3„ КВАЛІФІКАЦІЯ СУКУПНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
Сукупністю злочинів у кримінальному праві називається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено.
Згідно зі ст. 33 КК України сукупність злочинів характеризується такими ознаками:
ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від вітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини и життя і здоров'я людини» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 178.
39
вчинення однією особою двох або більше злочинів,
передбачених різними статтями кримінального закону
(різними кримінально-правовими нормами); скоєне не
охоплюється одним складом злочину;
вчинені однією особою злочини мають різні юри
дичні ознаки, підпадають під ознаки різних статей кри
мінального закону або різних частини однієї статті кри
мінального закону;
за вчинені злочини особа ще не притягалася до кри
мінальної відповідальності і не була за них покараною.
Зазначені у ст. 33 КК України ознаки сукупності злочинів мають значення і для кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. При цьому треба мати на увазі, що кваліфікація злочину проводиться (здійснюється) не за статтею кримінального закону, а за кримінально-правовою нормою, оскільки переважна більшість статей чинного Кримінального кодексу України містить не одну, а декілька кримінально-правових норм. Тому кваліфікувати злочин за статтею, тобто за кількома кримінально-правовими нормами,- значить припуститися грубої помилки. Правильною може бути кваліфікація злочину за статтею кримінального закону лише у тому випадку, коли ця стаття має (містить) одну кримінально-правову норму (наприклад: статті 111-113, 116-118, 138, 141, 166, 167, 196-198, 219-221, 236, 237, 247, 257, 284, 285, 304 КК України та деякі інші).
Хоча у п. 6 ст. 228 КПК України мовиться, що прокурор перевіряє «чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону», а в п. 5 ст. 242 КПК визнано, що суд з'ясовує при віддані обвинуваченого до суду «чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону», але треба виходити з того, що не може бути правильною кваліфікація діяння за статтею кримінального закону, якщо ця стаття має (містить) декілька кримінально-правових норм, як, наприклад статті 109, 110, 115, 120, 126, 130, 144, 152, 153, 185-189, 190-192, 199-213, 258-260, 271-283, 305-320, 329-332, 344-347, 364-370 КК та багато інших.
Крім того, при кваліфікації сукупності злочинів треба враховувати, що сукупність утворюють різні злочини, передбачені різними кримінально-правовими нормами, які мають власні санкції. Не буде сукупності злочинів у
40
тих випадках, коли вчинені діяння передбачені різними пунктами однієї статті (наприклад ч. 2 ст. 115 КК), якщо ці пункти не мають власних санкцій. Таке діяння кваліфікується як один злочин, але до вини надаються всі ті пункти ч. 2 ст. 115 КК, які є у діях винної особи. Пленум Верховного Суду України у постанові від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» вказав, що при вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів, але покарання не можна призначити за кожним пунктом цієї статті окремо.1
Злочини кваліфікуються за сукупністю, якщо вони були вчинені до засудження, до винесення вироку хоча б за один із них. Сукупність може бути створена кількома злочинами як тоді, коли особа взагалі ще не була засуджена, так і тоді, коли після винесення їй вироку з'ясовується, що вона винна і в іншому злочині, який скоїла ще до суду. Засудженою визнається особа, щодо якої було проголошено обвинувальний вирок, тобто з моменту (дня) винесення вироку.2
Криміналісти XIX століття сукупність злочинів називали «збігом (стечением) злочинів», що на їх думку більш повно і точно викривало сутність такого юридичного явища. «Совокупностью или стечением преступлений,- писав О. Кістяківський,- называется совершение одним и тем же субъектом нескольких однородных или разнородных преступлений, одновременно или разновременно совершенных, за которые притом совершитель не понес еще наказания».3
Отже однією з головних ознак сукупності злочинів є
Пункти 17 і 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 173-174.
Блум М. И. Понятие и признаки совокупности преступлений.- В сб. «Вопросы уголовного права и процесса».- Рига, 1969.- С. 30, 36; Малков В. П. Совокупность преступлений.- Казань: изд-во Казанского ун-та, 1974.- С. 35, 37; Яковлев А. М. Со-юк^пность преступлений- М., I960.-С. 36.
Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголов-
о права. Часть Общая.- К., 1891.- С. 592; Таганцев Н. С. Рус-
-кое уголовное право. Часть Общая. Т. 2, 1902.- С. 1322; Лохвиц-
• Курс русского уголовного права- СПб., 1868.- С. 181.
41
вчинення двох або більше злочинів до засудження хоча б за один із них. Вчинення злочину після засудження за попередній злочин утворює зовсім інший інститут кримінального права - сукупність вироків (ст. 71 КК). Вчинення особою одного злочину після засудження за попередній злочин не викликає труднощів у кваліфікації, оскільки тут кваліфікується лише один окремий злочин (наступний). Вчинення особою двох або більше злочинів після засудження її за попередній злочин утворює загальну сукупність цих наступне вчинених двох або більше злочинів.
Сукупність можуть утворювати і злочини, передбачені однією й тією ж статтею кримінального закону. Така сукупність злочинів має місце, коли однією статтею кримінального закону передбачається відповідальність за різні злочини, наприклад за проституцію (ч. І ст. 303 КК) і за сутенерство (ч. 4 ст. 303 КК).
У деяких випадках Пленум Верховного Суду України визнає за необхідне кваліфікувати діяння, передбачені різними частинами однієї й тієї ж статті кримінального закону, як сукупність злочинів. Зокрема Пленум визнав за доцільне зґвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалтування за наявністю ознак ч. З чи ч. 4 ст. 152 КК кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК та відповідно ч. З чи ч. 4 цієї статті.1
Сукупність можуть утворювати лише ті злочини, які згідно з законом тягнуть за собою кримінальну відповідальність, тобто злочини, щодо яких:
не закінчилися строки давності притягнення особи
до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);
немає акта амністії (ст. 86 КК);
немає інших обставин, що виключають криміналь
ну відповідальність, наприклад відсутність заяви потер
пілого при вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152,
ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК (ч. 1 і ч. 2 ст. 27 КПК);
особа не звільнена від кримінальної відповідально
сті на підставі статей 44—49 КК.
1 П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 183-184.
42
Не утворюють сукупності злочинів стадії вчинення злочину, які є окремими складовими частинами об'єктивної сторони цього злочину. Наприклад, при вбивстві щодо потерпілого можуть бути вчинені побої (ст. 126 КК) та тілесні ушкодження (статті 121-126 КК). Але все заподіяне кваліфікується лише за ст. 115 чи 125 КК як один злочин, оскільки всі інші зазначені злочини є невід'ємною складовою частиною вбивства.
Не виникає сукупності злочинів і при вчиненні бандитизму (ст. 257 КК), що поєднаний з незаконним володінням, придбанням і використанням винною особою вогнепальної зброї (ст. 263 КК), оскільки незаконне володіння вогнепальною зброєю є невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони бандитизму, і без володіння вогнепальною зброєю злочинна група не може бути визнана бандою. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про бандитизм» від 7 липня 1995 р. вказано, що обов'язковою ознакою банди є наявність хоч би в одного з її учасників будь-якої вогнепальної чи холодної зброї за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів. Але сукупність злочинів матиме місце, якщо незаконне придбання вогнепальної зброї було вчинене з метою організації банди або використання чи збуту такої зброї членами існуючої банди.
