Розділ XIX ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ
(ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)
Стаття 401. Поняття військового злочину
1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.
3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.
4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями' цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
1. На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового злочину визначене безпосередньо в законі (ч. 1 ст. 401). Проте, у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від інших. Водночас, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину. До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні: 1) об'єкт посягання — встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) суб'єкт — військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних Зборів; 3) кримінальна протиправність — визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.
Стаття 401 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________977
За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приватного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і посягали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями ЗС або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеціальної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажімо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою кваліфікуються як загальнокримінальні злочини).
2. Встановлений порядок несення та проходження військової служби (військовий правопорядок) — це сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відг носин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства. До складу цього порядку належать: порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння І військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами ЗС та інших військових формувань; порядок виконання військового обов'язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.
Для того щоб зрозуміти, чи було посягання на порядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов'язок діяти певним чином, або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.
3. Суб'єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів.
Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у ЗС України та інших військових формуваннях. Військова служба — це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин; в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; г) військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, Інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; е) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; ж) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до ЗС та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.
Розділ XIX
978
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
11.11
Правовий статус курсанта школи прапорщиків залежить від того, був він зарахований до такої школи під час проходження строкової військової служби чи військової служби за контрактом, а також від того, чи було йому до зарахування в школу прапорщиків присвоєно сержантське звання.
Військове формування — це створена відповідно до законодавства сукупність військових об'єднань, з'єднань І частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у випадку озброєної агресії, збройного конфлікту або загрози нападу шляхом безпосереднього ведення військових (бойових) дій.
Крім ЗС, військовими формуваннями є ПВ, внутрішні війська МВС, війська ЦО, УДО, війська урядового зв'язку та інші підрозділи Служби безпеки України.
Військовими формуваннями, відповідно до виконуваних ними функцій, завдань, їхньої структури га інших критеріїв, не можуть визнаватися такі формування, як, скажімо, державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості, відомча воєнізована охорона на залізничному транспорті та їм подібні.
Військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі ЗС чи інших військових формувань. Згідно з законодавством України вони періодично призиваються на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори. Військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військовослужбовців: вони приймають на зборах військову присягу, їм присвоюються військові звання, вони носять військову форму одягу та відзнаки військовослужбовців, як і військовослужбовці, поділяються на рядовий, сержантський і старшинський склад склад прапорщиків і мічманів, офіцерський склад, мають однакові з військовослужбовцями права й обов'язки, що випливають з умов військової служби, тощо.
На навчальні збори військовозобов'язані залежно від їх розряду призиваються два чи три рази на строк до двох чи до одного місяця щоразу, на перевірні — в період між навчальними на строк до десяти днів, а на спеціальні — на строк до двох місяців в разі прийняття Президентом України рішення про введення в Україні чи окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації.
В окремих нормах розділу XIX Особливої частини КК як суб'єкти злочину вказуються лише військовослужбовці (ч. ч. 2 і 3 ст. 407, ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 410, ст. 431), у т.ч. військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст- 413). Якщо ж конкретна норма розділу XIX Особливої частини КК прямо вказує лише на військовослужбовця як суб'єкта відповідного злочину, цій нормі не можна давати розширювальне тлумачення. Відтак, законодавцем зроблено винятки із загальної норми (ч. 1 ст. 401) про те, що військові злочини вчинюються як військовослужбовцями, так і військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (перевірних) або спеціальних зборів.
У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.
979
Стаття 401
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Так, за змістом Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" поняття "проходження військової служби" не охоплює собою поняття "проходження зборів", а останнє є лише видом виконання військового обов'язку в запасі. Тому військовозобов'язані можуть виконувати лише окремі обов'язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407 — 409). Військовозобов'язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше — назавжди)-. За цими ж причинами військовозобов'язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов'язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов'язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов'язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов'язаних другого розряду — одного місяця, термін перевірних зборів для всіх військовозобов'язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів — двох місяців. Тому військовозобов'язані звичайно і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337.
Подібними причинами пояснюється і відсутність відповідальності військовозобов'язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов'язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов'язані за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі.
Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов'язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у т.ч. злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429—435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов'язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.
За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу чи розбою), привласнення, вимагання військового майна, заволодшня ним шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем військовозобов'язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби — за статтями розділу XVII Особливої частини КК.
За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407 — 410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429 — 435, військовозобов'язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
980
До інших осіб, визначених законом, слід відносити:
а) військовослужбовців військових прокуратур і відповідного управління ГП, військових судів і військової палати ВС, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд'єгерської служби Державного комітету зв'язку та інформатизації України, які мають військові звання;
б) військовослужбовців МО, СБ, УДО, ПВ, які відповідно до законів України на час виконання певних завдань працюють на штатних посадах в інших установах, підприємствах, організаціях;
в) військовослужбовців, які за їх згодою відкомандировані до органів виконавчої влади, на підприємства і в організації, що виконують роботи в інтересах оборони держави та її безпеки (наприклад, до Національного космічного агентства України, до апарату Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБ, до Державного підприємства обслуговування иовітряного руху України тощо);
г) військовослужбовців адміністративного та професорсько-викладацького складу навчальних закладів, що входять до системи МОН (Військового інституту Київського національного університету їм. Тараса Шевченка, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка");
д) військовослужбовців, які проходять службу в українських миротворчих контингентах — військових підрозділах ЗС, інших військових формувань, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у т.ч. військових підрозділах, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (українсько-польський спільний батальйон тощо);
е) військовослужбовців ЗС, інших військових формувань і цивільних установ України, які є миротворчим персоналом, направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту (військові спостерігачі, радники, штабні офіцери тощо);
є) військовополонених, яких Україна тримає у полоні. Згідно з міжнародним законодавством вони підкоряються законам, статутам і наказам, які діють в збройних силах Держави, що тримає їх у полоні. Остання має право вживати судові заходи щодо будь-якого військовополоненого, котрий вчинить порушення цих законів, статутів чи наказів. Проте, військовополонені не несуть відповідальності за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній. Крім того, виходячи з постулату, що представники іноземних держав не можуть бути представниками органів військового управління ЗС чи інших військових формувань України, військовополонені, навіть офіцери та генерали, не є суб'єктами військових службових злочинів за КК України (у разі вчинення ними, наприклад, нестатутних методів впливу або насильства щодо інших військовополонених, які є підлеглими для них, вони можуть нести відповідальність за ч. 2 ст. 431 або за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи).
981
Стаття 401
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Слід, однак, зазначити, що українські військовополонені, яких тримає інша держава — учасниця відповідної Конвенції, і в полоні залишаються військовими службовими особами України, оскільки законодавством України не визначено іншого, і за вчинення військових службових злочинів під час полону можуть нести відповідальність за ст. ст. 423 — 426.
Незважаючи на те, що особи керівного та рядового складу органів міліції, податкової міліції та деяких інших державних органів за своїм соціальним і правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців, що в цих органах діють дисципліна та відносини підлеглості, близькі до військових, що для працівників цих органів встановлюються спеціальна форма одягу, схожа на військову, спеціальні звання тощо, все це не дає підстав прирівнювати зазначених осіб до військовослужбовців. Вказане стосується й осіб, які займають посади міністра оборони і його заступників, якщо ці особи є цивільними. Відповідно, такі особи не є сут б'єктами військових злочинів. Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб'єктами військових злочинів військові ліцеїсти. Незважаючи на те, що вартову службу несуть працівники відомчої воєнізованої охорони, а вахтову — моряки торговельних суден, вони не є суб'єктами злочину, передбаченого ст. 418, так само як і суб'єктами інших військових злочинів.
Суб'єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" — після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину — для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування ьдо списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) — для військовозобов'язаних і жінок, які всту-рають на військову службу за контрактом; в) день призначення на |йосаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, Військового навчального підрозділу вищого навчального закладу — ']ьля громадян, які добровільно вступають на військову службу; і") день призначення на посаду — для громадян, які прийняті на вій-|Ськову службу до СБ.
Г Закінченням проходження військової служби вважається день, з іякого військовослужбовець виключений наказом по військовій ча-" ястині (військовому закладу, установі тощо) зі списків особового складу. Водночас, особа, яка вчинила злочин проти встановленого ^Порядку несення військової служби під час її проходження (війсь-ісовозобов'язаний — під час проходження зборів), підлягає притя-ірнєнню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з вій-;Ьькової служби (закінчення зборів).
| Певне значення для кваліфікації військових злочинів можуть |Нати вік та інші особисті якості особи. Так, на строкову військову (Службу в мирний час призиваються придатні для неї за станом здо-Ьов'я громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призовники віком від 17 до 21 року, У т.ч. ті, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання, Можуть бути призвані на військову службу курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закла-
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
982
дів, які мають військові навчальні підрозділи, тобто на практиці може виникнути ситуація, коли військовослужбовцем є особа у віці 16—17 років. У випадку вчинення такою особою злочину це повинно, згідно з п. З ч. 1 ст. 66, розцінюватися як обставина, що пом'якшує покарання.
За загальним правилом, особа, яка незаконно (наприклад, через недосягнення нею певного віку або непридатність до військової служби за станом здоров'я) призвана на військову службу, не є суб'єктом військових злочинів. За наявності необхідних підстав така особа повинна нести відповідальність за вчинення іншого, не військового злочину.
Відповідальність за військовим злочин також виключається, якщо вчинення такого злочину було безпосередньо обумовлене непридатністю особи до військової служби взагалі або до її окремих обов'язків за станом здоров'я, яка виникла у період проходження служби. Насамперед, це треба враховувати при притягненні особи до відповідальності за злочини, які не є насильницькими і звичайно не характеризуються корисливими або іншими низькими мотивами (невиконання наказу, різні види ухилення від військової служби, знищення або пошкодження військового майна, марнотратство або втрата військового майна, порушення правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушення правил водіння й експлуатації військової техніки, порушення правил несення спеціальних служб тощо).
У разі вчинення військовослужбовцями, які стали непридатними до військової служби за станом здоров'я у період її проходження, злочинів невеликої або середньої тяжкості, навіть якщо вчинення таких злочинів і не було безпосередньо обумовлено станом їх здоров'я, вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 із застосуванням до них заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, або без застосування таких заходів.
Факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб'єктом військових злочинів. Із цього правила є лише два винятки: оскільки ст. 12Й Статуту гарнізонної та вартової служб і ст. 335 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забороняється призначати до варти і на бойове чергування військовослужбовців, які не склали військової присяги, такі військовослужбовці не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. ст. 418 і 420. У деяких інших випадках (скажімо, при вчиненні злочинів, пов'язаних з ухиленням від військової служби) цей факт може розглядатися лише як обставина, що пом'якшує покарання (ч. 2 ст. 66).
Військовослужбовцями, які проходять службу у військових формуваннях України, можуть бути тільки громадяни України, оскільки загальний військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні. Водночас, як зазначалось вище, до відповідальності за військові злочини за КК України можуть бути притягнуті й військовослужбовці інших країн, якщо вони є військовополоненими (крім вчинення ними втечі з полону, спроби такої втечі і співучасті у ній, а так само вчинення злочинів, метою яких було полегшення втечі та які не супроводжувались насильницькими діями проти життя і здоров'я).
983
Стаття 401
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
/
Військові злочини, вчинені військовослужбовцями, які входять до складу з'єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, є злочинами проти Російської Федерації, а тому згідно з міжнародними договорами України у справах про їх вчинення застосовується законодавство Російської Федерації.
За загальним правилом, встановленим у відповідній міжнародній Угоді, військовослужбовці національних складових частин спільного українсько-польського військового миротворчого батальйону несуть кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством держави, громадянами якої вони є. Проте, якщо протиправні дії військовослужбовця не пов'язані з виконанням службових обов'язків, він несе кримінальну відповідальність згідно з законодавством держави Сторони, на території якої вчинено протиправну дію. Якщо дії військовослужбовця вчинені у зв'язку з виконанням службових обов'язків, то військові власті направляючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця щодо злочинів, спрямованих виключно проти майна або безпеки цієї держави та злочинів виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил цієї держави або їх цивільного персоналу, а власті приймаючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця у випадку будь-яких інших злочинів.
Громадяни України, які проходять альтернативну службу, не є військовослужбовцями.
4. Із спеціальним суб'єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов'язані деякі питання кваліфікації цих злочинів.
Згідно з ч. З ст. 401, співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності співучасників злочинів зі спеціальним суб'єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого злочину, передбаченого ст. ст. 402 — 435, можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками — й цивільні особи (наприклад, як пособник — у разі підробки документів, які стали підставою незаконного звільнення з військової служби, або як підбурювач — у разі схиляння військовослужбовця до викрадення зброї тощо).
Цивільні особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів. Тому у разі, коли військовослужбовець і цивільна особа спільними зусиллями виконують об'єктивну сторону військового злочину, остання несе відповідальність за вчинення військового злочину як пособник (кваліфікуюча ознака "за попередньою змовою Ірупою осіб" у цьому випадку не застосовується). Так само квалі-шікуються і дії цивільної особи, яка вчинила діяння, що містить «знаки військового злочину, замість військовослужбовця (наприклад, якщо військовослужбовець схилив цивільну особу до умисного знищення військового майна. При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину).
\ Окремі військові злочини можуть бути вчинені лише військово-І&лужбовцями (військовозобов'язаними), для яких властиві спеці-вльні ознаки, що підлягають встановленню у кожній конкретній
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
984
кримінальній справі. Такими військовослужбовцями (військовозобов'язаними), зокрема, є військова службова особа (ст. ст. 423 — 426), військовий начальник (ст. 427), командир військового корабля, особа зі складу команди військового корабля (ст. 428), підлеглий (ст. ст. 402 — 405), особа, яка входить до складу варти (вахти) або патруля (ст. 418), особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України (ст. 419), особа, яка входить до складу сил бойового чергування (бойової служби) (ст. 420), особа, яка входить до складу добового наряду частини (крім варти і вахти) (ст. 421), особа, якій були довірені документи або матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422), український військовослужбовець, який перебуває у полоні (ст. 431), тощо. Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці (військовозобов'язані), а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі чи пособники.
5. Положення, що міститься у ч. 4 ст. 401 КК, означає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, як правило, за певних, дещо особливих умов.
За загальним правилом, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із вчиненим військовим злочином поєднується із застосуванням до військовослужбовця (військовозобов'язаного) дисциплінарного стягнення. У разі вчинення військовослужбовцем (військовозобов'язаним) іншого, не військового злочину, звільнення його від кримінальної відповідальності застосування дисциплінарного стягнення не тягне.
