6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

6.1. Кваліфікація розкрадання 6.1.1. Загальні засади кваліфікації розкрадань

Розкраданням у кримінальному праві називається корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність. Немає ніяких підстав вважати ознакою розкрадання вилучення майна у власника, оскільки така його властивість визначається заволодін-ням майна, яке без вилучення неможливе.

Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника. І якщо злочин не буде викрито, то злочинець володітиме і використовуватиме чуже майно як своє власне. Він може ним також і розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним володарем майна і його фактичним власником, а право власності залишається у законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому він завжди може примусово (через суд) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже неможливо,- відшкодувати йому збитки. Саме в цьому і полягає суспільна небезпечність розкрадань - вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так по-

230

пушуються одні з головних суспільних відносин - відно сини власності. При з'ясуванні суспільної сутност. роз-коадань необхідно розрізняти економічні відносини власності  і  право  власності  як їх юридичне  закріплення, юридичне оформлення.

Суспільна сутність злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують або навіть і зовсім знищують економічні відносини власності, позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися майном (грішми, цінними паперами тощо).

Головне в економічних відносинах власності - це належність певного майна (речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб додержуватися і не порушувати це панування, не заподіювати йому шкоди Право власності лише юридичне закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не порушують, не руйнукггь і не знищують. Право власності не можна ні викрасти, ні знищити. Власник завжди має право вимага ти повернення йому викраденого майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності завжди залишається у нього цілим і непошкодженим.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. (п. 4) роз'яснюється, що згідно зі ст. 50 Закону України «Про власність» і ч. З ст. 145 Цивільного кодексу України власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем, від особи, яка не мала права його відчужувати.1

Отже, право власності злочином не руйнується, не знищується і не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право

.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від '5 року «Про судову практику у справах за позовами їахист права приватної власності» // Збірник постанов Пле-т    Верховного Суду України- С. 440-441.

231

власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і є об'єктом посягання.

Безпосереднім об'єктом розкрадання є власність певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, припускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.1

Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне майно, маючи намір викрасти приватне майно, його дії кваліфікуються незалежно від того, чиє майно стало предметом злочину.

Належність певного майна тому чи іншому власникові на кваліфікацію розкрадання не впливає, оскільки законом (статті 185-198 КК) всі форми власності охороняються рівним чином - однаково.

Предметом розкрадання можуть бути:

1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери, які вже перебува* ють у власності певної особи.

Предметом розкрадання може бути майно:

а)             яке вже знаходилося у майнових фондах організа

ції, установи чи підприємства, уже перейшло у власність

особи на законних підставах чи фактично було в її воло

дінні. Не може бути предметом розкрадання те майно

(речі), яке ще не надійшло у фонди організації, а лише

має бути їй передане (податок, мито тощо), або такі речі,

які вже вибули з цих фондів на законних підставах;

б)            передане організацією-власником для тимчасового

користування посадовим особам або приватним особам

для користування, перевезення, переробки, ремонту тощо;

в)             вилучене з фондів організації чи іншої особи без

законних підстав (викрадене, тому розкрадання викраде

ного теж є розкраданням);

1 П. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- С. 207.

232

г)             вилучене з природного стану із застосуванням і за

тратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобу

те з надр, виготовлене, вирощене і т. ін.). Не можуть бу

ти предметом розкрадання дикоростучі рослини та їхні

плоди, не вилучені з природного стану корисні копали

ни, дикі тварини, птахи;

д)             речі, які перебувають у приватній власності грома

дян і були передані на зберігання, для перевезення або

іншої мети організації чи установі, яка несе за них мате

ріальну відповідальність.

Предметом шахрайства і вимагання може бути не тільки майно, а й право на нього (право вимагати виконання зобов'язань, документи, які дають право на отримання майна, тощо), а вимагання - і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на майно тощо).

Не можуть бути предметом розкрадання:

речі, які власник викинув через відсутність потреби

в них, тобто речі, непотрібні (деякі відходи виробництва,

не здатні задовольнити якусь потребу в них тощо), такі,

що не мають ніякої економічної, господарської, культур

ної чи іншої цінності. Заволодіння такими речами роз

краданням не визнається, оскільки воно не порушує від

носин власності. Тут ми не торкаємося тієї точки зору,

згідно з якою немає відходів виробництва, які б не мож

на було використати (безвідходне виробництво), бо це

питання не юридичне, а господарське, економічне;

документи, які не є цінними паперами,- квитанції,

накладні, чеки, вимоги тощо. Викрадення такого доку

мента може бути готуванням до розкрадання майна. За

відповідних умов викрадення документа кваліфікується

за ст. 357 КК;

речі, вилучені з цивільного обігу,- зброя, наркоти

ки, радіоактивні матеріали, а також предмети, що міс

тяться у могилі чи на могилі.

Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і кваліфікується за статтями 262, 297, 308 КК. Таким чином, предметом розкрадання може бути майно

З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про су-практику в справах про корисливі злочини проти приватної яості» від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму верховного Суду України.- С. 200.

233

як сукупність речей, що мають матеріальну цінність грошову оцінку (ціну) і перебувають у цивільному обігові, а також гроші та цінні папери.1

Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання злочинних наслідків - зменшення майна власника і збагачення за його рахунок злодія, тобто обов'язковою об'єктивною ознакою розкрадання є заподіяння майнової шкоди власникові.

Об'єктивно розкрадання являє собою протиправне і неоплатне привласнення чужого майна. Ознака протиправ-ності розкрадання свідчить про те, що винний не мас ні дійсного, ні уявного права на заволодіння цим майном. Він усвідомлює при розкраданні, що це майно чуже, що воно йому не належить і він захоплює його протиправне.

Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка має право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі - отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.

Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК дії 3., засудженого за те, що він за попередньою змовою з С. викрав пиломатеріали на суму 766 крб., які відвіз собі на дачу.

Судова колегія Верховного Суду України, розглягіув-ши справу, у своїй ухвалі від 16 травня 1985 р. зазначила, що суд не зібрав достатньо доказів того, що 3. мав намір викрасти пиломатеріали. В ході попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав, яким чином буде оформлено одержання пиломатеріалів, не знав їхньої вартості. Ще до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому 700 крб. для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, що не може свідчити про наявність у нього умислу на розкрадання їх за змовою з С. Інших доказів причетності 3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже в діях 3. немає складу злочину.2

Заволодіння чужим майном визнається неоплатним,

1 Докладніше про предмети злочину див.: Коржанский Н. Й. Предмет преступления.— Волгоград, 1976.

Практика...- С. 69-79.

234

якщо воно не було оплачене зовсім або була оплачена лише його частина чи оплата була значно нижчою від його дійсної вартості. Коли була оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена частина.

Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне майно. З неоплатністю розкрадання тісно пов'язана корислива мета цих злочинів.

Користю у кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власникові чи відшкодувати його вартість.

Корисливий мотив - обов'язкова ознака розкрадання. Без корисливості немає розкрадання. Корисливий мотив не виключається і тоді, коли викрадене майно передається іншим, третім особам, а також тоді, коли інші особи (при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власникові, тобто з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. (п. 6) зазначається, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).1

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.2

Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника, і винна особа має реальну можливість ним скористатися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т. ін.).

Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані дії О. і П.

г ->™б'рник постанов Пленуму Верховного Суду України-V'. ^00—201.

Там само.- С. 201.

як закінчений злочин за ч. 2 ст. 191 КК. Вони були визнані винними у тому, що, працюючи операторами підприємства по забезпеченню нафтопродуктами, зловживаючи своїм посадовим становищем, за попередньою змовою з Ш., пізно ввечері викрали на території підприємства 120 л пального вартістю 12 400 крб., до сховища якого мали доступ у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Але, коли винесли шість каністр, були затримані працівниками міліції. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій О. і П. неправильною і вказала, що двоє обвинувачених були затримані з викраденим на території підприємства, коли ще не дійшли до воріт прохідної. Отже вони не мали реальної можливості розпоряджатися вилученим пальним або користуватися ним. Згідно зі ст. 15 ІСК, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного, такі дії кваліфікуються як замах на злочин. За таких обставин, як вказала президія, дії засуджених підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 191 на ст. 15 і ч. 2 ст. 191 КК.1

Доки можливість використати майно, розпорядитися ним не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків - збагатитися за рахунок чужого викраденого майна.

Якщо ці наслідки не настали за обставин, від винного не залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 1 ст. 15 КК і відповідною статтею Особливої частини КК.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.2

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, розкрадання визнається закінченим за наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, немає можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);

1              Постанова президії Хмельницького обласного суду від 14 січ

ня 1994 р. у справі О. і П. // Практика...- С. 77-78.

2              П. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня

1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 201.

236

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.

Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний повністю реалізував свій намір - заволодіти чужим майном і привласнити його. Саме тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин, від нього не залежних, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, за відсутності майна чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати ґрати, знайти сховище, відкрити сейф тощо), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т. ін.).

Так, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 185 КК. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія обласного суду, матеріали справи свідчать, що П. був затриманий працівниками міліції, коли перебував у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було знайдено у нього, а частину - біля магазину. Оскільки П. був затриманий на місці злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна визнати як закінчену крадіжку, на підставі цього президія обласного суду перекваліфікувала дії П. з ч. 4 ст. 185 КК на ст. 15 і ч. З ст. 185 КК як замах на крадіжку державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення.

Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від закінчення злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах на розкрадання. Неправильно, зокрема, кваліфікував міський суд за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК дії В., який намагався викрасти товари з магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з не залежних від нього причин. На попередньому слідстві і в судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався їідповідальності і вийшов з магазину. Суд визнав ці по-Ізання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку зазначено, що В. залишив магазин, не довівши злочину до шця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, лякався, що його затримають. Такий висновок суду, як азначила у своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду

237

України, нічим не обґрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього.

Таким чином, показання В. про те, що він добровільно відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю у його діях складу злочину.1

З урахуванням усіх розглянутих ознак розкрадання може бути визначене як протиправне, корисливе і неоплатне заволодіння чужим майном з метою звернути його у свою власність і стати його фактичним володарем, фактичним власником.

Поняття «розкрадання» є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи розкрадань визначені кримінальним законом:

крадіжка - таємно (стаття 185 КК);

грабіж - відкрито та із застосуванням насильства

(стаття 186 КК);

розбій - способом нападу (стаття 187 КК);

шахрайство - обманом (стаття 190 КК);

привласнення чи розтрата - способом зловживання

довір'ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);

вимагання - способом психічного насильства - по

гроз та шантажу (ст. 189 КК);

7)             привласнення, розтрата - способом зловживання

посадовими повноваженнями (ст. 191 КК).

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, прита-

1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16 травня 1986 р. у справі В. // Практика...- С. 18-19.

