подальшого використання злочинної “методи” у боротьбі зі своїми конкурентами. Цим, а також деякими іншими причинами пояснюється високий рівень латентності “комп’ютерних” злочинів бо тільки 15 % їх стає відомими поліції. Але в багатьох країнах, зважаючи на складність виявлення і розслідування цих злочинів, приймаються спеціальні заходи щодо боротьби з ними. Зокрема, в США для цього в рамках ФБР створено спеціальний підрозділ, до якого входять поліцейські, які отримали спеціальну освіту і пройшли спеціальну підготовку. Заходи приймаються і на міжнародному рівні. Враховуючи ту обставину, що з упровадженням системи міжнародного електронного переказу грошових коштів, автоматизованих банківських машин (банкоматів) та інших прямих фінансових операцій зросла уразливість фінансових закладів, країни Ради Європи 04.02.1997 р. прийняли рішення про утворення спеціальної комісії щодо виявлення і розслідування злочинів, що вчиняються в комп’ютерних мережах. Безпосередніми завданнями комісії є, зокрема, здійснення контролю інформаційних мереж "Internet" з метою виявлення різноманітних "комп’ютерних" злочинів, в тому числі розкрадань грошей, та забезпечення ефективної взаємодії оперативно-розшукових служб країн при їх розкритті і розслідуванні. Проблеми боротьби з комп’ютерною злочинністю останнім часом привертають увагу і вчених-криміналістів країн СНД.

Крім найманих працівників банків та інших підприємств розкрадання безготівкових грошових коштів вчиняють і керівники (власники) комерційних структур, використовуючи для цього правовий статус суб'єкта підприємницької діяльності. Найбільш поширеною формою цих злочинів є шахрайство (підприємницьке шахрайство). Воно полягає у використанні обману при укладанні різного роду комерційних угод з іншими підприємствами, окремими громадянами, використанні підроблених банківських та інших документів для заволодіння грошовими коштами, в тому числі одержаними у вигляді кредиту. Розглянемо детальніше ці способи розкрадань.

Спосіб 2. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються підприємцем шляхом укладення фіктивної угоди на умовах попередньої оплати з наступним заволодінням грошовими коштами партнера.

Цей спосіб використовується, наприклад, при укладанні угод про продаж певного товару на умовах попередньої оплати. В його основі закладено обман з боку несумлінного підприємця (шахрая) відносно наявності в нього певного товару і наміру його продажу. При цьому підприємець-шахрай може використовувати підроблені документи для переконання свого партнера по угоді в забезпеченості договору і необхідності здійснення попередньої оплати.

У використанні такого способу розкрадання грошових коштів можна виділити кілька етапів:

1) рекламування підприємцем-шахраєм через своє підприємство або інші фірми наявності в нього певного, найчастіше, гостродефіцитного товару для продажу за відносно низькою ціною;

2) складання фіктивних документів, які "засвідчують" наявність товару (це може бути лист "постачальника" про відвантаження товару, довідка певної фірми про прийом на відповідальне збереження певної кількості товару тощо);

3) підшукання підприємця-співучасника для використання рахунку його фірми ("підставної" організації) з метою маскування розкрадання;

4) переконання підприємцем-шахраєм особи, що бажає придбати товар, в наявності товару і наміру його продати (наприклад, шляхом демонстрації і передачі партнеру ксерокопій фіктивних документів);

5) укладення угоди про поставку товару на умовах попередньої оплати (100%) і перерахування грошей на рахунок, вказаний підприємцем-шахраєм (як правило, це рахунок "підставної» організації);

6) “відмивання”, розподіл і використання грошей, що надійшли на рахунок "підставної" організації співучасниками розкрадання.

Наведені вище положення можна проілюструвати наступним прикладом з слідчої практики. Так, керівник приватної фірми (ПФ) "Акрополіс" К. (м. Харків), маючи намір вчинення розкрадання безготівкових грошових коштів в особливо великих розмірах шляхом обману, уклав угоду з ПФ "Олеся" (директор Б.) про надання рекламних послуг. Рекламуватися повинні були для продажу паливно-мастильні матеріали (ПММ), які нібито були в розпорядженні ПФ "Акрополіс". Паралельно з цим К. вступив у злочинну змову з керівником приватного підприємства (ПП) "Тандем" П. про використання рахунку цього підприємства для маскування розкрадання грошей.

Б., виконуючи умови угоди з ПФ " Акрополіс " і, не підозрюючи обман, відшукав покупця ПММ в особі директора сумісного підприємства (СП) "Зиск" Т. (м. Тернопіль). Ним була організована особиста зустріч К. і Т., в ході якої було укладено договір, згідно з яким ПФ "Акрополіс" зобов’язувалась поставити СП "Зиск" 1 тис. т бензину А-92, а СП "Зиск" сплатити за нього 5,5 млрд крб., причому СП "Зиск" зобов’язувалось зробити попередню оплату на розрахунковий рахунок, вказаний ПФ " Акрополіс " (фактично це був рахунок "підставної" організації - ПП "Тандем").

Для переконання в дійсності своїх намірів К. передав Т. фіктивні документи, які "свідчили" про наявність бензину : ксерокопію залізничної накладної про відправку на адресу ПФ " Акрополіс " з м. Нижньокамська 2500 т бензину; ксерокопію квитанції про прийняття бензину і його відправку від ПФ "Акрополіс " на станцію «Київ-Петрівка» для передачі на відповідальне збереження. У такий спосіб К. переконав Т., що бензин буде поставлений відразу після здійснення платежу.

Т., переконаний в дійсності намірів К., зробив попередню оплату в сумі 5,5 млрд крб. трьома платіжними дорученнями. Вказана сума з рахунку СП "Зиск" Тернопільського філіалу банку "Відродження" була перерахована на розрахунковий рахунок ПП "Тандем" в АКБ "Приват-ексел" (м. Харків).

Після надходження грошей на рахунок ПП "Тандем" його керівник П., знаходячись в злочинній змові з К., зразу почав перераховувати їх на підставі листів ПФ " Акрополіс " за вказаними в них реквізитами. Таким чином, вся сума 5,5 млрд крб. була привласнена співучасниками розкрадання і використана в особистих корисливих цілях, а саме: 3592 млрд крб. передані у вигляді кредитів комерційним структурам; 706 млн крб. з порушенням встановленого порядку конвертовані в долари США; 350 млн крб. обмінені на готівку ; 852 млн крб. перераховані на рахунок ПП "Тандем" за надання незаконних послуг.

