Розділ 4 ГОСПОДНРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗЯННЯ

[Тема із. І Зобов'язальні відносини у сфері господарювання

1.                Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення.

2.                Види господарських зобов'язань.

3.                Виконання господарських зобов'язань.

4.               Забезпечення виконання господарських зобов'язань.

5.                Припинення господарських зобов'язань.

1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення

Зв'язок між суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобов'язань, яким присвячений цілий розділ (IV) Господарського кодексу з відповідною назвою - «Господарські зобов'язання».

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

204

Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона і управнена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт/послуг, переданні майна, сплаті грошей, наданні інформації тощо для задоволення господарських потреб управненої сторони чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації суб'єкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін.

Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати:

•                                безпосередньо із акта законодавства (ГК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність;

•                                з акта управління господарською діяльністю (в т. ч. прийняття рішення про створення суб'єкта господарювання, його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.);

•                               з господарських договорів;

•                                 інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

•                                 інших правочинів, що не суперечать законові;

•                                 внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;

•                                 придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом гос-іодарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

•                               у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів;

•                                внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання;

•                                на підставі рішення суду (якщо, наприклад, суд зобов'язує вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобов'язання, яке було до порушення зобов'язаною стороною свого обов'язку.

205

2. Види господарських зобов'язань

Різноманітність господаських зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характерних рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропозицій щодо правового регулювання; врахуванні специфіки в процесі правового регулювання; полегшенні вивчення в процесі навчання та ін.).

Основними видами господарських зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 173 є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно із ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

•                                суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК;

•                                 негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;

•                                органи державної влади, наділені господарською компетенцією;

•                                органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетеції.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негос-подарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами -громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом «Про захист прав споживачів», зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі

206

управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать:

•                                органи державної влади, наділені господарською компетенцією,- щодо підпорядкованих їм державних підприємств та підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;

•                                органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції,- щодо комунальних підприємств і організацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;

•                                господарські об'єднання - щодо підприємств-учасників;

•                                головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо інших учасників такої групи;

•                               засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та власники їх майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання - господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання та ін.);

•                               учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в т. ч. правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

•                               суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб'єктів на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру,- щодо делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов'язань залежно від підстав виникнення (закон, договір, акт управління), від складу суб'єктів, у т. ч.:

•                               між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта;

•                                між суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

207

•                                між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

•                                між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

•                                між двома і більше суб'єктами господарювання відповідно до укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з покладенням на нього обов'язку ведення спільних справ (такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками);

•                                в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Як окремі види господарських зобов'язань ГК України визначає соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178).

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання можуть виникати:

•                                за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб'єктів господарювання покладається обов'язок за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку (ч. 1 ст. 177 ГК);

•                                за власним бажанням суб'єктів господарювання щодо покладення на себе зобов'язання про: (а) господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів за їх місцезнаходженням, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв'язання місцевих проблем; (б) участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій (ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК). Проте такі добровільні зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб'єкта господарювання, на якого покладається обов'язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб'єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг,

208

продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані ним збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Положенням ст. 178 ГК значною мірою відповідають положення ст. 633 ЦК щодо публічних договорів.

3. Виконання господарських зобов'язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і в натурі.

Належність полягає у виконанні зобов'язання належним чином - відповідно до вимог закону, інших нормативно-правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами,- відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.

Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

•                                за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням нерухомості;

•                                за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

•                                за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

209

• У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.

Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, (а) здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (якщо інше не встановлено законом), (б) повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого ним порядку); (в) нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовується у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язана особа. Проте відповідно до ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управ-нена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Статтею 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єктові - від дня офіційного опублікування цього акта. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

210

У господарському зобов'язанні можуть брати участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). В такому випадку кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним, якщо це передбачено законодавством або договором. При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 ГК: (1) якщо інше передбачено законом або договором; (2) якщо управ-нена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Зобов'язання має бути виконане також:

•                          у повному обсязі (управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання;

•                               вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання).

Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках:

•                                 передбачених законом;

211

•                               у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно із ч. 6 ст. 193 зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання);

•                               у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

Належне і реальне виконання господарських зобов'язань потребує відповідного забезпечення.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується: (а) заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать) та (б) заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігові і умови та порядок застосування яких визначається Цивільним кодексом України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Господарський кодекс регулює відносини, пов'язані із застосуванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та такими способами забезпечення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої

212

сторони. При цьому гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 183 ГК держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 560-569).

Актами спеціального законодавства можуть бути передбачені й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, зокрема організаційно-господарських. Так, Закон України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення (уповноважений державний орган) має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначив засади формування та функціонування такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків - учасників Фонду у разі настання недоступності вкладів.

5. Припинення господарських зобов'язань

Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК): - виконанням, проведеним належним чином - частинами 1 і 2 ст. 203 КК (якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною);

213

-                       зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання - частинами 3-5 ст. 203 ГК (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

-                      у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі - ч. 2 ст. 204;

-                       за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання - ч. 1 ст. 204);

-                        у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (статті 206-207 ГК);

-                       через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з Його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ст. 205 ГК);

-                        та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 206 господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

-                         не відповідає вимогам закону;

-                        або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,

214

-                       або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної пра-восуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які:

•                                 виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

•                              допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

•                                 вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

-                       припинення зобов 'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання припиняється на майбутнє;

-                       вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання свого недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому: 1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою вилученню підлягає усе майно, одержане сторонами за зобов'язанням; 2) у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернена другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави; 3) у разі виконання такого зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

215

— двостороння реституція — у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом).

Тема 14. Господарські договори

1.               Поняття та ознаки господарського договору.

2.              Функції господарського договору.

3.               Класифікація господарських договорів.

4.               Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.

5.              Зміст господарського договору.

6.              Форма господарського договору.

7.              Забезпечення належного виконання господарських договорів.

1. Поняття та ознаки господарського договору

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори» (статті 179-188).

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

•                                порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

•                                вимог до форми і змісту таких договорів;

•                                способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

216

• порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника «Предпринимательское (хозяйственное) право», що був виданий у Москві в 2001 р. за ред. О. М. Олейник: Т. 1, с 413—414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної (підприємницької") діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

Термін «господарський договір» використовується в таких значеннях:

а)                  як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б)                   як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтуються на укладеній ними угоді;

в)                          як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у т. ч. цивільних). Такими ознаками є:

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб в продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників господарських організацій корпоративного типу).

217

Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

Тісний зв 'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньофір-мовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Узагальнивши вищеназвані ознаки, можна дати таке визначення:

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов 'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

2. Функції господарського договору

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

218

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші - переважно господарським (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і відповідно - містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку1.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов.

Контрольно-інформаційна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за

1 Господарське право: Практикум / Щербина В. С, Пронська Г. В., Вінник О. М. та ін.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- С 146.

219

ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (виявляється в можливості забезпечити захист прав та законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція виявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або поліпшене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування -як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагаль-

220

нюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» (ч. 8 ст. 2) такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи частково функціонують на державній власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на цілісному майновому комплексі державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються підприємством самостійно (ч. З ст. 67 ГК України), на підставі внутрішньофірмового плану.

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин міме суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних, взаємовигідних для сторін договору, господарських результатів.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з врахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

3. Класифікація господарських договорів

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій в регулюванні певного виду договірних відносин

221

та застосуванні їх в законотворчій та правозастосовній діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

I.                         За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють:

плановані договори - укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'яз-' ковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності;

регульовані договори - укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II.                           За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами -органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (перед-договірного спору);

горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а в разі виникнення спору, можуть звернутися до суду.

III.               За строками дії розрізняють:

довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

середньострокові договори - строком дії від одного до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими);

короткострокові договори - строком дії до одного року; в цих договорах переважають майнові елементи);

разові договори - укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV.                  За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи:

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

222

договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.);

договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання), та ін.;

засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу -повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

V.                 За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва) можна виділити:

Традиційні договори - застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

Новітні договори - поява яких протягом останнього століття викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI.               За ступенем складності розрізняють:

прості договори - містять ознаки договору одного виду (відповідно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у т. ч. купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму;

комплексні (складні) договори - передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII.               Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

223

генеральні договори (рамочні контракти) — визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

субдоговори - укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

VIII.                  За ознакою можливості чи неможливості корегування договірних умов господарські договори можна поділити на:

некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією із сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

кореговані договори - умови договору шляхом вільного волевиявлення (сторони мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству), в т. ч. з використанням примірних договорів, що мають рекомендаційний характер.

IX.                   У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:

попереднього договору, в якому фіксуються: намір сторін укласти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого терміну жодна з них не надішле іншій проект основного договору -ч.4ст. 182 ГК).

X.                    Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

майнові договори: до них належать договори, в яких домінують

224

майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у т. ч. поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

організаційні договори (ст. 186 ГК) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.

4. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів

Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

•                               багатоманітністю господарських договорів;

•                               різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

•                                 складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

•                                 вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в т. ч. на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України (ст. 185), законами «Про приватизацію державного майна» (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватиза-

225

цію)» (статті 3, 13-16), «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» (статті 13, 18-29) та ін.;

конкурси: застосовуються відповідно до законів: «Про приватизацію державного майна» (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - ст. 17-21, «Про архітектурну діяльність» (ст. 6), «Про концесії» (статті 6-8) та ін.;

конкурентні переговори (двоступеневі торги); застосування таких процедур передбачається: «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» (статті 30-31);

процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) - ст. 32 Закону «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти».

Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

Так, розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).

При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційни-ми (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію).

Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подають свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить перего-

226

вори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з врахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та зіставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).

Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) для закупівель вже готових для вжитку товарів, передбачений ст. 32 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб», також передбачає конкуренцію виконавців: подібний запит направляється щонайменше трьом виконавцям, кожен з яких може подати лише одну цінову пропозицію; замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.

Серед неконкурентных способів укладення господарських договорів розрізняють два основних види:

загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України) складається з кількох стадій (при цьому кожна подальша настає лише в тому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено): 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту; 2 - стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором авторові проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору); 3 - стадія розгляду і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося; 4 - стадія судового рішення, якщо розбіжності йе були врегульовані і одна із сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення Договору: (а) якщо договір грунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей; (б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;

227

шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися: а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) з фіксацією у ньому обов'язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій або (б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках); різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена ст. 33 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб» процедура закупівлі в одного виконавця.

Господарський кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації форми договору (типовий договір, примірний договір, договір приєднання).

Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК) полягає в тому, що:

-                      договір, що укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

-                       укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підпри-ємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

-                      договори за державним замовленням укладаються між вико^ навцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

-                       укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому ст. 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; в решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб»;

-                        зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

-                         форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

-                       держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

228

-                      ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в т. ч. заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; пе-редцоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, вирішуються господарським судом;

-                         виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах відповідно до ст. 185 ГК полягають у тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ст. 184 ГК полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) - щодо договорів, які укладаються на основі типових чи примірних договорів.

Зміна та розірвання договору здійснюється, як правило, за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання порядку, передбаченого ст. 188 ГК України (включає: надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні; розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання; передання спору на розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи закінчення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді). 1

5. Зміст господарського договору

j

Однією з характерних рис господарського договору є його особливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

229

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну та/або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК України). Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (мають включатися до договору відповідно до вимог законодавства) та необов 'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють: істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм та правил, технічних умов та інших, зазначених у ст. 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК в господарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

•                                вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзеркалюють закріплений в ст. 627 ЦК України принцип свободи договору); встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед, державних цін); сторони також, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у господарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України);

•                                державні ціни, в т. ч. фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (із встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін) ч. З ст. 189 ГК;

230

• комунальні ціни, в т. ч. фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (із встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (частини 4-6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам конкурентно-антимонопольного законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку) розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням та помешканням на час виконання робіт за договором підряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно також керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з врахуванням своїх інтересів.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

- предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

231

-                        строку дії договору та строків його виконання;

-                        суми договору та ціни одиниці виміру (тонни, літра, метра, штуки тощо);

-                        порядку виконання та порядку передачі-приймання виконання;

-                        порядку та форм платежів;

-                         відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;

-                         обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

-                        способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);

-                        порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору, в т. ч. визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів - країни, законодавство якої застосовуватиметься під час розгляду спору.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               •

Універсальні моделі господарського договору певного виду можуть передбачатися актами рекомендаційного характеру. Так, наприклад, модель договору підряду на капітальне будівництво міститься в Положенні про підрядні контракти в будівництві України, що було затверджене науково-технічною радою Мінбудар-хітектури України 15 грудня 1993 р. (протокол № 9). Різні моделі договорів на реалізацію товарів (договору поставки) передбачені правилами ШКОТЕРМС, порядок застосування яких в Україні закріплений Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС)» та ст. 265 ГК.

6. Форма господарського договору

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Усна форма застосовується як виняток щодо договорів (двосторонніх та багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми

232

має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку організації-юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

повна письмова форма господарського договору — єдиний документ, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

скорочена письмова форма - як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК).

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин; застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів ч. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна») або за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

233

Використання сучасних технологій (мереж електрозв'язку, в т. ч. Интернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.- «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Відсутність між сторонами домовленості про використання електронних документів та відповідного виду електронного підпису при укладенні договору через мережу електронного зв'язку може призвести до визнання такого договору неукладеним.

