Роздіп 7 ПРПВОВЕ РЕГУПЮВНННЯ БННКРЫТСТВП
| тема 19.1 Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності
1. Поняття банкрутства.
2. Сторони у справі про банкрутство.
3. Стадії провадження у справі про банкрутство.
1. Поняття банкрутства
Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.
Ознаки банкрутства:
1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
376
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.
Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов 'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.
Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектам передбачених законом документів.
Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили:
• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва -ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса,- ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за порушення законодавства про банкрутство - ст. 215);
• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передбачає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом У разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. ПО (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок
377
якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);
• Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;
• низка законів містить положення про можливість визнання банкрутом господарських організацій певних видів (переважно за характером діяльності чи організаційно-правовою формою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 19), від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» -ст. 88 від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування» (ст. 43) та ін.;
• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);
• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств);
• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);
• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:
- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 1181 «Про затвердження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;
- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р.
378
2. Сторони у справі про банкрутство
Участь у справі про банкрутство беруть:
А) сторони в справі про банкрутство - боржник (банкрут) і кредитори;
Б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, які сукупно складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:
• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
• казенні підприємства;
• комунальні підприємства, майно за якими закріплене на Празі оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;
• в частині санації та ліквідації - державні підприємства, май-їо яких не підлягає приватизації.
Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окре-<шх категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих іідприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачу-іьні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у іроцесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна іідтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не іїєншє 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути юрушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання іану приватизації (розміщення акцій).
Законом також передбачені особливості банкрутства містоут-їорюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підпри-іств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страхо-
379
виків (ст. 45), професійних учасників ринку цінних паперів (ст. 46), індивідуальних підприємців (статті 47-49), селянського (фермерського) господарства (ст. 50), боржника, що ліквідується власником (ст. 51), відсутнього боржника (ст. 52).
Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:
• кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
• кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання, відповідно до Закону вважаються погашеними.
За ознакою часу виникнення вимог до боржника і відповідно за особливостями правового становища розрізняють конкурсних кредиторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не забезпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами) господарському суду повинні, як правило, бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржникові, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).
Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.
Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:
арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду,
власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;
Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства — у разі порушення провадження щодо державних
380
підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;
представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників;
представник працівників боржника.
Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний орган з питань банкрутства - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (п. 3.4 Положення про Міністерство економіки, затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 p.). Для реалізації цих повноважень Мінекономіки заснувало Агентство з питань банкрутства, яке діє на підставі Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затвердженого Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р. в установленому порядку.
Державний орган з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК України та ст. 2 Закону, здійснює такі повноваження:
- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією,- ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;
- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);
- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;
- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
381
- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;
- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;
- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
Для забезпечення координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної державної політики у цій сфері, створена Комісія з питань неплатоспроможності, яка діє на підставі Положення про Комісію з питань неплатоспроможності, завтердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181.
3. Стадії провадження у справі про банкрутство
Провадження у справі про банкрутство складається з таких стадій:
1. Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом п'яти днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це можливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у т. ч. вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.
382
2. Підготовче засідання арбітражного суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень сторін. За результатами цього засідання виноситься ухвала, якою:
• на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство;
• зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).
Крім того, ухвалою визначаються:
- розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;
- дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);
- дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);
- дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);
- дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).
У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.
3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом одного місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.
4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.
5. Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення
383
спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної постанови господарського суду:
- завершується підприємницька діяльність банкрута;
- вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута;
- припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута;
- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної процедури;
- припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше;
- в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.
6. Проведення ліквідаційної процедури (див. у наступній темі). На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:
• боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
• подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
• у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;
• у встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією;
• затверджено мирову угоду;
• у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;
• боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
• кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
384
[тема 2О.| Судові процедури,
що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство
1. Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.
2. Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство.
3. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство.
4. Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство.
5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство.
1. Поняття судових процедур,
що застосовуються до боржника
в процесі провадження справи про банкрутство
До боржника в процесі провадження у справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури:
• розпорядження майном боржника;
• мирова угода;
• санація (відновлення платоспроможності боржника);
• ліквідаційна процедура.
