Розділ XVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ
Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт
1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід—
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою—
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або поз'баВленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати честь та гідність особи, її життя і здоров'я, майнові блага.
2. Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.
3. З об 'єктивної сторони злочин може проявлятися у незаконному: 1) затриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371).
Затримання в кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає у позбавленні її волі до 72 годин. Привід — це захід процесуального примусу, який передбачає примусове доставления підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи свідка органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого, прокурора або в суд.
Затримання і привід є незаконними, якщо вони здійснюються за відсутності вказаних у законі підстав, або з порушенням умов, які
934
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
визначають їх порядок затримання. Наприклад, незаконним є затримання без складання протоколу або без зазначення у складеному протоколі підстав, дати затримання, пояснень затриманого тощо.
Арешт (взяття під варту) є запобіжним заходом, який застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Взяття під варту полягає у попередньому ув'язненні обвинуваченого або підозрюваного. Незаконним взяття під варту буде як за відсутності підстав для його застосування, передбачених законом, так і у випадку порушення порядку обрання цього запобіжного заходу. Це може полягати, наприклад: у взятті під варту особи, яка вчинила злочин, за який законом не передбачено покарання у виді позбавлення волі; у відсутності постанови судді чн ухвали суду про взяття, під варту.
Незаконне тримання під вартою матиме місце у випадку порушення строків тримання під вартою, або порушення порядку продовження таких строків, а також тримання під вартою, коли відпала необхідність у запобіжних заходах взагалі (наприклад, в ході досу-дового слідства доведена невинність особи у вчиненні злочину), або у застосуванні саме цього запобіжного заходу. Незаконне тримання під вартою має місце у випадку невиконання вимог Закону "Про попереднє ув'язнення" про звільнення осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту.
Злочин, передбачений ч. ч. 1 і 2 ст. 371, є закінченим з моменту вчинення передбачених у них дій.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою — також начальник місця попереднього ув'язнення. Судді за дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші службові особи — за ст. ст. 365 або 424.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає: 1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
Поняття тяжких наслідків є оціночним, їх визначення здійснюється судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Такими наслідками можуть визнаватися: самогубство особи чи замах на нього, тяжке захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув'язненими тощо. Про поняття корисливій: мотивів та інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115 і 148.
Конституція України (ст. 29).
КПК (ст. ст. 14, 70, 106, 107,п115, 136, 155, 156, 158, 165-2, 165-3, 288, 434, 437).
Закон України 'аПро міліцію" від 20 грудня 1990р.(ст. ст. 10—11).
Закон України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.(ст. 20).
Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих. Затверджена наказом МВС № 864 від 23 грудня 1995р.
Стаття 372 ОСОБЛИВА ЧАСТИКА________935
Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності
1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою —
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що вона не буде піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Злочин є закінченим з моменту оголошення (пред'явлення) потерпілому постанови про притягнення як обвинуваченого.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки слідчий, прокурор чи інша особа, уповноважена законом притягувати до кримінальної відповідальності.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому умислом винного охоплюється те, що насправді відсутні докази, які вказують на вчинення даного злочину саме цією особою, або взагалі відсутня подія злочину, за який особа притягується до кримінальної відповідальності. Склад цього злочину утворює також і притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, якого вона завідомо не вчинювала, у разі, коли вчинення нею інших злочинів доведено сукупністю необхідних і достатніх доказів. Мотиви злочину значення для його кваліфікації не мають. Особа, яка притягнула до кримінальної відповідальності невинного через неправильну оцінку зібраних доказів, несе дисциплінарну відповідальність.
5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його у поєднанні з: 1) обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину; 2) штучним створенням доказів обвинувачення або Іншою фальсифікацією (ч. 2 ст. 372).
Про поняття тяжкого і особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і коментар до неї. Під штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією слід розуміти підроблення документів, ІЦр є доказами в кримінальній справі, підміну або знищення речо-|их доказів тощо.
І. Конституція України (ст. ст. 62, 129).
г КПК (ст. ст. 4, 6, 67, 131-133, 140-142).
1 Рішення КС у справі про депутатську недоторканність №9-рп/99 від 27 жовт-
$я 1999 р.
936
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ ХУІП
Стаття 373. Примушування давати показання
1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій ї боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство,—
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об'єктом злочину виступає здоров'я, воля, честь і гідність особи.
2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК може давати показання при дбпиті під час дізнання або досудового слідства, — підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати показання при допиті. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є також спосіб — незаконні дії.
Допит — це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Поняттям допиту у ст. 373 охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка. Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за ст. ст, 365 або 424.
Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Допит шляхом незаконних дп'й має місце, коли він провадиться з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Для кваліфікації злочину .не має значення, отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання.
Вчинення особою, яка провадить допит, дій, що ґрунтуються на чинному законодавстві (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту) не містить складу цього злочину. Не можуть кваліфікуватись за ст 373 і дії, пов'язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати показання при допиті.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка провадить дізнання (начальник органу дізнання, дізнавач), або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину € вчинення його: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею (ч. 2 ст. 373).
Стаття 374 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________937
Під насильством у цьому випадку слід розуміти здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкодження. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень потерпілому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 373 і відповідною частиною ст. ст. 115 або 121. Про поняття знущання див. коментар до ст. 116. Прикладами знущання, передбаченого ч. 2 ст. 373, можуть бути: багатогодинні допити, позбавлення їжі або води, вплив шумом або світлом, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо.
Конституція України (ст. 62). КПК (я. З ст. 22).
Стаття 374. Порушення права на захист
1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,—
карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Додатковим факультативним об'єктом може виступати свобода та недоторканність зазначених осіб, їх здоров'я, честь та гідність, майнові блага.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений або підсудний.
Підозрюваний — це особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого; обвинувачений — особа, щодо якої слідчим винесена постанову про притягнення як обвинуваченого, а підсудний — особа, щодо якої винесено постанову про віддання до суду.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) недопущенні чи не-наданні своєчасно захисника; 2) іншому грубому порушенні права потерпілого на захист.
Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист включає право захищатися від підозри та обвинувачення, а також право захищати свої особисті і майнові інтереси. Форми реалізації права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право захищатися від підо-
938
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
зри та обвинувачення, а також обстоювати свої законні інтереси особисто або за допомогою захисника. КПК передбачає випадки, коли участь захисника є обов'язковою.
Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених КПК, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Недопущення захисника має місце у випадках невиконання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею вимог КПК про допуск захисника до участі у справі в будь-якій стадії процесу, коли захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Неподання своєчасно захисника має місце при невиконані встановленого порядку призначення захисника у випадках, передбачених КПК. Інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист може мати місце, наприклад, у випадку впливу на потерпілого з тим, щоб останній відмовився від запрошеного чи призначеного захисника, непризна-чення захисника у випадках, передбачених законом, тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення передбачених ст. 374 дій.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
5 Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також настання наслідків у вигляді: 2) засудження особи, невинної у вчиненні злочину; 3) інших тяжких наслідків.
Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, які призведи до засудження невинної у вчиненні злочину особи, є обтяжуючою обставиною за умови, що дії винної особи безпосередньо призвели до зазначених наслідків. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї. Поняття інших тяжких наслідків є оціночним: їх наявність встановлюється судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. До таких наслідків можна віднести, зокрема, самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання потерпілого.
Конституція України (ст. ст. 29, 59, 63). КПК (ст. ст. 21, 43, 43-1, 44-48, 140, 218Л 237, 263).
Постанова ПВС № 10 від 7липня 1995 р. 'Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист".
939
Стаття 375
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 375. Постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови
1. Постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови—
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати честь та гідність особи, її здоров'я та недоторканність, майнові блага.
2. Предметом злочину є вирок, рішення, ухвала або постанова, що постановляються суддею (суддями). Про їх поняття див. коментар до ст. 382.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення. Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права, або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Злочин вважається закінченим з моменту постановления суддею (суддями) судового рішення.
4. Суб'єктом злочину можуть бути тільки судді, які одноособово чи в колегіальному складі розглядають справи у судах першої інстанції, апеляційних або касаційних судах.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 375) є: 1) спричинення тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
До тяжких наслідків можна віднести засудження потерпілого до позбавлення волі, його самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання тощо. Про поняття корисливого мотиву чи інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115 і 148.
Конституція України (ст. 129).
Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів
1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення —
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
940_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ XVIII
2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища,—
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є порядок здійснення правосуддя в частині реалізації загального конституційного принципу незалежності суддів при здійсненні правосуддя.
2. Потерпілим від злочину є суддя. Про поняття судді див. коментар до ст. 377.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у втручанні в діяльність судді.
Під втручанням розуміється впллв у будь-якій формі на суддю з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести: прохання, вказівку, погрозу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв'язку з "й розглядом, проведення пікетів, мітингів тощо. Вплив на суддю може здійснюватись і через третіх осіб — близьких родичів, колег по роботі тощо. У випадках, коли формою впливу на суддю є погроза або насильство, вчинене за наявності підстав підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 376 і ст. 377.
Злочин вважається закінченим з моменту здійснення впливу на суддю, незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити судді у виконанні ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення.
4 Суб'єкт злочину загальний.
5 Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета — перешкодити виконання суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення.
6 Кваліфікуючими ознаками злочину є втручання в діяльність судді, яке: 1) перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинено особою з використанням свого службового становища.
Вплив на суддю, що став перешкодою запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, утворює кваліфікуючу ознаку тільки у випадку, коли здійснення впливу на суддю безпосередньо призвело,до зазначених наслідків. Втручання в діяльність судді, вчинене особою з використанням свого службового становища, — це зловживання службовою особою своїми повноваженнями задля впливу на суддю з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Про поняття службової особи див. ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.
Конституція України (ст ст. 124—129)
Стаття 377 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________941
Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного
1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,—
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий отрок.
2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,—
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до шести років.
3. Умисне заподіяння судді' народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного засідателя чи присяжного. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає психічна та фізична недоторканність особи, а додатковим факультативним — її здоров'я.
2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) присяжний; 4) їхні близькі родичі.
Під суддею у ст. 377 розуміється професійний суддя, який є службовою особою і в конституційному порядку наділений повноваженнями здійснювати правосуддя у КС чи будь-якому суді загальної юрисдикції (місцевому, апеляційному, касаційному, вищому спеціалізованому, ВС). Поняттям суддя охоплюються також голови і заступники вказаних судів. Водночас у даному випадку не охоплюються цим поняттям народний засідатель і присяжний, які у разі, коли вони беруть участь у розгляді справи, є також суддями. Народні засідателі і присяжні — це представники народу, які у визначених законом випадках залучаються для здійснення правосуддя. Порядок обрання (призначення), порядок залучення до правосуддя, процесуальний статус народних засідателів і присяжних визначаються законом. Про поняття близькій: родичів див. коментар до ст. 115. Для кваліфікації посягання за ст- 377 не вимагається, щоб на момент його вчинення суддя обов'язково перебував на посаді судді, а народний засідатель та присяжний були залучені до здійснення правосуддя.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні суспільне небезпечних дій чи бездіяльності і може виражатися у: 1) погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів (ч. 1 ст. 377); 2) умисному заподіянні цим особам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 2
942
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
ст. 377); 3) умисному заподіянні тим самим особам тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 377).
Усі ці діяння вчиняються у зв'язку з діяльністю зазначених осіб, пов'язаною із здійсненням правосуддя. Такою діяльністю насамперед слід визнавати діяльність суддіг народного засідателя чи присяжного, яка власне і становить зміст здійснення правосуддя, а саме реалізацію у встановленому законом порядку своїх повноважень з підготовки до розгляду, розгляду судової справи, винесення у ній рішення та його виконання. Діяльністю, пов'язаною із здій-ненням правосуддя, слід також визнавати будь-яку іншу службову діяльність судді, яка хоч і опосередковано, але мас відношення до здійснення правосуддя (проведення узагальнення судової практики, розгляд звернень громадян тощо). Такою діяльністю є також дії організаційного та процесуального характеру, які суддя вчиняє у зв'язку із зайняттям ним адміністративної посади у суді (голови суду, його заступника) і які безпосередньо впливають на розгляд судової справи і полягають, зокрема, у призначенні суддів як головуючих у судових засіданнях, відводі суддів, принесенні протестів на рішення у судових справах, зупиненні виконання таких рішень, або пов'язані з вирішенням питань щодо організації діяльності суду (призначення і звільнення працівників суду, підвищення їх кваліфікації, керівництва канцелярією суду, -кликання президії чи пленуму суду тощо). Водночас здійснення суддею діяльності, яка хоча певною мірою і обумовлена його статусом, але головним чином прямована на виконання інших, ніж здійснення правосуддя, функцій (наприклад, участь судді У науково-практичній конференції, підготовці нормативно-правових актів тощо), не охоплюється розглядуваним поняттям.
Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів, вчинені не у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, утворюють склад злочину проти здоров'я особи і потребують кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК (ст. ст. 121, 122, 125, 129).
Описані у ст. 377 діяння можуть бути вчинені щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також їх близьких родичів до здійснення зазначеної діяльності, під час або після її здійснення.
Про поняття погрози вбивством, насильством або знищенням майна див. коментар, відповідно, до ст. ст. 129, 345 та 195. Погроза пошкодженням майна передбачає залякування потерпілого погіршенням якості, зменшенням цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний, за ЇЇ цільовим призначенням, стан. Погроза знищенням майна повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 377, і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза вбивством потребує самостійної кваліфікації (за ч. 2 ст. 129) лише у разі, коли вона вчиняється членом організованої групи. У всіх інших випадках її вчинення щодо судді, народного за-їдателя чи присяжного, а також їх близьких родичів вона підлягає кваліфікації лише за ч. 1 ст. 377.
Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а так само щодо їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною
Стаття 377 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________943
із здійсненням ними правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до сус' пільства і супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, повинна кваліфікуватись за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 377 і відповідною частиною ст. 296.
Про поняття побоїв див. коментар до ст. 126, про поняття легких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. 125, середньої тяжкості тілесних ушкоджень — ст. 122 і коментар до неї, тяжких тілесних ушкоджень — ст. 121 і коментар до неї.
Заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному, а також їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, побоїв (у т.ч. таких, що мають характер мордування, вчинених групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких), легких, середньої тяжкості, а також тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється, відповідно, ч. ч. 2 і З ст. 377 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 126, 125, 122 і 121 не потребує. Це не стосується умисного тяжкого тілесного ушкодження, що вчинене за обтяжуючих цей злочин обставин, яке слід кваліфікувати за ч. З ст. 377 та ч. 2 ст. 121.
Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, кваліфікується за ст. 379, а посягання на життя певної категорії суддів за певних обставин — за ст. 112.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 377, вважається закінченим з моменту висловлення погрози і сприйняття її потерпілим, а злочин, передбачений ч. ч. 2 (за винятком побоїв) і 3 цієї статті, — з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень. Вчинення насильницьких дій у вигляді побоїв (ч. 2 ст. 377) є закінченим з моменту їх завдання.
4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377, а також умисного заподіяння потерпілому побоїв та легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 377) може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а суб'єктом заподіяння умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 377) і тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 377) — 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним соціального статусу потерпілого, а також зв'язку його дій з діяльністю потерпілого, пов'язаною із здійснення ним або його близьким родичем правосуддя. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії судді, народного зас/дателя чи присяжного або помста за їх діяльність. Якщо описані у цій статті дії були формою втручання в діяльність судді і вчинювалися з метою перешкодити виконання ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, вчинене утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за відповідними частинами ст. ст. 377 і 376.
Конституція України (ст. ст. 124—129).
Закон України "Про господарські суди від 4 червня 1991 р. (ст. ст. 4,20—22). Закон України "Про статус суддів від 15 грудня 1992гр. (ст-. ст. 1—15). Закон України "Про Конституційний Суд України' від 16 жовтня 1996 р. (ст. ст. 16-19).
944
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
Стаття 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного
1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,—
караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує незалежність суддів, а також їх безпеку. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає право власності, а додатковим факультативним — здоров'я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека.
2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме), яке належить за правом приватної власності судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам.
3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) присяжний; 4) близькі родичі перелічених осіб. Про поняття судді, народного засідателя і присяжного див. коментар до ст. 377, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.
4. З об'єктивної сторони злочин може виразитись у формі: 1) знищення або 2) пошкодження майна зазначених вище осіб. Про поняття знищення або пошкодження майна див. коментар до ст. 194.
За ст. 378 умисне знищення чи пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, може бути кваліфіковане лише за умови, що воно здійснюється у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя. Про поняття такого зв'язку див. коментар до ст. 377. Відсутність зазначеного зв'язку виключає кримінальну відповідальність за такі дії за ст. 378. За наявності підстав вони можуть бути кваліфіковані за ст. 194.
На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна (ст. 194), розглядуваний склад злочину не передбачає як обов'язкову ознаку його об'єктивної сторони заподіяння умисним знищенням чи пошкодженням майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів великої шкоди. Однак це не означає, що будь-яке умисне знищення чи пошкодження майна вказаних осіб має визнаватися злочином і кваліфікуватися за ст. 378. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без-кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 378, через малозначність не становить суспільної небезпеки і відповідно до ч. 2 ст. 11 не повинно визнаватися злочином.
Якщо умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів поєднані із застосуванням до них погрози або насильства чи посяганням на їх
945
Стаття 379
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
життя, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. ч. 1 або 2 ст. 378 та ч. ч. 1, 2 або 3 ст. 377 або ст. 379.
Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошкодження зазначеного у ст. 378 майна.
5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 378, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а передбаченого ч. 2 ст. 378 — 14-річного віку.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним:
1) факту належності знищуваного або пошкоджуваного майна судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам;
2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюється у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя. Мотивом злочину виступають помста за діяльність судді, народного засідателя чи присяжного або ж залякування цих осіб.
Якщо умисне знищення чи пошкодження вказаного у ч. 1 ст. 378 майна було вчинено з метою перешкодити виконання суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за відповідними частинами ст. ст. 378 та 376.
Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формами вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфікації вчиненого, які воно обумовлює, див. коментар до ст. 194.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визнає вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Про поняття підпалу, вибуху, іншого загальнонебезпечного способу, а також загибелі людей див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. Особливістю інших тяжких наслідків у складі розглядуваного злочину є те, що їх змістом охоплюється також заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, тоді як у складі злочину, передбаченого ст. 194, така шкода утворює окрему кваліфікуючу ознаку.
Конституція України (ст. ст. 126—129).
Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя
Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя,—
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного засідателя чи присяжного. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає життя особи.
946
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ ХУШ
2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) присяжний; 4) їх близькі родичі. Про поняття судді, народного засідателя та присяжною див. коментар до ст. 377, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115. Посягання на Голову чи суддю КС або ВС, або вищих спеціалізованих судів України у зв'язку з їх-державною діяльністю слід кваліфікувати за ст. 112.
3. Об'єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на життя зазначеного потерпілого і може виражатися у: 1) його умисному вбивстві; 2) замаху на його вбивство. Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до неї, а про поняття замаху — ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього злочину у другій його формі не має значення, який саме замах було вчинено — закінчений чи не-закінчений.
Закінченим цей злочин вважається: у першій його формі — з моменту настання смерті потерпілого; у другій формі — з моменту вчинення дій, які утворюють замах на його вбивство.
4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому інтелектуальним моментом умислу має, зокрема, охоплюватись специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він є суддею, народним засідателем чи присяжним або близьким родичем однієї з цих осіб).
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вбивства чи замаху на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів є мотив. Такого роду посягання здійснюється у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (про її поняття див. коментар до ст. 377). Якщо такий зв'язок відсутній, а вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинено за інших мотивів (із ревнощів, хуліганських спонукань, помсти на побутовому ґрунті тощо), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною (відповідним пунктом ч. 2) ст. 115, а у певних випадках за ст. 112 (якщо мав місце замах на вбивство — ще й за відповідною частиною ст. 15).
Конституція Украі'яи (ст. ст. 124—129).
Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист
Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк до п'яти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких ро-
947
Стаття 380
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
дичів, а також нормальна діяльність зазначених органів. Його додатковим обов'язковим об'єктом може бути життя, здоров'я та майнові інтереси зазначених осіб.
2. Потерпілими від цього злочину виступають працівники суду, правоохоронних органів або особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, члени їхніх сімей та їхні близькі родичі.
