1. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСОБИ

loi. Кваліфікація вбивства

Вбивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.1

Вбивство - один з найтяжчих злочинів. Воно позбавляє потерпілого найбільш цінного блага - життя. Наслідки вбивства безповоротні, заподіяну ним шкоду не можна ніяк відшкодувати. Крім того, вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, а й його рідним і близьким. Це трагедія для всіх, хто знав потерпілого.

Разом з тим невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя не є вбивством.

Вбивство — це заподіяння смерті комусь, іншому, не собі. Тому самогубство або замах на самогубство вбивством не визнається, оскільки об'єктом вбивства може бути тільки життя іншої людини. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві вважається сприянням вбивству, бо в цьому випадку має місце сприяння запо-

1 До визначення поняття вбивства М. І. Загородніков додає підстави відповідальності за вбивство як окрему ознаку цього злочину. Такий додаток зовсім зайвий, бо всякий злочин є підставою кримінальної відповідальності і без нього така відповідальність неможлива (Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву.- M., 1961.- С. 24).

114

діянню смерті іншій людині. Таке сприяння самогубству кваліфікується за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК.

Об'єктом убивства є життя. Вбивство може бути вчинене тільки відносно живої людини, незалежно від її віку, стану здоров'я, суспільного становища чи властивостей її особи.

Життя як об'єкт кримінально-правової охорони являє собою не тільки біофізіологічні процеси. Визначаючи об'єкт посягання при вбивстві, важливо відрізняти в людині її суспільну та біологічну сутність.1 Біологічна сутність людини - в її фізичному стані, у стані та функціонуванні всього її організму чи його окремих органів. Цим і визначається людина як природна істота. З цього боку в людині найважливішими ознаками і властивостями є фізична сила, діяльність серця, мозку, інших органів, відсутність хвороб чи аномалій і т. ін.

Особа - це поняття тільки суспільне. Суспільну сутність людини визначають такі її якості, як громадянство, освіта, фах, місце проживання та праці, сімейний стан, громадська поведінка, інші риси й ознаки.

Біологічне в людині - це ті її властивості, які бачить лікар, а суспільні - це ті, які бачить суддя.

У кримінально-правовому розумінні біологічне в людині - це предмет злочинів проти особи, а суспільні її риси та властивості - об'єкт. Такий висновок треба зробити, крім іншого, ще й тому, що об'єктом злочину, як це вже давно доведено, можуть бути і є тільки суспільні відносини.2 Біологічне в людині (біологічні процеси та стан її здоров'я взагалі чи окремих органів) не є суспільними відносинами.

Суспільна сутність людини полягає в тому, що вона є особою. Саме це і становить її суспільне становище,

Філософи завжди чітко і послідовно розрізняли особу і людину. «Особа,- зазначає А. Г. Спіркін,- це людина, яка береться в певному її аспекті, як член певної суспільної групи з її системою суспільно значущих рис і функцій; це суб'єкт діяльності, стосунків, свідомості, самосвідомості і світогляду. Біологічні її властивості не стосуються цього поняття» (Стеркин А. Г. Сознание и самосознание.- M., 1972.- С. 250).

Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву- М., 1960; Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны.- М., 1980; Таций В. Я. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву.- Харьков, 1988.

115

стосунки з іншими людьми, тобто суспільні відносини, стосунки певного індивіда в їх сукупності.

Людина є і не може не бути природною, предметною істотою. Людина - частина природи і тому біологічно вона може бути визначена як природна, предметна істота. Це треба підкреслити тому, що у кримінально-правовій літературі на предметно-істотні властивості людини не звертається певної уваги, що призводить до створення якоїсь безтілесної, нереальної суті людини.1

Зрозуміло, що такий погляд на людину неповний, однобічний і тому ненауковий. Для права як інструмента суспільного регулювання дуже важливо розрізняти фізичну (біологічну) і суспільну властивості людини, бо людина, вилучена із суспільних відносин, перестає бути особою (наприклад, Мауглі), хоч залишається живою природною істотою. Не визнавався особою і раб, за вбивство якого наставала відповідальність як за знищення майна.

Якщо не відрізняти в людині її біологічну і суспільну сутність, це призводить до невдалого і необгрунтованого подвоєння об'єкта посягання, бо в такому разі об'єктом злочинів проти особи вважають особу і суспільні відносини.2

При вчиненні злочину посяганням на тіло людини об'єктом такого злочину не може бути визнане лише тіло людини чи її життя в біологічному розумінні або здоров'я в значенні відповідного стану всього організму. Життя і здоров'я як об'єкти кримінально-правової охорони можуть бути визнані об'єктом посягання лише з урахуванням усіх сторін однієї й тієї ж суспільної істоти, різноманітність ознак якої діалектичне позначають поняття «людина» і «особа». Ці поняття охоплюють безліч особливостей, рис, ознак людини, які висвітлюють дві її

1              Живим, ціннісним предметом вважають людину і філо

софи. Дробнщкий О. Г. Мир оживших предметов.- М., 1967.-

С. 294.

2              Наприклад, M. K. Аніянц пише: «Разом з особою людини

об'єктом цих злочинів є суспільні відносини соціалістичного су

спільства в цілому» (Ангіянц М. К. Ответственность за преступле

ния прртив жизни.- М., 1964.- С. 18). Таке визначення об'єкта

злочинів проти особи невдале, бо особа і є сукупністю суспільних

відносин. Ще одна вказівка на суспільні відносини, хоч і «в ціло

му» нічого не додає до цього поняття.

116

головні сторони - біофізичну (жива біологічна особистість) і суспільну (сукупність суспільних відносин).

Виділити якусь одну з них (біологічну чи суспільну) можна лише умовно. Насправді ці дві сторони людини непорушне поєднані і становлять одне ціле. Тому загальне твердження про те, що кримінальний закон охороняє життя і здоров'я людини в її фізичному, біологічному розумінні, так само як і сукупність суспільних відносин, існуючих з приводу цих благ людини і спрямованих на їх охорону, правильне. Але при цьому важливо підкреслити і мати на увазі те, що без людини, як живої біологічної особистості, суспільні відносини не можуть існувати, тоді як у деяких (хоч і поодиноких) випадках суспільні відносини, спрямовані на охорону життя і здоров'я певної особи, можуть бути скасовані, виключені за особливих, надзвичайних обставин (наприклад, стан необхідної оборони і т. ін.). У таких випадках життя в біологічному розумінні і життя як об'єкт кримінально-правової охорони не збігаються, бо немає суспільних відносин, які охороняють це життя.

Отже, життя як об'єкт кримінально-правової охорони обов'язково містить у собі суспільні відносини, що існують з приводу охорони цього життя в біологічному розумінні. Саме тому, що об'єкт посягання при вбивстві - не тільки біологічна особистість, а й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості (в кожному випадку ця сукупність буває найрізноманітнішою і особливою), кримінальний закон містить цілу низку норм, які охороняють ці відносини -статті 115-119 КК. Крім того, є багато інших кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за заподіяння смерті потерпілому, зокрема статті 112, 271, 348, 286, 379, 400 КК.

Кримінально-правова охорона об'єкта має загальний, повний і постійний характер. Якщо ж визнати об'єктом злочину при вбивстві не суспільні відносини, а життя в біологічному розумінні, то тоді зовсім неможливо з'ясувати і пояснити правомірність заподіяння смерті у стані необхідної оборони, при виконанні вироку про смертну кару, заподіяння тілесних ушкоджень, наприклад під час хірургічної операції (ампутація руки чи ноги). І як тоді зрозуміти кваліфікацію заподіяння смерті терористичним актом за ст. 112 КК, при порушенні Правил охорони

117

праці за ст. 271 чи при порушенні Правил безпеки руху за ст. 286 КК?

Саме тому, що при заподіянні смерті посягання спрямоване на якусь сторону особи, на особливу сторону її суті - окрему групу суспільних відносин, які утворюють якусь окрему складову частину цієї особи (державний діяч, робітник, новонароджений і т. ін.), це посягання має різну кримінально-правову оцінку і кваліфікацію, тобто становить окремий самостійний злочин.

