Розділ XX ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

Стаття 436. Пропаганда війни

Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів —

караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Одним із таких принципів є відмова від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики. Україна, як й інші держави —учасниці відповідних міжнародних угод, засуджує звернення до війни як засобу врегулювання міжнародних суперечок і відмовляється у своїх взаємовідносинах з іншими державами від війни як знаряддя національної політики.

2. Об'єктом злочину є мир як складова міжнародного правопорядку.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями у таких формах: 1) публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту; 2) виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту; 3) розповсюдження таких матеріалів.

Про поняття публічні заклики, розповсюдження матеріалів і виготовлення матеріалів див. коментар, відповідно, до ст. ст. 109 і 295.

Оскільки цей злочин є міжнародним, а об'єктом його є мир у всьому світі, особа має нести відповідальність за ст. 436 за пропаганду агресивної війни або воєнного конфлікту як між Україною та іншою державою, так і між третіми державами.

Агресивна війна і воєнний конфлікт є видами актів агресії, які відрізняються між собою, зокрема, масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який

1071

Стаття 437

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків чи факту заперечення однією із сторін наявності стану війни.

Актом збройної агресії можуть бути визнані: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, у т.ч. тимчасового характеру, яка є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів, берегів або територіальних вод держави збройними силами іншої держави; напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою останньої, на порушення умов їх перебування, передбачених угодою, або будь-яке продовження їх перебування на цій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалась цією (іншою) державою для вчинення акту агресії проти третьої держави; заслання державою або від її імені збройних банд, груп, регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили- проти іншої держави, котрі мають настільки серйозний характер, що це рівносильне переліченим вище актам тощо. Метою агресивної війни може бути, зокрема, відторгнення частини території іншої держави, здійснення у ній військового перевороту.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. При цьому винний бажає нав'язати певному колу осіб думку про необхідність агресивної війни чи розв'язування воєнного конфлікту. Не обов'язково, щоби винний сам вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними: він може, наприклад, діяти за корисливим мотивом (з метою отримати матеріальну винагороду за свою пропагандистську діяльність, одержати державне замовлення на виробництво зброї тощо), або з метою перешкодити процесу укладення договору про дружбу та співробітництво з іншою державою, із помсти певним державним діячам.

Конституція України (ст. 18).

Договір про відмову від війни якзнаряддя національної політики ("Пакт Бріана-[Келлога") від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до Договору 6 вересня 1928 р.

Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р.

Визначення агресії. Резолюція XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН в ід 14 грудня 1974 р.

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 1).

і Стаття 437. Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни

1. Планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій,—

1072

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XX

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

2. Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

1. Об'єктом злочину є мир (про його поняття див. коментар до ст. 1).

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями у п'яти можливих формах, перші чотири із яких передбачені ч. 1, а остання — ч. 2 ст. 437: 1) планування агресивної війни чи воєнного конфлікту; 2) підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту; 3) розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту; 4) участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; 5) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Про поняття агресивна війна і воєнний конфлікт див. коментар до ст. 436. Тут слід мати на увазі два моменти: по-перше, згідно з міжнародним законодавством війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН; по-друге, визначення агресії, що дається у відповідній резолюції ООН, може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не пер'сона-лій. До агресивних воєнних дій треба відносити воєнні дії, які ведуться ініціатором воєнного конфлікту не під час агресивної війни.

Планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розв'язування (обгрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо).

Підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту — це дії, пов'язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схилення населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Під розв'язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту треба розуміти знищення останніх ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод, надання можливостей для розвитку агресії. Розв'язування війни може проявитися, скажімо, в пред'явленні ультиматуму іншій державі, різноманітних агресивно-провокаційних діях на кордоні, у фактичному початку іншого воєнного конфлікту.

Участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій.

Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій — це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави (про поняття акт агресії див. коментар до ст. 436).

3. Суб'єкт злочину загальний. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися, як правило, лише службовою особою ЗС чи інших військових формувань України або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми

Ішшпя 438         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1073

повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати агресивну війну (воєнний конфлікт), або ініціювати ведення агресивної війни чи віддати наказ про здійснення агресивних воєнних дій, — глава держави, Верховний головнокомандувач ЗС, секретар Ради національної безпеки і оборони, міністр оборони, начальник Генерального штабу ЗС тощо.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конституція України (ст. 18).

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. ст. 1,3-12).

Стаття 438. Порушення законів та звичаїв війни

1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій —

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством,—

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Надмірна жорстокість у війні, грубе нехтування її законами і звичаями викликає лише відповідну і ще більшу жорстокість другої сторони, відстрочення спроб улагодити конфлікт мирними засобами. Тому неабиякого значення під час можливої війни набуває дотримання українською стороною зазначених законів та звичаїв: це не тільки свідчить про прихильність держави до загальновизнаних принципів права, а й у випадку вступу у зовнішню війну або виникнення громадянської війни дає змогу вести її з мінімальними втратами та жертвами і завершити швидше. В сучасних умовах основне завдання збройних сил у випадку виникнення війни — утримувати конфлікт у первинних рамках, щоб не допустити його ескалації, проводити конфлікт раціонально, фахово, з дотриманням оперативних принципів, що не виходять за рамки права війни.

2. Об'єктом злочину є встановлений відповідними міжнародними актами порядок ведення війни.

3.3 об'єктивної сторони злочин характеризується переважно діями; в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності. Формами цього злочину є: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт; 3) розграбування національних цінностей на окупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.

35 Коментар кодексу.

Розділ XX

1074

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Відповідні міжнародні акти містять норми, які забороняють: убивати чи ранити ворога, який здався; застосовувати щодо цивільного населення та військовополонених тортури, мордування, образливе, принижуюче та жорстоке поводження, взяття заручників, інші акти насильства, що мають на меті тероризувати цивільне населения; піддавати військовополонених науковим чи медичним дослідженням, які не виправдовуються їх лікуванням та інтересами тощо. Усі подібні дії, вчинені щодо військовополонених або цивільного населення, мають визнаватися жорстоким поводженням. Про поняття військовополонений і цивільне населення див. коментар, відповідно, до ст. ст. 431 і 433.

