7.2 ВИДИ ДОГОВОРІВ ТА УГОД

7.2.1.    Торговельні договори

У назві торговельних договорів окрім слова "торгівля" часто при­сутні й інші слова та словосполучення: наприклад, "про торгівлю і співробітництво", "про дружбу і торгівлю", "про торгівлю і море­плавство". Договорами встановлюється правовий режим, який сторо­ни взаємно надають одна одній щодо регулювання порядку ввезен­ня та вивезення товарів, митного оподаткування, торговельного мореплавства, інших видів транспорту, транзиту, діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої. Основою торго­вельного договору є норми про торговельно-політичний режим.

Як правило, торговельні договори, мають тривалий термін дії — 5 років і більше. Часто торговельні договори укладаються "навічно", тобто без формального терміну їх дії.

Обсяг статусу найбільшого сприяння визначається конкретно в кожному міжнародному економічному договорі. Застосовується ме­тод перелічення випадків (сфер, товарів тощо), коли застосовується принцип найбільшого сприяння. В окремих випадках зазначений принцип фіксується невизначено широко.

Практиці укладення міжнародних економічних договорів відомі й винятки щодо застосування режиму найбільшого сприяння. Уявімо собі сусідні держави А і Б. Часто такі держави запроваджують пільговий економічний режим у прикордонних смугах, яким користу­ються лише юридичні та фізичні особи, які перебувають (проживають) у таких смугах. Третя держава В у нашому прикладі не є суміжною. Отже, коли держави А і В укладатимуть між собою зовнішньоекономіч­ну угоду, то суб'єктам держави В можуть не надаватися такі пільги, які держава А надає суб'єктам з прикордонної зони держави Б.

На обсяг режиму найбільшого сприяння впливає належність до митного союзу, до групи країн, що розвиваються, тощо.

7.2.2.    Контингентні угоди

Це угоди між урядами відповідних країн про поставки товарів, їх називають ще "угодами про товарообіг". Традиційно такі угоди

87

укладаються щонайбільше на рік. Але іноді термін їх дії досягає п'яти років.

Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод. Ці переліки вважаються складовими відпо­відних угод. У переліках зазначається як загальна кількість товару кожної з позицій, так і його річні обсяги протягом терміну дії угоди. За згодою сторін переліки можуть щорічно доповнюватися й уточ­нюватися. Уряди, як правило, щорічно укладають протоколи про взаємні поставки товарів на основі довгострокових угод.

Уклавши контингентні угоди, уряди зобов'язуються безперешкод­но видавати дозволи на експорт та імпорт товарів у межах узгодже­ної кількості та виду. Іноді уряди на основі взаємності надають га­рантії про поставки відповідних товарів.

7.2.3. Кредитні угоди

Цей вид міжнародних економічних договорів передбачає, що певні держави (кредитори) надають іншим державам (боржникам) певні грошові кошти, а одержувачі коштів беруть зобов'язання пога­сити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валю­тою, банківськими металами, поставками товарів тощо). Замість коштів кредитори можуть надавати боржникам товар у натуральній формі. За таких угод боржник, як правило, зобов'язується ще й сплатити винагороду за користування кредитом.

Міжурядова кредитна угода — це угода про зобов'язання пога­сити борг. Кредит надається не для безпосереднього його викори­стання урядом, а в інтересах суб'єктів відповідної країни. У міжна­родній практиці часто постає потреба залучити додаткові гарантії для укладення міжурядової кредитної угоди. Такими гарантіями вважаються:

ратифікація кредитної угоди згідно із законодавством про

міжнародні договори;

видача боржником урядових боргових зобов'язань;

видача боржником боргових зобов'язань казначейства чи век­

селів національного банку.

До угод про поставки товарів у кредит входять певні положення. Ось вони:

1. Сума кредиту є чітко визначеною.

88

Поставки товарів кредитора передують поставкам товарів

боржника.

За користування кредитом уряд-боржник сплачує уряду-креди-

тору певний відсоток від суми кредиту. Такий відсоток має на­

зву "вартість кредиту".