Не можна визнати обґрунтованим твердження про те, що життя і здоров'я людини є самостійні об'єкти незалежно від того, носієм яких суспільних відносин вона була чи є.1 Заподіяння смерті одній і тій же людині (наприклад, працівникові міліції) може бути різним злочином саме залежно від того, на які суспільні відносини було спрямоване посягання - на державну владу (ст. 112 КК), на особу (статті 115-120 КК), на державне управління (ст. 348 КК) чи на громадську безпеку (ст. 286 КК), або й зовсім не бути злочином (ст. 36 КК).

Не можна також визнати правильним протиставлення людини особі і на цій підставі виникаюче твердження, що кримінальний закон охороняє людину з боку її фізичної цілості. Сама по собі фізична цілість кримінальним законом не охороняється. Досить згадати суспільне корисну працю лікарів, щоб переконатися в цьому. Без урахування тих суспільних відносин, які утворені й існують у суспільстві для забезпечення фізичної цілості людини, неможливо обґрунтувати кримінальну відповідальність, зокрема за тілесні ушкодження, визначити їх правову кваліфікацію тощо.

У дійсності кримінальний закон охороняє людину не тільки і не стільки як живу біологічну істоту, а головним чином як особу в її суспільному сенсі, як сукупність суспільних відносин. Поняття «людина» не відповідає за своїм змістом поняттю «об'єкт злочину». Тому в кримінальному законі поняття «людина» в значенні об'єкта злочину не використовується. Найчастіше в цьому значенні використовується слово «особа», зокрема у статтях 257, 115-120 КК. Розділ II Особливої частини Кримінального кодексу так і називається «Злочини проти

1 Демидов Ю. А. Человек - объект уголовно-правовой охраны // Советское государство и право.- 1972.-№ 2.- С. 108.

118

життя та здоров'я особи». Будь-яке посягання на тіло людини в розумінні окремої біологічної істоти визнається злочинним лише в тих випадках, якщо це посягання порушує існуючі в суспільстві відносини з приводу охорони цієї людської особистості. У всіх інших випадках таке посягання не є злочином.

Звідси треба зробити висновок, що людина, як біологічна одиниця, її існування, фізичний стан, тілесна недоторканність охороняються кримінальним законом не завжди. Кримінально-правовій охороні людина, її тіло, життя і здоров'я підлягають лише тоді, коли з приводу цих благ існують суспільні відносини, які утворюються в суспільстві для їх охорони. Якщо у деяких випадках цих відносин немає (скасовані, виключені законом), то людина, як біологічна одиниця, її тілесна недоторканність кримінально-правовій охороні не підлягають. З цього якраз і виникає правомірність заподіяної шкоди у стані необхідної оборони чи при затриманні злочинця (ст. 36, 38 КК) або у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК). Отже посягання на тіло людини лише тоді є злочином, коли вона є суб'єктом певних відносин, які охороняються кримінальним законом, а це посягання спрямоване на пошкодження цих суспільних відносин.

Життя кожної людини як об'єкт кримінально-правової охорони не має ніяких юридичних особливостей і відмінностей. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє життя молодого юнака і безнадійно хворого чи старого, який доживає свій вік, видатної особи, героя чи негідника або завзятого злочинця.

Така юридична оцінка життя має важливе значення для кваліфікації вбивства при помилці в потерпілому. Як правило, така помилка на кваліфікацію злочину не впливає, оскільки подібне посягання у всякому разі спрямоване на життя іншої людини.1

В одній справі було доведено, що брати Шиганови змовилися вбити Кочеткова. З цією метою Олександр узяв сокиру, а Микола - рушницю, і вони пішли до Кочеткова. Олександр увійшов до хати, а Микола з рушницею став біля вікна. У хаті Олександр почав сваритися з дружиною Кочеткова і близько підійшов о вікна. Миколі здалося, що це Кочетков, він вистрілив з рушниці і вбив свого брата Олександра. Обласний суд обґрунтовано засудив його за навмисне вбивство. У деяких випадках при кваліфікації таких злочинів трапляються помилки. Наприклад,

119

Але при наявності особливих, визначених законом ознак потерпілого (державний, громадський діяч, представник влади, працівник міліції, вагітна жінка, неповнолітня тощо) і помилки винного відносно цих ознак злочин кваліфікується в залежності від умислу суб'єкта. Якщо винний, помиляючись, цих властивостей потерпілого не знав і тому не враховував, то злочин не може кваліфікуватися за тими статтями Кодексу, які передбачають ці особливості. У таких випадках повинні застосовуватися загальні норми кримінального закону, які цих особливостей потерпілого не враховують. Тобто посягання на життя чи здоров'я державного або громадського діяча, представника влади, працівника міліції та інших, якщо винний переконливо не знає, що потерпілий є такою особою, належить кваліфікувати як злочин проти особи.1

Для кваліфікації вбивства і відмежування його від аборту важливе значення має визначення початкового моменту життя людини. У медицині початком життя вважається початок фізіологічних пологів. В юридичній літературі щодо цього є й інші міркування. Дехто початком життя вважає початок дихання.

Треба зазначити, що це дуже пізній початок, оскільки новонароджений у звичайних природних умовах його розвитку в тілі матері не може почати дихати раніше, ніж буде звільнений від усього, що пов'язувало його

неправильно було кваліфіковано дії К., який у стані сп'яніння почав бійку із С., а коли С. ударив К. цеглиною, то К. побіг у двір до свого брата, там схопив долото і почав шукати С., щоб вбити його. При пошуках К. зустрів М. і, вважаючи що це С. ударив лезом долота М. в голову, від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за навмисне вбивство. Судова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію неправильною і перекваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. за статтями 17 і 94 КК і необережне вбивство М. за ст. 98 КК. Пленум Верховного Суду СРСР зазначив, що така перекваліфікація безпідставна, оскільки К. мав намір вбити С., але помилився і вбив М. Ця помилка не виключає умисної вини у вчиненому вбивстві, бо К. розумів, що внаслідок його дій настане смерть людини, і намагався досягти цього наслідку.- Радянське право, 1962.- № 3.- С. 137.

1 Пропозиція Л. Андреєвої кваліфікувати злочин при помилці в особі потерпілого, який має кваліфікуючі ознаки, за сукупністю злочинів нам здається необгрунтованою. (Андреева Л. Влияние ошибки обвиняемого в личности потерпевшего на квалификацию преступлений // Советская юстиция.- 1970-№ 21.-С. 7-8).

120

з тілом матері. Тому немає жодних підстав залишати новонародженого на час від початку фізіологічних пологів по початку дихання без кримінально-правової охорони. Хоч цей час і нетривалий, але він має важливе значення для охорони життя.

Початок фізіологічних пологів (патологія до уваги не береться, бо вона або не має юридичного значення, або має зовсім іншу юридичну природу) - це саме той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з'являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону. Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плоду до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт. Заподіяння смерті під час пологів кваліфікується як вбивство і в тих випадках, коли пологи були викликані штучно і плід був життєздатним (життєздатним визнається плід після 6 місяців вагітності).

Для кваліфікації вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки умисні дії, що могли заподіяти смерть, відносно померлого (трупа) кваліфікуються як замах на вбивство.

Донедавна в медичній науці і судовій практиці настання смерті пов'язувалося з діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки дав можливість поновлювати дихання і роботу серця навіть через тривалий час (були випадки через 2-3 тижні і навіть через місяць) після настання клінічної смерті. Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов'язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі.1

З настанням смерті посягання на життя вважається закінченим, тобто воно містить усі ознаки складу закінченого злочину. Якщо внаслідок посягання на життя смерть не настала, то злочин кваліфікується як замах на вбивство. При цьому треба мати на увазі, що посягання на життя може кваліфікуватися як замах на вбивство лише тоді, коли він був вчинений з прямим умислом,

П. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я юдини» від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 175.