Не утворює сукупності злочинів і спосіб їх вчинення. Наприклад, необережне заподіяння смерті (ст. 119 КК) і середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК),2 викрадення чужого майна способом шахрайства (ст. 190 КК) і використання при цьому підроблених документів (ч. З ст. 358 КК)3 та деякі інші. Кваліфікація у таких випадках, крім злочину, ще й додатково способу його вчинення необгрунтована, оскільки вчинення певних злочинів
П. 4 цієї постанови // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 126-127.
Сташис В. В., Бажанов М. И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике.- Харьков, 1987.- С. 99.
П. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приват-
шасності» від 25 грудня 1992 p. із змінами, внесеними поста-Пленуму від 4 червня 1993 р. // Там само.- С. 206.
43
можливе лише певними способами, без цього способу не може бути цього злочину: шахрайства без обману, розбою без нападу тощо.
На практиці існує ряд складних питань кваліфікації злочинів і способів їх вчинення.
Розкрадання чужого майна в деяких випадках не може бути вчинене інакше, як тільки з допомогою підроблених документів (отримання чужих грошей в Ощадбанку чи виграшу за підробленим білетом грошово-речової лотереї, чужого поштового переказу і т. ін.). Використання при цьому підробленого документа охоплюється складом злочину розкрадання і не повинно додатково кваліфікуватися за іншими статтями КК. Таке вирішення цього практичного питання ґрунтується на тому, що використання підробленого документа при шахрайстві є одним із способів обману, тобто способом вчинення цього злочину. Іншим способом викрадення з Ощадбанку, з пошти і в деяких інших випадках неможливе.
Крім того, використання підробленого документа в цих випадках має вузьке цільове призначення - забезпечити перехід майна (грошей) у власність злодія, надати цій передачі майна (грошей) правомірний вигляд. Винна особа має намір і, як правило, може використати підроблений документ для вчинення злочину проти власності лише один раз. При цьому інші суспільні відносини не зазнають значної шкоди.1
Враховуючи ці особливості шахрайства, практика Верховного Суду України також не кваліфікувала додатково використання підробленого документа при шахрайстві. Наприклад, дії П., який отримав з допомогою підробленого білета грошово-речової лотереї в ощадній касі значну суму грошей, судова колегія Верховного Суду України кваліфікувала лише як викрадення державного майна способом шахрайства2 за ст. 190 КК.
Але у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. дається керівне роз'яснення, що диспозиція ст. 190 КК не охоплює використання винною особою підробленого доку-
1 Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений.-Волгоград, 1976-С. 96-97.
Радянське право.- 1971- № 6 - С. 107.
44
мента, і тому поряд з шахрайством вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 358 та 190 КК.1
З цим погодитися не можна, оскільки диспозиція ст. 190 КК визначає головний спосіб вчинення цього злочину - обман. А використання підробленого, фальшивого документа і е обман як спосіб вчинення шахрайства. Отже Пленум Верховного Суду України пропонує кваліфікувати злочин і додатково спосіб його вчинення, тобто кваліфікувати дії шахрая як два злочини, тоді як він вчинив один злочин - викрадення чужого майна (грошей) способом обману, використавши для обману підроблений документ. Оскільки без використання підробленого документа за відповідних обставин такий злочин не може бути вчинений, остільки кваліфікація цього діяння ще й за ст. 358 КК є зайвою.
Не утворюють сукупності злочини і способи їх вчинення також при фальшуванні документів (ст. 358 КК) і ухиленні від призову на строкову військову службу (ст. 355 КК), погрози при вбивстві (ст. 129 КК) і зґвалтуванні (ст. 152 КК), при заподіянні тілесних ушкоджень (ст. 121-126 КК) і перевищенні влади чи посадових повноважень (ст. 365 КК), при угоні (ст. 378 КК) та викраденні автотранспортних засобів (ст. 389 КК), оскільки перше з них є способом, складовою частиною вчинення другого злочину.
Таким чином, кваліфікація злочину і способу його вчинення підкоряється загальному правилу: діяння, при якому певні дії є способом, складовою частиною об'єктивної сторони іншого, більш тяжкого злочину, кваліфікується як один злочин.
Немає сукупності злочинів у випадках приховування злочинцями вчинених ними злочинів (ст. 396 КК). Кримінальний закон не покладає відповідальності за приховування злочинів на осіб, які вчинили ці злочини. Виконавці, організатори, підмовники і пособники, тобто всі співучасники вчиненого злочину не підлягають кримінальній відповідальності за приховування вчиненого злочину. Кримінальний закон не покладає юридичного обов'язку на всіх співучасників повідомити про вчине-
_ -,Л6ІРНИК постанов Пленуму Верховного Суду України.-V^. 206.
45
ний злочин і не карає за таке неповідомлення (ст. 383 КК), Відповідальність за неповідомлення для співучасників не настає тому, що вони не можуть зробити повідомлення, не викриваючи себе, а тому юридичний обов'язок для них повідомити про вчинений ними злочин був би обов'язком самовикриття. У судовій практиці обґрунтовано визнається, що співучасники злочину не можуть нести кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань.1
Крім того, немає сукупності злочинів і в діях особи, яка не повідомляє про злочин, вчинюючи приховування злочину (ст. 396 КК), оскільки неповідомлення в цьому випадку є частиною більш тяжкого злочину - приховування злочину. Приховування в свою чергу є складовою частиною головного злочину (про який не повідомляють чи який приховують). Тому дії особи, яка вчинила злочин, поєднаний з приховуванням цього злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих цим злочином, кваліфікуються як один злочин.
Не можна погодитися з висновком, що за сукупністю злочинів повинні кваліфікуватися випадки, коли особа придбала майно, завідомо здобуте злочином, і при цьому переслідує мету приховування злочину.
По-перше, злочин, передбачений ст. 198 КК, є особливим видом причетності до злочину, а тому подвійна відповідальність за причетність до злочину не має підстав. По-друге, придбання майна, завідомо здобутого злочином, вчинюється з корисливою метою, що виключає мету приховування. Якщо ж здобуте злочином майно набуваеться (збувається чи знищується) з метою приховування, то ця мета виключає корисливу мету, а тому сукупність злочинів при цьому не може утворюватись.
Немає достатніх обґрунтувань кваліфікація за сукупністю злочинів хуліганства і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за відповідними частинами статей 121 і 296 КК.
По-перше, заподіяння смерті потерпілому з хуліганських мотивів кваліфікується як один злочин за п. 7 ч. 2
1 Постанова Президії Одеського обласного суду від 25 травня
1988 р. у справі Д. // Практика...- С. 215.
2 Коржанский Н. И. Ответственность за приобретение, хра
нение и сбыт имущества, добытого преступным путем.- Волго
град, 1971.
