§ 6. Адміністративна відповідальність юридичних осіб

Відповідно до КпАП суб'єктами адміністративної відпові­дальності є лише фізичні особи. Однак, на законодавчому рівні встановлено адміністративну відповідальність і юридичних

осіб. Інтенсивний розвиток цього виду відповідальності роз­почався після здобуття Україною незалежності й був зумовле­ний процесами зростання підприємництва та становлення рин­кової економіки, які призвели до утворення значної кількості юридичних осіб, заснованих на приватній і колективній фор­мах власності.

Як відомо, юридичних осіб визнають суб'єктами правових відносин майже в усіх галузях права, за винятком тих, де це неможливо, виходячи з природи самих відносин (наприклад, у сімейному, кримінальному праві та деяких інших).

Вступаючи у правові відносини, юридичні особи, як і фізичні, своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та виконувати обов'язки, тобто здійснювати правомірну поведін­ку, але можуть і порушувати їх, тобто здійснювати неправо­мірну поведінку. За окремі вияви неправомірної поведінки за­конодавством передбачено притягнення порушника, в нашо­му випадку юридичної особи, до правової відповідальності.

Так, ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку» перед­бачає, що за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду, підприємства, устано­ви та організації можуть притягатися до сплати штрафу, який не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації1.

А ч. 2 п. 2 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав спожи­вачів встановлює, що виготовлення, реалізація товару, вико­нання робіт, надання послуг, які не відповідають вимогам нор­мативних документів, тягне накладення на суб'єктів госпо­дарської діяльності стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару2.

У наведених приписах закріплено ознаки, притаманні адмі­ністративній відповідальності: змушення (спонукання) поруш­ника до виконання загальнообов'язкових правил, установле­них у сфері державного управління, адміністративне стягнен-

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1994. — № 5. - Ст. 21.

2              Див.: Офіційний вісник України. - 2002. - № 34. — Ст. 1587.

'3 — 5-1757

194

ГЛАВА 14

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

195

ня у вигляді штрафу, негативні наслідки матеріального (фінан­сового) характеру, що настають для порушника. Крім того, в інших нормах згаданих правових актів містяться ще деякі риси, характерні адміністративній відповідальності. Так, згадані стяг­нення в більшості випадків застосовують органи виконавчої влади, хоча іноді й через суд. Щодо порядку притягнення до відповідальності, то він спрощений, навіть порівняно з перед­баченим КпАП, тощо.

Тобто є всі підстави говорити про адміністративну відпові­дальність юридичних осіб, як про самостійний вид адміністра­тивної відповідальності. Він тісно переплітається з адмініст­ративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі скоєння правопорушення юридичною особою можливо три види пра­вових наслідків: притягнення до відповідальності посадової особи, як за порушення митних правил; притягнення до відпо­відальності одночасно і юридичної, і посадової осіб, як у разі скоєння порушення в сфері обмеження монополізму; притяг­нення до відповідальності лише юридичної особи, як у випад­ку порушення правил містобудування.

Незважаючи на викладене, окремі науковці заперечують факт наявності адміністративної відповідальності юридичних осіб. Це зумовлено переважно тим, що в КпАП юридичні осо­би не згадуються, окремий кодифікований акт, присвячений цьому питанню, відсутній, а правові норми, які складають зга­даний вид адміністративної відповідальності, не об'єднано в цілісну систему.

Однак, ретельний аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що все вищенаведене свідчить не про відсутність адміністративної відповідальності юридичних осіб, а навпаки, про те, що інститут адміністративної відповідальності юридич­них осіб перебуває в процесі становлення. Безперечно, він ще остаточно не оформився й містить багато суперечностей і про­галин, однак, заперечувати його існування немає жодних підстав. Останнім часом особливо гостро стояла проблема май­же повної відсутності правового регулювання загальних питань і принципів цього виду відповідальності.

