18. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Злочини проти правосуддя - це, головним чином, посягання на судову владу та її діяльність. Конституцією України визначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124), що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).

Статтями Кримінального кодексу України, що утворюють розділ XVIII «Злочини проти правосуддя», захищається діяльність судів України та органів, які забезпечують цю діяльність і сприяють їй - органи дізнання, слідства і прокуратури. Родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є вся система суспільних відносин, що утворює правосуддя в державі. Безпосередніми об'єктами цих злочинів виступають різні сфери діяльності всіх органів правосуддя.

Суб'єктивна сторона злочинів проти правосуддя характеризується умисною виною, а деяких, крім того,-корисливою метою.

Вчинюються злочини проти правосуддя як посадо-

594

вими особами органів правосуддя, так і приватними особами.

Способами вчинення злочинів проти правосуддя є різноманітні діяння - примус, підкуп, погрози і т. ін., а також і злочинна бездіяльність - невиконання обов'язків чи рішення або вироку суду чи вимог адміністрації виправно-трудових установ.

18.1. Незаконний арешт, затримання або привід

Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Незаконний арешт, незаконне затримання або незаконний привід порушують ці важливі конституційні права особи.

Підстави і порядок арешту, затримання і приводу встановлені Кримінально-процесуальним кодексом України (статті 70, 106, 135, 136, 155 і 156). Арешт, затримання і привід, проведені з порушенням процесуальних вимог, визнаються незаконними.

Відповідальними за незаконний арешт, затримання і привід є спеціальні суб'єкти - працівники органів дізнання, слідчі і прокурори, тобто особи, яким процесуальним законом за наявністю передбачених законом підстав надано право вживати такі процесуальні заходи. Інші посадові особи за подібні дії підлягають відповідальності за перевищення влади (ст. 365 КК України), а приватні особи - за незаконне позбавлення волі (ст. 146 КК України).

За ч. 1 ст. 371 КК кваліфікується завідомо незаконне затримання особи або незаконний привід, а за ч. 2 ст. 371 КК - завідомо незаконний арешт або незаконне тримання під вартою.

Незаконний арешт, привід або незаконне затримання особи, якщо цими діями були заподіяні тяжкі наслідки (розлад здоров'я, розірвання шлюбу, розпад родини тощо), або якщо вони були вчинені з корисливих мотивів чи інших особистих спонукань, кваліфікуються за ч. З ст. 371 КК.

595

18.2.        Притягнення завідомо невинного

до кримінальної відповідальності

Діяння, передбачене ст. 372 КК, посягає на особисту недоторканність і свободу громадянина.

Невинною у вчиненні злочину визнається особа, яка взагалі не вчинила будь-якого злочину, а також особа, яка не вчинила цього конкретного злочину, у якому її звинувачують, незалежно від того, чи звинувачують її у вчиненні більш тяжкого чи менш тяжкого злочину порівняно з тим, який вона дійсно вчинила.

За ч. 1 ст. 372 КК кваліфікується притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те особою (органом дізнання).

Притягнутою до кримінальної відповідальності особа вважається з моменту оголошення їй постанови про притягнення її як обвинуваченого до відповідальності.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності вчинюється умисно, незалежно від мотивів діяння.

Вчинення цього злочину, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину (ст. 12 КК України), за який може бути призначено покарання на строк до десяти років позбавлення волі, або поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення, визнається вчиненим за обтяжуючих обставин і кваліфікується за ч. 2 ст. 372 КК.

Суб'єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 372 КК України, є працівники органів дізнання, слідчі і прокурори.

18.3.        Примушування давати показання

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. А ст. 22 КПК забороняє домагатися показань від учасників процесу розслідування і розгляду кримінальної справи.

За ч. 1 ст. 373 КК кваліфікується примушування давати показання при допиті із застосуванням незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

596

Примушуванням давати показання можуть бути погрози, застосування насильства, брехливі обіцянки, частування напоями або наркотиками тощо. Примушування давати показання може стосуватися всіх учасників процесу: свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених і експертів.

Діяння, передбачене ст. 373 КК України, вчинюється лише умисно з різноманітних мотивів помсти, кар'єризму, корисливості тощо.