Примусові роботи — це такі, під час яких цивільне населення без його добровільної згоди примушується брати участь у військових операціях, роботи, які виконуються за межами окупованої території, де знаходиться це населення, які не оплачуються чи оплачуються несправедливо, які явно не відповідають фізичним чи інтелектуальним здатностям працівників, до яких залучаються особи, що не досягли 18-річного віку, а так само роботи, пов'язані з мобілізацією працівників в організацію, що носить військовий чи напіввійськовий характер. Проте, примусове направлення цивільних осіб, які досягли 18-річного віку, для виконання робіт, необхідних для потреб окупаційної армії (наприклад, робіт по спорудженню оборонних рубежів противника), або робіт, пов'язаних з комунальними підприємствами, харчуванням, житлом, одягом, транспортом і здоров'ям населення зайнятої місцевості, не може потягти відповідальність за ст. 438, оскільки такі дії прямо дозволяються Конвенцією про захист цивільних осіб під час війни. До примусових не належать також роботи, виконання яких звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного відповідно до встановленої законом процедури, а також інші роботи, перелічені у ст. 4 Європейської конвенції з прав людини.

Міжнародні акти прямо забороняють захоплювати власність ворога, крім випадків воєнної необхідності, віддавати на пограбування міста і місцевості, розграбувати громадську чи приватну власність. Під розграбуванням національних цінностей на окупованій території слід розуміти примусове вилучення таких цінностей із музеїв, інших приміщень та сховищ, із житла чи іншого володіння фізичних осіб та вивезення їх за межі окупованої території з метою обернення у власність іншої держави або окремих осіб. До національних цінностей як предмета цієї форми злочину належить будь-яка власність, що є загальнонаціональною, державною або власністю окремих юридичних та фізичних осіб, і щодо якої державою встановлено особливий охоронний режим, у т.ч. культурні цінності (пам'ятники архітектури, мистецтва, історії тощо). Окупованою є територія держави, зайнята збройними силами ворожої держави.

Міжнародні акти забороняють застосування певних видів зброї, методів ведення війни, обмежують об'єкти військових дій. Застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, означає: а) застосування під час фйни та збройних конфліктів окремих видів зброї: деяких видів наземних і підводних мін, куль і розривних снарядів, мін-пасток, запалювальної та лазерної зброї, що

1075

Стаття 438

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

осліплює; бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів; нейтронної зброї; будь-якої зброї, що ранить осколками, які не можна виявити в. тілі за допомогою рентгенівського опромінення; задушливих, отруйних та інших газів і рідин; б) використання як зброї штучно викликаних явищ природи (землетрусів, цунамі тощо); в) використання присутності чи пересування цивільного населення для захисту певних пунктів чи районів від військових дій, або використання голоду серед цивільного населення; оголошення про те, що нікому не буде дано пощади; г) бомбардування незахищених міст, сіл, осель і б.уддвель, Інших споруджень і засобів транспорту, що використовуються виключно цивільним населенням; бомбардування госпіталів та інших місць та будівель, де зібрані хворі і поранені, якщо ці місця та будівлі позначені помітними знаками та не служать одночасно військовим потребам; затоплення торговельних суден, які не відмовляються зупинитися та не вчинюють опору при огляді та обшуку; д) піддавання нападу гребель та дамб, нафтопромислів та супертанкерів, атомних електростанцій та інших об'єктів, що містять небезпечні сили, об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення (запасів продуктів харчування, посівів, споруджень для постачання питної води тощо) і т. ін.

До інших порушень законів та звичаїв війни можна віднести примушування підданих ворога брати участь у військових діях, спрямованих проти їх країн; порушення недоторканності парламентерів; порушення договору про перемир'я; взяття в полон представників санітарного складу, священнослужителів та деяких інших категорій осіб, які користуються спеціальним захистом; незаконне користування парламентськими чи національними прапорами, йій-ськовими відзнаками і форменим одягом ворога, знищення культурних цінностей та споруд, головним призначенням яких є збереження цих цінностей (музеї, бібліотеки, архіви) тощо. Проте, такий вид порушення законів і звичаїв війни, як застосування забороненої зброї масового знищення, кваліфікується за ст. 439, а в разі, якщо воно поєднане з умисним вбивством, — за ч. 2 ст. 438 і ч. 2 ст. 439.

Вказані закони та звичаї війни повинні бути передбачені міжнародними договорами, що мають юридичну силу для України, тобто чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За ст. 43& не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі.

4. Суб'єкт злочину в перших п'яти його формах загальний. В Окремих випадках ним не може бути військовослужбовець. Напри-Клад, такі вчинені військовослужбовцем порушення законів та звичаїв війни, як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов'язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хворих і поранених, тягнуть відповідальність за ст. ст. 432, 433 і 434.

Суб'єкт злочину в його шостій формі спеціальний: ним є служ-бова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а «5*

Розділ XX

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1076

й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що провідну роль під час війни чи збройного конфлікту відіграють саме представники військового командування. Це пояснюється централізацією керівництва, єдиноначальністю та військовою дисципліною, а в Україні, крім того, і розширенням в умовах воєнного стану повноважень військового командування, якому за рішенням Верховної Ради України можуть передаватися функції органів державного управління у сфері оборони.

У разі віддання військовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 424, а якщо такі дії були поєднані з умисним вбивством — додатково за ч. 2 ст. 438.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

6. Кваліфікованим видом злочину є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438, якщо вони поєднані з умисним убивством хоча б однієї людини. Про поняття вбивство див. ст. 115 та коментар до неї.

Сонхт'Петербурзька декларація про заборону застосування на війні деяких розривних снарядів вагою менше 400 грамів від 29 листопада 1868 р.

Гаазька декларація щодо заборони застосування куль, що легко сплющуються і розвертаються у тілі людини, від 29 липня ^599 р.

Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни від ІВжовтня 1907р.

Гаазька конвенція про початок воєнних дій від 18 жовтня 1907 р.

Гаазька конвенція про статус суден торговельного флоту супротивника на початку воєнних дій від 18 жовтня 1907 р.

Гаазька конвенція про перетворення суден торговельного флоту на військові кораблі від 18 жовтня 1907 р.