Вагомим кроком щодо розв'язання цієї проблеми стало прийняття Господарського кодексу України (ГКУ), главу 28 якого повністю присвячено загальним питанням адміністратив-

ної відповідальності юридичних осіб1. У ній встановлено пе­релік адміністративних стягнень, які законодавець називає ад­міністративно-господарськими санкціями, надано характери­стику кожному з них, визначено термін їх застосування та га­рантії прав юридичних осіб у разі неправомірного притягнення їх до відповідальності.

Тобто ГКУ можна назвати не лише законом, який офіційно визнав адміністративну відповідальність юридичних осіб, а і першим кодифікованим актом, який містить загальні положен­ня щодо такої відповідальності. Його положення стосуються не всіх її випадків, але значної частини з них. Так, вони регу­люють відповідальність юридичних осіб за порушення в сфе­рах обмеження монополізму, захисту конкуренції, захисту прав споживачів, зовнішньоекономічної діяльності, містобудуван­ня, реклами, виконання державних замовлень тощо. На відпо­відальність за порушення в сфері оподаткування, пожежної та санітарно-епідеміологічної безпеки, використання природних ресурсів, банківської діяльності й деякі інші ці загальні поло­ження не поширюються.

Надалі, щоб забезпечити ефективне функціонування роз­глянутого виду адміністративної відповідальності, слід вста­новити чіткий перелік юрисдикційних органів, а також загальні правила щодо притягнення юридичних осіб до адміністратив­ної відповідальності. Стан справ, наявний нині, коли в кожно­го державного органу розроблений свій, окремий і здебільшо­го дуже недосконалий, порядок накладення адміністративних стягнень (розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня з боку юридичних осіб), а в багатьох випадках він взагалі відсутній, є незадовільним.

В зв'язку з цим проведення систематизації, зокрема коди­фікації законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб, має важливе практичне значення. Це дозво­лить не лише ефективніше застосовувати відповідні правові норми, що є передумовою зміцнення законності в сфері діяль­ності підприємств, установ і організацій, а й створить надійну базу для подальшої роботи в напрямі вдосконалення згадано­го законодавства та практики його реалізації.

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. - 2003. — № 18; № 19—20; № 21-22. - Ст. 144.

із*

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

197

ГЛАВА 15 Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність згідно з чинним законодав­ством України настає за порушення трудової дисципліни й служ­бових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з нео­бережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінар­ному порядку і за проступки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохорон­них органів, військовослужбовці тощо).

Законодавством закріплено такі види дисциплінарної відпо­відальності: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю Ук­раїни (далі — КЗпП); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців1; 4) на підставі дисциплінарних статутів та положень2, чинних у різних галузях чи сферах державного управління.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінар­ний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або в не­належному виконанні працівником покладених на нього трудо­вих чи службових обов'язків.

Нормами адміністративного права встановлюються дисцип­лінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наді­лено «дисциплінарною владою», категорії службовців, відпові­дальність яких регулює адміністративне право. Стосовно

1              Див., напр.: Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників

державних навчально-виховних закладів в Україні // Інформ. збірник

Міністерства освіти України. — 1994. — № 21. — Ст. 313.

2              Див., напр.: Дисциплінарний статут прокуратури України // Відомості

Верховної Ради України. — 1992. — № 4. — Ст. 15.; Дисциплінарний статут

органів внутрішніх справ УРСР // Відомості Верховної Ради Української

РСР. - 1991. - № 45. - Ст. 599 тощо.

більшості працівників дисциплінарну відповідальність перед­бачено нормами трудового й адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служ­би, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо) — повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимо­ги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплі­нарної відповідальності.

Разом з тим, незалежно від того, на підставі якого норма­тивно-правового акта настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні певні загальні ознаки:

її підставою є дисциплінарний проступок;

за такий проступок передбачено накладення дисциплі­нарного стягнення;

стягнення застосовує уповноважений на те орган (поса­дова особа) в порядку підлеглості;

межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;

службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнен­ня, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;

за один дисциплінарний проступок може бути накладе­но лише одне дисциплінарне стягнення.