Для деяких видів господарських договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов'язується або момент дійсності договору (договори концесії, наприклад,- ст. 14 Закону «Про концесії»), або набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора - ст. 24 Закону «Про режим іноземного інвестування»).

7. Забезпечення належного виконання господарських договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

•                               належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

•                         реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

•                             5 дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:

234

-                        порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

-                        зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

-                       форма господарського договору (обирається з врахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

-                        а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних відносин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука -статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-593 ЦК України, притриманий - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

-                     правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

-                        позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або поліпшеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

-                       негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

235

I тема 15.1 Особливості правового регулювання окремий видів господарським договорів

1.            Договори на реалізацію майна:

1.1.           Договір купівлі-продажу.

1.2.           Договір поставки.

1.3.           Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

1.4.            Договір міни (бартеру).

1.5.                Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

2.              Підрядні договори:

2.1.           Договір підряду на капітальне будівництво.

2.2.            Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт.

2.3.           Договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

3.           Договори на користування чужим майном.

3.1.            Договір оренди.

3.2.             Договір лізингу.

4.            Транспортні договори.

4.1.             Поняття і види транспортних договорів.

4.2.             Транспортне законодавство.

4.3.              Учасники договірних відносин у сфері транспорту.

4.4.           Договір перевезення вантажів.

4.5.            Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг.

1. Договори на реалізацію майна

1.1. Договір купівлі-продажу

Договори на реалізацію майна є чи найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим з цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та інши-, ми ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки — статті 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - статті 272-274, енергопостачання - статті 275-277),

236

Цивільним кодексом (щодо купівлі-продажу - статті 655-697, поставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції -ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - статті 715-716), спеціальними законами (від 15.05. 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання» та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

-                       предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);

-                       сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

-                       сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

-                        порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в т. ч. конкурентних;

-                        форма договору — будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна з сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.).

237

Обов'язки продавця:

•                                попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);

•                                вступити у справу на стороні покупця у разі пред'явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

•                                передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 682-685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст. 663 ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов'язань;

•                               зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);

•                               забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);

•                                нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в т. ч. у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов'язки покупця:

•                                прийняти товар (ст. 689 ЦК України);

•                                зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);

•                                оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691, 692 ЦК України);

•                                повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

•                                 повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визначений - в розумний термін після встановлення факту порушення умов договору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);

•                              та ін.

238

Сторони договору купівлі-продажу несуть відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань у формі (відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплати неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або і договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

На договір купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити, до якого з них належить договір на реалізацію товару). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінністю положень в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також в ЦК закріплено більш широке поняття договору, поставки, ніж у ГК, оскільки:

-                         в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді згідно із ч. З ст. 265 ГК України сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання (крім філій, представництв та інших відокремлених підрозділів). Укладення суб'єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору);

-                       якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням,- ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігійних та інших організацій.

239

Особливості договору поставки як різновиду договорів н& реалізацію майна полягають, насамперед, у:

Спеціальному нормативному регулюванні, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили: |

•                               Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

•                               Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

•                              Закон України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб»,

•                               Закон України від 24 січня 1997 року «Про державний матеріальний резерв»,

•                               Закон України від 03 березня 1999 року «Про державне оборонне замовлення»,

•                               Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року,

•                              Акти Уряду: Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (у порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР) союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня-1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки з врахуванням інших норм ГК (ст. 1 - щодо регулювання ГК відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин; ст. 2 ГК -

240

щодо наявності серед учасників господарських відносин споживачів; ст., 131 - щодо особливостей правового статусу благодійних та інших неприбуткових організацій як суб'єктів господарювання1).

Договором поставки є такий договір, за яким поставщик, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуаль-ним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу2:

1)                 Суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорів - учасники господарських відносин, при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2)                    Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подіб-

1 Включення цієї статті до глави 13 ГК «Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» є спірним, оскільки благодійні організації зазвичай не здійснюють господарську діяльність (комерційну чи некомерційну), тому що не виробляють з метою реалізації за плату товари, роботи, послуги. Вони є учасниками господарських відносин - як споживачі продукції, робіт, послуг суб'єктів господарювання, як засновники та/або учасники господарських товариств тощо.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина (голова автор, кол-ву), Г. В. Пронська, О. М. Вінник, О. А. Белянееич та ін- К.: Юрінком Інтер, 2003.-С 246.

241

ним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3)                    Об 'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку;

4)              Моменти укладання і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд (за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути плановими і регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести, перш за все, державні контракти на поставку продукції для державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про поставки продукції для державних потреб». Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону, для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, визнаних монополістами на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» передбачена відповідальність за необгрунтовану відмову виконавця державного

242

замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, у виді штрафу у розмірі вартості державного контракту.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки.

Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом ІУ Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання), так і конкурентними, що передбачено пунктом 3 ст. 2 Закону «Про поставки продукції для державних потреб»), способами.

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, що встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальникові замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення буде вважатися прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцеві в той же термін проект договору. На вимогу однієї щодо сторін відносини по поставці оформлюються договором, що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній - шляхом

243

підписання єдиного документа - та скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки становлять його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключения таких умов до підписаного сторонами тексту договору не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляються).

Відповідно до ГК України, зміст договору поставки повинен відповідати встановленим вимогам:

Мають бути визначені:

А) Предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: (а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; (б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Б) Строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік, більше одного року - довгостроковий договір або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів окремими партіями, визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги до ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило,- місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення

244

виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем.

В) Якість товарів, що поставляються (ст. 268 ГК), повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі (постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації, якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником в товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості товарів, продукції, що поставляються, підкріплюється гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з врахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки).

Г) Вимоги щодо комплектності товарів, що поставляються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Д) Порядок виконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту -залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ШКОТЕРМС.

245

Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції -вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була відповідність зазначених в цих документах відомостей про кількість продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачеві продукції; дотримуватися чинних на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи, тощо.

Е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю Na П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність пломб на транспортному засобі (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, повинен складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (за рахунком - фактурою,

246

специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку із недостачею продукції повинна бути направлена постачальникові не пізніше 10 днів після складення акта.

Є) Відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати усіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділами VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

-                        відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї -на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

-                        сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) та договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів -у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів, л також сплату пені за порушення строків виконання

247

зобов'язання - у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів -додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в т. ч. положеннями про поставки) за найбільш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

— оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (частини 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів); в) у випадку поставки продукції (товарів) з дефектами, покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК (20% вартості неякісних/некомплектних товарів), якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (ст. 4 Закону «Про поставки продукції для державних потреб» та ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):

•                                 при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

•                              державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

•                              у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець

248

державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції — завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (статті 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірних зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

-                         види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

-                         кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

-                        ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

-                        обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

-                        взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

-                          інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

249

Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України):

•                                визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника;

•                               порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.

Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачаються обов'язки та порядок дій сторін, спрямовані на досягнення мети договору, а саме:

-                        обов'язок виробника не пізніше як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

-                        обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами, і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі штрафних санкцій має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності і навіть вид та розмір санкцій передбачається в законі. Так, згідно із ст. 274 ГК України:

•                                за нездачу сільськогоподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмірі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законодавства);

•                               за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред'явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробникові штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої про-

250

дукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується,— повну її вартість.

Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі, якщо він своєчасно не підготував продукцію до здавання-приймання і не попередив про це контрактанта, якому і мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки.

Відповідальність за порушення зобов'язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов'язань за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором):

-                       за порушення зобов'язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі двадцяти відсотків неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

-                        за порушення строків виконання зобов'язання - пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів - штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

1.4. Договір міни (бартеру)

Договір міни (бартеру) - ст. 293 ГК України, статті 715 і 716 ЦК України. За цим договором кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін вважається і продавцем (щодо товару, який вона передає в обмін), і покупцем (щодо товару, який вона одержує взамін).

Товаром, що є предметом обміну, зазвичай є майно, проте згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги).

Деякі види майна не можуть бути предметом договору міни (бартеру). Так, відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК України подібна заборона встановлена для майна, яке згідно із законодавством належить до основних фондів, що перебувають у державній або комунальній власності, а іншою стороною за договором не є відповідно державне чи комунальне підприємство.

251

До договору міни (бартеру) застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації або інших договорів, елементи яких містяться в договорах міни, якщо це не суперечить законодавству і суті зобов'язань.

Особливості договору міни (бартеру) щодо певних сфер господарювання чи певних видів майна можуть передбачатися спеціальними законами. Так, у сфері зовнішньоекономічної діяльності специфіка цього різновиду договору на реалізацію майна визначається Законом України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»:

-                        сфера дії договору - зовнішньоекономічна діяльність, а саме - експортно-імпортні операції;

-                        суб'єктний склад - резидент (суб'єкт господарювання, створений та зареєстрований відповідно до законодавства України) та нерезидент (іноземний суб'єкт господарювання, створений відповідно до законодавства іншої країни);

-                        необхідність збалансування вартості товарів, що підлягають обміну, та пов'язана з цим вимога еквівалентного обміну;

-                       дотримання строків імпорту-експорту товарів, що є предметом договору;

-                       відповідальність за порушення строків проведення товарообмінних операцій за договором: перевищення встановлених строків ввезення товарів за бартерним договором - пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором (проте загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості).

і

1.5. Договір постачання енергетичними

та іншими ресурсами через приєднану мережу

і

Регулювання відносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цієї категорії договорів на реалізацію майна, забезпечується:    <'

-                      Господарським кодексом України (статті 275-277);

-                       Цивільним кодексом України (ст. 714);

-                        законами:

•                                від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» (регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, конкуренцією та захистом прав споживачів в цій сфері);

•                                від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» (регулює діяльність суб'єктів природних монополій в Україні, до яких належить

252

більшість підприємств, що здійснюють постачання енергетичними та іншими ресурсами);

•                                підзаконні нормативно-правові акти, в т.ч. Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928).

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Предметом договору є окремі види енергії (можуть бути й інші ресурси - наприклад, аміак, гаряча та/або холодна вода), що відповідають державним стандартам або технічним умовам.

Укладення такого договору має свої особливості, оскільки в більшості випадків постачальник є природним монополістом, а постачання здійснюється через приєднану мережу. Зокрема, за споживачами (абонентами), що мають відповідні технічні засоби для одержання енергії (інших природних ресурсів), а на постачальника покладено обов'язок укласти такий договір.

Особливості визначення умов договору:

•                               загальна кількість  енергії (ресурсів),  що  постачається, визначається за погодженням сторін або в межах ліміту (якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби);

•                                 показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі ДСТ, ТУ шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язковим для сторін договору;

•                               строки постачання, що погоджуються сторонами, повинні забезпечувати ритмічність та безперебійність надходження енергії (інших ресурсів) споживачеві (абонентові); при цьому основним обліковим періодом є декада, з коригуванням обсягів протягом доби (можливо і погодинно, з визначенням часу і тривалості максимальних та мінімальних навантажень);

•                               розрахунки здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до законодавства; оплата — зазвичай у формі попередньої оплати;

•                                користування енергією здійснюється відповідно до встановлених правил;

253

•                                абонент (основний абонент) має право відпускати енергію (інші ресурси) приєднаним до його мереж вторинним абонентам (субабонентам) на підставі укладених з ними договорів (в цьому випадку абонент виступає як постачальник, а субабоненти - абонентами); основний абонент має повідомляти перелік субабонентів постачальнику, за яким зберігається право контролю енергомереж і приладів абонентів та додержання субабонентами правил користування енергією (ресурсами).

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про поставки, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті відносин сторін.

2. Підрядні договори

2.1. Договір підряду на капітальне будівництво

Підрядні договори - один з видів господарських договорів. Відповідно до такого договору одна сторона (Підрядник) зобов'язується виконати у встановлений строк обумовлені договором роботи, а інша сторона (Замовник) зобов'язується передати Підрядникові необхідну для виконання робіт документацію, прийняти та оплатити виконані роботи (об'єкт).

У сфері господарювання широко застосовуються договори підряду на капітальне будівництво, договори підряду на виконання проектно-пошукових робіт, договори на виконання і передачу науково-технічної продукції.

Система нормативно-правових актів про підрядні договори:

I.               Кодекси:

Господарський кодекс України - глава 33 «Капітальне будівництво» (статті 317-323 присвячені договору підряду на капітальне будівництво, а ст. 324 - договору підряду на виконання проектно-досліджувальних робіт) та ст. 331 «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції», що включена до глави 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності»;

Цивільний кодекс України - глава 61 «Підряд», глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт»).

II.               Закони України:

•                                 від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який перед-

254

бачає основні права та обов'язки учасників інвестиційної діяльності в будівництві;

•                                від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» визначає основні засади організації та здійснення містобудівної діяльності,

•                                від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» встановлює відповідальність за порушення вимог спеціального будівельного законодавства як виконавцями (за договором підряду чи інвес-тором-забудовником, що здійснює будівництво господарським способом), так і замовником за договором підряду на капітальне будівництво;

•                                 від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інвестиційних програм та проектів);

•                                від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність», відповідно до якого об'єкти будівництва повинні відповідати встановленим архітектурним вимогам, при виборі виконавців можуть застосовуватися конкурси, контроль за дотриманням встановлених архітектурних вимог та інвестиційного проекту може здійснюватися за участю архітектора як розробника проекту та ін.;

•                                від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює вимоги до будівельного майданчика, інвестиційного проекту будівництва щодо відповідності його затвердженому плану забудови відповідного населенного пункту, обов'язковість отримання дозволу на будівництво об'єкта як однієї з підстав розробки інвестиційного проекту будівництва;

•                                від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єкта» (дію Закону тимчасово призупинено), який передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання умов договору, в т.ч. підрядчика - щодо порушення строків завершення виконання робіт, замовника - щодо порушення строків здійснення платежів за виконані роботи; є обов'язковим до застосування у випадках фінансування будівництва за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ, організацій;

•                                 від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність» (забезпечує правове регулювання інноваційної діяльності, що здійснюється з метою комерціалізації результатів такої діяльності, визначає правовий режим інноваційних проектів);

255

•                                 від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів - стратегічні та середньо-строкові, основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу).

