5. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

Розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України охороняє головні конституційні права громадян України - право вільного вибору й право бути обраним Президентом України, право обрання органів державної влади таємним голосуванням, право на проведення референдуму, право на недоторканність житла і таємницю листування, право на працю та на безпечні умови праці, авторські права і право на інтелектуальну власність, а також на вільне відправлення релігійних обрядів. Ці конституційні права громадян України охороняються кримінально-правовими засобами - визнанням порушень цих прав злочинами і встановленням за їх вчинення суворих заходів державного примусу - кримінального покарання.

Кримінально-правова охорона конституційних прав громадян має велике суспільне значення, оскільки рівнем цієї охорони і захищеності конституційних прав громадян визначається рівень демократії у суспільстві та державі. Кримінально-правова охорона конституційних прав

громадян є певною гарантією їх дійсності, забезпеченості. Слід також зазначити, що деякі конституційні права громадян ще не мають належного захисту, наприклад, право на недоторканність житла громадянина. Безпідставно у ст. 162 КК України кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла обмежена головним чином відповідальністю лише посадових осіб. Адже таке порушення може бути вчинене і приватною особою. Є певні недоліки і в охороні інтелектуальної власності громадян. У залежності від безпосереднього об'єкту посягання всі злочини цього розділу розподіляються на три групи:

1.             Злочини проти політичних прав громадян (стат

ті 157-161 КК).

Злочини проти трудових прав громадян (статті 170-

175 КК).

Злочини, що посягають на інші права та свободи

громадян (статті 162-169, 176,184КК).

5.1. Кваліфікація злочинів проти політичних прав громадян

5.1.1. Перешкоджання здійсненню виборчого права

Згідно зі ст. 38 та 71 Конституції України громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 157 КК забезпечує кримінально-правову охорону цих важливих конституційних прав громадянина.

Перешкоджання здійсненню виборчого права може чинитися будь-якими способами: насильством, обманом, погрозами, підкупом та іншими способами, які руйнують вільну участь громадянина у виборах Президента України, депутатів Верховної Ради України чи органів місцевого самоврядування.

Стаття 157 КК передбачає відповідальність за перешкоди у будь-якій участі у виборах - обирати, бути обраним, а також у проведенні передвиборної агітації.

Перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою посадовою особою, утворює

209

кваліфікований склад цього злочину, передбаченого ч. 2 ст. 157 КК. Якщо перешкоджання здійсненню виборчого права вплинуло на результати виборів, то діяння кваліфікується за ч. З ст. 157 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Мотивами перешкоджання у реалізації виборчого права можуть бути різні спонукання: кар'єризм, корисливість, помста.

Відповідальність за вчинення цього злочину настає з шістнадцяти років.

5.1.2. Підлог виборчих документів,

приписка або неправильний

підрахунок голосів

Фальсифікація виборчих документів посягає на право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади (ст. 38 Конституції України).

Об'єктивну сторону діяння, відповідальність за яке встановлена ст. 158 КК України, утворює вчинення однієї з форм фальсифікації виборчих документів: а) підлог -виготовлення документа невстановленого зразка чи внесення до нього неправдивих відомостей; б) приписки або в) завідомо неправильний підрахунок голосів, а також неправомірне використання виборчих бюлетенів.

Виборчими документами є:

списки виборців;

бюлетені для таємного голосування;

протоколи підрахунку голосів;       t

заяви кандидатів тощо.

За частиною 1 ст. 158 КК кваліфікується видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборчого бюлетеня виборцю замість інших виборців, а за частиною 2 ст. 158 КК кваліфікується фальсифікація виборчих документів. Фальсифікація виборчих документів, вчинена членом виборчої комісії або іншою посадовою особою чи неправильний підрахунок голосів, кваліфікуються за ч. Зет. 158КК.

Фальсифікація виборчих документів - злочин умисний.

Відповідальними за фальсифікацію виборчих документів є лише посадові особи адміністративних органів, що організовують і проводять вибори.

210

5.1.3. Порушення таємниці голосування

Стаття 71 Конституції України гарантує громадянам України вільне волевиявлення на виборах до органів державної влади, які відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.