Гаазька конвенція про бомбардування морськими силами під час війни від 18жовтня 1907р.

Гаазька конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні від 18 жовтня 1907 р.

Гаазька конвенція про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку війни на суходолі від 18 жовтня 1907р.

Гаазька конвенція про права і обов'язки нейтральних держав у випадку морської війни від 18 жовтня 1907 р.

Гаазька конвенція про встановлення підводних мін, що автоматично вибухають від доторку, від 18 жовтня 1907 р.

Декларація про заборону метання снарядів і вибухових речовин із повітряних куль від 18 жовтня 1907 р.

Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.

Гаванська конвенція про морський нейтралітет від 20лютого 1928 р.

Угода про захист культурних, наукових закладів та історичних пам'яток ("Пакт Реріха") від 15 квітня 1935 р.

Протокол про правила підводної війни, що передбачені частиною IVЛондонської угоди, від 22 квітня 1930 р., від 6 листопада 1936р.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.

Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.

Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли аварію на кораблі, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.

Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17квітня 1954р. (ст. 51)

Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997р. (ст. 4)

1077

Стаття 439

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку озброєного конфлікту від 14 травня 1954 р. Ратифікована УРСР 9 січня 1956 р.

Другий додатковий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку озброєного конфлікту від 26 березня 1999 р.

Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р. Ратифікована СРСР 16 травня 1978 р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977р. Ратифікований Україною 18 березня 1989р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II) від 10 червня 1977р. Ратифікований Україною 18 березня 1989р.

Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що мають можливість •наносит и надмірні ушкодження чи мають невиборчудію від 10 жовтня 1980 р. з чотирма протоколами (Протокол І про осколки, які не піддаються виявленню, Протокол II про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, Протокол III про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї, Протокол IV Про лазерну зброю, що осліплює). Протокол II прийнятий Законом України від 21 вересня 1999р.

Настанова Сан-Ремо по міжнародному праву, що застосовується до збройних конфліктів на морі від ЗО червня 1994 р.

Конвенція про заборону застосування, складування, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знищення ("Оттавська конвенція") від 3—4 грудня 1997р.

Стаття 439. Застосування зброї масового знищення

1. Застосування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,—

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Особливість суспільної небезпеки цього злочину полягає у тому, що його вчинення завдає шкоди не тільки природному середовищу,'життю і здоров'ю людей, а й негативно впливає на генетичну програму людини, інших живих істот. Об'єктом злочину є безпека •людства (про її поняття див. коментар до ст. 1).

2. Предметом злочину є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР (див. коментар до ст. 3).

До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів.

Про поняття хімічна зброя, ядерна зброя див. коментар до ст. 333. Хімічні засоби боротьби із заворушеннями за змістом Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення не є хімічною зброєю, і відповідальність за їх застосування за ст. 439 настати не може.

Бактеріологічна (біологічна) зброя — це зброя, дія якої побудована на використанні хвороботворних властивостей бойових біологічних засобів, зокрема: а) збудники захворювань (патогени), небезпечні для людини, — віруси (збудники різних видів гарячки, єн-

Розділ XX

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1078

цефаліту, віспи, тифу, бруцельозу, холери, дизентерії, сапу, чуми, туляремії, орнітозу, ботулізму, газової гангрени, правцю тощо) і токсини (газової гангрени, стафілококу, дизентерійний, холерний і правцевий токсин тощо); б) пагогени, небезпечні для тварин, — віруси (збудники чуми свиней,' грипу птахів, ящуру, віспи кіз та овець, сказу, хвороби Ньюкасла, чуми дрібних жуйних та чуми великої рогатої худоби тощо) і бактерії (збудник плевропневмонії рогатої худоби); в) патогени, небезпечні для рослин, — віруси (збудник кущистості верхівки бананів), бактерії (збудники опіку цукрової тростини, опіку рису, раку цитрусових, збудник хвороби Пірса винограду), мікроскопічні гри5и (збудники антракнозу кави, гель-мінтоспоріозу рису, стеблової га жовтої іржі пшениці, пірікуляріо-зу рису, інфекційного всихання цитрусових, моніліозу какао) тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміється використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї. За змістом міжнародних договорів, не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів: а) у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях; б) у цілях, безпосередньо пов'язаних із захистом від хімічної зброї; в) у воєнних цілях, які не пов'язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни; г) у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу з заворушеннями у країні; застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї — застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях; так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях.

Випробування зброї масового знищення кваліфікується- за ст. 440 як її виробництво.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Його суб'єктивна сторона характеризується умислом.

6. Кваліфікованим видом злочину (ч. 2 ст. 439) є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей. Таке діяння є проявом біоциду — застосування атомної, водневої, нейтронної, хімічної та іншої зброї масового знищення з метою незворотного зруйнування оточуючого природного середовища. Про поняття загибель людей див. коментар до ст. 110.

Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. Україна приєдналась до Договору 16 листопада 1994р.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. Ратифікована Україною Ібжовтня 1998р.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17вересня 1992р.

Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. (ст. ст. 6, 7).

Закон України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р-(ст. ст. 7,10,12,17).

Опшшпя 440         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1079

Стаття 440. Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення

Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Об'єктом злочину є порядок поводження зі зброєю масового знищення, який забезпечує безпеку людства і міжнародний правопорядок.

2. Предмет його — зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР. Про поняття і види такої зброї див. коментар до ст. 439.

Фактично, якщо виходити із змісту відповідних міжнародних договорів, цією статтею передбачено відповідальність тільки за: 1) розроблення та виробництво ядерної, хімічної і біологічної (бактеріологічної) зброї; 2) придбання, збут і транспортування ядерної зброї; 3) зберігання, але тільки на дні морів і океанів та в його надрах, будь-яких видів зброї масового знищення!

3. З об'єктивної сторони злочин може мати прояв у суспільне небезпечних діях або бездіяльності. Формами його можуть бути такі стосовно відповідних видів зброї: 1) розроблення — всі стадії робіт до початку серійного виробництва (прикладні дослідження, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, проектування тощо); 2) виробництво — всі стадії створення (будівництво, виготовлення, випробування тощо); 3) придбання; 4) зберігання — розміщення предметів у певному місці; 5) збут; 6) транспортування — перевезення предметів із одного місця в інше транспортними засобами. Про поняття придбання, збут див. коментар до ст. 198.