III.               Постанови Кабінету Міністрів України:

•                               від 05.08.1992 р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення»;

•                                від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів»;

•                                від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» (без дотримання зазначеного порядку будівництво об'єкта заборонено);

•                                 від 17 вересня 2003 р. №1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» та ін.

IV.                   Будівельні норми та правила (державні, регіональні), стандарти (державні, відомчі), технічні умови.

V.                 Рекомендаційні акти, зокрема: Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене науково-технічною радою Мінбудархітектури України (протокол від 15.12.1993 р. № 9), що містить положення щодо порядку укладання, змісту та виконання цих договорів.

Договір підряду на капітальне будівництво відіграє важливу роль у сфері господарювання, оскільки спрямований на створення нових, реновацію (відновлення) або консервацію діючих будівель, споруд (об'єктів), що використовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення своєї діяльності як основні фонди.

За договором підряду на будівництво (капітальне будівництво) підрядник зобов'язується побудувати і передати замовникові у встановлений строк обумовлений договором об'єкт або виконати обумовлені договором роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва), а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (забезпечити фронт робіт), передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію (інвестиційний проект будівництва), забезпечити своєчасність фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об'єкти/роботи та оплатити їх.

За своїм предметом договір підряду на капітальне будівництво

256

є універсальним договором. Він укладається на нове будівництво, на усі види реновації (реконструкцію, розширення, технічне переозброєння, капітальний ремонт), на консервацію об'єктів, на виконання передбачених проектно-кошторисною документацією комплексів робіт, пов'язаних із місцем знаходження об'єкта (сантехмон-таж, оздоблювальні, опоряджувальні, земляні роботи тощо).

Договори підряду на капітальне будівництво різноманітні, в зв'язку з чим їх можна класифікувати.

Залежно від предмета договору розрізняють:

-                       договори підряду на капітальне будівництво (нове будівництво, реновацію, консервацію основних фондів);

-                       договори на виконання будівельних і пов'язаних із ними робіт (спеціальних будівельних: монтажних, пусконалагоджувальних, земляних, а також опоряджувальних та інших робіт);

-                      договори на шефмонтаж - на виконання пусконалагоджувальних робіт виробником відповідного устаткування (обладнання), що монтується на об'єкті.

Залежно від сторін-виконавців і обсягу виконуваних ними робіт розрізняють:

•                               договори підряду на будівництво об'єкта (на виконання всього комплексу будівельних та пов'язаних з ними робіт на об'єкті силами підрядника);

•                              договори генерального підряду на будівництво об'єкта (на забезпечення генеральним підрядником виконання всього комплексу робіт на об'єкті - власними силами і з залученням субпідрядчиків);

•                              договори субпідряду (договори підряду на виконання частин будівельних та пов'язаних з ними робіт, що виконуються на об'єкті); укладаються між генеральним підрядником і субпідрядниками за наявності договору генерального підряду.

Залежності від розподілу між сторонами обов'язків та їх обсягом розрізняють:

-                        генпідрядний (підрядний) договір на капітальне будівництво: укладається на підставі готової проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва) і передбачає забезпечення підрядником (в т. ч. із залученням інших виконавців - субпідрядчиків) усього комплексу будівельних та пов'язаних із ними робіт на об'єкті відповідно до наданої йому замовником проектно-кошторисної документації;

-                        проектно-будівельний договір: укладається з організацією, здатною суміщати 2 стадії капітального будівництва - проектування і будівництво, на виконання і проектних, і будівельних робіт. Підряд-

257

ник при цьому може виконувати увесь обсяг обумовлених договором робіт власними силами, а може залучати для цього інших виконавців на підставі договору субпідряду. Використання такого виду договору підряду на капітальне будівництво забезпечує скорочення строків будівництва;

-                      договір на управління будівництвом: укладається інвестором з посередницькою, консалтинговою або інжиніринговою організацією, яка здійснює управління будівництвом об'єкта, тобто визначає виконавців, укладає з ними договори, координує їх діяльність, контролює хід та якість виконуваних ними робіт, забезпечує приймання закінчених будівництвом об'єктів замовником і відповідає перед ним за якість і своєчасність будівництва об'єкта в цілому. Цей вид договору застосовується у випадках, коли замовник власними силами не спроможний здійснювати контроль за будівництвом.

Залежно від кількості сторін у договорі розрізняють:

•                              двосторонні договори підряду на капітальне будівництво, тобто договори, в яких беруть участь лише дві сторони - замовник і підрядник;

•                               багатосторонні договори, в яких нарівні із замовником та підрядником виступають як сторони в договорі гаранти або поручителі (з боку замовника та/або з боку підрядника), страхові, проектні та інші організації.

За принципом визначення ціни в умовах ринкової економіки розрізняють:

-                      договір з фіксованою ціною: вимагає наявності затвердженої проектно-кошторисної документації і гарантує замовникові виконання обумовлених договором робіт у межах кошторисної вартості, однак є ризикованим для підрядчика;

-                      договір з регульованою ціною: передбачає виконання обумовлених договором робіт в межах запланованої кошторисної вартості з урахуванням поточних цін, що бажано для підрядчика, але ризиковано для замовника через відсутність гарантій щодо визначеності вартості будівництва на етапі укладення договору;

-                       договір з контрольованою ціною: передбачає виконання робіт у межах запланованої кошторисної вартості з урахуванням поточних цін, але з встановленням максимальної вартості обумовлених договором робіт, що сплачується замовником; у цьому випадку є гарантія для замовника, що узгоджена з ним певна максимальна вартість будівництва об'єкта не буде перевищена, а підрядникові також гарантується оплата виконання з певним врахуванням зміни цін на ринку.

258

При укладенні договорів підряду на будівництво застосовуються вищезгадані (конкурентні та неконкурентно способи встановлення договірних зв'язків з врахуванням вимог законодавства (зокрема, законів «Про закупівлю товарів, робіт, послуг для державних потреб», «Про містобудування», «Про архітектурну діяльність»), вартості будівництва, строків виконання, рівня конкуренції на ринку виконання певних видів робіт та ін.

Сторонами традиційного двостороннього договору є замовник і підрядник, а в багатосторонньому договорі можуть брати участь гаранти або поручителі (з боку замовника та/або з боку підрядника), проектні організації, постачальники устаткування, кредитні установи, інжинірингові, страхові та інші організації.

Замовником може бути сам інвестор (особа, яка приймає рішення про вкладення власних або залучених коштів в основні фонди) або уповноважена інвестором особа. Функції замовника виконують:

•                                по об'єктах, що фінансуються за рахунок державних коштів,-дирекції підприємств, що будуються; діюче підприємство (на ре-новацію виробничих потужностей); місцеві державні адміністрації в особі своїх управлінь капітального будівництва; господарські міністерства та відомства, державні господарські об'єднання в особі своїх управлінь капітального будівництва (якщо функції замовника в галузі централізовано);

•                                по об'єктах, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, -виконкоми місцевих рад в особі управлінь капітального будівництва.

Обов 'язки замовника: передати підряднику будівельний майданчик (трасу будівництва) і затверджену належним чином проектно-кошторисну документацію/інвестиційний проект (за проектно-будівельним контрактом - завдання на проектування та будівництво); забезпечити безперервність фінансування будівництва, прийняти закінчений будівництвом об'єкт в експлуатацію, а також окремі види і комплекси робіт, здійснювати проміжні (за окремі види, етапи і комплекси робіт відповідно до графіка їх виконання) та остаточні розрахунки за виконані підрядником роботи;

Підрядником можуть бути фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, за наявності у них ліцензій, необхідних для виконання передбачених законом видів будівельних і пов'язаних із ними робіт.

Обов 'язки підрядника: виконати та/або забезпечити виконання обумовлених договором будівельних та пов'язаних із ним робіт відповідно до державних будівельних норм і правил, проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва)

259

та вимог договору щодо якості робіт; забезпечити виконання зазначених робіт і передачу їх замовникові своєчасно, тобто у передбачені договором строки; якщо підрядник забезпечує організацію обумовлених договором робіт, підбираючи їх безпосередніх виконавців, то він має здійснити підбір виконавців та координувати їх діяльність, а також забезпечити приймання виконаних робіт замовником.

Змістом договору підряду на капітальне будівництво є права та обов'язки його сторін, а також інші умови, що регулюють пов'язані з виконанням договірних зобов'язань питання.

Обов'язкові умови договору підряду на капітальне будівництво визначаються ч. 5 ст. 318 ГК України. До них належать:

-                        визначення предмета договору (види та обсяги будівельних та пов'язаних з ними робіт) та об'єкта, на якому або щодо якого здійснюватимуться ці роботи;

-                        строки початку та завершення будівництва (виконання робіт);

-                         вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт);

-                        права та обов'язки сторін;

-                        порядок матеріального, технічного та іншого забезпечення будівництва;

-                      режим контролю якості робіт і матеріалів замовника;

-                        порядок прийняття об'єкта (робіт);

-                         порядок розрахунків за виконані роботи;

-                      умови про дефекти і гарантійні строки;

-                       страхування ризиків;

-                         фінансові гарантії;

-                         відповідальність сторін;

-                         порядок врегулювання спорів, пов'язаних з виконанням договору;

-                        підстави та умови зміни та розірвання договору.

Положенням про підрядні контракти в будівництві України, затвердженим науково-технічною радою Мінбудархітектури України (протокол від 15 грудня 1993 р. № 9), рекомендовано включати до підрядних будівельних контрактів такі розділи:

1.                      Визначення та терміни: розкривається значення термінів та понять, які застосовуються в контракті, з метою виключення розбіжностей їх трактування сторонами та попередження пов'язаних з цим спорів;

2.                Предмет договору: передбачаються роботи та послуги, замовлення на виконання яких приймає підрядник (будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи, передбачені проектною документа-

260

цією, випробування змонтованого устаткування тощо на певному об'єкті, а також передача замовникові підготовленого для експлуатації об'єкта);

3.                    Сума (ціна) предмета договору: визначається розмір договірної ціни, можливість та умови її корегування в процесі виконання робіт; при поетапному введенні об'єкта в експлуатацію ціна встановлюється, як правило, на перший етап (чергу, пусковий комплекс) будівництва з визначенням у контракті порядку розрахунку ціни на наступні етапи; в багатосторонніх контрактах загальна ціна робіт за договором визначається з виділенням ціни робіт, що виконуються кожним учасником контракту;

4.                 Строки виконання договору та окремих етапів робіт (згідно з календарним планом будівництва)^ визначаються на підставі вихідних умов, встановлених інвестором і передбачених інвестиційним проектом; зазначаються також умови та підстави зміни строків будівництва (виконання робіт);

5.                 Розрахунки та платежі: передбачається забезпечення, як правило, замовником безперервності та своєчасності фінансування будівництва об'єкта, а також проведення остаточних розрахунків з підрядником за виконані роботи після підписання акта приймання об'єкта в експлуатацію; можливість застосування авансування замовником підрядника;

6.                    Проектна документація (інвестиційний проект будівництва): розмежовуються зобов'язання сторін щодо підготовки проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва), отримання позитивного висновку обов'язкової комплексної державної експертизи в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи»; визначаються склад цієї документації, порядок узгодження та передачі, кількість примірників, права сторін щодо зміни проектних рішень та інші питання; при укладенні традиційного двостороннього договору відповідальність за забезпечення будівництва проектною документацією покладається на замовника, при укладенні багатостороннього договору за участю проектувальника цей обов'язок покладається на проектувальника, а при укладенні проектно-будівельного контракту - на підрядника;

7.               Будівельний майданчик та відповідні обов'язки сторін: замовника - щодо вибору будівельного майданчика, звільнення

його від існуючих забудов та насаджень та оформлення відповід-

261

ної документації на будівельний майданчик, передача підрядникові за актом в обумовлені договором строки будівельного майданчика та документації на нього, забезпечення підряднику вільного, безперервного та безпечного доступу для виконання робіт в умовах діючого виробництва;

підрядника - щодо утримання будівельного майданчика в належному стані, а також після завершення будівельних та пов'язаних з ними робіт звільнення території будівельного майданчика від будівельної техніки, використаних матеріалів та відходів, допоміжних будівель.