Розголошення таємниці голосування є грубим порушенням цього важливого конституційного права громадянина і суспільно-юридичною сутністю злочину, передбаченого ст. 159 КК України. Способи і наслідки розголошення таємниці голосування юридичного значення не мають.

Злочин, передбачений ст. 159 КК України, вчинюється умисно і умисел прямий, оскільки винна особа діє з певною метою - розголосити таємницю голосування.

Відповідальними за розголошення таємниці голосування є члени виборчої комісії чи інші посадові особи виборчих органів, яким ці відомості стали відомими при виконанні ними своїх обов'язків.

5.1.4. Порушення законодавства про референдум

Згідно зі ст. 73 і ст. 156 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну Конституції і території України. Тому дотримання законодавства про проведення референдуму і дійсно вільне волевиявлення громадян мають вирішальне значення.

Порушення законодавства про референдум може вчинюватися фпичними діяннями:

перешкоджанням вільному здійсненню громадяни

ном права брати участь у референдумі, застосуванням

насильства, обману, погроз, підкупу тощо;

перешкоджанням тими ж засобами вести агітацію;

фальшуванням документів референдуму - підлог,

приписки, завідомо неправильний підрахунок голосів

тощо;

порушенням таємниці голосування.

Порушення законодавства про референдум - злочин умисний і може вчинюватися з різних мотивів.

Ідповідальними за діяння, передбачене ч. 1 ст. 160 КК, приватні особи старші шістнадцяти років, а за діян--Іередбачені ч. 2 і 3 ст. 160 КК - лише члени виборчої та посадові особи виборчих органів.

211

5.1.5. Порушення рівноправності громадян

залежно від, їх расової, національної належності

чи ставлення до релігії

Злочин, передбачений ст. 161 КК України, посягає на рівноправність громадян України незалежно від їх раси, нації чи віри.

Конституція України закріплює (ст. 24) рівність усіх громадян України перед Законом, рівність їх конституційних прав і свобод. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Стаття 161 Кримінального кодексу України захищає рівноправність громадян, що закріплена Конституцією України, як засаду внутрішньої безпеки держави.

Об'єктивно діяння, передбачені ст. 161 КК, проявляються у таких формах:

вчинення дій, спрямованих на розпалювання націо

нальної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті;

приниження національної честі і гідності;

образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними

переконаннями;

пряме чи непряме обмеження прав або встановлення

прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх

расової, національної приналежності або ставлення до

релігії.

Для наявності в діях особи складу злочину достатньо встановити вчинення нею однієї із зазначених у ст. 161 КК форм порушення рівноправності громадян.

За частиною 2 ст. 161 КК кваліфікується діяння, вчинене за обтяжуючих обставин. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 161 КК є такі:

вчинення діяння із застосуванням насильства, обма

ну або погрози;

вчинення діяння посадовою особою.

Частина 3 ст. 161 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковані види цього злочину, кваліфікуючими ознаками якого є:

вчинення діяння організованою групою осіб;

загибель людей;

212

- настання інших тяжких наслідків (тяжких тілесних ушкоджень, великої майнової шкоди тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом (прямим), оскільки суб'єкт діє з метою викликати національну, расову чи релігійну ворожнечу та ненависть. Досягнення чи не досягнення винним цієї мети не змінює сутності його наміру і відповідальності.

Відповідальними за злочин, передбачений ст. 161 КК, є всі осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

5.2. Посягання на інші права та свободи громадян

5.2.1. Порушення недоторканності житла

Статтею ЗО Конституції України кожному громадянину гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 2 ст. ЗО).

Ст. 162 КК України захищає це важливе конституційне право громадян України.

За ч. 1 ст. 162 КК кваліфікуються: а) незаконне проникнення до житла; б) незаконне виселення; в) інші дії, якими порушується недоторканність житла громадян.

Кваліфікованим визнається порушення недоторканності житла, яке було вчинено посадовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування (ч. 2 ст. 162КК).

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом. Різноманітні сумлінні помилки виключають кримінальну відповідальність.

Відповідальними за порушення недоторканності житла є всі особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

5.2.2. Порушення таємниці листування, телефонних

розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

Статтею 31 Конституції України кожному громадя-

гарантується  таємниця  листування,  телефонних

>змов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки

213

можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 163 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення цього конституційного права громадянина.

