Психічні порушення, що виникають у постраждалих при надзвичайних ситуаціях, та дії міліції у цих умовах

Психічні розлади, що виникають при стихійних лихах, великомасштабних аваріях або масових катастрофах, мають особливий характер та надзвичайну соціальну значимість. Їхня особливість полягає в тому, що одночасно психогенні розлади виникають у великої кількості людей [1]. Останнє припускає багатократне (через групу) посилення негативно діючих на психіку чинників. Крім того, психічні порушення не носять строго індивідуального характеру, а зводяться до невеликого числа типових для більшості постраждалих проявів [2]. До відмінностей також відноситься те, що в умовах надзвичайної ситуації постраждалі змушені продовжувати активну боротьбу з наслідками катастрофи.

Психогенні розлади, вражаючи одночасно багато людей, спричиняють дезорганізацію в боротьбі із стихією або у ході відбудовних робіт після надзвичайної ситуації, що має вже й соціальне значення. Отже, внаслідок множинності раптово діючих психотравмуючих чинників в екстремальних ситуаціях виникають групові психогенні розлади, інакше кажучи, групові психози.

Які фактори є головними в провокуванні цих станів? Як правило, в аварійних ситуаціях, унаслідок катастроф або стихійних лих виникає страх за своє життя і за життя своїх близьких. Рушійним є переляк, супроводжуваний гострими емоційними переживаннями.

Страх, безвихідність, пригніченість і інші емоційні стани, при продовженні дії психотравмуючих факторів призводять до виникнення психічного стресу. Виникає дезадаптація, під якою припускається невідповідність між силою факторів, впливаючих на психіку людини, і наявних психічних ресурсів, щоб їм протистояти. В умовах стихійних лих і надзвичайних ситуацій виникають реактивні стани, що належать до невротичних і патохарактерологічних реакцій, а також неврози і реактивні психози.

Дослідження психічних розладів, що спостерігалися при надзвичайних ситуаціях, а також аналіз комплексу рятувальних, медичних і соціальних заходів, дозволив виділити три періоди розвитку психогенних порушень.

Характерним для першого періоду є раптова загроза власному життю і загибелі близьких. Потужність екстремального впливу викликає до дії інстинкт самозбереження, спонукуваний страхом. У цей період виникає паніка. Вважається, що паніка – одна з форм поведінки натовпу. Хоча вона може виявлятися й в окремих людей. Виникнення паніки, як правило, пов'язане з проявом масового страху, станом переляку, жаху перед реальною або уявлюваною загрозою, причому ступінь прояву цих станів наростає унаслідок взаємного зараження ними.

При так званій повній і глибинній паніці спостерігається відключення свідомості, настає афект, що супроводжується повною несамовитістю стану. У такому стані людина цілком утрачає контроль над своєю поведінкою: вона може безтямно кидається з боку у бік, бігти, іноді убік небезпечної зони, робити хаотичні дії, виключаючи абсолютно їх логічність, раціональність і етичність.

Тривалість першого періоду продовжується від початку впливу екстремального фактора до організації рятувальних робіт.

На другому етапі, при формуванні глибини дезадаптації і рівня прояву психічних розладів, велике значення має усвідомлення втрати родичів, дому, майна, а також найчастіше невідомість і можливість нової хвилі життєнебезпечної ситуації. Психоемоційна напруга до кінця другого періоду змінюється підвищеною стомлюваністю й астено-депресивними або апато- депресивними станами.

Третій період зв'язують з евакуацією постраждалих у безпечні зони. Тут діють також травмуючі фактори, такі як ламання сталого життєвого стереотипу, відбувається складна когнітивне й емоційне переосмислення пережитих подій і втрат. Ці фактори, як правило, стають причиною вже стійких психічних розладів. Крім неспецифічних невротичних реакцій, у цей період розвиваються патохарактерологічні розлади, що носять затяжний характер.