Таким чином, організованою злочинною групою підприємців було здійснено розкрадання безготівкових грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК), підробка документів та їх використання (ст. 194 КК), порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК). Треба звернути увагу на ту обставину, що під час проведення цієї шахрайської операції окремі підприємці сприяли маскуванню злочину, надаючи в розпорядження розкрадачів свої банківські рахунки. Крім того, як було встановлено, і деякі працівники комерційного банку сприяли швидкому перерахуванню грошових сум, грубо порушуючи встановлені правила. Цими діями вказані особи фактично вчинили те, що за законодавством західних країн кваліфікується як окремий злочин – "відмивання" коштів, здобутих злочинним шляхом. За чинним кримінальним законодавством України таких осіб практично неможливо притягти до відповідальності. Це вказує на нагальну необхідність внести відповідні доповнення до кримінального, адміністративного та цивільного законодавства, де б передбачалася відповідальність не тільки тих осіб, які безпосередньо виконують фінансові операції щодо “відмивання” злочинних грошей, а і тих, хто сприяє цьому в банках та інших фінансово-кредитних установах, грубо порушуючи встановлені правила проведення розрахункових операцій.

Вказаним способом можуть розкрадатися не тільки безготівкові, але і готівкові гроші. Найбільш характерно це відносно коштів громадян, коли дії підприємців-шахраїв кваліфікуються за чинним законодавством за ст. 143 КК. Наприклад, директор приватного підприємства “Будо” Б. (м. Севастополь) заявив у митні органи про втрату печатки підприємства і припинення у зв’язку з цим його роботи. За цих обставин арбітражним судом була винесена ухвала про порушення справи про банкрутство ПП «Будо». Незважаючи на те, що ПП «Будо» фактично припинило своє існування, Б. з метою заволодіння грошовими коштами громадян вирішив зайнятися шахрайською діяльністю з використанням статусу цього підприємства. У листопаді 1996 р. Б. познайомився з невстановленою слідством особою за ім’ям «Анатолій Олександрович» і вступив з ним в злочинну змову, суть якої полягала в залученні коштів громадян обіцянкою працевлаштування на іноземні судна. При цьому Б. брав на себе обов’язок орендувати квартиру під «офіс», найняти секретаря, дати рекламні об’яви в газетах про формування екіпажів для плавання на іноземних суднах і організувати приймання платні за послуги в працевлаштуванні. «Анатолій Олександрович», маючи знання і досвід діяльності в цій сфері, брав на себе обов’язки керувати діями Б., давати йому поради, надати кошти для початку «роботи» підприємства, необхідну для цього документацію (бланки контрактів, рекламні видання тощо), а також печатку грецької фірми-судновласника «Трудос шипінг трейдінг ЛТД».

В період з грудня 1996 р. по січень 1997 р. з метою заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману від імені і з використанням печатки ПП «Будо» Б. провів рекламну компанію про набір екіпажів для плавання на іноземних суднах (такий вид діяльності не був передбачений уставними документами підприємства «Будо»). З громадян, які зацікавилися роботою і бажали укласти відповідні контракти бралася платня за постановку на облік (10 грн.) і за оформлення всіх документів та відправку екіпажів за кордон в розмірі половини місячного посадового окладу за контрактом (від 300 до 1000 доларів США). Хоча ПП «Будо» не мало ліцензії на проведення операцій з валютою, платня приймалася в доларах США. При цьому громадянам видавалися квитанції про одержання від них відповідної суми грошей, на яких ставилась печатка ПП «Будо». Всього за вказаний період Б. заволодів грошовими коштами громадян на загальну суму понад 30 тис. грн. готівкою.

Реальних можливостей для виконання взятих на себе зобов’язань Б. не мав і, природно, ніяких дій в цьому напрямку не проводив. Свою шахрайську діяльність він маскував, демонструючи рекламні видання, зразки контрактів, оформлюючи документи громадян, посилаючи факсові повідомлення в посередницькі фірми в Києві «Глобус» та «Аквасервіс» і демонструючи факсимільні підтвердження про майбутню зустріч екіпажів в Києві. Дії Б. кваліфікувалися як шахрайство (ст. 143 КК) і порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК).

Спосіб 3. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом заснування інвестиційної фірми (довірчого товариства, пенсійного фонду, страхової компанії тощо) з наступним заволодінням грошовими коштами вкладників.

В основі цього способу розкрадання знаходиться обман інвесторів, які залучаються обіцянкою виплати високих прибутків на вкладені гроші. При цьому, першій хвилі інвесторів дійсно виплачується певний процент прибутку, але не за рахунок вигідного вкладення накопиченого капіталу, а за рахунок грошей, одержаних від нової хвилі інвесторів.

Цей спосіб шахрайства одержав назву "схема Понці" (або "фінансова піраміда") за ім'ям його "батька" Чарльза Понці (Понзі) - американського фінансиста італійського походження. У 1919 р. Ч. Понці заснував інвестиційну фірму в м. Бостоні (США) і став рекламувати її можливості принести будь-якій людині 50% прибуток на вкладений капітал за 45 днів або подвоїти гроші вкладника за 6 місяців. Інвестиції нібито робилися в дуже вигідну справу міжнародного поштового зв'язку. В перший місяць своєї діяльності у Понці було 15 клієнтів, які загалом вклали 870 доларів. Але протягом 6 місяців йому вдалося переконати близько 20 тис. вкладників довірити йому майже 10 млн доларів. Секретом такого успіху було те, що він сплачував прибуток першим вкладникам не за рахунок вигідного інвестування, а з грошей, що вносили наступні вкладники. Тим самим Понці здобував довір'я, а з ним і нових вкладників. В розпалі цієї фінансової "гри" на Понці працювали 16 клерків, котрі щодня реєстрували надходження готівки від вкладників близько

250 тис. доларів.

