11. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

Останні десятиріччя XX століття характеризуються бурхливим розвитком транспорту. В сучасних умовах транспорт виконує не тільки роль засобу пересування пасажирів та вантажів. Транспортна система перетворилась на складову частину загального прогресу людства, залучаючи народи і країни до найсучасніших досягнен цивілізації у найрізноманітніших галузях. Цей прои набуває свого розвитку і в Україні, яка поряд з іншим

380

вропейськими державами має досить велику і розвинуту транспортну систему, зв'язану з багатьма країнами світу, [bo систему складають повітряний, морський, річковий, залізничний, автомобільний, магістрально-трубопровідний транспорт, метрополітени, розвинута сітка міського та позаміського електричного та різноманітного відомчого транспорту.

Від рівня безпеки функціонування транспортної системи значною мірою залежить успішне вирішення соціально-економічних програм української держави. Але разом із розвитком транспортної системи та зростанням кількості транспортних засобів зростають і рівень транспортних злочинів, і кількість загиблих і поранених на транспорті, вже не кажучи про величезні матеріальні збитки.

За роки незалежності в Україні розпочато складну роботу, спрямовану на створення нормативно-правової бази, що має забезпечити безпечність функціонування транспорту.

Серед правових заходів важливе значення у боротьбі з правопорушеннями на транспорті має правильне застосування кримінального законодавства.

У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями 276-292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але, незважаючи на це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики, при застосуванні цих норм трапляються помилки, які порушують принципи і завдання кримінального закону. Для їх попередження важливе значення має узагальнення і вивчення практичного досвіду правоохоронних органів, використання рекомендацій судової практи-

Верховного Суду України, наукових досліджень фахівців з цієї проблеми.

Іевне значення для юридичної практики має і судо-

И ПРЄЦ5ДЄНТ ~ тобто рішення суду у конкретній кри-

Ільній справі. Однак вивчення та теоретичне осмис-

ня судової практики здійснюється поки що недоста-

Дос°'    одного боку, цей важливий і цінний практичний

використовується не повною мірою, а з іншого -

Даці       ' НЄ ОТРИМУЄ  необхідних  наукових рекомен-

11.1. Порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту

Злочин, передбачений ст. 276 КК України, посягає на безпеку руху головних видів транспорту - залізничного водного,   повітряного,   загрожує   громадській   безпеці' життю та здоров'ю людей, відносинам власності.

Об'єктивна сторона діяння проявляється у:

а)             порушенні правил безпеки руху та експлуатації

транспорту, в недоброякісному ремонті транспортних

засобів, засобів сигналізації та зв'язку;

б)            створенні небезпеки для життя людей або настанні

інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276 КК), у спричиненні

потерпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних

ушкоджень чи у заподіянні великої матеріальної шкоди

(ч. 2 ст. 276 КІС), у спричиненні загибелі людей (ч. З

ст. 276 КК);

в)             наявності причинного зв'язку між порушенням за

значених правил та наслідками, що настали, чи загрозою

їх настання.

Залізничний транспорт - це всі види механічного рейкового транспорту, до якого належать залізничні шляхи сполучень, рухомий склад та їх комунікації, крім трамваю та фунікулеру.

Водний транспорт - це морський, річковий та озерний транспорт, вантажні, риболовецькі та інші судна, водні шляхи та комунікації. До водного транспорту у розумінні ст. 276 КК не належать маломірні судна - човни, яхти тощо.

Повітряний транспорт - це всі види повітряних суден: літаки, дирижаблі, гелікоптери, планери тощо (ст. 15 Повітряного кодексу // ВВР - 1993- № 25 - Ст. 274).

Відповідальність за ст. 276 КК настає лише у випадку порушення правил безпеки руху чи експлуатації цих видів транспорту.

За ч. 1 ст. 276 КК кваліфікується порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісних засобів, колій, засобів сигналізації чи зв'язку, якщо таке порушення створило небезпеку для життя людей або призвело до настання інших тяжких наслідків.

За ч. 2 ст. 276 КК кваліфікується порушення правил безпеки чи експлуатації транспорту, яке спричинило

382

терпілому середньої тяжкості чи тяжкі ушкодження або заподіяло велику матеріальну шкоду, а якщо таке 'рушення спричинило загибель людей (хоча б однієї особи),- діяння кваліфікується за ч. З ст. 276 КК.

Відповідальними за ст. 276 КК є лише працівники цих идів транспорту, діяльність яких безпосередньо пов'язана з експлуатацією та ремонтом транспортних засобів і в службові обов'язки яких входило забезпечення правил безпеки руху чи експлуатації транспорту.

Порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспорту вчинюється лише необережно - працівник транспорту, порушуючи правила безпеки руху чи ремонту, са-монадійно розраховує відвернути настання суспільно небезпечних наслідків або не передбачає їх настання, хоча має можливість їх передбачити. Умисне порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспорту утворює інший склад злочину - диверсію (ст. 113 КК) або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК).

11.2. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів

Суспільна небезпечність діяння, передбаченого ст. 277 КК, полягає у загрозі громадській безпеці, життю і здоров'ю людей.

Транспортними засобами як предметами злочину є пасажирські та вантажні платформи, мости, віадуки, тунелі, естакади, шлюзи, причали тощо.

Засоби зв'язку та сигналізації - це світлофори, семафори, радіомаяки, локатори, телефони та ін.

Зруйнуванням чи пошкодженням шляхів сполучення,

засобів зв'язку чи сигналізації визнається приведення їх

такого стану, при якому вони непридатні до викорис-

м» до виконання свого призначення, якщо цим була

ієна нормальна робота транспорту або була ство-

» небезпека для життя людей чи настання інших тяж-

Шя "аслідків <ч; * ст- 277 кк)- -Якщо пошкодження чи засобів сполучення призвело до заподіяння юму середньої тяжкості чи тяжкого тілесного їння або до великої матеріальної шкоди, то вчи-іфкується за ч. 2 ст. 277 КК, а якщо внаслідок їлася загибель людей,- за ч. З ст. 277 КК.

383

Злочин, передбачений ст. 277 КК, вчинюється умисно. Необережне заподіяння шкоди, передбаченої ст. 277 КК, кваліфікується за ст. 196 КК.

Умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації є спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна і тому ст. 277 КК сукупності з нормами статті 194 КК не утворює. Все вчинене кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 277 КК.

Якщо таке діяння вчинене з метою ослаблення держави, то воно кваліфікується як диверсія за ст. 113 КК.

Суб'єктами відповідальності за це діяння є осудні особи, які досягли чотирнадцятирічного віку.

11.3. Угон або захоплення поїзда, повітряного, морського чи річкового судна

Діяння, передбачене ст. 278 КК, посягає на громадську безпеку, життя і здоров'я людей.

Угоном транспортних засобів визнається протиправне самовільне заволодіння такими засобами з метою подальшого їх використання за власним маршрутом.

Предметами діяння визнаються:

а)             залізничний рухомий склад;

б)            повітряні, морські чи річкові судна.

За ч. 1 ст. 278 КК кваліфікується угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, яке не спричинило тяжких наслідків.

Угон чи захоплення транспортних засобів, вчинені за попередньою змовою групою осіб або із застосубанням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, кваліфікується за ч. 2 ст. 278 КК, а якщо угон чи захоплення транспортних засобів були вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або потягли за собою загибель однієї чи більшої кількості осіб, або заподіяння інших тяжких наслідків - за ч. З ст. 278 КК.

Для кваліфікації діяння за ст. 278 КК не має значення, де сталося заволодіння транспортним засобом - на землі чи у повітрі, під час польоту чи на стоянці літака, гелікоП тера тощо; під час руху поїзда, судна чи під час стоянки на станції, а також тривалість володіння захопленим транспортним засобом.

384

Оскільки частина 3 статті 278 КК передбачає настання загибелі людей чи інших тяжких наслідків, то при вчиненні цього злочину сукупності злочинів зі злочинами проти життя чи здоров'я особи не утворюється.

Невдала спроба захопити чи угнати транспортний засіб кваліфікується як замах на вчинення злочину за ст. 15 і ст. 278 КК.

Угон чи захоплення транспортних засобів вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з чотирнадцяти

років.

11.4. Блокування транспортних

комунікацій або захоплення транспортного

підприємства

Блокуванням транспортних комунікацій визнається вчинення перешкод діяльності транспортних комунікацій. Способами блокування можуть бути:

а)             влаштування перешкоди - завалів, торосів, ям, на

сипів тощо;

б)            встановлення постів та інші способи (вимикання

сигналізації, електроенергії тощо), які порушили нор

мальну роботу транспорту або створили небезпеку для

життя людей, або настання інших тяжких наслідків (ч. 1

ст. 279 КК).

Обов'язковою ознакою злочину є настання наслідків — порушення нормальної роботи транспорту або загрози її порушення, а також створення загрози для життя чи здоров'я людей.

За частиною 2 ст. 279 КК кваліфікується захоплення вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства, установи або організації.

Захопленням транспортного підприємства називається заволодіння ним з метою використання транспортного підприємства за власним розсудом.

Блокування транспортних комунікацій або захоплен-транспортного підприємства, які потягли за собою

гибель людей чи інші тяжкі наслідки, кваліфікуються * ч. З ст. 279 КК.

єдна'       блокУвання транспортних комунікацій було по-3 умисним знищенням чи пошкодженням шляхів

U  2-75

385

сполучення чи транспортних засобів, то вчинене утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 277 КК і 279 КК. Відповідальність за блокування транспортних комуі нікацій настає з шістнадцяти років.

11.5.        Примушування працівника транспорту

до невиконання своїх службових обов'язків

Примушуванням працівника транспорту до невиконання ним своїх службових обов'язків визнається застосування психічного насильства з метою домогтися відмови від виконання цих обов'язків.

Способом примушування є погроза вбивством, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна цього працівника або його близьких родичів.

Потерпілими можуть бути лише працівники залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транспорту (члени поїздних бригад, екіпажів морських чи повітряних суден, диспетчери, начальники станцій, портів), від яких залежить функціонування зазначених видів транспорту.

За частиною 2 ст. 280 КК кваліфікується примушування працівника транспорту, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, а за ч. З ст. 280 КК -вчинення цього діяння організованою групою або із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, або поєднане із загибеллю людей чи настанням інших тяжких наслідків.

Відповідальність за примушування працівника транспорту до невиконання обов'язків настає з шістнадцяти років.

11.6.        Порушення правил повітряних польотів

Порушення правил повітряних польотів посягає на безпеку повітряних польотів і створює загрозу для життя та здоров'я людей.

Склад  злочину  утворює  порушення   правил   повіт ряних польотів, якщо порушення правил створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжк наслідків (ч. 1 ст. 281 КК), або якщо воно спричинилс

терпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження або ^авдало великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 281 КК) чи ^причинило загибель людей (ч. З ст. 281 КК).

Злочин визнається закінченим з моменту настання них наслідків чи з моменту створення небезпеки настання таких наслідків.

Порушення правил повітряних польотів вчинюється необережно.

Умисні діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи завдали великої матеріальної шкоди при організації чи виконанні повітряних польотів кваліфікуються як злочини проти особи чи проти власності за сукупністю з відповідною частиною ст. 281 КК.

Відповідальними за порушення правил повітряних польотів є особи, які не є працівниками повітряного транспорту. Це можуть бути пілоти літальних апаратів, що належать громадянам на праві приватної власності, пілоти окремих нетранспортних підприємств чи організацій тощо.

Відповідальність за порушення правил повітряних польотів настає з шістнадцяти років.

11.7. Порушення правил використання повітряного простору

Згідно зі ст. 1 Повітряного кодексу повітряним простором України є повітряна сфера, що розташована над сушею і водною територією України, у тому числі й простір над територіальними водами України.

Порушення порядку використання повітряного транспорту України полягає у:

-порушенні правил дотримання вимог спеціальних

'рмативних актів про порядок використання повітря-) простору, зокрема, при проведенні пусків ракет,

Ільби, підривних робіт або іншого підняття, пересу-ання чи спускання у повітряному просторі матеріальних

Іаявності  причинного зв'язку між  порушеннями вил та наслідками, що настали;

*оренні загрози безпеці повітряних польотів, пуску**  ' ст- 282 КК кваліфікується порушення правил сет, проведення всіх видів стрільби, вибухо-г а°о вчинення інших дій у повітряному прос-

13*

387

торі, якщо це створило загрозу безпеці повітряних польотів.

За частиною 2 ст. 282 КК кваліфікується спричинення потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння великої матеріальної шкоди внаслідок порушення правил використання повітряного простору.

За ч. З ст. 282 КК кваліфікуються порушення правил використання повітряного простору України, якщо наслідком цих порушень стала загибель людей.

Суб'єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 282 КК, є пілоти, які не належать до працівників повітряного транспорту, а також особи, відповідальні за безпеку використання повітряного простору при запускові ракет, проведенні стрільб тощо.

11.8. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда

Самовільним визнається зупинення поїзда, яке було вчинено без належного дозволу і без поважної причини. Правомірним може бути зупинення поїзда стоп-краном, роз'єднанням повітряної гальмової системи чи іншим способом лише у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК).

Обов'язковою ознакою злочину є настання злочинних наслідків:

а) створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, або

в) заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.

Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном чи роз'єднанням повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, кваліфікується за ч. 1 ст. 283 КК.

