§ 3. Адміністративне правопорушення, його склад

Адміністративним правопорушенням (проступком) визна­ють протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи без­діяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, пра­ва і свободи громадян, на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

У законі одночасно наведено два терміни: «адміністратив­не правопорушення» й «адміністративний проступок», але ос-

танній не є особливим різновидом адміністративних правопо­рушень.

Адміністративне правопорушення (проступок) характери­зується низкою ознак. Це, насамперед, діяння, поведінка, вчи­нок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього ви­яву ставлення особи до реальної діяльності інших людей, сус­пільства, держави. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вияву.

Діяння визнають адміністративним правопорушенням за наявності чотирьох ознак: суспільної шкідливості, протиправ-ності, вини й адміністративної караності.

Суспільна шкідливість дії чи бездіяльності означає, що вона заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об'єктам адмі­ністративно-правової охорони, які передбачено в ст. 9 КпАП. Протиправність означає, що дію чи бездіяльність прямо за­боронено адміністративно-правовими нормами. Ознака проти-правності вказує також на неприпустимість аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнен­ня до адміністративної відповідальності за діяння, не передба­чені законодавством про адміністративні правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне діяння.

Вина полягає в психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Ступінь вини враховують під час накладення адміністратив­ного стягнення, під час звільнення від адміністративної відпо­відальності чи передачі матеріалів про адміністративне право­порушення на розгляд товариського суду, громадської органі­зації або трудового колективу.

Адміністративна караність свідчить, що адміністративним проступком визнають лише таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством передбачено застосування адміністра­тивних стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративний проступок, але мож­ливість застосування стягнення становить його обов'язкову властивість.

Розглянуті ознаки найхарактерніші та найсуттєвіші, при­таманні будь-якому адміністративному правопорушенню (про­ступку), характеризують фактичну підставу адміністративної

176

ГЛАВА 14

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

177

відповідальності й складають її матеріальне поняття. Останнє конкретизується в законодавстві про адміністративні право­порушення у формі конкретних складників проступку, в яких законом передбачено необхідні й специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння.

Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняють за специфічними ознаками, властивими їх об'єктивній і суб'єк­тивній сторонам.

Склад адміністративного правопорушення — це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, притаманні об'єкту, об'єктивній і суб'єк­тивній сторонам та суб'єкту правопорушення.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає. Адміністративний проступок заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й становлять об'єкт проступку. Залежно від ступеня узагальнен­ня, рівня абстрактності, розрізняють загальний, родовий і без­посередній об'єкти проступку.

Загальний об'єкт становить вся сукупність суспільних відно­син, які охороняє законодавство про адміністративні правопо­рушення.

Родовий об'єкт — це група однорідних або тотожних суспіль­них відносин, які охороняє комплекс адміністративно-правових норм. Адміністративно-правовими засобами охороняються сус­пільні відносини, які регулюють норми різних галузей права: адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, еколо­гічного тощо. Тому родові об'єкти проступків можуть бути, на­приклад, у цивільних, трудових та інших правопорушеннях. Залежно від родового об'єкта, адміністративні правопорушен­ня згруповано в главах Особливої частини розділу II КпАП.

Різновидом родового є видовий об'єкт, тобто відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Так, природоохоронні відносини, які являють собою об'єкт екологічних правопорушень, включають до себе групи відно­син, спрямованих на охорону земель, надр, вод, лісів, повітря, тваринного світу.

Під безпосереднім об'єктом мають на увазі ті конкретні сус­пільні відносини, поставлені під охорону закону, яким запо-

діюють шкоду правопорушенням, що підпадає під ознаки кон­кретного складу проступку.

Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої пове­дінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи без­діяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діян­нями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Основною й обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки ма­ють факультативний характер. Так, шкідливі наслідки й при­чинний зв'язок обов'язкові лише в так званих матеріальних скла­дах проступків (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшості ж адмі­ністративних правопорушень притаманно недодержання різно­манітних правил, коли діяння становить собою склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків. Це формальні склади (наприклад, порушення правил санітарних, митних, торгівлі, охорони громадського порядку тощо). Ці склади формулюються в диспозиціях статей Особливої частини розді­лу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи без­діяльність. У деяких випадках у диспозиціях вказують тільки на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псуван­ня» тощо), діяння ж розуміються самі по собі.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх вклю­чено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діян­ня визнають адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях вказують на спосіб вчинення проступку — грубе, злісне пору­шення, прихована передача тощо). В інших випадках їх можуть визнавати обставинами, що пом'якшують або обтяжують відпо­відальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).

Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, властивих суб'єктивній стороні, належать вина, мо­тив і мета вчинення правопорушення.

12 — 5-1757

178

ГЛАВА 14

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

179

Вина — основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлен­ня особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння та його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. У загальних рисах поняття цих форм вини розкрито в стат­тях 10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнають вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлюва­ла протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передба­чала її шкідливі наслідки й бажала їх або свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків — вольову ознаку.

Адміністративне правопорушення визнають вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала мож­ливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (самовпев­неність), або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов'язано з психічним ставленням осо­би до свого діяння та його наслідків, то під час визначення нео­бережності до уваги беруть лише ставлення до шкідливих наслідків.

Мотив і мета адміністративного правопорушення — фа­культативні ознаки суб'єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміють усвідомлене особою внутрішнє спонукан­ня, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета — це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, що вчиняє адміністративне правопорушення.

