Розділ XIV ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ

Стаття 328. Розголошення державної таємниці

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, __   за відсутності ознак державної зради або шпигунства — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи   займатися  певною  діяльністю  на  строк  до  трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі строком від п'яти до восьми років.

1. Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави.

2. Предмет злочину — певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю (про їх поняття див. коментар до ст. 114).

У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими про заборону такого розголошення, даних досудо-вого слідства чи дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю, відповідальність має наставати за ст. 387. Розголошення таких, що становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист, вчинене службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, кваліфікується за ст. 381.

В основному за предметом розглядуваний злочин відрізняється від злочинів, передбачених ст. ст. 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікар-

815

Стаття 328

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ської таємниці), 168 (розголошення таємниці усиновлення), 232 (розголошення комерційної таємниці).

У зв'язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть вважатися державною таємницею деякі види інформації ^інформація про стан правопорядку, про незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб тощо), розголошення в засобах масової інформації, скажімо, фактів незаконного експорту озбро-іієння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і ^продукції є суспільне корисною (чи суспільне нейтральною) діяльністю і не може тягнути кримінальної відповідальності.

3. З об'єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях ^усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб).

Диспозиція ст. 328 є бланкетною: для вирішення питань про те, чи становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи є особа такою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з Виконанням службових обов'язків тощо, необхідно звертатися до Інших нормативно-правових актів.

[ Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю.

У зв'язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації ("особливої важливості", "цілком таємної" і "таємної"), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При цьому наявність допуску в адреса-їа розголошення державної таємниці може бути врахована як обставина, що пом'якшує відповідальність.

І Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офі-нійних документів, які містять відомості, що становлять державну •аємницю, з наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 328 І 357. г 4. Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Такою визнається особа, що має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України. Для кваліфікації злочину не має значення, були такі відомості довірені вка-раній особі (надані за реєстром, іншим обліковим документом) чи ігали відомі за інших обставин (за специфікою служби певні відо-рості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

816

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.

Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем або військовозобов'язаним під час проходження останнім зборів, кваліфікується за ч. 1 ст. 422. За ст. 328 вказані особи несуть відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і службовці ЗС та інших військових формувань України за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, несуть відповідальність за ст. 328.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 328, у випадку, коли відповідний доступ до державної таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України відповідно до законодавства України.

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років — скажімо, студенти деяких вищих навчальних закладів). Якщо особа, яка не досягла 18-річного віку, фактично отримала відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну таємницю, вона, відповідно до ст. 21, є суб'єктом цього злочину. Недосягнення нею 18-річного віку саме по собі не виключає особу із сфери суспільних відносин, пов'язаних з охороною державної таємниці, і не припиняє ці відносини. Якщо відомості, що становлять державну таємницю, були розголошені психічно хворою особою, питання про притягнення її до кримінальної відповідальності вирішується на підставі даних про осудність чи неосудність особи, незалежно від того, чи правомірно їй було надано відповідний допуск. Останнє ж може бути враховане судом лише при вирішенні питання про призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання.

5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки як сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не прибравши зі столу в сейф секретні папери, виходить на певний час із кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити1 сторонніх осіб із вказаними відомостями (із похвальби, із корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

817

Стаття 325

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися як умислом (наприклад, якщо особа, якій були довірені відомості, що становлять державну таємницю, розголосила їх по телебаченню за мотивом неправильно зрозумілих нею суспільних інтересів), так і необережністю (у більшості випадків).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коли відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без врахування того, що їх. можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Розголошення державної таємниці кваліфікується за ст. 328 тільки за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Відмежування злочинів, передбачених ст. 328 і ст. ст. 111 і 114, здійснюється в першу чергу за змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачають, що суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, а при розголошенні державної таємниці суб'єкт злочину, який діє навіть і з прямим умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі, яка не є одним із вказаних адресатів. Крім того, злочин, передбачений ст. 328, відрізняється від державної зради і шпигунства змістом безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони і спеціальним суб'єктом.

Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства, за відсутністю ознак шпигунства тягне адміністративну відповідальність, передбачену ст. 212-2 КАП.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими — питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об'єктів, систему зв'язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної матеріальної шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких родичів, осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання за-

818

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

вдань оперативно-розшукової чи розвідувальної діяльності (ці відомості відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таємницю), мають визнаватися посягання на їх життя, здоров'я чи свободу або створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров'я.

Закон України "Про інформацію" від 2жовтня 1992р. (ст. 27).

Закон України "Про державну таємницю" в редакції від 21-вересня 1999р.

КАП (ст. 212-2).

Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджене постановою КМ N° 278 від 29 квітня 1994 р.

Положення про порядок і умови надання органам державної виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та про особливий режим цієї діяльності. Затверджене постановою КМ № 426 від 20 червня 1994 р.

Положення про режимно-сехретні органи в міністерствах, відомствах, Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на підприємствах, в установах І в організаціях. Затверджене постановою КМ № 609 від 4 серпня 1995р.

Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними. Затверджена постановою КМ № 558 від 22 травня 1996 р.

Положення про порядок надання, скасування та переоформлення допуску громадян України до державної таємниці. Затверджене постановою КМ № 8/8 від

30 липня 1996р.

Положення про порядок надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, Імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Затверджене постановою КМ № 838 від 8 червня 1998 р.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). Затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів № 47 від

31 липня 1995р.

Перелік психічних захворювань, за наявності яких громадянин не може бути допущений до державної таємниці. Затверджений наказом МОЗ і Державного комітету України з питань державних секретів № 340/46 від 15 грудня 1994 р.

Угода про взаємне забезпечення схоронності міждержавних секретів від 22 січня 1993р. (Мінськ).

Стаття 329. Втрата   документів,   що   містять   державну таємницю

1. Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами,—

карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі строком від двох до п'яти років.

819

Стаття 329

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

і. Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 328.

2. Предметом злочину є: 1) документи, що містять державну таємницю; 2) інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю; 3) предмети, відомості про які становлять державну таємницю.

Документ. — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. Це можуть бути книги, брошури, рукописи (наприклад, дисертації та автореферати дисертацій, дипломні роботи), окремі листи паперу (скажімо, видані для нотаток під час проведення нарад чи іспитів), карти, схеми, плани, фотонегативи та фотознімки, кіно- та відеострічки, магнітні диски тощо.

До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законом форми зберігання таємної інформації (незареєстровані у встановленому порядку блокноти, "чернетки" тощо, в яких зроблено виписки із відповідних документів).

Предмети, відомості про які становлять державну таємницю, — це комплекси, системи, засоби, окремі агрегати, блоки, вуз-5 ли, прилади, матеріали, хімічні продукти, апаратура, устаткування, макети, зразки та інші матеріальні носії інформації, що становить Е державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової та спеціальної техніки, обладнання, палива, сировини тощо).

3. З об'єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин э матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий — наслідком: 1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носії секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними; 2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній причинний зв'язок.

Порушення порядку поводження із вказаними матеріальними носіями інформації або предметами містить склад злочину, передбаченого ст. 329, лише у випадку, якщо воно стосувалось порядку, встановленого законом, а не будь-яким іншим нормативно-право-

' вим актом, і може полягати в недотриманні: а) режиму секретності при роботі з відповідними документами чи предметами: неправи-

г льна організація обліку таємних предметів (скажімо, передавання їх іншим працівникам без оформлення у відповідних облікових документах), відсутність належної охорони приміщень, де зосереджені таємні документи, недотримання належних умов транспортування таких документів (предметів) (наприклад, пересилання звичайними засобами поштового зв'язку замість фельд'єгерського чи інших спеціальних засобів зв'язку), робота з таємними документами в умовах, що не гарантують їх збереження (скажімо, у місцях, які не обмежують вільний доступ до них сторонніх осіб); б) правил таємного діловодства: передавання таємних документів на доповідь, ознайомлення чи виконання без належного оформлення, несанкціоноване виготовлення копій таємних документів і т. ін.

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

820

Ключовим поняттям в цьому складі злочину є поняття "втрата". Втрата передбачає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, поза волею особи, якій вони були довірені, із її правомірного володіння — назавжди або на певний час. Злочин слід вважати закінченим з моменту втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи. Проте, якщо в результаті втрати такого носія інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайомитися сторонні особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його негайним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода об'єкту у такому випадку не заподіюється.

У випадках, коли в результаті втрати вказаного носія інформації (предмета) на території режимного об'єкта з ним ознайомились тільки особи, які мали відповідний допуск, це діяння може розглядатися з урахуванням правил ч. 2 ст. 11 як таке, що через малознач-ність не становить суспільної небезпеки.

Якщо порушення порядку поводження з зазначеними носіями інформації (предметами) не потягло їх втрати, або якщо їх втрата не була результатом порушення вказаного порядку (наприклад, документ викрадено у працівника фельд'єгерського зв'язку під час грабежу чи розбійного нападу), кримінальна відповідальність за ст. 329 виключається.

За відсутності ознак шпигунства передавання сторонній особі вказаного документа (матеріалу, предмета) для ознайомлення з ним кваліфікується за ст. 328 як розголошення державної таємниці.

4. Суб'єктом злочину є особа, яка мала відповідний допуск до документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 328.

Військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними зборів за втрату документів, матеріалів, що містять державну таємницю у сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю у будь-якій сфері, несуть відповідальність за ч. 2 ст. 422, а за втрату документів і матеріалів, що містять державну таємницю в інших сферах, — за ст. 329.

5. Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину — злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним.

Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене з метою помсти особі, якій вони були довірені, має кваліфікуватися за ст. 357.

Для кваліфікації цього злочину має Істотне значення, чи сталася втрата вказаних матеріальних носіїв секретної інформації (предметів) внаслідок дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо, крадіжки документа підлеглим) або'їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею документа до сміття тощо). Оскільки кримінальна відповідальність базується на принципі суб'єктивного

821

Стаття 330

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ставлення у вину, відсутність вини особи виключає притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо стосовно дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у сейф у час, коли вона не працює з ним, вона умисно або з необережності порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що документ вкрадено або знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших осіб, якщо суб'єкт не перебуває з ними у змові, взагалі знаходяться за межами його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну відповідальність особи.

