Розділ З МНЙНОВП OCHOBR ГОСПОДЯРЮВНННЯ

-------------------------------------

[тема 11-1 Загальні засади майновим відносин у сфері господарювання

1. Майно у сфері господарювання:

1.1. Поняття та види майна.

1.2. Джерела формування та склад майна господарської організації/підприємства.

1.3. Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності.

2. Право власності - основне речове право у сфері господарювання: поняття та зміст.

3. Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання.

. н

1. Майно у сфері господарювання

1.1. Поняття та види майна

Господарська діяльність здійснюється з використанням не лише організаційних та управлінських зусиль суб'єктів такої діяльності, а й з використанням майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відтак, положення цієї статті розрізняють

143

майно в речовій формі (рухоме і нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інше майно.

Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) -земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які відповідно до Конституції (статті 13, 14) є об'єктами права власності Українського народу. Правовий режим використання зазначених об'єктів регулюється: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом, Водним кодексом, а також законами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та ін.

Питання правового режиму нерухомості є також предметом регулювання ЦК України, яким, зокрема: передбачається державна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство -різновид нерухомого майна, що використовується для здійснення підприємницької діяльності,- визначається як єдиний майновий комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земельні ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар, сировина, продукція), безтілесне майно (права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (ст. 191); визначає іпотеку як заставу нерухомого майна та закріплює положення про регулювання відносин, пов'язаних з іпотекою, спеціальним законом (ст. 575) - Законом України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку».

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним

144

для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Нематеріальними активами відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» належать:

об'єкти інтелектуальної (в т. ч. промислової) власності (винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми);

науково-технічна інформація;

права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища тощо.

Правовий режим об'єктів інтелектуальної власності регулюється гл. 16ГК України (статті 154-162), ЦК України (глави 35-46) з врахуванням їх видів.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об'єктів до стану, придатного для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості і строків корисного використання. Цей строк визначається самим підприємством, але не може бути більшим ніж 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (товарний знак тощо), амортизація не нараховується.

Цінним папером (відповідно до ст. 161 ГК та ст. 194 ЦК України) є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Правовий режим цінних паперів визначається ГК (гл. 17, статті 161-166), ЦК (гл. 14, статті 194-198), Законом від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу».

\ Корпоративними правами (відповідно до ст. 167 ГК України) є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі

145

ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Правовий режим корпоративних прав регулюється ГК (гл. 18, статті 167-169, гл. 9 «Господарські товариства», гл. 10 «Підприємства колективної власності»), ЦК (гл. 8 «Підприємницькі товариства»), Законом «Про цінні папери і фондову біржу», Законом «Про господарські товариства», Законом «Про кооперацію».

1.2. Джерела формування та склад майна господарської організації/підприємства

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких (відповідно до ст. 140 ГК):

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб'єктами господарювання може закріплюватися на одному з основних правових титулів майна (праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління, праві господарського використання та додаткових правових титулах (праві довірчої власності, праві користування).

Майнова база суб'єктів господарювання - неоднорідна. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, розрізняють: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари (ст. 139 ГК).

Основні фонди - це матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. До основних фондів належать: будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий, інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вар-

146

тості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяються на 3 групи: І - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації -20 років; норма амортизації - 5% балансової вартості на календарний рік); II - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації - 4 роки, норма амортизації- 25%); НІ - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, норма амортизації- 15% балансової вартості на рік). Дозволяється за рішенням підприємства прискорена амортизація основних фондів III групи за диференційованими по роках експлуатації нормами амортизації, що їх встановлено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст.8). Виняток становлять підприємства, ціни (тарифи) на продукцію (роботи, послуги) яких регулюються державою.

Оборотні засоби - це матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію. Це, насамперед, сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

1 Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються: вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

У майні суб'єктів господарювання вирізняють спеціальні фонди та резерви - грошові кошти підприємства, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать: амортизаційний (призначається для відновлення основних фондів,

147

формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відрахувань), фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частина прибутку, що визначається колективним договором, та спеціальні відрахування від собівартості продукції"). Для деяких категорій підприємств (зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств (за винятком корпоративних інвестиційних фондів) і виробничих кооперативів обов'язковими є страховий або резервний фонд (формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства), а у виробничому кооперативі - пайовий, неподільний, резервний, спеціальний фонди; в комерційних банках створюються обов'язкові резерви в порядку, визначеному Національним банком України (Положенням про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затвердженим постановою Правління НБУ від 27.06.2001 р. № 244). Підприємства можуть формувати згідно з положеннями своїх установчих та/або внутрішніх документів й інші (необов'язкові) спеціальні фонди та резерви, в т. ч. фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд, який до ліквідації Державного інноваційного фонду належав до обов'язкових (призначається для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, топологічних робіт та фінансування інших заходів щодо освоєння нових технологій; формується зазвичай за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізованої продукції).

Запровадження з 1 січня 2000 р. в Україні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять — оборотні та необоротні активи, що значною мірою охоплюють зміст вищезазначених (основні та обігові кошти, нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви).

1.3. Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Суб'єкти господарювання відповідно до закону (ст. 145 ҐК, Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати

148

фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Питання, пов'язані із бухгалтерським обліком та фінансовою звітністю підприємств та інших господарських організацій відповідно до нових стандартів, визначається низкою нормативно-правових актів як загальної, так і спеціальної сфери дії. Так, Закон України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, в т. ч.:

• розкриває зміст цих понять (згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність — бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

• передбачає, що метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів'підприємства (ч. 1 ст. 2);

• встановлює обов'язковість ведення підприємством бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір (ч. 2 ст. 2);

• визначає основні засади державного регулювання бухгатер-ського обліку та фінансової звітності (статті 6-7);

• закріплює вимоги до первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку (ст. 9), а також вимогу щодо обов'язковості періодичної інвентаризації активів та зобов'язань підприємства з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності

• та регулює інші питання.

Подання фінансової звітності здійснюється згідно з Порядком, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, а склад та принципи підготовки фінансової звітності визна-

149

чаються стандартами бухгалтерського обліку та звітності, затвердженими Міністерством фінансів України (накази від 31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (загальні положення) у балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства, при цьому активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому; власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди). Активи підприємства згідно з цим Положенням поділяються на оборотні та необоротні (оборотні активи -це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати балансу, а необоротні активи — всі активи, що не є оборотними).

2. Право власності - основне речове право у сфері господарювання: поняття та зміст

... Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у

зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності в сфері економіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб'єктам.

Власність, в економічному розумінні,- це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою і у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктивному розумінні. ,

Право власності в об 'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб 'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника,

150

що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власникові реалізацію однієї з основних функцій - функцію управління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134 суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме, його право:

1 • одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна,

151

інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства;

• особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших законів;

• здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших законів;

• приймати рішення про об'єднання створених власником унітарних підприємств-невласників в господарські об'єднання, передбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження реалізується щодо державних та комунальних підприємств шляхом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних господарських об'єднань).

Організаційно-установчі повноваження власник може реалізовувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним органу (уповноваженої особи). Цей правовий інститут {уповноваженого органу чи уповноваженої власником особи) застосовується у тих випадках, якщо: (а) власник володіє значним за обсягом масивом майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організаційнЬ-управлінські повноваження; (б) власник не володіє необхідними професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких повноважень; (в) склад майна власника різноманітний за своїм складом і призначенням, що вимагає специфіки управління майнбм різного призначення.

Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у різних правових формах залежно від форм права власності (питання щодо яких розглядатиметься в наступній темі).

152

3. Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі останньому усієї сукупності прав, притаманних традиційному власникові, називаться похідними від традиційного права вланості. Такими титулами є: а) право довірчої власності, б) право повного господарського відання, в) право оперативного управління, г) право оперативного використання, д) право користування (в т. ч. оренди). Всі вони є похідними від права власності і залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.

Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до нового Цивільного кодексу України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником відповідного майна - установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом та договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довірчим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господарювання є похідним (його встановлення залежить від первісного

153

власника майна - установника), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом та договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними (ч. З ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то суб-сидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління несе власник майна (щодо казенних підприємств - держава). Цей правовий титул використовується щодо казенних підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами. >;

Право оперативного використання майна - новий правовий титул майна, започаткований Господарським кодексом України (ч. 5 ст. 55, ч. З ст. 132, ст. 138). Суб'єктом цього права може бути лише відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської органі-

154

зації (підприємства, господарського товариства, виробничого кооперативу тощо). Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, у відповідному правовому документі (положенні про філію, представництво, інший відокремлений підрозділ, що затверджується господарською організацією, яка прийняла рішення про створення такого підрозділу).

Тема 12.

Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання

1. Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки.

2. Особливості правового режиму публічних форм власності:

2.1. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації.

2.2. Право комунальної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації.

2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна.

3. Право приватно-колективної власності:

3.1. Право колективної власності та форми його реалізації.

3.2. Право приватної оласності та форми його реалізації.

4. Використання природних ресурсів у сфері господарювання.

5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.

6. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав.

7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності.

1. Загальні тенденції правового регулювання відносин

власності у сфері економіки

(

Відносини власності в Україні протягом останнього півтора-десятиріччя зазнали кардинальної трансформації, що зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно ринкової.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, яка передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:

* подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) приватизації майна державних підприємств і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;

155

• реформування державного сектора економіки шляхом: а) кор-поратизації державних підприємств; б) застосування форми акціонерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійснення господарської діяльності (наприклад, Національна акціонерна страхова компанія «Оранта») і для організації господарської діяльності інших державних підприємств (державні холдингові компанії: «Укрресурси», «Укрпапірпром» та ін.); в) передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових форм господарювання -господарських товариств, а також розширення сфер застосування діяльності виробничих кооперативів;

• легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;

• залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та ефективності вітчизняного виробництва.