121

коли смерть потерпілого була бажаним наслідком для винного, коли заподіяння потерпілому смерті було метою дій винного. Злочин може кваліфікуватися як замах на вбивство лише в тих випадках, коли винний передбачав настання смерті потерпілого, коли такий наслідок дій охоплювався його умислом. Тому погроза вбивством і заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, якщо немає умислу заподіяти смерть, не можуть кваліфікуватися як замах на вбивство.

Про намір винного вчинити вбивство і прямий умисел можуть свідчити:

погрози, висловлювані винним до посягання;

неприязні взаємовідносини між винним і потерпі

лим, поведінка винного і потерпілого, яка передувала

вчиненню злочину;

спрямованість дій винного і характер заподіяних

потерпілому ушкоджень (поранення голови, лівого боку

грудей, печінки, лівого і правого пахів тощо);

застосування таких знарядь чи засобів, якими без

сумнівно   може   бути  заподіяна  смерть   (вогнепальної

зброї, сильнодіючої отрути, високої чи занадто низької

температури тощо);

інтенсивність дій винного (нанесення багатьох уда

рів, ран, які свідчать про намір заподіяти смерть);

6)             причини припинення злочинних дій.

Визначальним при цьому є психічне ставлення винно

го до настання наслідків своїх дій.

Якщо потерпілому були заподіяні такі тілесні ушкодження, які не поєднуються з життям, то час настання смерті не впливає на кваліфікацію злочину.

В англійському праві діє правило: ніхто не може бути засуджений за вбивство, якщо потерпілий прожив один рік і один день після заподіяння йому ушкодження.1 Кримінальне законодавство України не знає якихось строків, по закінченні яких настання смерті не може кваліфікуватися як вбивство. Судова колегія Верховного Суду України в ухвалі в справі П. зазначила, що за наявності умислу на вбивство час настання смерті потерпілого не може впливати на кваліфікацію злочину.2

Для кваліфікації вбивства треба досить старанно до-

1              ДженксЭ. Английское право.-M., 1947.-

2              Радянське право- 1972.-№ 5-С. 103.

С. 152.

122

слідити інтелектуальний момент умислу: передбачав чи не передбачав винний, що його дії можуть призвести до смерті потерпілого. Треба мати на увазі, що в таких випадках, коли винний передбачав такі наслідки, вбивство має кваліфікуватися як умисне. Для цього потрібно ретельно дослідити докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні стосунки.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного. У разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.1

Суб'єктивні ознаки злочину мають такі властивості, що один різновид вини охоплює інший, утворюється відповідна їх ієрархія, підпорядкованість. Тому визначення форми і виду вини має бути послідовним, щоб запобігти помилкам. Найбільш повні ознаки має прямий умисел, а тому він охоплює і побічний. Оскільки їхні інтелектуальні моменти тотожні (усвідомленість і передбачення), і відрізняються вони тільки вольовим моментом, то неважко помітити, що бажання охоплює допущення, тобто той, хто бажає певних наслідків своїх дій, безумовно і допускає настання їх, бо неможливо бажати чогось і не допускати можливості настання того ж. У свою чергу, побічний умисел охоплює злочинну самовпевненість, бо той, хто має намір і сподівається відвернути настання певних наслідків, у той же час їх і не передбачає, інакше неможливий ніякий розрахунок.

Отже, утворюється відповідна система форм і видів вини, кожен різновид якої охоплює той, що розташований У цій системі нижче. В цілому вона має такий вигляд:

П. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.

123

прямий умисел;

побічний умисел;

злочинна самовпевненість;

злочинна недбалість.

Практичне значення такої системи форм і видів вини в тому, що визначати їх у певній справі треба, починаючи зверху і йти донизу. На черговий нижній ступінь можна переходити лише тоді, коли буде одержано відповідь на надійну відсутність у діях винного попереднього ступеня. Наприклад, про побічний умисел можна ставити питання лише тоді, коли переконаємось, що діяння не було вчинене з прямим умислом, і т. д.

Для правильної кваліфікації вбивства важливе значення має дослідження мотиву і мети заподіяння смерті. Мотив злочину - настільки важлива ознака суб'єктивної сторони складу злочину, що можна сказати: доки невідомий мотив тих чи інших дій, доти не можна сказати що трапилось, не можна дати суспільну чи юридичну оцінку цим діям.

Пленум Верховного Суду України зазначив, що при засудженні за вбивство суди повинні старанно досліджувати мотиви злочину, що невиконання цих вимог призводить до судових помилок.1

Кримінальна відповідальність за вбивство настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК). Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 115-119 КК, визнаються особи, яким до моменту вчинення вбивства вже виповнилося 14 років. Цей вік настає з наступної доби після дня народження. При відсутності у особи документів, що підтверджують її вік, проводиться судово-медична експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках - і для призначення її осудності.

Якщо вбивство було заподіяно у співучасті кількома особами (двома або більше), то всі вони підлягають кримінальній відповідальності за вбивство, вчинене у співучасті. Судова колегія Верховного Суду України в ухвалі у справі Ш. і С. визнала, що у випадках умисного вбивства, вчиненого групою осіб, завжди треба з'ясувати характер дій кожного із співучасників, а при кваліфікації злочину враховувати зміст їхнього умислу.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 166.

Радянське право.- 1982.-№ З.-С.

124

Виконавцями злочину при вбивстві визнаються всі ті особи, які діяли спільно з наміром заподіяти смерть і безпосередньо брали участь у самому процесі заподіяння

смерті.

Виконавцями вбивства визнається кожен із співучасників, який діяв з наміром вбити потерпілого і спричинив йому рани життєво важливих органів незалежно від того, яка з цих ран стала безпосередньою причиною смерті.

Виконавець вбивства не тільки той, хто безпосередньо спричинив смерть, чи той, хто виконував дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину вбивства, але і той, хто у змові з іншими співвиконавцями був на місці вбивства і мав намір вбити потерпілого, але не зміг чи не встиг цього зробити за обставин, від нього незалежних (наприклад, у випадку, коли його випередили інші співучасники).

Пособник вбивства від виконавця відрізняється тим, що пособник свої дії чинить до вбивства або після нього і в іншому місці; під час вбивства і на місці вбивства пособник не буває. Пособник лише допомагає виконавцеві заподіяти смерть потерпілому наданням йому знарядь чи порад, чи усуненням перешкод або обіцянкою сховати виконавця чи знищити сліди вбивства. Це можуть бути активні дії і бездіяльність. Бездіяльність пособника може бути злочином тоді, коли особа була зобов'язана запобігти вбивству (працівники міліції, лікарі, охоронці особи). Дії пособників і підбурювачів не містять усіх ознак складу злочину, оскільки не вони безпосередньо заподіяли смерть, і тому їхні дії кваліфікуються за статтями 15 і 115 КК, тобто відсутності ознаки злочину вбивства доповнюються ознаками ст. 15 КК.

Дії організатора вбивства (ч. З ст. 27 КК) кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27 КК і за статтями, які передбачають відповідальність за вбивство, бо орга-^Іізатор відповідає за всі злочини, які він організував або вчиненням яких керував (ч. 1 ст. ЗО КК).

Винятком є лише ексцес виконавця, яким називається вихід виконавця за межі змови між співучасниками, за який інші співучасники не несуть відповідальності.1

Для кваліфікації вбивства необхідно врахувати всі

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного України в справі Д. і К. // Радянське право- 1964- № 2-

125

ознаки складу злочину, а також усі дані, що характеризують особу підсудного поведінка (у побуті, ставлення до праці чи навчання, його минуле, наявність судимості тощо).

Пленум Верховного Суду України зазначив, що вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин вчиненого злочину, обов'язкові при розгляді всякої справи, повинні особливо враховуватися у справах про умисне вбивство, оскільки для винного у вчиненні цього злочину за обтяжуючих обставин закон допускає застосування довічного позбавлення волі.1

1.2. Умисне вбивство

Головний загальний склад злочину про відповідальність за вбивство містить ч. 1 ст. 115 КК. Ця норма передбачає відповідальність за вбивство, яке характеризується відсутністю як обтяжуючих обставин, які перелічені у ч. 2 ст. 115 КК, так і пом'якшуючих обставин, передбачених статтями 116-118 КК України.