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічно й об'єктивно перевірено різні версії (документ викрадено колегою, який працює в цьому ж кабінеті, документ знищено замість іншого, документ знищено, але його забули зняти з обліку тощо), але жодна з них не знайшла підтвердження, особа, якій документ було довірено, відповідно до ст. 62 Конституції України не може нести відповідальність за ст. 329. У такому випадку може йтися лише про дисциплінарну відповідальність.

Як службова недбалість за ст. ст. 367 (425) втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю (що є істотною шкодою), може бути кваліфікована, якщо така втрата допущена службовою особою внаслідок невиконання або неналежного виконання нею службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки. Про їх поняття див. коментар до ст. 328.

Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави

1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

822

позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб,—

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єкт злочину — встановлений режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, який забезпечує державну безпеку.

2. Предмет злочину — економічні, науково-технічні та інші відомості (до останніх можна віднести інформацію в сфері державного управління, громадської безпеки, про кадрову політику, технологічну інформацію тощо), які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, та матеріалізовані в певному документі.

Конфіденційною інформацією, що є власністю держави, має визнаватися інформація, для якої характерна сукупність таких ознак. Так, вона: а) не є інформацією, яка становить державну, комерційну або іншу таємницю, що охороняється КК (таємницю усиновлення, голосування тощо); б) не є відкритою інформацією, загальнодоступність якої охороняється законодавством України (скажімо, інформацією, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей); в) є такою, що являє певну цінність та її передавання іноземним організаціям або їх представникам може завдати шкоди державі; г) є інформацією, порядок обігу та захисту якої визначено відповідними державними органами (міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями), в яких вона утворюється або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебуває відповідно до Закону України "Про інформацію"; д) закріплена на матеріальному носієві інформації .

Наприклад, до вказаної інформації законодавством України прямо віднесені такі відомості, як опис дій, які необхідно виконати для переробки ядерного матеріалу І створення ядерного вибухового пристрою, відомості про графік І маршрут запланованого перевезення (у т.ч. транзитного) ядерного матеріалу другої І третьої категорій тощо.

Режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, їі ознаки встановлено нормативно-правовими актами України. Відповідно до них, зокрема, зовнішньою ознакою того, що документ містить вказану інформацію, є наявність грифа "Для службового користування" і номера примірника у правому верхньому кутку першої сторінки, для видань — на обкладинці та на титулі, а якщо документ міститься на магнітному носієві інформації — безпосередньо на ньому або у супровідному документі. Гриф проставляється виконавцем та особою, яка підписує документ, а на виданні — ав-

823

Стаття 330

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

тором (укладачем) і керівником, який підписав видання до друку. Крім того, до конфіденційної інформації, що знаходиться у власності держави, належать відомості, які містяться в усіх документах органу законодавчої влади, вищого органу виконавчої влади та вищих судових органів без грифів обмеження доступу, не опублікованих в офіційних виданнях, з яких знято гриф секретності, а також в тиражованих документах: що вийшли у світ у 1991 р. та пізніше з грифом "Для службового користування" або з нумерацією кожного примірника тиражу; виданих з грифом "Для службового користування" до 1991 р.; випущених у світ у різний час з іншими обмежувальними грифами (крім грифів "Службова таємниця", "Та-

•ємно", "Цілком таємно", "Особливої важливості"), якщо немає письмової згоди організацій, що їх підготували, або їх правонаступників, розглядати їх як відкриті.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях та може виразитися у таких двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; 2) збирання таких відомостей.

За своїм змістом ці дії аналогічні тим, що вчинюються при шпи-

• гунстві (див. коментар до ст. 114). Зміст понять "іноземна організа-' ція" та "представники іноземних організацій" у ст. ст. 111, 114 і 330 Ітакож майже однаковий (за тим винятком, що у ст. 330 поняття г'іноземна організація" не охоплює собою поняття "іноземне під-іприємство" та "іноземна установа").

і Отримання, використання, розголошення конфіденційної ін-Іформації, яка є власністю держави, з метою заподіяння шкоди ді-Іловій репутації або майну іншого підприємця тягне адміністративну [Відповідальність за ч. З ст. 164-3 КАП.

І 4. Суб'єкт злочину поряд із загальними має спеціальні ознаки. ^Категорії працівників, які допускаються до роботи з виданнями з ІГрифом "Для службового користування", визначаються керівника-|ми організацій. Інші особи (наприклад, журналісти) можуть бути Ідопущені до конфіденційної інформації з грифом "Для службового Есористування", що с власністю держави, у відповідному порядку «зокрема за письмовим клопотанням керівників відповідних орга-ризадш, в яких вони працюють), і факт надання допуску означає, вцо вказані відомості довірені їм у зв'язку з виконанням службових юбов'язків.

і 5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з шрямим умислом: особа усвідомлює, що передає відповідні відомо-ІСті іноземній організації чи її представникові, або що збирає ці ж Юідомості для передачі їм, і бажає це зробити. Обов'язковою ознакою такої форми злочину, як збирання відомостей, що містять кон-Іфіденційну інформацію, яка є власністю держави, є мета їх пере-ІДачі іноземним організаціям або їхнім представникам. і Від шпигунства (ст. 114) злочин, передбачений ст. 330, відрізняється за своїм безпосереднім об'єктом (а саме за певними елемен-рами суспільних відносин, які його складають), предметом і суб'єк-ВОм (у ст. 330 суб'єкт спеціальний).

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

824

Злочин, передбачений ст. 330, відрізняється від комерційного шпигунства (ст. 231) за предметом (поняття комерційної таємниці визначено в законодавстві досить чітко), об'єктивною стороною (комерційне шпигунство передбачає поняття "використання відомостей", яке є більш широким, ніж поняття "передача відомостей", а також настання великої матеріальної шкоди; крім того, адресатом отримання відомостей у злочині, передбаченому ст. 231, може бути будь-яка зацікавлена юридична чи фізична особа, а не тільки іноземні організації чи 'їхні представники) і за суб'єктом (у ст. 231 він загальний).

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 330, є вчинення його: 1) з корисливих мотивів; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб, а так само, 4) спричинення в результаті його вчинення тяжких наслідків для інтересів держави.

Про поняття корисливі мотиви, повторність, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, тяжкі наслідки див. коментар, відповідно, до ст. ст. 115 і 232, 32, 28, 328.

Закон Ухрапш "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.

Положення про режимно-секретні органи в міністерствах, відомствах, Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на підприємствах, в установах і організаціях. Затверджене постановою КМ № 609 від 4 серпня 1995 р.

Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також іншої Інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними. Затверджена постановою КМ № 555 від 22 травня 1996 р.

Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв Інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Затверджена постановою КМ № 1893 від 27 листопада 1998 р.

Правила поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання, доступ до якої обмежується. Затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 191 від 28 грудня 1998 р. (додаток 2 до Правил).

Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови), пов'язаної з розробленням, виготовленням, ввезенням, вивезенням, реалізацією та використанням засобів криптографічного захисту інформації, а також з наданням послуг із криптографічного захисту інформації, та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом Ліцензійної палати України та Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ № 104/81 від 17 листопада 1998р.

Інструкція про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави. Затверджена наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ № 45 від 22 жовтня 1999 р.

Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

І. Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, абв обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин,—

Стшшпя 331         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________   825

караються арештом на строк до шести місяців, або 'обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї,—

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

1. Об'єкт злочину — порядок перетинання державного кордону України, що забезпечує державну безпеку.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях, які виражаються у залишенні особою території України і переміщенні на територію іншої країни або у залишенні території іншої країни і переміщенні на територію України, і може проявлятися у трьох формах: 1) перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України; 2) перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів; 3) перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без дозволу.

Державний кордон є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину, яка характеризує місце його вчинення. Про поняття державний кордон України див. коментар до ст. 110. Правове значення для кваліфікації діяння за ст. 331 має лише такий державний кордон України, щодо якого проведено делімітацію та демаркацію. Доки вони не проведені (на сьогодні це характерно для ділянок державного кордону з Білоруссю, Росією, Молдовою), особи, які незаконно перетнули державний кордон, не можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Пункти пропуску через державний кордон України — це територія або частина території прикордонної залізничної, автомобільної станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому) з комплексом будівель, споруд та інженерно-технічних засобів, де здійснюються визначені законодавством види контролю з метою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. За видами транспортного сполучення вони можуть бути залізничними, автомобільними, морськими, річковими, паромними, повітряними, пішохідними; за категоріями поїздок — міжнародними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів усіх держав), міждержавними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави), місцевими (для спрощеного пропуску через кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), а також транспортних засобів, що їм належать); за характером транспортних перевезень — пасажирськими, вантажними, вантажно-пасажирськими; за режимом функціонування —

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

826

постійними і тимчасовими, цілодобовими і такими, що працюють у визначений на підставі двосторонніх договорів час. У пункті пропуску визначаються місця для безпосереднього перетинання державного кордону, а також зони прикордонного, митного та інших видів контролю.

Таким чином, перетинання державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон може означати, що особа перетнула державний кордон: а) поза місцем розташування пункту пропуску; б) поза місцем, визначеним у пункті пропуску для безпосереднього перетинання державного кордону; в) хоча і в зазначеному місці, але в час, коли пункт пропуску не функціонував.

Проникнення особи на іноземне судно, що знаходиться у територіальних водах України чи в українському порту, з метою виїзду за кордон морським (річковим) шляхом має кваліфікуватися як замах на незаконне перетинання державного кордону України. Проте незаконне переміщення особи„у відкритому морі з українського на іноземне судно не може розглядатися як незаконне перетинання державного кордону України.