За короткий строк Понці таким чином одержав величезне багатство. Він став власником чудових земельних ділянок, дорогих будинків, лімузинів. Люди вітали його при зустрічі на вулиці як місцевого героя. Але винайдена Понці схема чудесного збагачення не могла існувати довго. Велика "мильна бульбашка" луснула в 1920 р. після того як в місцевій газеті з'явилася стаття, що викривала шахрайську схему Понці, і тисячі вкладників кинулися забирати свої гроші. Однак більша частина грошей вкладників була вже витрачена і не могла бути повернена. В результаті Понці було заарештовано і засуджено до чотирьох років тюремного ув'язнення.

На жаль, у Понці знайшлося багато послідовників і зараз цей спосіб розкрадання є надзвичайно поширеним у світі. Не є виключенням в цьому плані і країни СНД, в тому числі й Україна. "Це занадто добре, щоб бути правдою", – наголошує прислів’я, але люди різних національностей забувають про це, коли йдеться про швидке збагачення.

Кримінальна діяльність скандально відомих в країнах СНД компаній, що залучали кошти громадян, сягає в історію молодого фінансового ринку Росії. Період найбільш інтенсивної появи шахрайських компаній, які діяли за схемою Понці, припадає на кінець 1993 р. Так, в Росії у 1993-1995 рр. функціонувало більше 1000 фінансових компаній. Апогею шахрайська діяльність досягла в середині 1994 г. Після цього пішло лавинне закриття компаній і припинення їхньої діяльності в 1995 р. До середини 1996 р. в Росії було порушено 1022 кримінальні справи щодо шахрайської діяльності цих компаній, з них більше 200 кримінальних справ по одній тільки Москві. Жертвами діяльності, так званих фінансово-інвестиційних компаній, стали більше 20 млн громадян Росії. Шкода, що була завдана і населенню, і економіці країни в результаті добре організованої злочинної діяльності у сфері інвестицій, складає за неповними даними більш 4 млрд доларів. Серед найбільш загальних закономірностей, що було встановлено в результаті аналізу матеріалів кримінальних справ, визначається чотири основні стадії в діяльності компаній по залученню вкладників.

І стадія - «розкрутка» – характеризується повільним поступовим притоком вкладників. Незначний темп притоку коштів на цій стадії, як правило, не дозволяє покрити видатки на відкриття приймальних пунктів і на функціонування компанії.

ІІ стадія - «розквіт» – характеризується інтенсивним (ажіотажним) припливом вкладників. На цій стадії темп надходження грошових коштів такий, що доходи компанії можуть в декілька разів перевищувати її видатки. Саме на цій стадії приплив коштів вкладників покриває витрати на відкриття компанії і вона перестає «жити» в борг, тобто погашає первинні затрати, оплачує поточні витрати. На цій стадії дивіденди справно виплачуються за рахунок надходження коштів від нових вкладників.

ІІІ стадія - «затухання» – характеризується сповільненням припливу вкладників і стабілізацією їхньої кількості. На цій же стадії відзначається збільшення витрат компанії щодо виплати дивідендів. «Піраміда» перестає активно рости і тому наближається момент її краху. До цього моменту компанія повинна мати стабільний прибуток від уже власного інвестування зібраних коштів. Зокрема, шахрайські компанії відкривають нові філіали в інших регіонах з метою залучення нових хвиль вкладників.

ІV стадія - «банкрутство», коли у компанії, що не інвестувала і не обертала зібрані кошти, не залишається грошей ані на виплату дивідендів, ані на повернення вкладів. І з часом можна зафіксувати різке зростання числа потерпілих вкладників.

За обсягом грошових коштів і характером операцій з ними в літературі з цієї проблеми виділяється п'ять основних рівнів шахрайської діяльності у сфері інвестування.

1-й рівень – це структурний рівень приватних вкладників і невеликих шахрайських компаній, жертвами яких стали десятки і сотні людей. Обсяг грошових коштів складають в доларовому еквіваленті тисячі і десятки тисяч. Характер руху грошей на цьому рівні можна назвати «надходження», тобто надходження вкладів в розпорядження фінансових компаній.

2-й рівень – це основний структурний рівень, на якому в країнах СНД діяли сотні фінансових компаній, жертвами яких стали вже десятки тисяч вкладників. Доходи цих шахрайських компаній обчислювались вже мільйонами доларів. Цей структурний рівень позначається терміном «взаємодія», маючи на увазі взаємодію фінансових компаній. Саме на цьому рівні проявляється паралельність (одночасність) функціонування одних компаній і послідовність (тобто одне за одним) відкриття і закриття інших компаній. Це дозволяє говорити про «синхронність» і «естафетність» у шахрайській діяльності. На цьому ж рівні відслідковується рух грошових коштів «по горизонталі», зокрема, кошти компаній, що були закриті, слугували для “розкручування” діяльності знову утворених.

3-й рівень – це структурний рівень функціонування таких «надкомпаній» як російські «Тібет», «ммм», «Властиліна» та ін. Цей структурний рівень визначається як «концентрація», бо рух грошових засобів відбувався вже по вертикалі і приводив до надзвичайно високої їх концентрації. Доходи цих компаній обчислювались вже мільярдами доларів.

Одне з центральних питань аналізу: куди пішли засоби зібрані і акумульовані фінансовими компаніями? За оперативними даними, основна маса цих грошей пішла не на розвиток виробництва, а на оплату видобутку нафти, газу і інших ресурсів в Росії, а також на одержання рідкісноземельних металів, золота і алмазів, вивезених і проданих за кордоном. Зокрема, було помічено, що в розпал діяльності «Властеліни» готівка великими партіями (мішками) вантажилася в автобуси, що рушали з м. Подільська за маршрутом, що вів в аеропорт «Домодедово», а через 3 дні починалися виплати зарплати нафтовикам і газовикам Тюмені. В той же час, за даними ФБР США, за останні роки в американські банки надійшло більше 200 млрд доларів, одержаних на незаконній торгівлі російською нафтою і газом.

Тому 4-й рівень – це структурний рівень злочинного обігу зібраних грошових коштів, що знайшли об'єкт інвестування не в економіці Росії, а в незаконній торгівлі ресурсами країни. Його можна вважати рівнем організованої злочинної діяльності, на якому обсяг грошей, що обертаються обчислюється десятками млрд. доларів, що зіставимо з величиною державного бюджету Росії.

5-й рівень – це структурний рівень діяльності транснаціональних фінансових компаній і міжнародних злочинних синдикатів.