46
ст. 115 КК,1 а заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів кваліфікується як два злочини (сукупність злочинів) за частинами 2, 3 чи 4 ст. 296 та ч. 1 або 2 ст. 121 КК. Такі протилежні рішення кваліфікації злочинів не можуть бути правильними. Правильним може бути визнано рішення кваліфікації злочину, вчиненого з хуліганських мотивів, як одного злочину, оскільки мотив злочину (хуліганський мотив у цьому випадку) є його внутрішньою, невід'ємною складовою частиною, і він не може вимагати окремої додаткової кваліфікації принаймні при ідеальній сукупності злочинів,
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. (п. 9) слушно зазначено, що сукупно із вбивством хуліганські дії необхідно кваліфікувати лише тоді, коли, крім вбивства з хуліганських мотивів, винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність).3
По-друге, хуліганство є по суті не діяння, а його мотив. Професор С. Мокринський ще в 1924р. довів, що «хуліганство не є дія, лише властивість дії». Закон також визнає хуліганство мотивом злочину (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК). Але ніде, ніколи, ніякий інший мотив (користь при викраденнях, помста при вбивстві чи заподіянні тілесних ушкоджень і т. ін.) не кваліфікується окремо від злочину, додатково, тобто злочин і його мотив сукупності не утворюють.
По-перше, кваліфікувати таке діяння як два злочини немає підстав, оскільки реально вчинюється один злочин. По-друге, норма, наприклад, ст. 348 КК є спеціальною нормою відносно норми л. 8 ч. 2 ст. 115 КК, яка є загальною нормою, що встановлює відповідальність за
П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 169-170.
П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. // Там само.- С. 284; п. ЗО постанови від 1 квітня 1994 р. // Там само.-С. 178.
\ Там само.-С. 169-170.
Мокринский С. Озорство и хулиганство // Еженедельник советской господни.- 1924.- № 37.- С. 879.
47
вбивство з метою помсти за службову чи громадську діяльність потерпілого. Згідно з кримінально-правовою теорією спеціальна і загальна норми не можуть утворювати ідеальну сукупність злочинів.1 При конкуренції таких норм застосовується лише спеціальна норма, бо це є воля законодавця, який із загальної норми виділив спеціальну норму. Саме тому не можна кваліфікувати як ідеальну сукупність злочини, передбачені статтями 115 і 116, 368 і 364, 372 і 364, 194 і 347 КК.
По-третє, як в одному, так і в другому злочині посягання на життя потерпілого вчинюється з метою помсти за службову чи громадську діяльність, а діяльність по охороні громадського порядку є різновидом службової діяльності потерпілого, отже суб'єктивні ознаки цих злочинів тотожні.
По-четверте, санкція ст. 348 КК передбачає можливість застосування довічного позбавлення волі - найвищої міри кримінального покарання, тобто подвійна кваліфікація такого діяння і з цього боку не має обгрунтування.
Пленум Верховного Суду проявляє очевидну непослідовність, роз'яснюючи, що посягання, передбачене ст. 348 КК, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, а посягання на життя державного діяча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або на життя представника іноземної держави, вчинене з метою спричинити міжнародні ускладнення, повністю охоплюються відповідно ст. 112 чи ст. 443 КК і додаткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК не потребують.2 До того ж посягання на життя працівника міліції чи військовослужбовця у зв'язку з їхньою діяльністю по охороні громадського порядку юридично нічим не відрізняється від посягання на життя державного діяча у зв'язку з його державною діяльністю. Тому таке діяння
1 Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступле
ний.- С. 251 ; Малков В. П. Совокупность преступлений.- С. 182;
Коржанский Н, И. Основания квалификации преступлений по
совокупности // Труды ВСШ МВД- 1978- Вып. 18.- С. 125; Та-
рарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следст
венной практике.- С. 46-47; Коржанський М. Й. Кваліфікація
злочинів проти особи та власності.- К., 1996- С. 38.
2 П. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квіт
ня 1994 p. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У краї
ни.-С. 177.
48
має у всіх випадках кваліфікуватися однаково - або як один злочин, або як сукупність злочинів.
Не утворюють сукупності злочинів різні стадії вчинення одного і того ж злочину. Кожна послідовна стадія вчинення злочину переходить у наступну, а тому, по-перше, кожна наступна стадія містить у собі попередню, а, по-друге, діяння належить кваліфікувати за тією останньою стадією, на якій злочин було закінчено чи зупинено. При цьому попередня стадія не повинна враховуватися і отримувати окрему, додаткову кваліфікацію навіть і в тих випадках, коли будуть встановлені чіткі межі стадій вчинення цього злочину - готування до нього та замах на вчинення цього злочину. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994р. (п. 11) зазначено, що вбивство однієї людини і замах на життя іншої не можна розглядати як один закінчений злочин, а вчинене у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій.1 Хоч Пленум Верховного Суду України при цьому вказує на різні стадії посягання на життя різних потерпілих, з цього можна зробити обґрунтований висновок про те, що тільки різні стадії посягання на життя різних потерпілих утворюють сукупність злочинів. Різні стадії посягання на життя одного потерпілого (готування до вбивства, одна чи дві попередні спроби вбити потерпілого) при заподіянні йому смерті кваліфікуються як один злочин за ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК.
У кримінальному праві та кримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів - реальну сукупність злочинів та ідеальну.
Реальною сукупністю злочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений.
У загальній масі злочинів реальна сукупність становить 94%, ідеальна - приблизно 5%.2
Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.— с- 170-171.
Яковлев А. М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву- С. 82; Мешков В. П. Совокупность преступлений.- С. 22-23.
49
Для реальної сукупності характерне різночасне вчинення злочинів. Але тривалість перерви між злочинами юридичного значення не має.
Реальну сукупність утворюють: а) подібні (однорідні) злочини - грабіж і розбій, використання посадового становища і викрадення внаслідок зловживання посадовим становищем; б) злочини різнорідні - розкрадання і хуліганство та ін.; в) тотожні злочини - зґвалтування, передбачене різними частинами ст. 152КК, та ін.; г) закінчені злочини, а також готування до злочину або замах на вчинення злочину; д) вчинення злочину самостійно (виконавець), а також у ролі пособника, організатора чи підмовника. Кваліфікація злочинів, що утворюють реальну сукупність, ніяких особливостей не має.
Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово.
Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою кількох злочинів лише одним словом або навіть одним кивком голови на знак згоди незаконно відпустити покупцям наркотичні засоби чи психотропні речовини завідомо для перепродажу за винагороду. Таке діяння кваліфікується як три злочини: за ст. 308, 364 та ст. 368 КК.
Ідеальну сукупність злочинів утворюють:
а) вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2
ст. 115 і ч. 4ст. 152КК);1
б) вбивство, вчинене під час нападу з метою заволоді
ти майном потерпілого (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187
КК);2
в) зґвалтування, поєднане із зараженням потерпілої
особи венеричною хворобою або вірусом імунодефіци
ту людини (ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 130 або ч. 1 ст. 133
КК);3
1 П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від
1 квітня 1994р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України.- С. 172-173.
2 П. 8 цієї ж постанови.- Там само- С. 168-169.
3 П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві зло
чини» від 27 березня 1992 р.- Там само.-С. 184-185.