238

манні всім розкраданням; 2) особливі, властиві тільки деяким, окремим способам розкрадань.

Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

а)             повторність;

б)            вчинення   розкрадання   за   попередньою   змовою

групою осіб;

в)             у великих розмірах;

г)             вчинення розкрадання у особливо великих розмі

рах, або

д)             організованою групою.

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками розкрадання є вчинення їх:

а)             з проникненням у житло, приміщення чи інше схо

вище - ч. З ст. 185, ч. З ст. 186 та ч. З ст. 187 КК;

б)            із застосуванням насильства - ч. 2 ст. 186, ч. 1

ст. 187,ч. Зет. 189КК;

в)             розкрадання, поєднане із заподіянням тяжких тілес

них ушкоджень - ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК;

г)             розкрадання, яке завдало великої шкоди потерпіло

му,- ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190 КК;

д)             розкрадання в особливо великих розмірах - ч. 5

ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190,

ч. 5 ст. 191 КК;

е)             розкрадання, вчинене організованою групою,- ч. 5

ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 5 ст. 191,

ч. 4ст. 189КК.

Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена частинами 2 статей 185-187, 189, 190, ч. З ст. 191 КК.

Поняття повторності наводиться у примітці 1 до ст. 185 КК. Розкрадання, вчинене способом крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), розтрати, привласнення чи зловживання посадовим повноваженням (ст. 391 КК), та шахрайство (ст. 190 КК) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало вчинення цією особою будь-якого з цих злочинів або злочинів, передбачених статтями 187, 262 КК.

Згідно із законом розкрадання визнається повторним:

у випадках закінченого попереднього злочину, го

тування до нього чи замаху на нього;

як тоді, коли винна особа була виконавцем поперед

нього злочину, так і тоді, коли вона брала у ньому участь

У ролі пособника, підмовника чи організатора;

239

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до відповідальності за попередній злочин, чи була вона за нього засуджена, чи відбувала за нього покарання і чи відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних дій, які мають загальну мету - незаконне заволодіння майном, охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.1

Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 187 КК) вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого самого злочину (передбаченого ст. 187 КК) чи бандитизму (ст. 257 КК).

Не утворюють повторності:

розкрадання, щодо якого закінчилися строки дав

ності (статті 49 і 80 КК) чи за яке судимість знято або

погашено (ст. 88 КК);

продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька

тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;

замах на розкрадання з наступною добровільною

відмовою від закінчення злочину (ст. 17 КК);

повторення раніше невдалої спроби викрасти те

саме майно чи ту саму річ.

Як вчинене за попередньою змовою групою осіб розкрадання кваліфікується тоді, коли у його вчинені брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь, до початку розкрадання чи під час нього, домовилися вчинити його спільно. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання кваліфікуються як вчинені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

1              П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 ве

ресня  1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

України.-С. 150-151.

2              П. 25  постанови Пленуму Верховного Суду України від

25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі

злочини проти приватної власності».- Там само- С. 208-209.

240

Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо розкрадання було вчинене безпосередньо однією особою, а інші були підмовниками чи пособниками. Неправильно, зокрема, були кваліфіковані дії М-кова за ч. 2 ст. 185 КК, а дії М-за ст. 27 та ч. 2 ст. 185 КК. Вони були засуджені за крадіжку державного майна за попередньою змовою. Водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час його перевезення з нафтобази до радгоспу. Як свідчать матеріали, і суд визнав це встановленим, що бензин вкрав М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин. Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що під розкраданням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, розуміється таке розкрадання, в якому брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про це. Оскільки М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб.

На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за ч. 1 ст. 185 КК, а дії М.- як підмову до вчинення зазначеного злочину за ч. 4 ст. 27 і ч. 1ст. 185КК.1

Вчинення розкрадання за попередньою змовою групою осіб характеризується двома головними ознаками:

1)             вчинення розкрадання групою, що складається не

менше як з двох осіб, які безпосередньо брали участь у

цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчи

нене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для

визнання групи в даному випадку не потрібно доводити

н' стійкість, міцну згуртованість та особливу організо

ваність.

Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб незалежно від того, що інші учасники злочину на підста-н ст. 22 чи ст. 19 КК не підлягають кримінальній відпо-идальності, незалежно від притягнення до такої відповідальності інших членів групи;

2)             наявність попереднього, досягнутого до початку

Постанова президії Луганського обласного суду від 12 вересня !4 Р- у справі М-кова і М. // Практика...- С. 24.

241

розкрадання чи під час його вчинення зговору між членами групи про вчинення розкрадання.

За наявності сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфікується як вчинене за попередньою змовою групою осіб за статтями 185, 190, ч. З ст. 191 КК без застосування ст. 27 КК.

Згідно з приміткою 2 до ст. 185 КК розкрадання визнається вчиненим у значних розмірах і вважається таким, що завдало значної майнової шкоди, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України.

Приміткою 3 до ст. 185 КК великим розміром викрадання чужого майна визнається сума, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру розкрадання застосовують державні роздрібні ціни, а за їх відсутності — ціни на аналогічні товари.

Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість йо*-го для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються і всі інші ознаки.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні (наприклад, при розкраданні м'яса та м'ясопродуктів), дії винних за ознакою значного, великого або особливо великого розміру розкрадання у всіх випадках кваліфікуються, виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупівельними або іншими державними цінами.1

Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням коефіцієнта, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків, так і при кваліфікації злочину.

У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або нестачею м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, розмір сум, що підлягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роз-

1 П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 152.

242

дрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів- м'ясо і м'ясні продукти - 3, молоко і молочні продукти - 2,5. Кваліфікуючи дії осіб, винних у розкраданні або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого або втраченого майна.1 Вартість викраденої продукції і товарів на підприємствах громадського харчування і в комісійній торгівлі визначається за цінами, встановленими для реалізації цієї продукції і товарів.

У тих випадках, коли роздрібні ціни нижчі за оптові, для визначення розміру розкрадання застосовують оптові ціни незалежно від того, майно викрадене в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організаціях.

Якщо немає роздрібних цін на викрадене майно і не можна визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом по цінах (тепер - Державна інспекція з контролю за цінами Мінекономіки України), то вартість викраденого встановлюють експерти.

При викраденні майна та інших цінностей, відносно яких законодавством встановлено особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди (дорогоцінні метали, каміння тощо), вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться, виходячи з однократної вартості викраденого, без урахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їхню вартість визначають за курсом Держбанку на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

При розкраданні з контейнерів товарів, на які є роздрібна ціна, їхню вартість визначають за цими цінами, а вартість майна громадян - виходячи з ціни, яка була зазначена в товарних документах при відправленні вантажу.

Пункти 10 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду Украї-

<Про практику застосування судами України законодавства в

равах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псу-

л в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» від

f/ червня 1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

України.- С. 157-158.

243

Вартість сільськогосподарської продукції визначається за середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, сплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних чи тролейбусних квитків, визначається за їхньою номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин.

При визначенні розміру викраденого враховується:

все майно, викрадене з одного і того ж місця, од

ним і тим же способом;

все майно, викрадене групою осіб, незалежно від

частки кожного із співучасників;

все майно (та гроші), використане, реалізоване чи

повернуте.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 15 і відповідною частиною статей Особливої частини (ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. З ст. 189 або ч. З ст. 190, ч. 4 ст. 191 КК).

У разі вчинення винною особою кількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші -ні, незакінчені злочини кваліфікують окремо з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.1

Вартість викраденого майна має бути повністю обґрунтована і доведена. За вину може бути поставлена лише така сума викраденого, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.

Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді П. пояснив, що відразу після вчинення злочину його було затримано і все викрадене майно на суму 1343 крб. (грошей, за словами підсудного, він не викрадав) у нього було вилучене. У викраденні цінностей саме на таку суму П. визнав себе винним. Ці пояснення засудженого

1 Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від 12 жовтня 1988 р. у справі Ч. // Практика...- С. 64.

244

об'єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим майном. Під час обшуку П. і його квартири ніяких інших викрадених речей чи грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно більшу суму, а саме на 5133 крб., цілком побудований на даних інвентаризації матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла у зв'язку із злочинними діями винного. Як вказала судова колегія Верховного Суду України, за таких обставин необхідно визнати, що П. викрав з магазину матеріальні цінності на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати не за ч. 4 а за ч. Зет. 185КК.1

У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються, виходячи з тієї суми, яку фактично було викрадено.

Правильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 5 ст. 185 КК дії Т. Його було засуджено за те, що він вночі, зламавши замок, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ч. 5 ст. 185 КК на ч. З ст. 185 КК, виходячи з того, що, проникаючи до магазину, мав намір вкрасти одноденну виручку, тобто 500-700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не перелічував.

Судова колегія Верховного Суду України не знайшла підстав для задоволення скарги, а тому його дії за ч. 5 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.2

Таке рішення судової колегії Верховного Суду України є правильним, оскільки винність особи, яка вчинила злочин, визначається її психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в момент вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи наміри, які були у особи напередодні, а ті, які вона мала під час вчинення злочину. В даному

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 січ-я 1992 р. у справі П. // Практика...- С. 65-66.

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13 бе->ня 1986 р. у справі T.- Там само.- С. 71-72.

245

випадку Т. заздалегідь, до вчинення злочину, мав намір викрасти одноденну виручку (500-700 крб.). Але коли він відчинив шафу, де були сховані гроші, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно намір змінився, і він захопив їх усі - 10 528 крб. Отже у момент викрадення грошей Т. вже мав намір викрасти саме цю суму, про що свідчить і те, що він грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він діяв би інакше. Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, а значить, його дії правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК.

Згідно -з приміткою 4 до ст. 185 КК розкрадання чужого майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України.

При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:

усі розкрадання, вчинені винним, незалежно від міс

ця, способу, форми і часу вчинення злочинів;

уся вартість викраденого групою осіб незалежно від

частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є

не розмір прибутку кожного злодія, а розмір майнової

шкоди, заподіяної власникові внаслідок їх спільних дій).

Разом з тим при вчиненні викрадення в особливо великих розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ч. 5 ст. 185 КК тільки в тому разі, якщо ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам.

До загальної суми викраденого не зараховують вартість викраденого в результаті злочинів:

за які особа вже була засуджена чи щодо яких ми

нули строки давності притягнення до кримінальної від

повідальності (ст. 49 КК);

які були вчинені одним із співучасників самостій

но, незалежно від інших.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але з не залежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за ст. 15 і статтею КК, яка передбачає відповідальність за викрадення чужого майна таким способом.

Згідно зі ст. 28 КК розкрадання визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).

Розкрадання визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).

