Розділ 8 ОСОБЛИВОСТІ ПРПВОВОГО РЕГУПЮВНННЯ ОКРЕМИЙ ВИДІВ ГОСПОДПРСЬКИХ ВІДНОСИН
І Тема 21.1 Загальні засади Бракування специфіки окремий видів господарський відносин у процесі їн правового регулювання
1. Об'єктивні підстави спеціального регулювання певних видів господарських відносин.
2. Класифікація господарських відносин за різними критеріями.
3. Принципи врахування специфіки господарювання в процесі правового регулювання.
1. Об'єктивні підстави спеціального регулювання певних видів господарських відносин
Економіка країни - досить складна сфера суспільної діяльності. Відповідно складними є господарські відносини, що формуються в цій сфері. Наявність в цих (господарських) відносинах загальних рис, що притаманні всім або переважній більшості їх видів, зумовлює так зване загальне правове регулювання цих відносин - щодо основних засад створення, діяльності та припинення суб'єктів, їх майнової основи, договірних засад взаємовідносин між ними, відповідальності за порушення встановленого порядку у сфері господарювання, в т. ч. у сфері економічної конкуренції, негативних наслідків неефективного господарювання у формі визнання цих суб'єктів банкрутами.
400
Втім, господарські відносини надзвичайно різноманітні, що спричинено складністю господарського життя - багатогалузевістю сучасної економіки, різними умовами господарювання, залежно від певних категорій об'єктів, певних територій, щодо певних суб'єктів, незвичних умов господарювання (надзвичайних ситуацій, військового стану) тощо.
Так, банківська діяльність відрізняється від інших видів господарської діяльності і суб'єктним складом, і правовим становищем суб'єктів такої діяльності, і державним регулюванням банківської сфери, і вимогами до банківських операцій.
Особливість притаманна і господарській діяльності, що здійснюється на певних територіях (наприклад, на території державного кордону). Здійснення інвестування за участю іноземного інвестора характеризується не лише специфікою його правового становища та формами іноземного інвестування, а й спеціальним правовим режимом іноземних інвестицій. Незвичні (екстремальні) умови господарювання також впливають на правове становище суб'єктів господарювання, щодо яких можуть застосовуватися заборонені за звичайних умов господарювання заходи - вилучення майна, зокрема, необхідного для задоволення публічних потреб і відповідно -попередження чи зменшення негативних наслідків надзвичайної ситуації (військового стану).
Зазначені обставини зумовлюють спеціальне регулювання певних категорій господарських відносин, що знайшло відображення у Господарському кодексі України, кілька розділів якого (VI-VIII) присвячено такому регулюванню, а також великій кількості спеціальних законів та прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів.
2. Класифікація господарських відносин за різними критеріями
Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин, зафіксовані у ст. 258 ГК України, відповідно до якої особливості правового регулювання господарських відносин залежать від:
а) сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини;
б) особливостей певної галузі господарювання;
в) виду господарської діяльності;
г) економічної форми результату господарської діяльності;
401
д) простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку, території зі спеціальним правовим режимом);
є) особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини;
є) суспільного поділу праці, що склався;
ж) суб'єктного складу, походження та порядку використання майна (зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування).
Окремі статті розділу VI Господарського кодексу присвячені класифікації господарської діяльності (ст. 259), народного господарства (ст. 260), матеріального виробництва (ст. 261), продукції як результату господарської діяльності (ст. 262).
Так, відповідно до ст. 259 ГК, вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.
Класифікація господарської діяльності за цими критеріями на певні види має практичне значення, а саме:
• для правового регулюванні господарської діяльності з урахуванням її специфіки;
• при здійсненні державного управління народним господарством з урахуванням особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності;
• для забезпечення державного управління народним господарством та учасників господарського життя обліково-статистичною інформацією, яка має задовольняти їх потреби в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях. З цією метою, а також для впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації тех-ніко-економічної та соціальної інформації. Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту.
402
Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів.
Складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації, яка використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин, а також органами державної влади та органами місцевого самоврядування в процесі управління господарською діяльністю, є загальна класифікація галузей народного господарства. Галузь народного господарства — це сукупність всіх суб'єктів господарювання (їх виробничих одиниць), які здійснюють переважно однакові функції (ч. 1 ст. 260 ГК України).
За критерієм створюваних благ розрізняють:
• галузі сфери матеріального виробництва - галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності);
• галузі сфери нематеріального виробництва (невиробнича сфера) - галузі, що забезпечують надання різноманітних послуг (банківських, страхування, посередницьких, комерційної концесії та ін.).
У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).
До сфери матеріального виробництва належать промислові підприємства, які виробляють і реалізують на підставі відповідних договорів (поставки, купівлі-продажу, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції енергопостачання тощо) товари народного споживання та/або продукцію науково-технічного призначення.
Невиробнича сфера - більш різноманітна. Вона включає суб'єктів господарювання, які надають різноманітні послуги на підставі відповідних договорів. У Господарському кодексі окремі глави або параграфи присвячені таким галузям нематеріального виробництва, як:
- господарсько-торговельна діяльність - глава 30;
- комерційне посередництво (агентські відносини) - глава 31;
- перевезення вантажів - глава 32;
- банківська діяльність - параграф 1 глави 35;
403
- страхування - параграф 2 глави 35;
- посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами -параграф 3 глави 35;
- аудит - параграф 4 глави 35;
- комерційні концесії - глава 36;
- концесійна діяльність (якщо вона обмежується управлінням та експлуатацією об'єкта концесії) - глава 40 розділу VIIIГК.
- відносини, що складаються у процесі організації та здійснення окремих видів діяльності, характеризуються специфічними ознаками, а отже,- потребують спеціального регулювання за допомогою вищезгаданих положень ГК та спеціальних нормативно-правових актів (подаються до кожної теми цього розділу, а також у списку нормативно-правових актів до цього розділу).
Зазначені види господарської діяльності можна класифікувати за критерієм можливості чи неможливості їх поєднання з іншими видами господарської діяльності на:
- виключні види діяльності (не можна поєднувати з іншими видами господарської діяльності): банківська діяльність, страхування, аудиторська діяльність, посередницькі операції з цінними паперами;
-універсальні види господарської діяльності (можна поєднувати з будь-якими іншими видами діяльності, крім виключних, за умови дотримання встановлених законом вимог). До універсальних належать усі інші (крім виключних) види господарської діяльності і насамперед - виробнича та господарсько-торговельна діяльність. Крім того, слід зазначити, що при здійсненні кількох універсальних видів діяльності виділяють основну господарську діяльність (на якій спеціалізується суб'єкт господарювання) та допоміжну (яка здійснюється час від часу - залежно від потреби в ній суб'єкта господарювання). Так, основною діяльністю підрядних будівельних організацій є виконання будівельних та пов'язаних з ними робіт, проте при цьому така організація може мати підсобні цехи з виробництва певних будівельних матеріалів (наприклад, столярних виробів), що використовуються в основній діяльності та реалізуються третім особами.
Особливість притаманна і господарській діяльності будь-яких видів, що здійснюється:
• на певних територіях (спеціальні/вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, виключна/морська економічна зона України, державний кордон України, території та об 'єкти, що особливо охороняються);
• у незвичайних умовах {воєнного стану, надзвичайних ситуацій);
404
• за участю певних суб'єктів господарювання - іноземних інвесторів (іноземне інвестування), резидентів та нерезидентів, якщо при цьому матеріальні цінності перетинають державний кордон України (зовнішньоекономічна діяльність).
3. Принципи врахування специфіки господарювання в процесі правового регулювання
Специфіка господарських відносин, що виникають у певних галузях економіки, за участю певних суб'єктів, у процесі здійснення певних видів господарської діяльності, на певних територіях, у незвичайних умовах потребує спеціального правового регулювання, таке регулювання здійснюється відповідно до певних принципів, а саме:
• врахування загальних засад господарювання, визначених у першому розділі ГК України;
• визначення особливостей: встановлення господарських відносин певного виду; правового становища їх суб'єктів; договірних відносин між ними; відповідальності за порушення вимог спеціального законодавства;
• визначення спеціально уповноваженого органу, що здійснює державне регулювання в певній сфері господарювання, на відповідній території та/або в незвичайних умовах, а також повноважень цього органу;
• встановлення спеціальних умов господарювання шляхом надання певних пільг та гарантій суб'єктам господарювання (зокре-
іа, щодо дотримання їх майнових прав) та покладення на них (суб'єктів) додаткових обтяжень (наприклад, щодо підтримання
іайнової бази на певному рівні або заборони здійснювати інші види діяльності, крім основної).
Специфіка правового регулювання певних видів господарських відносин здійснюється за допомогою відповідних положень Господарського кодексу, Цивільного кодексу, спеціальних законів («Про банки і банківську діяльність», «Про страхування», «Про аудиторську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про правовий режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ін.) та прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів (основні з них вказані у відповідних темах).
Особливості правового регулювання певних видів господарських відносин більш ґрунтовно розглядатимуться в наступних
405
темах цього розділу. Проте особливості господарсько-торговельної діяльності, перевезення вантажів, капітального будівництва висвітлювалися в розділі IV «Господарські зобов'язання», зокрема в темі 15 «Особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів».
