4. КВАЛІФІКАЦІЯ СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ
Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву свободу, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.
Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин. Він має такі головні норми-вимоги:
статеві зносини допускаються тільки між особами
різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізич
ної і психічної зрілості;
статеві зносини виникають і ґрунтуються на під
ставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;
3) переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.
Характерна особливість статевих злочинів полягає в
тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчиняються з певною метою - задовольнити статеву потребу.
4.1. Кваліфікація зґвалтування
Найбільш поширеним серед статевих злочинів є зґвалтування (ст. 152 КК).
Зґвалтуванням у кримінальному праві називають стате-
190
вий акт, вчинений проти волі потерпілої особи з застосуванням 'фізичного насильства, погрози або з використанням безпосереднього стану потерпілого (ч. 1 ст„ 152 КК).
Зґвалтування порушує статеву свободу потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілим від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.
Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна у статевих стосунках, а не недоторкана. Статеву свободу мають усі фізично та розумово розвинуті особи, які усвідомлюють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14 років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, не можуть мати статевої свободи. Тільки відносно цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.
Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди. Статевий акт визнається зґвалтуванням за таких обставин:
1. Опір жінки статевим зносинам був дійсним, а не
удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не
заперечує проти статевого акту. Ця особливість зґвалту
вання була позначена вже в «Руській Правді»: «А ежели
несколько времени о том умолчит, й того часу жалоби не
принесет, но умолчит єдиний день или более потом, то
весьма по-видимому видно будет, что и она к тому охоту
имела».
У кожній кримінальній справі ця обставина має бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.
2. Статеві зносини були вчинені насильно, тобто із за
стосуванням винним фізичної сили (утриманням силою,
язуванням, нанесенням ударів, побоїв і подібними ді-які дійсно могли змусити потерпілу припинити ф, могли зламати його).
Якщо при цьому потерпілій особі будуть заподіяні
юо середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все
:не кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК. Додаткової ква-
191
ліфікації за іншими статтями про злочини проти особи непотрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у зазначених межах охоплює диспозиція ст. 152 КК.1
3. Статевий акт був учинений із застосуванням погрози
вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій
особі чи її близьким та рідним (дітям, батькам) за умови,
що винний погрожував здійснити погрозу негайно.
Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:
а) застосувати насильство колись, у майбутньому;
б) знищити чи пошкодити малоцінне майно;
в) поширити вигадки чи дійсні факти, які ганьблять
потерпілу особу і можуть зашкодити її гідності.
Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілу особу можливості вжити відповідних засобів захисту.
Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребує.
4. Статевий акт був учинений з використанням безпо
радного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізич
ним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних
з нею дій або чинити опір винному, який міг усвідом
лювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані.
Такий стан може виникнути через хворобу, похилий вік,
фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп'яніння і
т. ін. Фізіологічне сп'яніння (алкогольне чи наркотичне)
також може бути визнане безпорадним станом, якщо по
терпіла була настільки п'яною, що не могла усвідомлю
вати дійсності, розуміти те, що з нею робиться, і не мог
ла через це чинити опір насильству.
Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої особи - чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.3
Щоб визначити, чи була потерпіла особа в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів,
П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 182.
2 П. 8 цієї постанови // Там само- С. 182-183.
3 Пункти 9 і 10 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 27 березня 1992 р. // Там само.- С. 183.
192
наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.
Не визнається зґвалтуванням:
а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад,
брехливі обіцянки одружитися) або зловживання до
вір'ям;
б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином,
крім застосування фізичного насильства, погрози чи ви
користання безпорадного стану потерпілої.
Потерпілою від зґвалтування визнається будь-яка жінка незалежно від її взаємовідносин з винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома), незалежно від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання жінки потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.
Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту входження статевого органа чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлюрації і сім'явилиття. Якщо ж винний не зміг, з причин від нього незалежних, увійти своїм органом у статеві органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 15 та ч. 1 ст. 152КК.
Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малолітство, старість або фізичні недоліки об'єктивно і не міг вчинити фізіологічний статевий акт.
Так, вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за ч. 4 ст. 152 за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував
Судова колегія Верховного Суду України, розглянув-
справу, визнала, що за ч. 4 ст. 152 КК М. засуджено
езпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засуджено-
суд виходив з того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим.