50
г) порушення законодавства про охорону природи по
садовою особою (статті 248 і 364 КК);
д) втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність
(ст. 304 КК), поєднане із заподіянням потерпілому тілес
них ушкоджень (статті 121-125 КК) або з мордуванням
(ст. 126 КК), або з погрозою вчинити вбивство (ст. 129 КК).2
Ідеальна сукупність злочинів відрізняється від одиничного злочину множиною об'єктів посягання (кількома), різними злочинними наслідками діяння, а в деяких випадках - і видами вини.
Класифікація сукупності злочинів (розподіл на види) має значення для кваліфікації, оскільки різні види сукупності злочинів мають різні ознаки вчиненого діяння, різну їх суспільну небезпечність, по-різному стосовно кожного з них рахують строки давності, по-різному вирішується підслідність (статті 33-37 КПК) справ про ці злочини.
Взагалі найбільше практичне значення теорія і практика сукупності злочинів має для кваліфікації злочинів, оскільки вона дає відповідь на найскладніше питання правозастосовної практики - кваліфікувати ці дії як один злочин чи як сукупність (два чи більше) злочинів?
Треба зазначити, що кваліфікація злочинів за сукупністю - це проблема № 1 кримінально-правової науки, це найбільш слабке її місце. До сьогодні не має задовільної теорії кваліфікації злочинів за сукупністю, не вироблено не тільки загальних правил кваліфікації сукупності злочинів, але навіть не винайдено необхідних для цього критеріїв, підстав, мірок, засобів. Деякі спроби були зроблені, але занадто невдалі: професор В. П. Малков, наприклад, запропонував теорію «поглинання» одних злочинів іншими.3 Невдалість цієї теорії в тому, що вона не
П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26 січня 1990 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 327.
П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» від 23 грудня 1983 р.- Там само.-С. 293-294.
Малков В П Совокупность преступлений.- С. 124.
5!
має ґрунту, не дає відповіді на запитання - коли і чому один злочин «поглинає» інший? Пропозиція вважати міркою «поглинання» санкцію кримінально-правової норми (злочин, що підлягає більш суворому покаранню «поглинає» злочин, що карається м'якше) - дуже слабке підґрунтя, а, краще кажучи, зовсім негодяще. Особливо негодяще для нашого чинного законодавства, у якому санкції не мають ніякої обгрунтованості, встановлені вони дуже свавільно. Наприклад, санкції деяких норм про відповідальність за викрадення чужого майна в особливо великих розмірах такі ж, як і за розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин за обтяжуючих обставин, такі ж, як і санкція норми про відповідальність за умисне вбивство ч. 1 ст. 115 КК.
Професор М. І. Ковальов слушно зауважив, що не тільки в радянській, але й у світовій кримінально-правовій літературі не створено теорії санкцій, яка могла б запропонувати певну концепцію і дати конкретні рекомендації законодавцю.1 Отже міркування, побудовані на такому ґрунті, не можна визнати за теорію.
Теорія кваліфікації злочинів за сукупністю може бути створена лише тоді, коли будуть вироблені і використані законодавцем єдині правила побудови кримінально-правових норм і структури кримінального закону, а на їх ґрунті будуть вироблені загальні правила кваліфікації злочинів. Розробка правил кваліфікації злочинів тільки що починається, тобто починається створення науки Особливої частини кримінального права, якої сьогодні ще немає.
Наука починається там і тоді, де і коли викриваються загальні закономірності у явищах природи чи суспільства. Нічого подібного у наших підручниках з кримінального права (частина Особлива) немає і сліду. Наші підручники з Особливої частини кримінального права нічим не відрізняються від коментарю Кримінального кодексу. Отже, ми маємо лише коментарі кодексу (гарні чи не дуже), але не маємо підручника, оскільки не маємо науки кримінального права з Особливої частини. У цьому кримінально-правова наука у великому боргу перед практикою. Навіть академік В. М. Кудрявцев своїми видатними
1 Ковалев М. И. Понятие преступления в советском уголовном праве.- Свердловск, 1987.- С. 29.
52
працями не зміг зрушити суттєво цю скелю І лише наблизився до вироблення загальних правил кваліфікації
злочинів.
Коли я кажу «загальні правила», то маю на увазі їх універсальність і всезагальну обов'язковість як для законодавця, так і для суду, і для всіх, хто вивчає і застосовує кримінальний закон.
Щодо кваліфікації загальних та кваліфікованих складів злочину загальновизнаним є правило, яке, до речі, наводить і академік В. М. Кудрявцев: «усякий кваліфікований вид складу злочину має перевагу (пріоритет) над загальним видом».2 Тобто при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 чи ч. З певної статті кодексу, злочин належить кваліфікувати лише за частиною, яка передбачає кваліфікований склад злочину, а за наявності ознак особливо кваліфікованого (ч. З статті) - за цією частиною.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (п. 23) роз'яснюється це правило - у випадку вчинення особою кількох злочинів, передбачених однією із статей 185-189 КК, ці дії, якщо немає інших кваліфікуючих ознак, належить кваліфікувати за ч. 2 тієї чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за ч. 1 даної статті непотрібно.3 Але вже в іншій постанові Пленум Верховного Суду України дає протилежне роз'яснення: вчинення злочинів, передбачених різними частинами ст. 152 КК, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.4
Від правила нічого не залишилося: нічого не варті ні наука, ні академіки. Між тим, у цивільному світі витоками права визнається не лише закон, але і правова доктрина та судова практика. Закон має сенс лише у єдності з доктриною і судовою практикою, оскільки лише таким
Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступлений; Его же. Общая теория квалификации преступлений.
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.- С. 253.
Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 207-208.
Див.: п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 p.- Там само.- С. 183-184.
53
чином суддя може нейтралізувати чи заблокувати дію неправового закону.1 Суди багатьох розвинутих демократичних країн наділені законотворчими повноваженнями. Наприклад, Верховний суд США,2 Англії,3 Франції4 та деяких інших. Крім того, англійські суди визнають правом і наукові роботи видатних науковців. Розумно, оскільки не використовувати досвід юристів-науковців не менш шкідливо, ніж відмовитися від використання досвіду науковців-медиків. Невикористання повною мірою і належним чином передового досвіду науковців-юристів є дуже щирим марнотратством юридичного надбання, юридичної інтелектуальної праці в той час, коли суспільство і держава страждають від юридичної порожнечі, юридичної темряви, юридичного невігластва. Тому першим кроком до побудови суспільства (і держави) повинно бути широке і належне вивчення права, впровадження права (JUS - права, справедливості, а не закону) в усіх сферах громадського життя.
Тільки на грунті права може виникнути дотримання закону як потреба, коли кожен громадянин відчує і зрозуміє, що Закон є охоронцем права, що закон не чужа, ворожа сила.
Ось із чого випливає необхідність розвитку кримінально-правової теорії і в першу чергу теорії Особливої частини кримінального права і законодавства, складовою частиною якої є теорія кваліфікації злочинів.
Треба зазначити, що теорія кваліфікації злочинів уже започаткована. Деякі загальні правила кваліфікації злочинів уже вироблені і певною мірою дотримуються практикою.
Загальновизнаним є правило застосування загальної і спеціальної норм кримінального закону. Такий розподіл кримінально-правових норм зумовлений прагненням
1 Давид Рене Основные правовые системы современности.