Наявність у злочині інших обставин, що пом'якшують чи обтяжують убивство, які не містяться у статтях 115— 118 КК, також підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК. Як свідчить досвід, таке вбивство вчинюється при бійці, під час сварки або зі спонукань помсти чи ревнощів (що також є помстою) та інших подібних випадках. За ч. 1 ст. 115 КК, наприклад, були кваліфіковані дії X., яка вбила свого чоловіка. Було доведено, що її чоловік п'яний прийшов додому і почав сваритися і ганятися за нею. X. побігла сховатися до сусідів. Вночі вона повернулася додому, побачила, що чоловік спить, взяла сокиру і вдарила його по голові, від чого він помер.2

Вбивство зі спонукань помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК лише у тих випадках, коли мета помститися виникла з особливих неприязних відносин між винним та потерпілим. Якщо ж помста виникла у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку, то вбивство кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

1              П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квіт

ня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У краї

ни.-С. 167.

2              Радянське право- 1961.-№ 6-С. 132-133.

126

За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікується вбивство із помети за неправомірні чи аморальні дії потерпілого, які проте не були нападом і не утворювали стану необхідної оборони чи крайньої необхідності і не були спроможні викликати фізіологічний афект (ст. 116 КК).

Таким же чином кваліфікується вбивство і в тих випадках, коли мета помсти виникла внаслідок правомірних дій потерпілого, наприклад докорів за пияцтво.

Різновидом вбивства з помсти є вбивство із ревнощів. Таке вбивство кваліфікується також за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від того, були підстави до ревнощів чи ні.

У всіх випадках, коли умисне вбивство було вчинене без наявності перелічених у статтях 115-118 обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин, воно підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України (за несплату боргу, із почуття жалю до потерпілого, з використанням безпорадного стану потерпілого тощо).

Відповідальність за умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

1.3. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах

Кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах передбачає ч. 2 ст. 115 КК.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є:

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. И5КК).

Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.

Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що поєднує вбивст-В?„ДВОХ чи більше осіб за п. 1,- це єдність умислу таких дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство. За п. 1 кваліфікуються і ті випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство Другої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним умислом.

127

Разом з тим при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб вбивство одного з них і замах на життя іншого (другого) не може вважатися закінченим злочином, вбивством двох чи більше осіб, бо злочинний намір вбити двох чи більше не був здійснений за причин, від волі винного незалежних. Тому такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК чи ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 115 і п. 1 ч. 2 ст. 115КК.

Якщо вбивство двох або більше осіб охоплювалось одним (єдиним) умислом, то перерва в часі між убивством одного і вбивством другого (інших) потерпілого юридичного значення не має і на кваліфікацію цього злочину не впливає.

Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК немає потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих потерпілих. Убивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), суб'єктивно: за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК - тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяти смерть одному, а щодо інших потерпілих винний діяв необережно - вчинив необережне вбивство (ст. 119 КК) чи поставив потерпілих у небезпечне для життя становище (ст. 135 КК), окрім жертви.

Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо одне з них було необережним, (ст. 119 КК) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч.2ст. 115КК).

Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення:

а)             взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи

жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім незнайомі);

б)            звідки винному було відомо про вагітність потер

пілої;

в)             строк вагітності;

г)             мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

128

За відсутності доказів того, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.

Малолітньою визнається дитина віком до 14 років. Життя дитини починається після фізіологічних пологів. Вбивство малолітньої дитини теж кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина, тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115 КК.

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115 КК).

Заручником називається особа, яку захопили і тримають проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК).

Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. п. 1, 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п.4ч. 2ст. 115КК).

У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК йдеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство - це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його), особливі страждання, або коли винний застосував тортури, мордування, мучено діючу отруту чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може визначитися у уещадності до жертви, глумі над мерцем, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого.

У судовій практиці визнається, що ознака особливої жорстокості вбивства є у випадках, коли напередодні чи в процесі вбивства до потерпілого застосовувались тортури, мордування, або винний глумився над жертвою і при цьому мав намір спричинити потерпілому особливі муки та страждання. Так, за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою коханку

129

бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було опалено 95% тіла, від чого вона померла у лікарні1.

Не може визнаватися особливою жорстокістю знищення мерця (трупа), а також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень.

Вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 135 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров'ю чи життю). Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, були спричинені тілесні ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями, які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження.

Вбивство із корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) -це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати аліментів на утримання дитини, чи когось іншого з утриманців. Особливість корисливого вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його смерті ця перешкода усувається. Для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, вдалося винному одержати майнову чи іншу винагороду чи ні. Але п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися у тих випадках, коли вбивця не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним убивства, наприклад, звільнитися від сплати боргу.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також убивство дружини з метою звільнитися від неї, бо голов-

Практика...-С. 88-89.

130

ним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Особливість вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, шо його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно - як крадіжка за ст. 185 КК.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК вбивство при охороні власного майна, бо від цього винний не може одержати ніякої вигоди, так само як і у випадках вбивства за заподіяну майнову шкоду (знищення або пошкодження майна винного, коли не виникало стану ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності).

Вбивство з корисливих мотивів за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК.)

Відрізняються ці злочини тим, що при вбивстві з корисливих мотивів:

а)             намір отримати майнову вигоду внаслідок убивства

виникає до вчинення вбивства. При розбої винний напа

дає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при

розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство з ко

рисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайо

мих осіб;

б)            вбивство з корисливих мотивів вчиняється також з

метою отримання майнових прав або майна у майбут

ньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), то

ді як при розбої це неможливо. При розбої винний праг

не заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебу

ває у потерпілого чи при ньому.

Таким чином, вбивство, вчинене нападом з метою заволодіти майном у момент злочину, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ст. 187 КК. Вбивство, яке не має ознак розбою (без нападу), кваліфікується тільки за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 15 КК) характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково

5*            131

цинічні чи особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них.

Вбивство з хуліганських мотивів вчинюється іноді без приводу чи з використанням незначного приводу для вчинення злочину. Воно може бути вчинено і як відповідні дії на зауваження потерпілого чи іншу незначну подію (відмову дати припалити, відповісти на запитання чи на пропозицію стати в чергу тощо).

У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного. Якщо інші хуліганські дії винного були відокремлені місцем чи часом від вбивства, то вони утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК та відповідною частиною ст. 296 КК. При ідеальній сукупності цих злочинів все вчинене охоплюється п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і додаткова їх кваліфікація за ст. 296 КК буде зайвою.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчинюється у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання, і т. ін. Приводом до вбивства у таких випадках є службова чи громадська діяльність потерпілого. Власне кажучи, таке вбивство є помстою за суспільне корисну діяльність потерпілого. Таке вбивство може бути вчинене і відносно того потерпілого, який перешкоджав здійсненню антисуспільних намірів винного (наприклад, вбивство охоронця, слідчого чи прокурора і т. ін.).

За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується вбивство лише у тих випадках, коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин діяли неправомірно, то вбивство їх за таку діяльність не підпадає під ознаки

132

п 8 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України.

Оскільки п. 8 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за вбивство «у зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку», то для кваліфікації злочину за цією нормою не має значення, де і коли потерпілий виконував ці обов'язки, як і те - продовжує він їх виконувати чи вже не виконує; не має значення і те, чиї інтереси порушувались службовою чи громадською діяльністю потерпілого - самого винного, його рідних чи друзів.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК). У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні мотиви вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства. У деяких випадках вони можуть бути в сукупності, одночасно.

Вбивство з метою приховати інший злочин припускає вчинення винним до цього іншого злочину або замаху на злочин. При цьому для кваліфікації вбивства за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, який злочин був попереднім і хто став потерпілим - чи той же потерпілий або свідок попереднього злочину, чи інші особи, які на думку винного, могли його викрити.

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство кваліфікується незалежно від того, чи вдалося винному досягти мети — приховати попередній злочин, а також незалежно й від того, чи можна було таким чином злочин приховати.