иєі ж постанови // Збірник постанов Пленуму Верховного t-УДУ України.-С. 182.
П. 6
7 2-7
193
Як показала потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчать лише про намагання М. вчинити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність. Отже М. свій злочинний намір до кінця не довів з незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК.1
У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно, хоч мав можливість це зробити, він звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування.2
При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.
Так, П. був засуджений за ст. 15 і ч. 1 ст. 152 КК за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли опритомніла, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч.
Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала в своїй постанові, що суд правильно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. Матеріали справи свідчать про те, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано за ст. 15 і ч. 1 ст. 152 КК як замах на зґвал-
1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 3 верес
ня 1992 р. // Практика...- С. 15-16.
2 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 18 січ
ня 1990 р. у справі В. // Там само,- С. 19.
194
тування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи видно, що потерпіла була у непритомному стані і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненням X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини і у відповідь на відмову побив її.
Отже у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 2 ст. 125 КК.1
Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що вже закінчилося (від минулого), відмовитися не можна. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від нього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Відмова не може визватися добровільною, якщо винний не зміг продовжувати і завершити злочин з причин, незалежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої, або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).2
Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать - винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього ство-
2 Практика...- С. 20-21.
27fi( 19 "«станови Пленуму Верховного Суду України від України^С 186Р' " 3бІрНКК постанов Пленуму Верховного Суду
195
рював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад для того, щоб зв'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.
Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої і жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК).
Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.
За частиною 2 ст. 152 КК кваліфікується повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину двічі, два або більше разів.
Зґвалтування визнається вчиненим повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 152 КК):
якщо відносно попереднього зґвалтування ще не
закінчилися строки притягнення до відповідальності
(ст. 49 КК) або не знято чи не погашено судимість
(ст. 88 КК);
якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи
замах на цей злочин;
якщо він у попередньому злочині був виконавцем
його або співучасником;
незалежно від того, чи було його засуджено за по
переднє зґвалтування;
незалежно і від того, хто була потерпілою у попе
редньому та повторному зґвалтуванні: та сама особа чи
це були різні особи. Потерпілою при повторному зґвал
туванні може бути і та сама особа, якщо умисел її зґвал
тувати виник у винного вдруге.
Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту саму потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152КК.
Так, безпідставно за ч. 2 ст. 152 КК були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, в квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий же злочин із застосуванням погроз.
Як зазначено в постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 152 КК, суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї самої потерпілої, коли засуджений мав єдиний уми-
196
сел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Усі' ці ДІЇ повністю охоплюються ч. 1 ст. 152 КК.1 Не утворюють повторності:
а) зґвалтування, за які знято чи погашено судимість,
щодо яких уже закінчилися строки притягнення до від
повідальності;
б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвал
тування була у встановленому законом порядку звільне
на від кримінальної відповідальності.
При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 1 52 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування дії винного кваліфікують за сукупністю злочинів.3
Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікують за ч. 1 ст. 1 52 КК.
Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 1 52 КК є:
вчинення зґвалтування групою осіб;
зґвалтування неповнолітньої.
Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між учасниками злочину.
Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене:
1). Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один з винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК як дії співвиконавців, а не пособників.4
Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчи-
1 Практика... -С. 145.
ю
З шєі ж постанови.- Там само.- С. 184.
. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 р. «Про судову практику у справах про зґвал-та Інші статеві злочини» // Збірник постанов Пленуму Зерховного Суду України.- С. 183
Суду України від
197
нити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, кваліфікуються як співвиконавство у цьому злочині.
Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.1
2). Групою осіб щодо однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи кілька членів групи.
Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які вчинили зґвалтування однієї потерпілої по черзі, кожен окремо, без допомоги іншого.
Кваліфікація зґвалтування як вчиненого групою осіб має місце в тих випадках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознаки зґвалтування - вчинення його групою осіб.
3). Групою осіб щодо кількох потерпілих, коли кожен з винних зґвалтував одну з потерпілих, а їх дії поєднувалися спільністю умислу.
