15. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПОРЯДКУ УПРАВЛІННЯ

Розділ XV Кримінального кодексу України називається: Злочини проти авторитету державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян1 і об'єднує статті, якими передбачається відповідальність

—            —.—

Така назва розділу є невідповідною, оскільки вона занадто <ує родовий об'єкт злочинів, що віднесені до цього розділу. 5 посягають на авторитет органів державної влади, наприклад, огрози чи насильства щодо працівників органів державної влади Іст 345, 346 КК), самоправство (ст. 356 КК), викрадення чи під-яэлення документів (ст. 357 КК), пошкодження ліній зв'язку О КК) та деякі інші. Тому краще, відповідніше до йото змі-v, називати цей розділ - злочини проти порядку управління.

521

за посягання на всі сфери державного управління. Система суспільних відносин, що є державним управлінням, виступає родовим об'єктом цих злочинів. Родовий об'єкт злочинів проти порядку управління визначає їх суспільну небезпечність та важливість кримінально-правової боротьби з ними. Безпосередніми об'єктами злочинів проти порядку управління є конкретні суспільні відносини, що утворюють окремі сфери державного управління. Переважна більшість злочинів проти порядку управління містять так звані формальні склади злочинів, тобто злочинні наслідки таких діянь лежать за межами складів злочинів, а тому встановлювати їх і доказувати не потрібно. До таких належать діяння, передбачені статтями 338-346, 349-351 КК України.

15.1. Наруга над державними символами

Публічна наруга над державними символами посягає на її авторитет.

Предметами злочину визнаються Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн України, які встановлені ст. 20 Конституції України. Згідно з ч. 6 ст. 20 Конституції України опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом.

Наругою визнаються дії, якими висловлюється чи демонструється зневага до державних символів - знищенням, пошкодженням, вчиненням непристойних написів чи малюнків.

За ч. 1 ст. 338 кваліфікується публічність наруги, тобто вчинення певних дій у громадських місцях, під час проведення масових заходів - зборів, мітингів, демонстрацій тощо або в присутності певної кількості громадян.

Діяння вчинюється умисно з метою підірвати авторитет Держави, виказати неповагу до її символів.

За частиною 2 ст. 338 КК кваліфікується публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави.

Відповідальність за наругу над символами Держави настає з шістнадцяти років.

522

15.2. Незаконне підняття Державного Прапора України

Згідно з Женевською конвенцією про відкрите море від 29 квітня 1958 р. національна належність судна визначається прапором тієї держави, під яким воно плаває. Тому всі морські судна у відкритому морі використовують прапор своєї держави.

Порушення цих міжнародних правил, тобто підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без відповідного дозволу, кваліфікується за ст. 339 КК України.

Відповідальність за незаконне підняття Державного Прапора на судні настає з шістнадцяти років. Відповідальними можуть бути капітан судна, а також члени екіпажу.

15.3. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

Конституцією України громадянам гарантується право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39).

За статтею 340 КК України кваліфікується незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, якщо таке діяння було вчинене посадовою особою або із застосуванням фізичного насильства.

Фізичне насильство у ст. 340 КК охоплює заподіяння потерпілому легких чи середньої тяжкості тілесних Ушкоджень, побоїв чи інших незначних дій. Ст. 340 КК не охоплює заподіяння потерпілому тяжких тілесних Ушкоджень або застосування психічного насильства -погроз. У таких випадках скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 340 і ст. 121 КК чи ct. 129КК.

Відповідальними за ст. 340 КК є всі осудні особи, які ^осягли шістнадцятирічного віку.

523

15.4. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення державних або громадських будівель чи споруд посягає на громадський порядок і відносини власності.

Предметами злочину можуть бути будь-які державні або громадські будівлі чи споруди (магазини, банки, пошта, телеграф, гаражі, школи, стадіони, театри тощо).