Більшість службовців за порушення правил дисципліни несуть відповідальність згідно з приписами трудового законо­давства, а дисциплінарна відповідальність службовців, що ре­алізують свої повноваження поза межами трудового договору чи правил внутрішнього трудового розпорядку, регулюється законами, статутами та положеннями, затвердженими повно­важними органами.

Значна кількість державних службовців несе дисциплінар­ну відповідальність не тільки за дисциплінарні проступки, по­в'язані з невиконанням чи неналежним виконанням покладе­них на них обов'язків, а й за перевищення своїх повноважень, недотримання обмежень щодо державної служби, вчинення діянь, що порочать орган, де службовець працює, або його зван­ня (норм моралі), присяги, обов'язків, передбачених у контрак­ті, військової честі тощо.

198

ГЛАВА 15

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

199

В основу розмежування дисциплінарної відповідальності на види покладено характер діяльності різних категорій служ­бовців, умови їх роботи, систему дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення та оскарження.

Законом України «Про державну службу» встановлено особливості дисциплінарної відповідальності державних служ­бовців, органів виконавчої влади та їх апарату. Сутність її по­лягає в тому, що дисциплінарні стягнення застосовують до дер­жавного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, пору­шення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служ­би, а також за проступок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців цих органів, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовувати такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідальність, затрим­ка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призна­ченні на вищу посаду.

Згідно з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано догану або звільнення.

Звільнення як дисциплінарне стягнення застосовують відповідно до пунктів 3, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41 КЗпП.

Службовці державних підприємств, установ, організацій, а також державних органів, на яких не поширюються положен­ня Закону України «Про державну службу», відповідних дис­циплінарних статутів чи положень про дисципліну, несуть дис­циплінарну відповідальність згідно з КЗпП чи Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Дисциплінарне стягнення застосовує орган (посадова осо­ба), якому надано право прийняття на роботу (обрання, за­твердження, призначення на посаду) даного працівника. До за­стосування дисциплінарного стягнення власник або уповно­важений ним орган повинен вимагати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. У разі відмови працівника дати письмові пояснення складають відповідний акт. Дисцип-

лінарні стягнення застосовує власник або уповноважений ним орган безпосередньо після виявлення проступку, але без ура­хування часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення дисциплінарного про­ступку. За кожне порушення трудової дисципліни накладають тільки одне дисциплінарне стягнення, яке оголошують у на­казі (розпорядженні) й повідомляють працівнику під розпис­ку. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарно­му стягненню, то його вважають таким, що не мав дисциплі­нарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, проявив себе як сумлінний робітник, то стягнен­ня може бути зняте до закінчення одного року. Протягом стро­ку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до праців­ника не застосовують.

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колек­тиву або його органу. Працівник може оскаржити накладене стягнення в комісію з трудових спорів (де її створено), вищій посадовій особі чи у вищий орган, або в суд.

Значні особливості є в порядку застосування та видах дисциплінарних стягнень, передбачених дисциплінарними ста­тутами або положеннями про дисципліну в сфері державного управління. їх пов'язано з характером тих функцій і завдань, що виконують відповідні органи, їх службовці. В деяких ви­падках дисциплінарну відповідальність регулюють відповідні кодекси (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо). Так, згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України дисциплі­нарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ про­куратури застосовують за невиконання чи неналежне виконан­ня службових обов'язків або за проступок, який порочить їх як працівників прокуратури.

Дисциплінарними стягненнями є: догана, пониження в клас­ному чині, позбавлення нагрудного знака «Почесний праців­ник прокуратури України», звільнення з позбавленням клас­ного чину.

200

ГЛАВА 15

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

201

Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені в названому статуті, в пов­ному обсязі, за винятком позбавлення або пониження в клас­ному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 класів, яке здійснює Президент України за поданням Генерального про­курора.