Якщо ж насильство було застосовано хоч і одночасно, в одному і тому ж місці різними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.
Співучасть у зґвалтуванні не завжди означає його кваліфікацію як вчиненого групою осіб.
Дії особи, яка сприяла вчиненню зґвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не мала, під час вчинення з нею статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства визнаються не співвиконавством, а пособни-цтвом. Таке зґвалтування, вчинене з допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 152 КК.
' П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У країни.-С. 184.
У таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК, а дії пособника - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК.
Неправильно, зокрема, кваліфікував районний суд дії А за ч. З ст. 152 КК, який у групі з іншими засудженими в цій справі А-вим і К. зґвалтував потерпілу Л. У постанові у справі президія обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця зґвалтування - до квартири А-ва, фотографував її голу. Коли К. і А-в разом зґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила й потерпіла. Суд хоч і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 152 КК, фактично визнавши його співвиконавцем злочину.
Враховуючи те, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору потерпілої під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню зазначеного злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на ч. 5 ст. 27 і ч. Зет. 152КК.1
Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою Інші особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню зґвалтування.
Зґвалтування неповнолітньої, тобто потерпілої особи, яка не досягла 18-річного віку, має місце, якщо винний знав або міг знати, що вчиняє зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.
При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої особи, немає підстав кваліфікувати його дії за ч. З ст. 152 КК.
Наприклад, вироком районного суду К. засуджено за
З ст. 152 КК за те, що, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він зґвалтував неповнолітню П. Як за-начено у вироку, К., зустрівши на вулиці П. з подруга-ш, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, взяв її за руки і, погрожуючи, силою завів до будинку знайомого, де зґвалтував її. Проте, як свідчать
Практика...- С. 28.
199
матеріли справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, грунтується на суперечливих доказах. Потерпіла, зокрема, давала з цього приводу суперечливі показання. Так, під час попереднього слідства вона твердила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях - що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що потерпіла повідомила його про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого так само, як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показаннями свідка А., мала вигляд повнолітньої. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав. Таким чином, ні слідство, ні суд, не встановили достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачити це. Тому президія Дніпропетровського обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 152 КК на ч. 2 цієї статті.
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.
Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 152 КК є:
1) заподіяння зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;
3) зґвалтування малолітньої чи малолітнього.
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 КК, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталося внаслідок зґвалтування.1
За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із
1 П. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У країни.-С. 184-185.
200
аподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю за ч. 1 ст. 121 і ч. 1 ст. 152 КК.
Якщо потерпіла особа при зґвалтуванні була поставлена в загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю за ст. 152 і ч. 1 ст. 133 КК, оскільки такі наслідки не настали.
Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережно, то все вчинене охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК зайва.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок її зґвалтування, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК і ч. З ст. 135 КК.
Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки чи хлопчика віком до 14 років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює статевий акт з малолітньою особою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся відносно віку потерпілої особи, то його дії кваліфікуються зач. 1 чи ч. Зет. 152 КК.
Згода малолітньої особи на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка чи хлопчик у цьому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою особою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК. Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент вчинення їх, кваліфікуються за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 121 КК та ч. 4 ст. 152 КК. Згідно з принципом юти осудності всі кваліфікуючі ознаки зґвалтування овинні бути поставлені за вину засудженому.
Саме тому зґвалтування потерпілої особи без обтя-
>чих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалту-
а наявності ознак ч. З чи 4 ст. 152 КК кваліфікують-
сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК
201
та відповідно ч. З чи 4 ст. 152 КК. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 КК не потрібна, але ознака ч. 2 має бути зазначена у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.
4.2. Кваліфікація насильницького
задоволення статевої пристрасті
неприродним способом
Стаття 153 КК передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Цей злочин має всі ознаки зґвалтування. Він вчиняється:
1) з метою задовольнити статеву пристрасть, статеву потребу (інстинкт); 2) відносно потерпілої особи - жінки чи чоловіка; 3) із застосуванням тих жє засобів - фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Від зґвалтування його відрізняє лише спосіб задоволення статевої потреби - неприродний, нефізіологіч-ний акт:
а) per os - крізь рот;
б) per anus - крізь анальний отвір;
в) всі інші способи сексуального торкання чи поєд
нання статевого органа винного з тілом потерпілої особи,
з метою задовольнити статеву потребу.
