Висвітлення спеціальних операцій у засобах масової інформації

Закордонний і частково вітчизняний досвід діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах та досвід збройних конфліктів і антитерористичних операцій засвідчив, що одним із найважливіших і специфічних видів оперативного (бойового забезпечення) у даний час стає інформаційне забезпечення. Інформаційне забезпечення здійснюється у великомасштабних операціях за допомогою «налагодженого механізму державного контролю над процесом інформаційної політики за допомогою впливу через засоби масової інформації на суспільну свідомість як у середині країни, так і за її межами» [1, с.317]. В операціях меншого масштабу, проведених силами тільки органів внутрішніх справ, інформаційне забезпечення покладається на центри громадських зв'язків МВС, ГУ МВС, УМВС, що діють під безпосереднім керівництвом відповідних оперативних штабів. Вплив на суспільну свідомість через засоби масової інформації повинен здійснюватися на всіх етапах розвитку кризової ситуації, як при її виникненні, так і в ході операції по нормалізації обстановки, а також після завершення дій. У даний час немає нормативних документів, що регламентують інформаційне забезпечення спеціальних операцій органів внутрішніх справ України, ці питання не розглядаються й у діючих настановах. Тим часом закордонний досвід свідчить, що використання можливостей засобів масової інформації стає складовою частиною планів (сценаріїв) ведення поліцейських, армійських операцій і бойових дій.

На думку американських фахівців по боротьбі з тероризмом, проблема взаємин з журналістами під час спеціальних операцій є досить складною. Справа в тому, що інтереси терористів і мас-медіа можуть парадоксальним чином збігатися тією чи іншою мірою. Так, для злочинців терористичної спрямованості одна з основних цілей, переслідуваних у ході інциденту, полягає в тому, щоб заявити про себе. Наприклад, зухвалий теракт під час Олімпійських ігор 1972 р. в Мюнхені, коли на очах публіки і журналістів нікому не відомий раніше «Чорний вересень» скоїв убивство ізраїльських спортсменів, що зробило цю організацію всесвітньо відомою саме завдяки широкому висвітленню цієї акції в засобах масової інформації. Разом з тим для журналістів украй важливо якнайшвидше одержати інформацію про злочин і настільки ж швидко її поширити. Швидке поширення інформації про інцидент, не перебуваючи під контролем керівників операції, може негативно позначитися на її підсумках. Отже, співробітники кримінальної міліції повинні таким чином побудувати свою взаємодію із засобами масової інформації, щоб це не зашкодило діяльності оперативних і спеціальних підрозділів й одночасно відповідало інформованості населення про заходи для припинення інциденту [2, с.606-607]. Західні кримінологи вважають, що засоби масової інформації ніяким чином не повинні сприяти терактам ні шляхом прямого втручання, ні їх «смакуванням», ні їх утрируванням і драматизацією. На їх думку, низький рівень терористичних проявів у соціалістичних країнах пояснюється тим, що там не вели переговорів з терористами, їх діяльність не одержувала певного широкого висвітлення, що доповнювалося суворими заходами контролю, зокрема на кордонах [3, с.444].

Підкреслимо, що в даному випадку не йдеться про обмеження свободи слова, друку або введення цензури. Але засоби масової інформації повинні шляхом внутрішнього самоконтролю обмежуватися в період гострої кризової ситуації роллю спостерігачів і не виходити за межі тверезої, емоційно-нейтральної інформації. З іншого боку, оперативний штаб і всі учасники спеціальної операції повинні мати чітке уявлення про можливі негативні наслідки, що можуть наступити в результаті неконтрольованого надання інформації журналістам. Крім того, варто розуміти, що контртерористичні операції завжди спричиняють великий суспільної резонанс і при цьому можуть мати явних противників в особі різного роду політиків, правозахисників і журналістів, у тому числі і заздалегідь ангажованих. При їх оцінці різними державами може використовуватися подвійний стандарт, у залежності від кон'юнктури і власної вигоди [4, с.4].

У вітчизняній спеціальній літературі питання про необхідність інформаційного забезпечення дій органів внутрішніх справ в особливих умовах не досліджувалося, тому спробуємо розглянути форми і методи впливу на громадську думку і контролю над цією діяльністю, що здійснюється засобами масової інформації.

Насамперед відзначимо, що інформаційне забезпечення спеціальних операцій має багато загального за своїми цілями, задачами, формами і методами із психологічною війною. Поняття «психологічна війна» «відбиває зміст діяльності спеціальних органів однієї держави, що здійснюють психологічний вплив на цивільне населення і (чи) на військовослужбовців іншої держави з метою досягнення своїх політичних, а також суто військових цілей» [5, с.5]. Офіційно психологічна війна ведеться тільки із санкції президента, уряду, або ради національної безпеки. Однак, у країнах зі слабкою виконавчою владою і зневагою до чинного законодавства (правовим нігілізмом) вона може здійснюватися за допомогою засобів масової інформації, які контролюються тими чи іншими політичними угрупованнями або фінансовими групами [5, с.5] і, таким чином, вестися всередині даної країни. Крім того, у ненауковому (життєвому, повсякденному) розумінні під психологічною війною мається на увазі будь-який психологічний вплив на суспільну свідомість у яких-небудь політичних, економічних і т. ін. цілях. Як у першому, так і в другому випадку об'єктом психологічного впливу є громадська думка. Але психологічна війна, що здійснюється від імені держави, спрямована на населення і військовослужбовців іншої країни, а психологічна війна в її повсякденному розумінні спрямована на населення своєї країни. Суб'єктами психологічної війни в першому випадку є державні і спеціальні військові органи, що контролюють, тією чи іншою мірою, діяльність засобів масової інформації, або надання їм інформаційних матеріалів. У другому випадку в ролі суб'єктів виступають різні недержавні організації (політичні партії, рухи, групи, що конкурують, фірми, етнічні, конфесіональні рухи та інші рухи, що борються між собою).