Відповідальними за примушування давати показання можуть бути лише спеціальні суб'єкти - особи, яким законом надано право проводити допити, працівники органів дізнання і попереднього слідства.

Примушування давати показання, поєднані з застосуванням насильства або із знущанням над особою, кваліфікується за ч. 2 ст. 373 КК.

Частина 2 ст. 373 КК не охоплює примушування із застосуванням насильства, поєднаного із заподіянням потерпілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень або із погрозою вбивства (ст. 129 КК) чи знищенням майна потерпілого (ст. 195 КК). При застосуванні винним такого насильства скоєне утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 373 КК і статтею, яка передбачає відповідальність за насильство (статті 121, 122, 129, 175 КК).

18.4. Порушення права на захист

Стаття 59 Конституції України закріплює право кожного громадянина, кожної особи на захист, на правову допомогу. У передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно.

Стаття 374 КК передбачає відповідальність за порушення цього конституційного права.

За ч. 1 ст. 374 КК кваліфікується:

а)             недопущення своєчасно захисника, обраного обви

нуваченим, підозрюваним чи підсудним;

б)            ненадання захисника у випадках, передбачених за

коном;

в)             інше грубе порушення права на захист (ненадання

всіх матеріалів справи для ознайомлення, неповідомлен

ня про обвинувачення тощо).

597

Порушення права на захист, яке призвело до засудження невинуватої у скоєнні злочину особи, або було вчинено групою осіб чи яке потягло інші тяжкі наслідки (самогубство, розірвання шлюбу тощо), кваліфікується за ч. 2 ст. 374 КК.

Порушення права на захист може бути вчинено умисно і необережно.

Відповідальними за порушення права на захист є лише особи, які проводили дізнання, слідство чи суд -тобто дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя.

18.5. Постановления суддями завідомо

неправосудного вироку, рішення, ухвали

або постанови

Винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови є діяння, яке найбільшою мірою руйнує систему правосуддя.

За ч. 1 ст. 375 КК кваліфікується постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Неправосудними визнаються вироки, рішення, ухвали або постанови, які винесені з порушенням закону.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 375 КК лише у разі винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного акту, тобто такого, неправосудність якого очевидна і зрозуміла кожному юристові і неправосудність якого усвідомлюється винною особою. Тому всілякі помилки у винесенні неправосудного акту складу злочину не містить.

Злочин вважається закінченим з моменту проголошення судцями (суддею) неправосудного акту.

Діяння, передбачене ч. 2 ст. 375 КК, визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, якщо воно спричинило тяжкі наслідки - призначення тяжкого покарання, розлад здоров'я потерпілого чи його рідних тощо, або було вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Якщо постановления завідомо неправосудного акту було вчинено за одержання хабара, то вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 375 КК і ч. 2 чи ч. З ст. 368 КК.

598

18.6. Втручання у діяльність судових органів

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність І недоторканність судців гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Стаття 376 КК України захищає незалежність судців від будь-якого впливу з метою перешкодити відправленню ними правосуддя.

Об'єктивну сторону злочину утворює будь-який вплив на суддю (судців) - погрози, обіцянки, пригощання тощо. Погроза вбивством, застосуванням насильства чи знищенням майна підпадає під ознаки ст. 377 КК України.

За ч. 1 ст. 376 КК кваліфікується втручання у будь-якій формі у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення.

Вплив на суддю посадовою особою з використанням нею свого посадового стану визнається вчиненням злочину при обтяжуючих обставинах або якщо втручання у діяльність судді чи суду перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, кваліфікується за ч. 2 ст. 376 КК.

Втручання у судову діяльність вчинюється умисно, оскільки винна особа діє з метою домогтися винесення вигідного для неї судового рішення.

Суб'єктами відповідальності за ст. 376 КК України можуть бути всі приватні і посадові особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

18.7. Погроза або насильство щодо судді

Діяння, передбачене ст. 377 КК України, посягає на гарантовану Конституцією України (ст. 127) недоторканність і незалежність суддів.

