14. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ

Злочини, що передбачені розділом XIV Кримінального кодексу України, посягають на обороноздатність України і на її державний суверенітет.

14.1. Посягання на обороноздатність України

Обороноздатність України - це боєготовність і боєздатність Збройних Сил України, їх готовність до захисту України від посягань на її незалежність і територіальну Цілісність. Обороноздатність держави визначається ступенем п підготовки до захисту від агресії, здатністю дати '}Дсіч агресорові. Забезпечується така спроможність сум-нним виконанням службових обов'язків кожним громадянином   України,  сприянням  зміцненню  обороно-Датності держави.

фимінальний кодекс України передбачає відпові-Ільність за діяння, які завдають суттєвої шкоди оборо-зздатності України.

2-75

513

14,1.1, Розголошення державної таємниці

Розголошення державної таємниці шкодить головним засадам державних інтересів України у сфері оборони, економіки і державної безпеки взагалі. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» від 24 січня 1994 р. державною таємницею е відомості про оборону, економіку, зовнішні відносини, державну безпеку і т. ін. (Голос України.- 1994.- 10 березня).

Не визнається державною таємницею інформація про стихійні лиха і катастрофи, про здоров'я та життєвий рівень населення, стан правопорядку, про неправомірні дії державних органів і посадових осіб. Відомості визнає державною таємницею Державний комітет України з питань державних секретів на підставі рішень Державних експертів з питань таємниць.

Розголошенням є повідомлення про такі відомості хоча б одній сторонній особі будь-яким чином - у розмові, в листі, по телефону чи якимось іншим способом. Сутність розголошення полягає в тому, що відомості, які є державною таємницею, стали відомі особі, яка не повинна їх знати, тобто сторонній особі.

Розголошення державної таємниці є і дією і наслідком -таємниця стала відомою сторонній особі. З моменту розголошення державної таємниці (передачі інформації про таємницю) злочин вважається закінченим.

За ч. 1 ст. 328 КК кваліфікується розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з використанням службових обов'язків, за відсутністю ознак державної зради або шпигунства.

Суб'єктивно розголошення державної таємниці може бути умисним (при похвалі, намірі виказати свою поінформованість) і необережним, необачним.

Відповідальними за розголошення державної таємниці можуть бути лише особи, яким ці відомості були довірені або особи, яким ці відомості стали відомі по службі чи роботі. В інших випадках повідомлення іншим особам про державні таємниці складу цього злочину не містить.

За частиною 2 ст. 328 КК кваліфікується вчинення цього злочину за обтяжуючих обставин. Кваліфікую40

514

ознакою ч. 2 ст. 328 КК є спричинення розголошенням державної таємниці тяжких наслідків - таємниця, наприклад, стала відома іноземній розвідці, або якщо внаслідок цього було втрачено пріоритет на важливий для оборони чи економіки винахід тощо.

14,1.2, Втрата документів, що містять державну таємницю

Втрата документів, що містять державну таємницю, як і втрата предметів, відомості про які є державною таємницею, посягають на державні інтереси України у сфері оборони, економіки і державної безпеки взагалі.

За ч. 1 ст. 329 КК кваліфікується діяння, яке має сукупність об'єктивних ознак: а) вихід документів або предметів із володіння особи, якій вони були довірені; б) порушення відповідальною особою встановлених правил зберігання таких документів чи предметів; в) виникнення у зв'язку з цим можливості ознайомитися з ними стороннім особам.

Об'єктивну сутність цього злочину утворює не вихід документа чи предмета з володіння відповідальної особи (втрата), а можливість внаслідок втрати ознайомитися з ними стороннім особам. Тому в діях відповідальної особи складу злочину немає, якщо вона втратила документ чи предмет (вони вибули із її володіння), але можливості ознайомитися з ними стороннім особам не було, наприклад, у випадку, коли відповідальна особа помилково спалила документ разом із паперами, що підлягали знищенню. Рівним чином, немає складу злочину в діях особи, яка втратила документ чи предмет, але правил їх зберігання не порушила, наприклад, документи були викрадені. Якщо особа, якій такі документи чи предмети були Довірені, хоча і не втратила їх назавжди, а вони лише на Деякий час вийшли з її володіння, наприклад, залишені (забуті) у громадському транспорті чи в іншому громадському місці, і цим була створена можливість стороннім особам ознайомитися з ними, то в її діях є склад злочину, передбаченого ст. 329 КК України.

Якщо внаслідок втрати документів, що містять дер-

Исавну таємницю, настали тяжкі наслідки (таємниця ста-

17*

1 відомою політичному супротивнику, втрачено при-

орітет на винахід тощо), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 329 КК.

