§1. Поняття форми (джерела) права

В сучасній і дореволюційній юридичній літературі спеці­алісти майже однаково підходять до визначення поняття форм (джерел) права, оскільки ці терміни застосовувались ще в стародавньому Римі.

Такі філософські категорії, як «зміст» і «форма» нерозрив­но пов'язані між собою і застосовуються також в право­знавстві. По своєму змісту право виражає економічні, полі­тичні, моральні та інші соціальні відносини. Цей зміст ви­ражається в певних формах, оскільки «зміст формований», а «форма змістовна».

В правознавстві ці категорії мають свою специфіку. Ця специфіка зводиться до того, що зміст і форма права по­винні бути офіційно визнані (прийняті або санкціоновані) державною владою або, в окремих випадках, суспільством. Це офіційне визнання надає юридичну силу формам права. Наприклад, проекти законів і самі закони по своєму змісту і формі можуть бути однакові, але закон відноситься до нор­мативно-правових актів, які мають юридичну силу і всі риси форм права. Проекти законів не являються формою права, оскільки не мають юридичної сили.

Поняття форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Термін джерела права має бага­то значень:

а)             його розуміють як сили, які творять право, наприклад,

джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу,

правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони

можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б)            матеріали, покладені в основу того чи іншого законо­

давства. Наприклад, римське право послужило джерелом для

німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє — для

французького кодексу Наполеона, Литовський Статут — для

Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї право­

вої держави послужили джерелом для підготовки нової Кон­

ституції України і інших конституційних законів;

34

в)             до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які

колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська

Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Зако­

ни Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

г)             під джерелами права також розуміють засоби пізнання.

Наприклад, іноді говорять, що право можна пізнати із закону1.

Вибір терміну «джерела права» приписують Тіту Лівію, який в своїй «історії» називає Закон XII таблиць джерелом права. Історики держави і права ще й сьогодні історичні пам'ятни­ки права називають джерелами права.

В минулому і сьогодні до поняття «джерело права» підхо­дять, по суті, з двох позицій:

його розуміють як матеріальне джерело права — звідки

йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна

влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент Ук­

раїни, судові органи;

формальне джерело права — спосіб вираження змісту

правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'яз­

ковий характер.

Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном — «форми права». Форми права — це по суті різні види права, які скла­лись історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права.

Таким чином, форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встанов­лені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством -/правові звичаї, рішення, прийняті на всенарод­них і місцевих референдумах.'