Проте, питання про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця (військовозобов'язаного), звільненого від кримінальної відповідальності, може судом не ставитися у разі, якщо на момент розгляду справи судом, наприклад: а) військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у запас або відставку у зв'язку з його непридатністю до неї за станом здоров'я у мирний час або взагалі; б) військовозобов'язаний підлягає звільненню з навчальних, перевірних або спеціальних зборів з подальшим звільненням з військової служби у відставку у зв'язку з його повною непридатністю до неї за станом здоров'я.
Звичайно розмежування військового злочину і дисциплінарного проступку здійснюється за правилом, що випливає із ч. 2 ст. 11, але тільки у разі, якщо склад злочину характеризується оціночними ознаками (наприклад, чи є наслідки необережного невиконання наказу начальника тяжкими або чи є предмет таким, що становить підвищену небезпеку для оточення). Якщо ж діяння характеризується як військовий злочин за допомогою абсолютно визначених ознак, в яких відображено його суспільну небезпеку, воно не може визнаватися дисциплінарним проступком. Тому і факт звільнення військовослужбовця (військовозобов'язаного) від кримінальної відповідальності за ст. 44 не означає визнання діяння дисциплінарним проступком.
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17квітня 1954 р. (ст. ст. 82, 84, 87, 91, 92, 93, 99).
985
Стаття 402
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Угода м іж Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 р. Ратифікована Україною 24 березня 1999р. (ст. 19).
Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 р. Ратифікована Україною 6 кв ітня 2000 р.
Закон України 'Про прокуратуру" від 5листопада 1991 р. (ст. 46-1).
Закон України "Про Прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 1, 9).
Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. (ст. ст. 1, 19-20, 36).
^Закон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України " від 26 березня 1992 р. (ст. ст. 1, 4, В).
Закон України "Яро статус суддів" від 15грудня 1992р. (ст. 4).
Закон України "Про цивільну оборону України від 3 лютого 1993 р. (ст. ст. 1,3, 9-10).
Закон України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" .від 4 березня 1998 р.
Закон України "Про війська Цивільної оборони України" від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 1, 12, 14). а
Закон України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" від 23 квітня 1999 р. (ст. ст. 1,2, 5, 6).
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999 р.
Закон України "'Про схвалення Указу Президента України" Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія' від 16 липня 1999 р.
Закон України "Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані" від 22 червня 2000 р.
Закон України "Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Сьєрра-Леоне" від 14 грудня 2000 р.п
Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. ст. 1, 12, 17).
Закон України "Про Збройні Сили України " в редакції від 5 жовтня 2000 р.
Закон України "Пророзвідувальніоргани&країни" від22березня2001 р. (ст. 9).
Воєнна доктрина України. Затверджена постановою Верховної Ради України № 3529-ХПвід 19 жовтня 7993/?.
Указ Президента України ' Про контроль за діяльністю Служби безпеки України" № 11 72/98 від 22 жовтня 1998 р.
Положення про проходження військової служби військовослужбовцями, які можуть бути відряджені до державних органів, Товариства сприяння обороні України, Національної академії наук України та галузевих академій наук. Затверджене постановою КМ № 342 від 31 травня 1994 р.
Положення про порядок направлення на навчання в школу прапорщиків, строки та організацію підготовки прапорщиків для військ цивільної оборони. Затверджене наказом МНС № 292 від 24 вересня 1998 р.
Стаття 402. Непокора
1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу —
караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Розділ XIX
986
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Одним із головних загальних обов'язків усіх військовослужбовців є обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних. Це обумовлено характерним для всіх військових формувань принципом єдиноначальності.
2. Об'єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.
3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне невиконання наказу.
Про загальне поняття наказу (розпорядження) див. коментар до ст. 41 КК.
Під наказом у ст. 401 розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Суттєве кримінально-правове значення має характер відданого наказу.
Так, наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, — крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред'являються законодавством, він є незаконним.
Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих чатовий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 424).
Крім того, у кожному конкретному випадку має бути з'ясовано, чи не обумовлене невиконання наказу тим, що він був сформульований невиразно, нечітко й незрозуміле, допускав подвійне тлумачення або чи не був він перешкодою для виконання наказу іншого начальника. Про поняття "законний наказ", а також про кримінально-правову оцінку дій особи, яка умисно віддає злочинний наказ, і особи, яка його виконує, див. коментар до ст. ст. 41 і 424 КК.
987
Стаття 402
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
До військових начальників слід відносити військовослужбовців, які для виконання певних завдань мають у своєму розпорядженні підлеглих, наділені правом віддавати останнім накази, розпорядження та інші обов'язкові для виконання вимоги і застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Під військовими начальниками у військових статутах та інших актах військового законодавства розуміються: 1) начальники за службовим положенням (посадою), тобто військовослужбовці, котрим доручено постійно чи тимчасово керувати службовою діяльністю інших військовослужбовців або робітників та службовців (підлеглих); 2) начальники за військовим званням.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у т.ч. і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Орієнтовний перелік військових начальників міститься в розділах 3, б, 9—12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (командир полку, старшина роти тощо), в розділах 2 і 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (командир дивізії, командувач військ оперативного командування тощо), в розділах 1, 2, 7 Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України (начальг ник гарнізону, військовий комендант гарнізону тощо) та в деяких інших нормативно-правових актах. Специфічні назви військових начальників передбачені ст. ст. 14 —15 Закону України "Про Службу безпеки України", ст. ст. 46 ,56 Закону України "Про прокуратуру" тощо.
За своїми військовими званнями начальниками є: а) сержанти і старшини — для рядових і матросів однієї з ними військової частини; б) прапорщики і мічмани — для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини; в) молодші офіцери — для сержантів і старшин, рядових і матросів; г) старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2-го рангу, майор, капітан 3-го рангу — для прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів; д) генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генерал-майори, контр-адмірали, полковники, капітани 1-го рангу — для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів; е) генерали армії України, генерал-полковники, адмірали — для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів.
У разі спільного виконання службових обов'язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад — старший за військовим званням.
Військовослужбовець, який належить до одного військового формування, може бути начальником для військовослужбовця, який належить до іншого військового формування у випадках, коли: а) перший є начальником за військовим званням; б) за спільного виконання служби в порядку, встановленому законодавством, перший призначений начальником; в) за спільного виконання служби їх службові стосунки не визначені відповідним командиром (начальником), але перший має вищу посаду, а за рівних посад — вище звання. Спільним виконанням служби може бути, скажімо, діяльність військовослужбовців ЗС і військ ІДО під час ліквідації наслідків природних катаклізмів тощо.
988
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
Командир спільного українсько-польського батальйону (обов'язки командира батальйону по черзі виконуються офіцером ЗС України та офіцером Війська Поліського) та інші представники командування в батальйоні мають право віддавати накази військовослужбовцям незалежно від їх належності до ЗС України або ЗС Республіки Польща. Військовослужбовці України повинні виконувати віддані накази, якщо вони не суперечать законодавству України і якщо ці накази пов'язані з метою, щодо виконання якої батальйон був створений.
- Міжнародними угодами України можуть бути встановлені й інші положення, відповідно до яких начальником для військовослужбовців військових формувань України може бути іноземець. Невиконання ж відданого ним наказу за певних обставин містить склад злочину, передбаченого ст. 402.
Військовими начальниками можуть бути і військовослужбовці рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду (наприклад, командир відділення, заступник командира взводу, старшина роти), або виконують певні завдання та мають при цьому в своєму підпорядкуванні інших військовослужбовців, яким можуть пред'являти обов'язкові для виконання вимоги (наприклад, начальник караулу, старший прикордонного наряду). Для кваліфікації діяння за ст. 402 не має значення, постійно чи тимчасово, письмовим чи усним розпорядженням призначено такого військовослужбовця виконувати обов'язки начальника.
Черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання; черговий їдальні — начальником для всіх осіб добового наряду, призначених для робіт в їдальні, та поварів; черговий парку — для днювальних парку та механіка-водія чергового тягача; начальник військового ешелону — для всього особового складу ешелону, черговий і помічник чергового частини — для всіх осіб добового наряду і т. п.
Взагалі, крім зазначених вище, до категорії військових начальників потрібно відносити всіх військовослужбовців, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (караульної, патрульної, внутрішньої, вахтової, бойового чергування, прикордонної) та користуються правом віддавати підлеглим накази і розпорядження в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби.
Відкрита відмова виконати наказ начальника — найбільш зухвала форма непокори — передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. Від непокори слід відрізняти випадки суперечки, коли підлеглий вступає в обговорення наказу, виявляючи своє незадоволення у зв'язку з його отриманням, але врешті-решт наказ виконує.
Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді не виконується. Невиконання наказ/може полягати: а) у діях, вчиняти які наказ прямо забороняв; б) невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з наказом; в) у виконанні таких дій з порушенням встановлених наказом строків та інших обов'язкових умов їх виконання.
Військовослужбовець, який ухиляється від несення внутрішньої чи іншої спеціальної служби та відмовляється виконати наказ на-
989
Стаття 402
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
чальника про повернення до виконання своїх спеціальних обов'язків, має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. 402 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421. Проте вчинена особою зі складу варти, патруля, внутрішнього наряду тощо непокора, не пов'язана з дотриманням правил несення відповідної спеціальної служби (наприклад, відмова прибрати у вартовому приміщенні), кваліфікується тільки за ст. 402.
Непокора вважається закінченою, залежно від форми її вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.
4. Суб'єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо начальника, який віддав наказ.
5. З суб'єктивної сторони злочин у першій його формі може бути вчинений лише з прямим умислом, а в другій — з прямим або непрямим умислом. Мотиви непокори у цілому не мають значення для кваліфікації. Проте, якщо наказ не виконаний з мотивів його явної незаконності, відповідальність виключається. Якщо сам наказ був законним, але непокора спровокована попередніми незаконними діями начальника щодо даного підлеглого, питання про відповідальність має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його групою осіб; 2) спричинення ним тяжких наслідків.
Про поняття група осіб див. коментар до ст. 28. Слід мати на увазі, що відповідні дії повинні розглядатися як вчинені групою осіб незалежно від того, притягнуті до кримінальної відповідальності всі співучасники злочину чи лише один із них, а щодо інших кримінальне переслідування припинено за нереабілітуючих обставин. Підбурювання групи військовослужбовців до непокори, якщо при цьому непокора вчинена не була з "причин, не залежних від волі підбурювача, кваліфікується за ст. 14, ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 402.
Під тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 402 слід розуміти зрив виконання бойового завдання (яким у мирний час є, скажімо, несення караульної або прикордонної служби, бойового чергування), спричинення значної матеріальної шкоди тощо. Питання про наявність чи відсутність тяжких наслідків є питанням факту і вирішується судом у кожному випадку окремо на підставі всіх обставин справи.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) в умовах воєнного часу; 2) в бойовій обстановці.
Про поняття воєнний стан тут і далі див. коментар до ст- 111.
Бойову обстановку у цій та інших статтях розділу XIX Особливої частини КК слід розуміти як певний стан військових з'єднань, частин (кораблів) та (або) підрозділів, за яким вони ведуть погоджені дії з метою знешкодження (розгрому) військового супротивника, оволодіння важливими районами (рубежами) або утримання їх і виконання інших тактичних завдань. Бойова обстановка може мати місце під час загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного і морського, а також наступального та оборонного бою, бою у місті, в оточенні, відбиття висаджування морського десанту тощо.
Бойова обстановка може виникнути в мирний час, наприклад, при ліквідації прикордонних конфліктів, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору України, у деяких інших випадках. Згідно з законодавством України серед основних за-
990_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА____Розділ XIX
вдань забезпечення військової безпеки в мирний час є такі, як забезпечення недоторканності державних кордонів у повітрі, на суходолі та на морі, припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни. Як один із заходів територіальної оборони допускаються військові заходи, що застосовуються під час загрози або відбиття агресії, зокрема з метою захисту державного кордону від посягань іззовні і боротьби з диверсійно-розвідувальними силами та іншими озброєними формуваннями агресора на території країни. Для виконання цих завдань можуть бути залучені ЗС та інші військові формування.
Ознаки "вчинення злочину в умовах воєнного стану" та "вчинення злочину в бойовій обстановці" не застосовуються при кваліфікації злочинів, вчинених військовослужбовцями українських миротворчих контингентів під час проходження служби в цих контингентах, оскільки: а) Верховною Радою України стан війни ні з однією із країн, на території яких дислокуються ці контингенти, не оголошується; б) у вказаних випадках воєнного нападу на Україну не існує, а внутрішні конфлікти в тій чи іншій країні не мають характеру агресії проти країн, з якими Україна підписала договори про спільну оборону від агресії; в) зазначені контингенти не призначені для ведення військових дій з метою знешкодження військового супротивника та виконання інших тактичних завдань, взагалі не мають такого супротивника та фактично не ведуть такі дії.
Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 р. Ратифікована Законом України N11634-111 від 6 квітня 2000 р.
Закон України "Про оборону України ' в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. ст. І,
12, 17). "
Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992р. (ст.35).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 11,28-38).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Затверджений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 р. № 1368-ХІІ (ст. 10).
Закон України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" від 23 квітня 1999 р. (ст. ст. 1, 2, 5).
Закон України "Про схвалення Указу Президента України" Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія' від 16липня 1999р. (ст. 2)
Військова доктрина України. Затверджена постановою ВР від 19 жовтня 1993 р.
Стаття 403. Невиконання наказу
1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—
карається службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
991
Стаття 404
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1. Об'єкт і суб'єкт цього злочину збігаються з об'єктом і суб'єктом злочину, передбаченого ст. 402.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується тільки бездіяльністю. За ст. 403 мають каратися випадки невиконання, неточного або неповного виконання законного наказу внаслідок неуважності, безпам'ятності тощо. Злочин є закінченим з моменту фактичного настання тяжких наслідків.
До тяжких наслідків можуть бути віднесені зрив виконання бойового завдання, завдання значної матеріальної шкоди, катастрофу, аварію, пожежу, значне забруднення навколишнього середовища і т. ін. До тяжких наслідків невиконання наказу, змістом якого, наприклад, було попередження найбільш серйозних форм підриву військової дисципліни з боку інших військовослужбовців, є вчинення таких дій, як викрадення зброї, дезертирство тощо.
3. З суб'єктивної сторони невиконання наказу начальника вчинюється лише з необережності у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості.
Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків
1. Опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків —
караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.
4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов'язані з умисним убивством начальника або іншої особи, що виконує обов'язки з військової служби,—
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — порядок підлеглості та військової честі. Його факультативним додатковим об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, її воля, честь і гідність.
2. З об'єктивної сторони злочин може полягати тільки у діях, які можливі у двох формах: 1) опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби; 2) примушування начальника, а також іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, до порушення цих обов'язків.
На відміну від непокори опір і примушування можуть вчинюва-. тися не тільки щодо начальника, а й щодо іншої особи, що виконує
992
покладені на неї обов'язки з військової служби. Про поняття начальник див. коментар до ст. 402.