За статтею 341 КК кваліфікується захоплення таких будівель чи споруд, вчинене з метою користування ними або з метою перешкодити нормальній роботі установ, підприємств чи організацій, що використовують ці будівлі чи споруди. Якщо захоплення будівель чи споруд супроводжувалось насильством або знищенням чи пошкодженням майна, то вчинене кваліфікується сукупністю злочинів (ст. 340 КК та ст. 194 КК чи статті 121-122 КК, ч. 2 ст. 350 КК України).

Діяння, передбачене ст. 340 КК, вчинюється умисно.

Відповідальність за протиправне захоплення державних або громадських будівель чи споруд настає з шістнадцяти років.

15.5. Опір представникові влади,

працівникові правоохоронного органу

або представникові громадськості

Опір представникам влади або представникам громадськості посягає на авторитет і діяльність органів влади та громадських організацій.

Опором як об'єктивним проявом цього злочину називається активна протидія, спрямована на перешкоду виконанню представникам влади чи громадськості своїх обов'язків. Опір може чинитися запиранням приміщення, знищенням документів, перешкоджанням діяти певним чином тощо.

Не визнається опором непокора, тобто відмова виконати повторені неодноразово вимоги - вийти з приміщення, розійтися, передати чи видати документ тощо.

Потерпілими від цього злочину визнаються представники влади (депутати, судді, слідчі, прокурори, працівники міліції, служби безпеки і т. ін.), які виконують свої

524

службові обов'язки, а також представники громадськості (позаштатні співробітники міліції, представники громадськості, виділені для охорони громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, демонстрацій тощо), які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, тобто припиняють правопорушення і затримують правопорушників.

За частиною 1 ст. 342 КК кваліфікується опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків. За ч. 2 ст. 342 КК кваліфікується опір, що був вчинений при виконанні працівниками правоохоронних органів, членами громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцями обов'язків по охороні громадського порядку, тобто під час припинення ними правопорушень чи затримання правопорушників. '

Працівниками правоохоронних органів згідно зі ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» визнаються працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової адміністрації, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інших органів, які виконують правоохоронні функції. Працівники цих органів визнаються потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов'язки, перебуваючи на службі, а й тоді, коли вони припиняли правопорушення у неробочий час з власної ініціативи.2

Вчинення опору із застосуванням насильства (нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень або з погрозою застосувати таке насильство) чи примушування потерпілих виконати незаконні вимоги визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. З ст. 342 КК України.

П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 266.

П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 черв-и* 1992 року.- Там само.- С. 265-266.

525

Якщо при вчиненні опору представникам влади чи громадськості були заподіяні побої, тілесні ушкодження, то скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 342 КК та відповідними частинами статті 345 КК чи статті 350 КК.

Опір представникам влади чи громадськості вчинюється умисно з метою перешкодити їх діяльності.

Відповідальність за ст. 342 КК настає з шістнадцяти років.

15.6. Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу

Втручанням у службову діяльність працівників міліції, прокуратури і служби безпеки визнаються дії, які характеризуються примусом - шантажем, погрозами тощо.

Не можуть бути визнані втручанням звернення, прохання, скарги, умовляння тощо, оскільки такі дії не характеризуються примусом і, крім того, згідно зі ст. 40 Конституції України громадяни мають право звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

За ч. 1 ст. 343 КК кваліфікуються примусові дії, вчинені з метою перешкодити виконанню працівником міліції, прокуратури чи служби безпеки своїх службових обов'язків або домогтися прийняття неправомірних рішень.

Згідно з Законом України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» працівниками правоохоронних органів визнаються працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової адміністрації, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які виконують правозастосовчі або правоохоронні функції.

Такі ж примусові дії, які перешкодили запобіганню злочину чи затриманню злочинця або вчинені посадовою особою з використанням нею своїх посадових повнова-

1              П.  11  постанови Пленуму Верховного Суду України від

26 червня 1992 p.- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

України.- С. 269-270.

2              Там само.- С. 265-266.

