§ 3. Адміністративний примус, його види

Державний примус у нашій країні характеризується тим, що цей метод впливу є допоміжним, здійснюється на підставі пе­реконання й тільки після використання переконання. Його за­стосовують до порівняно незначної кількості людей — тих, що вчинили правопорушення.

Державний примус — це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він вис­тупає у двох формах: судовий і адміністративний. Використо­вують засоби й громадського примусу, які не є державними.

Адміністративний примус є одним із видів державного при­мусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів при­мусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим, адміністративний примус має низку харак­терних особливостей, які дозволяють відрізняти його від судово­го й громадського примусу. Такими особливостями є те, що:

адміністративний примус використовують у державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

механізм правового регулювання адміністративного приму­су встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових заходів;

порядок застосування примусових заходів здебільшого ре­гулюють норми адміністративного права, що включають нор-

іі *

164

ГЛАВА 13

АДМШІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МЕТОДИ

165

ми законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих органів;

застосування адміністративного примусу — це результат реалізації державно-владних повноважень органів державно­го управління, і лише у виключних, встановлених законодав­ством випадках, такі засоби можуть застосовувати суди (судді);

адміністративний примус використовують для: а) запобіган­ня вчиненню правопорушень; б) припинення адміністративних проступків; в) притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративний примус застосовують на основі адмініст­ративно-процесуальних норм.

Викладене дає можливість визначити адміністративний примус як систему засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого ви­конання встановлених обов'язків, розвитку суспільних відносин у межах закону, забезпечення правопорядку й законності.

Примусові засоби адміністративного характеру застосовують органи державної виконавчої влади, суди (судді) для впливу на громадян і посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов'язків, припинення протиправних дій, притягнення до відпо­відальності правопорушників. Характер конкретних суспільних відносин вимагає притаманного тільки їм захисту. В одних ви­падках правопорядок забезпечують шляхом використання за­ходів запобігання правопорушенням, у інших — припинення правопорушень або покарання за вчинені правопорушення.

В юридичній науці склалася така класифікація заходів ад­міністративного примусу: а) заходи адміністративного запобі­гання (адміністративно-попереджувальні); б) заходи припи­нення правопорушень; в) адміністративні стягнення.

Найчастіше під заходами адміністративного запобігання ро­зуміють дії уповноважених органів або посадових осіб, спрямо­вані на примусове забезпечення виконання громадянами обо­в'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки й громадського порядку, недопущення та боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями й ліквідацію їх наслідків.

Умовами для виникнення конкретних відносин, пов'язаних із використанням засобів адміністративного примусу, є різні юридичні факти, в тому числі протиправні дії окремих осіб і організацій. Засоби адміністративного запобігання мають ту особливість, відрізняються від засобів припинення адмініст-

ративних правопорушень і адміністративних стягнень тим, що їх використання не пов'язано з вчиненням неправомірних дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи.

Незважаючи на свій профілактичний характер, заходи адмі­ністративного запобігання можуть бути здійснені в примусово­му порядку, оскільки небезпека, якій вони протидіють, загрожує або окремій фізичній особі, або суспільству й державі. Пере­важно це виражається у вигляді певних обмежень і заборон. Ці заходи є різноманітними, застосовуються в різних галузях суспільного життя й різними об'єктами. Законодавчою базою таких заходів є КпАП та Митний кодекс, закони України про міліцію, оперативно-розшукову діяльність, Службу безпеки, надзвичайний стан, державний кордон, пожежну безпеку, до­рожній рух. Причому найширшу компетенцію в їх викорис­танні мають органи внутрішніх справ (міліція). Примусовий вплив під час використання цих заходів може виявлятися у фізичному або психічному впливі, суто примусових діях.

Найтиповішими є такі заходи адміністративного запобіган­ня: 1) вимога припинення окремих дій; 2) перевірка документів; 3) огляд речей і особистий огляд; 4) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих ділянок місцевості чи об'єктів з метою забезпечення громадського порядку, громад­ської безпеки, охорони здоров'я людей; 5) обмеження або за­борона руху транспорту та пішоходів на окремих ділянках ву­лиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози гро­мадській безпеці; 6) закриття ділянок державного кордону; 7) здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими до кримі­нальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі; 8) облік і офіційне застереження осіб; 9) право входити на територію та до приміщень підприємств, установ і організацій, до житло­вих та інших приміщень громадян; 10) введення карантину при епідеміях і епізоотіях; 11) огляд медичного стану осіб і сані­тарного стану підприємств громадського харчування; 12) реві­зування; 13) контроль і наглядові перевірки.

Застосування цих заходів законодавчо регламентовано. Так, Законом України «Про міліцію» (ст. 11) міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від гро­мадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійснен-

166

ГЛАВА 13

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МЕТОДИ

167

ню її повноважень; перевіряти в громадян за підозри у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; в установ­лених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспорт­них засобів; входити безперешкодно в будь-який час доби на територію та до приміщень підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян; виявляти й вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі й у порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість про­типравної поведінки. Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.1 передбачено, що адміністративний нагляд здійснює міліція. Працівники міліції систематично контролю­ють поведінку осіб, щодо яких встановлений адміністративний нагляд, з метою запобігання порушень ними громадського по­рядку. Крім органів внутрішніх справ, заходи адміністративно­го запобігання застосовують інші управлінські органи, наприк­лад, введення карантину, примусовий медичний огляд, закрит­тя окремих ділянок державного кордону, огляд і перегляд транспортних засобів, товарів та інших предметів.