Частина 2 ст. 153 КК містить усі ті кваліфікуючі ознаки, які перелічені в частинах 2, 3 та 4 ст. 152 КК, крім малолітнього віку потерпілої, тобто вчинення цього злочину:
1) повторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152 чи ч. 2 ст. 154 КК); 4) щодо неповнолітньої або неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
Якщо в діях винного є хоч би одна з цих ознак (чи кілька одночасно), такі дії кваліфікують за ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій,
202
душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. З ст 153 КК та відповідною статтею про злочин проти особи (ч. 1 ст. 121, ч. 2 чи ч. З ст. 133 або ч. 2 чи 3 ст. 130 КК).
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно малолітньої завжди кваліфікується за ч. З ст. 152 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії щодо неї утворюють зґвалтування з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з тією самою потерпілою, то його дії утворюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане із зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 та ч. 2ст. 153КК.1
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, районний суд неправильно кваліфікував за ст. 15 ,та ч. 1 ст. 152 КК і ст. 15 та ч. 1 ст. 153 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім зґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, в своїй ухвалі зазначила, що умисел Л. був спрямований на задоволення статевої пристрасті або
П. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 бе-1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 187.
203
неприродним способом, або вчиненням фізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Отже дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК, були складовою частиною замаху на зґвалтування. Судова колегія ухвалила, що за таких обставин вирок у частині засудження Л. за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК підлягає скасуванню, а справа - відповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.1
4.3. Кваліфікація примушування до вступу у статевий зв'язок
Стаття 154 КК - примушування жінки чи чоловіка до статевого зв'язку - передбачає відповідальність за статевий злочин, який вчинюється з використанням винним матеріальної чи службової залежності від нього потерпілої жінки чи чоловіка.
За ст. 154 КК дії кваліфікуються лише в тих випадках, коли:
потерпіла особа була в матеріальній або службовій
залежності від винного і
винний використав чи намагався використати ма
теріальну або службову залежність потерпілої особи для
того, щоб примусити її до статевого зв'язку. «
Основними ознаками злочину, передбаченого ст. 154 КК, є спосіб і засіб його вчинення: спосіб - примушування жінки чи чоловіка дати згоду на статевий зв'язок; засіб -використання її матеріальної чи службової залежності від винного (погроза позбавити житла, грошової допомоги, заморити голодом, звільнити з роботи, виключити з черги на житло, позбавити премії, не дати підвищення по службі і т. ін.).
Вирішальним у цьому злочині є не суб'єкт, від якого потерпіла перебувала в матеріальній чи службовій залежності, а використання ним її залежності. Якщо винний
1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13 березня 1986 р. у справі Л. // Практика...- С. 147-148.
204
домагався згоди потерпілої на статевий зв'язок чи примушував її до цього, але застосовував для досягнення своєї мети якісь інші засоби, а не залежність потерпілої, то такі дії за ст. 154 КК не кваліфікуються.
За ст. 154 КК кваліфікуються дії винного лише за умови доведеності, що на потерпілу особу здійснювався примус з використанням її матеріальної чи службової залежності від винного.1
Не утворює складу цього злочину пропозиція залежній жінці чи чоловікові вчинити статевий акт, якщо винний не примушував до цього, так само як і використовував різні обіцянки без погроз.
Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 154 КК не має значення те, до вступу у який статевий зв'язок винна особа примушувала потерпілого - у природний чи у неприродний.
За ч. 2 ст. 154 КК кваліфікується примушування до вступу у статевий зв'язок, якщо примусом була погроза знищити чи пошкодити майно потерпілої особи чи її близьких родичів, або шантаж тобто погроза розголосити, розповсюдити відомості, що ганьблять потерпілого чи його близьких родичів.
4.4. Кваліфікація статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості
За ст. 155 КК - статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості - кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої особи віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі. Першою і важливою ознакою цього злочину є добровільність погодження потерпілої чи потерпілого на статевий акт, тобто винний не застосовував до неї (нього) ні фізичного насильства, ні погроз і не використовував безпорадний стан.2 За наявності таких ознак (засобів) статевого зв'язку І винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК.