2. Особливості правового режиму публічних форм власності

2.1. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації і

Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі форми права власності: і

- право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;

- право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;

- право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян; ) і

- право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства. ї

Залежно від ступеня персоніфікації суб'єкта права власності розрізняють: і •

• право публічної власності, суб'єктом якого є заздалегідь неви-значене і постійно змінюване коло (суб'єктом права державної

156

власності є народ України, а права комунальної власності - члени територіальної громади);

• право приватно-колективної власності, суб'єкт якого більш-менш чітко визначений - певне коло фізичних та/або юридичних осіб (право колективної власності) або певна фізична особа (право приватної власності).

Вказані види права власності мають спільні риси. Право державної та право комунальної власності мають генетичний зв'язок, оскільки друге виокремилося з першого. Відповідно до редакції Закону «Про власність» від 07.02.1991 р. комунальна власність розглядалася як вид державної і лише після прийняття 28.06.1996 р. Конституції України вони почали розглядатися як окремі форми власності.

Право державної власності на засоби виробництва в об 'єктив-ному розумінні — це окупність правових норм, що регулюють відносини державної власності щодо цього майна.

Право державної власності на засоби виробництва в суб 'єктив-ному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість суб'єкта цього права використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою в інтересах народу України.

Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:

• функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва у тому числі) здійснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами;

• суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності;

• реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств та організацій, які діють в певних правових формах.

Великий масив об'єктів права державної власності, специфіка правового статусу суб'єкта - держави, яка діє через систему органів, підприємств та організацій, зумовлює численність правових форм реалізації права державної власності у сфері економіки.

157

Правові форми реалізації права державної власності - це врегульовані правом, різні за призначенням та способом здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов'язані з використанням державного майна. Можна виділити кілька таких форм:

1. Загальне управління фондом державної власності, що здійснюється вищими органами державної влади;

2. Господарське управління окремими частинами фонду стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями -в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів та положень), здійснення контролю за ефективністю використання ними державного майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів та нормативів, розміщення державних замовлень тощо;

3. Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участь у господарських організаціях корпоративного типу разом з іншими особами. Корпоратизація державних підприємств (перетворення державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства) була започаткована Указом Президента від 15.03.1993 р. Низка питань, пов'язаних з корпоратизацією, регулюється Указом Президента від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», а відносини, що виникають у процесі створення змішаних ВАТ (за участю держави та осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації) - Законом України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого на базі підприємств військово-промислового комплексу, що потребують інвестування, можуть створюватися ВАТ із залишенням; у власності держави контрольного пакета акцій (ч. З ст. 5 цього Закону). Основні засади управління державними корпоративними правами визначаються в главі 18 ГК України «Корпоративні права»;

4. Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права господарського відання державного підприємства становлять повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства;

158

5. Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом та вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство;

6. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності; регулюється Законом «Про оренду державного та комунального майна».

2.2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації

Право комунальної власності на засоби виробництва в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини комунальної власності.

Право комунальної власності на засоби виробництва в суб 'єк-тивному розумінні - це юридично визначена і забезпечена можливість територіальної громади - як суб'єкта цього права - використовувати належне їй майно (володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися) на свій розсуд і в своїх інтересах.

Право комунальної власності виокремилося із права державної власності і на даний час зберігає значний генетичний зв'язок з ним. Зокрема, основною підставою набуття права комунальної власності є безоплатна передача державою майна територіальним громадам.

Первісне виділення об'єктів комунальної власності проходило ще в рамках державної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 04.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)». Цією постановою був визначений перелік підприємств, установ і організацій, майно яких передавалось у комунальну власність (на рівні області), вказано, що все інше державне майно складає загальнодержавну власність, і встановлено порядок Ьирішення питань про передачу окремих об'єктів загальнодержавної в комунальну власність і навпаки.

У подальшому в основному здійснювався перерозподіл об'єктів між загальнодержавною (державною) і комунальною власністю

159

шляхом їх передачі. Нині порядок такої передачі регулюється Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Особливістю передачі, яка також засвідчує збереження зв'язку між державною та комунальною власністю, є те, що передача об'єктів здійснюється безоплатно: передача підприємств провадиться разом з усіма активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією. Крім безоплатної передачі, підставами набуття права комунальної власності є створення та придбання майна в порядку, встановленому законодавством.

Реалізація територіальною громадою функцій власника здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування через такі повноваження:

• розробка і затвердження стосовно відповідної територіальної одиниці програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету та звіту про його виконання, місцевих програм приватизації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порядку та умов приватизації комунальної власності;

• прийняття рішень про створення, ліквідацію та реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності; про відчуження майна, в т. ч. виробничо-господарського призначення;

• розгляд проектів планів підприємств і організацій, що діють на базі комунальної власності відповідної територіальної громади, здійснення контролю за їх виконанням;

• встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

• внесення пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності;

• передача іншим органам, зокрема відділам, управлінням виконавчого комітету відповідної ради, повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної власності даної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Повне господарське відання комунальним майном (здійснюється комунальними підприємствами, які функціонують з метою отримання прибутку).

160

Оперативне управління комунальним майном ^здійснюється комунальними установами - закладами освіти, охорони здоров'я тощо та комунальними некомерційними підприємствами, діяльність яких дотується з місцевого бюджету).

Оренда комунального майна здійснюється на підставі Закону «Про оренду державного та комунального майна» та договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання, які функціонують на базі колективної та приватної власності.

2.3. Правові засади приватизації державного та комунального майна

Одним з основних напрямів реформування вітчизняної економіки і визначальним для забезпечення ринкових засад її функціонування є приватизація державного та комунального майна.

Відповідно до легального визначення (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна») приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в процесі приватизації. На початкових етапах приватизації (в першій половині 90-х рокіб XX ст., коли відбувалася приватизація майна невеликих державних підприємств) основною метою приватизації державного майна було формування значного прошарку приватних і колективних власників за рахунок передання їм державного майна на праві власності.

Сучасний етап приватизації характеризується новими пріоритетами, оскільки мала приватизація вже майже завершена, в основному приватизовано також майно середніх державних підприємств, а на порядку денному стоїть питання приватизації стратегічно важливих і крупних державних підприємств. У зв'язку з цим основною метою приватизації є вирішення складного завдання: забезпечення підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, залучення коштів на структурну перебудову економіки. Вирішення цих завдань має забезпечити:

(а) індивідуальна приватизація, що здійснюється на принципах: максимальної економічної ефективності; вибору найбільш оптимальних способів приватизації; індивідуального підходу до приватизації; створення умов для концентрації управління в руках промислового інвестора (вітчизняного чи іноземного інвестора або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства

161

на ринку відповідної продукції та мають реальні важелі щодо управління підприємством та виконання ним інвестиційних зобов'язань);

(б) застосування переважно конкурентних способів приватизації, що мають забезпечити продаж об'єктів приватизації за максимальною ціною та з покладенням на покупця інвестиційних зобов'язань (щодо застосування новітніх технік і технологій, модернізації виробництва, збереження та збільшення частки підприємства на ринку певного товару, підвищення конкурентоспроможності товарів, робіт, послуг приватизованого підприємства тощо) і здійснення приватизації виключно за грошові кошти (національну та іноземну валюту, що визнається конвертованою Національним банком України).

Проте в процесі приватизації має бути забезпечена і її соціальна спрямованість, що віддзеркалюється в таких принципах приватизації, як: законність; державне регулювання та контроль за приватизаційними процесами та післяприватизаційною діяльністю підприємств; додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, в т. ч. пріоритетного права на придбання майна (акцій) своїх підприємств; інформування громадськості про приватизаційні процеси та прийняття органами приватизації відповідних рішень та ін.

Реформування вітчизняної економіки - одне із стратегічних напрямів державної економічної політики, безпосередньо пов'язане з відносинами власності, правовим статутом суб'єктів господарських відносин, антимонопольно-конкурентним регулюванням. Зазначені питання відповідно до Конституції України (ст. 92) мають регулюватися державою і, як правило, у формі закону.

Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток в майні господарських організацій зі змішаною формою власності;

• законодавство про приватизацію земельних ділянок;

• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Хоча всі ці гілки приватизаційного законодавства тісно між собою пов'язані, проте інститутом господарського законодавства є перша з вищеназваних гілок.

162

Система законодавства про приватизацію майна державних і комунальних1 підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності (далі -законодавство про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

1. Законів:

від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.);

від 06.03.1992 р. «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - діє в редакції Закону від 15.05.1996 р.;

від 06.03.1992 р. «Про приватизаційні папери» (передбачає три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 p., коли завершена була сертифікатна приватизація;

від 10.07.1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»;

від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»;

від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття нової Програми приватизації);

від 18.05.2000 р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

від 14.09.2000 р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» та ін.;

2. Декретів Уряду, в т. ч. від 17.03.1993р. «Про довірчі товариства»;

3. Указів Президента:

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»;

від 19.06.1995 р. «Про забезпечення управління майном, що є у загальнодержавній власності, в процесі приватизації» та ін.;

4. Постанов Кабінету Міністрів України:

Порядок перетворення у процесі приватизації державних,

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є комунальною власністю, регулюється законами з питань приватизації державного майна та здійснюється органами місцевого самоврядування.

163

орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 (з наступними змінами);

від 03.08.1998 р. № 1301 «Про затвердження Положення про передприватизаційну підготовку підприємств»;

Методика оцінки вартості майна під час приватизації: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 та ін.;

5. Відомчих нормативних актів:

Фонду державного майна України (ФДМУ):

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації: Затв. наказом ФДМУ від 22.01.1998 р. № 85;

• Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності: Затв. наказом ФДМУ від 27.03.1998 р. № 601;

• Порядок внесення в статутні фонди ВАТ, що створюються в процесі приватизації, і вилучення з них фінансово-майнових активів підприємств: Затв. наказом ФДМУ від 16.02.1998 р. № 235;

• Про укладення угод на проведення експертної оцінки майна: Наказ ФДМУ від 16.02.1998 № 239;

• Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: Затв. наказом ФДМУ від 02.07.1998 р. № 1303;

• Порядок передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна: Затв. наказом ФДМУ від 31.03.2000 р. № 667;

• Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за некомерційним конкурсом: Затв. наказом ФДМУ від 17.04.2000 р. № 807;

• Положення про порядок приватизації об'єктів групи Ж: Затв. наказом ФДМУ від 14.08.2000 р. № 1693;

• Положення про порядок приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Затв. наказом ФДМУ від 11.09.2000 р. № 1894;

• Наказ ФДМУ від 16.10.2000 р. № 2140 «Про порядок підготовки та подання на опублікування інформаційних повідомлень про конкурси»;

• Положення про порядок експертної оцінки цілісних майнових комплексів під час їх приватизації шляхом викупу та продажу конкурентними способами: Затв. наказом ФДМУ від 28.04.2001 р. № 763 та ін.

