Розділ XV ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. /

1. Об'єктом злочину є авторитет української держави, який підривається у разі посягання на державні символи як України, так і іноземної держави. В останньому випадку авторитет України у світі страждає тому, що представники української влади начебто не спромоглися політичними та іншими засобами попередити демонстрацію неповаги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим і до неї самої.

2. Ст. 338 містить два простих склади злочину, кожен з яких має свій предмет.

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є державні символи України — Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України — прямокутний стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється законом з урахуванням малого Державного Герба України (тризуб) та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом). Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом. Оскільки вказані закони на сьогодні не прийнято, то Державним Гербом України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб), а Державним Гімном України — відповідна музична редакція, автором якої є М. Вербицький.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

854

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338, є офіційно встановлені або підняті державний прапор і державний герб будь-якої іншої держави, незалежно від того, чи визнана вона Україною і чи підтримує Україна з нею дипломатичні відносини. До предмета цього злочину не належать: а) прапори і герби, які не є символами іноземних держав (наприклад, прапор суб'єкта федерації, або полотнище, лише схоже на прапор іноземної держави); б) прапори і герби міжнародних організацій (скажімо, прапор ООН); в) прапори і герби іноземних держав, які не були офіційно встановлені або підняті.

Офіційно встановленим або піднятим вважається прапор (герб), який піднято (встановлено) на території посольства чи консульства або у зв'язку з візитом делегації іноземної держави у місці її зустрічі тощо. Знищення чи пошкодження прапора (герба), який не був офіційно піднятий (встановлений), інша публічна наруга над ними або над прапором (гербом) міжнародної організації, якщо це було поєднано з порушенням громадського порядку і супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, можуть бути кваліфіковані за ст. 296.

3. З об'єктивної сторони злочини, передбачені ч. ч. 1 і 2 ст. 338, полягають у публічній нарузі. Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну. Наруга над державними символами тягне відповідальність за ст. 338 лише у разі, якщо вона була публічною (спрямованою на публіку). При цьому винна особа може, скажімо, розмалювати прапор як у присутності інших людей, так і без їх присутності, але з наступним винесенням такого прапора на людські очі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 338 дій.

Імітація зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав у рекламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338, але створює підстави для притягнення суб'єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Публічна наруга над державними символами, вчинена з хуліганських мотивів, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 1 або 2 ст. 338 і ст. 296.

Конституція Укроти (ст. ст. 8, 20].

Закон України "Про рекламу" від 3липня 1996 р. (ст. ст. 8, 27).

Закон України "Про Автономну Республіку Крим" від 17 березня 1995 р. (ст. 7).

Постанова ВР "Про Державний прапор України" від 28 січня 1992 р.

Постанова ВР "Про Державний герб України" від 19лютого 1992 р.

Указ Президії ВР Про державний гімн України " від 15 січня 1992 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (п. п. 7, 22).

Постанова ПВС № 3 від 28 червня 1991 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" (п. 11).

Стаття 33               ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________855

Стаття 339. Незаконне   підняття   Державного   Прапора України на річковому або морському судні

Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей прапор —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок, відповідно до якого право плавання під Державним Прапором України має лише судно, яке: а) є державною власністю- України або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, або юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, а так само яке перебуває у цих осіб-на умовах договору бербоут-чартеру; б) зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України; в) отримало свідоцтво про право плавання під Державним Прапором України. Отримання судном, придбаним за кордоном, від консула України тимчасового свідоцтва також надає право для реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України підняти на ньому Державний Прапор України, але не більше ніж протягом одного року.

Цей порядок забезпечує, зокрема, суверенні права України на її виключну (морську) економічну зону, додержання митних, санітарних та імміграційних правил, правил рибальства тощо. Умови реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України встановлюються законодавством України.

2. Предмет злочину — Держаний Прапор України. Про поняття Державший Прапор України див. коментар до ст. 338.

Річкове або морське судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло у морі, для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо), для наукових, навчальних і культурних потреб, для спорту чи інших потреб.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у піднятті Державного Прапора України без права на цей прапор.

Керування судноводіями річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку, але такими, на яких не піднято Державний Прапор України, тягне адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 116, а випуск (направлення) у плавання річкового судна без документів, що посвідчують його належність, чи маломірного судна, не зареєстрованого у встановленому порядку, але на яких не піднято Державний Прапор України, — за ч. ч. 1 або 2ст. 116-1 КАП.

4. Суб'єкт злочину загальний. Звичайно ним є капітан відповідного судна або особа, яка виконує його обов'язки.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

856

Конвенція про відкрите море від 29 кв ітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (ст. ст. 4—6).

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (ст. 94).

КТМ (ст. ст. 26-34, 203).

Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України. Затверджений постановою КМ № 1969 від 26 вересня 1997р. (п.п. 6, 28, 44, 48, 51, 56)

Положення про Регістр судноплавства України. Затверджене постановою КМ № 814 від 8 червня 1998 р. (п. 7).

Стаття 340. Незаконне   перешкоджання   організації   або

^              проведенню зборів, мітингів, походів і демон

страцій

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства,—

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Конституція України надає громадянам "право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування". Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації є формами безпосередньої демократії, які мають підтримуватися суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, якою намагається стати Україна.

2. Основним безпосереднім об'єктом ^злочину є внутрішній та міжнародний авторитет нашої держави. Його додатковим об'єктом можуть бути життя і здоров'я, воля, честь і гідність особи.

3. З об'єктивної сторони злочин проявляється у незаконному перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, і може бути вчинений: 1) службовою особою — із застосуванням насильства або без такого; 2) із застосуванням насильства — службовою або іншою особою.

Під зборами і мітингом слід розуміти організоване, мирне, масове зібрання громадян в одному місці з метою прилюдного обговорення та вираження свого ставлення до дій чи бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування; подій у соціально-політичному, економічному житті держави, суспільстві та світі в цілому; привернення уваги до вирішення нагальних соціально-політичних, економічних та інших проблем держави, суспільства, місцевої територіальної громади; прилюдного протесту проти рішень, заходів, здійснюваних державою, місцевими органами самоврядування, проти окремих подій життя держави чи світу в цілому, або навпаки — їх підтримки. Вуличний похід — це організований, тривалий мирний масовий рух громадян за певним маршрутом, а демонстрація — організоване, мирне масове проходження громадян вулицею (дорогою).

Незаконне перешкоджання організації або проведенню походів, які не належать до вуличних, а пролягають загальноукраїнським чи іншим маршрутами, пікетування (прилюдне виявлення громадяна-

Стаття 340         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________857

ми своїх соціально-політичних, економічних та інших інтересів, яке здійснюється біля адміністративних будинків законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування тощо), публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, інших мирних заходів протестного (голодування, наметове містечко тощо) або не протестного характеру (велопробіг, фестиваль тощо), вчинене службовою особою, за відповідних підстав може бути кваліфіковано за ст. 364 або 365, а вчинене іншою особою із застосуванням фізичного насильства — як відповідний злочин проти життя і здоров'я, проти волі, честі та гідності особи, проти власності тощо.

Перешкоджання означає створення перепон, недопущення організації або проведення вказаних мирних заходів. Способами його можуть бути винесення рішення про заборону їх проведення, погроза застосування до їх організаторів чи учасників насильства або фактичне його застосування, спроба підкупу організаторів відповідного заходу чи їх обман тощо. Якщо такі дії були пов'язані із вчиненням іншого злочину, це вимагає самостійної правової оцінки і кваліфікації за сукупністю із ст. 340. Проте поняттям "фізичне насильство", передбаченим ст. 340, повністю охоплюється завдання побоїв, мордування, заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Умисне заподіяння особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу до відмови від організації відповідного мирного заходу або участі у ньому, а так само заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 340 і, відповідно, ч. 2 ст. 122, ст. 121 або 115.

