§2. Види і характеристика форм права

Історія знає чотири види форм права: І) правовий зви­чай; 2) правовий прецедент; 3) нормативно-правовий акт; 4) договір із нормативно-правовим змістом.

'Див.: Шершеневич ГФ. Общая теория права—М.—1910.—С.368.

2*            35

1)             Правовий звичай — це історично обумовлене неписане пра­

вило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазо­

вого його застосування на протязі тривалого часу життя сус­

пільства.

Правовий звичай, як правило, санкціонується державною владою, і цією ознакою він відрізняється від моральних, ре­лігійних і побутових звичаїв. Іноді буває надзвичайно важко сказати, являється той чи інший звичай правовим. Наприк­лад, звичай «кровної помсти» — принцип таліону — «зуб за зуб», «око за око». В останні часи цей звичай офіційно нія­кою державою не підтримується, разом із тим він існує в багатьох народів. В минулі століття був розповсюджений зви­чай — виклик на дуель за образу честі і гідності особи. Цей звичай існував тривалий час, поки суспільство і держава не переконались, що він наносить велику шкоду, тому був за­боронений в царській Росії і в інших країнах світу. Правові звичаї відрізняються від інших соціальних звичаїв тим, що в них виражаються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин, які не закріплені в нормативно-право­вих актах.

В Україні правові звичаї були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької рес­публіки на Запоріжжі і до 20-х років XX століття. Багато при­кладів правових звичаїв приведено в творі Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Вони стосувались організації прове­дення козацької ради, виборів кошового отамана, Гетьмана; призначення покарань козакам, які порушували військову дис­ципліну, займались крадіжками чи не віддавали боргу.

В роки Радянської влади правові звичаї були замінені сис­темою писаного права — нормативно-правовими актами. В останні роки знову з'являється інтерес до цієї форми права, яка, по суті, зв'язана з природними правами людини і обу­мовлена системою місцевого самоврядування.

2)             Правовий прецедент. Ця форма права найбільш розпов­

сюджена в англо-саксонській системі права, в країнах Бри­

танської співдружності, США.

В цих країнах існує дві форми права: нормативно-правовий акт і правовий прецедент, який домінує над нормативними актами. Закони і інші нормативні акти являються лише осно-

36

вою для формування правового прецеденту і вирішення кон­кретних справ. Це дає можливість, опираючись на закони, шліфувати систему права, пристосовувати її до нових умов.

Термін «прецедент» означає вперше. Правовий прецедент — це така форма права, коли конкретному рішенню суду чи адміністративному органу надається нормативний характер, і воно являється загальнообов 'язковим для всіх аналогічних справ. В залежності від того, хто приймає це рішення, правовий прецедент поділяється на судовий і адміністративний. Пра­вовий прецедент іноді називають правом, яке створене су­дом. В США, наприклад, кожний рік видається близько 450 томів, в яких публікуються такі норми права. Ця форма пра­ва майже недоступна для більшості населення країни, ос­кільки їх надзвичайно багато. Ними можна користуватись, коли використовується електронно-обчислювальна техніка. Правовий прецедент в США і Англії має свої відмінності.

В більшості країн світу ця форма права не прижилась або офіційно не визнається. В колишньому Радянському Союзі і в Україні правовий прецедент офіційно не визнається як форма права, хоча в окремих Постановах Пленуму Верхов­ного Суду України по конкретних справах, які являються загальнообов'язковими для всіх судів, можна знайти не тільки роз'яснення діючого законодавства, але і нові норми або частину норми права. Офіційно вважається, що суд не має права творити нові норми права, займатись правотворчістю, а лише роз'яснювати, тлумачити норми закону і практику його застосування.

До правового прецеденту можна віднести, в певній мірі, рішення Верховної Ради України про надання Кримській області статусу автономної республіки, про заборону діяль­ності Комуністичної партії України в 1991 році. Хоча ці рішен­ня і мають характер індивідуальних актів застосування право­вих норм, законів, не виключено, що ці рішення можуть при певних умовах стати правовим прецедентом.

3) Нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, який має загальнообов 'язковий харак­тер, прийнятий компетентними державними органами, підтри­мується і охороняється державною владою від порушень, на­правлений на регулювання суспільних відносин і охорону соці-

37

альних цінностей. Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів.

Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії — юридич­ний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять два останніх зна­чення. Тому правовий акт — це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

В підручниках по теорії держави і права всі ці акти викла­дені ізольовано один від одного, немає їх системного ана­лізу. Разом із тим, таке узагальнення і класифікація актів потрібні для того, щоб знати їх роль і місце в правовій сис­темі. Всі правові акти мають загальні риси:

вони виражаються в письмово-документальній формі,

мають об'єктивний характер і виступають як юридичні до­

кументи, що виражають реальність правових норм або про­

цес їх реалізації;

вони мають вольовий характер. В них виражаються інте­

реси і воля держави, народу, суспільства, окремих держав­

них органів, посадових осіб. В зв'язку із цим вони мають

юридичну силу;

в цих актах закріплюються елементи правової системи

— юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні

приписи, автономні рішення окремих осіб. Вони мають офі­

ційний характер1;

всі ці акти складають єдину систему правотворчості, а

також реалізації і застосування правових норм. Ліквідація

або витіснення якої-небудь групи актів веде до порушення

механізму правового регулювання суспільних відносин;

'Див.: Алексеев С.С. Общая теория права./'/В 2-х томах — М.-Т.2.-1982.-С. 192-201.