В Україні на червень 1997 р., згідно з даними Генеральної прокуратури України, було порушено 222 кримінальні справи за ознаками шахрайств в комерційних структурах, вчинених за схемою Понці, за багатьма з яких в дійсний час ще провадиться розслідування слідчими органів внутрішніх справ та прокуратури (кримінальні справи порушені в 1994-1997 рр.). За приблизними оцінками вкладникам завдано збитків на загальну суму 155,5 млн грн. (без урахування інфляційних процесів), 24 млн 721 тис. доларів США і 354 тис. німецьких марок. Так, Запорізький філіал довірчого товариства «Гермес-фінанс-Україна» приймав грошові кошти громадян, обіцяючи 900-1200 % річних. В результаті з серпня 1991 по квітень 1995 року він зібрав внесків на суму 69 млрд крб. Зібрані кошти було використано керівниками товариства на власні потреби, а вкладників лишили можливості не те що отримати дивіденди, але й власних внесків.

Поява і діяльность шахрайських компаній на українському фінансовому ринку була пов’язана з прийняттям Кабінетом Міністрів України декрету «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р.. В лютому 1995 р. після серії гучних трастових скандалів Верховна Рада України доручила Контрольній комісії з питань приватизації проаналізувати діяльність довірчих товариств відносно додержання чинного законодавства. В результаті перевірки виникло питання, який законодавчий акт слід вважати чинним. З'ясувалося, що декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» існує в трьох редакціях, які потрапили до друку. При цьому всі три варіанти претендували на «чинність». У варіанті, що був підписаний главою уряду (Л. Д.Кучмою), не передбачалося залучення довірчими товариствами грошових коштів громадян. В двох інших, що надійшли з Кабінету Міністрів в юридичний відділ Верховної Ради і після цього були надруковані в засобах масової інформації зазначалося, що довірчі товариства мають право залучати грошові кошти громадян. За цими фактами Верховною Радою було прийнято три постанови від 13 грудня та 22 грудня 1995 р. і від 31 жовтня 1996 р., але «автори» даної акції так і не були встановлені.

Названий декрет Кабінету Міністрів України надавав довірчим товариствам такий самий обсяг прав щодо залучення коштів громадян, як і відповідне законодавство Російської Федерації, але без урахування негативних наслідків діяльності в Росії таких структур, як «ммм», «Російський будинок селенгу» та ін. Декрет не передбачав механізму захисту прав і законних інтересів вкладників, не було визначено, які державні органи мали здійснювати контроль за діяльністю довірчих товариств. Багатьма довірчими товариствами допускалися грубі порушення чинного законодавства: обсяги залучення коштів і майна населення перевищували статутні фонди, які часто не досягали передбаченого законом розміру; не додержувався порядок проведення грошових операцій, в тому числі з іноземною валютою; фактично не велася статистична звітність про діяльність і фінансовий стан компаній. Названі обставини при відсутності контролю створювали сприятливі умови для шахрайства. Ці факти на фоні вже відомої шахрайської діяльності компаній в Росії дають підстави для висновку про те, що діяльність фінансових компаній в Україні, що залучали кошти громадян, була також добре організованою злочинною діяльністю.

Аналіз матеріалів кримінальних справ даної категорії дозволяє виділити деякі характерні риси шахрайств, врахування яких має важливе значення для виявлення, розслідування і попередження цих злочинів в майбутньому. По-перше, залученням коштів населення займалися не тільки довірчі товариства, які спеціально для цього створювались після прийняття названого декрету Кабінету Міністрів України, але і комерційні структури, що мали займатися відповідно своїм установчим документам іншими видами підприємницької діяльності. По-друге, підприємницькі структури, які незаконно перетворювалися в фінансові компанії, для маскування своєї шахрайської діяльності по залученню коштів оформляли ці акції з громадянами у вигляді різних цивільно-правових угод (договору позики, страхування, продажу цінних паперів тощо).

Так, президент спільного українсько-австрійського підприємства «Енграм-Харків, Вена» (займалося постачанням і реалізацією високоякісних продуктів харчування з Австрії) Щ. перетворив це підприємство в небанківський фінансовий заклад по прийому грошових вкладів від населення, не маючи відповідного обгрунтування і офіційної реєстрації. Суть діяльності Щ. полягала в тому, що одержавши в вересні 1995 р. кредит в розмірі 50 млрд крб. в АКБ «Укрсоцбанк», він закупив в Австрії продукти харчування і завіз їх для реалізації в магазин підприємства «Венський вальс». Потім Щ. зареєстрував емісію цінних паперів у Міністерстві фінансів України (з видачею відповідного свідоцтва) і без складання реєстру виготовив на одному з спеціалізованих підприємств облігації «Венський вальс» номінальною вартістю відповідно 1350 і 2700 грн. Після цього шляхом проведення рекламної компанії, як посадова особа суб’єкта підприємницької діяльності, він організував в період з січня по грудень 1996 р. реалізацію облігацій через зал магазину «Венський вальс». При цьому обіцялась щомісячна виплата дивідендів (від 2 до 3,5 %) у вигляді продуктових наборів («кошиків») з високоякісних австрійських продуктів харчування з наступним поверненням повної вартості облігацій через обумовлений строк. При купівлі облігації кожному покупцю вручався безкоштовний продуктовий «кошик».

З метою утворення сприятливих умов для заволодіння коштами громадян облігації, що продавалися, за обліком магазина і підприємства Щ. не реєстрував, а виручені за них кошти за касою не оприбутковувались, а вилучалися ним безпосередньо і використовувалися за своїм розсудом. Ніякої господарчої діяльності, яка б могла давати прибуток, необхідний для виконання взятих зобов’язань не велося. В період з січня по серпень 1996 р., коли кількість покупців облігацій стабільно росла, Щ. виконував зобов’язання за рахунок кредиту і коштів, що надходили від нових покупців. Але з серпня 1996 р. «піраміда» покупців стала зменшуватись і Щ. припинив виплату дивідендів і повернення вартості облігацій, за якими настав термін їх погашення, і став всіляко уникати зустрічей з клієнтами. Всього Щ. заволодів коштами клієнтів на суму більше 400 тис. грн.

Зараз можна констатувати, що потужна хвиля явних і неявних шахрайств у сфері приватних інвестицій в Україні вже минула. Однак робити висновок про те, що це явище себе вичерпало, передчасно. Немає ніякого сумніву у тому, що воно буде повторюватись в інших формах і в інших умовах. Тому накопичені знання і досвід боротьби з цими злочинами повинні враховуватись при розробці відповідних методик їх виявлення і розслідування.