Пер. с французского- M., 1988,- С. 39; Петрова Л. Думки щодо
підручника професора С. С. Алексеева.- Право України, 1995.-
С. 34-38.
2 Энн Ф Джинджер. Верховный Суд и права человека в
США- М., 1981; Гуценко К. Ф. Уголовная юстиция США.- М.,
1979.-С. 77-86.
3 К. Кенни. Основы уголовного права.- М., 1949; Рональд Уокер.
Английская судебная система- М., 1980,- С. 191-195.
4 Рене Давид. Основные правовые системы современности.-
М., 1988.-С. 35.
54
законодавця диференціювати кримінальну відповідальність. Для цього він виділяє із загальної норми спеціальну (спеціальні) і посилює чи пом'якшує відповідальність за злочин, передбачений цією спеціальною нормою. Наприклад, із загальної норми про відповідальність за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) законодавець виділив норму, що передбачає підвищену відповідальність за вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), і норми, що передбачають відповідальність за умисне вбивство, вчинене за пом'якшуючих відповідальність обставин (статті 116, 117 та 118 КК).
При кваліфікації вбивства, що має ознаки кількох кримінально-правових норм, зокрема норм статей 116 і 115 КК, виникають ускладнення і трапляється чимало помилок.' Оскільки спеціальна норма виділена із загальної для посилення чи пом'якшення кримінальної відповідальності, то вони не можуть утворювати сукупності злочинів.
З цього виводиться правило: при наявності у вчиненому діянні ознак загальної і спеціальної норм кримінального закону застосуванню підлягає лише спеціальна норма.2 Тобто, при умисному вбивстві, яке має ознаки статей 116 і 115 КК, застосуванню підлягає лише ст. 116 КК, при наявності у вчиненому діянні ознак ч. 2 ст. 115 і ч. 1 ст. 115 КК застосуванню підлягає лише ч. 2ст. П5ККІТ. ін.
Обґрунтованими є і деякі інші правила кваліфікації злочинів, зокрема, такі:
1) кожна наступна стадія вчинення умисного злочину охоплює (поглинає) попередню - замах на вчинення злочину поглинає готування до цього злочину, а закінчений злочин поглинає замах на його вчинення;3
Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 червня 990 р. в справі Р. // Практика...- С. 105-106; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. у справі К. // Там само-С. 108-109; постанова президії Запорізького обласного суду від 19березня 1989р. в справі Д.- Там само- С. 104-105; постанова президії Черкаського обласного суду від 1 5 березня 1990 р. в справі К2.- Там само.-С. 107-108.
Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений.-С. 251; Малков В. П. Совокупность преступлений.-С. 182. Кудрявцев В. H. Общая теория квалификации преступле-251; Малков В. П. Совокупность преступлений.- С. 182; Корэканский Н. И. Основания квалификации преступлений по совокупности-С. 125.
55
2) спосіб вчинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою, необхідною і невід'ємною ознакою певного злочину — наприклад, тілесні ушкодження (ст. 121-126 КК) при вбивстві; погроза вбивством (ст. 129 КК) при зґвалтуванні (ст. 152 КК); володіння вогнепальною зброєю (ч. 1 ст. 263 КК) при бандитизмі (ст. 257 КК), використання підробленого документа (ч. З ст. 358 КК) при викраденні чужого майна (ст. 190 КК), заподіяння побоїв (ст. 126 КК) при тероризуванні засуджених (ст. 392 КК) та деякі інші.
Але взагалі проблеми кваліфікації злочинів за сукупністю ще недостатньо досліджені і, головне, не винайдено єдиної підстави, не запропоновано ґрунтовних критеріїв для їх вирішення. Наприклад, у юридичній літературі тривалий час дискутувалося питання про кваліфікацію зґвалтування, поєднаного із вбивством потерпілої (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Одні доказували, що все вчинене охоплюється п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, інші вважали таку кваліфікацію неповною і пропонували кваліфікувати вчинене за сукупністю ч. 4 ст. 152 та п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. Суперечка була припинена постановою Пленуму Верховного Суду СРСР від 27 червня 1975 р. «Про судову практику в справах про навмисне вбивство», у якій було дане ґрунтовне роз'яснення, що ці злочини належать кваліфікувати за сукупністю.1 Це рішення схвалено і Пленумом Верховного Суду України.2
У судово-слідчій практиці виникає чимало й інших випадків, коли при кваліфікації діяння необхідно вирішити дилему - вчинене утворює один злочин чи воно є сукупністю кількох злочинів. Таке трапляється при вчиненні розбійного нападу, поєднаного із убивством потерпілого, при заподіянні тілесних ушкоджень або знищенні майна при хуліганстві, опорі працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовцю при охороні ними громадського порядку, який був поєднаний із застосуванням насильства, та при вчиненні деяких інших злочинів.
1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1975.- № 4.- С. 10.
2 П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квіт
ня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини» // Збірник постанов Пленуму Верхов
ного Суду України.- С. 172-173.
56
Складність і недостатня теоретична розробка проблеми кваліфікації злочинів за сукупністю призводить до того, що Пленум Верховного Суду України відчуває скрутність у проведенні єдиної лінії застосування кримінального законодавства. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994р. (п. ЗО) роз'яснюється, що коли під час хуліганства потерпілому заподіяно смерть з необережності, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю відповідної частини статей 296 1115 КК,1 а в постанові Пленуму «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (и. 12) вказується, що вбивство з необережності при вимаганні чужого майна повністю охоплюється ч. З ст. 189 КК за ознакою тяжких наслідків і додаткової кваліфікації за ст. 115 КК не потребує.2
Однак у цих випадках вчинені діяння у всіх своїх головних ознаках тотожні: а) як хуліганство (ч. 2, 3 чи 4 ст. 296 КК), так і вимагання чужого майна (ч. З ст. 189 КК) вчинені навмисно; б) вони утворюють посягання на різні об'єкти, відмінні від об'єкта злочину, передбаченого ст. 119 КК; в) настання смерті потерпілого є заподіянням тяжкої шкоди у сфері зовсім іншого об'єкта кримінально-правової охорони і тому ця шкода не може охоплюватися нормою, яка передбачає відповідальність за шкоду у зовсім іншій сфері.
Крім того, заподіяння смерті, хоч би і з необережності, є настільки тяжкою шкодою, що вона не може (не повинна!) вважатися дріб'язком, який може приєднуватися до іншого діяння чи охоплюватися (поглинатися) ним.
Своє рішення про кваліфікацію заподіяння смерті потерпілому при вимаганні чужого майна як одного злочину Пленум Верховного Суду України обґрунтовує тим, що ч. З ст. 189 КК передбачає відповідальність за вчинення цього злочину із заподіянням тяжких наслідків. Можна погодитися з рішенням Пленуму, що такими наслідками є заподіяння потерпілому чи близьким йому особам тілесних ушкоджень, переривання вагітності, знівечення обличчя, заподіяння великої майнової шкоди
Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 178. Там само-С. 202-203.