Відповідно до ст. 39 Конституції України у нашій державі встановлено реєстраційний, а не дозвільний порядок проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а їх проведення може бути обмежене лише за рішенням суду та виключно у випадках, визначених безпосередньо Основним Законом. Такі обмеження можуть встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою: а) запобігання заворушенням чи злочинам; б) для охорони здоров'я населення;

в) для захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст розглядуваного права містить певні обмеження, адже Конституція дозволяє збиратися.лише мирно, без зброї. Певні тимчасові обмеження права громадян на мирні збори можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Таким чином, збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на законних підставах, коли вони відповідають сукупності таких умов: а) місце зборів та мітингів, маршрут проходження демонстрацій і походів були визначені їх організаторами, про Що останні своєчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; б) вказані заходи є мирними і провадяться без зброї; в) вони провадяться поза межами воєнного або надзвичайного стану, або хоча і в умовах воєнного або надзвичайного стану, але відповідні обмеження на їх проведення встановлено не були;

г) їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності і не скасоване.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

858

Перешкоджання організації або проведенню вказаних заходів, що здійснюються на законних підставах, є завжди «езоконніш. Крім того, таке перешкоджання є незаконним і у випадках, коли воно вчинюється: 1) не службовою особою і пов'язане із застосуванням фізичного насильства до організаторів чи учасників мирних заходів, навіть якщо про них не були своєчасно сповіщені виконавчі органи місцевих рад, чи їх проведення було заборонене судом, чи вони проводились в умовах воєнного або надзвичайного стану; 2) службовою особою, яка діє не на підставі закону, не у межах своїх повноважень або не у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (наприклад, службова особа застосовує до учасників мітингу зброю чи спеціальний засіб, які за законом у даних умовах застосовані бути не можуть, або, не чекаючи рішення суду, на свій розсуд визначивши, що мітинг суперечить інтересам національної безпеки, віддає наказ про витіснення учасників мітингу з площі, тощо).

4. Суб'єктом злочину, якщо він не пов'язаний з насильством, може бути тільки службова особа, Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, вчинене суддею шляхом постановления завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови, кваліфікується за ст. 375. Такі самі дії, якщо вони були вчинені іншою службовою особою, крім суддіг шляхом зловживання владою або службовим становищем і спричинили тяжкі наслідки, кваліфікуються за ч. 2 ст. 364 (ч. 2 ст. 423), якщо цією службовою особою є працівник правоохоронного органу — за ч. З ст. 364, а'якщо вони вчинені службовою особою, крім судді, шляхом перевищення влади або службових повноважень, — за ч. ч. 1,2 або 3 ст. 365 (ч. ч. 1 або 3 ст. 424).

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб'єкт злочину, якщо цей злочин пов'язаний з насильством, — загальний.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини.

Конституція України (ст. ст. 1, 39, 64).

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997р. (п. "б" ст. 38).

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. 21).

Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР' від 28 липня 1988 р.

Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій—

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 341         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________859

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; нормальна робота будь-яких інших підприємств, установ, організацій, а додатковим обов'язковим об'єктом — відносини власності або встановлений порядок користування будівлями чи спорудами.

2. Предметом злочину виступають будівлі і споруди. Характерною ознакою цих будівель і споруд є те, що вони забезпечують діяльність органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. До них, зокрема, належать будівлі і споруди, що забезпечують діяльність ВР, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, КМ та всіх міністерств і відомств України, Рахункової палати, НБ, КС, ВС та підпорядкованих йому судів, Вищої ради юстиції, прокуратури України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, рад усіх рівнів, політичних партій, громадських організацій. Забезпечувати діяльність названих у диспозиції ст. 341 органів можуть будівлі та споруди, в яких знаходяться ці органи, а також будівлі і споруди, які належать господарюючим суб'єктам різних форм власності, діяльність яких пов'язана із нормальним функціонуванням вищевказаних органів. Так, наприклад, предметом цього злочину може бути визнана будівля, в якій розташована приватна АТС, що обслуговує відповідні органи. Також предметом цього злочину можуть бути будівлі, де знаходяться пошта, телеграф, телефон, а також споруди, за допомогою яких здійснюється технічне забезпечення роботи цих установ.

Предметом цього злочину не є будівлі і споруди підприємств, установ, організацій, які не відносяться до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи до об'єднань громадян і які не забезпечують діяльності цих органів. Це, наприклад, будівлі і споруди державних закладів освіти, релігійних організацій, благодійних фондів.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується однією обов'язковою ознакою — суспільне небезпечною дією. Вона виражається у захопленні зазначених вище будівель і споруд.

Під захопленням розуміється протиправне зайняття названих об'єктів шляхом насильства або обману. При цьому не має значення, зайнято весь об'єкт чи його частину. Суттєвим є те, що таке зайняття не дає можливості використовувати ці будівлі, споруди їх законним власникам чи користувачам для виконання своїх функцій, а також перешкоджає нормальній роботі інших підприємств, установ, організацій, будівлі чи споруди яких не захоплено.

Застосування насильства до осіб, які перешкоджають захопленню, чи до будь-яких інших осіб, знищення чи пошкодження майна У захоплених будівлях чи спорудах потребують самостійної кримінально-правової оцінки.

Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захрплен-ня всієї будівлі чи споруди або її частини. Причому не має значення, чи мало місце реальне перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій і чи використовувалась будівля чи спо-

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

860

руда особами, які її захопили. Не є важливим для кваліфікації цього діяння за ст. 341 час, протягом якого будівля чи споруда перебували у розпорядженні осіб, що їх захопили.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою незаконно користуватися захопленими будівлею чи спорудою або перешкодити нормальній діяльності підприємств, установ, організацій.

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій,—

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину виступає нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Про поняття представника влади див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Посягання підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 342, якщо воно вчинене щодо потерпілого, який є представником влади, але не є працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем, тобто не названий як потерпілий у ч. 2 ст. 342.

Стаття 342         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________861

До працівників правоохоронних органів слід відносити працівників органів: прокуратури; внутрішніх справ; служби безпеки; митної служби; охорони державного кордону; державної податкової служби; виконання покарань; державної контрольно-ревізійної служби; рибоохорони; державної лісової охорони; Антимонопольного комітету та інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Відмітною ознакою вказаних працівників як працівників саме правоохоронних органів є те, що вони беруть безпосередню участь у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства; е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордони України; є) нагляді і контролі за виконанням законів.

Особи, які уклали трудовий договір із СБ, ПВ, ДДПВП тощо і не є атестованими службовими особами цих органів, а становлять їх технічний, допоміжний персонал, не визнаються потерпілими від цього злочину. Так само не є ними працівники лісової охорони інших, крім державної лісової охорони, постійних лісокористувачів. Представники влади та працівники правоохоронних' органів мо-•'жуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли вони виконува-|ли свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, 'діючи за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони діяли в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, припиняли правопорушення у неробочий час).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону — громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого у встановленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Такими формуваннями виступають зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та ПВ, асоціації громадських формувань тощо, має посвідчення члена такого формування і відповідну нарукавну пов'язку. Член громадського формування може виступати потерпілим від цього злочину лише під час здійснення ним функцій по забезпеченню охорони громадського порядку чи державного кордону.

Військовослужбовець виступає потерпілим від цього злочину лише під час виконання обов'язків по охороні громадського порядку. Про поняття військовослужбовців див. коментар до ст. 401.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням — опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського формування або військовослужбовцю; 2) часом вчинення злочину.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов'язків. Коло обов'язків, здійсненню яких вчиняється опір, залежить від виду потерпілого, якому вчиняється опір.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодно-

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

862

разово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких, наприклад, діях, як спроба вирватися при затриманні, перешкодження законному застосуванню сили. Ознаками опору є такі: а) він полягає в активних діях; б) дії винного полягають у застосуванні до потерпілого фізичної сили; в) дії винного перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; г) дії винного вчинено під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов'язків.

Вчинення злочину під час виконання представником влади, у т.ч. працівником правоохоронного органу, службових обов'язків означає, що посягання має місце під час реалізації ним наданих йому прав та виконання обов'язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовець можуть виступати потерпілими у складі злочину, що аналізується, лише під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Злочин матиме місце у разі опору цим особам як при виконанні покладених на них обов'язків, так і при реалізації прав, наданих їм у зв'язку з виконанням їх завдань.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 342) має місце при поєднанні опору з примушенням потерпілого шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Під насильством у складі розглядуваного злочину розуміється будь-яке фізичне насильство — тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв'язування або інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує додаткової кваліфікації залежно від виду поте -рпілого, відповідно, за ч. ч. З або 4 ст. 345, ч, 3 ст. 350, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115. Якщо потерпілим від злочину, передбаченого ст. 342, є особа, зазначена у ч. 1 ст. 346, то заподіяння їй легких чи середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, а так само нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій за наявності підстав слід кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 346. Поняттям погрози охоплюється залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.

ЛК (ст. ст. 87,88).

Закон України '^Про міліцію" від 20 грудня 1990р. (ст. ст. 2, 10, II).

Закон України "Про держаний кордон України  від 4 листопада 1991 р.

Закон України "Про Прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р-

<ст- *)•

Закон України "Про прокуратуру" від 5листопада 1991 р. (ст. ст. ап. 5,17,20,56}

863

Стаття 343

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

пЗакон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України " від 26 березня 1992 р. (ст. ст. 1, 2).

Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. (ст. ст. 19, 24, 25).

Закон України "Про об'єднання громадян  від 16 червня 1992 р.

Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993р. (ст. ст.а9. 16).

Закон України "Про Антимонопольний комітет" від26листопада 1993 р.

Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів " від 23 грудня 1993 р. (ст. ст. 1,2).

Закон України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 24 грудня 1993р.

Закон України "Про участь громадян в охоррні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р.

Положення про Державний департамент з питань виконання покарань. За-> тверджене указом Президента України від 31 липня 1998 р.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства. Затверджений постановою КМ від 28 вересня 1996р (п. 38).

Постанова ПВС №12 від 7 жовтня 1994р. "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. п. 2, 5).

.Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,—

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів.

2. Потерпілим від злочину є лраф'вншс правоохоронного органу. Про його поняття див. коментар до ст. 342.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується дією і полягає У впливі в будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

Вплив на працівника правоохоронного органу може полягати у конкретних діях, спрямованих на перешкоду виконанню цим працівником службових обов'язків або для того, щоб добитися прийняття незаконних рішень. Вплив може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі. Умовляння — це прохання про вчинення чи не вчинення будь-яких дій, що полягають у невиконанні потерпілим своїх службових обов'язків або прийнятті Незаконних рішень. Це прохання може супроводжуватись обіцянками про надання якихось майнових чи немайнових благ, переваг, пропозицією хабара. Прохання батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рі-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

864

шення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину. Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Іншими формами впливу може бути позбавлення певних благ, переваг, втручання в особисте життя, застосування насильства тощо. Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо самого працівника правоохоронного, органу або його близьких родичів, застосування насильства підлягає додатковій кримінально-правовій оцінці за відповідними статтями Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 342, 345, 348).

Злочин вважається закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та метою — перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень. Про поняття виконання службових обов'язків див. коментар до ст. 342.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343) є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343, якщо вони: 1) перешкодили запобі-ганню-злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, має місце тоді, коли саме через втручання винної особи працівник правоохоронного органу не зміг запобігти злочину чи затримати особу, яка вчинила злочин. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Постанова ПВС№ Звід 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів та працівників правоохоронних органів" (п. 11).

Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча

1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'я ти років.

865

Стаття 344

особлива частина

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність перелічених у диспозиції ч. 1 ст. 344 службових осіб, а також авторитет органів державної влади, в яких вони працюють.

2. Потерпілими від цього злочину є лише службові особи, перелічені в диспозиції ч. 1 ст. 344: 1) Президент України; 2) Голова Верховної Ради України; 3) народний депутат України; 5) Прем'єр-міністр України; 6) член Кабінету Міністрів України; 7) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник; 8) Голова Рахункової Палати або член Рахункової палати; 9) Голова або член Центральної виборчої комісії; 10) Голова Національного банку України; 11) член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 12) Голова Антимонопольного комітету України; 13) Голова Фонду державного майна України; 14) Голова державного комітету телебачення і радіомовлення України. При цьому потерпілими можуть виступати особи, обрані чи призначені на зазначені посади у порядку, встановленому законом. Особи, які обіймають ці посади з порушенням встановленого порядку, потерпілими від цього злочину виступати не можуть.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 344 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного діяча (про це див. коментар до ст. 112).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному впливі у будь-якій формі на державного діяча.

Про поняття незаконного впливу див. коментар до ст. 343. Якщо незаконний вплив здійснюється шляхом погрози вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі, або застосуванням насильства щодо осіб, які названі як потерпілі у диспозиції ч. 1 ст. 346 і водночас виступають потерпілими від цього злочину, то вчинене слід кваліфікувати за ст. ст. 344 і 346. Якщо погроза чи насильство застосовувалися щодо осіб, які виступають потерпілими від злочину, передбаченого ст. 344, а серед потерпілих у ст. 346 не названі, то вчинене за наявності конкретних обставин кваліфікується за ст. ст. 344 і 350.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення незаконного впливу на державного діяча.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень. Під виконанням державним діячем службових обов'язків слід розуміти реаліза; цію ним наданих йому Конституцією чи законами України повноважень. Прийняття незаконних рішень — це прийняття рішень, які не входять до компетенції державного діяча, або рішень, які суперечать чинному законодавству.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 344) є використання винним свого службового становища при здійсненні незаконного впливу на державного діяча.

Конституція України (ст. ст. 79,88,104,106, 114,122,128, Ш). ,   Закон України "про статус народного депутата України " я редакції від 22 березня 2001 р.

28 Коментар кодексу.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

866

Закон України "Про Ашпимонопольний комітет" від26листопада 1993р.

Закон України "Про Рахункову палату України" від 12липня 1996 р.

Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 р.

Закон України "Про Центральну виборчу комісію " від 17 грудня 1997 р.

Закон України "Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. (ст. ст. 6, 9).

Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р.

Указ Президента України № 1574/99від 15 грудня 1999р. "Про склад Кабінету Міністрів України".

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається виправними роботами на строк До двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою,— "

караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом — психічна недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів, їх здоров'я.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.

3. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у: 1) погрозі (ч. 1 ст. 345); 2) заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень — легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345) або тяжких (ч. З ст. 345). Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає, коли мала місце погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Така погроза має бути дійсною і реальною." Погроза може виражатися у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), у жестах, а також у інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи знищенням його майна. Для кваліфікації дій винного

867

Стаття 346

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

за ч. 1 ст. 345 наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов'язковою.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв, тілесних ушкоджень, інших насильницьких дій. Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129, а про поняття погрози знищенням майна — коментар до ст. 195.

Обов'язковою ознакою погрози у складі цього злочину є те, що вона вчиняється у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Про поняття виконання службових обов'язків працівником правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.

Про поняття побоїв, легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень див., відповідно, ст. ст. 126, 125, 122, 121 і коментар до них.

Злочин вважається закінченим з моменту висловлення погрози (ч. 1 ст. 345), заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 345).

4. Суб'єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілесних ушкоджень може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень —14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його організованою групою. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,—

карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю —

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині

першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку

—         з їх державною або громадською діяльністю —

Н             карається позбавленням волі на строк від семи до два-

^^^И         надцяти років.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

868

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна робота органів державної влади та об'єднань громадян, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом — недоторканність державних чи громадських діячів, їх здоров'я.

2. Перелік осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину, дано у ч. 1 ст. 346 і він є вичерпним (див. також коментар до ст. ст. 112 і 344). Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) погрозі (ч. 1 ст. 346); 2) заподіянні тілесних ушкоджень — легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст, 346) або тяжких (ч. З ст. 346); 3) нанесенні побоїв (ч. 2 ст. 346); 4) вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346).

Відповідальність за ч. 1 ст. 345 настає за погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, викраденням або позбавленням волі зазначених у ній осіб.

Погроза заподіянням шкоди здоров'ю має місце тоді, коли потерпілому погрожують побоями, заподіянням тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості, у т. ч. шляхом застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо. Про поняття погрози вбивством і логрози знищенням майна див. коментар, відповідно, до ст. ст. 129 і 195. Про поняття позбавленням волі або викрадення людини див. коментар до ст. 146. Погроза пошкодженням майна полягає у залякуванні потерпілого погіршенням якості, зменшенням цінності речі або приведенням її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан.

Про поняття тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень і побоїв див. коментар, відповідно, до ст. ст. 121, 122, 125 і 126.

Під іншими насильницькими діями розуміється застосування будь-якого насильства, яке не охоплюється поняттям тілесних ушкоджень і лобоїв. Це, зокрема: незаконне позбавлення волі, викрадення, зв'язування, насильницьке застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, електроструму тощо.

Обов'язковою ознакою погрози є те, що вона пов'язана з державною або громадською діяльністю державного чи громадського діяча.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 346, вважається закінченим з моменту доведення погрози до потерпілого, а злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст. 346, — з моменту застосування до потерпілого насильства, нанесення побоїв чи заподіяння тілесних ушкоджень.

4. Суб'єктом цього злочину у вигляді погрози, заподіяння побоїв або легких тілесних ушкоджень може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а у вигляді заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень —14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 347        ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________869

Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи йог» близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов'язковим додатковим його об'єктом виступає право приватної власності, а факультативним може виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров'я людини.

2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна зазначеним особам не є достатньою підставою для кваліфікації його знищення чи пошкодження за ст. 347. Для цього необхідно встановити наявність зв'язку між такими діями і виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Про поняття виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків див. коментар до ст. 343. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 347 не має значення, коли саме було здійснено знищення чи пошкодження майна — до чи після виконання Працівником правоохоронного органу вказаних обов'язків.

3. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу або його близькі родичі. Про поняття  працівника правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — до ст. 115.