З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон (ст. 3) передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів господарювання, обов'язок вжиття яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких заходів належать:
• подання боржникові фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами;
• взяття на себе зобов'язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові;
• досудова санація державних підприємств, що провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України) і регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств».
385
Однак ці досудові процедури не завжди є ефективними: платоспроможність боржника відновити не вдається і кредитори (в окремих випадках - сам боржник) ініціюють порушення провадження у справі про банкрутство.
Разом з тим Закон містить положення про застосування до боржника судових процедур, спрямованих на зменшення його заборгованості в результаті ефективного управління його майном чи навіть на відновлення платоспроможності боржника та врегулювання конфлікту між ним і кредиторами. Відповідно до ст. 212 ГК та ст. 4 Закону такими процедурами є: розпорядження майном боржника, санація, мирова угода. Лише у разі неефективності цих процедур та/або неможливості застосування деяких з них (санації, мирової угоди) господарський суд застосовує ліквідаційну процедуру.
2. Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство
Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.
Розпорядження майном боржника — обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника — призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.
До функцій розпорядника майном боржника належать:
• вжиття заходів щодо захисту майна боржника;
• аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення;
• розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду;
386
• ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;
• скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;
• виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про:
- реорганізацію та ліквідацію боржника;
- створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юридичних особах;
- створення боржником філій та представництв;
- виплату дивідендів;
- проведення боржником емісії цінних паперів;
- вихід із складу учасників боржника юридичної особи;
- придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. За згодою розпорядника майна органи управління боржника:
• приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;
• укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видачі позик (кредитів); поручительства та видачі гарантій; уступки вимоги; переведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Розпорядник майна призначається на строк до шести місяців, який може бути продовжений чи скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника майна боржника.
При проведенні даної процедури боржник може одночасно задовольнити вимоги усіх кредиторів відповідно до реєстру повністю або частково в однаковому для всіх пропорційному відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та розпорядника майна). Проведення таких розрахунків свідчить про відновлення платоспроможності боржника і господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпорядження майном боржника завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є обов'язковою сама по собі, однак принаймні одна з них має бути застосована.
387
3. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство
Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.
Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення (повністю чи частково) боргу, боржника на певних умовах, в тому числі - набуття права власності на його майно).
Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.
З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у т. ч. мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрут-
388
ства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; інші повноваження, передбачені Законом).
Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом кредиторів та затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт має містити відомості про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.
Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:
- про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;
- про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.
Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі вста-нрвлення господарським судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту У встановлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
389
4. Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство
Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) -це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів -комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.
Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону.
Дуже важливим для процедури мирової угоди є положення ч. 2 ст. 36 Закону, згідно з яким органи податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за справлянням податків і зборів, зобов'язані при укладенні мирової угоди погодитись на:
- списання податкового торгу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;
- прощення (списання) частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про порушення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості.
Зміст мирової угоди:
• обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;
• факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на активи боржника бо його корпоративні права боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та
390
наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і відповідно - припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
У разі незатвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.
За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'я-їити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою годою.
5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство
Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна
шрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ііквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути продовжена арбітражним судом ще на шість місяців.
Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури та забезпечує задоволення визнаних судом їимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.
Ліквідаційна комісія (її склад) призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів.
Ліквідатор виконує такі повноваження:
• здійснює функції органів управління (керівника) банкрута;
• приймає до свого відання майно банкрута, управляє та роз-юряджається ним;
• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
391
• вживає заходів щодо виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб (включаючи дебіторську заборгованість);
• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу (усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури);
• звільняє працівників банкрута згідно з трудовим законодавством;
• заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є не-оплаченими;
• подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю чи частково, за наявності передбачених Законом підстав (якщо: виконання договору завдає збитків боржникові; договір є довгостроковим (понад рік); виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника);
• вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
• реалізує майно банкрута в установленому порядку (оповіщення через засоби масової інформації про погоджений з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; застосування, як правило, конкурентних способів продажу майна; акумуляція коштів, отриманих від продажу майна банкрута, на основному рахунку боржника) та здійснює інші повноваження.
Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів відповідно до черговості.
В першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети;
в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку,- у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; (
г) витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
392
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із:
а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);
б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку;
в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів (вкладників).
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у т. ч. і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Юридичне значення черговості задоволення вимог кредиторів: вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги; у разі недостатності коштів банкрута для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт та ліквідаційний баланс, які з врахуванням думки членів комітету кредиторів затверджуються господарським судом. Наслідки затвердження ліквідаційного балансу: а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося, не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства,-виноситься ухвала про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по боргах у банкрута залишилося майно, достатнє (згідно із законодавством) для його функціонування, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
393
Незатвердження звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. В такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій.
Зазначений порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є загальним. Особливості процедури банкрутства встановлені Законом для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності - містоутворюючих підприємств, особливо небезпечних підприємств, страховиків, сільськогосподарських підприємств, професійних учасників цінних паперів, індивідуальних підприємців, селянського (фермерського) господарства, відсутнього боржника та боржника, що ліквідується власником, а також передбачені особливості провадження санації боржника його керівником.
Контрольні запитання
1. У чому полягає призначення інституту банкрутства?
2. Які ознаки банкрутства?
3. Розкрийте поняття «суб'єкт банкрутства».
4. Назвіть матеріально-правові та процесуально-правові підстави порушення провадження справи про банкрутство?
5. В яких судах розглядаються справи про банкрутство?
6. Чи може ініціювати порушення провадження справи про банкрутство сам боржник?
7. Які категорії осіб беруть (можуть брати) участь у справі про банкрутство?
8. Назвіть категорії суб'єктів господарських правовідносин, які не можуть бути визнані банкрутом. Обґрунтуйте відповідь.
9. Які стадії можна виділити в процесі провадження справи про банкрутство?
10. У чому полягає роль кредиторів у справі про банкрутство? В якій формі вони діють? Як приймають рішення, що мають значення у справі, зокрема, щодо запровадження певних судових процедур та призначення арбітражного керуючого (розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора)?
11. Які судові процедури застосовуються у справі про банкрутство? Яке їх призначення?
12. Яка із судових процедур є обов'язковою у справі про банкрутство? Обґрунтуйте відповідь.
13. За наявності яких підстав припиняється провадження у справі про банкрутство?
14. Розкрийте зміст та порядок ведення процедури санації у справі про банкрутство.
394
15. Чим відрізняється мирова угода від решти судових процедур у справі про банкрутство?
16. За наявності яких умов і в якому порядку запроваджується ліквідаційна процедура? Яка особа її очолює? Яке призначення ліквідаційної процедури?
17. В чому полягають правові наслідки визнання боржника банкрутом?
18. Відповідно до якоТ черговості покриваються борги банкрута?
19. Чим завершується ліквідаційна процедура?
20. Чи може суб'єкт господарювання, визнаний банкрутом, продовжити господарську діяльність після завершення ліквідаційної процедури?
Нормативні акти
Господарський кодекс України (глава 23 «Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» - статті 209-215).
Цивільний кодекс України (ст. 18, ч. З ст. 110).
Закон України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України від 30.06.1999 р.) // ВВР України-1999,- № 42-43.- Ст. 378 (з наступними змінами та доповненнями).
Господарський процесуальний кодекс України / в ред. Закону від ВВР України.-1992.- № 6.- Ст. 56 (з наступними змінами та доповненнями).
Закон України від 22.04.1993 р. «Про аудиторську діяльність» // ВВР України,- 1993.-№23.-Ст.243; 1995-№ 14.-Ст. 88.
Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» // ВВР України.-1999.-№ 24.-Ст. 207.
Закон України від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» // Урядовий кур'єр.- 2001.- 26 грудня.
Закон України від 07.02.2002 р. «Про судоустрій України» // ВВР України.- 2002.-№ 27-28.-Ст. 180.