7.2.4.    Угоди про міжнародні розрахунки

Ці угоди є міждержавними угодами про порядок здійснення роз­рахунків за товари, послуги та інші торговельні й неторговельні опе­рації. Такі угоди можуть укладатися окремо. Часто ж положення про механізм розрахунків включаються до інших угод, наприклад, угод про товарообіг.

У сфері міжнародних економічних відносин існують такі види угод з міжнародних розрахунків:

Платіжні. Уряди беруть зобов'язання дозволяти перекази кон­

вертованої чи  обмежено  конвертованої  валюти  в  межах

здійснення платежів між відповідними країнами.

Клірингові. Передбачають встановлення країнами централізова­

ного порядку безготівкових розрахунків щодо взаємного то­

варообігу та інших платежів. Види платежів обумовлюються в

угодах. За клірингових угод відбувається взаємне зарахування

боргів і вимог щодо зовнішньоекономічних операцій без пере­

казу валют.

Платіжно-клірингові. Передбачають можливість сплати борж­

ником заборгованості за клірингом банківськими металами або

конвертованою валютою.

7.2.5.    Довготермінові комплексні угоди

про економічне, промислове

та науково-технічне співробітництво

В угодах уряди визначають загальні перспективи, нові напрямки та сфери промислового і торговельного співробітництва та його організаційні форми.

Уряди беруть зобов'язання сприяти співробітництву між заінтере­сованими організаціями і підприємствами відповідних країн шляхом створення для цього належних умов.

89

7.2.6.    Міжнародні товарні угоди

Такі угоди укладаються між країнами-імпортерами та країнами-експортерами мінеральної та сільськогосподарської сировини. Мета таких угод — запобігти різким коливанням цін на сировину. Цей вид товарних угод є важливою складовою Інтегрованої програми для си­ровинних товарів, схваленої IV сесією ЮНКТАД у 1976 р. Програма спрямована на стабілізацію світових ринків сировини.

7.2.7.    Міжнародний факторинг

Слово "факторинг" походить від лат. factor, що означає "діяти", "здійснювати". Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінан­сування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (ви­робника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника. Факторинг досить ши­роко використовується в міжнародній торгівлі. Якщо постачальник відвантажив продукцію одержувачу, він може одразу отримати від фактора плату за неї. В Оттаві 28 травня 1988 р. було укладено Конвенцію про міжнародний факторинг. Поява її була зумовлена не­обхідністю уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписа­ли 14 держав. Вона набула чинності у 1995 p., коли Італія, Нігерія і Франція ратифікували її [14, 407].

У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що під факторингом мається на увазі договір, укладений між постачаль­ником і фактором, відповідно до якого:

постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати

фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-

продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (де­

біторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть

бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого,

сімейного чи домашнього використання;

фактор має виконувати щонайменше дві із зазначених функцій:

фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання

позики чи попередньої оплати;

ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з

одержанням дебіторської заборгованості;

збирання дебіторської заборгованості;

захист від несплати суми боргу дебіторам;

90

3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.

Фахівці виявили окремі ознаки факторингу ще у Стародавньому Вавилоні. Але бурхливими темпами факторинг почав розвиватися у Північній Америці у другій половині XIX ст. У країнах Західної Євро­пи факторинг поширився у другій половині XX ст. Почали створюва­тись факторингові банки та товариства.

Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвитку факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового за­конодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.

Міжнародний факторинг — це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:

кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);

боржник (імпортер зазначених товарів тощо);

фактор (банк або спеціалізована факторингова організація),

що набирає права вимоги.

Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).

За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення — прямим або опосередкованим.

7.2.8.    Міжнародний форфейтинг

Договір міжнародного форфейтингу є різновидом договору між­народного факторингу, за яким поступаються не правом вимоги плате­жу, а простим і перевідним векселями (траттами) шляхом вчинення індосаменту та форфейтера (фактора).