До працівників суду належать не лише судді, а й інші працівники: судові секретарі, працівники апарату судів. Про поняття лра-цівників правоохоронних органів див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115. Членами сім'ї є особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. До членів сім'ї, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які перебу-.вають на вихованні чи утриманні потерпілого. До осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, належать особи, перелічені в КПК і Законі України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) неприйнятті; 2) несвоєчасному прийнятті; 3) прийнятті недостатньо обґрунтованих ( рішень,- 4) невжитті; 5) несвоєчасному вжитті достатніх заходів для [безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які І беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та І їхніх близьких родичів.
і Йдеться про невиконання або неналежне виконання обов'язків І із забезпечення безпеки щодо осіб, взятих під захист. Види спеці-І-альних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, а також осіб, які беруть і участь у кримінальному судочинстві, підстави і приводи для вжиття Ізаходів забезпечення безпеки, порядок прийняття рішення про їх Ізастосування, а також обов'язки щодо виконання рішень про за-Ібезпечення безпеки передбачені КПК і спеціальними законами. І Такі діяння утворюють склад розглядуваного злочину за умови, Іщо вони призвели до спричинення тяжких наслідків. До шяжкшг [наслідків можуть бути віднесені загибель особи, взятої під захист Ійбо яка мала бути взята під захист, заподіяння такій особі тяжких |або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, спричинення великої шайнової шкоди тощо.
І 4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки службова Іособа органу, на який покладено функції забезпечення безпеки [працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть Іучасть у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких 1 родичів.
І 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю |у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
І- Конституція України (ст. ст. 3,27—29).
і КПК (ст. 52-1).
І Закон Украти "Про державний захист працівників суду і правоохоронних орга-
$Ыв"'від 23 грудня 1993р.(ст. 2).
І Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримшаль-
тому судочинстві" від 23 грудня 1993р.(ст. 2).
? Постанова ПВС № 10 від 18 червня 1999 р. "Про застосування законодавства,
шо передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних орга-
Йи'ч та осіб, які беруть участь у судочинстві".
948
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист
1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист,—
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки,—
караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека особи, взятої під захист, та належне здійснення правосуддя. Додатковим обов'язковим його об'єктом може бути здоров я особи, а додатковим факультативним об'єктом — життя особи та інші блага.
2. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Це може бути інформація про особисту охорону, охорону житла і майна особи, взятої під захист, про зміну її місця роботи або навчання, про переселення в інше місце проживання, про зміну прізвища чи інших конфіденційних відомостей про цю особу тощо.
Закон передбачає забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист.
3. Потерпілими від злочину можуть бути особа, взята під захист (про поняття таких осіб див. коментар до ст. 380), а також інші особи (зокрема особи, які здійснюють відповідні заходи захисту).
4. Об'єктивна сторона злочину характеризується1 1) діянням — розголошенням зазначених вище відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення шкоди здоров ю особи, взятої під захист (ч 1 ст. 381), її смертю або іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 381); 3) причинним зв'язком між вказаним діянням і наслідками.
Про поняття розголошення див. коментар до ст 328. Шкода здоров'ю передбачає завдання потерпілому тілесних ушкоджень, спричинення іншої фізичної шкоди.
5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути: 1) службова особа, якою прийнято рішення про заходи безпеки; 2) особа, яка здійснює ці заходи; 3) службова особа, якій вказані рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем; 4) особа, взята під захист.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 381) є спричинення ним: 1) смерті особи, взятої під захист; 2) інших тяжких наслідків.
Іншими тяжкими наслідками слід визнавати спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, його викрадення і тривале позбавлення волі, заподіяння великої матеріальної шкоди.
Стаття 382 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________949
Стаття 382. Невиконання судового рішення
1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню —
карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоро-нюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,—
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини —
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.
2. З об'єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили; 2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 382); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).
Невиконання судового рішення' полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних
950_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ XVIII
осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.
Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382, — це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого міжнародного суду КК не передбачає.
Рішення суду (у вузькому значенні) — це письмовий акт, який приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Вирок суду — це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів — обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною. Ухвала суду — це: а) у кримінальному процесі — будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі — рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв'язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Постанова суду — це рішення, яке виніс суддя одноособово, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.
Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини.
Стаття 382 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________951
Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а постановления завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність судді за ст. 375.
Для наявності складу злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 3 ст. 382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення [з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень).
3. Суб'єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.
Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою, може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 164, 165, 389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (ст. ст. 51-1, 185-6, 186-5 КАП).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або 2) особою, раніше 'судимою за цей злочин, і 3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або Інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382^.
Про поняття службової особи, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб — див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Про поняття судимості див. коментар до ст. 88.
6. Злочинне невиконання судового рішення, відповідальність за яке передбачена ст. 382, слід відрізняти—від правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-6 КАП (залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді) за предметом правопорушення (у ст. 382 КК йдеться про рішення, вирок, ухвалу або постанову суду, тоді як у ст. 135-6 КАП — про окрему ухвалу суду або окрему постанову судді) і за ознаками об'єктивної сторони, і від правопорушення, передбачено-
952
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
го ст. 186-5 КАП (керівництво об'єднанням громадян, яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності такого об'єднання) — за об'єктом, суб'єктом і об'єктивною стороною.
Конституція України (ст. ст. 60, 124—131, 147—153).
Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997 р (розділ II).
КПК (ст. ст. 23-2, 32, 323,327, 367, 340, 401, 403).
ГПК (ст. ст. 90, 115).
КАП (ст. 283).
ЦПК (ст. ст. 14, 23, 235).
Закон України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р. (ст. ст. 20—54, 64).
Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. (ст. ст. 69, 70).
Указ Президента України "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України" №511/2001 від 11 липня 2001 р.
Постанова ПВС № 4 від 12 квітня 1996 р. "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів " (п. 17).
Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину
1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину—
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів,—
караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.
Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним) . Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді не було чи нібито воно мало місце, або коли у ньому міститься інформація про вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насправді вчинила. Якщо неправдиве повідомлення стосується аморальної поведінки, дисциплінарного проступку чи адміністративного правопорушення, воно не утворює складу цього злочину.
Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
953
Стаття 384
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є поєднання його: 1) з.об-винуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2) зі штучним створенням доказів обвинувачення, а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.
Про- поняття тяжкого та особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і коментар до неї, а про поняття корисливого мотиву — коментар до ст. 115. Під штучним створенням доказів обвинувачення розуміється підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів тощо.
КПК (ст. ст. 65, 94-96).
Стаття 384. Завідомо неправдиве показання
1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,—
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,—
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) завідомо неправдивому показанні свідка чи потерпілого; 2) завідрмо неправдивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі.
Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину є обстановка і час його вчинення. Вказані дії можуть вчинятися лише під час проведення дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою_спеціальною комісією ВР або в суді.
Показання — це відомості про факти, які підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для правильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повністю або частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином процесуальне оформлені.
Висновок експерта — це документ, складений в результаті дослідження експертом, якому в передбаченому процесуальним законодавством порядку було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Неправдивіш є висновок
954
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
експерта, в якому неправильно викладені або перекручені факти чи зроблена завідомо неправильна їх оцінка.