Контрольні запитання
1. Чим зумовлено спеціальне регулювання господарської діяльності?
2. За якими критеріями класифікуються господарські відносини?
3. Які види господарської діяльності належать до сфери матеріального виробництва?
4. У чому специфіка невиробничої сфери? Які види господарської діяльності належать до неї?
5. Чи може мати специфіку господарська діяльність залежно від території її здійснення?
6. Яким чином можуть впливати на господарську діяльність умови її здійснення?
7. Відповідно до яких принципів здійснюється спеціальне регулювання господарських відносин?
І тема 22.1 ПРЯВОВЕ РЕГУЛЮВНННЯ
----біржової діяльності
1. Поняття, ознаки та види бірж.
2. Правове становище товарної біржі:
2.1. Порядок створення, функції, права та обов'язки товарної біржі.
2.2. Угоди товарної біржі.
2.3. Правила біржової торгівлі.
3. Особливості правового становища фондової біржі.
1. Поняття, ознаки та види бірж
Запровадження ринкових засад та форм господарювання в економіку України зумовило широке застосування конкурентних способів укладання господарських договорів на реалізацію майна (у т. ч. цінних паперів як специфічного виду майна) шляхом проведення торгів і, відповідно, спеціалізованих організацій, що здійснюють організаційно-правове забезпечення проведення торгів та надання пов'язаних з цим послуг. Серед таких суб'єктів господарських відносин особливе місце посідають біржі - одна з найстаріших організаційно-правових форм, що використовується для проведення торгів.
406
Універсальне поняття біржі в господарському законодавстві України відсутнє, оскільки правове становище двох основних видів бірж - фондової і товарної - регулюється різними нормативно-правовими актами - Законом України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» і Законом України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу». У Господарському кодексі України положення про ці види бірж містяться в різних главах: про товару біржу - в четвертому параграфі «Біржова торгівля» глави 39 «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарства», про фондову біржу -в параграфі 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Водночас аналіз положень зазначених законів та відповідних положень ГК України дозволяє виділити такі спільні кваліфікуючі ознаки біржі будь-якого виду:
• корпоративні засади створення та діяльності (організація корпоративного типу), що передбачає створення кількома (для фондової - щонайменше 20) особами, які після державної реєстрації біржі набувають статусу учасника біржі; управління біржею за допомогою системи органів, вищим з яких є загальні збори членів біржі;
• спеціальний предмет діяльності, некомерційної за своїм характером,- організація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно (продукцію, товари чи цінні папери), сприяння формуванню їх біржового курсу (шляхом біржового котирування цін на підставі реєстрації цін, що виникають стихійно на окремій біржі з урахуванням укладених біржових угод); збирання й обробка інформації товарів (цінних паперів), що допускаються до торгів на біржі, регулювання біржових операцій (порядку укладення біржових угод);
• заборона здійснювати комерційне посередництво;
• можливість отримання плати за послуги, що надаються біржею за встановленими нею цінами (відповідно до встановленого нею розміру плати) з метою забезпечення основної діяльності й покриття пов'язаних з нею витрат;
• наявність власного майна, що формується за рахунок внесків учасників та інших джерел, передбачених на підставі закону статутом біржі;
• обов'язковість двох локальних документів, на підставі яких функціонує біржа,- статуту біржі та правил біржової торгівлі;
• особливий порядок укладення угод на біржі, що визначаються правилами торгівлі на біржі, а також розгляду спорів, пов'язаних з біржовими угодами.
407
Узагальнення зазначених ознак дозволяє дати визначення біржі як некомерційної господарської організації корпоративного типу, що забезпечує організацію та проведення торгів на біржі й укладення за результатами торгів біржових угод, а також може надавати за плату пов'язані з основною діяльністю послуги (крім комерційного посередництва).
Залежно від виду майнових цінностей (цінні папери чи товари), щодо яких здійснюється організація та проведення торгів, розрізняють фондові біржі і товарні біржі.
Фондова біржа оперує цінними паперами, обіг яких не обмежений, а товарна біржа - традиційними видами майна (рухоме й нерухоме майно, що може вільно продаватися на конкурентних засадах). Своєю чергою товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями.
Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на вузькоспеціалЬовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).
Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф 'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.
Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких крім членів біржі в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.
2. Правове становище товарної біржі
2.1. Порядок створення, функції, права та обов'язки
Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством. Так, засновниками і членами
408
товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.
Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.
Кожний із засновників сплачує пайовий внесок, розмір якого визначається в укладеній між ними угоді.
Статут товарної біржі на етапі її створення приймається засновниками з дотриманням вимог Закону «Про товарну біржу» (ст. 6) щодо його змісту, зокрема необхідності визначення:
- найменування та місцезнаходження біржі;
- складу засновників;
- предмета і цілей діяльності біржі;
- видів фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;
- органів управління біржею, порядку їх утворення, компетенції;
- організаційної структури біржі;
- порядку прийняття у члени біржі та припинення членства;
- прав та обов'язків членів біржі та біржі перед третіми особами, а також членів біржі перед біржею та біржі перед її членами;
- порядку й умов застосування санкцій;
- майнової відповідальності членів біржі;
- порядку припинення біржі.
У статуті можуть передбачатися й інші положення, що стосуються створення та діяльності товарної біржі.
Державна реєстрація товарної біржі здійснюється в загальному порядку, встановленому для підприємств (юридичних осіб). З моменту державної реєстрації товарна біржа набуває статусу юридичної особи і відповідно - право здійснювати свою діяльність згідно із спеціальною правосуб'єктністю.
Крім вищезгаданих функцій, товарна біржа також розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі; виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами. Рішення арбітражної комісії біржі є обов'язковими і мають силу виконавчого документа.
Відповідно до визначених функцій товарні біржі наділяються сукупністю прав та несуть встановлені законом обов'язки.
409
Товарна біржа має право:
- встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;
- створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;
- розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;
- зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;
- встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;
- встановлювати інші грошові збори;
- встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;
- засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;
- укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за кордоном України;
- вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності;
- видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні та рекламні видання;
- здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі. Основні обов'язки товарної біржі полягають у забезпеченні
створення необхідних умов для біржової торгівлі, регулювання біржових операцій, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що обертаються на біржі. Біржа також зобов'язана надавати організаційні та інші послуги членам і відвідувачам біржі, здійснювати збирання, обробку і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.
Управлінні товарної біржею здійснюється за допомогою системи органів: загальні збори членів біржі як вищий її орган, що обирає інші органи - біржовий комітет (рада біржі), що діє у перерві між зборами, контрольну (ревізійну) комісію. Крім того, для управління біржею формується (в т. ч. з числа найманих працівників) виконавча дирекція та спеціальні підрозділи (розрахункова палата,
410
біржовий арбітраж, котирувальна комісія, інші допоміжні служби, що діють на підставі положень, затверджених загальними зборами чи уповноваженим ними органом).
Майно товарної біржі, що належить їй на праві власності, формується за рахунок:
• пайових, вступних та періодичних внесків;
• надходжень від біржових операцій та надання послуг підрозділами біржі;
• штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржової торгівлі;
• інших грошових надходжень, що не суперечать чинному законодавству.
Використання майна товарної біржі здійснюється відповідно до порядку, визначеного загальними зборами її членів.
Члени товарної біржі мають особливий правовий статус, який може набуватися різними шляхами: через участь у заснуванні товарної біржі і сплати пайового внеску; шляхом вступу згідно з встановленим статутом порядком до складу членів біржі та сплати вступного внеску, що має дорівнювати вартості «біржового місця» (ця величина визначається виходячи з попиту і пропозиції на «біржове місце»). Членство товарної біржі забезпечує управнення власника щодо «біржового місця», які можуть реалізовуватися безпосередньо членом біржі чи продаватися ним за встановленими біржею правилами.
Член товарної біржі має право сам або через свого представника:
• здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;
• брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів;
• здійснювати всі управнення, що випливають із сплати пайового чи вступного внеску;
• користуватися усіма послугами біржі. Рівночасно член товарної біржі зобов'язаний:
• додержувати статуту біржі, біржових правил торгівлі, рішень загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі);
• провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов'язань перед третіми особами та біржею;
411
• сплачувати членські внески;
• вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі;
• подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі;
• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію товарної біржі.
Членство в товарній біржі може бути припинено на підставах та в порядку, визначених статутом біржі.
2.2. Угоди товарної біржі: поняття, види, порядок укладання
Однією з особливостей товарної біржі є порядок укладання на ній угод та вимоги до їх змісту і форми.
Біржовою визнається угода, що відповідає сукупності умов:
а) якщо за своїм змістом вона є угодою на реалізацію майна (купівлю-продаж, поставку, обмін товарів), допущеного до обігу на товарній біржі. Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж;
б) якщо її учасниками є члени біржі та вона укладається членами біржі або за їх дорученням біржовими брокерами;
в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і за умови такої реєстрації не підлягає нотаріальному посвідченню (щодо угод з нерухомістю). Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає).
Особливості укладання біржових угод врегульовано ст. 15 «Біржові операції» та ст. 17 «Правила біржової торгівлі» Закону «Про товарну біржу». Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, що їх також затверджують біржові комітети. ,
Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм розрізняють біржові угоди:
з негайним виконанням («угоди на реальний товар» або «касові угоди»). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме «негайне» виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказа-
412
них біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;
термінові (угоди на строк). Згідно з такими угодами організа-ція-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (господарське відання чи оперативне управління) орга-нізації-покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором. По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються наперед, на майбутнє. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк, або форвардною угодою.
Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати), товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту (п. 1.5.1 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»).
При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітентові такого форвардного контракту.
Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.
Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.
Строк зазначається у договорі (біржовому контракті). Найбільша тривалість цього строку також регулюється біржею в Правилах біржової торгівлі. До угод на строк належать також біржові угоди з товаром, який перебуває в дорозі, а також з товаром з наступним надходженням. Характерною особливістю угоди на строк є те, що договори такого роду можна багаторазово перепродувати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.
Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандартизова-
413
ний товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладення контракту.
Ф'ючерсний контракт визначається Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.5.2 ст. 1) як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.
Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.
Особливості ф 'ючерсноїугоди полягають у тому, що:
• предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару;
• предмет контракту і сам контракт мають бути стандартними (в тому числі щодо кількості та якості товару, способу встановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів;
• біржовий контракт (предмет ф'ючерса) укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії (до визначеного біржею «ліквідаційного строку»);
• особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зворотного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного строку. З свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ючерса за таким же курсом і до того ж строку.
Таким чином, ф'ючерс, маючи стандартне місце поставки, є предметом біржової купівлі-продажу протягом терміну його дії. Обіг ф'ючерсів забезпечують біржові спекулянти ф'ючерсами. Як учасники біржових торгів, вони привласнюють різницю між ціною кожного ф'ючерса (ціною ф'ючерсного ринку) і реальною ціною на товар на момент виконання ф'ючерса.
Комерційна ідея ф'ючерса полягає у страхуванні як продавця, так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар, і
Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін
414
реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і продати товар за ціною, більш вигідною, ніж ціна контракту.
Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на день його виконання, може продати його на біржі.
Купівля-продаж ф'ючерсів з метою страхування від несприятливого коливання цін на біржовий товар протягом строку їх дії називається хеджу>ванням.
Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
Перший продавець опціона (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.
Будь-який покупець опціона має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціона.
Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.
2.3. Правила біржової торгівлі
Укладення біржових угод відбувається згідно з Правилами біржової торгівлі, вимоги до змісту, порядку прийняття та особливості застосування яких за певних обставин регулює ст. 17 Закону «Про товарну біржу».
Правила біржової торгівлі, як внутрішній документ товарної біржі, регулюють порядок здійснення біржових операцій; порядок ведення біржової торгівлі; процедуру біржового арбітражу з цих питань, визначаючи при цьому:
- строк та місце проведення біржових операцій;
- склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;
- порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;
- порядок надання та розмір плати за користування послугами біржі;
- відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;
і - інші положення, встановлені органами управління біржі.
415
Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів біржі або уповноваженим ними органом.
З метою забезпечення цивілізованих правил торгівлі й відповідно - попередження зловживань її учасниками Закон «Про товарну біржу» (ч. 4 ст. 17) встановлює заборони щодо:
- купівлі та продажу товарів та контрактів з метою впливу на динаміку цін як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб;
- будь-яких погоджених дій учасників біржової торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін;
- поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.
Не підлягає розголошенню також зміст біржової угоди (за винятком назви товару, кількості, ціни, місця і строку виконання). Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.
Процедура проведення біржових торгів. Правила біржової торгівлі (далі - Правила) регулюють процедуру проведення біржових торгів, яка складається з таких етапів:
1. Проведення перед початком торгів реєстрації брокерів1, які прибули на торги, після чого вони допускаються в торговельний зал біржі.
2. Подання брокеру та реєстрація у встановлений Правилами строк особою, яка бажає купити або продати біржовий товар, заявки встановленої форми з повною інформацією щодо предмета.
3. Отримання брокерами інформаційних листів, в яких зазначаються перелік виставлених на торги товарів на поточний біржовий день, їх кількість, ціна.
4. Початок торгів за встановленим сигналом, після чого виставлені на торги товари оголошуються на інформаційному табло (на деяких біржах голосом).
5. Досягнення домовленості (у момент цього оголошення) бро-кером-продавцем і брокером-покупцем (голосом і спеціальними професійними жестами) щодо укладення майбутньої угоди.
1 Біржові брокери - фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ч. 1 ст. 16 Закону «Про товарну біржу»).
416
6. Оформлення і реєстрація біржових угод реєстраційним бюро (палатою) біржі у встановлений Правилами час.
7. Закінчення біржових торгів (і відповідно - припинення укладення угод) згідно із встановленим сигналом.
Відповідальність за порушення правил біржової торгівлі. За порушення Правил біржової торгівлі встановлюються (в самих же Правилах) санкції, які застосовуються біржею. Як правило, це штрафи у визначених розмірах, хоча може застосовуватися і така санкція, як позбавлення брокера права протягом певного часу брати участь у торгах. Рішення про застосування санкцій за порушення Правил біржової торгівлі приймається від імені біржового комітету його відповідальним представником (наприклад, генеральним директором біржі) у формі розпорядження.
3. Особливості правового становища фондової біржі
Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися. Саме фондова біржа зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та виконує інші функції, пов'язані з обігом цінних паперів.
Правову основу діяльності фондової біржі становить комплекс нормативно-правових актів різної юридичної сили:
Господарський кодекс України (статті 356-361, що визначає основні засади посередництва, пов'язаного з випуском та обігом цінних паперів (ст. 356), ліцензування (ст. 357) та умови здійснення цієї діяльності (ст. 358), вимоги до укладення угод щодо цінних паперів (ст. 359), основи правового статусу фондової біржі як торговця цінними паперами (ст. 360-361);
Закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» (статті 32-36): визначає поняття та основні засади створення та функціонування фондової біржі як організації, метою діяльності якої є організація укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних;
Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. № 331;
Положення про регулювання діяльності фондових бірж та торговельно-інформаційних систем, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 січня 1997 р. № 9 (в редакції рішення ДКЦПФР від 04.09.2003 р. № 364);
417
Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджені наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва та рішенням ДКЦПФР від 14 березня 2001 р. № 49/60, інші акти законодавства України, а також статут та правила фондової біржі.
Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їхньої діяльності). Засновники мусять мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонерові - торговцеві цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.
Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.2003 № 364.
Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в пункті 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (або про відмову у видачі - за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів з дня одержання передбачених Положенням документів. Для здійснення державної реєстрації фондової біржі до ДКЦПФР подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію фондової біржі;
2) копія протоколу зборів засновників щодо створення фондової біржі;
3) статут та засновницький договір фондової біржі;
4) список засновників, акціонерів, учасників фондової біржі із зазначенням найменування, місцезнаходження, коду ЄДРПОУ, номера та терміну дії ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльності по випуску та обігу цінних паперів, номерів телефонів;
5) документ, що засвідчує сплату засновниками внеску до статутного фонду фондової біржі у розмірі, передбаченому чинним законодавством;
6) копія договору, що передбачає передачу засновникам у власність або користування приміщення (частини приміщення);
7) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію фондової біржі. і
418
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі.
Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.
У статуті фондової біржі визначаються:
1) її найменування і місцезнаходження;
2) найменування і місцезнаходження засновників;
3) розмір статутного фонду;
4) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;
5) права і обов'язки членів фондової біржі;
6) організаційна структура;
7) компетенція і порядок створення керівних органів;
8) порядок і умови відвідування фондової біржі;
9) порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;
10) порядок припинення діяльності.
У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі.
Правіша фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:
1) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
2) порядок торгівлі на фондовій біржі;
3) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
4) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
5) порядок формування цін біржового курсу та їх публікацію;
і 6) обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності;
7) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
8) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
9) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
10) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.
, Порядок проведення торгів на фондовій біржі значною мірою подібний до порядку торгів на товарній біржі.
На фондовій біржі можуть укладатися вищезгадані види біржових угод - форвардні контракти та ф 'ючерсні контракти.
419
Державне регулювання щодо фондових бірж (як учасників ринку цінних паперів), включаючи й контроль за їх діяльністю, здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Антимонопольно комітет України, інші державні органи у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Відповідно до ст. 38 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 7 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Положення про державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах» (затверджено рішенням ДКЦПФР від 08.05.2001 р. № 14), ДКЦПФР призначає державних представників на фондових біржах, уповноважених здійснювати контроль за додержанням положень статуту та правил фондової біржі та брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.
Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в частині здійснення контролю за діяльністю фондових бірж, зокрема, є:
• здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;
• захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
• узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:
- реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринків цінних паперів;
- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;
- встановлює порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України;
- визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів - також з Націо-
420
нальним банком України особливості ведення обліку операцій з цінними паперами;
- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та призначає державних представників на фондових біржах;
- встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
- координує роботу по підготовці фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами, та проводить сертифікацію фахівців;
- розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери.
Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право:
- у разі порушення фондовою біржею законодавства про цінні папери, статуту та правил фондової біржі зупиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення таких порушень;
- проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності фондових бірж;
- надсилати фондовим біржам обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства;
- надсилати матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення;
- надсилати матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;
- розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти;
- порушувати питання про звільнення з посад керівників фон-
421
дових бірж у випадках недодержання ними чинного законодавства України, з метою захисту інтересів інвесторів та громадян;
- призначати тимчасово (до двох місяців) керівників фондових бірж, зупиняти або припиняти допуск цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними на будь-якій фондовій біржі, зупиняти кліринг та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту інтересів держави, інвесторів;
- вилучати під час проведення перевірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери.