Розкрадання визнається вчиненим злочинною організацією, якщо воно скоєне стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Розкрадання чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за частинами 2 статей 185-190 та ч. З ст. 191 КК, а розкрадання чужого майна, вчинене організованою групою,— за частинами 5 статей 185, 186, ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 191 КК.

Найбільше значення для кваліфікації розкрадання має спосіб його вчинення як найважливіша його ознака. Залежно від способу розкрадання закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цих злочинів.

6.2. Кваліфікація крадіжки

Найпоширенішим способом розкрадання є крадіжка. Основна її ознака - це таємний спосіб викрадення чужого майна.

Таємно - значить непомітно для: ) власника, володаря або охоронця — за їх відсутності їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (внаслідок різних особ-Іивих обставин);

247

2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками та особами причетними до цього злочину.

Найбільшу складність становить визначення того, таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна в тих випадках, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах - кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін.- у присутності співробітників, які бачать і усвідомлюють факт викрадення, що розуміє і винна особа.

За таких обставин розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним ставлення присутніх до його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітність (діти 5-6-літ-нього віку), хворобу або у зв'язку з іншими особливими обставинами. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити зі спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється за відсутності потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно відбувається в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.1 "

1 П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Верховного Суду України.- С. 200.

248

Вирішальним для розмежування таємного і відкритого розкрадання є суб'єктивний чинник - думка, міркування винної особи, її оцінка сприйняття присутніми йо-) дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважаючи що вчинене ним розкрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту розкрадання, то воно визнається таємним, розкрадання визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів - вчинюється розкрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний через якісь особливі обставини вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє розкрадання у присутності сторонніх осіб, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної комори рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг риби, то побачив, що одна з дверей комори почала повільно відчинятися. В коморі світло було слабке, і П. здалося, що до комори заходять робітники іншої зміни. Щоб його не затримали, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його, і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до комори ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж за ч. 1 ст. 186 КК, кваліфікуючи його дії як відкрите розкрадання.

Таке рішення треба визнати правильним, оскільки головне у злочині - це лиха воля, злочинна рішучість вчинити зло, тобто суб'єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність грунтується на суб'єктивних підставах, а об'єктивна осудність виключається законодавством у демократичному суспільстві.

З усього наведеного можна зробити висновок: головна різниця між таємним і відкритим розкраданням по-Іягає в тому, що при відкритому розкраданні винний Долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, Докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх по-олати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники,

249

володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту розкрадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і щомиті можуть затримати, покликати міліцію тощо. У тих випадках, коли під час розкрадання такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту розкрадання, а присутні при цьому сторонні особи не осуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинення розкрадання групою осіб, організованою групою, у великих чи особливо великих розмірах), крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. Зет. 185КК).

Проникнення - це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебу*-вання, не фізичний рух, а його юридичний зміст - за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи житлі; легально чи нелегально вона увійшла, до приміщення, сховища чи житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення до приміщення, сховища чи житла з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватися як таємно, так г відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дають можливість винній особі викрадати майно з житла, іншого приміщення чи сховища без входження до них.1

Проникнення - це вторгнення нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або мешканців, присутніх або відсутніх у приміщенні, сховищі, житловому будинку чи квартирі. Проникнути в житло, інше приміщення, сховище винний може способом:

1 П. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня і 992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 120-121.

250

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо); б) подолання опору людей; в) обману; г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Викрадення не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, якщо винна особа була допущена туди уповноваженою особою або особою, яка мешкала там, або опинилася там з їхнього дозволу, на їх запрошення, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, зокрема, викрадення товарів з магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за таких обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися такими, що проникли в приміщення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях працюють (сторожі, підсобні робітники, вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуті матері.

Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім'ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду про те, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є неправильним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК. У зв'язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 2 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди.'

Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище є кваліфікуючою ознакою не саме по собі, а лише за наявності мети - викрасти майно чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи в жит-Іо, інше приміщення чи сховище. Якщо ж така мета виникла у винного вже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи на запрошення, то його дії не мають такої квалі-

Постанова президії Донецького обласного суду від 15 берез-* р. у справі Б. // Практика...- С. 76-77.

фікуючої ознаки. У тих випадках, коли винний потрапив у приміщення, сховище чи житло з відповідного дозволу використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрасти майно чи заволодіти ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням у житло, інще приміщення чи сховище.1

Житло - це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок квартира, кімната у готелі, дача, садовий будинок тощо)' а також ті складові його частини, що їх використовують для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будинків погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Приміщенням визнається будова, споруда, призначена для розміщення там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути постійне і тимчасове, стаціонарне і пересувне.

Сховище - це відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною (пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери і т. ін.).

До сховищ не належать ділянки території, які використовують не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, сади, баштани, ставки тощо). Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані за ч. З ст. 185 КК дії К. як вчинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі за попередньою змовою з іншою особою проник до теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка створена не для зберігання

1 П. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 210-211.

Там само. -С. 211.

252

матеріальних цінностей, а для вирощування городніх культур, і тому її не можна визнати іншим приміщенім чи 'сховищем. Отже дії К. треба кваліфікувати за

2ст. 185 КК.1

Не були також визнані сховищем монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 185 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з О. викрав з трьох телефонів-автоматів три скарбнички з розмінною монетою на суму 260 крб. Як свідчать матеріали справи, С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходилися у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись, тобто не є таким сховищем. Тому дії С. неправильно кваліфіковані як викрадення державного майна з проникненням у сховище.

Якщо викрадення було вчинене з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище за попередньою змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною 3 ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною 2 цієї статті не потрібно. Але за вину мають бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище було вчинене за попередньою змовою з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК.

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому було заподіяно значної шкоди (ч. З ст. 185 КК). Для визначення розміру шкоди враховуються: а) вартість краденого на час вчинення злочину; б) кількість викраденого майна; в) значущість майна для потерпілого; г) матеріальне становище потерпілого; д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викраденого до уваги не беруться. Розмір заподіяних потерпілому збитків визна-Іється, виходячи з вартості майна на момент вчинення очину за державними роздрібними (закупівельними)

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного УДУ України від 17 березня 1994 р. // Практика...- С. 68-69. Постанова президії Кримського обласного суду від 6 червня 1 Р- У справі С.- Там само.- С. 63.

цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи з цих цін на час вчинення злочину.1

6.3. Кваліфікація грабежу

Розкрадання визнається вчиненим відкрито (грабіж), якщо його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні особи, які, на думку винного, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання від

критим має суб'єктивне переконання винного. Якщо він

впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то

хоч би в дійсності його дії і спостерігались кимсь, роз

крадання не може бути визнане відкритим. Розкрадання

визнається відкритими тоді, коли воно вчиняється у при

сутності малолітніх, старших за 5-6-літній вік, оскільки,

як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють

суспільну сутність розкрадання.    «

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винного викрито і він припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. І 5 і відповідною частиною ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз.2

Дії, розпочаті як таємне розкрадання чужого майна, а закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються

П. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 211.

2 П.  6  постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р.- Там само.-С. 200-201.

254

як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє І усвідомлює, що вона викрита, але від закінчення злочину не відмовилася. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не може перерости у грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і привласнив їх. Таким чином, У, вчинив не грабіж, а шахрайство.

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовує винний з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, зв'язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я охоплюється диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації не потребує.

Насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши розкрадання, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за '• 2 ст. 186 КК. Залежно від способу розкрадання (таєм-) чи відкрито) дії винного у такому випадку кваліфікується як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподі-

Постакова  президії  Житомирського  обласного ястопада 1990 р. у справі У. // Практика...- С. 80-81.

суду   від

255

яння при цьому певної шкоди здоров'ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) розкрадання способом «хапка» (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

6.4. Кваліфікація розбою

Найнебезпечнішим способом розкрадання є розбій (ст. 187КК).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіти чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 187 КК).

Обов'язковою ознакою розбою, як і всякого іншого розкрадання, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

На відміну від грабежу насильство під час розбою характеризується тим, що в момент застосування воно загрожує життю чи здоров'ю потерпілого.

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід віднести насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, удушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

1 П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного СуДУ України.- С. 201-202.

256

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти майном чи грішми належить розглядати як насильство, і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати як грабіж (ч. 2 ст. 186 КК) чи розбій за відповідною частиною ст. 187 КК.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене слід кваліфікувати як розбій за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.1

Таким чином, відмінність між насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, і насильством, що не є небезпечним полягає в характері легких тілесних ушкоджень чи погрозі заподіяти їх. Легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я (ч. 1 ст. 125 КК) або погроза вчинити їх, а також насильницькі дії, поєднані із заподіянням фізичного болю (ст. 126 КК) чи з позбавленням волі (ст. 146 КК), належать до насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я. А легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК), належать до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я.

Для визнання насильства небезпечним для життя чи здоров'я вирішальне значення має не фактично заподіяна шкода, а створення реальної небезпеки її заподіяння. Тому за ст. 187 КК кваліфікується і таке насильство з метою заволодіти майном, яке хоч і не спричинило шкоди здоров'ю, але в момент його заподіяння створювало реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, стискання шиї руками, викидання з потягу під час руху або застосування речовин, небезпечних для життя чи здоров'я).2

П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 груд-1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 202-203; Ухвала судової колегії Верховного Суду Украї-и від 27 червня 1989 р. у справі Л. і С. // Практика...- С. 78-79. .11  постанови Пленуму Верховного Суду України від *? грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- С. 202.

9  2-7

257

Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров'ю або тілесних ушкоджень не є обов'язковою ознакою розбою.

Якщо в процесі розбою потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесні ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мали характер мордування, то всі ці дії охоплюються ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Умисне заподіяння під час розбою тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК.

Оскільки розбійний напад не охоплює заподіяння смерті потерпілого, то умисне чи необережне вбивство потерпілого під час розбійного нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК, або ст. 119 КК та ч. 4 ст. 187 КК). Сукупність злочинів має місце і тоді, коли потерпілому були заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть (ч. 2 ст. 121 КК та ч. 4 ст. 187 КК).1

Насильство під час розбою може бути фізичним або психічним. Психічне насильство під час розбою полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження тощо).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров'я. Але ко-

1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі Т. і Д.//Радянське право- 1973.-№2.-С. 107.

258

и при відкритому заволодінні майном винна особа демонструє предмет, який має лише зовнішню схожість із справжньою зброєю і об'єктивно не може бути знаряд-' м насильства, головними критеріями наявності реальної загрози для життя чи здоров'я потерпілого повинні бути характер злочинних дій, спрямованість умислу та суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим.