Вбивство з метою приховати інший злочин утворює з цим попереднім злочином сукупність, і вони кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та статтею, яка передбачає відповідальність за приховуваний злочин, наприклад, умисне вбивство з метою приховати попередній вчинений розбій кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 2 чи 3 ст. 187 КК України1.

Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину - це є один із засобів усунути ту особу, яка, на думку винного, може перешкодити здійсненню його наміру. Наприклад, убивство охоронця майна. Кваліфікація не

15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду •України.- С. 172-173; Практика судів України в кримінальних та цивільних справах.- С. 91-92.

133

змінюється залежно від того, чи вдалося винному вчинити той злочин, який він хотів полегшити вбивством. Вчинення позначеного злочину чи замах на нього утворюють сукупність із вбивством.

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 ЮС) містить у собі два різних самостійних злочини - вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивство).

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом вчинюється як під час зґвалтування чи замаху на нього, так і після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. В усіх випадках ці злочини утворюють сукупність і кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153 ЮС України.

Необережно заподіяна смерть при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом також кваліфікується за сукупністю зло-чинів-за ст. 119 та ч. 4 ст. 152 ЮС або ч. 2 чи 3 ст. 153 КК.

Якщо зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було вчинене групою осіб, то за вбивство, поєднане з ним, відповідають усі співучасники, незалежно від того, чи всі вони мали статевий зв'язок з потерпілою.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар'єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником убивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник-вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

134

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Діями нематеріального характеру можуть бути будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Дії виконавця умисного вбивства на замовлення кваліфікуються за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця, кваліфікуються за пунктами 11 та 6 ч. 2ст. 115КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем), і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 27 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад за п. 6 - якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального харак-теру; за п. 11 - якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 та 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК.

У випадку, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, діяв з корисливих, а виконавець з якихось

135

інших мотивів,- дії замовника кваліфікуються за ст. 27 і пунктами 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Зважаючи на те, що відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27 і 15 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.1

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК). Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації

1 П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» // Відомості Верховного Суду України.- 1999,- № 2.- С. 9.

136

цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені:

застосування на початку нападу насильства щодо

потерпілого з метою приведення його у безпорадний

стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись та

ким станом, заподіяв потерпілому смерть;

подолання опору потерпілого з метою полегшити

заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосу

вання до потерпілого фізичного чи психічного насильст

ва, зв'язування його чи утримання під час того, як інший

співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння

смерті тощо);

усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації

заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або

істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка

намагається допомогти жертві, відвернення уваги такої

особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до

жертви;

-               надання особі, яка згідно з домовленістю запо

діює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час

учинення вбивства передачею зброї, даванням порад

тощо;

-               ведення спостереження за потерпілим, іншими особа

ми чи обстановкою безпосередньо перед убивством або

під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію

спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного із співучасників кваліфікуються як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою, за пунктами 12 та 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисним вбивством, вчиненим організованою групою, є умисне позбавлення потерпілого життя, здійснене групою, яка являє собою стійке об'єднання двох і більше осіб, що спеціально зорганізувалися для спільної злочинної

ДІЯЛЬНОСТІ.

Відповідальність за умисне вбивство, вчинене організованою групою, настає незалежно від того, була вона створена і функціонувала з метою здійснення саме цього вбивства чи для заняття іншою злочинною діяльністю.

137

Члени організованої групи, що брали участь у вчиненні умисного вбивства, несуть відповідальність за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК без посилання на ст. 27 КК незалежно від того, яку роль вони при цьому виконували.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав - і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115КК1.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК). За п. 13 ч. 2 ст. 115 кваліфікується вбивство, що має ознаки ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК, яке було вчинене повторно, тобто вдруге (чи більше).

Повторним визнається вбивство, вчинене:

а)             за відсутності єдиного умислу на вбивство двох чи

більше осіб;

б)            у різний час незалежно від тривалості перерви між

ними.

Повторності не утворює:

а)             вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної

оборони (ст. 118 КК) чи в стані фізіологічного афекту

(ст. 116КК);

б)            вбивство, за яким уже закінчилися строки давності

(ст. 49 КК) чи судимість знята або погашена (ст. 88 КК);

в)             вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК);

г)             необережне вбивство (ст. 119 КК);

д)             вдруге вчинена спроба замаху на вбивство однієї і

тієї самої особи, якщо ці дії охоплювалися одним умис

лом.

Для кваліфікації злочину за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК не має значення:

а)             чи був винний притягнутий до кримінальної відпо

відальності за перше вбивство;

б)            чи відбував він покарання за перше вбивство чи ні,

відбув таке покарання повністю чи частково.

Вбивство вважається повторним і тоді, коли вбивству чи замахові на нього передував замах на вбивство або готування до вбивства, а також заподіяння смерті при бандитизмі (ст. 257 КК), посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), працівника правоохо-

1 Відомості Верховного Суду України.- 1999.- № 2.- С. 9.

138

ронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (ст. 348 КК).

Для кваліфікації вбивства як повторного за п. 13 ч. 2 ст. Н5 КК не має значення, яку роль відігравав винний у попередньому вбивстві - був він виконавцем злочину чи іншим співучасником (організатором, підмовником чи пособником). Повторність надає як співвиконавство, так і інша форма співучасті. Посягання на життя працівника правоохоронного органу чи члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, кваліфікується лише за ст. 348 КК. Оскільки ця норма не передбачає вчинення такого злочину при обтяжуючих обставинах, то додаткова кваліфікація цих дій ще й за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК непотрібна.

Не може кваліфікуватися вбивство однієї особи за сукупністю пунктів 6, 7, 8 та 9 ч. 2 ст. 115 КК у будь-якому їх поєднанні, оскільки неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих, хуліганських мотивів, у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку чи з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

Відповідно до ст. 277 Кримінально-процесуального кодексу суд не може змінювати кваліфікацію дій винного в умисному вбивстві з одного пункту на інший пункт ч. 2 ст. 115 КК, якщо це тягне за собою зміну формулювання обвинувачення, що погіршує становище підсудного і порушує його право на захист.

Але міра покарання за ч. 2 ст. 115 КК призначається за сукупністю пунктів, а не окремо по кожному з них. Безпідставно, наприклад, було призначено покарання І. . за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - п'ятнадцять років позбавлення волі. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що суд безпідставно призначив засудженим І. таК. покарання окремо за кожним з названих пунктів ч. 2 ст. 115 Санкція цієї статті є загальною як до будь-якого з пунктів, так і до будь-якої їх сукупності. Окремо по кожному пункту вона не визначена, а тому міра покарання

139

по кожному з них, у разі наявності їх сукупності, призначатися не може.1

Стаття 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за яких вбивство визнається кваліфікованим. Убивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, використання безпорадного стану потерпілого, своїх рідних - батька чи матері), які у ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК.

Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, яке містить кілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, що передбачають ці обставини.

Так, вироком судової колегії обласного суду П., раніше судимого за ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, засуджено за пунктами 2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК до 15 років позбавлення волі за те, що він на грунті особистих неприязних стосунків з особливою жорстокістю вбив О., знаючи, що вона вагітна.2

1.4. Умисне вбивство, вчинене у стані фізіологічного афекту

Істотні особливості має кваліфікація вбивства, заподіяного у стані фізіологічного афекту тобто в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи потерпілим (ст. 116 КК).3

За ст. 116 КК вбивство кваліфікується лише в тих випадках, коли воно було вчинене в стані фізіологічного афекту.

1              Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного

Суду України від 17 березня 1994 р. у справі І. та К.- Практи

ка...-С. 46-47.

2              Ухвала судової колегії Верховного Суду України в справі П.-

Там само,- С. 86-87.

3              У медичній літературі та фахівцями в галузі психології за

значається, що назва «сильне душевне хвилювання» невдала для

визначення того психічного стану людини, який у психології на

зивають фізіологічним афектом і який є обставиною, що пом'як

шує відповідальність // Музика А. А. Примусові заходи медичного

і виховного характеру.- Київ, 1997.- С. 42, 43, 118; Сысоева Т. В.

Убийство, совершенное в состоянии аффекта- Екатеринбург,

2000.