Склад цього злочину буде і в тому випадку, коли особа перетнула державний кордон України поза пунктами пропуску, маючи при цьому відповідні дійсні документи. Адже за таких обставин порядок перетинання державного кордону України, який є об'єктом цього злочину, порушується. Проте в окремих випадках це може розглядатися як діяння, що через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Під відповідними документами в ст. 331 розуміються:

1) для громадян України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини; свідоцтво про належність до громадянства України; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи на повернення в Україну; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; вкладка до паспорта громадянина України, що надає право перетинати в спрощеному порядку державний кордон України з суміжними державами; внутрішній паспорт громадянина України, військовий квиток або свідоцтво про народження дитини тощо (для безвізових поїздок до Російської Федерації та інших країн СНД). Останні три види документів можуть використовуватися для виїзду за кордон та в'їзду в Україну замість інших перерахованих документів тільки у передбачених міжнародними договорами України випадках;

2) для іноземців та осіб без громадянства, які не проживають в Україні постійно: а) паспортний документ — документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства і виданий уповноваженими органами іноземної держави або статутними організаціями ООН, який дає право виїзду за кордон і визнаний Україною, у т.ч. дипломатичний чи службовий паспорт, книжка чиновника ООН, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажа, та візовий документ — відповідна віза чи візова етикетка (передбачені такі види віз: дипломатична, службова, ділова, віза для працівників рятувальних служб, студентська, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації,

Стаття 331         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________827

віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна віза, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза), а також інші документи, які подавались для оформлення візи (запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, документи, що підтверджують туристичний характер поїздки, підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав, запрошення на навчання, видане Міносвіти України, запрошення релігійної організації, засвідчене Держкомрелігії України, дозвіл на імміграцію, ліцензія на здійснення міжнародних перевезень тощо); б) паспортний документ- та належним чином оформлене запрошення МЗС України (розпорядження МЗС щодо оформлення візи у випадку, коли дипломатичні чи службові візи можуть оформлятися на території України) — для в'їзду в Україну; в) тільки паспортний документ (при спрощеному перетинанні кордону); г) комплект документів: паспортний документ, транзитний український візовий документ, візовий документ країни призначення (за наявності візового режиму між відповідними країнами), а також проїзні квитки або інші документи, що підтверджують транзитний характер поїздки (путівка на відпочинок, посвідчення про відрядження, направлення на лікування тощо) — для перетинання кордону при транзитних поїздках; д) документ, що замінює паспортний документ, та спеціальний візовий документ на виїзд з України (у випадку, якщо іноземець, перебуваючи на території України, втратив первинні документи); є) паспортний документ, у т.ч. військовий квиток, свідоцтво про народження дитини тощо (для громадян країн СНД). Пропуск через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей здійснюється за дійсними дипломатичними й службовими паспортами та візами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України;

3) для осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, — посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон-

Таким чином, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула державний кордон: а) з підлож-ним документом на право перетинання державного кордону України, тобто підробленим документом або дійсним, але оформленим на іншу особу; б) без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.

Не можна вважати дійсним документ, отриманий хоча й у встановленому законом порядку, але на підставі введення службових осіб, які оформлюють такий документ, в оману щодо реальної особистості громадянина.

Оскільки такий спосіб, як перетинання державного кордону України шляхом пред'явлення завідомо підробленого документа,

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

828

ст. 331 не охоплюється, відповідні дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 331 і ч. З ст. 358. Якщо особа перетнула кордон, пред'явивши для контролю викрадений нею чужий особистий документ, відповідальність має наставати за ст. 331 і ч. З ст. 357. Українські пункти пропуску звичайно знаходяться на території України. Тому, скажімо, пред'явлення особою чужого паспорта під час проходження прикордонного контролю для вильоту із України є лише замахом на незаконне перетинання державного кордону. Пред'явлення ж такого паспорта під час проходження прикордонного контролю після прильоту в Україну є вже закінченим складом злочину, оскільки державний кордон особа вже перетнула в небі. Це саме стосується і випадків, коли особа прибула в Україну морем, прикордонною річкою, залізничним або автомобільним транспортом.

Особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону, якщо вона перетнула його на підставі справжнього документа, отриманого в обхід встановленого порядку, у т.ч. за хабар. Але в останньому випадку вона має нести відповідальність за давання хабара (ст. 369).

Нарешті, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без дозволу означає, що особа перетинає державний кордон України, не маючи при собі необхідних для перетинання кордону документів, оскільки у даному випадку вони не перевіряються, проте не маючи й спеціального дозволу відповідних органів державної влади, який фактично замінює відсутність документів. Тут йдеться про таке: 1) прикордонні представники України здійснюють перехід (переїзд) державного кордону на підставі спеціальних повноважень, що надаються Державним комітетом у справах охорони державного кордону України; 2) військовослужбовці Прикордонних військ України, Служби безпеки України, працівники митної, ветеринарної, фітосанітарної служби, міліції, рибоохорони, інших природоохоронних органів України, а також відповідних органів суміжних країн, яким необхідно перетинати кордон для вирішення робочих питань, пов'язаних із здійсненням своїх службових обов'язків, та внесені до списків, що знаходяться на пунктах пропуску, мають право виходити на лінію кордону і перетинати її за усним дозволом відповідного начальника прикордонної служби; 3) особи, які входять до складу аварійно-рятувальних та аварійно-відновних формувань з метою локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами, пропускаються через державний кордон України за внутрішніми паспортами на підставі списків, підписаних особами, уповноваженими Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а військовослужбовці строкової служби, які прямують через державний кордон із зазначеною метою, — за документами, що посвічують їхню особу, і на підставі списків, підписаних командирами військових частин; 4) працівники авіаційної служби безпеки, лінійного відділу внутрішніх справ мають вільний доступ у зони прикордонного контролю при пред'явленні перепустки; інші працівники внутрішніх справ, СБ і прокуратури України ма-

Стаття 331    ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________829

ють доступ у ці зони при пред'явленні тимчасової перепустки і службового посвідчення; працівники підприємства, яке функціонує у пункті пропуску на підставі відповідного дозволу, допускаються в пункт пропуску за перепустками, виданими командиром з'єднання (частини) Прикордонних військ України; 5) особи, які зустрічають або забезпечують зустріч дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей, транспортних засобів з дипломатичними номерами, дипломатичної пошти, а також особистого майна, речей та багажу дипломатичних агентів і консульських посадових осіб, допускаються в пункти пропуску за акредитаційними дипломатичними, консульськими, службовими картками та національними паспортами з дозволу командира з'єднання (частини) прикордонного контролю або особи, яка його заміщає.

Злочин вважається закінченим в момент перетинання особою державного кордону — по суходолу, по морю чи інших водоймах, повітрям або під землею. Конкретне місце перетинання кордону поза пунктами пропуску через державний кордон значення для кваліфікації не має, як і те, в якому саме пункті пропуску було вчинене перетинання державного кордону без встановлених документів. Не мають значення для кваліфікації і час перетинання кордону та конкретний спосіб (пішки, вплав, поїздом, машиною, повітряною кулею тощо). Проте, вліт в Україну або виліт із України без відповідного дозволу, вчинені членами екіпажу цивільного повітряного судна, якщо їхній умисел не був спрямований саме на незаконне перетинання державного кордону України, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 334.

Готування до злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 2 ст. 331, згідно з ч. 2 ст. 14 не тягне за собою кримінальної відповідальності. Водночас порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України створює підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 202 КАП.

У ст. 204-1 КАП міститься норма, згідно з якою перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через" державний кордон України без відповідних документів чи дозволу відповідних органів державної влади тягне адміністративну відповідальність. У цьому зв'язку слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАП адміністративна відповідальність за передбачені цим Кодексом правопорушення настає лише у разі, якщо вони за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

4. Суб'єкт злочину загальний.

Особа, яка організувала перетинання державного кордону України іншими особами, керувала їх переміщенням через державний кордон, сприяла цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, несе відповідальність за ст. 332, а якщо вона при цьому і сама незаконно перетнула державний кордон, то за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 331 і 332.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

830

Особа, яка перетнула державний кордон з необережності (заблукала або помилково пред'явила замість свого паспорта паспорт іншого члена сім'ї, помилково сі\а в літак, який вилетів за кордон, тощо), не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 331. Мотив і мета вчинення незаконного перетинання кордону не впливають на його кваліфікацію.

6. Кваліфікованим видом незаконного перетинання державного кордону є вчинення цього злочину особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин (ч. 2 ст. 331).

Про поняття особи, яка має судимість, див. коментар до ст. 88.

Повторне незаконне перетинання державного кордону особою, яка не була раніше засуджена за такий самий злочин, кваліфікується за ч. 1 ст. 331, і фактична повторність враховується .судом при вирішенні питання про призначення покарання.

Особливо кваліфікованим видом незаконного перетинання державного кордону є такі дії, поєднані із застосуванням зброї (ч. З ст. 331).

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров'ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойовий стан, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою тощо).

У разі, якщо застосування зброї потягло заподіяння тілесних ушкоджень особі;* що входить до складу прикордонного наряду з охорони державного кордону України, або її смерть, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 331 і ч. ч. 2 або 3 ст. 345 чи ст. 348.

7. Частина 4 ст. 331 передбачає спеціальні ситуації, які виключають провадження справи про перетинання державного кордону України щодо певних суб'єктів (за їх наявності кримінальна справа не може бути порушена, а порушена кримінальна справа піддягає закриттю за відсутності складу злочину). Так, чинність цієї статті не поширюється: 1) на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу: а) для використання права притулку відповідно до Конституції України; б) з метою набуття статусу біженця; 2) на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Відповідно до Конституції України і міжнародних договорів, ратифікованих Україною, кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком за рішенням Президента України у порядку, встановленому законом.

Під біженцем розуміється іноземець, який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (піддаїнства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користува-

Стаття 331   ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________831

тися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і знаходячись поза межами країни свого попереднього постійного проживання, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, та щодо якого у відповідному порядку прийнято рішення про надання статусу біженця. Особи, які мають намір набути статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу із заявою про надання їм статусу біженця протягом п'яти діб — якщо вони перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, або трьох діб — якщо вони вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця. Законом України "Про біженців" визначені умови, за яких статус біженця не надається. Крім того, притулок в Україні не може бути наданий, доки порядок'його надання не буде встановлено відповідним законом. Проте, у будь-якому випадку особа, яка у встановленому законом порядку звернулася з проханням надати їй статус біженця або притулок, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону. Адже у ч. 4 ст. 331 йдеться не про осіб, які мають право на використання притулку чи на отримання статусу біженця, а про осіб, які прибули в Україну з відповідною метою.

Під жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, слід розуміти не тільки осіб, визнаних потерпілими у справах про злочин, передбачений ст. 149 КК України. Жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, мають визнаватися будь-які особи, які постраждали від злочинів, передбачених КК України або кримінальними законами інших країн, пов'язаних із здійсненням будь-якої незаконної угоди, предметом якої є передача людини у фактичну власність інших осіб, і вчинених як на території України, так і на території інших країн, як громадянами України, так і іноземцями чи особами без громадянства. При цьому не має значення також і те, були чи не були винні особи притягнуті до кримінальної відповідальності.