57
і т. ін. Але не можна погодитися з тим, що заподіяння смерті - це шкода такого самого рівня, що й заподіяння тілесних ушкоджень чи майнової шкоди (будь-яких розмірів). Якщо всі ці перелічені у постанові Пленуму Верховного Суду України (п. 28) наслідки вимагання чужого майна є тяжкими, то заподіяння смерті потерпілому треба вважати особливо тяжким наслідком. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992р. (п. 15) ґрунтовно роз'яснюється, що смерть або самогубство потерпілої є «особливо тяжкими наслідками» як кваліфікуюча ознака ч. 4 ст. 152 КК.1 Отже, заподіяння смерті необхідно у всіх випадках вважати особливо тяжкими наслідками злочину. А їх ч. З ст. 189 КК не передбачає, а тому в цьому випадку вчинене утворює не один злочин, а сукупність злочинів (ч. З ст. 189таст. 119КК).
Якщо навіть кваліфікований розбій (ч. 4 ст. 187 КК), що карається позбавленням волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, не охоплює необережного вбивства (ст. 119КК),2 то на яких підставах вимагання чужого майна (ч. 4 ст. 189 КК), що карається позбавленням волі на строк до двадцяти років з конфіскацією майна, охоплює необережне вбивство?
Непослідовними є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації хуліганства, яке супроводилося заподіянням тілесних ушкоджень чи пошкодженням або знищенням чужого майна, в одних випадках як сукупності злочинів, а в інших - як одного злочину. У постанові Пленуму «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. роз'яснюється, що хуліганські дії, які супроводилися погрозою вбивством, образою, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або індивідуального майна громадян без обтяжуючих обставин, належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною
1 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-
С. 184-185.
2 Пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від
25 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про корисливі
злочини проти приватної власності» // Там само- С, 202-203.
58
ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти особи або проти власності непотрібна.
У цьому ж пункті постанови зазначається, що вчинення злочинів, передбачених ст. 121, ч. 2ст. 194 КК, з хуліганських мотивів підлягає кваліфікації за сукупністю з хуліганством.1 На яких же підставах хуліганство, яке супроводилося заподіянням тілесних ушкоджень (статті 122, 123, 125 КК) чи знищенням або пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пропонується кваліфікувати як один злочин? На чому ж грунтується така кваліфікація? Чому особа, яка вчинила два або більше злочинів, притягається до відповідальності за один злочин? Відповідей на ці запитання немає.
Є підстави вважати, що проблему кваліфікації злочинів за сукупністю можна вирішити і обгрунтувати лише з позиції об'єкта злочинного посягання. Аналіз усіх ознак складів злочинів, що входять до сукупності, як і ознак того діяння, яке кваліфікується як один злочин, дає підстави для висновку, що одиничний злочин і сукупність злочинів відрізняються головним чином ознаками, які характеризують об'єкт посягання. Ознаки суб'єкта при цьому завжди одні й ті ж самі. В абсолютній більшості випадків вони мають схожі чи навіть тотожні ознаки суб'єктивної сторони. Несуттєві відмінності є і в об'єктивній стороні цих злочинів.
Отже, сукупність злочинів від одиничного злочину відрізняється, як правило, наявністю ознак двох і більше об'єктів кримінально-правової охорони. Це головна і найбільш відмінна ознака сукупності злочинів. Оскільки таке діяння заподіює злочинну шкоду двом (чи більше) безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то його не може охопити одна кримінально-правова норма, яка охороняє лише одне з цих суспільних благ. У таких випадках діяння повинно визнаватися сукупністю злочинів. Наприклад, життя людини і статева свобода (чи статева недоторканість) жінки - це самостійні, окремі об'єкти кримінально-правової охорони, відповідальність за посягання на які передбачені різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не
П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-V-. 284,
59
передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (вбивство може бути вчинене без зґвалтування, а зґвалтування - без вбивства), а тому вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди, у всіх випадках кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 152 та п. 10 ч. 2 ст. 115 КК).1
Таким же чином повинні розглядатися і кваліфікуватися за сукупністю злочинів: розбійний напад, поєднаний із вбивством, вбивство при тероризуванні засуджених і такі інші діяння, якими заподіюється злочинна шкода у сфері різних самостійних об'єктів, що охороняються кримінальним законом.
На підставі цих висновків можна вивести загальне правило кваліфікації злочинів за сукупністю: якщо вчинене є посяганням на різні безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони, то його належить кваліфікувати як сукупність злочинів.
Це правило можна застосовувати при кваліфікації за сукупністю таких злочинів, як тероризування засуджених, поєднане із вбивством (за ст. 392 і відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК), розбійний напад, поєднаний із вбивством (п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 чи ч. 2 ст. 121, або за ч. 4 ст. 187 і ст. 119 і ч. 4 ст. 187 КК), вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК), вбивство при перевищенні влади чи посадових повноважень (ч. 1 ст. 115 і ч. З ст. 365 КК), викрадення чужого майна посадовою особою з використанням підроблених документів (ч. 2ст. 191 та ст. 366 КК), одержання хабара за рахунок коштів державної чи колективної організації, установи, підприємства (статті 368 і 191 КК), втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 і стаття закону, що передбачає відповідальність за той злочин, до вчинення якого був залучений неповнолітній), порушення правил дорожнього руху і залишення в небезпеці (статті 286 і 135 КК). Тут наведено найпоширеніші випадки одночасного заподіяння злочинної шкоди у сфері різних об'єктів кримінально-правової охорони.
1 П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 172-173.
60
Разом з тим необхідно відрізняти подібні до них злочини, які є посяганням лише на один об'єкт. Так, посягання на здоров'я (тілесні ушкодження, проведення аборту і т. ін.) іноді супроводяться залишенням потерпілого (потерпілої) у небезпечному для життя стані. Виникає запитання: чи ставиться за вину в таких випадках і злочин, передбачений ст. 135 КК? Наприклад, якщо винна особа заподіяла з мотивів помсти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, залишила його в небезпечному для життя стані, не надала потерпілому допомоги і втекла з місця події? На практиці у таких випадках діяння додатково, крім статей-121 і 135 КК, не кваліфікується.
У науковій літературі були висловлені різні міркування з цього приводу. Одні автори вважають, що таке діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, інші - що в подібних діяннях сукупності злочинів немає. Наприклад, автори коментарю до Кримінального кодексу РРФСР пишуть, що коли дитина, в результаті того, що її було підкинуто, померла або дістала тяжке тілесне ушкодження, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів - за статтею і відповідною статтею Кримінального кодексу про вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень.1 Автор коментарю до статті КК України, яка передбачає відповідальність за залишення у небезпеці, не дає відповіді на це запитання.2
Вирішення цього важливого практичного питання може бути винайдено лише з позиції оцінки об'єкта посягання. Необхідно враховувати, що при цьому виникають дві різні ситуації: а) посягання проти особи спрямовано на один безпосередній об'єкт і б) посягання проти особи спрямовано на два безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони. У першому випадку посягання спрямоване лише проти життя, в другому - проти здоров'я і проти життя.
Якщо винний вчинив замах на вбивство або заподіяв потерпілому смертельне поранення, намагаючись вбити, і залишив його ще живого у небезпечному для життя стані, то діяння є посяганням лише на життя, тобто на один і той же безпосередній об'єкт. Залишення потерпі-
2 Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР- М, 1971.- С. 292. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.- Київ, 1997-С. 395-396.