Спосіб 4. Розкрадання та супутні йому злочини, що вчиняються шляхом утворення і використання фіктивних безготівкових грошових коштів в підприємницькій діяльності. Цей спосіб розкрадання базується на виготовленні і введенні в банківський обіг фіктивних платіжних документів (платіжних доручень, кредитових авізо, чеків тощо), на основі яких на рахунки підприємницьких структур незаконно зараховуються нічим не забезпечені грошові кошти. Після зарахування цих, по суті фіктивних, безготівкових грошей вони матеріалізуються підприємцями-шахраями в готівку, вільноконвертовану валюту, товар чи використовуються в підприємницькій діяльності в інший спосіб. За окремими оцінками вказаний спосіб розкрадання є одним із засобів накопичення кримінального капіталу і являє собою велику небезпеку для фінансової системи країни.

Суб'єктом розкрадання з використанням названого способу можуть бути:

1) псевдопідприємець, який підробляє і використовує платіжні документи від імені певної комерційної структури (реально існуючої чи фіктивної), які подає до "чужого" банку;

2) неплатоспроможний (чи платоспроможний підприємець), який у змові з працівниками "свого" банку виготовляє і використовує незабезпечені коштами платіжні документи.

В залежності від того, хто виступає суб’єктом злочину і характеру його дій можна виділити і два різновиди вказаного способу розкрадання, кожний з яких має суттєві кримінально-правові і криміналістичні відмінності.

Вчинення розкрадання псевдопідприємцем. Цей різновид способу вчинення злочину відомий правоохоронним органам країн СНД як розкрадання грошових коштів з використанням фіктивних кредитових авізо. У 1992-1993 рр. в багатьох областях Росії і України було виявлено багатомільярдні розкрадання грошових коштів, вчинені в системі комерційних банків шляхом використання підроблених кредитових авізо.

Треба зазначити, що необізнана людина не могла підготувати і здійснити такі розкрадання. Вони вчинялися організованими групами, в складі яких обов’язково була особа, що мала спеціальну освіту або практику роботи в фінансових органах і знала недоліки в організації безготівкових розрахунків. Для розуміння даного способу розкрадання необхідно розглянути хоча б у загальному вигляді порядок безготівкових розрахунків, який існував на той час в Україні та інших країнах СНД.

Відповідно до нормативних актів про організацію міжбанківських розрахунків на території України розрахунки між комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими закладами виконувалися регіональними розрахунково-касовими центрами (РКЦ) Національного банку України, які було утворено в місцях знаходження банківських закладів. Для здійснення розрахунків кожному банківському закладу в РКЦ відкривається кореспондентський рахунок. Авізо (оформлене на спеціальному бланку повідомлення одного банківського закладу іншому про виконання розрахункових операцій за рахунками клієнтів) допускалося надсилати в РКЦ поштою, посильним, телеграфом (телетайпом). Це був банківський документ суворої звітності, який підтверджував, зокрема, що гроші переведені з одного банківського закладу в інший і слугував основою для зарахування грошей на рахунок підприємства (організації), вказаного в цьому документі як одержувача. Документ складався тільки банківськими працівниками в закладах державних та комерційних банків на основі платіжних доручень своїх клієнтів. Надходження кредитового авізо в РКЦ означало, що банк-відправник зняв вказану в авізо грошову суму з рахунку підприємства-платника і переслав її у відповідний банк, клієнтом якого є підприємство-одержувач. Таким чином, авізо послідовно проходило РКЦ банка-відправника і РКЦ банка, клієнтом якого є підприємство-одержувач.

РКЦ, який почав операцію по розрахунках, умовно називається філією А, а той хто прийняв - філією Б. В тексті авізо вказуються 8-розрядні номери РКЦ, між якими здійснюється операція, і 9-розрядні номери кореспондентських рахунків комерційних банків для ідентифікації учасників розрахункової операції. При здійсненні кредитового обігу за взаємними розрахунками філія А повинна заповнити три примірники кредитових авізо. Перший примірник направляється в філію Б, де, одержавши кредитове авізо, повинні ретельно перевірити правильність шифру і коду, найменування одержувача (платника), номери рахунків, наявність календарного штемпеля і підписи працівника підприємства зв’язку. Якщо телеграма прийнята по телетайпу, то на ній повинні бути вказані дата і номер за книгою реєстрації на телетайпі. Телеграфні авізо споряджалися переказковим ключем і оформлялися печаткою.

В кредитових авізо обов’язково повинно бути вказано найменування одержувача, призначення переказу, а в графі "за що" - умовна цифрова позначка документа (зміст операції). Повинні бути також додержані і деякі інші вимоги, що містяться в нормативних документах.

Дії злочинців полягають в тому, що вони, обминаючи банк підприємства-платника і його РКЦ (філія А), самі складають текст кредитового авізо і направляють його в РКЦ або банк підприємства-одержувача (філія Б) одним з можливих способів - телетайпограмою, телеграфом, посильним, поштою. Якщо фіктивність авізо не виявлена при його пред’явленні в банк або РКЦ одержувача, то філія Б перераховує грошові кошти за даними авізо і платіжного доручення, відповідно до "розпорядження" платника.

Таким чином, підготовка і здійснення подібних розкрадань включала кілька обов’язкових етапів:

1) здобування чистих бланків банківських кредитових авізо і платіжних доручень або встановлення злочинного зв’язку з операціоналістом (телеграфістом), а також підшукання телетайпного (телеграфного) апарату, з якого буде відправлятися фіктивне авізо;

2) визначення структур, які будуть фігурувати в фіктивному авізо як філія А і філія Б, а також встановлення їх адреси, номерів розрахункових (кореспондентських) рахунків та інших необхідних даних;

3) здобування дійсних або підроблених печаток і штампів, встановлення кодів і шифрів, необхідних для складання текстів авізо;

4) утворення фіктивного підприємства або визначення підприємницької структури, яка буде виступати одержувачем грошей (змова з її керівником);

5) складання тексту авізо;

6) доставка (відправлення) фіктивного авізо за призначенням;

7) контролювання моменту надходження фіктивного авізо за призначенням для визначення необхідності відправки підтвердження в його дійсності;

8) організація відправки підтвердження від імені філії А (у випадку необхідності);

9) підготовка фіктивних документів для маскування переказу вкрадених грошей (договорів, контрактів, актів здачі-прийому тощо);

10) здійснення переказу грошових коштів до заздалегідь визначених комерційних структур або трансформація їх в готівку.