8.                  Матеріально-технічне забезпечення: визначається порядок забезпечення будівництва та виконання будівельних і пов'язаних з ними робіт матеріально-технічними ресурсами (матеріалами, конструкціями, машинами, устаткуванням), а також розподіл обов'язків щодо цього між сторонами - замовником і підрядником;

9.                          Страхування ризиків: з метою зменшення можливих втрат від пошкодження об'єкта будівництва, устаткування, техніки, матеріалів тощо та пов'язаних з використанням праці найманих працівників визначаються види ризиків, які підлягають страхуванню (що виникають під час транспортування матеріалів, устаткування тощо від місця їх відвантажування до будівельного майданчика; пов'язані із захистом виконуваних робіт, матеріальних цінностей на будівельному майданчику від вогню та стихійного лиха з моменту початку робіт на об'єкті до моменту передачі його замовникові; що виникають відповідно до законодавства про охорону праці; інші ризики за домовленістю сторін); розподіл між сторонами обов'язків щодо страхування ризиків; визначення страхової організації та на чию користь відбувається страхування;

10.                     Виконання робіт: визначаються: 1) порядок виконання робіт підрядником та забезпечення виконання цих робіт відповідно до проектної документації, будівельних норм та правил, графіка виконання робіт; 2) можливість здійснення замовником контролю і технічного нагляду за якістю, обсягами та вартістю будівництва, відповідністю виконаних робіт проектам, кошторисам та вимогам чинного законодавства, а використаних матеріалів та конструкцій -державним стандартам та технічним умовам; 3) представники замовника і підрядника, які уповноважуються вирішувати оперативні питання з будівництва об'єкта та контроль за виконанням договірних зобов'язань; 4) форма, зміст та порядок ведення документації, пов'язаної з веденням будівництва; 5) порядок повідомлення підрядником замовника про припинення будівництва з вини замов-

262

ника; 6) порядок використання підрядником приміщень об'єкта, що будується; 7) порядок здійснення контролю за будівництвом; 8) обов'язки сторін щодо залучення до виконання обумовлених договором робіт робочої сили.

11. Передача та приймання робіт: визначається порядок пере-дачі-приймання закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства та з врахуванням специфіки об'єкта і конкретного договірного зв'язку. Порядок прийняття закінчених будівництвом об'єктів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», затвердженими Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими виконкомами за погодженням з Держбудом України положеннями про порядок введення об'єктів в експлуатацію, будівництво яких здійснюється за рахунок недержавних коштів.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення відповідно до вищезгаданої постанови здійснюється у два етапи:

1)                        перевірка готовності об'єкта до експлуатації сформованою замовником/забудовником із заінтересованих осіб та представників компетентних органів робочою комісією, яка повинна перевірити: відповідність об'єкта встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, протипожежним, радіаційним, екологічним, архітектурним та іншим вимогам; результати комплексного випробування устаткування; підготовленість об'єкта до нормальної експлуатації. Прийняття робочими комісіями зазначених об'єктів в експлуатацію оформляється відповідними актами, які передаються на розгляд державної приймальної комісії;

2)                 прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (після усунення виявлених робочою комісією недоліків) державною приймальною комісією, яка призначається органом, що затвердив проектно-кошторисну документацію, а об'єктів житлово-цивільного призначення - державними приймальними комісіями, які призначаються районними, районними міста Києва, Севастопольською міською державними адміністраціями та виконкомами місцевих рад. До складу державної приймальної комісії включаються представники заінтересованих осіб (експлуатаційної організації, замовника, генерального підрядчика, генерального проектувальника), представники компетентних органів (державного архітектурно-будівельного контролю, державного санітарного нагляду, дер-

263

жавного пожежного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції з ефективного використання газу, Держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу (органів) - щодо об'єктів виробничого призначення, а також місцевих органів державної виконавчої влади та виконкомів місцевих рад, на території яких розташовано побудовані об'єкти). Прийняття державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта оформляється актом, який є підставою введення такого об'єкта в експлуатацію.

Прийняття закінчених будівництвом об'єктів, що фінансуються за рахунок недержавних (переважно власних) коштів інвестора, здійснюється в один етап - державною технічною комісією, яка призначається виконкомом місцевої ради народних депутатів. До складу комісії входять: представники замовника, підрядчика, проектувальника, а також компетентних органів (державного архітектурно-будівельного контролю, державного санітарного нагляду, державного пожежного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції з ефективного використання газу, Держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу (органів) - щодо об'єктів виробничого призначення). Рішення державної технічної комісії є підставою для введення об'єкта в експлуатацію.

12.                  Фінансові гарантії: передбачаються для захисту фінансових інтересів сторін; можуть здійснюватися у формі: застави (як щодо підрядчика, так і щодо замовника), в т. ч. і з використанням як предмета застави об'єкта будівництва, майбутніх доходів від експлуатації об'єкта та ін.); надання гарантій фінансової спроможності сторін з боку, наприклад, обслуговуючого банку;

13.                     Відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань:

-                        відповідальність у формі відшкодування збитків є універсальною і може застосовуватися на підставі закону (зокрема, ч. 1 ст. 322 ГК України) навіть за відсутності відповідних положень у договорі;

-                         відповідальність у формі штрафних санкцій (неустойки) має визначатися в договорі (вид, розмір штрафних санкцій, фактичні підстави — порушення конкретних договірних зобов'язань, за які передбачається застосування таких санкцій; можливим посиланням на застосування відповідних положень Правил про

264

договору підряду на капітальне будівництво, що передбачають розмір неустойки1); у разі фінансування робіт за договором за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ та організацій передбачені в договорі санкції мають відповідати Закону від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» передбачено обов'язкове застосування майнової відповідальності, в т. ч. сплати залікової неустойки (пені), розмір якої за кожний день прострочення обчислюється від договірної ціни робіт (у разі порушення з вини підрядника строків виконання робіт) або від суми простроченого платежу (у разі порушення з вини замовника строків платежів за виконані роботи), визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної у 1,5 раза (проте дія положень цього закону про обов'язкове застосування передбачених ним видів відповідальності протягом 2002—2004 років щорічно призупиняється черговим Законом «Про Державний бюджет України»);

- договором підряду на капітальне будівництво можуть бути передбачені оперативно-господарські санкції (статті 235-237 ГК).

1 Так, Правилами про договори підряду на капітальне будівництво, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 26.12.1986 р. № 1550 (застосовуються лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України, а щодо санкцій - лише при посиланні на них в договорі) передбачалася неустойка:

за прострочку передачі замовником устаткування для монтажу та інших матеріальних ресурсів, забезпечення якими покладається на нього - в розмірі 8% вартості непереданих в строк устаткування та інших матеріальних ресурсів;

за передачу замовником некомплектного устаткування - в розмірі 20% його вартості;

за затримку прийняття замовником об'єкта в експлуатацію - пеню в розмірі 0,05% вартості будівельно-монтажних робіт за кожний день про-строчки (п. 33);

за порушення підрядчиком строків виконання робіт - пеню в розмірі 0,05% кошторисної вартості цих робіт;

за порушення строків передачі об'єкта під монтаж устаткування підрядчик повинен сплатити пеню у розмірі 0,03% вартості устаткування.

265

Специфіка капітального будівництва: самих робіт (їх складність, значний/великий обсяг), об'єкта будівництва (значна частина його конструкцій після виконання відповідного комплексу робіт стає недоступною для візуального огляду; завершена будівництвом споруда зазвичай призначається для тривалих строків експлуатації); складність контролю з боку замовника за виконанням робіт (і відповідно - дотриманням вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил тощо) - усе це створює значні можливості для зловживань з боку підрядника щодо порушення встановлених вимог стосовно якості будівництва (будівельних та пов'язаних з ними робіт). Відтак, з метою захисту інтересів замовника ст. 322 ГК встановлюються спеціальні строки позовної давності для застосування відповідальності у формі відшкодування збитків. При визначенні тривалості цих строків враховується сукупність чинників (нормативні терміни експлуатації об'єкта, належність його до капітальних чи некапітальних споруд; характер недоліків і відповідно - можливість чи неможливість їх виявлення за звичайного способу прийняття робіт; ступінь тяжкості наслідків наявності в будівлі/споруді недоліків):

•                                щодо недоліків некапітальних конструкцій - один рік; у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - два роки;

•                                 щодо недоліків капітальних конструкцій - три роки; у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - десять років; у випадку завдання збитків замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій,- тридцять років.

Перебіг зазначених строків позовної давності пов'язується з днем прийняття роботи замовником відповідно до встановленого законом та договором порядку, якщо відсутні умови про гарантійні строки. Порядок визначення строку позовної давності змінюється у разі, якщо недоліки виявлено в межах встановленого законом та/або договором гарантійного строку щодо якості. В цьому випадку перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків.

14.                          Гарантійні строки: Цивільним кодексом України (ст. 884 «Гарантії якості у договорі будівельного підряду») встановлює 10-річний гарантійний строк, якщо більший гарантійний строк не встановлено законом або договором будівельного підряду).

15.                   Порядок розгляду спорів: передбачається можливість залучення до розгляду таких спорів консалтингових, інжинірингових організацій; визначається згідно із вимогами чинного законодавства

266

юрисдикційний орган, а якщо однією із сторін є іноземна організація, то додатково зазначаються: найменування та місцезнаходження юрисдикційного органу, що розглядатиме спори щодо виконання договору; законодавство конкретної країни, відповідно до якого має здійснюватися розгляд спору; мова судового розгляду; порядок розподілу пов'язаних з розглядом спору витрат.

16. Призупинення робіт та розірвання договору: визначаються підстави (відсутність коштів для фінансування будівництва; недоцільність продовження інвестування в об'єкт будівництва; банкрутство підрядника; тривала затримка замовником передачі підрядчику будівельного майданчика, проектно-кошторисної документації або оплати виконаних робіт; тривале відставання у виконанні підрядником обумовлених договором робіт), порядок призупинення робіт та розірвання договору; обов'язок сторони, з вини якої зупиняються роботи або розривається договір, відшкодовує іншій стороні пов'язані з цим збитки.

2.2. Договір підряду на проведення проектних і досліджуввльних робіт

Будівництву об'єкта має передувати його проектування (включає розробку передпроектних документів, що обґрунтовують тех-ніко-економічні показники об'єкта будівництва, та проектно-кошторисної документації) і проведення досліджувальних робіт (наприклад, щодо дослідження геологічних, гідрогеологічних умов будівельного майданчика). Проведення подібних робіт зазвичай здійснюється на підставі відповідного договору - підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт. За цим договором підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором роботи (проектні, досліджувальні), а замовник зобов'язується надати необхідні для виконання таких робіт відомості та/або документацію (дозволи), прийняти та оплатити їх (ст. 324 ГК). Регулювання відносин, які виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, може здійснюватися із застосуванням відповідних положень ст. 318 ГК, а також інших нормативно-правових актів, що визначають особливості проведення таких робіт: законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій»; постанов Кабінету Міністрів України: від 25 листопада 1999 р. № 2137

267

«Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів», від 11 квітня 2002 р. № 483 «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та затвердження їх комплексної державної експертизи» та ін.

На підрядника за цим договором покладається обов'язок відповідальності за недоліки проекту. Якщо останні стосуються питань, що відповідно до ч. 1 ст. 8 і ст. 15 Закону «Про інвестиційну діяльність» підлягають обов'язковій державній експертизі (санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, архітектурних вимог), то вони зазвичай виявляються у процесі проведення такої експертизи і відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 483 такий проект не може отримати позитивного висновку комплексної державної експертизи, без якого він не повинен затверджуватися та реалізовуватися. Відтак, вчасне усунення підрядником таких недоліків необхідно для реалізації інвестицій і відповідно - для укладання договорів з виконавцями будівельних і пов'язаних з ними робіт.

Виявлені в процесі реалізації проекту та експлуатації побудованого за даним проектом об'єкта недоліки, що не були зафіксовані в процесі проведення комплексної державної експертизи, також підлягають усуненню підрядником. Переробка проекту з метою усунення виявлених недоліків здійснюється підрядником за власний рахунок, що не звільняє його від обов'язку відшкодування замовникові збитків, спричинених недоліками проекту.

Тривалість строків позовної давності для подання позову про відшкодування замовникові збитків, спричинених недоліками проекту, залежить від ступеня тяжкості негативних наслідків реалізованого проекту. За загальним правилом, строк позовної давності становить десять років, а якщо збитки замовникові завдано протиправними діями підрядника, що призвели до руйнувань, аварій, обрушень,- тридцять років. Перебіг строку позовної давності починається з дня прийняття побудованого об'єкта.

2.3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

Договір на створення і передачу науково-технічної продукції застосовується зазвичай при здійснення інноваційної діяльності і тому положення про цей договір (ст. 331 ГК) містяться в главі 34

268

«Правове регулювання інноваційної діяльності». Відповідно до цього договору одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом цього договору є науково-технічна продукція, в т. ч. її модифікація. До категорії такої продукції належить і інноваційний проект. Інноваційним проектом вважається комплект документів, який визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту - результату науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає встановленим законом вимогам (ст. 1 Закону від 04.07.2000 р. «Про інноваційну діяльність»).

Науково-технічною продукцією (матеріальним результатом виконання договору на створення та передачу науково-технічної продукції) відповідно до ч. З ст. 331 ГК визнаються завершені роботи та/або послуги науково-технічного характеру: науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні, а також створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт згідно з встановленими вимогами (тобто відповідно до стандартів, будівельних норм і правил та умов договору). Стороною-виконавцем за цим договором може бути суб'єкт господарювання (науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні установи та організації, а у разі наявності відповідних повноважень - також науково-дослідні і конструкторські підрозділи підприємств, установ і організацій).

Предметом договору може бути весь комплекс науково-технічних (дослідних) робіт, його частина або навіть вся сукупність робіт, що забезпечують завершений технологічний цикл - від проведення досліджень до впровадження їх результатів (науково-технічної продукції) у виробництво і навіть подальше технічне супроводження (обслуговування) виробництва.

Виготовлення науково-технічної продукції може мати місце за ініціативою відповідної організації, що виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та пов'язані з ними роботи. Реалізація такої продукції здійснюється на підставі договору про їх передачу, включаючи (у разі необхідності) надання послуг на її впровадження та освоєння.

269

3. Договори на користування чужим майном

3.1. Договір оренди

Договори на користування чужим майном - нечисленні. Основними різновидами цих договорів є договір оренди та договір лізингу, хоча елементи оренди є в складних договорах (зокрема, в концесійному договорі).