164

Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР):

• Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації: Затв. рішенням ДКЦПФР від 11.04.2000 р. № 39 та ін.

Зазначені нормативно-правові акти (насамперед, закони) визначають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» до об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації, належать:

• цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Остання з названих категорій на нинішньому етапі приватизації (приватизації великих та стратегічно важливих підприємств) зумовлює ту обставину, що основним об'єктом приватизації є акції відкритих акціонерних товариств, створених на базі унітарних державних підприємств у процесі їх корпоратизації чи приватизації.

Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед, це стосується майна, що має загальнодержавне значення, зокрема:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою її функцій, обороноздатності, економічної незалежності, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону

«Про приватизацію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в який щорічно вносяться зміни.

165

Суб'єктами приватизації відповідно до ст. 6 Закону «Про приватизацію державного майна» є:

• державні органи приватизації;

• покупці (їх представники);

• посередники.

До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в т. ч. здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо:

- здійснення повноважень власника державного майна в процесі його приватизації;

- зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств;

- створення комісій з приватизації;

- затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації;

- укладення угод приватизації, в т. ч. договорів купівлі-про-дажу державного майна в процесі його приватизації;

- контролю виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуатації підприємств.

Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 8 Закону «Про приватизацію державного майна» серед потенційних покупців зазначає:

• громадян України (крім працівників державних органів приватизації), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спільної участі кількох (багатьох) громадян (в т. ч. членів трудового колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єкта вони мають створити господарське товариство;

• юридичні особи, зареєстровані на території України (крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%);

• юридичні особи інших держав (підприємства та організації, створені відповідно до вимог законодавства іншої, ніж Україна, держави).

Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріоритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої -

166

іродаж промисловому інвесторові пакета акцій, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно,- мож-іивість покладення на такого інвестора відповідальності за недо-эимання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлуатації підприємства за договором купівлі-продажу.

Посередники в процесі приватизації, залежно від характеру їх послуг, можуть бути поділені на дві групи:

• оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а також консультаційні послуги покупцям щодо вибору об'єкта приватизації, підготовки необхідних документів тощо);

• фінансові посередники (зменшують ризики покупців у процесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом KM України від 17.03.1994 р. «Про довірчі товариства»), інститути спільного інвестування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним актом, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»), а також інші фінансові посередники.

Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи:

- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації");

- затвердження державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії -розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації);

167

— затвердження державним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації;

— реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконку-рентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що приватизується, свого переважного права на придбання акцій підприємства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аукціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Законом «Про оренду державного та комунального майна», був передбачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений альтернативним планом приватизації, затвердженим державним органом приватизації;

— контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідальності, якщо з'ясовується порушення покупцем взятих зобов'язань.

Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

Ці види господарсько-правової відповідальності передбачені такими нормативними актами:

А) Відшкодування збитків. Передбачається ст. 224 Господарського кодексу та ст. 623 Цивільного кодексу (як універсальний вид відповідальності, що покладається на боржника у разі завдання кредиторові збитків внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язань) та п. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», що встановлює таку форму відповідальності за завдання збитків порушенням законодавства про приватизацію, а також внаслідок зроблених витрат щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації до моменту фактичної передачі майна покупцеві;

168

Б) сплата неустойки (штрафу, пені), яка встановлюється:

- п. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»: 1) за порушення покупцем встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі — пеня в розмірі 0,1% вартості невнесених інвестицій за кожний день прострочення; 2) у разі невнесення інвестицій на день подання позову про розірвання договору - штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій; 3) у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта - штраф у розмірі 10% вартості придбаного майна;

- п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкт приватизації» — за несплату протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу об'єкта приватизації шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом - неустойка в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації;

- п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 - у разі несплати у встановлений термін неустойки за несплату коштів за об'єкт приватизації - неустойка (обчислюється від суми простроченого платежу) у формі пені, розміром не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня (Закон України від 22.11. 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Водночас слід зазначити, що можливість встановлення відповідальності за порушення умов договору згідно з положеннями наведених нормативних актів не вичерпується, оскільки в договорі можуть бути (а згідно із п.2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» обов'язково включаються) інші умови1, однак

Зокрема, умови щодо: здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва і технологічних циклів; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання вимог антимонопольного законодавства; збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану; завершення будівництва житлових будинків; утримання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів Щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення інвестицій виключно в грошовій формі, їх розміру та строків; виконання встановлених мобілізаційних завдань.

169

цей Закон не встановлює відповідальність у формі неустойки за порушення таких зобов'язань. Лише п. 24 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації, за некомерційним конкурсом і п. 20 Типового договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за комерційним конкурсом передбачає сплату покупцем за невиконання передбачених умовами конкурсу і зафіксованими в договорі купівлі-продажу зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) - штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати за кожного звільненого працівника (зазначені суми перераховуються на рахунок служби зайнятості);

В) Господарьско-оперативні санкції передбачаються у формі: -розірвання договору (угоди приватизації) у разі невиконання покупцем договірних зобов'язань (п. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна», п. 8 ст. 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і в усіх типових договорах купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також у вищеназваних положеннях про угоди, що укладаються державними органами приватизації з оперативними посередниками на підготовку, експертну оцінку та продаж об'єктів приватизації;

- анулювання рішення про викуп або результати конкурсу (аукціону) і відповідно - розірвання договору (угоди приватизації) за несплату об'єкта приватизації протягом 60-денного терміну з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди (п. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»;

- відмова від пролонгації угоди приватизації з оперативним посередником: на проведення експертної оцінки майна (п. 22 Положення від 08,01.1998 р. № 16); щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації (п. 15 Положення від 22.01.1998 p. Ms 85); про продаж державного майна (п. 11 Положення від 27.03.1998 р. № 601).

Використання законодавцем своєрідної санкції - неповернення покупцеві частково внесених ним інвестицій у разі розірвання договору купівлі-продажу за порушення умов щодо їх внесення (ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна»),- слід розцінювати як своєрідне відшкодування збитків державі і підприємству, щодо майнового комплексу чи пакету акцій якого укладався договір купівлі-продажу (угода приватизації).

170

3. Право приватно-колективної власності 3.1. Право колективної власності та форми його реалізації

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпс* чене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).

При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника -юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.

Суб'єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.

Об'єктами права колективної власності можуть бути:

- статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайових внесків) її учасників (членів);

- викуплене членами трудового колективу, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонуїання;

- кредити банків, отримані суб'єктом права колективної власності;

- виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте суб'єктом права колективної власності на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту1, в т. ч. цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що є монополією держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних

Перелік таких об'єктів затверджено Постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна» // Відомості Верховної Ради України,- 1992,- № 35.- Ст. 517.

171

речовин і прекурсорів, виготовленням та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охороною найважливіших об'єктів права державної власності).

Як правило, суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:

право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності передаються в користування іншим особам.

3.2. Право приватної власності на засоби виробництва

Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.

Суб'єкт права приватної власності - фізична особа (фізичні особи) чи створене ним (ними) приватне підприємство-власник.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим особам.

172

4. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Природні ресурси, як особлива категорія майна, що використовується у сфері господарювання, характеризуються особливим режимом правовим режимом, якому притаманні такі риси:

I. Спеціальне регулювання, що здійснюється низкою нормативно-правових актів:

Конституцією України: ст. 13 - визначає коло об'єктів права власності Українського народу і права кожного громадянина користуватися цими об'єктами; ст. 14 - щодо землі як основного національного багатства, щодо гарантування та реалізації права власності на землю;

Господарський кодекс України, який містить гл. 15 «Використання природних ресурсів у сфері господарювання» (ст. 148 - визначає особливості використання природних ресурсів у сфері господарювання; статті 149-153 встановлюють основні засади використання природних ресурсів суб'єктами господарювання, права та обов'язки останніх);

Цивільний кодекс України: ч. 2 ст. 13 ЦК закріплює обов'язок учасників цивільних відносин при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю; ст. 324 ЦК «Право власності Українського народу» (дублює відповідні положення Конституції1), ст. 373 ЦК - «Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності»; регулюється низка питань, пов'язаних з майновими правами на землю (земельну ділянку), в т. ч. правом власності (статті 373-385), правом користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (статті 407-412), а також для забудови (статті 413-417);

спеціальні кодекси про окремі види природних ресурсів: Лісовий кодекс від 21.01.1994 p., Кодекс «Про надра» від 27.07.1994 p., Водний кодекс від 06.06.1995 p., Земельний кодекс від 25.10.2001 p.;

закони: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України», від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ», Гірничий закон України від 06.10.1999 р. та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених кодексів та законів.

II. Визначення природних ресурсів (землі, надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, що знаходяться

173

в межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу, виключної/морської економічної зони) об'єктами права власності Українського народу, що реалізується від імені народу органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України;

III. Закріплення за кожним громадянином права користування (відповідно до закону) природними об'єктами права власності Українського народу.

IV. Використання суб'єктами господарювання в їх господарській діяльності природних ресурсів у порядку спеціального або загального природокористування відповідно до актів законодавства.