За ч. 1 ст. 163 КК кваліфікується одне з можливих діянь: а) ознайомлення зі змістом чужого листа, телеграми, бандеролі тощо проти волі його адресанта: б) підслуховування телефонних розмов чи комп'ютерних передач інформації.

За частиною 2 ст. 163 КК кваліфікується порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції щодо державних чи громадських діячів, чи вчинена посадовою особою або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Суб'єктивно цей злочин вчинюється умисно, його мотиви можуть бути різними.

Відповідальними за злочини, передбачені ст. 163 КК, є всі осудні особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

5.2.3, Ухилення віл сплати аліментів ня утримання дітей

Статтею 180 Сімейного кодексу України (СК) на батьків покладається обов'язок утримувати неповнолітніх дітей.

Невиконання цих обов'язків і ухилення від сплати коштів (аліментів) на утримання дітей кваліфікується за ч. 1 ст. 164 КК. Способи ухилення від відповідальності значення не мають. Злісним називається ухилення, коли воно вчинюється після рішення суду або постанови судді про сплату коштів (аліментів).

Кваліфікованим визнається ухилення від сплати аліментів, яке було вчинене особою, раніше судимою за таке діяння (ч. 2 ст. 164 КК).

Ухилення від сплати аліментів - злочин умисний. Відповідальними за ухилення від сплати аліментів є кровні батьки, особи, визнані батьками дитини, які не перебувають у шлюбі з матір'ю дитини, встановлені батьками судом, а також усиновителі.

214

Потерпілими визнаються неповнолітні (до 18-річ-ного віку) діти, а також діти, визнані інвалідами І чи II групи.

5.2.4. Ухилення від сплати коштів ня утримання непрацездатних батьків

Згідно зі ст. 202 СК повнолітні працездатні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків.

Злісне невиконання рішення суду про сплату коштів на утримання батьків кваліфікується за ч. 1 ст. 165 КК. Потерпілими визнаються батьки (крім тих, які злісно ухилялися від сплати аліментів на цих дітей), які досягли пенсійного віку, а також інваліди І і II групи, які потребують матеріальної допомоги.

Кваліфікованим визнається ухилення від сплати коштів на утримання батьків, вчинене особою, раніше судимою (у межах строків судимості, передбачених ст. 89 КК) за такий самий злочин (ч. 2 ст. 165 КК).

Відповідальними за ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків є кровні діти, а також діти, що були усиновлені потерпілими.

5.2.5. Зловживання опікунськими правами і залишення піаопічних дітей без нагляду і допомоги

Згідно зі ст. 249 СК над дітьми, які не мають батьків внаслідок їхньої смерті чи позбавлення їх батьківських прав, органами виконавчої влади встановлюється опікунство з метою захисту їх особистих чи майнових прав та інтересів. Опікунство встановлюється над дітьми, які не досягли 15-річного віку або які визнані судом недієздатними.

Об'єктивну сторону злочинів, передбачених ст. 166 і 167 КК, утворюють: невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом своїх обов'язків або зловживання опікунськими правами, тобто вчинення діянь на шкоду підопічним дітям (зайняття їхнього житла, використання на свою користь іншого їхнього майна або його розтрата тощо), якщо такими діями були заподіяні тяжкі наслідки (стаття 166 КК).

Відповідальними за вчинення цих злочинів є батьки, а також особи, які призначені опікунами чи піклувальниками.

215

5.2.6. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

Стаття 228 СК передбачає охорону таємниці усиновлення законом.

Розголошення таємниці усиновлення, тобто повідомлення про акт усиновлення стороннім особам, є об'єктивною стороною цього злочину. Спосіб розголошення таємниці усиновлення і кількість осіб, яким ці відомості стали відомими, юридичного значення не мають.

Діяння, передбачене ст. 168 КК, вчинюється умисно. Мотиви розголошення таємниці усиновлення можуть бути різними, але юридичного значення вони не мають.

Суб'єктом відповідальності розголошення таємниці усиновлення може бути особа, яка досягла шістнадцяти років.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння), вчинене посадовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, кваліфікується за ч. 2 ст. 168 КК.