Дії співробітників ОВС найбільш відповідальні в перший період надзвичайної ситуації [3]. В умовах широкомасштабного хаосу, паніки, «тваринного» страху, який опановує великою кількістю людей, що метаються безцільно або заклякли від жаху у заціпенілості, в цих умовах надзвичайно складно зберігати самовладання і спроможність до цілеспрямованих дій. Проте існують факти, що в будь-яких, навіть найважчих обставинах, у середньому близько 17% людей зберігають самовладання і здатні до логічних і рішучих дій [4]. Що ж дає їм сили не піддатися загальній паніці, психозу натовпу, утримати себе в руках? Виявляється, що в цій ситуації думка про власну поразку, одержані травми або навіть загибель у них була на останньому місці. При усвідомленні катастрофічності ситуації вони насамперед думають про відповідальність, що відбувається і про необхідність збереження життя інших людей. Протиріччя у такій поведінці знаходить цілком логічне пояснення. Справа в тому, що як тільки людина починає думати про власну поразку, про власну небезпеку, так у неї виникає хвиля негативних, потужних емоцій, що ведуть до різкого гальмування в регуляції багатьох психофізичних процесів. Звідси в одних постраждалих надмірна, безтямна рухова активність, а в інших нерухомість і ступор.

Іншими словами, тільки «суперустановка» на порятунок інших може забезпечувати визволення власної психіки від панічного страху і дати простір самовладанню. Саме страх утрати власного здоров'я і життя близьких паралізує; емоції затьмарюють можливість логічних і рішучих дій, інстинкт самозбереження породжує бурю неконтрольованих дій. Варто тільки дати зародитися зерняті страху і не придушити його вчасно, як за лічені секунди з нього виросте отрутне чудовисько темного, липкого жаху.

Тому найбільш ефективним методом приборкати власну розгубленість і забезпечити самовиживання за рахунок чітких і рішучих дій може бути тільки психологічна установка на порятунок інших. Переключивши свої емоції на постраждалих, ми «знімаємо» їх із себе: врятовуючи постраждалих, ми забезпечуємо адекватність і логічність власних дій, тим самим рятуючи себе.

Дана психологічна установка має надзвичайну важливість для співробітників міліції, за родом служби і обов'язком покликаних у будь-яких умовах забезпечувати порядок і завжди виступати в ролі захисника співвітчизників. Саме здатність абстрагуватися від власної катастрофи в екстремальній ситуації повинна бути цільною у співробітників ОВС. Але «парадоксальність» такого психологічного ходу за результатами безцінна, тому що врятовуючи інших – рятуєш себе.

У життєзагрозливих ситуаціях реакції страху розділяться на контрольовані і безконтрольні. Боннаті В. писав: «Ти контролюєш свій страх, значить усвідомлюєш небезпеку, що може зустрітися, намагаєшся уникнути її. У цьому випадку завжди знайдеш вихід. А безконтрольний страх – це просто паніка». У той же час із погляду відомого мандрівника Е. Бишона в надзвичайній ситуації безконтрольний страх може зробити із самого загартованого атлета «жалюгідного хлюпика або останню скотину». І навпаки, якщо подібного страху немає, то, навіть «напівдохлий недоросток може перетворитися, завдяки своїй моральній стійкості, у героя» (переклад наш. – Авт.).

Безумовно, психічне загартування людини перешкоджає розвиткові панічного настрою, дозволяє сконцентрувати волю і знайти правильний вихід, здавалося б, з безвихідного становища.

Дослідження людей, що постраждали від землетрусу в м. Спітак, показало, що більш ніж у 90 % обстежених були психогенні розлади. Причому наслідком дії останніх, навіть при відсутності фізичних ушкоджень, є втрата працездатності. Хоча слід зазначити, що відбувається це не завжди відразу після аварії, або іншого надзвичайного процесу. Так, після закінчення гострого періоду в деяких постраждалих може спостерігатися короткочасне полегшення, підняття настрою, прагнення активно брати участь у рятувальних роботах, багатослівність, безкінечне повторення розповіді про свої переживання і ставлення до того, що трапилося, бравада, дискредитація небезпеки.

Така ейфорична фаза триває дуже недовго: від декількох хвилин до декількох годин. Закінчується вона, частіше усього, байдужістю, млявістю, ідеаторною загальмованістю, ускладненням в осмисленні поставлених запитань труднощами при виконанні простих завдань. Іноді може розвиватися стан, у якому постраждалі роблять враження чужих, занурених у себе.