Наприклад, Т. і Ч. було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за те що вони з використанням вогнепальної зброї (обріза мисливської рушниці) і автомобіля, що належав T., вчинили розбійний напад з метою заволодіти майном на К., П. і -Я., які біля магазину вивантажували з іншого автомобіля мішки з цукром. Погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров'я, засуджені заволоділи мішком цукру, який завантажили у свій автомобіль і зникли з місця події. Визнаючи Т. і Ч. винними в розбійному нападі з метою заволодіти державним майном, суд виходив з того, що під час нападу Т. демонстрував обріз мисливської рушниці і потерпілі сприймали це як реальну загрозу для свого життя і здоров'я.

Але, як свідчать матеріали справи, зокрема показання потерпілих, Т. зброю не використовував, будь-яких погроз на адресу потерпілих не висловлював, а лише демонстрував обріз мисливської рушниці. Причому, як пояснив у стадії розслідування і в суді T., зазначений обріз був несправжній, то був лише макет. Перевірити ці пояснення неможливо, оскільки даний предмет до справи не долучено, а, за твердженням T., знищено. Усі потерпілі заявили в судовому засіданні, що сприйняли демонстрацію обріза як жарт і не вважали, що існує загроза для їх життя. Оскільки суд не висловив свого ставлення ні до пояснень Т. про те, що той демонстрував не обріз мисливської рушниці, а його макет, ні до пояснень потерпілих про те, що вони не сприймали ці дії як реальну за-грозу для свого життя, то, як зазначила президія обласного суду, необхідно визнати, що Т. під час протиправного заволодіння державним майном дійсно демонстрував макет, який лише зовні схожий на справжню рушницю, а тому об'єктивно не може бути визнаний знаряддям на-Ільства, небезпечним для життя потерпілих. Отже у раві доведено, що, демонструючи під час відкритого Ікрадення мішка з цукром завідомо непридатний для стршів предмет, Т. і Ч. розраховували завдяки неспо-

Q*

259

діваності своїх дій І переляку потерпілих справити на них психічний вплив. За таких обставин дії засуджених становлять відкрите розкрадання державного майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і тому їх належить кваліфікувати як грабіж за ч. 2 ст. 186 КК.1

Погроза під час розбою окремого злочину не утворює. Вона є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину, а тому повністю охоплюється диспозицією ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребує.2

Насильство під час розбою, як і під час грабежу, застосовується з метою заволодіти чужим майном чи отримати доступ до нього або утримати вже вилучене, захоплене майно.

Як розбій кваліфікуються дії особи і тоді, коли вона викрала майно (гроші) способом крадіжки чи грабежу, а після цього з метою утримати викрадене застосувала насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого. Не можуть бути кваліфіковані як розбій дії особи, яка застосувала насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, не з метою захопити чи утримати майно (гроші), а з метою ухилитися від затримання, уникнути затримання і відповідальності. Якщо при цьому потерпілому буета заподіяна шкода, то вчинене утворює сукупність злочинів проти особи і замах на крадіжку, грабіж або шахрайство. Неправильно були кваліфіковані за ч. З ст. 187 КК дії М., який спільно з не встановленою слідством особою вчинив замах на крадіжку майна з проникненням у житло С. Коли М. і невстановлена особа вийшли з викраденими речами з будинку, їх намагались затримати його мешканці. Щоб уникнути затримання, втекти з міс ця вчинення злочину, М. погрожував потерпілому В. ножем.

У зв'язку з цим судова колегія Верховного Суду України зазначила, що дії М. необхідно кваліфікувати за ч. З ст. 185 КК і ч. 1 ст. 350 КК як таємне викрадення приватного майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло, і як погрозу вбивством,

1              Постанова президії Херсонського обласного суду від 13 бе

резня 1991 р. у справі Т. і Ч. // Практика...- С. 66-67.

2              П. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від

25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

У країни-С. 203.

260

нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому у зв'язку з його участю у припиненні злочину.1

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, неза-Іежно від того, заволоділа винна особа майном (грішми) чи ні. З моменту нападу в діях винного є склад закінченого злочину, хоч злочин ще може продовжуватися. Тому дії осіб, які приєдналися до злочину, хоч би і після нападу, але до ще не закінченого злочину, кваліфікуються як дії співвиконавців розбою за ч. 2 ст. 187 КК, як вчинення розбою групою осіб.

Якщо розбійний напад вчинює група осіб, то для звинувачення у розбої непотрібно, щоб кожен співучасник нападу застосовував насильницькі дії, спрямовані на заподіяння шкоди потерпілому чи висловлював погрозу вчинити їх. Спільні дії всіх співучасників розбійного нападу, якщо тільки дехто з нападаючих застосував насильство (крім ексцесу, коли співучасник не знав про намір інших застосувати насильство, небезпечне для життя чи здоров'я), кваліфікуються як розбій, вчинений групою осіб, за ч. 2 ст. 187КК.

6.5. Кваліфікація викрадення частин

чи обладнання електричних мереж;

або кабельних ліній зв'язку

У ч. 1 ст. 188 КК вказані лише предмети розкрадання, якими визнаються частини, обладнання або деталі, вузли електричних мереж чи кабельних ліній зв'язку.

Стаття 188 КК зовсім не передбачає способу викрадання цих предметів - таємно, відкрито, із застосуванням насильства чи обману і т. ін.

Предметами викрадення визнаються у ч. 1 ст. 188 КК:

електричні мережі або

кабельні лінії зв'язку та

обладнання цих мереж і ліній зв'язку.

Викраденими можуть бути не всі мережі і кабельні

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного ьуду України від 24 березня 1994 р. в справі М. // Практика...-**• 'о—79.

лінії зв'язку цілком, а їх частини - стовпи, ізолятори, електродріт, вимикачі, інші частини і обладнання.

Викрадення демонтажем частин електромереж чи кабельних ліній зв'язку, вчинене за попередньою змовою групою осіб або особою, що була раніше судимою за такий самий злочин, або у великих розмірах, кваліфікується за ч. 2ст. 188КК.

Якщо таке діяння було вчинене організованою групою або спричинило особливо тяжкі наслідки, то воно кваліфікується за ч. З ст. 188 КК.

Згідно з приміткою до ст. 188 КК особливо тяжкими визнаються наслідки, якщо діяння спричинило загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту чи електротранспорту.

Стаття 188 КК передбачає спосіб викрадення - демонтажем або іншим засобом. Викрадення демонтажем *^и іншим способом частин чи обладнання електромереж або кабельних ліній зв'язку може бути вчинене таємно (ст. 185 КК), відкрито (ст. 186 КК) або поєднане з насильством (ст. 187 і ст. 189 КК) чи із застосуванням обману (ст. 190 КК). Стаття 188 КК про відповідальність за викрадення демонтажем ліній електромереж чи кабельних ліній зв'язку не дає відповіді на запитання про кваліфікацію цього діяння за сукупністю з крадіжкою (ст. 185 КК), грабежем (ст. 186 КК), розбоєм (ст. 187 КК), вимаганням (ст. 189 КК) чи шахрайством (ст. 190 КК).

Здається, що обґрунтованою була б кваліфікація викрадення демонтажем або іншим способом електромереж чи кабельних ліній зв'язку лише з грабежем, розбоєм, вимаганням і шахрайством за відповідними частинами статей 186-190КК.

Така кваліфікація обґрунтовується тим, що ст. 188 КК не передбачає при викраденні застосування ні насильства, ні погрози, ні обману.

За ст. 188 КК не можуть бути відповідальними матеріально відповідальні чи посадові особи, які за таке діяння повинні відповідати за ст. 191 КК.

Викрадення, передбачене ст. 188 КК, як і всі інші випадання чужого майна, вчинюється умисно із корисливою метою.

Відповідальність за викрадення демонтажем чи Іншим засобом електричних мереж чи кабельних ліній зв'язку або їх обладнання настає з шістнадцяти років.

6.6. Кваліфікація привласнення, розтрати

та розкрадання чином зловживання

посадовими повноваженнями

Стаття 191 КК поєднує три форми (способи) розкрадання, які мають одну спільну ознаку - чуже майно було ввірене винному чи було у його віданні або в оперативному управлінні. Відносно цього майна винний був наділений певними повноваженнями (розпоряджання, управління, доставляння, зберігання, продаж, використання для певної роботи чи для певної мети тощо).

За цією ознакою даний злочин відрізняється від інших розкрадань, при яких винний чи зовсім не має ніякого відношення до майна, або має до нього лише доступ за характером роботи, чи йому доручено охороняти це майно, чи воно передано йому для використання в процесі виробництва.

Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 191 дії X. і Б. Вони були визнані винними в тому, що за попередньою змовою з паливного бака трактора, який належав птахорадгоспу і був закріплений за X., викрали 20 л дизпалива вартістю 7561 крб., яке було ввірене X. і було в його віданні.

Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій X. і Б. неправильною і вказала, що згідно з диспозицією ст. 391 КК привласнення має місце щодо майна, яке перебуває у правомірному володінні особи, котра отримала його для певних потреб або в підзвіт у зв'язку з договірними відносинами.

Ввіреним є майно, відносно якого відповідна особа має повноваження оперативно-господарського характе-РУ- Як свідчать матеріали справи, до функціональних зв'язків тракториста X. входило лише використання *лива під час експлуатації державного майна, тобто виконання технічних, виробничих функцій по керуванню

263

трактором. Отже X. не мав передбачених законом повноважень щодо викраденого з паливного бака трактора диз-палива, і воно може розглядатися за даних конкретних умов як майно, до якого X. мав доступ у зв'язку з дорученою роботою і яке викрав таємно. Президія зазначила, що на підставі викладеного вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на нове розслідування.1

Привласнення як окремий спосіб розкрадання характерне тим, що винна особа правомірно володіє певним майном і воно перебуває в її віданні, але вона протизаконне звертає це майно у свою власність, розпоряджається чи користується ним як своїм власним. Суб'єктом привласнення може бути лише особа, якій майно було передано у підзвіт, і вона зобов'язана у будь-який час дати повний звіт щодо кількості та якості цього майна (грошей). За відсутності цих ознак дії особи не можна кваліфікувати за ст. 191 КК як привласнення чи розтрата.

Розкрадання може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ввіреного або такого, що було у віданні, чужого майна у випадках, коли винний відповідно до службових обов'язків, договірних відносин або спеціального доручення державної чи громадської організації наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню викраденого майна.2

Розкрадання чужого майна, вчинене особою, яка одержала майно за документом (експедитор, водій автомобіля, їздовий та ін.), на підставі якого ця особа наділена щодо ввіреного їй майна певною правомочністю, кваліфікується як привласнення або розкрадання за ст. 191 КК.

Розкрадання чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (комбайнер, сторож, вантажник, підсобний робітник у магазині тощо), кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 191 КК дії Ш. і К., які за попередньою змовою викрали з поля колгоспу, де Ш. працював комбайнером, 760 кг

1              Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від

1 лютого 1994 р. в справі X. і Б. // Практика судів України у кри

мінальних справах.- К., 1996.- С. 71-72.