526

жень (наприклад, у разі, якщо потерпілий є підлеглим посадової особи чи перебуває в іншій службовій залежності від винного), кваліфікуються за ч. 2 ст. 343 КК України.

Якщо втручання було поєднане з насильством чи погрозою вчинити насильство, заподіянням тілесних ушкоджень, знищенням або пошкодженням майна потерпілого, то скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 342, 345, 347 і ст. 343 КК України.

Втручання у службову діяльність працівників міліції, прокуратури і служби безпеки вчинюється умисно з метою перешкодити їм виконувати службові обов'язки.

Відповідальність за ст. 343 КК настає з шістнадцяти років.

15.7. Втручання у діяльність державного діяча

За статтею 344 КК кваліфікується незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень (ч. 1 ст. 344 КК).

Втручання у діяльність представників влади, передбачене у ст. 344 КК, посягає на порядок державного управління.

Втручання у діяльність перелічених представників влади, вчинене посадовою особою, кваліфікується за ч. 2 ст. 344 КК.

Втручання у службову діяльність державних діячів, Що вказані у ст. 344 КК вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

527

15.8. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

Погроза є психічне насильство, яке застосовується щодо працівника правоохоронного органу (міліції, прокуратури, служби безпеки - крім судців, відповідальність за погрозу яким передбачає ст. 377 КК України) чи його близьких родичів - батька, матері, брата, сестри, дітей, діда, бабусі, онуків (ст. 32 КПК України) у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.

За ч. 1 ст. 345 КК кваліфікується погроза вбивством, насильством (заподіяння тілесних ушкоджень) чи знищення майна працівника правоохоронного органу чи близьких його родичів у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Злочин, передбачений ст. 345 КК, посягає на службову діяльність працівників міліції, прокуратури, служби безпеки та інших правоохоронних органів.

Засобами такого посягання визнаються погрози на адресу працівників правоохоронних органів або заподіяння їм чи їх близьким родичам:

а)             легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень

(ч. 2 ст. 345 КК);

б)            нанесення їм побоїв (ч. 2 ст. 345 КК);

в)             вчинення щодо них інших насильницьких дій (по

збавлення волі, зв'язування тощо) у зв'язку з виконан

ням працівником правоохоронного органу службових

обов'язків.

Вчинення таких дій щодо працівника правоохоронного органу не у зв'язку з його службовою діяльністю, а через особисті неприязні стосунки, не може кваліфікуватися за ст. 345 КК.

Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків кваліфікується за ч. З ст. 345 КК України.

Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, вчинена організованою групою, кваліфікується за ч. 4 ст. 345 КК.

528

Діяння, передбачене ст. 345 КК, вчинюється умисно з метою помсти за службову діяльність потерпілих.

Відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу за ч. 1 і ч. 4 ст. 345 КК настає з шістнадцяти років, а за ч. 2 і ч. З ст. 345 КК -з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

15.9. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

Погроза або насильство щодо представників влади чи громадськості посягає на їх авторитет, здоров'я, а також на порядок державного управління.

За ч. 1 ст. 346 КК кваліфікується погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю.

Умисне заподіяння зазначеним особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю - кваліфікується за ч. 2 ст. 346 КК, а умисне заподіяння зазначеним особам тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю - кваліфікується за ч. З ст. 346 КК.

Погроза або насильство щодо представників влади, перелічених у ст. 346 КК, вчинюється умисно і у зв'язку виконанням ними своїх службових обов'язків.

відповідальність за погрозу або насильство за ч. 1 настає з шістнадцяти років, а за ч. 2 і 3 ст. 346

чотирнадцяти років.

529

15.10= Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

Злочин, передбачений ст. 347 КК України, посягає на службову діяльність працівників міліції, прокуратури і служби безпеки.

Засобами посягання є умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу або їх близьким родичам, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, яке кваліфікується за ч. 1 ст. 347 КК.