Об'єктивна сторона цього діяння проявляється у погрозах вчинити вбивство, застосувати насильство або знищити майно судді, народного засідателя, присяжного чи їх близьких родичів.

За ч. 1 ст. 377 КК кваліфікується погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна

599

щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

Склад злочину утворює лише погроза, вчинена у зв'язку зі здійсненням суддею чи народним засідателем або присяжним правосуддя. Погроза судді чи народному засідателю або присяжному, викликана особистими неприязними стосунками, складу цього злочину не утворює. Злочин визнається закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпілого незалежно від її здійснення.

Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень - кваліфікується за ч. 2 ст. 377 КК, а заподіяння їм тяжкого тілесного ушкодження - за ч. З ст. 377 КК.

Погроза суддям вчинюється умисно з метою помсти або впливу на суддів у вирішенні ними судової справи.

Відповідальність за погрозу суддям настає з шістнадцяти років.

18.8. Умисне знищення або пошкодження

майна судді, народного засідателя

чи присяжного

Умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя або присяжного чи їх близьких родичів є помстою за професійну діяльність суддів, народних засідателів і присяжних, або примусом до вирішення судової справи в інтересах винного.

Поняття знищення і пошкодження майна (див. ст. 194КК).

Предметами знищення чи пошкодження може бути будь-яке майно (будинки, дачі, автомобілі, худоба, дерева у садку тощо), що належить судді, народному засідателю, присяжному чи їх близьким родичам (батькові, матері, синові, доньці, братові, сестрі).

За ч. 1 ст. 378 КК кваліфікується умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

Знищення  чи  пошкодження  майна  вказаних  осіб,

600

вчинене способом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом, або якщо такими діями була спричинена загибель людей чи настання інших тяжких наслідків (велика шкода здоров'ю кількох осіб, велика матеріальна шкода тощо), кваліфікується за ч. 2 ст. 378 КК.

Стаття 378 КК передбачає відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна суддів. Необережне знищення чи пошкодження майна суддів кваліфікується за ст. 196КК.

Відповідальними за умисне знищення чи пошкодження майна суддів за ч. 1 ст. 378 КК є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років, а за ч. 2 ст. 378 КК - всі осудні особи, які досягли віку чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

18.9. Посягання на життя судді,

народного засідателя чи присяжного

у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною

із здійсненням правосуддя

Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів є помстою за їх діяльність, пов'язану із здійсненням правосуддя.

За ст. 379 КК кваліфікується заподіяння смерті потерпілому чи замах на вбивство. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на заподіяння смерті потерпілому. Про поняття і кваліфікацію вбивства див. ст. 115КК.

Посягання на життя суддів є спеціальним видом вбивства з мотиву помсти за службову діяльність (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК), а тому ст. 379 КК має перевагу, і посягання на життя суддів кваліфікується за ст. 379 КК.

Потерпілими визнаються всі судді, народні засідателі та присяжні, а також їх близькі родичі (батько, мати, син, донька, брат, сестра).

Посягання на життя суддів вчинюється умисно з метою помсти за професійну діяльність.

Відповідальними за посягання на життя суддів є всі осудні особи, що досягли віку чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

601

18.10. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Конституцією України гарантується незалежність і недоторканність суддів, забороняється будь-який вплив на судців (ст. 126) і забезпечується захист інтересів суддів (ст. 127). Відправлення правосуддя вимагає заходів безпеки й інших членів та учасників кримінального судочинства (потерпілих, свідків, експертів, перекладачів тощо).

За ст. 380 КК кваліфікуються:

а)             неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття рі

шення чи прийняття неналежного рішення про заходи

для безпеки учасників процесу судочинства (працівників

суду, правоохоронних органів, а також осіб, які беруть

участь у кримінальному судочинстві);

б)            невжиття, чи несвоєчасне або неналежне вжиття

заходів безпеки учасників судочинства, а також членів їх

сімей та близьких родичів, якщо внаслідок такої бездія

льності та недбалості були заподіяні цим особам тяжкі

наслідки - шкода здоров'ю, знищення чи пошкодження

майна тощо.