Особливості припинення діяльності фондової біржі. Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі. її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.
Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства.
Контрольні запитання
1. У чому полягає особливість правового становища бірж як господарських організацій?
2. Які функції виконують біржі?
3. До якого виду господарських організацій (за критерієм організаційно-правової форми) належать біржі - унітарного типу чи корпоративного типу? Обґрунтуйте відповідь.
4. Які нормативно-правові акти регулюють біржову діяльність?
5. Відповідно до якого критерію (критеріїв) можна класифікувати біржі?
6. На підставі яких документів (установчих та внутрішніх) функціонують біржі?
7. У чому специфіка правового становища товарної біржі?
8. За якою ознакою (ознаками) можна класифікувати товарні біржі?
9. В якому порядку набувається статус члена товарної біржі?
10. Які види контрактів укладаються на товарній біржі?
11. Чим характерний порядок проведення торгів на товарній біржі?
12. Чи існує спеціальний порядок розгляду спорів на товарній біржі?
13. Чим відрізняються фондові біржі від товарних?
14. Яку організаційно-правову форму має фондова біржа?
15. В якому порядку здійснюється державна реєстрація фондової біржі?
16. Чим викликане державне регулювання діяльності фондових бірж? Який державний орган виконує ці функції щодо фондових бірж?
17. Яким вимогам повинні відповідати засновники та учасники фондової біржі?
18. Яка кількість учасників фондової біржі є мінімальною?
19. Чи є зменшення кількості учасників фондової біржі підставою для її припинення?
I тема 25.1 Правове регулювання комерційного посередництва (агентський відносин) у сфері господарювання
1. Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності.
2. Система нормативно-правових актів, що регулюють агентські відносини у сфері
гпгатляпмпгшыа
3. Агентський договір.
1. Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності
Комерційне посередництво - відносно новий вид господарських відносин, що зазвичай виникає на підставі своєрідного виду договору - агентського договору. Цей договір виник в англо-іериканському праві і, хоча має чимало спільних рис з традицій-тми договорами континентального права (законодавства країн зомано-германської правової традиції) - договором комісії та договором доручення, проте низка рис дозволяє виділити його в зкремий вид договору, а професійну діяльність щодо надання по-відповідно до таких договорів - виділити в специфічний вид господарської діяльності, що іменується комерційним посередництвом або агентською діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 Господарського кодексу України, комерційним посередництвом (агентською діяльністю) є підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом юслуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господар-:ької діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
Характерні ознаки агентських відносин:
• різновид підприємницької діяльності;
• спеціальний суб'єктний склад:
1) комерційний агент - суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який відповідно до визначених агентським поговором повноважень здійснює комерційне посередництво в інтересах та від імені другої сторони за договором (принципала), вступаючи при цьому у відносини з третіми особами; відтак не є комерційними агентами (а) підприємці, що діють хоча і в інтересах іншої сторони агентського договору (принципала), але від власного імені та (б) підприємці, які укладають угоди від імені принципала
423
стосовно себе особисто; залежно від сфер господарювання, в яких діють комерційні агенти, та пов'язаною з цим специфікою правового становища, можна класифікувати комерційних агентів за сферами їх діяльності: агент у сфері страхування; агент у сфері банківської діяльності; агент у сфері транспорту; агент з туризму; агент у сфері приватизації; митний агент; агент з проведення грошової лотереї; агент з виставок; агент з розміщення та викупу цінних паперів ІСІ1;
2) принципал (в ГК України іменується суб'єктом господарювання, від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок якого діє комерційний агент) - особа (фізична або юридична), якій комерційний агент надає посередницькі послуги щодо укладення угод або виконання фактичних дій у сфері господарювання відповідно до агентського договору); згідно із ГК (ч. 1 ст. 295) принципалом може бути лише суб'єкт господарювання, проте в спеціальних нормативно-правових актах щодо специфіки агентських відносин у певних сферах господарювання може бути передбачене й інше; так, наприклад, агенти з туризму, агенти з розміщення лотерей, страхові агенти вправі діяти (і зазвичай діють) в інтересах негос-подарюючих суб'єктів - громадян;
3) треті особи - це учасники відносин у сфері господарювання, з якими (щодо яких) комерційний агент укладає договори (виконує фактичні дії) від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок принципала; Господарський кодекс не встановлює вимог до таких осіб, а відтак - ними можуть бути будь-які учасники господарських відносин (якщо інше не встановлено спеціальним законодавством) незалежно від наявності у них статусу суб'єкта господарювання;
• підстави виникнення агентських відносин (ст. 296 ГК України) - агентський договір (у разі надання принципалом на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій) або схвалені принципалом фактичні дії комерційного агента (у разі схвалення принципалом угоди, укладеної в його інтересах комерційним) агентом без повноваження на її укладення
1 Подібна класифікація комерційних агентів була запропонована Р. О. Короткою в магістерській роботі «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання: порівняльно-правове дослідження», що була захищена на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка в січні 2004 р. (сторінки 82-88, 112-113).
424
або з перевищенням наданого йому повноваження, чи після закінчення терміну дії агентського договору;
• змістом агентських відносин є представницькі дії агента, котрі здійснюються від імені, під контролем і за рахунок принципала;
• мета встановлення агентських відносин — задоволення законних приватних інтересів учасників зазначених відносин - агента (щодо отримання прибутку від надання ним послуг з комерційного посередництва), принципала (щодо укладення комерційним агентом угод чи здійснення фактичних дій з третіми особами від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок принципала), третіх осіб (щодо отримання певних благ на підставі укладених з комерційним агентом угод чи в результаті здійснення ним фактичних дій від імені принципала, на авторитет якого покладаються треті особи);
• встановлення обмежень щодо здійснення агентської діяльності з метою захисту інтересів принципала та інших учасників агентських відносин, а саме: а) закріплена в ч. 4 295 ГК України заборона агентові укладати угоди від імені того, кого він представляє, та стосовно себе особисто; б) можливість встановлення на рівні закону заборони здійснення агентської діяльності (комерційного посередництва) в окремих галузях господарювання.
Залежно від можливостей сторін агентського договору вибору варіантів своєї поведінки (принципала - щодо довірення виконання дій з комерційного посередництва не лише комерційному агентові, а й іншій особі, а комерційного агента - щодо здійснення комерційного посередництва не лише щодо принципала, а й інших осіб) розрізняють немонопольні та монопольні агентські відносини (ст. 299 ГК України):
• немонопольні агентські відносини виникають у разі, якщо суб'єкт, якого представляє комерційний агент, має право довірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент;
• монопольні агентські відносини виникають у разі, якщо комерційний агент, що представляє суб'єкта господарювання (принципала), не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором.
Отже, комерційне посередництво - це різновид господарських правовідносин, що складаються на договірних засадах між агентом (суб'єктом агентської діяльності у сфері господарювання),
425
принципалом і третіми особами щодо представницьких дій агента, котрі здійснюються від імені, під контролем і за рахунок принципала з метою задоволення законних приватних інтересів учасників зазначених відносин (агента, принципала, третіх осіб) та з врахуванням публічних інтересів (дотриманням публічного господарського порядку).