Для кожного з названих етапів характерним є набір певних прийомів, які можуть бути досить різноманітними Так, бланки кредитових авізо можуть бути вкрадені, куплені, скопійовані за допомогою ксерокса тощо. Підшукання комерційної структури-одержувача грошей в більшості випадків полягає в виявленні керівників підприємств, які згодні видати переведені на їх рахунок гроші за певну їх частку як платежу за надану послугу (20-40%). Цей керівник може брати участь і в складанні фіктивних документів, використовуючи свої знання і підприємницькі зв’язки. В подальшому одержувач-співучасник після оприбуткування грошей на свій розрахунковий рахунок виконує вказівки організатора про наступний рух вкрадених грошових коштів. При цьому частина коштів може бути залишена на рахунку даної комерційної структури (як частка за участь в розкраданні), а решта суми перераховується на рахунки інших підприємств для одержання готівки чи придбання конвертованої валюти, товарів тощо. Роль організації-одержувача можуть виконувати і спеціально для цього утворені фіктивні комерційні структури, які реєструються на основі як дійсних, так і підроблених документів.

Треба зазначити, що організатори розкрадання можуть вступати у змову і з окремими банківськими працівниками для забезпечення безперешкодного руху фіктивного авізо і швидкого здійснення розрахункових операцій. Дана обставина має суттєве значення для слідкуванням за надходженням до банку авізо. Це необхідно для того, щоб в найкоротший термін розпорядитися одержаними коштами, а також для того, щоб мати можливість організувати фіктивне підтвердження авізо у випадку запиту з банку філії Б на адресу філії А (якщо виникли сумніви в дійсності авізо або виявлені помилки). Операції з фальшивими авізо експерти ставлять на перше місце серед розкрадань щодо «прибутковості».

Таким чином, дії злочинних груп, що вчиняли розкрадання за описаною схемою, досить складні і основані на використанні існуючих недоліків порядку міжбанківських розрахунків. Дії членів злочинних груп кваліфікувалися як розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК), підробка документів та їх використання (ст. 194 КК), а також фіктивне підприємництво (ст. 148-4 КК), якщо як організації-одержувача грошей використовувалася як спеціально для цього утворені комерційні структури.

Вчинення розкрадання неплатоспроможним підприємцем. Цей різновид способу розкрадання є характерним для діяльності підприємців, у яких бракує коштів (але він може використовуватися і платоспроможним підприємцем). Його суттєвість полягає в штучному збільшенні грошових сум, що знаходяться на розрахунковому рахунку певної комерційної структури, шляхом оформлення фіктивних банківських документів. Тому утворення фіктивних безготівкових грошових коштів вчиняється підприємцем тільки у змові з працівниками банку (керівниками комерційних банків і прямими виконавцями розрахункових операцій). Кінцева мета утворення фіктивних безготівкових грошових коштів полягає в наступній їх матеріалізації в товар, готівку чи вільноконвертовану валюту. Але можливе використання цих коштів і для надання кредиту іншим підприємцям.

У використанні даного способу розкрадань підприємцем-шахраєм можна виділити кілька етапів :

1) змова підприємця-шахрая з працівниками банку про утворення фіктивних безготівкових грошових коштів;

2) підшукання підприємців - співучасників в розкраданні для використання їх банківських рахунків для "відмивання" фіктивно утворених грошових сум перед тим, як матеріалізувати їх у цінності;

3) оформлення не забезпечених коштами платіжних документів і перерахування фіктивно утворених грошових сум під прикриттям певної псевдоугоди на рахунок підприємця-співучасника (мета полягає в маскуванні джерела та ініціаторів фіктивного утворення грошей);

4) перерахування фіктивно утворених грошових сум у зворотному напрямку - на рахунок ініціатора шахрайської операції ;

5) матеріалізація фіктивних безготівкових грошей в готівку чи в вільноконвертовану валюту або придбання на них певних товарів, нерухомості тощо.

Схематично розглянути механізм приведеного способу розкрадання можна на наступному прикладі. Так, головний бухгалтер і керівник ПП "Орфей", яке мало на рахунку в АКБ "Експрес" 4,5 тис. грн., вступили у змову з головою правління банку про фіктивне збільшення свого рахунку. Це планувалося зробити під прикриттям псевдоугоди з іншим підприємцем (його керівники звичайно розуміють мету цієї операції і виступають її співучасниками).

Для реалізації свого наміру керівник ПП "Орфей" вступив у змову з керівництвом ПП "Смарагд" і уклав псевдоугоду про виконання ремонтних робіт та надання інших послуг на загальну суму 680 тис. грн. Для оплати робіт, які фактично не виконувались, керівники ПП "Орфей" виписали незабезпечене коштами платіжне доручення на перерахування 680 тис. грн. партнеру по угоді. Керівники АКБ у свою чергу виписали незабезпечене кредитове авізо і забезпечили зарахування цієї суми на рахунок ПП "Смарагд" в АКБ "Альфа".

Через деякий час все відбувалося у зворотному напрямку. Під прикриттям аналогічної псевдоугоди ПП "Смарагд" перерахувало на рахунок ПП "Орфей" 570 тис. грн. (110 тис. грн. залишилось на рахунку ПП "Смарагд" як оплата наданих "послуг"). Таким чином, операція по утворенню і “відмиванню” грошових коштів була закінчена. Заключним етапом цієї операції став процес матеріалізації фіктивних безготівкових грошей. Для цього ПП "Орфей" уклало угоду з фірмою "Анжела" на придбання матеріальних цінностей в обсязі 570 тис. грн. на умовах попередньої оплати. Шляхом проведення відповідної банківської операції вказана сума була зарахована на рахунок фірми "Анжела", а ПП "Орфей" на фіктивно утворені кошти одержало товар згідно з укладеною угодою. Таким чином, посадові особи ПП "Орфей" при співучасті керівників АКБ "Експрес" та сприянні керівників ПП "Смарагд" здійснили розкрадання майна фірми "Анжела" в особливо великих розмірах і ввели при цьому до грошової системи країни незабезпечені (фіктивні) 680 тис. грн.