За частиною 2 ст. 283 КК кваліфікується самовільне зупинення поїзда, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (заподіяння шкоди здоров к> кількох осіб чи великої матеріальної шкоди).

Суб'єктами цього злочину можуть бути особи, які ДО' сягли шістнадцятирічного віку.

11.9. Ненадання допомоги судну та особам, які зазнали лиха

Міжнародною Брюссельською конвенцією від 23 вересня 1910 р. «Про подання допомоги і рятування людей на морі» на капітанів усіх морських суден покладено обов'язок - подати допомогу всім людям, які зазнали лиха за умови, що така допомога могла бути надана без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу та пасажирів.

Склад злочину утворює неподання допомоги при зіткненні суден, незалежно від того, чи винен капітан судна у зіткненні, а так само неподання допомоги зустрінутим на морі особам, які зазнали лиха. Якщо зіткнення суден сталося внаслідок порушення капітаном судна правил безпеки руху, то діяння містить сукупність злочинів, передбачених ст. 276 КК і ст. 284 КК.

Відповідальності за ст. 284 КК підлягає лише капітан судна чи особа, яка виконувала обов'язки капітана.

11.10. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден

При зіткненні суден на морі їх капітани зобов'язані повідомити один одному назву свого судна, порт приписки свого судна, а також місця свого відправлення та призначення.

Невиконання цього обов'язку, за наявності можливості його виконати, утворює об'єктивну сторону складу злочину і кваліфікується за ст. 285 КК.

Відповідальності за діяння, передбачене ст. 285 КК, підлягає лише капітан судна чи особа, яка виконувала його обов'язки.

11.11. Порушення

Правил безпеки руху

або експлуатації транспорту особами,

які керують транспортними засобами

ЗО чр '°жн'и РУХ в Україні регулюється Законом  від

Лазі!-      ] р- <<ПР° Д°Р°ЖНІЙ РУХ» (ВВР.- 1993-

38) та Правилами дорожнього руху, затверд-

389

женими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.1 '

Об'єктивна сторона злочину полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків - заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише в разі наявності сукупності в діях особи усіх цих ознак. Якщо у заподіянні потерпілому смерті чи тілесних ушкоджень є вина чи груба необережність потерпілого, то водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише у тих випадках, коли він порушення правил безпеки руху не припустився.

Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. З ст. 286 КК).

Вчинення цього злочину можливе лише при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. cm, a також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже однією з важливих ознак

' Правила дорожнього руху України.- Харків: Світлофор.- 2001 2 Докладніше див.: Коржанський М. Й., Мисливий В. А. Кваліфікація автотранспортних злочинів.-К., 1996.

390

механічного транспортного засобу є робочий об'єм дви-їуНа який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт.1

За ст. 286 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мо-тонарти та ін.

Поняття «інші самохідні машини» охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто-і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни

та ін.).

Порушення Правил безпеки руху або експлуатації фунікулера теж кваліфікується за ст. 286 КК.

Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену.

Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків - за відповідними статтями злочинів проти особи.

Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями Цих транспортних засобів Правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 276 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає

ьки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки 'ху або експлуатації транспортних засобів зумовило

прдіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції Ч»єі норми.

«лих випадках такі дії утворюють склад адмініст-*>го правопорушення або належать до сфери цивіль-

2002 р'    ІИЛа д°Р°жнього руху України: Введені в дію з 1 січня

но-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.

Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та причину смерті визначає судово-медична експертиза. '

Порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.

Діяння кваліфікується за ст. 286 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення - головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

Наприклад, Григорович був визнаний винним у порушенні Правил безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть Сувака В. і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Сухович. Григорович їхав на мотоциклі по дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич Сувак А., а в колясці - Сувак В. і Сухович. Побачивши зустрічний автомобіль, Григорович на порушення Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся з автомобілем, яким керував Білоус. Внаслідок аварії Суваку В. були заподіяні тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а Сухович одержала тяжкі тілесні ушкодження.

Розглянувши справу, Верховний Суд СРСР зазначив, що висновок суду першої інстанції про винність Григоровича в порушенні Правил безпеки руху транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати повним і всебічним. Суд послався у вироку на

392

по зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі автомобіля і що, згідно з висновками експерта, ви-

даний ррИГоровичем поворот з виздом на лву смугу

У не був технічно виправданий, оскільки у нього була

оясливість роз'їхатися із зустрічним автомобілем по

правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги

всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної

пригоди, які є в матеріалах справи.

Не визнавши себе винним, Григорович послідовно стверджував, що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Григорович, рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до ЗО м автомобіль раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Григорович зробив лівий поворот, але в цей же момент і Білоус повернув машину на свою смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Григорович не мав можливості, тому що далі на узбіччі були огорожа з металевих прутів і купи землі.

Ці показання Григоровича підтвердили і свідки Су-вак А. та Сухович. Свідок Білоус також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Ці свої дії пояснив тим, що на дорозі з'явився хлопчик. У подальшому Білоус заявив, що версія про появу хлопчика є неправдивою, але підтвердив, що рухався лівою стороною дороги назустріч мотоциклу.

Пленум Верховного Суду також відмітив, що прото-

л огляду місця події та схема до нього складені з по-

рушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші,

ких мають бути відображені усі основні відомості

ро результати огляду місця події. Прикладені до прото-

ЛУ схема та її чернетка складені недбало. У схемі не

зражені дані, які мають суттєве значення для вис-

5 про обставини дорожньо-транспортної пригоди

mot ^   ЛЗД' в'дстань ВІД місця початку гальмівного сліду

правлг     1 Д° узбіччя)- У чернетці схеми зроблені неви-

шляху     ШпРавлення відстані від початку гальмівного

втомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла

"ших даних.

и автотехнічна експертиза була проведена на

393

підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду СРСР усі судові рішення у справі Григоровича скасував і справу направив на нове розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні треба:

встановити дійсне розташування транспортних за

собів на проїзній частині дороги і конкретні дії Білоуса і

Григоровича перед зіткненням;

встановити причини виникнення аварійної ситуації;

провести повторну автотехнічну експертизу;

дати оцінку діям Білоуса і Григоровича залежно від

одержаних результатів.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно встановити і в процесуальних документах обов'язково зазначити, у порушенні яких Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування.

Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують. Подібна помилка була допущена у справі С., який, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення Правил безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред'явленому С. обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив. Районний же суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 286 КК, вказав у вироку на порушення ним вимог п. На, який забороняє керувати транспортним засобом у стані сп'яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в стані сп'яніння в момент вчинення протиправного діяння ше не є достатнім для вичерпної оцінки останнього, по друге, за наявності такої прогалини попереднього слід ства суд мав надіслати справу на додаткове розслідуван ня для виправлення помилки.2

1              Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 1.

2              Радянське право- 1984.-№ 1.-С. 35.

394

В іншому випадку у справі Ісмаїлова суд вказав на те,

ні органи слідства, ні суд першої інстанції не встано-

ви  в чому конкретно виявилися порушення Ісмаїло-

*им Правил безпеки руху, які спричинили смерть по-

пілого. Ісмаїлов був визнаний винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у Ісмаїлова посвідчення водія, ні слідство, ні суд не з'ясували. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд СРСР скасував вирок і всі інші рішення у справі Ісмаїлова і направив справу на нове розслідування.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших запобіжних заходів, і його автомобіль зіткнувся з трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля Дістали тілесні ушкодження.

Якщо поставити питання, чи є причинний зв'язок між

Діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно від-

буде позитивною. Але причинного зв'язку між

Іеннями Правил дорожнього руху, яке допустив

•»- відсутність заднього габаритного освітлення

г°рі, і наслідками, що настали, немає. Враховуючи

ВерхоІ    ЭНИ!^ постановлений Пленума и определений коллегии 1 981,- £ 67-72 Д3 СССР "° уголовным делам- 1971-1979.- М,

395

це, кримінальну справу щодо III. було закрито за ністю в його діях складу злочину.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК за вину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил безпеки руху, яке спричинило смерть потерпілої, водій О. На закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу він не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка переходила вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. У результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правого стегна і сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.

Засудження О. за ч. 2 ст. 286 КК було визнано безпідставним, оскільки відповідно до висновку судово-медичного експерта «ушкодження підшкірних тканин правої ноги, заподіяне М. під час дорожньо-транспортної пригоди, не було небезпечним для життя, за відсутності несприятливого фону не повинно було потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день, і тому є легким тілесним ушкодженням». Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, які призвели до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.

Отже, оскільки заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною її смерті, О. повинен нести від; повідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень І його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК.

1 Сборник постановлений Президиума и определений ной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСч 1974-1979.-М., 1981.-С. 24-25.

396

Важливе значення для кваліфікації транспортного почину мають первинні документи, які складають слідчі 5 працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, тпотоколи огляду транспортних засобів та інші документи без яких немає змоги відтворити обстановку події та її 'обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він був визнаний винним у тому, що під час керування автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Схему дійсно було складено неякісне. До того ж з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок і справу повернула на додаткове розслідування.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно ретель-кревірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм Правил безпеки руху. Для цього оно максимально з'ясувати всі обставини дорож-

о-транспортнрї пригоди. Тут не може бути якихось ^Р ниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важли-ення для висновку про склад злочину та його ква-визн- Як свідчить практика, частіше недостатньо засобі' ТЬ°^ ' Ф'ксуються розташування транспортних І зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортно-

юллетень Верховного Суда СССР.- 1989.- № 4.- С. 41.

397

го засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

Так, водій Нуждін, керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередити дітей, у процесі керування машиною розмовляв з Лук'яновим, який стояв ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення Правил дорожнього руху Нуждін наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.

Районний суд виправдав Нуждіна, визнавши його невинним у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таке рішення неправильним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.

У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Нуждін бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, і почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Нуждіна, суд не врахував того, що об'єктивною стороною цього злочину є необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів характеризується їх не передбаченням за наявності можливості й обов'язку передбачити та відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Нуждін побачив малолітніх дітей, захоплених грою, які перебували на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки - керованого ним автомобіля, він повинен був виявити підвищену увагу до навколишньої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, нездатні будуть усвідомити існуючу для них небезпеку. Ці обставини, як відзначено в ухвалі, не дістали належної юридичної оцінки в жодному із судових рішень.1

1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1990.- № 7.- С. 15-16-

При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що ру-вся водій повинен був виявити особливу уважність і •педбачити можливість настання суспільне небезпечних Невиконання цих вимог є порушенням Правил

(Орожнього руху, яке залежно вд наслдкв, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК.

До речі, у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативно закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1 .7).

Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється, якщо в ситуації діють два або більше водіїв, які керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо).

Характерним з цього приводу такий приклад із судової практики. Водія Ф. було безпідставно визнано винним і засуджено за порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати йому дорогу на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. керував автомобілем зі швидкістю 74,5 км за годину замість установленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного галь-'вання, відвернув ліворуч, і за 1 ,5 м від лівого узбіччя î зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. заги-wh, а Б., Є. і С. дістали різного ступеня тяжкості тілес-

11 Ушкодження.

KBajiVh-OBa .КОЛ(ґгія Верховного Суду СРСР визнала таку

ацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехніч-

'Пертів про те, що Ф. порушив вимоги Правил до-

прип°ГО Р^У' РУхаючись з» швидкістю 74,5 км замість

ходів    ИМ°-1      км за Г°ДИНУ і несвоєчасно вживши за-

оскількЛ* Шдв<рРнення дорожньо-транспортної пригоди,

позбави"   ' зап'зненням став гальмувати, внаслідок чого

' можливості відвернути автокатастрофу,

визнати обґрунтованим.  Матеріали справи

399

свідчать, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія К який виїхав з другорядної дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши автомобіль, що рухався головною дорогою, чим створив аварійну обстановку. Висновок автотехнічних експертів з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не повернув ліворуч, а продовжував рух прямо, то зіткнення не сталося б, необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за вину, тому що він не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав, не зобов'язаний був і не мав можливості передбачити, що легковий автомобіль не зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.

Дії Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення маневром були зумовлені обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам Правил дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм зіткнення.

Отже, зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожнім знаком, що забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, незважаючи на вжиті заходи, не зміг уникнути зіткнення.

Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду СРСР усі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в його діях складу злочину.1

Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. У тому разі, якШР такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху-

1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 4.- С. 24-25.

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення'п. 14.6 Правил дорожнього руху біля перехрестя е пропустив мотоцикл, яким керував К., що рухався в зустрічному напрямку, і провернув ліворуч, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів і водій мотоцикла дістав тяжкі тілесні ушкодження.

При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість уникнути зіткнення була б абсурдною.

У цьому сутність і призначення юридичного регулювання безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватися, то рух стане неможливим, а у вирішенні справ про транспортні злочини пануватимуть хаос і свавілля.

Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.1

При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певних заходів, чи були перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.

Обвинувачення водія за ст. 286 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запо-

ти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про

з обов'язок у конкретній ситуації це зробити, не є

юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому

: випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обви-

ення і відповідальність тільки можливістю запобіг-

Кож КІДливим наслідкам, то така можливість є завжди у

має         в°ДЇя: не виїжджати з гаража. Але транспорт

возити^   №тне С°ЦІально-кономічне призначення - пере-

1асажирів і вантажі. Цільове призначення Правил

ГГ

етень Верховного Суда СССР.- 1984.- № 5.- С. 40.