Під особою, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, в цій статті розуміються черговий або днювальний роти, парку, військового ешелону, контрольно-пропускного пункту, начальник варти та його помічник, розвідний, вивідний і чатовий, представник військової автомобільної інспекції, військовослужбовці, які входять до складу наряду з охорони державного кордону, конвою, патрульного наряду та деякі інші особи, на яких тимчасово або за спеціальним дорученням повноважного командування покладені повноваження представників влади.
При цьому треба враховувати, що в окремих випадках, прямо передбачених військовими статутами, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, черговий і помічник чергового частини — для всіх осіб добового наряду тощо.
У випадку, коли військовослужбовцем грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, яка відзначалась особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і ці дії пов'язані з наступним опором начальникові чи іншому військовослужбовцю, який виконує покладені на нього обов'язки з військової служби, діяння має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 296 і відповідною частиною ст. 404. Адже вказаний начальник (інший військовослужбовець) у даному випадку є представником влади. Водночас, хуліганські дії військовослужбовця, які переросли під час його затримання в опір начальникові чи, наприклад, складу патрульного наряду, за відсутності розриву в часі повністю охоплюються ч. 1 ст. 404 і додаткової кваліфікації за ч. З ст. 296 (хуліганство, пов'язане з опором представникам влади) не потребують. Опір представникові влади (працівнику правоохоронного органу), який не є військовослужбовцем, тягне відповідальність військовослужбовця тільки за ч. З ст. 296 або за відповідною частиною ст. 342.
Опір — це дії винної особи, пов'язані з перешкодою начальникові або іншій особі виконувати обов'язки військової служби, покладені на неї, і спрямовані на те, щоб не дати цим особам можливості діяти у певній ситуації згідно з законом. Детальніше про поняття опір див. коментар до ст. 342.
Якщо опору передувала непокора начальникові, дії винного кваліфікуються тільки за ст. 404: тут має місце "переростання" у більш тяжкий злочин однорідного посягання на один і той самий об'єкт.
Під примушуванням до порушення обов'язків з військової служби треба розуміти дії, пов'язані Із застосуванням фізичного чи психічного насильства до начальника чи іншої особи, яка виконує обов'язки по військовій службі, і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити їх до протизаконної зміни їхньої правомірної поведінки. Примушування передбачає наявність конкретної незаконної вимоги до вказаних осіб.
Примушування відрізняється від опору, зокрема, тим, що: а) при опорі винний намагається своїми діями позбавити начальника чи іншу особу можливості виконати обов'язки по військовій службі, а при примушуванні — заставити їх діяти всупереч інтересам служби; б) опір може бути і не поєднаний з фізичним чи психічним на-
993
сильством (проте, не виключається, що опір виражається в активній фізичній протидії: винний упирається, намагається вирватися тощо), а примушування завжди поєднане з насильством; в) примушування може бути вчинене не тільки під час виконання начальником чи іншою особою покладених на них обов'язків з військової служби, а й у зв'язку з їх виконанням у майбутньому.
Військовослужбовці-вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: а) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи і перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); б) на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; в) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідало обов'язкам військовослужбовця або він був направлений туди за наказом відповідного командира (начальника); г) при виконанні державних або громадських обов'язків, якщо навіть ці обов'язки і не були пов'язані з військовою службою; д) при виконанні обов'язку по врятуванню людського життя, охороні державної, комунальної власності і приватної власності, підтриманню військової дисципліни та охороні правопорядку.
Під виконанням обов'язків військової служби слід розуміти здійснення конкретних обов'язків, котрі були покладені на особу законами чи іншими нормативними актами.
Будь-яких наслідків здійснення опору або примушування начальникові чи іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, для визнання цього злочину закінченим не потрібно: він є закінченим з моменту вчинення опору чи примушування.
3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов'язаний під час зборів), який є підлеглим щодо відповідного начальника, а так само інший військовослужбовець, якщо опір (примушування) вчинені ним щодо особи, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби. У разі, коли дії, які із зовнішньої сторони полягають в опорі, вчинюються військовослужбовцем щодо особи, яка не є для нього начальником і не виконує у цей час обов'язків з військової служби (наприклад, рядовим — щодо сержанта іншої військової частини), вони, з урахуванням конкретних обставин справи можуть кваліфікуватися як порушення статутних правил відносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості або як злочин проти життя та здоров'я особи, або як злочин проти авторитету органів державної влади тощо.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 404) може характеризуватися як умислом, так і необережністю, а ставлення до смерті начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404), — тільки умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) групою осіб; 2) із застосуванням зброї; 3) із спричиненням тяжких наслідків.
Про поняття група осіб див. коментар до ст. 28.
У диспозиції ч. 2 ст. 404 йдеться не тільки про такі звичайні види зброї, як пістолет чи автомат, а й про зброю взагалі. Тому під зброєю у цій статті треба розуміти будь-яку зброю, що фактично може використовуватися військовослужбовцями різних військових формувань під час виконання обов'язків з військової служби і застосо-
994 Розділ XIX
вуватися при опорі або примушуванні, у т.ч. в умовах воєнного стану, а саме: а) будь-яку вогнепальну зброю — артилерійську (гармати, гаубиці, міномети, безвідкатні гармати, пускові установки протитанкових ракет, що керуються, реактивні системи залпового вогню, реактивні бомбомети, реактивні торпедні апарати тощо) та стрілкову (револьвери, пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гвинтівки, карабіни, кулемети), а також гранатомети; б) інші звичайні засоби ураження, зокрема мінну та запалювальну зброю; в) холодну зброю (багнет, кортик, шашка тощо); г) газову зброю нервово-паралітичної дії; пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; спеціальну зброю для стрільби гумовою кулею; електрошокову зброю; д) вибухову зброю (у деяких інших статтях КК вона охоплюється поняттями "вибухові речовини" або "бойові припаси").
Таким чином, під зброєю в ст. 404 слід розуміти предмети (пристрої), призначені для ураження живої чи іншої цілі, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам. Такі предмети (пристрої) можуть бути виготовлені заводським, у т.ч. за спеціальним замовленням, або іншим способом, знаходитись на озброєнні військових формувань України або бути знятими з нього та з виробництва, мати воєнне, спортивне, мисливське чи інше призначення, при цьому бути повністю справними або мати дефекти, які не впливають на їх бойові властивості.
Не можуть визнаватися зброєю сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять вибухових та інших загальнонебезпечних речовин та сумішей, навчальна зброя, предмети побутового призначення (сокира, пасок тощо) або не чітко визначеного призначення, хоча спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень чи для вбивства (скажімо, пряжка солдатського паска зі свинцевою пластиною, загострений арматурний прут, дошка певної форми), предмети, які визнаються законодавством України спеціальними засобами (гумова палиця тощо), а також дресировані, у т.ч. службові, собаки чи інші тварини.
Про поняття зброя див. також коментар до ст. 410.
Застосування зброї під час опору чи примушування до порушення службових обов'язків означає фактичне використання її для фізичного впливу на начальника чи іншу особу, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров'ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою чи без такої).
Не повинні визнаватися застосуванням зброї такі дії, як побиття потерпілого мисливською рушницею, оскільки вона не призначена для рукопашного бою. Але побиття потерпілого прикладом автомата чи карабіна, а також малою (саперною) лопаткою повинно визнаватися застосуванням зброї на тій підставі, що автомат і карабін як штатна зброя в армії взагалі можуть використовуватися і як вогнепальна, і як холодна (з примкнутим багнетом-ножем) зброя, і як
Стаття 404 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________995
зброя ударної дії в ближньому бою, а мала (саперна) лопатка, крім основного (інженерного) призначення, має функцію спеціальної зброї для рукопашного бою, що регулюється відповідними настановами, і відповідні бойові якості (твердість сталі, загостреність леза тощо).
Застосування зброї повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 404 незалежно від того, чи була заподіяна шкода здоров'ю потерпілого, тобто поняття "застосування зброї" охоплює як використання зброї за її прямим призначенням, так і спробу такого використання.
Якщо військовослужбовець не зміг застосувати зброю під час опору з причин, що не залежали від його волі, його дії мають кваліфікуватися за ст. 15 і ч. 2 ст. 404.
Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 404 не має значення, знаходилась зброя у нього на законних підставах чи ні. В останньому випадку дії особи можуть бути додатково кваліфіковані за ст. 410.
До шяжкшг наслідків у ч. 2 ст. 404 слід відносити смерть однієї або більше осіб, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній, двом чи більше особам.
При цьому умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне начальнику або іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, а так само їх необережне вбивство потребують додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. ст. 121 або 119. Умисне заподіяння вказаним особам середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок примушування їх до порушення обов'язків з військової служби або опору, поєднаного з залякуванням потерпілого, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 122 і ч. 1 ст. 404. Умисне вбивство начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, кваліфікується тільки за ч. 4 ст. 404. Спричинення внаслідок опору (примушування) побоїв, умисного легкого тілесного ушкодження, а також спричинення внаслідок опору, не поєднаного з залякуванням начальника або іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження повністю охоплюється ч. 1 ст. 418.
До тяжких наслідків можна віднести також катастрофу, аварію, найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєго-товності підрозділу, частини тощо, якщо вони знаходились у причинному зв'язку із вчиненням опору або примушування.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його в умовах воєнного стану або 2) в бойовій обстановці (ч. З ст. 404), а так само 3) вчинення дій, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст.'404, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника чи іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404).
За конструкцією ст. 404 опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків, якщо вони були пов'язані з умисним убивством такої особи, розглядаються як особливий вид тяжких наслідків, ставлення до яких може бути лише умисним.
Умисне вбивство військовослужбовцем (військовозобов'язаним під час проходження зборів) начальника не у зв'язку з опором йому чи примушуванням його до порушення обов'язків з військової служби кваліфікується за відповідною частиною ст. 115, або за ст. ст. 116 чи 118.
32*
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
996
Якщо опір або примушування мали своїм наслідком замах на умисне убивство начальника або Іншої особи, що виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, злочин кваліфікується за ст. 15 і ч. 4 ст. 404, оскільки цей особливо кваліфікований склад злочину побудований як матеріальний і настання відповідних наслідків є умовою визнання злочин/ закінченим.
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 24).
Наставление по физической подготовке Советской Армии и Воєнна-Морского Флота (НФП-78). Введено в дію наказом Міністра оборони СРСР№ 140від25тра-вня!978р.(п. 111).
Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника
1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби —
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби —
карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі від п'яти до десяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок підлеглості та військової честі, а його додатковим обов'язковим об'єктом — життя і здоров'я особи.
2. З об'єктивної сторони злочин виражається у діях і може мати такі форми: 1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 1 ст. 405); 2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби (ч. 2 ст. 405).
Про поняття начальних, виконання обов'язків з військової служби див. коментар, відповідно, до ст. ст. 402 і 404.
Погроза передбачає залякування начальника заподіянням йому фізичної шкоди, а саме: вбивством його, заподіянням йому тілесних ушкоджень будь-якого характеру І ступеня тяжкості, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна. Погроза розголосити відомості, що ганьблять начальника або близьких йому осіб, погроза нанести ляпас, позбавити свободи руху, погроза посяганням на його статеву свободу або статеву недоторканість, а так само погроза, висловлена у невиразній формі ("ти у мене побачиш", "дочекаєшся" тощо), не становлять злочину, передбаченого ст. 405. За наявності відповідних підстав деякі із цих видів погроз можуть бути кваліфіковані як злочин проти волі, честі та гідності особи, злочин проти авторитету органів державної влади або проти правосуддя.
997
Стаття 405
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Погроза може бути усна, письмова чи виражена жестами, висловлена один раз чи систематично, начальнику безпосередньо або через третіх осіб, адресована одночасно кільком начальникам. Погрозу, виражену шляхом направлення у бік начальника зарядженої зброї, треба відрізняти від замаху на вбивство.
Побої — це два чи кілька ударів, що спричинили потерпілому фізичний біль, але не потягли заподіяння йому тілесних ушкоджень. У практиці побоями часто визнаються тілесні ушкодження (найчастіше легкі), що не були належним чином зафіксовані в медичних документах або шляхом освідування потерпілого і підтверджені висновком судово-медичної експертизи.
Детальніше про поняття погроза, побої, а також про поняття вбивство, тілесні ушкодження див. коментар до відповідних статей розділу II Особливої частини.
До інших насильницьких дій щодо начальника можна віднести незаконне позбавлення волі або викрадення, незаконне введення в його організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зґвалтування тощо. При цьому ці діяння, вчинені без кваліфікуючих обставин, повністю охоплюються ч. 2 ст. 405 і не потребують додаткової кваліфікації, відповідно, за ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 314, ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153.
Нанесення начальнику одиничного удару, наслідком якого не стало спричинення тілесних ушкоджень, може розглядатися як замах на насильство щодо начальника. Умисне вбивство начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби, не поєднане з опором начальнику чи примушуванням його до порушення обов'язків з військової служби, кваліфікується за п. 8 ст. 115.
Насильницькі дії підлягають кваліфікації за ст. 405, якщо вони не пов'язані з опором начальнику або примушуванням його до порушення обов'язків служби. Це можуть бути випадки насильства щодо начальника або у зв'язку з його загальною службовою вимогливістю, тобто у зв'язку з його діями по службі, що мали місце в минулому, або безпосередньо у відповідь на законні вимоги щодо підлеглого, пред'явлені у даний момент. Так кваліфікуються, наприклад, насильницькі дії солдат щодо сержантів за те, що ті не створювали їм полегшені умови служби порівняно з солдатами, які пізніше їх були призвані на військову службу. Якщо ж такі насильницькі дії пов'язані з вимогами щодо створення полегшених умов служби у майбутньому, діяння треба кваліфікувати за ст. 404 як примушування начальника до порушення покладених на нього обов'язків.
Якщо підлеглий у відповідь на зауваження начальника в зв'язку з порушенням ним військової дисципліни б'є його І спричинює йому побої, його дії слід кваліфікувати за ст. 405, а якщо ж він робить спробу перешкодити виконанню застосованого до нього дисциплінарного стягнення або вчинює опір — в його діях присутні ознаки злочину, передбаченого ст. 404.
Заподіяння начальнику умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 або 2 ст. 121, його умисне вбивство, якщо воно не пов'язане із опором начальникові або примушуванням його до порушення покладених на нього обов'язків з військової служби (див. коментар до ст. 404) — за ст. ст. 115, 116 або 118, а убивство через необережність — за ст. 119.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
998
3. Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець (військовозобов'язаний підчас проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, якому він погрожує або проти якого здійснює насильство.
