ПЕРЕДМОВА

Кваліфікація злочину є найскладнішим завданням у пра-возастосуванні. Ніяка інша правозастосовна діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, такого досконального знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок. Більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів.

Причому до помилки в кваліфікації злочину часто призводить неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, іноді незначної, обставини чи ознаки злочину. Наприклад, як зазначає Пленум Верховного Суду України, суди припускаються помилок при розмежуванні окремих видів розкрадання, відмежуванні розкрадань від інших злочинів, закінченого розкрадання від замаху на нього, продовжуваного від повторного;1 при кваліфікації дій винних за способом вчинення розкрадання, розміром (вартістю) викраденого, за ознакою повторності; при кваліфікації умисних убивств при розбійному нападі, з хуліганських мотивів, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а також вчинених за інших обтяжуючих обставин.3

Із 59 кримінальних справ про злочини проти особи, що надруковані у збірнику «Практика судів України в кримінальних справах», у 56 справах було встановлено, що кваліфікація злочину була неправильною, помилковою,4

1              Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практи

ку застосування судами України законодавства у справах про

розкрадання державного та колективного майна» від 25 вересня

1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України

(1963-1997 роки).-Сімферополь: Таврія, 1998-С. І48.

2              Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику

застосування судами України законодавства в справах про розкра

дання продовольчих товарів, їх втрату і псування в системі дер

жавної торгівлі та споживчої кооперації» від 24 червня 1983 р. //

Тамсамо.-С. 154-155.

3              Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову

практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини»

від 1 квітня 1994 р. // Там само-С. 166.

4              Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993.-

С. 86-151. (Далі - Практика...).

з 20 кримінальних справ про злочини проти власності у 19 справах кваліфікація злочину була визнана неправильною. Між тим правильна кваліфікація злочину має вирішальне значення в процесі здійснення кримінального судочинства.2

Незважаючи на це, теорія кваліфікації злочинів залишається недостатньо розробленою, а практика кваліфікації злочинів вивчається неналежним чином і не повною мірою. Крім того, теоретичні дослідження кваліфікації злочинів у більшості випадків тісно не поєднуються з проблемами практики. Від цього значною мірою страждають і теорія, і практика, оскільки така розірваність не дає можливості досягти головної наукової мети - розробити загальні засади, принципи і правила кваліфікації злочинів.3

У цій праці автор зробив спробу поєднати теорію і практику кваліфікації злочинів, застосувати вже відомі й запропонувати деякі нові правила кваліфікації найбільш поширених злочинів.

Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993.-С. 63-85.

2              Автор тут і далі за текстом вживає загальноприйняті терміни

«кримінальне право», «кримінальна відповідальність» і т. ін. Але,

як уже не раз зазначалося (див.: Коржанський М. Й. Про принци

пи уголовного права України // Право України- 1995- № 1.-

С. 69; Його ж. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс

лекцій.- К., 1996.- С. 4), ця термінологія не є вдалою. Закон дер

жави не може називатися кримінальним, тобто злочинним. В ук

раїнській мові слово «кримінальний» значить «злочинний» (на

приклад, кримінальний аборт, кримінальні структури, кримінальні

угруповання, тобто злочинний аборт, злочинні структури, зло

чинні угруповання). Злочинним, кримінальним може бути лише

закон кримінального світу, що створюється і діє в середовищі

злочинців (у бандитських угрупованнях, у місцях позбавлення

волі). Тому пропонується вживати історично першу назву цієї

галузі права, що виникла ще за часів Київської Русі,- уголовне

право.

3              На жаль, зовсім не приділив уваги виробленню загальних

правил кваліфікації злочинів В. О. Навроцький у своїй роботі

«Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації» (Київ:

Атіка, 1999).