Потерпілим від цього злочину визнаються лише працівники міліції, прокуратури, служби безпеки та інших правоохоронних органів, визначених Законом України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» (Закони України. Т. 6.-К.-1996.-С.ЗОЇ).

Знищення чи пошкодження майна потерпілих у зв'язку з їх службовою діяльністю, вчинене підпалом, застосуванням вибухових речовин чи іншим загальнонебез-печним способом або заподіяння цим смерті (хоча б одному потерпілому) чи інших тяжких наслідків, кваліфікується за ч. 2 ст. 347 КК України.

Діяння, передбачене ст. 347 КК, вчинюється умисно з метою помсти за службову діяльність потерпілого або з метою залякування потерпілого.

Відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна за ч. 1 ст. 347 КК настає з шістнадцяти років, а за ч. 2 ст. 347 КК - з чотирнадцяти років\

Стаття 347 КК України містить спеціальний склад злочину стосовно загального складу, передбаченого ст. 194 КК України, а тому така конкуренція вирішується на користь ст. 347 КК, яка має перевагу перед загальною нормою.

15о11. Посягання на життя працівника

правоохоронного органу, члена громадського

формування або військовослужбовця

Посягання на життя працівника міліції, прокуратури» служби безпеки, та інших правоохоронних органів а таї на життя  члена  громадського  формування з охоро

530

громадського порядку чи військовослужбовця є засобами посягання на службову діяльність цих осіб.

Посягання на життя працівника міліції, прокуратури чи служби безпеки та інших правоохоронних органів вчинюється у зв'язку з їх службовою діяльністю, а посягання на життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і військовослужбовця - у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку. Потерпілими від цього злочину визнаються також близькі родичі працівника правоохоронного органу.

Посягання на життя у ст. 348 КК України охоплює як заподіяння смерті потерпілому, так і замах на вбивство. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на заподіяння смерті потерпілому.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу вчинюється умисно, умисел прямий, оскільки винний діє з метою заподіяти смерть потерпілому.

Відповідальність за діяння, передбачене ст. 348 КК настає з чотирнадцяти років.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу є спеціальним видом вбивства з мотиву помсти за службову діяльність (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України). Стаття 348 КК містить спеціальний склад злочину, і тому він має перевагу перед загальним складом злочину п. 8 ч. 2 ст. 115 КК У країни.

15.12. Захоплення представника влади

або працівника правоохоронного органу

як заручника

Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника посягає на авторитет Державної влади, на життя і здоров'я її представників та їх близьких родичів.

За статтею 349 КК кваліфікується захоплення чи тримання як заручника представника влади: законодавчої -депутата відповідної ради, виконавчої - міністра, іншого представника міністерства чи відомства, представника Державної адміністрації міста, району, області та інших; судової - суддю, народного засідателя, присяжного, судового виконавця тощо чи представника правоохоронно-£°органу - Міністерства внутрішніх справ, прокуратури

Служби безпеки.

531

Стаття 349 КК містить формальний склад злочину -він вважається закінченим з моменту захоплення заручника незалежно від тривалості тримання особи як заручника і настання злочинних наслідків. Заподіяння потерпілому при захопленні і триманні легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень охоплюється ст. 349 КК і додаткової кваліфікації діяння за статтями про відповідальність за посягання на здоров'я особи (статті 122, 125, 126 КК) не потрібно. Заподіяння потерпілому при захопленні чи утримуванні тяжких тілесних ушкоджень або смерті утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 349 КК і ст. 121 чи ст. 115 КК. Захоплення і тримання заручника бандою або злочинною організацією кваліфікується за ст. 349 КК та ст. 257 КК або ст. 255 КК України.

Захоплення і утримування заручника вчинюється умисно з метою примусити орган державної влади чи державну установу або організацію чи посадову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-яких дій як умови звільнення заручника.

Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 349 КК, може бути лише:

а)             представник органу державної влади;

б)            представник правоохоронного органу або

в)             близькі родичі (мати, батько, син, донька, брат, сес

тра) представника органу державної влади чи правоохо

ронного органу.