2. Система нормативно-правових актів, що регулюють агентські відносини у сфері господарювання
Система нормативно-правових актів, що регулюють комерційне посередництво (агентську діяльність у сфері господарювання), включає:
• Господарський кодекс України, в якому глава 31 присвячена комерційному посередництву (ст. 295 - закріплює поняття та низку ознак агентської діяльності; ст. 296 - визначає підстави виникнення агентських відносин: ст. 297 - встановлює вимоги щодо предмета агентського договору; ст. 298 - покладає на агента обов'язок повідомити суб'єкта, котрого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду, а також наслідки невиконання такого обов'язку; ст. 299 містить положення про два види агентських відносин - немонопольні та монопольні; ст. 300 — закріплює принцип особистого виконання агентом дій, щодо яких він має повноваження від принципала; ст. 301 - визначає порядок взаєморозрахунків в агентських відносинах; ст. 302 - фіксує обов'язок агента зберігати конфіденційну інформацію, ст. 303 - містить положення щодо основних засад відповідальності за невиконання (неналежне виконання) умов агентського договору; ст. 304 -визначає, в яких випадках може мати місце припинення агентського договору; ст. 305 - основні нормативно-правові акти, що регулюють агентські відносини: Господарський кодекс України; спеціальні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК, що визначають особливість комерційного посередництва в окремих галузях господарювання; положення Цивільного кодексу України щодо договору доручення, які застосовуються щодо агентських відносин, не врегульованих ГК та спеціальними нормативно-правовими актами;
• Цивільний кодекс України: положення щодо договору доручення (глава 68), які застосовуються на субсидіарних засадах;
426
• спеціальні нормативно-правові акти, що визначають особливість комерційного посередництва в окремих галузях господарювання: у сфері страхування:
- Закон України від 16.03.1996 р. «Про страхування» (діє в редакції Закону від 04.10.2001 p.);
- Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками»;
у сфері банківської діяльності:
- Закон України від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність»;
- Постанова Правління Національного банку України від 03.11. 2000 р. № 435 «Про затвердження Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу членами ІАТА та агентами підприємств - членів ІАТА»;
- Постанова Правління Національного банку України від 12.12.2002 р. № 502 «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»;
у сфері транспорту:
- Повітряний кодекс України від 04.05.1993 p.;
- Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. (ст. 42, пункти 17,19);
- Закон України від 20.02.2003 р. «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації»;
- Наказ Міністерства транспорту України від 17.05.1994 р. № 247 «Умови і правила здійснення агентування і фрахтування морського торговельного флоту та контроль за їх дотриманням»;
- Порядок здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших видів предметів з використанням морського, річкового та поромного видів транспорту: Затверджено наказом Державної митної служби України від 23.01.2001р. №26;
- Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568;
у сфері приватизації:
Закон України від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (діє в редакції Закону від 19.02.1997 p.): визначає серед учасників приватизації таких осіб, як посередники (статті б, 9);
427
Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р. № 1320 «Про забезпечення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках» (регулює договірні відносини між агентом - фінансовою установою та Фондом Державного майна України в процесі продажу акцій відритих акціонерних товариств, що належать державі);
Наказ Фонду державного майна України від 31.07.2001 р. № 1378 «Про затвердження Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з розміщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фінансових ринках»;
у сфері спільного інвестування:
Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди);
Рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 09.01.2003 р. № 3 «Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування» (визначає особливості здійснення комерційного посередництва агентом з розміщення та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування та вимог щодо нього: наявність статусу торговця цінними паперами, ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, договірних відносин з компанією з управління активами ІСІ про надання послуг з розміщення та викупу цінних паперів ІСІ);
у сфері лотерейної діяльності:
Наказ Держкомспорту України від 28.10.1998 р. № 2120 «Про затвердження правил розповсюдження державних лотерей»;
у сфері виставково-ярмаркової діяльності:
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.07.2003 р. № 459-р «Про схвалення Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності»;
У сфері туризму:
Спільний наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму від 17.01.2001 р. № 7/62 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності».
Орієнтація України на світові стандарти правового регулювання та її прагнення адаптувати національне законодавство до законодавства ЄС зумовлює доцільність наведення тут і відповідних міжна-
428
родно-правових актів, що регулюють міжнародне торгове представництво (міжнародні агентські відносини). Система правового регулювання цих відносин містить міжнародні універсальні конвенції, акти ЄС та Міжнародної торгової палати (МТП), зокрема такі, як:
• Женевська конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів, підписана 17 лютого 1983 р. у Женеві як додаток до Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: застосовується у разі, якщо принципал та третя особа належать до різних держав, а агент уповноважений принципалом на укладення договорів купівлі-продажу товарів;
• Гаазька конвенція про право від 14 березня 1978 p.: закріплює - як загальне правило - принцип: пріоритет погодженого сторонами права, що застосовується в міжнародних агентських відносинах, а у разі відсутності такого погодження - правила визначення національного застосовуваного права: 1) агентський договір (договір комерційного посередництва) підкоряється закону держави агента (тобто законодавству тієї держави, на території якого розташоване комерційне підприємство агента); б) у разі відсутності у агента комерційного підприємства - застосовується закон постійного місцезнаходження агента; в) якщо агент та принципал мають кілька підприємств, розташованих на території різних держав, то щодо відносин з комерційного посередництва на підставі агентського договору застосовується право тієї держави, на території якої розташоване підприємство, з якими агентські відносини мають найбільш тісний зв'язок; г) додаткова прив'язка: відносини з агентського договору регулюються правом країни, в якій агент здійснює основну діяльність, за умови, що в цій державі принципал має постійне місце проживання або своє підприємство;
• Директива Ради ЄС від 18 грудня 1986 р. № 86/653, яка поширюється переважно на незалежних агентів і відповідно - закріплює поняття: а) незалежного комерційного агента як незалежного посередника, наділеного повноваженнями щодо обговорення умов купівлі та продажу товарів від імені іншої особи (принципала) чи обговорює та укладає такі угоди від імені та в інтересах принципала, б) агентського договору як договору, спрямованого на здійснення агентом як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних відносин між принципалом і третьою особою, а також (в) передбачає, що агент, як правило, діє від імені принципала, хоча і припускається можливість вчинення агентом дій від власного імені - незалежно від вказівки на існування принципала, проте за умови, що він діє в інтересах принципала;
429
• Акти МПТ: Типовий комерційний агентський контракт (публікація МТП, листопад 1991 p.), Вказівки МТП щодо складання комерційних агентських контрактів (публікація МТП 1983 p.), Коментар до Типового комерційного агентського контракту Міжнародної торгової палати (публікація № 512)
• таін.1
3. Агентський договір
Основною підставою виникнення агентських відносин є агентський договір, відповідно до якого одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (принципалу -суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
Сторонами цього договору є:
суб'єкт господарювання, на користь якого здійснюється комерційне посередництво (надалі - принципал, як ця сторона договору традиційно іменується в комерційному праві Англії та США, звідки походить агентський договір як особливий вид угоди2);
комерційний агент - суб'єкт господарювання, який зобов'язується надати послуги принципалу в здійсненні комерційного посередництва.
Зміст договору:
істотні умови: визначення сфери, характеру і порядку виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, визначення форми підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента, інші умови, визначені сторонами як необхідні;
факультативні умови щодо: території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін (у разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України); сплати додаткової винагоро-
1 Див.: Тынель А„ Я. Функ, В. Хешей. Курс международного торгового права.-Минск: Амалфея, 1999-С 289-296.
2 Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Под ред. Е. А. Васильева.- М.: Международные отношения, 1993- С. 373; Тынель А., Я. Функ, В. Хвалей. Цит. праця.- С. 275-276.
430
ди, в т. ч. за угодами, укладеними комерційним агентом в інтересах принципала після закінчення терміну агентського договору; захисту конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення);
- інші умови, що віддзеркалюють специфіку конкретного договірного зв'язку.
• Форма договору - повна письмова.
• Порядок виконання договору:
- щодо схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень: а) комерційний агент повідомляє принципала про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах принципала угоду; б) угода, укладена від імені принципала комерційним агентом, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого повноваження, вважається схваленою принципалом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента; наступне схвалення угоди принципалом робить угоду дійсною з дня її укладення;
- щодо передачі прав комерційного агента: а) комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений принципалом; б) якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах принципала;
- щодо взаєморозрахунків в агентських відносинах: а) розмір агентської винагороди комерційного агента за здійснення посередницьких операцій в інтересах принципала, строки виплати винагороди та інші умови щодо розрахунків між принципалом та комерційним агентом (у т. ч. щодо угод, укладених агентом після закінчення дії агентського договору) визначаються агентським договором; б) сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агентові сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє; в) агентська винагорода виплачується комерційному агентові після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін; г) комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода; д) умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором;
431
- обов'язки сторін: комерційного агента:
а) особисто виконати дії, на які він уповноважений принципалом, від імені та в інтересах принципала;
б) повідомляти принципала про кожний випадок посередництва в укладенні угод в його (принципала) інтересах;
в) не передавати на свій розсуд іншим особам прав щодо комерційного посередництва, якими він (агент) володіє, якщо агентським договором не передбачено інше;
г) не вчиняти фактичні дії (укладати угоди) щодо себе особисто, хоча б і в інтересах принципала;
д) не розголошувати конфіденційну інформацію, одержану від принципала, без згоди останнього;
є) не використовувати одержану від принципала конфіденційну інформацію у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам принципала - як при здійсненні агентських повноважень, так і після припинення агентських відносин з ним;
є) інші обов'язки, передбачені спеціальним законодавством про комерційне посередництво або агентським договором;
принципала:
а) повідомити агента про факти доручення дій щодо комерційного посередництва іншим особам (у разі встановлення немоно-польних агентських відносин);
б) оплатити послуги комерційного агента (сплатити агентську винагороду) відповідно до умов агентського договору;
в) попередити комерційного агента про відкликання його повноважень (і відповідно - припинення агентського договору) у передбачений договором строк, який не може бути менш ніж один місяць;
г) сплатити агенту агентську винагороду у разі порушення принципалом умов агентського договору;
• відповідальність сторін за порушення агентського договору: А) комерційного агента у формі відшкодування збитків у повному обсязі, якщо шкода була заподіяна внаслідок невиконання або неналежного виконання комерційним агентом обов'язків за агентським договором; разом з тим, комерційний агент не гарантує принципалу виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його (агента) посередництва і відповідно не несе за це відповідальності (якщо інше не передбачено договором);
Б) принципала: у разі порушення принципалом агентського договору він має сплатити комерційному агентові передбачену договором агентську винагороду та відшкодувати йому завдані таким невиконанням збитки;
432
• припинення агентського договору: підстави припинення:
а) за угодою сторін;
б) у разі відкликання повноважень комерційного агента принципалом;
в) у разі відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за агентським договором, укладеним без визначення строку його дії;
г) вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті;
д) виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або принципала;
порядок припинення: у разі відкликання повноважень комерційного агента принципалом останній повинен сповістити агента про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором;
порядок поновлення повноважень комерційного агента можливий за наявності таких умов: а) усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента; б) досягнення згоди між сторонами договору про поновлення повноважень комерційного агента.