V. Можливість отримання суб'єктами господарювання для здійснення господарської діяльності природних ресурсів (землі/земельної ділянки із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопошире-ними корисними копалинами, що знаходяться в ній) на праві власності або праві користування відповідно до порядку, встановленого земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством;

VI. Закріплення за суб'єктами господарювання низки спеціальних прав та обов'язків щодо використання природних ресурсів, наданих на праві власності або праві користування:

А) Права:

- експлуатувати корисні властивості наданих суб'єкту господарювання природних ресурсів;

- використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій суб'єкту господарювання земельній ділянці;

- одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;

- одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів;

- вимагати компенсації шкоди, завданої належним суб'єкту господарювання природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Б) Обоє 'язки:

- використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

174

- ефективно й економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

- здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

- своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

- відшкодовувати збитки, завдані суб'єктом господарювання власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання

У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної)1. До об'єктів права промислової власності належать;

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

компіляція даних (бази даних);

виконання;

наукові відкриття;

компонування (топографія) інтегральних мікросхем;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• інші об'єкти, передбачені законом.

1 Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Под ред. Васильева Е. А.- М: Международные отношения, 1993.-С 486.

175

З огляду на надання особливої охорони об'єктам права промислової власності, їм притаманний спеціальний правовий режим, що характеризується такими рисами:

Спеціальне правове регулювання здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів:

Кодексів::

Господарського кодексу, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (статті 154-162);

Цивільного кодексу, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав); присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності.

Законів:

загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 p.);

спеціальних - (щодо певних об'єктів права промислової власності):

від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який регулює відносини, пов'язані із використанням інвестиційного проекту будівництва, в т. ч проведення обов'язкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації;

від 13.12.1991 р. «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»;

від 21.04.1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин»;

від 25.06.1993 р. «Про науково-технічну інформацію»;

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000 p.);

від 15.12.1993 р. «Про племінне тваринництво»;

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»;

від 15.12.1993 р. «Про насіння»;

від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (передбачає захист від неправомірного використання комерційної таємниці, товарного знаку та інших об'єктів права промислової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);

від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

Акти Уряду України:

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»;

Положення про представників у справах інтелектуальної влас-

176

ностії Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.081994 р. № 545 та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знаки для товарів і послуг: Затверджено наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116;

Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22;

Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. № 291;

Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого походження товару: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 р. № 598;

Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. №110 та інші.

Міжнародні договори (конвенції):

Паризька конвенція щодо охорони промислової власності від 29 березня 1883 р.

Суб'єкти господарювання на мають правомочності щодо використання певних об'єктів права промислової власності відповідно до Цивільного та Господарського кодексів, вищезгаданих законів.

Особливості використання прав на об'єкти промислової власності передбачені Господарським кодексом (щодо відносин, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України та законів):

• щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка, а також прав на сорти рослин і породу тварин (ст. 156 ГК України; глави 39 і 42 ЦК України; закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на сорти рослин», «Про племінне тваринництво»);

а) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом;

б) використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:

177

виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;

пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону;

в) володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства;

• щодо використання торговельної марки (статті 157—158 ГК України; глава 44 ЦК України):

а) право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом; торговельна марка, що належить кільком особам (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка), підлягає реєстрації в установленому законом порядку;

б) використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу;

в) суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні;

г) суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки;

д) право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання;

178

є) у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

• щодо комерційного найменування (ст. 159 ГК України; глава 43 ЦК України):

а) комерційне найменування індивідуалізує суб'єкт господарювання - юридичну особу або громадянина-підприємця, які можуть мати таке найменування - як повне, так і скорочене; громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я;

б) відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до відповідних реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше;

в) у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;

г) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки;

• щодо використання географічного зазначення (ст. 160 ГК України; глава 45 ЦК України):

а) право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення;

б) використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо;

г) суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору;

д) правова охорона географічного зазначення надається з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених Цим позначенням.

179

• щодо назви країни походження товару (ст. 161 ГК України):

а) вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження;

б) інформація про країну походження має міститися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам;

в) забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження;

г) уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону;

• щодо комерційної таємниці (ст. 162ГК України; глава 46 ЦК України, Закон України від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»):

а) суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності;

б) майновими правами на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші права, встановлені законом;

в) строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності вищезазначених (в пункті «а») умов;

г) особа, яка протиправно збирає, розголошує та/або використовує комерційну інформацію, що належить суб'єктові господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до ст. 24 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд;

д) в передбачених законом випадках органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю від недобросовісного використання.

180

6. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав

У Господарському кодексі України ціла глава (гл. 18) присвячена корпоративним правам. Відповідно до ст. 167 ГК, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації, отримує право на частку у її статутному фонді (майні). Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види:

основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарськрї організації) визначаються цим Кодексом та загальними законами («Про господарські товариства» - ст. 10, «Про цінні папери і фондову біржу» - ст. 5;

спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами;

локальні - передбачаються установчими документами конкретної господарської організації з врахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками і учасниками.

Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб'єкта цих прав в управління господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону. Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника повного товариства на участь у безпосередньому веденні справ товариства (ст. 68 Закону «Про господарські товариства») або сукупність прав засновників/акціонерів фондової біржі, пов'язаних з їх Додатковим статусом - членів біржі (статті 33, 34, 36 Закону «Про Цінні папери і фондову біржу»).

Локальними корпоративними правами зазвичай є дистрибуції (переваги), що надаються учасникам господарської організації відповідно до її установчих та внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послуг даної організації за пільговими

181

цінами; право на користування соціальною інфраструктурою господарської організації та ін.).

За загальним правилом, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак про своєрідний виняток з цього правила свідчить вимога (ч. 7 ст. 80 ГК) щодо обов'язкової наявності в учасників повного товариства та повних учасників ко-мандитного товариства, які в межах («під дахом») товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність, статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва.

Кодекс закріплює можливість встановлення на рівні закону обмежень для певних категорій осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення (наприклад, учасники повного товариства та повні учасники командитного не можуть конкурувати з товариством) - ст. 70 Закону «Про господарські товариства».

Корпоративними правами, за загальним правилом, можуть володіти будь-які особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатності, в т. ч. суб'єкта господарювання, громадяни, юридичні особи, держава, територіальні громади. Порядок здійснення корпоративних прав визначається на рівні закону (відповідними положеннями ГК, ЦК, законів «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та низки спеціальних законів, що закріплюють особливості правового становища господарських товариств з виключним предметом діяльності - банківської, страхової, спільного інвестування). Це відповідає вимогам Конституції (ст. 92) щодо регулювання відносин власності та основних засад підприємництва у формі нормативно-правового акта вищої юридичної сили. Проте до прийняття спеціального закону про підприємства та організації публічних (державної та комунальної) форм власності порядок здійснення корпоративних прав держави регулюється ГК (статті 167-172, що містять загальні положення) та постановами Кабінету Міністрів України.

Правовий режим державних корпоративних корпоративних прав полягає у такому:

І. Реалізація цих прав покладається на визначені законом центральні органи виконавчої влади (їх представників) та уповноважених осіб в порядку, встановленому Урядом. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядковані Кабінету Міністрів України органи (їх правове становище регулюється загальним Положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затвердженим Указом Президента України від 12.03.1996 р., та спеціальними - щодо певного міністерства, відомства тощо).

182

Повноваження центральних органів виконавчої влади та уповноважених осіб полягають у здійсненні сукупності пправомочнос-тей щодо:

• участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв), що належать державі у статутному фонді (майні) цієї організації;

• ведення реєстру державних корпоративних прав згідно із встановленим Кабінетом Міністрів України порядком (стосується лише центрального органу виконавчої влади, визначеного Урядом);

• проведення оцінки державних корпоративних прав відповідно до встановленої методики;

• контролю за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Уповноваженою на управління державними корпоративними правами є особа (фізична або юридична), яка у встановленому порядку визнана переможцем конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами та уклала (на підставі Типового) договір доручення на здійснення зазначених функцій.

Визначення особи (відповідного органу виконавчої влади чи уповноваженої особи), яка має здійснювати правомочності з управління корпоративними правами держави, відбувається за критеріями, що визначаються ГК та іншими законами. Так, покладення зазначених правомочностей безпосередньо на відповідний орган виконавчої влади здійснюється у разі, якщо:

- частка держави у статутному фонді господарської організації становить 100% часток/акцій (це, так звані, державні/національні акціонерні товариства чи холдингові компанії1);

- суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, залучений до участі в державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

- не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;

- в інших випадках, передбачених законом.

Управління державними корпоративними правами держави покладається у встановленому порядку на уповноважену особу, якщо відсутні вищезазначені обставини.

Порядок передачі повноважень щодо управління державними корпоративними правами уповноваженій особі (в т. ч. умови,

183

завдання, обсяг правомочностей, істотні умови договору доручення, юридична відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань) визначаються Кабінетом Міністрів України.

II. Корпоративні права держави та активи суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких визначено частку держави, підлягають оцінці за встановленою Урядом методикою (Методика оцінки вартості майна під час приватизації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554).

III. Визначення уповноваженої особи з управління корпоративними правами держави здійснюється відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791 Порядку проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами. Крім того, це питання регулюється низкою відомчих нормативно-правових актів, серед яких: Положення про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функцій управління державними корпоративними правами, затверджене наказом ФДМУ від 18 травня 2000 р. № 1014; Типовий договір доручення на здійснення уповноваженою особою функцій з управління державними корпоративними правами та Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить державі, затверджені наказами ФДМУ відповідно - від 18 травня 2000 р. № 1014 та від 24 травня 2000 р. № 1065.

IV. Реєстрація корпоративних прав держави в спеціальному реєстрі, який формує та веде центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України для здійснення необхідних заходів з управління корпоративними правами держави, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим органам державної влади. Положення про реєстр державних корпоративних прав, затверджене наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами від 14 травня 1999 р. № 72, визначає: поняття Реєстру державних корпоративних прав; мету та форму його ведення; підстави реєстрації; перелік інформації, що вноситься до Реєстру; підстави і порядок виключення з Реєстру.

Управління корпоративними правами територіальних громад має певну специфіку. Це стосується, зокрема, суб'єкта корпоративних прав - територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада народних депутатів, а в межах наданих останньою повноважень - виконком відповідної ради.