Конституція України (ст. ст. 26, 33, п. 26 ч. 1 ст. 106).

Протокол № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікований Україною 17липня 1997р. (ст. 3).

Договір між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон від 14 жовтня 1993 р. Ратифікований Україною 15липня 1994 р.

Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 р. Ратифікований Україною 15липня 1994 р.

Договір між Україною та Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних пишань від 19 травня 1995 р. Ратифікований Україною 22листопада 1995р.

Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997 р. Ратифікований Україною 18липня 1997 р.

Угода між Урядом України і Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996 р. Ратифікована Україною 21 жовтня 1999 р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про приймання та передачу осіб через українсько-молдовський державний кордон від 11 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 вересня 1998 р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про організацію спільного контролю в пунктах пропуску через українсько-молдовський державний кордон від 11 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 вересня 1998р.

Статут Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945р. (ст. 6).

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

832

Загальна декларація прав людини. Прийнята резолюцією 217А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. (ст. 14).

Декларація про територіальний притулок. Прийнята резолюцією 2312 (XXII) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1967 р.

Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 1-12, 20-21, 35).

Закон України '„Про біженців" в редакції від 21 червня 2001 р.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р. (ст. ст. 1-3, 6,9, 12).

Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4лютого 1994 р. (ст. ст. 1, 4-5, 25-28).

Закон України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. (ст. ст. 1, 11).

Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення удію Закону України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. (ч. 1 п. 2).

Указ Президента України № 194/93 від 5 червня 1993 р. "Про посвідчення особи моряка".

Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Затверджене указом Президента України № 491/93 від 28 жовтня 1993 р. •

Положення про посвідчення члена екіпажу. Затверджене указом Президента У країни. №522/94 від 13 вересня /994р.

Положення про службовий паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26лютого 1998р.

Положення про дипломатичний паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26лютого 1998 р.

Угода між Урядом України і Урядом Румунії про спрощений порядок перетинання спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних районах і повітах. Підтверджена постановою Кабінету Міністрів України № 904 від 2 серпня 1994 р.

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про передачу і прийом осіб через спільний державний кордон від 24 травня 1993 р.

Угода між Урядом України і Урядом Грузії про співробітництво з прикордонних питань від 31 серпня 1996 р.

Положення про посвідчення особи на повернення в Україну. Затверджене постановою КМУ№ 553 від 12 серпня 1994 р.

Правила перетинання державного кордону громадянами України. Затверджені постановою КМУ № 57 від 27 січня 1995 р.

Загальні правила відкриття та діяльності пунктів пропуску через державний кордон. Затверджені постановою КМУ№ 665 від 19 серпня 1995 р.

Правила в'їзду іноземців в Украшу, їх виїзду з України і транзитного проїзду через П територію. Затверджені постановою КМУ№ 1074 від 29 грудня 1995 р.

Положення про вкладку до паспорта громадянина України. Затверджене постановою КМУ № 1137 від 17вересня 1996р.

Порядок перетинання державного кордону України аварійно-рятувальними та аварійно-відновними формуваннями для локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами. Затверджений постановою КМУ№ 912 від 21 серпня 1997 р.

Правила оформлення візових документів для в'їзду в Україну. Затверджені постановою КМУ№ 227 від 20лютого 1999 р.

Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапідпри-ємств щодо забезпечення авіаційної безпеки. Затверджене наказом МТ від 16 квітня 1997р. № 140 (п. п. 6.7-6.9).

Інструкція про порядок видачі дозволів на розміщення та функціонування підприємств (установ) сфери обслуговування пасажирів закордонного прямування в пунктах пропуску через державний кордон України. Затверджена наказом Держ-комкордону іДМС № 203/220 від 21 травня 1997 р. (п. 2.8).

Положення про зону прикордонного контролю. Затверджене наказом Держко-мкордону№ 61 від 6 лютого 1998 р.

Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами. Затверджена наказом Держкомкордону — командуючого ПВ № 252 від 28 травня 1999 р.

Інструкція про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним прапором України. Затверджена наказом Держкомкордону, МТіДКРГ№ 502/568/156 від 29листопада 1999р.

833

Стаття 332

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.

1. Об'єкт злочину — порядок перетинання державного кордону України. Про поняття державний кордон України див. коментар до ст. 110.

2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у трьох формах: 1) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 3) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України передбачає схиляння інших осіб до перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів та без дозволу відповідних органів державної влади, поєднане з розробкою планів такого перетинання та безпосередньою їх реалізацією.

Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України — це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, з метою досягнення відповідного злочинного результату.

Організатором і керівником переправлення осіб через державний кордон України може бути одна й та сама особа. Якщо ж одна особа здійснювала організаторські дії, а інша — безпосередньо керувала їх виконанням, їх дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 332.

На практиці злочин, передбачений ст. 332, найчастіше вчинюється спільними діями двох чи більше осіб. А тому кваліфікація його за ч. 1 ст. 332 може відбуватися лише в окремих випадках, коли йдеться, скажімо, про дії "провідника-одинака", затриманого при переправленні ним однієї чи кількох осіб через державний кордон України.

Про поняття сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод див. коментар до ст. 27. Але у злочині, передбаченому ст. 332, таке сприяння стосується не співучасників цього ж злочину, а осіб, які намагаються незаконно перетнути державний кордон України. Воно може полягати у наданні порад і вказівок щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання

27 Коментар кодексу.

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

834

тощо, у наданні транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, карт чи схем, у відволіканні уваги прикордонних нарядів тощо.

Надання громадянами України іноземним громадянам і особам без громадянства допомоги в незаконному перетинанні державного кордону України за відсутності ознак злочину тягне адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 206 КАП.

Викрадення або підробка документів, які надають право на перетинання державного кордону України, з наступним наданням їх для використання іншим особам під час переправлення їх через державний кордон України кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених, відповідно, ст. ст. 332 і 357 або 358.

Переправлення через державний кордон України — це дії, спрямовані на переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. При цьому всі дії організатора, керівника такого переправлення або особи, яка сприяє йому, можуть бути повністю виконані ще до того, як особи, яких вони переправляють через державний кордон України, перетнули його. Тому вчинений ними злочин є закінченим в момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України.

Дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням через державний кордон України людини, яку вона незаконно купила або придбала іншим способом, повністю охоплюються ч. 1 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 332 не потребують.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Мотиви і мета злочину не мають значення для його кваліфікації. Водночас, якщо злочин, передбачений ч. 2 ст. 332, вчинено з корисливих мотивів, до засудженого, як це випливає із ч. 2 ст. 59, може бути застосована конфіскація майна (засобів вчинення злочину) як додаткове покарання.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 341). Про поняття повторність і  вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар, відповідно, до ст. ст. 32 і 28.

Стаття 333. Незаконне вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій для створення зброї, а також військової та спеціальної техніки

Порушення встановленого порядку вивезення за межі України сировини, матеріалів, обладнання, технологій, які можуть бути використані для створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової та спеціальної техніки,—

!і

Стаття 333         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________835

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що його вчинення створює умови для безконтрольного розповсюдження різних видів зброї у світі, зокрема в країнах з нестабільною політичною ситуацією, для озброєння екстремістських, терористичних угруповань тощо, і таким чином впливає на стан виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та звичайних видів озброєння і на стабільність міжнародних відносин України з іншими державами.

2. Об'єктом злочину є встановлений порядок вивезення за межі України певних видів продукції і товарів, які можуть використовуватися для створення зброї, військової та спеціальної техніки.

3. Предметом злочину виступають ті види сировини, матеріалів, обладнання і технологій, які можуть бути використані для створення ракетної, ядерної, хімічної, інших видів зброї, військової і спеціальної техніки. Перелік предметів цього злочину визначається законодавством України.

Так, до вказаних видів сировина належать токсичні хімікати (зарін, зоман, сірчані іприти, люїзити, амітон, фосген, хлорціан, ціанистий водень тощо) та прекурсори, якими в контексті цієї статті є хімічні речовини спеціального асортименту, що використовуються для виготовлення військових вибухових речовин.

Під матеріалами розуміються: а) певні види металів та сплавів, рідин, мастильних, полімерних матеріалів, волокнистих або ниткоподібних матеріалів, матеріалів для ядерних джерел тепла, відходів і брухту деяких металів; б) металеві сплави, порошки для металевих" сплавів та сплавлених матеріалів (алюмініди нікелю чи титану у вигляді сировини чи напівфабрикатів, певні види нікелевих, ніобієвих, титанових, алюмінієвих, магнієвих сплавів), магнітні, електротехнічні матеріали тощо; в) ядерні матеріали — руди та концентрати уранові або торієві, елементи хімічні радіоактивні, їхні сполуки, суміші та залишки тощо; г) палива та їхні компоненти, що використовуються в ракетах та безпілотних літальних апаратах, конструкційні матеріали (високолеговані сталі, вольфрам, молібден тощо), матеріали для зменшення помітності та відбиваної енергії опромінювання в радіо-, ультрафіолетовому, інфрачервоному звуковому діапазонах та ін.

Обладнання — це: а) будь-які види технологічного оснащення, включаючи шаблони, стенди, прес-форми тощо, контрольно-випробувальне обладнання, інші прилади та їх компоненти, спеціально спроектовані або модифіковані для розроблення однієї чи більше стадій виробництва; б) різноманітні види електронного, броньованого, захисного обладнання; в) різноманітні реакційні посудини, реактори та змішувачі, ємкості для зберігання, системи та датчики контролю тощо; г) обладнання для випробування, контролю і виробництва перспективних матеріалів, електроніки, комп'ютерів, систем зв'язку і захисту інформації, оптичних і лазерних, навігаційних систем тощо; д) реакторне обладнання, обладнан-27*

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

836

ня для поділу ізотопів урану, для виробництва важкої води, для розробки систем вибуху тощо; е) обладнання, спеціально призначене для виробництва двигунів, їх компонентів та вузлів, що використовуються у ракетах та безпілотних літальних апаратах, обладнання для виробництва, обслуговування та випробувань ракетних палив тощо.

До технології належать: а) буд,ь-який документ, що містить копії, плани, діаграми, моделі, формули, таблиці, звіти, технічні розрахунки, технічні умови, керівництво для користувача, інструкції або інші інформаційно-довідкові матеріали, що мають відомості, необхідні для розроблення, виробництва або використання товарів; б) спеціальна інформація в будь-якій формі ^(за винятком інформації, опублікованої у відкритій пресі), необхідна для розроблення, виробництва або використання виробів військового призначення та яка може надаватись у формі технічних даних (проекти, плани, креслення та їхні копії, схеми, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції) або технічної допомоги (проведення інструктажів, навчання, практичне освоєння методів роботи, надання консультацій).