Неправильний переклад полягає у перекрученні змісту усного чи письмового мовлення при перекладі з однієї мови на іншу документів, показань, промов, реплік учасників процесу. Неправильний переклад матиме місце і при замовчуванні перекладачем при здійсненні перекладу важливих фактичних обставин справи.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку І дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм змістом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383.
КПК (ст. ст. 62, 69-72, 75, 77, 128).
Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків
1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання —
караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача — виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних причин. Форми відмови можуть бути різними — усна, письмова тощо. Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з'явлення в суд, органи досудового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністративну відповідальність за ст. ст. 185-3 і 185-4 КАП.
955
Стаття 386
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії ВР чи дізнання.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки свідок, експерт або перекладач.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Відповідно до ч. 2 ст. 385 особа не підлягає кримінальній відповідальності за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо: 1) себе; 2) членів своєї сім'ї; 3) своїх близьких родичів.
Про поняття членів сім'ї і близьких родичів див. коментар до ст. ст. 115 і 380.
Конституція України (ст. 63). КПК (ст. ст. 69, 70, 77, 128). ЦПК (ст. ст. 41, 58,167).
Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку
Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок —
караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, діяльності органів досудового слідства та дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових спеціальних комісій ВР, який забезпечує всебічне, повне І неупереджене розслідування і судовий розгляд відповідних справ, а також права вказаних у ст. 388 осіб як суб'єктів кримінального, цивільного, адміністративного чи господарського процесу або парламентського розслідування, а додатковим — психічна недоторканність особи.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) свідок; 2) потерпілий; 3) експерт. Про їх поняття див. коментар, відповідно, до ст. ст. 384 та 385.
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується вчиненням су-спільно небезпечних дій у формі: 1) перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого або експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій ВР чи дізнання; 2) примушування вказаних осіб до відмови від давання по-
956
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
казань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку; 3) підкупу свідка, потерпілого чи експерта; 4) погрози вчинити зазначені дії.
Під перешкоджанням у ст. 386 розуміється створення будь-яких перепон, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють з'явлення свідка, потерпілого чи експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій ВР чи дізнання. Перешкоджання з'явленню зазначених осіб до інших органів (наприклад, до місцевих державних адміністрацій, постійних парламентських комітетів, відділів чи управлінь юстиції) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 386, і може тягнути кримінальну відповідальність лише тоді, коли утворює склад іншого злочину (наприклад, погрози вбивством (ст. 129)).
Про поняття суду див. коментар до ст. 382. Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі органів безпеки. Про поняття органів дізнання див. коментар до ст. 383. Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються парламентом у межах його повноважень для підготовки і попереднього розгляду питань ВР. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України створюються парламентом для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація та порядок діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій ВР встановлюються законом.
Примушування як ознака злочину, передбаченого ст. 386, — це схилення за допомогою примусу потерпілого всупереч його волі відмовитись від давання показань або висновку чи до давання завідомо неправдивих показань чи висновку. Під показаннями розуміються будь-які свідчення потерпілого у справі, в якій його викликано (запрошено) до зазначених в ст. 386 органів. Про поняття показання і висновку див. коментар до ст. 384.
Способом вчинення злочину у першій та другій формах закон називає погрозу, змістом якої можуть бути: а) вбивство; б) насильство; в) знищення майна; г) розголошення відомостей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів.
Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129. Застосування винним погрози вбивством при вчиненні цього злочину утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ст. ст. 386 і 129.
Під погрозою насильством у складі цього злочину розуміється залякування потерпілого застосуванням до нього чи його близьких родичів будь-якого виду фізичного насильства (небезпечного для життя чи здоров'я особи або такого, що не є небезпечним для життя чи здоров'я особи), а також вчинення інших дій насильницького характеру (зокрема незаконного позбавлення волі, зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Застосування такої погрози при вчиненні розглядуваного злочину охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 386, і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребує.
Стаття 386 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________957
Про поняття погрози знищення майна див. коментар до ст. 195. Така погроза повністю охоплюється ст. 386 і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза пошкодження майна свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів не є ознакою об'єктивної сторони цього злочину, а тому застосування її особою при перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до зазначених вище органів чи примушуванні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку не утворює складу злочину, передбаченого ст. 386.
Про поняття підкупу див. коментар, до ст. ст. 27, 157, 160, а про поняття відомостей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів, — коментар до ст. 154. Особливістю таких відомостей є те, що, на відміну від відомостей, погроза розголошення яких утворює ознаку вимагання, потерпілий не лише бажає зберегти їх у таємниці, а й вважає, що їх розголошення скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб.
Закінченим цей злочин вважається при вчинення його: у першій та другій формах — з моменту вчинення дій, які утворюють перешкоджання чи примушування, незалежно від того, чи вдалося винному фактично перешкодити потерпілому з'явитися до визначених у ст. 386 органів або примусити відмовитись від давання потрібних для нього показань чи висновку або дати завідомо неправдиві показання чи висновок; у третій формі — з моменту надання матеріальної винагороди або обіцянки її надати; у четвертій формі — з моменту висловлення відповідної погрози і сприйняття її потерпілим.
4. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення його службовою особою з використанням службового становища потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за відповідне службове зловживання (зокрема ст. ст. 364, 365, 423, 424).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є мета і мотив. У перших трьох формах цей злочин вчинюється з метою перешкодити з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, 'органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України або примусити їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку. При вчиненні злочину у четвертій формі винний діє з мотивів помсти зазначеним особам за раніше дані показання чи висновок.
Конституція України (ст. 89).
КПК (ст. ст. 101,102).
Рішення КС у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України *'Про висновки Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Українипо перевірці фактів порушення прав українських акціонерів відкритого акціонерного товариства"Миколаївцемент" № 441-ХГУвід 18 лютого 1999р. (справа про доручення Генеральній прокуратурі України) № 8-рп/2001 від 14 червня 2001 р.
958
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ ХУШ
Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання
1. Розголошення бех дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,—
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, опер ативно-розшунового органу незалежно від, того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,—
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення правосуддя, а також нормальна діяльність органів дізнання, прокурора, слідчого в частині забезпечення таємниці слідства та конфіденційності іншої інформації, пов'язаної з виявленням та розкриттям злочинів і розслідуванням кримінальних справ.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досудового слідства чи дізнання: 1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387); 2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387).
Про поняття розголошення див. коментар до ст. 328. Не має значення, чи стосуються розголошені дані досудового слідства або дізнання винної особи чи інших осіб.
Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 387, якщо його вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, і якщо особа була попереджена в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані. Попередження про обов'язок не розголошувати дані досудового слідства чи дізнання має бути належним чином процесуальне оформлене.
Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387, за умови, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність. До даних, розголошення яких ганьбить людину, принижує її честь і гідність, можна віднести дані про неї, про її дії або про дії, вчинені щодо неї, які вона бажає зберегти у таємниці і розголошення яких підриває її авторитет, зачіпає почуття самоповаги, компрометує її. Це можуть бути дані про інтимне життя особи, її захворювання, непорядні вчинки тощо (про поняття відомостей, що ганьблять особу, див. також коментар до ст. 154).
Стаття 388 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________959
Злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слідства чи дізнання сторонніх осіб.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. За ч. 1 ст. 387 можуть нести відповідальність тільки свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій і попереджені про обов'язок не розголошувати даних досудового слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 — суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у досудовому слідстві або дізнанні.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Конституція України (ст. ст. 3,32). КПК (ст. ст. 104, 121).
Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 2 лютого 1992 р. (ст. 9).
Стаття 388. Приховування майна
Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок виконання вироків у частині конфіскації майна або інших правових рішень щодо забезпечення відповідного правового режиму майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.
2. Предметом злочину є майно, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано.
Майно, що підлягає конфіскації, — це майно, на яке не накладався арешт і яке ще не описане, але можлива його конфіскація. Конфіскація майна застосовується: як вид покарання (ст. 59 КК), як вид адміністративного стягнення (ст. 24 КАП) і як правовий засіб вирішення питання про речові докази, (ст. 81 КПК). Порядок накладення арешту на майно або його опису регламентується законом.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у приховуванні зазначеного майна.
Під приховуванням майна розуміється його утаювання від органів, які виконують відповідні процесуальні дії (переміщення його у невідоме для інших місце, неповідомлення про місце розташування, зміна його вигляду, правового статусу тощо).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.
4. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом приховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до закону.
5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
КПК (ст. ст. 125,126,247). ЦПК (ст. ст. 15-2,382, 379). * Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999р. (ст. ст. 50,55).
960
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі
1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань,—
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.
2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього -покарання,—
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків суду.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає в: 1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю ( ч. 1 ст. 389); 2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт.
Ухилення від сплати штрафу -г- це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку сплатити штраф. Ухилення від позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо. Виконання вироків суду про накладення штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю покладено законом на Державну виконавчу службу.
Ухилення від відбування громадських робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільне корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез'явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо. Ухилення від відбування виправних робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань.
4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. (ст. 3).
961
Стаття 390
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі
1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,—
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —
карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду —
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення обов'язкового виконання вироків суду.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах: 1) самовільне залишення місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі; 3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил прбживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390); 4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390); 5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі — територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудового законодавства України, а у п'ятій формі — місце позбавлення волі — відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.
Про поняття громадського порядку див. коментар до ст. 1.
Злісним є таке ухилення від робіт, яке пов'язане з прямою відмовою засудженого від виконання покладеного на нього обов'язку працювати або з тривалим фактичним уникненням його від роботи.
Під систематичним порушенням громадського порядку або встановлених правил проживання у ст. 390 розуміється вчинення особою, засудженою до обмеження волі, зокрема, таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, виготовлення, зберігання, придбання самогону, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді, азартні ігри, порушення тиші в громадських місцях тощо, або порушень передбачених виправно-трудовим законодавством правил проживання у місці обмеження волі, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до адміністративної або дисциплінарної відповідальності.
Умови і порядок залишення місця обмеження волі особами, за-• судженими до обмеження волі; умови, за яких ухилення цих осіб
31 Коментар кодексу.
962
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ ХУЛІ
від робіт визнається злісним; правила проживання у місці обмеження волі; категорії осіб, засуджених до обмеження волі, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, яким може бути надано дозвіл на короткочасний виїзд із місця обмеження волі або місця позбавлення волі; умови і порядок надання вказаного дозволу і тривалість зазначеного виїзду тощо, — визначаються виправно-трудовим законодавством .
Злочин вважається закінченим у перших двох формах — з моменту вчинення відповідного діякня, у третій формі — з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, у четвертій і п'ятій формах — з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.
Поважні причини, через які засуджений з'явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом'якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав — розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені ст. ст. 39 і 40).
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (ч. ч. 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид покарання. Суб'єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, які хоча і були засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, але звільнені від відбування цих видів покарання з випробуванням (ст. 75) або умовно-достроково (ст. 81).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Конституція України (ст. 129). ВТК (розділи Й, III).
Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи
Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, —
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність виправних установ.
2. Об"єктивна сторона злочину полягає у вчиненні: 1) злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи; 2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.
Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без
Стаття 392 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________963
поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.
Інша Протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправної установи тощо.
Під представниками адміністрації розуміються службові особи виправної установи, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.
Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
ВТК (ст. 71).
Постанова ПВС№ 2 від26 березня 1993р. " Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі".
Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ
Тероризування у виправних установах засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, —
караються позбавленням волі на строк від п'яти до де-
* сяти років.
)*
ш 1. Об'єктом злочину є встановлений порядок відбування пока-|л рання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна Діяльність адміністрації виправних установ.
2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або до обмеження волі, які відбувають це покарання у виправних установах; 2) представники адміністрації цих установ.
Під представниками адміністрації у ст. 392 розуміються як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у виправних установах,— чергові помічники начальників виправних установ та інших осіб начальницького складу, військовослужбовці внутрішніх військ, які несуть службу з охорони і нагляду, а також особи, які здійснюють у місцях позбавлення волі ме-Дичне обслуговування, культурно-освітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених, адміністративний та інженерно-технічний персонал виправних установ. ЗІ*
964
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
3. Об'єктивна сторона злочин/ полягає у: 1) тероризуванні засуджених; 2) нападі на адміністрацію; 3) організації організованої групи; 4) активній участі в організованій групі.
Тероризування засуджених — це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку у виправній установі. Тероризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання.
Під нападом на адміністрацію розуміються протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації виправної установи у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування.
Про поняття організованої групи та її організації див. коментар до ст. ст. 27 і 28. Під активною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.
Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за ст. ст. 255 та 257. Напад на адміністрацію і тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують.
Місцем вчинення злочину є виправні установи.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває у виправних установах покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти
1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або поєднані із заволо-дінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Стаття 393 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________965
1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів кримінально-виконавчої системи із забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні місця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні. Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з трайспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання.
До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.
Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) у поєднанні з заволо-дінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.
Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб — ст. 28 і коментар до неї.
Втеча вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо цей злочин спільно вчинили дві і більше особи, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Під способом., небезпечніш для життя чи здоров'я інших осіб, слід розуміти такий спосіб втечі, який створював реальну небезпеку для життя та здоров'я потерпілого. Це можуть бути вибух, підпал, затоплення, отруєння тощо.
Поняттям заволодіння зброєю охоплюється її крадіжка, грабіж та інше протиправне її вилучення у законного володільця чи власника. Під використанням зброї розуміється її застосування за без-
966_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ ХУЛІ
посереднім призначенням чи погроза такого застосування. Про поняття зброГдив. коментар до сі. ст. 262, 263, 410.