401

дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу.

Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.

Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбуванню силосу. При черговому розвантаженні автомашини із силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає за порушення Правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоч і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. У даному випадку Д. порушив Правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 271 КК, то його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК як заподіяння смерті з необережності.

Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 286 КК не має значення місце порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, tcj риторія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.

Так, вироком Корецького районного суду Б. засуджен(

1 Бюллетень Верховного Суда РСФСР- 1980.- № 2 - С. 10.

402

ч 2 ст. 286 КК України до чотирьох років позбавлення !%і за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під не заїзду'в сінажну яму порушив Правила безпеки руху наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 286 КК на ст. 119 КК і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу і направила справу на новий касаційний розгляд з таких підстав.

Сумніви касаційної Інстанції щодо обґрунтованого засудження Б. за порушення Правил безпеки руху були зумовлені місцем, де стався наїзд - сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як свідчать матеріали справи, сталося це під час руху автомобіля, в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи у сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості.

При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій заслуженого за ч. 2 ст. 286 ІСК України було залишено без змін.1

Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт.

Але органи попереднього слідства та суди не завжди

>вують це положення. Наприклад, безпідставно був

Ісуджений за порушення Правил безпеки руху та екс-

гації транспорту Ж. На стоянці техніки він запустив

<гун трелювального трактора і, не впевнившись у без-U їхав до іншого трактора та став заднім ходом на й ЙОГ°' —об ^пус™™ Двигун. У цей час І. стояв о гусениці і закріплював електропровід до старте-проміїк Ш™ВХУ трактор рушив і гусеницею І. затягло у : між нею та кабіною. І. дістав тяжкі тілесні ^ення, від яких помер.

83.

Радянське право.- 1987.-№ 8.-С. 82-;

403

Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію неправильною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини» особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 286 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням Правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках - за злочини проти життя чи здоров'я громадян, чи злочини проти власності.1

Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспорт-ні роботи, безпека яких не регулюється Правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 286 КК. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК.

Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 286 КК дуже важливо з'ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу: Правила виконання певних робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони праці, Правила дорожнього руху тощо.

Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням Правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, районний суд за ч. 2 ст. 286 КК засудив Г., якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння смерті Ф. Злочин стався за таких обставин. Г. на тракторі з причепом возив пісок. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою вони пили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор І вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в

1 П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Пр° практику застосування судами України законодавства у справ про транспортні злочини» від 24 грудня 1982 р. // Збірник поста нов Пленуму Верховного Суду України- С. 299.

404

кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.

Суд ДРУГ°Ї інстанції відмінив вирок І справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування, чи не були дії Г. пов'язані з порушеним Правил охорони праці і чи непотрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.

Судова колегія Верховного Суду РРФСР визнала цю ухвалу неправильною і скасувала її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившися, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитися, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК.

Дуже часто судові помилки з приводу відмежування транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного суду В. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК за те, що під час оранки трактором колгоспного поля він, всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху, допустив неуважність і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Він заподіяних травм Б. померла. Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких підстав.

Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм, проте, неправильну юридичну оцінку. З'ясо-

ю, що через неуважність В. не забезпечив безпечної

Інки поля трактором, який у даному разі використову-І не як транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил

рожнього руху, в порушенні яких суд визнав В. вин-

;им, не мають ніякого відношення до події, що сталася.

лив        'д?ать матеріали справи, В. не передбачав мож-

наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це пе-

Іити-, Відповідно до роз'яснень, що вже наводили-

'г,^1146' ди ^' СЛ'Д кваліфікувати як заподіяння смерті з

Обережності за ст. 119КК1

Радянське право.- 1984.-№ 12.-С. 68.

405

Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК і в тих випадках, коли Правила безпеки експлуатації транспортних засобів були порушені на місці будівництва Так, правильною є кваліфікація як порушення Правил безпеки експлуатації транспорту за ч. 2 ст, 286 КК дій водія, який автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутність, він пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно травмував робітника, який приймав бетон.1

Якщо водій не допустив порушень Правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які інші причини (наприклад, через дефекти ділянки дороги або через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

Відповідальність за ст. 286 КК настає тільки за наявності вини, тобто в тому разі, коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил дорожнього руху та експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35—40 км за годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль, якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М. швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу, він був закритий вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну машину. Отже М. не бачив потерпілого до його наближення до середини дороги. Згідно з висновком експертів, потерпілий з'явився у зоні видимості М. за 2 м від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водієві ж на повну зупинку автомобіля потрібно не менше як дві секунди. Тому в цій ситуації він не міг запобігти наїздові.

Враховуючи зазначені обставини, кримінальну справу

'Бюллетень   Верховного   Суда  РСФСР-   1972-  №   И" С. 9-Ю.

406

щодо обвинувачення M. було закрито за відсутністю в його діях вини.1

При встановленні вини в діях особи, яка під час керу-

ання   транспортним   засобом   заподіяла   передбачені

ст 286 КК наслідки, треба враховувати, по-перше, що

ний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-Іпуге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість настання таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність у діях такої особи вини, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість настання злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа невинна.

Так, безпідставно був засуджений за порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі «Жигулі» він їхав автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово розвернуло. Вона вдарилася в огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа поруч, дістала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Пізніше цей вирок був скасований, а кримінальну справу закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних обставин не міг передбачити можливості настання таких наслідків.2

Визначення суб'єктивної сторони даного злочину 'ановить деякі складності. Справа в тому, що психічне

влення суб'єкта до наслідків, що настали, може бути льки необережним. Тому судова практика виходить з

ро, що в злочини, передбачені ст. 286 КК, кваліфікую-

* як учинені з необережності.3

борник постановлений Пленума и определений коллегии С. 694^698°  СУДа  СССР   "°   Уголовным   делам-   1971-1979.-

з Ц°*летень Верховного Суда СССР.- 1983.- № 6.- С. 14.

від

24

туп.

ІЛГ ДНЯ

Пленуму  Верховного Суду України . // Постанови...- С. 182.

407

Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні Правил безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство або заподіяні умисні тілесні ушкодження, або умисне пошкодження чи знищення чужого майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.

Щоб запобігти судовим помилкам у таких ситуаціях, треба ретельно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні обставини вчиненого злочину, обгрунтованість доказів, з яких випливають ті чи інші висновки.

За вироком Куп'янського міського суду, що його залишила без змін ухвала судової колегії у кримінальних справах Харківського обласного суду, К. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби б'ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль. Коли ж К. наблизився до гурту і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого повороту він вчинив наїзд на Д., який помер від заподіяних травм.

Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 286 КК. Президія Харківського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того, що він їхав автомобілем на гурт молоді, тобто діяв з побічним умислом на позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у нього умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована праворуч, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль ліворуч. Ряд свідків підтвердили, що Б. дійсно погрожували побиттям і що К. почав виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього випливає, що К. не мав умислу наїхати на будь-кого, у тому числі й на Д. Разом з тим, як свідчать обставини справи, К. всупереч вимогам Правил дорожнього руху при виконанні лівого повороту був недостатньо уважний до навко-

408

лишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого. Тому дії К. необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України.1

У тих випадках, коли винний послідовно вчинив два самостійні злочини, один з яких автотранспортний, а другий проти особи або власності, діяння утворює сукупність злочинів.

Автотранспортні злочини можуть бути вчинені у сукупності і з іншими злочинами, зокрема зі злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку та ін. У слідчій та судовій практиці трапляються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням Правил безпеки руху транспортних засобів.

Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням Правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 296 і 286 КК.

Так, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві та порушенні Правил безпеки руху, що спричинилися до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував T., перевозячи кавуни. У кузові були також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли йому відмовили, став нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи рухові, заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з'їхав у кювет, пасажири, що були у кузові, дістали легкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Часто передбачені ст. 286 КК наслідки настають при

одночасному порушенні Правил безпеки руху кількома

учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, па-

;&жирами та іншими особами). У такому випадку всі

°би, винні в порушенні Правил безпеки руху, під-ягають кримінальній відповідальності за ст. 286 або г- 291 КК. Вина потерпілого у таких випадках не звільняє

2 Радянське право.- 1986.- № 6.- С. 80.

ной к    рник постановлений Президиума и определений судеб-1974-1970ГИИ "° УГШЮВНЬІМ Делам Верховного Суда РСФСР. •~С. 262—263.

іншого порушника Правил безпеки руху від кримінальної відповідальності.

Наприклад, Ч., під'їжджаючи на легковому автомобілі до пішохідного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на руках, яка переходила вулицю на відстані 28-30 м від пішохідного переходу, Ч. на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від заподіяних травм дитина загинула, а М. були завдані тілесні ушкодження.

Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора.1

При порушенні Правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив Правил безпеки руху та експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним Правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.

Так, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. на легковому автомобілі їхав по вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву огорожу і став переходити вулицю. Д. знизив швидкість і подав сигнал. На середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину, Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7-8 м, У-раптово став перебігати дорогу. Щоб запобігти наїздові, Д. загальмував і відвернув машину праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок, що відстань 10-12 м

Бюллетень Верховного Суда РСФСР.- 1985.- № 5.- С. 5.

410

недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через порушення Правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому Д- за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності.

Якщо внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення Правил безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з підвищеною швидкістю - 35 км за годину, у зв'язку з чим застосоване ним гальмування з метою відвернути наїзд на М. було безрезультатним.

Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який визнав кваліфікацію дій Г. неправильною і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим. Перебуваючи в нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перебігати дорогу в місці, де немає переходу, перед самим автомобілем Г. За таких обставин у водія не було можливості уникнути наїзду.2

Суб'єктом злочину, що аналізується, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обста-ини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого пра-1 в адміністративному чи іншому порядку.

лід зазначити,  що  інколи у практиці трапляють-Іеправильні рішення щодо суб'єкта цього злочину.

ной к ЭОРНИК постановлений Президиума и определений судеб-легии по уголовным делам Верховного Суда. РСФСР-*/4-І 979.- с. 20-21.

юллетень Верховного Суда РСФСР.- 1980.-№ 1.-С, 15-16.

411

Становить певний інтерес такий випадок. За вироком Антрацитівського районного суду, що його залишила без змін судова колегія у кримінальних справах Донецького обласного суду, Ш. засуджено за ст. 119 КК за вбивство з необережності П.

Розглянувши справу за протестом заступника Генерального прокурора України, судова колегія Верховного Суду України вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала, а справу закрила за відсутністю в діях Ш. складу злочину. Районний суд установив, що Ш., не маючи посвідчення на керування автомобілем, без дозволу взяв автомобіль, що належав його батькові. Рухаючись людною вулицею, Ш. розраховував об'їхати людей, але, не маючи досвіду керування автомобілем, наїхав на П., яка при цьому загинула.

Правильно з'ясувавши фактичні обставини події, суд помилково кваліфікував дії Ш. за ст. 119 КК як вбивство з необережності, оскільки своїми діями він порушив Правила безпеки руху. Відповідальність за їх порушення, внаслідок чого настала смерть потерпілої, передбачена ч. 2 ст. 286 КК. Суд, кваліфікуючи дії Ш. як необережне вбивство, взяв до уваги лише суспільне шкідливі наслідки, не врахувавши об'єктивної сторони вчинених ним дій, яка полягає саме в порушенні Правил дорожнього руху, що забороняють особі, яка не має навичок керування транспортними засобами і спеціального посвідчення, керувати такими засобами.

Дії Ш. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Але на час вчинення зазначених дій Ш. не досяг 16-річного віку і тому, відповідно до ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК.1

Таким чином, у даному випадку особа, яка не досягла 16-річного віку і порушила Правила дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, фактично не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

За порушення Правил безпеки руху під час практичної їзди на автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільне небезпечних наслідків. Це положення узгод-

Радянське право.- 1987.-№ 9.-С. 87.

412

жується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.

Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, кваліфікуються за тією з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що настали. Дії особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час Правила безпеки руху та експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспорту,- за ч. З ст. 286 КК.1

Винний у порушенні Правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК). При цьому відповідальність водія за ч. З ст. 135 КК настає незалежно від того, чи могли інші особи надати потерпілому допомогу.

Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак кваліфікується за ст. 135 КК.

Кримінальна відповідальність водіїв за ч. З ст. 135 КК виключається у випадку, якщо у наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка

воіми діями поставила потерпілого у небезпечний для

киття стан. Неврахування цього положення призводить

3 помилок у слідчій та судовій практиці. Так, Ш. і С.

'ом угнали автобус. Керував ним Ш. Він порушив ви-

ги Правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішохо-1 •» К. і А., чим поставив їх у небезпечний для життя

24 гп      ^ постанови Пленуму Верховного Суду України від <п*ї,№ ч_ L982 Р- M Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

413

стан, але допомогу не надав І з місця пригоди втік. У результаті К. померла на місці аварії, А. - в лікарні, а Г. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За вироком районного суду С. і Ш. були засуджені, зокрема, і за ч. З ст. 135 КК. Але таке рішення щодо С. є безпідставним, оскільки під час аварії він перебував у салоні автобуса і ніякими діями не сприяв вчиненню злочину.1

При кваліфікації дій водія, який порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспорт-нрї пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, що мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на дії водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 135 КК.