У другому періоді після впливу надзвичайної ситуації в деяких постраждалих розвивається тривожний стан із перевагою рухового занепокоєння, метушливості, нетерплячість, настрої до всебічних контактів із навколишніми. Причому, експресивні прямування можуть бути демонстративними і перебільшеними.

У третьому періоді, особливо якщо постраждалі не евакуйовані з зони надзвичайної ситуації, у них розвиваються хронічні невротичні і психосоматичні розлади. Люди, що продовжують знаходитися під впливом наслідків надзвичайної ситуації, мають також стійкі патохарактериологічні зміни.

У динаміці астенічних розладів, що розвиваються після впливу на людину життєзагрозливих ситуацій, часто спостерігаються стани психоемоційної напруги з переваженням афекту, тривоги і посиленням вегетосоматичних порушень. У постраждалих виникає неясне занепокоєння, тривожна напруга, погані передчуття або очікування якогось нещастя. Все це викликає тривогу, сприяє формуванню стійких і тривалих фобічних розладів. Поряд із фобіями, виникає непевність у прийнятті рішень, сумніви у правильності і слушності своїх дій. Часто може спостерігатися близьке до нав'язливості постійне обговорення пережитої ситуації.

Емоційні напруги можуть також виявлятися у вигляді психогенних депресивних розладів, що супроводжуються астенічними проявами. А іноді це супроводжується апатією, байдужістю, появою тужливого афекту.

Особи, які переживають життєзагрозливу ситуацію, можуть мати так само декомпенсацію акцентуації характеру і психопатичних особистісних прояв. Хоча варто пам'ятати, що на глибину невротичних реакцій впливають особливості особистості, життєвий досвід і особистісні установки людини.

Як правило, особисту декомпенсацію подають реакції сенситивності і збуджуваності. Особи, які мають такі відхилення, з незначного приводу дають бурхливі афективні спалахи, цілком не відповідні тій або іншій психогенній причині. Такі прояви короткочасні, характеризуються театральністю, демонстративністю і, частіше усього, заміняються астено-депресивним станом, млявістю і байдужістю до усього навколишнього.

У цій ситуації також може виявлятися диейфорійне забарвлення настрою. Особи в такому стані похмурі, вовкуваті, постійно незадоволені. Вони відмовляються виконувати доручення, не вірять розпорядженням та порадам, сваряться з сусідами, стають заздрими, стежать один за одним, вважають, що їх обділили, поставились до них несправедливо.

Великий спектр психічних реакцій, що виникають у людей в умовах життєзагрозливих ситуацій, особливо у випадках масової загибелі людей, значних матеріальних затрат, може надовго позбавити їх спроможності до раціональних вчинків і дій. Інакше кажучи, люди з психічними розладами дійсно є постраждалими і потребують невідкладної допомоги [5].

Для співробітників ОВС необхідно знати, що практичні заходи поділяються на ті, що здійснюються в період до виникнення надзвичайної ситуації, у період безпосередньо дії екстремальних психотравмуючих чинників, і після припинення їхнього впливу.

У період до виникнення надзвичайної ситуації співробітники ОВС повинні здійснити такі заходи:

– пройти підготовку (у ситуаціях, близьких до екстремальних, по наданню первинної медичної допомоги, а також умінь спілкуватися з людьми, що знаходяться в стані страху, афекту, депресії й інших явних розладів психіки;

– всьому особовому складу пройти навчання по здійсненню чітких і рішучих дій при розвитку масових психозів, тотальної паніки, супроводжуваної безладними, хаотичними переміщеннями великих груп людей;

– засвоїти методи переконання і беззаперечного підпорядкування осіб, що знаходяться в ступорному, депресивному, байдужому й особливо суїцидальному станах;

– навчити особовий склад організаційним якостям, принципам прояву активного лідерства для формування діючих груп і ослаблення паніки;

- виробити у співробітників власні стійкі психологічні якості, із розумінням життєвої важливості їх прояву саме в екстремальних ситуаціях;

– засвоїти навички і методи психопрофілактики.