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження майна та причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194

На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна, відповідальність за яке передбачена ст. 194, заподіяння шкоди у великих розмірах не є обов'язковою ознакою складу умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Таким чином, формально будь-яке з$ш-щення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу підлягає кваліфікації за ст. 347. Водночас слід зазначити, що знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна такого працівника без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 347, через малозначність не становить суспільної небезпеки

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

870

(ч. 2 ст. 11) і йе є злочином. Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищейня або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначенням (при знищенні) або погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (при пошкодженні).

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 347, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347, — 14 років.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту:

1) належності знищуваного чи пошкоджуваного ним майна працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам;

2) зв'язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.

Мотивом цього злочину звичайно є помста за виконання працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків. Мета цього злочину може бути різною. Якщо винний шляхом умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу прагнув вплинути на нього з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень, вчинене слід визнавати сукупністю злочинів і кваліфікувати за ст. ст. 347 і 343. Умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу при вчиненні йому опору під час виконання ним службових обов'язків слід також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 347 (якщо знищене чи пошкоджене майно не є малоцінним, що відповідно до ч. 2 ст. 11 через малозначність виключає кримінальну відповідальність) та ч. ч. 2 або 3 ст. 342.

Ставлення винного до заподіяння шкоди факультативному об'єкту може бути як умисним, так і необережним.

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу не охоплюється ч. 2 ст. 347 і потребує додаткової кваліфікації залежно від конкретних обставин справи за ст. ст. 115 або 348. За сукупністю злочинів (за ч. 1 ст. 347 і ст. 122 або ч. 2 ст. 125) слід кваліфікувати дії винного, який при вчиненні розглядуваного злочину бажав чи свідомо допускав заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Суспільне небезпечні наслідки цього злочину у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, до яких ставлення винного було умисним, повністю охоплюються ч. 2 ст. 347 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребують.

Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347.

Стаття 348         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________871

7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечного способу, загибелі людей — коментар до ст. 194.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам,.заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки — поняття оціночне і його визначення є питанням факту.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (п. 13).

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство'або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку —

караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину — нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

872

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у. 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху — коментар до ст. 15.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинно обумовлене виконанням службових обов'язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов'язків або обов'язків щодо охорони .громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за ст. ст. 14 і 348.

4. Суб'єкт злочину — осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеривується умислом. При чьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв'язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв'язку з виконанням службових обов'язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345.

Мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов'язків або таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв'язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі "необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Стаття 349         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________873

. Постанова ПВС №8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов'язковим об'єктом можуть бути життя чи здоров'я людини, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у ст. ст. 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115). Напад на представника адміністрації виправної установи з наступним захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об'єктивна сторона цього злочину збігається з об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захопленая, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 121, 122, 125, 129 не потребують. Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необережність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, ст. ст. 115, 119 або 120.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою його суб'єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер — спонукати державну чи іншу установу, підприємство; організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії, — як умови звільнення заручника (детальніше про це див. у коментарі до ст. 147).

Конституція України (ст. ст. 28—29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Ратифікована УРСР 8 травня 1987р.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

874

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, лдність та власність суддів (працівників правоохоронних органів" №8 від26 червня 1992р. (п. 11).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 'Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. п. 9, 12).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (п. п. 10—11).

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна за-гальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує,—

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадській обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину — правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов'язків. Додатковим обов'язковим об'єктом виступає здоров'я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, ст. ст. 345, 346, 377); 2) громадянин, який виконує громадський обов'язок, у т. ч. член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється ст. ст. 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов'язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у аапобі-

Стаття 350         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________876

ганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, тощо.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров'я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок (член сім'ї, коханка, наречена тощо).

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у: 1) погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350); 2) нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (ч. ч. 2 і З ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129, 189, 345. Погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129).

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов'язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Загальнонебезпечним способом, знищеная чи пошкодження майна слід визнавати приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим призначенням, зменшення його цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу тощо.

Про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до ст. ст. 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення відповідної погрози до потерпілої особи незалежно від Того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесення побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За умисне за-

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

876

подіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

6. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою цього злочину є мета — припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або знищенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному адресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. ч. 2 і 3 ст. 350, характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути викликане службовою чи громадською діяльністю потер-т' ої особи. Про зміст такої обумовленості див. коментар до ст. 348.

Згкщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч, 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.

Стаття 35 І. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

і. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації —

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації —

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність народних депутатів України, депутатів місцевих рад, парламентських комітетів і тимчасових слідчих комісій, а також їх авторитет.

2. Потерпілим від цього злочину може бути: 1) народний депутат України; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді України і вповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України і законом України. Депутат місцевої ради — це особа, в установ-

Стаття 351         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________877

леному законом порядку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради, повноваження якої визнані і розпочалися.

Відповідно до ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здійснюють законопроекту роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені, до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

3. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у формі:

1) невиконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, комітету ВР або тимчасової слідчої комісії ВР;

2) створення штучних перешкод у їх роботі; 3) надання завідомо «еправдивої інформації народному депутатові України, депутату місцевої ради; 4) надання недостовірної інформації комітету ВР чи тимчасовій слідчій комісії ВР.

Законними є такі вимога народних депутатів України, депутатів місцевих рад, комітетів ВР або тимчасових слідчих комісій ВР, які зроблені ними в межах повноважень, наданих їм Конституцією та законами України. У зв'язку з цим у кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи мали зазначені особи та органи за законом право пред'являти вимоги, які не виконала певна службова особа.

Невиконання законних вимог вказаних осіб, органів може полягати у невиконанні своїх обов'язків особами, які відповідно до закону зобов'язані тим чи іншим чином сприяти потерпілим у здійсненні їхніх повноважень. Невиконанням законних вимог народного депутата України чи парламентського комітету буде, наприклад, ігнорування депутатського звернення чи запиту, направленого винній особі. Це також може бути відмова керівника відповідного періодичного друкованого видання, що виходить у виборчому окрузі депутата, чи місцевого радіо дати оголошення про зустріч депутата з виборцями, або порушення права законодавчої ініціативи народного депутата — не включення поданого депутатом проекту закону на розгляд парламенту тощо. Створення штучних перешкод у роботі вказаних осіб (органів) полягає у вчиненні дій, що перешкоджають1 реалізації ними своїх повноважень.

Поняття неправдивої (ч. 1 ст. 351) і недостовірної (ч. 2 ст. 351) інформації є синонімами. Відповідальність за надання неправдивої (недостовірної) інформації настає лише у разі, коли винна особа відповідно до закону зобов'язана була надавати її депутату, парламентському комітету чи тимчасовій слідчій комісії у відповідь на депутатське звернення, запит тощо абб коли вона за власною Ініціативою, з метою ввести депутата, парламентський комітет чи тимчасову слідчу комісію в оману, направила їм лист з певною Інформацією.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 351 дій чи бездіяльності.

Не утворює складу розглядуваного злочину невиконання законних вимог тимчасових спеціальних комісій, які можуть створюватися ВР, а також перешкодження їх діяльності і надання їм неправдивої (недостовірної) інформації. За наявності підстав такі діяння

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

878

можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини у сфері службової діяльності, а останнє із названих діянь — як правопорушення, передбачене п. "г" ч. 1 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є службова особа, на яку, зокрема, покладено обов'язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів ВР чи тимчасових слідчих комісій ВР надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. При цьому надання завідомо неправдивої інформації народному депутату України або депутату місцевої ради може бути вчинено лише з прямим умислом.

Конституція України (ст. 89).

Закон України "Про статус народного депутата України" в редакції від 22 березня 2001 р.

Закон України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" від 4 лютого 1994 р.

ЗаконУкраіни " Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України № 4-рп/99 від 19 травня 1999р.

Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких родичів —

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч-ним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право приватної власності, а факультативним можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров'я людини.

2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить службовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок, або їх близьким родичам.

3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування та об'єд-

879

Стаття 352

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

нань громадян; 2) громадянин, який виконує громадський обов'язок; 3) їх близькі родичі. Про поняття службовії особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, близьких родичів та особи, яка виконує громадський обов'язок, — коментар до ст. 115.