Невжиття заходів безпеки вчинюється необережно; винна особа не передбачала настання таких наслідків своєї злочинної недбалості, але повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктами відповідальності за невжиття заходів безпеки є посадові особи органу, на який покладено функції забезпечення виконання таких заходів.

18.11. Розголошення відомостей

про заходи безпеки щодо особи,

взятої під захист

Згідно з Кримінально-процесуальним законодавством України заходи безпеки встановлюються щодо потерпілих, свідків, експертів, перекладачів та деяких інших учасників процесу.

Предметом злочину, передбаченого ст. 381 КК, є відомості про заходи безпеки щодо зазначених осіб, які були взяті під захист.

За ч. 1 ст. 381 КК кваліфікується розголошення таких відомостей, якщо внаслідок цього особі, що була взята

602

під захист, була заподіяна шкода здоров'ю (побої, легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження тощо). Якщо внаслідок розголошення відомостей про заходи безпеки потерпілому була заподіяна смерть чи інші тяжкі наслідки (тяжкі тілесні ушкодження або велика матеріальна шкода), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 381 КК.

Розголошення відомостей про заходи безпеки може бути вчинено як умисно, так і необережно.

Відповідальними за розголошення відомостей про заходи безпеки є посадові особи, які приймають рішення про такі заходи і забезпечують їх виконання, а також особи, яким відомості про заходи безпеки осіб, взятих під захист, стали відомі у зв'язку зі службою, а так само особи, взяті під захист, якщо ці дії призвели до заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, взятої під захист.

18.12. Невиконання судового рішення

Відповідальними за злочин, передбачений ст. 382 КК України, є лише посадові особи, на яких було покладено обов'язок виконати судове рішення, вирок, ухвалу чи постанову суду, якщо ця особа мала можливість, могла виконати цей обов'язок.

За ч. 1 ст. 382 КК кваліфікується:

а)             невиконання посадовою особою - вироку, ухвали

чи постанови суду, судового рішення і

б)            перешкоджання його виконанню. На відповідаль

ність посадової особи за невиконання судового рішення

чи за перешкоджання його виконанню не впливають мо

тиви діяння, його тривалість.

Невиконання судового рішення посадовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або раніше судимою за такий злочин, або якщо невиконання судового рішення заподіяло істотну шкоду державним чи громадським інтересам, або охоро-нюваним законом правам і свободам громадян чи інтересам юридичних осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 382 КК України,

Умисне невиконання посадовою особою рішення Європейського суду з прав людини кваліфікується за ч. З ст. 382 КК.

603

18.13. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

Неправдиве повідомлення про вчинення злочину посягає на правосуддя, оскільки на його підставі (ст. 94 КПК) порушується кримінальна справа, що може призвести до притягнення до відповідальності невинної особи, до судової помилки та інших шкідливих наслідків.

За ч. 1 ст. 383 КК, кваліфікується завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину суду, прокурору, слідчому чи органу дізнання.

Неправдиве повідомлення може стосуватися особи, яка злочину не вчинила, чи особи, яка вчинила злочин, місця чи часу або інших обставин вчиненого дійсного чи вигаданого діяння.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо неправдиве повідомлення стосується вчинення тяжкого злочину чи особливо тяжкого, або неправдиве повідомлення було поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення чи з корисливою метою, і кваліфікується за ч. 2 ст. 383 КК.

Неправдиве повідомлення вчинюється умисно незалежно від його мотивів - помсти, перешкодити викриттю дійсного злочинця тощо.

Відповідальність за неправдиве повідомлення настає з шістнадцяти років.

18.14. Завідомо неправдиве показання

Неправдиві показання свідків чи потерпілих, а також неправдивий висновок експерта чи неправдивий переклад перекладача посягають на правосуддя, чинять перешкоди його здійсненню.

Про відповідальність за давання неправдивих показань у кримінальній справі попереджаються: свідки (ст. 167 КПК), потерпілі (ст. 171 КПК), експерт за давання неправдивого висновку (ст. 196 КПК), перекладач за неправдивий переклад (ст. 128 КПК). Порушення такого попередження утворює об'єктивну сторону злочину.

604

Неправдивими визнаються показання (висновок, переклад), які не відповідають дійсним подіям, обставинам, які є перекрученням фактів.