7.2.9.    Міжнародний фінансовий лізинг

Як зазначалося, 9-28 травня 1988 р. у Оттаві (Канада) відбулась конференція, на якій було прийнято Конвенцію про міжнародний фінансовий лізинг.

Серед держав-учасниць конференції були США, Франція, ФРН, Великобританія та ін.

У ст. 1 Конвенції зазначається, що під міжнародним лізингом ро­зуміється угода, відповідно до якої одна сторона (лізингодавець)

91

згідно зі специфікою та умовами, схваленими іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає про­мислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та всту­пає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Прийняття Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг сприя­ло уніфікації законодавства країн світу у сфері міжнародного фінансового лізингу. Комісія Європейського Співтовариства реко­мендувала всім його країнам приєднатися до Конвенції.

Міжнародний фінансовий лізинг є тристороннім договором, що має такі ознаки:

лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами різних держав;

лізингоодержувач самостійно вибирає обладнання і постачаль­

ника;

лізингодавець купує у постачальника обладнання спеціально

для подальшого надання лізингу;

у розрахунках лізингових платежів ураховується термін амор­

тизації обладнання;

цей договір укладається на комерційній основі, оскільки його

сторони є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір фінансового лізингу може ускладнюватися тим, що в до­говірні правовідносини послідовно можуть вступати два чи більше лізингодавців та(або) два чи більше лізингоодержувачів.

Розрізняють лізинг фінансовий і оперативний. Згідно з фінансо­вим (інвестиційним) лізингом лізингоодержувач отримує предмет лізингу на термін, співставлений з терміном можливого господарсько­го використання цього обладнання. Не є обов'язковою умова про перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача з ог­ляду на те, що після закінчення терміну лізингу предмет угоди може не становити жодного інтересу ні для лізингодавця, ні для лізинго­одержувача. Наприклад, бульдозер перетворюється на металобрухт.

Згідно з оперативним лізингом лізингоодержувач отримує об­ладнання на короткий чи середній термін. Після закінчення терміну договору його предмет може бути переданий іншій особі або ж до­говір з цим лізингоодержувачем може бути продовжений.

92

7.2.10.  Міжнародні ліцензійні договори

на об'єкти промислової власності

Об'єктами промислової власності вважаються винаходи, корисні моделі, промислові зв'язки, товарні знаки, знаки обслуговування, що охороняються відповідними документами, а також секрети виробниц­тва (ноу-хау), фірмові найменування, вказівки географічного похо­дження товарів тощо.

Міжнародна уніфікація положень ліцензійних договорів поки що відсутня. Стосовно ліцензійних договорів на ноу-хау є Керівництво, розроблене у 1969 р. за участю Європейської економічної комісії ООН. Воно має рекомендаційний характер.

Комісія Європейських співтовариств розробила:

Правило № 2349-84 від 23.06.84 "Про застосування стат­

ті 85(3) Римського договору до деяких категорій патентних

ліцензійних угод";

Правило № 556-89 від 30.11.88 "Про застосування статті 85(3)

Римського договору до деяких категорій ліцензійних угод з

ноу-хау".

Зазначені міжнародно-правові акти спрямовані на досягнення компромісу між патентною (на винахід тощо) чи фактичною (на ноу-хау) монополією на об'єкти промислової власності та економічною конкуренцією. В актах досить детально регламентовано, які з поло­жень ліцензійних договорів і за яких умов вважаються такими, що не порушують антимонопольне (антитрастівське) законодавство ЄЕС [19, 139-152, 189-208].