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, спрямованими на знищення чи пошкодження майна, суспільне небезпечними наслідками у вигляді майнової шкоди та причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

Для кваліфікації умисного знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі, громадянинові, який виконує гро-•мадський обов'язок, чи їх близьким родичам, за ст. 352 необхідно встановити, що це діяння вчинюється у зв'язку з службовою діяльністю службової особи чи громадською діяльністю особи, яка виконує громадський обов'язок. Під службовою діяльністю слід розуміти діяльність службової особи, яка обумовлюється її службовим становищем і спрямована на реалізацію нею своїх службових повноважень відповідно до функцій та завдань органу, установи чи організації, в якій вона працює. Громадською діяльністю визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до певного об'єднання громадян і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед цим об'єднанням. Такою діяльністю, зокрема, є участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону, в діяльності політичних партій, профспілкових та інших громадських організацій, органів самоорганізації населення тощо. Не є громадською діяльність, пов'язана з виконанням обов'язків депутатів місцевих рад на громадських засадах, народних засідателів, присяжних. Такі особи при здійсненні зазначених функцій є членами органів місцевого самоврядування і представниками влади (депутати) або здійснюють державну функцію правосуддя (народні засідателі, присяжні), а відповідні посягання щодо них кваліфікуються за ст. ст. 347 або 378.

Умисне знищення чи пошкодження майна громадянина, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з його громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо його близьких родичів слід відмежовувати від перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів, відповідальність за яке передбачена ст. 170. Таке відмежування слід робити: а) за об'єктом (об'єктом злочину, передбаченого ст. 170, є конституційне право громадян на свободу об'єднання у професійні спілки, політичні партії, громадські організації, права та законні інтереси цих організацій); б) за ознаками об'єктивної сторони (перешкоджання, відповідальність за яке встановлена ст. 170, може виразитись у створенні перепон законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об'єднань будь-яким шляхом, тоді як діяння, передбачене ст. 352, полягає лише в знищенні та пошкодженні майна відповідних осіб).

Злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкодження майна.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

880

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 352, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352, — 14 років.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечного способу, загибелі людей — коментар до ст. 194.

Поняттям інші тяжкі наслідками охоплюються, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більшій кількості осіб, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки — поняття оціночне і його визначення є питанням факту.

Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь,—

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Об'єктивну сторону злочину утворює сукупність двох взаємопов'язаних ознак: 1) самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи; 2) вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного діяння.

Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи розуміється неправомірне (в порушення встановленого порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу. Форма, в якій це подається, може бути різноманітною: пред'явлення підроблених документів, використання форменого одягу, замовчування свого дійсного статусу у випадку помилкового сприйняття іншими особами винного як службової особи тощо.

Владними повноваженнями є сукупність прав та обов'язків службової особи, яка за своїм статусом є представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу, в якому вона працює. Про поняття представник влади див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Під званням службової особи слід розуміти військові та спеціальні звання, які присвоюються певним категоріям службових осіб (військовослужбовцям, працівникам міліції і податкової міліції). Самовільне присвоєння певного фаху або професії (юриста, лікаря, інженера тощо) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 353.

881

Стаття 354

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Самовільне присвоєнням владних повноважень або звання службової особи утворює склад злочину, передбаченого ст. 353, лише тоді, коли воно поєднане із вчиненням будь-яких суспільна небезпечних діянь. Такими діяннями слід визнавати адміністративні правопорушення та злочини. У випадку, коли самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи поєднується з вчиненням злочину, дії винної особи підлягають кваліфікації за су-дупністю злочинів — за ст. 353 та статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинене при 'цьому діяння.

Склад" злочину, передбаченого ст. 353, відсутній, якщо самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи не супроводжувалось вчиненням суспільне небезпечних діянь (наприклад, особа видає себе за суддю з тим, щоб лише продемонструвати свою суспільну значущість) або було поєднане з вчиненням суспільне корисного діяння (наприклад, особа представляється працівником міліції з тим, щоб припинити протиправні дії чи затримати правопорушника).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно присвоїла владні повноваження або звання службової особи, суспільне небезпечного діяння.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації,—

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є авторитет державних установ, підприємств та організацій.

2. Предмет злочину — матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Під матеріальними благами розуміються будь-які матеріальні цінності, вартість яких може бути виражена у грошовому еквіваленті (гроші, різні речі, товари тощо). Вигоди майнового .характеру — право на майно, послуги, пільги майнового характеру, а також будь-які дії, пов'язані з можливістю одержати матеріальні блага або послуги чи з можливістю уникнути матеріальних витрат. Такими вигодами можуть бути безоплатне одержання для використання транспорту, приміщення, іншого майна, квитків для проїзду

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

882

в транспорті чи квитків на відвідування видовищних заходів (концерти, спортивні змагання) тощо.

Склад злочину, передбаченого ст. 354, дії особи утворюють лише у разі, коли одержані матеріальні блага або вигоди майнового характеру становлять значний розмір. Згідно з приміткою до ст. 354 значний розмір незаконної винагороди має місце тоді, коли вона в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконному одержанні шляхом вимагання в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигоди майнового характеру за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке особа посідає на підприємстві, в установі чи організації. Таким чином, склад злочину, передбаченого ст. 354, одержання зазначеної винагороди утворює за наявності сукупності ознак, а саме, коли: 1) така винагорода є незаконною; 2) способом її одержання є вимагання; 3) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій.

Незаконним слід визнавати таке одержання матеріальних благ або вигоди майнового характеру, яке офіційно не передбачене для винного за виконання ним роботи на підприємстві, в установі чи організації (на яке він за законом не має права).

Кримінальне караним зазначене одержання винагороди є лише у разі, коли воно здійснюється шляхом вимагання. Про поняття вимагання див. коментар до ст. ст. 189 і 368. Якщо незаконна винагорода одержується за відсутності ознак вимагання (наприклад, особа з власної ініціативи вручає працівникові гроші чи товари або надає послуги матеріального характеру), кримінальна відповідальність за ст. 354 виключається. За таких обставин вчинене може розглядатися як дисциплінарний проступок.

Для кваліфікації діяння за ст. 354 необхідно, щоб незаконна винагорода одержувалась працівником за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації. Такі дії можуть як входити до кола його повноважень, так і обумовлюватись його офіційним статусом (наприклад, секретар керівника підприємства, розраховуючи на прихильність в силу свого становища з боку певної службової особи, може звернутись до неї з проханням вирішити те чи інше питання). Якщо винагорода одержується за виконання чи невиконання дій, які не обумовлюються використанням працівником становища, яке він посідає на підприємстві, в установі чи організації (наприклад, надання консультації за фахом, сприяння вирішенню питання на підставі дружніх відносин), кваліфікація його дій за ст. 354 виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання незаконної винагороджу вказаному розмірі. Те, коли саме винний одержав таку винагороду — до виконання (невиконання) ним певних дій з використанням становища, яке він посідає на підприємстві, в установі, організації, чи після їх виконання (невиконання), значення для кваліфікації не має.

Одержання особою шляхом вимагання лише частини незаконної винагороди, якщо її розмір є меншим двох неоподатковуваних

883

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

мінімумів доходів громадян (за умови, що вся винагорода має становити два і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), слід розглядати як замах на вчинення розглядуваного злочину і кваліфікувати за ст. ст. 15 та 354.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише працівник державного підприємства, установи чи організації, який не е службовою особою. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, який є службовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища утворює склад одержання хабара і підлягає кваліфікації за ст. 368.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання,—

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений Порядок виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим — психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).

2. З об'єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

884

інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правові зобов'язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої — обов'язку їх вчинення. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Для забезпечення реалізації свого законного права кредитор вправі вимагати від, боржника виконання свого обов'язку. Кримінальне караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання робить протиправний спосіб пливу на потерпілого. Маючи право на пред'явлення вимоги про виконання певного зобов'язання, винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насильницьким способом.

За ст. 355 відповідальність може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Зобов'язання боржника вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від її вчинення виникають з договору або з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Так, цивільні обов'язки (так само як і цивільні права) виникають: а) з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; б) з адміністративних актів, у т. ч. з актів планування; в) в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; г) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; д) внаслідок інших дій громадян і організацій; е) внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, особа може примушуватись до виконання цивільно-правових зобов'язань не лише за дійсними, а й за недійсними чи відносно дійсними угодами. До недійсних угод закон відносить, зокрема, уявні, удавані, а також угоди, укладені: з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; юридичною'особою в суперечності зі встановленою метою її діяльності; неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років; громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій; внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншої стороною або збігу тяжких обставин. Недійсність цивільно-правової угоди не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсна, недійсна угода породжує певні цивільно-правові зобов'язання для однієї із сторін. Наприклад, у разі визнання угоди недійсною з причин укладення її внаслідок обману потерпілому повертається іншою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі —' відшкодовується його вартість. Крім того, потерпі-

865

Стаття 355

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

лому відшкодовуються іншою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження майна.

