5.2 КОРОТКІ ДОВІДКИ ПРО МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

5.2.1. Азіатський банк розвитку (АзБР) Asian Development Bank (ADB)

Створений у 1966 p. з метою сприяння економічному і соціально­му розвитку Азіатсько-Тихоокеанського регіону шляхом надання фінансової і технічної допомоги. До АзБР належать понад 50 країн. Його ресурси формуються з акціонерного капіталу (найбільшими ак-

45

 

ціонерами є США та Японія) і залучених сум. Найбільші боржни­ки — Бангладеш, Пакистан, Індія. Штаб-квартира АзБР розташована у Манілі — столиці Філіппін.

5.2.2.    Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)

Association of South-East Asian Nations

(ASEAN)

Заснована в серпні 1967 p. Індонезією, Малайзією, Філіппінами, Сінгапуром і Таїландом відповідно до Бангкокської декларації цих держав. Асоціація держав Південно-Східної Азії прийшла на зміну Асоціації країн Південно-Східної Азії (Малайзія, Таїланд, Філіппіни), яка існувала з 1961 р. У 1984 р. до цієї Асоціації приєднався Бру­ней, а у 1995 р. — В'єтнам. У 1997 р. її членами стали М'янма (Бірма) та Лаос.

Ця Асоціація веде боротьбу за розвиток і зміцнення регіональної стабільності та сприяє економічному, соціальному і культурному про­гресу країн-учасниць.

Асоціація вирішила сформувати зону вільної торгівлі як перший крок у напрямку створення "Спільного ринку АСЕАН".

Для держав-членів Асоціації велику роль традиційно відіграє зовнішня торгівля з іншими країнами світу порівняно з торгівлею власне між країнами Асоціації. Тому Асоціація вважається колектив­ним "рупором" у переговорах з країнами, що не входять до неї, а та­кож з міжнародними організаціями (такими, як, наприклад, Європейсь­кий Союз).

Найвищим органом Асоціації є Конференція глав держав і урядів. Вона скликається один раз на три роки. До складу центрального керівного органу входять міністри закордонних справ, які щорічно про­водять зустрічі. Постійний секретаріат АСЕАН розташований у Джа­карті — столиці Індонезії.

5.2.3.    Асоціація регіонального співробітництва

країн Південної Азії (АРСКПА)

South Asian Association of Regional Cooperation (SAARC)

Створена у 1985 p. відповідно до рішень Делійської конферен­ції (1983 р.) міністрів закордонних справ Бангладеш, Бутану, Індії, Маль­дівської республіки, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки. Декларація про

46

 

офіційне створення Асоціації була прийнята у грудні 1985 р. у м. Дак­ка — столиці Бангладеш.

Метою Асоціації є сприяння економічному, соціальному та куль­турному прогресу країн-учасниць.

Передбачено, що глави держав і урядів щорічно проводитимуть зустрічі у верхах. Членами Ради міністрів Асоціації є міністри закор­донних справ, які мають регулярно збиратися на засідання. Заступ­ники міністрів закордонних справ входять до складу постійного ко­мітету. Постійно діють також галузеві комітети.

5.2.4.    Африканський банк розвитку (АфБР)

African Development Bank

Заснований у 1964 p. Це міждержавний банк з кредитування про­грам економічного і соціального розвитку африканських країн. Роз­почав діяти у 1967 р. До АфБР входять близько 80 держав, причому понад 20 з них розташовуються поза межами Африканського конти­ненту (США, Японія, Німеччина та ін.). Банк утворений у формі акціо­нерного товариства. Він здійснює пряме фінансування програм роз­витку, мобілізуючи з цією метою ресурси країн-учасниць.

Під егідою АфБР у 1972 р. розпочав діяти Африканський фонд розвитку, який надає кредити на пільгових умовах.

Правління АфБР розташоване у м. Абіджан (Кот-д-Івуар).

5.2.5.    Балтійська асамблея

The Baltic Assembly

Асамблея є координаційно-консультативним органом, що розгля­дає питання міждержавного співробітництва Естонії, Латвії і Литви.

5.2.6.    Всесвітній поштовий союз (ВПС)

Universal Postal Union (UPU)

Ця міжурядова організація була створена у 1874 р. з метою за­безпечення організації і вдосконалення міжнародної поштової служ­би. Статус спеціалізованої агенції ООН отримала у 1947 р. Основни­ми правовими основами діяльності є Статут, Загальний регламент та Всесвітня поштова конвенція.

Членами ВПС є близько 190 держав світу. Вищий орган — Кон­грес. Він збирається один раз на 5 років і складається з представ-

47

 

ників усіх держав-членів. Передбачена можливість скликання Над­звичайного конгресу.

Конгрес обирає Генерального директора ВПС та Виконавчу раду. Рада збирається на сесії один раз щороку. Поточною роботою ке­рує Міжнародне бюро, яке виконує функції секретаріату ВПС.

Комісії Ради займаються різними аспектами поштової служби світу.

Консультативна рада з поштових досліджень вивчає технічні, ви­робничі, економічні проблеми, а також питання технічного співробіт­ництва, професійної підготовки та перепідготовки, які становлять інте­рес для країн, що розвиваються.

Союз докладає зусиль щодо підтримки конкурентоспроможності поштових послуг держав-членів.

Офіційна мова ВПС — французька. Штаб-квартира розташована в Берні (Швейцарія).

5.2.7. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) World Meteorological Organization (WMO)

У 1873 p. було створено неурядову Міжнародну метеорологічну організацію. На зміну їй у 1947 р. засновано міжурядову Всесвітню метеорологічну організацію. Свою діяльність вона розпочала у 1951 р. Статус спеціалізованої агенції ООН одержала в тому ж році. Членами ВМО є понад 170 країн та 5 територій. Останні мають об­межені права при голосуванні.

Мета діяльності ВМО — сприяти всесвітньому співробітництву щодо створення мережі станцій для проведення метеорологічних спостережень, а також центрів, що забезпечують діяльність метео­служб. Організація сприяє налагодженню системи оперативного обміну метеорологічною інформацією, стандартизації метеоспосте-режень, забезпеченню однозначності інформації про метеоспосте-реження, що публікується, а також застосуванню метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві. Багато уваги в діяль­ності ВМО приділяється стимулюванню метеорологічних досліджень (зокрема, реалізується Всесвітня кліматична програма та глобальна програма атмосферних досліджень) і підготовці фахівців. У межах ВМО відбувається міжнародний обмін метеозведеннями. Організа­ція надає допомогу державам у створенні та діяльності метеослужб,

48

 

а також у застосуванні метеорології і гідрологи для втілення про­ектів економічного розвитку.

Завдяки діяльності ВМО було, зокрема, створено Всесвітню служ­бу погоди, яка спирається на інформацію з метеорологічних супут­ників і центрів.

Вищим органом ВМО є Всесвітній метеорологічний конгрес, який скликається щонайменше один раз на чотири роки. Виконавчими органами є Виконавчий комітет та Секретаріат. Виконавчий комітет збирається на сесії щонайменше раз на рік. Поточну роботу виконує Секретаріат. Його очолює Генеральний секретар.

Ця Організація охоплює шість регіональних метеорологічних асо­ціацій і вісім технічних комісій.

Штаб-квартира ВМО розташована в Женеві (Швейцарія).

