§ 1. Поняття, завдання та стадії кримінального процесу

Кримінальний процес — це галузь права, норми якої регу­люють порядок провадження у кримінальних справах. Слово „process" (лат.) означає "просування", отже, провадження по кримінальній справі — безперервний рух, послідовний перехід від однієї стадії процесу до іншої. Тобто, кримінально-проце­суальні відносини виникають, розвиваються, а кримінальну справу порушують, розслідують, розглядають у суді.

Поняття кримінального процесу вживають у чотирьох зна­ченнях:

Вид державної діяльності, яка стосується порушення, роз­

слідування, судового розгляду та винесення рішення у кри­

мінальній справі.

Галузь права, що регулює цю діяльність.

Правова наука, що вивчає вищеназвану діяльність.

Навчальна дисципліна, в ході вивчення якої розглядають

питання теорії кримінального процесу, кримінально-проце­

суального права та кримінально-процесуальної діяльності.

Отже, кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду з розкриття злочинів, ви­криття й покарання винних та недопущення покарання неви­нуватих, а також система правовідносин, що виникають у ході діяльності вказаних органів один з одним, а також з гро­мадянами, посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об'єднаннями й трудовими колек­тивами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом ста­новить систему передбачених законом процесуальних дій та рішень органів досудового слідства, прокурора, судді, суду та інших суб'єктів кримінального процесу.

Кримінальний процес ще називають кримінальним судо­чинством. Ці поняття тотожні.

Для глибшої характеристики кримінального процесу слід звернутися до розгляду його завдань, визначених у Криміналь­но-процесуальному кодексі України (далі — КПК). Згідно зі ст. 2 КПК, завданнями кримінального процесу є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у

Загальна характеристика кримінального процесу

ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, ви­криття винних та забезпечення правильного застосування За­кону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинуватий не був покараний. З цієї статті випливає, що конкретним завданням кримінального процесу є забезпечення справедливого правосуддя по кримі­нальних справах. Правосуддя, своєю чергою, є ядром кримі­нального процесу. Його здійснює лише суд за максимальних правових гарантій. Тож ми наголошуємо, що головна мета кримінального судочинства полягає в тому, щоб не допустити засудження того, у винуватості котрого не впевнений суд. Це цілком відповідає ст. З Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Попри відмінності в історичному розвитку кожної держави і чинного в кожній країні права, організацію правосуддя за ос­новними принциповими рисами можна поділити на чотири іс­торичні форми (типи) кримінального процесу, становлення та розвиток яких відбувалися у різні часи: обвинувальний, інквізи­ційний (розшуковий), змагальний, змішаний.

Обвинувальний процес виник ще за часів рабовласництва і набув найбільш повного розвитку на перших етапах існування феодального суспільства. Характерною його рисою було ви­знання особливого становища обвинувача, в якості якого часто виступала особа, що потерпіла від злочину. Від її волі залежа­ло порушення чи закриття кримінальної справи. Система дока­зів містила клятви, поєдинки та різного роду випробування (вогнем, водою, розпеченим залізом). Обвинувальний процес існував і у Київській Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Інквізиційний процес зародився у Стародавньому Римі, а в Європі був поширений у XIII-XVII століттях. За його прави­лами суддя одночасно виконував функції слідчого, обвинувача і якоюсь мірою захисника. Обвинувачений був позбавлений мо­жливості захищатися. Він вважався не суб'єктом, а об'єктом процесу. Катування було звичайним засобом одержання пока­зань, визнання обвинуваченим своєї вини — „царицею дока­зів". Жінці вірили менше, ніж чоловікові, бідному менше, ніж багатому.

Змагальний процес розвивався з обвинувального і дістав найбільше поширення в державах із так званою англосаксон-

10

Глава 1.

ською системою права. Він базується на положеннях про те, що процес — спір, який відбувається в суді між державою та громадянином, що вчинив злочин. Причому в такому спорі обидві сторони наділено рівними юридичними можливостями. Суду відведено роль „неупередженого арбітра", який наглядає за тим, як сторони дотримуються правил спору і хто його ви­грав. Історично ця форма процесу почала формуватись в Анг­лії. Потім її сприйняли в минулих англійських колоніях, де її риси існують і в наш час (США, Канада, Австралія).

Змішаний процес дістав свою назву завдяки тому, що в ньому змішались деякі елементи інквізиційного процесу на до-судових стадіях (майже повна відсутність гласності, обмежена можливість обвинуваченого захищатися) та змагальності в суді (публічність засідань, оцінка доказів суддями, забезпечення права підсудного захищатися самому чи мати захисника). Змі­шаний процес з'явився у Франції після революції 1789 року. Його основи було закладено Кримінально-процесуальним ко­дексом Франції 1808 року, а потім розвинено в законодавствах інших країн (в основному в континентальній Європі — Німеч­чині, Італії, Австрії, Бельгії).