Втеча з застосуванням насильства чи погрозою його застосування має місце, якщо насильство чи погроза його застосування виступали способами втечі. Під насильством слід розуміти здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у нанесенні побоїв, катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тіг лесних ушкоджень. Під погрозою застосування насильства розуміється залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства.
Підкоп передбачає риття у будь-який спосіб підземних ходів (траншей), через які можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі. Пошкодження інженерно-технічних засобів охорони може полягати у виведенні з ладу будь-яких складових системи охорони виправної установи, приведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану.
КПК (ст. ст. 165, 335, 343, 401).
Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу
Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього —
карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.
1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність спеціалізованих лікувальних закладів. Про поняття таких закладів див. коментар до ст. 96.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього. Про поняття втечі див. коментар до ст. 393.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення спеціалізованого лікувального закладу або втечі по дорозі до нього. Злочин є триваючим.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, щодо якої суд прийняв рішення про застосування до неї примусового лікування.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду
Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі,—
караються арештом на строк до шести місяців.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення правосуддя і діяльності органів дізнання, який забезпечує встановлення та здійснення відповідно до закону адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб.
Стаття 395 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________967
2. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі: 1) самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, місця проживання; 2) неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі.
Адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження- і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється судом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Правила адміністративного нагляду — це сукупність встановлених законом обов'язків та обмежень дій осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд (піднаглядних). Ст. 395 встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих, які регламентують перебування піднаглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі. Порушення інших правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 187 КАП.
Порушення правил адміністративного нагляду є кримінальне караним лише за умови, що такий нагляд було встановлено щодо особи за наявності передбачених законом підстав і в установленому ним порядку. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності за ст. 395 тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративного нагляду.
Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміються зміна піднаглядним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, що здійснюють нагляд, як місця проживання у межах одного населеного пункту, так і виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого населеного пункту. Це діяння на практиці проявляється у таких порушеннях піднаглядним правил адміністративного нагляду: а) залишення ним будинку (квартири) у час, в який йому заборонено з них виходити; б) виїзд без дозволу міліції в особистих справах за межі району (міста), з якого йому заборонено виїжджати взагалі чи у певний час; в) виїзд за межі зазначеного району (міста) у службових справах без повідомлення міліції.
Залишення піднаглядним місця проживання, під яким розуміються будинок (квартира), в якому мешкає піднаглядний, а також район (місто), в якому він проживає і в територіальному органі внутрішніх справ якого він зареєстрований як піднаглядний, з дозволу (за повідомленням) міліції або, хоча і без такого дозволу (повідомлення), але з поважних причин, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 395.
Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов'язку прибути у визначений виправ-
968
особлива частина
Розділ XVIII
но-трудовою установою термін в обране нею місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ. Поважними причинами, які виключають відповідальність такої особи за вчинення вказаних дій за ст. 395, можуть бути будь-які життєві обставини, природні явища тощо, які не дали їй змоги вчасно прибути в обране нею місце проживання (відсутність коштів на проїзд; хвороба; затримання міліцією за вчинення правопорушення; стихійне лихо тощо).
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Цей термін може бути продовжено у визначеному законом порядку.
Закінченим цей злочин є: у першій формі — з моменту залишення винним місця проживання без належного дозволу, відповідного повідомлення та поважних причин; у другій формі — з моменту його неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи. Цей злочин є триваючим.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — ухилення від адміністративного нагляду.
Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р.
Постанова ПВС Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду" № 3 від 28 березня 1986р.
Стаття 396. Приховування злочину
1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину —
карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Не піддягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.
1. Об'єктом злочину є діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання з своєчасного виявлення, присікання та розкриття злочинів.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути: надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовніш-
Стаття 397 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________969
нього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами. Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний для приховування злочину вчинив вбивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за ст. ст. 383 або 384.
Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжкого злочину. Про їх поняття див. ст. 12 і коментар до неї.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов'язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, — вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.
5. Ч. 2 ст. 396 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Про поняття членів сім'ї і близьких родичів див. коментар до ст. ст. 115 і 380.
Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи
1. Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці —
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,—
караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині забезпечення права особи на її захист чи представлення її інтересів під час розгляду справи у суді, а також нормальна діяльність захисника чи представника особи.
2. Потерпілими від цього злочину є захисник та представник особи.
Про поняття захисника див. коментар до ст. 374. Представник особи (представник за законом) — це особа, яка відповідно до закону представляє в суді інтереси сторони чи третьої особи у цивільній, господарській, кримінальній чи адміністративній справі.
970
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
Коло осіб, які можуть бути представниками особи у суді, підстави і порядок їх участі у справі та їх повноваження передбачаються відповідним процесуальним законом і визначаються категорією судової справи. Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати.
3. Об'єктивна сторона злочину може характеризуватися діями або бездіяльністю І проявляється у: 1) вчиненні у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги; 2) порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.
Склад розглядуваного злочину у першій його формі має місце тоді, коли вчинення зазначених перешкод: а) здійснюється щодо правомірної діяльності захисника чи представника особи; б) предметом такої діяльності є надання правової допомоги.
Надання правової допомоги передбачає здійснення захисником або представником особи діяльності, безпосередньо пов'язаної із реалізацією ними функцій захисту прав і законних інтересів певних категорій учасників або представництва інтересів у суді фізичних або юридичних осіб. Правомірною є така діяльність захисника чи представника особи з захисту особи в процесі досудового розслідування кримінальної справи чи її судового розгляду чи представлення її інтересів у суді, яка здійснюється у передбаченому законом порядку і не забороненими законом засобами. Закон забороняє захисникові перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до давання завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від давання висновку чи давання завідомо неправдивого висновку, сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Створення перешкод такій діяльності не може бути кваліфіковано за ст. 397. Не утворює складу такого злочину і вчинення перешкод діяльності захисникові чи представникові особи, яка не пов'язана з наданням правової допомоги. За наявності під-' став такі дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями Особливої частини КК (зокрема за ст. ст. 356, 364).
Вчинення в будь-якій формі перешкод означає створення перепон для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги шляхом застосування психічного чи фізичного насильства, підкупу, безпідставної відмови у наданні таким особам необхідних для виконання ними своїх повноважень документів чи іншої інформації, неправомірне позбавлення зазначених осіб права захищати особу чи представляти її інтереси в суді або у будь-який інший спосіб. Якщо вчинення перешкод саме по собі є кримінальне караним, воно потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК. Наприклад, якщо таке перешкоджання здійснювалось шляхом погрози вбивством, вчинене потребує кваліфікації за відповідними частинами ст. ст. 397 та 129.
Порушення встановлених законом гарантій діяльності захисника чи представника особи — це будь-які протиправні дії, які, зокрема: посягають на встановлений законом порядок запрошення чи
Стаття 398 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________971
призначення захисника або допуску представника особи до участі |у справі; пов'язані з безпідставним усуненням їх від участі у справі; Іпозбавляють їх можливості відповідно до закону реалізувати свої Іповноваження у повному обсязі.