7.2.11.  Міжнародний договір франчизи

Незважаючи на широкий розвиток франчизи (наприклад, ре­сторани "Мак-Дональдс" поширились практично на весь світ), поки що відсутнє глобальне міжнародне регулювання цих правовідносин. Певні кроки до франчизи міжнародне право вже зробило. Пере­дусім зазначимо Правило Комісії Європейського Співтовариства № 4087/88 від ЗО листопада 1988 р. "Про застосування статті 85(3) Римського договору до категорій франчизних угод". У Євро­пейському Співтоваристві під франчизною розуміється така угода, відповідно до якої певне підприємство (франчизіар) надає іншому (франчизіату)  в обмін  на  пряму чи  опосередковану  винагороду

93

право на використання франчизи з метою маркетингу "спеціаль­них" видів товарів чи послуг. Франчизна угода містить щонайменше зобов'язання, які стосуються:

використання загальної назви чи магазинного знака та одно­

манітного оформлення (presentation) контрактних приміщень

та/або транспортних засобів;

передання ноу-хау франчизіаром франчизіату;

надання франчизіаром франчизіату комерційної або технічної

допомоги протягом терміну дії угоди.

Франчизні угоди переважно є складними і комплексними, основу яких становить ліцензія на використання товарного знака. Право на використання товарного знака узгоджується з багатьма іншими умо­вами (наприклад, розміщенням підприємства, режимом його роботи, внутрішнім оформленням, одягом працівників, методом надання по­слуг, їх обсягом тощо).

Зазначене Правило стосується франчизи у сфері роздрібного продажу товарів і надання послуг й містить перелік обмежень конку­ренції, які вважаються прийнятними згідно із зазначеними у Правилах умов [19, 177-188].

7.2.12.   Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про поря­док здійснення іноземних інвестицій. Однак вже є міжнародно-пра­вові акти, що регулюють порядок захисту таких інвестицій.

У Вашингтоні 18 березня 1965 р. 46 держав-членів МБРР уклали Конвенцію "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між дер­жавами та іноземними особами". Нині учасниками Вашингтонської Конвенції є понад 160 держав. Конвенція набрала чинності 14 жовт­ня 1966 р.

Конвенція передбачає розв'язання спорів Міжнародним центром з урегулювання інвестиційних спорів. Проте для передання спору на розгляд Центру необхідна письмова згода учасників спору. Держави-учасниці не мають права використовувати засоби дипломатичного захисту чи звертатися з позовами міжнародно-правового характеру.

У 1985 р. було прийнято Сеульську конвенцію про заснування Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.

94

У межах СНД вже укладено близько 10 міжнародних договорів з питань власності та інвестицій держав-учасниць СНД та їх суб'єктів на території одна одної.

Зокрема Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві 28 березня 1997 p., передбачає, що умови здійснення інвес­тицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних осіб країни-реципієнта, за винятком вилу­чень, встановлених законодавством країни-реципієнта. Конвенція виз­начає правові гарантії захисту прав інвестора.

Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу в ме­жах Європейського Співробітництва.

Велике значення для міжнародно-правового регулювання інвес­тицій має Договір Європейської енергетичної хартії. Оскільки одер­жання енергії неможливе без інвестицій, то Договір Європейської енергетичної хартії (підписаний у Лісабоні у грудні 1994 р.) можна вважати ще міжнародним багатостороннім договором про захист інвестицій.

Країни Заходу, вкладаючи гроші в енергетику Сходу, не хочуть, щоб вони виявилися викинутими на вітер.

Важливим джерелом міжнародного інвестиційного законодавства є двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвес­тицій або ж відповідні розділи міжнародних торговельних договорів.

7.2.13.   Міжнародний договір з будівництва комплектного промислового об'єкта

Поки що відсутні багатосторонні міжнародні договори, які б рег­ламентували правовідносини при спорудженні комплектних промис­лових об'єктів. Комісія ООН з міжнародного торговельного права (ЮНСІТРАЛ) розпочала вирішувати цю проблему в 1981 р. і продов­жує працювати над нею.

Європейська економічна комісія ООН у 1979 р. розробила Керів­ництво зі складання контрактів, що стосуються комплектних промис­лових об'єктів. У 1988 р. Комісія опублікувала Керівництво зі скла­дання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів. Рекомендації, що містяться в цьому документі, спрямовані на досяг­нення рівноваги інтересів виконавця і замовника.

95

7.2.14.  Міжнародний договір про надання

технічних послуг

До технічних послуг передусім належать монтаж, нагляд за монта­жем (шеф-нагляд), послуги сервісу.