Кваліфікованим визнається розголошення таємниці усиновлення і у випадках, коли таке діяння спричинило тяжкі наслідки - розірвання шлюбу, розвал родини тощо (ч. 2ст. 168КК).

5.2.7. Незаконні ДІЇ щодо усиновлення (удочеріння)

Діяння, передбачене ст. 169 КК, посягає на суспільні відносини, що утворюють умови для нормального фізичного, психічного та соціального розвитку дітей.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у незаконних діях щодо усиновлення (удочеріння) дитини чи передачі її під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ю громадян, якими порушується встановлений порядок і умови усиновлення (удочеріння) дітей чи передачі їх на виховання у сім'ю громадян. Такий порядок визначено «Положенням про дитячий будинок сімейного типу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року (ЗП України- 1994.-№ 8.-Ст. 208).

Статтею 216 СК заборонена посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дітей, передачі їх під опіку чи піклування або на виховання у сім'ю громадян України чи у сім'ю громадян інших держав.

Така посередницька діяльність утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 169 КК.

216

Незаконна посередницька діяльність щодо кількох дітей чи вчинена повторно, або групою осіб, або з використанням посадовою особою своїх посадових повноважень чи заподіянням такою діяльністю тяжких наслідків, кваліфікується за ч. 2 ст. 169 КК.

Незаконна посередницька діяльність вчинюється умисно з наміром досягнути певної мети (мати вигоду чи позбутися утримання тощо).

Відповідальними за незаконну посередницьку діяльність є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

5.2.8. Перешкоджання законній діяльності

професійних спілок, політичних партій,

громадських організацій

Згідно зі ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Перешкоджання законній діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів посягає на ці права громадян (ст. 170 КК).

Об'єктивною стороною цього злочину є будь-які способи і засоби перешкоджання законній діяльності профспілок, політичних партій чи громадських організацій. З суб'єктивної сторони цей злочин - умисний.

Суб'єктом відповідальності є осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

5.2.9. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Професійна діяльність журналістів регламентується Законом України від 16 листопада 1992 р. «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (ВВР-1993.-№ І.-Ст. 1).

Згідно зі ст. 26 цього Закону

Журналіст має право:

1) на вільне одержання, використання, поширення публікацію) та зберігання інформації;

) відвідувати державні органи влади, органи місце-І регіонального самоврядування, а також підприєм-

217

ства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

відкрито здійснювати записи, в тому числі із засто

суванням будь-яких технічних засобів, за винятком ви

падків, передбачених законом;

на вільний доступ до статистичних даних, архівних,

бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доі

ступу  зумовлюються   лише   специфікою   цінностей  та

особливими умовами їх схоронності, що визначаються

чинним законодавством України;

переваги на одержання відкритої за режимом до

ступу інформації;

на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу

до офіційних документів;

по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншо

го документа, що засвідчує його належність до друкова

ного  засобу  масової інформації,   перебувати  в районі

стихійного  лиха, катастроф, у місцях аварій,  масових

безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях,

де оголошено надзвичайний стан;

звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних

інформаційних матеріалів;

поширювати підготовлені ним повідомлення і ма

теріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псев

донімом) або без підпису (анонімно);

відмовлятися від публікації матеріалу за власним

підписом, якщо його зміст після редакційної правки су

перечить особистим переконанням автора;

на збереження таємниці авторства та джерел ін

формації, за винятком випадків, коли ці таємниці обна

родуються на вимогу суду.

На журналіста законом покладені також обов'язки. Журналіст зобов'язаний:

дотримуватися  програми діяльності друкованого

засобу масової інформації, з редакцією якого він перебу

ває у трудових або інших договірних відносинах, керу

ватися положеннями статуту редакції;

подавати для публікації об'єктивну і достовірну

інформацію;

задовольняти прохання осіб, які надають інфор

мацію, щодо їх авторства або збереження таємниці ав

торства;

відмовлятися від доручення редактора (головного

218

редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконане без порушення Закону;

5) представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації; ' 6) виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин;

7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Стаття 41 Закону України про друковані засоби масової інформації визначає види порушень, які утворюють склад злочину, передбаченого ст. 171 КК. Законом встановлено, що редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.

Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є:

порушення, передбачені статтею 47 Закону України

«Про інформацію» (про спростування інформації);

незаконне вилучення або знищення тиражу чи його

частини;

порушення прав журналіста, встановлених цим За

коном;

порушення положень статті 3 цього Закону;

зловживання правами журналіста;

6)             одержання  свідоцтва  про державну реєстрацію

шляхом обману;

незаконне виготовлення і розповсюдження продук

ції друкованого засобу масової інформації без його реєс

трації або після припинення його діяльності, ухилення

від перереєстрації;

порушення порядку вміщення даних, надсилання

контрольних примірників;

О порушення права вимоги щодо публікації, спростування та порядку його публікації, передбачених статтею л/ цього Закону.

219

За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Стаття 43 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» встановила правовий захист журналістів.

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків, зазначається у ст. 43 цього Закону, перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів полягає в умисному порушенні їх прав і у виконанні ними своїх професійних обов'язків.

Склад злочину утворює будь-яка суттєва перешкода, вчинена умисно, незалежно від мотивів і способів вчинення такої перешкоди.

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, поєднане із застосуванням насильства, погрози чи заподіянням журналістові тілесних ушкоджень, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 121-122, 125, 126, 129 і ст. 171 КК, а в разі заподіяння смерті - п. 8 ч. 2 ст. 115 і ст. 171 КК.

Відповідальними за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів є всі осудні особи, які до-сягли віку шістнадцяти років.

5.2.10. Грубе порушення законодавства про працю

Право громадянина на працю - одне із найважливіших. Воно закріплене у ст. 43 Конституції України. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43).

Порушення законодавства про працю є порушенням конституційних прав громадян.

За ч. 1 ст. 172 КК кваліфікується одне із зазначених у ній діянь:

а) незаконне звільнення з роботи; б) невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі; в) інше грубе порушення законодавства про працю (незаконне переведення на іншу роботу, встановлення продовженого робочого дня, зниження заробітної плати), передбачене ст. 14 і 15 Закону України «Про охорону

220

nnaui» від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради ^країни.- 1992.- № 49.- Ст. 668).

Суб'єктивно цей злочин вчинюється умисно з особистих мотивів (помста, особисті неприязні стосунки, кар'єризм тощо).

За частиною 2 ст. 172 КК кваліфікується за незаконне звільнення з роботи чи неприйняття на роботу неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Конституцією України гарантується рівність прав жінки і чоловіка, що забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства (ч. З ст. 24 Конституції України).

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 КК, посягає на конституційні права жінки, неповнолітньої особи.

Об'єктивна сторона цього злочину проявляється у вчиненні одного із зазначених у ч. 2 ст. 172 КК діянь:

а)             у незаконному звільненні працівника з роботи з

особистих мотивів;

б)            відмові в прийомі на роботу жінки з мотиву її вагіт

ності;

в)             відмові в прийомі на роботу матері, яка має дитину;

г)             зниженні заробітної плати або звільненні з роботи

жінки з мотивів її вагітності;

д)             зниженні заробітної плати або звільненні з роботи

матері, яка має грудну дитину або дитину-інваліда.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 КК, вчинюється умисно з мотивів не мати на роботі вагітну жінку чи матір, яка має дитину.

Відповідальними за порушення законодавства про працю є посадові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, які наділені правами приймати робітників на роботу і звільняти їх з роботи.

5.2.11. Грубе порушення угоди про працю

Статтею 43 Конституції України примусова праця в

країні заборонена. Кожна особа згідно зі ст. 43 Консти-

І України має право на вільний вибір виду та умов

раці, держава зобов'язана створювати умови для віль-

вибору професії та роду трудової діяльності. Стаття 173 КК передбачає відповідальність за грубе

221

порушення угоди про працю - порушення виду і роду роботи, оплати праці, тривалості робочого дня і відпочинку тощо. Склад злочину утворює грубе порушення угоди про працю, яке було вчинене обманом, зловживанням довірою (різновидом обману) або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (ч. 1 ст. 173), або такі дії стосовно громадянина, з яким укладена угода про роботу за межами України (ч. 2 ст. 173 КК).