Указ Президента України від 17.06.1996 р. № 435/96 «Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій» // Урядовий кур'єр.- 1996.— 27 червня 1996 p.- № 117-118.
Указ Президента України від 21.04.1998 р. «Про утворення в арбітражних судах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство» // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1998.- № 3.- С 14.
Положення про Міністерство економіки України: Затв. Указом Президента України від 23.10.2000 р. // Офіційний вісник України.- 2000.- № 43 (від 10.11.2000 p.).
Постанова Кабінету Міністрів України від 8.02.1994 р. № 67 «Про затвердження Положення про порядок проведення санації державних підприємств» // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію,- 1994.-№ 7.- С 12-15.
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.12.1995 р. № 966 «Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію з питань санації, банкрутства та реструктуризації підприємств» // ЗП України - 1996.- № 7,- Ст. 115.
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1996 р. № 1403 «Про Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.- 1997.- № 5.- С 24-28.
Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 р. № 922 «Про особливості санації підприємств агропромислового комплексу» // Урядовий кур'єр.- 1998.- 2 червня.
Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» // Урядовий кур'єр.-2000.- 17 травня.
395
Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.2000 p. № 691 «Про створення державної госпрозрахункової установи «Агентство з питань банкрутства» // Бюлетень законодавства і юридичної практики.- 2002.- № 4: Законодавство про банкрутство.- С. 84-85.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. № 765 «Про реалізацію статей 31 і 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» //Урядовий кур'єр.- 2000- 21 червня.
Положення про державну госпрозрахункову установу Агенство з питань банкрутства: Затверджено наказом Міністерства економіки України від 06.06.2000 р. № 114 // Бюлетень законодавства і юридичної практики- 2002- № 4: Законодавство про банкрутство.- С. 85-89.
Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції: Затверджено наказом Міністерства економіки від 05.12.2000 р. № 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики.-2002.- № 4: Законодавство про банкрутство.- С. 106-109.
Порядок подання пропозиції арбітражному суду щодо кандадатур арбітражних керуючих: Затверджено наказом Міністерства економіки України від 25.04.2001 р. № 87 // Бюлетень законодавства і юридичної практики.- 2002.- № 4: Законодавство про банкрутство.-С 103-106.
Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів): Затверджено наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49 // Бюлетень законодавства і юридичної практики.-2002.-№ 4: Законодавство про банкрутство.- С 100-102.
Наказ Міністерства економіки України від 25.04.2001 р. № 87 «Про затвердження Порядку подання пропозицій арбітражному суду щодо кандидатур арбітражних керуючих» // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 3.- С. 70-72.
Положення про Комісію з питань неплатоспроможності: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181 // Офіційний вісник України.- 2001-№98.-Ст. 1728.
Наказ Фонду державного майна України ві 05.10.2001 р. № 1809 «Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію» // Вісник господарського судочинства.-2002.-№ 1.-С. 100-103.
Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 05.10.2001 р. № 1809 // Бюлетень законодавства і юридичної практики.- 2002.- № 4: Законодавство про банкрутство.-С. 138-142.
Положення про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію: Затверджено наказом Фонду державного майна України від 12.10.2001 р. № 1865 // Вісник господарського судочинства.-2002.-№1.-С 104-108.
Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства: Затверджено наказом Міністерства економіки України від 17.01.2001 р. № 10 // Бюлетень законодавства і юридичної практики.- 2002.- № 4: Законодавство про банкрутство-С 122-129.
І Матеріали судової практики
Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.11.1997 р. № 02-5/444 // Вісник Вищого арбітражного суду України- 1998- № 1.- С 85-100; 1998- № З- С 66-^7 (з наступними змінами).
396
Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби: Розв'яснення Президії Вищого господарського суду України від 21.08.2001 р. № 02-5/926 // Бюлетень законодавства і юридичної практики- 2002.- № 4: Законодавство про банкрутство.- С. 286-289.
Про деякі питання, пов'язані з введенням мараторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 19.03.2002 р. № 01-8/307//Вісник господарського судочинства-2002-№2.-С 157-158.
Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство (за матеріалами Вищого господарського суду України: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 25.03.2002 р. № 01-8/339 // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 3.- С 116-122.
Про порядок подання пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих у справах про банкрутство: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 01.04.2002 р. № 01-8/376 // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 3.-С.126-127.
Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.04.2002 р. № 01-8/447 // Вісник господарського судочинства,- 2002.- № 3.- С. 128-129.
Збірники нормативних актів Науково-практичні коментарі
Законодавство України про банкрутство: Збірник норм, актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України (вид-во Юрінком Інтер).- 2002.- № 4.- 335 с
Фінансові санкції за законодавством України: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Інтер, 2001.-416 с
Господарський процесуальний кодекс. З постатейним матеріалом / Укладач В. Е. Бе-ляневич-К.: Юстініан,2002.-544с
Додаткова література
Афанасьев P. Розвиток державного регулювання запобігання банкрутству в Україні // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1998.-№ 10.-С. 10-15.
Афанасьев Р. Г. Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 2000.-№ 1.
Баранець М. Актуальні проблеми розгляду справ про банкрутство // Збірник рішень та арбітражної практиви Вищого арбітражного суду України.- 1997.-№ 1.- С. 176-180.
Бірюков О. М. Напрямки удосконалення законодавства про банкрутство України // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, травень 1996 р.- К., 1996.- С. 258-260.
Бірюков О. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних держав. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- К., 1999-20 с.
Варгіч С. С. Реформування власності в Україні через банкрутство // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.- 2000.-№ 3.- С. 74-75.
Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е. Васильева-М.: «Международные отношения», 1993.- С. 440-470.
Дмумагелъдиева Г. Арбитражный управляющий как особый субъект хозяйственного права//Підприємництво, господарство і право.-2001.-№ 8.-С. 15-18.
Джунъ В. Техніко-юридичні аспекта застосування інституту санації у сфері банкрутства // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.-1995.-№3/4.-С 289-290.
397
Джунъ В. Про необхідність розширення кола реорганізаційних процедур інституту неспроможності // Право України.- 1999.-№ 2.- С 10-14.
Джунъ В. Система антикризового управління як визначальний напрям реформи інституту неспроможності // Право України.- 1999.- № 4.- С. 88-89.
Джунъ В. В. Про заходи реформування процесуального режиму інституту неспроможності//Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1999.-№ І.-С. 143-147.
Джунъ В. В. Концептуальні засади реформи інституту неспроможності // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1999.-№ І.-С. 182-184.
Джунъ В. В. Про доцільність створення спеціальних судів для розгляду справ про неспроможність // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 2000.- № 1.
Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні.- Львів: Інститут технології, бізнесу і права, 2000.- 180 с
Джунь В. Щодо оптимізації механізму врегулювання неплатоспроможності банків // Право України.- 2000.- № 12.- С 40-42.
Джунь В. В. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність // Вісник господарського судочинства.- 2002.- №. 3.- С 155-160.
Дубовик О. Е. Становление института арбитражных управляющих в Украине // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління: Збірник наукових праць. Т. 4.- Одеса: «Астропринт», 2001.- С 93-102.
Закурін М. К. Проблеми реалізації мирової угоди у разі її невиконання обома або однією зі сторін // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 2.- С 45-46.
Коломієць О. О. Визнання громадянина-підприємця банкрутом // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С 51-52.
Костицъкий В. В. Банкрутство як правова форма пошуку ефективного власника // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуски 45-48.-Київський університет: ВГЦ, 2002-№ 48.-С 288-295.
ЛочманЯ. Процедура банкрутства банків // Право України.- 2001.- № 3.- С 61-63.
Мапыга В. А. Экономико-правовое предупреждение сокрытия банкротства // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу» (17-18 квітня 2001 p., м. Київ).- С 100-103.
Овсянникова О. В. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в дії // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: Тези виступів учасників «Круглого столу» (17-18 квітня 2001 р., м. Київ).-С. 107-111.