5.2.8. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) European Free Trade Association (EFTA)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита­нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне­но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобри­танія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Порту­галія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 pp. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че­хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

49

 

5.2.9. Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) European Bank for Reconstruction and Development (EBRD)

Ця установа є регіональним міждержавним банком, покликаним надавати довгострокові кредити країнам Центральної, Східної Європи та СНД. Банк був заснований у 1990 р. і наступного року розпочав діяльність. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні. Членами ЄБРР наприкінці XX ст. є близько 60 країн світу (у тому числі й країни СНД). У його діяльності беруть участь також Європейський інвестиційний банк та європейські співтовариства.

Мета діяльності ЄБРР — надавати фінансове сприяння зазначе­ним регіонам під час переходу від командно-адміністративної систе­ми до ринкової економіки.

5.2.10. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) European Investment Bank (EIB)

Банк є фінансово-кредитною організацією країн-членів Європей­ського Союзу. Створений у 1958 р. згідно з Договором про заснуван­ня Європейського Економічного Співтовариства. Його мета — реалі­зовувати довгострокові інвестиційні проекти. Банк надає неприбуткові середньо- та довгострокові кредити для фінансування розвитку відста­лих регіонів, модернізації транспорту, енергетики, телекомунікацій, охо­рони довкілля, підтримки дрібного та середнього підприємництва з метою стимулювання зайнятості.

Діяльністю Банку керують Рада керівників (це міністри, які при­значаються державами-учасницями), Рада директорів, яка призна­чається відповідно до узгоджених квот, і Керівний комітет.

Фінансових дотацій з бюджету Європейського Союзу Банк не от­римує. Кредитні ресурси на світовому ринку капіталів цей Банк аку­мулює за допомогою позик від свого імені та під власну відпові­дальність.

Банк чітко дотримується економічної та фінансової політики Європейського Союзу та керується у своїй діяльності принципом найбільшої раціональності.

Банк має 3%-й пай у капіталі ЄБРР.

Штаб-квартира розташована у Люксембурзі; має представництва за кордоном.

50

 

5.2.11.   Європейський Союз (ЄС) European Union (EU)

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовари­ства — Європейського економічного співтовариства, Європейсько­го об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії. Друге і третє з названих співтовариств були ство­рені згідно з договорами, укладеними відповідно в Парижі (1951 р.) та Римі (1957 p.).

Своєрідною конституцією ЄС, на думку деяких фахівців, вважаєть­ся договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Рим­ський договір 1957 р. У Договорі було сформульовано базові прин­ципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух то­варів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них за­ходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою рефор­мою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992 р. Було набагато роз­ширено компетенцію ЄЕС, зокрема у сфері регіональної, науково-тех­нічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарла-менту.

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастріхт-ський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р. було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми ін­теграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запро­вадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастріхтський договір є "кон­ституцією" ЄС. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р. До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 pp.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р. Європейське Співтовари­ство. Європейський Союз перебрав собі всі інституції зазначеного

51

 

Співтовариства, у тому числі Європарламент. Трьома "стовпами" ЄС вважаються:

Європейське Економічне Співтовариство;

координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборон­

ного крила, яке має назву "Західноєвропейський Союз";

координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері,

зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, загаль­на кількість його держав-членів зросла до 15. Кілька країн подали заяви на вступ до ЄС. Європейський Союз уклав угоди про спів­робітництво з колишніми країнами соціалістичного табору. У 1994 р. ЄС та ЄАВТ утворили безмитну зону, відому як Європейський еконо­мічний регіон (European Economic Area).

Основна мета ЄС відповідно до Маастріхтського договору:

сприяти економічному та соціальному прогресу, який має бути

збалансований і стійкий, особливо шляхом створення простору

без внутрішніх кордонів, зміцнення процесу економічного і со­

ціального зближення та заснування економічного і валютного

союзу, у тому числі запровадження єдиної валюти;

усталювати власний статус та призначення на міжнародній

арені, особливо шляхом здійснення загальної зовнішньої полі­

тики та політики безпеки, включаючи можливе формулювання

спільної оборонної політики і політики безпеки, яка в перспек­

тиві приведе до спільної оборони;

посилювати захист прав та інтереси громадян держав-членів

шляхом запровадження громадянства ЄС;

розвивати співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ;

зберігати і в разі потреби переглядати й удосконалювати сис­

тему зв'язків і відносин, що склалась у співтоваристві.

1 січня 1999 р. 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція) запровадили для розрахункових операцій (без­готівкових платежів) єдину валюту — євро (з фіксацією її паритету). На початку 2002 р. планується запровадити монети і банкноти для готівкового обігу.

Валюти зазначених 11 країн припинили котирування на валютних біржах, а також використання для нарахування ставок процентів та індексів фондових бірж.

52

 

Головна особливість механізму ЄС полягає в тому, що його орга­ни уповноважені з низки питань приймати рішення, які мають пряму обов'язкову силу для країн-членів. Це означає, що їм передані відповідні прерогативи національних властей.

До керівних органів ЄС належать такі:

Європейська Рада. На рівні глав держав і урядів її засідання

відбуваються щонайменше двічі на рік. У її засіданнях бере

участь також голова Комісії Європейських Співтовариств (це

своєрідний уряд ЄС). Рада визначає генеральну політичну лінію

Європейського Співтовариства.

Європейський парламент. Це представницький орган ЄС.

Обирається прямим спільним голосуванням, беручи до уваги

встановлену для кожної країни-члена квоту. Роль парламенту

зростає. Він має прерогативи у сфері затвердження бюджету

ЄС, ратифікує міжнародні договори. Сесії Європарламенту

відбуваються у Стразбурзі (Франція) чи Брюсселі (Бельгія).

Рада ЄС. Складається з міністрів закордонних справ або галу­

зевих міністрів, коли розглядаються відповідні питання. Рада

уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення

практично з усіх аспектів діяльності ЄС. Робочим органом Ради

ЄС є Комітет постійних представників держав-членів.

Комісія європейських співтовариств. Це наднаціональний ви­

конавчий орган, своєрідний уряд ЄС. Виконує поточну роботу,

спрямовану на здійснення єдиної політики ЄС. Контролює до­

тримання державами і підприємцями правил конкурентної по­

ведінки та стандартів, узаконених установчими договорами-

актами. Готує проекти нормативних документів. Складається

з 20 членів (комісарів), які є міжнародними чиновниками і не за­

лежать від національних урядів. Комісія у своїй діяльності спи­

рається на апарат, що складається з ЗО управлінь. Штаб-квар­

тира розташована у Брюсселі (Бельгія). Комісія має представ­

ництва в кількох країнах світу.

Європейський суд. Складається з 15 суддів, які обираються на

б років. Забезпечує однозначне тлумачення законодавства

в межах визначеної юрисдикції. Розглядає справи за звернен­

нями держав-членів, інститутів ЄС, фізичних та юридичних осіб.

Палата аудиторів. Складається з 12 членів, які призначають­

ся Радою ЄС на б років. Перевіряє фінансові звіти з над-

53

 

ходжень і витрат ЄС, закладів та органів, створених ним, скла­дає доповіді та узагальнює результати ревізій після закінчення кожного фінансового року.

