7. КВАЛІФІКАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗЛОЧИНІВ

Господарськими називаються злочини, які посягають на суспільні відносини, що утворюють систему господарювання і визначають порядок виробництва, розподілу і використання матеріальних цінностей, благ і природних ресурсів.

У чинному Кримінальному кодексі України господарські злочини виділені у розділі VII (ст. ст. 199-235 КК). На систему господарювання посягають і деякі інші злочини, Що віднесені до інших розділів КК, наприклад, порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК), безгос-подарське використання земель (ст. 254 КК) та деякі інші.

За багатьма ознаками господарські злочини подібні до

1962р.

Ю   2-75

Архів Жовтневого районного суду м. Одеси.- Справа № 1-14,

289

злочинів проти власності та посадових злочинів. У зв'язку з цим кваліфікація господарських злочинів має значну складність. Крім того, останнім часом законодавство про відповідальність за господарські злочини поповнилось значною кількістю нових кримінально-правових норм (статті 200, 204, 206, 207-211, 213, 217, 219-221, 223, 226, 228, 233-235 КК). Деякі статті Кримінального кодексу України про відповідальність за господарські злочини суттєво змінені. Наприклад, ст. 203, 225, 227 КК. Все це викликає потребу ретельно розглянути головні питання кваліфікації господарських злочинів.

7Л. Виготовлення, зберігання, придбання,

перевезення, пересилання, ввезення в Україну

з метою збуту або збут підроблених грошей,

державних цінних паперів                *

чи білетів державної лотереї

Фальшування грошей та інші незаконні операції з підробленими грошима посягають на кредитно-фінансову та економічну систему України, на добробут народу.

Таке посягання заподіює у фінансово-кредитній та економічній сфері велику суспільну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупність господарських зв'язків реалізується через механізм системи вартісних відносин. Гроші у процесі товарообміну не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відповідність даного товару суспільним потребам. Таким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх кількісного виміру у конкретному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при обміні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним засобом, декларованим державою як гроші; б) кількісно обмежені в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легально обмінюватися на різні товари.

Створення в Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною національною валютою вимагає застосування всіх необхідних заходів її захисту.

Для забезпечення належного захисту національної валюти від підробок в Україні у березні 1994 р. був уведе-

290

ний в дію банкнотно-монетний двір, який використовує найсучасніші технології, системи комп'ютерної графіки, виготовлення оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Це - друкарські лінії, що включають офсет-Іі машини «Супер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «Супер Орлов Інтагліо», контроль якості продукції на машині «Нота — Чек»; це - лінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготовлення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощадної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, сувенірні поштові марки. Усі цінні напери, що виготовляються банкнотно-монетним двором, мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотного паперу (м. Малин Житомирської обл.). Технологічні потоки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного літу. Папір виготовляється на циліндровій круглоеітковій папероробній машині. Технологічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захищений папір із круглосітковим локальним багатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсотковий контроль якості. Усіма технологічними процесами керують комп'ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроблення. Для цього використовуються захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення Друкарських форм і друку, відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні іластивості: круглосіткові двотонові та багатотонові во-

І знаки, захисні стрічки, кольорові та флуоресціюючі волокна, реакцію на хімічні розчинники.

Фарби. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних променях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп'ютерної графіки для отримання різноманітних складних гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкарських форм для сухого офсетного та інтагліосет-ного, інтагліо-друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосет-ний друк на машинах «Супер Сімуліан-312», орловський багатоколірний інтагліо-друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нумерота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та пакування банкнот на автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції, між-операційний контроль за напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях, із захисною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, розташованим у вільному від друку місці, що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот- 133x66 мм.

Елементами захисту банкнот є:

Водяний знак - видиме на білій площині банкноти,

у разі розглядання її проти світла, зображення в різних

тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює

портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

Захисна стрічка - стрічка з позитивним мікротекс-

том слова «Україна» - у банкнотах номіналом 5 гри

вень та «віконна» металізована - у банкнотах номіналом

20 гривень.

Суміщений малюнок - малюнок, розташований в

одному місці на лицьовому та зворотному боках банк

ноти. Усі  його елементи збігаються та доповнюють

один одного при розгляданні банкноти проти світла.

292

Райдужний друк - поступовий перехід одного ко

льору захисної сітки, виконаної суцільними лініями без

розривів, до іншого (захисна сітка з обох боків банк

ноти).

Антисканерна сітка - розміщені під різними кута

ми тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти

можуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної

сітки з обох боків банкноти).

Мікротекст - напис безперервно повторюваного

слова «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочи

тати за допомогою збільшувального скла.

Рельєфні елементи — елементи друку, що виступа

ють над поверхнею паперу, шершавість яких відчуваєть

ся на дотик кінчиками пальців (портрет і написи, номі

нал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на

лицьовому боці).

Приховане (латентне) зображення - зображення

номіналу цифрами, що видно при розгляданні банкноти

на рівні світла у разі її повороту на 45 градусів.

Знак для сліпих - рельєфний елемент, розміщений

у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається

на дотик кінчиками пальців і визначає номінал банк

ноти.

10.           Орловський друк (офсетний та інтагліо) - це різкий

перехід фарби від одного кольору до іншого без розриву

та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготовлені цінних паперів.1

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб підробки грошей та цінних паперів.

Предметами фальшування можуть бути:

державні казначейські білети і білети Національного

банку України;

розмінні металеві монети;

іноземна валюта;

державні цінні папери (акції, облігації, векселі, сер

тифікати та ін.) - ст. 2 Закону України «Про цінні папери

і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цін-

Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки.-К.: Атіка, 1999.- С. 75-76.

них паперів не має юридичного значення спосіб їх виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 КК).

Підробка грошових знаків - це і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності, наприклад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень.

Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фа^іь-шивих грошей.

Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскільки фальшування грошей вчинюється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстрації своєї майстерності складу злочину не утворює.

За частиною 2 ст. 199 КК діяння кваліфікується у випадках вчинення цього злочину:

повторно;

за попередньою змовою групою осіб;

у великому розмірі.

Відповідальність за фальшування грошей та цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Якщо дії, передбачені ст. 199 КК, були вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, то скоєне кваліфікується за ч. З ст. 199 КК.

Згідно з приміткою до ст. 199 КК фальшування грошей чи інші незаконні операції, відповідальність за які передбачена ст. 199 КК, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

294

7.2. Незаконні дії з фінансовими документами

Діяння, передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

За ч. 1 ст. 200 КК кваліфікуються різні незаконні дії з фінансовими документами:

а)             підробка документів на переказ;

б)            підробка платіжних карток чи інших засобів досту

пу до банківських рахунків;

в)             придбання, зберігання, перевезення, пересилання з

метою збуту підроблених документів на переказ чи пла

тіжних карток;

г)             їх використання чи збут.

Згідно з приміткою до статті 200 КК документами на переказ є документи у паперовому або електронному виді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Кваліфікованими є діяння з фінансовими документами, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200 КК).

Незаконні дії з фінансовими документами вчинюються умисно, з метою їх використання чи збуту.