За вироком Новоград-Волинського районного суду Житомирської області Г. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК і ч. 2 ст. 135 КК до п'яти років позбавлення волі з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами. Рухаючись по шосе на легковому автомобілі, він не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого під час обгону попутніх транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на пішохода С., заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.

Касаційна інстанція цей вирок змінила, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. З на ч. 1 ст. 135 КК та призначивши йому за сукупністю злочинів чотири роки і шість місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили злочини з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення частково скасовано з таких підстав.

Вина Г. у порушенні Правил безпеки руху, яке спри-

Огляд Київського міськсуду за 1992 р.

414

чинило смерть потерпілого, повністю доведена наявними у справі доказами, і його дії за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно.

Щодо засудження Г. за ч. 1 ст. 135 КК, то висновок судових інстанцій про доведеність його вини не відповідає фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні. Кваліфікуючи дії підсудного за зазначеною статтею, суд виходив з того, що після наїзду на С. і заподіяння йому тілесних ушкоджень Г. з місця пригоди зник, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані, без допомоги, хоч мав можливість її надати.

Проте суд не врахував такі обставини. У стадії розслідування і у судовому засіданні Г. пояснив, що, наїхавши на пішохода, перелякався й одразу не зупинився, але через короткий проміжок часу повернувся на місце події і відвіз потерпілого до лікарні. Свідки С., Б., Л. і Ю. підтвердили, що саме Г. надав потерпілому допомогу, доставивши його до лікарні.

Як свідчать матеріали справи, С. був доставлений у лікарню через півгодини після події і помер там через два місяці. Отже, фактично Г. надав потерпілому допомогу після наїзду. Та обставина, що він одразу не зупинився, не може в даному випадку розглядатися як залишення потерпілого у небезпеці, оскільки Г. не лише повернувся через короткий проміжок часу на місце наїзду на потерпілого, а й фактично надав йому допомогу.

Такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК. Оскільки Г. визнано винним у цьому злочині необґрунтовано, судові рішення в цій частині скасовано і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Г. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до чотирьох років позбавлення волі.1

У цій праці не розглядаються питання, що стосуються призначення покарання за транспортні злочини, але на одному з них доцільно зупинитися. Йдеться про додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права керу-Іти транспортними засобами. У процесі розслідування

'бхідно встановити, якими видами транспортних засо-

Ів мав право керувати обвинувачений чи підсудний.

-права в тому, що у разі застосування до засудженого

ро додаткового покарання йому забороняється керу-

будь-якими механічними транспортними засобами.

Радянське право.- 1991.-№ 9.-С. 91.

А чи може бути позбавлений цього права засуджений, який не мав права керувати транспортними засобами і вчинив транспортний злочин? І хоч існують різні точки зору з цього приводу, здоровий глузд підказує: неможливо позбавити суб'єкта того, чого він не має.

За вироком Кам'янсько-Дніпровського районного суду К. засуджено за ч. 2 ст. 286 КК, крім основного покарання, до трьох років позбавлення права керувати транспортними засобами. Касаційна інстанція залишила цей вирок без змін.

К. засуджено за те, що він керував мотоциклом, не маючи відповідних прав, і у складних дорожніх умовах не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого не впорався з керуванням і вчинив наїзд на залізобетонну опору, що призвело до загибелі пасажира.

За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.

Вина К. у порушенні Правил безпеки руху, що спричинило смерть потерпілого, повністю доведена зібраними у справі доказами, і його дії правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК. Призначене основне покарання відповідає даним про особу засудженого і тяжкості наслідків, що настали. Але додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд призначив засудженому безпідставно. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини» від 24 грудня 1982 р. роз'яснено, що у кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, які таких прав не мали. А у К. таких прав не було.

Погодившись із протестом, президія обласного суДУ виключила із судових рішень додаткове покарання.1

1  Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.' С. 298; Радянське право.- 1990- Ха З- С. 86.

416

11.12. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів

Випуском в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів визнається дозвіл на експлуатацію заві-домо технічно несправних транспортних засобів або інше грубе порушення правил їх експлуатації, що забезпечують безпеку руху, яке вчинює особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.

За ст. 287 КК кваліфікується будь-який усний чи письмовий дозвіл на експлуатацію технічно несправного транспортного засобу, а також допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена посвідчення водія, грубе порушення режиму роботи водіїв та інших вимог, які спрямовані на забезпечення безпеки експлуатації транспорту, особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.

Таким чином, за ст. 287 КК кваліфікується діяння, що складається з трьох ознак: 1) випуск в експлуатацію за-відомо технічно несправних транспортних засобів або інше грубе порушення правил їх експлуатації; 2) заподіяння суспільно небезпечних наслідків; 3) причинний зв'язок між порушенням правил експлуатації та суспільно небезпечними наслідками.

Транспортними засобами визнаються такі, що зазначені у примітці до ст. 286 КК. Загальні підстави для заборони експлуатації транспортних засобів передбачені ст. 37 Закону України «Про дорожній рух». До таких підстав, зокрема, належать порушення правил, нормативів і стандартів у частині забезпечення безпеки дорожнього руху під час виготовлення транспортних засобів, технічні неполадки, при яких експлуатація транспортних засобів не допускається.

Коли йдеться про технічно несправні транспортні за-

оби у розумінні ст. 287 КК, то маються на увазі такі

пчні несправності, за наявності яких експлуатація

Інспортного засобу заборонена, і які реально можуть

извести до суспільно небезпечних наслідків (несправні

альма, двигун або система керування, причепний при-

1 або зовнішнє освітлення, зношені  понад норму

тори шин тощо). З'ясовуючи це, необхідно обо-

эво звернутися до відповідних нормативних актів.

14  2-7S

417

Так, у чинних Правилах дорожнього руху це, наприклад розділ про технічний стан і обладнання транспортних засобів. Подібні вимоги є у правилах технічної експлуа тації міського електротранспорту, а також інших транспортних засобів.

Наприклад, технічну несправність, яка виключала можливість експлуатації у темний час доби (відсутність освітлення), мав мотоцикл, що належав С. Незважаючи на це, С. передав свій мотоцикл Т. для поїздки в село за горілкою. Рухаючись дорогою без освітлення, в умовах недостатньої видимості, Т. втратив орієнтування і виїхав на узбіччя, де вчинив наїзд на групу молоді, що поверталася у село з танців.

У даному випадку С. фактично дозволив Т. експлуатувати завідомо технічно несправний транспортний засіб, що, у свою чергу, через злочинну поведінку Т. спричинило суспільне небезпечні наслідки. Тому дії С. належить кваліфікувати за ст. 287 КК, а Т.- за ст. 286 КК.

Хоч сфера дорожнього руху досить грунтовно врегульована різними нормами, які спрямовані на охорону безпеки руху, і все ж таки всі види правопорушень передбачити майже неможливо. Тому законодавець використав у диспозиції ст. 287 КК таке узагальнююче поняття, як «інше грубе порушення правил експлуатації».

Під іншим грубим порушенням правил експлуатації транспортних засобів, які забезпечують безпеку руху, слід розуміти, наприклад, допуск до керування транспортними засобами осіб, позбавлених прав на керування ними, грубе порушення режиму роботи водіїв, нездійснення контролю за технічним станом транспортних засобів або невиконання інших вимог, які ставляться відповідними нормативними актами до осіб, відповідальних за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.1

Передбачений ст. 287 КК склад злочину матеріальний, і він має місце лише в тому випадку, коли настали наслідки, зазначені у ст. 286 КК, та є причинний зв'язс між ними і порушенням правил експлуатації. У злочині причинний зв'язок є опосередкованим.

П. 11 постанови Пленуму Верховного Суду 24 грудня 1982 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного України.- С. 300.

418

ВІД

За ст. 287 КК кваліфікуються дії як працівників дер-них  і  громадських  організацій,  на яких  чинними кав^рупіями чи правилами, відповідними розпоряджен-[И<ми або за посадовим становищем покладено відпові-Ільність за технічний стан чи експлуатацію транспорт-1     засобів (працівники Служби безпеки руху, механіки, певізори, водії), так і власників або водіїв індивідуальних транспортних засобів, які дозволили іншій особі експлуатацію явно технічно несправного транспортного засобу.

Дії особи, яка фактично керувала транспортним засобом, кваліфікуються за ст. 286 КК.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 287 КК, вимагає усвідомлення суб'єктом злочину наявності технічної несправності транспортного засобу, що містить реальну загрозу безпеці руху, або вчинення іншого грубого порушення правил експлуатації транспорту, яке для нього є очевидним. Щодо ншслідків, які настають, то винна особа передбачає можливість їх настання, але легковажно розраховує на відвернення їх або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. У цілому даний злочин визнається необережним.

Діяння не може бути кваліфіковане за ст. 287 КК, якщо власник транспортного засобу передав його іншій особі не для використання як транспортного засобу.

Так, без достатніх підстав був засуджений за ст. 287 КК Н„, який через те, що закінчилося пальне, а він поспішав на роботу, залишив мотоцикл братові з тим, щоб той відвів його додому. Брат погодився, але по дорозі заправив мотоцикл та їздив у своїх справах. На дорозі зш перекинувся і дістав тяжкі тілесні ушкодження, невзаємні для життя в момент їх заподіяння.

Засудження у такому випадку є безпідставним, тому відповідальність за ст. 2 87 КК настає в разі допущен-

до керування особи, яка не має прав на керування Іспортним засобом. Щодо В., то він передав моторі братові, щоб той відвів його додому, але це не є до-

до керування транспортним засобом. Ст 2873їл!гЬНЯЄ-ГЬСЯ B^ кРим'нальн01 відповідальності за трансп КК водій, який, порушивши правила експлуатації , передав керування транспортним засобом

Як'щ^1 Я-К01 В'Н залежить по роботі чи службі.

Дія або бездіяльність вчинені з необережності,

14*

419

то винна особа залежно від інших ознак складу злочину може нести відповідальність за ст. 367 КК або за норма-ми, що передбачають відповідальність за необережний злочин проти особи.

Випуск в експлуатацію явно технічно несправних транспортних засобів слід відрізняти від порушень Правил охорони пращ та техніки безпеки, передбачених ст. 271 КК.

Щоб не допустити помилок при кваліфікації діянь треба проводити їх послідовне відмежування за кожним з елементів складу злочину.

За вироком Новоушицького районного народного суду Хмельницької області Б. засуджено за ч. 2 ст. 271 КК за порушення правил охорони праці, яке спричинило нещасний випадок з людьми, до трьох років позбавлення волі.

Працюючи бригадиром тракторної бригади радгоспу і відповідаючи за додержання в ній Правил охорони праці, Б. доручив учню профтехучилища М., який проходив виробничу практику, доставку дров пенсіонерам на непри-стосованому належним чином для цього колісному тракторі (колеса не було встановлено на максимальну ширину) з не обладнаним гальмами двовісним причепом. Тим самим Б. порушив вимоги Правил технічної безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціальних машинах. Рухаючись з навантаженим причепом слизькою дорогою з ухилом до 20 градусів, М. внаслідок зазначених недоліків транспортного засобу не впорався з керуванням, трактор перекинувся, і М. та пасажир М-а загинули.

Перший заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування вироку і направлення справи на нове розслідування через неправильність кваліфікації дій Б. і м'якість міри покарання. Судова колегія Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Районний суд дійшов помилкового висновку, що дії Ь. містять ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК. Як показав Б. на попередньому слідстві і в судовому засіданні, даючи наряд на транспортні роботи і випускаючи в експлуатацію транспортний засіб, він знав, шо * має слабкі навички керування трактором і що ведучі колеса трактора не розведено на максимальну ширину, а тракторний причеп не має гальмівної системи.

420

Пооте відповідальність за випуск в експлуатацію техно   несправних  транспортних   засобів   передбачено "    іальною НОрМОю кримінального закону - ст. 287 КК. відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України випуск в експлуатацію завідомо технічно не-равних сільськогосподарських машин, які використаються як транспортні засоби, або інші грубі порушення правил їх експлуатації, що забезпечують безпеку ру-вчинені особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію  цих  засобів,   кваліфікуються  не  за ст.271,азаст. 287КК.1

Дії Б. не могли бути кваліфіковані за ст. 271 КК ще й тому, що загиблий М-а був пенсіонером і не мав виробничого зв'язку з радгоспом.2

Дії особи, яка була усунута від керування транспортним засобом відповідною посадовою особою чи працівником Державтоінспекції, не можуть кваліфікуватися за ст. 287 КК.3

За ст. 287 КК кваліфікуються також дії чи бездіяльність, пов'язані з допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Допуском до керування може бути дозвіл до чи під час поїздки усний або письмовий (маршрутний лист тощо); мовчазна згода; розпорядження щодо керування.