Правове регулювання відносин, що складаються в процесі укладення та виконання цієї категорії господарських договорів, здійснюється за допомогою таких нормативно-правових актів, як:

Кодекси:

Господарський кодекс України (параграф 5 «Оренда та лізинг» глави ЗО);

Цивільний кодекс України (глава 58 «Найм (оренда)»);

Закони:

від 14.03.1995 р. «Про оренду державного та комунального майна»;

від 04.03.1992 р. (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію державного майна» (серед неконкурентних способів приватизації державного майна передбачає оренду з правом викупу, що застосовується лише за наявності певних умов);

від 21.09.1991 р. «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» (передбачає можливість передання на конкурсних засадах та в передбаченому законом порядку військового майна, крім бойового та спеціального, юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності);

від 07.02.2002 р. «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» (закріплює право НАН України щодо передачі в оренду закріплених за нею цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна з метою одержання коштів на забезпечення своєї статутної діяльності);

декрети Кабінету Міністрів:

від 29.12.1992 р. «Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й організаціями торгівлі, громадського харчування та сфери послуг»;

від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається»;

270

від 20.05.1993 р. «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду»;

постанови Кабінету Міністрів:

від 10.08.1995 р. № 629 «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві грошових коштів та цінних паперів»;

від 29.10.2003 р. № 1682 «Про затвердження зразка повідомлення про нотаріальне посвідчення договору оренди нерухомого майна» та ін.;

відомчі нормативно-правові акти:

Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу: затв. наказом ФДМ України від 04.03.1998 р. № 396;

Примірний договір фінансового лізингу та Примірний інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу: затверджено наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59 (зареєстровано в Міністерстві Юстиції 26.03.1998 р. № 203/2643);

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства): затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774.

Найбільш поширеним у сфері господарювання договором на користування чужим майном є договір оренди.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК). У користування за договором оренди відповідно до ч. 2 ст. 283 ГК України може передаватися індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.

Об'єктом оренди можуть бути:

- цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних та комунальних

271

підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства;

-                        нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

-                         інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Умови договору оренди:

-                         істотні умови (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації"); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Сторони договору оренди:

Орендар (основні права та обов'язки визначені ст. 285 ГК):

-                        має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди;

-                       зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Орендодавець:

-                       має права: на отримання орендних платежів, повернення майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищення об'єкта оренди з вини орендаря;

-                       зобов'язаний: передати об'єкт оренди орендареві у встановлений договором строк та у належному стані; здійснювати капітальний ремонт переданого в оренду майна (якщо інше не встановлено законом та договором оренди).

Орендна плата (фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) встановлюється у грошовій формі (залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі); розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також у передбачених законодавством випадках (зокрема, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за

272

які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди); строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Припинення та розірвання договору оренди:

-                       договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

-                       Договір оренди може бути розірваний:

•                                за згодою сторін;

•                                на вимогу однієї із сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (статті 783-784), в порядку, встановленому статтею 188 ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів). Так, відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу, дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця можливе у випадках, якщо наймач:

•                                 користується річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна;

•                               без дозволу наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі;

•                                своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна);

•                                 не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Згідно із ст. 784 Цивільного кодексу наймач має право вимагати дострокового розірвання договору, якщо наймодавець:

-                         передав у користування річ (майно), якість якого не відповідає умовам договору або призначенню речі (майна);

-                        не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (майна).

У разі, якщо предметом договору оренди є державне або комунальне майно, такий договір має певні особливості, а саме:

І. Спеціальне правове регулювання відносин, які складаються в процесі укладення та виконання договору оренди державного та комунального майна: ГК України (статті 287-289), Закон 14.03.1995 р. «Про оренду державного та комунального майна», Декрет від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», низка підзаконних нормативно-правових актів (Методика оцінки

273

вартості об'єктів оренди, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди державного майна, затверджений наказом Фонду державного майна України від 17.04.2001 р. № 649; Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу, затверджений наказом Фонду державного майна від 04.03.1998 р. № 396, та ін.);

II.               Орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1)                  Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу національної академії наук України;

2)                 органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном,- відповідно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3)             державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна прощею до 200 кв. м, а з дозволу орендодавців, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті,-також щодо цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

III.                          Обмеження щодо об'єкта оренди на підставі закону (такі обмеження встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається») та ч. 2 ст. 4 Закону «Про оренду державного і комунального майна».

IV.                       Спеціальний порядок укладення договору оренди, що передбачає кілька етапів: а) подання претендентами на укладення договору орендодавцеві заяви, проекту договору оренди та комплекту необхідних документів згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.04.2001 р. № 649; б) у разі надходження однієї заяви -прийняття орендодавцем за погодженням (у передбачених законом випадках) із заінтересованими органами рішення про укладення

274

договору оренди або про відмову за наявності передбачених законом підстав (прийняття рішення компетентним органом про приватизацію відповідного об'єкта; включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади; відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду; відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу; інші передбачені законом підстави); в) організацію та проведення орендодавцем в установленому порядку конкурсу на визначення орендаря - у разі надходження заяв від двох і більше претендентів і за умови відсутності поданої в установлений термін заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства/його структурного підрозділу, якому надається пріоритетне право на укладення договору оренди);

V. Істотними умовами договору оренди відповідно до ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» є:

-                        об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється відповідно до порядку, визначеного низкою нормативно-правових актів (Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158; Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554; Порядком проведення експертної оцінки майна при приватизації, затвердженої наказом Фонду державного майна України від 02.02.1995 р. № 100;

-                       термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на продовження договору оренди на новий термін;

-                       орендна плата - платіж (зазвичай у грошовій формі), який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності; розмір визначається відповідно до Методики роз-

275

рахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786;

-                       порядок використання амортизаційних відрахувань: використовуються на відновлення орендованих основних фондів;

-                       відновлення орендованого майна та умови його повернення: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини; орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди; якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди; вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає;

VI. Підстави припинення договору оренди, передбачені ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»:

-                       закінчення строку, на який було укладено договір оренди;

-                        приватизація об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); у разі переходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника;

-                       банкрутство орендаря;

-                       загибель об'єкта оренди.

-                      розірвання договору за погодженням сторін;

-                      дострокове розірвання договору на вимогу однієї із сторін (за наявності передбачених законом підстав) відповідно до рішення суду (господарського суду) та інших підстав, передбачених актами законодавства; так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 5-93 «Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності», договори найму (оренди) з користувачами будинків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві пов-

276

ного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

VII.                  Суборенда державного та комунального майна: щодо цілісних майнових комплексів - заборонена, а щодо індивідуально визначеного майна (окремих об'єктів) - допускається, якщо інше не передбачено законом або договором оренди (ст. 288 ГК).

VIII.               Викуп (приватизація) об'єкта оренди: згідно із ч. 1 ст. 289 ГК орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди; умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються відповідно до закону (зокрема, Закону «Про приватизацію державного майна», який передбачає оренду з правом викупу як один з неконкурентних способів приватизації); приватизація цілісних майнових комплексів, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим законом (ст. 17) - шляхом створення на базі орендного підприємства відкритого акціонерного товариства за участю держави та орендного підприємства).

3.2. Договір лізингу

Договір лізингу також спрямований на забезпечення користування чужим майном за відповідну плату, проте за можливої наявності при застосуванні фінансового лізингу ознак договору купівлі-продажу (поставки), технічного обслуговування лізингового майна.

Регулювання відносин, що складаються в процесі укладення та виконання договору лізингу, здійснюється за допомогою відповідних положень ГК України (ст. 292 «Лізинг у сфері господарювання»), ЦК України (статті 806-809), Закону України від 16 грудня 1997 р. (в редакції Закону від 11.12.2003) «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відомчих нормативно-правових актів, зокрема: Примірного договору фінансового лізингу та Примірного договору, який передбачає застосування фінансового лізингу (затверджених наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59).

Поняття договору лізингу закріплене в ч. 1 ст. 806 ЦК України.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингодержувачеві) у ко-

277

ристування майно, що належить лізингодавцеві на праві власності чи праві господарського відання і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути майно з такими ознаками: неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, що відповідно до законодавства належить до основних фондів, не заборонена законом до вільного обігу на ринку і щодо якої немає обмежень про передачу в лізинг.

Господарський кодекс (ст. 292) містить положення про види (фінансовий та оперативний) та форми (зворотний, пайовий, міжнародний тощо) лізингу, проте без визначення цих понять.

Цивільний кодекс (ст. 806) розрізняє два види лізингу - прямий і непрямий; останній має основні ознаки фінансового лізингу.

Договір фінансового (непрямого) лізингу має значно більше відмінностей від договору оренди, ніж договір прямого лізингу, зокрема:

-                         правове регулювання договірних відносин фінансового лізингу здійснюється за допомогою спеціального закону - «Про фінансовий лізинг», ст. 1 якого містить визначення договору фінансового лізингу: «За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)»;

Суб'єктами фінансового лізингу можуть бути:

-                        лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

-                        лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізин-годавця;

-                         продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

-                         інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Істотними умовами договору фінансового лізингу є:

-                        предмет лізингу;

278

-                        строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

-                      розмір лізингових платежів (можливість включення до них:

а)                               суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б)                             платежу як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсації відсотків за кредитом; г) інших витрат лі-зингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу);

-                         інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу, про прискорену амортизацію предмета лізингу та ін.).

Права сторін договору відповідно до Закону: Лізингодавця:

1)                     інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2)                                       здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3)                   відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

4)                  вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

5)              стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

6)                   вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

7)              вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингоодержувача:

1)                 обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2)                        відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3)                       вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4)                        вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу;

інші права відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.

279

Обов'язки сторін відповідно до Закону:

Лізингоодержувача:

1)                    прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

2)                   відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

3)              своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4)                   надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

5)                 письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

6)              письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

7)              у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором;

інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів. Лізингодавця:

1)             у передбачені договором строки надати лізингоодержувачеві предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2)                              попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3)                  відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

4)                      відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

280

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;

інші обов'язки відповідно до умов договору лізингу та нормативно-правових актів.

Форма договору фінансового лізингу - повна письмова та обов'язковість реєстрації предмета лізингу у передбачених законом випадках і порядку;

Строк лізингу - відповідно до умов договору, але не менше одного року.

Можливість відмови від договору лізингу:

Лізингоодержувачем в односторонньому порядку, якщо має місце значне (зазвичай понад ЗО днів) прострочення передачі предмета лізингу, за умови письмового повідомлення про це лізингодавця;

Лізингодавцем - якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше ЗО днів; при цьому лізенгодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспір-ному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Гарантії майнових прав сторін договору щодо предмета лізингу:

-            у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу;

-                               якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше;

-            предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешту у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

4. Транспортні договори

4.1. Поняття та види транспортних договорів

Різновидом договорів за критерієм економічного змісту та правових ознак є транспортні договори.

Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покликана задовольняти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг.

281

Єдину транспортну систему України становлять:

•                               транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт);

•                                промисловий залізничний транспорт;

•                                відомчий транспорт;

•                               трубопровідний транспорт;

•                                 шляхи сполучення загального користування.

За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспортній системі Україні належить транспорту загального користування. Він являє собою складну господарську систему, до якої входять:

•                                органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту;

•                                 шляхи сполучення;

•                              транспортні підприємства;

•                                спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструкторські тощо).

Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори.

Транспортні договори — це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов 'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях.

Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

А) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на: транспортні договори на залізничному транспорті; транспортні договори на морському транспорті; транспортні договори на внутрішньому водному транспорті; транспортні договори; на повітряному транспорті; транспортні договори на автомобільному транспорті; транспортні договори на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (у ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в т. ч. змішані перевезення);

Б) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (1) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (2) договори про надання транспортних послуг;

282

В) за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: (а) договори перевезення вантажів або організованих груп пасажирів, якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою; (б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень та забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. 6 Закону України «Про транспорт»). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником та вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва «довгостроковий договір» застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на

283

п'ять років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

перевезення вантажів;

транспортного експедирування;

на подачу і прибирання вагонів;

на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

буксирування;

чартеру (фрахтування);

каботажу

та ін.

4.2. Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодексом України (гл. 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

- транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня

284

1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;

-                       закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 p.; «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. від 05.02.2004 р. «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

-                       акти уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, Статут залізниць України);

-                        відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень та листів Вищим господарським судом (його Президією), в т. ч.:

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»;

Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею»;

Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць».

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту

Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг право-суб'єктності.

Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: (1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); (2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, координацію дій безпосередніх учасників договірних відносин).

Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транс-

285

порту є транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення) та суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їхніми статутами. В ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубопровідний транспорта та інші види транспорту.

Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випадках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповідним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відносин є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у галузі транспорту. До складу системи цих органів входять:

-                       Міністерство транспорту України (Мінтранс) як головний (провідний) орган цієї системи;

-                        підпорядковані Мінтрансу: Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Державний департамент авіаційного транспорту, Державний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державна спеціальна служба транспорту.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту України (затверджено Указом Президента від 11 травня 2000 р.) основними завданнями Мінтрансу України є:

•                              державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства та забезпечення реалізації державної політики у сфері транспорту;

•                                організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

•                               забезпечення взаємодії та координації роботи основних видів транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи;

286

•                                 створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

•                                створення умов для інтеграції транспортного комплексу і дорожнього господарства України до європейської та світової транспортної системи.