Відповідальність за незаконні дії з фінансовими документами настає з шістнадцяти років.

7.3. Контрабанда

Контрабандою називається незаконне переміщення товарів, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Контрабанда посягає на монополію зовнішньої торгівлі, підриває економіку держави, громадську безпеку і здоров'я людей.

Предметами контрабанди є товари, історичні та культурні цінності, а також предмети, що вилучені із вільного обігу,- зброя, отрути, радіоактивні, вибухові речовини І т. Ін.

295

Об'єктивно контрабанду утворює одне з можливих діянь по незаконному переміщенню через митний кордон України предметів контрабанди, вчинене:

у великих розмірах - на суму, яка у тисячу і більше

разів перевищує неоподаткований мінімум доходів гро

мадян;

стосовно заборонених для ввозу - вивозу предметів:

історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодію

чих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєпри

пасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових

припасів до неї), а також контрабанда стратегічно важли

вих сировинних товарів, щодо яких законодавством вста

новлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Таким чином, ст. 201 КК передбачає два види контрабанди, що є злочином: а) незаконне переміщення через митний кордон України товарів і цінностей (крім історичних і культурних), вчинене у великих розмірах; б) незаконне переміщення через митний кордон У країни,* незалежно від кількості і вартості, спеціальних предметів -історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних і вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї і бойових припасів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Кваліфікованою визнається контрабанда, яка була вчинена організованою групою, тобто групою, що створила спеціальну організацію для зайняття контрабандою, або особою, раніше судимою за контрабанду (ч. 2 ст. 201 КК).

Контрабанда - злочин умисний, і умисел прямий -суб'єкт має мету порушити митний кордон і прагне досягнути її.

Відповідальними за контрабанду є осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

7.4. Порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю

Стаття 42 Конституції України закріпила право кожної особи на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» підприємницькою діяльністю називається з самостійної ініціативи систематична, на

296

власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.1

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел»2 громадяни, не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, мають право продавати вироблені, перероблені та куплені речі, товари на підставі Декларації, що подається до Державної податкової інспекції для придбання одноразового патенту на торгівлю цими речами, товарами.

Ст. 202 КК передбачає відповідальність за два види порушень заняття господарською та банківською діяльністю:

заняття підприємницькою діяльністю без державної

реєстрації;

заняття банківською діяльністю без спеціального

дозволу (ліцензії).

На відміну від ст. 203 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за заняття забороненими видами господарської діяльності, ст. 202 КК передбачає відповідальність за порушення правил заняття легальними видами господарської діяльності. Тобто за ст. 202 КК кваліфікується не заборонена господарська діяльність, а заняття дозволеними законом видами господарської діяльності, але з порушенням порядку (правил) реєстрації чи одержання офіційного дозволу на таку діяльність.

Перелік видів господарської діяльності, на заняття якими необхідно отримати дозвіл (ліцензію), наведений У ст. 4 Закону України «Про підприємництво».3 До таких видів діяльності, зокрема, віднесено: ремонт спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних, лікерних та <оньячних напоїв; медична, юридична, ветеринарна практика; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання послуг, пов'язаних з охороною колективної чи приватної власності або громадян, і т. ін.

2              Відомості Верховної Ради України.- 1991-№ 14.-Ст. 168.

3              Там само- 1993.-№ 19-Ст. 208.

Там само.- 1991.- № й.- Ст. 168; 1992.- № 48.- Ст. 654; .-№30.-Ст. 322; 1994.-№ З.-Ст. 13.

Для кваліфікації діяння за ст. 202 КК необхідно встановити, що громадянин займається без дозволу (ліцензії) тим чи іншим видом діяльності, на що він повинен отримати відповідний дозвіл (ліцензію).

Це може бути здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах (ч. 1 ст. 202 КК), чи здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах (ч. 2 ст. 202 КК).

Згідно з приміткою до ст. 202 КК доходом у великому розмірі визнається сума, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктами відповідальності за ст. 202 КК є всі осудні особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

7.5. Заняття забороненими видами господарської діяльності

Окремі види забороненої господарської діяльності передбачені кримінальним законом як кримінальне карані діяння. Так, стаття 203 КК встановлює кримінальну відповідальність за заняття видами господарської діяльність, стосовно яких законом установлена спеціальна заборона.

Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»1 заборонених видів підприємництва не встановлено. Закон містить перелік лише тих видів підприємницької діяльності, якими можуть займатися лише державні підприємства: виготовлення і реалізація зброї, вибухових

1 Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 3.- Ст. 13.

298

ечовин, наркотичних засобів чи психотропних речовин. гт 4 Закону дає перелік видів діяльності, якою можуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом (ліцензією), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами. Окремими видами господарської діяльності можуть займатися лише юридичні особи, наприклад, діяльністю з випуску та обігу цінних паперів можуть займатися лише банки, акціонерні та інші товариства, для яких операції з цінними паперами становлять їх виключний вид діяльності.1

З цих законодавчих актів сам по собі випливає ґрунтовний висновок, що фізичні особи такими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних осіб ці види діяльності є забороненими.

За ст. 203 КК України кваліфікуються дії особи, яка займається загальними забороненими видами господарської діяльності. Заняття спеціальними забороненими видами господарської діяльності:

контрабандою (ст. 201 КК);

фальшуванням або збутом підроблених грошей чи

цінних паперів (ст. 199 КК);

проведенням абортів (ст. 134 КК);

виготовленням, зберіганням, збутом або транспор

туванням з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК);

створенням або утриманням місць розпусти і звід

ництвом (ст. 302 КК);

ввезенням,  виготовленням, збутом  і розповсюд

женням порнографічних предметів (ст. ЗОЇ КК);

придбанням майна, здобутого злочином, або збут

такого майна (ст. 198 КК);

виготовленням, зберіганням, збутом або придбан

ням вогнепальної зброї (ст. 263 КК);

виготовленням, придбанням, зберіганням або збу

том отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321 КК);

10)           незаконним  виготовленням,  придбанням, збері

ганням, перевезенням, пересиланням або збутом нарко-

ичних засобів або психотропних речовин (ст. 307 КК); И) незаконним посівом або вирощуванням снотвор-маку чи конопель (ст. 310 КК);

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 1991 Р' " Відомості ВеРховної Ради України.- 1991.-

299

організацією або утриманням місць для вживання

чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних

речовин (ст. 317 КК України);

організацією або утриманням місць для вживання

одурманюючих засобів (ст. 322 КК) -

кваліфікується за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за ці спеціальні види незаконної діяльності.

Діяння може кваліфікуватися за ст. 203 КК України лише за умови, що певні дії, види роботи утворюють діяльність, е діяльністю, тобто постійним заняттям з розрахунком на отримання від цього заняття певного прибутку. Не може кваліфікуватися за ст. 203 КК України виготовлення хоча і заборонених законом окремих предметів в одному примірнику для власних потреб, оскільки у такому випадку немає ні підприємництва, ні діяльності. Але це правило не поширюється на заняття спеціаль= ними видами господарської діяльності, відповідальність за які передбачена статтями 199, 134, 201, 302, 263, 307, 322 КК. Вчинення хоча б одного діяння чи виготовлення хоча б одного предмета (купюри, вогнепальної зброї, порнографічного предмета тощо) кваліфікуються за відповідними статтями КК України.

Частина 2 ст. 203 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види незаконної господарської діяльності. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 203 КК є отримання доходу у великих розмірах, який згідно з приміткою до ст. 203 КК у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також вчинення цього злочину особою, раніше судимою за заняття забороненими видами господарської діяльності.

Заняття забороненими видами господарської діяльності кваліфікується за ознакою заподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави, інших юридичних або фізичних осіб, розміри якої визначаються з урахуванням:

розмірів прибутків від такої діяльності;

тривалості заняттям цією діяльністю;

сум, несплачених державі, партнерам.

За ч. 2 ст. 203 КК діяння кваліфікується і у випадку вчинення його особою, яка має не зняту чи непогашену судимість за попереднє вчинення злочину, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК.

300

Відповідальними за заняття забороненими видами господарської діяльності є всі особи, що досягли шістнадцятирічного віку.

7.6. Незаконні операції з підакцизними товарами

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК настає за виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв,1 а також інших підакцизних товарів (тютюнових виробів та ін.).

Незаконно виготовленими алкогольними напоями є, головним чином, виготовлені різними способами (перегонкою, змішуванням, фальсифікацією) міцні спиртні напої домашнього виготовлення.

Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені у домашніх умовах різними способами алкогольні напої місткістю понад 13 об'ємних відсотків етилового спирту.

Виготовляються вони способом перегонки, способом змішування різних видів алкогольних напоїв, фальшування і т. ін. Приготування алкогольної маси або інших продуктів для наступного виготовлення міцних спиртних напоїв кваліфікується як замах на їх виготовлення за ст. 15 та ст. 204 КК України. Діяння кваліфікується як замах на вчинення злочину і в тих випадках, коли винному не вдалося з різних причин, не залежних від його волі, виготовити міцний спиртний напій, наприклад, у випадку виготовлення спиртного напою місткістю етилового спирту менше 13 відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо. Виготовлення винним хоча б частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготування закваски кваліфікується як закінчений злочин.

Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення 3 метою продажу кваліфікується як закінчений злочин

• 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від Ітня 1985 р. «Про практику застосування судами України юдавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, Іенення самогоноваріння» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- С. 217.

ЗОЇ

незалежно від того, чи почав винний їх продаж.1 Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 204 Юс України, є виготовлення або зберігання міцних спиртних напоїв лише з метою їх продажу. Про наявність мети продажу міцних спиртних напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв, кількість алкогольної маси для їх виготовлення, інші обставини заняття виготовленням алкогольних напоїв як промислом тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК за зберігання міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів настає лише у випадку, коли їх зберігання здійснювалося особою, яка їх виготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої домашнього вироблення, що були придбані ними для власного вживання, не підлягають кримінальній відповідальності, оскільки вони придбали ці напої і зберігали їх без мети продажу. Не утворює складу злочину І придбання в інших осіб міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів без мети їх збуту, продажу.

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, кваліфікується за ч. 2 ст. 204 КК.

Незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, кваліфікуються за ч. З ст. 204 КК.

Дії осіб, які сприяли виготовленню міцних спиртних напоїв домашнього вироблення чи інших підакцизних товарів іншим особам чи виготовленню таких товарів, кваліфікуються як пособництво за ч. 5 ст. 27 та ст. 204 КК.

Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або зберігання з метою продажу підакцизних товарів, кваліфікуються за ч. 5

П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 217-218.

302

ст. 27 і ст. 204 КК, якщо вони завдали істотної шкоди лержавним чи громадським інтересам, то додатково і за

І"    ™~s А    \Г\Г   І

ст. 364 КК.

Виготовлення самогону чи Інших підакцизних товарів, поєднане з втягненням до цього промислу неповнолітніх, або втягнення неповнолітніх у пияцтво кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 204 КК та ст. 304 КК.

7о7. Фіктивне підприємництво

Фіктивним (недійсним) підприємництвом називається створення або придбання того чи іншого підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи) без наміру використовувати його за економічно-господарським призначенням (статутною діяльністю).

Фіктивне підприємництво є своєрідним видом шахрайства, оскільки головний спосіб його вчинення - обман. Винна особа створює недійсне підприємство або набуває (купує, обмінює, іншим чином стає власником) права власності на підприємство без наміру використовувати його відповідно до призначення.

Діяння має склад злочину і кваліфікується за ст. 205 КК за наявності таких ознак:

а)             винна особа офіційно створює або набуває у влас

ність підприємство (або частину підприємства);

б)            винна особа не має наміру використовувати ці

суб'єкти підприємницької діяльності за їх статутним

призначенням;

в)             винна особа має намір отримати під створені чи

придбані підприємства кредити і використати ці кредити

на підрив діяльності конкурентів, монополізацію ринку

товарів і послуг, інші цілі, не сумісні зі статутним при

значенням створених або придбаних підприємств;

г)             заподіяння матеріальної шкоди державі, банку, кре

дитній установі, іншим юридичним або фізичним особам.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 205 КК, якщо заподіяна шкода менша тисячі неоподатковуваних мінімумів Доходів громадян, або за ч. 2 ст. 205 КК, якщо ці дії були

9 постанови Пленуму Верховного Суду України від жовтня 1985 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 218.

303

вчинені повторно, або якщо ними була заподіяна велика матеріальна шкода державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Матеріальна шкода, заподіяна фіктивним підприємництвом державі, банку, кредитним установам, іншим юридичним особам, визнається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а фізичним особам - яка у двісті і більше разів перевищує цей мінімум.

Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одержанням кредитів, коштів, субсидій і привласненням їх, утворює сукупність злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 КК та відповідною частиною ст. 191 КК, або ст. 205 КК та ст. 222 КК.

Фіктивне підприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є обман.

Відповідальними за фіктивне підприємництво є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

7.8. Протидія законній господарській діяльності

Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з господарською діяльністю. Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися господарською діяльністю; б) вимога укласти угоду, невигідну для потерпілого чи його близьких або компаньйонів; в) інші обмеження у господарській діяльності.

За ч. 1 ст. 206 КК кваліфікується протиправна вимога припинити господарську діяльність чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна.

Кваліфікуючими (обтяжуючими) ознаками цього злочину є вчинення його повторно, групою осіб або з погрозою вчинити вбивство потерпілого чи близьких йому людей, заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження, а також застосування насильства, що не є небезпечним для життя

304

і здоров'я, чи знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб (ч. 2 ст. 206 КК).

Частина 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковане діяння - за вчинення злочину організованою групою, або посадовою особою з використанням посадових повноважень, або поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілих, а також заподіяння потерпілим великої шкоди чи інших тяжких наслідків.

Вчинюється діяння, передбачене ст. 206 КК, лише умисно з прямим умислом.

Відповідальність за протидію законній господарській діяльності настає з шістнадцяти років.

7.9. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

Ухилення від повернення валютної виручки в Україну з-за кордону посягає на фінансово-кредитну систему України.

Згідно зі ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. (ВВР.- 1993.- № 17- Ст. 184) резиденти України зобов'язані декларувати у Національному банку України свої валютні цінності, що знаходяться за межами України, а Законом України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлено обов'язок резидентів зараховувати виручку в іноземній валюті на свої валютні рахунки в уповноважених банках (ЗУ. Т. 7.- К., 1997-С. 369).

За ч. 1 ст. 207 КК кваліфікується умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбвчені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, втриманих від цієї виручки, а також умисне приховуван-

будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей.

Частина 2 ст. 207 КК передбачає посилену відповідальність, якщо таке діяння було вчинено повторно (два більше разів) або групою осіб, або якщо предметом

305

злочину була виручка у великому розмірі, тобто така, яка у тисячу і більше разів (за курсом Національного банку України) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 207 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфікований вид цього діяння, якщо приховувана виручка в іноземній валюті у три тисячі і більше разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 1 статті 207 КК містить формальний склад злочину, і діяння вважається закінченим з настанням строку, встановленого законодавством України для повернення в Україну виручки в іноземній валюті. Ухилення від повернення в Україну виручки в іноземній валюті чи приховування такої виручки у великих (ч. 2 ст. 207 КК) або в особливо великих розмірах (ч. З ст. 207 КК) містить матеріальний склад злочину. Таке діяння вважається закінченим з моменту, коли розмір валютцої виручки досягнув таких величин, які вказані у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 207 КК.

Ухилення від повернення чи приховування виручки в іноземній валюті вчинюється умисно. Умисел може бути переважно побічний, оскільки суб'єкт має мету зберегти для себе виручку, а не заподіяти шкоду фінансово-кредитній системі України. Така шкода для винного -байдужий результат його дій.

Відповідальними за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки є посадові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також всі інші особи, які займаються господарською діяльністю і мають прибутки, виручку в іноземній валюті за кордоном.

Відповідальність за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки настає з шістнадцяти років.

7.10. Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

Діяння, передбачене ст. 208 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

Порядок і умови відкриття валютних рахунків регулюються Положенням про порядок надання ліцензій на

306

відкриття юридичними особами - резидентами України рахунків в іноземних банках, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212 (ОВУ,- 1999.- № 20.- Ст. 907).

Положенням передбачено, що резиденти України можуть мати рахунки в іноземній валюті за кордоном лише за наявності дозволу Національного банку України. Дозвіл на відкриття рахунків в іноземній валюті за кордоном оформляється у формі ліцензії.

Склад злочину утворюють - відкриття або використання за межами України валютних рахунків без дозволу Національного банку. Стаття 208 КК містить формальний склад злочину - діяння визнається закінченим з моменту відкриття або використання будь-яким способом валютного рахунку за кордоном, незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 208 КК.

Незаконне відкриття чи використання валютних рахунків за межами України вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконне відкриття чи використання валютних рахунків за межами України є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років, які є громадянами України і постійно проживають на території України як приватні, так і посадові особи.

7.11. Легалізація (відмивання)

грошових коштів та іншого майна,

здобутих злочинним способом

Відмиванням грошей називається вчинення будь-яких фінансових операцій чи будь-яке інше використання грошей, які були здобуті (надбані) незаконно.

^Головною ознакою злочину, передбаченого ст. 209 КК,

є його предмет - гроші чи майно, що були здобуті, на-

,бані способом вчинення злочину чи іншим незаконним

пособом. Якщо відмиті гроші чи майно були надбані

пособом вчинення злочину, то діяння утворює сукупність

злочинів за ст. 209 КК і статтею, яка передбачає від-

'Відальність за той злочин, яким були здобуті ці кошти.

Легалізація (відмивання) грошей є спеціальним видом приховування злочину, яким грошові кошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи майно легалізує особа, яка їх незаконно не здобувала, але яка безсумнівно знала про їх походження, то її дії утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 209 і ст. 396 КК.

Стаття 209 КК містить формальний склад злочину -діяння визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна у підприємницькій чи іншій господарській діяльності, незалежно від настання злочинних наслідків.

Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

7.12. Порушення законодавства про бюджетну систему України      ^

Діяння, передбачене ст. 210 КК, є спеціальним видом зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК).

Законом України від 5 грудня 1990 р. «Про бюджетну систему України» (ЗУ. Т. 1.- 1996.- С. 51-54) порушеннями законодавства про бюджетну систему визнаються використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені Законом про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену Законом про Державний бюджет України.

За ч. 1 ст. 210 КК кваліфікуються:

а)             використання посадовою особою бюджетних кош

тів не за їх призначенням чи у більших обсягах, ніж було

передбачено;

б)            недотримання вимог щодо використання видатків

бюджету (скорочення чи непропорційне використання),

якщо ці дії були вчинені з бюджетними коштами у вели

ких розмірах, тобто на суму, що у тисячу і більше разів

більша за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо його було вчинено повторно (вдруге) або групою осіб за попередньою змовою, чи в особливо великих розмірах (коли розмір бюджетних коштів у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) і кваліфікується за ч. 2 ст. 210 КК.

308

Порушення законодавства про бюджетну систему України вчинюється умисно. Помилка у використанні бюджетних коштів складу злочину не утворює.

Відповідальними за порушення законодавства про бюджетну систему є посадові особи, які наділені повноваженнями розпоряджатися бюджетними коштами.

Перелік посадових осіб, які є розпорядниками коштів Державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № ІЗ «Про вдосконалення системи головних розпорядників коштів Державного бюджету» (ОВУ-2000-№ 2-Ст. 36).

Відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає з шістнадцяти років.

7.13. Видання нормативних актів,

які змінюють доходи і видатки бюджету

всупереч встановленому законом порядку

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету, є спеціальним видом порушення Закону про бюджетну систему України від 5 грудня 1990 р. в редакції від 28 квітня 1995 р. (ЗУ. Т. 1.- К., 1996-С. 65-69), яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні виконуватися у тих самих обсягах, які затверджені відповідною радою.

За ч. 1 ст. 211 КК кваліфікується видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах тобто на суму, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (пункт 2 примітки до ст. 210 КК).

Нормативними актами, якими змінюється розмір доходів чи видатків бюджету всупереч встановленому законом порядку, можуть бути постанови, накази, розпорядження, інструкції, якими встановлюються обов'язкові Для невизначеного кола осіб правила поведінки, тобто сі є обов'язковими для виконання їх усіма підпорядкованими підприємствами, установами чи організаціями.

Якщо предметом діяння були бюджетні кошти в особливо великому розмірі, тобто на суму, яка у три тисячі

Ільше разів  перевищує неоподатковуваний  мінімум

309

громадян (пункт 3 примітки до ст. 210 КК), або такі дії були вчинені повторно, то злочин кваліфікується за ч ' ст. 211 КК.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч Закону, вчинюється умисно, видати нормативний акт необережно неможливо.

Суб'єктами відповідальності за ст. 211 КК є посадові особи органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями видавати чи затверджувати нормативні акти, якими змінюються порядок і умови формування чи використання бюджетних коштів. Видання таких актів посадовими особами, які не мають повноважень на видання таких актів, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 211 КК і ст. 365 КК.

Відповідальність за видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч закону, настає з шістнадцяти років.

л

7.14. Ухилення від сплати податків

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України) є одним із найбільш тяжких господарських злочинів. По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень у Державний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальні функції.

По-друге, вся соціальна сфера не має фінансового забезпечення (лікарі, вчителі, пенсіонери, студенти та ін.).

По-третє, суб'єкти несплати податків отримують невиправдані прибутки і мають змогу тиснути на ринку своїх сумлінних конкурентів. У зв'язку з цим обов'язок сплачувати податки є конституційним. Ст. 67 Конституції України встановлює обов'язок кожного громадянина (іноземця та особу без громадянства у відповідних до закону випадках) сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Законом України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції від 2 лютого 1994 р.1 податком, збором, іншим

1 Голос України.- 1994, 1 квітня. 310

обов'язковим платежем до бюджету і внеском до державних цільових фондів називається обов'язкова сплата до бюджету відповідного рівня (державного, місцевого тощо) або до державного цільового фонду зобов'язаними особами в порядку і розмірах, установлених законодавством України.

Порядок і розміри сплати податків та інших обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності, а також строки їх сплати встановлюються законами України, декретами Кабінету Міністрів та інструкціями Міністерства фінансів і Головної податкової інспекції.

Ст. 212 КК передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків:

способом неподання податкових декларацій та роз

рахунків;

приховування (заниження) об'єктів оподаткування.

Законом України від 21 лютого 1992 р. «Про оподаткування доходів підприємств і організацій»2 встановлена щоквартальна сплата податку поданням податкової декларації і розрахунків із внесенням до неї авансових внесків податків до бюджету у розмірах, передбачених фінансовими розрахунками підприємницької діяльності за рік.

Порядок і строки сплати інших податків встановлюються декретами Кабінету Міністрів, наприклад, декретами «Про акцизний збір»3, «Про місцеві податки і збори»4, «Про податок на прибуток підприємств і організацій»5, «Про податок на добавлену вартість»6 та ін.

Порушення встановленого порядку і строків подання декларацій про доходи і несплата податків є об'єктивною стороною діяння, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 212 КК досить встановити і доказати, що декларація не була подана в установлений

Детальніше про ухиляння від сплати податків і приховуван-ш об'єктів оподаткування див.: Гега П. Т. Правові основи податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення.- К., 1996.--92; Брич Л. П., Навроцъкий В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні.- Київ, 2000.

Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 23.- Ст. 333. 4 Там само.- 1993.- № ю.- Ст. 82. Там само.- 1993-№ ЗО.- Ст. 336.

Там само- 1993.-№ 10-Ст. 76 Там само- 1993.-№ 2.-Ст. 78.

311

строк умисно, і що з цієї причини податок не було сплачено, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

Приховування (заниження) об'єктів оподаткування є способом зменшення платежів або способом ухилення від сплати податків частково чи у повному обсязі.

Згідно з чинним законодавством України об'єктами оподаткування є:

доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів;

майно юридичних осіб;

обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

митна вартість імпортних товарів;

вартість послуг за встановлення та розміщення рек

лами та деякі ін.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК у випадках заподіяння державі ухиленням від сплати податків^ шкоди у значних розмірах.

Під значними розмірами розуміється сума, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяння несплатою податків шкоди менших розмірів тягне за собою адміністративну відповідальність. Згідно з ч. 7 ст. 25 Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» на посадових осіб, винних у несплаті податків, приховуванні (заниженні) доходу або об'єктів оподаткування, накладається адміністративний штраф у розмірі середньомісячної заробітної плати, а за такі самі дії, вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення,- у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.1

У тих випадках, коли приховування об'єктів оподаткування поєднується з посадовим фальшуванням документів, діяння кваліфікується лише за ст. 212 КК. Сукупності злочинів (ст. 366 КК) при цьому не утворюється тому, що фальшування документів (ст. 366 КК) є способом, частиною об'єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 212 КК.

За ст. 212 КК кваліфікуються дії посадових осіб і суб'єктів підприємницької діяльності, на яких покладені обов'язки подавати декларації про доходи, складати бух-

Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 23.- Ст. 333.

312

лтерські звіти? баланси, вести розрахунки, пов'язані з обчисленням і сплатою податків,- керівники підприємств і організацій, їх заступники, головні бухгалтери, інші посадові особи, на яких покладені такі обов'язки, а також будь-які інші приватні особи, які зобов'язані сплачувати податки.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 212 КК, коли ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів було вчинене за попередньою змовою групою осіб, або якщо воно призвело до фактичного ненадход-ження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, тобто на суму, яка у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212 КК).

За ч. З ст. 212 КК діяння кваліфікується у випадках, коли:

діяння, передбачене ч. 1 ст. 212 КК, було вчинене

особою, яка має не зняту чи не погашену судимість за ра

ніше вчинене діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК;

ухилення від сплати податків призвело до фактич

ного ненадходження до бюджетів чи державних цільо

вих фондів коштів у особливо великих розмірах.

Згідно з приміткою до ст. 212 КК особливо великими розмірами є сума податку, яка у п'ять тисяч і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила ухилення від сплати податків, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до відповідальності сплатила податки (збори), а також відшкодувала шкоду, завдану державі несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, сплата пені).

.Відповідальними за ухилення від сплати податків є всі осудні особи, яким виповнилось шістнадцять років.

7.15. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом

Брухтом (від німецького - brechen - ломити, зламати) Іваються всі відходи металовиробів (машин, облад-Ія, дроту, кутників, рейок тощо), які використову-ться як сировина металургії.

313

Склад злочину утворюють незаконні операції з брухтом кольорових і чорних металів, тобто організація незаконних пунктів прийому, схову або збуту металобрухту а також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії) на організацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).

Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою яка була раніше судимою за такий самий злочин, кваліфікуються за ч. 2 ст. 213 КК.

Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад, викраденням способом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній чи Ух обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об'єктів магістральних нафто- га газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв'язку (ст. 360 КК), умисним знищенням або пошкодженням військового майна (ст. 411 КК), кваліфікуються за сукупністю ст. 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.

У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, яким був здобутий металобрухт.

Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцяти років.

7.16. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення» (ЗП України- 1995.-№ 2.- Ст. 42) дорогоцінними металами є платина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій, іридій і паладій.

Дорогоцінним камінням називаються природні міне-

3Î4

пали у сировині, обробленому чи необробленому виді, до них, зокрема, належать: алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних випадках може проводитися експертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.

Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.

За ст. 214 КК кваліфікується ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов'язкової здачі на афінаж або для обов'язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробі в,-

якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі — якщо вартість не зданих чи не проданих державі дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил здачі державі дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.

Відповідність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

7.17. Підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків

Стаття 215 включена до Кримінального кодексу України на підставі Віденської Всесвітньої міжнародної конвенції про поштовий обмін від 10 липня 1964 р.