За чинним кримінальним законодавством в наведеному прикладі злочинною групою підприємців було здійснене розкрадання в особливо великих розмірах (ст. 86-1 КК) та посадовий підлог (ст. 172 КК). І знову треба звернути увагу на одну досить серйозну обставину, а саме - на роль керівників ПП "Смарагд" в цій шахрайській операції. Як кваліфікувати їх дії ? Як пособництво в розкраданні (ст., ст. 19, 86-1 КК) чи як "надання незаконних послуг", за що кримінальна відповідальність не передбачається? Ці питання постійно виникають у слідчий практиці. Наприклад, при посиланні керівника ПП "Смарагд" на те, що йому було невідомо про фіктивність грошових коштів, для зарахування яких він надав свій рахунок в банку (а це може дійсно так і бути) його практично неможливо притягти до відповідальності. Це свідчить про нагальну необхідність введення до кримінального кодексу (а також відповідних доповнень до адміністративного та цивільного кодексів) такого складу злочину, як «легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом». Необхідно також доповнити ст.148-4 КК "Фіктивне підприємництво" таким чином, щоб як злочин можна було кваліфікувати не тільки "створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) без наміру здійснювати статутну діяльність" але й виконання діючими комерційними структурами різноманітних фіктивних розрахункових операцій, кримінальна спрямованість і суспільна небезпечність яких очевидна.

Треба зазначити, що утворення фіктивних безготівкових грошових коштів можливе шляхом різноманітних способів, пов’язаних з оформленням і використанням фіктивних платіжних документів (платіжних доручень, кредитових авізо, акредитивів, векселів, незабезпечених чекових книжок в різних комбінаціях). Не дивлячись на особливості та ознаки, притаманні тому чи іншому способу розкрадань, схеми їх виконання схожі. Ця схожість обумовлена тим, що всі вони базуються на використанні діючого механізму безготівкових розрахунків підприємств, встановленого Інструкцією НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарчому обороті України». Абстрагуючись від особливостей кожного окремого способу утворення фіктивних грошових коштів, можна визначити загальну структуру таких розкрадань, яка складається з чотирьох етапів.

Перший етап – утворення фіктивних грошових коштів шляхом внесення у вищезгадані платіжні документи сум, яких не існує у підприємства – платника. Другий – «відмивання» таких коштів за допомогою розрахункових операцій за реальними угодами чи псевдоугодами. Третій - повернення «відмитих», але, по суті своїй, фіктивних грошових коштів ініціаторам їх створення за допомогою розрахункових операцій за псевдоугодами. Четвертий - використання повернених фіктивних грошових коштів ініціаторами їх створення шляхом вилучення за їх допомогою матеріальних цінностей, ВКВ, готівки чи шляхом надання кредитів.

Ця схема даного різновиду розкрадань майна у сфері підприємництва, може бути ефективно використана для вирішення кримінально-правових, процесуальних та криміналістичних завдань розслідування даних злочинів.

Спосіб 5. Розкрадання та супутні їм злочини, що вчиняються шляхом обманного одержання і присвоєння кредиту.

Різноманітні зловживання з кредитними коштами взагалі притаманні ринковій економіці. Обманне одержання кредиту і нецільове його використання є надзвичайно поширеним економічним злочином в країнах СНД. За чинним кримінальним законодавством України ці дії кваліфікуються як “шахрайство з фінансовими ресурсами” (ст. 148-5 КК). Вчиняють такі злочини підприємці а також різного роду аферисти, що діють під виглядом підприємців.

Але найбільш небезпечним злочином у сфері кредитно-фінансових відносин є розкрадання кредитів. Використання даного способу розкрадань правоохоронні органи виявили зразу ж після введення в дію Закону України «Про підприємництво» від 26.02.91 р. Найчастіше вчинялося розкрадання кредитів, що надавалися кооперативам, малим підприємствам або фізичним особам. Після одержання кредитних коштів та їх перетворення на готівку або іншої матеріалізації (через конвертацію в ВКВ або придбання товарів) боржник зникав, кидаючи своє «підприємство». З часом цей спосіб розкрадань розвивався, набуваючи більш складної структури. Зараз можна виділити кілька етапів його реалізації:

утворення фіктивної комерційної структури з метою одержання кредиту;

фабрикування фіктивних документів, які створюють уяву про фінансову спроможність підприємства;

фабрикування фіктивних документів про нібито укладені угоди для обгрунтування кредитного запиту;

фабрикування і подання фіктивних або не правомірно одержаних документів про гарантії повернення кредиту (останнього часу з метою забезпечення кредиту подається неповноцінне майно або майно, яке вже не належить одержувачу кредиту);

підшукання комерційної структури, на рахунок якої планується перерахування коштів, одержаних у вигляді кредиту (таких структур може бути кілька і вони також можуть бути фіктивними, тобто утвореними тільки для вчинення розкрадання);

підкуп працівників банку, від яких залежить укладення кредитної угоди з порушенням економічних нормативів (найчастіше сума хабара визначається у процентках до суми кредиту);

укладення кредитної угоди з банком та подання необхідних для цього документів (заявки; копій установчих документів; відбиток печатки і зразків підписів; довідки органів податкової адміністрації; копій контрактів, під які одержується кредит тощо);

перерахування грошових коштів, одержаних у вигляді кредиту, на рахунки комерційних структур, з керівниками яких досягнута відповідна домовленість;

матеріалізація грошових коштів у готівку, ВКВ чи матеріальні цінності;

зникнення і переховування засновників фіктивної комерційної структури.

Наведені положення можна проілюструвати наступним прикладом з слідчої практики. Так, мешканці м. Болграда Одеської області Б-єв і Б-іл у квітні 1994 р. заснували в м. Черкаси комерційне підприємство «Експрес», яке за установчими документами займалося оптовою торгівлею харчовими продуктами. Після реєстрації підприємства його засновники звернулися до Черкаського філіалу АКБ «Градобанк» з заявкою на одержання кредиту в

1 млрд. крб. Для економічного обгрунтування кредиту було використано, як було встановлено, фіктивні договори з АТ «Агмас» про поставку продуктів харчування в м. Черкаси та інші документи. Зразу після надходження кредитних коштів на рахунок підприємства «Експрес», вони були перераховані на рахунок товариства «Кредо» в м. Одесі для фінансування будівництва котеджів для Б-єва і Б-іла. Завершилась ця операція зникненням засновників підприємства «Експрес», котре, як виявилося, існувало тільки на папері.