140

Афектом у психіатрії називають дуже сильні і різкі емоції та переживання - жах, лють, відчай і т. ін.

У стані фізіологічного афекту самооцінка і самоконтроль поведінки значно утруднюються, знижуються, але зовсім не виключаються, як під час патологічного афекту. У стані патологічного афекту людина нездатна розуміти своїх дій, а значить, ні контролювати їх, ні керувати ними. В такому стані людина визнається неосудною (ст. 19 КК).

Вбивство вважається вчиненим у стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

1)             якщо сильне душевне хвилювання (фізіологічний

афект) виникло раптово, як відповідь на протизаконні дії

потерпілого і викликало намір вбити його. Фізіологічний

афект - це дуже сильний емоційний спалах, але наскіль

ки він сильний, настільки і нетривалий. Тривалим він

бути не може, такого психологічного навантаження лю

дина довго не витримає.

Вбивство у стані фізіологічного афекту визнається вчиненим за пом'якшуючих обставин лише тоді, коли умисел на вбивство виник і був здійснений тоді, у стані фізіологічного афекту, коли винний перебував у цьому стані;

2)             якщо фізіологічний афект виник:

а)             внаслідок насильства потерпілого над винним чи

його рідними і близькими (вбивство, заподіяння тілесних

ушкоджень, погроза застосувати насильство, знищити

майно і т. ін.); якщо насильство було протизаконним,

дійсним і значним, тобто здатним спричинити фізіологіч

ний афект, але не створювало стан необхідної оборони

чи крайньої необхідності;

б)            внаслідок тяжкої образи потерпілим винного - бру

тального і цинічного приниження гідності особи;

в)             внаслідок інших протизаконних або глибоко амо

ральних дій потерпілого, якщо ці дії потягли чи могли

потягти за собою тяжкі наслідки для винного чи його

близьких (знищення майна, приниження гідності тощо).

Судова практика визнає, що фізіологічний афект можуть

спричинити: подружня зрада, зрада закоханих, а також

багаторазові протизаконні дії, остання з яких і стала

причиною афекту.

Таким чином, убивство у стані фізіологічного афекту є відповідь на протиправні чи аморальні дії потерпілого, і тому воно визнається вчиненим за пом'якшуючих )ставин. Наприклад, судова колегія в кримінальних

141

справах Верховного Суду УРСР розглянула справу Н., яка вбила свого чоловіка. Потерпілий систематично пиячив, бив дружину, приводив додому чужих жінок. У день вбивства він прийшов додому в нетверезому стані, почав вимагати, щоб жінка задовольнила його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, ударив її ногою в живіт. Н. схопила ніж і вдарила ним чоловіка в груди, від чого він помер. Верховний Суд УРСР ухвалив, що дії Н. треба кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки вони були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, спричиненого тяжкою образою і протизаконним насильством з боку потерпілого.

Вбивство не можна кваліфікувати за ст. 116 КК, якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого, зокрема взяттям під варту (ст. 155 КПК), конфіскацією майна (ст. 59 КК), затриманням злочинця (ст. 38 КК).

Для кваліфікації злочину за ст. 116 КК важливо визначити два часові інтервали:

між протиправними діями потерпілого і виникнен

ням у винного фізіологічного афекту - тривалість цього

інтервалу значення не має - він може бути як занадто

коротким, так і занадто довгим. Ця обставина на кваліфі

кацію вбивства за ст. 116 КК не впливає;

між виникненням афекту і вбивством. Оскільки

злочин можна кваліфікувати за ст. 116 КК лише у тому

випадку, коли винний перебував у стані афекту, то для

застосування цієї норми дуже важливо визначити трива

лість такого стану. Вивчення судової практики свідчить,

що стан фізіологічного афекту триває не більше як 3-

4 хвилини. У різних людей ця тривалість буває різною.

Більш темпераментні особи швидше «спалахують», але

довше «остигають», тому у них стан фізіологічного афек

ту може тривати 5-7 хвилин. Саме цей час і визначений

у ст.   116 КК -словосполученням «раптово  виникло»,

тобто тривало недовго. Коли між виникненням афекту і

вбивством минуло більше часу (близько 20-30 хвилин),

то кваліфікувати вбивство за ст. 116 КК немає підстав,

бо в таких випадках стан фізіологічного афекту вже ми-

1 Радянське право.- 1968-№ 1- С. 85; ухвали судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. в справі К. та від 28 травня 1991 р. у справі П. // Практика...- С. 108, 109-110.

142

нув, закінчився, і винний, убиваючи, уже не перебуває у такому стані. Якщо винний, перебуваючи у стані фізіологічного афекту, вбив одного потерпілого і намагався вбити ще одну особу, то його дії кваліфікують за сукупністю злочинів за ст. 116 КК, ст. 15 та ст. 116 КК, оскільки ця норма не передбачає посилення відповідальності за повторний злочин.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Випадки заподіяння умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у стані фізіологічного афекту кваліфікуються за ст. 123 КК. Умисне вбивство у стані фізіологічного афекту одної особи і спричинення при цьому умисних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень іншій особі кваліфікується за сукупністю злочинів за статтями 116 і 123 КК.1

Вбивство у стані фізіологічного афекту за обтяжуючих обставин, перелічених у ч. 2 ст. 115 КК, кваліфікується тільки за ст. 116 КК, тому що обставини, які пом'якшують відповідальність, мають перевагу перед обставинами, які обтяжують відповідальність.

На цих же підставах вбивство у стані фізіологічного афекту і в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж кваліфікується лише за ст. 118 КК без застосування ст. 116 КК, оскільки ст. 118 КК містить більш пом'якшуючі відповідальність обставини.2

1.5. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

Даний вид вбивства, виділений законодавцем в особливий, окремий склад злочину, має лише йому притаманні специфічні властивості:

1) таке вбивство вчиняє матір, позбавляючи життя свою дитину;

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 трав-я 1991 р. у справі П. // Практика...- С. 109-110.

10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про

практику застосування судами законодавства, що забезпечує пра-

необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від

і червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

України.- С. 89.

143

вбивство вчиняє матір під час пологів або відразу ж

після них;

вбивство спрямоване на життя новонародженої ди

тини, яка ще тільки народжується чи щойно народилася.

Усі ці ознаки вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини враховані законодавцем, і тому воно вважається вчиненим за обставин, дуже пом'якшуючих відповідальність.

Перелічені ознаки цього злочину мають вирішальне значення для його кваліфікації.

За ст. 117 КК кваліфікується вбивство дитини тільки матір'ю. Якщо подібне вбивство вчиняє батько чи хтось інший з родичів, то вони підлягають відповідальності на загальних підставах за ч. 1 ст. 115 чи за ч. 2 ст. 115 КК. Інші особи, крім матері, можуть бути співучасниками вбивства, вчиненого матір'ю. У таких випадках їх дії кваліфікують за статтями 27 і 117 КК.

Убивство може кваліфікуватися за ст. 117 КК лише тоді, коли дитину вбила мати, яка цю дитину народила. Вбивство чужої дитини незалежно від будь-яких обставин не може кваліфікуватися за ст. 117 КК.

За ст. 117 КК кваліфікується вбивство, вчинене матір'ю під час пологів або відразу ж після них. Якщо після пологів минув деякий час, то заподіяне вбивство, хоч би і матір'ю своєї новонародженої дитини, не може кваліфікуватися за ст. 117 КК.

Не може кваліфікуватися за ст. 117 КК посягання на життя плода ще до пологів. Такі дії кваліфікуються як незаконне проведення аборту (ст. 134 КК).

1.6. Кваліфікація вбивства при перевищенні меж необхідної оборони

Кваліфікація умисного вбивства, вчиненого в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж, зумовлює труднощі у зв'язку з тим, що в законі не зовсім чітко визначені межі необхідної оборони і ознаки їх перевищення. За ст. 118 КК може кваліфікуватися вбивство лише в тих випадках, коли воно було вчинене в стані необхідної оборони, але винний явно, безсумнівно перевищив її межі.