184

Управління корпоративними правами інших осіб (суб'єктів господарювання, фізичних та юридичних осіб) здійснюється відповідно до законодавства про господарські товариства, про цінні папери.

7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Правовий режим цінних паперів визначається такими нормативно-правовими актами:

Кодексами:

Господарським кодексом України, який містить окрему главу — гл. 17 «Цінні папери у господарській діяльності», в якій визначаються: поняття та види цінних паперів (ст. 163), умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 164), основні засади придбання цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 165), державне регулювання ринку цінних паперів - ст. 166;

Цивільним кодексом України, в якому також є окрема глава -гл. 14 «Цінні папери»: в ст. 194 закріплено поняття цінного папера, ст. 195 визначає групи та види цінних паперів, в ст. 196 встановлюються вимоги до цінних паперів, ст. 197 містить положення про порядок передання прав за цінними паперами, а ст. 198 - про виконання зобов'язань за цінними паперами.

Законами:

від 18.06.1991 р. «Про цінні папери та фондову біржу»: визначає поняття та види цінних паперів, порядок їх випуску та основні засади державного регулювання на ринку цінних паперів;

від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства»: регулює низку питань, пов'язаних з випуском акцій при створенні акціонерного товариства, зміні його статутного фонду та ін.;

від 04.03.1992 р.. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.): визначає акції як один з видів об'єктів приватизації та застосування акціонування (перетворення Державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства та продаж акцій таких товариств відповідно до затверджених планів приватизації) основним способом приватизації;

185

від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: визначає основні засади державного регулювання на ринку цінних паперів, функції та компетенцію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку як спеціально уповноваженого державного органу в цій сфері;

від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: передбачає можливість випуску цінних паперів в одній із форм - документарній (паперовій) або бездокументарній (у формі облікового запису на електронних носіях, що здійснюється зберігачем на підтвердження права власності на цінні папери);

від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»: закріплює особливість правового режиму акцій корпоративного інвестиційного фонду, а також правовий режим інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду;

від 05.06.2003 р. «Про іпотеку»: визначає правовий режим заставних (боргового цінного паперу) та можливість забезпечення ними випуску іпотечних цінних паперів - іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів;

від 19.06.2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»: встановлює порядок випуску та обігу іпотечних сертифікатів, які можуть бути випущені із фіксованою дохідністю та сертифікатів без участі.

Укази Президента:

від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств»: визначає основні засади перетворення державних унітарних підприємств у відкриті акціонерні товариства з метою їх підготовки до наступної приватизації;

від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»: регулює створення на базі державних господарських об'єднань, державних унітарних підприємств та структурних підрозділів їх холдингових компаній з мережею дочірніх підприємств корпоративного типу з метою збереження цілісних виробничих комплексів у процесі їх приватизації;

від 26.03.2001 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України»;

Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку; затверджене Указом Президента України від 25.09.2002 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку».

186

Постанови Кабінету Міністрів України:

від 11.09.1996 р. № 1099 «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства»;

від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань»;

від 31.01.2001 р. «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик»;

від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань» таін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затверджене розпорядженням АМК України від 21.06.1994 р. № 7-р;

Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств та облігацій підприємств, затверджене наказом ДКЦПФР від 20.09.1996 р. № 210 (в редакції рішення ДКЦПФР від 09.02.2001р. №18);

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. №60;

Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 61;

Положення про порядок випуску облігацій підприємств: затверджене рішенням ДКЦПФР від 17.07.2003 р. № 322 та ін.

Цінні папері залежно від їх призначення та ролі у сфері господарсько-майнових відносин поділяються на певні види та групи.

Відповідно до ст. З Закону «Про цінні папери і фондову біржу», в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов 'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у виді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства (ч. 1

187

ст. 4 Закону «Про цінні папери...»). Можуть випускатися в документарній (паперовій) або бездокументарній (з фіксацією відомостей про власника та належні йому акції на електронних носіях, що здійснює зберігач) формі. Акції класифікують за різними ознаками:

• залежно від обсягу прав, що засвідчуються акцією, останні поділяються на: прості (засвідчують стандартний набір корпоративних прав) та привілейовані (надають привілей - як правило, у формі отримання фіксованих відсотків, що безпосередньо не залежать від розміру отриманого товариством прибутку, проте зазвичай не забезпечують право участі в управлінні товариством);

• за принципом визначення власника акції можуть бути іменними (власником є зазначена в акції особа) або на пред'явника (власником вважається фактичний володілець).

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах (ч. 1 ст. 10 Закону «Про цінні папери...»).

Залежно від емітента розрізняють:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик (випускаються за рішенням, відповідно,- Кабінету Міністрів України і місцевих рад);

б) облігації підприємств (випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні);

в) облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону «Про цінні папери...»). Казначейські зобов'язання залежно від строків поділяються на: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від одного до 5 років; в) короткострокові - до одного року.

188

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому (ч. 1 ст. 18 Закону «Про цінні папери ...»). Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя/векселедержателеві (ч. 1 ст. 21 Закону «Про цінні папери...»). Векселі можуть випускатися таких видів: 1) простий вексель: містить реквізити: а) найменування -«вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; є) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця); 2) переказний вексель: повинен містити вищезазначені реквізити «а», «в - є», а також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Цінні папери поділяються на групи залежно від їх ролі в майнових (господарських) відносинах (ч. 1 ст. 195 ГК України, ч. 2 ст. 163 ГК України):

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку у виді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. До таких паперів належать акції (їх емітентом може бути лише акціонерне товариство) та інвестиційні сертифікати (цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді):

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До таких паперів належать вищезгадані облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, вексель, а також чек (документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка/чекодавця установі банку, яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку суму

189

коштів1), заставна (борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання -право звернути стягнення на предмет іпотеки2), іпотечні сертифікати (особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками3);

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Різновидом таких паперів є дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах в майбутньому4. Залежно від виду цінностей розрізняють фондові деривативі, валютні деривативи, товарні деривативи. До деривативів належать: форвардний контракт, фьючерсний контракт, опціон.

• товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Такими паперами є: подвійне складське свідоцтво (видається товарним складом на підтвердження прийняття товару; складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва/варанта; дає право володільцеві розпоряджатися товаром, що зберігається на складі5); коносамент (застосовується при здійсненні перевезень зазвичай морським транспортом і засвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем та отримати вантаж після завершення перевезення); заставна - засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки6);

• інші групи, що передбачаються законом. Так, у теорії комерційного права та зарубіжному законодавстві (розділ 8 Одноманіт-

1 Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Нацбанку України від 29.03.2002 р. № 135. Ст. 20 Закону «Про іпотеку».

3 Ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

4 Ст. 1 (п. 1.5) Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (в ред. Закону від 22.05.1997 p.).

\ Статті 961-966 ЦК України.

6 Ст. 20 Закону «Про іпотеку».

190

ного торгового кодексу США) виділяють інвестиційні цінні папери1, що є засобом інвестування суб'єктів господарювання (господарських організацій). До таких цінних паперів належать: акції, облігації, інвестиційні сертифікати інститутів спільного інвестування.

Правовий режим цінних паперів як особливої категорії майна у сфері господарювання характеризується такими ознаками:

• умови та порядок випуску цінних паперів визначаються актами законодавства залежно від виду цінного паперу та емітента;

• право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондовому ринку;

• суб'єктові господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю;

• цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України, та охороняються;

• суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом;

• цінні папери оплачуються суб'єктами господарювання у гривнях, а у випадках, передбачених законом та умовами їх випуску в обіг,- в іноземній валюті; проте незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях;

• з метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів здійснюється державне регулювання у цій сфері, яке покладається на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (статус, порядок організації та діяльності якої визначаються Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні») та інші органи державної влади, які діють у межах визначених законом повноважень (Антимонопольний комітет України - щодо випадків економічної концентрації у формі придбання значних за розмірами пакетів акцій крупних акціонерних товариств; Національний банк України - щодо випуску акцій акціонерними банками; Фонд державного майна - щодо розмі-

1 Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е. А. Васильева- М.: Международные отношения, 1993. - С. 208-209.

191

щення/продажу акцій в процесі приватизації державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, та ін.);

• операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів з дотриманням визначеного законом порядку. Так, акціонерне товариство щодо емітованих ним акцій може здійснювати такі операції: 1) їх продаж акціонерам товариства, найманим працівникам, іншим особам; 2) знерухом-лення акцій (переведення їх із документарної у бездокументарну форму); 3) здійснювати корпоративні операції: дроблення акцій (зменшення їх номінальної вартості на певний коефіцієнт); конвертацію (переведення акцій одного виду в акції іншого виду); консолідацію акцій (зменшення кількості випущених акцій - на певний коефіцієнт - без зменшення їх сумарної вартості); викуп власних акцій з метою їх анулювання чи наступного продажу власним працівникам та/або акціонерам. Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють торговці цінними паперами; діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обліку прав власності на цінні папери, оформлення угод з цінними паперами - депозитарії; діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування - компанії з управління активами ІСІ; діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів - фондові біржі тощо.

Контрольні запитання

1. Яке майно використовується у сфері господарювання?

2. За якими критеріями можна класифікувати майно, що використовується у сфері господарювання?

3. За рахунок яких джерел формується майно суб'єкта господарювання?

4. Який склад майна суб'єкта господарювання (господарської організації)?

5. У чому полягають обов'язки суб'єкта господарювання щодо закріпленого за ним на певному правовому титулі майна?

6. На яких правових титулах може закріплюватися майно за суб'єктами господарювання?

7. Назвіть основні правові титули майна суб'єктів господарювання та похідні правові титули майна. Чим вони відрізняються?

8. За якими суб'єктами господарювання майно закріплюється на праві власності?

9. Чим відрізняються суб'єкти права господарського відання і суб'єкти права оперативного управління?

10. У чому полягають характерні ознаки права господарського використання майна?