І Порушення професійної таємниці при вчиненні цього злочину Іїюлягає, зокрема, у вчиненні дій, спрямованих на протиправне Дотримання даних, які стали відомі захиснику у зв'язку з виконан-Іням ним своїх обов'язків чи примушування його до розголошення [таких даних. | Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у
ч. 1 ст. 397 дій.
4. Суб'єкт злочину загальний.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 397) є вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.
Конституція України (ст. 59).
КПК (ст. ст. 44-48, 61, 61-1).
ГПК (ст. 28).
КАП (ст. 270).
ЦПК (глава \2).и
Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992р. (ст. 9).
Рішення КС у справі за конституційним зверненням громадянина Солдато-ва Г.І. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримшально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 р.
Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи
1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,—
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,—
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Умисне заподіяння тим самим особам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкодження —
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової дд-
972
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XVIII
помоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає психічна та фізична недоторканність особи, а додатковим факультативним — її здоров'я.
2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) представник особи; 3) їх близькі родичі. Про поняття захисника і представника особи див. коментар до ст. 397, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні суспільне небезпечних дій чи бездіяльності І може виражатися у: 1) погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна вказаних потерпілих (ч. 1 ст. 398); 2) умисному задодіянні цим особам легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 398); 3) умисному заподіянні їм тяжкого тілесного ушкодження {ч. З ст. 398).
Зазначені діяння можуть бути вчинені до здійснення захисником або представником особи діяльності, пов'язаної з наданням правової допомоги, під час або після її здійснення. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів, вчинені не у зв'язку Із зазначеною діяльністю, утворюють склад злочину проти здоров'я особи і потребують кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК (ст. ст. 121, 122, 125, 129).
Про поняття погрози вбивством, насильством або знищенням майна див. коментар, відповідно, до ст. ст. 129, 345 та 195, а про поняття погрози пошкодженням майя а — коментар до ст. 378. Погроза вбивством потребує самостійної кваліфікації за ч. 2 ст. 129 лише у разі, коли вона вчиняється членом організованої групи. У всіх інших випадках її вчинення щодо захисника, представника особи чи їх близьких родичів вона підлягає кваліфікації лише за ч. 1 ст. 398.
Про поняття легких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. 125. Про поняття середньої тяжкості тілесних ушкоджень див. ст. 122 і коментар до неї. Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. ст. 121 і коментар до неї.
Заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, легких, середньої тяжкості, а також тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється відповідно ч. ч. 2 і 3 ст. 398 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 122, 125 і 121 не потребує. Це не стосуєть-я умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого за обтяжуючих цей злочин обставин, яке слід кваліфікувати за ч. З ст. 398 та ч- 2 ст. 121.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 398, вважається закінченим з моменту висловлення погрози і сприйняття її потерпілим, а злочин, передбачений ч. ч 2 і 3 цієї статті, — з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень.
4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398, а також умисного заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398) може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а суб'єктом заподіяння умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 398) і тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 398) — 14-річного віку.
Стаття 399 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________973
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним соціального статусу потерпілого, а також зв'язку дій винного з діяльністю потерпілого, пов'язаною з наданням ним або його близьким родичем правової допомоги. Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії захисника чи представника особи або помста за їх діяльність. Якщо описані у цій статті дії були вчинені з метою створення перешкод по здійсненню правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги, вчинене утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за відповідними частинами ст. ст. 398 і 397.
Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи
1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спричинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків,—
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає право власності, а додатковим факультативним — здоров'я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека.
2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме), що належить за правом приватної власності захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам.
3. Потерпілими від злочину можуть бути; 1) захисник; 2) представник особи; 3) їхні близькі родичі. Про поняття захисника і представника особи див. коментар до ст. 397, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.
4. З об'єктивної сторони злочин може виразитись у формі: 1) знищення або 2) пошкодження майна зазначених вище осіб Про поняття знищення або пошкодження майна див. коментар до ст. 194.
974
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ ХУЛІ
Якщо умисне знищення чи пошкодження майна, що належить захисникові, представникові особи або їх близьким родичам, поєднане із втручанням у діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги, або із застосуванням до них погрози або насильства чи посяганням на їх життя, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 399 і ст. ст. 397, 398 або 400.
Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошкодження зазначеного у ст. 399 майна.
5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 399, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а передбаченого ч. ч. 2 і Зет. 399 — 14-річного віку.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним: 1) факту належності знищуваного або пошкоджуваного майна захисникові, представникові особи або їхнім близьким родичам; 2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюють-я у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги. Мотив злочину безпосередньо обумовлений такою діяльністю захисника чи представника особи — ним виступають помста за неї або ж залякування таких осіб.
Стосовно таких наслідків, як шкода в особливо великих розмірах, загибель людей, тяжкі тілесні ушкодження чи інші тяжкі наслідки, ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формами вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфікації вчиненого, які воно обумовлює, див. коментар до ст. 194.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; .2) спричинення ним шкоди в особливо великих розмірах (ч. 2 ст 399), а особливо кваліфікуючими — 3) спричинення загибелі, людей; 4) завдання їм тяжких тілесних ушкоджень; 5) настання інших тяжких наслідків.
Про поняття підпалу, вибуху, іншого загальнонебезпечного способу, а також загибелі людей див. коментар до ст. ст. 113 та 194, а про поняття тяжких тілесних ушкоджень — ст. 121 та коментар до неї.
Під шкодою в особливо великих розмірах слід розуміти матеріальну шкоду, зміст якої встановлюється у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Критерії визначення такої шкоди аналогічні критеріям визначення майнової шкоди в особливо великих розмірах у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194. Про них див. коментар до зазначеної статті.
Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. За своїм змістом вона збігається з аналогічною ознакою у складі злочину, передбаченого ч- 2 ст. 194 (про її поняття див. коментар до цієї статті), за винятком того, що вона не охоплює завдання тяжких тілесних ушкоджень, які відповідно до ч. З ст. 399 є самостійною кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину.
975
Стаття 400
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги
Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,—
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає життя особи.
2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) пред-іставник особи; 3) їх близькі родичі. Про поняття захисника і представника особи див. коментар до ст. 398, а про поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.
; 3. Об'єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на житія зазначеного потерпілого і може виражатися у: 1) його вмисному вбивстві;-2) замаху на його вбивство. Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до неї, а про поняття замаху — ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього злочину у другій його формі не має ізначення, який саме замах було вчинено — закінчений чи незакін-рений.
Г Закінченим цей злочин вважається: у першій'його формі — з Іюменту настання смерті потерпілого; у другій формі — з моменту вчинення дій, які утворюють замах на його вбивство. І 4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла |4-річного віку.
>> 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми-Ьлом. При цьому інтелектуальним моментом умислу має охоплювавсь специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він є за-кисником, представником особи чи близьким родичем однієї з цих Ьсіб). Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два-, бажання припинити певні дії захисника чи представника особи або тюмста за їх діяльність.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 41 Главы: < 33. 34. 35. 36. 37. 38. 39. 40. 41.