Національне законодавство країн світу поки що недостатньо пристосоване до регулювання правовідносин у цій сфері.

Європейська економічна комісія ООН підготувала Загальні умови № 188 А і № 574 А щодо поставки обладнання та виконання мон­тажних робіт при експорті та імпорті.

Низку документів про надання технічних послуг розроблено не­урядовими організаціями. Проте універсальної міждержавної кон­венції в цій сфері поки що немає.

7.2.15.  Договори в рамках Світової

Організації Торгівлі

У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшир, США) союзниками з антигітлерівської коаліції США та Великобританією було укладено угоду, що дістала назву Бреттон-Вудської, про міжнародне економіч­не співробітництво. Угода передбачала створення МВФ, завдання якого полягало у підтриманні стабільності валютних курсів і наданні допомоги країнам, що мають дефіцит платіжного балансу, МБРР, по­чатковою метою якого було надання капіталу для відбудови еконо­міки тих країн, які зазнали нищівного впливу війни, та Міжнародної торговельної організації, завдання якої вбачалося в нагляді за пере­говорами і керуванні новим багатостороннім ліберальним торговель­ним режимом. Зазначені фонд та банк були створені. Однак Міжна­родної торговельної організації так і не було створено, передусім з огляду на опозицію Конгресу США, який вбачав у Організації загро­зу національному суверенітету. Гаванській декларації, згідно з якою мала створитися ця Організація, так і не судилося втілитись у життя.

У 1947 р. 23 найбільші країни світу уклали Угоду (яка передбача­лась як тимчасова) про тарифи та торгівлю (ГАТТ).

У межах ГАТТ було проведено вісім раундів переговорів. Перші шість раундів, включаючи раунд, що завершився в 1967 р. (названий на честь президента США "раундом Кеннеді"), концентрували увагу на переговорах про взаємні тарифні поступки. Фахівці зазначають, що переговори були успішними, тому що уможливили зниження світових тарифів із 40 до 5%.

96

Сьомий (Токійський) раунд закінчився у 1979 р. Він позначився подальшим суттєвим зниженням тарифів. На цьому раунді вперше було звернуто серйозну увагу на нетарифні перепони для торгівлі (державні замовлення, субсидування, митна оцінка товарів, технічні стандарти тощо).

Восьмий (Уругвайський) раунд був найскладніший. Розпочався він у вересні 1986 р. у м. Пунта-дель-Есте і повинен був тривати протягом чотирьох років. Насправді ж раунд тривав понад сім років з огляду на перепони та кризи, що траплялися час від часу. Фор­мально раунд завершився у квітні 1994 р. у м. Маракеш (Марокко). Заключний акт, що містив результати раунду, набрав чинності 1 січня 1995 р. [7, 1-2]*.

Головними міжнародно-правовими актами у межах Світової організації торгівлі є такі:

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (General Agree­

ment on Tariffs & Trade — GATT). Стосується торгівлі товарами.

Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) (General Agre­

ement on Trade in Services — GATS). Стосується торгівлі послу­

гами.

Угода   про   торговельні   аспекти   прав   на   інтелектуальну

власність (ТРІПС) (Agreement of Trade-Related Aspects of

Intellectual Property Rights — TRIPS). Це ланка, що пов'язує

інтелектуальну власність з торгівлею.

Саме на цих трьох "опорах" зведена "будівля" Світової органі­зації торгівлі.

Результати Уругвайського раунду зафіксовані в наведених далі документах:

А. Маракеська угода про заснування Світової Організації Торгівлі (Marrakech    Agreement    Establishing    the    World    Trade Organization). Б. Багатосторонні угоди (Multilateral Agreements):

1. У сфері торгівлі товарами (trade in goods) — Генеральна уго­да з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ, 1994). Пов'язані угоди (Associated Agreements): •   Угода про застосування ст. VII ГАТТ 1994 р. (Угода про митну оцінку) (Agreement on Implementation of Article VII of GATT, 1994, Customs Valuation);

Далі в цій темі назви документів подаються за зазначеним джерелом.