Зазначені заходи і засоби профілактики ефективної боротьби з психічною дезадаптацією людей у надзвичайних ситуаціях, повинні бути доповнені широким колом інформаційних і організаційних заходів, спрямованих на подолання зневаги і безтурботності до життєзагрозливих впливів, особливо коли вони до певного етапу сховані або незрозумілі необізнаним масам людей (наприклад, вплив радіації).

Під час безпосередньої дії психотравмуючих факторів надзвичайної ситуації, важливими психопрофілактичними заходами для співробітників ОВС є такі:

– організація чіткої роботи з надання медичної і психотерапевтичної допомоги постраждалим;

– рішуче припинення панічних вчинків, висловлень і настроїв;

-об'єктивна інформація населення про масштаби біди, не приховуючи її соціальних, медичних і психологічних наслідків;

– залучення легко постраждалих до активних дій, не приховуючи масштабів аварійно-відбудовних і рятувальних робіт;

– намагатися бути зразком людини з міцним психічним загартуванням: сміливим, вольовим, холоднокровним, з витримкою й умінням переборювати почуття страху.

Останній етап включає такі заходи:

– надання допомоги в створенні лабільних психотерапевтичних бригад і тимчасових кабінетів або відділень;

– залучення легко постраждалих до негайної медичної допомоги постраждалим.

Надзвичайно важливою соціально-психологічною рисою профілактики психічних порушень є своєчасна, повна і правдива інформація не тільки про те, що трапилося, але і про його наслідки. Так, наприклад, несвоєчасна і необ'єктивна інформація про радіаційну обстановку на Чорнобильській атомній станції призвела до трагічних результатів як безпосередньо для здоров'я людей, так і до невчасної організації заходів щодо ліквідації наслідків аварії. Це сприяло розвитку на віддалених етапах після трагедії невротизації дуже великої кількості людей і формуванню в них психогенних психічних розладів.

Як відомо, найвищу ефективність має не усунення якогось небажаного явища, а його попередження, тобто профілактика. Отож, щодо надзвичайних ситуацій можна назвати і виділити три головні профілактичні заходи:

– це правдива і повна інформація населення про можливі психогенні фактори і породжувані ними реакції людини в цих умовах;

– це обов'язково завчасне (не після виникнення надзвичайної ситуації) ознайомлення людей із тим, що їх може очікувати;

– це чіткість і оперативність у виконанні заходів захисту.

Навчання особового складу співробітників міліції по наданню психопрофілактичних заходів повинно сполучитися з вихованням у них високих морально-вольових, психологічних якостей, готовності проявити мужність, витримку і самовладання, ініціативу і спритність, впевненість і витривалість при наданні допомоги людям, що постраждали при надзвичайних ситуаціях.

Практичні навички та вміння по наданню постраждалим психічної допомоги курсанти повинні засвоїти на практичних заняттях.

Психологічна суть екстремальних умов полягає у неможливості будувати звичайні ділові відносини з людьми, які потрапили в надзвичайну ситуацію. В цих умовах змінюється мотивація поведінки не тільки громадян, але і співробітників правоохоронних структур. Змінюються правові, моральні, етичні норми поведінки. В умовах надзвичайної ситуації відносини з громадянами повинні базуватись на дипломатичних здібностях, психічній рівновазі, знанні психічних особливостей поведінки людей в екстремальних ситуаціях, а також на врахуванні місцевих звичаїв та норм поведінки.

Серед психологічних результатів дії надзвичайних ситуацій на першому місці знаходиться різке підвищення в поведінці емоційного компонента. У значної кількості людей знижується здатність до самоуправління, підвищується нервово-психічне напруження, активізуються негативні емоції. В цих умовах виникають почуття страху, відчаю, безнадійності, гніву. Співробітникам міліції в надзвичайних умовах таким негативним почуттям треба протиставити холоднокровність, здібність утримувати себе та подавляти некеровані емоції громадян.

Співробітникам міліції необхідно пам’ятати, що у людей у таких ситуаціях в цілому проявляється три типи поведінки.