2              П. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 ве

ресня  1981  р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

У країни.-С. 149.

264

на кукурудзи вартістю 5092 крб., завантаживши його v причіп трактора, яким керував К. Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Ш. і К. неправильною і У своїй ухвалі зазначила, що згідно з диспозицією 191 привласнення або розкрадання може мати місце щодо майна, яке ввірене або перебуває у правомірному володінні особи, яка одержала його у зв'язку з виконанням нею виробничих функцій або у підзвіт у зв'язку з договірними відносинами. Проте комбайнер Ш. не наділений повноваженнями оперативно-господарського характеру. Не може вважатися ввіреною сільгосппродукція, викрадена комбайнером і під час збирання врожаю, оскільки Ш. не одержував зерно за товаротранспортною накладною або за іншим документом із зазначенням кількості, ваги, ціни та ін. Отже дії Ш. і К., як зазначила президія, слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 191 КК на ч. 2 ст. 185 КК як розкрадання чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб.1

Дії особи (заготовлювача, експедитора, агента з постачання та ін.), яка одержала у підзвіт кошти для закупівлі продукції і своєчасно не звітувала за одержані суми, кваліфікуються як привласнення чи розтрата за ст. 191 КК за умови доведеності умислу на неоплатне звернення цих коштів у свою власність або власність інших осіб.2

Для кваліфікації дій за ст. 191 КК як привласнення необхідно довести, що особа, якій було ввірене чуже майно, звернула його у свою власність і не мала наміру його повернути або розрахуватися за нього відповідною оплатою. Тому сам по собі факт нестачі майна, ввіреного цій особі, якщо не встановлено причини утворення нестачі, не може бути підставою для притягнення її до відповідальності за нестачу чи кваліфікування нестачі як привласнення чи розтрати.

Не є привласненням і тимчасове запозичення майна

П. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про

Ірактику застосування судами України законодавства в справах

про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псування в

системі державно)' торгівлі та споживчої кооперації» від 24 черв-

1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Украї-

Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від того 1994 р. у справі Ш. і К. // Практика судів України у >имшальних справах. 1993-1995.-С. 74-75.

265

чи суми грошей, коли матеріально відповідальна особа використовує ввірене їй майно чи гроші, маючи намір через деякий час (нетривалий) повернути запозичене за належністю.

Розтрата - це протизаконне витрачання на свої потреби майна чи грошей, які були ввірені винному.

Розтрата може бути вчинена лише тими особами, яким чуже майно чи гроші були ввірені, передані у підзвіт для виробництва, перевезення, зберігання, продажу тощо. Розтрата не може бути вчинена тими особами, які мали доступ до майна за роботою, але воно їм у підзвіт передане не було. Наприклад, керівник торговельного підприємства, що віддав незаконне розпорядження про видачу товарів третім особам, вчинює не розтрату, а розкрадання способом зловживання посадовим становищем.

Розтрата відрізняється від привласнення. Розтратити -значить використати майно за його призначенням: спалити (пальне, дрова), з'їсти, випити (продовольчі товари), витратити (гроші). Розтрачене майно використане, його вже немає, а тому його не можна повернути власникові. Відносно розтрати можна говорити лише про відшкодування власникові збитків, тобто можливо лише повернути такі ж речі або відшкодувати йому вартість викраденого. При привласненні, навпаки, вилучене у власника майно є, воно є у злодія чи в інших осіб, які ним користуються, воно є в наявності, і його можливо повернути власникові.

Розкрадання способом зловживання посадовим становищем полягає в корисливому незаконному безоплатному зверненні посадовою особою чужого майна у свою власність.

На відміну від привласнення і розтрати чуже майно не перебуває у безпосередньому віданні посадової особи, воно їй не ввірене, не передане у підзвіт. Здебільшого посадова особа не є матеріально відповідальною, а матеріально відповідальна не є посадовою особою. Наприклад, прокурор, депутат, директор, голова колгоспу - посадові особи, але не матеріально відповідальні; комірник, касир, продавець, експедитор - матеріально відповідальні, але не посадові особи. Рідко трапляється поєднання в одній особі обох цих якостей. Це може бути завідуюча сільмагом, якщо вона працює одна, завідуючий перукарнею тощо.

266

Щодо викраденого майна посадова особа має право оперативно-господарського управління ним - визначити його використання, передати іншим організаціям чи установам або розпорядитися ним - продати, поміняти тощо.

Зловживання посадовим становищем - це використання винним наданих йому за посадою повноважень.

Якщо посадова особа не використовує цих своїх повноважень, то кваліфікація її дій за ст. 191 КК буде неправильною. Способів зловживання посадовою особою своїми повноваженнями є багато. Як свідчить судова практика, найчастіше трапляються такі:

звернення у свою власність державних чи громад

ських коштів за підробленими угодами або договорами;

незаконне отримання чи виплата пенсій, премій або

додаткових виплат до заробітної плати;

звернення у свою власність навмисно утворених

лишків продукції, сировини чи матеріалів;

отримання за рахунок державної чи громадської

організації хабара;

звернення у свою власність коштів, які надходять у

державні чи громадські фонди від громадян.

Розкрадання способом привласнення, розтрати чи зловживання посадовими повноваженнями вважається закінченим з того моменту, коли чуже майно було звернене у власність посадової особи або використане нею на свої потреби, і державна, громадська чи приватна організація або особа втратили певну частину майнового фонду.

За багатьма ознаками розкрадання чужого майна способом зловживання винним своїм посадовими повноваженнями (ст. 191 КК) має схожість із зловживанням владою або посадовими повноваженнями з корисливих мотивів (ст. 364 КК).

Різниця між цими злочинами полягає головним чином У способах їх вчинення та у характері заподіюваної ними шкоди. Розкрадання (ст. 191 КК) характерне тим, що посадова особа, зловживаючи своїми посадовими повноваженнями щодо чужого майна, безоплатно звертає у свою власність частину цього майна (чи певні речі) або сошти. Цими діями посадової особи наявні майнові Р°нди державної чи приватної організації зменшуються, оото їй заподіюються прямі майнові збитки.

За ст. 191 КК кваліфікуються навмисні незаконні виплати з коштів державної чи громадської організації

премій, допомоги, а також інших виплат особам, які не мали права на їх отримання. Від розкрадання зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК) відрізняється тим, що воно хоч і чиниться з корисливих спонукань, але безпосередньо не поєднане з безоплатним зверненням у свою власність посадовою особою чужого майна (коштів). Щоб незаконно отримати прибутки, посадова особа, зловживаючи владою чи посадовими повноваженнями, тимчасово використовує державні чи колективні засоби виробництва, машини, механізми, працю підлеглих працівників тощо. Заподіювана винним при цьому шкода є не прямими майновими збитками, а неодержаними прибутками.

Дії посадової особи кваліфікуються за ст. 364 КК тоді, коли вони були вчинені з корисливих спонукань, при отриманні виплат за фактично виконані роботи і розподілі їх між окремими особами із зверненням посадовою особою частки нарахованих коштів у свою власність.1

6.7. Кваліфікація шахрайства

Шахрайством називається заволодіння чужим майном або протизаконне набуття права на нього способом обману чи зловживання довір'ям.

Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря, власника майна чи його охоронця).

Обман - це введення в оману потерпілого чи володаря майна способом повідомлення йому неправдивих відомостей або приховування певних обставин з метою викликати у потерпілого (чи володаря майна) впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довір'ям - це несумлінне використання довір'я потерпілого чи володаря майна для заволодіння їхнім майном.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному.

1 Коржанский H И. Квалификация должностных преступлений-Волгоград, 1986.-С. 20-21.

268

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ.

Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

видає себе за особу, яка має право на отримання

майна (грошей) і якою він насправді не є (наприклад, за

інкасатора, представника власника, посланця близької до

потерпілого особи);

отримує плату за роботу, виконувати яку не має

наміру, чи кошти на придбання речі (майна), якщо взято

го на себе зобов'язання не має наміру виконувати;1

змінює зовнішній вигляд речі чи видає одну річ за

іншу (мідну за золоту, «куклу» за пачку грошей і т. ін.);

замовчує про обставини, які для цього випадку є іс

тотними і обов'язковими (наприклад, отримання грошо

вої допомоги на особу, яка померла);

використовує підроблені документи для отримання

майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, ло

терейні білети тощо).

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном способом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 185 КК, а заволодіння правом на майно -як недійсна угода (статті 51, 52, 54 та 55 КК України)2.

Зловживання довір'ям - це обман довір'я, яке було виявлене потерпілим винному. Використовуючи виявлене йому довір'я, винний звертає у свою власність передане йому майно (аванс за майбутню роботу, отриману напрокат річ тощо).

Отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому pasj, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання -не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від

19 постанови Пленуму Верховного Суду України від •5 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 206.

П. 18 цієї ж постанови.- Там само.- С. 205-206.

269

іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі їх посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо при цьому винний схилив хаба-родавця до замаху на давання хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 190 КК і статтями 15 і 27 та відповідною частиною ст. 369 КК.1

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (статті 353, 357 чи 358 КК), її дії кваліфікуються за ст. 190 КК і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою чи посадовими повноваженнями, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 190 КК і ст. 364 КК.

Істотними ознаками шахрайства є те, що:

особа, яка передає винному майно чи гроші, не усві

домлює факту обману;

особа, яка передає винному майно чи гроші, поми

ляючись, вважає, що отримання - передача майна є*пра-

вомірною і добровільно передає його винному назавжди;

разом з передачею майна чи грошей винному пере

даються і всі повноваження власника.

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. У деяких випадках крадіжка може бути вчинена щодо майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти тощо).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки характером і змістом передачі майна. Якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоч би частина їх, то розкрадання кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо ж при передачі майна винному повноваження власника не передаються, а майно йому передається для охорони, передачі третім особам, перевезення, то розкрадання кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

1 П. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 205-206.

270

Шахрайство вважається закінченим з моменту передачі винному майна. Оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися чи використовувати його.

Спроба отримати майно чи гроші за допомогою обману чи зловживання довір'ям, якщо цей намір винному здійснити не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за статтями 15 і 190 КК.

6.8. Кваліфікація вимагання чужого майна чи грошей

Вимагання (здирство) чужого майна чи грошей (стаття 189 КК) полягає у вимозі передати винному: 1) чуже майно, гроші; 2) право на майно; або 3) виконати на користь винного будь-які дії майнового характеру, що супроводжується погрозою: а) застосувати насильство до потерпілого чи володаря, охоронця майна або до близьких їм осіб (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження); б) розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, володаря чи охоронця майна або близьких їм осіб; в) пошкодити або знищити майно потерпілого, володаря чи охоронця або чуже майно, що перебуває у їх віданні чи під охороною.