За ч. 1 ст. 384 КК кваліфікується завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад.

Неправдиві показання, поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи з корисливою метою, визнаються вчиненими при обтяжуючих обставинах і кваліфікуються за ч. 2 ст. 384 КК.

Неправдивість показань (висновку, перекладу) встановлюється лише судом при виголошенні вироку. З цього моменту злочин визнається закінченим.

Неправдиві показання (висновки, переклади) вчинюються умисно як завідомо неправдиві. Помилки складу цього злочину не утворюють.

Суб'єктами злочину є особи, зазначені у ст. 384 КК України,- свідки, потерпілі, експерти, перекладачі. Підозрювані, обвинувачені і підсудні за завідомо неправдиві показання кримінальної відповідальності не несуть.

18.15. Відмова свідка від давання показань

або експерта чи перекладача

від виконання своїх обов'язків

На свідків, експертів і перекладачів покладається юридичний обов'язок дати у суді або при провадженні попереднього слідства чи дізнання показання, що визнаються доказами у кримінальній справі.

За ч. 1 ст. 385 КК кваліфікується відмова свідка від показань, відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України.

Невиконання цих обов'язків зазначеними особами без Поважних причин утворює об'єктивну сторону злочину.

605

Поважними визнаються причини відмови: недостатня компетентність експерта чи недостатність наданих йому матеріалів (ст. 77 КПК), недостатнє знання мови перекладачем тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту чіткої і категоричної відмови дати показання, зробити висновок чи переклад. Відмова від давання показань, висновку чи перекладу вчинюється умисно незалежно від мотивів відмови.

Суб'єктами відповідальності за ст. 385 КК можуть бути лише свідки, експерти і перекладачі. Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ці учасники кримінального процесу не підлягають відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ч. 2 ст. 385 КК).

18.16. Перешкоджання з'явленню свідка,

потерпілого, експерта, примушування їх

до відмови від давання показань чи висновку

Стаття 386 КК передбачає відповідальність за різні впливи на свідків, потерпілих та експертів з метою перешкоджання правосуддю.

За ст. 386 КК кваліфікується перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку способом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок. Засобами цих діянь є: підкуп, погрози вбивством, застосування насильства, знищення майна потерпілих чи їх близьких або шантаж щодо свідка, потерпілого чи експерта.

Діяння, передбачене ст. 386 КК України, вчинюється

606

умисно з різних мотивів - корисливості, помсти, особистої заінтересованості тощо.

Відповідальність за ст, 386 КК України настає з шістнадцяти років.

18Л7. Розголошення даних досудового слідства або дізнання

З метою повного, всебічного і об'єктивного викриття злочину орган дізнання, слідчий і прокурор у необхідних випадках письмово попереджає свідків, потерпілих, експерта і перекладача про їх обов'язок не розголошувати певних даних слідства (ст. 121 КПК).

Порушення цього обов'язку, розголошення даних досудового слідства стороннім особам, незалежно від способу і форми, утворює об'єктивні ознаки злочину.

За ч. 1 ст. 387 КК кваліфікується розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка проводила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли дані слідства, про нерозголошення яких особа була письмово попереджена, стали відомі хоча б одній сторонній (стосовно певної кримінальної справи) особі.

Розголошення даних попереднього слідства або дізнання може бути умисним і необережним, наприклад, при телефонній розмові, що була підслухана сторонньою особою, або при втраті листа і т. ін.

Відповідальними можуть бути лише особи, які були письмово попереджені органом дізнання, слідчим чи прокурором про обов'язок не розголошувати даних попереднього слідства чи дізнання.

Стаття 387 КК України на підозрюваних та обвинувачених не поширюється.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання суддею, прокурором, слідчим, працівником органу Дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудо-вому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, кваліфікується за ч. 2 ст. 387 КК.

607

18.18. Приховування майна

Приховування майна, що підлягає конфіскації, є ухиленням від додаткового покарання за вчинення злочину (ст. 59 КК України). Винна особа приховує все або частину свого власного майна, яке підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК).

