§ 2. Види адміністративно-правових методів

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-правовому статусі суб'єктів управління надзвичайно актуаль­ною видається проблема адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються, змінюється також система пра­вових засобів, які застосовують для забезпечення ефективно­го державного впливу на управлінську діяльність. Ці зміни відбиваються як у законодавстві, так і в управлінській діяль­ності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяють на на­укові та ненаукові, демократичні й диктаторські, державні та громадські, адміністративні й економічні, прямого та непря­мого впливу. В результаті того, що одні методи мають загаль­ний характер, притаманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із них, методи управління поділяють на загальні та спеціальні. До загальних методів переважно належать методи переконання та примусу, адміністративного й економічного впливу, нагляду та контро­лю, прямого й непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління (в тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці методи забезпечують належну поведінку учасників управлін­ських відносин. Вони взаємопов'язані, мають об'єктивний ха­рактер, між ними наявна діалектична єдність, ступінь їх вико­ристання визначається рівнем розвитку суспільних відносин.

Адміністративні методи зазвичай кваліфікують як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і орга­нізацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встанов­лення їх прав і обов'язків через систему наказів. Суб'єкт управ­ління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішен-

ня, юридично обов'язкове для об'єкта управління. Такий пря­мий управлінський вплив виходить безпосередньо з владної природи управління - так реалізується виконавча влада. Без використання адміністративних методів неможливе досягнен­ня мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учас­ників управлінських суспільних відносин. Адміністративні методи використовують поряд з економічними, які виступа­ють способами чи засобами економічного або непрямого впли­ву з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх ма­теріальних інтересів. Зазвичай це зводиться до одержання по­даткових, майнових пільг, матеріального заохочення тощо.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб'єктам, які його здійснюють, втручатися в діяльність відпо­відних органів, організацій та посадових осіб. Вплинути без­посередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об'єкти управління шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю відповідного органу — наказ. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців, на­дання їм можливості обрати варіант поведінки тощо.

Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики та принципів її реалізації через державне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практич­не втілення в життя загальної політики та принципів, здійснен­ня контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення на­прямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності або адміністративно-правових методів лежить у площині їх розум­ного поєднання з урахуванням об'єктивних чинників, інших

— 5-1757

162

ГЛАВА 13

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МЕТОДИ

163

умов. Послідовне розв'язання цього завдання залежить від термінів роботи щодо впорядкування всієї системи державно­го управління відповідно до мети політичного й економічного реформування суспільного життя.

У системі методів державного управління важливе місце посідає переконання — особливий засіб правового впливу. Він полягає в тому, щоб суб'єкти державного управління додер­жувалися певних вимог внаслідок їх внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорення велінням влади. Це означає впро­вадження дисциплінованості, розуміння того, що міцна гро­мадська дисципліна й законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової, незалежної, демократич­ної держави, а також формування свідомої звички, спрямова­ної на додержання правових вимог, почуття недопустимості їх порушення, потреби активно боротися з правопорушеннями.

Таким чином, переконання — це система заходів правового й неправового характеру, які проводять державні та громадські органи, що виявляється в здійсненні виховних, роз'яснюваль­них і заохочувальних методів,4 спрямованих на формування в громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовують у держав­ному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на розв'язання конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особис­тий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядко­ваного апарату й громадськості з питань найдієвішого виконання поставлених завдань; заохочення (моральне — подяка, нагород­ження почесним знаком, присвоєння почесного звання тощо, ма­теріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи й поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набува­ють правові форми переконання, заходи заохочення, передба­чені правом за зразкове виконання трудових, службових і гро­мадських обов'язків.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом поси­лення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності й життя всього суспільства.

Пріоритет прав людини в державній діяльності, розвиток демократичних засад в управлінні вимагають у всіх сферах сус­пільного життя подальшого зміцнення правосвідомості грома­дян, виховання в кожного почуття громадського обов'язку, підвищення дисципліни й організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюється свідомо й добровільно, оскільки право втілює в собі волю народу, його норми є загальнообов'язковими, спи­раються на підтримку держави та громадської думки.