Ст. 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов'язань, обов'язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Так, примушування повнолітніх дітей, на яких законом покладається обов'язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них, не утворює складу цього злочину, оскільки за чинним законодавством вказаний ^бов'язок не є цивільно-правовим зобов'язанням. Примушування 'до виконання чи невиконання будь-яких інших (крім цивільно-правових) зобов'язань за наявності для того підстав може бути кваліфіковано як самоправство чи інший злочин.

Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов'язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов'язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бути, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо. Неправомірною ж є, скажімо, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов'язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне законодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов'язань. Так, відповідно до загальних правил, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Склад злочину, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною.

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115,

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань підлягає кваліфікації за ст. 355 за відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Відмежовуючи примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших дій майнового характеру, які останній не зобов'язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов'язок, який випливає з цивільно-правових зобов'язань, або ж утриматись від Його виконання. При вчиненні цього злочину посягання на влас-

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

886

ність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, як вже зазначалось, може мати правомірний характер. Вимагач же такого права не має навіть в принципі, його вимога завжди позбавлена будь-яких законних підстав. За таких обставин утворюється ще одна відмінність вимагання від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань: у першому випадку обидві складові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому — вимога може мати правомірний характер.

Злочин, передбачений ст. 355, є спеціальним складом самоправства, тому його слід відмежовувати від самоправства, відповідальність за яке встановлена ст. 356. Ці злочини відрізняє, насамперед, сфера їх вчинення: перший з них (примушування) може вчинюватися лише у сфері цивільно-правових зобов'язань, тоді як вчинення іншого (самоправства) закон не обмежує якоюсь певною сферою. Відрізняються ці злочини і за способом вчинення — якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства (ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії, які утворюють склад злочину, передбачений ст. 356, можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі, тоді як для складу примушування наявність конкретного потерпілого є обов'язковою. Обов'язковою ознакою загального складу самоправства є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що суперечать закону. Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність злочину, передбаченого ст. 356. Натомість ст. 355 такої обов'язкової ознаки для примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань не передбачає. Як не визначає вона і заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною ознакою об'єктивної сторони самоправства. Слід зазначити, що за правилами конкуренції загальної і спеціальної норм вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань повністю охоплюється ст. 355 і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

Ставлення винної особи до таких наслідків примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, як пошко-

887

Стаття 356

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

дження чи знищення майна, велика шкода та інші тяжкі наслідки, може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 355), а особливо кваліфікуючими — вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я; 3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. З ст. 355).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Велика шкода у складі цього злочину є оціночним поняттям і повинна визначатися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Під великою шкодою тут слід розуміти майнову шкоду — прямі збитки та упущену вигоду. Виходячи із законодавчого визначення значної майнової шкоди, а також шкоди у великих та особливо великих розмірах як кваліфікуючих ознак у деяких суміжних злочинах (зокрема, вимагання), видається, що великою шкода у складі примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань може бути визнана лише тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До Інших тяжких наслідків, які також є оціночним поняттям, належать, зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом і більшій кількості осіб середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство особи, банкрутство організації тощо. Заподіяння в результаті примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування потер-. пілого, або яке спричинило його смерть, умисне вбивство або вбивство через необережність потерпілого чи його близьких родичів потребують кваліфікації за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 355 і відповідно за ч. 2 ст. 121, ст. ст. 115 та 119.

Інші кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину за своїм змістом збігаються з аналогічними ознаками у складі вимагання. Про їх поняття див. коментар до ст. 189.

ЦК (ст. ст. 4, 46, 47, 48,49, 50, 51, 55, 56,57, 58, 151, 161). Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про Корисливі злочини проти приватної власності" (п. 17).

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадяни-

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

888

на, державним чи громадським інтересам або інтересам власника,—

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох Місяців.

1. Об'єкт злочину — встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причинним зв'язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій — це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, особа, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає) . Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфікувати заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у загальній спільній власності суб'єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, відносно якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю).

До інших самовільних дій, які не пов'язані з реалізацією дійсного або гаданого права, належать: самостійне, всупереч закону, виконання рішення суду про виселення боржника або звільнення приміщення від його майна; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у комунальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одержання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або підприємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незаконними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов'язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адміністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх кримінальне караним самоправством.

889

Стаття 357

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

'• Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохоронюваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода знач

ною, потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку. Мате

ріальну шкоду слід визнавати значною, якщо вона у сто і більше

разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. До

нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відноси

ти, зокрема, заподіяння шкоди здоров'ю людини, порушення полі

тичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод

людини і громадянина.    ,

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням тілесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею

і Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров'я особи (зокрема ст. ст. 121, 122, 125, 126, 127).

У тому разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні скла-

І ди злочинів, вони охоплюються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують. Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), незаконної вирубки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

3. Суб'єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, ^які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфіку-Івати за ст. 365.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. [Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у І вигляді значної шкоди, за загальним правилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, якщо осо-|ба сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона | реалізує всупереч встановленому законодавством порядку.

Стаття 357. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження

1. Викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах,—

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Розділ XV

890

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємства, установи чи організації або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток,—

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. У сучасному суспільстві реалізація прав і законних інтересів утруднюється, а інколи стає неможливою без належного документального посвідчення юридич,но значимих фактів і відносин. У зв'язку з цим ст. ст. 357 і 358 варто розглядати як важливу законодавчу гарантію здійснення і захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

2. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

3. Предметом злочину є: 1) офіційні документи, штампи, печатки; 2) приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (ч. ч. 1 і 2 ст. 357); 3) паспорт або інший важливий особистий документ (ч. З ст. 357).

Документом визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носієві. Під документом як предметом цього злочину слід розуміти не лише ділові папери, які підтверджують факти, що мають юридичне значення, а й інші матеріальні об'єкти, наділені здатністю посвідчувати такі факти (фотографії, фотоплівки, аудіо- та відеоплівки, відтиски тощо).

Штампи і печатки — це спеціальні форми-кліше, на яких містяться рельєфні або заглиблені дзеркальні відображення текстів, малюнків, інших позначок і які призначені для отримання відбитків на папері, сургучі, воску, металі, інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів на документах посвідчують справжність останніх. Печатки можуть використовуватися для посвідчення не лише документів, а й фактів, які мають юридичне значення.

Документи, штампи і печатки визнаються офіційними, якщо їх зміст стосується відносин, врегульованих правом, і якщо вони видаються або використовуються у встановленому законодавством порядку для посвідчення конкретних подій і фактів, що мають, юридичне значення. Офіційні документи можуть походити від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, грома-

891

Стаття 357

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

дян — підприємців, нотаріусів, інших осіб, які мають право видавати або посвідчувати такі документи. Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити — відбиток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації (наприклад, приватизаційні сертифікати).

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, виступають будь-які офіційні документи, а не лише ті, які надають права або звільняють від обов'язків (див. коментар до ст. 358).

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річно-го віку. Крім паспорта громадянина України, існують паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт.

До інших важливих особистих документів слід відносити посвідчення (див. коментар до ст. 358), трудову книжку, диплом про

1 закінчення вищого закладу освіти, свідоцтво про народження, інші документи, які засвідчують важливі факти і події в житті людини і втрата яких суттєво утруднює реалізацію її прав, свобод і законних інтересів (про перелік документів, які надають право на перетинан-

• ня державного кордону України, див. коментар до ст. 331). Предметом злочину, передбаченого ч. З ст. 357, є також паспорт громадя-

; нина (підданого) іншої держави, а також інші важливі особисті документи іноземців. Питання про те, чи є той чи інший документ для

Г даної особи важливим, має вирішуватись судом у кожному конкре-

Ітному випадку.

4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, вира-

[»Жається у таких альтернативних діях стосовно відповідних докуме-

[нтів, штампів, печаток: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимаган-І; 4) заволодіння шляхом шахрайства; 5) заволодіння шляхом зло-

[вживання особи своїм службовим становищем; 6) знищення; 7) по-

Ршкодження;   8)   приховування,   а  злочину,   передбаченого  ч.   З

|Ст. 357, — у незаконному заволодінні будь-яким способом паспор-

[том або іншим важливим особистим документом.

Під викраденням слід розуміти вилучення документів, штампів

|або печаток із офіційного обігу підприємств, установ, організацій і

|заволодіння ними шляхом крадіжки, грабежу або розбою.

Застосування фізичного насильства під час викрадення докуме-

|нтів, штампів, печаток, заволодіння важливим особистим докумен-

ІТом потребує додаткової кваліфікації за відповідними іншими стат-

?Тями Особливої частини КК.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV

892

Про поняття привласнення, заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, вимагання, шахрайства див., відповідно, коментар до ст. ст. 191, 189, 190.