4. З суб'єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом. Обов'язковою ознакою злочину є мотив: погроза або насильство щодо начальника здійснюються із-за невдоволення службовою діяльністю начальника взагалі або невдоволення його конкретним вчинком чи рішенням, прийнятим у зв'язку з виконанням ним обов'язків по військовій службі. Оскільки вказані обов'язки не передбачають вчинення начальником незаконних дій або прийняття незаконних рішень, то погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв'язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст. 405: військовий правопорядок у цих випадках не порушується. Так само не можуть кваліфікуватися за цією статтею погроза або насильство щодо начальника, вчинені на прохання цивільних осіб або на ґрунті особистих неприязних відносин (з помсти за поведінку, яка мала місце до призову на військову службу, із ревнощів, у зв'язку з підозрою в крадіжці особистих речей тощо).
5. Кваліфікованими видами цього злочину є вчинення його: 1) групою осіб; 2) із застосуванням зброї; 3) в умовах воєнного стану; 4) в бойовій обстановці. Про поняття група осіб, зброя, застосування зброГдив. коментар, відповідно, до ст. ст. 28, 404. При вчиненні діяння, передбаченого ч. 1 сг. 405, застосування зброї означає демонстрування оголеної вогнепальної зброї, прицілювання тощо, а при вчиненні діяння, передбаченого ч. 2 цієї статті, — здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання бойових властивостей зброї.
Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості
1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства,—
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумления над військовослужбовцем,—
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, які не знаходяться у відноси-
999
Стаття 406
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
нах підлеглості, додатковий обов'язковий об'єкт — честь і гідність людини. Додатковим факультативним його об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, інші суспільні цінності.
2. З об'єктивної сторони злочин полягає у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося у: 1) завданні побоїв; 2) вчиненні іншого насильства.
Під статутними правилами відносин між військовослужбовцями слід розуміти правила, визначені передусім Статутом внутрішньої служби і Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, дія яких поширюється на інші військові формування України.
Згідно з вказаними статутами військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей. Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на "Ви". Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
До обов'язків солдата (матроса) входять, крім того, обов'язки виявляти повагу до старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержувати правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання.
Оскільки статутні правила є обов'язковими для військовослужбовців незалежно від того, чи знаходяться вони у розташуванні військової частини, дія ст. 406 поширюється й на випадки, коли відповідне порушення відбувається не в службовий час та/або поза межами військової частини (під час звільнення з розташування частини, знаходження на лікуванні, у відрядженні тощо).
Указані дії можуть бути вчинені у зв'язку з виконанням винним і потерпілим військовослужбовцями обов'язків з військової служби або не у зв'язку з виконанням ними таких обов'язків, але під час виконання їх. Взагалі, відповідні насильницькі дії мають кваліфікуватися за ст. 406 у разі, якщо вони фактично спричинили шкоду встановленому порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, між якими відсутні відносини підлеглості.
Якщо побої або інше насильство були заподіяні одним військовослужбовцем щодо іншого виключно на ґрунті особистих неприязних або сімейних, майнових і т.п. відносин, такі дії мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за відповідні невійськові злочини.
Відсутність між військовослужбовцями відносин підлеглості означає, що військовослужбовці є рівними за посадами і званнями (рядові (матроси), або сержанти (старшини), або прапорщики (мічмани), або офіцери) чи знаходяться у відносинах старшинства, які визначаються або безпосередньо їх командиром (начальником), або військовими званнями (сержант і молодший сержант, прапорщик і старший прапорщик, лейтенант і капітан тощо).
Розділ XIX
1000
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Про поняття побої див. коментар до ст. 405. Інше насильство — це різні види фізичного впливу на потерпілого, які не є побоями і не пов'язані зі спричиненням тілесних ушкоджень: нанесення ляпасу, поштовх, зв'язування чи інше позбавлення волі, насильницьке вчинення сексуальних розбещень, а так само погрози застосування фізичного насильства, пов'язані з вимогами до потерпілого виконувати замість винного ті чи інші обов'язки військової служби (наприклад, обов'язки днювального роти чи парку), надати йому особисті послуги (випрати білизну, сходити в магазин), передати для споживання чи користування продукти або інші предмети, що належать потерпілому на праві приватної власності або видані у користування, тощо.
У деяких випадках порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, яке виразилося в іншому насильстві, може кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 406 і статтями, які передбачають відповідальність за ті чи інші види незаконного заволо-діння майном або за злочини проти статевої недоторканості тощо.
Водночас вказане порушення статутних правил, вчинене у розташуванні підрозділу, якщо воно супроводжувалось нецензурною лайкою, проявами безсоромності, безчинством тощо, повністю охоплюється ст. 406 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 296.
3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим. Якщо до дій, вчинюваних таким військовослужбовцем, приєднується військовослужбовець, який є начальником для потерпілого, його дії слід кваліфікувати як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). Якщо, навпаки, до дій, вчинюваних військовослужбовцем, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, приєднується військовослужбовець, який є підлеглим для потерпілого, дії першого мають кваліфікуватися за ст. 406, а дії підлеглого — за ч. 5 ст. 27 і ст. 406. Якщо ж незаконне насильство щодо начальника розпочалось діями підлеглого, а вже потім до них приєднався військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, його дії кваліфікуються за ст. 406, а дії підлеглого — за ст. 405. В усіх перелічених ситуаціях дії військовослужбовців не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 як вчинені групою осіб, оскільки начальник і підлеглий не є суб'єктами даного злочину.
4. Суб'єктивна сторона злочину у цілому характеризується виною у формі умислу. При цьому ставлення особи до застосування насильства може характеризуватися тільки прямим умислом, а до його наслідків — будь-якою формою вини. У будь-якому випадку винний має усвідомлювати, що насильство вчиняється ним щодо військовослужбовця, з яким у нього відсутні відносини підлеглості.
Мотиви цього злочину, як правило, не є особистими. Звичайно, вони пов'язані з виконанням обов'язків з військової служби.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є порушення вказаних правил: 1) щодо кількох осіб; 2) яке заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження; 3) яке має характер знущання або глумления над військовослужбовцем.
Стаття 406 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1001
Під кількома особами у ч. 2 ст. 406 розуміються дві чи більше особи, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них було заподіяне насильство. Застосування ж насильства щодо однієї особи у різний час за відсутності інших кваліфікуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 406.
Про поняття легкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості див. коментар до ст. ст. 125 і 122.
Знущання або глумления (ці терміни є синонімами) передбачає вчинення насильства, яке характеризується злобно-образливим ставленням до потерпілого і за своєю суттю є видом жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Конкретно знущання може полягати в утриманні особи в умовах, які позбавляють її будь-якого із природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, в утриманні в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів чи змій, в*позбавленні сну, харчування і води, у виставленні оголеної людини на очі інших людей, примушуванні одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини. Звичайно всі подібні дії морально ламають людину, викликають почуття жаху, стрес тощо. Визнання їх знущанням залежить також від таких обставин, як тривалість та інг тенсивність відповідного поводження, попередній стан здоров'я людини та можливі наслідки для фізичного і психічного здоров'я, стать, інші індивідуальні особливості потерпілого.
Слід враховувати, що не тільки знущання, а й мучення як ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, означає завдання сильних фізичних та/або моральних страждань (взагалі мучення і знущання є суміжними поняттями). Проте, якщо особливе мучення було способом заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, то дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 (за ознакою спричинення тяжких наслідків) і ч. 2 ст. 121.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його групою осіб; 2) застосування зброї; 3) тяжкі наслідки.
Про поняття група осіб, застосування зброї див. коментар, відповідно, до ст. ст. 28, 404. Епізоди нестатутних дій, вчинені групою осіб і одноособово, повинні розглядатися як реальна сукупність злочинів і отримувати самостійну юридичну оцінку.
Слід мати на увазі, що нанесення одним із учасників групи лише одного-двох ударів, які не заподіяли тілесних ушкоджень, також дає підстави для кваліфікації його дій за ч. З ст. 406, оскільки винним усвідомлювався факт вчинення насильства потерпілому групою осіб. Проте, характер та ступінь участі такого співучасника суд враховує при призначенні йому покарання (див. ч. 2 ст. 68).
Тяжкими наслідками мають визнаватися спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його вбивство, замах на самогубство чи самогубство, самовільне залишення потерпілим частини або місця служби чи дезертирство, самокалічення потерпілого в знак протесту проти насильства, а так само знищення чи пошкодження бойової техніки чи іншого військового майна, що заподіяло значної шкоди державі, зрив виконання бойового завдання, виникнення у військовій частині масових безпорядків тощо.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1002
Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження за обставин, що є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 121, або його умисне вбивство внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 і ч. 2 ст. 121 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 115.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 11, 33-34, 49-50, 128).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 4-5).
Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби
1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця —
караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року,—
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях або бездіяльності і має складну структуру можливих форм його прояву:
1) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407); 2) нез'явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'яв-
1003
Стаття 407
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
лення З відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1 ст. 407);
3) самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);
4) нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю: а) понад десять діб, але не більше місяця; б) хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року (ч. 2 ст. 407);
5) самовільне залишення військової частини або місця служби будь-яким військовослужбовцем тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407);
6) нез'явлення вчасно на службу без поважних причин будь-якого військовослужбовця тривалістю понад один місяць (ч. З ст. 407).
Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.
Військовослужбовці строкової служби за межами військової частини мають право перебувати під час звільнення (в межах гарнізону), а також під час занять, робіт, лікування, відпустки, відрядження, переведення тощо. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Відповідно до встановленого порядку певні категорії військовослужбовців строкової служби звільняються з розташування військової частини командиром роти у визначені командиром військової частини дні й години. За дозволом на звільнення військовослужбовець звертається до свого безпосереднього командира (начальника). Звільнення особового складу (включаючи офіцерів) з кораблів на берег дозволяється старшим на рейді і командиром з'єднання (в окремому плаванні — командиром корабля) у дні і години, встановлені наказом командуючого флотом (флотилією), і лише окремим військовослужбовцям за наявності у них поважних причин — командиром корабля.
На лікування поза розташуванням частини військовослужбовці направляються за направленням, підписаним командиром військової частини, і у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, а після повернення зобов'язаний доповісти про це безпосередньому командирові (начальникові).
Військовослужбовців у службові відрядження направляють командири військових частин на підставі розпоряджень старших начальників або за власним рішенням, з оголошенням наказу по військовій частині та зазначенням осіб, які направляються у відрядження, мети і строку відрядження.
Розділ XIX
1004
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, за певних умов мають право перебувати поза розташуванням військової частини у вільний від служби час. Курсанти 1—2 курсів звільняються із розташування військово-навчального закладу у порядку, встановленому для військовослужбовців строкової служби, а курсанти старших курсів — за рішенням начальника військово-навчального закладу після закінчення навчальних занять і обов'язкових годин самостійної роботи, визначених розпорядком дня.
Під військовою частішою у ст. 407 розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі війсь* кового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визнається і територія військового корабля.
Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов'язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальником), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо.
Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу — це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
При звільненні з частини, при призначенні, переведенні, поверненні з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу військовослужбовець строкової служби повинен з'являтися на службу в строк, зазначений, відповідно, у записці про звільнення, приписі, посвідченні про відрядження, відпускній картці, документах лікувального закладу тощо.
Фактичний момент з'явлення військовослужбовця має бути задокументований. Скажімо, згідно зі статутними нормами після повернення із звільнення військовослужбовець доповідає черговому роти про повернення, здає йому записку про звільнення і доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові), а якщо повертається до підрозділу після відбою, — доповідає лише черговому роти. Час повернення військовослужбовців зі звільнення зазначається черговим роти у книзі обліку звільнених. Тому, якщо військовослужбовець, наприклад, повинен був повернутися із звільнення до 22 години певного дня, але повернувся лише через чотири дні, в його діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407.
Питання про поважність причин нез'явлення військовослужбовця, вчасно на службу при звільненні з частини, при призначенні, переведенні, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу є питанням факту, яке входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора та суду і вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.
Поважними причинами затримки військовослужбовців у відрядженні понад строки, визначені в посвідченні про відрядження, є хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші над-
1005
Стаття 407
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
звичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Поважною причиною затримки із звільнення має визнаватися затримка військовослужбовця військовим комендантом, іншими органами державної влади у зв'язку з обставинами, не пов'язаними з незаконним перебуванням військовослужбовця поза розташуванням частини чи місця служби.
Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місце служби, а початковим моментом нез'явлення вчасно на службу — наступний день після дня, в який випливли встановлені строки з'явлення.
Злочин є закінченим у момент, коли військовослужбовець прибув до військової частини (до місця служби), або був затриманий, або з'явився з повинною до органу дізнання, слідчого або військового прокурора, або з'явився до військової комендатури чи військового комісаріату тощо.
Якщо винний з метою самовільного залишення частини підробив відпускний квиток, посвідчення про відрядження, записку про звільнення, направлення на лікування тощо, його дії мають кваліфікуватися за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом підроблення документів, а якщо документ не підроблявся, але військовослужбовцем був представлений підложний документ, — за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом іншого обману.
Оскільки прапорщики (мічмани), солдати (матроси), сержанти (старшини), курсанти і слухачі, які проходять службу за контрактом, а також особи офіцерського складу, як правило, розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим моментом самовільного залишення ними частини (місця служби) є день, у який вони повинні були прибути на службу, але не прибули. Водночас, у разі самовільного залишення ними частини (місця служби) у службовий час таким початковим моментом буде цей фактичний момент.
Під "місяцем" у ст. 407 розуміється календарний місяць (від 1 січня до 1 лютого, від 15 лютого до 15 березня тощо, незалежно від кількості днів у тому чи іншому місяці). Самовільне залишення частини фактично на строк, що не перевищує місяця, якщо винний мав намір знаходитися поза межами частини понад один місяць, кваліфікується як замах на злочин, передбачений ч. З ст. 407. Без наявності такого наміру навіть двічі вчинене самовільне залишення частини тривалістю кожен раз по 28 — 29 діб кваліфікується, залежно від виду суб'єкта цього злочину, за ч. І або ч. 2 ст. 407.
Поняття понад один місяць слід розуміти так, що між початковим і кінцевим моментами самовільного залишення частини або місця служби, нез'явлення вчасно на службу пройшов один календарний місяць, незалежно від кількості днів у ньому.
Якщо військовослужбовець під час самовільної відсутності з'являється до військової частини (місця служби), але відповідному ко-
Розділ XIX
1006
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
мандиру (начальнику) про своє повернення не доповідає і до виконання обов'язків з військової служби не приступає, термін його самовільної відсутності не переривається.
3. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, є військовослужбовець строкової служби (див. коментар до ст. 401), а суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — будь-який інший військовослужбовець.
4. З суб'єктивної сторони зло ілп у першій, третій і п'ятій його формах характеризується у цілому умисною формою вини. При цьому до самого факту самовільного залишення частини (місця служби) винний ставиться з прямим (Інколи — непрямим) умислом, а до тривалості такого залишення — з умислом або необережністю.