Захоплення і тримання як заручника іншої особи, кваліфікується за ст. 147 КК України.

Відповідальності за захоплення або утримування як заручника представника органу влади чи правоохоронного органу підлягають особи, які досягли віку чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

15.13. Погроза або насильство

щодо посадової особи або громадянина,

який виконує громадський обов'язок

Злочин, передбачений ст. 350 КК, посягає на громадський порядок, а також на особисту безпеку і здоров я посадових осіб і громадян.

532

Об'єктивну сторону злочину утворює фізичне чи психічне насильство щодо посадової особи або громадського працівника. -

Психічне насильство - це погроза вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна підпалом.

Фізичне насильство - це нанесення легких тілесних ушкоджень, побоїв чи інших насильницьких дій.

Застосовується насильство при вчиненні цього злочину з метою припинити чи змінити службову діяльність посадової особи в інтересах винного або з метою помсти громадянинові за його участь у запобіганні та припинення злочинів і порушень громадського порядку.

Потерпілими від діяння, передбаченого ст. 350 КК України, є всі посадові особи, крім суддів, прокурорів, працівників органів внутрішніх справ та служби безпеки, погроза щодо яких підпадає під ознаки ст. 345 КК України, а також громадські працівники і громадяни, насильство чи погроза насильством щодо яких підпадає під ознаки ч. 1 ст. 350 КК України.

За ч. 1 ст. 350 КК кваліфікується погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом (підпалом, вибухом, затопленням тощо) щодо службової особи чи її близьких родичів або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких - кваліфікується за ч. 2 ст. 350 КК, а умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, У зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких - кваліфікується за ч. З ст. 350 КК.

^.Відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 350 КК, настає з шістнадцяти років, а за ч. 2 і ч. З ст. 350 - з чотирнадцяти років.

533

15.14. Перешкоджання діяльності народного депутата України чи депутата місцевої ради

Згідно зі ст. 86 Конституції України народний депутат України має право звернутися із запитом до органів державної влади, до керівників підприємств, установ і організацій, які зобов'язані розглянути його запит, вжити відповідних заходів і повідомити депутата про результати розгляду його запиту.

За ч. 1 ст. 351 КК кваліфікуються:

а)             невиконання посадовою особою законних вимог

народного депутата;

б)            створення штучних перешкод у роботі народного

депутата;

в)             надання народному депутатові зазнаки неправдивої

інформації.

Невиконання посадовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України або створення штучних перешкод у їх роботі чи надання їм недостовірної інформації - кваліфікується за ч. 2 ст. 351 КК.

Перешкоди діяльності народного депутата вчинюються умисно, з метою добитися певних змін у діяльності депутата.

Відповідальними за перешкоди діяльності народного депутата є лише посадові особи підприємств, установ чи організацій незалежно від їх призначення і форми власності.

15.15. Умисне знищення або пошкодження

майна посадової особи чи громадянина,

який виконує громадський обов'язок

Умисне знищення чи пошкодження майна посадової особи або громадянина за виконання цими особами посадових повноважень чи громадського обов'язку є посяганням на авторитет державної влади та на систему державного управління і відносини власності.

Діяння, передбачене ст. 352 КК, є помстою за державну чи громадську діяльність потерпілого.

Потерпілими цього злочину визнаються: а) службов особи підприємств, організацій незалежно від їх форм власності; б) громадяни, які виконують громадськиї обов'язок та в) їх близькі родичі.

534

За ч. 1 ст. 352 КК кваліфікуються дії, якими знищується чи пошкоджується майно посадової особи чи громадянина або майно їх близьких родичів (про поняття знищення і пошкодження майна ст. 194 КК).

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 352 КК у випадках вчинення його підпалом, вибухом або іншим загально-небезпечним способом, або коли знищення чи пошкодження майна призвело до загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків - заподіяння великої майнової шкоди, тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо.

Стаття 352 КК передбачає відповідальність лише за умисне знищення чи пошкодження майна.