Грубе порушення угоди про працю може бути умисним і необережним.

Відповідальності за грубе порушення угоди про працю підлягають посадові особи, які наділені правом укладати угоду про працю.

5.2.12. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку

Стаття 44 Конституції України встановлює право всіх працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, а частина 3 цієї статті Конституції України визначає, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Злочин, передбачений ст. 174 ІСК, посягає на це конституційне право громадянина.

Засобами примушування до участі у страйку або до відмови від участі у страйку можуть бути різні види насильства (побої, тілесні ушкодження, позбавлення мйж-ливості рухатися тощо) чи погрози застосування такого насильства або вчинення щодо потерпілого інших незаконних дій.

Примушування або перешкоджання, передбачене ст. 174 КК, вчинюється умисно, з метою позбавити громадянина можливості використати своє конституційне право.

Відповідальність за примушування до участі у страйку чи до відмови від участі у страйку настає з шістнадцяти років.

5.2.13. Невиплата заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат

Конституція України гарантує всім своєчасне одержання винагороди за працю (ч. 7 ст. 43).

Стаття 175 КК передбачає відповідальність за спеціальний вид посадової недбалості - невиплату заробітної

222

плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених

законом.

Об'єктивну сторону діяння утворює невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії і т. ін. більше ніж за один місяць (ч. 1), а також безпідставна невиплата заробітної плати, стипендій, пенсій чи іншої встановленої законом виплати, якщо безпідставна невиплата була вчинена внаслідок нецільового використання коштів, призначених для їх виплати (ч. 2 ст. 175 КК)

Невиплата заробітної плати, стипендії чи пенсії може бути необережною і умисною.

Відповідальними за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншого платежу є посадові особи, які наділені повноваженнями розпоряджатися фінансами підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до моменту притягнення її до кримінальної відповідальності вона повністю виплатила заробітну плату, стипендію чи іншу установлену законом виплату (ч. З ст. 175 КК).

5.2,14. Порушення авторських пряв

Згідно із Законом України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 13.- Ст. 64), автори інтелектуальних творів у галузі науки, літератури і мистецтва мають право на опублікування, відтворення і розповсюдження своїх творів будь-яким способом під своїм ім'ям (псевдонімом) або анонімно, а також на недоторканність твору.

Об'єктивно порушення авторських прав може виражатися у незаконному використанні творів особами, які не є авторами і не мають на це дозволу автора, в примушуванні до авторства чи в привласненні авторства (плагіат). Плагіатом називається викрадення чужого твору -оприлюднення чужого твору під своїм ім'ям у повному зосязі чи частки твору.

Охороняється законом також авторство на відкриття,

інахід, раціоналізаторську пропозицію.

Привласненням визнаються будь-які способи вико-

Іння  відкриття,  винаходу  чи  раціоналізаторської

опозиції без згоди автора чи без згоди відповідної

223

державної організації, якщо право їх використання належить державі.

Порушенням авторського права за ч. 1 ст. 176 КК кваліфікується незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо такі дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі.

Порушення авторських прав вчинюється лише умисно. Помилка у використанні відкриття, винаходу чи пропозиції складу злочину не утворює.

Відповідальність за порушення авторських прав настає з шістнадцяти років.

За частиною 2 ст. 176 КК кваліфікується порушення авторських прав, вчинене повторно або яке заподіяло матеріальну шкоду у особливо великому розмірі. Згідно з приміткою до ст. 176 КК матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань фонограм і програм мовлення або сума доходу, отриманого в результаті незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікованим визнається порушення авторського права, яке було вчинене посадовою особою щодо підлеглої особи (ч. З ст. 176 КК).

5.2.15. Порушення пряв ня об'єкти промислової власності

Стаття 41 Конституції України закріпила право кожної особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної,

224

творчої діяльності, а статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Злочин, передбачений ст. 177 КК, посягає на ці конституційні права громадянина.

За ч. 1 ст. 177 КК, кваліфікується незаконне використання об'єктів промислової (виробничої) власності, якщо таке незаконне використання завдало шкоди власникові у великому розмірі (який у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян - примітка до ст. 177 КК).