5.2.12.  Конференція ООН з торгівлі

та розвитку (ЮНКТАД)

United Nations Conference on Trade and Development (UNCTAD)

Цей орган ООН створений у 1964 p. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції ООН набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою ООН розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції ООН беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

5.2.13.  Латиноамериканська асоціація

інтеграції (ЛАІ)

Latin American Integration Association (LAIA)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної тор­гівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Арген­тина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Параг­вай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіо­нальних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговель­них і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

54

 

5.2.14.  Латиноамериканська

економічна система (ЛАЕС)

Latin American Economic System (LAES)

Це економічна консультативна організація, що об'єднує 26 країн Латинської Америки. Була створена в 1975 р. з метою об'єднання зусиль латиноамериканських країн для співробітництва та сприяння інтеграційним процесам, координації планів розвитку, зовнішньоеконо­мічної політики; розробки загальної регіональної економічної стра­тегії; складання економічних проектів, виконання досліджень тощо.

Вищий орган — Латиноамериканська Рада, що періодично скли­кається на сесії. Штаб-квартира ЛАЕС розташована в Каракасі — столиці Венесуели.

5.2.15.  Ліга арабських держав (ЛАД)

The Leaghe of Arab States (LAS)

Створена в березні 1945 p. на конференції керівників арабських країн, що відбулась у Каїрі. Засновниками були Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія, Сирія, Єгипет.

Координація діяльності в економічній сфері посідає важливе місце. Керівним органом ЛАД є Рада, до якої належать глави держав та урядів або уповноважені ними особи. Діяльністю Ліги у проміжках між сесіями керує Генеральний секретар, якого обирають на 5 років. Штаб-квартира ЛАД розташована в Тунісі (за іншими джерелами — у Каїрі).

5.2.16.  Міжамериканська зона

вільної торгівлі (МАЗВТ)

Free Trade Association Area (FTAA)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармоні­зації правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ по­винна відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі, та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і Комітету з цивільного суспільства. Останній займається

55

 

узгодженням питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охоро­ни довкілля тощо.

5.2.17.  Міжнародна морська організація (ІМО)

International Maritime Organization (IMO)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізо­ваної агенції ООН. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнарод­ному співробітництву у сфері морських перевезень і морської тор­гівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву "Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ІМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря мор­ськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укла­денням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжна­родна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації притаманна висо­ка результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і ри­бальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного пе­ріоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташо­вана в Лондоні.

5.2.18.  Міжнародна організація цивільної авіації

(ІКАО)

International Civil Aviation Organization (ICAO)

Організація є спеціалізованою агенцією ООН. Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію (далі — Конвенція) було укладено в 1944 р., і ця дата вважається днем створення організації, хоча діяльність вона розпочала в 1947 р.

Мета цієї Організації — розроблювати принципи і методи міжна­родної аеронавігації, сприяти плануванню і розвитку міжнародного

56

 

повітряного транспорту, удосконалювати польотно-технічні правила, гарантувати безпеку польотів.

Вищим органом агенції є Асамблея. Вона скликається щонаймен­ше раз на 3 роки. Асамблея визначає напрямки діяльності Органі­зації. Роботою в міжасамблейний період керує Рада. Вона є по­стійним органом і підзвітна Асамблеї. До Ради входять близько ЗО держав, що мають розвинений повітряний транспорт. Радою керує президент. Вона має обов'язкові та факультативні функції. До най­важливіших обов'язкових функцій Ради належать розробка та прий­няття міжнародних стандартів і рекомендацій, спрямованих на досяг­нення максимально можливої уніфікації правил у сфері міжнародної повітряної навігації. Міжнародні стандарти та рекомендації оформ­лені у вигляді 17 додатків до Конвенції 1944 р.

Постійним органом Організації є Аеронавігаційний комітет. Саме він розроблює нові міжнародні стандарти і рекомендації щодо пра­вил польотів, керування повітряним рухом, надання інформації по­вітряним суднам тощо.

Авіатранспортний комітет займається вивченням економічних і ко­мерційних аспектів авіаперевезень.

Юридичний комітет консультує Раду з питань тлумачення, засто­сування та зміни Конвенції, готує проекти міжнародно-правових актів, що регулюють діяльність цивільної авіації, тощо.

Фінансовий комітет готує для Ради рекомендації та пропозиції з фінансових аспектів діяльності Організації.

Комітет зі спільної підтримки аеронавігаційного забезпечення контролює виконання зобов'язань Організації щодо надання техніч­ної і фінансової допомоги для створення засобів аеронавігаційного забезпечення польотів у Північній Атлантиці (на північ від 40-ї пара­лелі).

Комітет з незаконного втручання в діяльність цивільної авіації розглядає технічні аспекти, пов'язані з незаконним захопленням по­вітряних суден, збройним нападом на них, саботажем, що трапляють­ся в міжнародному повітряному сполученні.

Організація має Постійний секретаріат. Очолює його Генеральний секретар. Секретаріат забезпечує роботу Асамблеї, Ради та інших ор­ганів; складається з п'яти спеціалізованих управлінь.

Штаб-квартира Організації розташована в Монреалі (Канада), а регіональні представництва — у Парижі (Франція), Каїрі (Єгипет), Бангкоку (Таїланд), Лімі (Перу), Мехіко (Мексика), Дакарі (Сенегал).

57

 

5.2.19.   Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) International Atomic Energy Agency (IAEA)

Агентство засноване в 1955 p. Статут його прийнятий у 1956 р. на міжнародній конференції. У тому ж році МАГАТЕ уклало угоду з ООН і належить до системи закладів ООН, хоча й не має статусу спеціалізованої агенції ООН.

Агентство уповноважене сприяти і підтримувати вивчення, розви­ток і практичне використання атомної енергії в усьому світі в цивіль­них цілях; бути посередником в обміні послугами та матеріалами між своїми членами за їх бажанням; забезпечувати використання мате­ріалів, послуг та обладнання для розвитку атомної енергетики в мир­них цілях; сприяти обміну наукової і технічної інформації у сфері мирного використання атомної енергії; вживати заходів безпеки для запобігання використанню ядерних матеріалів у військових цілях; ра­зом з відповідними органами й інститутами системи ООН визначати й установлювати норми та сфери безпеки і охорони здоров'я.

Це Агентство сприяє мирному використанню атомної енергії в таких сферах, як медицина, сільське господарство, промисловість, енергетика. Надає технічну допомогу та здійснює керівництво стан­дартів безпеки. Здійснює контроль за станом збудованих у різних країнах атомних електростанцій, надає допомогу з ліквідації аварії на них і порятунку потерпілих. Здійснює заходи, спрямовані на те, щоб ядерні матеріали і обладнання, які призначені для мирного ви­користання, не були спрямовані на досягнення воєнних цілей. Відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1968 р. МАГАТЕ здійснює інспекції ядерних установок у країнах-членах.

Гарантії МАГАТЕ поширюються приблизно на 95 % ядерних уста­новок, що розміщені поза межами п'яти країн, які офіційно воло­діють ядерною зброєю (Великобританія, Китай, Росія, США, Франція). На невелику кількість цивільних ядерних установок у цих п'яти краї­нах гарантії поширюються на основі особливих угод між ними і МАГАТЕ.

З метою контролю за використанням ядерного палива МАГАТЕ збирає інформацію про стан світових ринків і виробництво урану. Агентство має власні лабораторії в Австрії та Монако.

58

 

Штаб-квартира МАРАТЕ розташована у Відні (Австрія). Членами Агентства є понад 130 держав світу.