Подцерковний О. 77. Проблеми мирових угод в арбітражному процесі // Правосуддя -гарант законності у сфері економічних правовідносин. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А. І. Комарової, Д. М. Притики, В. В. Медведчука, М. О. Потебенька та ін.- К., 2000. Том 21 (2).- С 142-147.
Поляков Б. М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика.- Донецк: Изд-во «Донбасс», 2001.- 480 с.
Поляков Б. М. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине.- Донецк: Донбасс, 2001.- 340 с.
Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутсва // Право України.-2001.- №7.- С. 39-43.
Поляков Б. М. Арбітражний керуючий - найзалежніша особа процедури банкрутства // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 3.- С. 86-89.
Поляков Б. М. Мораторий как необходимый элемент процедуры банкротства // Підприємництво, господарство і право.- 2001- № 10.-С 14-16.
Поляков Б. М. Вдосконалення процесуального законодавства про банкрутство // Вісник господарського судочинства.-2002.-№ 2-С. 52-57.
Поляков Б. М. Деякі питання по ініціюванню провадження справ про банкрутство // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 1.- 109-114.
Поляков Б. М. Ліквідація як процедура банкрутства в Україні // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 2.- С 34-44.
398
Поляков Б. М. Особливості здійснення процедури санації керівником боржника // Підприємництво, господарство і право.- 2002.- № 1,- С 6-Ю.
Поляков Б. М. Правове регулювання процедури розпорядження майном у справі про банкрутство // Вісник господарського судочинства.- 2002.-№ 4.- С 122-132.
Поляков Б. М. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства). Автореферат дис.... докт. юрид. наук.- Донецьк, 2003.- 38 с
Попадюк С Способи захисту інтересів кредиторів і боржника у процедурах банкрутства // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів.- С 301-302.
Притика Д. М., Тітов М. І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес: Навчальний посібник.-Харків: Консум, 1999.-Ч. II-С 182-240.
Пронська Г. В. Деякі питання удосконалення законодавства про банкрутство // Вісник Вищого арбітражного суду України- 1995.- № 3/4- С. 284-289.
Радзивілюк В. В. Деякі питання вдосконалення законодавства про банкрутство // Концепція розвитку законодавства України.-К., 1996.-С 199-200.
Радзивилюк В. Некоторые вопросы ключевой терминологии Закона Украины «О банкротстве» // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1997.-№ 5.- С. 30-33.
Радзивілюк В. В. Деякі питання правового регулювання реорганізації та ліквідації суб'єктів банкрутства // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 36.- 1998-С. 36-40.
Радзивілюк В. В. Проблеми вдосконалення правового регулювання та термінологічні проблеми деяких судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника та санації // Правосуддя - гарант законності у сфері економічних правовідносин. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А. І. Комарової Д М. Притики, В. В. Медведчука, М. О. По-тебеньката ін-К., 2000. Том 21 (2).-С 103-107.
Радзивілюк В. В. Деякі питання, пов'язані з регламентацією ведення судової процедури санації // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: тези виступів учасників «Круглого столу» (17-18 квітня 2001 p., м. Київ).- С 104-106.
Радзивілюк В. В. Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження. Автореф. дис.... канд. юрид. наук.- К., 2001,- 17 с
Радзивілюк В. В. Судова процедура санації: проблеми визначення і термінології // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 2.- С 197-203.
Радзивілюк В. В. До питання про класифікацію санаційних процедур // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуски 49-51.-2003.-№ 51- С 144-146.
Рябцева Я. Г. Відповідальність арбітражного керуючого // Вісник господарського судочинства.- 2004.- № 1.- С 356-359.
Тітов М. Уточнення поняття банкрутства - визначальний напрям подальшого вдосконалення Закону України «Про банкрутство» // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1996.-№ 1.- С 194-198.
Тітов М. Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб'єктів банкрутами. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.-Харків, 1997.
Тітов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського.- X.: Консум, 1997.- 192 с
Сгара Э. Мировое соглашение в процедуре санации // Підприємництво, господарство і право-2003.-№ 1.
СПЕЦІНЛЬНП ЧПСТИНН
«все книги «к разделу «содержание Глав: 16 Главы: < 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. >