27 R п- 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від ' серезня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У країни.- С. 188.
Постанова президії Кримського обласного суду від 7 вересня р. в справі К. // Практика...- С. 148-149.
205
Якщо потерпіла (потерпілий) досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний статевий зв'язок з нею (з ним) складу злочину не утворює, і такі дії не караються.
Статеву зрілість потерпілої чи потерпілого визначає судово-медична експертиза (п. 4 ст. 76 КПК України). У чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він може вчинити фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері - народити, годувати і виховувати дитину.
Вчинення добровільного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості, батьком чи матір'ю або особою, що їх замінює, кваліфікується за ч. 2 ст. 155 КК.
За ч. 2 ст. 155 КК кваліфікуються і добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, якщо вони спричинили безплідність потерпілої особи, або інші тяжкі наслідки (хворобу, відмову від навчання тощо).
Кримінальній відповідальності за ст. Î55 КК підлягають особи чоловічої та жіночої статі віком старше 16 років (ч. 1 ст. 22 КК).
За ст. 155 КК кваліфікуються дії лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла (потерпілий) не досягла статевої зрілості.1
4.5. Кваліфікація розбещення неповнолітніх
Розбещенням неповнолітніх називається вчинення стосовно неповнолітньої особи розпутних дій з метою задоволення чи збудження статевого інстинкту (потреби^.
Кримінальна відповідальність за розбещення неповнолітніх передбачена ст. 156 КК.
За ст. 156 КК - розбещення неповнолітніх - кваліфікуються розпутні дії щодо особи (жіночої або чоловічої статі), яка не досягла 16-річного віку.
Сутністю розпутних дій є різні способи задоволення винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкт)' без вчинення статевого акту.
Це можуть бути: збудження статевих органів потерпі-
1 П. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України-С. 188.
206
лих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власних'статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.
Розпутні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річнрго віку, повністю охоплюються ч. З або ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 156 КК не потребують.1
За ч. 2 ст. 156 КК кваліфікується розбещення неповнолітніх, що було вчинене щодо малолітніх, тобто розпутні дії щодо особи, яка не досягла віку чотирнадцяти років, чи було вчинене батьком або матір'ю, або особою, яка їх замінює.
Кримінальна відповідальність за мужолозтво чинним Кримінальним Кодексом України окремо не передбачена.
Мужолозтвом, або педерастією, в медицині і кримінальному праві називають статеві зносини чоловіка з чоловіком. Про мужолозтво як статевий потяг чоловіка до чоловіка свідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців і фінікійців за 2000 років до н. е. Незважаючи на надзвичайно сувору кару за мужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, у давній державі іудеїв), воно було поширене, особливо у Стародавній Греції та Римі.
Мужолозтво - один з видів гомосексуалізму. Другий- лесбіянство, лесбійське кохання, тобто статевий потяг жінки до жінки. Назва «лесбійське кохання» походить від грецького острова Лесбос, де в давнину виникло це статеве збочення.
У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: per os (лат.) і per anus (лат.), вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілого.
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними. Не утворюють складу злочину також:
1) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах
ж дорослими чоловіком та жінкою. Фахівці в галузі ста-
)ї етики вважають, що будь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка і жінки є етичними;
28 постанови Пленуму Верховного Суду України від
v '2 Р- " Збірник постанов Пленуму Верховного Суду,
України.-С. 188-189.
207
2) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками (лесбіянство).
Чинний Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за посягання на статеву волю чоловіка і на статеву недоторканість особи чоловічої статі у статтях 152-156 КК.
Потерпілими від зґвалтування (ст. 152 КК), від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК), примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК), чи статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), і розбещення неповнолітніх (ст, 156 КК) є також особи чоловічої статі.
Таким чином, згідно зі статтями 153, 154 і 155 КК кримінальна відповідальність за насильницькі статеві зносини чоловіка з чоловіком (мужолозтво) настає або за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом за ст. 153 КК, або за примушування до вступу в статевий зв'язок за ст. 154 КК, або за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, за ст. 155КК.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 30 Главы: < 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. >