5.2.20.  Міжнародний банк реконструкції

і розвитку (МБРР)

International Bank of Reconstruction and Development (IBRD)

Банк є міждержавною валютно-фінансовою і кредитною організа­цією. Створений у 1944 р. (за деякими даними — у 1945 р.) як акціо­нерне товариство. Надає середньо- та довгострокові кредити держа-вам-членам. Розпочав операції у 1946 р. Нині його членами є близько 180 держав світу. Членами Банку можуть бути держави, які належать до Міжнародного валютного фонду (МВФ). Цей Банк, а також три пов'язані (асоційовані) з ним організації — Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ) — утво­рюють так званий Світовий банк (World Bank). Поняття "Міжнарод­ний банк реконструкції і розвитку" та "Світовий банк" часто вжива­ються як синоніми.

Штаб-квартира МБРР розташована у Вашингтоні — столиці США. Всесвітній банк проводить гнучку кредитну політику, здійснюючи дов­гострокове банківське кредитування інвестиційних проектів у приват­ному секторі колишніх соціалістичних країн і держав, що розвива­ються. Банк є спеціалізованою агенцією ООН.

5.2.21.  Міжнародний валютний фонд (МВФ)

International Monetary Fund (IMF)

Це спеціалізована агенція ООН. Створена в 1944 р. для упорядку­вання валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валют­них курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів.

Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ становлять внески держав-членів відповідно до їх квот. Останні, у свою чергу, урахову­ють питому вагу країн у світовій економіці та торгівлі. Процедури голосування враховують розміри квот держав-членів.

Цей фонд надає коротко- і середньострокові кредити для покрит­тя дефіциту платіжного балансу та з метою підтримки економічної

59

 

і структурної перебудови господарського механізму країн-членів. При цьому кредитні операції здійснюються лише з офіційними дер­жавними органами.

Фінансування виконується на порційній основі. Ці порції назива­ються траншами. Одержання кожного з них жорстко пов'язується з виконанням державою-позичальницею взятих на себе зобов'язань.

Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні (США).

5.2.22.   Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ)

International Telecommunication Union (ITU)

Ця організація була заснована в Парижі у 1865 р. як Міжнарод­ний телеграфний союз.

У 1934 р. було укладено Міжнародну конвенцію електрозв'язку і назву організації змінено на Міжнародний союз електрозв'язку. Ста­тус  спеціалізованої агенції ООН  організація  отримала  в   1947 р.

Статут МСЕ діє з 1 червня 1994 р. Головна мета діяльності МСЕ — підтримувати і розширювати міжнародне співробітництво з метою поліпшення та раціонального використання електрозв'язку, сприяти технічній допомозі країнам, що розвиваються, у сфері електрозв'язку, розвитку технічних засобів та їх оптимальній експлу­атації для підвищення ефективності служб електрозв'язку, заохочен­ня до співробітництва з іншими міжнародними організаціями. Отже, МСЕ у світовому масштабі сприяє розвитку та координації радіо-, те­леграфної та телефонної служб, у тому числі космічної телекомуні­кації; відповідає за розподіл і реєстрацію діапазонів радіохвиль.

Конференція держав-членів МСЕ скликається раз на 4 роки. Вона визначає основні принципи роботи, затверджує бюджет орган­ізації, переглядає міжнародні конвенції з електрозв'язку, укладає до­говори з міжнародними організаціями та розглядає адміністративно-управлінські питання.

Керівним органом у проміжках між конференціями є Адміністра­тивна рада. Складається із 43 членів МСЕ. Штаб-квартира розташо­вана в Женеві (Швейцарія).

Для розв'язання регіональних проблем скликаються відповідні конференції.

Організаційна структура МСЕ така:

Повноважна конференція;

Адміністративна рада;

60

 

Всесвітня конференція з міжнародних служб електрозв'язку;

Сектор радіозв'язку, всесвітні та регіональні конференції, нара­

ди і наукові комісії з радіозв'язку, директор, бюро, комітет реє­

страції частот, група радників з питань радіозв'язку;

Сектор стандартизації електрозв'язку, всесвітні конференції зі

стандартизації електрозв'язку, наукові комісії, директор, бюро,

група радників з питань стандартизації електрозв'язку;

Сектор розвитку електрозв'язку, всесвітні та регіональні конфе­

ренції з розвитку електрозв'язку, наукові комісії, директор, бюро,

група радників з питань розвитку електрозв'язку;

Генеральний секретаріат, Рада з глобальних проблем телекому-

нікацій.

Генеральний секретаріат раз на 4 роки організовує всесвітні вис­тавки з електрозв'язку (ТЕЛЕКОМ) і бере участь у регіональних вис­тавках.

5.2.23.   Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) International Fund of Agricultural Development (IFAD)

Цей фонд має статус спеціалізованої економічної агенції ООН. Створений у 1977 р. Пропозицію про його заснування було висуну­то в 1974 р. під час роботи в Римі Всесвітньої продовольчої кон­ференції. Рішення про створення Фонду прийняла 29 сесія Гене­ральної Асамблеї ООН. У діяльності фонду беруть участь понад 140 країн.

Мета МФСР — мобілізувати додаткові кошти на розвиток сіль­ського господарства в економічно відсталих країнах світу. Проекти і програми фонду спрямовуються на задоволення інтересів бідних верств населення. Кошти МФСР надаються на пільгових засадах і мають використовуватися для збільшення обсягів виробництва про­довольства, зайнятості та додаткових надходжень для бідних і беззе­мельних фермерів, а також удосконалення систем харчування і роз­поділу продовольства.

Вищий орган МФСР — Рада керівників — складається з пред­ставників усіх держав-членів. Рада керівників обирає членів Вико­навчої ради. Загальна кількість — 18 осіб. Термін повноважень — З роки.

61

 

Виконавчі служби МФСР очолює президент, який є водночас го­ловою Виконавчої ради.

Штаб-квартира розташована в Римі (Італія).

5.2.24.   Міжнародний центр торгівлі

Конференції ООН з торгівлі та розвитку і Світової організації торгівлі (МЦТ) International Trade Centre UNCTAD/WTO (ITC)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН з технічного співробітництва з країнами, що розвива­ються, у сфері сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається виконавчою агенцією Програми розвит­ку ООН (United Nations Development Programme — UNDP) і відпові­дає за впровадження проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах, що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення ек­спорту та імпорту в таких головних напрямках:

Продуктовий і ринковий розвиток (Product and market develop­

ment).

Розвиток послуг для підтримки торгівлі (Development of trade

support services).

Торговельна інформація (Trade information).

Розвиток людських ресурсів (Human resource development).

Керівництво   міжнародними   закупівлями   та   постачанням

(International purchasing and supply management).

Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі (Needs

assesment and programme design for trade promotion).

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти на­ціонального рівня часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищен­ня торгівлі, розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнарод-

62

 

них закупівель, керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі, торговельної інформації та статистики. До зазначених мате­ріалів мають вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарсь­кою Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН, регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН, неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжна­родних організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (joint sub­sidiary organ) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішення­ми СОТ і ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної Дорадчої Групи (Joint Advisory Group), де розгля­дається програма подальшої діяльності МЦТ, яка потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період б років. Програма такої діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200 чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консуль­тантів працюють над реалізацією програм у різних країнах.

5.2.25.   Організація американських держав (ОАД) Organization of American States (OAS)

Заснована в 1890 p. для виконання переважно комерційних функ­цій. На 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постій­ні спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії, Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях дер-жав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Ге­неральний секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

63

 

5.2.26.  Організація арабських країн-

експортерів нафти (ОАПЕК)

Organization of Arab Petroleum

Exporting Countries (OAPEC)

Організацію було створено в 1968 p. з метою координації діяль­ності арабських країн у нафтовому секторі економіки та відстоюван­ня інтересів країн-учасниць. Штаб-квартира розташована в Ель-Ку­вейті (Кувейт).