Предметами утаювання можуть бути: належне винній особі майно, грошові суми, цінні папери (крім зазначених у Додатку до Кримінального кодексу), а також ті предмети, що були використані винним як засоби чи знаряддя вчинення злочину (ст. 81 КПК).

За ст. 388 КК кваліфікується одне з діянь: а) приховування майна; б) розтрата майна (споживання, використання, знищення тощо), яке підлягає конфіскації, або на яке було накладено арешт чи яке було описано.

Приховування майна вчинюється умисно з метою ухилення від конфіскації майна. Відповідальними є лише особи, майно яких було описано чи на майно яких було накладено арешт у зв'язку із вчиненням ними злочину.

18.19. Ухилення від покарання,

не пов'язаного з позбавленням волі

За ч. 1 статті 389 КК кваліфікується ухилення від сплати штрафу чи від позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарання.

За частиною 2 ст. 389 КК кваліфікується ухилення від відбування громадських чи виправних робіт.

Відповідальність за ст. 389 КК настає незалежно від способу ухилення та інших обставин. Поважні причини ухилення від відбування покарання, наприклад, тяжка хвороба, виключають відповідальність.

Ухилення від відбування покарання вчинюється умисно.

Відповідальними є особи, що були засуджені судом до цих видів покарань.

608

18.20. Ухилення від відбування покарання

у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

Стаття 390 КК України передбачає кримінальну відповідальність осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-посе-леннях і у виховно-трудових колоніях, яким на підставі ст. 39 ВТК був дозволений короткочасний виїзд з місця позбавлення волі.

За ч. 1 ст. 390 КК кваліфікується самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду кваліфікується за частиною 2 ст. 390 КК, а неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду кваліфікується за ч. З ст. 390 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, оскільки він вчинюється з метою ухилитися від подальшого відбування покарання.

Відповідальність за ст. 390 КК України настає з шістнадцяти років.

18.21. Злісна непокора

вимогам адміністрації виправно-трудової

установи

Діяння, передбачене ст. 391 КК України, посягає на діяльність виправно-трудових установ, чинить перешкоди адміністрації цих установ у виконанні ними своїх функцій.

За ст. 391 КК кваліфікується злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій

20  2-75

609

особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання. Об'єктивною стороною діяння є:

а)             злісна непокора законним вимогам адміністрації і

б)            протидія адміністрації у здійсненні її функцій не

залежно від способів таких дій, наприклад,  відмова

від роботи без поважних причин, продовження пору-

шегіь режиму після неодноразових вимог їх припинення

тощо.

Непоко»ра і протидія адміністрації ВТУ вчинюється умисно, оскільки склад злочину утворює лише злісне діяння.

Суб'єктами відповідальності за ст. 391 КК України є особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, які ^а порушення вимог режиму відбування покарання протягом року переводилися в одиночну камеру або в тюрі\іу.

18.2*2. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ

Дезорганізація роботи виправних установ полягає у тероризувіанні засуджених, у нападах на адміністрацію установи, у створенні угруповання з метою вчинення нападів н;а адміністрацію установи і активній участі у діяльності такого угруповання.

Тероризування засуджених посягає на діяльність ви-правно-трьудових установ, життя і здоров'я засуджених.

За статтею 392 КК кваліфікуються:

тероризування засуджених, які стали виправлятися,

з метою Іїх залякування і перешкоджанню їх перевихо

вання;

напа,ди на адміністрацію виправної установи з ме

тою паралізувати її діяльність;

ство^эення злочинного угруповання з метою нападу

на адміністрацію виправної установи;

активна участь у такому злочинному угрупованні.

610

Суспільно-юридична сутність цього злочину полягає в тероризуванні засуджених і нападах на адміністрацію з метою перешкодити виконанню адміністрацією виправної установи своїх обов'язків і примусити засуджених, які стали виправлятися, від сумлінного дотримання вимог режиму відбування покарання, від сумлінного ставлення до праці, до виконання громадських обов'язків по підтриманню в установі дисципліни і порядку.

Вчинення певних діянь відносно засуджених або представників адміністрації на ґрунті особистих неприязних стосунків не утворює складу злочину, передбаченого ст. 392 КК України. Такі дії кваліфікуються як злочини проти особи.