Наприклад, С., перебуваючи у стані сп'яніння, передав керування своїм мотоциклом А., який разом з С. вживав спиртні напої. На повороті дороги А. порушив Правила безпеки руху, не справився з керуванням і мотоцикл перекинувся, травмувавши пішохода Д., який дістав тяжкі тілесні ушкодження. У даному випадку С. передав керування транспортним засобом А. на прохання останнього, що становить одну із форм злочинного допуску. Як іншу форму допуску необхідно розглядати непе-

п • 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про пов'яУ застосУвання судами України законодавства у справах, 1982 rf1//1^ ПОРУШЄННЯМ правил охорони праці» від 10 жовтня С. 306-307 К постанов Пленуму Верховного Суду України.-

того

судової колегії Верховного Суду України від 25 лю-У СПРаВІ Б- " ПРактика-- С- 179-180

24 Фудня 1 089СТаН/?ВИ ПленУмУ Верховного Суду України від ^країни.- с зон*'    3б'Рник постанов Пленуму Верховного Суду

421

решкоджання водієві, який перебуває у стані сп'яніння керувати транспортним засобом. Таке не перешкоджання є специфічною формою злочинної поведінки посадових осіб, відповідальних за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, яка визначається законом та теорією кримінального права як злочинна бездіяльність. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності посадової особи за бездіяльність є її юридичний або інший обов'язок діяти певним чином. Такий юридичний обов'язок осіб передбачений Законом України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р.1 У п. 2 ст. 12 закону зазначено, що посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов'язані не допускати до керування ними осіб, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння.

Так, лінійний диспетчер T., який був повідомлений про перебування на лінії водія Л. у нетверезому стані, впевнився в цьому, коли останній передавав йому документи на вантаж. Але Т. не вжив заходів до відсторонення Л. від керування транспортним засобом, хоч був зобов'язаний зробити це згідно зі своїми службовими обов'язками. Бездіяльність Т. призвела до того, що Л., продовжуючи працювати на лінії у стані сп'яніння, порушив Правила безпеки руху, що потягло за собою дорожньо-транспортну пригоду з тяжкими наслідками.

Інше положення даного закону, яке стосується водіїв індивідуальних транспортних засобів, а також водіїв підприємств, організацій або установ незалежно від форм власності, закріплене у ст. 16: водій зобов'язаний не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Порівнюючи характер наведених обов'язків посадових осіб і водіїв транспортних засобів, неважко побачити між ними певну відмінність. Вона полягає у тому, що, на відміну від посадової особи, водій не має владних повноважень, і закон вимагає від нього лише одного -передавати керування транспортним засобом особам, як} перебувають у стані сп'яніння. Отже, дії по передачі

1              Відомості Верховної Ради України- 1993.- № 31 - Ст. З

2              Мысливый В. А., Опальченко А. Н. Уголовная ответственное^

за допуск к управлению транспортными средствами водител

находящихся в состоянии опьянения.- К., 1992.- С. 26.

422

ання транспортним засобом обумовлюються усним озволом, проханням, домовленістю, жестами тощо. При цьому слід зазначити, що межі об'єктивної сторо-цього злочину не завжди збігаються з безпосередньою н   едачею керування транспортним засобом. У слідчій і удовій практиці трапляються випадки, коли особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортного засобу, допускає до керування водія, явно не усвідомлюючи, що той перебуває у стані сп'яніння, а потім, усвідомивши це, не вживає заходів до відсторонення його від керування транспортним засобом чи не виявляє до цього факту ніякого ставлення, що сприймається водієм як дозвіл на подальше керування транспортним засобом. Наприклад, К., керуючи за дорученням легковим автомобілем, передав керування ним Н. і тільки після того зізнався, що Н. в цей день вживав спиртні напої, але значення цьому не надав і ніяк на це не відреагував. Під час руху Н. не впорався з керуванням, і автомобіль перекинувся. При цьому один пасажир загинув, а К. були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. Районний суд засудив К. за ст. 287 КК, а Н.- за ч. 2 ст. 286 КК. Таке рішення суду відповідає закону.

Допуск до керування транспортним засобом у розумінні ст. 287 КК завжди об'єктивно пов'язаний з повним переходом керування до особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Це значить, що така особа має можливість у повному обсязі виконувати функції водія транспортного засобу в процесі дорожнього руху.

Але можлива й інша ситуація. Наприклад, водій механізованої колони П., повернувшись з рейсу, не поста-іив автомобіль у гараж, а поїхав пиячити в село. Звідти вш разом з Б., який також перебував у нетверезому стані, поїхав у сусіднє село. У кузові було вісім пасажирів, роцесі руху П. частково передав керування транспорт-засобом Б., тобто Б. «крутив кермом», а П. переклю-' важіль коробки передач. Коли машина виїхала з села, г впорались з керуванням і з'їхали в кювет, де а перекинулась. При цьому два пасажири загину-

районного народного суду Харківської Спр. № І_8.

423

веро були травмовані. '   НОМУ разі не йдеться про передачу керування у

розумінні ст. 287 КК , і дії кожного з них, П. і Б., підлягають кваліфікації за ч. З ст. 286 КК. Таке рішення щодо кваліфікації дій цих осіб обґрунтовується тим, що функцію керування транспортним засобом виконували одночасно дві особи.

Під станом сп'яніння слід розуміти комплекс психічних, неврологічних і соматичних ознак (розладів), що виникають внаслідок впливу алкоголю, його сурогатів або наркотичних засобів. Такий вплив можуть мати також токсичні або лікарські чи інші препарати. Ступінь сп'яніння особи на кваліфікацію діяння не впливає.1

Злочин, що розглядається, є закінченим з моменту настання хоч би одного з наслідків, які перелічені у ст. 286 КК. Звичайно потерпілими від цих злочинів є сторонні особи. Але на практиці виникають ситуації, коли внаслідок допуску до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння, вона, порушуючи Правила безпеки руху чи експлуатації транспорту, сама стає жертвою цього правопорушення.

Треба зазначити, що в судовій практиці є різні і нерідко діаметрально протилежні підходи до вирішення цього питання. Звичайно, більшість таких рішень не переглядається, що не сприяє утвердженню законності.

Так, за вироком Тисменицького районного суду Р. виправдано за ст. 287 КК за відсутністю в його діях складу злочину. Він був відданий до суду за те, що допустив до керування закріпленим за ним службовим автомобілем свого знайомого, водія Ш., який завідомо для нього перебував у нетверезому стані. Внаслідок порушення Правил дорожнього руху автомобіль перекинувся, і Ш. загинув.

За протестом заступника Генерального «прокурора України судові рішення скасовані, а справу повернуто на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, Ш. звернувся до Р. з проханням дати йому службовий автомобіль для поїздки до м. Івано-Франківська, Р. погодився, після чого вони разом вживали спиртні напої. У нетверезому стані Ш. сів за кермо автомобіля, в салоні якого був і Р. Внаслідок

1 Мысливый В. А., Опальченко А. Н. Уголовная ответственность за допуск к управленню транспортними средствами водителей, находящихся в состоянии опьянения.- С. 30.

424

перевищення швидкості Ш. не впорався з керуванням і вчинив аварію.

Р. підтвердив ці обставини, проте пояснив, що дозволив Ш. керувати службовою автомашиною, коли той був у тверезому стані, отже він не може нести відповідальність за наслідки, які настали з вини самого потерпілого.

Суд узяв до уваги ці пояснення P., але не дав їм належної оцінки, а так само і показанням свідка. Між тим останній заявив, що був присутній, коли Ш. просив Р. дати йому службовий автомобіль, і чув, як Ш., одержавши згоду, запросив Р. до ресторану розпити спиртні напої.

Не перевіривши належним чином цих показань, суд не зміг належно оцінити і ту обставину, що Р. передав закріплений за ним автомобіль Ш., коли той перебував у стані сп'яніння.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, судова колегія вказала на необхідність ретельно дослідити обставини справи і залежно від цього вирішити питання про вину Р. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287 КК.1

При новому судовому розгляді цієї справи Тлумачсь-кий районний народний суд засудив Р. за ст. 287 КК і призначив йому покарання - два роки виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20% заробітку в доход держави і з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

З об'єктивної сторони злочинний допуск є одиничним злочином незалежно від того, скільки дорожньо-транспортних пригод після цього вчинив водій, що був допущений до керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Для кваліфікації важливо встановити, чи стали вони наслідком одного допуску чи кількох.

Водії комбікормового заводу X. і М. разом вживали спиртні напої. Після роботи X. на закріпленому за ним автомобілі поїхав до свого дому, де передав керування транспортним засобом М. для поїздки додому в інший населений пункт. По дорозі М. заподіяв смертельну травму велосипедисту, а після цього вчинив зіткнення з іншим автомобілем з наслідками, передбаченими ч. 1 ст. 286 КК. За вироком районного народного

Радянське право.- 1989.-№ 8.-С. 87.

425

суду X. засуджений за ст. 287 КК, а М. - за ч. 2 і ч. 1 ст. 286 КК.1

Відповідальність за ст. 287 КК настає за порушення допущеним до керування водієм правил безпеки руху або експлуатації транспорту, яке перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Якщо причинного зв'язку не встановлено, немає і складу злочину, передбаченого ст. 287 КК. Крім того, слід зазначити, що в даному складі злочину причинний зв'язок має свою особливість. Суть полягає в тому, що ланцюг факторів, які зв'язують причину і наслідки, умовно має такий вигляд: протиправні дії особи, що відповідає за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів - протиправні дії особи, яка керує транспортним засобом у стані сп'яніння, пов'язані з порушенням Правил безпеки руху або експлуатації транспорту — настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 286 КК.

Іншими словами, наявність складу злочину в діях суб'єкта злочину, передбаченого ст. 287 КК, завжди залежить від характеру поведінки водія, оскільки вона врешті-решт зумовлює настання злочинних наслідків.

Таким чином, є підстави стверджувати, що причинний зв'язок між діянням суб'єкта і наслідками, що настали, в складі злочину, передбаченого ст. 287 КК, має розглядатися як опосередкований.

При кваліфікації злочинів, передбачених ст. 287 КК, слід враховувати, що відповідальність за нею настає незалежно від того, чи притягнуто до кримінальної відповідальності особу, яка керувала транспортним засобом і порушила Правила безпеки руху або експлуатації транспорту і це потягло за собою суспільне небезпечні наслідки. Водій не притягається до кримінальної відповідальності, якщо він не може бути визнаний суб'єктом злочину або нести відповідальність (недосягнення 16-річного віку, неосудність, загибель у дорожньо-транспортній пригоді і т. ін.).

Наприклад, Н. вживав разом з К. алкогольні напої, після чого передав йому керування своїм мотоциклом. К. наїхав на купу каміння на узбіччі, від чого мотоцикл перекинувся. К. загинув, а Н. дістав легкі тілесні ушко-

1 Архів Бурського районного народного суду Львівської області.-1988.-Спр. № 1-6.

426

дження. Дії Н. були кваліфіковані за ст. 287 КК, і йому призначено покарання - три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.1

За ст. 287 КК кваліфікуються дії посадових осіб, які користуються правом допуску водіїв до експлуатації транспортних засобів; власників або володарів індивідуальних транспортних засобів; водіїв державних, колективних та індивідуальних транспортних засобів.

Що стосується державних підприємств, організацій чи установ, то до таких осіб належать: керівники служб безпеки руху та експлуатації транспорту, ревізори безпеки руху і диспетчери, начальники автоколон, їх заступники, бригадири, механіки та інші відповідні особи. Але тут обов'язково треба встановити, чи були наділені зазначені особи повноваженнями щодо допуску або відсторонення водія від керування транспортним засобом.

Наприклад, диспетчер автоколони Я., знаючи, що водій рейсового автобуса К. у день відпочинку перебував у нетверезому стані, запропонував йому виїхати в рейс, на що оформив дорожній лист, а начальник автоколони Г. в кабінеті розпив з К. ще пляшку горілки. У дорозі п'яний водій наїхав на шлагбаум і розбив лобове скло автобуса. Цей факт довели до відома диспетчера Я., але він і після цього не усунув К. від керування автобусом.^У подальшому на автовокзалі касир-диспетчер Д. також не усунула К. від керування автобусом. Врешті-решт К. не зміг розвернути автобус, внаслідок чого він упав у річку, що потягло за собою загибель і травмування пасажирів.

Такий допуск є результатом спільних, поєднаних умисних дій, усвідомлених усіма названими особами. Тому всі вони повинні нести відповідальність за ст. 287 КК.

Іноді у слідчій та судовій практиці трапляються помилки щодо визначення суб'єкта аналізованого складу злочину. Так, наприклад, безпідставно був засуджений К., який працював буровим майстром розвідувальної

т!?; ^а розпорядженням начальника розвідувальної

'тії він на автомобілі, яким керував водій К-в, поїхав у

ло, щоб одержати і привезти устаткування для розві-

Ігк" ^Рх'в Новотроїцького районного народного суду Херсонські області.- 1998.- С. № 1-68.

427

дувальних робіт. Дорожній лист був виписаний на ім'я К. та підписаний відповідальним за автотранспорт с Отримавши устаткування, К. і К-ов випили горілки і були нетверезі. Тому автомобілем на зворотному шляху керував І., який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого автомобіль перекинувся і при цьому один пасажир загинув, а І. дістав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Судова колегія Верховного Суду в ухвалі по цій справі вказала, що К. не може бути суб'єктом цього злочину, оскільки він не був відповідальний за безпеку руху та експлуатацію транспортного засобу.

Суб'єктивна сторона передбаченого ст. 287 КК злочину характеризується необережною формою вини, яка визначається ставленням до наслідків.

При цьому завжди необхідно ретельно з'ясувати об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу злочину, які фактично встановлені при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи. Щодо цього показовим є такий приклад.

За вироком Ірпінського районного суду Київської області Д. засуджено за ст. 287 КК до одного року десяти місяців позбавлення волі за допуск до керування автомобілем особи, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило автоаварію.