5.2.27.  Організація африканської єдності (ОАЄ)

Organization of African Unity (OAU)

Це міжурядова організація, до якої входять понад 50 країн Аф­рики. Створена в 1963 р. на конференції глав держав та урядів аф­риканських країн. У листопаді 1984 р. до складу ОАЄ було прийня­то Сахарську Арабську Демократичну Республіку (Західну Сахару). У відповідь на такий крок з ОАЄ вийшла Марокко, яка вважає Захід­ну Сахару своєю територією.

Економічне співробітництво належить до пріоритетних сфер діяльності ОАЄ.

Найвищий орган — Асамблея глав держав та урядів, яка скли­кається щорічно. Вищим виконавчим органом є Рада міністрів закор­донних справ, засідання якої проводяться двічі на рік. Постійним уп­равлінським органом є Генеральний секретаріат. Штаб-квартира розташована в Адіс-Абебі (Ефіопія).

5.2.28.  Організація економічного співробітництва

і розвитку (ОЕСР)

Organization for Economic Cooperation and Development (OECD)

Це міжурядова організація економічно розвинених країн Заходу. Створена в 1961 р. замість Організації європейського економічного співробітництва, яка існувала впродовж 1948—1960 рр. Діяльність ОЕСР спрямована на забезпечення економічного і соціального доб­робуту держав-членів та стимулювання допомоги країнам, що роз­виваються. Засновниками ОЕСР були 24 країни, зокрема Австралія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспа­нія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нова Зеландія, Нідерланди, Норвегія,

64

 

Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Туреччина, США, Канада, Японія, Фінляндія та ін. Протягом 90-х років до ОЕСР увійшли ще 5 країн: Мексика, Чехія, Угорщина, Польща та Південна Корея, і за­гальна кількість держав-учасниць досягла 29. Заявку на вступ до ОЕСР подала, зокрема, Росія.

У межах ОЕСР розпочало свою діяльність у 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство. Вищий орган ОЕСР — Рада представників держав-учасниць — проводить засідання один раз на рік. Штаб-квартира ОЕСР розташована в Парижі (Франція).

5.2.29.   Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Organization of Petroleum Exporting Countries (OPEC)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту. їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї-нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 p.), Індонезія (1962 p.), Лівія (1962 p.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 p.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислово розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

65

 

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

5.2.30.  Організація Об'єднаних Націй (ООН)

United Nations Organization (UNO)

Держави-засновники ООН підписали Статут про створення цієї Організації 26 червня 1945 р. на установчій конференції, що відбула­ся в Сан-Франціско. Статут набрав чинності 24 жовтня того ж року. На початку 1985 р. до складу ООН входили 185 держав.

Серед керівних органів ООН — Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Вона уповноважена досліджувати та складати доповіді з міжнародних питань у сферах економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, прав людини, екології, соціальної сфери та надсилати відпо­відні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН, її членам, спеціалі­зованим агенціям ООН, координувати їх діяльність, укладати з ними угоди (їх затверджує Генеральна Асамблея), отримувати від них до­повіді, надсилати відповідну інформацію до Ради Безпеки.

Економічна і соціальна рада збирається на сесії двічі на рік. Рада складається з 54 членів ООН. їх обирає Генеральна Асамблея. Що­року склад ЕКОСОР поновлюється на третину. Цей орган має регіо­нальні комісії.

5.2.31.  Організація Об'єднаних Націй

з промислового розвитку (ЮНІДО) United Nations Industrial Development Organization (UNIDO)

Створена в 1966 p. з метою сприяння промисловому розвитку та прискорення процесів індустріалізації країн, що розвиваються. Організація покликана також координувати діяльність ООН у сфері промислового розвитку. Членами Організації є понад 160 держав. Штаб-квартира розташована у Відні.

Основні органи — Генеральна конференція, Рада з промислового розвитку, Постійний комітет і Секретаріат. Організація має власний бюджет, що формується з внесків країн-членів.

66

 

Головними видами діяльності є оперативна і допоміжна. Опера­тивна охоплює надання технічної допомоги країнам, що розвивають­ся, у здійсненні конкретних проектів (надання консультацій, відряд­ження експертів, забезпечення кадрами тощо). Допоміжна діяльність стосується збирання, узагальнення, публікації інформації, виконання досліджень, організації конференцій тощо з питань промислового розвитку.

Під егідою цієї Організації опрацьовуються десятирічні регіо­нальні стратегії розвитку. Діє Банк промислової і технологічної інформації, втілюється Технологічна програма, спрямована на ство­рення національних закладів з дослідження світового ринку техно­логій, зміцнення власного науково-технічного потенціалу.

5.2.32.  Організація центральноамериканських

держав (ОЦАД)

Organization of Central American States (OCAS)

Створена в 1951 p. п'ятьма державами регіону — Гватемалою, Гондурасом, Коста-Рікою, Нікарагуа та Сальвадором — з метою спри­яння політичному, економічному і культурному співробітництву. Згідно зі Статутом до ОЦАД може приєднатись Панама.

Первинною метою ОЦАД було створення центральноамерикансь­кого спільного ринку. Цієї мети було досягнуто ще в 1960 p., але угруповання продовжувало існувати. Сан-Сальвадорська хартія 1962 р. збагатила торговельні та фіскальні положення першопочат-кового договору і передбачила постійне співробітництво в політичній, економічній та оборонній сферах.

Вищим органом ОЦАД є Нарада глав держав-членів. Основним органом вважається Нарада міністрів закордонних справ, а постій­ним — Центральноамериканське бюро. Розташоване ОЦАД у Сан-Сальвадорі — столиці Сальвадору.

5.2.33.  Паризький клуб (ПК)

Paris Club (PC)

Це неформальне об'єднання держав-кредиторів, ядром якого була Група десяти країн, які уклали в 1962 р. у Парижі з Міжнарод­ним валютним фондом Генеральну угоду про позики. До Групи де­сяти входили Бельгія, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, США,

67

 

Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія. Наприкінці XX ст. до групи входило вже 19 держав-учасниць.

Паризький клуб розглядає питання, пов'язані з регулюванням і відстроченням платежів за державною заборгованістю країн, що розвиваються. У засіданнях Паризького клубу беруть участь як спо­стерігачі представники Міжнародного валютного фонду, Міжнарод­ного банку реконструкції і розвитку (Світового банку), Організації економічного співробітництва і розвитку, Організації ООН з промис­лового розвитку.

Проблемами приватної зовнішньої заборгованості країн-борж-ників (тобто заборгованості, що виникла за кредитами, одержаними не під урядові гарантії) займається Лондонський клуб. Він є об'єд­нанням понад 400 великих комерційних банків-кредиторів. Створився на початку 80-х років з огляду на загострення проблеми міжнародної заборгованості.

5.2.34.  Південноамериканський

спільний ринок (ПАСР)

South American Common Market (MERCOSUR)

Створений у 1991 p. з метою сформувати в регіоні спільний ри­нок. Державами-учасницями є Аргентина, Бразилія, Парагвай та Уругвай. Після тривалих переговорів щодо тарифів 17 грудня 1994 р. було укладено угоду про створення Спільного ринку, і він офіційно розпочав діяти 1 січня 1995 р. Чилі приєдналася до цьо­го ринку в 1996 р. на правах асоційованого члена. У 1995 р. цей ринок і ЄС уклали угоду про співробітництво та взяли зобов'язання розпочати переговори про поступове створення зони вільної тор­гівлі, яка б охоплювала обидва регіональні угруповання.