38

5) через правові акти населення отримує інформацію про зміст права — правові знання, про суб'єктивні права і обо­в'язки тощо. Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права. Вони існують у вигляді фрагментів фізичного (матеріально­го світу) і сприймаються людьми як образ права, почуття права і законності.

В самому загальному вигляді всі правові акти можна поді­лити на дві великі групи: 1) нормативні акти; 2) індивіду­альні акти. Разом із тим в практичному житті ми зустрічає­мо чотири різновидності таких актів:

нормативні юридичні акти — акти правотворчості ком­

петентних органів держави або населення в результаті різних

референдумів. Вони складають основу системи права і зако­

нодавства;

інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального

характеру. Це акти офіційного тлумачення правових норм,

які мають загальнообов'язковий характер або обов'язкові

тільки для конкретної справи, якщо це казуальне офіційне

тлумачення. Вони доповнюють першу групу правових актів.

індивідуальні акти застосування правових норм, які ма­

ють владний характер, обов'язкові тільки для учасників кон­

кретної справи і мають одноразовий характер. Наприклад,

рішення суду, Укази Президента про нагородження тощо.

акти реалізації прав і обов'язків суб'єктів суспільних

відносин. Наприклад, договори, заповіт. Вони виражають

автономні рішення окремих осіб, правомірні дії і направ­

лені на реалізацію права.

Всі ці акти відрізняються один від одного юридичною си­лою, дією в часі, в просторі і по колу осіб.

Нормативно-правові акти — основна і майже єдина фор­ма права в Україні. Ця форма права має свої великі пере­ваги.

1) Нормативно-правовий акт дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов'язків. Якість нормативно-правових актів в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки в суспільстві, від рівня суспільної правосвідомості.

39

Нормативно-правовий акт дає змогу досить швидко до­

вести до населення зміст норм права. Засоби масової інфор­

мації — телебачення, радіо, преса являються основними за­

собами передачі інформації про зміст норм права, друге місце

займають окремі видання законів, кодексів, збірників нор­

мативно-правових актів.

Ця форма права, на відміну від інших форм права, дає

можливість відносно оперативно змінювати чи доповнюва­

ти їх.

Наявність такої форми права дає змогу добре проводи­

ти систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів

найбільш зручний для користування. Нормативно-правові

акти можна систематизувати при допомозі збірників і ком­

п'ютерів (ЕОМ).

Разом із тим нормативно-правові акти мають свої недо­ліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то вони вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах досить складно, ос­кільки це вимагає багато часу.

Всі нормативно-правові акти мають офіційний характер, оскільки вони видаються державою або її окремими органа­ми. В зв'язку із цим вони мають юридичну силу. Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів наступними ознаками:

нормативно-правові акти мають владний характер і ви­

даються в межах компетенції того чи іншого державного

органу або загальнонародних чи місцевих референдумів;

вони мають певну форму і назву, передбачену для актів

тих чи інших державних органів, наприклад, Верховна Рада

України видає закони і постанови;

всі нормативно-правові акти повинні мати правовий

характер, відповідати Конституції, принципам правової дер­

жави і громадянського суспільства або актам загальнонарод­

ного референдуму;

вони повинні бути офіційно опубліковані і мати ме­

ханізм їх реалізації;

40

5) всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права, мають офіційний харак­тер як для держави, так і для громадян.

На підставі такого аналізу можна дати визначення норма­тивно-правового акту. Нормативно-правовий акт — це пись­мовий юридичний документ, який виданий державою чи окре­мими її органами, має владний, загальнообов'язковий харак­тер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки загаль­ного характеру, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин1.

4. Нормативно-правовий договір. Іноді цю форму права на­зивають договір із нормативно-правовим змістом. Це така форма права, в якій закріплюються юридичні права і обо­в'язки учасників суспільних відносин, умови і зміст, юри­дична відповідальність сторін. Такий договір повинен відпо­відати діючому законодавству України.

Нормативно-правові договори поділяються на два види: 1) договори, які укладаються між підприємствами, організаці­ями і громадянами. Перший вид договорів можна поділити також на два види:

договори, які укладаються між Україною і іншими дер­

жавами або окремими державними органами. Ці договори

вивчаються міжнародним правом. Вони, як правило, рати­

фікуються Верховною Радою України. Наприклад, Договір

про Співдружність Незалежних Держав (1991 р.), яка утво­

рилась на базі республік колишнього Радянського Союзу

після його розпаду;

договори (угоди), які мають приватний міжнародно-

правовий характер. Ці договори укладаються між підприєм­

ствами і організаціями України і зарубіжних країн. Такі до­

говори можуть укладатися не тільки між підприємствами,

але і між громадськими і політичними організаціями.

Договорів, які укладаються між підприємствами, організа­ціями і громадянами України досить багато. Вони мають правовий характер і враховуються, як юридичний документ

'Див.: Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та дер­жави. — К.-1992.-С.55.

41

(акт) при розгляді спорів в Арбітражному Суді (між підприєм­ствами і організаціями) і в загальних судах, якщо учасником такого договору є громадянин.