Вчинення діяння повторно чи заподіяння ним матеріальної шкоди у особливо великому розмірі, тобто на суму, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 177 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 177 КК.

Предметами незаконного використання можуть бути винаходи, корисні моделі, зразки промислових виробів, інтегральні схеми, нові сорти рослин та інші об'єкти промислової власності.

Порушення прав на об'єкти промислової власності можуть бути необережними і умисними.

Відповідальними за порушення прав на використання об'єктів промислової власності можуть бути всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

5.2.16. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків

Стаття 35 Конституції України гарантує всім можливість вільно і безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

^Діяння, передбачене ст. 178 КК, руйнує цю конституційну можливість і є спеціальним видом умисного знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК).

За статтею 178 КК кваліфікується зруйнування (тобто овне знищення, при якому вже неможливе ні викорис-

Іня^ні поновлення) чи пошкодження у якійсь частині релігійної споруди чи культового будинку.

Предметом злочину можуть бути будь-які релігійні

225

8  2—75

споруди - церкви, монастирі, храми, костьоли, мечеті, синагоги, собори, або культові будинки - каплиці, молитовні будинки тощо.

Зруйнування чи пошкодження релігійних споруд чи культових будинків вчинюється умисно з антирелігійною метою. Необережне заподіяння такої шкоди за відповідних умов може кваліфікуватися за ст. 196 КК.

Відповідальність за зруйнування чи пошкодження релігійних споруд чи культових будинків настає з шістнадцяти років.

5.2.17. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь

Незаконне утримування, осквернення чи знищення релігійних святинь порушує конституційне право громадян України вільно і безперешкодно відправляти одно-особово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35 Конституції України).

За статтею 179 КК кваліфікується одне із зазначених у диспозиції ст. 179 КК діянь:

незаконне утримування;

осквернення (вчинення непристойних малюнків, на

писів, обливання брудом тощо);    «

знищення - підпалом, вибухом, поломкою, шмату

ванням тощо - релігійних святинь.

Спроба вчинити одне з таких діянь утворює замах на вчинення цього злочину і кваліфікується за ст. 15 і ст. 179КК.

Знищення релігійних святинь є спеціальним видом знищення чужого майна (ст. 194 КК), і тому ст. 179 КК має перевагу перед загальною нормою ст. 194 КК.

Предметом утримання, осквернення чи знищення можуть бути будь-які релігійні святині - вівтарі, ікони, плащаниці, мощі.

Незаконне утримування, осквернення чи знищення релігійних святинь вчинюється умисно.

Необережні дії, що призвели до осквернення чи знищення релігійної святині, цього злочину не утворюють. Можлива відповідальність за ст. 196 КК.

Відповідальність за незаконне утримування, осквернення чи знищення релігійних святинь настає з шістнадцяти років.

226

5.2.18. Перешкоджання виправленню релігійного обряду

Конституція України надає всім громадянам України аво на свободу світогляду і віросповідання, на свобод} сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніяко безперешкодно відправляти одноособове чи колективні релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяль

Злочин, передбачений ст. 180 КК України, посягає на ці права громадян.

Як перешкоджання відправленню релігійних обряд і е кваліфікується вчинення дій, якими чиниться заборон^ або примус до припинення релігійних обрядів, богослу жіння тощо.

За частиною 2 ст. 180 КК кваліфікується примушування священнослужителя до проведення релігійного обряд) із застосуванням фізичного чи психічного насильства.

Злочин вчинюється умисно з метою вчинити перешкоду відправленню релігійного обряду.

Відповідальними є всі осудні особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

5.2.19. Порушення недоторканності приватного життя

Стаття 32 Конституції України забороняє втручання у особисте і сімейне життя громадянина. Частина 2 цієї статті Конституції забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Стаття 182 КК визнає приватне життя громадянина об'єктом кримінально-правової охорони і передбачає відповідальність за незаконне збирання будь-яким способом, зберігання, використання або поширення, розповсюдження конфіденційної інформації про особу у пуб-пчних виступах, у творі, що публічно демонструється, чи у засобах масової інформації.

Діяння, передбачене ст. 182 КК, вчинюється умисно, ^скільки винна особа збирає, зберігає, використовує чи

ширює конфіденційну інформацію про певну особу з конкретною метою, з метою певним чином використати таку Інформацію.