11. В яких випадках майно може закріплюватися за суб'єктом господарювання на праві довірчої власності?

192

12. Які форми права власності належать до публічних?

13. У чому полягає специфіка права державної власності на засоби виробництва?

14. Які форми реалізації права комунальної власності?

15. У чому полягає мета і зміст приватизації державного та комунального майна?

16. Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють приватизацію майна?

17. Які способи приватизації забезпечують інвестування підприємств в процесі їх приватизації та економіки в цілому?

18. У чому полягає особливість права приватної власності у сфері економіки?

19. Ваша точка зору щодо права колективної власності та доцільності закріплення його в законі.

20. Розкрийте зміст поняття «корпоративні права».

21. Чим відрізняється правовий режим цінних паперів у сфері господарювання?

22. За якими критеріями можна класифікувати цінні папери?

23. Які категорії суб'єктів господарювання можуть емітувати облігації?

24. Чим відрізняються акції від облігацій підприємств?

25. Які категорії документів належать до товаророзпорядчих?

26. Які характерні ознаки правового режиму природних ресурсів у сфері господарювання?

27. Який зміст вкладається в поняття «право промислової власності»?

28. Назвіть категорії об'єктів права промислової власності.

29. У чому полягає особливість правового регулювання використання об'єктів права промислової власності?

Нормативні акти

Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р.

Господарський кодекс України.

Цивільний кодекс України.

Закон Української РСР від 03.08.1990 р. «Про економічну самостійність Української РСР» // ВВР УРСР.- 1990.- № 34.- Ст. 499.

Закон України від 07.02.1991 р. «Про власність» // ВВР УРСР.- 1991.-№ 20.- Ст. 249.

Закон України від 07.02. 1991 р. «Про підприємництво» (ст. 4) // ВВР УРСР- 1991.-№14.-Ст. 168.

Закон України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери та фондову біржу» // ВВР УРСР,-1991.-№38.-Ст. 508.

Закон України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» // ВВР України.- 1991.— №47.-Ст.647.

Закон України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства» // ВВР України.-1991.-№ 49.-Ст. 682.

Закон України від 04.03.1992 р.. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) // Голос України.- 1997- 20.03.

Закон України від 10.04.1992 р. «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону від 14.03.1995 р.) // ВВР України - 1995. № 15.- Ст. 99.

Закон України від 02.10.1992 р. «Про заставу» // ВВР України- 1992- № 47.- Ст. 642 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України від 02.10.1992р. «Про інформацію» // ВВР України.- 1992- № 48.-Ст. 650.

Закон України від 14.12. 1992р. «Про охорону праці» //ВВР України- 1992-№ 49-Ст. 668.

Закон України від 21.04.1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин» // ВВР України.-1993.-№21.-Ст.218.

Закон України від 22.04.1993 р. «Про аудиторську діяльність» // ВВР України.-1993.-№ 23-Ст. 243 (знаступними змінами).

193

Закон України від 25.06.1993 p. «Про науково-технічну інформацію» // ВВР України-1993.-№33.-Ст. 345.

Закон України від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000 р.) // ВВР України.- 2000.-№ 37- Ст. 307.

Закон України від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки» // ВВР України.- 1994-№ 7.-Ст. 34.

Закон України від 15.12.1993 р. «Про племінне тваринництво» // ВВР України.-1994.-№ 2.-Ст. 7.

Закон України від від 15.12.1993 р. «Про насіння» // ВВР України.- 1994.-№ 2.- Ст. 5.

Закон України від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11.07.2001 р.)// ВВР України.- 2001.- № 43.-Ст. 214.

Закон України від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» // ВВР України.- 1994.- № 7.- Ст. 34.

Закон України від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // ВВР України.- 1996.- № 51.- Ст. 292.

Закон України від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» // ВВР України.-1997.-№ 24.-Ст. 170.

Закон України від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» // ВВР України.- 1997.-№ 27-Ст. 181;№47.-Ст. 294; 1998.-№2.-Ст. 7, № 5-Ст. 18.

Закон України від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» // ВВР України.- 1998.-№ 8-Ст. 28.

Закон України від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» // ВВР України.- 1998.- №15.- Ст. 67.

Закон України від 03.03.1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» // Урядовий кур'єр.- 1998.- 9 квітня.

Закон України від 09.04.1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» // ВВР України,-1999-№ 20-21.-Ст. 190.

Закон України від 06.06.1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів (із змінами від 21.12.2000 р.) // ВВР України.- 1999.-№ 32.- Ст. 267.

Закон України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» // Урядовий кур'єр.- 1999,- 1 вересня.

Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» //Урядовий кур'єр-2000.-24травня.

Закон України від 18.01.2001 р. «Про об'єкти підвищеної небезпеки» // Голос України.-2001.-6 березня.

Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» // ВВР України.- 2001.- № 21.- Ст. 103.

Закон України від 05.04.2001 р. «Про обіг векселів в Україні» // Урядовий кур'єр.-2001.-4 травня.

Закон України від 17.05.2001 р. «Про стандартизацію»//ВВР України.-2001,-№ 31.-Ст. 145.

Бюджетний кодекс України: Затверджений Законом України від 21.06.2001 р. // Голос України.- 2001.- 24 червня.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» // ВВР України.- 2001.- № 50.- Ст. 262.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» // ВВР України,- 2001.- № 47.- Ст. 251.

Земельний кодекс України: Затверджений Законом від 25.10.2001 р. // ВВР України.-2002.-№ 3^4-Ст. 27.

Закон України від 07.02.2002 р. «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» // Урядовий кур'єр.- 2002.- 20.03.- (Орієнтир.-С 9-Ю).

Закон України від 05.06.2003 р. «Про іпотеку» // ВВР України- 2003- № 38.- Ст. 313.

Закон України від 19.06.2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» // ВВР України,- 2004 — № 1.- Ст. 1.

194

Закон України від 19.06.2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» // ВВР України.- 2003.- Ха 52.-Ст.377.

Постанова Верховної Ради України від 14.02.1992 р. «Про управління майном підприємств, установ і організацій, що є у загальнодержавній власності» // ВВР України.-1992.-№ 20-Ст. 274-275.

Тимчасове Положення про Фонд державного майна України: Затверджено Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. // ВВР України.- 1992.- Хр 39.- Ст. 581.

Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» // ВВР України.- 1993.- №7.- Ст. 52.

Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» // ВВР України.- 1993,-№11.-Ст. 94;№ 23-Ст. 248.

Указ Президента від 18.09.1992 р. «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (із змінами, внесеними указами від 22.10.1993 р. та 22.06.1994 p.).

Указ Президента від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств» // Урядовий кур'єр,- 1993.-17 червня.- С 2.

Указ Президента України від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» // Урядовий кур'єр.- 1994.- 19 травня.

Указ Президента України від 12.03.1996 р. «Про загальне Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» // Урядовий кур'єр.-1996.- 28 березня.

Положення про Міністерство фінансів України: Затверджено Указом Президента України від 26.08.1999 р. № 1081/99 КПС «НАУ».

Положення про Міністерство економіки України; Затверджено Указом Президента України від 23.10.2000 р. № 1159/2000 // КПС «НАУ».

Указ Президента України від 07.03.2001 р. «Про Концепцію амортизаційної політики» // Урядовий кур'єр.- 2001,- 28 березня.

Указ Президента України від 26.03.2001 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» // Урядовий кур'єр.- 2001.- 04.04 (Орієнтир.- С 6-8).

Указ Президента України від 08.08.2002 р. «Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні» // Урядовий кур'єр.- 2002.- 13 серпня.

Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку: Затв. Указом Президента України від 25.09.2002 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» // Урядовий кур'єр.- 2002.- 2.10 (Орієнтир.- С. 2-6).

Указ Президента України від 11.12.2002 р. «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» // Урядовий кур'єр.- 2002.-18.12 (Орієнтир.- С 16).

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № ЗІ 1 «Про розподіл державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» // Урядовий кур'єр.-1991.-№40.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»//ЗПУ.- 1993.-№ 12.-Ст. 269.

Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1994 р. Х° 238 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Автономної Республіки Крим // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С 122-123.

t Положення про представників у справах інтелектуальної власності: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 p. Xs 545 //ЗПУ- 1994.-Х° П.-Ст. 278.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.02.1996 р. X» 157 «Про передачу у власність Автономної Республіки Крим майна санаторно-курортних та оздоровчих закладів, що перебуває у загальнодержавній власності // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С 123-125.

195

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 р. № 1099 «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства» // Урядовий кур'єр.- 1996.- 19 вересня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності» // Офіційний вісник України.- 2000.- № 9.-Ст. 344 (з наступними змінами).

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 «Про управління державними корпоративними правами» // Урядовий кур'єр.- 2000.- 14 червня.

Положення про представника органу, уповноваженого управляти державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів-К.: Юрінком Інтер, 2002-С. 148-149.

Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С 149-154.

Порядок звітності представника органів, уповноважених управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів-К.: Юрінком Інтер, 2002-С 154-155.

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 р. № 1469 «Про організаційні заходи щодо функціонування системи державних закупівель» // Урядовий кур'єр.- 2000.-10 жовтня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань»//Урядовий кур'єр.-2002- 15 січня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2002 р. № 932 «Про затвердження Переліку документів і товарів, що підлягають захисту голографічними елементами» // Урядовий кур'єр.- 2002.- 17 липня.

Концепція політики Кабінету Міністрів України щодо управління об'єктами державної власності: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2001 р. № 467-р // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С 79-80.

Положення про порядок погодження з Антимонопольним комітетом України проектів установчих документів та планів розміщення акцій холдингових компаній, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації. Затв. розпорядженням АМК України від 21.06.1994 р. № 7-р // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.- 1994.— №10.-С 47-48.

Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свдоцтва України на знаки для товарів і послуг: Затверджено наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116// Збірник нормативних актів з питань промислової власності.- К.: Вища школа, 1998.

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів: затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 60 // КПС «НАУ».

Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Затверджено наказами Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 і від 29.11.1999 р. № 290 // Збірник законодавства з підприємницького права України: Збірник нормативних актів- К.: Атіка, 2000.-С 455-473.