Прокурори АРК, областей, міста Києва та прирівняні до них прокурори також мають право застосовувати такі дисциплі­нарні стягнення, як догана та звільнення. В разі необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що переви­щує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять по­дання Генеральному прокурору України.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про на­кладення стягнення, має особисто з'ясувати обставини про­ступку й одержати письмове пояснення від особи, яка його вчи­нила. За потреби може бути призначено службову перевірку.

Дисциплінарне стягнення застосовують протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебу­вання його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчи­нення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

За один і той же проступок може бути накладено тільки одне стягнення.

У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з пере­буванням на роботі в органах прокуратури, його звільняють незалежно від часу вчинення проступку.

Про накладення дисциплінарного стягнення прокурор видає наказ, який оголошують працівникові під розписку.

Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в місячний строк з дня ознайомлення з наказом.

Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в деся­тиденний строк, а в разі проведення перевірки — не пізніше одного місяця з дня надходження скарги. Про прийняте рішен­ня повідомляють працівника, який звернувся зі скаргою.

Оскарження наказу не зупиняє виконання дисциплінарно­го стягнення.

Рішення Президента України та Генерального прокурора України про застосування деяких із дисциплінарних стягнень або відмова в поновленні на роботі прокурорсько-слідчих пра­цівників, звільнених прокурорами АРК, областей, міста Києва та прирівняними до них прокурорами, можуть бути оскаржені до Верховного Суду України в місячний строк.

Працівника вважають таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом року з дня його накладення він не піддавався новому дисциплінарному стягненню.

Дисциплінарне стягнення може бути знято прокурором, який видав наказ, або вищим прокурором раніше року, якщо працівник виявив дисциплінованість і сумлінність у виконанні службових обов'язків. У таких випадках стягнення знімається наказом з оголошенням його всім, кому було оголошено наказ про накладення стягнення.

Згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України на осіб рядового й начальницького складу можуть накладати такі стягнення: зауваження, догана, сувора догана, затримка в присвоєнні чергового спеціального звання або по­данні до його присвоєння на строк до одного року, поперед­ження про неповну службову відповідальність, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.

У навчальних закладах і навчальних підрозділах Міністер­ства внутрішніх справ України, крім цих стягнень, можуть за­стосовувати: позбавлення звільнення з розташування навчаль­ного закладу, підрозділу на строк до одного місяця, позачерго­ве призначення в наряд по службі (за винятком призначення в караул або черговим підрозділу) чи на роботу до п'яти нарядів.

На осіб рядового й начальницького складу, нагороджених нагрудним знаком органів внутрішніх справ, може бути накла­дено дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення цього знака.

Дисциплінарні стягнення застосовують начальники в межах наданих їм прав. Перелік посад начальників та їх прав щодо накладення дисциплінарних стягнень визначається додатком до статуту. Дисциплінарні права інших начальників встанов­лює Міністр внутрішніх справ України стосовно дисциплінар­них прав начальників, передбачених переліком.

202

ГЛАВА 15

Старший начальник має право скасувати, пом'якшити чи посилити дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо службовою перевіркою встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку й ступеню провини.

Накладати дисциплінарні стягнення на працівників слідчо­го апарату органів внутрішніх справ (з урахуванням додержан­ня вимог кримінально-процесуального законодавства) можуть лише начальники органів внутрішніх справ, яким надано пра­во призначати цих працівників на посаду, їх заступники по слідству, а також начальники вищих органів внутрішніх справ та їх заступники.

Дострокове зняття дисциплінарного стягнення в порядку заохочення проводить начальник, який наклав його, рівний йому чи старший прямий начальник.

Незалежно від того, дисциплінарним статутом чи положен­ням встановлюється відповідальність, ними передбачаються дисциплінарні стягнення, які застосовують до відповідних ка­тегорій службовців за вчинені дисциплінарні проступки. В цих актах встановлюють також дисциплінарні повноваження відповідних органів (посадових осіб), які в порядку підлеглості накладають стягнення, а також регламентують процедуру їх застосування. Всю цю діяльність регулюють норми адмініст­ративного права.