Щповідальність за порушення недоторканності при-тного життя настає з шістнадцяти років.

5.2.20. Порушення права на отримання освіти

Статтею 53 Конституції України передбачається право кожного громадянина на освіту.

Злочин, передбачений ст. 183 КК, посягає на це важливе конституційне право громадянина.

Склад злочину утворюють:

а)             незаконна відмова у прийнятті до навчального за

кладу будь-якої форми власності (ч. 1 ст. 183 КК);

б)            незаконна вимога оплати за навчання у державних

чи комунальних навчальних закладах (ч. 2 ст. 183 КК).

Порушення права на отримання освіти вчинюється умисно.

Відповідальними за порушення права на отримання освіти є спеціальні суб'єкти - керівники навчальних закладів, які наділені повноваженнями видавати накази про зарахування до навчання.

5.2.21. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

Конституцією України гарантується право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ч. 1 ст. 49). Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговуванні.

У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена (ч. З ст. 49 Конституції України).

Стаття 184 КК передбачає відповідальність за порушення конституційного прав|І громадян на безоплатну медичну допомогу. Порушення цього права може виявитися у відмові від прийняття до лікувального закладу, у вимозі оплати лікування, ліків чи інших медичних послуг. Злочин визнається закінченим з моменту відмови у безоплатному лікуванні (ч. 1 ст. 184 КК) чи з моменту прийняття рішення про скорочення мережі державних або комунальних закладів охорони здоров'я, тобто закриття чи анулювання хоча б одного з них (ч. 2 ст. 184КК).

Порушення права на безоплатну медичну допомогу є не відмова від надання медичної допомоги хворому взагалі, що передбачає стаття 139 КК, а вимога оплати лікування чи згода надати медичну допомогу лише за оплату.

228

Порушення права на безоплатну медичну допомогу вчинюється умисно, з метою примусити хворого оплатити надану йому медичну допомогу і отримати таку плату.

Відповідальними за порушення права на безоплатну медичну допомогу є лікарі, головні лікарі, завідуючі медичними установами, завідуючі відділеннями, лікарі та інші медичні працівники державних чи комунальних медичних закладів медичними установами, а за скорочення мережі державних чи комунальних закладів охорони здоров'я - посадові особи органів державної влади чи охорони здоров'я, які наділені повноваженнями приймати рішення про скорочення чи розширення мережі закладів охорони здоров'я.

5.3. Злочини проти народного здоров'я

Народне здоров'я як об'єкт злочинного посягання є сукупність суспільних відносин, що забезпечують фізіологічну безпеку людей.

На народне здоров'я посягають діяння, пов'язані з виробництвом, використанням та обігом фізіологічне небезпечних для вільного використання матеріалів, речовин, засобів. До таких належать: деякі відходи виробництва, наркотичні засоби, психотропні речовини, отруйні і сильнодіючі речовини, радіоактивне забруднені продукти харчування та деякі інші.

На народне здоров'я посягають діяння, передбачені статтями 138, 181, 314-317, 322-325, 327 КК України.

5.3.1. Посягання ня здоров'я людей під приводом релігійних обрядів

Конституцією України надається право кожному громадянинові на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35 Конституції України).

Стаття 181 КК України встановлює кримінальну від-овідальність за зловживання цим правом, за заподіяння

оди здоров'ю громадян під приводом проповідування гійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

ї за статеву розпусту. Діяння, передбачене ст. 181 КК

229

України, полягає в організації групи або в керівництві фупою, яка під приводом виконання релігійних обрядів закликає до самогубства, кастрації (у скопців), морду-зання (у хлистів) чи до неупорядкованих статевих актів (наприклад, до «гуртового гріха» у деяких сектах).

За частиною 2 ст. 181 КК кваліфікується втягування у діяльність релігійної групи, де проповідуються релігійні віровчення, чи проводяться релігійні обряди, поєднані із заподіянням шкоди здоров'ю людей або зі статевою розпустою неповнолітніх.

Злочин вчинюється лише умисно.

Відповідальність за діяння, передбачене ст. 181 КК України, настає з шістнадцяти років.