5.2.35.  Північна рада (ПР)

The Northern Council (NC)

Цю консультативну організацію представників парламентів та урядів країн Північної Європи з питань їх співробітництва було ство­рено в 1952 р. Тоді до її складу увійшли Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція. У 1955 р. до організації приєдналася Фінляндія (застерігши, що не братиме участі в обговоренні воєнно-політичних питань та у визначенні позицій щодо суперечок між великими державами).

68

 

Пленарна асамблея (щорічна сесія) є вищим органом. Поточними справами займаються Президія та комітети. Склад Північної ради обирається парламентами країн-учасниць за пропорційним прин­ципом.

5.2.36.  Північноамериканський банк розвитку (ПАБР)

North American Development Bank (NADB)

Банк діє в межах укладеної в 1992 р. Угоди про Північноамери­канську зону вільної торгівлі (NAFTA), яка набрала чинності з 1 січня 1994 р.

Метою діяльності є фінансування торговельних угод та інвести­ційних проектів.

5.2.37.  План Коломбо (ПК)

Colombo Plan for Co-operative Economic

and Social Development in Asia and Pacific (CP)

Створений у січні 1950 p. у столиці нинішньої Шрі-Ланки — місті Коломбо. Ідею створення висунула Австралія на конференції міністрів закордонних справ Британської Співдружності. Спочатку організація спрямовувалася на обстоювання інтересів Британської Співдружності у цьому регіоні. До неї ввійшли 24 країни, згодом їх кількість збільшилась до 26. Великобританія залишила організацію в 1991 p., Канада — у 1992 р. У 1977 р. з неї вийшло кілька країн, які стали на шлях соціалістичного розвитку.

Країнами-кредиторами є США, Японія, Великобританія, Австра­лія, Нова Зеландія.

5.2.38.  Продовольча і сільськогосподарська

організація (ФАО)

Food and Agricultural Organization (FAO)

Має статус спеціалізованої агенції ООН. Була заснована 16 жовт­ня 1945 p., і саме цей день щорічно у світі відзначається як Всесвітній день продовольства. У середині 90-х років до складу ФАО входили близько 170 держав.

Мета діяльності ФАО — сприяти розвитку сільського господар­ства, рибальства та лісового господарства. Організація збирає, вивчає

69

 

і поширює інформацію щодо харчування, продовольства, сільського господарства, поліпшення виробництва та збуту продовольства, надає технічне сприяння і продовольчу допомогу, готує прогнози та статистичні дані з питань розвитку сільського господарства світу тощо.

Вважається однією з найбільших і найефективніших агенцій ООН. Штаб-квартира ФАО розташована в Римі, регіональні відділення — у Аккрі (Гана), Бангкоку (Таїланд), Римі, Сантьяго (Чилі), Каїрі (Єги­пет). У Вашингтоні та Нью-Йорку розташовані бюро зі зв'язків з Пів­нічною Америкою.

Вищим органом ФАО є Конференція. На ній кожний член та асо­ційований член представляються одним делегатом. Асоційовані чле­ни не мають вирішального голосу. Як правило, конференції ФАО відбуваються раз на 2 роки. Передбачається можливість проведення позачергових сесій.

На конференціях затверджуються основні принципи діяльності ФАО, бюджет, аналізується ситуація у світі щодо продовольства та становище світового сільського господарства. Конференція в межах своєї компетенції приймає також рекомендації щодо міжнародних та національних заходів і програму подальшої діяльності.

Виконавчим органом ФАО протягом міжсесійного періоду є Рада. Вона складається з 49 обраних Конференцією держав—членів. Рада виконує рекомендаційні, консультативні та контрольні функції.

У межах ФАО створено п'ять комітетів, які займаються питаннями продуктів, рибальства, лісів, сільського господарства та всесвітньої продовольчої безпеки.

Найвища посадова особа ФАО — Генеральний директор. Його обирає Конференція на термін б років. Секретаріат ФАО поділяєть­ся на сім департаментів (економічної та соціальної політики, сільсько­го господарства, рибальства, лісів, розвитку, керування фінансів та інформації).

Діяльність ФАО фінансується за рахунок переважно трьох дже­рел: внесків держав-членів, Програми розвитку ООН, коштів Все­світнього банку. Як додаткове джерело використовуються також кошти Опікунського фонду.

70

 

5.2.39.   Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)

Council for Mutual Economic Assistance (CMED)

Ця міжурядова організація соціалістичних країн існувала протя­гом 1949-1991 pp. Албанія залишила її в 1961 р., НДР — у 1990 p. Крім цих країн до складу РЕВ входили Болгарія, В'єтнам, Куба, Мон­голія, Польща, Румунія, Радянський Союз, Угорщина, Чехословаччина. Югославія вважалася асоційованим членом. Секретаріат був розта­шований у Москві.

Існували комітети з питань співробітництва у плановій діяльності, науки і техніки та машинобудування. Було створено 20 комісій з різ­них аспектів діяльності РЕВ.

Вищим органом РЕВ була сесія, яка скликалася щонайменше раз на рік на рівні глав урядів. Керівництво діяльністю РЕВ у міжсесій­ний період здійснював виконавчий комітет. Він складався із заступ­ників глав урядів країн-членів і скликався щонайменше раз на три місяці.

На Заході РЕВ називали COMECON (скорочено від Communist economy). Організацію було створено з ініціативи Й. Сталіна з метою сприяння взаємозалежності соціалістичних країн у виробничо-торго­вельній сфері. Вважалася однією з двох найважливіших опор соціа­лістичного табору; другою була Організація Варшавського догово­ру. Розпалася РЕВ внаслідок падіння комуністичних режимів у країнах-членах. На 46-й сесії РЕВ, що відбулась у червні 1991 p., було прийняте рішення про припинення існування.

Проіснувала РЕВ 42 роки. Свою діяльність здійснювала на основі Статуту та Конвенції про правоздатність, які були підписані 14 груд­ня 1959 р. у Софії — столиці Болгарії та набрали чинності 13 квітня 1960 р. після ратифікації цих документів країнами-членами РЕВ. До наріжних документів РЕВ належать: Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці (1962 p.), Комплексна програма подаль­шого поглиблення і вдосконалення співробітництва і розвитку со­ціалістичної економічної інтеграції РЕВ (1971 p.), Комплексна про­грама науково-технічного прогресу країн-членів РЕВ до 2000 р. (1985 р.).

Рада сприяла розвитку народного господарства країн—членів на планових засадах, прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн, які історично мали невели­кий промисловий потенціал; РЕВ намагалася поступово зблизити і вирівняти рівні економічного розвитку країн-членів.

71

 

Країни співробітничали на засадах суверенної рівності та цілкови­тої добровільності. Рішення РЕВ з організаційних і процедурних пи­тань мали для країн-членів обов'язковий характер. Якщо ж рішення РЕВ стосувались економічного та науково-технічного співробітницт­ва, то вони мали рекомендаційний характер. Такі рекомендації над­силалися країнам-членам і якщо вони їх приймали, то ці рекомен­дації набирали статусу обов'язкових.

Рада Економічної Взаємодопомоги співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та деякими іншими країнами. З РЕВ співробітничали понад 20 міжнародних організацій.