Стаття 352 КК передбачає відповідальність за спеціальний вид знищення чи пошкодження чужого майна, а тому має перевагу перед статтею 194 КК і сукупності з нею не утворює.

Відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна посадової особи чи громадянина, який виконував громадський обов'язок, у зв'язку з виконанням цими особами своїх посадових чи громадських обов'язків за ч. 1 ст. 352 КК - настає з шістнадцяти років, а за ч. 2 ст. 352 КК - з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

15.16. Самовільне присвоєння влади або звання посадової особи

Самовільне присвоєння влади або звання посадової особи посягає на авторитет державної влади і на систему державного управління.

За статтею 353 КК кваліфікується самовільне, безпідставне присвоєння влади, яка надається законом її представникам (прокурорам, суддям, депутатам, слідчим, працівникам міліції і т. ін.), або звання посадової особи (офіцера міліції, наприклад), поєднане з вчиненням при цьому будь-яких суспільне небезпечних дій - привласнення чужого майна, позбавлення волі, доступу до таємної інформації тощо. Якщо вчинення таких дій карається кримінальним законом, то скоєне утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 146, 185, 190 КК і ст. 353 КК України.

Самовільне присвоєння влади або звання вчинюється Умисно, з метою вчинення суспільне небезпечних дій.

535

Самовільне присвоєння влади чи звання посадової особи для вчинення суспільне корисних дій (наприклад, з метою припинити правопорушення чи затримати правопорушника) складу злочину не утворює.

Цікавий приклад самовільного присвоєння військового звання надрукувала газета «Факты».1

Звільнений у 1998 році від відбування покарання за кілька злочинів, Ю. Бобилєв придбав собі форму генерала російської армії і поселився у Києві.

Для початку Ю. Бобилєв з приятелем організували координаційний центр «Асоціація співробітництва з Адміністрацією Президента, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України».

Для цього Ю. Бобилєв підробив візитки на більш гучне прізвище Юрія Горбильова. Фальшивого генерал-полковника не могли розпізнати не лише звичайні люди, але і справжні професіонали у Міністерстві оборони України, де у Ю. Бобилєва завелось чимало близьких друзів.

Мандруючи областями України, Ю. Бобилєв зайнявся посередництвом між покупцями і продавцями цукру, їздив до правління РАО «Газпром» ладнати справи українських «газових» бізнесменів, побував на прийомі у Р. Вяхірева.

Ю. Бобилєв брався за вирішення будь-яких справ і завжди їх вирішував завдяки своїм зв'язкам у Міністерстві оборони і МВС.

Кваліфікація дій Ю. Бобилєва за ст. 353 КК буде обґрунтованою тоді, коли буде доказано, що він присвоїв собі звання генерал-полковника російської армії з метою вчинення суспільне небезпечних дій. Поки що газета повідомляє лише, що Ю. Бобилєв за допомогу влаштування житла у Києві робив прозорі натяки і загадково посміхався. Якщо Ю. Бобилєв натякав на винагороду, то значить пропонував дати йому хабара. Невідомо також, за що він влаштовував справи бізнесменів у «Газпромі»?

Навряд чи за спасибі. Отже, справу Ю. Бобилєва треба розслідувати. Самі по собі дії авантюриста оригінальні і засвідчують, що Остапи Бендери у нашому житті ще не перевелися, і стаття 353 КК буде мати роботу.

Відповідальність за самовільне присвоєння влади чи звання посадової особи настає з шістнадцяти років. Посадові особи, які самовільно присвоїли собі владу ци

1 «Факты» 26 жовтня 2001 року. № 194.

536

звання іншої посадової особи з метою вчинення суспільне небезпечного діяння, підлягають відповідальності за посадовий злочин за ст. 365 КК України.

15.17. Одержання незаконної винагороди

працівником державної установи

чи організації

Одержання працівником державного підприємства, установи чи організації незаконної винагороди за виконання чи не виконання будь-яких дій з використанням службового становища посягає на авторитет органів державної влади і державного управління. Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 354 КК, є вимагання винагороди.