4. Суб'єкт злочину — загальний.

5. Суб'єктивна сторона характеризується умислом.

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою від 5 серпня 1963 р. Ратифікований СРСР 25 вересня 1963 р.

Договір про не розповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. Україна приєдналась до Договору 16 листопада 1994 р.

Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення від 11 лютого 1971 р. Ратифікований СРСР 28 червня 1971 р.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) І токсинної зброї та про її знищення від № квітня 1972 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. Ратифікована Україною

16 жовтня 1998 р.

Конвенція про ядерну безпеку від 20 вересня 1994 р. Ратифікована Україною

17 грудня 1997р.

Угода між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про засто-рування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї від 2Т вересня 1995р. Ратифікована Україною 17 грудня 1997р.

,    Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань від 27 вересня 1996 р. Ратифікований Україною 16 листопада 2000 р.

особлива частина

РбздЦл-ХХ

1080

Стаття 441. Екоцид

Масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.—

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. У міжнародному праві під екоцидом, звичайно розуміється використання геофізичних, метеорологічних та інших засобів з метою зміни динаміки, складу чи структури Землі, включаючи її біосферу, літосферу, гідросферу та атмосферу, а також космічного простору, що може потягнути або потягло масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів або інші тяжкі наслідки.

Відповідно до взятих на себе міжнародних зобов'язань Україна не повинна застосовувати військові чи інші ворожі засоби впливу на природне середовище, які мають широкі, довгострокові чи серйозні наслідки як засоби зруйнування, заподіяння шкоди будь-якій іншій державі (за принципом взаємності).

2. Об'єкт цього міжнародного злочину — безпека природи як середовища проживання людини.

3. Його предметом є рослинний світ, тваринний світ, атмосфера, водні ресурси (зміст відповідних понять див. у коментарі до ст. ст. 238, 241, 242, 248, 250), а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.

4. З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: 1) масове знищення рослинного або тваринного світу; 2) отруєння атмосфери або водних ресурсів; 3) вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Склад цього злочину у перших двох його формах сформульований як матеріальний, і злочин є закінченим з моменту настання Іу-спільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення екологічної катастрофи, конкретними різновидами якої є масове знищення рослинного або тваринного світу і отруєння атмосфери або водних ресурсів. Склад злочину у третій формі сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.

Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу у ст. 441 слід розуміти повне знищення флори та/або фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та/або тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів — поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. Про поняття масове знищення, отруєння див. також коментар до ст. ст. 113, 249.

£хололчна катастрофа означає надзвичайні, трагічні, тобто такі, що створюють гостру аномалію, наслідки для природного середовища (наприклад, надзвичайно великі за площами поширення лісові пожежі, катастрофічне затоплення місцевості, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, що обмежує або виключає мож-

І081

Стаття 441

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах тощо).

Спричинити такі наслідки може застосування: а) зброї масового знищення, У разі забороненого міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР, застосування певних видів вказаної зброї діяння треба кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 439 і ст. 441, а у разі, якщо вказані наслідки стали результатом застосування зброї об'ємного вибуху, нейтронної, інфразвукової, радіологічної, лазерної, променевої та інших видів зброї масового знищення — тільки за ст. 441; б) небезпечної зброї невибіркової дії, наприклад запалювальної; в) геофізичних методів — стимулювання землетрусів та вулканічної діяльності, вплив на вічну мерзлоту та льодовий шар полюсів, знищення озонового шару та інші штучні зміни динаміки, складу або структури- Землі; г) метеорологічних методів — викликання цунамі, смерчів, ураганів, лавин, селів, зсувів, інших кліматичних явищ.

Найбільш яскравим прикладом екоциду є застосування армією США під час війни у В'єтнамі в сімдесятих роках XX століття "тактики випаленої Землі" — сукупності заходів по спаленню лісів напалмом, забрудненню водоймищ і культурного шару ґрунту хімічними речовинами).

5. Суб'єкт екоциду загальний.

6. Від таких екологічних злочинів, як порушення правил екологічної безпеки (ст. 236), забруднення або псування земель (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), забруднення атмосферного повітря (ст. 241), порушення правил охорони вод (ст. 242), забруднення моря (ст. 243), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253) екоцид відрізняється, зокрема, тим, що з суб'єктивної сторони він є злочином, у якому психічне ставлення винного і до діяння, і до його наслідків характеризується прямим умислом.

Договір про Антарктиду від 1 грудня 1959 р. Ратифікований Україною 17 вересня 1992р. (ст. V).

Договір про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 27 січня 1967 р. (ст. ст. 2—4). Ратифікований СРСР18 травня 1967 р.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988р.

Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище від 10 грудня 1976 р. Ратифікована СРСР 16 травня 1978 р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від Ю червня 1977р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р. (ч. 3ст. 35, ст. ст. 54—56).

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі від 19 вересня 1979р. Ратифікована Україною 29 жовтня 1996р.

Конвенція пуо заборону й обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що спричиняють надзвичайні пошкодження або діють невибірково, від 10 жовтня 1980 р.

Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 5 червня 1992 р. Ратифікована Україною 29 листопада 1994р.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату від 11 червня 1992 р. Ратифікована Україною 29 жовтня 1996р.

Віденська конвенція про охорону озонового шару від 22 березня 1985 р. Прийнята постановою Ради Міністрів УРСР від 20 травня 1986 р.

Розділ XX

1082

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 442. Геноцид

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу,—

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження, або розповсюдження таких матеріалів,—

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

1. Конституція України гарантує, що всі люди є рівні у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження.

2. Об'єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб — як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд — обмеження прав громадян за расовою ознакою.

Національна група (нація) — це така, що історично склалася стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмітні особливості побуту, культури І духовності.

Етнічна група (етнос) — така, що історична склалася стійка соціальна група людей, для якої характерні єдність культури і духовності, особливості побуту, звичаїв (плем'я, народність, народ). Для неї можуть не бути характерними ознаки, що є визначальними для національної групи (наприклад, євреї тривалий час не мали спільної території, не були пов'язані між собою економічно, багато із них не володіли своєю мовою).