Злочинність убивства у стані необхідної оборони полягає в тому, що заподіяння такої шкоди нападаючому

144

не було необхідним. Винний міг у цьому разі захистити свої інтереси (чи іншої особи), не заподіюючи смерть. Але оскільки це було вчинено для захисту законних інтересів від нападу потерпілого, то вбивство у стані необхідної оборони з перевищенням її меж визнається законом, вчиненим за обставин, пом'якшуючих відповідальність.

За законом перевищення меж необхідної оборони — це явна, очевидна невідповідність захисту характерові і небезпеці нападу, коли при цьому нападаючому без необхідності умисно заподіюється шкода - смерть (ч. З ст. 36 КК).

Якщо нападаючому шкоду заподіяно з необережності (навіть смерть), то це не є перевищенням меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 р. (п. 4) зазначається, що лише за наявності стану необхідної оборони треба робити висновок, перевищила особа межі необхідної оборони чи ні. Якщо ж цього стану ще не було, тобто напад ще не почався і не було ніяких підстав вважати, що він негайно неминуче почнеться, або напад уже закінчився і не було з чого зробити висновок, що він продовжуватиметься, то заподіяна в таких випадках шкода не може кваліфікуватися за ст. 118 чи ст. 124 КК. Відповідальність у таких випадках настає на загальних підставах як за звичайний злочин проти особи (ч. 1 ст. 115 чи ст. 121 КК).1

Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, треба врахувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я тощо) та Інші обставини.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 86-87.

145

Згідно з ч. 4 ст. 36 КК особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

За ст. 118 КК кваліфікується також вбивство злочинця під час його затримання з метою доставляння до відповідних органів влади, якщо при цьому були перевищені межі необхідності і злочинцеві була заподіяна явно зайва шкода.

Якщо вбивство було вчинене у стані необхідної оборони з перевищенням її меж, і той, хто захищався, одночасно перебував у стані фізіологічного афекту, то його дії кваліфікуються за ст. 118 КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 116 КК.1

Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя, кваліфікується за ст. 124КК.

Замах на вбивство не може кваліфікуватися за ст. 118 КК, бо при цьому не може бути перевищення меж необхідної оборони.

Значні особливості має кваліфікація заподіяної шкоди у стані так званої уявної оборони, тобто тоді, коли в дійсності нападу не було, а винному лише здалося, що на нього нападають.

Вбивство у стані уявної оборони залежно від конкретних обставин кваліфікується:

а)             за ст. 118 КК, якщо вся обстановка події давала під

стави вважати, що це був справжній напад, але винний

перевищив межі тієї шкоди, яка була б необхідною при

відповідному реальному посяганні;

б)            за ч. 1 ст. 115 чи ч. 2 ст. 115 КК, якщо обстановка

1 Постанова президії Вінницького обласного суду від 8 серпня 1991 р. у справі Ю. II Практика...- С. 116-117.

146

не давала підстав для сумлінної помилки про напад, і винний міг розібратися в обставинах подій, але не звернув на це достатньої уваги, був неуважний, байдужий;

в) позбавлення життя виключає кримінальну відповідальність, якщо обстановка події давала достатні підстави вважати, що відбувається реальне посягання, і винний не міг усвідомлювати своєї помилки.1

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується також за ст. 118 КК і в тих випадках, коли воно має обтяжуючі ознаки, передбачені пунктами 1,2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК.2

Всі кримінально-правові норми (статті КК), які передбачають відповідальність за умисне вбивство, можна розташувати за відповідною системою і визначити правило їх застосування (кваліфікації). Система названих статей КК України має такий вигляд - ч. 1 ст. 115, ч. 2 статей 115, 116 il 18 КК.

Кваліфікація передбачених ними злочинів (при їх конкуренції) підпорядковується правилу: при наявності у вчиненому злочинові ознак двох чи більше норм (статей) застосовується остання з конкуруючих норм (статей). Наприклад, якщо в діях винного є ознаки ч. 1 ст. 115 КК і ч. 2 ст. 115 КК, застосовується ч. 2 ст. 115 КК і т. ін. Але треба мати на увазі, що це правило поширюється тільки на випадки конкуренції норм (статей) при їх ідеальній сукупності. Воно непридатне для випадків реальної сукупності, коли ці злочини були вчинені у різний час, у різних місцях, щодо різних потерпілих.

Норми (статті), в яких передбачається відповідальність за вбивство, можна розташувати і в більшу низку, зокрема таку - статті 115, 348,112, 443, 116,118 КК. Але ця низка вже не має такої логічності, хоч вона і підпорядковується вищезазначеному правилу кваліфікації цих злочинів.

У багатьох випадках убиьство утворює сукупність злочинів, зокрема з бандитизмом (ст. 257 КК), тероризу-

П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань» від з червня 1991 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 88-89.

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 23 травня 1989 р. в справі Г. // Практика...- С. 113.

147

ванням засуджених (ст. 392 КК), розбоєм (ст. 187 КК), зґвалтуванням (ст. 152 КК), перевищенням влади чи посадових повноважень (ст. 365 КК), а також із хуліганством (ст. 296 КК).

Оскільки ці склади злочинів не охоплюють заподіяння смерті потерпілому, а статті про вбивство не охоплюють цих злочинів, то їх завжди кваліфікують за сукупністю відповідних норм (статей).

1.7. Вбивство через необережність

Склад злочину, передбачений ст. 119 КК, від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. При цьому можливі обидві форми необережності - злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Вбивство через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане. Винний розраховує на якісь певні реальні обставини (на своє вміння, свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо). Але, як виявляється, цей розрахунок негодящий, невдалий. Вина особи, яка діяла таким чином, полягає у тому, що вона не була більш уважною, що покладалася на ненадійне. Найчастіше таке трапляється при порушенні різних правил - використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин тощо.

У тих же випадках, коли винна особа передбачала хоч би й абстрактну можливість настання смерті потерпілого і розраховувала на те, що вона не настане, але цей її розрахунок був на якусь випадковість (на «авось»), а не на щось реальне, то таке вбивство визнається умисним.

Вбивство при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Наприклад, П. під час сварки вдарив кулаком у живіт п'яного С. Від цього удару потерпілий упав, ударився головою об бруківку, від чого і помер.1

Від необережного вбивства треба відрізняти невинне

Радянське право- 1970.-№ 9.-С. 105.

148

заподіяння смерті (casus), коли особа не могла передбачити настання таких наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (за відсутності умислу на заподіяння смерті), кваліфікується за ч. 2 ст. 121 КК. В усіх інших випадках, коли тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого, вони кваліфікуються за ст. 119 КК.

Так, зокрема, були кваліфіковані дії Русова, який під час сварки двічі вдарив Сіренка по обличчю. Від цих ударів Сіренко впав і помер. Смерть настала внаслідок крововиливу в мозок. Миколаївський обласний суд кваліфікував дії Русова за ч. 1 ст. 115 КК. Касаційна інстанція перекваліфікувала дії Русова за ч. 2 ст. 121 КК. Пленум Верховного Суду СРСР у постанові в цій справі визначив, що для звинувачення Русова за ч. 2 ст. 121 КК треба було довести, що він мав намір заподіяти Сіренку тяжкі тілесні ушкодження. Доказів цього немає. У діях Русова не було нічого такого, що свідчило б про наявність у нього наміру заподіяти Сіренку тяжкі тілесні ушкодження. Він хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити і такі наслідки, які фактично настали, тобто заподіяв смерть необережно. '

Необережне вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити.

Наслідком багатьох злочинів, крім передбаченого ст. 119 КК, може стати смерть потерпілого.

Такі злочини передбачені ч. 2 ст. 194, ст. 196, ч. 2 ст. 134, ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 240, ч. 2 і 3 ст. 286 КК та ін. Всі ці злочини кваліфікуються за відповідними статтями. Застосовувати ст. 119 КК у таких випадках немає потреби.

За ст. 119 КК кваліфікуються дії, якими необережно була заподіяна смерть потерпілому, при використанні винним різних машин, механізмів при виконанні ним певних робіт (ремонтних, будівельних і т. ін.).2

2 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1971.-№ 4- С. 21. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 22 черв->2 р. у справі П. // Практика...- С. 131; а також від 13 березня 1986 р. у справі К.- Там само.- С. 132.