Положення про реєстр державних корпоративних прав. Затверджено наказом Національного агентства з управління державними корпоративними правами від 14.05.1999 р. № 72 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів- К.: Юрінком Інтер. 2002- С 155-159.

Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477 (з наступними змінами) // Офіційний вісник України- 1999.-№ 34.

196

Положення про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функцій управління державними корпоративними правами: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 18.05.2000 р. № 1014 // Державна та комунальна власність в Україні. Збірник нормативних актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С. 89—92.

Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить державі: Затверджено наказом Фонду державного майна в Україні від 24.05.2000 р. № 1065 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С 112-115.

Типова Генеральна угода про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 25.05.2000 р. № 1067 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів- К.: Юрінком Інтер, 2002- С. 108—112.

Порядок визначення часток, що належать державі в статутних фондах підприємств, створених за участю недержавних суб'єктів господарювання. Затверджено наказом ФДМ України від 30.08.2000 р. № 1800 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів.-К.: Юрінком Інтер, 2002-С. 192-196.

Положеня про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю: Затверджено наказом Фонду державного майна України від

22.09.2000 р. № 1976 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів-К.: Юрінком Інтер, 2002-С 398-404.

Типовий договір дорічення на здійснення уповноваженою особою функцій управління державними корпоративними правами: Затверджено наказом Фонду державного майна в Україні від 07.09.2000 р. № 1647 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів-К.: Юрінком Інтер, 2002.-С. 102-108.

Порядок нарахування частини прибутку (дивідендів) на акції, що належать державі в статутних фондах відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, підприємств Міністерства оборони України, та її перерахування до Державного бюджету України. Затверджено Міністерством фінансів України та Міністерствоа оборони України від 16.01.2001 р. № 15/14 // Державна та комунальна власність в Україні: Збірник нормативних актів-К.: Юрінком Інтер, 2002.-С 198-199.

Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22 // ОВУ.-2001.-№9.-Ст.386.

Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію (нова редкція): Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 09.02.2001 р. № 18 // КПС «НАУ».

Наказ Фонду державного майна України від 06.02.2001 р. № 163 «Про погодження органами приватизації умов договору застави майна» // КПС «НАУ».

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Нацбанку України від 29.03.2002 р. № 135 // КПС «НАУ».

Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. № 291 // ОВУ.- 2001.- № 18.- Ст. 804.

Типовий договір доручення на здійснення представником Фонду державного майна України функцій з управління акціями (частками) господарських товариств, які перебувають у державній власності: Затверджено наказом Фонду державного майна України від

11.09.2001 р. № 1695 // ОВУ.- 2001.-№ 40.- Ст. 1822.

Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах: Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 25.12.2001р. № 386 // ОВУ.- 2002.-№17.-Ст. 906.

197

Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002р. № ПО // ОВУ.- 2002- № 11.-Ст. 531.

Наказ Фонду державного майна України від 24.05.2002 р. № 906 «Про затвердження порядку підтвердження права власності на нерухоме майно» // Вісник господарського судочинства-2002-№ 3.-С 74-81.

Порядок ведення державного реєстру оцінювачів: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 09.09.2002 р. № 1594 // ОВУ.- 2002.-№ П.- Ст. 1800.

Положення про порядок випуску облігацій підприємств: Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 17.07.2003 р. № 322 // ОВУ.- 2003.-№33.-Ст. 1799.

Положення про випуск облігацій внутрішніх місцевих позик: Затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 07.10.2003 р. № 414 // ОВУ-2003.- № 44- Ст. 2336.

Матеріали судової практики

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності: Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р. № 02-5/874 (з наступними змінами) // КПС «НАУ».

Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: Постанова Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 р. № 20 // Приватна власність в Україні: Збірник законодавства / Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2002.- № 5.- С 327-333.

Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна: Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000р. № 02-5/237 // Вісник Вищого арбітражного суду України- 2000.- № 3.-С. 141-149.

Збірники нормативних актів Науково-практичні коментарі

Державна та комунальна власність в Україні: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Ін-тер,2002.-430с.

Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика: Научно-практ. издание. В 4-х томах / Под общ. ред. А. Д. Святоцкого- К.: Ин Юре, 1999.

Місцеве самоврядування в Україні: Збірник норм, актів // Бюллетень законодавства і юридичної практики в Україні (вид-во «Юрінком Інтер).- 2002.- № 10.- 403 с

Орендні відносини в Україні: Збірник норм, актів,- К.: Юрінком Інтер, 2000.— 400 с.

Практичний посібник для аудиторів. Збірник законодавчих та нормативних актів / Укладач Камлик М. І.- К.: Атіка, 2002.- 560 с

Приватна власність в Україні: Збірник норм, актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики в Україні (вид-во «Юрінком Інтер).- 2002.- №10.-414 с

Додаткова література

Андрощук Г. А., Работягова Л. И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учебн. пособие.- К.: МАУП, 1999.

Атаманова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.-Х., 2003.- 19 с

Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.-Донецьк, 2001.- 19 с

198

Безкпубий І. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України.- 2001.- № 9.- С 39-41.

Безсмертна Н. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Право України-2002.-№ 6-С 53-56.

Беневоленская 3. Э. Доверительное управление имуществом в сфере предпринимательства.- СПб.: Юридический центр Пресс, 2002.- 282 с.

Бервенко С. Н., Яроцкий В. Л. Правовое регулировние вексельного бращения в Украине-X.: Право, 2001.-512 с.

Бєлоцерковець О. В. Готівкові та «безготівкові» гроші: цивільно-правові аспекта // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права- 2002.-№ 2.- С. 74—76.

Богданов Е. В. Моделирование права собственности в гражданском законодательстве Российской Федерации // Государство и право.- 2000.- № 11.- С. 18-22.

Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. Комментарий-М.: Прогресс, 1977.

Вексельное обращение / Аваков А. Б., Гаевой Г. К, Бешанов А. В., Кроль Т. Ю., Пивоваров В. Б. и др.- X.: Фолио, 2000.- 382 с.

Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность — М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1948.-840 с.

Вінник О. М. Право власності як основний правовий режим майна суб'єкта підприємницької діяльності // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні: Збірник наук, праць.- К.: «Манускрипт», 1997.- С. 137-141.

Вінник О. Облігації підприємств як інструмент інвестування економіки: Підприємництво, господарство і право- 2001-№ 10.- С. 9-11.

Герц А. А. Майновий комплекс підприємства як предмет застави // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2- С. 147-149.

Герц А. Поняття підприємства як майнового комплексу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів-С 257-259.

Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Под ред. Васильева Е. А.- М.: Международные отношения, 1993.- 560 с.

Гуньковський С. Л. Актуальні проблеми існування колективної власності в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права- 2002.- № 2.-С. 109-111.

ДахноИ. И. Патентно-лицензионная работа.- К., 1996.

Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні.- К.: Юрінком Інтер, 2001.-256 с.

Дзера О. В. Розвиток права приватної власності громадян в Україні.- К.: «Вентурі», 1996.

Дзера О. В. До питання про момент виникнення у громадян права приватної власності // Бюлетень законодавства і юридичної практики України- 1998.- № 2.- С 71-82.

Дзера О. В. Правовий режим комунальної власності та її розмежування з державною власністю // Реферативний огляд чинного законодавства України / За ред. В. В. Цвєткова, Є. Б. Кубко.- К.: Салком, 2000.- С 95-112.

Демченко Н. С. Укладання договору купівлі-продажу державного майна, що є об'єктом договору з правом викупу // Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління: 36. наукових праць. Т. 2 /Відпов. ред. Є. А. Кузнецов- Одеса: АстроПринт, 1999.-С. 419-428.

Демченко Т. С. Право власності на товарний знак // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.-№ 2.- С 118-120.

Дойников И. В. Правовое регулиование государственного предпринимательства: Учебно-методическое пособие.- М., 2001.- 112 с.

с Жадан І. О. Державні корпоративні права в контексті реформування власності // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію,- 2000.- № 5.- С 66-68.

Жанайдаров И. У. Проблемы реализации права государственной собственности.-Алматы: Казахстан, 1994-262 с.

199

Заменгоф 3. М. Правовой режим имущества хозяйственных органов-М: Юрид. лит., 1972.-184 с.

Замепгоф 3. М. Правовой режим материальных и финансовых ресурсов в хозяйственных системах.-М.: Юрид. лит., 1987- 181 с.

Закурім М. К. Законодавство про обіг векселів в Україні. Помилки - причини недійсності векселя // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 4.- С. 111-112.

Ершова И. В. Имущество и финансы предприятия. Правове регулирование: Практическое пособие.-М.: Юристъ, 1999-397.

Ершова И. В. Проблемы правового статуса государственной корпорации // Государство и право-2001.-№ 6-С. 35^* 1.

Камышанский В. Право собственности: пределы и ограничения- М.: Юнити, 2000.-303 с.

Кашищева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- К., 2000.- 19 с

Кондик П. М. Правові аспекти визначення статусу військового майна // Вісник господарського судочинства-2002.-№ 3.-С 161-165.

Космін Ю. Про форми воасності // Право України.- 2001.- № 10.- С. 75-77.

Коссак В. М. Проблеми вирішення спорів, пов'язаних із захистом корпоративних прав // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: 36. наук, статей. Випуск XI-Івано-Франківськ: «Плай», 2003-С 94—96.

Кравчук В., Красовська А. Відступлення частки в статутному фонді господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право- 1999.- № 10.- С. 53-55.

Кравчук В. Зміна власника (засновника) приватного підприємства // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 1.- С. 50-53.

Красько И. Е., Жушман В. П., Гагин Н. В. Акции и вексели в экономическом обороте Украины. Учебно-справочное пособие-X.: Эспада, 1999.-280 с.

Крупко Д. Проблеми застави та приватизації морських суден // Юридична Україна.-2003.-№2.-С. 71-75.

Кулішенко В. С Захист від неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання у конкуренції. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- Донецьк, 2003.-17 с.