5.2.40.  Рада Європи (РЄ)

Council of Europe (CE)

Це найбільш представницька міждержавна консультативна орга­нізація Європейського континенту. Заснована в 1949 р. 10 західно­європейськими країнами з метою сприяння "європейській згуртова­ності". Штаб-квартира розташована у Страсбурзі (Франція). Поряд з іншими питаннями організація приділяє увагу і соціально-економіч­ному співробітництву.

Двічі на рік відбуваються засідання на рівні міністрів закордонних справ. При Раді Європи акредитуються постійні представники. Пов­сякденною роботою керує Бюро у складі голови та двох заступ­ників.

Парламентська асамблея Ради Європи виконує дорадчі функції. Складається з 286 представників і такої ж кількості їх заступників. Квота для країни визначається чисельністю її населення. Існує п'ять партійних фракцій. Під час голосування представники керуються не національними, а партійними інтересами. Серед 14 галузевих комі­тетів Парламентської асамблеї є й економічний. Більшість рішень РЄ має форму "Європейських конвенцій".

5.2.41.  Рада співробітництва арабських держав

Персидської затоки (РСАДПЗ)

Council of Cooperation of the Arab States of the Persian Gulf (CCASPG)

Це регіональне політико-економічне угруповання шести аравій­ських монархій — Саудівської Аравії, Кувейту, Об'єднаних Арабських Еміратів, Оману, Катару та Бахрейну. Раду було створено в 1981 р.

72

 

з метою співробітництва та досягнення тісної координації в усіх га­лузях діяльності.

Глави держав збираються на зустрічі у верхах двічі на рік. Рада міністрів скликається на засідання раз на три місяці. Організація має Генеральний секретаріат, розташований у Ер-Ріяд — столиці Саудів­ської Аравії.

5.2.42.   Світова Організація Торгівлі (COT) World Trade Organization (WTO)

Організація є відповідальною за впровадження багатосторонніх договорів, що були укладені під час Уругвайського раунду перего­ворів у межах ГАТТ, а також тих, які укладатимуться в майбутньому. Основна мета діяльності Організації багато в чому збігається з ме­тою діяльності ГАТТ, яка перестала вважатися окремою інституцією, тому що перетворилась на складову СОТ. Але якщо ГАТТ охоплю­вала лише товарну торгівлю, то СОТ поле своєї діяльності поширила і на торгівлю послугами. Сприяючи економічному розвитку шляхом розширення торгівлі, СОТ запоручилася приділяти належну увагу за­хисту та збереженню довкілля.

Отже, СОТ є наступницею ГАТТ, укладеної в 1947 p., що набрала чинності в 1948 р. Колишній СРСР одержав у ГАТТ статус спостеріга­ча в 1990 р.

У преамбулі угоди про утворення СОТ зазначається, що Організа­ція покликана сприяти піднесенню рівня життя та доходів, забезпе­ченню повної зайнятості, розширенню виробництва і торгівлі, опти­мальному використанню світових ресурсів.

Головні функції СОТ:

Сприяння впровадженню та використанню міжнародно-право­

вих актів Уругвайського раунду ГАТТ і договорів, що укла­

датимуться в майбутньому.

Виконання ролі форуму для переговорів між державами-чле­

нами з питань міжнародної торгівлі.

Забезпечення функціонування механізму розв'язання суперечок

між країнами-членами у сфері міжнародної торгівлі.

Здійснення періодичних оглядів торговельної політики країн-

членів.

Ця організація вважається "зонтичною", оскільки до її компетенції належать також окремі міжурядові угоди. Створення СОТ означало

73

 

відмову від практики проведення періодичних переговорів у межах раундів ГАТТ. Ця Організація є інституцією для проведення перего­ворів на постійній основі.

Організація регулює міжнародну торгівлю та регламентує торго­вельну і тарифну політику країн-членів. У полі її зору перебувають принципи та правила міжнародної торгівлі, мито, договірні зобов'язан­ня, стандартизація та сертифікація продукції, ліцензування імпорту, субсидування експорту. Важливим напрямком діяльності СОТ вважає лібералізацію міжнародної торгівлі, зниження торговельно-політичних бар'єрів і розробку правил застосування неторговельних обмежень (зокрема, технічних бар'єрів та інших форм нетарифних обмежень).

Свою діяльність СОТ розпочала 1 січня 1995 р. Спочатку до неї входила 81 країна. Було встановлено дворічний перехідний період (починаючи з 01.01.95) для приєднання до СОТ усіх 125 країн-членів ГАТТ після ратифікації ними Заключного акта Уругвайського раун­ду. За станом на 25 жовтня 1995 р. кількість членів СОТ збільшилась до 110. Україна, Росія та інші країни ведуть переговори про вступ до СОТ. Необхідною умовою приєднання до СОТ нових членів є вжиття ними заходів щодо приведення національного законодавства відповідно до норм міжнародних договорів, що належать до компе­тенції СОТ. "Новачки" повинні знизити тарифи та модифікувати пра­вила з метою поліпшення доступу на їх ринки іноземних товарів і послуг. Відповідні зобов'язання "новачків" одержали назву "вступ­ний квиток". Він дає право на користування результатами лібералі­зації міжнародної торгівлі, здійсненої іншими країнами-членами СОТ у минулому.

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка відбувається раз на два роки. У проміжку між конференціями її функції виконує Генеральна рада.

Генеральна рада діє як орган з вирішення спорів між державами-членами. Вона розглядає скарги та вживає необхідних заходів для вирішення суперечностей між країнами-членами. Рада здійснює та­кож огляди торговельної політики конкретних країн, спираючись на доповіді, що їх готує Секретаріат СОТ.

Генеральній раді допомагають виконувати її функції:

Рада з торгівлі товарами;

Рада з торгівлі послугами;

Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність.

74

 

До складу СОТ входять також кілька комітетів з різних аспектів світової торгівлі.

Рішення приймаються за принципом консенсусу. Він означає, що на час прийняття рішення жодна країна не висунула свого запере­чення (хоч рішення їй може і не подобатися). Коли ж досягти кон­сенсусу неможливо, то рішення приймаються більшістю голосів, при­чому кожна країна має лише один голос. Спеціальні правила голосування передбачені щодо випадків тлумачення укладених між­народних договорів (вимагається 3/4 голосів) і внесення поправок до них (вимагається 2/3 голосів).

У більшості ситуацій застосовується принцип консенсусу, оскільки він дає змогу уникнути явища, яке дістало назву "тиранія біль­шості", — ситуація, за якої не враховується навіть значна опозиція щодо рішень, які приймаються.

Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві (Швейцарія). Очолює СОТ Генеральний секретар. Він має 4 заступників, які допомагають йому у поточній діяльності. Заступники призначаються Генеральним директором унаслідок консультацій з країнами-членами.

Чисельність Секретаріату — 450 осіб. Вони є громадянами різних країн. Під час виконання своїх обов'язків Генеральний директор і члени Секретаріату вважаються незалежними від урядів своїх та інших країн, організацій тощо. Секретаріат має міжнародний статус.

Бюджет СОТ формується за рахунок внесків країн-членів.

5.2.43.   Співдружність Незалежних Держав (СНД) Commonwealth of Independent States (CIS)

Це міждержавна організація. Засновниками її були Білорусь, Ро­сія та Україна. В угоді про створення СНД, яку було підписано 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі, констатувалося, що СРСР за умов глибокої кризи і розпаду припиняє існування. Лідери названих країн — С Шушкевич, Б. Єльцин і Л. Кравчук — заявили про намір розвивати співробітництво в політичній, економічній і гумані­тарній сферах.