За статтею 354 КК кваліфікується незаконне одержання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є посадовою особою, у будь-якому виді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі способом вимагання за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

Вимаганням незаконної винагороди називається поставлення громадянина у такі умови, за яких він вимушений дати винагороду, щоб захистити свої правоохо-ронювані інтереси.

Незаконною винагородою у ст. 354 КК України визнаються будь-які матеріальні блага (гроші, майно, цінні папери тощо) або вигоди майнового характеру (майнові послуги) у значному розмірі, тобто такі, що становлять два і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочин, передбачений ст. 354 КК України, вчинюється особами, які не є посадовими. Це можуть бути технічні секретарі, референти, охоронці, провідники вагонів на залізниці і т. ін.

15.18. Примушування до виконання хїи невиконання цивільно-правових зобов'язань

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен громадя-- має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренти у підприємницькій діяльності.

537

Злочин, передбачений ст. 355 КК, посягає на свободу підприємництва. Способами цих посягань є примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконувати який-небудь договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання.

Засобами такого примусу можуть бути: а) погроза вчинити насильство над потерпілим чи близькими йому людьми (завдати удари, побої, легкі тілесні ушкодження); б) погроза знищити чи пошкодити майно потерпілого або близьких йому осіб.

За ч. 1 ст. 355 КК кваліфікується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконувати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутністю ознак вимагання (ст. 189 КК).

Вчинення діяння повторно або за попередньою змовою групою осіб, або під загрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи такого, що було поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, кваліфікується за ч. 2 ст. 355 КК України.

Якщо діяння було вчинене організованою групою (ст. 28 КК України), було поєднане з небезпечним для життя і здоров'я насильством, або якщо воно завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, то воно підпадає під ознаки ч. З ст. 355 КК України.

Діяння, передбачене ст. 355 КК, вчинюється умисно. Відповідальність за його вчинення настає з шістнадцяти років.

15.19. Самоправство

Самоправство є найзагальнішим видом злочинного діяння, оскільки будь-який злочин є самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій, правомірність яких оспорюється.

Самоправством називається самовільне, всупереч усті новленому законом порядку, вчинення будь-яких правомірність яких оспорюється юридичними чи        ч

538

ними особами, якщо такими діями було завдано значної шкоди інтересам власника чи державним або громадським інтересам або інтересам громадянина.

За ст. 356 КК кваліфікуються самоправні дії, якими заподіяно істотну шкоду державним або громадським інтересам чи охоронюваним правам та інтересам окремих громадян. Істотна шкода може бути матеріальною (заподіяння збитків на значну суму, пошкодження на значну суму майна тощо) чи моральною (перешкоджання вступу до навчального закладу, проведенню весілля тощо). Якщо заподіяна при самоправстві шкода утворює окремий склад злочину, то скоєне містить сукупність цих злочинів (наприклад, статті 121 КК, 194 КК і 356 КК України).

Самоправство вчинюється умисно. Сумлінна помилка особи стосовно правомірності її дій виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідальність за самоправство настає з шістнадцяти років.

15.20. Викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток

Викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток посягає на державне управління.

Документом називається письмовий акт, яким підтверджується юридичний факт, або яким надаються особі певні права, чи яким вона звільняється від певних обов'язків. Законом від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 48-Ст. 650) документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації фіксацією її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві.

Штампи і печатки - це прилади для оформлення документів.

Об'єктивну сторону діяння утворюють: а) викрадення; б) знищення; в) пошкодження; г) утаювання документів, штампів, печаток.

За частиною 1 ст. 357 КК кваліфікується викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів Чи печаток або заволодіння ними чином шахрайства чи

539

зловживанням особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, а якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток, то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК.

За частиною 3 ст. 357 КК України кваліфікується викрадення будь-яким способом документів у громадян (паспорта, диплома, посвідчення тощо).