61
лого в небезпечному для життя стані є в цьому випадку продовженням посягання на життя, ніякого іншого (додаткового) посягання тут немає. Якщо ж суб'єкт вчинив посягання на здоров'я потерпілого (заподіяв тілесні ушкодження чи аборт) і після цього залишив його в небезпечному для життя стані, то він вчинив посягання на два безпосередні об'єкти одночасно - на здоров'я і на життя. Це видно з того, що в момент посягання на здоров'я (тілесні ушкодження, аборт) суб'єкт не посягає на життя потерпілого. Тільки після вчинення цих діянь він залишає потерпілого в небезпечному для життя стані. Залишення в небезпечному для життя стані не охоплюється диспозицією статті про відповідальність за злочин проти здоров'я. Воно утворює окремий самостійний злочин проти здоров'я. Така сама ситуація виникає і при залишенні в небезпеці і заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень внаслідок порушення правил безпеки руху, при зґвалтуванні з наступним залишенням потерпілої в небезпечному для її життя стані та в деяких інших випадках.
Оскільки в таких випадках посягання спрямоване на заподіяння шкоди двом об'єктам (здоров'ю і життю) кримінально-правової охорони, то воно утворює сукупність злочинів проти життя і проти здоров'я. Якщо ж злочин спрямований тільки проти життя (вбивство або замах на вбивство), то наступне залишення потерпілого в небезпечному для життя стані є лише продовженням посягання на його життя, тобто на один і той же об'єкт, і тому нового, окремого посягання при цьому немає. Все вчинене винним є одним злочином проти життя, і тому додаткова кваліфікація діяння за ст. 135 КК є зайвою, непотрібною.
Зазначимо також, що посягання на життя конкретної особи завжди є в той же час і посяганням на її здоров'я. Вбивство чи замах на вбивство завжди заподіює, як правило, і шкоду здоров'ю. Заподіяння шкоди здоров'ю завжди є способом, складовою частиною вбивства. Вбивства не може бути без заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Отже, заподіяння тілесних ушкоджень завжди охоплюється вбивством як його невід'ємна складова частина, без якої немає вбивства. Але головне полягає в тому, що при вбивстві чи замахові на вбивство посягання завжди спрямоване тільки на життя, тобто на позбавлення потерпілого життя. Окремого, самостійного посягання на здоров'я цієї ж особи при цьому немає. Якщо ж
62
винний одним діянням одночасно посягає на життя однієї особи і на здоров'я іншої, то воно кваліфікується за сукупністю злочинів (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та статтями 121 чи 122, чи 125, чи 126 КК залежно від тяжкості заподіяння тілесних ушкоджень).1
Не утворюється сукупність злочинів і при продажу товарів, якщо ці товари були викрадені продавцем, оскільки, як уже зазначалося, вчинення злочинного діяння стосовно викрадених речей (майна) окремого злочину не становить - таке діяння є частиною викрадення, а тому окрема, додаткова кваліфікація його поряд з викраденням (статті 185-191 КК) є зайвою.
Немає підстав кваліфікувати за сукупністю злочинів також недбале зберігання вогнепальної зброї і бойових припасів (ст. 264 КК) особою, яка викрала цю зброю і бойові припаси (ст. 262 КК). Таке рішення ґрунтується на тому, що суб'єктом злочину, передбаченого ст. 264 КК, може бути лише особа, яка зберігає зброю чи бойові припаси легально, на законних підставах, а предметом цього злочину може бути лише зброя заводського (промислового) виготовлення. З цього випливає висновок, що при законному, але недбалому зберіганні вогнепальної зброї чи бойових припасів створюється реальна загроза для громадської безпеки, тоді як викрадення вогнепальної зброї чи бойових припасів уже є посяганням на громадську безпеку. Тому наступне недбале зберігання їх є лише продовженням цього посягання на один і той же безпосередній об'єкт кримінально-правової охорони. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 8 липня 1994 р. (п. 13) роз'яснюється, що відповідальності за недбале зберігання будь-якої вогнепальної зброї і будь-яких бойових припасів (у тому числі мисливської гладкоствольної рушниці та бойових припасів до них) підлягають і ті особи, які незаконно зберігали ці предмети.
П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 171-172.
Там само.- С. 320-321.
63
Здається, що на злодія такі обов'язки не покладаються. Крім того, недбале зберігання викраденої зброї чи бойових припасів є продовженням уже вчиненого злочину проти громадської безпеки, а тому подвійна кваліфікація одного посягання на громадську безпеку є безпідставною.
Усе викладене про кваліфікацію злочинів за ознаками безпосередніх об'єктів посягання дає підстави для формулювання загального правила кваліфікації злочинів за сукупністю: діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об 'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному безпосередньому об'єктові, кваліфікується як один злочин;
діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об 'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів.1
Треба зазначити, що Пленум Верховного Суду України останнім часом дав чимало обґрунтованих керівних роз'яснень щодо кваліфікації злочинів за сукупністю. Зокрема у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. (п. 11) є роз'яснення про кваліфікацію за сукупністю закінченого вбивства і замаху на вбивство (при намірі вбити кількох осіб) за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК,2 вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, за ч. 4 ст. 152 і п. 10 ч. 2 ст. 115 КК,3 вбивства, вчиненого при перевищенні влади чи посадових повноважень - за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 365 КК, хуліганства і вбивства особи, яка припиняла хуліганські дії, за ч. 2 чи ч. З ст. 296 та п. 7 ч. 2 ст. 115 КК,4 вбивства, вчиненого з метою заволодіти вогнепальною зброєю, наркотичними засобами або психотропними речовинами, за п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 262 чи ч. З ст. 308 КК5та деякі інші. Є багато обґрунтованих роз'яснень Пленуму Верховного
Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступления.- С. 97.
2 П. 11 цієї постанови // Збірник постанов Пленуму Верховно
го Суду України.- С. 170-171.
3 П. 15 цієї ж постанови // Там само- С. 172-173; п. 29 цієї ж
постанови // Там само.— С. 178.
4 П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квіт
ня 1994 p. // Там само.- С. 170.
П. 8 цієї ж постанови // Там само- С. 168-169.
64
Суду України щодо кваліфікації злочинів за сукупністю і в інших постановах.
Взагалі обгрунтування кваліфікації злочинів за сукупністю - завдання великого суспільного, громадського і юридичного значення.
Кваліфікація сукупності злочинів як одного є невиправданим і безпідставним звільненням винної особи від відповідальності за другий вчинений нею злочин. Але вже давно відомо, що ніщо так не спонукає до вчинення злочину, як хоча б маленька надія уникнути покарання (П. І. Пестель).2 Так, безпідставно був засуджений лише за один злочин П. Він пообіцяв придбати для Г. фотоапарат іноземного виробництва вартістю близько 10 тисяч крб., за що одержав від Г. 4500 крб. Не маючи змоги дістати такий фотоапарат і в той же час не бажаючи повертати одержані гроші, П. домовився з Г. про зустріч з тим, щоб він передав йому ще 4000 крб. нібито для остаточного розрахунку. На цю зустріч П. взяв молоток, маючи на меті після отримання грошей вбити Г. Одержавши від Г. ще 4000 крб., П. повів його за вигаданою адресою нібито за фотоапаратом і дорогою кілька разів ударив ззаду молотком по голові, намагаючись вбити потерпілого, але головний убір пом'якшив удари, і смерть не настала. Судова колегія обласного суду кваліфікувала дії П. за ч. 1 ст. 187 та ст. 15 і п. 7 ч. 2 ст. 115 КК за сукупністю зазначених злочинів.