Расова група (раса) — така, що історично склалася група людства, об'єднана спільністю фізичних ознак, що наслідуються (колір шкіри, волосся та очей, форма черепа, зріст тощо), обумовлених спільністю походження і початкового розселення.

Релігійна (конфесійна) група — група людей, для якої спільною є сукупність духовних уявлень про надприродні сили та істоти, яким ця група поклоняється.

Вчинення діянь, ззовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в Україні у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві

1083

Стаття 442

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

і тому не повинна знаходитися під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, "Біле братство" або "Аум синрике"), не створює злочину, передбаченого ст. 442.

4. З об'єктивної сторони злочин проявляється в суспільне небезпечних діях або бездіяльності. Формами його є: 1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу; 6) публічні заклики до вчинення перелічених дій; 7) виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій; 8) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій. Перші п'ять форм передбачені ч. 1, а останні три — ч. 2 ст. 442.

Про поняття позбавлення життя і заподіяная тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. ст. 115 і 121.

Створення для певної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення передбачає, наприклад, економічну блокаду групи та позбавлення її реальної можливості забезпечувати для себе достатнє харчування і медичне забезпечення, заборону існування групи за межами невеликої території резервації чи гетто, експропріація землі, що належить групі або її членам, примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання, насильницьке переселення (депортацію) в місцевість, несприятливу для проживання людей взагалі або для представників даної групи зокрема, штучне створення складних екологічних умов, поширення епідемій тощо. Найбільш яскравими проявами геноциду у цій формі в історії України були масова депортація населення у віддалені регіони СРСР у 1929-1931 рр. і голодомор 1932-1933 рр. (зокрема, внаслідок цих діянь кількість українців, що проживали в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XX століття, до нашого часу зросла приблизно на 9%, в той час як кількість поляків на території Польщі за такий самий термін — майже на 250%).

Скорочення дітонародження чи запобігання йому може відбуватися шляхом застосування методів генної інженерії, примусової кастрації і стерилізації, насильницької контрацепції, примушування жінок до вчинення аборту, незаконного позбавлення волі чоловіків групи або створення умов для окремого проживання чоловіків та жінок, заборони шлюбів між членами однієї расової, етнічної чи національної групи тощо. Способом запобігання дітонародженню є і кастрація, яка водночас розглядається як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу передбачає передачу їх із однієї національної в іншу національну, із однієї етнічної в іншу етнічну, із однієї расової в іншу расову, із однієї релігійної в іншу релігійну групу. Метою цієї передачі звичайно є стирання із пам'яті дитини інформації, що ідентифікує її у власному уявленні як члена певної групи з наступним біологічним розчиненням її нащадків серед представників іншої групи.

Про поняття публічні заклики, виготовлення матеріалів, розповсюдження матеріалів див. коментар, відповідно, до ст. ст. 109 і 295.

Рорділ XX*

1084

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Прояви етноциду — національно-культурного (духовного) геноциду — пропаганда расової, національної, етнічної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження культурних цінностей якої-небудь групи, організоване асимілювання національних меншин, спрямований на поступове зменшення корінного населення, діяння1 спрямовані на знищення мови, національної самосвідомості та інші подібні діяння кваліфікуються за ст. 161 як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

5 Суб'єкт злочину загальний. Для складу злочину не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом. Так само не має значення, чи належать суб'єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Спеціальною ознакою геноциду у перших його п'яти формах є мета — повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. Тому дискримінаційні дії, що позбавляють громадян певної групи можливості повністю використовувати свої права і свободи — право на свободу пересування, на підприємницьку діяльність, на судовий захист, на охорону здоров'я, на освіту, на користування і навчання рідною мовою, на розвиток національних культурних традицій, на створення культурних і навчальних закладів національних меншин, на участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо, — але не спрямовані на знищення цієї групи, кваліфікуються за ст. 161. Метою виготовлення матеріалів із закликами до геноциду є їх розповсюдження. Для таких форм злочину, як публічні заклики до геноциду і розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду, мета не є обов'язковою ознакою складу.

7. Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Конституція України (ст. ст. 1} і 24).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. Підписана УРСР 29 серпня 1956 р.

Конвенція про запобігання злочинові геноцид та покарання за нього від 9грудня 1948 р. Ратифікована УРСР 22липня 1954 р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством, від 21 березня 1949 р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958р.

Конвенція про ліквідацію усїх форм расовоі дискримінації від 7 березня 1966 р. Ратифікована УРСР 21 січня 1969 р.

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована УРСР 25 березня 1969р. (ст. 1)

Конвенція про запобігання злочину апартеїд і покарання за нього від ЗО листопада 1973 р. Ратифікована УРСР 15жовтня 1975 р.

Принципи міжнародного співробітництва стосовно знаходження, арешту, видачі і покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства від З грудня 1973р.

' Дехлорація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання, від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР від 26 січня 1987р.

1085

Стаття 443

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 28 листопада 1987 р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Принципи ефективного попередження та розслідування незаконних, свавільних і сумарних страт від 24 травня 1989 р.

Віденська декларація Ради Європи від 9 жовтня 1993 р.

Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 18 квітня 1995р.

Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень — -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами, безпека держави у політичній сфері, а обов'язковим додатковим об'єктом — життя людини.

2. Потерпілим від злочину може бути представник іноземної дер-'жави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Згідно з Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, до осіб, які мають міжнародний захист, належать: 1) глава держави, у т.ч. кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави відповідно до конституції відповідної держави, глава уряду, міністр закордонних справ, які знаходяться в іноземній державі, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують; 2) будь-який представник або посадова особа іншої держави, будь-яка посадова особа чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який під час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення або його транспортних засобів було вчинено злочин та в місці вчинення такого злочину має право відповідно до міжнародного законодавства на спеціальний захист від будь-якого посягання на його особистість, волю і гідність, а так само члени його сім'ї, що проживають разом з ним.