Характеристика кримінального процесу (кримінального су­дочинства) буде не повною, якщо обмежимося лише його ви­значенням як діяльності, що здійснюється правоохоронними, судовими та правозахисники органами в певному порядку і у зв'язку із застосуванням кримінального закону. Істотним мо­ментом для такої діяльності є також те, що це не лише сукуп­ність, а й система упорядкованих дій. Систему цю поділено на конкретні етапи — стадії, які проходить провадження, як пра­вило, по всіх кримінальних справах. Стадії є порівняно само­стійними частинами кримінального процесу, водночас, вони взаємопов'язані та становлять єдину систему кримінального процесу. Кожна зі стадій має свої конкретні завдання та особ­ливості, які характеризуються певною сукупністю процесуаль­них дій та визначеним колом учасників.

У кримінальному процесі України передбачено вісім стадій:

порушення кримінальної справи;

досудове слідство;

попередній розгляд справи суддею;

судовий розгляд;

апеляційне провадження;

виконання вироку, ухвали і постанови суду;

Загальна характеристика кримінального процесу

11

касаційне провадження;

виключне провадження.

У першій стадії компетентні державні органи чи посадові особи, яким за законом надано право порушувати кримінальну справу, з'ясовують, чи є вказані в законі приводи і підстави (ст. 94 КПК) для того, щоб порушити кримінальну справу. Ця стадія закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку кримінальне про­вадження закінчується. В разі порушення кримінальної справи кримінальний процес переходить до наступної стадії — досу-дового слідства.

Стадія досудоеого слідства полягає у тому, що особа, яка провадить дізнання, чи слідчий звіряють, перевіряють і оціню­ють докази, встановлюють обставини злочину та особу, яка його вчинила. Якщо в результаті оцінки доказів органи досу-дового слідства впевняться у тому, що обвинувачений дійсно вчинив певний злочин, вони складають обвинувальний висно­вок і через прокурора надсилають справу до суду.

На стадії попереднього розгляду справи суддею останній одноособово (з обов'язковою участю прокурора) визначає, чи є достатньо підстав для розгляду справи в судовому засіданні. За позитивного вирішення цього питання суддя призначає справу до розгляду, а обвинувачений стає підсудним.

Стадія судового розгляду складається, своєю чергою, з та­ких частин:

підготовча частина;

судове слідство;

судові дебати;

останнє слово підсудного;

постановления та проголошення вироку.

На цій стадії суд досліджує всі докази, які зібрано по спра­ві, вирішуючи питання про винуватість чи невинуватість під­судного. Нікого не може бути визнано винуватим та віддано кримінальному покаранню інакше, ніж за вироком суду. Закін­чується стадія винесенням вироку (обвинувального або виправ­дувального), закриттям кримінальної справи або направленням справи на додаткове розслідування.

Вирок набуває законної сили не відразу після його прого­лошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, які

12

Глава 1.

не погоджуються з вироком, можуть подати апеляцію. В тако­му разі справу буде розглянуто в апеляційному провадженні, причому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено.

Вирок, який не було оскаржено в передбачені законом строки, набуває законної сили. На шостій стадії — виконання вироку — відбувається реалізація вироку, що набув законної сили, та виконуються рішення суду.

Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, на якій суд вищого рівня перевіряє за касаційними скаргами і поданнями судові рішення апеляційних судів, а також вироки місцевих судів і ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків.

Перегляд судових рішень у порядку виключного прова­дження — заключна, восьма, стадія кримінального процесу. На ній переглядають судові рішення, що набрали законної си­ли внаслідок нововиявлених обставин, а також неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень ви­мог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Зазначимо ще раз, що всі стадії тісно пов'язані між собою і становлять систему кримінального процесу України. Звичайно, не всі кримінальні справи проходять вказані стадії. Деякі спра­ви закривають на стадії досудового слідства, деякі — під час попереднього розгляду справи суддею або судового розгляду, не на всі вироки подають апеляції, касаційні скарги та каса­ційні подання. В своїй сукупності всі стадії кримінального процесу є гарантіями забезпечення законності та охорони прав особи, виправлення судових помилок, забезпечення однаково­го та правильного застосування законів, сприяння досягненню мети правосуддя. Також слід зазначити, що чинна система ста­дій кримінального процесу залежно від історичного розвитку держави зазнавала певних змін. Наприклад, стадія попередньо­го розгляду справи суддею до 2001 року мала назву „віддання обвинуваченого до суду", з кримінально-процесуального зако­нодавства вилучено інститут наглядового провадження. В зв'яз­ку з реформуванням правоохоронних органів та судової систе­ми можливі й подальші зміни у системі стадій кримінального процесу.

Загальна характеристика кримінального процесу

13