Злочинне угруповання, створене у виправно-трудовій установі з метою нападу на її адміністрацію, відрізняється від банди лише однією ознакою - відсутністю зброї. Якщо злочинне угруповання володіє зброєю (хоча б один із його членів), то таке угруповання є бандою, і дії його членів кваліфікуються за ст. 257 КК України. Якщо напад, учинений злочинним угрупованням, був поєднаний з убивством чи з захопленням заручників, то вчинене утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 КК і ст. 115 КК або ст. 147 КК України. Тероризування засуджених і напади на адміністрацію виправно-трудової установи вчинюються умисно, умисел прямий, оскільки винні особи діють з метою паралізувати діяльність цієї установи.

Відповідальними за ст. 392 КК є особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі.

18.23. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

Втеча є способом ухилення від відбування покарання.

За ст. 393 КК відповідальність настає за втечу з місця позбавлення волі - з виправної установи чи з тюрми, з-під варти - із слідчого ізолятора МВС і Служби безпеки або з гауптвахти.

Втеча, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або поєднана з заволодінням

20'           611

зброєю чи її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або способом підкопу, а також із пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, кваліфікується за ч. 2 ст. 393 КК.

Втеча, поєднана з нападом на адміністрацію ВТУ, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 КК і ст. 393 КК України.

Втеча - злочин умисний, оскільки вчинюється з метою ухилитися від відбування покарання.

Відповідальними за втечу є лише особи, засуджені до позбавлення волі, заарештовані на підставах і в порядку, передбачених законом, а також особи, що перебувають у попередньому ув'язненні, які досягли шістнадцятирічного віку.

18.24. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Стаття 394 КК України передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від лікування в спеціалізованих лікувальних закладах.

Способом вчинення цього злочину є втеча із лікувального закладу або по дорозі до нього.

Діяння, передбачене ст. 394 КК України, вчинюється умисно, з метою ухилитися від лікування.

Відповідальними за втечу із спеціалізованого лікувального закладу є лише особи, які за вироком суду чи постановою судді направлені на примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії.

18.25. Порушення правил адміністративного нагляду

Положенням про адміністративний нагляд органів внутрішніх справ з метою запобігання вчинення нових злочинів за особами, які звільняються з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд.

Адміністративний нагляд полягає в обмеженнях і обов'язках:

а)             з'являтись на виклик в органи міліції;

б)            повідомляти органи міліції про зміну місця роботи

і місця проживання;

612

в)             не залишати помешкання в установлений час;

г)             не перебувати у визначених місцях тощо.

За статтею 395 КК кваліфікується злісне порушення цих вимог і обмежень, тобто самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Відповідальними за діяння, передбачене ст. 395 КК України, є лише особи, щодо яких згідно із законом встановлено адміністративний нагляд.

18.26. Приховування злочинів

Заздалегідь обіцяне приховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочином, визнається пособництвом вчиненню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України). Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину може стати співучастю у вчиненні злочинів, якщо приховування вчинюється систематично, що дає виконавцеві злочину підстави розраховувати на таке сприяння і таке приховування стає у причинний зв'язок із злочинами, які приховуються. Заздалегідь не обіцяні такі дії називаються причетністю до злочину. Кримінальна відповідальність за причетні до злочину дії настає лише у випадках приховування^ тяжких (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжких (ч. 5 ст. 12 КК) злочинів.

Приховування злочинів, до категорії тяжких чи особливо тяжких не віднесених, не є кримінальне караним.

Не визнається приховуванням злочину використання, споживання предметів, речей, здобутих злочином.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину охоплює собою і недонесення про цей злочин, оскільки недонесення при цьому є складовою частиною приховування більш тяжкого злочину.

Стаття 396 КК України передбачає кримінальну відповідальність за загальний вид приховування злочинів. Спеціальні види приховування злочинів передбачають статті 198, 383, 384, 385, 386 КК України. Ці спеціальні види приховування мають перевагу перед загальним і тому

613

підлягають застосуванню статті про ці спеціальні види приховування.