До представників іноземної держави в контексті ст. 443 слід, зокрема, відносити глав дипломатичних представництв (послів, посланників, нунціїв, акредитованих при Президентові України, або повірених у справах, акредитованих при Міністрові закордонних справ України), глав консульських установ, прийнятих як таких Урядом України в особі Міністерству закордонних справ України (генеральних консулів, консулів, віце-консулів і консульських агентів), глав іноземних держав, глав парламентів та урядів, осіб, включених до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх членів, та які знаходяться на території України для участі у міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями.

Представником іноземної держави може бути, наприклад, і член сім'ї глави іноземної держави, який самостійно прибув в Україну,

1086

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XX

якщо він уповноважений від імені своєї держави посприяти розвиткові культурних зв'язків, передати гуманітарну допомогу тощо.

Представником іноземної держави треба визнавати і її главу, який прямує транзитом через територію України або знаходиться на ЇЇ території навіть з неофіційним візитом, оскільки, по-перше, глава іноземної держави, якщо він є легітимним, постійно уповноважений діяти від її імені та виражати її інтереси, і, по-друге, сам факт такого транзитного проїзду чи неофіційного візиту, як правило, має політичне забарвлення і відображає певні інтереси відповідної держави.

Міжнародній практиці відомі випадки, коли посягання на життя осіб, які знаходились на території Іншої держави не з офіційними візитами, а як приватні особи, спричиняло значні міжнародні ускладнення. Проте, поширення статусу представника іноземної держави на всіх іноземних громадян, у т.ч. на радників, військових аташе, інших членів персоналу дипломатичних представництв, усіх працівників консульських установ, торговельних представництв тощо є помилковим.

Оскільки у диспозиції ст. 443 не уточнюється, чи йдеться про представника тільки тієї іноземної держави, з якою Україна підтримує дипломатичні зв'язки та яка гарантує взаємність, треба розуміти, що потерпілим у злочині, передбаченому цією статтею, може бути відповідний представник будь-якої іноземної держави. "Принцип взаємності" в даному випадку не діє. Проте, до представника іноземної держави за змістом ст. 443 треба відносити тільки представника держави, яка визнана Україною як суверенна. Іноземною державою не є, скажімо, окремий суб'єкт федерації чи конфедерації — автономна республіка, штат, земля у складі іншої держави.

До їншшг осіб, які мають міжнародний захист, можна віднести представників таких міжнародних організацій, як ООН, РЄ, Організація Економічного Співробітництва та Розвитку, Організація Чорноморського Економічного Співробітництва та ін.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в суспільне небезпечних діях або бездіяльності і може виражатися у двох формах:' 1) вбивство особи, яка має міжнародний захист; 2) замах на вбивство такої особи.

Злочин у першій формі є закінченим з моменту настання смерті особи, яка має міжнародний захист, у другій — з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю може бути не заподіяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю особи, яка має міжнародний захист, яке за-відомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується за відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Погроза вбивством особі, яка має міжнародний захист, має кваліфікуватися за ст. 129.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальною метою. При цьому злочин може бути вчинений з альтернативною метою: а) здійснити вплив на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист; б) здійснити вплив на діяльність держави чи організації, яку вказа-

Стаття 444        ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1087

на особа представляє; в) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення України з іншими суверенними державами (такі, як розірвання дипломатичних чи консульських стосунків, зрив міждержавних переговорів, розірвання міжнародних угод, припинення надання фінансової чи іншої допомоги Україні, виникнення військового конфлікту тощо).

Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953 р.

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції'23 березня 1989р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969р. Україна приєдналась до Конвенції 14 липня 1993 р. (ст. ст. 29, ЗО).

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, утому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997р. Ратифікована Україною 7 липня 1999р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від ЗО квітня 1999р. Ратифікований Украіноюбли-пня 2000 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. 28).

Стаття 444. Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист

1. Напад на службові або житлові приміщення осіб, що мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Погроза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті,—

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами та міжнародними організаціями, а обов'язковим додатковим об'єктом — альтернативно — нормальна діяльність певних установ, або власність, або життя, здоров'я, воля, честь та гідність людини.

2. Про поняття осіб, які мають міжнародний захист, див. коментар до ст. 443.

3. З об'єктивної сторони злочин передбачає вчинення суспільно небезпечних дій. Формами його є: 1) напад на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист; 2) викрадення такої особи; 3) позбавлення її волі; 4) погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист,

Розділ XX

1088

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

викрадення такої особи або позбавлення її волі. Перші три форми злочину передбачені ч. 1, четверга — ч. 2 ст. 444.

Предметом злочину у його першій формі є тільки службові та житлові приміщення вказаних осіб, але не є ним їхні транспортні засоби.

Під нападом тут треба розуміти дії, пов'язані із несподіваною агресією, застосуванням насильства над особою, що має міжнародний захист, або зі створенням реальної загрози його застосування, а також будь-які інші подібні дії, що посягають на громадську безпеку, власність, нормальне функціонування міжнародних установ та заподіюють матеріальну чи іншу шкоду. Про поняття позбавлення волі, викрадення людини див. коментар до ст. 146.

Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист, повністю охоплюється ч. 1 ст. 444. Проте, якщо ці дії щодо вказаної особи вчинені організованою групою або спричинили тяжкі наслідки, вони повинні додатково кваліфікуватися за ч. З ст. 146. Якщо наслідком нападу було знищення майна, яке знаходиться у службових або житлоаих приміщеннях осіб, що мають міжнародний захист, ці дії додатково кваліфікуються за ч. 2 ст. 194 у разі, коли вони були вчинені загальнонебезпечним способом, або заподіяли майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальною метою: а) здійснити вплив на характер діяльності потерпілих; б) здійснити вплив на діяльність держав чи організацій, які вони представляють; б) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення (про зміст такого ускладнення див. коментар до ст. 443).

Напад, здійснений з метою заволодіння майном, що знаходиться у службовому чи житловому приміщенні осіб, які мають міжнародний захист, може бути кваліфіковано за ст. 187.

Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції20листопада 1953р. *

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6 листопада 1952 р. Україна приєдналась до Протоколу 1 жовтня 1996 р.

Віденська конвенція "Про дипломатичні зносини" від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція "Про консульські зносини" від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції'23 березня 1989 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєдналась до Конвенції 14липня 1993р. (ст. ст. 29, ЗО)

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, утому числі дипломатачних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975 р.