Протиправна поведінка може виявитися в конкретному ад­міністративному правопорушенні або в неодноразових, систе­матичних протиправних діях, антигромадській поведінці ок­ремих осіб. Це обумовлює необхідність застосування держав­ними органами або посадовими особами до певних суб'єктів різноманітних засобів припинення антигромадських діянь, а також адміністративних проступків. Серед засобів адміністра­тивного примусу заходи адміністративного припинення, що ви­користовують у адміністративному порядку, найчисленніші. їх застосування обумовлено потребою швидкого й ефективного припинення посягань на інтереси окремих громадян, держави та громадських об'єднань.

Заходи припинення правопорушень — це примусове зупинен­ня протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках — і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечен­ня застосування до винної особи адміністративного стягнен­ня, а у виключних випадках — і кримінального покарання.

'Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 52. — Ст. 455.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає ви­черпного переліку й чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адмі­ністративного припинення. Разом з тим, слід відзначити дос­татньо повне регулювання в законодавстві заходів припинен­ня та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд ре­чей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонен­ня від роботи інфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобами транспор­ту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, адміністративне затримання, що застосовують з метою припи­нення адміністративних порушень, встановлення особи, забез­печення своєчасного й правильного розгляду справ і виконан­ня постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення ре­чей та документів, регламентовано КпАП (статті 260—263,267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України (ст. 57) та іншими законодавчими актами.

Відповідно до чинного законодавства адміністративне за­тримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушен­ня, може тривати не більш ніж три години, за винятком ви­падків, коли законодавчими актами встановлено інші строки. Особистий огляд і огляд речей як заходи припинення адмініст­ративних проступків здійснюють з метою забезпечення про­вадження в справах про адміністративні правопорушення. Ви­моги до процесуального оформлення цих дій регулюють ст. 264 КпАП, Митний кодекс, Закон України «Про Службу безпеки України» та інші законодавчі акти.

Примусове лікування, тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих, примусове лікування осіб, що стражда­ють на небезпечні для оточуючих захворювання, використо­вують різні управлінські органи. Ці заходи можуть бути засто­совані щодо осіб, хворих на наркоманію, злісних алкоголіків, хворих на СНІД тощо. Тимчасове відсторонення від керуван-

168

ГЛАВА 13

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МЕТОДИ

169

ня засобами транспорту, припинення робіт і заборону експлу­атації механізмів застосовують працівники міліції, відповідні органи. Так, працівники міліції згідно зі ст. 11 Закону України «Про міліцію» мають право затримувати, відстороняти від ке­рування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, що не мають документів на право керу­вання або користування транспортними засобами, затримува­ти й доставляти в установленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках. Органам державного санітарного нагляду надано право тимчасово усувати від роботи інфекційних хворих.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального призначення не є вичерпним, оскільки вони досить численні та різноманітні, застосовуються в різних галузях сус­пільного життя й різними суб'єктами з компетенцією конт­рольно-наглядового характеру. Так, до них можна віднести ану­лювання дозволів на придбання, зберігання та носіння зброї і боєприпасів громадянами, підприємствами, установами й органі­заціями, перевірку місць їх зберігання, проведення огляду ви­робничих, складських та інших приміщень, вилучення в грома­дян і посадових осіб предметів та речей, заборонених або обме­жених у обігу, вилучення ліцензій на здійснення окремих видів діяльності. До відповідних видів адміністративного примусу належать і примусові заходи щодо впровадження в життя анти­монопольно! політики, впорядкування фінансової системи тощо.

Слід зазначити, що за умов надзвичайного стану посилюєть­ся застосування заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють управління в цих умовах, одержують надзвичайні повноваження. Відповідно до статей 16 і 18 Зако­ну України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.1 (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи в уста­новлені години доби; тимчасове вилучення в громадян заре­єстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів, а в підприємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, ви­бухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислан­ня порушників громадського порядку, які не є жителями місце-

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

вості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання; тим­часова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій тощо.

До заходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) викорис­тання вогнепальної зброї.

Заходи фізичного впливу застосовує міліція та працівники інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадсько­го порядку, громадської безпеки й боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію». У розділі 3 цього За­кону наведено перелік спеціальних засобів, визначено умови й межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних за­собів і вогнепальної зброї. Насамперед, застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї має передувати попе­редження про намір їх використання. У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обо­в'язків, і має зводити до мінімуму можливості заподіяння шко­ди здоров'ю правопорушників та інших громадян. Заборонено застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю й здоров'ю людей, працівників міліції, чи збройного нападу або збройного опору.

Слід звернути увагу на те, що заходи припинення значною мірою притаманні органам внутрішніх справ, державним інспек­ціям. Інші державні органи використовують їх не так часто.

Заходи припинення тісно пов'язано із заходами запобіган­ня та адміністративними стягненнями, яким вони часто пере­дують, оскільки забезпечують умови для їх застосування.

Під час використання заходів як адміністративного запобі­гання, так і припинення адміністративних проступків органи державного управління повинні суворо додержуватися прин­ципу законності. Це забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським нагля­дом, правом адміністративного та судового оскарження, інши­ми встановленими законодавством способами.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

171