Контрольні запитання
1. У чому полягає специфіка господарських відносин з комерційного посередництва?
2. В яких випадках можуть виникнути ці відносини?
3. За якими критеріями можна класифікувати агентські відносини?
4. У чому полягає роль Господарського кодексу щодо регулювання комерційного посередництва?
5. Чи регулюються питання комерційного посередництва Цивільним кодексом України?
6. В яких сферах господарювання агентські відносини мають специфіку, віддзеркалену в нормативно-правових актах?
7. Розкрийте поняття агентського договору.
8. В якій формі укладається агентський договір?
9. Які вимоги ставляться до агентського договору?
10. У чому полягають основні обов'язки сторін агентського договору?
11. В яких випадках припиняються агентські відносини?
12. Чи можливе поновлення агентських відносин після припинення агентського договору?
13. За які порушення договірних зобов'язань передбачається відповідальність сторін агентського договору?
14. Назвіть форми господарсько-правової відповідальності, що застосовуються У разі порушення договірних зобов'язань агентом та принципалом.
433
I Тема 24.1 Правове регулювання
капітального будівництва
1. Поняття і види капітального будівництва.
2. Способи та стадії капітального будівництва.
3. Правовідносини з капітального будівництва.
4. Будівельне законодавство.
5. Відповідальність за правопорушення у сфері капітального будівництва.
1. Поняття і види капітального будівництва
Термін «капітальне будівництво» використовується в двох основних значеннях, перше з яких визначає капітальне будівництво як комплексну галузь економіки сфери матеріального виробництва, завдання якої — інвестування, відтворення основних фондів, перетворення інвестицій в будівельну продукцію.
Будівельна продукція відмежовується від продукції промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства. Будівельна продукція — це економічне поняття, яке означає закінчене виробництвом будівництво, підготовлені до використання й прийняття в експлуатацію об'єкти виробничого і невиробничого призначення (підприємства, будівлі, споруди).
Будівельна продукція класифікується на види. Видами будівельної продукції є об'єкти різних галузей народного господарства: промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку тощо. Класифікатор будівельної продукції містить понад 1700 її найменувань. Різноманітність будівельної продукції залежить від використання великої кількості різноманітних матеріалів та призначенням цієї продукції.
Як вже зазначалось, капітальне будівництво як галузь економіки є комплексною за своїм характером і складом. Комплексність цієї галузі полягає в тому, що вона (ця галузь) включає різнопро-фільні підприємства: загальнобудівельні, проектні, вишукувальні, виробництва будівельних матеріалів, будівельної механізації (транспортні), інжинірингові тощо. В законодавстві і спеціальній літературі невипадково часто застосовується термін «будівельний комплекс» - стосовно економіки (народного господарства) країни або певних її регіонів (територій) чи галузей народного господарства.
Будівельний комплекс в масштабі країни — це сукупність галузей народного господарства, підприємств та організацій, які вироб-
434
ляють будівельну продукцію для потреб економіки країни та експортування її за кордон (наприклад, будівельні матеріали, проектну продукцію тощо). До складу цього комплексу входять:
інвестори усіх форм власності;
проектні та проектно-вишукувальні підрядні організації;
загальнобудівельні та спеціальнобудівельні підрядні організації;
підприємства промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;
підприємства, що виробляють будівельну техніку;
підприємства будівельної механізації;
інвестиційні банки;
страхові організації, що спеціалізуються на страхуванні будівельних ризиків;
• посередницькі та інжинірингові організації, що надають відповідні послуги учасникам будівельних правовідносин;
• органи державного та регіонального регулювання будівельних правовідносин, у т. ч. органи державного архітектурно-будівельного контролю.
У межах окремих галузей і територій будівельні комплекси в сучасний період організовані як господарські системи, що очолюються господарськими об'єднаннями (концерном «Укрцемент», корпорацією «Укрмонтажспецбуд»), а також - холдинговими компаніями, такими, як «Київміськбуд» та інші.
Термін «капітальне будівництво» використовується і в іншому значенні - як форма інвестиційної діяльності, а саме: господарської діяльності щодо виробництва основних фондів народного господарства, що полягає у здійсненні суб'єктами інвестиційної діяльності практичних дій щодо реалізації інвестицій в будівельну продукцію.
Як інвестиційна діяльність капітальне будівництво - це виконання робіт (вишукувально-розвідувальних, проектних, загальнобудівель-них і спеціально-будівельних - монтажних, пусконалагоджувальних, робіт щодо упорядкування (озеленення) територій та ін.). Названі роботи виконуються різнопрофільними будівельними організаціями.
Функціональним відомством з питань капітального будівництва є Державний комітет з будівництва та архітектури (Держбуд України), який здійснює державне регулювання в сфері капітального будівництва шляхом: видання державних будівельних норм і правил, державних стандартів; забезпечення через систему відповідних органів державної експертизи інвестиційних проектів будівництва, ліцензування будівельних і пов'язаних з ними робіт, сертифікації
435
будівельної продукції; забезпечення здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за якістю будівельних робіт тощо.
Капітальне будівництво як різновид інвестиційної діяльності неоднорідне. Воно розмежовується залежно від форм виробництва і відтворення основних фондів. Відповідно до цього розрізняють такі види капітального будівництва:
- нове будівництво - це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням, які споруджуються за єдиним проектом в першу та наступні черги, на визначених для цього об'єктах, нових майданчиках або майданчиках, звільнених від існуючих будівель;
- реновація - відтворення основних фондів діючих підприємств, будівель, споруд. В свою чергу реновація поділяється на такі підвиди:
- розширення - будівництво додатково до існуючих приміщень, будівель, споруд, що будуються в межах єдиного комплексу за окремими проектами, яке веде до збільшення будівельних габаритів об'єкта та поліпшення його техніко-економічних показників;
- реконструкція - комплекс будівельних робіт, пов'язаних зі зміною техніко-економічних показників, або використання об'єкта за новим призначенням у межах існуючих будівельних габаритів. Складовою частиною реконструкції об'єкта може бути його капітальний ремонт;
- капітальний ремонт - це комплекс будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників, зі зміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об'єкта та його техніко-економічних показників;
- реставрація - повне або часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівель та художніх характеристик об'єкта у первісному або відновленому вигляді на пам'ятниках архітектури. Складовою частиною реставрації може бути консервація або капітальний ремонт;
Консервація (як ще один вид капітального будівництва) - це комплекс будівельних робіт, призначених для зберігання об'єкта, на якому припинено або не ведеться будівництво на визначений час, і які включають тимчасові або постійно діючі захисні або конструктивні заходи, що запобігають руйнуванню об'єкта.
У процесі будівництва об'єкта можуть поєднувати різні види капітального будівництва.
436
2. Способи та стадії капітального будівництва
Капітальне будівництво може здійснюватися різними способами.
Поняття «спосіб капітального будівництва» пояснює, чиїми силами і у формі яких правовідносин здійснюється будівництво.
Розрізняють два основних (підрядний і господарський способи) і змішаний спосіб капітального будівництва (підрядно-господарський).
Підрядний спосіб - це господарські правовідносини, що складаються щодо підряду на капітальне будівництво. Передбачається, що замовник як суб'єкт інвестиційної діяльності підряджає на будівництво об'єкта будівельного підрядника на відповідних договірних умовах. Відносини, що складаються при цьому, регулюються договором підряду на капітальне будівництво (поняття, види, вимоги закону щодо змісту та форми таких договорів, порядок укладення та виконання розглядалися в Розділі IV «Господарські зобов'язання»).
Господарський спосіб - полягає у виконанні робіт і введенні об'єкта в експлуатацію силами самого забудовника, тобто того підприємства чи організації, яке є розпорядником інвестицій і яке має затверджену будівельну (проектно-кошторисну) документацію. Будівництво за цього способу здійснюється силами власних будівельних підрозділів певної організації (підприємства) поряд з основною господарською діяльністю, для чого створюється управління (відділ, департамент) капітального будівництва. Відносини, що складаються при цьому, є внутрішньогосподарськими.
На практиці використовується ще й змішаний спосіб - підрядно-господарський, коли частину робіт виконує організація-забудовник власними силами, а на виконання решти робіт підряджає відповідні будівельні організації, укладаючи з ними договір підряду на капітальне будівництво (виконання будівельних і пов'язаних з ними робіт).
Капітальне будівництво як форма інвестування складається з двох основних стадій, що регулюються актами будівельного законодавства. Першим етапом є підготовча стадія (зазвичай іменується стадією проектування), на якій:
• інвестор визначає доцільність інвестування у формі капітального будівництва певного об'єкта; на замовлення інвестора спеціалізованими (проектними або проектно-вишукувальними) організаціями розробляються передпроектні документи, проводяться відповідні дослідження, після чого інвестор приймає рішення про інвестування;
• на підставі прийнятого рішення та передпроектних документів
437
інвестор укладає з проектною організацією договір на розробку інвестиційного проекту будівництва (проектно-кошторисної документації); такий проект має пройти комплексну державну експертизу інвестиційних проектів будівництва; у разі наявності позитивного висновку Укрінвестекспертизу інвестор може затвердити інвестиційний проект та вжити відповідних заходів до його реалізації.
Наступною стадією є реалізація інвестиційного проекту будівництва, яка може бути забезпечена самим інвестором (у разі застосування господарського способу будівництва) або будівельним підрядником (якщо використовується підрядний спосіб будівництва). Після реалізації інвестиційного проекту завершений будівництвом об'єкт приймається в експлуатацію відповідно до встановленого порядку (див. тему 15 «Особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів» Розділу IV «Господарські зобов'язання»).
3. Правовідносини з капітального будівництва
Правовідносини з капітального будівництва (будівельні правовідносини) - це врегульовані правом господарські відносини з організації, управління та безпосереднього здійснення капітального будівництва.
Ці правовідносини є комплексними, що зумовлено складністю господарської діяльності в галузі капітального будівництва. Комплексність будівельних правовідносин полягає в тому, що вони включають:
- підрядні відносини щодо здійснення і виробництва вишуку-вальних і проектних робіт;
- відносини щодо будівельних підрядів;
- відносини щодо будівельних поставок;
- відносини щодо надання послуг, пов'язаних з капітальним будівництвом.
Комплексність правовідносин з капітального будівництва передбачає наявність у них основної діяльності, що регулюється правом. Це проектна і будівельна діяльність (проектні та будівельні підряди). Матеріальний зміст цих правовідносин полягає у виконанні і здачі організацією-підрядчиком замовленої роботи, а також прийняття та оплата її замовником.
Правовідносини з капітального будівництва економічно являють собою особливий вид майново-організаційних відносин. їх предметом є специфічний товар - проектна і будівельна продукція, що
438
зазвичай виробляється та передається замовникові на платній основі. Проектний підрядник виробляє визначені (замовлені) замовником проектно-вишукувальні роботи, кінцевим результатом яких є проектна продукція. Замовник приймає і оплачує цей товар.
Будівельний підрядник виконує визначені (замовлені) замовником будівельні роботи, кінцевим результатом яких є закінчений будівництвом, тобто готовий до експлуатації, об'єкт.
Господарські правовідносини з капітального будівництва (у разі застосування підрядного способу) - це комплексні майново-організаційні правовідносини, змістом яких є організація, виробництво і здача організадією-підрядником визначених (замовлених) замовником проектно-вишукувальних та/або будівельних і пов'язаних з ними робіт, приймання та оплата їх замовником, введення в дію закінченого будівництвом об'єкта.
Суб 'єкти правовідносин з капітального будівництва - це особи, які володіють сукупністю господарських прав і обов'язків, необхідних для організації та безпосереднього здійснення будівельних та пов'язаних з ними робіт (проектних, вишукувальних, монтажно-налагоджувальних та ін.). До них належать:
- господарські організації, предметом діяльності яких є виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт; ними можуть бути як підприємства, так і складні утворення -господарські об'єднання (в т. ч. державні будівельні корпорації «Укрбуд», «Укрбудматеріали» та ін., Українська кооперативно-державна корпорація по агропромисловому будівництву «Украгропром-буд»), холдингові компанії (наприклад, х/к «Київміськбуд»);
- підрозділи господарських організацій, що спеціалізуються на капітальному будівництві (управління, департаменти капітального будівництва); вони виступають як суб'єкти внутрішньогосподарських відносин, а у разі наявності відповідних повноважень, закріплених у Положенні про такі підрозділи,- і у зовнішніх відносинах від імені організації, до структури якої входять;
- підприємці-громадяни (індивідуальні підприємці, які здійснюють господарську діяльність з капітального будівництва, маючи статус офіційно зареєстрованого підприємця і відповідні ліцензії на виконання тих видів діяльності в сфері будівництва, які потребують спеціального дозволу - ліцензії);
- держава, яка діє в особі:
а) вищих органів державної виконавчої влади (як замовник щодо особливо важливих та великих за вартістю об'єктів, що мають загальнодержавне значення, виступає Кабінет Міністрів України);
439
б) спеціально уповноваженого органу у сфері капітального будівництва — Державний комітет України з будівництва та архітектури, який відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 20.08.2002 р. № 725, здійснює державне регулювання в сфері капітального будівництва шляхом: видання державних будівельних норм і правил, державних стандартів; забезпечення через систему відповідних органів державної експертизи інвестиційних проектів будівництва (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи»), ліцензування будівельних і пов'язаних з ними робіт, сертифікацію будівельної продукції, забезпечує здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за якістю будівельних робіт (покладається на Держархбуд-інспекцію, що входить до складу Держкомітету та діє відповідно до Положення про архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 225) та виконує інші повноваження у сфері капітального будівництва;
в) галузевих та інших органів державного управління (господарських міністерств, відомств, державних господарських об'єднань і державних холдингових компаній);
г) державних будівельних корпорацій («Укрбуд», «Укрбудмате-ріали», «Укртрансбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укрметротунель-буд» та ін.), які виконують складні функції: (1) власника майна щодо державних підприємств - учасників корпорації та (2) забезпечення координації діяльності підприємств-учасників корпорації та організації виконання ними будівельних та пов'язаних з ними робіт;
ґ) місцевих державних адміністрацій, до складу яких входять управління з капітального будівництва (діють на підставі Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2000 р. № 1401);
— органи місцевого самоврядування в особі відповідних рад народних депутатів, їх виконкомів, управлінь капітального будівництва виконкомів.
Учасниками правовідносин з капітального будівництва також є (можуть бути) суб'єкти господарювання та негосподарські організації, які мають потребу у виконанні будівельних і пов'язаних з ними робіт, а також громадяни - як споживачі будівельної продукції.
Учасники правовідносин з капітального будівництва можуть виконувати різні функції і залежно від цього отримувати відповідне найменування.
440
Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності в сфері капітального будівництва, який приймає рішення про вкладення власних, позичкових або залучених коштів (інвестицій) в об'єкти інвестування, що належать до основних фондів.
Замовник - це суб'єкт інвестиційної діяльності в галузі капітального будівництва, що замовляє у підрядника виконання проект-но-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт. У ролі замовника може виступати сам інвестор або уповноважена ним особа, в т. ч. консалтингова та/або інжинірингова організація, що спеціалізується на будівництві.
Підрядник - організація чи індивідуальний підприємець, що на договірних засадах за плату підряджається виконувати на замовлення замовника проектно-вишукувальні, будівельні та пов'язані з ними роботи.
Виконання будівельних робіт (незалежно від способу капітального будівництва) потребує ліцензування, що здійснюється з метою забезпечення публічних інтересів відповідно до встановлених вимог (насамперед, щодо їх якості, безпеки, довговічності будівель та споруд).
Відповідно до Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (пункт ЗО ст. 9) у сфері будівництва підлягають ліцензуванню вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж.
Зазначені роботи конкретизовані в Ліцензійних умовах провадження будівельної діяльності, затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. Так, згідно із додатком до пункту 1.3 Ліцензійних умов, підлягають ліцензуванню такі види робіт у сфері будівництва:
• інженерні вишукування;
• інженерно-геологічні, інженерно-гідрометеорологічні вишукування, еколого-геологічні вишукування та складання звіту;
• проектні роботи;
• розроблення містобудівної документації;
• архітектурне та будівельне проектування, вт.ч.:
- конструювання несучих конструкцій;
- проектування внутрішніх інженерних мереж, систем і споруд;
- розроблення спеціальних розділів проектів;
- технологічне проектування об'єктів;
441
• зведення несучих те огороджуючих конструкцій будівель і споруд, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж, у т. ч.:
- зведення несучих і огороджуючих конструкцій будівель і споруд;
- монтаж конструкцій зовнішніх інженерних мереж і систем;
- монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання;
- захист конструкцій, устаткування та мереж;
- будівництво транспортних мереж;
- монтаж технологічного устаткування.
Ліцензування будівельної діяльності здійснюють Держбуд, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (п. 9-1 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698).
4. Будівельне законодавство
Будівельне законодавство - це система нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо організації та безпосереднього здійснення капітального будівництва як форми інвестиційної діяльності.
Система нормативно-правових актів про капітальне будівництво:
/. Кодекси:
• Господарський кодекс України, зокрема; гл. 33 «Капітальне будівництво» (статті 317-323 присвячені договору підряду на капітальне будівництво, а ст. 324 - договору підряду на виконання проектно-досліджувальних робіт) та ст. 331 «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції», що включена до глави 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності»;
• Цивільний кодекс України: глава 61 «Підряд», глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт»;
• Кодекс законів про адміністративні правопорушення, зокрема: гл. 8 - щодо відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері будівництва, гл. 13 - адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції;
• Земельний кодекс, зокрема положення щодо використання земельних ділянок під забудову та ін.