Відповідно до покладених завдань Мінтранс України:

-                       здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також координацію роботи підприємств та організацій цих видів транспорту та дорожнього господарства;

-                        здійснює нагляд за додержанням вищезгаданими підприємствами та організаціями всіх форм власності (за деякими винятками) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

-                        затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, визначених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації в галузі;

-                        забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності;

-                        організовує розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

-                       здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дипломування спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

-                        здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим Положенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтранс) завдань.

4.4. Договір на перевезення вантажів

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а вантажовід-

287

правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа, визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, однак повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним та двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, айв наявності інших специфічних ознак. Насамперед, це особливий суб'єктний склад - однієї із сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до ст. 6 цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг становить зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну право-суб'єктність. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповно-

288

I

важеними на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

-            Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 16.01.2001 №6/18;

-              Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 07.12.2001 № 1010/6201;

-              Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 30.01.2002 № 11/50;

-              Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України 08.06.2001 № 85/363;

-                   Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, затвердженими Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національного космічного агентства України 19.12.2000 №79/215;

-             іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох видів транспорту більше відповідає можливостям транс-

289

портних підприємств, ніж індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).

Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:

-                         повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для вантажних перевезень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень;

-                        перевізниками на залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні, здійснюють перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;

-                        вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання, який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;

-                        вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання (автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих ліцензій здійснює експлуатацію власних та/або орендованих транспортних засобів (автомобілів) з метою перевезення вантажів.

Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і якій цей вантаж належить на законних підставах.

Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у пункті відправлення.

У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відноси-

290

нах із відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).

Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема, вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).

Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних видів, що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497), договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу) поділяються на такі різновиди:

•                             договори перевезення генеральних вантажів;

•                               договори перевезення навалочних вантажів;

•                               договори перевезення небезпечних вантажів;

•                              договори на ліхтерні перевезення;

•                              договори перевезення контейнерів.

Кодекс торгового мореплавства України (статті 131, 132) розрізає такі види договорів за критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі):

•                               договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);

•                             договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та іноземними портами).

Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні перевезенням будь-яким видом транспорту) та :пецифічні (характерні для перевезень певним видом транспорту).

Універсальні умови визначаються Господарським кодексом та Звільним кодексом України, а специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі -договором.

Умовами договору перевезень є:

- предмет договор - надання послуг перевезення вантажу, для іого перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під заван-аження у передбачений договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК Украї-ш), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для перевезення вантаж в належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК ^країни). При порушенні однією із сторін своїх зобов'язань щодо іредмета договору (надання перевізником непридатних транспорт-

291

них засобів для перевезення вантажу; надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона вправі відмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення транспортного засобу);

-                       умови перевезення вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором); зміна цих умов вантажовідправником можлива з дотриманням встановленого (згаданими правовими документами) порядку (ч. 1 ст. 309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);

-                         провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Роботи чи послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін;

-                       завантаження та вивантажування вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ШКОТЕРМС), які застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст. 308 ГК України);

-                        строки доставки вантажу - передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено актами законодавства (в т. ч. транспортними статутами та кодексами); якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);

292

-                         відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:

-                        відшкодування збитків (статті 224—229 ГК України, статті 923, 924 1166 ЦК України); при цьому розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: (а) у разі втрати або нестачі вантажу -у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); (б) у разі пошкодження вантажу — у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; (в) у разі втрати вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності,- у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;

-                        штрафні санкції, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлена за домовленістю сторін);

-                       оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст. 916; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у невідповідній тарі/упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - частини 1 і 3 ст. 917 ЦК України; відмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час перевезення або втратив свою якість - частини 4 ст. 314 ГК України.

Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):

•                                обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. 1 ст. 925 ЦК;

•                                строки пред'явлення претензій: за загальним правилом -протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій -протягом сорока п'яти днів;

•                              строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом - протягом трьох місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполученні -протягом шести місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії протягом сорока п'яти днів (ч. З ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень — протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

•                                строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення

293

перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом шести місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів,-протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України (статті 313-314).

Згідно із ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту -статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю,- у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну,- у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження -у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

294

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незаванта-ження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непо-шкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, та в інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відповідальність вантажовідправників та вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць, за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

295

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Господарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статтей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства, претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні,-протягом шести місяців. З дня заявления перевізникові претензії збігання терміну позовної давності припиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165, 166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а)                 протягом трьох місяців - за претензіями, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні;

б)                 протягом шести місяців - за претензіями, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);

в)               протягом 45 днів - за претензіями про сплату штрафів. Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.. Своєрідним транспортним договором, що застосовується на

морському транспорті, є букінговий договір, що забезпечує перевезення вантажу (власне, є різновидом договору морського перевезення). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих ознак, що дозволяють його виділити в окремий різновид договору морського перевезення, а саме:

- договір морського перевезення є реальним (договірні зобов'язання перевізника виникають з моменту надання вантажу для

296

перевезення), а букінговий договір - консенсуальним (договірні зобов'язання виникають з моменту укладення договору);

-                       якщо договір морського перевезення є тристороннім (вантажовідправник, перевізник, вантоодержувач), то букінговий договір -двостороннім (за участю відправника або його агента та перевізника);

-                       особливості процедури укладення та форми букінг-договору (відправник направляє запит перевізникові про можливість відправки визначеного вантажу на судні перевізника; згода перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального документа - букінг-ноти, в якій зазначається усі істотні умови договору, хоча укладення договору може здійснюватися шляхом обміну листами, факсограмами тощо);

-                        застосування букінгового договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за заздалегідь визначеним маршрутам відповідно до затвердженого транспортною організацією графіка).

Особливості має перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим договором перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами, порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і перевезення, і оренду транспортного засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на морському та внутрішньому водному транспорті і є комплексним (містить елементи перевезення та оренди транспортного засобу).

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання

297

для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2)              коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;

3)                інші письмові докази.

Договір фрахтування може бути різних типів залежно від предмета договору, хоча усталеною точкою зору щодо природи цього договору (віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з договором перевезення, щоправда, з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак. Проте договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так, розрізняють:

-                      договір фрахтування судна/чартеру (є власне договором перевезення, оскільки передбачає обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для перевезення, а фрахтівник зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);

-                     договір фрахтування судна на умовах тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу мають оформлятися договором перевезення; відтак, договір фрахтування на умовах тайм-чартеру містить переважно ознаки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з певною метою і з дотриманням певних правил, встановлених на морському транспорті).

Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних перевезеннях вантажів. Відповідно до ст. 61 Повітряного кодексу за договором чартера фрахтівник зобов'язується надати фрахтувальникові за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг

Крім договорів перевезення, на транспорті використовуються договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг (в т. ч. з використанням перевезень). Найчастіше такі договори є обслуговуючими перевезення.

У цій групі договорів (про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг) чимало різновидів, що віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту, проте є і універсальні. До

298

останніх належить договір транспортного експедирування (ст. 316 ГК України, статті 929-935 ЦК України). За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Плата за виконання експедитором послуг експедирування встановлюється за домовленістю сторін (загальне правило), а у визначених законодавством випадках - з використанням державних або комунальних цін (ч. 2 ст. 316; гл. 21 ГК України); якщо розмір плати не встановлений - клієнт повинен виплатити експедиторові розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Форма договору - письмова (зазвичай повна - шляхом підписання сторонами єдиного документа); крім того, клієнт зобов'язаний видати експедитора довіреність (якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків), надати інші документи та інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення тощо (тобто всю інформацію, необхідну для виконання експедитором встановлених договором обов'язків) - ч. 1 ст. 933 ЦК України.

Факультативні (необов 'язкові) умови договору транспортного експедирування щодо покладення на експедитора таких обоє 'язків:

-            організації перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом;

-                      укладання від свого імені або від імені клієнта договору/договорів перевезення вантажу;

-                        забезпечення відправки і одержання вантажів, а також інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням;

-                        надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункту призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо);

-                      можливість залучення до виконання своїх обов'язків інших осіб (проте перед клієнтом відповідатиме експедитор).

Відповідальність за договором транспортного експедирування: Експедитора: за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків (прострочення виконання щодо організації чи забезпечення доставки; втрата чи пошкодження наданого для експедирування майна та ін.); клієнта - за порушення строків сплати послуг клієнта, за ненадання чи порушення строків надання експедиторові необхідних для експедирування документів та інформації.

299

Форми відповідальності: відшкодування збитків; сплата неустойки (пені, штрафу); оперативно-господарські санкції (відкладання експедитором виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі - ч. З ст. 933 ЦК України).

На залізничному транспорті використовуються різноманітні договори, спрямованих на обслуговування перевезень вантажів. Найбільш поширеними серед них є два взаємопов'язаних договори: договір на експлуатацію залізничної колії та договір на подання та прибирання вагонів, використання яких зумовлено специфікою залізничного транспорту.

Так, до складу залізничного транспорту входять залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії, правовий режим яких та правова регламентація відносин між залізницею та власниками під'їзних колій (зазвичай перебувають на балансі підприємств, що їх експлуатують) передбачена Законом України «Про залізничний транспорт» (ст. 21), Статутом залізниць України (розділ 4) та Правилами обслуговування залізничних під'їзних колій. І. В. Булгакова на підставі аналізу згаданих нормативно-правових актів виділяє низку ознак залізничних під'їзних колій (їх з'єднаність із загальною мережею залізниць безперервною рейсовою колією; їх належність різним підприємствам, організаціям, установам, незалежно від форми власності, та індивідуальним підприємцям; цільова призначеність - транспортне обслуговування одного або кількох суб'єктів у взаємодії із залізничним транспортом загального користування) та пропонує таке визначення цього договору: «Відповідно до договору експлуатації залізничної колії залізниця зобов'язується подавати під навантаження і вивантаження вагони до межі під'їзної колії у встановленому сторонами порядку, а володілець залізничної колії зобов'язується приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, здійснювати подальший рух вагонів власними або орендованими локомотивами, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату».1

Сторонами цього договору є: з одного боку,- залізниця або уповноважена начальником залізниці організація (ст. 77 Статуту

1 Булгакова І. В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- К., 2003.-С 13-14.

300

залізниць України), а з другого,- законний володілець залізничної під'їзної колії (її власник, орендар, користувач, їх контрагенти), який має власні або орендовані локомотиви.

Забезпечення перевезень залізничним транспортом з використанням залізничних під'їзних колій, як правило, передбачає укладення між вищезгаданими сторонами (залізницею та законним володільцем під'їзних колій) іншого різновиду транспортного договору обслуговуючого характеру - договору про подачу та прибирання вагонів. Відповідно до цього договору залізниця зобов'язується подавати під навантаження та вивантаження вагони безпосередньо на під'їзну колію і розставляти їх на місцях навантаження і вивантаження у встановленому сторонами порядку, а володілець - приймати ці вагони та здавати їх залізниці з виконанням встановлених законодавством облікових операцій, забезпечувати додержання визначеного сторонами терміну перебування вагонів на під'їзній колії та сплачувати залізниці обумовлену договором плату.1

У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами зазначених видів договорів встановлюється відповідальність:

залізниці перед власниками/володільцями під'їзних колій, вантажовідправниками та вантажоодержувачами за:

а)               порушення узгоджених обсягів подачі вагонів;

б)               за подачу неочищених вагонів;

власника колії, законного володільця, орендаря, користувача, їх контрагентів, вантажовідправників та вантажоодержувачів перед залізницею за:

а)               пошкодження вагонів і контейнерів на під'їзних коліях;

б)             за повернення залізниці неочищених вагонів.

Контрольні запитання

1.                      Яким є зміст поняття «господарське зобов'язання»?

2.                       Як класифікуються господарські зобов'язання?

3.                        Назвіть підстави виникнення господарських зобов'язань.

. 4.                     У який спосіб забезпечується виконання господарських зобов'язань?

5.                        На яких засадах мають виконуватися господарські зобов'язання?

6.                       За наявності яких підстав можуть припинятися господарські зобов'язання?

7.                     У чому полягає специфіка господарських договорів?

8.                       Які функції виконує господарський договір?

1 Булгакова І. В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук.- К., 2003.-С 13-14.

301

9.                        Назвіть критерії класифікації господарських договорів і відповідно - види договорів згідно з класифікацією за певною ознакою.

10.                               У чому полягає практичне значення класифікації господарських договорів?

11.                                Які вимоги ставляться до змісту господарських договорів?

12.                               У якій формі можуть укладатися господарські договори? Чи мають певні форми господарського договору модифікації (якщо так, то які саме)?

13.                                Яка модель господарського договору (з точки зору його змісту та форми) найкраще забезпечує належне виконання договірних зобов'язань?

14.                                Назвіть найбільш поширені види господарських договорів за критерієм економічного змісту та юридичних ознак.

15.                                Що Ви вкладаєте в зміст поняття «договори на реалізацію майна» і які категорії договорів цього виду можете назвати?

16.                                Чим відрізняється договір поставки від договору купівлі-продажу?

17.                               Які характерні ознаки договорів на користування чужим майном?

18.                               У чому полягає специфіка правового регулювання оренди державного та комунального майна?

19.                               Чим лізинг відрізняється від оренди? Який вид лізингових договорів має найбільше характерних ознак порівняно з договором оренди?

20.                                У чому полягає особливість підрядних договорів, що застосовуються у сфері господарювання?

21.                                Які види підрядних договорів застосовуються у сфері господарювання?

22.                                 Які санкції застосовуються за порушення зобов'язань за договорами підряду?

23.                                 Назвіть договори, що за своїми ознаками належать до транспортних?