Першим типом поведінки є дії, які легко породжують конфлікт. При цьому виникає невирішуване зіткнення мотивів та зміщення домінант. Останнє приводить до гальмування вольових дій та свідомості.

Другим типом поведінки є кризи. Людина розуміє, що наступив критичний час у його житті, хоча водночас відчуває неможливість змінити ситуацію.

Третій тип поведінки – стрес та фрустрація. У цьому випадку людина не може контролювати розвиток гостросюжетних дій, при водночас виникаючій потребі знайти вихід із цього становища. Така психологічна ситуація породжує агресивне ставлення людини до всього, що, на її думку, не відповідає її потребам. Всі ці форми поведінки, викликані екстремальною ситуацією, є умовою її психологічного захисту.

Головним завданням співробітників міліції, які прибули на місце, де сталася аварія або виникла інша надзвичайна ситуація, є її стабілізація та вплив на емоційний стан потерпілих.

Для реалізації цих завдань необхідно наступне:

– триматися спокійно, впевнено, щоб люди відчували в співробітниках ОВС надійну опору і професійних захисників їх безпеки;

– вияснити зону враження та організувати її охорону;

– дії співробітника міліції повинні викликати у громадян почуття його лідерства.

При втраті потерпілими самоконтролю, зібраності, появі слабкості, істеричних та панічних дій, гострих психозів, співробітник міліції повинен діяти чітко, рішуче, з максимальною жорсткістю санкцій, без надання їм можливості обговорення та сумніву в командах, адже від цього може залежати життя людей.

У той же час в надзвичайних ситуаціях одним з важливих видів взаємодії правоохоронців та потерпілих є переговори. Організація і проведення переговорів – це дуже важка та психологічно насичена діяльність співробітників ОВС.

Взаємовідносини повинні бути рівними, співробітник обов’язково повинен контролювати емоційний стан. Слід пам’ятати, що між людьми, які ведуть переговори, виникає зона емоційної взаємодії, кордони якої визначаються: висотою та тембром голосу, чіткістю висловів, виразністю жестів, емоційністю мови, мімікою обличчя тощо.

Співробітник, який веде переговори, повинен говорити чітко, зрозуміло, недовгими і простими реченнями, аргументи мають бути вагомі, сказані впевнено, з почуттям. Етичні прийоми переговорів в таких умовах грунтуються на співчуттях та співпереживанні. До таких прийомів відносяться:

– високий рівень теплоти в голосі, в чіткості відповідей;

– в підкресленій заінтересованості та стурбованості становищем, що склалося;

– високий рівень проникнення в почуття та емоційний стан потерпілого, йому необхідно показати, що ви здатні зрозуміти його почуття та думки, можете поставити себе на його місце та побачити все, що сталось, його очими;

– саморозкриття в бесіді, уникнення особистих почуттів та інтересів.

Треба пам’ятати, що при взаємодії співробітників міліції з великою масою громадян в надзвичайних умовах головними рисами поведінки є впевненість та рішучість. Водночас найбільший ефект в індивідуальних переговорах з потерпілими може дати врахування психологічних особливостей людини та її поведінки в конкретній ситуації. Ось чому комунікативна та етична компетентність працівників ОВС, від якої залежить його уміння впливати на людей, є головною умовою успішного вирішення оперативно-службових завдань у надзвичайних ситуаціях.

Список літератури: 1. Назарапетян А.П. Психология массового стихийного поведения // Прикладная психология. 1999. №3. 2. Василюк Ф.Е. Психология переживания. М., 1984. 3. Бандурка О.М., Кузніченко С.О. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Х., 2000. 4. Спасение 2000. Чрезвычайные ситуации: предупреждение и ликвидация последствий // Материалы междунар. конф. Под эгидой ОЧЭС и в кооперации с МЦЧИ. 5. Авдеев В.В. Психологические основы повышения эффективности деятельности работников органов внутренних дел в экстремальных ситуациях: Учебное пособие. М., 1988.

Надійшла до редколегії 09.01.02

С.В. Яковлєв, Ю.В. Гнусов, В.П. Кубрак, О.С. Воронін