Втрата документів чи предметів, що містять державну таємницю, вчинюється лише необережно. Втратити, загубити умисно неможливо, оскільки свідомість і воля у таких діях відсутні.

Відповідальними за втрату таких документів чи предметів є лише особи, яким ці документи чи предмети були довірені по службі чи роботі.

14.1,3. Передавання або збирання

відомостей, що становлять конфіденційну

інформацію, яка є власністю держави

Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 330 КК України, полягає у передаванні або збиранні з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства (ч. 1 ст. 330 КК), чи інших відомостей іноземним організаціям, які можуть їх використати на шкоду інтересам України.

За ч. 1 ст. 330 КК кваліфікуються збирання відомостей, що становлять службову таємницю, і передача їх іноземній організації.

Предметом злочину, передбаченого ст. 330 КК, визнаються: а) економічні, науково-технічні, б) інші відомості, що є конфіденційною інформацією, яка є власністю держави.

Діяння, передбачене ч. 1 ст. 330 КК, вчинене повторно, або з корисливих мотивів чи за попередньою змовою групою осіб або якщо воно спричинило тяжкі наслідки для інтересів держави, кваліфікується за ч. 2 ст. 330 КК.

Вчинюється діяння, передбачене ст. 330 КК, умисно.^

Відповідальними за збирання і передачу відомостей які становлять службову таємницю, можуть бути л особи, яким ці відомості були довірені або стали по службі чи роботі.

14.2. Посягання на державний суверенітет України

На державний суверенітет посягають три із злочинів розділу XIV КК - незаконний перехід державного кордону (ст. 331 КК) незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК), і порушення правил міжнародних польотів (ст. 334 КК).

14.2,1. Незаконне перетинання державного кордону України

Незаконний перехід державного кордону порушує встановлений порядок виїзду з України і в'їзду в Україну.

За ч. 1 ст. 331 КК кваліфікується перехід (незалежно від способу і напрямку) державного кордону України незаконно, без належного дозволу відповідних державних органів. Документами на право виїзду і в'їзду через державний кордон є закордонний паспорт, спеціальна віза або інші документи.

Незаконний перехід державного кордону особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин, кваліфікується за ч. 2 ст. 331 КК України.

Незаконний перехід державного кордону, поєднаний із застосуванням зброї, кваліфікується за ч. З ст. 331 КК України.

З суб'єктивної сторони незаконний перехід державного кордону має склад злочину лише при умислі. Необережний, в результаті помилки, перехід державного кордону складу злочину, передбаченого ст. 331 КК, не містить.

Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 331 перехід державного кордону України громадянином іноземної держави без установленого документа або дозволу для використання права притулку, перед->аченого ст. 26 Конституції України, а також з метою абуття статусу біженця. Не утворює складу злочину рибуття в Україну без встановлених документів її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

517

14.2.2. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України посягає на недоторканність державного кордону.

Незаконним визнається переправлення осіб через державний кордон України, якщо воно вчинюється без закордонного паспорта, без спеціальної візи чи Іншого дозволу компетентних органів України.

За ч. Î ст. 332 КК кваліфікується:

а)             організація незаконного переправлення осіб через

державний кордон України;

б)            керівництво незаконною переправою осіб через

державний кордон України;

в)             сприяння незаконному переправленню через дер

жавний кордон України порадами, вказівками, наданням

засобів (коштів, документів, транспорту тощо) або усу

ненням перешкод.

Вчинення діяння повторно або за попередньою змовою групою осіб утворює кваліфікований склад цього злочину і кваліфікується за ч. 2 ст. 332 КК.

Якщо незаконне переправлення осіб через державний кордон України організовує і здійснює посадова особа, то скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 332 КК і ст. 364 КК України.

Організація незаконного переходу через державний кордон України або керівництво такими діями вчинюється умисно з метою нелегально переправити певних осіб через державний кордон України.

Відповідальність за такі діяння настає з шістнадцяти років.

14.2.3. Незаконне вивезення за межі України

сировини, матеріалів, обладнання, технологій

для створення зброї, а також військової

та спеціальної техніки

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 4 березня 1993 р. «Про перелік видів сировини, ма теріалів, обладнання і технологій, що можуть використовуватися для створення зброї, військової та спеціальне техніки, вивезення яких за межі України може здійснк

518

ватися лише за спеціальним дозволом державних органів», склад злочину утворює вивіз за межі України таких матеріалів, сировини або обладнання без належного дозволу Урядової комісії з експортного контролю.

Незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій для створення зброї, а також військової чи спеціальної техніки, посадовою особою утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 333 КК і ст. 364 чи ст. 365 КК.

Вивіз за межі України заборонених матеріалів, сировини чи обладнання вчинюється умисно.

Відповідальність за діяння, передбачене ст. 333 КК, настає з шістнадцяти років.

14.2.4. Порушення правил міжнародних польотів

Стаття 58 Повітряного кодексу України (Відомості Верховної Ради України.- 1993.- № 25.- Ст. 274) встановлює порядок і правила вильоту з України і вльоту в Україну, маршрути, висоту польоту, місця посадок, повітряні ворота.

Міжнародними угодами можуть визначатися й інші порядок і правила вльоту в Україну і вильоту з України.

Незаконний вліт в Україну або незаконний виліт з України порушує встановлений порядок в'їзду чи виїзду з України через державний кордон.

За статтею 334 КК кваліфікується одне з діянь:

незаконний вліт в Україну;

незаконний виліт з України;

недотримання зазначеного у дозволі маршруту по

льоту;

порушення зазначених у дозволі місць посадки, по

вітряних воріт вльоту-вильоту чи висоти польоту.

Злочин, передбачений ст. 334 КК, може бути вчинений умисно і необережно. Виліт з України чи вліт в Україну без належного дозволу в результаті стихійного лиха, аварії судна чи втрати орієнтування складу злочину не Утворюють.

Суб'єктами незаконного перельоту державного кордону є члени екіпажу повітряного судна. Пасажири, які використали повітряне судно для незаконного вльоту чи ильоту, підлягають відповідальності за незаконне пере-Гинання державного кордону за ст. 331 КК України.

519

Особи, винні в угоні повітряного судна, підлягають відповідальності за сукупністю злочинів, передбачених ст. 331 і ст. 278 КК України.

14.2.5. Ухилення від призову на строкову військову службу

Конституція України покладає на кожного громадянина України обов'язок захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України (ст. 65).

Ухилення від призову на строкову військову службу є порушенням цього конституційного обов'язку і посяганням на комплектування Збройних сил України, на їх обороноздатність. Законом України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 27. -Ст. 385) встановлений загальний військовий обов'язок громадян України пройти строкову військову службу.

За ст. 335 КК, кваліфікуються всі можливі види і способи ухилення від призову на строкову військову службу: симуляція хвороби, заподіяння собі тілесних ушкоджень, фальшування документів, підкуп працівників військкомату і т. ін.

Кримінальна відповідальність призовника виключається у випадках неявки на службу з поважної причини -хвороби, смерті близької людини, стихійного лиха та інших, які дійсно перешкодили можливості з'явитися на виклик до служби.

Ухилення від призову на строкову військову службу -злочин умисний.

Суб'єктами відповідальності за злочин, передбачений ст. 335 КК, є лише громадяни України, які досягли встановленого законом віку призову на строкову військову службу, визнані призовною комісією придатними до військової служби і отримали виклик на відправку у військову частину.

Ухилення від призову на військову службу карається обмеженням волі на строк до трьох років.

14.2.6. Ухилення від призову зя мобілізацією

Згідно з п. 20 ст. 106 Конституції України та Законом України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» загальна та часткова мобілізація в Україні оголошується Президентом України-

Всі громадяни України, що підлягають мобілізації, повинні з'явитися в зазначені пункти і строки. Неявка без поважних причин за мобілізацією кваліфікується за ст. 336 КК України. Всі інші ознаки цього злочину тотожні ознакам злочину, передбаченого ст. 335 КК України.

14.2.7. Ухилення військовозобов'язаного від навчальних зборів чи військового обліку

Згідно із Законом України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України- 1992.-№ 27- Ст. 385) військовозобов'язані - громадяни, які перебувають у запасі, - зобов'язані з'являтися на навчальні або перевірні збори і дотримуватися правил військового обліку.

Порушення вимог цього закону - ухилення від зборів чи від обліку - кваліфікується за ст. 337 КК. Ухиленням визнається категорична відмова з'явитися на збори чи на облік без поважних причин.

Ухилення від зборів, поєднане із заподіянням собі покалічення чи із симуляцією хвороби або з підробкою документів чи іншого обману, визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах.

Діяння, передбачене ст. 337 КК, вчинюється умисно, з метою ухилитися від зборів чи військового обліку.

Відповідальними за це діяння є лише військовозобов'язані, тобто особи, які зараховані в запас.