Суб'єктами інформаційного забезпечення спеціальних операцій також є державні органи, у тому числі органи внутрішніх справ і спецслужби, їхні центри громадських зв'язків та інші спеціальні підрозділи. Об'єктом психологічного впливу при цьому також є громадська думка як усередині країни, так і, у ряді випадків, за її межами.

Збіг об'єктів і суб'єктів психологічного впливу припускає і визначений збіг задач, форм, методів психологічної війни й інформаційного забезпечення дій в особливих умовах, однак це має місце не завжди, оскільки форми і методи, прийняті в психологічній війні, не завжди припустимі усередині власної країни як з морально-етичних, так і суто тактичних розумінь.

На наш погляд, форми і методи інформаційного забезпечення спеціальних операцій залежать від конкретних цілей і задач цих операцій, а також їхнього масштабу. У зв'язку з цим можна умовно виділити наступні групи спеціальних операцій, що розрізняються за ступенем допустимості форм і методів психологічного впливу: а) великомасштабні антитерористичні операції, проведені на державному чи навіть, що стало актуальним у даний час, міждержавному рівні; б) операції з припинення масових заворушень великого масштабу, що створюють загрозу політичній стабільності в країні; в) менш значні операції по припиненню злочинів терористичної спрямованості, масових заворушень, групових порушень громадського порядку, розшуку і затримці озброєних злочинців тощо; г) операції по ліквідації наслідків стихійних лих, надзвичайних ситуацій, що викликані явищами біологічного, технологічного тощо характеру, інших надзвичайних подій.

Інформаційне забезпечення великомасштабних антитерористичних операцій за своїми цілями, задачами, формами і методами найбільшою мірою наближається до психологічної війни. Мова йде насамперед про операції, до яких залучаються не тільки органи внутрішніх справ, але і збройні сили, включаючи і спеціальні підрозділи психологічної війни. Прикладами таких операцій можуть служити відповідні дії збройних сил США на терористичну акцію «Аль-каїди» 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, яким надано міжнаціональний характер. Ця операція (точніше, ряд операцій) проводиться від імені антитерористичної коаліції і за участю інших держав (у формі надання своїх спецпідрозділів, території, повітряного простору і т. ін.). Сюди ж варто віднести бойові дії збройних сил, органів внутрішніх справ, спецслужб на Північному Кавказі в 1994-1996 рр. і в ході «другої чеченської кампанії»; дії турецької армії проти баз курдів на території суміжних держав; дії ізраїльських збройних сил і поліції на території палестинської автономії і деякі інші поліцейські операції.

Досвід цих операцій показує особливу роль інформаційного забезпечення, оскільки при його незадовільній організації суто військові перемоги можуть бути зведені до нуля. За визнанням російських військових фахівців, «класичний приклад тому – чеченська кампанія 1994-1996 рр., у бойовій конкретиці на три чверті виграна російською армією до серпня 1996 р. і до того ж часу стовідсотково програна в інформаційному просторі» [1, с.317].

Інформаційне забезпечення спеціальних операцій по припиненню масових заворушень великого масштабу, що створюють погрозу політичній стабільності в країні, також містить елементи психологічної війни, оскільки: такі заворушення зазвичай є заздалегідь спланованою й організованою акцією; їхні організатори мають у своєму розпорядженні власні засоби масової інформації чи, принаймні, заздалегідь заангажованих журналістів; такі акції можуть бути підтримані закордонними ЗМІ або навіть інспіруватися із-за кордону; ініціатива в розв'язанні інформаційної війни належить звичайно організаторам заворушень, що використовують у цих цілях реально існуючі або штучно нагнічені соціальні, економічні, міжнаціональні, міжконфесійні протиріччя із застосуванням усіх форм і методів психологічного впливу на громадську думку.

Першочерговими задачами інформаційного забезпечення дій сил охорони правопорядку в таких умовах є: проведення конкретних заходів щодо дискредитації екстремістськи налаштованих лідерів, їх авторитету в очах власних громадян і світової громадськості; забезпечення морального схвалення дій сил охорони правопорядку, включаючи підтримку заходів світового впливу, якщо їх застосування виявиться необхідним; викриття справжніх цілей екстремістів; всебічна протидія розпаленню протиріч між конкретними соціальними шарами, національними групами, релігійними конфесіями; інформування про можливі наслідки антигромадських вчинків, кримінальної, адміністративної відповідальності за їх здійснення; роз'яснення заходів, вжитих державними органами для зниження гостроти протиріч, що виникають і т. ін.