Як визнав суд, Д. з дозволу свого батька взяв належний йому легковий автомобіль і їздив на ньому разом з іншими особами. Після вживання значної кількості спиртних напоїв Д. не міг керувати автомобілем і поступився місцем С. Внаслідок перевищення С. швидкості автомобіль перекинувся в кювет, при цьому був тяжко травмований пасажир О., який по дорозі до лікарні помер.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовані з таких підстав.

Визнаючи Д. винним у передачі керування автомобілем нетверезому С., суд виходив з того, що він усвідомлював характер своїх дій і що саме з його дозволу С. сів за кермо автомобіля. Проте цей висновок суду не відповідає наявним у справі доказам. Ні в стадії розслідування, ні в судовому засіданні Д. не визнав себе винним І пояснив, що своїх дій у проміжок часу від виходу з pec* торану до дорожньо-транспортної події не пам'ятає. ^ .

За показаннями С., після ресторану Д. був п'яний

428

епувати автомобілем не міг, а тому він, С., посадив Д.

а заднє сидіння і сів за кермо сам. Присутній при цьому док Ю. показав, що С. почав керувати автомобілем Le після того, як Д. заснув.

Ці докази підтверджують, що Д. не тільки не передав С керування автомобілем, а й не усвідомлював, що той сів за кермо. Отже С. зробив це без дозволу Д., який будь-яких дій, що були спрямовані на передачу керування автомобілем п'яному С. і містили б склад злочину, передбаченого ст. 287 КК, не вчинив. Тому колегія скасувала судові рішення щодо нього і справу закрила на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.1

11.13. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху

Статтею 288 КК розширено коло суспільних відносин, що регулюються кримінально-правовими нормами у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту.

Об'єктивна сторона даного складу злочину передбачає сукупність таких ознак: 1) порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху при будівництві, реконструкції, ремонті або утриманні шляхів, вулиць, залізничних переїздів та інших шляхових споруд; 2) настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 288 КК України; 3) встановлення причинного зв'язку між порушенням правил, норм і стандартів та суспільно небезпечними наслідками.

Таким чином, диспозиція цієї статті бланкетна. Вона відсилає до відповідних нормативних актів, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, якими є, наприклад, Правила прийняття до експлуатації закінчених УДІвництвом автомобільних доріг та інші. Сучасна автомобільна дорога - це досить складна ін--рна споруда, яка разом з її обладнанням є складо-омпонентом комплексу системи забезпечення бездорожнього руху.  Автомобільна дорога,  вулиця ть собою частину території, в тому числі в населе-пункті, призначену для руху транспортних засобів

«я l99^fJIa судової колегії Верховного Суду України від 16 січ->• У справі Д. // Практика...- С. 182-183.

429

і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами (ст. 21 Закону України «Про дорожній рух»). Дорога включає в себе одну або кілька проїзних частин, а також трамвайні колії, тротуари, узбіччя і розділювальні смуги, якщо вони є.

Автомобільні дороги, вулиці поділяються на загального користування, відомчі та приватні. Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та інші. У містах вулиці та дороги поділяються на магістральні вулиці та дороги, дороги та вулиці місцевого значення.

Залізничний переїзд - перехрещення дороги із залізничними коліями на одному рівні, яке влаштовують, як правило, поза межами залізничних станцій і маневрових колій. Переїзди бувають регульовані і нерегульовані.

До інших шляхових споруд належать мости, шляхопроводи, естакади, тунелі, лінії зв'язку та освітлення, засоби технічного регулювання дорожнього руху тощо.

Проекти на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів підлягають експертизі та погодженню з органами державного нагляду за додержанням законодавства, правил, норм та стандартів безпеки дорожнього руху.

У свою чергу всі види робіт по будівництву, реконструкції та ремонту автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів мають здійснюватися згідно з проектами та вимогами правил, нормативів і стандартів України з безпеки дорожнього руху (ст. 23 Закону України «Про дорожній рух»). Якщо виникають умови, за яких неможливо провести ті чи інші роботи, виконавець повинен повідомити про це проектувальника і замовника робіт, щоб вжити додаткових заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

При прийнятті згаданих об'єктів після будівництва, реконструкції або ремонту за участю органів державного нагляду обов'язково слід враховувати виконання заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Під час будівництва доріг можуть бути порушені певні норми та стандарти, що стосуються витривалості дорожнього полотна, додержання певних нормативів щодо поперечного та поздовжнього профілів і кривих проїзної

430

частини у плані тощо. Якщо такі порушення призвели до створення аварійної обстановки і настання наслідків, передбачених законом, а також за наявності інших підстав, винна особа притягується до кримінальної відповідальності.

Було завершено будівництво нової ділянки дороги в місті, але через наявність недоліків не введено в експлуатацію. Бригада будівельників усувала недоліки, пов'язані з доробками дренажних колодязів для відведення дощової води з дорожнього полотна. Після закінчення роботи технологічні машини та механізми залишились на проїзній частині.

Незважаючи на заборонні дорожні знаки, деякі водії з метою скорочення шляху, використовували нову дорогу, Один з них у темний час доби (лінії освітлення дороги ще не працювали) вчинив наїзд на компресор, що знаходився на смузі руху. При цьому загинули один із пасажирів і водій.

У цьому випадку немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, відповідальних за будівництво вказаної дороги, бо вона ще не була введена в експлуатацію, і рух транспортних засобів по ній був заборонений.

Порушення певних вимог безпеки дорожнього руху можливе при виконанні робіт по реконструкції або ремонту автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів. Згідно з законом організації, що відповідають за утримання зазначених об'єктів, можуть закрити чи обмежити рух на підставі ордера, який видається відповідним шляховим органом, а в містах - службою місцевого державного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування. В ордері викладаються умови заборони або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт. Але в окремих випад-сах (стихійні явища) аварійні роботи можливі без зазна-

юго ордера, про що повідомляється місцевим органам Держаної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і державної інспекції МВС України.

процесі експлуатації доріг під впливом динамічних Ітажень від транспортних засобів, а також природ-мнників постійно виникають деформації дорожньо-окриття. Це призводить до просадок, прогинань

431

І втрати цілісності покриття дороги, погіршення її рівності. Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів та їх охорона затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 24 Закону України «Про дорожній рух»).

Ремонт вулиць і доріг поділяється на поточний, середній та капітальний. Основними вадами робіт при ремонті вулиць і доріг є усунення тріщин, вибоїн та просадок проїзної частини та тротуарів; ліквідація хвилястості, зсувів, напливів на дорожньому покритті. Це також роботи по розширенню проїзної частини, спрямленню окремих ділянок дороги, збільшенню радіуса горизонтальних кривих, влаштуванню нових або відновленню існуючих бар'єрних огороджень.

Виконання дорожніх робіт неминуче призводить до погіршення умов безпеки руху. Ділянки доріг, де проводяться такі роботи, стають потенційно небезпечними для учасників дорожнього руху. Частіше за все особи, відповідальні за проведення цих робіт, не вживають заходів до усунення недоробок, залишають на небезпечних ділянках дорожньо-будівельні матеріали, технологічне обладнання, що тягне за собою наїзди на них транспортних засобів. Трапляються зіткнення транспортних засобів з дорожніми машинами та механізмами, наїзди на дорожніх робочих, потрапляння транспортних засобів у роз-риття, відкриті люки підземних комунікацій та інші пригоди.

Порушення, про які йдеться у диспозиції ст. 288 КК, можуть мати різноманітний характер: відсутність або встановлення не пофарбованих щитів та бар'єрів, відсутність дорожніх знаків або невірне їх застосування, відсутність сигнального освітлення, не визначення огородженнями чіткої зони, в якій проводяться ремонтні роботи, відсутність або невірне застосування дорожньої розмітки тощо.

Утримання шляхів, вулиць, залізничних переїздів та інших об'єктів дорожнього руху - це комплекс заходів, які забезпечують ефективне використання комунікацій у сфері дорожнього руху. Наприклад, стосовно доріг це: підмітання, миття, а також полив дорожнього покриття; обезпилення доріг; очищення покрить від ґрунтових нанесень та залишків технологічних матеріалів, що застосовуються для посипання доріг у зимовий час; забезпе-

432

чення стоку води з проїзної частини під час зимових відлиг; присипка мінеральними матеріалами ділянок покрить, де в спеку мав місце вихід бітуму на поверхню покриття, і таке інше.

Це також підтримання у належному стані розмітки проїзної частини, утримання світильників зовнішнього освітлення, технічних засобів організації та регулювання дорожнього руху, обрізка крон дерев тощо.

При виконанні ремонту на ділянках доріг або дорожніх робіт по їх утриманню застосовують пересувні огородження різних типів, дорожні знаки, світлофори, засоби дорожньої розмітки, сигнальні ліхтарі та ін.

Пересувні огородження мають відповідати певним вимогам (міцність конструкції, стійкість лакофарбового покриття тощо). Видимість технічних засобів, а також дорожніх знаків, технологічних машин та механізмів має забезпечуватися на достатній відстані - не менше 100 -300 м (в залежності від місця, де проходить дорога). Дорожні знаки треба розміщувати в полі найбільшої концентрації уваги водія.

Цих нормативів додержуються не завжди. Наприклад, водій таксомотора рухався по дорозі з одностороннім рухом транспортних засобів. Умови руху не сприяли його безпеці: темрява, а також дощова погода. Раптово водій побачив у безпосередній близькості дерев'яні стійки бар'єра огородження. Уникаючи наїзду на перешкоду, він різко повернув кермо праворуч, але машину занесло на слизькому забрудненому асфальті, після чого транспортний засіб вдарився в освітлювальну опору. Пасажир таксомотора отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Огляд місця пригоди й інші слідчі дії дозволили встановити безперечні докази, що свідчили про цілий комплекс порушень норм і стандартів щодо забезпечення >езпеки руху. Так, при проведенні ремонтних робіт проїзної частини з розриттям покриття огороджувальні бар'єри оули встановлені по краях розриття без дотримання без--чної відстані; дорожній знак «Об'їзд перешкоди з пра-> боку» був закріплений не належним чином - від віт-

вщ опинявся під гострим кутом до дороги в напрямку Руху транспорту, що не дозволяло своєчасно його поміти-с ' ДеРев'яне огородження не було пофарбовано, що не

Р > водію заздалегідь виявити ділянку ремонтних Іа Дорозі; сигнальний червоний ліхтар, змонтований

433

перед ділянкою ремонтних робіт, не був з'єднаний з мережею живлення; у місці пригоди не працювали три ртутні ліхтарі зовнішньої електричної мережі освітлення, через що утворилася затемнена зона довжиною 150 м.

Якщо додати дощову погоду, то, мабуть, не залишається сумнівів, що аварія була майже запрограмована.

Але склад цього злочину передбачає наявність такої важливої ознаки, як причинний зв'язок. Іншими словами, особа, відповідальна за будівництво, реконструкцію, ремонт або утримання шляхів, вулиць та інших об'єктів, яка порушила правила, норми або стандарти забезпечення безпеки дорожнього руху, несе відповідальність за наслідки, що настали, лише за умови, що її дія або бездіяльність створила необхідні і достатні умови для перетворення причини в наслідок.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху Ж. Він на автомобілі їхав зі швидкістю 60-70 км за годину і на нерівній ділянці автодороги не впорався з керуванням. Машина з'їхала в кювет і перекинулась. Один з пасажирів загинув.

Судова колегія Верховного Суду відмінила вирок і закрила справу за відсутністю в діях Ж. складу злочину. В ухвалі вона вказала, що згідно з протоколом огляду та схемою до нього на ділянці довжиною 8 м та шириною 3,5 м дорога має ребристу поверхню. Проведеним органами слідства експериментом встановлено, що цю ділянку дороги можна побачити лише на відстані 4-5 м. Із справи видно, що пошкоджену частину дороги не було позначено, попереджувальних або інших дорожніх знаків встановлено не було.

Всі ці обставини свідчать, що Ж. порушень правил дорожнього руху не допустив і тому кримінальній відповідальності не підлягає. В цьому випадку можливе застосування ст. 288 КК при умові, що дефект дорожнього полотна на даній ділянці є результатом порушення певних стандартів при будівництві (реконструкції, ремонті) або наслідком неналежного утримання дороги.

Злочин є закінченим з моменту настання будь-якого з наслідків або декількох з них, передбачених ст. 286 КК, тобто за конструкцією стаття 288 КК має матеріальний склад злочину.

За ст. 288 КК кваліфікуються дії осіб, відповідальних за будівництво, реконструкцію, ремонт або утримання

434

шляхів та їх комунікацій. Це керівники шляхово-будівельних організацій та їх підрозділів, риконроби, майстри та ін.

З суб'єктивної сторони злочин є необережним, але слід зазначити, що психічне ставлення суб'єкта щодо наслідків - тільки необережне.

11.14. Незаконне заволодіння транспортним засобом

Незаконне заволодіння транспортним засобом - це

умисне, відкрите або таємне заволодіння чужим транспортним засобом та використання його за прямим призначенням. Суспільна небезпечність цього злочину зумовлюється неконтрольованим використанням транспортних засобів як джерел підвищеної небезпеки, що нерідко призводить до вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчинюють особи, які перебувають у стані сп'яніння, які позбавлені або зовсім не мають прав на керування транспортними засобами, неповнолітні. Ці особи, як правило, не здатні виконувати у сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обстановці.