Погроза при вимаганні чужого майна чи грошей повинна бути дійсною, а не уявною, вигаданою, і звернена у недалеке майбутнє. Форма погрози вирішального значення не має. Вона може бути зроблена письмово, усно, по телефону, через інших осіб тощо.

Насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 1 ст. 189 КК), визнається погроза заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені при вимаганні, пов-Н1СТ.ЇР охоплюються ч. 1 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.1

Пункти 7 і 9 постанови Пленуму Верховного Суду України .5 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Су-ДУ У країни,-С. 20 К

271

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство (ч. З ст. 189 КК) - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, à також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Це може бути насильство, що призвело до втрати свідомості, чи мало характер мордування, здушення шиї, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Застосування до потерпілого наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти його майном кваліфікується як вимагання за ч. 1 чи ч. З ст. 189 КК залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, воно кваліфікується як вимагання за ч. З ст. 189 КК за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких наслідків.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 123 КК), позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 146 КК), нанесення побоїв, що мало характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК), повністю охоплюються ч. З ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями КК не потребують.

Якщо в процесі вимагання потерпілому або близьким йому особам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або кого-небудь з них було умисно вбито, то дії винного утворюють сукупність злочинів, і їх кваліфікують за ч. 4 ст. 189 КК (за ознакою заподіяння тяжкого тілес-

1 П. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У країни-С 202.

272

ного ушкодження) та ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК або п. 6 ч. 2

ст П5КК.1

Оскільки стаття 189 КК не передбачає відповідальності за заподіяння смерті потерпілому, то вбивство через необережність при насильницькому вимаганні також

аліфікується за сукупністю злочинів: за ст. 119 КК і ч 3 чи 4.4ст. 189 КК.

Психічне насильство при вимаганні полягає в погрозі негайно чи в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких небайдужа потерпілому).

Якщо винний погрожував потерпілому вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то його дії кваліфікують за ч. 4 ст. 189 КК. Додаткової кваліфікації за ст. 129 КК ці дії непотребують.

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він не виконає вимоги передати майно чи гроші, то ця погроза буде реалізована.

Відомостями, що ганьблять потерпілого чи його близьких або рідних, вважаються такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, принизить честь і гідність його чи близьких йому людей. Це можуть бути відомості про інтимні сторони життя, захворювання, негідні вчинки, дійсні чи вигадані фізичні або психічні вади тощо.

Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них тій особі (особам), якій вони невідомі і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація такої погрози охоплюється статтею про відповідальність за вимагання і не потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями КК.

Погроза пошкодити або знищити майно стосується майна, належного потерпілому або його близьким чи рідним.

Умисне знищення або пошкодження майна при вимаганні, якщо воно було вчинене не підпалом чи іншим

25

П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від £> грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 202-203.

273

загальнонебезпечним способом, кваліфікується за ч. 2 ст. 189 КК, а в разі настання тяжких наслідків - за ч. З ст. 189 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за ч. 1 ст. 194 КК непотрібно.1

Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено підпалом або іншим загальнонебезпечним способом, то дії винної особи додатково кваліфікуються і за ч. 2 ст. 194 КК.

За багатьма ознаками вимагання майна чи грошей має схожість із розбоєм. Ці злочини відрізняються тим, що:

при вимаганні винний може вимагати передати йо

му не тільки чуже майно чи гроші, але й право на чуже

майно (незаконно видати ордер на квартиру, незаконно

призначити пенсію, премію, передати йому право на

житло, житлову площу тощо);

при розбої погроза спрямована тільки на особу, на

яку здійснено напад, а при вимаганні - і на інших осіб

(рідних чи близьких потерпілого);

на відміну від розбою погроза при вимаганн^поля-

гає в застосуванні насильства не негайно, не під час ви

моги передати винному майно чи гроші, а в недалекому

майбутньому, якщо вимогу не буде виконано.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. зазначається, що при відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосувати спрямовані на за-володіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосувати в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб у майбутньому, кваліфікуються як вимагання за ст. 189 КК. Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіти майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу його винною особою була перенесена на майбутнє, дії

П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України W 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 204.

274

такої особи кваліфікуються залежно від характеру по-гооз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною ст. 189 КК, якщо останні дії являли собою вимагання.

Вимагання - це незаконна вимога передати винному чуже майно чи гроші.2 На отримання їх винний не має ніяких підстав. Тому не являє собою злочину, передба-

ченого ст. 189 КК, вимога передати майно чи гроші, хоч із застосуванням насильства чи погроз його застосувати, але з приводу того майна, на отримання якого ця особа має право.

Не вважається вимаганням також вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, повернути борг, якщо він виник на законних підставах.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинена за попередньою змовою групою осіб, вчинена організованою групою та ін.), вимагання визнається кваліфікованим, якщо воно: а) вчинене посадовою особою; б) завдало шкоду у великих та особливо великих розмірах; в) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Організованою групою називається стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. Про наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть свідчити:

а)             розроблений (хоч би у загальних рисах) і схвалений

учасниками групи план злочинної діяльності або вчи

нення конкретного злочину;

б)            розподіл ролей;

в)             наявність організатора (керівника) групи;

г)             прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з

допомогою сторонніх осіб, у тому числі і підкупом хаба

рами посадових осіб;

д)             вербування нових членів;

П.  16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови...- С. 116.

Вимагання як назва злочинів, передбачених ст. 189 КК, ду-е невдала, оскільки вимагання, по-перше, неповно і неточно икриває сутність цих злочинів, а, по-друге, вимагання чужого ина (грошей) є обов'язковою ознакою багатьох інших злочинів. (Статті 354, 368 КК).

Більш вдалою назвою цього злочину було б «здирство», як «ого називав М. Грушевський (Історія України-Руси. Т. 4- Київ: Наукова думка, 1995.- С. 375, 393).

275

е)             наявність загальних правил поведінки;

ж)            наявність матеріальної бази (транспорт, приміщен

ня, сховища, кошти тощо).

Від банди організована група відрізняється лише ознакою озброєності. Тому, якщо організована група озброєна, відповідальність її керівника і членів, які вчинили вимагання чужого майна чи грошей, настає за ст. 257 КК. Кваліфікувати їх дії додатково за ч. З ст. 189 КК непотрібно.1

При визначенні майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірі (ч. З і ч. 4 ст. 189 КК) враховують: а) вартість викраденого на час вчинення злочину; б) кількість викраденого майна; в) значимість викраденого майна для потерпілого; г) матеріальне становище потерпілого; д) наявність у нього утриманців тощо.

При цьому до уваги не беруться критерії, які не мають

матеріального змісту (дефіцитність викрадених речей,

престижність володіння ними тощо).            *

Велику шкоду становлять збитки, заподіяні передачею майна чи грошей винному, а також збитки, заподіяні потерпілому, його близьким або рідним знищенням або пошкодженням їхнього майна.

Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується встановлення вартості і тих речей, які були створені чи вирощені потерпілим у результаті трудової діяльності.

Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, то його вартість визначається виходячи з цих цін на час вчинення злочину. За відсутності цін на майно його вартість визначають експерти.

Для кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 189 КК за ознакою заподіяння потерпілому великої шкоди необхідно довести, що така шкода дійсно мала місце. Неправильно, наприклад, за ч. З ст. 189 КК були кваліфіковані дії М. і П. Суд установив, що засуджені, погрожуючи застосувати насильство до потерпілого та членів його

1 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 209. Докладніше ознаки злочинної організації викладено у першій частині цієї роботи.

276

сім'ї, вимагали у нього 15 тис. крб. На їх вимогу Д. поклав в обумовленому місці грошову «куклу», в якій Фактично було 100 крб. Коли М. і П. забирали пакунок, 'й затримали працівники міліції.

Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що кваліфікація дій М. і П. як вимагання, яке заподіяло потерпілому великої шкоди, є помилковою. Вимагання є закінченим з моменту пред'явлення вимоги про передачу чужого майна під погрозою заподіяти шкоду потерпілому або його близьким. Лише така кваліфікуюча ознака цього злочину, як заподіяння потерпілому великої шкоди, передбачає відповідно до ч. З ст. 189 КК настання реальних наслідків від злочинних дій винних осіб. Проте в даному випадку Д. матеріальної шкоди фактично не заподіяно, отже у діях засуджених немає зазначеної ознаки. На цих підставах президія обласного суду перекваліфікувала дії М. і П. на ч. 2 ст. 189 КК.1

Іншими тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 189 КК, є заподіяння потерпілому чи його близьким родичам тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органа або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне зніве-

Постанова президії Вінницького обласного суду у справі М. і П. // Практика...- С. 82-83. Здається, що кваліфікація дій М. і П. за ч. 2 ст. 189 КК також неправильна. Адже суд і президія встановили, що М. і П. мали намір вчинити вимагання із заподіянням потерпілому великої шкоди (вимагали 15 тис. крб.), але цього наслідку не досягай з причин від них незалежних, що відповідно до ч. 1 ст. 15 КК є замахом на злочин. Твердження президії обласного суду про те, що вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги передати майно, стосується лише частини 1 ст. 189 КК. Кваліфіковані види вимагання чужого майна, щодо яких закон передбачає настання певних наслідків (знищення майна, велика шкода, інші тяжкі наслідки - частини 2, 3 і 4 стат-

189 КК), можуть визнаватися закінченими лише тоді, коли такі наслідки настали. Якщо ж винні прагнули досягти цих наслідків, Мали намір заподіяти потерпілому велику шкоду, але досягти цих

лідків не змогли з причини від них незалежних, то їхні дії належить кваліфікувати як замах на цей злочин за ч. 1 ст. 15 і ч. З ст- Э КК. Кваліфікувати дії М. і П. за ч. 2 ст. 189 КК - значить идставно звільнити їх від відповідальності за більш тяжкий злочин, який вони вчинили.

277

чення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд, враховуючи конкретні обставини, може визнати тяжкими.

Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій шахрайство, привласнення, розтрату або вимагання і в її діях є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене кваліфікується за тією частиною, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. При цьому всі кваліфікуючі ознаки злочину повинні бути поставлені за вину особі, притягнутій до відповідальності, у всіх процесуальних документах - у постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і у мотивувальній частині вироку.

6.9. Кваліфікація інших злочинів

проти власності   г

6.9.1. Кваліфікація заполіяння майнової шкоди

Заподіяння майнової шкоди способом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) полягає в тому, що винна особа не передає власникові те майно чи кошти, які вона була зобов'язана йому передати. Суспільна сутність цього злочину полягає в тому, що винна особа збільшує свої прибутки за чужий рахунок, не виконуючи свого обов'язку передати власникові певне майно чи гроші.