Судова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій П. неправильною, виключила з обвинувачення ч. 1 ст. 187 КК і кваліфікувала їх лише за ст. 15 і п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, тобто засудила П. лише за злочин проти особи і безпідставно звільнила його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти власності. Судова колегія визнала, що у справі з достатньою повнотою встановлено, що, одержавши від Г.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 180-189; Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Там само-С. 198-214.
Пестель П. И. «Русская Правда». Наказ Временному Верховному Правлению.-СПб., 1906.-С. 157.
З 2-7:
65
8500 крб., П. не мав наміру придбати для нього дефіцитний фотоапарат і до того ж не мав такої можливості. Він переслідував лише одну мету - в будь-який спосіб привласнити одержані гроші.
Таким чином, судова колегія встановила і довела, що П. вчинив ще до замаху на вбивство Г. шахрайство, відповідальність за яке передбачає ч. З ст. 190 КК. Одним із способів обману при шахрайстві є одержання грошей на придбання товарів за умови, коли злодій не мав наміру виконувати свою обіцянку, або плати за роботу, яку винний не мав наміру виконувати.1 Отже, діяння, вчинене П., містить у собі сукупність злочинів: шахрайство, передбачене ч. 2 ст. 190 КК, та наступний замах на вбивство Г., передбачений ст. 15 і п. 6 ч. 2 ст. 115КК.
Але ж і навпаки - покарання особи за два злочини, яка вчинила лише один,- лихо не менше, бо таке покарання грубо порушує права особи, завдає їй занадто тяжкої і невиправданої шкоди, руйнує правосуддя.2 Ось чому так прискіпливо потрібно шукати підстави для кваліфікації злочинів за сукупністю, доводити кожний такий випадок.
Уважний аналіз керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не дає змоги визнати, що всі вони щодо кваліфікації сукупності злочинів мають задовільне обгрунтування. Вважаю, що не можна погодитися з Пленумом Верховного Суду України в тому, що вбивство вагітної жінки - це один злочин, а вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною,- це два вбивства, які необхідно кваліфікувати за ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 115 КК.3 Така подвійна кваліфікація діяння необ-
1 Матышевский П. С. Преступления против собственности и
смежные с ними преступления.- К., 1996.- С. 75; Коржансь-
тй М. Й. Кваліфікація злочинів проти власності.- К., 1995.- С. 36.
2 Безпідставно, наприклад, був засуджений Г. за сукупністю
злочинів за ч. 2 ст. 286 та ч. 2 ст. 135 КК (ухвала судової колегії
Верховного Суду України від 2 липня 1991 р. у справі Г.) // Прак
тика...- С. 141; Г. за ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК (ухвала судової
колегії Верховного Суду України від 29 фудня 1988 року) // Прак
тика...-С. 171-172.
3 П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від
1 квітня 1994р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України.-С. 171.
66
ґрунтована тому, що як у першому випадку, так і у другому вчинене було вбивством однієї потерпілої, тобто об'єктивні ознаки цих злочинів тотожні. Відрізняються вони лише суб'єктивними ознаками - помилкою винного щодо вагітності потерпілої. Але ж суб'єктивна сторона злочину не може утворювати окремий самостійний злочин, її не можна відокремити від злочину. Суб'єктивна сторона може впливати на кваліфікацію діяння (умисне, необережне, вчинене за різними мотивами і т. ін.), але вона не може бути окремим злочином. Крім того, об'єктивне і суб'єктивне в діянні утворюють єдність, яку не можна розривати. Тому і вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, е одним злочином, сукупності злочинів тут немає. Кваліфікувати окремо об'єктивну сторону злочину, а окремо - суб'єктивну немає ніяких підстав.
Не можна визнати достатньо обґрунтованим також роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації за сукупністю злочинів одержання посадовою особою хабара (ст. 368 КК) і зловживання цією особою наданою їй владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК), якщо ця особа вчинила за винагороду (хабар) дії, що є злочинними.1 Таке рішення необгрунтоване, бо, по-перше, хабар посадовій особі дається, як визнав це і Пленум, лише за виконання чи невиконання певних дій, які ця особа тільки і може виконати чи не виконати, зловживаючи своїми посадовими повноваженнями.2 Автор коментарю до ст. 368 КК України правильно відзначає, що вручення посадовій особі подарунків або інших підношень не за певні дії по службі, а з метою підлабузництва, для встановлення або підтримки з нею «добрих» стосунків, не є злочином.3 Тобто без зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями хабара немає і бути не може. Хабар є платнею за зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями. Тому при одержанні хабара окремого,
П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хабарництво» від 7 жовтня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 254-255.
Там само- С. 254.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.-С. 513.
з* 67
незалежного від хабара, зловживання владою немає. Хабар є передумовою зловживання. По-перше, якби хабар не тягнув за собою завжди, у всіх без винятку'випадках, обов'язкового зловживання владою чи посадовими повноваженнями, то одержання хабара не було б злочином, оскільки воно не становило б ніякої суспільної небезпеки. Суспільна небезпека одержання хабара посадовою особою як тяжкого злочину полягає саме у тому, що посадова особа торгує наданими їй посадовими повноваженнями. Від одержання хабара не можна відокремити зловживання владою, оскільки без цього немає хабара. Отже, одержання хабара і зловживання за цю платню своїми повноваженнями є одним злочином.
По-друге, немає підстав стверджувати, що «виконання чи невиконання службовою особою відповідних дій знаходиться за межами об'єктивної сторони цього злочину».1 Дійсно, виконання чи невиконання обумовлених хабарем дій знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 368 КК. Але ж хіба перестає бути викраденням розбій від того, що захоплення чи незахоплення чужого майна знаходиться за межами складу злочину, передбаченого статтею 187 КК? Ні, не перестає, оскільки розбій є корисливим злочином, є викраденням чужого майна, в цьому його суспільна і юридична сутність. Так само треба бачити і суспільно-юридичну сутність одержання хабара (ст. 368 КК), яку становить не збагачення чиновника, а торгівля ним наданими йому посадовими повноваженнями. Ця торгівля починається уже з початку домовленості про одержання хабара, оскільки хабар не дається за ніщо.
Нарешті, по-третє, склад злочину, передбачений ст, 368 КК, є спеціальний, що його виділив законодавець із загального злочину про відповідальність за зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК). Ці склади злочинів не можуть утворювати ідеальної сукупності, оскільки це буде порушенням волі законодавця. На цій підставі і побудоване правило, що при конкуренції загальної і спеціальної норм діяння кваліфікується лише за спеціальною нормою.
1 Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хабарництво» від 7 жовтня 1994 р. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 254-255.
68
«все книги «к разделу «содержание Глав: 30 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >