12. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ

Розділ XII Кримінального кодексу України містить статті, що передбачають відповідальність за посягання на громадський порядок і моральність. Ці групи суспільних відносин є родовими об'єктами злочинів розділу XII.

Об'єктивна і суб'єктивна сторони посягань, відповідальність за які передбачають статті розділу XII, дуже різноманітні і характеризуються як дією, так і бездіяльністю, вчинюються як умисно, так і необережно.

Об'єднуються діяння у розділі XII, головним чином, за ознаками родових об'єктів цих посягань.

12.1. Злочини проти громадського порядку

Громадським порядком називається сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпечення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей.

На громадський порядок посягають діяння, передбачені статтями 293-296 КК.

12.1.1. Групове порушення громадського порядку

Діяння, передбачене ст. 293 КК, посягає на громадський порядок.

Способами порушення громадського порядку можуть бути:

а)             організація групових дій, спрямованих на пору

шення громадського порядку - заклики чи пошуки або

підбурювання учасників,  керівництво групою  під час

порушень громадського порядку тощо;

б)            активна участь членів групи в діях, якими порушу

ється громадський порядок.

За статтею 293 КК кваліфікуються організаційні дії і Д активних учасників, якщо вони були поєднані з явно непокорою представникам влади (міліції, прокуратури»

депутатів тощо) або якщо цими діями була порушена робота транспорту (наприклад, припинення руху громадського транспорту - трамваїв, тролейбусів, автобусів, поїздів залізниці чи метрополітену і т. ін.), державних або громадських підприємств, установ, організацій -торгівлі, театрів, органів управління тощо.

Від масових заворушень (ст. 294 КК України) цей злочин відрізняється відсутністю натовпу (масового зібрання людей), підпалів, погромів, озброєного опору представникам влади, застосування насильства над людьми.

Дії, передбачені ст. 293 КК, можуть виходити не із натовпу, а від окремої групи людей і не супроводжуватися погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. '

Групове порушення громадського порядку вчинюється умисно, оскільки порушення громадського порядку при цьому є не тільки діянням, а й його наслідками, настання яких їх організатори і активні учасники усвідомлюють і бажають.

Відповідальність за групове порушення громадського порядку настає з шістнадцяти років.

12.1.2. Масові заворушення

Масові заворушення посягають на громадську безпеку і громадський порядок. Масовими заворушеннями називається порушення громадського порядку невизначе-ною кількістю людей — натовпом.

Об'єктивно масові безпорядки проявляються у:

насильствах над особою;

погромах;

підпалах;

вибухах;

знищеннях майна;

опорі представникам влади із застосуванням зброї

чи інших предметів, які використовувались як зброя.

За ч. 1 ст. 294 КК кваліфікуються два види діянь:

-               організація масових заворушеннях, тобто підбурю

вання натовпу до масових заворушень, публічні заклики

28            '5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

15*

червня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- с. 284-

451

до вчинення погромів, збройного протистояння органам влади, керівництва натовпом та ін. подібні дії;

- активна участь у масових заворушеннях, тобто безпосереднє вчинення погромів, підпалів, руйнувань, насильств і т. ін.

Масові заворушення, що призвели до загибелі людей (хоча б однієї особи) або до настання інших тяжких наслідків (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, великої матеріальної шкоди і т. ін.) кваліфікуються за ч. 2 ст. 294 КК України.

Масові заворушення - злочин умисний, умисел прямий: організатори і активні учасники масових заворушень усвідомлюють суспільну небезпечність своїх дій і бажають настання зазначених у законі наслідків - погромів, підпалів, знищення майна, заподіяння насильствами шкоди здоров'ю потерпілих і т. ін.

Суб'єктами відповідальності за масові заворушення є лише їх організатори й активні учасники. У діях учасників натовпу, які були на місці вчинення масових заворушень пасивними спостерігачами подій, складу злочину немає, і вони кримінальній відповідальності за ст. 294 КК України не підлягають.

12.1.3. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку

За статтею 295 КК кваліфікуються: а) публічні заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, або насильства над людьми; б) виготовлення, зберігання чи розповсюдження матеріалів (листівок, плакатів, гасел і т. ін.) із закликами до вчинення погромів чи насильства, якщо ці діяння загрожують громадському порядку або громадській безпеці громадян.

Якщо заклики до погромів і насильств призвели до тяжких наслідків, то таке діяння кваліфікується за сукупністю злочинів - ст. 295 КК і статті КК, яка передбачає відповідальність за заподіяні наслідки (статті 121, 122 чи ст. 194КК).

Заклики до вчинення диверсійних актів (вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, на зруйнування чи пошкодження об'єктів, які мають важливе госпо-

452

дарське чи оборонне значення, на радіактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій) кваліфікуються за сукупністю злочинів -за ст. 295 КК і статтею 1 13 КК чи ст. 14 і ст. 1 13 КК.

Заклики до погромів і насильств вчинюються умисно. Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

12.1.4. Хуліганство

Загальне поняття хуліганства

Хуліганством у кримінальному праві називається грубе порушення громадського порядку (громадського спокою, громадської моральності), вчинене з хуліганських мотивів, яке виражає явну неповагу до суспільства і супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК України).

Законодавче визначення хуліганства виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння, передбаченого ст. 296 КК України, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв'язку з цим вказав на необхідність виясняти всі фактичні обставини справи, в тому числі направленість умислу, мотиви, мету, наслідки і характер дій кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводжувались ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.1 Це керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду має важливе значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. Сьогодні найбільше помилок припускається при відмежуванні хуліганства від інших злочинів. Хоча у багатьох постановах судових органів відзначається, що хуліганство відрізняється очевидним і явним грубим порушенням громадського порядку і неповагою до суспільства, але ці вказівки мають незначну практичну цінність, оскільки Майже всі навмисні злочини (якщо не всі) є грубим по-^шенням громадського порядку і виражають явну непо-ІГУ до суспільства (вбивство, розбій, зґвалтування,

28 ч

^  постанови Пленуму Верховного Суду України  від

^S"1. '^91 р. «Про судову практику в справах про хуліган-

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 280.

453

масові заворушення, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хуліганства підпадає будь-який навмисний злочин. Зокрема, заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із застосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і проявою явної неповаги до суспільства, але такі дії не в усіх випадках кваліфікуються за ст. 296 КК України.

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані дії Б. який, зустрівши вночі на вулиці У. і, грубо порушуючи громадський порядок, наніс У. побої, домагався від неї інтимної близькості. Щоб покласти край таким діям, потерпіла лезом порізала собі руку. Розглянувши справу, судова колегія Верховного Суду України зазначила, що Б. був знайомий з У., зустрічався з нею і ночував у її квартирі. Зустрівши її тієї ночі, Б. запропонував вступити з ним у близькі стосунки, а коли вона відмовилась, ударив її в обличчя. Тобто судова колегія встановила, що Б. діяв не з хуліганських, а з особистих спонукань, а тому його дії не можна кваліфікувати за ст. 296 КК України.1

У зв'язку з цим особливого практичного значення набуває більш чітке і конкретне визначення хуліганства як кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 296 КК України, на основі викриття більшої кількості його специфічних ознак.

Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громадський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці його ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є відмінного, властивого лише йому.

Центральною, головною ознакою складу злочину, що передбачений статтею 296 КК України, є його мотив -хуліганські спонукання.

У літературі вже давно відзначалось, що хуліганство е

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 1 лютого 1990 р. у справі Б.- Практика судів України в Крим " кальних справах.- К., 1993.- С. 187-188; постанова президії Закарпатського обласного суду від 25 січня 1991 p. y cniiaBpv^v Там само.- С. 188-189; ухвала судової колегії Верховного Lyw України від 5 березня 1985 р. у справі К.- Там само.-

190.

454

бливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що «воно є не дія, а лише властивість дії».1

Хуліганський мотив - це прагнення до самоствердження, самовиразу особи, людини низької культури, тевихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом; це спосіб самовиразу хама, варвара, дикуна. В основі'хуліганських спонукань лежить розгнузданий егоїзм, злобність і незадоволеність, що сягають до беззвітної'люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Прагнення особи до самовиразу і самоствердження є нормальною і природною потребою кожної людини.3 Кожна людина прагне до самовиразу, до самоствердження своєї особи, але різні люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця потреба задовольняється.

Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням громадським інтересам, самопожертвою заради загальної справи, інші — біганиною за модою, «гарним життям», за престижними речами, треті - пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, похилим чи хворим.

Підґрунтям хуліганських спонукань є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими норовами і звичками.4 Але така характеристика хуліганських спонукань не викриває їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чином, яку мету вона прагне досягти, ради чого вона протиставляє себе суспільству.

Водночас  хуліганські  спонукання  не  зводяться до фрустрації - стану гнітючої напруги, відчаю і викликало цим прагнення подолання почуття власної неповинності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім

Локринский С. Озорство и хулиганство. // Еженедельник со-2 °и юстиции.- 1924.- № 37.- С. 879.

BeorJ   ЛКов Б' С- Мотивы преступлений.- Изд. Казанского уни-5-итета, 1982.- С. 49-50.

!"# С. Социология личности.-М, 1967.-С. 86-95. )в Б. С. Мотивы преступлений.- С. 50.

455

чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства а по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним' по-третє, це почуття у багатьох випадках взагалі не може бути задоволене за рахунок вчинення хуліганських дій (наприклад, за наявністю фізичних вад особи).

Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання - головна відмінна риса, особливість діянь, що кваліфікуються за ст. 296 КК України. Вчинення подібних дій з інших, нехуліганських мотивів утворює інший злочин: у більшості випадків - злочин проти особи. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України в ухвалі у справі К. вказала, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з тим, що потерпілий у грубій формі втрутився у суперечку між засудженим та його дружиною, кваліфікується як вчинення злочину на основі особистих неприязних стосунків, а не як хуліганство.1

Найбільш поширеними є помилки в кваліфікації злочинів, пов'язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень. Нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень і т. ін. діяння, що були викликані особистими неприязними стосунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 296 КК України.

Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише у тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства.2

Відмежування цих злочинів проводиться, головним чином з врахуванням мотиву діяння. Воно може кваліфікуватися як хуліганство за ст. 296 КК України лише у тому разі, коли було вчинене із хуліганських спонукань.

1              Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 5 берез

ня 1985 р. у справі К.- Практика судів України в кримінальних

справах.-К., 1993.-С. 189-190.

2              П.  16 постанови Пленуму Верховного Суду України ві

28 червня 1991 р. «Про судову практику в справах про

ство».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України

456

Пл6Нум Верховного Суду України у постанові від 28 червня 1991 р. роз'яснив, що відрізняти хуліганство "• інших злочинів необхідно з урахуванням спрямова-і умислу винного, мотивів, мети та обставин вчине-

них дй.

Вчинення злочину на основі особистих неприязних

стосунків у більшості випадків свідчить, що він був учинений не з хуліганських спонукань, а з мотиву помсти (ревнощів), корисливості тощо. Особисті неприязні стосунки між винним і потерпілим можуть складатися протягом тривалого часу (іноді роками), але вони можуть виникнути і в момент неправомірної або аморальної поведінки потерпілого. Особисті неприязні взаємостосунки можуть виникнути і раптово, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін або поєднані із заподіянням істотної шкоди. Наприклад, Г. після обопільної бійки з П., вважаючи що присутній при цьому Я. вдарив його по голові, збив його з ніг і наніс йому удари по голові й животу, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій Г. за ч. 2 ст. 296 КК України необгрунтованою, оскільки злочинні дії Г. вчинив не з хуліганських спонукань, а на основі особистих неприязних стосунків, які виникли під час бійки Г. з П.1

Другою характерною особливістю хуліганства є вчинення його за явно незначними, неістотними приводами, як явно неадекватна, невідповідна реакція на поведінку потерпілого чи інших осіб. Наприклад, Б., перебуваючи У стані алкогольного сп'яніння, пізно ввечері безпричинно причепився у дворі будинку до А. С., А. Д. та П., ображав їх нецензурними словами, вдарив у обличчя П., який зробив йому зауваження.2

Іноді хуліганські дії вчинюються майже без будь-і приводів. Наприклад, п'яний Д. на вулиці біля

эду в ресторан підійшов до раніше незнайомого йо-1 з хуліганських мотивів двічі вдарив його кула-в обличчя, збивши з ніг. Коли потерпілий піднявся

                —_

від

25 ci4H^C]TqQiOBa  пРезиді'  Закарпатського  обласного  суду  ві; 1 Р- У справі Г.- Практика судів України в кримі-ИІравах.-К., 1993.-С. 188-189.

]98б п   Шіа судов°ї колегії Верховного Суду України від 9 січня >• У справі Б.- Там само.-С. 196-197.

457

і почав тікати, Д. наздогнав його та уламком скла, знайденим біля ресторану, з метою вбивства з хуліганських мотивів, наніс удар в шию, заподіявши смертельне поранення та продовжував наносити йому порізи обличчя, грудної клітки, живота, в тому числі з ушкодженням внутрішніх органів, а також наніс численні удари по голові, заподіявши перелом перенісся, спинки носа, щелепи. Від заподіяних тілесних ушкоджень К. помер на місці події.1

Зустрічаються випадки, коли хуліганські дії вчинюються майже без будь-яких приводів. Наприклад, п'яний К. прийшов на територію парку культури і відпочинку, підійшов до столу, біля якого стояв Ж., і без будь-якого приводу з боку Ж. зі словами «Оце тобі!» -наніс йому удар ножем у спину і залишив ніж у тілі потерпілого?

Разом з тим, діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК України як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за істотними приводами як відповідна реакція на таку поведінку потерпілих або інших осіб, якою порушуються важливі громадські чи особисті права та інтереси.

Привід для виникнення конфлікту може бути істотним не тільки у випадках порушення правоохоронюва-ного інтересу, але й у випадку істотного порушення честі та гідності особи. Характерною для цього є справа Г., який тривалий час залицявся до X., простоював ночі під вікнами її будинку. Нарешті однієї ночі він відімкнув замок, зайшов у квартиру, роздягнувся і хотів лягти у ліжко, де спала X. Вона прокинулась і запропонувала йому піти геть. Г. мовчки, без заперечень одягнувся і, виходячи з приміщення, став просити X. нікому просцю історію не розказувати. X. пообіцяла зберегти все як таємницю, але в той же день про все розповіла В., господарці дому, в якої мешкала. В. негайно доповіла про нічну подію директорові радгоспу. Директор тут же викликав до себе Г. і в присутності В. почав соромити його. В. також стала ганьбити Г., а коли вона запитала його: «Може ти ще й вікна мені поб'єш?», Г. відповів: «Так, поб'ю!»

1              Практика судів України у кримінальних справах.- К.: 1996.-

С. 195.

2              Радянське право- 1983- № 5- С. 106-107.

458

Тут же Г. пішов до будинку В. і побив скло у двох вікнах. Наступного дня Г., заспокоївшись, повністю відшкодував заподіяні В. збитки.

У своїй постанові слідчий обгрунтовано вказав, що все скоєне Г., не містить складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України, оскільки вчинені ці дії не з хуліганських мотивів, а з мотиву помсти у відповідь на неправильну поведінку X, і В.

Третя специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона в самому діючому суб'єктові, в його намірах, у проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії ні в якій мірі не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обгрунтовані і не обумовлені цими обставинами. Наприклад, T., працюючи на заводі, часто був роздратованим, проявляв грубість та інші хуліганські дії до окремих робітників заводу, погрожував їм, принижував їх честь і гідність, пов'язуючи свої ДІЇ з національною належністю окремих громадян. Таким чином, дії Т. зовнішньо нічим не були зумовлені, не викликались ніякими зовнішніми обставинами. Вони обгрунтовано були кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України.

У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою стосовно діючого суб'єкта, тобто коли вчинені ним ДІЇ викликані зовнішніми обставинами, находять у них логічне обґрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства.1

Наприклад, необгрунтоване були кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України дії С. П., який заліз на дах 4-повер-хового будинку, де він мешкав, і почав згортати сніг з даху на землю, не звертаючи уваги на людей, які проходили повз будинок. П. продовжував скидати сніг і після того, як перехожі і сусіди зробили йому зауваження і просили П.

Подібні висновки зробив і С. С. Яценко - у всіх випадках,

І ініціатором сварки був потерпілий (винний діяв не з хулі-

-ьких спонукань і не спрямовував свої дії проти громадського

)ядку, не протиставляв себе суспільству - метою його дій було

,

"), скоєне в принципі не має хуліганського характеру і не знаки ст. 296 КК України.- Яценко С. С. Ответ-

д?ння Рахунків з конкретною особою, що вчинила неправомір-

«ає під ознаки     .                .-              .    .          -

бННг:ТЬ за преступления против общественного порядка.- К.,

"

459

припинити роботу, оскільки це загрожувало їхній безпеці. Тоді С. заліз на дах і вдарив П. кулаком в обличчя заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Президія обласного суду кваліфікувала дії С. за ст. 122 КК України.1

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої чи зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганства від злочинів проти особи. Наприклад, Л. було визнано винним у тому, що він у громадському місці, будучи п'яним, розпочав сварку з Б., ображав його нецензурними словами, побив, заподіяв йому ножем легкі тілесні ушкодження. Але в справі було встановлено, що між Л. і Б. склалися неприязні стосунки через те, що Б. зробив у своїй квартирі майстерню, де виконував різні роботи на замовлення громадян, чим створював шум і ненормальні умови для відпочинку Л., людині хворобливій, інваліду другої групи. Отже, безпосередня причина цього конфлікту була зовнішньою, обумовленою неправильною поведінкою самого потерпілого. Тому дії Л. обґрунтовано були кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України.

Згідно із законом хуліганством визнаються лише навмисні дії. Кримінальна відповідальність за хуліганство настає лише при доказаності умислу на порушення громадського порядку і прояви явної неповаги до суспільства. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України дії T., який, перебуваючи у нетверезому стані, вночі помилився і зайшов у будинок, розташований поблизу його житла. Прийнявши квартиру, де мешкала К., за свою, він намагався відчинити двері ключем, кликав дружину і просив відчинити. Коли*ж йому ніхто не відповів, почав стукати ногами у двері і пошкодив замки. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що Т. не мав умислу на грубе порушення громадського порядку, його дії не виражали явної неповаги до суспільства, а були випадковими. До того ж, »• одразу вибачився перед потерпілою і запропонував відшкодувати збитки. Президія обласного суду визнала, шо в діях Т. немає складу злочину. На підставі п. 2 ст. о

1 Коржанский Н. И. Квалификация хулиганства.- Волгоград, 1989.-С. 1Ф-15.

Там само-С. 15.

460

КҐІК України президія скасувала судові рішення із закриттям провадження у справі.1

Таким чином, діяння, передбачене ст. 296 КК України, відрізняється від інших подібних злочинів:

'І) мотивом - головною ознакою цього злочину є хуліганський мотив - прагнення невихованої, егоїстичної особи до самовиразу, до самоствердження способами порушення громадської моральності і громадського спокою та проявом явної неповаги до суспільства;

2)             приводами,  які  явно   неадекватні,   невідповідні

вчиненим винним діям - вони зовсім несуттєві, неістотні;

3)             причинами конфлікту - при хуліганстві ці причи

ни внутрішні, вони не мають логічного обгрунтування в

обставинах, не випливають із обставин, не обумовлені

ними;

4)             умислом - наявністю наміру порушити громадсь

кий порядок і виявити явну неповагу до суспільства.

З урахуванням цих особливостей, діяння, передбачене ст. 296 КК України, можна відмежувати від злочинів проти особи. Ці відмежувальні ознаки хуліганства мають важливе значення для кваліфікації злочинів, оскільки багато подібних злочинів кваліфікуються:

як хуліганство за ст. 296 КК України;

як злочин проти особи;

як сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК

України та статтями,  що  передбачають  відповідаль

ність за злочини проти особи (статті 115, 121 КК Ук

раїни).

Кваліфікація діяння, пов'язаного з нанесенням побоїв, аподіянням тілесних ушкоджень, з погрозами та обра->ою, залежить, головним чином, від спрямованості умислу винного, мотивів, приводів та причин вчинених дій. 'кщо такі дії вчинені з хуліганських спонукань, без істот-і приводів, і не були обумовлені зовнішніми обстави-Іи, то скоєне кваліфікується за ст. 296 КК України. лір     Р°.3'яснив Пленум Верховного Суду України, ху-

°боа    ° Д'!' Щ° сУпР°в°ДжУвались погрозою вбивством, громадянина,   заподіянням   побоїв,   тілесних ДОкень (за винятком умисних тяжких ушкоджень)

пРезидії Дніпропетровського обласного суду від ' У сгфаві T.- Практика судів України в кримі-справах.-К., 1993.-С. 186-187.

461

чи пошкодженням державного, колективного або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, кваліфікуються тільки за відповідною частиною ст. 296 КК України.

Додаткова кваліфікація скоєного за статтями про злочини проти особи або проти державної чи колективної або приватної власності не потрібна.1

Якщо такі дії були вчинені з мотивів помсти, корисливості або інших спонукань чи були зумовлені особистими неприязними стосунками між винним і потерпілим, або винна особа не мала умислу на порушення громадського спокою (моральності), то скоєне кваліфікується як злочин проти особи.

Якщо в процесі хуліганства потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або смерть, то скоєне кваліфікується за сукупністю ст. 121 чи 115 КК України і ст. 296 КК.2

Вчинення злочинів, передбачених ст. 121 КК України, ч. 2 та ч. З ст. 194 КК України, з хуліганських мотивів кваліфікується за сукупністю з хуліганством.3

На підставі змісту цих головних ознак злочин, що передбачений ст. 296 КК України, можна визначити як не обумовлене зовнішніми обставинами грубе порушення громадського спокою і громадської моральності, вчинене з хуліганських спонукань.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності порушень громадського порядку хуліганство розподіляється на три види: просте (ч. 1 ст. 296 КК України), злісне (ч. 2 і ч. З ст. 296 КК України) і особливо злісне (ч. 4 ст. 296 КК України).

Просте хуліганство

Простим хуліганством називається грубе порушення громадського порядку і явна зневага до суспільства, що передбачене ч. 1 ст. 296 КК України. За ч. 1 ст. 296 КК

П. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 284.

2              П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від

1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини

проти життя і здоров'я людини».— Там само.— С. 169—170.

3              П.  14 постанови Пленуму Верховного Суду України від

28 червня 1991 p.- Там само-С. 284.

462

України кваліфікуються дії, що містять всі ознаки хуліганства, які грубо порушують громадський порядок, виражають явну неповагу до суспільства і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Дії, які хоча і порушують громадський порядок, але не чинять грубих порушень, не є грубими, значними, які не досягають ступеня суспільної небезпечності злочину, не визнаються кримінально-караним хуліганством.

Наприклад, необгрунтоване були засуджені за хуліганство Донєв, Іовчев, Шпаков і Греков. Як члени колгоспу, вони вимагали на колгоспних зборах дострокових виборів правління, заявляли, що голова правління зловживає своїми посадовими повноваженнями і розбазарює колгоспне добро. Ці вимоги підтримали інші колгоспники. Але президія зборів відхилила їх. Тоді Донєв, Іовчев та інші звинувачені у цій справі почали кричати, свистати, плескати в долоні. Збори було перенесено на наступний день.

У протесті прокурора зазначалось, що шум і крики, що супроводжували збори, були виразом обурення колгоспників неправильними діями окремих керівників колгоспу, а не проявом хуліганства. Пленум Верховного Суду України, розглянувши протест прокурора, визнав його обґрунтованим і справу Донєва, Іовчева та інших провадженням закрив за відсутністю в їх діях складу злочину.1

Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України, відноситься до так званих матеріальних, і тому завжди необхідно встановити і довести, що винний грубо порушив громадський порядок. При цьому грубе порушення громадського порядку - не тільки процес вчинення злочину, але і його наслідки. Оцінка злочинних наслідків хуліганства значною мірою залежить від місця, часу та Інших обставин вчинення хуліганських дій. У деяких випадках ці обставини є вирішальними, оскільки аналогіч-ч дії (наприклад, куріння, відправлення природних потреб, оголення тіла), вчинені у різний час і в різних міс-Цях, оцінюються іноді прямо протилежно.

Критеріями оцінок хуліганських дій та їх наслідків, як 'равило, є норми моральності, звичаї та правила співжиття людей.

Практика прокурорского надзора при рассмотрении судами Іовньїх дел.-M, 1987.-С. 418-419.

463

Хуліганство іноді заподіює конкретну матеріальну чи моральну шкоду (знищення або пошкодження майна, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), яка також належить до злочинних наслідків і впливає на оцінку діяння.

Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 296 КК України важливо встановити, чи вчинив винний грубе порушення громадського порядку і за цією ознакою відмежувати кримінально-каране хуліганство від дрібного, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КпАП України).

Пленум Верховного Суду України вимагає від судів не кваліфікувати як хуліганство дії осіб, які вчинили більш тяжкі злочини, за ч. 1 ст. 296 КК України і дії осіб, які вчинили злісне хуліганство, та усунути із судової практики помилки, коли кримінально-каране хуліганство кваліфікується як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримінальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство.1

З іншого боку, характеристика ознак дрібного хуліганства може бути корисною для оцінки кримінально-караного хуліганства, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 296 КК України. Загальне законодавче визначення дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП України) свідчить, що від кримінально-караного воно відрізняється, головним чином, наслідками: меншими, менш значними порушеннями громадського порядку. Отже, більш тяжкі наслідки (порушення) хуліганства дають підставу кваліфікувати вчинене за ч. 1 ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК України.

Для кваліфікації хуліганства оцінка вчинених дій та їх наслідків має вирішальне значення, особливо при відмежуванні дрібного від кримінально-караного хуліганства (чи навпаки). Дрібним хуліганством визнається нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян (ст. 173 КпАП).

Але нецензурна лайка у громадських місцях чи образливе чіпляння до громадян, що супроводжувались нанесенням побоїв, знищенням чи пошкодженням чужого майна, кваліфікуються за ч. 1 ст. 296 КК України.

1 Абзац 4 преамбули постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України- С. 280.

464

Разом з тим образа, нецензурна лайка та інші подібні дії, поєднані з пошкодженням чи знищенням чужого майна нанесенням ударів, побоїв, кваліфікуються за ч. 1 ст. 296 КК України лише в тому разі, якщо вони були вчинені з хуліганських спонукань, з неістотного приводу, тобто мають всі ознаки хуліганства. Якщо ж ці ознаки відсутні, то вчинене не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК України як хуліганство.

Наприклад, у справі Т. президія обласного суду зазначила, що заподіяння потерпілому майнової шкоди особою, яка не мала умислу на порушення громадського порядку, не містить складу хуліганства.1

Не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК України діяння, які мають деякі подібні зовнішні ознаки нанесення побоїв (ст. 126 КК України), легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК України), самоправство (ст. 356 КК України) та деякі інші, оскільки ці останні вчинюються не з хуліганських мотивів, а з істотних приводів, що випливають із зовнішніх обставин.2

Якщо діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК України, то побої, пошкодження або знищення майна, погроза вбивством, заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється складом хуліганства, і додаткова кваліфікація цих дій не потрібна.

За ч. 1 ст. 296 КК грубе порушення громадського порядку кваліфікується лише у випадках, коли воно супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Визнання тих чи інших дій винятково цинічними або особливо зухвалими провадиться на основі оцінок конкретних обставин у їх сукупності з урахуванням часу, місця та умов вчинення злочину. При цьому за ч. 1 ст. 296 КК України за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються такі дії, які супроводжувались демонстративною зневагою до загальновизнаних норм моральності: проявом виняткової безсоромності, знущанням над хворим,

Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від січня 1987 р. у справі T.- Практика судів України в кримі-'ВДьних справах.- К., 1993.-С. 186-187.

2g Пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від yJ ^Рвня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду у країни.-с. 285^

особою похилого віку чи такою, що перебуває в безпорадному стані тощо.1

Цинізм - це нахабне зневажливе ставлення до норм моральності, чемності, до того, що користується особливою шаною, визнанням, загальною повагою. Винятково цинічними визнаються, наприклад, непристойні неподобні рухи тіла, оголення статевих органів, відправлення природних потреб у громадському місці, у присутності сторонніх осіб.

Хуліганські дії в багатьох випадках бувають цинічними. Для кваліфікації діяння за ч. І ст. 296 КК України за ознакою виняткового цинізму необхідно встановити і довести не просто цинічність тих чи інших дій, а їх винятковий, надзвичайний, найвищий ступінь цинізму.

При кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 296 КК України у всіх процесуальних документах - постанові про притягнення як обвинуваченого (ст. 132 КПК України), в обвинувальному висновку (ст. 223 КПК України) і вироку (ст. 333-335 КПК України) - повинно бути обов'язково вказано, які саме конкретні дії винного визнані винятково цинічними чи особливо зухвалими.

Відсутність у постанові про притягнення як обвинуваченого в обвинувальному висновку та вироку вказівки, за якою ознакою хуліганство кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК, а також повних даних про характер вчиненого злочину є підставою для скасування вироку і направлення справи на нове розслідування.

За ч. 1 ст. 296 КК України за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються лише навмисні дії, що виключно грубо, демонстративно і свідомо ображають моральні почуття людей. У тих випадках, коли, наприклад, особа задовольняє свої природні фізіологічні потреби хоча і в громадському місці, але вживає можливі для неї у цих конкретних обставинах заходи для того, щоб сховатися, не викликати почуття сорому у сторонніх осіб і т. ін., то такі дії не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК України.

Хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнається таке злочинне порушення громадського по-

1 П. 8 постанови Пленуму Верхового Суду України ВІД 28 серпня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного СуДУ України.-С. 281-282.

466

рядку, яке виражало явну неповагу до суспільства і супроводжувалось насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту таін.1

За ознакою особливої зухвалості вчинених дій злочин кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК України не тоді, коли винний проявив звичайну зухвалість, звичайне нахабство чи грубість або жорстокість, а лише у тих випадках, коли його дії були особливо зухвалими, тобто відзначались надмірною, найвищого ступеня зухвалістю.

За ч. 1 ст. 296 КК України кваліфікується зухвале переважного ступеня хуліганство, тобто таке, що переважає всі звичні уяви про нього. Тому звичайне зухвале хуліганство, що виявилось в образі, нанесенні ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я або в пошкодженні чи знищенні малоцінного майна, якщо спосіб вчинення таких дій не створює великої суспільної небезпеки для потерпілих або оточуючих, не підпадає під ознаки ч. 1 ст. 296 КК України.2

За ч. 1 ст. 296 КК України хуліганство як особливо зухвале кваліфікується у тих випадках, коли хуліганські дії супроводжувались заподіянням тілесних ушкоджень, пошкодженням чи знищенням майна, тяжкою образою потерпілих, застосуванням грубого насильства і т. ін. Все скоєне при цьому повністю охоплюється ч. 1 ст. 296 КК і Додаткова кваліфікація цих дій за статтями про відповідальність за злочини проти здоров'я (статті 122-125 КК України), власності (ст. 194 КК України) не потрібна. Але заподіяння тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК України лише у тих випадках, коли вони були заподіяні під час хуліганських дій. Якщо ж заподіяння тілесних ушкоджень не супроводжувалось

.        •  8  постанови Пленуму  Верховного Суду України  від «червня 1991 p.- Збірї-ик постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 282

т Матышевский П. С. Ответственность за преступления про-'ощественной безопасности, общественного порядка и здо-* населення.- M., 1964,- С. 90.

467

порушенням громадського порядку, то діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК України.1

Частина 1 ст. 296 КК України не охоплює вчинення більш тяжких ніж хуліганство злочинів. Тому вчинення під час хуліганства злочинів, передбачених ст. 121 ч. 2 та ч. З ст. 194 України, кваліфікується за сукупністю з хуліганством (ч. 1 чи ч. 2 ст. 296 КК України).

Злісне хуліганство

Злісним хуліганством називаються дії, вчинені з хуліганських спонукань, що були поєднані з опором представникові влади чи громадянам, які припиняли хуліганські дії, або вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, а також хуліганство, вчинене групою осіб.

Діяння підпадає під ознаки ч. З ст. 296 КК України, якщо воно містить хоча б одну з визначених законом ознак:

опір особам, які припиняють хуліганські дії (пред

ставникам влади, громадськості або окремим громадянам);

наявність судимості за раніше вчинене хуліганство

чи під ознаки ч. 2 ст. 296 КК, якщо воно було вчинене

групою осіб.

Якщо хуліганські дії не мають жодної з цих кваліфікованих ознак, то вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК України як просте хуліганство.

Хуліганство визнається злісним і кваліфікується за ч. З ст. 296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії. Припиненням є вчинення таких дій, які здатні зупинити хулігана, покласти край його злочинним діям. Прохання припинити хуліганські дії, зауваження, умовляння, вимоги тощо, не є припиненням.

Отже, протидія, опір як кваліфікуюча ознака ч. З ст. 296 КК України має місце лише у тих випадках, якщо хуліган активно протидіє присіканню, тобто застосовує фізичну силу (відштовхує, наносить удари, побої, заподіює тілесні ушкодження тощо) або погрожує застосувати насильство.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК України.

Згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова

1 Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховног Суду України від 31 жовтня 1995 р. у справі К. і О- Практик* судів України у кримінальних справах. 1993-1995-С. 134-1

468

від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

На відміну від злісної непокори, передбаченої ст. 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії виконанню працівником міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 342 або ст. 350 КК України.

За цими статтями має нести відповідальність не лише безпосередньо правопорушник, але й інша особа, яка активно перешкоджала працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов'язки по охороні громадського порядку.

Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, якщо він був спрямований лише на перешкоджання працівникові міліції запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 342 України.

Поєднаний з насильством або погрозою застосування насильства опір члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю, що перешкодив запобігти злочину чи затримати злочинця, охоплюється складом злочину, передбаченого ч. З ст. 342 КК України.

ч

^Насильство, застосоване щодо працівника міліції чи нйськовослужбовця при опорі їм під час виконання ними обов'язків по охороні громадського порядку, може вражатися   в   умисному   нанесенні   побоїв,   тілесних шкоджень тощо. При цьому заподіяння будь-кому з по-Герпілих легких тілесних ушкоджень, а представникові ІаДи чи військовослужбовцю і середньої тяжкості, охопиться диспозицією ч. 2 ст. 342 КК України. Якщо при тітт°Р1 умисно були заподіяні середньої тяжкості чи тяжкі ушкодження, вчинене кваліфікується за ч. 2 та 345 КК України.

Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, чи військовослужбовця при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з виконанням ним інших службових обов'язків кваліфікується за ст. 345 КК України.

Хуліганські дії, що супроводжувались опором працівникові міліції, або військовослужбовцеві, представникові влади або громадськості при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, або будь-якому громадянинові, що припиняв хуліганські дії, в тому числі і поєднані з насильством чи погрозою застосувати насильство до цих осіб, повністю охоплюються диспозицією ч. З ст. 296 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 342 чи 345 КК України не потребують.

Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 296 і ч. 2 ст. 342 КК України дії Р. Він був визнаний винним у тому, що, перебуваючи у нетверезому стані, з хуліганських спонукань вчинив уночі в будинку свого тестя сварку, нецензурно лаявся, погрожував розправою дружині, побив посуд, шибки у вікнах, а потім кочергою заподіяв тестеві тілесні ушкодження середньої тяжкості. Для приборкання хулігана мешканці села викликали працівника міліції, який зажадав від Р. припинити хуліганські дії. Проте Р. вчинив йому опір, поєднаний з насильством, вдарив кочергою по руці, заподіявши легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я. Розглянувши справу, президія обласного суду зазначила, що хуліганські дії, поєднані з опором працівникові міліції, в тому числі з насильством або погрозою його застосування, повністю охоплюються диспозицією ч, 3 ст. 2% КК України, а тому кваліфікація дій Р. за ч. 2 ст. 342 КК України є зайвою.1

Опір особі, яка припиняла хуліганські дії, не охоплюється складом хуліганства лише у тих випадках, якщо внаслідок застосування насильства винним був учинений ще й інший, більш тяжкий злочин. Ці більш тяжкі (ні* хуліганство) злочини (вбивство, умисні тяжкі тілесні

від

Постанова президії Хмельницького обласного .,., 18 жовтня 1991 р. у справі P.- Практика судів України в к нальнихсправах-К., 1993-С. 192-193.

470

ушкодження та ін.), вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються лише за відповідними статтями КК України (зокрема, за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України), якщо законодавством передбачена відповідальність за їх вчинення з хуліганських мотивів.

Якщо така відповідальність законом не передбачена або коли є їх реальна сукупність, то такі злочини кваліфікуються за сукупністю з хуліганством. Оскільки Кримінальним кодексом України кримінальна відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з хуліганських мотивів, спеціально не передбачена, то вони кваліфікуються за сукупністю злочинів: за ч. 1 чи 2 ст. 121 КК і ч. 2 або ч. З ст. 296 КК України.

Не є кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства опір працівникові міліції чи військовослужбовцеві, або представникові влади чи громадськості, котрі припиняли дрібне хуліганство.

Опір іншим громадянам, які припиняли дрібне хуліганство, залежно від конкретних обставин, кваліфікується за ст. 350 КК України або як злочин проти особи.

Опір особам, які припиняли хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК України лише у тих випадках, коли опір був складовою частиною хуліганства, супроводжувався його вчиненням. Якщо опір був застосований вже після припинення хуліганських дій, наприклад, при затриманні або достав-ленні правопорушника в органи міліції, то він не може визнаватися кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства, і такі дії кваліфікуються за сукупністю з хуліганством: за ст. 342 КК України і ч. 1, 2 чи 3 ст. 296 КК України.1

Заподіяння хуліганові тяжких тілесних ушкоджень або іншої шкоди при припиненні злочину є правомірним 1 складу злочину немає.2

І

2„    П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від червня 1991. p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду укр2аїни.-С.282

2^    П- 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від

Пе ЧеРвня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що

>ачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гід-

ja власність працівників правоохоронних органів».- Там

471

Хуліганство визнається злісним за ознакою наявності минулої судимості (ч. З ст. 296 КК України) за умови, що ця судимість не знята або не погашена у встановленому законом порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хуліганства є минула судимість за однією з частин ст. 296 КК України, тобто особа була раніше судимою за ч. 1, 2 чи 3 або ч. 4 ст. 296 КК України.1 Судимість за вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) не є кваліфікуючою ознакою ч. З ст. 296 КК України.

Хуліганство визнається злісним, якщо воно було вчинене групою осіб, коли два чи три, або більше суб'єктів вчинили хуліганські дії, всі були співвиконавцями цього злочину (ч. 2 ст. 296 КК).

Перелік кваліфікуючих ознак злісного хуліганства у ч. 2 і ч. З ст. 296 КК України є вичерпним. Ніякі інші обтяжуючі відповідальність обставини - наявність у діях винного декількох епізодів хуліганських дій, вчинення хуліганських дій повторно тощо - не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК України.

Згідно з принципом повноти осудності (інкримінування), коли вчинене характеризується кількома кваліфікуючими ознаками (наприклад, групою осіб і опором особам, які припиняли хуліганські дії), всі вони повинні бути поставлені у вину при кваліфікації діяння за ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК України і зазначені в процесуальних документах.

Ці вимоги особливо важливі для слідчого (а також для органів дізнання, якщо згідно зі ст. 112 КПК України у справі проводилось дізнання), оскільки суд не правомочний без повернення справи на додаткове розслідування вказувати у вироку кваліфікуючі ознаки хуліганства, які не були пред'явлені особі органами попереднього слідства чи дізнання.2

Вчинення особою в різний час двох і більше діянь, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 296 КК України, кваліфікується як сукупність злочинів - кожне з діянь кваліфікується окремо, самостійно. Але

1              П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від

28 червня 1991. p.- Збірник постанов Пленуму Верховного СудУ

У країни-С. 281.

2              П. 5  постанови Пленуму Верховного Суду України ВІД

28 червня 1991 р.- Там само.-С. 281.

472

якщо особа вчинила два або більше злочинів, передбачених однією частиною ст. 296 КК України, то діяння кваліфікується як один злочин, тобто вчинення подвійно злісного хуліганства кваліфікується і карається як один злочин.

Такий недолік виникає внаслідок того, що ст. 296 КК України не передбачає посилення відповідальності за повторне хуліганство.

Злісне хуліганство кваліфікується у багатьох випадках за сукупністю з іншими злочинами.

Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді або народного засідателя, а так само щодо їх близьких родичів у зв'язку із здійсненням суддею чи народним засідателем правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, кваліфікується за сукупністю ст. 377 КК і ст. 296 КК України.

Так само кваліфікується погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо осіб, зазначених у статтях 345 КК та 350 КК України, у зв'язку з названою в цих статтях діяльністю, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Публічний глум над Державним Гербом, Державним Прапором або Державним Гімном України, або офіційно встановленим або піднятим гербом чи прапором іноземної держави, глум над могилою, умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам'яток історії культури або природних об'єктів, взятих під охорону держави, вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються відповідно за статтями 338, 297, 298, 252 КК України та ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК України.1

Особливо злісне хуліганство

Особливо злісним хуліганством називається хулі-'анство, передбачене ч. 1, 2 чи ч. 4 ст. 296 КК України, ри вчиненні якого винний застосовував чи пробував істосувати вогнепальну зброю, ножі, кастети чи іншу одну зброю, а також інші предмети, що були спеці-ьно пристосовані чи заздалегідь заготовлені для нане-тілесних ушкоджень.

'• 10 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від yKp^F Іня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

473

Таким чином, особливо злісне хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч. 1, 2 або ч. З ст. 296 КК України, і додатково характеризується знаряддями вчинення злочину.

Закон виділяє дві групи предметів, застосування чи спроба застосування яких у процесі хуліганства дає підстави визнати хуліганство особливо злісним і кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України:

вогнепальна і холодна зброя;

інші предмети, спеціально пристосовані для нане

сення тілесних ушкоджень.

За своїми юридичними особливостями ці предмети як знаряддя злочину розподіляються на дві групи:

всі види вогнепальної та холодної зброї; застосу

вання чи спроба застосування цих предметів у процесі

хуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння

за ч. 4 ст. 296 КК України;

інші предмети; застосування чи спроба застосування

цих предметів у процесі хуліганства дає підстави для

кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України лише у тих

випадках, якщо ці предмети були винним заздалегідь

спеціально пристосовані або заготовлені для нанесення

тілесних ушкоджень.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які були пристосовані винним для цієї мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети.

Можуть бути визнані спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень і предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ру4" на газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень і застосування чи спроба застосування яких дає підстави кваліфікувати хуліганство як особливо злісне за ч. 4 ст. 296 КК України.

Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально при

474

стосовані чи заздалегідь заготовлені для заподіяння тілесних ушкоджень, не може бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України.1

Застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної зброї, ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих чи заздалегідь заготовлених для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 296 КК України не лише у тих випадках, коли винний за їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, але й тоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян.2

До першої групи належать всі види вогнепальної зброї (нарізної і гладкоствольної) не тільки заводського, але й кустарного виробництва. Вогнепальною визнається зброя, призначена для ураження живої цілі з використанням енергії порохових газів і яка не має іншого господарського призначення. Не віднесені до вогнепальної зброї (що не мають таких властивостей і мають інше господарське призначення) пневматичні, сигнальні, стартові і будівельні пістолети, ракетниці та вибухові речовини.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до вогнепальної зброї.3

До першої групи відносяться також усі види холодної зброї - знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект

П. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від ^° червня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 283-284.

П.  12 постанови Пленуму Верховного Суду України від

!

• 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від

я 1994 р. «Про судову практику в справах про розкрадання,

•влення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бо-

'ми припасами або вибуховими речовинами».- Там само-

червня 1991 p.- Там само.- С. 283.

-

475

(багнет, стилет, ніж, кинджал, кортик, штик, кастет нунчак тощо) і призначені для ураження живої цілі.' Крім того, до першої групи належать будь-які ножі, незалежно від того, чи є вони холодною зброєю. Така законодавча оцінка суспільної небезпечності застосування чи спроби застосування в процесі хуліганських дій будь-якого ножа обумовлена тим, що, як свідчить практика, у багатьох випадках вчинення хуліганства, кваліфікованого за ч. 4 ст. 296 КК України, використовувалися (застосовувалися) ножі, які холодною зброєю не були визнані. Та й об'єктивно суспільна небезпечність застосування ножа при вчиненні хуліганських дій не залежить від довжини його леза, зручностей користування ним та інших технічних властивостей ножа. Тому застосування чи спроба застосування ножа при хуліганстві дає підстави для кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 296 КК України. Звідси випливає висновок: за ст. 296 КК України всі ножі прирівнені до холодної зброї, тобто, хуліганство, вчинене із застосуванням ножа, хоча б і не віднесеного до холодної зброї, кваліфікується за ч. 4 ст. 296 КК України.

Водночас відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, що винний застосував при вчиненні цього злочину ніж чи спробував його застосувати, чим створив реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.2

Якщо ж винний, маючи при собі ніж, його не застосовував як колючо-ріжуче знаряддя і не мав наміру застосовувати, а лише демонстрував його чи погрожував ножем, то такі дії не визнаються особливо злісним хуліганством і не можуть кваліфікуватися за ч. 4 ст. 296 КК України.

Наприклад, безпідставно були кваліфіковані з^ ч. 4 ст. 296 КК України дії М., який, будучи нетверезим, заважав роботі сільського сходу - стукав у двері клубу, кричав, демонстрував ножа завідуючому клубом T., який не пускав його у приміщення.

Судова колегія Верховного Суду України, розгля-

1              П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

8 липня 1994 p.— Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

У країни.-317.

2              Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 9 січ

1986 р. у справі Б,- Практика судів України в кримінальних спра

вах.-К., 1993.-С. 196-197.

476

нувши справу, вказала, що відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, якщо під час хуліганських дій винний застосував чи намагався застосувати ніж. Як встановлено у справі, М. його не застосовував і не створював реальної загрози для життя чи здоров'я Т. Демонстрація ножа не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК України. Тому судова колегія перекваліфікувала дії М. на ч. З ст. 296 КК України.1

Діяння кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК України лише у випадках, коли винний застосовував ніж як колючо-ріжуче знаряддя, тобто за його прямим призначенням. Коли ж винний не використовував і не намагався використати колючо-ріжучі властивості ножа, а діяв, використовуючи ніж, як звичайний предмет, не відкриваючи леза, затиснувши, наприклад, ніж у руці, то його дії немає підстав кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України. У такому випадку ніж використовується винним як будь-який інший (спеціально не пристосований) предмет для посилення удару, а не як колючо-ріжуче знаряддя, тоді як ч. 4 ст. 296 КК України передбачає застосування ножа за його прямим призначенням — як колючо-ріжуче знаряддя.

Якщо у процесі хуліганських дій застосовували ніж одні зі співучасників злочину, а інші про застосування ними ножа не були освідомлені, то за ч. 4 ст. 296 КК України кваліфікуються дії лише тих співучасників, які самі безпосередньо застосовували ніж для заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, а також тих співучасників, умислом яких охоплювалось застосування ножа при вчиненні цього злочину.2

Необґрунтовано, наприклад, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України дії К., який спільно з Ф. побив X., причому Ф. приставляв до горла потерпілої ніж. Цими діями потерпілій були заподіяні легкі тілесні Ушкодження без розладу здоров'я. Президія міського

^       Ухвала  судової  колегії  Верховного   Суду   України   від ФУДня 1986 р. у справі М- Практика судів України в кримі-Іал2ьних справах.- К., 1993.-С. 198-199.

1986     станова президії Київського міського суду від 23 лютого справР   У справі К-~ Практика судів України в кримінальних

477

суду, розглянувши справу, вказала, що сам К. ніж під час хуліганських дій не застосовував, він навіть не знав про такий намір співучасника Ф. За таких обставин застосування ножа Ф. необхідно розглядати як ексцес виконавця, а дії К. кваліфікувати за ч. 2 ст. 296 КК України.

Другу групу складають предмети (будь-які), незалежно від їх фізичних властивостей і господарського чи іншого призначення, які були заздалегідь пристосовані винним для заподіяння тілесних ушкоджень. Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які були пристосовані винним для такої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для тієї самої мети.1

Пристосувати - отже, зробити предмет більш зручним для його використання і надати йому більшої ударної сили чи уражуючого ефекту. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються: камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевий прут, горло розбитої пляшки і т. ін.

Предмети, що були використані винним під час хуліганських дій, але які не були спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підстав кваліфікувати їх застосування як особливо злісне хуліганство. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України дії Ч., який на зауваження В. ударив його піджаком по голові, у кишені якого знаходилися камінь і пляшка горілки, чим потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала, що камінь і пляшка горілки, що опинилися в кишені піджака винного, не були ним спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень. Ч. підняв камінь на дорозі не для того, щоб скористатися ним у процесі хуліганських дій, а щоб з'ясувати, хто цей камінь у нього кинув. За таких обставин, хуліганські дії Ч. не можна вважати як вчинені

1 П.  13 постанови Пленуму Верховного Суду України ві 28 червня 1991 р,— Збірник постанов Пленуму Верховного Суд) України.- С. 283-284.

478

із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, і кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України.1

Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці вчинення злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України.3

Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, що перебували поруч, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину предмети, за якими винний виходив до іншого приміщення, чи з двору заходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.

Застосування або спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної чи холодної зброї, ножів, а також інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, визнається таким їх використанням, коли винний з їх допомогою заподіює чи намагається заподіяти тілесні ушкодження або створює реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Застосування вогнепальної зброї як кваліфікуюча ознака особливо злісного хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. В інших випадках, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не може вважатися застосуванням вогнепальної зброї.

Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров'я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень - спрямовує зброю на потерпілого, замахується

Постанова президії Івано-Франківського обласного суду від жовтня 1988 р. у справі Ч.- Практика судів України в кримі-альних справах.- К., 1993.-С. 199-200.

2„ -13 постанови Пленуму Верховного Суду України від «червня 1991р.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду ^аши.-С. 383-384.

479

для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю тощо.

Якщо застосування вогнепальної зброї не створювало загрози для життя чи здоров'я оточуючих, то діяння не визнається особливо злісним хуліганством і не кваліфікується за ч. 4 ст. 296 КК України.

Помилково, наприклад, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України дії 3., який у стані алкогольного сп'яніння з хуліганських спонукань стріляв з обріза малокаліберної гвинтівки у легкову автомашину, в якій нікого не було.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що злочинний задум засудженого під час стрілянини не був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень громадянам, а вчинені дії не створювали реальної загрози для їх життя і здоров'я. За таких обставин дії 3. як такі, що за своїм характером відзначалися особливим зухвальством (злісне хуліганство), підлягають перекваліфікації з ч. 4 на ч. 1 ст. 296 КК України.

Діяння кваліфікується за ч. 4 ст. 296 КК України лише у тих випадках, коли винний при вчиненні хуліганських дій застосовував або намагався застосувати вогнепальну чи холодну зброю, ніж або спеціально пристосований предмет:

для заподіяння тілесних ушкоджень (якщо винний

не застосовував ці предмети і не намагався заподіяти

ними тілесних ушкоджень, то його дії не утворюють

особливо злісного хуліганства і за ч. 4 ст. 296 КК Украї

ни не кваліфікуються);

або коли застосування цих предметів створювало

реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян, і якщо

ця загроза охоплювалась наміром винної особи.

Використання при хуліганстві ножа чи вогнепальної зброї, що створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я людей, кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК України незалежно від того, чи намагався винний нанести удар чи заподіяти тілесні ушкодження конкретному потерпілому. Згідно з диспозицією ч. 4 ст. 296 КК України для складу передбаченого нею діяння заподіяння тілесних ушкоджень не є обов'язко-

Ухвала  судової  колегії  Верховного   Суду   України  І 12 лютого 1976 p.- Практика судів України в кримінальних справах.-С. 195-196.

480

вою ознакою. Відповідальність за ч. 4 ст. 296 КК України настає і в тому випадку, коли особа, вчинюючи хуліганські дії, застосовувала будь-який із вказаних у цій нормі предметів, створювала тим самим реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Особливо злісне хуліганство характерне тим, що застосовування вогнепальної зброї, ножів чи інших спеціально пристосованих предметів створює реальну загрозу, можливість заподіяння тілесних ушкоджень. Фактичне їх заподіяння не є обов'язковою ознакою ч. 4 ст. 296 КК України.

Погроза словами застосувати зброю, ніж чи інші спеціально пристосовані предмети, якщо вони не застосовувались і не використовувались винним під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки така погроза не є спробою застосування цих предметів і не створює реальної загрози для життя чи здоров'я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров'я людей виникає лише тоді, коли винний вчинює дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа чи інших предметів. Тільки за цими межами починається застосування чи спроба застосування вказаних знарядь.

Застосування чи спроба застосування вогнепальної зброї, ножів або спеціально пристосованих предметів є кваліфікуючою ознакою особливо злісного хуліганства лише у тих випадках, коли ці предмети використовувались винним безпосередньо в процесі вчинення хуліганських дій.

Якщо винний застосував чи спробував застосувати будь-які з цих предметів після припинення (закінчення) хуліганських дій у зв'язку, наприклад, з його затриманням, то його дії не є особливо злісним хуліганством, вони кваліфікуються за сукупністю з хуліганством (як злочини проти особи, проти порядку управління або ін.). Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі й у зв'язку із затриманням винної особи, не повинен Розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і ква-ифікується за сукупністю злочинів.1

2g            9  постанови Пленуму Верховного Суду України  від

у   5?Вня '^1 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

Хуліганство у багатьох випадках утворює сукупність з іншими злочинами. Частіше інших поруч з хуліганством вчинюються злочини, передбачені п. 7 ч„ 2 ст. 115 КК, ч. 1 ст. 121 КК, статтями 129, 263 КК України.

Вбивство чи замах на вбивство з хуліганських спонукань кваліфікується лише за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК або за ст. 15 і п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України. За сукупністю з хуліганством це діяння кваліфікується лише у випадках реальної сукупності, тобто тоді, коли вбивству передувало вчинення хуліганських дій або коли вони були вчинені після вбивства.

Як роз!яснив Пленум Верховного Суду України, у випадках, коли, крім убивства з хуліганських мотивів, винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність), скоєне кваліфікується за відповідною частиною ст. 296 КК України та статтею КК України, яка передбачає відповідальність за вбивство.1

Наприклад, за п. 1, 4, ч. 2 ст. 115 КК і ч. 2 ст. 296 КК України були кваліфіковані дії П., який у дворі будинку потерпілих М. і К. вчинив особливо зухвалі хуліганські дії, а потім через деякий час вчинив убивство М. і К.2

За ч. 2 або ч. 4 ст. 296 і ч. 1 ст. 121 КК України діяння кваліфікується як у випадках реальної, так і ідеальної сукупності злочинів. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 2, 3 або ч. 4 ст. 296 КК, та залежно від наслідків ушкодження - відповідною частиною ст. 121 КК України. Заподіяння під час хуліганства смерті з необережності також кваліфікується за сукупністю - за відповідною частиною ст. 296 КК та за ст. 119 КК України.3

1              П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від

1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини

проти життя і здоров'я людини».— Збірник постанов Пленуму

Верховного Суду України.-С. 169-170.

2              Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украиньь-

К., 1995.-С. 93-97.

3              П   ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України

t квітня 1994 р- Збірник постанов Пленуму Верховного СуДУ України.-С. 178.

482

За сукупністю з хуліганством кваліфікується також навмисне пошкодження або знищення чужого майна за обтяжуючих обставин, вчинене з хуліганських мотивів. Такі дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 194 КК та відповідною частиною ст. 296 КК України.1

Хуліганські дії, вчинені з використанням чи застосуванням вогнепальної зброї, викраденої винним або виготовленої чи придбаної ним незаконно, а так само з використанням чи застосуванням холодної зброї, яку винний виготовив або носив незаконно, кваліфікуються за сукупністю злочинів: за ч. 4 ст. 296 КК і відповідними частинами ст. 262 чи ст. 263 КК України.

Об'єктивно деякі злочини порушують громадський порядок і мають чимало ознак, подібних до хуліганства, наприклад, масові заворушення (ст. 294 КК України), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок (ст. 293 КК України).

Масові заворушення, на відміну від хуліганства, припускають наявність натовпу, який діє за різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчинюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчинюють збройний опір владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на деякий час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки.

При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок.

На відміну від масових заворушень, дії, передбачені ст. 293 КК України, можуть виходити не з натовпу, а від окремої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями.

Дії, передбачені ст. 293 КК України, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише порушусь громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств та організацій, роботу транспорту або по-язані з явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим

2g            14 постанови Пленуму Верховного Суду України від

уко-^ВНЯ 1991 Р'~ Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

16*

483

Із хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, то вони додатково кваліфікуються і за ст. 296 КК України.1

Відрізняється хуліганство від інших подібних злочинів, головним чином, спрямованістю умислу, хуліганськими мотивами, незначними приводами і внутрішніми причинами вчинення дій, які грубо порушують громадський спокій і громадську моральність.

Хуліганство - злочин умисний, вчинюється з хуліганських мотивів, тобто з прагненням протиставити себе суспільству, виказати до нього явну неповагу.

Відповідальність за хуліганство настає з чотирнадцяти років ( ч. 2 ст. 22 КК України).

12.2. Злочини проти громадської моральності

Громадською моральністю називаються суспільні відносини, які утворюються на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забороняють поведінку, що не є відповідною до цих цінностей.

Норми моралі є найпершим, найважливішим і найпотужнішим регулятором поведінки людей, вони є орієнтиром і регулятором оцінки вчинків, найважливішим засобом розвитку особи і суспільства.

У житті суспільства громадська моральність займає особливе місце - вона є найголовнішим регулятором поведінки людей, вона є підґрунтям права і законедавсіва. Право і законодавство можуть діяти лише у суспільстві, де є, де діє громадська моральність. Закони слабкі, якщо слабка моральність,- писав Цицерон. Закони слабкі-шають і в суспільстві, в якому падає моральність, зростає насильство, жорстокість, розпуста.2

1              П.  15 постанови Пленуму Верховного Суду України від

28 червня 1991 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного СуДУ

України,-С. 284-285.

2              Цицерон. Диалоги. О государстве - о законах.- М., 1966.-

С. 102-103.

484

Тому кримінально-правова охорона громадської моральності має неабияке суспільне значення.

На охорону громадської моральності спрямовані норми статей 297-304 розділу XII Кримінального кодексу України.

12.2.1. Наруга над могилою

Наруга над могилою є посяганням на громадську моральність, а також на честь та гідність пам'яті померлих.

За статтею 297 КК кваліфікуються руйнівні дії (роз-риття могили, руйнування пам'ятника на могилі, знищення чи пошкодження насаджень, квітів, загороди тощо), а також викрадення предметів, що знаходяться на могилі або в могилі (труни, одежі, пам'ятника, вінків тощо). Наруга над могилою, яка охороняється державою як пам'ятка історії, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 298 КК і ст. 297 КК України.

Наруга над могилою - діяння умисне. Необережне пошкодження могили складу злочину не містить.

Відповідальність за наругу над могилою настає з шістнадцяти років.

12.2.2. Зруйнування пам'яток історії та культури

Склад злочину, передбаченого ст. 298 КК, утворюють:

а) нищення;

б)руйнування;

в) псування пам'яток історії, культури або об'єктів, Що мають особливу історичну або культурну цінність.

Перелік пам'яток історії та культури наведено у Законі від 13 липня 1978 р. «Про охорону і використання пам'яток історії і культури» (Відомості Верховної Ради УРСР.-1978.-№ ЗО-Ст. 426).

Перелік природних об'єктів, що охороняються державою, визначено Законом від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» (Відомості Верховної Ради України.- 1991- № 41.-Ст. 546).

За частиною 1 статті 298 КК кваліфікується умисне знищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

485

Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії і культури, які мають особливу історичну чи культурну цінність, кваліфікується за ч. 2 ст. 298 КК, а вчинення таких дій посадовою особою - за ч. З ст. 298 КК.

Відповідальність за діяння, передбачене ст. 298 КК, настає лише при умисному його вчиненні. Необережне знищення, зруйнування чи пошкодження пам'яток історії, культури чи природних об'єктів може тягти відповідальність за ст. 196 КК України.

Відповідальність за знищення чи пошкодження пам'яток історії, культури чи природних об'єктів настає з шістнадцяти років.

12.2.3. Жорстоке поводження з тваринами

Діяння, передбачене ст. 299 КК України, посягає на громадську моральність.

Об'єктивну сторону злочину утворюють дії, якими тваринам чи птахам заподіюються ушкодження, страждання, мучення їх биттям, голодом, опіками, якщо такі дії спричинили загибель або каліцтво тварин чи птахів, а також нацькування тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів.

Відповідальність за ст. 299 КК України настає незалежно від виду тварин чи птахів, належності (чиї вони), кількості та способів і знарядь жорстокого поводження з ними. Не утворює складу цього злочину знищення шкідників сільськогосподарського виробництва, лісового чи мисливського господарства.

За частиною 1 ст. 299 КК кваліфікується знущання над тваринами, що належать до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування тварин одна на одну, вчинене із хуліганських чи корисливих мотивів.

Жорстоке поводження з тваринами у присутності малолітнього (особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку) кваліфіковується за ч. 2 ст. 299 КК.

Жорстоке поводження з тваринами вчинюється умисно. Необережне ушкодження тварини кримінальної відповідальності не тягне.

Відповідальність за жорстоке поводження з тваринами настає з шістнадцяти років.

486

12.2.4. Ввезення,, виготовлення

або розповсюдження творів,

що пропагують культ насильства

і жорстокості

Ввезення в Україну з метою збуту чи розповсюдження, а також виготовлення, збут, розповсюдження або зберігання з метою збуту чи розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також примушування до участі у їх створенні, є посяганням на громадську моральність і кваліфікується за ч. 1 ст. 300 КК України.

Творами, що пропагують культ насильства і жорстокості, визнаються твори, в яких відображаються подробиці кривавих убивств, катувань, застосування особливо жорстоких тортур, прояви кривавого садизму, вампіриз-му і т. ін. Визнати певний твір таким, що пропагує культ насильства і жорстокості, може лише спеціальна експертиза за участю мистецтвознавців, психіатрів, сексопатологів та інших фахівців.

Склад злочину утворюють різноманітні способи виготовлення, розповсюдження, демонстрування, а також ввезення в Україну з метою розповсюдження або виготовлення, зберігання з мето»о розповсюдження чи демонстрування творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також примушування до участі у їх створенні.

За частиною 2 ст. 300 КК кваліфікується ввезення в Україну, виготовлення, розповсюдження, зберігання кіно- та відеопродукції, з пропагуванням культа насильства та жорстокості, а також збування таких творів неповнолітнім чи розповсюдження таких творів серед неповнолітніх, а за ч. З ст. 300 КК - виготовлення чи розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, якщо таке діяння було вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або було поєднане з примушуванням неповнолітніх до участі у створенні таких творів.

Відповідальність за цей злочин настає з шістнадцяти років.

487

12.2.5. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів

Діяння, передбачене ст. ЗОЇ КК України, посягає на громадську моральність.

Порнографією називаються предмети (твори, малюнки, фотографії, відео-, кінопродукція тощо), в яких грубо натуралістичне і цинічно відображається статевий акт. Саме по собі голе тіло людини не визнається порнографією. Визнати певний предмет порнографічним можуть лише мистецтвознавці, для чого у відповідних випадках призначається мистецтвознавча експертиза.

Склад злочину утворюють різноманітні способи ввезення в Україну з метою збуту чи розповсюдження порнографічних предметів, що були вчинені умисно, або їх виготовлення, перевезення або збування чи розповсюдження а також примушування до участі у їх створенні.

За частиною 1 ст. ЗОЇ КК кваліфікується ввезення в Україну творів, зображень чи інших предметів порнографії з метою їх збуту чи розповсюдження або їх виготовлення з метою збуту чи розповсюдження, а також примушування до участі у їх створенні.

За частиною 2 ст. ЗОЇ КК кваліфікується збування серед неповнолітніх порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження, а за ч. З ст. ЗОЇ КК -вчинення таких дій повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні таких творів.

Відповідальність за ввезення в Україну і розповсюдження порнографії настає з шістнадцяти років. Фотрмо-делі та інші виконавці порнографічних творів (кіно-, відео-продукції, фотографій, звукозапису тощо) підлягають кримінальній відповідальності як співучасники злочину і їх дії кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 та ст. ЗОЇ КК України.

12.2.6. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

Діяння, передбачене ст. 302 КК України, посягає на громадську моральність. За ч. 1 ст. 302 КК кваліфікуються дії, спрямовані на придбання, володіння і функціонування певного приміщення (дому, квартири, кімнати

488

тощо) як придатного місця для інтимних побачень і статевих стосунків протягом певного часу, а також звідництво - пошуки осіб, бажаючих зайнятися розпустою чи проституцією, надання їм можливості для цього заняття і створення необхідних умов.

За частиною другою ст. 302 КК України кваліфікується створення або утримання місць розпусти з метою наживи або особою, раніше судимою за таке діяння, або вчинення такого діяння організованою групою, а якщо до вчинення такого діяння було залучено неповнолітнього, то скоєне утворює злочин, що передбачений ч. З ст. 302 КК.

Створення або утримання місць розпусти або звідництво вчинюється умисно. Необережним цей злочин бути не може.

12.2.7. Проституція

Проституцією називається добровільне і постійне надання послуг сексуального характеру за гроші всім бажаючим.

Послугами сексуального характеру можуть бути різні види статевого акту:

а)             нормальний, природний фізіологічний статевий акт

чоловіка з жінкою;

б)            статевий акт між особами жіночої статі - «лесбіян-

ство» (цей вид статевого збочення має назву від грецько

го острова Лесбос, де таке збочення виникло у стародав

ні часи);

в)             статевий акт між особами чоловічої статі - «мужо-

лозство»;

г)             інші види статевого збочення.

Не визнаються проституцією:

а)             одноразовий статевий акт за гроші;

б)            постійні добровільні статеві акти за гроші з одним

чоловіком чи з однією жінкою;

в)             постійне надання послуг сексуального характеру

всім бажаючим безоплатно.

За ч. 1 ст. 303 КК кваліфікується систематичне (постійне протягом певного часу) заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання Доходу.

За ч. 2 ст. 303 КК кваліфікується примушування або •тягненя у заняття проституцією, тобто надання сек-

489

суальних послуг за плату Із застосуванням насильства чи погрози його застосування, або із застосуванням погрози знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману. Способами такого примушування, втягнення можуть бути:

а)             застосування насильства (побоїв, тілесних ушко

джень тощо);

б)            погрози застосувати насильство; знищити чи по

шкодити майно;

в)             шантаж - розповсюдження дійсних відомостей чи

різних вигадок;

г)             обман - різні неправдиві обіцянки, відомості.

За частиною 3 ст. 303 КК кваліфікується втягнення у зайняття проституцією неповнолітнього і вчинення такого діяння організованого групою.

За частиною 4 ст. 303 КК кваліфікується сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.

Проституція - злочин умисний, вчинюваний з метою отримання прибутків за послуги сексуального характеру.

Відповідальність за проституцію настає з шістнадцяти років.

12.2,8. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Діяння, передбачене ст. 304 КК України, посягає на фізичний і моральний розвиток молоді.

За статтею 304 КК кваліфікується втягнення неповнолітніх (осіб віком до вісімнадцяти років):

а)             у злочинну діяльність - залучення до вчинення хо

ча б одного злочину;

б)            у заняття пияцтвом - залучення до вживання алко

голю - хоча б у кількох епізодах протягом одного дня;

в)             у заняття жебрацтвом - постійним випрошуванням

грошей, продуктів, товарів у сторонніх осіб;

г)             у заняття азартними іграми - залучення до гри на

гроші чи на інші матеріальні цінності, а також викорис

тання неповнолітніх для здобування засобів для існуван

ня за рахунок потерпілих.

490

Втягненням неповнолітніх у антигромадську діяльність визнається застосування для цього будь-яких засобів - переконання, підкупу, залякування, обману, обіцянки, пропозиції тощо. Вчинення при цьому щодо неповнолітнього іншого злочину (погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень і т. ін.) утворює сукупність злочинів. Не може бути втягненням бездіяльність дорослої особи, яка лише не заборонила чи не перешкодила неповнолітньому взяти участь у вчиненні злочину, у пияцтві, в азартній грі тощо.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво тощо вчинюється умисно, з метою використати неповнолітнього.

Відповідальними за діяння, передбачене ст. 304 КК України, є лише дорослі особи.1 При цьому доросла особа підлягає відповідальності за ст. 304 КК України і за співучасть у тому злочині, до вчинення якого вона залучила неповнолітнього.

Якщо неповнолітній не є суб'єктом вчиненого діяння, то доросла особа визнається виконавцем обох злочинів.