Для другої, четвертої і шостої форм злочину характерним може бути умисел (прямий і непрямий), а в окремих випадках (найчастіше при нез'явленні вчасно на службу тривалістю у кілька діб) — необережність (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість). При цьому вказані форми вини стосуються самого факту нез'явлення вчасно на службу, поважних причин такого нез'явлення та/або його тривалості.
Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має за мету ухилитися від військової служби взагалі.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби і перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, його дії кваліфікуються тільки за ст. 111 як державна зрада.
Самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці, слід відмежовувати від злочинів, передбачених ст. ст. 428 і 429. Перший із вказаних злочинів відрізняється від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407, за ознаками, які характеризують суспільне небезпечне діяння (ним є тільки дія), місце (тільки територія військового корабля), обстановку (даний корабель гине) і суб'єкта злочину (не будь-який військовослужбовець, а лише командир корабля або особа зі складу корабля), а другий — за ознаками місця (ним є не будь-яке місце служби, а тільки поле бою) і часу (час бою може мати місце і не в умовах воєнного стану).
Проте, самовільне залишення військовослужбовцем поля бою (яке є його місцем служби), під час бою (тобто у бойовій обстановці), у зв'язку з допущеною законодавцем логічною помилкою (існують дві цілком аналогічні норми), може бути кваліфіковане як за ч. 4 ст. 407, так і за ст. 429.
6. Вчинення кримінальне караного самовільного залишення частини або місця служби військовослужбовцем, який знаходиться у складі добового наряду, у т.ч. варти (вахти), патруля, або наряду з охорони державного кордону України чи несе бойове чергування (бойову службу), утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 407 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 2).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 59, 216-222, 260-264).
1007
Стаття 408
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 23, 25, додаток. № 2 до Статуту).
Тимчасове положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами. Затверджене указом Президента України від 13 травня 1993р. № 174/93 (п. п. 41-79).
Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами. Затверджене указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174-93.
Тимчасове положення про проходження військової служби особами офіцерського складу. Затверджене указом Президента Українивід ІЗтравня 1993 р. № 174-93.
Інструкція щодо порядку застосування окремих статей Тимчасового положення про проходження військової служби. Затверджена наказом МО № 181 від 11 серпня 1993р.
Інструкція про службові відрядження військовослужбовців Прикордонних військ України в межах України. Затверджена наказом Голови Держкомкордону — командуючого ПВ № 220 від 17 травня 1999 р.
Корабельный устав Воєнна-Морского флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего ВМФ СССР № 10 от 10 января 1978 г. (ст. ст. 532—563).
Стаття 408. Дезертирство
1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу —
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2. Дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій — коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк. Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання. Тому замах на дезертирство, що може бути характерно для дезертирства зі зброєю, виданою, скажімо, для несення спеціальної служби, можливий лише у вигляді спроби залишити військову частину (місце служби). Під час дезертирства винний не перестає бути військовослужбовцем. Тому у разі вчинення ним опору військовому начальникові при його затриманні, навіть
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1008
якщо воно відбувається і після кількох років дезертирства, він несе відповідальність і за ст. 404.
3. Суб'єкт злочину — будь-який військовослужбовець.
Військовозобов'язаний суб'єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні (перевірні) і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов'язку в запасі). Отже військовозобов'язаний, призваний на відповідні збори, не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.
Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарній частині, або засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні, але ще не доставлені до нього (утримуються на гауптвахті до набрання сили вироком суду, конвоюються у дисциплінарний батальйон тощо), у разі втечі з метою уникнення кримінальної відповідальності і — одночасно — з метою ухилення від військової служби (адже вказаний вид покарання не припиняє їх військову службу), мають нести відповідальність за ст. 408. Військовослужбовці, які відбувають призначений як кримінальне покарання арешт на гауптвахті,-або перебувають у попередньому ув'язненні, у разі їх втечі з такою самою двоєдиною метою притягуються до відповідальності за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 393 і 408. Ст. 408 не може застосовуватися лише у разі, якщо військовослужбовець після втечі з-під варти повертається до місця служби (скажімо, з метою звернення до командування з проханням клопотати про зміну йому запобіжного заходу), оскільки у цьому випадку його метою не було ухилення від військової служби.
4. Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
Фактичними обставинами, які звичайно вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочину, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному становищі, працевлаштування, створення сім'ї, часта зміна місця проживання, злочинна діяльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з'явлення у військкомат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
5. Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю; 2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) — дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Про поняття зброя див. коментар до ст. 404. При дезертирстві зі зброєю переважно мається на увазі вогнепальна, холодна та деякі
1009
Стаття 408
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
інші види зброї, якими оснащуються військові формування. Проте, не виключається й дезертирство з іншими видами зброї.
Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початковому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.
Така зброя може бути викрадена (шляхом крадіжки чи грабежу), отримана в результаті шахрайства, вимагання, розбою або зловживання службовим становищем (якщо такий військовослужбовець є військовою службовою особою), привласнена завдяки тому, що попередньо була йому довірена (для перевезення, охорони тощо) чи знаходилась в його віданні. Заволодіння військовослужбовцем зброєю шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, вимагання або зловживання службовим становищем з наступним дезертирством кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і ч. ч. 1,2 або 3 ст. 410.
Якщо зброя була видана військовослужбовцю для постійного носіння з метою самозахисту (коли такий військовослужбовець є, наприклад, водночас працівником правоохоронного органу), або для виконання навчальних вправ з нею, навчальної стрільби, чищення, або зброя потрапила до військовослужбовця в результаті розтрати зброї, вчиненої іншою особою тощо, дезертирство з такою зброєю кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 408. У разі залишення місця несення відповідної спеціальної служби і дезертирства зі зброєю, виданою для виконання обов'язків з несення вартової (вахтової), прикордонної, внутрішньої служби, патрулювання або бойового чергування, діяння винної особи кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і ст. ст. 418, 419, 420 або 421.
Наступне, після початку дезертирства, носіння зброї та її зберігання повністю охоплюються ч. 2 ст. 408 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 263. Так само особа, яка вчинила дезертирство зі зброєю, не звільняється від відповідальності за ч. 2 ст. 408 у разі добровільної здачі її органам влади. Передача ж чи збут іншим особам зброї, з якою особа дезертирувала, потребує додаткової ква-:-ліфікації за ст. 263.
Про поняття попередня змова групи осіб див. коментар до ст. 28. Дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, слід відрізняти від самовільного залишення поля бою І під час бою (ст. 429) за ознаками місця (при дезертирстві ним є не [тільки місце служби, а й територія військової частини), часу (при [дезертирстві це не обов'язково час бою) і суб'єктивною стороною (залишаючи поле бою під час бою, особа може не мати за мету за-\лишити місце служби назавжди).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ' ст. 298, 312, 340).
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 49,54, 60, 107-112, 155).
Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. (ст. 4).
Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94 |* Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику направлення вій-І ськовослужбовиів, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон' від 28 грудня 11996р. №15.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
1010
Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом
1. Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману —
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Відмова від несення обов'язків військової служби — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі від п'яти до десяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок проходження військової служби.
2. З об'єктивної сторони злочин проявляється у формі: 1) ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом: а) самокалічення; б) симуляції хвороби; в) підроблення документів; г) іншого обману (ч. 1 ст. 409); 2) відмови від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409).
Про поняття несення обов'язків з військової служби див. коментар до ст. 404.
Ухилення чи відмова від несення таких обов'язків передбачає ухилення чи відмову від несення військової служби: а) взагалі, назавжди; б) протягом певного терміну; в) постійно або тимчасово — у певній військовій частині (підрозділі), на певній території (місцевості), у певному військовому сформуванні, роді військ, під час надзвичайного чи воєнного стану, військового конфлікту чи бойової обстановки, в умовах тривалого закордонного відрядження тощо, — а також'ухилення чи відмову від несення г) постійно або тимчасово — окремих обов'язків військової служби (систематичного несення прикордонної, вартової чи інших спеціальних служб, участі у заняттях, походах, польових навчаннях, стрільбах тощо).
Самокалічення — це штучне покалічення самому собі будь-якого органа чи тканини тіла, порушення їх функцій, викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, яке вже було. Шкода здоров'ю може бути нанесена вогнепальною чи іншою зброєю, сильнодіючими, отруйними речовинами, наркотичними, механічними, термічними засобами тощо.
Самокалічення має бути суттєвим, тобто таким, що фактично унеможливлює постійне або тимчасове несення військовослужбовцем усіх або окремих обов'язків з військової служби. Проте, не обов'язково, щоб наслідком самокалічення було визнання військовослужбовця непридатним до військової служби повністю або частково.
Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець, зображуючи певні симптоми чи синдроми, удає з себе хворого, у т.ч. перебільшує захворювання, яке у нього є насправді (агравація хвороби). Можливою є симуляція будь-яких хвороб: хірургічних, нервових, психіатричних, інфекційних, венеричних, симуляція отруєнь тощо.
1011
Стаття 409
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Підроблення документів — це виготовлення фальшивого документа або внесення до справжнього документа неправдивих відомостей. Детальніше про поняття підроблення документів див. коментар до ст. 358. Для ухилення від несення обов'язків військової служби військовослужбовець подає командиру (начальнику) підроблений ним або на його прохання (вимогу) іншою особою документ (свідоцтво про народження дитини, документ про припинення громадянства України, телеграму про тяжку хворобу родича тощо).
Додатково кваліфікувати ухилення від військової служби, яке було вчинене шляхом підроблення документів (наприклад, запізнення із відпустки, одержаної за підробленим документом), не потрібно ні за ст. 358, ні за ст. 407. Ухилення від військової служби шляхом підроблення документів і виготовлення військовослужбовцем з такою самою метою підроблених документів для інших військовослужбовців повністю охоплюється ст. 409.
Інший обман як форма ухилення військовослужбовця від військової служби полягає у тому, що військовослужбовець доводить до відома командира (начальника) завідомо неправдиві відомості про певні події чи обставини або свідомо замовчує їх з метою ухилитися від військової служби. Це може бути подання рапорту з проханням надати короткочасну відпустку у зв'язку зі смертю близького родича, або неправдиві скарги на складні сімейні стосунки, які можуть стати підставою для переведення із віддаленого гарнізону в столицю, тощо. До іншого обману слід відносити й іншу, крім підроблення, фальсифікацію документів та пред'явлення їх командиру (начальнику) як справжніх. Про поняття обман див. також комен-' тар до ст. ст. 142, 190.
Відмова від несення обов'язків військової служби — найбільш зухвала форма злочину, передбаченого ст. 409, — полягає у тому, що військовослужбовець відкрито, не звертаючись до обману, заявляє про своє небажання нести військову службу взагалі або постійно чи тимчасово у певній місцевості, в надзвичайних умовах, виконувати спеціальні обов'язки військової служби або виконувати обов'язки за певною спеціальністю чи у певні дні (вихідні, святкові) тощо та/або фактично припиняє їх виконувати. Тобто вказана відмова може полягати і в бездіяльності — коли військовослужбовець, хоча й знаходиться на території військової частини (у місці служби) (або, якщо він є, наприклад, особою офіцерського складу, систематично з'являється на службу), але демонстративно не виконує обов'язків військової служби, явно ігноруючи встановлений порядок її проходження.
Якщо військовослужбовець відмовляється під час бою діяти зброєю, відповідальність настає за ст. 429.
Ухилення від несення обов'язків військової служби незалежно від того, яким шляхом воно досягнуте, а також відмова від несення таких обов'язків вважаються закінченим злочином з моменту фактичного припинення несення обов'язків військової служби. Тривалість ухилення не має значення для кваліфікації і враховується тільки при призначенні покарання. Одна лише заява про небажання проходити військову службу без конкретних дій (бездіяльності),
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1012
спрямованих на здійснення вказаного наміру, не може розглядатися як відмова від несення обов'язків військової служби.
Особи, направлені для відбування покарання в дисциплінарний батальйон, є військовослужбовцями строкової служби, тому ухилення їх від військової служби до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за ст. ст. 407, 408 або 409.
3. Суб'єктом злочину є тільки військовослужбовець (незалежно від категорії). Проте, суб'єктом відмови від несення обов'язків військової служби не можуть бути: курсант у разі відмови від подальшого навчання у військовому навчальному закладі, особа, яка проходить військову службу за контрактом, чи особа офіцерського складу, яка проходить кадрову військову службу — у разі небажання її проходити.
Особи, які мають релігійні переконання і належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (адвентисти-реформісти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські хри-стияни-баптисти, покутники, свідки єгови та деякі інші) звичайно проходять альтернативну службу і не можуть стати суб'єктами цього злочину. Але в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження права на альтернативну службу. У цьому разі відмова від несення обов'язків військової служби може бути вчинена й особою, яка, маючи в звичайних умовах право на альтернативну службу, в цих надзвичайних умовах призвана на військову.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується наявністю прямого умислу. Тому, якщо військовослужбовець під час несення вартової служби вчинив самокалічення, наприклад з метою інсценування нападу на нього й одержання заохочення, він має нести відповідальність тільки за порушення правил вартової служби. Не несе кримінальну відповідальність і військовослужбовець, який хоча й вчинив самокалічення, але умисел його був спрямований на самогубство.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджений постановою КМ від 10листопада 1999р. № 2066.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. Затверджене наказом МО від 4 січня 1994 року № 2.
Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону України від 25 червня 1996 р. N° 277.
Інструкція про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Затверджена наказом МО від 24 грудня 1997 ри. № 490.
Постанова ПВС від 28 грудня 1996 р. №15 "Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон' (п. 6).
1013
Стаття 410
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, ви-( бухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодін-ня ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства —
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого,—
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення права власності щодо військового майна. Додатковим факультативним об'єктом у різних формах цього злочину можуть бути життя і здоров'я, воля, честь і гідність людини.
2. Предметом злочину є: зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка, інше військове майно.
У цій статті поняття зброя охоплює всі можливі види зброї, які належать до військового майна: будь-яка вогнепальна зброя; інші звичайні засоби ураження; ядерна, хімічна, біологічна, лазерна, інфразвукова, радіологічна та інші види зброї масового знищення, у т.ч. нові їх види (скажімо, зброя об'ємного вибуху); холодна зброя; , газова зброя нервово-паралітичної дії; пневматична зброя калібру Іпонад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; Іспеціальна зброя для стрільби гумовою кулею; електрошокова [зброя. Про поняття зброя див. також коментар до ст. 404.
Бойовими припасами є частина (вид) озброєння, безпосередньо Іризначена для ураження живої сили противника, знищення його Ібойоврї техніки, руйнування укріплень, споруд і виконання спеці-іальних завдань. До боєприпасів належать артилерійські, реактивні [снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до стрілецької
Розділ XIX
1014
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
зброї, гранати, авіаційні і глибинні бомби, інженерні і морські міни, підривні заряди, димові шашки.