Леонтьева О. Б. Право оперативного управления и право хозяйственного ведения -вещные права образовательных организаций // Социальные проблемы права. Выпуск № 3.-М.:МГСУ, 2002.-С. 136-171.

Ляшенко С. В. О юридической несостоятельности термина «собственник предприятия» // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу» (17-18 квітня 2001 p., м. Київ).- С. 74-76.

Мазолин В. П. Право собственности в Российской Федерации в период перехода к рыночной экономике- М., 1992.

Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві.- К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002-502 с

Майданник Р. А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві. Автореферат дис. ... докт. юрид. наук.-К., 2003.-28 с

Макода В. Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук,- К., 2001.- 20 с

Малиновська В. С Застереження про ускладнюючі обставини: правові аспекти використання // Вісник господарського судочинства- 2001.- № 4- С 174-183.

Малышкин А. И. Финансовая отчетность предприятия: Международные и национальные стандарты: Учебное пособие- 2-е изд., доп. и испр.- Сумы: Изд-во «Университетская книга», 2001-158 с.

Мамутов В. К, Хахулин В. В. Проект нового Гражданского кодекса нуждается в постатейном рассмотрении // Юридичний вісник України-2000-№ 44 (2-8 листопада).

Мамутов В. К, Чувтию О. О. Господарче право зарубіжних країн.- К., 1996- С. 137-201.

200

Михеева Л. Доверительное управление имуществом.- М.: Юристь, 1999- 176с.

Михайленко О. О. Суперфіціарне право: історія, сучасність, перспективи // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.-2002.-№ 2.-С. 121-124.

Музика Л. А. Територіальна громада як суб'єкт права комунальної власності // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.-С. 100-102.

Муніципальне право України: Підручник / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, М. О. Бай-муратов та ін.— 2-ге вид., стереотип.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 352 с

Назарова Ю. Е. Участие правами промышленной собственности в хозяйственных обществах.-X.: Эспада, 2002- 88 с.

Назарова Ю. С. Проблеми актуалізації властивостей об'єктів промислової власності в цілях здійснення корпоративної трансакції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.-2002.-№ 2.-С. 131-134.

Овечкін В. Е. Проблемні питання відправлення правосуддя у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про власність // Вісник господарського судочинства.- 2001-№ 1.-С. 42-49.

Онуфрієнко О. Особливості похідних способів набуття права власності на цінні папери //Право України-2000-№ 2.- С 33.

Онуфрієнко О. І. До питання про критерії класифікації цінних паперів // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000-№ З-С. 39—41.

Онуфрієнко О. І. Правове регулювання випуску та обігу емісійних цінних паперів в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук.-К., 2000- 18 с.

Онуфриенко О. Акции как вид ценных бумаг // Юридическая практика.- 2001.-18.01.-С. 9.

Орлова Н. В. Акционирование предприятий. Проблема формирования эффективного собственника // Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління: 36. наукових праць. Т. 2 /Відлов, ред. Є. А. Кузнецов- Одеса: АстроПринт, 1999.-С. 191-196.

Паскарь А. Д., Польовий В. И. До питання про управління обласними радами майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст // Вісник господарського судочинства-2002-№ 2-С. 225-229.

Пашков В. М. Правове регулювання обігу лікарських засобів.- К.: МОРЮН, 2004-160 с.

Первомайськш О. О. Окремі питання участі територіальних громад у цивільних правовідносинах // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права-2002-№ 2.-С. 69-70.

Пересунько С 1. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи).-Кіровоград: «Єлисавет», 1998.-297 с

Пересунько С. П. Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.-К., 1998- 16 с.

Петренко О. Захист прав на об'єкти промислової власності: поняття, теоретико-практичні аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів-С. 295-297.

Петриченко О. Правовий режим майна державних унітарних підприємств: актуальні питання // Право України- 2000- № 12.- С. 97-101.

Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник.-К.: Юрінком Інтер, 1998.

Підопригора О. О. Законодавство України про інтелектуальну власність-X.: Консум, 1997.

Підопригора О. А. Окремі проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.-Xs 2.- С. 23-28.

Порошенко П. Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин: Монографія-К., 2000- 104 с

Посполітак В. «Бездокументарні» цінні папери: досвід Франції та України // Предпринимательство, хозяйство и право- 1999.-№ 2- С. 31-34.

201

Посполітак В. Правові аспекти існування «бездокументарних» цінних паперів // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999,- JVs 4.- С. 23-25.

Посполітак В. В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними паперами в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук,- К., 2001,- 20 с.

Право власності в Україні: Навч. поеіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, О. А. Піоопри-гора та ін.; За заг. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцоеоі- Юрінком Інтер, 2000,- 816 с.

Право собственности в Украине / Под ред. Я. Н. Шевченко- К.: «Блиц-Информ», 1996.

Правові проблеми колективної власності в Україні (матеріали «круглого столу») // Право України.- 1996.-№ 1.- С 5-30.

Пронська Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України.- К., 1996,- С 272-275.

Пронская Г. В. Современные тенденции развития основного производственного звена в отраслевом управлении народным хозяйством в республике // Отраслевое управление в республике (организационно-правовой аспект).- К., 1991.- С. 87-115.

Пронская Г. В. Колхозные рынки: чья собственность? // Закон и бизнес- 1996.— № 34.- С. 6-7.

Пушкин А. А. Законодательство Украины о праве государственной собственности нуждается в совершенствовании // Бизнес Информ.- 1992.- № 15,- С. 4-6.

Рубаник В. Власність і право власності: деякі нотатки з приводу українських реалій і співвідношення їх з понятійно-категоріальним апаратом і науковим інструментарієм // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 11.- С. 39—42.

Савельев В. А. Действующее право собственности некоторые сложноструктурные модели права собственности // Государство и право.- 2001.-№ 9.- С. 19-23.

Саєнеко В. В Правове регулювання використання інсайдерської інформації на ринку цінних паперів. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- К., 2002.- 20 с.

Святоцький О., Федченко Л. Нематериальні активи як складова майна підприємств, установ, організацій // Право України.- 1998.-№ 6.- С 81.

Святоцький О,, Федченко Л. Інтелектуальна власність - найважливіша складова нематеріальних активів // Право України- 1998.-№ 7- С 33.

Семчик В. І. Право власності: проблеми розвитку // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 1998- JV» 2- С 64-70.

Скловский К И. Собственность в гражданском праве-М.: Дело, 1999,- 512 с.

Спипченко С. А. Право доверительной собственности. Монография- X.: Консум, 2000.-176 с.

Спасибо-Фатеева И. Общая характеристика права собственности акционеров акционерного общества // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.- № 2.-С. 15-19.

Спасибо-Фатеева И. Метаморфозы собственности или доморощенные холдинги // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.-№ 4-С. 26-31.

Спасібо-Фатєєва І. Питання управління державною і комунальною власністю: приватноправовий аспект // Предпринимательство, хозяйство и право- 1999.- № 10.-С. 9-13.

Спасибо-Фатеева И. Государственная регистрация в сфере имущественного оборота // Предпринимательство, Хозяйство и право,- 2000.- № 7.- С. 5-8.

Спасибо-Фатеева І. В. Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління (збірник статей).- X,: Видавничий дім «Райдер», 2002.- 172 с

Степанчук Н. Правове регулювання відчуження майна державними підприємствами // Право України.- 2001.- № 10.- С 32-35.

Суханов Е, А. Лекции о праве собственности,- М.: Юрид. лит., 1991.- 240 с.

Суханов Е. А. Общие положения о праве собственности и других вещных правах // Хозяйство и право.- 1995,-ЛЬ 6.- С. 29.

Толстой Ю, К. Социалистическая собственность и право оперативного управления // Проблемы гражданского права,- Л„ 1987,- С, 35-78.

202

Угриновська О. Особливості звернення стягнення на корпоративні права // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів,- С 313-315.

Управление государственной собственностью: Учебник / Под ред. В. И. Кошкина, В. П. Шупыро.-Ы.: ИНФРА-М, 1997.-469 с.

Управління державною власністю: правова модель та досвід інших країн. Матеріали конференції.- К.: Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, 1999.-108 с

Федоров О., Чумакова Н, Питання права власності в колективному сільськогосподарському підприємстві // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.-№ 5.- С. 19-21.

Феелькен В. Государство как предприниматель в праве товариществ // Предприятие: внутренняя и внешняя хозяйственная деятельность (правовые аспекты).- М., 1991,- С. 49-60.

Феофанов Ю. Бремя собственности // Закон. Журнал для деловых людей.- 1995.-МН.-С. 3.

ХалаШ Н. О, Правова охорона промислових зразків в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук.-К„ 2000.-17 с.

Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери та Я. С Кузнєцо-воі- У 2-х кн.- 4-те вид., перероб. і допов.- К.: Юрінком Інтер, 2004.

Цікало В. Виникнення права власності на підставі набувальної давності // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р,).-Львів.-С 316-317.

Шрам Х-Й. Управління державними частками у підприємствах України з точки зору правового положення підприємств // Управління державною власністю: правова модель та досвід інших країн. Матеріали конференції.- Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, ТАСІС, 1999.- С 21-35.

Яворська О. С Право власності юридичних осіб // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С 105-109.

Янкова Е. С. К вопросу о формировании уставного фонда предприятия // Вісник Донецького університету. Сер. В. Економіка і право.- 1999.- № 3.- С. 46-50.

Янкова Е. С. Вклады участников как оплата приобретаемых имущественных прав // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. У чотирьох частинах. Частина 2. Проблеми вдосконалення законодавства та практики застосування з урахуванням пронозу злочинності- 2000.- С 96-101.

Янкова О. С. Правове регулювання статутного фонду комерційних організацій. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- Донецьк. 2000,- 20 с

Янкова Е. С. Гарантийная функция уставного фонда предприятия // Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения: Сб. материалов «Круглого стола» (Донецк, 1 ноября 2001 г.).- Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО «Юго-Восток, Лтд», 2002.-С. 14-18.

«все книги «к разделу «содержание Глав: 16 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Розділ З МНЙНОВП OCHOBR ГОСПОДЯРЮВНННЯ