Предметами підробки є знаки поштової оплати (мар-<и, штемпельні відбитки марок, віньєтки тощо), міжнародні купони для відповіді (знаки поштової оплати, що обмінюються на поштові марки і дають право на пошто-відправлення за кордон), квитки залізничного, водного, 'тряного і автомобільного транспорту та інші проїзні документи і документи на перевезення вантажів. *» статтею 215 КК кваліфікуються: виготовлення з метою збуту;

збування підроблених знаків поштової оплати, мар-продукції, міжнародних купонів для відповіді,

315

посвідчень, відбитків маркувальних машин або проїзних квитків;

- використання завідомо підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів чи квитків на проїзд на всіх видах транспорту.

На кваліфікацію діяння не впливають способи, якість фальшування знаків поштової оплати чи проїзних квитків, а також кількість підробок.

За ст. 215 КК кваліфікується підробка знаків поштової оплати чи проїзних квитків, яка вчинюється з метою їх збуту чи використання.

Підробка знаків поштової оплати чи проїзних квитків для колекції чи для посвідчення своєї майстерності складу злочину не утворює.

Підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків вчинюється умисно.

Відповідальність за цей вид фальшування щістає з шістнадцяти років.

7.18. Незаконне виготовлення, підроблення,

використання або збут незаконно

виготовлених, одержаних чи підроблених

марок акцизного збору

Згідно з Законом України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (ВВР- 1995- № 40- Ст. 297) марками акцизного збору визнаються спеціальні знаки, якими позначаються алкогольні напої та тютюнові вироби як посвідчення сплати акцизного збору, що легалізує їх ввезення та реалізацію на території України.

Склад злочину утворює одне з передбачених ст. 216 КК діянь - виготовлення, підроблення, використання чи збут фальшивих марок акцизного збору.

Предметами фальшування виготовлення, використання чи збуту у ст. 216 КК називаються:

а)             марки акцизного збору;

б)            контрольні марки для маркування упаковок, примі

рників аудіовізуальних творів та фонограм чи гологра

фічних захисних елементів.

За ч. 1 ст. 216 КК кваліфікуються незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно

316

виготовлених, одержаних чи підроблених марок акциз-юго збору або контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів.

Кваліфікація діяння за ст. 216 КК не залежить від способу підроблення марок акцизного збору чи контрольних марок, а також від якості підробки чи кількості підробок.

Діяння кваліфікується за ст. 216 КК як у випадках повного виготовлення марок акцизного збору чи контрольних марок, так і підроблення уже використаних чи одержаних підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок або використання таких марок.

Фальшування виготовлення, використання чи збут фальшивих марок акцизного збору, вчинене повторно чи за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч.2ст.216КК.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збору вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконні дії з марками акцизного збору є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

7.19. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначається якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'язковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготовлення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла

виді Інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а акож Інструменти і лабораторний посуд, що виготовле-п для наукових чи медичних потреб. Пробірне клейму-

Іня є засобом державного нагляду за відповідністю бів із дорогоцінних металів установленим пробам.

317

За ч. 1 ст. 217 КК кваліфікуються незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для кваліфікації діяння за ст. 217 КК не має значення спосіб, якість виготовлення державного пробірного клейма та кількість підробок.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 217 КК, якщо воно було вчинене повторно.

Незаконне виготовлення, збут або використання дер. жавного пробірного клейма вчинюються умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення, збут чи використання державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

7.20. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо неправдива офіційна заява засновника чи власника або посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо неправдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а)             приховати витрачання коштів не за призначенням;

б)            ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць

кої діяльності;

в)             порушити  справу  про  банкрутство   чи  санацію

суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо заявою про фіктивне банкрутство було завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнається матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, яким на момент вчинення діяння виповнилося шістнадцять років.

318

7.21. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради,- 1999.- № 42-.3 - Ст. 378) банкрутством визнається встановлена арбіт-пажним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпілого - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власники або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

7.22. Приховування банкрутства

Банкрутством називається стійка фінансова неспроможність засновника чи власника суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство»).

.За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових - суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кредиторам неправильні (вигадані) повідомлення

про фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими підтверджується спроможність цієї юридичної особи виконувати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст, 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої матеріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого винна особа намагалася приховати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівників тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає

з шістнадцяти років.           *

7.23. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.

За статтею 221 КК кваліфікується одне з діянь, вказаних у диспозиції ст. 221 КК:

а)             приховування майна або майнових обов'язків чи

відомостей про майно;

б)            передача майна в інше володіння або його відчу

ження чи знищення;

в)             фальсифікація, приховування або знищення доку

ментів про господарську (підприємницьку) чи фінансову

діяльність.

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.

Фальшування, приховування або знищення документів при незаконних діях у разі банкрутства сукупності злочинів зі статтями 357 КК, 358 КК і 366 КК не утворюють, оскільки такі дії, вчинювані з метою приховати банкрутство (ст. 221 КК), є спеціальним видом фальшування, знищення чи пошкодження документів, а тому ст. 221 КК має перевагу перед нормами статей 357, 358 І

320

366 КК. За цими ж підставами не утворює сукупності ЗІ ст 221 КК і умисне знищення майна (ст. 194 КК).

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при банкрутстві є засновники або власники - суб'єктів підприємницької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.

7.24. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у наданні підприємцями завідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції — це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли витрати на її виробництво перевищують дохід від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулювання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція — це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума субвенції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою відсотків за її надання.

оа статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і

Іватних осіб, які надали завідомо неправдиву інфор-

Jiro з метою незаконного отримання фінансової допо-

~и. Діяння кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю

ознак розкрадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласнити ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання чужого майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і використанням їх, і оскільки інакше він учинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все вчинене охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфікація злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК непотрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподіяння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння кваліфікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка дост. 218КК).

Надання службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій інспекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів - шахрайство з фінансовими ресурсами і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого податку у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку вчинене кваліфікується лише за ч. 2 ст. 222 КК.

Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК, вчинюється умисно.

Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурсами є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

322

7.25. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначено загальне поняття цінних паперів, якими є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як правило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам. Згідно з цим Законом цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і зареєстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товариствами провадиться згідно з Порядком реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим Міністерством фінансів України ЗО вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації».

Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа) набуває з моменту реєстрації цих паперів і присвоєння їм номера реєстрації у фінансовому органі; після цього він набуває права на реєстрацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і може її опублікувати.

В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:

а)             найменування, місцезнаходження, дата заснування

емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і ре

зультати фінансової діяльності за останні три роки, звіт

про статутний фонд, чисельність службовців, дані про

освіту, кваліфікацію та виробничий стан керівників;

б)            опис ділової діяльності емітента - відомості про

виробництво, реалізацію продукції, призначення ресур-

•Ів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цін-

Іих паперів, кількість, номінальна вартість і сума емісії

Цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, День початку і припинення продажу цінних паперів;

в)             кількість іменних акцій;

її"

j строк погашення цінних паперів.

323

За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності яка випустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленому законом порядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.

Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вигаданої) інформації, а так само затвердження таких документів.

Внесення у документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації (ч. 2 ст. 223 КК), сукупності злочинів зі ст. 358 КК чи ст. 366 КК не утворює, оскільки ч. 2 ст. 223 КК є спеціальною нормою стосовно норм цих статей.

Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна велика матеріальна шкода. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна враховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.

Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів, визначаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається сума, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

7.26. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію, затвердженим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого 1998 р. № 36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати інвестиційного фонду та векселі.

Акція - це довгостроковий цінний папір, яким засвідчується факт інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті майнові права її власника на

324

вкладені грошові кошти (частку у статутному фонді та у майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та немайнові права, пов'язані з майновими (членство і право управління, право на інформацію про діяльність товариства і результати цієї діяльності).

Облігація - це цінний папір, яким засвідчується факт позики її власником грошових коштів і підтверджується зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера у встановлений у ньому строк з виплатою йому фінансових відсотків, тобто право на повернення позиченої суми і на частину доходу емітента облігації, обмежену відсотками.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яким засвідчується право власника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків з нього, тобто на позичені гроші і на частину доходу, отриману емітентом від обігу позичених коштів.

Вексель - це короткостроковий цінний папір, яким засвідчується грошове зобов'язання векселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму векселедержателю.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за фальшування недержавних цінних паперів:

за їх виготовлення без належного дозволу, з метою

збуту;

збут виготовлених;

використання підроблених недержавних цінних па

перів.

Способи підробки (фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути різними, з використанням різних приладів, матеріалів і т. ін., які юридичного значення не мають.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання підроблених (недійсних) недержавних цінних паперів, вчинені повторно або поєднані із заподіянням великої матеріальної шкоди, кваліфікуються за ч. 2 ст. 224 КК, а вчинені організованою групою осіб або із заподіянням особливо великої матеріальної шкоди - за ч. З ст. 224 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 224 КК великою

«знається матеріальна шкода, яка у триста і більше ра-

Іеревищує неоподатковуваний мінімум доходів гро-

Дян, а особливо великою - яка у тисячу і більше разів "Іеревищує цей мінімум.

325

Повторним у ч. 2 ст. 224 КК визнається злочин, учинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 КК або ст. 199КК.

До недержавних цінних паперів не віднесені грошові лотереї, сертифікати якості, торговельні патенти, марки гербового збору. Фальсифікація (підробка) цих паперів може за відповідних умов кваліфікуватися за ст. 358 КК чи ст. 366 КК.

Фальшування недержавних цінних паперів, їх збут або використання вчинюються умисно, як правило, з корисливою метою.

Відповідальність за фальшування (підробку), збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

7.27. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається умисне обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців чи замовників під час реалізації товарів або надання послуг.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об'єднані загальним визначенням - інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів, або недомір - тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продукція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша оплачуваної.

Перевищення роздрібних цін - це обман у ціні, тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи товар. Маніпуляції з цінами є найпоширенішим способом обману покупців (це продаж товарів нижчого гатунку за ціною вищого гатунку, використання вищих цін при проведенні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товари тощо).

Обраховування покупців - це обман в розрахунках за проданий чи куплений товар. Вартість проданого за-вищується не в повній мірі чи й зовсім не дається здача

і т. ін.

Серед Інших способів обману покупців найпоширенішим є, мабуть, фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої (нижчої, меншої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, коли він учинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі умисного обмірювання, обважування, обраховування покупців чи замовників незалежно від мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікуватися за ст. 225 КК випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману поісупців: вчинення діяння особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховуються: а) загальна сума, на яку було обмануто покупців; б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно від розмірів збитків, завданих кожному покупцеві окремо. Якщогобман покупців було вчинено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з незалежних від винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення вставлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші слуги, що надаються населенню, обрахування або ін-ї обман замовників підприємствами побутового об--луговування населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищення встановлених цін обрахування тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб'єкта обману замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності,-будинків побуту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, перукарень, лазень, хімчисток, ательє індпошиву і т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахунках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має минулу судимість за такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

7.28. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему господарювання, торгівлі і інтереси покупців та замовників.

За ч. 1 ст. 226 КК кваліфікується:

а)             виготовлення або

б)            перероблення з метою використання чи збуту, а також

в)             збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи

інструментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безмени тощо), довжиною - метрами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо), рідина - літри, мілілітри (мензурки, кружки тощо).

Як правило, фальсифіковані (підроблені) прилади чи інструменти показують меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікується за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

428

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

7.29. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству, випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р. споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, і вони мають право вимагати від продавців товарів інформацію про якість товарів, про відповідність товарів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є продукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якості, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, установлених для виготовлення відповідних товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від ЗО серпня 1993 р. № 95 затверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації (ВВР- 1994.- № 1- Ст. 1). Продукція і товари, які не пройшли сертифікації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто передача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоб-

кісної продукції і товарів є: а) посадові особи про-

лових підприємств, на яких відповідними інструкція-

наказами, угодами покладено обов'язок контролювати

продукції і товарів; б) підприємці, які виробляють

продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, щ0 вони випускають на товарний ринок; в) посадові особи торговельних підприємств, які реалізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються; г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідальність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продукції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок

недоброякісної або некомплектної продукції і товарів

враховуються:     г

а)             загальна кількість випущеної чи реалізованої про

дукції і товарів;

б)            загальна вартість випущеної чи реалізованої продук

ції і товарів;

в)             розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та

всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи

поверненням продукції і товарів виробникові чи продавцеві;

г)             витрати споживача на переробку продукції, усу

нення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо внаслідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (статті 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції настає з шістнадцяти років.

7.30. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування

Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.

330

Зговір про фіксування цін - це домовленість між Су5'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надбавок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку товарів чи послуг.

Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монополізму і розвиток конкуренції товаровиробників.

З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації товарів і послуг монополісти-виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування насильства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідності і т. ін.) або погрози застосування насильства.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпілим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження

охоплюються ч. 2 ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за

Іншими статтями про відповідальність за злочини проти

эсоби не потребують, оскільки ці діяння є способом, не-

Д ємною   складовою   частиною   об'єктивної  сторони

почину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.

При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні по->му тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) их ушкоджень діяння кваліфікується за сукупністю инів - за ст. 228 КК та статті 121, 122 чи 129 КК.

331

Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (знищення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194ККчист. 196КК.

Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаровиробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.

Якщо при цьому співучасники виступали як організована група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.

Примушування до штучного підвищення чи підтримання високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.

Замовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.

Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.

7.31. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним знаком називається позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держпатенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (статті 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприємницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

332

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, може бути:

а)             чужий знак, тобто спеціальне позначення, для то

варів і послуг, на яке власник має свідоцтво від Держ

патенту;

б)            фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знака вчинюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого товарного знака настає з шістнадцяти років.