Боєприпасами мають визнавагися й імітаційно-піротехнічні вироби, освітлювальні засоби та вибухові пакети, які містять речовини, здатні до вибуху (тротил, гексоген, тетрил) і можуть бути приведені до дії без додаткових пристосувань, а також вибухові прилади кустарного виготовлення. Проте, боєприпасами не є навчальні та холості гранати, бомби, міни, а також стріли до арбалету чи подібних до нього видів холодної зброї (вони є складовою частиною такої зброї).
Вибухові речовини — це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.
Термін "вибухові матеріали" об'єднує в собі два терміни — "вибухові речовини" і "засоби ініціювання". При цьому вибухові речовини — це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширенця з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації (порохи) тощо. Отже, засоби ініціювання, тобто зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху, наприклад вогнепровідні та детонаційні шнури, електродетонатори, капсули-детонатори, запалювальні трубки, законодавством до вибухових речовин не відносяться. За умови, що вони призначені для вчинення вибуху, їх можна віднести до боєприпасів.
Крім вибухових, до інших бойових речовин можна віднести бойові отруйні речовини — сполуки, що використовуються для спорядження хімічних та біологічних боєприпасів (фосген, хлорпікрин, іприт, зарін, зоман тощо), а також частину так званих виробів спецхім|ї (піротехнічні суміші, сумішні ракетнкралива та вироби на їх основі).
Поняття "військова та спеціальна техніка" частково охоплює собою поняття "зброя", "бойові припаси" І "засоби пересування", а останнє є юридичним синонімом до поняття " транспортні засоби", й означає механічні пристрої, обладнані двигуном і призначені для перевезення людей або вантажу, у т.ч. такі, на яких встановлено спеціальне обладнання або механізм, або для виконання спеціальних функцій (будівельних, ремонтних, медичних тощо), а також причепи та напівпричепи до них. У військових формуваннях до них належать призначені для використання при безпосередньому виконанні бойових і спеціальних завдань, зокрема: а) транспортні машини: легкові та вантажні автомашини, автобуси, мотоцикли; б) спеціальні машини: автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні; в) бойові машини: танки, броньовики, самохідні установки, машини з пересувними командними пунктами; г) відомчий залізничний рухомий склад; д) відомчий повітряний транспорт: гелікоптери, літаки, планери, аеростати; е) підводні човни, авіаносці, крейсери, міноносці, катери та інші військові кораблі, машини-амфібії, плавучі бази, буксири, баржі тощо.
1015
Стаття 410
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Крім зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки до іншого військового майна можна віднести апаратуру керування вогнем, засоби зв'язку, спеціальну техніку інженерних військ і військ > радіаційно-хімічного і біологічного захисту, спеціальне електронне, Іброньоване, захисне обладнання, спеціальні й індивідуальні засоби |захисту від зброї масового знищення, токсичні речовини, пально-|мастильні матеріали та інше тилове майно, навчальну зброю тощо. Військове майно взагалі — це державне майно, закріплене за вій-Іськовими частинами, закладами, установами та організаціями. До івійськового майна належать будинки, споруЛи, передавальні при-Істрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, іпально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, Цшкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветерина-ше, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Вій-Цськове майно закріплюється за військовими частинами, закладами, Іустановами та організаціями ЗС та інших військових формувань на Іраві оперативного управління, а також може потрапити в їх вла-|сність або розпорядження в результаті ведення ними господарської [[діяльності: виробництва продукції, виконання робіт і надання по-Іслуг, ведення підсобних господарств, отримання в оренду певних івидіб рухомого та нерухомого майна.
3. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями, які можуть виразитися у таких формах: 1) викрадення військового майна; |2) привласнення військового майна; 3) вимагання військового май-|на; 4) заволодіння військовим майном шляхом шахрайства (ч. 1 :т. 410); 5) заволодіння військовим майном військовою службовою |особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410); розбій з метою заволодіння окремими видами військового май-Іа — зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойо-|вими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціаль-гою технікою (ч. З ст. 410).
Розбій з метою заволодіння іншими видами військового майна, фім прямо перелічених у ч. З ст. 410, кваліфікується за ст. 187 або |за ч. З ст. 262 (щодо радіоактивних матеріалів), за ч. З ст. 308 (щодо Іаркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) чи ч. З 1ст. 313 (щодо обладнання для виготовлення наркотичних засобів, Іїісихотропних речовин або їх аналогів), а вимагання інших видів шайна, крім перелічених у ч. З ст. 410, поєднане з насильством, не-Ібезпечним для життя І здоров'я потерпілого, — за ч. З ст. 189 або, {відповідно, за ч. З ст. 262, ч. З ст. 308 чи ч. З ст. 313.
Вчинені військовослужбовцем викрадення, привласнення, шах-зайство щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх шалогів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, офіційних докумен-ітів, штампів і печаток, якщо вони є видами військового майна, Іповністю охоплюється ст. 410.
Про поняття викрадення, привласнення, вимагання, заволодін-шляхом шахрайства, розбій з метою заволодіння див. коментар \о ст. 262, а також до ст. ст. 185 — 191, а про поняття військова служ-\бова особа — до ст. 423.
Розділ XIX
1016
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Ознака вчинене військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем передбачає, що вказана особа для заволо-діння військовим майном використовує своє-службове становище (наприклад, службове становище полегшує їй проникнення до місць зберігання майна, дозволяє усунути певні перешкоди тощо). Якщо ж військова службова особа вчинює, наприклад, викрадення військового майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, або вимагає таке майно чи вчинює розбій з метою заволодіння ним, але правовий статус цієї особи в даному випадку не має кримінально-правового значення, то зазначена ознака не застосовується.
4. Суб'єктом даного злочину в силу прямої вказівки законодавця є військовослужбовець. Військовозобов'язаний за вчинення передбачених ст. 410 дій під час проходження зборів несе відповідальність, залежно від предмета злочину, за ст. 262 або ст. ст. 185—191, 308, 313.
5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Мотивом злочину може бути користь, помста тощо, але на кваліфікацію злочину мотив не впливає.
6. Кваліфікованими видами викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства є вчинення таких дій: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо це заподіяло істотну шкоду (ч. 2 ст. 410).
Особливо кваліфікованими видами перелічених дій, а також кваліфікованим видом заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем є вчинення їх в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, а особливо кваліфікованим видом вимагання військового майна — вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого (ч. З ст. 410).
Про поняття повторність, вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб див. коментар, відповідно, до ст. ст. 32, 28, а про поняття вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, — до ст. 189.
Під істотною шкодою у ч. 2 ст. 410 слід розуміти такі наслідки викрадення, привласнення, вимагання військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства, як завдання значних матеріальних збитків, приведення у непридатність військової техніки, неможливість виконання частиною (підрозділом) бойового завдання, необхідність залучення значних сил і засобів до розшуку військового майна, яке незаконно потрапило у володіння військовослужбовця, тощо.
Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою виявлення від 1 березня 1991 р. Ратифікована Україною 3 грудня 1997 р.
Закон України а'Про власність" від 7лютого 1991 р. (ст. 39).
Закон України "Про Збройні Сили України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 14),
Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. (ст. 1).
Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".від 21 вересня 1999р. (ст. ст. 1 і 3).
Закон України "Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії" від 21 вересня 2000 р. (ст. 1).
Стаття 411 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1017
Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі. Затверджене постановою. Верховної Ради України від 23 червня 1995 р. № 243/95-ВР.
Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів. Затверджена наказом МВС від 21 серпня 1998р. № 622 (п. 13.1).
Постанова ПВС від 8 липня 1994 р. № 6 "Про судову практику в справах про викрадення, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" (п. 4).
Стаття 411. Умисне знищення або пошкодження військового майна
1. Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна —
карається службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим зага-льнонебезпечним способом, або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є порядок здійснення права власності щодо військового майна. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, довкілля тощо.
2. Предмет злочину — зброя, бойові припаси, засоби пересування, військова та спеціальна техніка та інше військове майно. Відповідні поняття визначені у коментарі до ст. 410. Проте, поняття май-
' но у диспозиції ст. 411 має дещо інше значення, ніж у диспозиціях ст. 410. Адже, як правило, неможливим є викрадення чи привласнення нерухомого військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства. Знищення ж відповідних об'єктів або їх пошкодження є цілком можливим. З іншого боку, можна вимагати право на військове майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо. Особливим видом військового майна, знищення якого має суттєві негативні наслідки, є бойовий прапор — символ честі, доблесті, слави військової частини, почесний знак, що визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг.
Предметом розглядуваного злочину може бути будь-яке військове майно, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна (у т.ч. такого, що може бути військовим). Так, відповідальність за іншими статтями за наявності інших необхідних ознак тягне знищення (зруйнування) чи пошкодження (зіпсуття) таких видів військового майна: за ст. 113 — об'єктів, які мають важливе
.оборонне чи народногосподарське значення; за ст. 179 — релігій-
1018
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
них святинь; за ст. 265 — радіоактивних матеріалів; за ст. 277 — шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації; за сг. 298 — пам'яток історії та культури; за ст. 338 — Державного прапора України; за ст. 357 — офіційних документів, штампів і печаток, що знаходяться у військових частинах чи установах тощо. Знищення (пошкодження) військовослужбовцем майна, яке не є військовим і не належить до спеціальних видів майна, звичайно кваліфікується за ст. 194.
Взагалі предметом знищення чи пошкодження майна може виступати тільки чуже майно. Військове майно завжди є чужим для будь-якого військовослужбовця. Для кваліфікації злочину за ст. 411 не має значення, належить військове майно військовій частині (установі), в якій проходить службу даний військовослужбовець, чи іншій військовій частині (установі). Умисне знищення або пошкодження військовослужбовцем предметів обмундирування або спорядження, виданих йому у приватну власність, не є злочином.
Умисне знищення або пошкодження військового майна, що знаходиться у власності військових формувань інших держав, міжнародних організацій на територій України, кваліфікується за ст. 194: такі дії посягають на право власності на чуже майно, але не спричинюють шкоди встановленому в Україні порядку несення військової служби.
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення або пошкодження військового майна і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 411 виділяється одна форма злочину: знищення або пошкодження військового майна, вчинене будь-яким способом (крім загальнонебезпечного). Таким чином, спосіб вчинення злочину (підпал або інший загальнонебезпечний спосіб), а також тяжкі наслідки є кваліфікуючими ознаками складу цього злочину (ч. 2 ст. 411).
Словосполучення "знищення або пошкодження" слід розглядати насамперед як таке, що стосується суспільне небезпечних наслідків. Із ознак об'єктивної сторони цього злочину саме наслідки мають головне значення, оскільки склад злочину сформульований як матеріальний. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.
Кваліфікація за сукупністю злочинів, що полягають у викраденні військового майна, і злочинів, що полягають у його знищенні або пошкодженні, можлива лише в разі реальної сукупності. Це характерно, наприклад, для випадків, коли майно знищується з метою знешкодити докази вчиненого викрадення для утруднення розкриття злочину (скажімо, особа підпалює горище казарми, де вона заховала викрадене нею майно), коли знищення одного майна є способом готування для викрадення іншого (особа пошкоджує систему сигналізації з метою безперешкодного проникнення до сховища), або коли викрадення певного майна неможливе без пошкодження іншого, частиною якого є викрадене майно.
Якщо ж військовослужбовець знищує раніше викрадене ним майно як непотрібне йому, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна він, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.
1019
Стаття 411
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Знищення або пошкодження військовослужбовцем військового майна, яке він зобов'язаний охороняти під час несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 418 або 421.
4. Суб'скт злочину — будь-який військовослужбовець, а так само військовозобов'язаний під час проходження ним відповідних зборів.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Проте, як умисним, так і необережним може бути ставлення винного до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 411). При цьому в разі умисного ставлення особи до наслідків у вигляді загибелі людей вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтею КК, яка передбачає умисне вбивство, а у вигляді умисного тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, — відповідно, за ст. ст. 121 чи 122.
Якщо військовослужбовець вважає, що ним знищується (пошкоджується) військове майно, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення (пошкодження) військового майна. Навпаки, як замах на знищення іншого чужого майна (крім окремих його видів, про що йшлося вище) за ст. ст. 15 і 194 кваліфікується знищення (пошкодження) військового майна, якщо винний вважав, що воно не є військовим.
Мета і мотиви не є обов'язковими ознаками цього злочину, але наявність їх може свідчити про необхідність кваліфікувати знищення або пошкодження державного чи колективного майна за іншими статтями КК (наприклад, за ст. 113).
6. Кваліфікованими видами злочину є знищення або пошкодження військового майна: 1) вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) які спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 411), а особливо кваліфікованими — вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 411, в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. З ст. 411). Умисне знищення або пошкодження військового майна, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці не загальнонебезпечним способом і якщо вони не спричинили тяжких наслідків, кваліфікуються за ч. 1 ст. 411.
Підпал — це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів. Під знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу у цій статті розуміється знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли такий підпал є загальнонебезпечним, тобто він створює загрозу життю та здоров'ю людей або заподіяння значних матеріальних збитків. Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, котре не створювало такої загрози (наприклад, спалення речі у багатті) слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 411.
До інших загальнонебезпечних способів знищення або пошкодження майна можна віднести, скажімо, вчинення вибуху, затоплення чи організація катастрофи, застосування отрути для отруєння собак, коней, інших тварин, що використовуються військовими формуваннями, забруднення приміщень небезпечними відходами тощо.
Поняття загибель людей передбачає загибель однієї або кількох осіб. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1020
наслідками, має вирішуватися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До них може належати, наприклад, виведення з ладу повністю або на тривалий час військової чи спеціальної техніки, важливих споруд (аеродрому, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), невиконання бойового завдання, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, завдання великої матеріальної шкоди кільком юридичним чи фізичним особам, залишення людей без житла або засобів до існування і т. ін.
7. Умисне знищення або пошкодження військового майна в деяких випадках не може розглядатися як суспільне небезпечне діяння. Насамперед це стосується випадків, коли воно вчинене у стані крайньої необхідності (ст. 39) або в умовах виправданого ризику (ст. 42).
Постанова КМ "Про Положення про розслідування та облік нещаснихвипадківл професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях № 923 в редакції від 17 червня 1998 р.
Положення про розслідування та облік аварій на об'єктах Служби безпеки України. Затверджене наказом СБ № 2^2 від 5 жовтня 1999 р.
Постанова ПВС від 2 липня 1976 р. № 4 "Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державною і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки" (п. п. 2, 3).
Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна
1. Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,—
караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єкт цього злочину та його предмет збігаються з об'єктом та предметом злочину, передбаченого ст. 411. Необережне знищення або пошкодження чужого майна, яке не є військовим, якщо це спричинило загибель людей або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, кваліфікується за ст. 196.