Угода про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного зв'язку "Интерспутник" від 20 вересня 1976 р. Ратифікована СРСР 14 грудня 1976р.

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. СРСР приєднався до Конвенції 8 травня 1987р.

Конвенція про охорону персоналу Організації Об'єднаних Націй та пов'язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р. Ратифікована Україною блипня 1995р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997р. Ратифікована Україною 7 липня 1999р.

1089

Стаття 445

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від ЗО квітня 1999р. Ратифікований Україною бли-пня 2000р.

Стаття 445. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є порядок використання і захисту символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями у формі незаконного використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Від злочину, передбаченого ст. 435, цей злочин відрізняється за ознаками місця (у ст. 445 незаконне носіння відповідної символіки стосується не лише району воєнних дій), часу (за ст. 435 карається лише таке зловживання відповідними прапорами, знаками та пофарбуванням, яке здійснюється в умовах воєнного стану) та суб'єкта (у ст. 445 ним є не військовослужбовець, а інша осудна особа, що досягла 16-річного віку).

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, вчинене в умовах воєнного стану чи під час збройного конфлікту не військовослужбовцем, кваліфікується за ст. 438 як порушення законів та звичаїв війни. Відтак, слова "крім випадків, передбачених цим Кодексом", означають, що діяння може бути кваліфіковане за ст. 445 лише у разі, якщо воно вчинене цивільною особою не в умовах воєнного стану і не під час збройного конфлікту.

3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

н Закон України "Про символіку Червоного Хреста і Червоною Півмісяця в Україні" від 8 липня 1999р.

Стаття 446. Піратство

1. Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна,—

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

1. Надзвичайна небезпека піратських дій обумовила той факт, що пірати ще за римським правом вважалися ворогами людського роду (П05ІЇ5 питапіз депегіз), а піратство — ще до прийняття Же-

Розділ XX

1090

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

невської конвенції про відкрите море — злочином за міжнародним звичаєвим правом. Морський розбій у всі часи дезорганізовував торгівлю та інші економічні зв'язки між державами, від рук піратів загинула або постраждала іншим чином значна кількість людей.

2. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека міжнародного судноплавства, а його додатковим обов'язковим об'єктом можуть бути — альтернативно — власність або життя, здоров'я, воля і гідність особи.

3. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна. Під таким судном, яке в ситуації його захоплення виступає предметом злочину, треба розуміти морський чи річковий транспортний засіб будь-якого типу, не закріплений постійно на морському (річковому) дні, включаючи судна з динамічним принципом підтримання, підводні апарати та інші плавучі засоби. Це не обов'язково має бути судно торговельного флоту, а й судно спеціальної державної служби (митної, санітарної тощо), або плавуча споруда, що використовується для морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей, захисту моря від забруднення, буксирування, здійснення гідротехнічних робіт, для наукових, навчальних, спортивних чи інших цілей, не пов'язаних безпосередньо з перевезенням пасажирів і вантажів, у т.ч. маломірне судно аматорської конструкції (катер, човен, яхта). Не виключається, що потерпілими від піратства можуть бути члени екіпажу або пасажири військового корабля. Про поняття морське судно та річкове судно див. також коментар до ст. ст. 278, 284, 285, 339.

Вчинення дій, які за міжнародним правом кваліфікуються як піратські, стосовно осіб, які перебувають на стаціонарних платформах, розташованих на континентальному шельфі, кваліфікується як диверсія, тероризм або відповідний злочин проти власності чи проти життя та здоров'я особи. Так зване "повітряне піратство" може бути кваліфіковане за ст. 278 як захоплення повітряного судна.

4. З об'єктивної сторони піратство полягає у використанні озброєного чи неозброєного судна для: 1) захоплення іншого морського чи річкового судна; 2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; 3) пограбування екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; 4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Про поняття захоплення, насильство, пограбування (останнє є синонімом до поняття "грабіж") див. коментар, відповідно, до ст. ст. 278, 152 і 157, 186. Судно може бути захоплене для його наступного використання як піратського, для транспортування вантажу тощо, або лише для полегшення вчинення дій, пов'язаних із застосуванням насильства щодо екіпажу чи пасажирів, для пограбування останніх чи вчинення щодо них інших ворожих дій.

До інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів морського чи річкового судна можна віднести такі, як обстріл, підпалювання, затоплення, садіння на мілину, руйнування судна іншим чином, знищення або пошкодження морського навігаційного обладнання чи вантажу, встановлення на судні пристроїв або речовин, які можуть знищити це судно, завдати йому чи вантажу збитків або ство-

1091

(Знаття 446

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

рити загрозу безпеці плавання цього судна, незаконне позбавлення волі членів екіпажу та пасажирів, взяття їх як заложників або залучення їх до примусових робіт, здійснення контролю над судном шляхом залякування, створення загрози безпечному плаванню шляхом повідомлення завідомо брехливих відомостей тощо.

Обов'язковою ознакою піратства є місце його вчинення. Піратство може бути вчинене лише у відкритому морі або в іншому місці за межами територіальної юрисдикції будь-якої держави (певні річкові судна також можуть вийти у відкрите море). У даному випадку не має правового значення той факт, що територія судна, яке знаходиться у відкритому морі, йе-]ге прирівнюється до території держави.

Дії ж, передбачені ст. 446, вчинені, наприклад, з морського судна із спрямуванням на острів, або у внутрішніх водах, або в територіальному морі мають кваліфікуватися як відповідний злочин проти власності або злочин проти життя та здоров'я особи тощо.

Згідно з Конвенцією з морського права судно є піратським, якщо особи, які мають над ним владу, проявили намір вчинити будь-яку з дій, визначених у Конвенції як піратські. Це стосується також судна, яким користувались для вчинення таких дій доти, доки воно залишається під владою осіб, винних у цих діях. Проте, сам факт плавання у відкритому морі без прапора або з піратським прапором ще не дає підстав для визнання судна піратським. Взагалі піратство є закінченим злочином з моменту початку здійснення нападу на морське чи річкове судно, коли створюється небезпека для морського судноплавства.

Ніщо у відповідних міжнародних конвенціях щодо піратства не торкається імунітету воєнних кораблів та інших державних суден (наприклад, суден митної, санітарної, інших служб), які експлуатуються в некомерційних цілях. Тому якщо для вчинення перелічених вище дій стосовно морського чи річкового судна держави використано військове судно, що належить військово-морському флоту іншої держави, дії винних мають кваліфікуватися як розв'язування та ведення воєнного конфлікту (ст. 437), як порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), або як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), та/або відповідний злочин проти власності та проти життя і здоров'я особи тощо. Проте, до дій, що вчиняються приватновласницьким судном, прирівнюються піратські дії, що вчиняються екіпажем військового корабля (іншого державного судна), який підняв заколот і встановив контроль над цим кораблем (судном), або екіпажем військового корабля (іншого судна), який складається із осіб, що підтримують невизнаний уряд.

Захоплення морського чи річкового судна з подальшим застосуванням насильства щодо його екіпажу чи пасажирів, їх пограбування тощо, якщо такі дії вчинені з використанням не морського чи річкового судна, а, скажімо, гелікоптера чи гідроплана, або якщо вони вчинені членом екіпажу чи пасажиром цього ж самого, а не іншого судна можуть бути кваліфіковані як захоплення морського чи річкового судна за ст. 278 або як напад на об'єкти, якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для ото-

1092

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XX

чення за ст. 261 та як примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків (ст. 280). Умисне бомбардування морського чи річкового судна з літака у мирний час може кваліфікуватися, наприклад, як терористичний акт (ст. 258).

Не є піратством захоплення військовими кораблями чи іншими суднами, які мають чіткі зовнішні ознаки, що дозволяють розпізнавати їх як такі, що перебувають на. урядовій службі й уповноважені для цієї мети (тобто поліцейськими, митними, прикордонними суднами, але не торговельними), у аідкритому морі чи в будь-якому іншому місці поза юрисдикцією якої б то не було держави піратського судна або судна, захопленого внаслідок піратських дій та яке знаходиться під владою піратів, з метою арешту осіб, які знаходяться на цьому судні, і відібрання майна, що на ньому знаходиться.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа зі складу екіпажу (капітан, інші особи командного складу і суднової команди) чи пасажир будь-якого приватновласницького або прирівняного до нього морського чи річкового судна, у т.ч. катера або човна.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також спеціальною метою — одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди. Під' матеріальною винагородою слід розуміти плату, яку отримує пірат за участь у піратських діях, у т.ч. у вигляді трофеїв, а під іншою особистою вигодою — вигоду матеріального характеру, що не є грошовою чи іншою матеріальною винагородою (наприклад, одержання права на судно чи яке— небудь інше майно). Мотив піратства корисливий. Тому використання морського судна, наприклад, для захоплення іншого судна з політичною метою має кваліфікуватися за ст. 278. Від піратства слід також відрізняти корсарство — партизанську діяльність на морі під час війни, яка за певних обставин може бути кваліфікована за ст. 438.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, а також спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків. Про поняття повторність і загибель людей див. коментар, відповідно, до ст. ст. 32 і 110. До іншій: тяжких наслідків можуть бути віднесені спричинення потерпілому тяжких тілесних пошкоджень, значної матеріальної шкоди або затоплення чи знищення судна тощо.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р. (ст. ст. 14-23).

Конвенція ООН з морського права від Югрудня 1982р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (ст. ст. 100-107, ПО).

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, від 10 березня 1988 р. Ратифікована Україною 17 грудня 1993р.

Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, від 10 березня 1988р. Ратифікований Україною 17грудня 1993р.

Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р.

Постанова КМ від 16 травня 1992 р. № 250 "Про заходи по забезпеченню безпеки мореплавства".

1093

Стаття 447

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 447. Найманствр

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Об'єктом його є мир, міжнародний правопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об'єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах, перші п'ять з яких передбачені ч. 1, а остання — ч. 2 ст. 447: 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріальне забезпечення найманців; 4) навчання найманців; 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях; 6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань тощо.

Фінансування — це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців — це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій {військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заложників, вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Розділ XX

1094

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і ст. ст. 109 або ПО.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає Індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця по виконанню бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення суперечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи не міжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції по охороні розміщених там космічних, ядерних та інших об'єктів, як і взагалі проходження військової служби у збройних силах іноземних держав не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перерахованих вище дій.

3. Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах — загальний.

У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами України іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, вони не підлягають відповідальності за ст. 447, якщо інше не буде прямо передбачено міжнародними договорами України. Адже найманство не є особливо тяжким злочином (див. ст. ст. 8 і 12).

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця) чітко перераховані у законодавстві.

Найманець — це особа, для якої характерна сукупність таких ознак. Вона: а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті; б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях; в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, котрі входять до особового складу збройних сил даної сторони; г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті; д) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; е) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, що входить до складу її збройних сил (наприклад, як військовий радник). Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за

1095

Стаття 447

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

кордоном для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що знаходяться у конфлікті; отримує матеріальну винагороду у значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.

Найманця треба відрізняти від комбатанта — учасника збройного конфлікту на законних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони за призовом, контрактом, а також добровільно, має відповідні документи, особистий номер і військову форму. Проте, комбатант може не бути громадянином тієї держави, якій належать збройні сили (наприклад, до складу збройних сил Франції входить Іноземний легіон, більшість солдат-контрактників якого є громадянами інших держав). Крім того, комбатантами є також партизани, які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють із ідейних чи моральних міркувань.

Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у т.ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх найманцями може порушити їх конституційне право на працю).

4. З суб'єктивної сторони злочигі характеризується прямим умислом.

Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців є злочинним лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав- або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов'язковою ознакою. Достатньо того, щоби еттний" усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території інших держав.

Спеціальною метою — отримання матеріальної винагороди — характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної ьлади у збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду (і фактично не одержує її, або одержує у розмірі, що істотно не перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового- складу збройних сил даної сторони), а керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює проти аг-)реаї, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у рядах формувань, які визнаються екстремістськими, її дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УВСВ 18 березня 1989 р. (Протокол І) (ст. 47).

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням" і-навчанням найманців. Ратифікована Україною 14 липня 1993 р. (Не є чинною, оашшки ратифікована лише сімома державами замість необхідних двадцяти двох).