149

Усі види вбивства, передбачені статтями 115-119 КК, слід відрізняти від інших злочинів, пов'язаних з позбавленням життя людини чи посяганням на нього. При цьому необхідно враховувати, що:

а)             посягання на життя державного чи громадського ді

яча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або

на життя представника іноземної держави, вчинене з ме

тою спричинити міжнародні ускладнення, є злочинами

проти держави і повністю охоплюються відповідно ст. 112

чи ст. 443 КК і додаткової кваліфікації за п. 8 ст. 115 КК

не потребують. Посягання на життя державного чи гро

мадського діяча або представника іноземної держави охоп

лює як умисне вбивство, так і замах на умисне вбивство;

б)            бандитизм, поєднаний з умисним вбивством, є по

сяганням на основи державного управління у сфері гро

мадської безпеки та на життя людини. Оскільки диспо

зицією ст. 257 КК не передбачені такі наслідки, як по

збавлення життя людини, дії винного у таких випадках

кваліфікуються за сукупністю злочинів як бандитизм і

умисне вбивство;

в)             посяганням на життя, відповідальність за яке перед

бачено ст. 348 КК, вважається умисне вбивство або за

мах на вбивство працівника правоохоронного органу у

зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також

члена громадського формування з охорони громадського

порядку і державного кордону або військовослужбовця у

зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадсь

кого порядку і державного кордону. Такі дії кваліфікую

ться за сукупністю злочинів, передбачених ст. 348 та п. 8

ч. 2 ст. 115 КК, ст. 15 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК;

г)             у разі умисного вбивства, при вчиненні злочинів, у

яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (ч. З

ст. 110, ч. 2 ст. 241 та ч. 2 ст. 242, ч. З ст. 277, ч. 2 ст. 294

та ч. 2 ст. 326, ч. 2 ст. 339 КК), дії винного кваліфікують

ся за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК чи за ч. 1

ст. 115 КК та статтею Кримінального кодексу, що перед

бачає відповідальність за один із зазначених злочинів.

Заподіяння під час вчинення таких злочинів смерті з

необережності додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не

потребує;

д)             дії винного по незаконному заволодінню транспорт

ним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого,

кваліфікуються залежно від спрямованості умислу. Якщо

150

при цьому ставилася корислива мета - заволодіти транспортним засобом, то такі дії кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити захоплення транспортного засобу кваліфікується за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 289 КК.1

1.8. Доведення до самогубства

Певні дії утворюють склад злочину, і їх кваліфікують за відповідною частиною статті 120 КК за наявності таких умов:

якщо винний довів потерпілого до самогубства або

до замаху на самогубство жорстоким з ним поводжен

ням, шантажем, примусом до протиправних дій чи сис

тематичним приниженням його людської гідності (побо

ями, голодом, холодом, ганьбою, цькуванням чи накле

пами тощо),- за ч. 1 ст. 120 КК;

якщо потерпілий перебував у матеріальній або ін

шій залежності від винного (був на утриманні, у шлюбі,

підлеглий  за  службою,  притягнутий  до  кримінальної

відповідальності і т. ін.), або якщо до самогубства було

доведено двоє чи більше потерпілих,- за ч. 2 ст. 120 КК.

Не визнаються в судовій практиці жорстоким поводженням, здатними довести до самогубства, припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, поодинокі випадки побоїв та інші незначні дії (відмова одружитися тощо).

Відповідальність за ч. 2 ст. 120 КК за доведення потерпілого до самогубства або до спроби вчинити самогубство може нести лише особа, від якої потерпілий перебував у матеріальній залежності, і тільки у випадку, коли це сталося внаслідок жорстокого поводження з ним.

Жорстоким поводженням визнаються безжалісні, грубі діяння особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (мордування, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми знущання з честі і гідності людини).

П. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я цини» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.— с.177—178.

151

Перевищення особою влади або посадових повноважень, що призвело до самогубства потерпілого чи спроби вчинити самогубство, не утворює сукупність злочинів і кваліфікується лише за ч. З ст. 365 КК, яка передбачає відповідальність за спричинення діянням тяжких наслідків.

За ст. 120 КК кваліфікується злочин як у тих випадках, коли потерпілий позбавив себе життя, так і в тих випадках, коли він намагався це зробити, але з незалежних від нього обставин залишився живий. Обов'язковими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК, є певні наслідки жорстокого поводження винного - самогубство чи замах на нього і причинний зв'язок між діями винної особи і цими наслідками.

Не може вважатися жорстоким поводження з потерпілим, якщо щодо нього вчинюються правомірні дії -притягнення до відповідальності; погроза викрити його злочинні дії, вимагання не порушувати громадський порядок, поводити себе гідно тощо. Доведення до самогубства - злочин, як правило, необережний. Але він може бути і умисним (умисел може бути лише побічним).

За ч. 1 ст. 120 КК доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство внаслідок систематичного цькування чи наклепу кваліфікується в тих випадках, коли потерпілий не був у матеріальній або іншій залежності від винного.

Підмова до самогубства чи пособництво самогубству кваліфікується за ч. 4 чи ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 115 КК.2

Доведення до самогубства неповнолітнього кваліфі

кується за ч. З ст. 120 КІС.                %

1.9. Погроза вбивством

Погроза вчинити вбивство є психічне насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека

П. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 179.

2 Законодавчі акти деяких країн у спеціальних нормах передбачають кримінальну відповідальність за підмову чи пособництво самогубству- Ст. 2 Закону Англії 1961 p.; § 202 КК Японії; ст. 139 КК Югославії; артикул 151 КК Польщі. У КК України діють загальні норми частин 4 і 5 ст. 27 КК.

152

Його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити.

Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Стаття 129 КК передбачає відповідальність лише за погрозу вбивством. Погроза вчинити якусь іншу шкоду під ознаки цієї статті не підпадає (погроза знищити майно, заподіяти тілесні ушкодження, поширити ганебні вигадки тощо). Обов'язковою ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то вона складу злочину не становить. Наприклад, Ш. наказав потерпілій, яку зґвалтував, щоб вона про це не розповідала матері, бо інакше він її вб'є. Обласний суд визнав засудження Ш. за ст. 129 КК безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність його погрози, та і сам винний нічим не підтверджував свій намір здійснити погрозу.1

Погроза визнається реальною, якщо винний:

вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави

вважати, що ця погроза буде здійснена;

своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпі

лим переконував - погроза не марна, вона буде здійснена.

Відповідальність за погрозу настає незалежно від її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.

Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує замах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:

при погрозі вбивством винний не має на меті не

гайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпіло

го, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати,

страждати від страху за своє життя;

при^ замахові на вбивство винний має на меті зараз

же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе

залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.

Так, міський суд помилково кваліфікував за ст. 15 і ч. 1 15 КК дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння,

Радянське право.- 1970-№9-С. 106.

153

почав бити свою дружину. Погрожуючи скинути її з балкона другого поверху, він вимагав, щоб вона стрибнула звідти. Коли Д. заявив, що візьме ніж, потерпіла, не витримавши напруження, стрибнула з балкона і дістала тяжкі тілесні ушкодження. Кваліфікуючи дії Д. як замах на вбивство, суд не вказав у вироку, які саме дії Д. були безпосередньо спрямовані на умисне вбивство дружини. У справі взагалі немає даних про те, що він такі дії вчинив. Як показала потерпіла, чоловік постійно знущався з неї, не раз погрожував убивством, і в неї були всі підстави вважати, що він виконає свою погрозу. Цього разу, маючи на меті покінчити з життям, вона стрибнула з балкона, та свій умисел на самогубство до кінця не довела з не залежних від неї причин. За таких обставин Д. має нести відповідальність за погрозу вбивством і доведення до спроби самогубства, тобто за ст. 129 КК і ч. 1 ст. 120 КК.1

При вчиненні багатьох злочинів погроза вбивством буває складовою частиною такого злочину, зокрема у статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно.