§ і. Право

Судочинство починалося за заявою заінтересованої сторони — потерпілого або його родичів. Увесь процес мав позовний характер. Позивач повинен був самостійно зібрати усі докази, подати їх суду і підтримувати обвинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитися від позову або обвинувачення, укласти мирову угоду. Однак щодо найтяжчих злочинів (наприклад, державного характеру, проти церкви) слідство і суд були обов'язковими неза­лежно від заяви сторони. Тут практикувалися доноси, застосовува­лися катування, додержувалася таємниця судочинства, тобто вияв­лялися риси розшукового процесу.

Загалом обсяг процесуальних повноважень сторін був досить значним, але залежав від того, у якому суді розглядалася справа, від класової та станової належності сторін. Представниками сторін на суді могли бути професійні адвокати, що перебували при судах. У деяких справах їх участь була обов'язковою. За послуги адвока­ту платили1. Без адвокатів не обходився майже жодний судовий процес, бо головну роль на ньому відігравала «розмова сторін», як тоді називалася процедура словесних змагань сторін. Присутність адвоката для людини, що нерозумілася в тонкощах права, була конче потрібною. Наприклад, лише через один Луцький суд у ЗО—40-х роках XVII ст. проходило щороку до сотні правників.

Надзвичайно важливе значення мала система доказів, що за­стосовувалися в судах. Згідно з теорією формальних доказів вони підрозділялися на досконалі та недосконалі («повні» і «неповні»). Кількість та якість доказів установлювалися для кожної категорії справ. Литовські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свідків, речовий доказ («поличне»), присяга тощо. Для здобуття зізнання підозрюваного у деяких випадках застосовува­лися катування.

У привілейованому становищі перебувала шляхта. Присяга шляхтича визнавалася «доводом», тобто безсумнівним доказом. Ко­ли не було свідків злочину шляхтича або його не було спіймано на гарячому, він міг очиститися присягою2.

Найпоширенішими доказами були показання свідків. Статути визначали коло осіб, які могли бути свідками. Присяга і клятва вва­жалися додатковими доказами. Вищою мірою вірогідності були свідчення духовенства й посадових осіб. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки у письмовій формі.

1              Яковенко Я. Бояри-шляхта із Заушшя. — С. 13.

2              Чубатий Н. Огляд історії українського права // Старожитності. — 1991. — Ч. 4. —

С 140.

200

Практикувалося і попереднє слідство, яке здійснювали службові особи державного апарату: старости, їхні намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюва­них, записували їхні показання і передавали до суду. На попередньо­му слідстві були присутні поняті («два шляхтича віри годні»)1.

* * *

Період, що тривав з кінця XIV до середини XVII ст., — це майже 300 років, сповнених подіями, наповнених і драматизмом, і історичною величчю.

Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політично-династичних зв'язків призвели до то­го, що українські землі опинилися під зверхністю сусідніх держав, і насамперед Литви і Польщі.

Подальша їхня доля була неоднаковою. До складу Литовсько­го князівства увійшли найкультурніші українські землі з виробле­ними правовими формами і традиціями. Вони не тільки успішно бо­ронили свою правову культуру, а й активно впливали на правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло його еволюції в Литовсько-Руську державу. Багато в чому литовсь­ко-руське право було наслідком звичаєвого права Русі, що, у свою чергу, відбилося на подальшому розвиткові української юридичної думки. Інакше відбувався розвиток територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською політикою, уведен­ням чужого для українського народу польського права. Надалі по­дібних утисків зазнали й ті українські землі, що входили до складу Литви, а після утворення Речі Посполитої опинилися під владою

Корони.

1 Статут Вялікага княства Літоускага. 1588. — Розд. 2. — Арт. 63.

За різних складних умов українські землі все ж таки зберегли високий рівень своєї правової культури. Величезне значення в по­літичному житті українських земель мали поява і розвиток такої суспільної верстви, як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникли зародки української державної орга­нізації з притаманними їй елементами демократизму. У першій по­ловині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

201