Організація інформаційного забезпечення вимагає здійснення спеціальних психологічних операцій і передбачає: 1) попереднє їх планування; 2) формування робочих цілей; 3) визначення і вивчення об'єкту впливу; 4) вибір конкретних видів, форм, методів, способів і прийомів психологічного впливу; 5) розробку змісту (технології застосування) психологічного впливу; 6) визначення його комунікативних контурів і умов здійснення, а при необхідності і створення їх; 7) забезпечення контролю за проведенням конкретних операцій і заходів [5, с.48].

За роки незалежності України накопичено певний досвід інформаційного забезпечення спеціальних операцій з попередження і припинення масових заворушень, охорони громадського порядку при проведенні масових заходів. Цей досвід свідчить, що від позиції ЗМІ багато в чому залежить не тільки ставлення громадської думки до цих подій, але й їх масштаб, агресивність учасників, а у деяких випадках і сама можливість виникнення ексцесів.

На відміну від великомасштабних операцій з припинення масових заворушень і антитерористичних операцій, спеціальні операції меншого масштабу в більшості випадків швидкоплинні і проводяться по можливості таємно. У зв'язку з цим може скластися помилкове враження, що вони не мають необхідності в заходах для інформаційного забезпечення. Дійсно, присутність представників преси при проведенні такого роду операцій небажана, оскільки вони відволікають керівників і працівників органів внутрішніх справ від виконання задач, можуть піддаватися безпосередній небезпеці, а в ряді випадків і дезорієнтувати громадськість. У той же час відсутність об'єктивної інформації породжує вакуум, що буде замінений слухами і міфами, які несприятливо відбиваються на авторитеті органів внутрішніх справ. Тому, про результати дій органів внутрішніх справ представники оперативного штабу можуть проінформувати журналістів на брифінгу або прес-конференції. Винятком з цього правила є операції, результати яких не повинні розголошуватися з оперативних міркувань.

Засоби масової інформації повинні оперативно інформуватися представниками органів державної влади і управління про події надзвичайного характеру (стихійні лиха, аварії, катастрофи і т. ін.) і вжитих заходах щодо ліквідації їх негативних наслідків. За відсутності об'єктивної інформації про такі події можливе виникнення паніки і недовіри до офіційних структур.

Накопичений досвід свідчить, що інформаційне забезпечення стає одним з необхідних видів усебічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах і повинне здійснюватися на двох рівнях: стратегічному (тривалі цілі) і оперативно-тактичному (конкретні спеціальні операції).

На стратегічному рівні цілі інформаційного забезпечення діяльності в особливих умовах збігаються з цілями процесу паблік рілейшнз у діяльності органів внутрішніх справ у цілому. Паблік рілейшнз – це інструмент досягнення співробітництва і взаєморозуміння в суспільстві, взаємодії і згоди між різноманітними суб'єктами громадського життя і громадянського суспільства [6, с.275].

В усіх випадках міри паблік рілейшнз, як правило, розраховані на те, щоб: а) переконати людей змінити свою думку щодо проблем, організації, окремої особистості, товару чи послуги; б) уточнити, закріпити необхідну громадську думку, яка ще недостатньо сформувалася; в) підсилити існуючу громадську думку [6, с.282].

Іншими словами, основною метою паблік рілейшнз органу внутрішніх справ є створення внутрішнього і зовнішнього соціально-психологічного і політичного середовища для забезпечення бажаної поведінки населення стосовно органу внутрішніх справ.

На оперативно-тактичному рівні цілі інформаційного забезпечення визначаються цілями конкретної спеціальної операції, але вони не можуть суперечити загальними цілями паблік рілейшнз. Саме тому виникає питання про допустимість тих чи інших методів впливу на громадську думку, які є в арсеналі психологічної війни. Так, використання дезінформації в тактичних цілях може негативно позначитися на досягненні стратегічних цілей паблік рілейшнз, зашкодити позитивному іміджу правоохоронних органів, оскільки суперечить принципу абсолютної чесності і відвертості в подачі інформації громадськості. Однак, коли дезінформація необхідна в оперативних інтересах, звертатися до неї необхідно вкрай обережно, цілком виключити які-небудь негативні наслідки для органів внутрішніх справ.

Список літератури: 1. Россия (СССР) в локальных войнах и вооруженных конфликтах второй половины ХХ века / Под ред. В.А. Золотарева. М., 2000. 2. Основы оперативно-розыскной деятельности / Под ред. В.В. Рушайло. СПБ., 2000.. 3. Шнайдер Д.И. Криминология / Пер. с нем. Ю.А. Неподаева. М., 1994. 4. Чуркин С.А. Стратегия борьбы с терроризмом. Специальные операции // Спецназ. 1998. № 1. 5. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). Минск, 1999. 6. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. Х., 1998.

Надійшла до редколегії 10.01.02

О.О. Теличкін