Майнова шкода може бути заподіяна двома способами. Перший спосіб передбачає використання ввіреного винному чужого майна для отримання незаконних прибутків (перевезення вантажів на чужому автомобілі зі зверненням оплати на свою користь, перевезення пасажирів у таксі без таксометра і привласнення оплати за ці послуги і т. 5н.). Так, за ч. 1 ст. 190 КК, ч. 1 ст. 192 КК і ч. 1 ст. 358 КК були кваліфіковані дії А. Він з метою використання автомобіля в особистих цілях і розкрадання державних коштів обманом надрукував на бланку РБУ фіктивний лист про відрядження його до м. Ялти для виконання будівельних робіт і підробив підпис начальника РБУ. На підставі цього листа А. на автомобілі ЗІЛ-13< з причепом був відряджений до м. Ялти. Однак він поїхав до Херсонської області, де завантажив автомашину належними громадянам помідорами і доставив їх для продажу

278

м Рязань, одержавши за це 1310 крб. Путьові листки про виконання робіт у м. Ялті з підробленими даними А. подав до бухгалтерії АТП, на підставі чого йому була незаконно нарахована заробітна плата і списано витрачений бензин. Використанням автомобіля в особистих цілях А. завдав автопідприємству збитків на суму 3609 крб.1

Другий спосіб полягає в ухиленні від виплати обов'язкових виплат - податків, виплат за користування електроенергією, газом, житловою площею, зменшення вартості проданого майна з метою зменшення мита тощо.

При цьому майнові збитки заподіюються не викраденням майна з чужих фондів, а тим, що власники не отримують належного, того, що вони повинні були отримати.

Від розкрадання заподіяння майнових збитків відрізняється за змістом і сутністю шкоди. Розкрадання спричинює шкоду у виді прямих збитків, а злочин, передбачений ст. 192 ІСК, спричинює шкоду у виді нестриманих прибутків. При цьому майнові фонди власника не зменшуються, наявне в них майно не вилучається.

Предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, є майно, яке надходить, але ще не надійшло до фондів. Враховуючи це, злочин, передбачений ст. 192 КК, можна визначити як злочинну непередачу державній чи приватній організації або юридичній чи фізичній особі певного майна чи грошових коштів. Тому кримінальній відповідальності за ст. 192 КК підлягають лише особи, які повинні були, мали обов'язок передати державній, громадській чи приватній організації певне майно чи гроші.

За ст. 192 КК кваліфікуються дії тільки приватних осіб. Посадові особи, які заподіяли майнову шкоду у виді нестриманих прибутків, підлягають відповідальності за ст. 364 КК.

Способи заподіяння майнової шкоди - обман і зловживання довір'ям - такі самі, як і при шахрайстві (ст. 190 КК).

Заподіяння майнової шкоди вважається закінченим з моменту утримання, непередачі майна чи грошей, які инна особа була зобов'язана передати. З цього моменту чужій організації або юридичній чи фізичній особі заподіюється майнова шкода.

Постанова президії Київського міського суду від 29 листопа-'88 р. у справі А. // Практика...- С. 75.

279

6.9.2. Кваліфікація привласнення знайденого

або такого, що випадково опинилося у винного

чужого майна

За ст. 193 КК кваліфікується привласнення, тобто звернення у свою власність винним чужого майна, яке заві-домо для винного належить не йому.

Предметом привласнення може бути тільки цінне чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність або є скарбом.

До предметів привласнення закон відносить три види майна (речей): 1) майно (річ) знайдене; 2) майно (річ) або гроші, що випадково опинилися у винної особи; 3) скарб, яким визнаються цінності, які не мають власника або власник яких невідомий.

Знайти можна лише те, що було загублено. Не може вважатися знайденим те, що лежить на своєму місці, там, де воно завжди перебуває. Той, хто привласнює ріу, яка знаходиться на своєму постійному місці, визнається таким, що вчинив викрадення.

Загубленою у кримінальному праві вважається річ (майно), яка:

вибула з володіння власника, охоронця або особи,

якій вона була доручена, незалежно від того, знають ці

особи де вона перебуває, чи ні;

знаходиться у випадковому місці, там де вона зви

чайно не перебуває, не в місці свого постійного чи зви

чайного перебування (гаманець з грішми на дорозі, золо

тий годинник у лісі на дереві тощо). Загубленим можна

визнати лише те, що має сукупність цих ознак.

Деяке майно взагалі не може бути загублене, наприклад будинок, автомобіль тощо. Не визнається загубленим майно (річ), що його залишив або забув власник чи володілець у громадському місці (у службовому приміщенні, громадському транспорті, на пляжі тощо). Привласнення худоби, яка перебувала на пасовищі, хоч і була тимчасово залишена без догляду, теж кваліфікується як розкрадання за ст. 185 КК, а не за ст. 193 КК.

Таким же чином кваліфікується і привласнення майна, яке було викрадене і сховане іншими особами.

Цінне чуже майно може випадково опинитися у винної особи внаслідок помилки, яка була встановлена винним згодом, після отримання цього майна чи грошей.

280

Такі помилки трапляються в роботі матеріально від-овідальних осіб, які передають матеріальні цінності чи " оші зі складів, з кас, на підприємствах торгівлі тощо.

Якщо особа, яка отримує майно чи гроші, зрозуміла омилку під час отримання - передачі їй майна чи гро-П й j змовчала про це, маючи намір привласнити те, що "Й передали помилково, то її дії кваліфікуються як шах-пайство, оскільки вона застосувала обман - не повідоми-а про обставини, істотні та обов'язкові для цього ви-Іадку. Привласнення предметів, що були видобуті винним з надр землі (наприклад, золота, дорогоцінного каміння і т. ін.), не утворює складу цього злочину (ст. 193 КК). Такі дії кваліфікуються за ст. 214 КК як незаконне видобування корисних копалин.

Привласнення цінного чужого майна вважається закінченим злочином з моменту звернення майна у свою власність.

6.9.3. Кваліфікація знищення або пошкодження чужого майна

Знищення або пошкодження чужого майна є досить поширеними злочинами, відповідальність за які передбачена статтями 194-196 КК.

Знищенням визнається повне зіпсування майна, приведення майна в такий стан, у якому його вже не можна використати за своїм призначенням через повну втрату господарсько-економічних властивостей і не можна поновити (спалення будівлі, загибель худоби, псування продуктів, отруєння напоїв і т. ін.). Під знищенням чужого майна розуміється доведення цього майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.1

Знищення або пошкодження чужого майна - це не тільки і не стільки фізичне його зруйнування, а головним чином знищення, ліквідація можливості для власника володіти майном, користуватися ним. Тому в деяких

2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та юдження державного і колективного майна шляхом підпалу 107^НаСЛ'ДОК п°РУшення правил пожежної безпеки» від 2 липня 'о р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України-С. 312.

281

випадках майно може бути знищене і без його фізичного зіпсування (вилиття спирту в міську каналізацію, випущення з кліток на волю диких птахів чи тварин і т. ін )

Знищення лісового масиву означає втрату ним свого господарського, кліматичного або культурно-естетичного значення, внаслідок чого він назавжди або на тривалий час перестає існувати.

Пошкодженням майна називається така його зіпсованість, внаслідок якої зменшилася чи погіршилася його якість, цінність і воно тимчасово або частково не може використовуватись за своїм призначенням.

На відміну від знищеного пошкоджене майно може бути відновлене, але це потребує значних витрат коштів і часу. У тих випадках, коли для визначення ступеня втрати майна своєї цінності, потрібні спеціальні знання, проводиться відповідна експертиза.

Предметом знищення або пошкодження можуть бути машини, механізми, худоба, будівлі, продукти, сиробина, цінні папери та інші матеріальні об'єкти. Предметами злочинного знищення чи пошкодження майна не можуть бути документи, оскільки відповідальність за знищення чи пошкодження документів на майно передбачена спеціальною статтею КК - 357.

Зруйнування або пошкодження шляхів, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації також утворює окремий злочин, відповідальність за який передбачена ст. 277 КК. Відповідальність за пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів передбачена ст. 292 КК.

Зруйнування чи пошкодження майна (об'єктів), яке має важливе господарське чи оборонне значення, з метою ослаблення держави кваліфікується за ст. 113 КК як диверсія.

Знищення або пошкодження майна під час масових заворушеннях кваліфікується за ст. 294 КК.

Пошкодження захисних лісонасаджень, плодово-ягідних та інших насаджень кваліфікується за ст. 247 КК, знищення або пошкодження лісових масивів кваліфікується за ст. 245 КК, а незаконна порубка лісу - за ст. 246 КК.

Знищення або пошкодження майна, яке належить працівникові правоохоронного органу чи їхнім близьким родичам, кваліфікується за ст. 347 КК, а судді, народного засідателя чи присяжного - за ст. 378 КК.

Пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії

282

в'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, шо входять до їх складу, кваліфікується за ст. 360 КК.

Знищення і зруйнування пам'яток історії і культури або природних об'єктів, є особливою історичною або культурною цінністю, кваліфікується за ст. 298 КК.

Знищення або пошкодження військового майна - зброї, боєприпасів, засобів пересування, військової техніки, іншого військового майна кваліфікується за ст. 411 КК.

Знищення чи пошкодження чужого майна, відповідальність за яке передбачена статтями 194-196 КК, може бути вчинене з різних спонукань - помсти, ревнощів, хуліганства тощо.

У деяких випадках знищення або пошкодження майна поєднано з розкраданням. Таке трапляється тоді, коли винна особа знищенням чи пошкодженням майна намагається приховати розкрадання. Всі ці дії утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються як розкрадання і знищення чи пошкодження майна за статтями 185-191 КК і ст. 194 КК.

Розкрадання і знищення чужого майна кваліфікуються за сукупністю злочинів лише тоді, коли знищено було інше, не викрадене майно. Якщо ж винна особа знищує те майно, яке вона викрала (як майнові докази), то її дії кваліфікуються тільки як розкрадання. Безпідставно були кваліфіковані за ч. 1 ст. 194 КК дії В. і О., які під час розбійного нападу на потерпілих пошкодили їхнє майно на суму 95 000 крб. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України у своїй ухвалі зазначила, що В. і О. били потерпілих не з метою пошкодити майно останніх, а в процесі розбійного нападу, спрямованого на заво-лодіння їхнім особистим майном. Таким чином, як зазначила колегія, пошкодження та знищення майна потерпілих є наслідком розбійного нападу на них і додаткової кваліфікації дії засуджених за ст. 194 КК не потребують.1

Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за:

1) умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 КК); 2) необережне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 196 КК); 3) погрозу знищення або по-кодження чужого майна (ст. 195 КК).

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного r SI ^кРаїни ВІД 7 липня 1994 р. в справі В. і О. // Практика...-

^. оО—о 1.