24.                                Які підвиди транспортних договорів належать до організаційних?

25.                                 Назвіть характерні ознаки договорів перевезення вантажу?

26.                                В чому полягає специфіка обслуговуючих договорів у сфері транспорту? Які категорії транспортних послуг надаються за такими договорами?

Нормативні акти

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» // ВВР УРСР- 1991.-№29.-Ст. 377.

Закон України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» // ВВР України.-1991.- № 47.- Ст. 646 (з наступними змінами).

Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) // Голос України- 1997.- 20.03.

Закон України від 02.10.1992 р. «Про заставу»//ВВР України.- 1992.-№47.-Ст. 642 (з наступними змінами та доповненнями).

Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // ВВР України-1992- № 6.- Ст. 56 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України від 14.03.1993 р. «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону від 14.03.1995 р.) // ВВР України.- 1995.- № 15.- Ст. 99, № 31.- Ст. 244; Офіційний вісник України.- 1998.- № 3- Ст. 72.

Повітряний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 04.05.1993 р. // ВВР України.- 1993.- № 25.- Ст. 275.

Кодекс торговельного мореплавства України. Прийнятий Верховною Радою України 23.05.1993 р. // Голос України.- 1993.- № 127-128.

302

Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 15.12.1993 p.) // BBP України.- 1994.- JVs 1 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України від 10.11.1994 р. «Про транспорт» // ВВР України.- 1994.- № 51-Ст. 446 (з наступними змінами).

Закон України від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» // ВВР України- 1995.-№ 9-Ст. 56.

Закон України від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» // Голос України- 1995.- № 206-207 (з наступними змінами).

Закон України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» // ВВР України- 1996-№ 3-Ст. 9.

Закон України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» // ВВР України- 1996 p.- № 19.- Ст. 80.

Закон України від 15.05.1996 р. «Про трубопровідний транспорт» // ВВР України.-1996.-№29.-Ст. 139.

Закон України від 07.06.1996 р.«Про захист від недобросовісної конкуренції» // ВВР України.- 1996.-№ Зб.-Ст. 164.

Закон України від 04.07.1996 р. «Про залізничний транспорт» // ВВР України.- 1996-№40.-Ст. 183.

Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв» // ВВР України.- 1997-№ ІЗ.-Ст. 112.

Закон України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» // ВВР України.- 1998.-Йкі.-Ст. 1.

Закон України від 16 грудня 1997 р. (в редакції Закону від 11.12.2003 р.) «Про фінансовий лізинг» // ВВР України.- 1998.- № 16.- Ст. 68; 1999.- № 9-Ю.- Ст. 67.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про захист національного виробника від демпінгового імпорту» // ВВР України.- 1999.-№ 9-Ю- Ст. 65.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» // ВВР України.- 1999-№ 11-12- Ст. 10.

Закон України від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» //ВВР України- 1999-№ 11-12.-Ст. 78.

Закон України від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» // Урядовий кур'єр.- 1999.- 21 січня.

Закон України від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення» // Голос України-1999.-З квітня.

Закон України від 16.07.1999 р. «Про концесії» // Голос України.- 1999.- 7 вересня.

Закон України від 14.09.1999 р. «Про угоди про розподіл продукції» // Голос України- 1999- 12 жовтня.

Закон України від 20.10.1999 р. «Про транзит вантажів» // Урядовий кур'єр.- 1999.-13 листопада.

Закон України від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» // Голос України.- 2000.- 11 січня.

Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» // Урядовий кур'єр.- 2000.- 24 травня.

Закон України від 06.04.2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів» // Урядовий кур'єр.- 2000.- 7 червня.

Закон України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» // Урядовий кур'єр.-2000.- 14 червня.

Закон України від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» ВВР України.- 2000.-N° 30.- 238.

Закон України від 20.04.2000 р. «Про планування та забудову територій» // Урядовий кур'єр.-2000-7 червня.

Закон України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» // ВВР України.-2001.-№ 12.-Ст. 64.

303

Закон України від 05.04.2001 р. «Про автомобільний транспорт» // Офіційний вісник України.- 2001.- № 17- Ст. 719.

Закон України від 05.04.2001 р. «Про платіжні системи та переведення грошей в Україні» // ВВР України.- 2001.- № 29.- Ст. 137.

Закон України від 17.05.2001 р. «Про стандартизацію» // ВВР України.- 2001.- № 31 .-Ст. 145.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // ВВР України- 2002.-№ 1,- Ст. 1.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» //ВВР України.-2001.-№ 50.- Ст. 262.

Закон України від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради України- 2002.-№ 5.- Ст. 30.

Земельний кодекс України: Затверджено Законом від 25.10.2001 р. // ВВР України.-2002.-№ 3-4.-Ст. 27.

Закон України від 07.02.2002 р. «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України» // ВВР України.- 2002.- № 30.— Ст. 205.

Закон України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність» // Урядовий кур'єр.-2002.-07.08.

Закон України від 22.05.2003 р. «Про електронні документи та електронний документообіг» // ВВР України.- 2003.- № 36.- Ст. 276.

Закон України від 22.05.2003 р. «Про електронний цифровий підпис» // ВВР України.-2003.-№ 36.-Ст. 276.

Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» // ВВР України.- 1993.- J4a II.— Ст. 96.

Указ Президента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ШКОТЕРМС» // Урядовий кур'єр,- 1994.- № 154—155.

Указ Президента України від 11.05.2000 р. «Про Положення про Міністерство транспорту України» // Офіційний вісник України.- 2000.- № 20.

Указ Президента України від 12.01.2002 р. «Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів» //Урядовий кур'єр-2002.- 18 січня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 «Про затвердження Методики Оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві грошових коштів та цінних паперів»//Урядовий кур'єр.- 1995-№ 145 (від 28.09.1995 p.).

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації» // ЗП України.- 1996.— №1.-Ст.2О.

Постанова Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 «Про затвердження Статуту залізниць» //Урядовий кур'єр- 1998-25 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 р. № 841 «Про Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування надрами» // Урядовий кур'єр.- 1998.- 2 червня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів» // Офіційний вісник України.-1999.-№47.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1999 р. № 2145 «Про Порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету» //Урядовий кур'єр— 1999,-22 грудня.

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів» // Урядовий кур'єр.- 2000.- З лютого.

Постанова Кабінету Міністрів України від 04.04.2000 р. № 599 «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля // Урядовий кур'єр-2000- 17 травня.

304

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» // Офіційний вісник України.- 2002.- № 8.- Ст. 341.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. «Про затвердження Типового договору оренди землі» // Офіційний вісник України.- 2004.- № 9.- Ст. 527.

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928) // КПС «НАУ».

Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу: Затв. наказом ФДМ України від 04.03.1998 р. Х° 396 // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1998.— №3.- С 54-57.

Примірний договір фінансового лізингу та Примірний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу: Затверджено наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 26.03.1998 р. № 203/2643) // КПС «НАУ».

Правила користування вагонами і контейнерами: Затв. наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 р. № 133 // Офіційний вісник України,- 1999-№11.

Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання» // Офіційний віник України.- 2000.- 18.02.

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства): Затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 // Офіційний вісник України.- 2001.-№ 52 (12.01).

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201 // Офіційний вісник України.- 2001- № 39,- Ст. 1784.

Наказ Фонду державного май на України від 17.04.2001 р. № 649 «Про затвердження Переліку документів, які подаються орендодавцеві» // Офіційний вісник України- 2001-№24.-От. 1078.

Наказ Міністерства транспорту України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 08.06.2001 р. № 363 «Про затвердження ліцензійних умов проведення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом» // Офіційний вісник України.- 2001.- № 37.

*♦•

Положение о подрядных контрактах в строительстве Украины. Утверждены научно-техническим советом Министерства Украины по делам строительства и архитектуры. Протокол от 15.12.93 г. № 9 // Организация контрактных отношений в строительстве. Сборник научно-методических документов.- К., 1994 (акт рекомендаційного характеру).

Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. «Про Статут автомобільного транспорту УРСР»//ЗП УРСР.- 1969.-№ 7-Ст. 89.

Правила о договорах подряда на капитальное строительство. Утвержд. Постановлением Совета Министров СССР от 26 декабря 1986 г. № 1550 // СП СССР.- 1987.- № 4.- Ст. 19.

Постановление СМ СССР от 25.07.1988 р. № 888 «Об утверждении Положения о поставках продукции производственно-технического назначения, Положения о поставках товаров народного потребления и Основных условий регулирования договорных отношений при осуществлении экспорто-импортных операций»//СП СССР- 1988-№24—25.-Ст. 70.

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР- 1975-№ 2.

305

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР.- 1975 .-№2.

Матеріали судової практики

Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6-856 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України.-К., 1997.-С 20-29.

Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийом-кою продукції і товарів за кількістю та якістю: Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1993 р. № 01-6/1106 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України.- К., 1997.- С 71-75.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 листопада 1993 р. № 01-6/1205 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України.-К., 1997.-С 75-80.

Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 року № 02-5/293 (із змінами в ред. від 14.07.94 постанови пленуму Вищого арбітражного суду України № 2).

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1999.- № 2- С 92-101.

Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна: Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 //Вісник Вищого арбітражного суду України.-2000.-№ 3.-С. 141-149.

Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею: Роз'яснення Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 р. // КПС «НАУ».

Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними // Вісник господарського судочинства- 2001.- № 2- С 128-131.

Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів: Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/917 від 20.08.2001 р. // Вісник господарського судочинства.- 2001.—№ 4.- С. 114—117.

Судовий розгляд спорів, пов'язаних з договорами оренди // Вісник господарського судочинства.- 2001.-№ 4-С 141-143.

Деякі проблеми, пов'язані з розглядом справ за договорами поставки // Вісник господарського судочинства.-2001.-№ 4.-С. 148-151.

Про рішення Конституційного Суду України щодо конституційності деяких положень Закону України «Про угоди про розподіл продукції»: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.01.2002 р. № 01-8/32 // Вісник господарського судочинства.- 2002.-№2-С 62-66.

Збірники нормативних актів

Науково-практичні коментарі

Аренда государственного имущества (на 01.01.2001 г.).- Одесса: Негоциант, 2001.- 68 с. Господарський процесуальний кодекс. З постатейним матеріалом / Укладач В. Е. Бе-.гяневич.-К.: Юстініан, 2002.- 544 с

306

Державна та комунальна власність в Україні: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Ін-тер, 2002.- 430 с

Нормативно-правові акти з питань будівництва: Збірник норм.-прав. актів / Укладач М. Камлик.-К.: Атіка, 2003.- 528 с

Орендні відносини в Україні: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 400 с

Офіційні типові форми договорів / Уклад.: СтефанчукР. О., Стефанчук М. О.— К.: Юрінком Інтер, 2003.- 640 с

Правила торговли. Опт. и розн. торговля (на 01. 05. 2002 г.). Сост. Карпенко В.- X.: Конус, 2003-224 с.

Регулювання форми і змісту договорів: 36. законодавчих актів.-К.: КНТ, 2004- 228 с

Додаткова література

Ансон В. Договорное право. Пер. с англ.- М.: Юрид. лит., 1984.

Аренда государственного имущества.- Одесса: Негоциант, 2000,- 68 с.

Ашурков О. А. Договор присоединения в проектах Гражданского и Хозяйственного кодексов Украины // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу» (17-18 квітня 2001 p., м. Київ).- С. 89-92.

Безклубий І. До питання про виникнення грошового зобов'язання // Право України.-2004.-№4-С 57-60.

Беляневич Е. Некоторые вопросы правового регулирования заключения хозяйственных договоров в порядке арбитражного судопроизводства // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1998.-№ 9.- С. 44-47.

Беляневич О. А. Про договірну свободу у господарських відносинах // Держава і право. Щорічник наукових праць молодих вчених,- 1999. Вип. 2.

Беляневич О. А. Господарський договір та спосіб його укладання. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- К., 1999.- 24 с

Беляневич Е. О. «внеуставной» сделке и некоторых вопросах применения судами статей 48, 50 Гражданского кодекса // Юридическая практика.- 1999.— № 11.

Беляневич Е. К вопросу о моменте заключения хозяйственного договора // Бизнес-1999.-31 мая.

Беляневич О. А. Державне регулювання договірних відносин у сфері господарювання // Людина і суспільство.- 1999.-№ 3.

Беляневич О. А. Деякі питання правового регулювання проведення торгів // Вісник Вищого арбітражного суду України.- І999.-№ 3.

Беляневич О. А. Розгляд арбітражними судами переддоговірних спорів і новий Цивільний кодекс України // Правосуддя - гарант законності у сфері економічних правовідносин. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А. І. Комарової, Д. М. Притики, В. В. Медведчука, М. О. Потебенька та ін.- К., 2000. Том 21 (2).- С 76-80.

Беляневич О. А. До питання про поняття господарського договору // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу (17-18 квітня 2001 p., м. Київ).- С 86-88.

Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання: Навчальний посібник- К.: Наукова думка, 2002.- 279 с

Беляневич О. А. Тлумачення договорів // Вісник господарського судочинства.- 2001.-№2.-С 157-164.

Беляневич О. А. Теоретичні питання тлумачення договорів // Вісник господарського судочинства- 2002.-№ 2.-С 187-196.

Беляневич О. А. Державний контракт як правовий засіб поєднання публічного та приватного інтересу в сфері економіки // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).-Львів.-С 237-238.

Беляневич О. А. До питання про недійсність господарських договорів // Вісник господарського судочинства.- 2004.-№ 2-С. 200-206.

307

Білоус Ж. Деякі проблеми визначення умов господарського договору // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000-№ 5.- С. 15-18.

Бобкова А. Про господарські договори в рекреаційній діяльності // Правовий часопис Донецького університету-2000-№ 1.

БогдановЕ. В. Договор в сфере предпринимательства-X.: Консум, 1997- 112 с.

Боднар Т. В. Формування і реалізація господарських зв'язків в Україні в умовах переходу до ринкової економіки. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- К., 1994- 24 с

Боднар Т. Погашення договірного зобов'язання як спосіб його припинення // Юридична Україна.- 2004.- № 3.- С 28-32.

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах.- М.: Наука и техника, 1967.-260 с.

Брагинский М. И. Хозяйственный договор: каким ему быть? - М.: Экономист.- 1990.— 175 с.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие положения: Изд. 2-е, испр.- М.: Статут, 1997.- 848 с.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая. Договоры о передаче имущества.- М.: Статут, 2000.- 800 с.

Брагинский М. #., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг.- М.: Статут, 2003.- 1055 с.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга четвертая: Договоры в сфере транспорта,- М.: Статут, 2004.- 910 с.

Бринцев О. В. Визнання права як спосіб захисту права // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С 81-83.

Буга С. Правовое регулирование перевозок в прямом смешанном сообщении // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 9- С. 31-33.

Булгакова 1. В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 1.- С. 164-167.

Быков А. Г. План и хозяйственный договор.- М.: Изд-воМГУ, 1975.-58 с.

Булгакова І. В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 1.- С 164-157.

Булгакова І. В. Особливості відповідальності сторін за договором залізничного перевезення вантажів // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 4.- С 207-212.

Булгакова І. В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук — К., 2003.- 20 с

Вакулоеич Е. В. Договір оренди транспортних засобів. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук-X., 2002.

Васильєва В. Особливості регулювання консигнаційних відносин // ПХП.- 2000.-№4.-С 33-35.

Вилкова Н. Г. Международные правила толкования торговых терминов - ИНКО-ТЕРМС 2000 // Государство и право.-2000.-№ 9- С. 66-73.

Вінник О. М. Правове регулювання підрядних відносин в будівництві // Будівництво України.- 1994.-№ 5-ий.- С 10-12.

Вінник О. Правові засоби захисту інтересів інвесторів у сфері будівництва // Збірник рішень та арбітражної практиви Вищого арбітражного суду України.- 1996.— № З — С 310-314.

Вінник О. М. Проблеми дійності угод, що укладаються виконавчим органом господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право.— 1998.- № 11.- С. 5—7.

Вінник О. М. Інвестиційне право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2000.- 260 с

Винокурова Л. Визначення застереження про третейське судочинство в угодах // Право України- 2000- №11.

Винокурова Л. Ф. Практика разрешения споров // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко.— Научно-практическое издание.- К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2000.- С. 22-54.

308

Віхров О. Роль і місце організаційно-господарських зобов'язань у сучасній економіці // Право України.- 2004- № 4- С 53-57.

Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: Комментарий-М.: Юр. лит., 1994.

Гіжевський В. К, МілашевичА. В. Правове регулювання транспортною системою України: Науково-практичне видання.- К., 2000.- 141 с.

Головань І В. Правова робота і захист прав підприємців: Монографія- Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2003- 168 с

Горицкая Н. Такой загадочный бартер // Предпринимательство, хозяйство и право.-1999.-Х» 7-С. 26-27.

Гриджук Д. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.- К.: Оріяни, 2002.-324 с.

Грушинсъкий I. Роль договору у формуванні підприємницьких відносин // Право України-2000-№2.

ГуйванП., Опейник В. О некоторых вопросах регулирования рынка электрической энергии // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.-№ 2- С. 20-25.

Гуйван 77. Особенности сделок электроснабжения и их место в системе договоров // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000- № 2.- С. 13-16.

Джунь В. В. Принцип номіналізму у грошових зобов'язаннях. Валютне застереження // Вісник господарського судочинства.- 2002.-№ 2- С. 183-186.

Діковська І. А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві. Автореферат дис.... канд. юрид. наук-К., 2002.- 19 с.

Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика//Підприємництво, господарство і право-2001.-№ 7.-С. 21-23.

Дякович М. М. Цивільно-правові аспекти забезпечення майнових інтересів заставоде-ржателів. Автореферат дис.... канд. юрид. наук- К., 2003.- 20 с

Жушман В. П. Роль договору в профілактиці господарських правопорушень при поставці продукції за прямими тривалими господарськими зв'язками— К.: Знання, 1991.— 79 с.

Заменгоф Э. М. Изменение и расторжение хозяйственных договоров.- М.: Юрид. лит., 1967.-144 с.

Зобов'язальне право: теорія і практика. Навчальний посібник для студентів юридичних вузів і факультетів університетів / О. В. Дзера, 77. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін.; За ред. О. В. Дзери-К.: Юрінком Інтер, 1998-912 с.

ЕгиазаровВ. А. Транспортное право: Учебное пособие.- М.: Юридическая литература, 2001.-272 с.

ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр.- 2002.- № 63, 68.

Иоффе О. С. Обязательственное право.- М.: Юридическая литература, 1975.- 880 с.

ІгнатенкоВ. М. Місце і структура інституту позадоговірних зобов'язань в зобов'язальному праві України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С 195-197.

Капаур І. Р. Правовий генезис підприємницького договору // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів.-Івано-Франківськ, 2003.- С. 134-140.

Кисіль С. Лізинг як специфічний вид цивільно-правових зобов'язань // Предпринимательство, хозяйство и право- 2000- № 4- С. 21-17; № 5- С. 22-30; № 6.- С. 12-15.

Кисіль С. Проблемні аспекта лізингових угод // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.-№ 7.- С. 9-13.

Кисіль С. Типовий договір лізингу // Предпринимательство, хозяйство и право.-2000.-№ 10.-С. 30-36;№ 11.-С. 21-30.

КлейнН. И. Организация договорно-хозяйственных связей- М.: Юрид. лит., 1976-192 с.

309

Клєпікова О. В. Правова природа договору морського перевезення вантажів // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 2000.- № З- С 222-226.

Клєпікова О. В. Правова природа коносамента // Підприємництво, господарство і право.-2001.-№Ю.-С.29-32.

Клєпікова О. В. Правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом. Автореферат дис. ... канд. юрид. наук,- К., 2003.- 20 с

Колонтирська М. Приведення законодавства України про поставки продукції для державних потреб у відповідність із міжнародними нормами // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів.- 267-268.

Колонтирська М. Виконання договору поставки продукції для державних потреб як основа належного функціонування України // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів.- Івано-Франківськ, 2003.- С 122-126.

Коморний О. Правова природа угод про розподіл продукції // Право України.- 2002.— №4.-С 43-46.

Коростей В. Юридична служба в умовах ринку // Право України.- 2000.- Лі 12.-С. 46-48.

КоссакВ. М. Проблеми зміни і припинення господарських договорів // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу (17-18 квітня 2001 р„ м. Київ).- С 83-85.

КоссакВ. М. Співвідношення категорій «розірвання» та «припинення» договірних зобов'язань // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.-2002.-№2,-С 34-36.

Кот О. О. Договір факторингу як механізм уступки прав вимоги кредитора // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002,- № 2,- С 173—

Красько И, Агентский договор // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.— №10.-С. 30-32.

Красько И, О договоре экспедиции // Предпринимательство, хозяйство и право,-2000.- №6,- С. 24-25.

Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве.-К.: Наукова думка, 1993.-159 с.

Кукуруза М. Місце і роль моральних засад суспільства в здійсненні принципу свободи договору у підприємницькій діяльності // Проблеми державотворення 1 захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).-Л,- С 275-278.

Кукуруза М. Б. Свобода укладання підприємницького договору // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів.- Івано-Франківськ, 2003.- С 144-150.

Луць А. В. Ринок як сфера вільних договірних відносин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: 36. наук, статей. Випуск XI.- Івано-Франівськ: «Плай», 2003.-С 89-93.

Луць В. В. Господарські договори,-Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1973.- 28 с.

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник,- К.: Юрін-ком Інтнер, 1999.- 560 с

Луць В. В. Теоретичні проблеми договірного права в контексті нового Цивільного кодексу України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.-2002-№2.-С 29-30.

Малиновська В. До питання про специфіку договорів у сфері підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- Ni 7.- С. 53-56.

Мережко А. Договор в частном праве.-К.: Юстиниан, 2003.- 176 с.

310

Мілаш В. С. Захисні застереження в зовнішньоекономічному договорі: Монографія.-Полтава, 2004.-180 с

Молчанов P. Питання територіальної підсудності позовів споживачів до перевізника // Юридична Україна.- 2004.- № 3.- С 58-62.

Овечкін В. Е. Конституція України та розвиток транспортного законодавства. Деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею (за матеріаллами судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов) // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 2000.- № 2.- С 35-40.

Овчинников Н. И. Понятие и классификация хозяйственных договоров: Учебное пособие,-Владивосток, 1970,- 160 с.

Перевезення вантажів залізницею: правове регулювання та арбітражна практика. Тези доповідей і виступів науково-практичного семінару.- К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000.- 80 с

Подцерковный О. О негативных свойствах предварительной оплаты и необходимости акцептной формы расчетов в хозяйственных операциях // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.—№ 5- С. 52-54.

Притика Д. Договорное право. Общая часть: Комментарий,- Севастополь: Ин-т юридических исследований, 2002.- 880 с.

Притыка Д. И., Осетинский А. И. Правовое регулирование поставок,- К., 1989.- 255 с.

Притыка Д. Применение некоторых норм Устава железных дорог Украины и Правил перевозки грузов // Транспорт,- 2001,- № 36 (153).- С. 46-47.

Пришва Н, Ю. Поняття та види обов'язкових платежів // Вісник Київського національного університету ім, Т. Шевченка. Юридичні науки. Випуски 45-48.- 2002.- № 45.-С. 34-37.

Пронська Г. В. Новели в правовому регулюванні господарсько-договірних відносин // Сучасні проблеми держави та права,- К.: Либідь, 1992.- С 52-54.

Ройтберг М. Обеспечение функции договорных обязательств в условиях рынка // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000,- № 10,- С. 20-21.

Руденко М, Девять отличий аренды и лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право.-1999.-№ З.-С. 32-35.

Руденко М. Существенные условия договора финансового лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право,- 1999.- Nb 11.- С. 16-21.

Рябко Л. Правова природа договору лізингу // Право України.- 2000,- Jftl.- С. 70-73,78.

Самойленко Г. Сутність договору перевозки вантажів річковим транспортом: правові питання // Право України.- 2000,- Nb 12.- С. 101-104,

Саніахмітова Н. О. Поняття та класифікація підприємницьких договорів // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2,- С. 31-33.

Сибільов М. М, Загальні положення про зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України,- 199б.-№ 6.- С 57—63.

Сімсон О, Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру. Автореферат дис.... канд. юрид. наук,- X., 2001.- 20 с

Симеон О. Существенные условия и классификация инвестиционных договоров // Підприємництво, господарство і право,- 2001.-№ 3,- С. 18-21,

Спасибо-Фатеева И. Государственная регистрация в сфере имущественного оборота // Предпринимательство, хозяйство и право,- 2000,- № 7.- С. 5-8.

Стативка А. Предварительный договор и его использование в АПК // Предпринимательство, хозяйство и право,- 1998.—№ 4.- С. 19-22.

Стрельцов Є. Д. Особливості суб'єктного складу договору морського перевезення вантажу // Правова держава.- 2002.- № 4.- С. 25-29.

Транспортне право України: Навчальний посібник / За ред. Пжевсъкого В. К, Демсъ-кого Е. Ф.- К.: Юрінком Інтер, 2002,- 416 с

Транспортное право: Учебное пособие.- М.: «Былина», 2001.

Транспортные договоры: Учебно-практическое пособие / Залесский В. В.- М., 2001-312 с.

311

Трофимова О В. Об'єкт лізингу: проблеми правового регулювання // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів,- Івано-Франківськ, 2003.- С. 96-100.

Турчак І. О. Основні аспекти виконання договору поставки // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: 36. наук, статей. Випуск XI.- Івано-Франківськ: «Плай», 2003.- С. 103-111.

Усенко Я. Б. Відмінності лізингу від оренди // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.- 1998.-№ 2-С 73-76.

Усенко Я. Методологические и правовые основы развития лизинга в Украине // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію- 1999.-№ 3.

Усенко Я. Б. Розвиток і актуальні проблеми регулювання орендних відносин // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.- 2000.- № 2-С 60-63.

Устименко В А. Деякі аспекти договірних відносин у діяльності органів місцевого самоврядування // Питання вдосконалення економіки на сучасному етапі.-Донецьк, 1993.

Устименко В. А. Правове регулювання взаємовідносин міської ради з суб'єктами підприємництва. Автореферат дис.... канд. юрид. наук.-К., 1995.-27 с

Хатнюк Н. С. Правова природа оспорюваних правочинів // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.-№ 2.- С 77-80.

Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / За ред. О. В Дзери та Н. С. Кузнецовой- У 2-х кн.- 3-тє вид., перероб. і допов.- К.: Юрінком Інтер, 2002.

Чабан О. М. Договори (контракти) про виробничу кооперацію // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С. 191-194.

Чучковська А. В. Щодо визначення поняття «електронний цифровий підпис» // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України.- 2002- № 2.- С 256-260.

Чучковська А. В. Форма господарських договорів, що укладаються через мережі електрозв'язку//Підприємництво, господарство і право.-2003.-№ 11.— С 21-26.

Чучковська А. В. Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережу електрозв'язку. Автореферат дис.... канд. юрид. наук,- К., 2004.- 20 с.