Знищення — це дії, внаслідок яких документи, штампи і печатки

перестають фізично існувати. Вони приводяться у стан, який повні

стю і назавжди виключає їх використання за цільовим призначен

ням. Наприклад, спалені документи втрачають властивість зберіга

ти і передавати у просторі й часі інформацію, яка була зафіксована

на них.   '

Пошкодження — це таке заподіяння шкоди матеріальній основі документа, штампу або печатки, коли їх використання за цільовим призначенням без відновлювальних заходів істотно ускладнюється або стає повністю неможливим (документ розривається на шматки, відбувається часткове витравлювання його тексту або заливання фарбою, окремі аркуші вилучаються з матеріалів судової справи тощо). Від пошкодження слід відрізняти підроблення документа, яке також може поєднуватись із частковим пошкодженням його змісту (див. коментар до ст. 358).

Приховування — це не поєднані з викраденням таємні дії по переміщенню документів, штампів, печаток з місць їх належного зберігання, внаслідок чого підприємство, установа, організація або громадянин позбавляються можливості використовувати зазначені предмети за їх цільовим призначенням.

Умисне знищення або пошкодження паспорта чи іншого важливого особистого документа складу злочину, передбаченого ч. З ст. 357, не утворює.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст, 357, або з моменту заволодіння паспортом чи іншим важливим особистим документом (ч. З ст. 357). Подальше використання документів, штампів, печаток за наявності для цього підстав повинне одержати самостійну кримінально-правову оцінку (наприклад, за ст. ст. 190, 192).

5. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом заволодіння документами, штампами, печатками шляхом зловживання службовим становищем може бути лише службова особа.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо предметом посягання виступають особливо важливі документи, штампи, печатки, умислом винного має охоплюватись усвідомлення специфічних ознак предмета злочину.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є мотив — корисливий або інші особисті інтереси. Про поняття корисливого мотиву та інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115, 148.

На кваліфікацію незаконного заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом мотиви вчинення діяння не впливають. При цьому ч. З ст, 357 може бути інкримінована особі лише у разі, коли встановлено, що її умисел був спрямований саме на заволодіння відповідним документом. Якщо заволодщня паспортом або іншим важливим особистим документом фактично відбулося за відсутності умислу на це (наприклад,

893

Стаття 358

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

під час крадіжки валізи з іншим майном), дії винного утворюють склад відповідного злочину проти власності.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357, є: 1) спричинення порушення роботи підприємства, установи чи організації; 2) вчинення його щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (ч. 2 ст. 357).

Порушення роботи підприємства, установи чи організації означає, що заволодіння, знищення, пошкодження чи приховування документів, штампів, печаток істотно ускладнило чи унеможливило на певний час виконання підприємством, установою чи організацією покладених на них функцій та обов'язків (наприклад, видачу судом дозволу на обшук, огляд, арешт тощо, посвідчення нотаріусом документів).

Питання про визнання документів, штампів, печаток особливо важливими слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням матеріалів конкретної кримінальної справи. До таких документів можуть бути віднесені, наприклад, особові справи працівників підприємства, печатки із зображенням Державного Герба України.

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвічується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів Чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут —

караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,—

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Використання завідомо підробленого документа — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єкт цього злочину за своїм змістом аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 357.

2. Предметом злочину є: 1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприєм-Цем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

894

право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Про поняття документ, печатка, штамп, офіційні документи, штампи, печатки див. коментар до ст. 357.

Посвідчення — це документ, який містить відомості про володільця і офіційно посвідчує його особу та (або) правовий статус. Необхідними реквізитами посвідчення, як правило, є фотографія, підпис керівника відповідної установи, підприємства чи організації, який скріплюється їхньою печаткою, а також особистий підпис володільця документа (посвідчення: особи моряка, інваліда, водія, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, пенсійне, судді або працівника правоохоронного органу, біженця, ветерана війни).

Іншими документами можуть визнаватися, зокрема, атестат про повну загальну середню освіту, диплом про закінчення вищого навчального закладу, трудова кйижка, рішення суду, виконавчий лист, листок тимчасової непрацездатності, свідоцтво про шлюб або розірвання шлюбу, ліцензія, свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання майна на аукціоні, атестат доцента або професора тощо.

Така характеристика предмета коментованого складу злочину як надання лрав або звільнення від обов'язків означає, що з точки зору кваліфікації за ст. 358 документами визнаються письмові акти. При цьому не має значення, якою мовою виконано документ, з якого матеріалу він виготовлений, а також спосіб виконання письмових знаків (від руки, друкарська машинка, комп'ютер, типографсь-кий спосіб тощо). Предметом злочину є ті письмові документи, які посвідчують наявність юридичне значимих фактів і мають своїм джерелом походження підприємство, установу, організацію незалежно від форми власності, громадянина-підприємця, аудитора або іншу особу, яка має право видавати чи посвідчувати відповідні документи. Це можуть бути, наприклад, адвокати, лікарі, які займаються медичною практикою.

Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права або звільняють від обов'язків, а також неіснуючу насправді юридичну особу, складу цього злочину не утворює. Залежно від,спрямованості умислу винного підроблення вказаних документів за наявності підстав може кваліфікуватися як готування до вчинення відповідного злочину, наприклад до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Бланк — це аркуш паперу з відбитком*на ньому штампу або документ з частково надрукованим типографським або іншим способом текстом, який для остаточного складання документу потребує подальшого заповнення відповідних реквізитів (наприклад, існують бланки паспортів, трудових книжок, документів про освіту та вчені звання, нотаріальних документів).

Підроблення документів, передбачене ст. 358, за об'єктом і предметом посягання слід відмежовувати від підроблення документів,

895

Стаття 358

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

визначених законом предметом інших злочинів. Йдеться, зокрема, про злочини, предметом яких виступають: документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків (ст. 200), знаки поштової оплати і проїзні квитки (ст. 215), марки акцизного збору або контрольні марки для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, голографічні захисні1 елементи (ст. 216), недержавні цінні папери (ст. 224), документи, які дають право на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318).

Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов'язків (наприклад різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до посвідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).

3. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах: 1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч. 1 ст. 358); 5) використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358). І      Під підробленням документа потрібно розуміти як повне виго-І товлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення • фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчи-[стка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо).

Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, її дії слід вважати підробленням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Під збутом, підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-яке сплатне чи безоплатне відчуження цих пред-Іметів та запускання їх в обіг (продаж, обмін, дарування, передача їв рахунок погашення боргу тощо).

І Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток озна-|чає повне виготовлення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а ітакож внесення змін у справжні штампи, печатки або бланки, що [спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом такого вигото-Шлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або йравіювання на м'яких металах.

| Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з мо-даенту вчинення однієї з чотирьох дій, які альтернативно становлять (його об'єктивну сторону.

І Використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358), Іможе бути вчинене одним із двох способів: 1) пред'явлення документа; 2) подання документа.

і При пред'явленні документа суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, нред'явлення підробленого посвідчення водія працівникові ДАІ).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

896

Розділ XV

Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання прав або звільнення від обов'язків (наприклад, особа подає на підприємство підроблений документ про закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду).

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред'явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192.

Використання штампів і печаток, які не можна ані пред'явити, ані подати, означає проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і охоплюється ч. 1 ст. 358.

Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад, чужого паспорта або посвідчення), хоча і містить елементи обману, але за ч. З ст. 358 кримінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у тому разі, коли особа: а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але насправді таким не є (наприклад, пред'явлення обкладинки посвідчення замість посвідчення); б) обманним шляхом використовуючи справжній документ, видає його за інший (наприклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструється читацький квиток); в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що характеризується невизначеністю або неповнотою.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких обставин має місце реальна сукупність злочинів. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний повинен відповідати лише за його використання (ч. З ст. 358).

4. Суб'єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366). Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений документ, діючи за попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав — і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 368).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою суб'єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов'язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну

Стаття 358        ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________897

неладу, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати їх надалі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190 як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов'язана із за: судженням) і фактична (не пов'язана із засудженням) повторність як тотожних, так і однорідних діянь, зазначених у ч. 1 ст. 358. Наприклад, особа, яка спочатку виготовила підроблену печатку, згодом підроблює документ. Як різновид множинності злочинів повторність передбачає наявність певного проміжку часу між діяннями, які її утворюють, у зв'язку з чим не повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 358 дії особи, яка одночасно підроблює декілька документів або одночасно збуває декілька фальшивок. Відсутня повторність і у тому разі, коли винний в різний час вносить в один і той же документ кілька фіктивних записів. Не утворюють повторності підроблення документа та його наступний збут особою, винною у його підробленні. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України "Про інформацію" від 2жовтня 1992р. (ст. 27).