//. Закони України:
• від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який визначає правові і економічні основи капітального будівництва в Україні, а саме:
442
- дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їх джерела
(ст. Ю);
- визначає основні фонди як об'єкти інвестування (ст. 4);
- визначає суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 5), їх права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);
- визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9);
- закріплює правові форми державного регулювання у сфері інвестування (ст. 12);
- встановлює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських інвестицій (які здійснюються з державного бюджету) - ст. 13;
- визначає принципи держзамовлення на капітальне будівництво (ст. 14);
- закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів (ст. 15), а також
- принципи ціноутворення в галузі капітального будівництва (ч. 2 ст. 17);
• від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування»: визначає основні засади містобудування як складної (комплексної) діяльності, що включає: планування, забудову територій та інше використання територій; розробку і реалізацію містобудівної документації та інвестиційних програм розвитку населених пунктів і територій; визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб; здійснення архітектурної діяльності; розміщення об'єктів будівництва різного призначення (житлово-цивільного, виробничого, соціально-оздоровчого та іншого призначення); створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури територій та населених пунктів; розробку правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов'язаних з містобудуванням; контроль за дотриманням містобудівної документації та ін. (ст. 2), визначає об'єкти (ст. 3) та суб'єкти містобудування (ст. 4), основні вимоги до містобудівної документації (ст. 5), основні засади у сфері містобудування (статті 7-15), поняття містобудівної документації та основні вимоги до її розробки та реалізації (статті 17-18) та ін.;
• від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якого виконання проектних та вишукуваль-них робіт належить до науково-технічної діяльності (ст. 1);
• від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»: встановлює відповідальність за порушення вимог спеціального будівельного зако-
443
нодавства як виконавцями (за договором підряду чи інвестором-забудовником, що здійснює будівництво господарським способом), так і замовником за договором підряду на капітальне будівництво;
• від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (визначає основні засади проведення науково-технічної екс* пертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм та проектів);
• від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність», відповідно до якого об'єкти будівництва повинні відповідати встановленим архітектурним вимогам, при виборі виконавців можуть організовуватися конкурси, здійснення контролю за дотриманням встановлених архітектурних вимог та інвестиційного проекту може здійснюватися за участю архітектора як розробника проекта та ін.;
• від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює обов'язок забудовника (інвестора чи уповноваженої ним особи) отримати необхідний для проектування дозвіл на будівництво об'єктів містобудування відповідно до встановленого порядку (ст. 24), а також дозвіл на виконання будівельних робіт, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж і споруд (ст. 29);
• від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єкта» (дію Закону тимчасово призупинено), який передбачає: майнову відповідальність сторін у формі повного (включаючи й втрачену вигоду), відшкодування збитків та сплати неустойки за невиконання умов договору (підрядника - за порушення строків завершення виконання робіт, замовника - за порушення строків здійснення платежів за виконані роботи) та обов'язковість застосування цих санкцій у випадках фінансування будівництва за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ, організацій;
• від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює вимоги до будівельного майданчика, інвестиційного проекту будівництва щодо відповідності його затвердженому плану забудови відповідного населенного пункту, обов'язковість отримання дозволу на будівництво об'єкта як однієї з підстав розробки інвестиційного проекту будівництва;
• та інші.
444
///. Нормативно-правові акти Президента України, зокрема: Положення про Державний комітет України з будівництва та архітектури, затверджене Указом Президента України від 20.08.2002 р. № 725.
IV. Постанови Кабінету Міністрів України:
• від 05.08.1992 р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення»;
• від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів»;
• від 6 вересня 2000 р. № 1401 «Про затвердження Типового положення про управління капітального будівництва обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації»;
• від 27 грудня 2001 р. № 1764 «Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва»;
• від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» (без дотримання зазначеного порядку будівництво об'єкта заборонено);
• від 18 січня 2003 р. № 56 «Про делегування повноважень щодо стандартизації у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів» та ін.
V. Відомчі нормативно-правові акти:
• спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж)»;
• наказ Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16.07.2003 р. № 112 «Про затвердження Порядку розгляду Держбудом України інвестиційних програм і проектів будівництва, які затверджуються Кабінетом Міністрів України»;
• спільний наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 24.02.2003 р. № 27/12 «Про затвердження Порядку видання та розповсюдження нормативних Документів у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів»;
• та інші.
445
У системі будівельного законодавства велика питома вага належить техніко-економічним нормам, що містяться в будівельних нормах, та правилах (державних, відомчих, регіональних), стандартах (державних, відомчих), технічних умовах:
Державні будівельні норми (ДБН) - розробляються на продукцію, процеси і послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, зведення, реконструкції, планування і забудови населених пунктів і територій), а також в галузі організації, технології, управління й економіки будівництва; затверджуються Державним комітетом України з будівництва та архітектури.
Відомчі будівельні норми (ВБН) - розробляються заінтересованими відомствами за погодженням з Державним комітетом України з будівництва та архітектури, у разі відсутності ДБН, а також необхідності встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомства.
Регіональні будівельні норми (РБН) - містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій; розробляються місцевими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом України з будівництва та архітектури.
Державні стандарти (ДСТ) - встановлюють організаційно-методичні та загальнотехнічні вимоги до об'єктів інвестування, в т. ч. будівництва і промисловості продукції будівельного призначення, забезпечуючи їх розробку, виробництво (виготовлення) та експлуатацію (використання); затверджуються відповідним господарським міністерством, відомством, а у сфері будівництва - Державним комітетом України з будівництва та архітектури.
Технічні умови (ТУ) - встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівельного та іншого призначення, її використання, пакування, маркування, приймання, контролю та випробування, транспортування та зберігання; затверджуються заінтересованими організаціями за погодженням з Державним комітетом України з будівництва та архітектури.
Значну роль відіграють і рекомендаційні акти, що орієнтують учасників відносин на оптимальну і бажану для суспільства поведінку у сфері капітального будівництва. Прикладом таких актів є, зокрема, Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене науково-технічною радою Мінбудархітек-тури України (протокол від 15.12.1993 р. № 9), що містить положення щодо порядку укладання, змісту та виконання таких договорів.
446
5. Відповідальність за правопорушення у сфері капітального будівництва
У сфері капітального будівництва, включаючи й договірні відносини, застосовуються такі види господарсько-правової відповідальності:
/. Відшкодування збитків - універсальна форма господарсько-правової відповідальності, що застосовується в будь-яких відносинах: вертикальних та горизонтальних, договірних та позадоговірних. Проте цей вид відповідальності в договірних відносинах з капітального будівництва застосовується специфічно: відповідно до ч. 1 ст. 322 Господарського кодексу України збитки, заподіяні Підрядником порушенням договору підряду на капітальне будівництво, підлягають відшкодуванню лише у вигляді прямих збитків, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна (не отриманий з вини правопорушника прибуток залишається непокритим, що не відповідає інтересам Замовника і засадам ринкової економіки). Законом України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єкта» передбачено повне (включаючи й втрачену вигоду) відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання чи неналежного виконання такого договору за умови фінансування будівництва за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ, організацій (проте дія положень цього закону про застосування такої відповідальності призупинена Законом України від 27.11.2003 р. «Про Державний бюджет України на 2004 рік»).
2. Стягнення неустойки (штрафних санкцій); використовується залікова неустойка, яка сплачується за передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК) та/або договором порушення сторонами договірних зобов'язань.
3. Конфіскація - застосовується у випадках, передбачених законодавством:
- якщо договір підряду на капітальне будівництво визнаний недійсним як такий, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України);
- у разі якщо прибуток (доход) був отриманий учасником відносин з капітального будівництва внаслідок порушення встанов-
447
лених законодавством правил здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України).
4. Господарсько-адміністративні штрафи: застосовуються відповідно до ст. 25 Закону від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» і ст. 1 Закону від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» у випадках:
• проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості цих робіт;
• передачі проектною організацією замовнику робочої документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані в установленому порядку, та затвердженому проекту - у розмірі тридцяти відсотків вартості розробленої робочої документації;
• виробництва, реалізації або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, а так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її,- у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості реалізованої продукції;
• виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням,- у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
• прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень,- у розмірі п'яти відсотків вартості відповідних об'єктів;
• здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню, без отримання у встановленому порядку ліцензії - у розмірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності;
• ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю -у розмірі п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями - у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
• в інших випадках, передбачених Законом від 14.10.1994 р.
448
При цьому сплата штрафів не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень, передбачених названими законами.
Господарсько-адміністративні штрафи накладаються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які здійснюють державний нагляд за додержанням підприємствами вимог спеціального будівельного законодавства (містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, державних стандартів, норм і правил при здійсненні проектування, будівельних робіт, виготовленні будівельних матеріалів, виробів і конструкцій).
5. Господарсько-організаційні санкції, що застосовуються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які відповідно до своїх повноважень (діють на підставі Положення про архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 225) мають право:
• безперешкодного доступу на будівництво об'єктів і підприємства будівельної індустрії незалежно від форм власності;
• давати у межах своїх повноважень учасникам будівництва та виробникам будівельних матеріалів, виробів і конструкцій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень державних стандартів, норм і правил, а так само технічних умов або затверджених проектних рішень;
• одержувати від замовників, проектних і будівельних організацій та підприємств будівельної індустрії необхідну для виконання покладених на них функцій нормативно-технічну, проектну та іншу документацію;
• зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам державних стандартів, норм і правил, затвердженим проектним рішенням, або місцевим правилам забудови населених пунктів, здійснюються без дозволу на їх виконання, а так само виробництво і застосування у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів;
• вносити подання відповідним органам про анулювання або зупинення дії ліцензій на право здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві суб'єктами господарювання, які допускають грубі порушення державних стандартів, норм і правил, а так само технічних умов, затверджених проектних рішень або місцевих правил забудови населених пунктів.
449
«все книги «к разделу «содержание Глав: 16 Главы: < 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16.