283

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження чужого майна (ч. 2 ст. 194 КК) є:

знищення або пошкодження чужого майна спосо

бом підпалу за умови, що цей підпал був загальнонебез-

печним, тобто створював загрозу вогнем для інших май

нових об'єктів. Знищення або пошкодження підпалом

певної речі, наприклад автомобіля, далеко від будівель

споруд, у полі не може вважатися кваліфікованим;

знищення або пошкодження майна іншим загально-

небезпечним способом - вибухом, затопленням чи ін

шими подібними діями, які створюють значну небезпеку

для людей або предметів, крім тих, на які був спрямова

ний злочин;

заподіяння знищенням чи пошкодженням майна

майнової шкоди в особливо великих розмірах;

спричинення знищенням чи пошкодженням майна

загибелі людей чи інших тяжких наслідків (загибелі хо

ча б однієї особи, заподіяння тяжких тілесних ушкод

жень кільком потерпілим, припинення роботи школи,

лікарні, дитячої установи тощо).

Неправильно, наприклад, за ч. 2 ст. 194 КК були кваліфіковані дії М. Його було визнано винним у тому, що він у стані сп'яніння викрав автобус, що належав АТП. У дорозі він, умисно наїхавши на дерево, загальнонебез-печним способом пошкодив автобус, завдавши автопід-приємству збитків на суму 582 крб.

Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій М. неправильною. Як було встановлено, в салоні автобуса і поблизу від нього людей не було. Той факт, що сам М. вирішив у такий спосіб заподіяти собі смерть, не може свідчити про те, що він хотів знищити державне майно загальнонебезпечним способом. Оскільки М., скеровуючи автобус на дерево, умисно пошкодив державне майно і заподіяв збитки на суму 582 крб., його дії належить кваліфікувати за ч. 1, а не за ч. 2 ст. 194 КК.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна способом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, яке спричинило людські жертви (за умови необережної загибелі хоч би однієї особи; умисно заподіяна смерть за таких обставин утворює сукупність злочинів),

1 Постанова президії Кримського обласного суду від 22 травня 1984 р. у справі М. // Практика...- С. 72-73.

284

бо завдало особливо великої шкоди (зруйнування важли-ого об'єкта, заподіяння тілесних ушкоджень кільком потерпілим і т. ін.) кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК. До особливо великої шкоди внаслідок знищення або пошкоджен-я чужого майна належать, зокрема, виведення з ладу повністю або на тривалий час виробничих підприємств (окремих цехів, дільниць) та інших важливих споруд (гребель, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), загибель великої кількості худоби, спалення або пошкодження лісових масивів на значних площах або інше заподіяння матеріальних збитків у особливо великих розмірах.1 Іншими тяжкими наслідками є заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше потерпілим або заподіяння значної матеріальної шкоди державній, громадській організації або громадянам. При вирішенні питання про те, чи є матеріальні збитки значними або особливо великими, враховується не тільки вартість, розмір знищеного або пошкодженого майна у натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість предметів), а і його значимість для народного господарства.

Кримінальна відповідальність за необережне знищення або пошкодження чужого майна настає тільки тоді, коли це спричинило: а) людські жертви - загибель хоч би однієї людини; б) інші тяжкі наслідки — значне руйнування важливих об'єктів, заподіяння особливо великої матеріальної шкоди, тяжких тілесних ушкоджень кільком потерпілим і т. ін.

За ст. 196 КК були кваліфіковані, зокрема, дії О., який на порушення правил безпеки в газовому господарстві у своїй квартирі, розташованій на другому поверсі восьми-квартирного будинку, самовільно намагався підключити до газової плити балон із зрідженим газом. Внаслідок несправності балона газ витік і згодом загорівся. Стався вибух, яким було пошкоджено державне майно на суму 3800 крб., а мешканцям будинку К., С., М. і В. заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 лип-976 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С.313-314

3 П. 6 цієї ж постанови // Там само- С. 313. Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 12 жовт-;9 р. у справі О. // Практика...- С. 73-74.

285

6.9.4. Кваліфікація погрози знищення майна

Погрозою називається психічне насильство, яке застосовується з метою позбавити потерпілого спокою або примусити його вчинити певні дії чи утриматися від певних дій.

Діяння кваліфікується за ст. 195 КК лише у випадках коли винна особа погрожує знищити майно потерпілого способом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч-ним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення погрози.

Спроба знищити чуже майно кваліфікується як замах на знищення чужого майна за ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК.

Якщо майно, стосовно якого винна особа погрожувала його знищити, було знищено підпалом, вибухом чи іншим загальнонебезпечним способом, то вчинене кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК.

6.9.5. Кваліфікація недбалого ставленні до охорони чужого майна

Кримінальна відповідальність за злочинно-недбале ставлення до охорони чужого майна за ст. 197 КК настає лише за наявності таких ознак:

якщо певній особі була доручена охорона чужого

майна, тобто охорона цього майна була її прямим і без

посереднім обов'язком (сторож, охоронець, стрілець во

єнізованої охорони та ін.);

якщо ця особа проявила несумлінне, недбале став

лення до виконання своїх обов'язків щодо охорони до

рученого їй майна;

якщо внаслідок недбалого зберігання це майно бу

ло пошкоджено, знищено чи викрадено;

якщо між знищенням, пошкодженням чи розкра

данням майна та злочинно-недбалим ставленням до його

охорони є причинний зв'язок;

якщо особа, яка охороняла майно, могла запобігти

його знищенню, пошкодженню чи розкраданню;

якщо внаслідок порушення обов'язків щодо охоро

ни майна власникові були спричинені тяжкі наслідки.

Згідно з приміткою 3 до ст. 185 КК вчиненим у великих розмірах визнається злочин, яким однією особою чи групою осіб власникові заподіяна шкода на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподаткову-

286

ваний мінімум доходів громадян, установлений законо-швством України. Якщо таким є великий розмір у злочинах умисних (розкрадання), то він не може бути меншим у злочині, вчиненому з необережності (ст. 197 КК).

Безпідставно, наприклад, було засуджено за ст. 197 КК д який, перебуваючи у відрядженні, залишив у Херсонській області причеп від автомобіля ЗІЛ-130, не вживши заходів до його схоронності, внаслідок чого після повернення причепа не знайшов, чим заподіяв АТП збитки на суму 2517крб.

Президія Київського міського суду, розглянувши справу, встановила, що пізніше причеп було знайдено і повернуто автопідприємству. Втратою запасного колеса і номерного знака від автопричепа АТП завдано збитків на суму 170 крб., які не можна визнати великими. Відповідальність же за ст. 196 КК настає у випадку, якщо втратою чи пошкодженням державного або колективного майна заподіяно шкоду у великих розмірах. Оскільки автопричеп повернуто АТП, на суму його вартості має бути зменшено розмір збитків, що підлягають стягненню із засудженого. На підставі викладеного президія міського суду судові рішення в частині засудження А. за ст. 197 КК скасувала і провадження у справі закрила;1

7) якщо злочинно-недбале ставлення до охорони чужого майна було необережним. У тих випадках, коли особа, якій була доручена охорона, умисно не виконувала своїх обов'язків і цим сприяла розкраданню, знищенню чи пошкодженню цього майна, її дії кваліфікуються як співучасть у цих злочинах.

6.9.6. Кваліфікація придбання або збуту майна, завідомо здобутого злочином

За статтею 198 КК кваліфікуються заздалегідь не обіцяні: придбання чи збут або зберігання майна, яке завідомо для винного було здобуто злочином.

Предметом цього злочину може бути будь-яке майно, яке завідомо, тобто безсумнівно для винної особи було здобуто вчиненням злочину: бандитським нападом, розкраданням чужого майна, незаконною порубкою лісу, одержанням в якості хабара, незаконним зайняттям риб-[им, звіриним або іншим водним добувним промислом,

Практика...- С. 75-76.

287

незаконним полюванням, викраденням зброї, наркотичних засобів чи психотропних речовин та іншими подібними злочинами.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 198 КК придбання чи збут або зберігання викрадених людей (ст. 146 КК)-документів (ст. 357 КК), чи інших речей, які майном не є. '

Про злочинне походження речей, про те, що ці речі є майном, яке здобуто вчиненням злочину, можуть свідчити кількість майна, його ціна, особливості певних речей тощо, а також повідомлення про це особою, яка здобула майно вчиненням злочину.1

Придбання чи збут або зберігання майна, здобутого злочином, кваліфікується за ст. 198 КК лише у випадках завідомого знання особою, яка його придбала чи збувала або зберігала, що це майно здобуте вчиненням злочину. Не підпадають під ознаки ст. 198 КК випадки збування, придбання чи зберігання майна, якщо немає завідомого знання про його здобуття злочином, тобто всілякі сумніви, припущення складу цього злочину не утворюють за відсутністю вини.

За статтею 198 КК кваліфікується придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочином лише у випадках, коли таке сприяння злочинові, яким це майно було здобуте, було заздалегідь не обіцяним.

Якщо такі дії були заздалегідь обіцяними, то вони стають у причинний зв'язок зі злочином, яким це майно було здобуто, і стають співучастю у вчиненні цього злочину, а тому повинні кваліфікуватися за ч. 5 ст. 27 КК і тією нормою Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Рівним чином і постійне чи систематичне придбання в однієї особи, чи збут майна на користь однієї особи, яка це майно здобуває вчиненням злочину, переростає у співучасть і повинно кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 27 КК і нормою Особливої частини КК.

Але систематичне придбання чи збут майна, здобутого злочином, у різних осіб, може і не бути співучастю у вчиненні злочинів, якими це майно було здобуто. Наприклад, Жовтневий районний суд м. Одеси кваліфі-

Коржанский Н. И. Ответственность за приобретение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем.- Волгоград, 1971.

288

кував дії Гольдмана за ст. 198 КК. Гольдмана на «І возі» всі знали і звали «Люлю», де він постійно скупоь^-вав у злодіїв викрадене майно і продавав його. В Одесі всі знали, де шукати викрадене - йшли на «Привоз» і купували у Гольдмана свої речі.1

Заздалегідь не обіцяне придбання, збут і зберігання майна, здобутого злочином, має багато спільних ознак із заздалегідь не обіцяним приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК). Відрізняються ці злочини лише ознаками суб'єктивної сторони.

Об'єктивно і заздалегідь не обіцяне придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочином, допомагає злочинцеві приховати здобуте злочином. Але суб'єктивно особа, яка набуває, збуває чи зберігає майно, діє з корисливих мотивів, її вабить здебільшого можливість придбати дешево, заробити на вигідному збуті такого майна.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину вчинюється з метою приховати злочин, злочинця, допомогти йому уникнути відповідальності і покарання.

Тому придбання чи збут або зберігання майна, здобутого вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, не з корисливих мотивів, а з метою приховати злочин і злочинця, повинно кваліфікуватися за ст. 396 КК.