Закон України "про обов'язковий примірник документів" від 9 квітня 1999р.

Закон України "Про страховий фонд документації України" від 22 березня 2001р.

Положення про паспорт громадянина України. Затверджене постановою ВР від 2 вересня 1993 р.

Положення про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу. Затверджене указом Президента України № 263/94 від 25 травня 1994 р.

Положення про дипломатичний паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26лютого 1998 р.

Постанова КМ "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку" № 283 від 19 квітня 1993 р.

Постанова КМ "Про документи про освіту та вчені звання" № 1260 від 12лис-Оіопада 1997р.

Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку. Затверджені наказом МФ, СБ та МВС № 98/118/740 від 15, 24 і 25листопада 1993 р.

Положення про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів. Затверджене наказом МЮ № 6/5 від 22 січня 1998 р.

Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, громадським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів. Затверджена наказом МВС № 17 від 11 січня 1999р.

20 Коментар кодексу.

Розділ XV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

898

Стаття 359. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

1. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, який забезпечує дотримання конституційних прав людини і громадянина і законних інтересів юридичних осіб.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечних діях — незаконному використанні вказаних технічних засобів.

Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації — це технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально створені, розроблені, модернізовані, запрограмовані або пристосовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

До таких засобів належать спеціальні технічні засоби для негласного: а) отримання та реєстрації аудіоінформації; б) візуального спостереження та документування; в) прослуховування телефонних переговорів; г) перехоплення та реєстрації інформації ,з технічних каналів зв'язку; д) контролю поштових повідомлень і відправлень; е) обстеження предметів і документів; є) проникнення у приміщення, транспортні засоби, інші об'єкти та їх обстеження; ж) контролю за переміщенням транспортних засобів та інших об'єктів; з) отримання (зміни, знищення) інформації з технічних засобів її зберігання, обробки та передачі. Спірні питання щодо належності предмета до спеціальних технічних засобів вирішуються експертним шляхом.

Вироблені кустарним способом технічні засоби негласного отримання інформації не є спеціальними, і їх використання з метою негласного отримання інформації не може бути кваліфіковане за ст. 359. За певних обставин такі дії можуть кваліфікуватися за ст. ст. 111, 114, 231.

Під використанням спеціальних технічних засобів розуміється застосування їх, залежно від конкретного виду, за прямим призначенням. Використання спеціальних технічних засобів в Україні дозволяється тільки відповідним оперативним підрозділам на підставах і за умов, визначених законом. У будь-якому іншому випадку їх використання є незаконним.

Незаконна діяльність, пов'язана з розробленням, виготовленням і реалізацією спеціальних технічних засобів, за відповідних підстав кваліфікується за ч. 1 ст. 202.

Стаття 350   ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________899

3. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення його службовою особою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 359 і 364 (365, 423, 424).

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення винного до істотної шкоди охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб може бути необережним.

5. Кваліфікованими видами злочину є незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, вчинене: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) таке, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.

Про поняття повторність злочинів, вчинення злочину за попе-редньою змовою групою осіб, вчинення злочину організованою групою див. коментар, відповідно, до ст. ст. 32 і 28. Істотною шкодою у ст. 359 слід вважати шкоду, яка полягає, наприклад, у порушенні конституційних прав людини на недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на заборону втручання в особисте і сімейне життя людини, на свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, на приватну власність або у порушенні інших прав людини і громадянина, у заподіянні значної матеріальної шкоди юридичній чи фізичній особі тощо.

6. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, поєднане з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, кваліфікується за ч. 2 ст. 163, а за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 359,— за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.

Конституція України (розділ II).

Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. (ст. ст. 5, 6, 8,9).

Інструкція про умови {правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з розроблення, виготовлення і реалізації спеціальних технічних засобів (ут. ч. іноземного виробництва) для зняття інформації з каналів зв'язку, Інших засобів негласного отримання інформації та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом Ліцензійної палати України і Служби безпеки України А& 30/76 від 7 квітня 1999 р. (п. п. 2.2, 3.1).

Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв'язку

Умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно спричинило тимчасове припинення зв'язку,—

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єкт злочину — встановлений порядок забезпечення інформаційного обміну за допомогою засобів електричного зв'язку. 29*

Розділ КУ

900

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Предметом злочину є: і) лінії зв'язку (кабельні, радіорелейні, повітряні, проводового мовлення); 2) споруди та обладнання, які входять до складу ліній зв'язку.

Споруди зв'язку — це будівлі, вежі, антени, проміжні та кінцеві пристрої ліній зв'язку та інші пристрої, що використовуються для організації електричного зв'язку (підземні і наземні регенераційні (підсилювальні) пункти, радіорелейні станції, колодязі телефонної каналізації тощо). Під обладнанням зв'язку слід розуміти технічні засоби, які використовуються для організації зв'язку, забезпечують його надійне функціонування. Це, наприклад, кабельні ящики та шафи, розподільчі коробки і шафи. Сукупність засобів і споруд зв'язку, поєднані в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну, становлять мережу зв'язку.

Предметом злочину визнається також морський телеграфний кабель.

Електричний зв'язок — це передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або будь-яких повідомлень по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Видом електрозв'язку є телеграфія, при якій інформація, що передається, призначена для запису під час прийому у вигляді графічного документа. Передана інформація може бути в деяких випадках представлена в іншому вигляді або може бути записана для наступного використання.

Умисне руйнування або пошкодження Засобів зв'язку на транспорті за наявності підстав кваліфікуються за ст. 277.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння — пошкодження ліній зв'язку, відповідних споруд чи обладнання; 2) наслідки у вигляді тимчасового припинення зв'язку; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Пошкодження ліній зв'язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу, — це приведення зазначених носіїв Інформації на певний час у непридатний за їх цільовим призначенням стан. Способи пошкодження інфраструктури зв'язку на його кваліфікацію за ст. 360 не впливають. Це може бути, наприклад, обривання проводів, накидання на них сторонніх предметів, руйнування стояків повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення, облаштування в охоронних зонах кабельних ліній зв'язку стоків кислот, розчинів солей та лугів.

На трасах кабельних (підземних, підводних) і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку встановлюються охоронні зони. У межах цих зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присутності їх представника забороняється, зокрема: виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи; проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра; проводити геологознімальні, геодезичні та інші роботи, пов'язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб ґрунту; саджати дерева, розташовувати польові стани, утримувати худобу, складати матеріали, корми, добрива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища; облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів; про-

Стаття 360        ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________901

возити великогабаритні вантажі під проводами ліній зв'язку та про-водового мовлення; розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити навантажувально-розвантажувальні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опускати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцюгами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопромислові ділянки, добувати рибу або інших водних тварин та рослин придонними знаряддями вилову, влаштовувати водопої, колоти та заготовляти лід.

Умисне вчинення вказаних заборонених дій, внаслідок чого було пошкоджено лінію зв'язку, відповідну споруду чи обладнання, що спричинило тимчасове припинення зв'язку, слід.кваліфікувати за ст. 360.

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення тимчасового припинення зв'язку. Порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку, яке не викликало такого наслідку, тягне адміністративну відповідальність (ст. 147 КАП).

Тимчасове припинення зв'язку означає неможливість протягом певного періоду використовувати лінії і засоби зв'язку за їх цільовим призначенням, тобто для передачі, випромінювання або прийому знаків, сигналів, інших повідомлень. Тривалість припинення зв'язку, не впливаючи на кваліфікацію, може бути врахована при призначенні покарання.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Якщо тимчасове припинення зв'язку стало наслідком викрадення кабельних ліній зв'язку або їх обладнання, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 188. Якщо лінії зв'язку, обладнання та устаткування належать до об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, їх пошкодження, вчинене з метою ослаблення держави, має кваліфікуватися за ст. 113.

Необережне пошкодження ліній зв'язку, їх обладнання чи устаткування, вчинене внаслідок порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку, утворює склад злочину, передбаченого ст. 1%, за умови спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. В інших випадках пошкодження ліній, обладнання та споруд зв'язку, вчинене з необережності, розглядається як адміністративний проступок (ст. 147 КАП).

Паризька конвенція "Про охорону підводних телеграфних кабелів" 1884р. Закон України "Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку" від 15 липня 1994 р.

Закон України Про зв'язок" від 16 травня 1995 р.

Правила охорони ліній зв'язку. Затверджені постановою КМ № /35 від 29 січня

Правила користування місцевим телефонним зв'язком. Затверджені постановою КМ М? 385 від 22 квітня 1997р.

Інструкція про порядок обліку заяв і усунення пошкоджені* на місцевих телефонних мережах. Затверджена наказом держкомзв'язку України № 155 від 10 жовтня 1997р.