Приховування предметів, вилучених із цивільного обігу (зброї, отрути, сильнодіючих речовин, наркотичних засобів і психотропних речовин тощо), тягне за собою відповідальність за статтями КК України, які передбачають відповідальність за незаконні операції з цими предметами.

Приховування вчинюється умисно, оскільки його метою є приховати злочин, злочинця чи предмети, здобуті злочином.

Відповідальними за приховування злочинів є лише особи, які не брали участі у вчиненні певного злочину. Співучасники злочину не підлягають кримінальній відповідальності за приховування вчиненого ними злочину. Особи, які систематично (постійно) приховували злочини, вчинювані одними й тими самими винними, підлягають відповідальності не за приховування, а за співучасть - пособництво злочинам.

Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, що вчинила злочин, коло яких визначається законом (ч. 2 ст. 396 КК).

18.27. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

Статтею 59 Конституції України встановлено право кожної особи на правову допомогу.

Втручання у діяльність захисника чи представника особи посягає на це важливе конституційне право.

За ч. 1 ст. 397 КК кваліфікуються будь-які види і способи втручання у діяльність захисника чи представника особи, вчинення будь-яких перешкод у такій діяльності потерпілого. Якщо спосіб перешкоди є злочинним, то діяння утворює сукупність злочинів, наприклад, позбавлення волі захисника кваліфікується за сукупністю ст. 146ККІСТ. 397КК.

Склад злочину утворює також розголошення адвокатської таємниці, тобто конфіденційної інформації, яка стала відома внаслідок виконання захисником своїх професійних обов'язків.

614

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 397 КК, якщо воно було вчинене посадовою особою.

Втручання у діяльність захисника чи представника особи вчинюється умисно.

Відповідальними є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

18.28. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи

За статтею 398 КК кваліфікуються різні види посягань щодо захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги:

а)             за погрозу вбивством, заподіянням тілесних ушко

джень чи іншим насильством або знищенням майна за

ч. 1 ст. 398 КК;

б)            за заподіяння легких або середньої тяжкості тілес

них ушкоджень за ч. 2 ст. 398 КК;

в)             за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за ч. З

ст. 398 КК.

Вбивство чи замах на вбивство захисника чи представника особи утворює окремий злочин і кваліфікується за ст. 400 КК.

Потерпілим визнається захисник чи представник особи, якщо діяння щодо нього було вчинене у зв'язку з наданням потерпілим правової допомоги, а також близькі родичі захисника чи представника особи.

Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи вчинюється умисно.

Відповідальними за такі діяння є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

18.29. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи від загального складу злочину умисного знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК) відрізняється лише ознаками потерпілого, яким є захисник чи представник особи, якщо злочин було вчинено у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги.

615

Потерпілими можуть бути і близькі родичі захисника чи представника особи.

За ч. 1 статті 399 КК кваліфікується умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги. Знищення або пошкодження майна цих осіб, вчинене підпалом, вибухом або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяння їм шкоди в особливо великих розмірах - кваліфікується за ч. 2 ст. 399 КК, а якщо таке діяння спричинило загибель людей, або тяжкі тілесні ушкодження чи настання інших тяжких наслідків,- то воно кваліфікується за ч. З ст. 399 КК.

Стаття 399 КК передбачає відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна захисника чи представника особи. Відповідальність за таке діяння, вчинене необережно, настає за ст. 196 КК.

18.30. Посягання на життя захисника

чи представника особи

у зв'язку з діяльністю, пов'язаною

з наданням правової допомоги

Чинний Кримінальний кодекс України містить кілька статей про відповідальність за посягання на життя представника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 348 КК), за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 379 КК).

Посягання на життя захисника чи представника особи є вбивство чи замах на вбивство цих осіб, і це діяння відрізняється від діянь, передбачених ст. 348 і ст. 379 КК, лише ознаками потерпілого.

Потерпілим може бути захисник чи представник особи, які надавали їй правову допомогу, а також їх близькі родичі.

Діяння кваліфікується за ст. 400 КК лише у випадках, коли воно було вчинене з мотиву помсти за правову допомогу, що була надана захисником чи представником особи. У всіх випадках діяння кваліфікується як злочин проти особи за ст. 115 КК.

616