Термін "технології" не поширюється на загальнодоступну технологію (технологію, на подальше поширення якої не накладено ніяких обмеженнь, у т.ч. обмеження, що стосуються авторського права) та фундаментальні наукові дослідження (експериментальні або теоретичні роботи, що провадяться головним чином з метою одержання нових знань фундаментальних принципів явищ та фактів, що спостерігаються, а не для досягнення визначеної практичної мети).

До зброї у ст. 333 треба відносити: а) хімічну, біологічну, ядерну, лазерну, інфразвукову, радіологічну, променеву та інші види зброї масового знищення; б) реактивну, ракетну, мінну, запалювальну, торпедну та інші звичайні види військової зброї; в) вогнепальну зброю (стрілкову, артилерійську та гранатомети), крім мисливської.

Ракетна зброя — це зброя, в якій засоби ураження доставляються до цілі за допомогою ракет — безпілотних літальних апаратів, що рухаються під дією реактивної тяги, яка створюється під час відкидання робочого тіла реактивним двигуном.

Ядерна зброя — зброя вибухової дії, побудована на використанні енергії, що виділяється під час ланцюгової реакції поділу важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію або термоядерних реакцій синтезу легких ядер — ізотопів водню — дейтерію і тритію.

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої побудована на токсичних властивостях хімічних речовин. До неї належать: а) токсичні хімікати (будь-які хімікати, які внаслідок свого хімічного впливу на життєві процеси можуть призвести до смерті або заподіяти довготривалу шкоду здоров'ю людини чи тваринам) та їх прекурсори, за винятком, коли вони призначені для промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних потреб, для захисту від токсичних хімікатів та від хімічної зброї, для військових потреб, які не пов'язані із застосуванням хімічної зброї і не залежать від використання токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни, для правоохоронних потреб, у тому числі для боротьби з заворушеннями в країні, а

837

Стаття 333

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

також для інших потреб, не пов'язаних з придбанням, створенням, накопиченням або застосуванням хімічної зброї як засобу ведення війни, — за умови, що їх види та кількість відповідають таким потребам; б) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або заподіяння іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей зазначених токсичних хімікатів, що утворюються внаслідок використання таких боєприпасів та пристроїв; в) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням зазначених боєприпасів та пристроїв.

Про поняття військова та спеціальна техніка див. коментар до ст. 410.

4. З об'єктивної сторони злочин полягає в порушенні встановленого порядку вивезення за межі України перелічених продукції і товарів, які можуть бути використані для створення зброї, військової та спеціальної техніки.

Диспозиція ст. 333 сконструйована як бланкетна. Тому для визначення тих чи інших ознак складу злочину необхідно звертатися до відповідних нормативно-правових актів. Згідно із законодавством України експорт продукції, технологій і послуг, які використовуються при створенні зброї і військової техніки, може здійснюватися виключно уповноваженими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, призначеними КМ за погодженням з відповідними комітетами ВР.

Порушення встановленого порядку вивезення за межі України предметів цього злочину передбачає порушення порядку, встановленого Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими нормативно-правовими-актами, і може полягати, зокрема, у готуванні до вивезення або у спробі вивезення відповідних предметів із України без наявності генерального чи разового дозволу (або із скасованим дозволом, який було видано раніше) на право здійснення експорту товарів, включених до Списків товарів, міжнародні передачі яких підлягають експортному контролю, або, хоча й не включених до вказаних Списків, але завідомо таких, що можуть бути використані для створення зброї масового знищення чи засобів її доставки або звичайних озброєнь.

До вказаних Списків належать: 1) Список ядерних матеріалів, технологій, обладнання, установок, спеціальних неядерних матеріалів, а також обладнання, матеріалів і технологій подвійного використання, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї (відповідає списку, рекомендованому міжнародним режимом контролю "Група ядерних постачальників"); 2) Списки хімікатів, обладнання та технологій, що можуть бути використані у створенні хімічної зброї, і Список збудників захворювань (патогенів) людини, тварин і рослин, їх генетичне змінених форм, фрагментів генетичного матеріалу та обладнання і технологій, які можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї (відповідають спискам, рекомендованим міжнародним режимом контролю "Австралійська група"); 3) Список виробів ракетної техніки, а також обладнання, матеріалів та технологій, що використовуються при створенні ракетної зброї

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

838

(відповідає списку, рекомендованому міжнародним режимом контролю ракетних технологій); 4) Список товарів військового призначення, міжнародна передача яких підлягає державному контролю (відповідає військовому списку, рекомендованому міжнародним режимом контролю "Вассенаарська домовленість"); 5) Список окремих видів виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, що можуть використовуватися для створення зброї, військової чи спеціальної техніки, і Список товарів подвійного використання (відповідають -списку товарів подвійного використання, рекомендованому міжнародним режимом контролю (" Вассенаарська домовленість").

Іншими порушеннями вказаного порядку можуть бути неподання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності гарантій щодо використання товарів, що експортуються в оголошених цілях, неузгодження проектів міжнародних договорів України, які стосуються міжнародних передач товарів, що контролюються, неотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності необхідних для міжнародної передачі товарів повноважень від КМ, непроведення експертизи заяв та інших поданих документів до ДСЕК тощо. До вказаних порушень треба віднести і порушення, що стосуються специфіки митного оформлення відповідних предметів, а щодо предметів, які є радіоактивними матеріалами, — неотримання дозволу Мінекобез-пеки України на їх міжнародне перевезення, виданого на основі міжнародних договорів України про співро'бітництво в галузі перевезення цих матеріалів.

Злочин є закінченим з моменту, коли фактично порушено порядок вивезення за межі України відповідних предметів, хоча б вони ще і не були вивезені з України.

Фактичне переміщення через митний кордон України з порушенням встановленого порядку такого переміщення відповідних предметів (зокрема, матеріалів і обладнання до зброї масового ураження, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, військового майна, яке належить до певних видів сировини, матеріалів, обладнання чи технологій, стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких встановлено відповідні правила вивезення за межі України) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 201 і 333. Оскільки митне оформлення товарів, що підлягають експортному контролю, здійснюється на підставі не тільки необхідних для його провезення документів (вантажна митна декларація, товарно-транспортні та товаросупровідні документи, рахунок-фактура тощо), а й відповідного дозволу і деталізованої специфікації товарів, то під час митного контролю також перевіряється і законність вивозу цих товарів. Таким чином, якщо їх вивіз є незаконним, то ознаки контрабанди присутні завжди.

Завжди є незаконним і має кваліфікуватися за ст. ст. 201 і 333 вивезення за межі України матеріалів, обладнання і технологій, спеціально призначених для створення ядерної, біологічної та хімічної зброї, а також експорт окремих категорій товарів військового призначення та подвійного використання до країн, стосовно яких ООН встановлено заборону (ембарго) на їх поставки (переліки таких країн, а також категорії товарів, експорт яких до зазначених країн за-

839

Стаття 333

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

боронений   або   обмежений,   доводяться  ДСЕК  до   відповідних центральних органів виконавчої влади).

5. Суб'єкт злочину загальний.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що вона вивозить за межі України відповідні предмети з порушенням встановленого порядку їх вивезення, і бажає вчинити саме так.

7. Якщо відомості про сировину, матеріали, обладнання, технології, які можуть використовуватися для створення зброї, військової і спеціальної техніки, становлять державну таємницю або самі ці предмети є предметами, відомості про які становлять державну таємницю, їх незаконне вивезення за межі України громадянином України з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам має бути додатково кваліфіковано як державна зрада в формі шпигунства (ст. 111).

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї в ід 1 липня 1968р. Україна приєдналась до Договору 16 листопада 1994 р.

Паризький договір про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1990 р. Ратифікований Україною 1 липня 1992 р.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про ії знищення від 13 січня 1993 р. Ратифікована Україною 16 жовтня 1998р.

Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 р.

Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 р.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. (ч. 2 ст. 20).

Положення про Державну службу експортного контролю. Затверджене указом Президента України № 433/97 від 14 травня 1997 р.

Положення про державний експортний контроль в Україні. Затверджене указом Президента України № 117/98 від 13 лютого 1998 р.

Положення про порядок контролю за експортом, імпортом та транзитом виробів ракетної техніки, а також обладнання, матеріалів і технологій, що використовуються у створенні ракетної техніки. Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї. Затверджені постановою КМ № 337 від 12 березня 1996 р.

Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом окремих видів виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, що можуть використовуватися для створення озброєння, військової чи спеціальної техніки. Затверджене постановою КМ № 1005 від 22 серпня 1996 р.

Положення про порядок контролю за експортом, імпортом та транзитом товарів, що можуть бути використані у створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї. Затверджене постановою КМ № 384 від 22 квітня 1997р.

Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України. Затверджене постановою КМ № 1332 від 29 листопада 1997р.

Положення про порядок державного контролю за міжнародними передаваннями товарів військового призначення. Затверджене постановою КМ № 1358 від 8 грудня 1997р.

Положення про порядок державного контролю за проведенням переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання. Затверджене постановою КМ № 125 від 4 лютого 1998 р.

Положення про порядок надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призна-

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

840

чення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю. Затверджене постановою КМ № 838 від 8 червняа1998 р.

Постанова ХМ № 1086 від 22 червня 1999р. "Про здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну ^кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18 листопада 1993 р."

Інструкція щодо порядку заповнення заяв на отримання дозволів (висновків) Держекспортконтролю на здійснення експорту, імпорту, тимчасового вивезення (ввезення) та транзиту товарів, що підлягають експортному контролю, на проведення переговорів, пов'язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а також на отримання імпортних сертифікатів України. Затверджена наказом ДСЕК № 86 від ЗО квітня 1998 р.

Інструкція про порядок оформлення та використання дозволів/висновків на право здійснення вивезення, ввезення та транзиту товарів, що відповідно до законодавства підлягають або не підлягають експортному контролю. Затверджена наказом ДСЕК № 163 від 3 серпня 1998 р.

Порядок пропуску через митний кордон України і митного оформлення товарів, що підлягають експортному контролю. Затверджений наказом ДМС № 38 від 20 січня 1999р.