Дії Б-єва і Б-іла кваліфікувалися як розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах шляхом шахрайства (ст. 86-1 КК), а також посадовий підлог (ст. 172 КК) та підробка і використання підроблених документів (ст. 194 КК).

Треба зазначити, що деякі підприємці-злочинці, привласнивши одержані у кредит кошти, не приховуються, а переносять строк повернення кредиту шляхом посадового підлогу та підробки документів про тимчасову відсутність у них коштів нібито через затримку їм платежів з боку партнерів за угодами. Коли вже неможливо відкладати строк повернення кредиту, то імітується реорганізація чи банкрутство юридичних осіб.

Розкрадання вказаним способом можуть вчинятися і при сприянні самих комерційних банків, які одержують у своє розпорядження державні кредитні ресурси. В Росії була помічена така тенденція, коли злочинні угрупування створювали мережі дрібних банків саме для різного роду зловживань з кредитними ресурсами. Вважаємо за доцільне навести найбільш типову схему зловживань дрібних банків:

- під час реєстрації банк подає документи, що містять завідомо неправдиві відомості про склад засновників, їхні фінансові внески в статутний фонд, розміри статутного фонду тощо;

- після цього банк на дуже короткий строк з метою збільшення балансової вартості коштів переводить на свій рахунок кошти третіх осіб, що дозволяє в підсумку шляхом викривлення банківської звітності представити в інстанції відомості про розмір статутного фонду, що значно перевищує фактично існуючі власні кошти (тобто на час одержання державних кредитних ресурсів мікробанк шляхом фальсифікації стає великим позичальником);

- такому банку Центральний банк Росії виділяв відповідно його фінансовому становищу кредитні ресурси, які або розкрадались, або передавалися під великі проценти сумнівним клієнтам. Таким чином, йшов процес не інвестування економіки країни, а розкрадання або спекуляція кредитними ресурсами.

Проблема зловживань з кредитними ресурсами є надзвичайно болючою і для економіки України. Умисне невиконання позичальниками своїх зобов'язань перед кредиторами наблизилось до “норми” взаємовідносин між господарюючими суб'єктами, кредитними організаціями і громадянами. Основною формою ухилення позичальника від виконання вимог кредитних угод стало введення кредитора в оману відносно дійсних можливостей позичальника повернути борг в обсязі і в строки, передбачені кредитною угодою. Багато злісних боржників засвоїли тактику імітації погашення заборгованості шляхом одноразового (рідше багаторазового) перерахування на рахунки кредиторів незначних коштів. В багатьох випадках позичальники відкрито не погашають заборгованість, не дивлячись на наявність у них коштів для цього. В результаті ухилення позичальників від погашення заборгованості кредитори не тільки несуть прямі збитки, але й упускають значну вигоду, яку вони могли б мати в результаті використання поверненого їм майна.

Для ефективної боротьби з цим явищем явно недостатньо цивільно-правових засобів. Нагальною є необхідність введення кримінальної відповідальності за злісне ухилення від погашення кредиторської заборгованості, спираючись на досвід Росії. При цьому одним з найважливіших завдань наук кримінально-правового циклу є розробка критеріїв, які дозволять відмежовувати злочинні діяння від цивільно-правових порушень.

При виявленні і розслідуванні розкрадань, інших економічних злочинів, що вчиняються підприємцями, слід брати до уваги і враховувати їх типологічні риси. Узагальнення зарубіжних вчених і матеріали кримінальних справ, розслідуваних в Україні, Росії, свідчать про те, що особи названої категорії, як правило, належать до вищих прошарків суспільства. Ці люди не тільки мають значний життєвий досвід і великі фінансові можливості, але і впливові соціальні зв’язки. Нерідко підприємці-шахраї навіть користуються авторитетом в певних колах суспільства завдяки своєї участі в різноманітних рекламних та благодійних акціях. Названі обставини впливають не тільки на вибір злочинцем способу вчинення розкрадання та утворення для цього сприятливих умов, але і використовуються ними для протидії під час розслідування злочину.

Підсумовуючи викладене, треба підкреслити, що знання типових способів вчинення розкрадань у сфері підприємництва, типологічних характеристик осіб злочинців працівниками правоохоронних органів дає можливість своєчасно виявляти ці злочини, приймати правильні рішення в стадії порушення кримінальної справи, якісно планувати і проводити розслідування. Значення встановлення способу розкрадань по кожній кримінальній справі визначається його належністю до предмета доказування (ст.64 КПК), а в окремих випадках, і його впливом як кваліфікуючої обставини (наприклад, коли використання певного способу розкрадання можливе лише організованою злочинною групою). Треба звернути увагу і на те, що спосіб вчинення розкрадання приймається до уваги судом при індивідуалізації покарання винного, оскільки він характеризує не тільки саме діяння, але і суб’єкт злочину. Все це і обумовлює необхідність описання способу злочину в обвинувальному висновку і мотивуючій частині обвинувального вироку (ст.ст. 223, 334 КПК).

Слід зазначити, що деякі з розглянутих способів розкрадання обумовлені перехідним періодом в розвитку нашого суспільства, конкретними економічними і правовими умовами. З часом ці умови зміняться (вони вже міняються), що, безумовно, викличе і відповідні зміни в способах вчинення розкрадань. Однак є підстави вважати, що правоохоронні органи України ще будуть зустрічатися з ними, але може тільки з дещо трансформованими. Підтвердженням цього є розкрадання коштів, вчинене за “схемою Понці” в США в 1995 р. керівником благодійної організації “Нова Ера” Дж. Бенетом на суму понад 470 млн доларів. При цьому Бенет нічого нового не винайшов – він робив те ж саме, що і Чарльз Понці в 1919 р., коли залучав інвесторів, сплачуючи дивіденди з їх же вкладів. Самим “свіжим” прикладом цього є шахрайство, вчинене засновником і генеральним директором великої трастової компанії “Прінс­тон Економікс Інк.” М. Армстронгом. Цей відомий в ділових колах американський бізнесмен ошукав своїх інвесторів зазначеним способом на 1 мілрд доларів.