Суб'єктом адміністративного правопорушення визнають фізичну особу, яка досягла на момент вчинення адміністратив­ного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб'єкта проступку, поділяють на загальні й спеціальні. У наведеному визначенні названо ознаки загальні, тобто властиві будь-якому суб'єкту.

Суб'єктом проступку, по-перше, може бути фізична особа, людина. По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. У законодавстві про адміністративні правопо­рушення не розкрито поняття осудності, воно випливає із

визначення неосудності. Як вказано в ст. 20 КпАП, під неосуд­ністю розуміють стан, у якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хво­роби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зро­бити висновок про те, що осудність — це здатність особи усві­домлювати свої дії і керувати ними, нести за них відпові­дальність. По-третє, суб'єктом проступку може бути особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення до­сягла шістнадцятирічного віку.

Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністратив­них правопорушень суб'єкт може характеризуватися ще й до­датковими, специфічними властивостями. Такі суб'єкти нази­ваються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, по­садових осіб, державних службовців, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов'язаних тощо. У дея­ких статтях КпАП спеціальний суб'єкт не називають, хоча ма­ють на увазі.

Окремі властивості особи не входять до складу проступку, але є важливими для визначення характеру й меж відповідаль­ності за вчинене правопорушення. Це неповнолітні; військо­вослужбовці та інші особи, на яких поширено дію дисциплі­нарних статутів; іноземні громадяни й особи без громадянства; особи, для яких полювання є основним джерелом існування.

У статтях 13—15 КпАП встановлено особливості адміністра­тивної відповідальності деяких із перерахованих осіб. Так, до не­повнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчи­нення адміністративних правопорушень застосовують заходи, передбачені ст. 24 і КпАП. В окремих випадках неповнолітні згідно з ч. 2 ст. 13 КпАП можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах (у разі вчинення дрібного розкрадання, дрібного хуліганства, порушення окремих правил дорожнього руху, стрільби з вогнепальної зброї в населених пунктах, злісної непокори тощо). Однак і у цих випадках не виключають засто­сування заходів, передбачених ст. 24і КпАП. Виняток станов­лять справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До непов­нолітніх не може бути застосовано адміністративний арешт.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідаль­ності за недодержання правил, забезпечення виконання яких

12*

180

ГЛАВА 14

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ             181

входить до їх службових обов'язків (ст. 14 КпАП), тобто вони підлягають відповідальності не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, неза­безпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема підлеглими. Посадові особи несуть підвищену адміністратив­ну відповідальність, порівняно з громадянами, до яких засто­совують лише два види стягнень — попередження та штраф.

Стаття 15 КпАП передбачає особливості відповідальності за адміністративні правопорушення військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, а також осіб рядо­вого й начальницького складу органів внутрішніх справ. Ці особи несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відпові­дальність. У окремих випадках їх може бути притягнуто до адміністративної відповідальності — за порушення правил, норм і стандартів стосовно забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших право­порушень, пов'язаних із корупцією, неправомірне використан­ня державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнан­ня, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухи­лення від виконання законних вимог прокурора і за контра­банду, але за ці проступки до них не можуть бути застосовані такі стягнення, як виправні роботи й адміністративний арешт.

За порушення правил дорожнього руху водіями транспорт­них засобів Збройних Сил України або інших утворених відпо­відно до законів України військових формувань — військово­службовцями строкової служби штрафи як адміністративне стягнення до них не застосовують. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовують попередження.

Іноземці й особи без громадянства, якщо вони не мають ди­пломатичного імунітету, підлягають адміністративній відпов­ідальності на загальних підставах. До них може бути застосо­вано й таке стягнення, як адміністративне видворення за межі України.

Ознаки, властиві об'єкту, об'єктивній і суб'єктивній сторо­нам, суб'єкту адміністративного правопорушення, є основними. Крім них, встановлено додаткові ознаки, які підвищують ступінь

суспільної шкідливості основного складу й називаються квалі­фікуючими. До таких обставин належать, наприклад, повторне вчинення однорідного правопорушення, наявність шкідливих наслідків, вчинення правопорушення певним суб'єктом, грубість або систематичність порушення тощо. У нормах Особливої час­тини розділу II КпАП склади з кваліфікуючими обставинами сформульовано слідом за основними, причому основні ознаки в них, як правило, не називають, а дають посилання на відповідну статтю або частину статті, в якій сформульовано основний склад. Наявність кваліфікуючих ознак підвищує відповідальність за адміністративні правопорушення.

Статті 18—20 КпАП встановлюють обставини, які виклю­чають протиправність і суспільну шкідливість діяння (крайня необхідність і необхідна оборона) або винність (неосудність) особи. Тим самим виключається адміністративна відпові­дальність за його вчинення.

Вчиненою в стані крайньої необхідності визнають дію, спря­мовану на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за да­них обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправ­них, засобами та якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності може бути вчинене порушення дорожнього руху водієм, який до­ставляє травмовану людину в лікарню.

На відміну від крайньої необхідності, під час необхідної обо­рони шкоду заподіюють не сторонньому об'єкту, який охоро­няє закон, а посягаючому на нього. При цьому захист має відпо­відати характеру й суспільній шкідливості посягання. Слід за­значити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинене дуже рідко. Закріплен­ням у законодавстві норми про необхідну оборону, швидше за все, відзначають активну роль громадян у боротьбі з правопо­рушеннями, зміцненні правопорядку.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимча­сового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

182

ГЛАВА 14

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

183

Адміністративна відповідальність за правопорушення, пе­редбачені КпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характе­ром не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 9 КпАП).