Положення про порядок залучення військових представництв до виконання робіт у галузі експортного контролю. Затверджене наказом ДСЕК, МО, СБ, МВС № 128/227/160/598 від 29 липня 1999р.

Стаття 334. Порушення правил міжнародних польотів

Вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу, а також недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів або ешелонів—

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, із конфіскацією повітряного судна.

1. Об'єктом цього злочину є безпека міжнародних польотів і порядок перетинання державного кордону України.

Міжнародний політ — це здійснюваний у повітряному просторі України запланований або незапланований політ повітряного судна, який виконується з перетинанням державного кордону України (у т.ч. кордону, щодо якого не проведено делімітацію і демаркацію).

2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у таких формах: 1) вліт в Україну або виліт із України без відповідного дозволу; 2) недодержання зазначених у дозволі маршрутів, трас і коридорів, а також ешелонів і місць посадки.

Згідно з Повітряним кодексом України до елементів структури повітряного простору України належать: повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіаційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпечні зони.

Термін повітряний коридор має юридичні синоніми "коридор перельоту" і "повітряні ворота", термін ешелон — синонім "висота польотів".

Термін повітряна траса означає маршрут у міжнародному сполученні (на відміну від "місцевої повітряної лінії", яка означає маршрут у внутрішньому сполученні). При цьому згідно з повітряним законодавством повітряна траса — це диспетчерський район або його частина, що являють собою коридор у повітряному просторі,

841

Стаття 334

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами навігації, контролю та управління повігряним рухом, а повітряна лінія — визначений та сертифікований встановленим порядком маршрут польоту між погодженими пунктами для здійснення повітряних перевезень.

Термін місце посадки у повітряному законодавстві не вживається. Виліт українських та іноземних повітряних суден з території України, а також їх посадка після вльоту на територію України згідно із законодавством України провадяться в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів, де є контрольно-пропускні пункти ПВ і митні установи. Інший порядок вильоту і посадки повітряних суден допускається тільки з дозволу компетентних органів України. Аеродром — це земельна чи водна ділянка, спеціально обладнана для зльоту, посадки, руління, стоянки га обслуговування повітряних суден, а аеропорт — підприємство, що здійснює послуги з обслуговування пасажирів, багажу, вантажу та пошти, забезпечує виконання польотів і обслуговування повітряних суден, має в своєму складі і використовує для даних потреб аеродром, аеровокзал та інші наземні споруди і відповідне обладнання.

Перелічені вище порушення стосуються тільки повітряних суден, які здійснюють запланований або незапланований політ на міжнародних авіалініях України.

Інші, крім безпосередньо вказаних у диспозиції ст. 334, порушення правил міжнародних польотів (скажімо, міжнародний політ повітряного судна з виключеними через необережність радіозв'язком або апаратурою світлового чи радіолокаційного впізнавання, недотримання мінімуму погоди при вильоті, посадці чи польоті, самовільне скидання вантажу тощо), за відсутності підстав кваліфікувати їх як порушення правил безпеки руху повітряного транспорту (ст. 276), як порушення правил повітряних польотів (ст. 281), або як порушення порядку використання повітряного простору України (ст. 282), можуть потягти адміністративну відповідальність за ст. 113 КАП.

Такий вид порушення правил міжнародних польотів, як провіз на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, кваліфікується за ст. 269, якщо це було вчинено пасажиром, або за ст. 276 — якщо це було вчинено членом екіпажу повітряного судна.

Склад злочину, передбаченого ст. 334, у його першій формі є спеціальним (за суб'єктом і способом вчинення) стосовно складу злочину, передбаченого ст. 331. У цілому ж цей склад злочину є спеціальним (за певними елементами суспільних відносин, що становлять його безпосередній об'єкт, об'єктивною стороною і суб'єктом) стосовно складу злочину, передбаченого ст. 276: він також передбачає порушення певними категоріями працівників транспорту (а саме, членами екіпажу повітряного транспорту) правил безпеки руху, але тільки під час польотів у міжнародному сполученні.

На відміну від порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту порушення правил міжнародних польотів не передбачає як обов'язкову ознаку настання суспільне небезпечних наслідків і є злочином з формальним складом.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

842

Перетинання державного кордону України при виконанні міжнародних польотів здійснюється: а) цивільними повітряними суднами України та іноземними повітряними суднами, які виконують регулярні польоти — на підставі міждержавних домовленостей і угод; б) цивільними повітряними суднами України та іноземними повітряними суднами, які виконують нерегулярні польоти (літаки з офіційними урядовими делегаціями, літаки сільгоспавіації тощо), — за дозволом органу управління повітряним рухом на підставі спеціальних рішень МЗС або за погодженням з ним; в) державними (тобто такими, що використовуються на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службі) повітряними суднами "України — за поданням заяв міністерствами, відомствами, підприємствами, установами й організаціями, погоджених з МЗС. Екіпаж повітряного судна за 5— 10 хвилин до моменту перетинання державного кордону України зобов'язаний, повідомивши певні відомості про себе, запросити у відповідного органу управління повітряним рухом України дозвіл на перетинання державного кордону. Таким чином, ваші в Україну або виліт з України без відповідного дозволу передбачає перетинання повітряним судном державного кордону України у повітрі без дозволу відповідного органу управління повітряним рухом України, виданого на підставі міждержавної домовленості (угоди), рішення МЗС або заяви відповідного міністерства, відомства, підприємства, установи чи організації, погодженого з МЗС, підтверджених безпосередньо перед моментом перетинання державного кордону України.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту фактичного незаконного перетинання повітряним судном лінії державного кордону України у повітрі.

Згідно з законодавством України: а) переліт державного кордону України повітряними суднами здійснюється у спеціально виділених коридорах перельоту, визначених документами по плануванню використання повітряного простору України і регулюванню повітряного руху та опублікованих у документах аеронавігаційної інформації. Лише при виконанні міжнародних польотів державними повітряними суднами та іншими повітряними суднами України за спеціальним завданням орган управління повітряним рухом України за погодженням з органами повітряної оборони України та з органами організації повітряного руху суміжних держав може дозволити перетинання державного кордону України поза повітряними коридорами. Цей порядок стосується польотів у повітряному просторі України й іноземних повітряних суден, якщо при укладенні міжнародної угоди або виданні дозволу не встановлено іншого; б) виліт іноземних повітряних суден з України, а також їх посадка на території України відбувається в аеропортах (на аеродромах), відкритих для міжнародних польотів; в) при польотах заздалегідь визначеними повітряними трасами (маршрутами) відхилення за їх межі забороняється, за винятком обходу небезпечних явищ погоди, в аварійних та інших ситуаціях, які загрожують безпеці польоту; г) при виконанні польотів для надання допомоги у випадках стихійного лиха, катастрофи, аварії, аварійної ситуації та в інших випадках, що загрожують життю і здоров'ю людей, збереженню вантажів і авіа-

843

Стаття 334

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ційної техніки, повітряні судна, у т.ч. іноземні, можуть здійснювати вліт у повітряний простір України і виліт із нього, виконувати польоти поза міжнародними трасами та здійснювати посадку в аеропортах (на аеродромах), заборонених для міжнародних польотів, лише з дозволу органу управління повітряним рухом; д) повітряне судно зобов'язане дотримувати наданої йому для польоту висоти польоту (ешелону), тобто відстані від земної поверхні вертикально вгору до повітряного судна. Таким чином, недотримання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних воріт чи висоти польотів означає порушення членами екіпажу повітряного судна, яке здійснює міжнародний політ, відповідних вимог органів управління повітряним рухом України щодо дотримання повітряних трас, коридорів перельоту, ешелонів або можливості посадки у'відповідних аеропортах (на аеродромах), що містяться у документах аеронавігаційної інформації, а у неординарних випадках визначаються органами управління повітряним рухом України самостійно або за узгодженням з іншими міністерствами і відомствами України чи органами організації повітряного руху інших держав.

Закінченим злочин у цих формах є з моменту, відповідно, вильоту за межі повітряної траси, коридору перельоту або невльоту у них, посадки у необумовленому аеропорту (на аеродромі), зниження нижче або підняття вище дозволеного ешелону.

Засобами вчинення злочину, передбаченого ст. 334, є повітряні |транспортні засоби, що пілотуються під час здійснення міжнарод-шх польотів (літаки, гелікоптери, дирижаблі, повітряні кулі тощо), те вони є речами, які знаходяться у динамічному стані і за до-юмогою яких суб'єкт впливає на нематеріальний об'єкт цього злочину. У разі несанкціонованого вльоту в Україну, вильоту із України, інших порушень правил міжнародних польотір космічними об'єктами або безпілотними повітряними об'єктами (безпілотними ЛІ-5, таками, планерами, ракетами, зенітними снарядами тощо) відпові-Зність осіб, які керують ними із землі, може настати за ст. 282. Місце вчинення вльоту в Україну або вильоту із України без від-ювідного дозволу є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони Vочину у цій його формі: таким місцем може бути тільки держав-Ій кордон України (в даному випадку — вертикальна поверхня, са проходить по відповідній лінії і визначає межі повітряного про-)ру України).

У другій формі цей злочин може бути вчинений у повітряному _ юсторі України (ним є частина повітряної сфери, розташована "над суходолом і водною територією України, у т.ч. над її територіальними водами), а якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого, — і за межами України: у повітряному просторі іншої країни чи у відкритому повітряному просторі (використання міжнародного повітряного простору регулюється міжнародними правилами).

3. Суб'єкт злочину спеціальний — член екіпажу (або пілот-оди-нак) іноземного чи українського повітряного судна, що здійснює політ міжнародними авіалініями, для якого правила міжнародних польотів є обов'язковими.

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

844

Пасажири такого судна, які незаконно перетнули державний кордон України у повітрі, за наявності їх умисної вини несуть відповідальність за ст. 331, а особи, які вчинили незаконний вліт в Україну або виліт із України шляхом викрадення повітряного судна, у т.ч. члени екіпажу повітряного судна — за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 331 і 278.

Порушення правил міжнародних польотів, поєднане з порушенням працівником повітряного транспорту правил безпеки руху, якщо це спричинило настання наслідків, передбачених ч. ч. 2 або З ст. 276, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 334 і ч. 2 або 3 ст. 276, оскільки у даному випадку спеціальний склад злочину (порушення правил міжнародних польотів) таких наслідків, на відміну від загального складу злочину (порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту), не передбачає. Порушення ж правил міжнародних польотів, поєднане з недотриманням працівником повітряного транспорту правил безпеки руху, якщо це завідомо створювало загрозу настання тяжких наслідків, кваліфікується тільки за ст. 334.