За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння автомобілями усіх видів, мотоциклом, трактором або іншими самохідними машинами. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби, зазначені у примітці до ст. 286 КК. Відповідальність за угон залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

За ст. 289 КК незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікується, вчинене різними способами, тобто таємно, відкрито, із застосуванням обману або зловживання довір'ям, без застосування насильства чи з насильством.

Незаконність як ознака заволодіння чужим транспорт-'им засобом означає, що особа, яка вчинює це посяган-™І> не має ні дійсного, ні уявного права щодо захоплено-0 транспортного засобу.

ним °ЧИН Є зак'нченим 3 моменту заволодіння транспорт-засобом та початку його руху будь-яким способом.

435

Спосіб та дистанція переміщення транспортного засобу і строк користування ним на кваліфікацію не впливають. Але треба зазначити, що у теорії і на практиці трапляються інші визначення моменту, коли таке діяння вважається закінченим злочином. Так, існує точка зору, що поняття незаконного заволодіння транспортним засобом не включає в себе пересування механічного транспортного засобу за допомогою фізичної сили людини. Пропонується у відповідних випадках за наявністю умислу на подальше використання транспортного засобу за допомогою його двигуна кваліфікувати такі дії як замах на вчинення цього злочину.1

Характерним щодо цього є таке судове рішення. За вироком Шевченківського районного суду м. Києва засуджено за ч. 2 ст. 289 КК М. і К., яких визнано винними в тому, що, перебуваючи в стані сп'яніння, вони за попередньою змовою між собою угнали вночі автомобіль, який належав С. Перемістивши автомобіль способом буксирування від під'їзду будинку на ЗО м, вони не змогли від'їхати через його несправність. К. був затриманий працівниками міліції на місці злочину, а М., який звідти втік, - за місцем проживання.

Перший заступник Голови Верховного Суду України вніс до президії Київського міського суду протест, у якому порушив питання про зміну судових рішень щодо М. і К. і перекваліфікацію їх дій з ч. 2 ст. 289 на ст. 15 та ч. 2 ст. 289 КК України.

Президія міського суду протест задовольнила, вказавши на таке. Суд, правильно встановивши фактичні обставини злочину, невірно кваліфікував дії М. і К, За показаннями винних, вони хотіли викрасти автомобіль для того, щоб покататися, але не змогли завести двигун машини. Отже, М. і К. не довели злочинного наміру до кінця з незалежних від них причин і були затримані працівниками міліції. Тому їх дії слід кваліфікувати як замах на угон автомобіля за ст. 15 і ч. 2 ст. 289 КК.2

Здається, що таке рішення щодо кваліфікації цього злочину не відповідає теорії і практиці застосування

1 Касинюк В. Й., Корчева 3. Г. Вопроси квалификации транспортных преступлений: Учеб. пособие-К., 1988-С. 46.

Постанова президії Київського міського суду від 2 серпня 1988 p. в справі M. і К. // Практика...- С. 16.

436

ст. 289 КК. Дійсно, слід погодитись, що дії, пов'язані з невдалою спробою запустити двигун автомобіля з метою його використання, слід кваліфікувати за статтями 15 та 289 КК як замах на незаконне заволодіння транспортним засобом. Але така оцінка справедлива в тому разі, якщо винні робили спроби запустити двигун не пересуваючи автомобіль з місця його стоянки. У даному випадку вони вчинили закінчене заволодіння чужим автомобілем, відповідальність за яке, передбачене ч. 2 ст. 289 КК. Тому перше рішення Київського міського суду у цій справі було правильне. Остаточне ж рішення у справі робить загальне поняття закінченого незаконного заволодіння чужим транспортним засобом невизначеним.

Відповідальність за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом не залежить і не може залежати від величини відстані, на яку транспортний засіб було відігнано, перетягнуто, відбуксовано тощо.

Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є формальним складом злочину у тому розумінні, що для визнання його закінченим не потрібне настання якихось наслідків.

За ст. 289 КК кваліфікуються дії фізичної осудної особи, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річ-ного віку. При кримінально-правовому аналізі дій, пов'язаних із самовільним використанням транспорту, слід враховувати деякі особливості, що стосуються відношення конкретної особи до транспортного засобу.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками Державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони не-сУть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Наприклад, водій П., закінчивши роботу, поставив за-Ршлений за ним автомобіль у гараж установи. Біля га-•аяса він зустрів знайомих, з якими випив горілки, після ого знову відчинив гараж, вирішивши їхати додому зга-

Іим автомобілем. Рухаючись по дорозі, він через алко-'льне сп'яніння порушив правила безпеки руху, внаслі-чого вчинив наїзд на пішохода, заподіявши йому "ертельну травму.

437

У даному випадку П. був притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту за ч. 2 ст. 286 КК. Щодо його дій, пов'язаних із самовільним використанням державного транспортного засобу без доручення або дозволу адміністрації, то вони не утворюють складу злочину, передбаченого ст, 289 КК,

Як свідчить судова практика, не визнаються злочинними аналогічні дії посадових або інших осіб, які у зв'язку зі своїми посадовими обов'язками мають відношення до транспортних засобів. До них належать керівники транспортних організацій, їх заступники, завідуючі гаражами автоколон та ін.

Аналогічний підхід існує ще до однієї досить великої групи осіб, яку становлять механіки, диспетчери, електрики, слюсарі, випробувачі, працівники охорони та інші особи, які самовільно використали транспортний засіб, маючи до нього доступ у зв'язку з роботою. Найчастіше такі дії мають місце при технічному обслуговуванні транспортних засобів: огляді, заправці паливно-мастильними матеріалами, ремонті тощо. Іншими словами, за таких обставин не можна визнати, що зазначені особи заволодівають чужими транспортними засобами.

Так, безпідставно був засуджений за незаконне заво-лодіння транспортним засобом X., який увечері поїхав додому з гаража, де працював охоронником, на автомобілі, що належав цій організації, але на вулиці його затримали працівники міліції.

Розглядаючи справу, судова колегія в кримінальних справах вказала, що незаконним заволодінням транспортним засобом визнається незаконне, умисне, без мето захоплення чужого транспортного засобу з метою незаконної поїздки на ньому. В даному випадку згаданих ознак немає.

Така ж оцінка вчиненого поширюється на випадки використання транспортних засобів членами родини власників автомототранспорту або їх знайомими. Вони самовільно використовують транспортні засоби, спираючись на різні підстави, які, на їх погляд, дають дійсне або уявне право на такі дії (власник раніше дозволяв керувати автомобілем або навчав керуванню тощо).

За ст. 289 КК кваліфікуються захоплення чужого транспортного засобу і самовільне його використання з будь-якою метою (доїхати, перевезти, покататися).

438

Якщо під час незаконного заволодіння транспортним засобом умисел був спрямований на використання транспортного засобу для вчинення крадіжки, грабежу, розбійного нападу, то дії винних мають кваліфікуватись за сукупністю злочинів - ст. 289 КК та за готування до зазначених злочинів.

У випадках, коли незаконне заволодіння транспортним засобом було способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними вчиненням грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати за статтями 185-187 КК і відповідною частиною ст, 289 КК. Якщо умисел на викрадення вузлів, деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник після незаконно заволодіння транспортним засобом, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 185 і 289 КК.

Незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо сталися наслідки, зазначені у ст. 286 КК, кваліфікуються за цією статтею і додатково за ст. 289 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 289 КК повторне має місце тоді, коли особа раніше вчинила такий злочин або замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, незалежно від того, чи була вона засуджена за нього, якщо судимість за попередній злочин не була знята або погашена, а також якщо до моменту вчинення повторного злочину не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Неодноразова спроба реалізації умислу на вчинення злочину (наприклад, спроба запуску двигуна кількох транспортних засобів з метою викрадення одного з них) не утворює повторності, або злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262 КК.

Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце, тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які заздалегідь Домовились про спільне його вчинення. Відповідальність незаконне заволодіння транспортним засобом при

•ому настає для всіх співучасників, незважаючи на те,

Ц° транспортним засобом керував один з них. Щоб не

'йти помилок при кваліфікації діяння за цією озна-

' тРеба уважно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні

3"аки співучасті.

Наприклад, за вироком Путивльського районного суду Чернівецької області Д. і Н. засуджені за ч. 2 ст. 286, ч. 2 ст. 289 та ч. З ст. 135 КК, за те, що перебуваючи в нетверезому стані, за попередньою змовою між собою вони вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом. Керуючи ним, Д. вчинив наїзд на пішохода, який у лікарні помер. Усвідомлюючи, що після наїзду автомобіля пішохід перебуває у небезпечному для життя стані, Д. з місця події зник, не подавши потерпілому допомоги, що й потягло за собою його смерть.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення щодо Н. скасовані, а щодо Д. змінені з таких підстав. Висновок суду про доведеність вини H. y незаконному заволодінні транспортним засобом за попереднім зговором з Д. зроблено лише на підставі того факту, що Н. їхав як пасажир у кабіні викраденого автомобіля. Як свідчать матеріали справи, він не вчинив будь-яких дій, спрямованих на незаконне заволодіння транспортним засобом, і попередньою змовою між ним і Д. також не було. Як встановлено в справі, обидва вони були в нетверезому стані, і Д., побачивши вантажівку, вирішив підвезти Н. додому. Коли вони підійшли до автомобіля, Д. відчинив дверцята кабіни, сів на місце водія, а потім відкрив праві дверцята і запропонував Н. сісти. Заводив двигун, керував автомобілем сам Д., а Н. ніякої участі у цьому не брав.

Отже ініціатива заволодіння автомобілем належить Д. Він же і вчинив цей злочин. Н. байдуже ставився до вчинюваного Д. злочину, оскільки через сильне сп'яніння не усвідомлював характеру подій, що відбувалися.

За таких обставин склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 289 КК, у діях Н. відсутній, і його засуджено безпідставно. У зв'язку з цим вирок щодо нього скасовано, і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК.

Таким чином, визнаючи особу винною у злочині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, необхідно довести, що причетні до злочину особи заздалегідь домовились про спільні дії і кожна з них здійснила якусь частину дій для досягнення злочинного результату.1

Незаконне заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя

440

Право України- 1992-№ 8-С. 86-87.

чи здоров'я потерпілого, або погрози застосувати таке насильство також є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 289 КК. Під таким насильством слід розуміти нанесення ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я або втрати працездатності, а також інші насильницькі дії, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, зв'язування тощо.

За частиною 3 ст. 289 КК кваліфікується дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосувати таке насильство. Судова практика розглядає як такі заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або короткочасною втратою працездатності, заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, мордування, тортури, використання небезпечних для здоров'я чи життя потерпілого засобів (вогню, струму, наркотичних або інших сильнодіючих речовин), викидання з транспортного засобу під час руху тощо.

Так, за вироком Ялтинського міського суду К. засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за розбійний напад на Б. з метою заволодіти його автомобілем «Жигулі», вчинений за таких обставин. Зупинивши на вулиці близько 20.00 автомобіль, яким керував Б., К. попросив підвезти його до санаторію, а коли вони туди під'їхали, приставив до горла ніж і зажадав ключі від автомобіля. Потім К. примусив потерпілого під'їхати до будинку на території санаторію, де забрав свою валізу з речами, після чого звелів Б. сісти поруч із собою в автомобілі, щоб той не міг звернутися за допомогою. Та Б. вдалося втекти і повідомити про те, що сталося, міліцію.

У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України, внесеному до президії обласного суду, порушувалось питання про зміну зазначених судових рішень і перекваліфікацію дій К. з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. З ст. 289 КК.

Президія обласного суду протест задовольнила, зазначивши таке. Обґрунтовуючи висновок про вину К. у Щкритому нападі на Б. з метою заволодіти належним юму автомобілем, суд послався на вимогу засудженого

и ключі від автомобіля, поєднану з погрозою застосу-

І насильство, небезпечне для життя і здоров'я потер-

с ^?г.°- Проте, як свідчать показання останнього на слід-

І в судовому засіданні, при цьому К. посилався на

441

необхідність терміново потрапити до Сімферополя, обіцяв дати 100 крб., і він, Б., під загрозою погодився їхати. К. теж показував, що він пропонував Б. підвезти його до Сімферополя. При затриманні у нього виявили авіаквиток на його ім'я, а у валізі, яку він взяв у санаторії,- його трудову книжку та одяг.

Таким чином, мету викрасти автомашину матеріалами справи не встановлено і твердження К. про відсутність у нього наміру заволодіти автомобілем потерпілого не спростовано. З доказів, на які посилався суд, не можна зробити висновок про напад К. на потерпілого з метою заволодіти автомобілем.

На підставі викладеного президія обласного суду судові рішення щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. З ст. 289 КК, які передбачають відповідальність за замах на заволодіння автотранспортним засобом, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.1

Нанесення при вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом побоїв або будь-якого виду тілесних ушкоджень додаткової кваліфікації не потребує, за винятком умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК).

Дії винного, спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, кваліфікуються залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета - заволодіти транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 289 КК.2

Використання без дозволу чужого транспортного засобу за обставин крайньої необхідності (наприклад, доставления до лікарні хворого, який перебуває в небезпечному для життя стані, переслідування небезпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

1              Постанова президії Кримського обласного суду від 19 січня

1985 р. в справі К. // Практика...- С. 181-182.

2              П. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Пр°

судову практику в справах про злочин проти життя і здоров я

людини» від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму В«Р'

ховного Суду України.- С. 177-178.