2. Об'єктивна сторона характеризується суспільне небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення або пошкодження майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Для відмежування цього злочину від зіпсування предметів військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання (ст. 413) слід мати на увазі, що знищення та пошкодження майна передбачає конкретні дії особи, під час яких вона впливає на майно руйнуючими (пошкоджуючими) засобами, а зіпсування предметів військового майна передбачає, що майно стає непридатним для його вико-
1021
Стаття 413
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ристання внаслідок дії природних сил, яка стала можливою в наслідок недбалого ставлення особи до правил зберігання майна.
Під шкодою у великих розмірах тут. слід розуміти саме матеріальну шкоду: прямі збитки та упущену вигоду. Чи заподіяло вчинення злочину шкоду у великому розмірі, є питанням факту і має вирішуватися органом дізнання, слідчим, прокурором та судом залежно від конкретних обставин справи. При цьому мають враховуватися загальна і військова цінність, унікальність майна тощо.
3. Суб'єкт злочину — будь-який військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження відповідних зборів).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) військового майна та пов'язані з ними наслідки у вигляді заподіяння шкоди у великих розмірах, а також загибель людей чи інші тяжкі наслідки, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільне небезпечних наслідків, або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.
Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді заподіяння шкоди у великих розмірах, загибелі людей та інших тяжких наслідків, а до наслідків у вигляді знищення (пошкодження) майна — умисно, вчинене має кваліфікуватися за ст. 411.
5. Про поняття загибель людей та інші тяжкі наслідки див. коментар до ст. 411.
Стаття 413. Марнотратство або втрата військового майна
1. Продаж, застава, передача в користування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження (марнотратство), а також втрата або зіпсування цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання —
караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років.
2. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання —
караються арештом на строк до шести місяців, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
1. Об'єкт злочину — порядок користування військовим майном.
2. Злочин може мати такі форми: 1) продаж, застава, передача :в користування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження (марнотратство); 2) порушення правил зберігання виданих для особистого користування предметів
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1022
обмундирування або спорядження, що потягло їх втрату або зіпсування (ч. 1 ст. 413); 3) порушення правил зберігання ввірених для службового користування предметів військового майна, що потягло їх втрату або зіпсування (ч. 2 ст. 413).
Таким чином, з об'єктивної сторони злочин може характеризуватися дією або бездіяльністю у вигляді продажу, застави, передачі в користування, порушення правил зберігання предметів військового майна. Його друга і третя форми, крім відповідних дій, характеризуються суспільне небезпечними наслідками у вигляді втрати або зіпсування майна і причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.
Продаж — це форма відчуження предметів, коли вони передаються іншій особі за гроші. Застава полягає в передачі предметів військового майна на певний час для забезпечення грошової чи майнової позики. Під передачею в користування треба розуміти передачу предметів військового майна іншій особі тимчасово або на невизначений час, безоплатно або з отриманням якої-небудь винагороди, як подарунок або як засіб платежу тощо.
Порушення правил зберігання предметів військового майна означає, що військовослужбовцем порушуються правила, встановлені відповідними нормами військових статутів, інших законів України, наказів по військових формуваннях тощо, визначені для запобігання фактам втрати, знищення, пошкодження, викрадення військового майна взагалі або його окремих видів.
Втрата передбачає вихід предметів із володіння військовослужбовця, в зв'язку з чим він позбавляється можливості користуватися ними. Зіпсування — це стан предметів, за яким вони характеризуються повною або частковою непридатністю для використання. На відміну від необережного знищення чи пошкодження предметів військового майна при їх зіпсуванні вони стають непридатними для використання внаслідок дії природних сил, яка стала можливою в результаті недбалого ставлення особи до правил зберігання вказаних предметів, а не внаслідок руйнуючих (пошкоджуючих) дій винного.
3. Предметом злочину у перших двох: його формах є обмундирування та спорядження, яке видається військовослужбовцям строкової служби для особистого користування, а у третій формі — зброя, бойові припаси, засоби пересування, предмети технічного постачання або інше військове майно, яке ввіряється військовослужбовцям для службового користування.
Обмундирування — це предмети військової форми одягу (верхній одяг, головні убори, білизна, взуття), що видаються на певний строк та порядок використання яких регулюється правилами носіння військової форми одягу. Під спорядженням розуміються предмети, що необхідні для носіння особистої зброї та майна військовослужбовців (ремінь поясний, сумка польова, сумка для гранат та магазинів до автомата, чохол для малої лопати, речовий мішок, кобура для пістолета тощо).
Про поняття зброя, бойові припаси, засоби пересування, інше військове майно див. коментар до ст. 410. Під предметами технічного постачання слід розуміти засоби зв'язку, апарати, прилади та інші технічні засоби, що знаходяться на оснащенні військових формувань України для забезпечення їх діяльності. Взагалі ж зброю,
1023
Стаття 413
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), предмети технічного постачання можна об'єднати під єдиним поняттям "військова техніка".
Під виданими для особистого користування предметами обмундирування або спорядження розуміються відповідні предмети, що тимчасово видаються військовослужбовцям строкової служби. Такими предметами не є речове майно, що видається, наприклад, особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, оскільки з моменту його отримання ці особи здійснюють над ним право власності.
Ввіреними для службового користування є відповідні предмети інвентарного майна, а також зброя, боєприпаси, засоби пересування тощо, які надаються військовослужбовцю для виконання конкретних обов'язків військової служби і підлягають поверненню після тимчасового користування ними (їх експлуатації). Інвентарним майном є, зокрема, деякі види речового майна і спорядження (наприклад, для офіцерів і прапорщиків — фляга, плащ-намет спеціальний, для військовослужбовців строкової служби — сумка польова, мішок речовий, плащ-накидка, казанок тощо, для військовозобов'язаних під час зборів, — крім того, постільні речі), а також спеціальний (для військовослужбовців бойових машин, сил протиповітряної оборони, аеромобільних військ, частин спеціального призначення тощо) і льотно-технічний одяг, спортивне майно, музичні інструменти тощо.
Не є такими, що ввірені для службового користування, предмети військового майна, передані військовослужбовцю під охорону, для транспортування тощо.
Військові службові особи, винні у втраті або зіпсуванні предметів військового майна, переданого їм під звіт, несуть відповідальність за ст. 425.
4. Суб'єктом злочину у перших двох його формах є військовослужбовець строкової служби, а в третій формі — будь-який військовослужбовець, а також військовозобов'язаний під час проходження ним зборів. Предмети обмундирування та спорядження видаються військовослужбовцям за контрактом в особисту власність, що виключає можливість притягнення до відповідальності цих осіб за їх зіпсування або втрату. Тому вони не є суб'єктами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 413.
Військовозобов'язані під час проходження зборів за продаж, заставу, передачу в користування предметів обмундирування або спорядження, а так само за втрату та зіпсування цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання несуть лише дисциплінарну та матеріальну відповідальність.
5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується у першій його формі виною у вигляді прямого умислу, а в інших формах — необережністю.
Продаж, застава, передача в користування військовослужбовцем строкової служби предметів обмундирування або спорядження, які були видані не йому, а іншому військовослужбовцю, у разі неусвідомлення ним цього факту кваліфікуються як замах на марнотратство, а в разі, якщо це було вчинене свідомо, — за ст. 410 як викрадення військового майна.
1024_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА____Розділ XIX
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Положення про речове забезпечиш* військовослужбовців Збройних Сил у мирний час. Затверджене постановою КМ № 1135від22липня 1998р.
Порядок застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час. Затверджений наказом МО № 350 від 1 жовтня 1998 р.~
Стаття 414. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення
1. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із боєприпасами, вибуховими, радіоактивними та іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, якщо це заподіяло потерпілому тілесні ушкодження,—
карається службовим обмеженням на строк до двох років, або тримання^ у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, що заподіяло тілесні ушкодження кільком особам або смерть потерпілого,—
карається позбавленням волі на строк від двох до десяти років.
3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — порядок експлуатації військової техніки (частиною якого є порядок поводження з речовинами^ і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення). Його додатковим обов'язковим об'єктом є здоров'я людини, а додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя людини, право власності, довкілля тощо.
2. Предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні та інші речовини і предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.
Про поняття зброя, бойові припаси, вибухові речовини див. коментар до ст. ст. 404 і 410. Зброя і боєприпаси не обов'язково повинні бути придатними для їх бойового використання. Проте, у ст. 414 до зброї належать лише такі її види, які становлять підвищену небезпеку для оточення. Тому не є предметом розглядуваного злочину холодна зброя (багнет, кортик, шашка тощо). Про поняття радіоактивні речовини див. коментар до ст. ст. 201, 261, 262 і 265.
У диспозиції ч. 1 ст. 414 названі лише найбільш типові із предметів (речовин), які можуть становити підвищену небезпеку для оточення. Крім того, до них можуть бути віднесені й будь-які інші предмети (речовини), які характеризуються низкою властивостей: здатністю впливати на матеріальні об'єкти і викликати в них зміни у вигляді зруйнувань або порушень життєво важливих функцій живих організмів, великою концентрованою внутрішньою енергією, а
Стаття 414 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1025
також тим, що процес виділення енергії, що вже почався, не підлягає контролю і припиненню. Це можуть бути вибухонебезпечні гази, електричні акумулятори підвищеної потужності, небезпечні відходи тощо.
Не е такими предметами ті, руйнуючі властивості яких забезпечуються переважно фізичною силою людини, або зовніщньою механічною, термічною, електричною та іншою енергією, а не внутрішньою енергією предмета (речовини) — транспортний засіб, окріп, електричний прилад тощо.
3. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями чи бездіяльністю у вигляді порушення правил поводження з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень чи іншими наслідками і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Порушення правил поводження з речовинами і предметами.^що становлять підвищену небезпеку для оточення, передбачає порушення норм військових статутів, інших законів, інструкцій, положень, які визначають порядок поводження військовослужбовців з цими речовинами і предметами, дотримання якого є обов'язковим для запобігання нещасних випадків з людьми, аварій, катастроф, інших тяжких наслідків. Таке порушення може полягати як в недбалому зберіганні вогнепальної зброї, внаслідок чого вона потрапила до рук неосвіченої у ній людини, так і в неналежному виконанні регламентних робіт на ракетній установці, що потягло несанкціонований пуск ракети. Проте, недбале зберігання військовослужбовцем іменної вогнепальної зброї, якщо це спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, слід кваліфікувати за ст. 264.
Порушення правил поводження з вибуховими або легкозаймистими речовинами, яке полягає у незаконному перевезенні їх військовослужбовцем (крім члена екіпажу) на цивільному повітряному судні, кваліфікується за ст. 269.
У ч. ч. 1 і 2 ст. 414 під тілесними ушкодженнями слід розуміти заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості. Про поняття тілесних ушкоджень див. коментар до ст. ст. 121, 122 і 125.
Потерпілим від цього злочину може бути як військовослужбовець, так і цивільна особа.
Порушення військовослужбовцем правил поводження з автоматом (карабіном), виданим йому для несення вартової (вахтової) чи прикордонної служби, якщо водночас це було пов'язано з порушенням правил несення відповідної служби, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 414 і 418 або 419.
4. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець, атак само військовозобов'язаний під час проходження зборів: а) якому відповідні речовини (предмети) були надані (ввірені) у службове користування, передані для охорони, перевезення, підрахунку, проведення занять, обслуговування тощо; б) який в силу службового становища чи у зв'язку з виконанням певних обов^зків мав до них відношення і скористався ними без дозволу командування; в) який незаконно отримав ці речовини (предмети) внаслідок їх викрадення, привласнення, вимагання тощо. В останньому випадку дії винного додатково кваліфікуються за ст. 410.
33 Коментар кодексу.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1026
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною в формі необережності.
Військовослужбовець, якому відповідна речовина (предмет) була довірена (ввірена), повинен усвідомлювати її властивості як такої, що становить підвищену небезпеку для оточення. Здебільшого, коли йдеться про звичайні види зброї, яка знаходиться на озброєнні військових формувань України (пістолет, автомат), її властивості звичайно усвідомлюють усі військовослужбовці, оскільки у свій час вони проходили відповідну підготовку (починаючи з допризовної). В інших випадках, коли йдеться, наприклад, про кулемет чи гранатомет, для цього необхідним є певний обсяг спеціальної підготовки. Користування ж деякими іншими речовинами (предметами), такими як міна чи ракетна установка, потребує відповідного курсу підготовки. Тому не може нести відповідальність за цією статтею особа, внаслідок дій якої настали суспільне небезпечні наслідки, передбачені у диспозиціях ст. 414, якщо вона не мала відповідного досвіду, знань, не пройшла інструктажу тощо, але незважаючи на це відповідні предмети (речовини) були надані (ввірені) їй у службове користування.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є наслідки у вигляді: 1) заподіяння тілесних ушкоджень кільком особам; 2) смерті потерпілого, а особливо кваліфікуючими: 1) наслідки у вигляді загибелі кількох осіб; 2) інші тяжкі наслідки.
Під кількома особами треба розуміти двох або більше осіб.
До інших тяжких наслідків у ч. З ст. 414 належать заподіяння матеріальної шкоди у великих розмірах, виведення з ладу повністю або на тривалий час військової чи спеціальної техніки, важливих споруд, інших видів цінного, унікального військового майна, невиконання бойового завдання, залишення людей без житла або засобів до існування, зараження отруйними речовинами значних ділянок землі, водойм і повітря і т. ін. Питання про віднесення наслідків до тяжких повинно вирішуватися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділи 2. 4-5).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст.ст. 11, 144-154).
Закон України "Про використання, ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995р. (ст. І).
Положення про порядок застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів під час охорони державного кордону І виключної (морської) економічної зони України. Затверджене постановою КМ від 2 червня 1998 р. № 759.
Правила застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України. Затверджені наказом Голови Держкомкордону — командуючого ПВ від 29 жовтня 1998 р. № 450.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджене наказом СБвідЗІ березня 1999р. № 77.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Прикордонних військ України. Затверджене наказом Держкомкордону від 28 серпня 1999 р. № 405.
Стаття 415 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1027
Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин
1о Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого,—
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
2, Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
і. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є правила водіння й експлуатації наземної військової техніки. Його додатковим обов'язковим об'єктом є життя і здоров'я людини.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями або бездіяльністю у вигляді порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, суспільно небезпечними наслідками у вигляді нещасних випадків з людьми, загибелі їх чи інших тяжких наслідків і причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками. Формами цього злочину є: 1) порушення правил водіння бойової, спеціальної чи транспортної машини; 2) порушення правил експлуатації таких машин.