4. З суб'єктивної сторони злочин у формі вльоту в Україну або вильоту із України без відповідного дозволу може бути вчинений лише з прямим умислом. Для інших його форм характерним може бути і непрямий умисел, а також необережність.

Вліт в Україну чи виліт із України або інші умисні порушення правил міжнародних польотів, які були обумовлені несправністю літака, втратою орієнтування у зв'язку зі стихійним лихом або іншими подібними причинами, не є злочином. У Повітряному кодексі України прямо вказано, що командир цивільного повітряного судна має право відступати від правил і вимог нормативних документів, що регламентують безпеку польоту, зокрема змінити маршрут польоту, здійснювати переліт державного кордону і (або) виконувати посадку повітряного судна на аеродромі, не передбаченому завданням на політ, у випадках виникнення загрози для життя і здоров'я пасажирів та членів екіпажу, пов'язаних з актами незаконного втручання в діяльність авіації, в екстремальній ситуації, що загрожує загибеллю людей, для врятування їх життя. Відповідно до актів міжнародного законодавства, що регулює безпеку польотів, відхилення від плану польоту дозволяються в разі, коли вони були спричинені погодними умовами, що негативно впливають на безпеку польотів, технічними труднощами, пов'язаними з літаком, необхідністю надання термінової медичної допомоги будь-якій особі на борту літака або інструкціями управління повітряним рухом, що стосуються умов, які викликані форс-мажорними обставинами. Тому порушення правил міжнародних польотів за перелічених обставин має розглядатися з урахуванням положень ст. ст. 39 і 42.

Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. СРСР приєднався до Конвенції 14 листопада 1970 р.

Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіаціївід23вересня 1971 р. Ратифікована СРСР27грудня 1972 р., УРСР 16 січня 1973 р.

Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р.

КАП (ст. 113).

845

Стаття 335

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ПК (ст. ст. 1-2, 9-10, 12, 15, 38, 51, 57-58).

Закон України "Про державний кордон України" від 4листопада 1991 р*(ст. 10).

Постанова КМ № 513—14 від 29 липня 1994 р. "Про порядок організації та забезпечення повітряних перевезень цивільною авіацією України спеціальними рейсами вищих посадових осіб".

Постанова КМ № 665 від 19 серпня 1995 р. "Про затвердження Загальних правил відкриття та діяльності пунктів пропуску через державний кордон".

Постанова КМ № 1017 від 18 грудня 1995 р. "Про порядок повітряного сполучення через державний кордон України".

Положення про об'єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху України. Затверджене постановою КМ № 1281 від 19липня 1999 р.

Порядок перетину повітряними суднами державного кордону України. Затверджений наказом КВПП № 16 від 5 лютого 1996 р.

Положення про використання повітряного простору України. Затверджене наказом КВПП № 16 від 5 лютого 1996р.

Положення про порядок видачі Тимчасового дозволу на здійснення міжнародних польотів з (до) аеропортів (аеродромів), в яких відсутні пункти пропуску через державний кордон України. Затверджене спільним наказом МТ, МО, Держкомкор-дону, ДМС № 410/393/542/561 від 20 грудня 1996 р.

І Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу

Ухилення від призову на строкову військову службу-

карається обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єкт злочину — порядок комплектування ЗС та інших вій

ськових формувань. Щодо поняття останніх див. коментар до

ст. 401.   '

2. Об'єктивна сторона злочину проявляється в ухиленні від призову на строкову військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення активних дій).

Призов на строкову військову службу — це передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування ЗС та деяких інших військових формувань України (неконтрактний спосіб комплектування).

Спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 335, може бути різним, але визначення конкретного способу має значення для правильного визначення моменту закінчення злочину. Так, вказані дії можуть полягати в самокаліченні, симуляції хвороби, підробленні документів (зміст відповідних понять див. у коментарі до ст. 409), іншому обмані (скажімо, у доведенні до членів призовної комісії завідомо неправдивих відомостей про смерть чи тяжку хворобу близького родича тощо або у свідомому замовчуванні яких-небудь відомостей), а так само в прямій відмові від несення обов'язків військової служби, і в таких випадках злочин є закінченим з моменту отримання повного або тимчасового звільнення від військової служби. При цьому самі самокалічення, симуляція хвороби, підробка Документів, інший обман можуть за наявності відповідних підстав кваліфікуватися як замах на ухилення від призову на строкову військову службу. У разі ж, якщо наявними є ознаки лише готування До вчинення цього злочину, то кримінальна відповідальність згідно з ч. 2 ст. 14 виключається.

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА,

846

При ухиленні шляхом бездіяльності, коли призовник без поважних причин не прибуває у строки, встановлені військовим комісаріатом та вказані у повістці, до призовної дільниці для відправлення у військову частину, злочин є закінченим з моменту нез'явлення призовника до призовної /удльниці. Поважними причинами нез'явлення у даному випадку вважаються такі, що підтверджуються відповідними документами: а) перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина або інші обставини, що позбавили громадянина можливості особисто прибути у вказані пункт і строк; б) смерть або тяжка хвороба його близького родича.

Незгода призовника з рішенням комісії у справах альтернативної служби про відмову в проходженні ним такої служби та оскарження такого рішення в судовому порядку не звільняють особу від обов'язку з'явитися для проходження строкової військової служби.

Нез'явлення військовозобов'язаного або призовника до військового комісаріату без поважних причин не для відправлення у військову частину у зв'язку з призовом на строкову військову службу, а за іншим викликом тягне адміністративну відповідальність за ст. 210 КАП. За цією ж статтею військовозобов'язаний або призовник несуть відповідальність за ухилення від подання до військового комісаріату відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, навіть якщо це вчинено ними з метою ухилення в майбутньому від призову на військову службу (адже готування до вчинення злочину, передбаченого ст. 335, не тягне кримінальної відповідальності).

Службові особи органів реєстрації актів громадянського стану за неподання військовим комісаріатам відомостей про зміну призовниками прізвища, імені, по батькові, про внесення до реєстрації актів громадянського стану змін про дату і місце їх народження несуть адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 211-6, керівники або інші відповідальні за військово-облікову роботу службові особи за несвоєчасне подання у військові комісаріати документів на жильців, які є призовниками, для оформлення взяття на військовий облік — за ст. 211-5, а за перешкодження своєчасній явці призовників на збірні пункти чи призовні ділянки — за ст. 211-4 КАП. Якщо ж вказані дії вчинено з метою сприяння призовникові в ухиленні від призову на військову службу, зазначені особи повинні нести відповідальність за пособництво в ухиленні від призову на строкову військову службу (ст. ст. 27 і 335).

Початком перебування на військовій службі для призовників і офіцерів, що призиваються із запасу, є день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину. Тому особа, яка прибула на призовний пункт для відправлення у військову частину, але вже після цього ухилилась від відправлення у війська, є військовослужбовцем і її дії треба кваліфікувати за ст. ст. 407, 408 або 409.

3. Суб'єктом злочину є громадянин України, який піддягає черговому призову на строкову військову службу: призовник або офіцер, ГТ- -пизивається із запасу, у т.ч. такий, що перебуває на тим-

847

Стаття 335

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

часовому обліку у військовому комісаріаті або без законних підстав не перебуває на військовому обліку взагалі.

Не піддягають призову на строкову військову службу, тобто не є суб'єктами розглядуваного злочину особи: які не досягли 18 років або на день відправки на строкову військову службу вже досягли 25 років (офіцери — ЗО років); які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; батько (мати), рідний брат чи сестра яких загинули чи померли або є інвалідами, якщо інвалідність настала під час проходження військової служби; які пройшли військову службу в інших державах; які закінчили курс навчання за програмою підготовки офіцерського складу або прапорщиків в навчальних закладах МВС, СБ, інших військових формувань та мають військові чи спеціальні звання; щодо яких ведеться дізнання чи попереднє (досудове) слідство або криміальна справа розглядається судом — до прийняття відповідного рішення; яких засуджено до позбавлення волі (при цьому повторне ухилення від призову на строкову військову службу після відбуття покарання (крім позбавлення волі) за такий злочин не звільняє особу від кримінальної відповідальності); особи жіночої статі.

Підлягають виключенню з військового обліку особи, засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. Тому вони не можуть бути суб'єктами ухилення від призову на строкову військову службу.

Особи, виконання якими військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням та які належать до діючих відповідно до законодавства України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, проходять невійськову (альтернативну) службу на підставі рішення комісій у справах альтернативної служби. Такі особи можуть стати суб'єктами ухилення від призову на строкову військову службу лише у випадку, коли вказане рішення було скасоване у зв'язку з тим, що ці особи ухилилися від проходження альтернативної служби або під час її проходження брали участь у страйку, займалися підприємницькою діяльністю, навчалися в установах освіти (крім середніх або вищих установ освіти з вечірньою чи заочною формами навчання).

Особи, які мають духовний сан, але не мають посади в одній із зареєстрованих релігійних конфесій, також призиваються на строкову військову службу і, відповідно, є суб'єктами розглядуваного злочину. Не є обставиною, що звільняє громадянина України від військового обов'язку, й те, що він проживає за кордоном.

Не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за

І ухилення від призову на строкову військову службу особи, яким за

! "рішення'м призовної комісії була надана відповідна відстрочка: а) за

І сімейними обставинами; б) за станом здоров'я; в) для продовження

[цавчання; г) у зв'язку з депутатською діяльністю і діяльністю як

І сільських, селищних і міських голів; д) на період роботи за спеці-

Іальністю за основним місцем роботи призовникам — педагогічним

працівникам з вищою педагогічною освітою у загальноосвітніх

навчальних закладах; е) в інших випадках, визначених законом, —

протягом дії відстрочки.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

848

Особа, яка підмовила призовника до самокалічення, симуляції хвороби, підроблення документів, іншого обману, до прямої відмови від несення обов'язків військової служби чи до нез'явлення до призовної дільниці, організувала цей злочин, сприяла його вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, переховувала призовника, притягується до відповідальності за ст. ст. 27 і 335, а за відповідних обставин і за ст. ст. 121, 122, 125, 130, 133 (Якщо, скажімо, самокалічення було вчинене з допомогою такої особи), 358 чи 366 (якщо нею було підроблено відповідні документи).

4. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 335, характеризується виною у вигляді прямого умислу. Якщо призовник не з'явився на призовний пункт у зв'язку з тим, що, скажімо, своєчасно не отримав повістку, кримінальна відповідальність виключається.

Конституція України (ст. 65).

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999 р. (ст. ст. 1, 15,17, 18, 19, 24, ч. 5 ст. 37). п

Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" в редакції від 18 лютого 1999р. (ст. ст. 2, 8, 12).

Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників. Затверджене постановою КМ № 377 від 9 червня 1994 р.

Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. Положення про комісії у справах альтернативної (невійськової) служби. Перелік підприємств, установ, організацій, що перебувають у державній або комунальній власності, на яких громадяни можуть проходити альтернативну (невійськову) службу. Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджені постановою КМ № 2066 від 10 листопада 1999 р.

Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу. Додаток до наказу МО № 1 від 4 січня 1995 р.

Інструкція з військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування. Затверджена наказом МО № 166 від 27 червня 1995 р.

Стаття 336. Ухилення від призову за мобілізацією

Ухилення від призову за мобілізацією — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Своєчасне та швидке проведення мобілізації є запорукою ефективного відбиття воєнного нападу на країну або виконання Україною відповідних міжнародних зобов'язань по спільній обороні від агресора. Тому ухилення від призову до лави ЗС військовозобов'язаних контингентів 'в умовах таких, що розпочалися або передбачаються, воєнних дій, створює серйозну загрозу для безпеки держави в сфері оборони.

Мобілізація — це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного переведення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів і сил Цивільної оборони України, галузей національної економіки, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а ЗС, інших військових формувань — на організацію і штати воєнного часу. Рішення про проведення мобілізації приймається Президентом України. Мобілізація в Україні може проводитися відкрито чи приховано і може бути загальною або

849

Стаття 336

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

частковою, а також цільовою. В мирний час може проводитись цільова мобілізація — з метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф.

2. Об'єкт цього злочину, а також його об'єктивна і суб'єктивна сторони збігаються з відповідними елементами складу злочину, передбаченого ст. 335. Проте, ухилення від призову за мобілізацією в формі бездіяльності полягає в нез'явленні суб'єкта не обов'язково до призовної дільниці, а й безпосередньо до військової частини, військової установи, які зазначені у повістці або наказі військового комісара. Крім того, при ухиленні від призову за мобілізацією можливі й інші способи (наприклад, незаконне отримання так званої "броні").

3. Суб'єктами злочину є громадяни України (у т.ч. й ті, які під час мобілізації перебувають за кордоном) чоловічої або жіночої статі — військовозобов'язані, що перебувають в запасі першої (військовозобов'язані, які перебували на військовій службі й отримали під час її проходження військово-облікову спеціальність) аба другої (військовозобов'язані, які не отримали військово-облікової спеціальності, які проходили військову службу в інженерно-технічних частинах, які взагалі не призивалися на військову службу, а також військовозобов'язані-жінки) категорій (про поняття військовозобов'язаний див. коментар до ст. 401).

Щодо вікової ознаки суб'єкта цього злочину, то ним можуть бути особи віком від 18 років до граничного віку перебування в запасі першого або другого розряду (для солдат, матросів, сержантів і старшин — це, відповідно, 35 і 40 років, прапорщиків і мічманів — 35 і 50, молодших офіцерів — 45 і 50, старших офіцерів, крім полковників (капітанів 1 рангу) — 50 і 55, полковників (капітанів 1 рангу) — 55 і 60, вищих офіцерів — 60 і 65 років, для Жінок — прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу — 50, інших війсь-ковозобов'язаних-жінок — 45 років), а щодо статевої — то військовозобов'язаними можуть бути лише ті із жінок, які: а) звільнені з військової служби за контрактом у запас; б) мають за спеціальністю медичну підготовку або підготовку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, придатні до військової служби за станом здоров'я і віком.

Крім того, у воєнний час за рішенням Президента України можуть бути призвані на військову службу жінки, які не мають дітей або мають дітей старше 8 років та які у віці від 18 до 40 років пройшли загальне військове навчання.

Перелік осіб, які не можуть нести відповідальність за ухилення від призову на строкову військову службу, суттєво відрізняється від переліку осіб, які не можуть нести відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. Так, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: а) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами й організаціями в порядку, встановленому КМ; б) визнані тимчасово нездатними до військової служби за станом здоров'я — на термін до шести місяців;

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

850

в) чоловіки, на утриманні яких перебуває більше чотирьох дітей віком до 16 років; г) жінки, на утриманні яких перебувають діти віком до 16 років (проте, вони можуть бути призваними тільки за місцем проживання у разі їх згоди); д) які зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України; е) які є народними депутатами, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Піддягають виключенню з військового обліку особи, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби, засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів, які досягли граничного віку перебування в запасі, які припинили громадянство України, а також ті, що не отримали до Зб-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненоі.з нею. Тому такі особи не можуть бути суб'єктами ухилення від призову за мобілізацією. Законами України можуть бути передбачені й інші категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Конституція України (ст. 65, п. 20 ч. 1 ст. 106).

Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ст. ст. 37, 39, 41)

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції від 13 травня 1999 р. (ст. ст. 1, 21).

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст.ст. 1, 17).

Положення про підготовку і проведеная призову громадян України на строкову військову службу. Додаток до наказу МО № 1 від 4 січня 1995 р.

Інструкція з військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування. Затверджена наказом МО № 166 від 27 червня 1995 р.

Стаття 337. Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів

1. Ухилення військовозобов'язаного від військового обліку після попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом,—

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ухилення військовозобов'язаного від навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є встановлений з метою забезпечення нормальної діяльності органів державної виконавчої влади порядок ведення військового обліку й організації відповідних зборів.

2. З об'єктивної сторони злочин може мати дві форми: 1) ухилення від військового обліку після попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом (ч. 1 ст. 337); 2) ухилення від навчальних (перевірних) або спеціальних зборів (ч. 2 ст. 337).

Військовий облік усіх військовозобов'язаних ведеться за місцем їх проживання і поділяється за обсягом і деталізацією на персо-

851

Стаття 337

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

нально-якісний, персонально-первинний і персональний, а за призначенням — на загальний і спеціальний.

Персонально-якісний облік військовозобов'язаних СБ ведуть облікові органи СБ, а всіх інших військовозобов'язаних — районні (міські) військові комісари, персонально-первинний облік військовозобов'язаних у сільській місцевості, а також у селищах і містах, де відсутні військові комісаріати,— органи місцевого самоврядування, персональний облік військовозобов'язаних, які працюють чи навчаються,— підприємства, установи, організації та навчальні заклади незалежно від форми власності.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані, не заброньовані за органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями на період мобілізації і на воєнний час, а на спеціальному — заброньовані. Військовий облік громадян, що перебувають за кордоном, провадиться дипломатичними і консульськими представництвами України.

Військовозобов'язані повинні стати на військовий облік у військовому комісаріаті в 7-денний строк з дня прибуття на нове місце постійного або фактичного проживання. Невиконання цього обов'язку після попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом, протягом терміну, необхідного для проїзду до військового комісаріату, містить закінчений склад злочину у першій його формі.

Інше порушення військовозобов'язаним правил військового обліку, крім безпосереднього ухилення від військового обліку (скажімо, нез'явлення військовозобов'язаного до воєнного комісаріату без поважних причин за викликом, якщо такий виклик не стосується обов'язку стати на військовий облік або пройти навчальні (перевірні) чи спеціальні збори, або ухилення від подання в орган військового обліку відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, навіть і з метою унеможливити таким шляхом наступний виклик на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори), у т.ч. повторне, тягне адміністративну відповідальність за ст. 210 КАП.

Порядок проходження навчальних (перевірних) та спеціальних зборів встановлений Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Час і строки навчальних зборів встановлюються МО, перевірні збори проводяться за планом МО в період між навчальними зборами, а спеціальні збори відбуваються у разі прийняття Президентом України рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Способами ухилення військовозобов'язаного від військового обліку або від зборів можуть бути самокалічення, симуляція хвороби, підроблення документів, які, скажімо, можуть свідчити про наявність поважних причин непостановки на військовий облік або нез'явлення на збори, інший обман, пряма відмова від постановки на військовий облік або від з'явлення на збори, а так само фактичне неприбуття у відповідний строк до військового комісаріату без по-

Розділ XIV

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

852

важних причин. Про поважні причини такого нез'явлення див. коментар до ст. 344.

3. Суб'єктами злочину є. військовозобов'язані (про поняття військовозобов'язаний див. коментар до ст. 401), і не є ними допризовники, призовники і військовослужбовці.

Прийому на військовий облік підлягають особи, звільнені з військової служби в запас, ті, що прибули із інших місцевостей України або з-за кордону на строк понад три місяці, звільнені зі служби в Управлінні державної охорони України чи МВС в запас ЗС, ті, що стали громадянами України, а так само жінки, які мають медичну підготовку або споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю підготовку, придатні до військової служби за станом здоров'я і віком.

Не можуть бути суб'єктами розглядуваного злочину військовозобов'язані, які, наприклад, були зняті з військового обліку у зв'язку з прийняттям на службу в МВС, а також такі, що виключені з військового обліку. Крім того, суб'єктами злочину у формі ухилення від навчальних зборів не можуть бути військовозобов'язані, які згідно з законом звільняються від проходження таких зборів (працівники ЗС та інших військових формувань, військовозобов'язані-жінки та багато інших категорій військовозобов'язаних).

4. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише умисно.

у

Закон України "Про загальний військовий обов'язок {військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ч.6І7 ст. 1, ст. ст. 29, ЗО, 33-38).

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 17).

Постанова КМ від 14 жовтня 1994 року № 711 (Не для друку. Постановою затверджено перелік спеціальностей жінок, споріднених з відповідними військовими спеціальностями).

Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників. Затверджене постановою КМ № 377 від 9 червня 1994 р.

Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу. Додаток до наказу МО № І від 4 січня 1995 р.

Інструкція з військового обліку військовозобов'язаних і призовників на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах. Затверджена наказом МОЛ& 165 від 27 червня 1995р.

Інструкція з військового обліку військовозобов'язаних І призовників в органах місцевого самоврядування. Затверджена наказом МО № 166 від 27 червня 1995 р.