97

98

Угода про довідвантажувальну інспекцію (ПСІ) (Agreement

on Preshipment Inspection — PSI);

Угода про технічні бар'єри для торгівлі (ТБТ) (Agreement

on Technical Barriers to Trade —TBT);

Угода про застосування санітарних і фітосанітарних за­

ходів (СПС) (Agreement on the Application of Sanitary &

Phytosanitary Measures — SPS);

Угода про процедури імпортного ліцензування (ІЛП) (Agree­

ment on Import Licensing Procedures — ILP);

Угода про заходи безпеки (AC) (Agreement on Safe­

guards — AC);

Угода про субсидії та врівноважені заходи (СКМ) (Agree­

ment on Subsidies & Countervailing Measures — SCM);

Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 р. (Антидемпін­

гова — АДП) (Agreement on Implementation of Article VI of

GATT 1994, Anti-dumping — ADP);

Угода про інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею (ТРІМС)

(Agreement on Trade-Related Investment Measures — TRIMs);

Угода про текстиль та одежу (ATK) (Agreement on Textiles

& Clothing — АТС);

Угода про сільське господарство (АА) (Agreement on Agri­

culture — АА);

Угода про правила походження (АРО) (Agreement on Rules

of Origin — ARO).

Домовленості й рішення.

Домовленість про положення ГАТТ 1994 р. про платіжні

баланси (Understanding of Balance-of-Payments Provisions

of GATT, 1994);

Рішення про випадки, за яким митні адміністрації мають

підстави сумніватися у правдивості чи точності задекларо­

ваної вартості (Рішення про перенесення тягаря доведен­

ня). Decision Regarding Cases Where Customs Administra­

tions Have Reasons & Doubt the Truth or Accuracy Of the

Declared Value (Decision on Shifting the Burden of Proof).

Домовленість про тлумачення ст. XVII ГАТТ 1994 р. (Дер­

жавні торговельні підприємства). Understanding on the

Interpretation of Article XVII GATT 1994 (State trading

enterprises).

Домовленість про правила і процедури, що застосовують­

ся для врегулювання спорів. Understanding on Rules &

Procedures Governing the Settlement of Disputes.

Домовленість про тлумачення п. 1(6) ст. II ГАТТ 1994 р.

(Прив'язуваність тарифних поступок). Understanding on the

Interpretation of the Article II: 1(6) of GATT, 1994 (Binding of

tariff concessions).

Рішення про торгівлю і довкілля (Decision on Trade &

Environment).

2.         Торгівля послугами.

Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС).

3.         Права інтелектуальної власності (ІПР) (Intellectual Property

Rights — TRIPS).

В. Кількасторонні торговельні угоди (Plurilateral trade agreements):

Угода про торгівлю цивільними літаками (Agreement on

Trade in Civil Aircraft);

Угода про державні замовлення (Agreement on Government

Procurement);

Міжнародна молочна угода (International Dairy Agreement);

Міжнародна угода з м'яса (International Bovine Meat

Agreement).

Чотири основні правила ГАТТ. Головна мета ГАТТ — створити у світі ліберальну і відкриту торговельну систему, яка дасть змогу підприємствам країн-членів здійснювати торговельну діяльність на засадах добросовісної конкуренції. Основні правила ГАТТ:

Захист національної промисловості лише за допомогою тарифів.

Країнам-членам забороняється запроваджувати кількісні обме­

ження. Існує дуже обмежена кількість винятків з цього правила.

Прив'язування тарифів. Кожна країна має власний графік зни­

жування тарифів. Знижені тарифи забороняється підвищувати.

Правило "нації найбільшого сприяння" (ННС) (Most Favored

Nation — MFN). Означає, що тарифи застосовуються на без-

дискримінаційній основі до всіх країн. Винятки з цього правила

стосуються країн-членів регіональних економічних угруповань

і країн, що розвиваються. Для таких країн можуть застосову­

ватися преференційні тарифи, і це не вважається порушенням

правила.