7.32. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси споживачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольно!' спрямованості:

а)             Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обме

ження  монополізму та  недопущення  недобросовісної

конкуренції у підприємницькій діяльності» (ЗУ. T. 3.- К.,

1996.-С. 47-55);

б)            Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Ан-

тимонопольний комітет України» (ЗУ. Т. 6.- К., 1996.-

С. 104-124);

в)             Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від

недобросовісної конкуренції» (ЗУ.  Т.   10.- К.,   1997.-

С. 303-311).

Згідно з антимонопольним законодавством України питання про створення, реорганізацію підприємств, придбання активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Антимонопольним комітетом України.

За ст. 230 КК кваліфікуються порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні завідомо неправдивих документів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

') ухиленні від виконання законних рішень цих ор-

» якщо цими діями була заподіяна істотна шкода

гересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього

І особа ^отримала прибутки у великих розмірах,

) які у п'ятсот і більше разів перевищують неопо-

333

датковуваний мінімум доходів громадян (примітка пп ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюється умисно, на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих документів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідальність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства настає з шістнадцяти років.

7.33. Незаконне збирання з метою

використання або використання відомостей,

що становлять комерційну таємницю

Комерційним шпигунством називаються умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг значною мірою залежить від збереження відомостей про неї.

Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є відомості про: а) технологію виробництва продукції, товарів, їх споживчі властивості; б) ринки збуту товарів, послуг; в) фінансовий стан підприємства та інші.

Законом не встановлено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником згідно з постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю.

За статтею 231 КК кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:

334

а)             незаконне збирання таких відомостей з метою їх

використання;

б)            незаконне використання таких відомостей.

Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам.

Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються:

а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

Комерційне шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.

Відповідальність за комерційне шпигунство настає з шістнадцяти років.

7.34. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за комерційне шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва в Україні. . Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформа-> забезпечується правовий захист інформації, у тому » конфіденційної, яка є відомостями, що знаходяться одінні, користуванні або розпорядженні окремих идичних чи фізичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

335

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комерційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю і які юридично зобов'язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» у редакції від 24 грудня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників податкових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерційну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

7.35. Незаконна приватизація державного, комунального майна

Порядок і умови проведення в Україні приватизації майна державних підприємств регулюються Законами України:

від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна дер

жавних підприємств» (ВВР- 1992-№ 24.- Ст. 348);

від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих

державних  підприємств (малу  приватизацію)»  (ВВР.-

1992.-№ 24.-Ст. 350):

336

від Ю квітня 1992 р. «Про оренду майна державних

підприємств». (ВВР.- 1992.- № ЗО);

від Ю липня 1996 р. «Про особливості приватизації

майна в агропромисловому комплексі України» (ВВР.-

1996- №41);

від 6 березня 1992 р. «Про приватизаційні папери»

(ВВР- 1992.-№ 38.-Ст. 562).

Незаконною визнається приватизація державного чи комунального майна, яка була проведена з порушенням

закону.

За ч. 1 ст. 233 КК кваліфікується незаконна приватизація, яка була проведена з:

а)             заниженням вартості майна;

б)            використанням підроблених приватизаційних до

кументів;

в)             іншим порушенням закону, а також приватизація

майна, яке не підлягає приватизації;

г)             приватизація неправомочною особою.

Вартість майна об'єктів, що підлягають приватизації, визначається згідно з «Методикою оцінки вартості майна під час приватизації», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. за №1114.

Перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, дається у ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції Закону від 19 лютого 1997 p.).

Незаконна приватизація державного чи комунального майна у великих розмірах (у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), або вчинена за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 233 КК.

Незаконна приватизація майна державних, комунальних підприємств вчинюється умисно і, як правило, з корисливих мотивів.

Якщо незаконна приватизація майна державних під-

гіємств поєднана з вилученням такого майна і обер-ення його у власність когось із суб'єктів приватизації, > скоєне утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 191 КК і 233 КК.

я .^1дповідальними за незаконну приватизацію є особи, °ули уповноважені на проведення приватизації.

337

7.36. Незаконні дії щодо приватизаційних паперів

Порядок реалізації і використання приватизаційних паперів встановлено Законом України від 6 березня 1992 р «Про приватизаційні папери» (ВВР.- 1992.- № 24), у редакції Закону від 7 липня 1992 р. (ВВР.- 1992.- № 38 -Ст. 562).

Указом Президента України від 26 листопада 1994 р.

«Про заходи щодо забезпечення прав громадян на вико

ристання приватизаційних майнових сертифікатів» (Уря

довий кур'єр, 1994., 1 грудня), а також «Положенням про

проведення сертифікатних аукціонів», затвердженим

постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня

1995 р. № 218 (Державний інформаційний бюлетень про

приватизацію.- 1995.- № 5).               %

Згідно з законом Приватизаційний майновий сертифікат є іменним, і право розпоряджатися ним має лише його власник.

Незаконні операції з приватизаційними паперами:

а)             їх продаж чи купівля особою, яка не є їх влас

ником;

б)            розміщення чи передача їх без належного доз

волу;

в)             інші протизаконні операції - утворюють склад зло

чину і кваліфікується за ч. 1 ст. 234 КК.

Вчинення таких дій повторно або особою, що була раніше судимою за ст. 233 КК чи ст. 235 КК, або організованою групою чи посадовою особою визнається вчиненням при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. 2 ст. 234 КК.

За частиною 3 ст. 234 КК кваліфікується викрадення приватизаційних паперів, незалежно від способу і розміру викрадення. Викрадення приватизаційних паперів з іншими речами (майном) утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 185-190 КК і ч. З ст. 234 КК.

Незаконні дії з приватизаційними паперами вчинюються умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

338

7.37. Недотримання особою

обов'язкових умов щодо приватизації майна

державного, комунального майна

або підприємств та "їх подальшого використання

Згідно з законодавством України державне чи комунальне майно може бути придбане за рахунок власних коштів, а також коштів, залучених покупцями. У випадку придбання об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів на суму, яка перевищує п'ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, покупці - фізичні особи повинні подати до органу приватизації декларацію про доходи (ст. 20 Закону України «Про приватизацію державного майна» у редакції від 19 лютого 1997 p.). Надання декларацією неправдивих відомостей про походження коштів утворює склад злочину, передбаченого ст. 235 КК.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції Закону від 19 лютого 1997 року) покупець державного майна зобов'язаний протягом визначеного часу зберегти його номенклатуру та обсяг виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану, встановленого договором про приватизацію державного майна. Заборонено звільняти працівників такого підприємства з ініціативи нового власника протягом шести місяців з дня переходу до нього права власності.

Порушення цих вимог Закону також утворює склад злочину, передбаченого ст. 235 КК.

Фальсифікація декларації про доходи або безпідставне звільнення з роботи працівника підприємства утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 172 КК (173КК),2Ї2ККІ235КК.

Подання неправдивих відомостей у декларації вчинюється умисно, а недотримання інших вимог договору про приватизацію може бути умисним і необережним.

идповідальними  за  порушення  законодавства  про

Іватизацію державного майна є всі осудні особи, які

-ягли віку шістнадцяти років.

339