До угоди 21 грудня 1991 р. приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбеки­стан. Того ж дня всі зазначені країни підписали в Алма-Аті Декла­рацію про цілі та принципи СНД. Статут СНД було прийнято в Мін­ську 22  січня   1993 р.  Він  передбачає сфери  спільної діяльності

75

 

держав, у тому числі співробітництво у формуванні загального економічного простору, розвитку систем транспорту і зв'язку.

Поряд з дійсними членами до СНД можуть входити й асоційовані. Вони беруть участь в окремих видах діяльності. Деякі держави пред­ставлені на засіданнях глав країн СНД як спостерігачі.

Україна формально не є стороною Статуту СНД, оскільки Угоду про створення СНД не ратифікувала.

Керівними органами СНД є Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Міждержавна економічна рада, Міжпарламентська асамблея (штаб-квартира якої розташована в Санкт-Петербурзі). Постійно діючий орган СНД — Координацій­но-консультативний комітет (виконавчий секретаріат), розташований у Мінську. Це означає, що білоруська столиця є водночас і столи­цею СНД.

До інших консультативних і координаційних органів належать Економічний суд СНД, Міждержавна рада з космосу, Консультативна рада з праці, міграції та соціальному захисту населення, Рада з куль­турного співробітництва, Рада керівників державних інформаційних агентств, Міждержавна рада з питань охорони промислової власності, Правова консультативна рада, Статистичний комітет, Міждержавна ко­місія з воєнно-економічного співробітництва.

У межах СНД створюються і звужені союзи. 2 квітня 1996 р. Росія і Білорусь уклали Угоду про створення Співтовариства Суверенних Республік; Росія, Білорусь, Казахстан і Киргизстан утворили Митний союз.

Співдружність є класичним прикладом конфедерації, яка, з історич­ної точки зору, не є тривалим явищем. Вона (або окремі її складові) перетворюється на федерацію або ж зникає з історичної арени.

5.2.44.   Форум "Азіатсько-Тихоокеанське

економічне співробітництво   (АТЕС) Asia and Pacific Ocean Economic Cooperation Forum (APOECF)

Цей міжурядовий форум створений у листопаді 1989 р. У його діяльності брали участь Австралія, Бруней, Гонконг (Сянган), Індоне­зія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. З 1998 р. у роботі АТЕС беруть участь Росія, В'єтнам і Перу.

76

 

Форум має консультативний статус. У його межах розробляються регіональні правила здійснення торговельної та інвестиційної діяльності, а також інших видів економічного та технічного співробіт­ництва. Форум, зокрема, має Комітет з торгівлі та інвестицій і Еко­номічний комітет. Діють робочі групи, що займаються питаннями сприяння розвитку торгівлі, промислової науки та технологій, теле-комунікацій, транспорту, людських ресурсів, енергетичного співробіт­ництва, рибальства, туризму, сфери послуг, збереження морських ре­сурсів, а також питаннями продовольства, інфраструктури.

Секретаріат АТЕС розташований у Сінгапурі. Щорічно, починаючи з 1993 p., скликаються неформальні зустрічі глав держав та урядів учасників Форуму. Паралельно із зустрічами у верхах відбуваються щорічні наради міністрів, до компетенції яких входить також вирі­шення питання зовнішньої політики та економіки.

На другій зустрічі у верхах, що відбулася 1994 р. в Індонезії, було прийнято Декларацію про спільну рішучість економічних лідерів АТЕС. Декларація поставила за мету сформувати до 2020 р. систему вільної і відкритої торгівлі та інвестицій у Азіатсько-Тихоокеан-ському регіоні.

Під час третьої зустрічі у верхах, яка відбулася 1995 р. у м. Осака (Японія), було прийнято Програму дій щодо реалізації проголошених цілей. Учасники Форуму прийняли зобов'язання про підготовку інди­відуальних планів дій щодо лібералізації торговельного та інве­стиційного режимів, а також розвитку економічного і технічного співробітництва.

Четверта зустріч у верхах відбулася в листопаді 1996 р. у Мані­лі — столиці Філіппін. Було прийнято Манільський план дій АТЕС, основою якого стали індивідуальні плани діяльності учасників Фору­му щодо лібералізації торгівлі та інвестицій.

Була прийнята також Декларація АТЕС про створення рамкових умов для економічного і технічного співробітництва та розвитку. У 1996 р. було задоволене клопотання Росії стосовно підключення до діяльності робочих груп.

На п'ятій зустрічі у верхах у листопаді 1997 p., що відбулась у Ванкувері (Канада), було прийнято критерії участі держав у АТЕС, і до складу Форуму ввійшли три нових члени — Росія, Перу, В'єтнам. Приймання інших країн було призупинено на найближчі 10 років. Чергова декларація підтвердила намір про посилення економічного і науково-технічного співробітництва та висловила занепокоєність

77

 

загостренням фінансової кризи у Східній Азії. Під час Форуму міністри визначили 15 секторів "прискореної добровільної лібералі­зації", у яких торговельні обмеження мають бути усунуті ще до 2010 р. У дев'яти секторах конкретні заходи розпочалися у 1999 р. Шоста зустріч у верхах у листопаді 1998 p., яка відбулась у столиці Малайзії м. Куала-Лумпур, була присвячена спільному пошуку шляхів подолання фінансової кризи і забезпеченню економічної стабільності регіону та створенню сприятливих умов для торгівлі, інвестицій, тех­нічного та економічного співробітництва, спрямованого до наступно­го століття. Зокрема, було прийнято План дій щодо підготовки кваліфікованих кадрів з метою посилення процесу керування еко­номікою.

5.2.45.  Угода про Північноамериканську зону

вільної торгівлі (НАФТА)

North American Free Trade Agreement (NAFTA)

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Кана­дою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 p., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках — протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного ре­жиму інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі по­слугами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався пе­реговорний процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

5.2.46.  Центральноамериканський

спільний ринок (ЦАСР)

Central American Common Market (CACM)

У 1960 р. у межах Організації центральноамериканських держав було створено економічне об'єднання — Центральноамериканський

78

 

спільний ринок. До нього спочатку ввійшли Гватемала, Гондурас, Нікарагуа та Сальвадор, у 1962 р. — Коста-Ріка.

5.2.47.   Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) Black Sea Economic Cooperation (BSEC)

Це регіональна міжурядова економічна організація, створена 25 червня 1992 р. на зустрічі глав держав та урядів 11 країн, що від­булась у Стамбулі (Туреччина).

Мета ЧЕС — поглибити дво- та багатостороннє співробітництво як у межах регіону, так і з іншими заінтересованими країнами, спри­яти економічному, технологічному і соціальному прогресу та свободі підприємництва. До ЧЕС входять Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

Міністри закордонних справ країн-членів зустрічаються один раз щороку. Діють постійні та тимчасові робочі групи, парламентська асамблея і секретаріат. Наприкінці 1993 р. було прийняте рішення про утворення Чорноморського банку співробітництва, торгівлі та розвитку (Black Sea Cooperation Trade and Development Bank).

Пріоритетними сферами діяльності є транспорт, зв'язок, інформа­тика, обмін економічною інформацією, стандартизація і сертифікація товарів, енергетика, гірничодобувна та переробна промисловість, сіль­ське господарство і переробка його продукції, ветеринарно-медична профілактика, охорона здоров'я, фармацевтика, наука і техніка, іно­земний туризм.

79

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 52      Главы: <   15.  16.  17.  18.  19.  20.  21.  22.  23.  24.  25. >