442

Згідно з частиною 4 ст. 289 КК звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом з застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

11.15. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу

Злочин, передбачений ст. 290 КК, є спеціальним видом причетності до злочину - приховуванням викраденого.

Предметами приховування можуть бути: вузли і агрегати транспортного засобу - кузов, двигун, інші частини транспортного засобу, на яких поставляється заводський ідентифікаційний номер.

Способами приховування можуть бути: а) знищення номера; б) заміна номера на інший.

Злочин, передбачений ст. 290 КК, містить формальний склад злочину - злочин вважається закінченим з моменту знищення, підробки чи заміни номерів вузлів чи агрегатів транспортного засобу.

За статтею 290 КК кваліфікується знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу.

Знищення, підробка або заміна номерів вузлів чи агрегатів транспортного засобу вчинюється умисно.

Відповідальність за знищення, підробку чи заміну номерів вузлів або агрегатів транспортного засобу настає з 1стнадцяти років.

11.16. Порушення чинних на транспорті правил

д'ючих на транспорті правил охорони по-РУХУ* ЩО спричинило людські жертви або :І наслідки, передбачене ст. 291 КК, посягає на

443

суспільні відносини у сфері охорони порядку і безпеки руху на транспорті.

Правильне визначення суб'єкта цього складу злочину має важливе значення для кваліфікації діяння. Так, С. засуджено за ст. 291 КК за те, що він, побачивши пішохода, який переходив дорогу, не знизив швидкість, не вжив заходів, щоб зупинити мопед, внаслідок чого наїхав на потерпілого, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського обласного суду вирок змінено - дії засудженого перекваліфіковано на ст. 125 КК.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України ухвалу касаційної інстанції скасовано виходячи з таких підстав. Змінюючи вирок, судова колегія обласного суду вказала, що С. не порушив правил, -які регулюють безпеку руху автомобільного чи міського електротранспорту, а тому його дії необхідно кваліфікувати як необережне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, тобто за ст. 128 КК.

Такий висновок не ґрунтується на законі. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 291 КК, є безпечна робота всіх видів механічного транспорту, в тому числі і мопедів.

Як вбачається з матеріалів С. обвинувачувався в тому, що він порушив правила, які регулюють порядок і безпеку руху, і це спричинило тяжкі наслідки. За це він і був засуджений за ст. 291 КК. Крім того, пере кваліфікуючи дії засудженого, судова колегія не враховувала того, що ст. 291 КК є відповідно ст. 128 КК спеціальною нормою.1

Таким чином, даний склад злочину передбачав відповідальність за порушення правил безпеки руху, які діють на залізничному, повітряному, водному, автомобільному, електричному й іншому транспорті.

Порушення діючих на транспорті правил безпеки руху цими особами кваліфікується за ст. 291 КК тільки у випадку, якщо це порушення потягло за собою загибель людей (смерть хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки.

1 Постанова президії Миколаївського обласного суду В1? 22 лютого 1991 p.- в справі С.- Практика судів України в кримінальних справах.-Київ, 1993.-С 183-184.

444

Як інші тяжкі наслідки розглядаються заподіяння хоча б одній особі тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим.

Якщо порушення вказаними особами діючих на транспорті правил потягло за собою заподіяння інших наслідків, які у ст. 291 КК не вказані, то діяння кваліфікуються за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Наприклад, без урахування цих вимог закону були кваліфіковані дії Л., який вчинив злочин за таких обставин. Катаючись на катері і бажаючи продемонструвати перед дівчатами швидку їзду, він спрямував його у напрямку човна, на якому каталися Л-ва і Ф., розраховуючи біля човна своєчасно розвернутися. Але через відсутність досвіду Д. вчасно повернути не зміг, зіткнувся з човном і перекинув його. Дівчата потрапили під гвинт катера, і їм були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Д. був засуджений за необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК). Але така кваліфікація дій Д. необгрунтована, тому що ця стаття є загальною нормою, за допомогою якої охороняється здоров'я людей від заподіяння відповідної шкоди. Вчинений Д. злочин стався внаслідок порушення ним правил безпеки руху при керуванні маломірним судном, а заподіяні двом потерпілим тяжкі ушкодження, без сумніву, відносяться до тяжких наслідків.

Тому дії Д. слід кваліфікувати за ст. 291 КК, яка є по відношенню до загальних норм про відповідальність за злочини проти життя і здоров'я громадян спеціальною нормою, спрямованою на охорону здоров'я та життя лю-Дей від небезпеки, пов'язаної з використанням джерел підвищеної небезпеки. Діяння, яке пов'язане з використанням джерел підвищеної небезпеки, є посяганням на громадську безпеку, а не на особу. Тому заподіяння потерпілому в цьому разі смерті кваліфікується за ст. 291 КК, а не за ст. 119 КК. Таким чином, порушення діючих на транспорті правил безпеки руху, яке потягло за собою

^лідки, передбачені ст. 286 КК, повинно кваліфікували за даною статтею, а не за статтею про відповідаль-ь за злочини проти особи.

Диспозиція ст. 291 КК бланкетна. Вона відсилає до

які регулюють порядок і безпеку руху транспорту, правила встановлюються відповідними норматив-

ними актами. За ст. 291 КК діяння може бути кваліфіковано лише в тому випадку, коли дія або бездіяльність особи пов'язана з порушенням діючих на транспорті правил, яке потягло за собою суспільне небезпечні наслідки, і є причинний зв'язок між порушенням та наслідками.

Наприклад, К., не маючи прав на керування маломірними суднами і на порушення правил користування маломірними суднами, посадив у моторний човен «Прогрес» знайомих П., В. і H. з метою покататися. В. і П. були у нетверезому стані. Через відсутність сидіння вони сіли на задній борт човна. К., керував човном на великій швидкості. При крутому повороті П. і В. випали з човна у воду, і П. потонув. К. був засуджений за порушення діючих на транспорті правил (ст. 291 КК України). Таке судове рішення було опротестоване прокурором, який стверджував, що дії К. не перебувають у причинному зв'язку зі смертю П. Але судова колегія визнала рішення суду правильним, оскільки порушення К. правил керування маломірними суднами призвело до загибелі П. Дійсно, поведінка винного, який нехтував правилами безпеки руху, створювала необхідну умову для настання суспільне небезпечних наслідків, які швидко перетворились у реальність, коли К. на великій швидкості зробив крутий поворот.

За ст. 291 КК кваліфікується порушення діючих на транспорті правил безпеки руху, вчинені пішоходами, пасажирами, велосипедистами, водіями транспортних засобів, робочий обсяг двигуна яких менше 50 куб. см. (тобто велосипедів з мотором, мотоциклів, мопедів), погоничами тварин, особами, що керують гужовим транспортом, а також водіями човнів, катерів та інших маломірних суден. Відповідати за цією статтею не можуть особи, які є суб'єктами злочинів, передбачених статтями 276, 286-288, 415 КК.

Ознаки цих суб'єктів, як правило, даються у нормативних актах, які регулюють відповідну галузь транспорту. Наприклад, Закон України «Про дорожній рух», а також Правила дорожнього руху дають досить чітко визначені поняття більшості зазначених вище учасників дорожнього руху, які, до речі, частіше за все є винними у вчиненні цього злочину.

Так, правильно засудив Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу М. за ст. 291 КК за те що він у нетверезому стані переходив вулицю на забороняючий сигнал

446

світлофора у безпосередній близькості від мотоцикла, що рухався, і це призвело до аварії, в результаті якої водій останнього одержав тяжкі тілесні ушкодження.1

В іншому випадку Ш., що був напідпитку, перебігав у непередбаченому місці проспект у м. Києві. Цими необачними діями він створив на магістралі аварійну обстановку. Водій «Волги», щоб уникнути наїзду на пішохода, був змушений звернути вбік і врізався в іншу машину. При цьому три сторонні особи отримали тілесні ушкодження.2

Іноді на практиці при визначенні суб'єкта зустрічаються судові помилки. Міліціонер патрульно-постової служби Білоцерківського міського відділу внутрішніх справ К. у стані алкогольного сп'яніння рухався катером до р. Рось у районі дендропарку «Олександрія», що у м. Біла Церква, зі швидкістю до 32 км/год. Пропливаючи поблизу місця, де купалося багато людей, він, не враховуючи обмеженої ширини й мілкості річки і знехтувавши небезпеку, не знизив швидкості, внаслідок чого вчинив наїзд на неповнолітнього Б., який був смертельно травмований гвинтом катера.

Вказаними діями К. порушив вимоги правил користування маломірними суднами і правил плавання на внутрішніх водних шляхах, і це перебуває в причинному зв'язку з наслідками, що настали. Ці дії К. були кваліфіковано за ч. 1 ст, 276 КК, оскільки він був працівником водного транспорту, в день події його було звільнено з міліції, і просив перекваліфікувати ці дії на ст. 291 КК України. Аналогічні за змістом доводи містились у скарзі засудженого.

Судова колегія Верховного Суду України, задовольняючи касаційні скарги засудженого і адвоката, вказала на таке. Суд, правильно встановив фактичні обставини справи, разом з тим дав діям К. невірну правову оцінку. Як видно з матеріалів справи, рухаючись катером по р. Рось, К. виявив неуважність і не забезпечив безпеки Руху, що спричинило загибель потерпілого Б. Ці обставини підтверджуються показаннями Б., М., Г., В., Т., висновком судово-медичної експертизи і не заперечуються засудженим. Однак висновок суду про те, що дії К. не

Ляскін В. Поліпшити якість розгляду справ про автотранс-°Ртні злочини.- Радянське право.- 1983.- № 7.- С. 24.

Ткаченко М., Шинкар М, Дії пішохода визнано злочинними.-игнал.-І99І.-№>5.-С 9.

447

належить кваліфікувати за ст. 276 КК, є помилковим. Відповідно до диспозиції цієї норми суб'єктом передбаченого нею злочину може бути лише працівник водного, залізничного або повітряного транспорту. Засуджений К. працював міліціонером патрульно-постової служби. Він здійснював охорону громадського порядку, і йому було поставлено за обов'язок з цією метою в літній час водити катер по р. Рось. Вказаний катер не був зареєстрований, не мав номерів, а сам К. не мав прав на його водіння. До того ж, видно з матеріалів справи, у день події наказом начальника УВС Київської області К. було звільнено з міліції у зв'язку з виходом на пенсію.

Таким чином, оскільки К. не був працівником водного транспорту, не забезпечив безпеку руху, що спричинило загибель потерпілого, його дії належить кваліфікувати як порушення діючих на транспорті правил за ст. 291 КК.1

Злочин передбачений ст. 291 КК, характеризується необережною виною: особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

За статтею 291 КК діяння кваліфікується лише у випадках необережного заподіяння передбаченої цією статтею суспільне небезпечної шкоди.

При умисному заподіянні такої шкоди діяння може бути диверсією або злочином проти особи чи умисним пошкодженням шляхів сполучення або транспортних засобів і повинно кваліфікуватися відповідно за ст. 113 КК чи ст. 115 КК або ст. 277 КК.

11.17. Пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів

Пошкодження перелічених у ч. 1 ст. 292 КК України об'єктів, загрожує громадській безпеці, оскільки такі пошкодження, як правило, супроводжуються загибеллю людей, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень великій кількості громадян і завданням великої матеріальної шкоди.

1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 27 липня 1989 р. в справі К- Практика судів України в кримінальних справах- Київ, 1993.- С. 184-185.

448

Предметами пошкодження можуть бути зазначені у ч. 1 ст. 292 КК України об'єкти: а) магістральні нафтопроводи, б) магістральні газопроводи, в) магістральні нафтопродуктопроводи та відводи від них, а також технічно пов'язані з ними споруди, засоби автоматики, зв'язку, сигналізації та ін. Перелік матеріальних об'єктів, що можуть бути предметами пошкодження, не є вичерпним. Предметами цього злочину визнаються будь-які матеріальні об'єкти, пошкодження яких призвело або могло призвести до порушення нормальної, безпечної роботи зазначених трубопроводів.

З моменту порушення нормальної роботи трубопроводу злочин вважається закінченим.

За ч. І ст. 292 КК кваліфікується пошкодження або руйнування магістральних нафто-, газо- та нафтопродук-топроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричинило небезпеку для життя людей.

За частиною 2 ст. 292 КК України діяння кваліфікується якщо воно було вчинено повторно або за попередньою змовою групою осіб, або загальнонебезпечним способом (підпалом, вибухом, затопленням трубопроводу тощо).

Особливо кваліфікуючим визнається пошкодження трубопроводу, якщо воно призвело до людських жертв (загибелі хоча б однієї людини), до аварії (припинення роботи трубопроводу), пожежі, значного забруднення навколишнього природного середовища або інших тяжких наслідків - великої матеріальної шкоди, заподіяння великої шкоди здоров'ю населення тощо, або було вчинене організованою групою (ч. З ст. 292 КК).

Пошкодження магістральних трубопроводів вчинюється умисно. Необережне їх пошкодження підпадає під ознаки ст. 196 КК України - як необережне пошкоджен-І чужого майна. У більшості випадків цей злочин вчинюється з корисливою метою.

Пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо-,

нафтопродуктів з метою ослаблення держави кваліфі-ується як диверсія за ст. 113 КК.

Суб'єктами відповідальності за ст. 292 КК України

>жуть бути всі осудні особи, яким виповнилося шіст-адцять років.

15 2-75    449