Діяння вчинюється умисно, з корисливою метою або з інших особистих спонукань.

Відповідальність за викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток настає з шістнадцяти років.

15.21. Підробка документів, штампів і печаток

Фальшування (підробка) документів посягає на державне управління.

Предметом злочину є документи, які видаються державними чи громадськими організаціями, підприємствами, установами і які надають певні права чи звільняють від обов'язків (посвідчення, дипломи, атестати, трудові книжки, лікарняні листки тощо). Предметами цього злочину можуть бути також штампи, печатки і бланки.

Склад злоиину утворюють:

а)             підробка (фальшування);

б)            збут підроблених документів, штампів, печаток;

в)             використання завідомо підробленого документа.

Відповідальність за підробку (фальшування) документів, штампів і печаток не залежить від способу підробки, якості і кількості підробок.

За ч. 1 статті 358 КК кваліфікується підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи по-свідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звіль-

540

няє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Повторна підробка чи збут підробленого документа або вчинення цього діяння за попередньою змовою групою осіб визнається вчиненим за обтяжуючих обставин і кваліфікується за ч. 2 ст. 358 КК.

Використання завідомо підробленого іншими особами документа - за ч. З ст. 358 КК.

Підробка, збут і використання підроблених документів вчинюється умисно.

Відповідальність за підробку, збут і використання підроблених документів настає з шістнадцяти років. Особа, яка підробила документ, не підлягає відповідальності за його використання чи збут, а лише за підробку цього документа за ч. 1 ст. 358 КК.

15.22. Незаконне використання

спеціальних технічних засобів

негласного отримання інформації

Законом України від 18 лютого 1992 р. «Про оператив но-розшукову діяльність» (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 22.- Ст. 9) визначено, що спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації можуть застосовуватися лише тоді, коли проведення негласних пошукових заходів, слідчих чи судових дій є малоефективним або неможливим і лише з дозволу суду. У всіх інших випадках використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації буде незаконним. Згідно з Законом України «Про оперативно-роз-Шукову діяльність» оперативні підрозділи мають право негласно знімати інформацію з каналів зв'язку, контролювати телеграфно-поштові відправлення, проникати у Житлові та інші приміщення громадян з метою їх візуального спостереження тощо, лише з дозволу суду.

Склад злочину утворює використання спеціальних Гехнічних засобів негласного отримання інформації

541

без дозво'лу суду або у випадках, не передбачених законом.

Частина 1 ст. 359 КК містить формальний склад зло-чину- злочин визнається закінченим з моменту незаконного використання спеціальних технічних засобів незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів вдруге (повторно) групою осіб або якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду охоронюваним правам фізичних чи юридичних осіб або державним чи громадським інтересам, то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 359 КК.

Незаконне використання спеціальних технічних засобів вчинюється умисно з метою негласного отримання інформації.

Відповідальними за незаконне використання спеціальних технічних засобів є працівники оперативних підрозділів, які незаконно використовують спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації. Приватні особи за використання технічних засобів збирання інформації відповідають за: порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції (ст. 163 КК), порушення недоторканності житла (ст. 162 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), порушення недоторканності приватного життя (ст. 182КК).

15с23. Пошкодження ліній зв'язку

Предметами пошкодження можуть бути установи, споруди та апарати ліній зв'язку - кабельні, радіорелейні, повітряні лінії зв'язку, апарати проводового мовлення або споруди чи обладнання, що належать до складу ліній зв'язку.

За ст. 360 КК кваліфікуються такі пошкодження, які викликали тимчасове припинення зв'язку. Більш значні пошкодження ліній зв'язку утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 194 КК або ст. 277 КК і ст. 360 КК України.

Кримінальна відповідальність за ст. 360 КК настає лише при умисному пошкодженні ліній зв'язку.

Відповідальність за пошкодження ліній зв'язку настає з шістнадцяти років.

542