Правило "національного режиму". Забороняє дискримінацію

імпортних товарів щодо еквівалентних товарів, виготовлених

національними економіками.

99

Правила загального застосування. Окрім основних чотирьох правил існують також правила загального застосування (rules of general application). Ці правила використовуються для товарів, що надходять до митної території країн-членів. Передбачається, що вартість товарів для митних цілей визначається на основі сплаченої ціни чи такої, що може бути сплачена. Якщо ж митні органи мати­муть резонні сумніви щодо правдивості чи точності задекларованої вартості, то імпортерам має надаватися можливість аргументувати за­декларовану вартість. Якщо митні органи продовжуватимуть сумніва­тися, то ГАТТ передбачає, що вони для підтвердження своєї позиції можуть спиратися лише на п'ять способів визначення вартості.

Країнам-членам дозволяється застосовувати примусові стандарти з метою охорони здоров'я і безпеки населення. Розглядувана Гене­ральна угода передбачає, що стандарти щодо продуктів мають фор­муватися і використовуватися так, щоб не створювалися штучні нета-рифні бар'єри для торгівлі. Країни заохочуються використовувати міжнародні стандарти у сферах, де ці стандарти існують, і створюва­ти примусові стандарти, спираючись на наукову інформацію.

Санітарні та фітосанітарні правила дозволяється використовувати, але так, щоб не створювались нерезонні бар'єри для торгівлі.

Ці правила мають, наскільки це можливо, базуватися на міжнарод­них стандартах і постановах.

Передбачено правила, що застосовуються до видачі імпортних ліцензій.

Інші правила. До цієї категорії належать правила, що регулюють надання урядових субсидій, вжиття урядами заходів на прохання на­ціональних підприємств, а також інвестування, яке негативно впливає на торгівлю.

Угода СКМ забороняє чи обмежує використання субсидій, що спотворюють торгівлю. Розрізняються субсидії дозволені та. забо­ронені. Останні охоплюють експортні субсидії та субсидії, які ма­ють на меті стимулювати використання національних товарів. До прийняття рішень у межах Уругвайського раунду використовувати експортні субсидії заборонялося лише розвиненим країнам. Нині правило про експортні субсидії не поширюється лише на найбідніші країни світу (що мають розмір валового національного продукту в розрахунку на душу населення до 1000 дол. США). Для інших країн, що розвиваються, було встановлено восьмирічний пе­рехідний період.

100

Дозволені субсидії, у свою чергу, поділяються на такі, що можна використовувати, і такі, що не підлягають оскарженню.

Якщо субсидування експорту було дозволене і відповідні імпор­товані товари негативно вплинули на обсяг торгівлі у країні імпорту, то вона може здійснювати захисні заходи.

Якщо національна промисловість звертається до уряду з пети­цією про захист, відповідний уряд може тимчасово обмежити імпорт відповідного продукту за допомогою підвищення тарифів або квоту­вання.

Уряди мають право вживати такі заходи лише після проведення належного розслідування. При цьому необхідно, щоб шкідливого впливу зазнала значна частка національної промисловості, а не ок­ремі підприємства.

Максимальний термін обмежень не може перевищувати 8 років для конкретного продукту. Цей період вважається достатнім для того, щоб відповідні галузі національної промисловості змогли підго­туватись до міжнародної конкуренції.

Угода АДП передбачила, що демпінгом є ситуація, коли експортна ціна експортного продукту є нижчою від його ж продажної ціни на ринку країни-експортера. Недобросовісна конкуренція може завдячу-ватися субсидуванню продукту урядом країни-експортера. В угодах АДП і СКМ передбачаються чинники, на які повинні зважати уряди, що здійснюють розслідування, спрямоване на встановлення факту заподіяння імпортом шкоди.

Угодою ТРІМС передбачено п'ять видів заходів, що суперечать ГАТТ, які уряди країн-членів не можуть використовувати для стиму­лювання іноземних інвесторів у вкладанні капіталів відповідно до національних пріоритетів.

Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). Ця угода спря­мована на пристосування правил, що використовуються, до торгівлі товарами та послугами. Угода, наприклад, поширюється на банківську та страхувальну справу, освіту, телекомунікації тощо.

Перелік Світової організації торгівлі охоплює понад 150 видів по­слуг.

Товари — це речі, які можна відчувати і бачити. Послуги — це явища, які є неосяжними і які не можна побачити.

Мета цієї Угоди полягає в лібералізації світової торгівлі послуга­ми. Цього можна досягти шляхом модифікації національного зако-

101

нодавства и усунення з нього положень, що є дискримінаційними для іноземних надавачів послуг. Угода передбачає, що до іноземців застосовуватимуться принципи найбільшого сприяння та національно­го режиму.

Угода ТРІПС. Права інтелектуальної власності — це авторські й суміжні з ними права, а також права на винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування тощо. У світі набуло значного поширення таке явище, як торгівля товарами, які не­санкціоновано втілюють результати інтелектуальної праці відповід­них авторів та/або власників таких прав.

Угода передбачає єдині мінімальні стандарти щодо правової охо­рони різних об'єктів інтелектуальної власності та їх охорони, поси­лення режиму нагляду за дотриманням національного законодавства з інтелектуальної власності, усунення дискримінації між національни­ми та іноземними власниками щодо набуття, обсягу і підтримки прав.

Правило єдиного заходу (Single Undertaking Rule). Багатосто­ронні угоди та домовленості Уругвайського раунду вважаються єди­ним комплектом. Країни-члени COT повинні узгодити своє законо­давство з положеннями ГАТТ і пов'язаними з нею угод, а також угоду з положеннями ГАТС та ТРІПС. До Уругвайського раунду від країн не вимагалося, щоб вони приєднувалися до пов'язаних угод. Нині ситуація змінилася. "Право єдиного заходу" означає, що країни-члени СОТ автоматично є сторонами пов'язаних та інших багатосторонніх угод. Для країн, що розвиваються, і країн пере­хідної економіки були передбачені періоди, протягом яких вони мали прийняти всі зобов'язання, що випливають з угод. Для найвідсталі­ших країн світу збережені певні звільнення від зобов'язань.

Покращання доступу до ринків. Угоди Уругвайського раунду передбачають подальше зниження тарифів на 40 %. Це має бути здійснено п'ятьма рівномірними річними частками. Країни, що розви­ваються, і країни з перехідною економікою можуть мати нижчі тем­пи зниження тарифів. Передусім це стосується текстилю, одягу, шкіри та виробів з неї.

Угодою про текстиль і одяг (АТК) передбачена чотирифазна лік­відація до 1 січня 2005 р. кількісних обмежень на імпорт цих то­варів з країн, що розвиваються. До Уругвайського раунду кількісні обмеження існували і вважалися дозволеним винятком з принципів ГАТТ.

102

У минулому правила ГАТТ не завжди використовувалися щодо сільськогосподарського сектора. Деякі розвинені країни захищали своє неефективне сільське господарство помірної кліматичної зони за допомогою тарифів і кількісних обмежень. Врешті-решт така сільськогосподарська продукція виявлялась дорогою і могла реалі­зовуватися, лише спираючись на значні урядові субсидії. Це шкоди­ло економічній конкуренції на міжнародному сільськогосподар­ському ринку.

Укладена внаслідок рішень Уругвайського раунду Угода про сільське господарство спрямована на застосування правил ГАТТ до торгівлі аграрною продукцією. З метою лібералізації цієї торгівлі розвинені країни погодилися відмінити кількісні та інші нетарифні обмеження. Тарифи у розвинених країнах мають скоротитися на ЗО %. Країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою мають скоротити свої тарифи на дві третини. Усі країни взяли зобо­в'язання не підвищувати визначених тарифів. Розвинені країни пого­дилися знизити субсидії як на виробництво сільськогосподарської продукції, так і на її експорт.