Бойові машини — це танки, броньовики, самохідні артилерійські та ракетні установки тощо. До спеціальних машин належать автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, екскаватори, авто- та елек-трозавантажувачі, траншеєкопачі, санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні тощо. Транспортними машинами є автомашини (легкові та вантажні), що призначені для перевезення особового складу, озброєння, іншого військового майна, причепи до них, мотоцикли, інші подібні механічні транспортні засоби.
Для кваліфікації злочину за ст. 415 важливо, щоб бойова, спеціальна або транспортна машина належала до військового майна. Про ознаки військового майна див. коментар до ст. 410. Порушення військовослужбовцем правил водіння або експлуатації машини, яка не є військовою бойовою, спеціальною чи транспортною машиною, не може кваліфікуватися за ст. 415. Проте, це не стосується випадків, коли, скажімо, транспортна машина, хоча й належить цивільній організації, була передана військовій частині в оренду.
Водіння — це процес безпосереднього управління рухом машини, з початку і до кінця якого водій повинен дотримуватися вимог військових статутів, правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок безпеки руху бойових, спеціальних та транспортних машин, у т.ч. окремих їх видів, що використовуються у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Тобто правила водіння, порушення яких утворює склад злочину, передбаченого ст. 415, визначаються як нормативно-правовими актами, що мають загальний характер для всіх осіб, які безпосередньо здійснюють водіння, так і спеціальними актами військового законодавства. 33*
Розділ XIX
1028
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Під експлуатацією машин слід розуміти їх використання за призначенням, крім безпосереднього водіння, та проведення необхідного технічного обслуговування з виконанням відповідних вимог безпеки. Порушення правил експлуатації може полягати у допуску до водіння особи, яка не має на це права, відданні розпорядження водієві про порушення правил водіння, випуску в рейс технічно несправної машини тощо. При цьому слід враховувати, що справним вважається повністю укомплектований транспортний засіб, технічний стан якого відповідає вимогам законодавства, правил, норм і стандартів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
Військовослужбовець, який керує трактором чи іншою спеціальною самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 415 у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил водіння або експлуатації такої машини. Якщо ж він порушив правила при проведенні-певних робіт, техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху машини, його дії слід кваліфікувати за статтями КК, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках — за злочини проти життя і здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна тощо.
Про поняття тілесні ушкодження середньої тяжкості і тяжкі тілесні ушкодження див. коментар до ст. ст. 121 і 122.
Загибель потерпілого внаслідок порушення правил водіння або експлуатації машини повністю охоплюється ч. 1 ст. 415. Проте, порушення правил водіння, поєднане з наступним ненаданням допомоги потерпілому, який перебуває в небезпечному для життя стані, потребує додаткової кваліфікації за ст. 136,
Заподіяння внаслідок порушення правил водіння або експлуатації машин наслідків у вигляді виведення з ладу повністю або на тривалий час цінної військової техніки, житла громадян, важливих споруд тощо слід кваліфікувати залежно від предмета злочину за ст. ст. 196 або 412.
3. Суб'єктом цього злочину може бути військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів), що несе відповідальність за експлуатацію військової машини або безпосередньо керує нею. В останньому випадку немає значення, керує він машиною за наказом начальника або взяв її самовільно, є він штатним водієм, має достатній досвід керування машиною і чи вміє взагалі водити її (проте не несе відповідальності за діяння, передбачене ст. 415 військовослужбовець, який порушив правила водіння машини під час навчання під контролем інструктора).
За порушення правил експлуатації машин можуть бути притягнуті до відповідальності за ст. 415 тільки військовослужбовці, на яких відповідними актами законодавства покладені обов'язки по експлуатації військової техніки і, зокрема, по контролю за її технічним станом: командири автомобільних підрозділів, техніки (старші техніки), заступники командирів частин і підрозділів по технічній частині, начальники автомобільних служб, чергові парку, механіки-водії, водії, старші машин тощо.
1029
Стаття 416
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережною формою вини. Якщо винний усвідомлював суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачав її суспільно небезпечні наслідки і бажав їх або свідомо допускав настання цих наслідків, то його дії слід кваліфікувати за відповідними статтями 'КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров'я громадян.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину є загибель кількох осіб.
Закон України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р.
Стройовий статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 162).
Правила дорожнього руху. Затверджені постановою КМ від 31 грудня 1993 р. № 1094.
Інструкція про порядок використання автомобільної техніки у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 10 від 10 січня 1995 р.
Положення про проведення технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів у Збройних Силах України. Затверджене наказом МО від 2 грудня 1996 р. № 423.
Положення по підготовці водіїв та інших фахівців автомобільної служби у Збройних Силах України та допуску їх до керування транспортними засобами. Затверджено наказом МО від 10 січня 1997 р. № 5.
Положення про службу безпеки дорожнього руху Держкомкордону. Затверджене наказом Голови Держкомкордону від 24 квітня 1998р. N° 169.
Положення про органи безпеки дорожнього руху Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО від 1 листопада 1999р. № 330.
Постанова ПВСвід 24 грудня 1982 р. № / "Про практикунзастосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини ".
Стаття 416, Порушення правил польотів або підготовки до них
Порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації повітряних апаратів, що спричинило катастрофу або інші тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — порядок здійснення польотів та підготовки до них, а також порядок експлуатації військових повітряних апаратів. Його додатковим обов'язковим об'єктом є життя та здоров'я людини і право власності.
2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільно небезпечним діянням (діями або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками у вигляді катастрофи або інших тяжких наслідків, причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками, і може виражатися у порушенні правил: 1) польотів; 2) підготовки до польотів; 3) експлуатації повітряних апаратів.
Повітряний апарат — це повітряне судно (літальний апарат), що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатне маневрувати в тривимірному просторі. До військових повітряних апаратів належать літаки, у т.ч. безпілотні, гелікоптери, планери, аеростати тощо, які належать ЗС, ПВ, іншим військовим формуванням України та зареєстровані у реєстрі державних повітряних суден.
Порушення правил польотів може полягати в порушенні правил пілотування (ухилення від завданого ешелону польоту, порушення
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
1030
встановлених норм і схем набору висоти, виходу із зони аеродрому, зниження чи заходу на посадку), проведення різних повітряних операцій (десантування, бомбардування, будування інженерних споруд за допомогою вертольотів тощо), або інших правил польотів (взяття на борт судна кількості пасажирів, яка перебільшує вста-, новлені нормативи, політ з виключеним радіозв'язком, несанкціоноване світлове чи Інше електромагнітне випромінювання, вліт без дозволу в заборонені зони, передача управління літальним апаратом сторонній особі, політ літерного рейсу гелікоптером за правилами візуальних польотів у гірській місцевості вночі) тощо.
Порушення правил підготовки до польотів полягає у недоброякісному плановому або неплановому ремонті і технічному обслуговуванні повітряних апаратів, тобто в ремонті (технічному обслуговуванні) з відступом від стандартів, норм і правил, які визначають технологію їх проведення (наприклад, залишення тих вад, які треба було усунути, встановлення зіпсованих деталей). Порушенням вказаних прави\ є і випуск повітряного апарата в політ з незавершеним технічним обслуговуванням, заправка його некондиційним пальним чи спеціальними рідинами, неврахування стану ресурсів та строків служби повітряного судна і його комплектуючих, допуск до польоту з порушенням передполітного відпочинку чи нормативів робочого часу, вимог щодо медичного огляду, або недоброякісний ремонт і утримання аеродромів, засобів сигналізації, зв'язку тощо.
Порушення правил експлуатації повітряних апаратів може виразитись в експлуатації несправних повітряних суден, або таких, що не зареєстровані та не мають посвідчення про придатність до польотів (або особливого посвідчення про придатність до польотів, яке видається для перельоту до місця ремонту після пошкодження, яке спричинило часткову втрату придатності до польотів), використанні повітряних суден не за призначенням, неправильному розміщенні вантажу на борту повітряного апарата і т. ін.
Повністю охоплюється ст. 416 і не потребує додаткової кваліфі-^ кації за ч. 2 ст. 269 незаконне перевезення на повітряному судні' вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило тяжкі наслідки, якщо воно вчинене членом екіпажу літака. Проте, відповідальність за вказані дії за відсутності таких наслідків, у т.ч. для членів екіпажу, настає за ч. 1 ст. 269.
Взагалі ж порушення правил польотів, підготовки до них і експлуатації повітряних апаратів передбачає порушення встановленого порядку організації, виконання і забезпечення польотів, здійснення нагляду і контролю за їх безпекою польотів, забезпечення безпеки польотів, її профілактику тощо. Правила польотів та підготовки до них, експлуатації повітряних апаратів встановлені в актах міжнародного і внутрішнього права, зокрема, в актах Комітету з використання повітряного простору України, порадниках з інженерно-авіаційного забезпечення та штурманській службі ЗС.
Указані правила можуть бути порушені під час як бойової підготовки, так і виконання випробувальних, демонстраційних, спеціальних польотів чи підготовки до них, участі у виставках і змаганнях тощо.
1031
Стаття 416
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Якщо порушення правил польотів військових повітряних апаратів були поєднані з порушенням правил міжнародних польотів, то за вчинені умисно незаконний вліт в Україну або виліт із України члени екіпажу військового повітряного судна несуть відповідальність за ст. 331, а за інші порушення правил міжнародних польотів, які не потягли наслідків, передбачених ст. 416, — за ст. 334. У разі порушення не правил польотів, а правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що виконуються у будівництві за допомогою гелікоптерів, винна особа несе відповідальність за ст.- 272, а за певних обставин — за ст. 425. Якщо порушення правил польотів екіпажем військового повітряного апарата полягали у вльоті в Україну, вильоті із України без відповідного дозволу, а так само у недодержанні зазначених у дозволі маршрутів місць посадки, повітряних трас, коридорів або ешелонів і потягли наслідки, передбачені ст. 416, вони кваліфікуються за цією статтею.
Відхилення за межі повітряних трас у випадках обходу небезпечних явищ погоди, вимушена посадка в аварійних та інших ситуаціях, які загрожують безпеці польоту, та інші подібні діяння мають розглядатися з урахуванням положень ст. ст. 39 і 42.
Військовослужбовці, які вчинили порушення правил польотів військових повітряних апаратів після їх угону, несуть відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 278 і 416.
Не є порушенням правил польотів і кваліфікуються за ст. 282 такі діяння, як пуск ракет, проведення всіх видів стрільби, у т.ч. з метою впливу на гідрометеорологічні процеси, проведення вибухових робіт у повітрі, проведення іншої діяльності у повітряному просторі України (запуск і посадка космічних об'єктів, повітряних куль, зондів, навчальне бомбардування, десантування тощо).
Під катастрофою у ст. 416 слід розуміти зруйнування або пошкодження військового повітряного судна, яке було поєднане з загибеллю хоча б однієї особи із числа членів екіпажу або інших осіб.
До інших тяжких наслідків треба відносити аварію — суттєве пошкодження повітряного апарата чи його серйозну поломку, зруйнування чи суттєве пошкодження інших об'єктів (будинків, споруд,- аеродрому чи інших шляхів сполучення), заподіяння великої матеріальної шкоди, заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, зрив виконання бойового завдання тощо.
3. Суб'єктом злочину можуть бути військовослужбовці — члени екіпажу військового повітряного судна (командир судна, штурман, бортінженер тощо), а також інші особи, на яких відповідними нормативно-правовими актами покладені обов'язки по забезпеченню правил польотів чи підготовки до них (керівник польотів, технік літака, механік, диспетчер тощо), — військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження зборів.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується в цілому необережною формою вини. Ставлення ж до порушення конкретних правил може бути й умисним.
Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р. СРСР приєднався до Конвенції 14 листопада 1970р.
Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р.
Розділ XIX
1032
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Положення про об'єднану цивільно-військову систему оргсцшсщіїловшіряяого руху України. Затверджене постановою КМвід 19 липня 1999р. № 1281.
Положення про використання повітряного простору України. Затверджене наказом Комітету з використання повітряного простору України від 5 лютого 1996 р.№ 16.
Положення про порядок реєстрації державних повітряних суден України. Затверджене наказом МО від 2 грудня 1998 р. № 435.
Положення про порядок перевірки стану льотної придатності державних повітряних суден України та про видачу і припинення чинності посвідчень про придатність до польотів. Затверджене наказом МО від 2 грудня 1998 р. № 435.
Положення про розпізнавальні знаки. Затверджене спільним наказом МО, Голови Держкомкордону, Командувача НГвід 14 серпня 1993р. № 184/209/161.
Стаття 417. Порушення правил кораблеводіння
Порушення правил кораблеводіння, що спричинило загибель людей, загибель корабля або інші тяжкі наслідки,—
Карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — встановлений порядок кораблеводіння, якого мають дотримуватися військові кораблі. Його додатковим обов'язковим об'єктом є життя та здоров'я людини і право власності.
Правила кораблеводіння передбачені актами міжнародного та внутрішнього права, які включають як норми, що регулюють загальний порядок кораблеводіння, так і порядок, якого мають дотримуватися тільки військові кораблі.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням (діями або бездіяльністю) у вигляді порушення правил кораблеводіння, суспільне небезпечними наслідками у вигляді загибелі людей, загибелі корабля або інших тяжких наслідків, причинним зв'язком між вказаними діяннями та наслідками.
£,о кораблів (корабельного складу) належать бойові кораблі (підводні човни, авіаносці, крейсери, міноносці), кораблі спеціального забезпечення (мінні, торпедні та інші катери тощо), морські та рейдові судна забезпечення, які перебувають під командуванням офіцера та укомплектовані військовослужбовцями (буксири, баржі, паливозаправники тощо), а також інші судна та шлюпки під військово-морським прапором України.
Порушення правил кораблеводіння, тобто безпосереднього управління кораблем, іншим судном у плаванні, може полягати у неправильному визначенні курсу корабля, порушенні правил входу його у порт чи виходу з порту, правил маневрування і подачі сигналів, проведення водолазних робіт і буксирування, посадки і висадки пасажирів, перевищення установленої швидкості руху, недодержання вимог навігаційних знаків, зупинення судна в заборонених місцях, неправильному розміщенні вантажів, невиконанні сигналів зустрічних суден та невжитті інших заходів щодо запобігання зіткненню кораблів у морі, заходів безпеки на випадок шторму чи інших надзвичайних подій, порушенні порядку врятування на морі і т. ін.
Порушення правил експлуатації військового корабля, яке може полягати, наприклад, в наданні військовим начальником дозволу на вихід у море технічно несправного чи перевантаженого корабля,
1033
Стаття 417
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
не охоплюється ст. 417 і у разі настання тяжких наслідків може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 423, ч. З ст. 424 або ч. 2 ст. 426.
Під загибеллю людей слід розуміти загибель внаслідок порушення правил кораблеводіння хоча б однієї людини Загибель корабля — це його затоплення або зруйнування. Корабель також вважається таким, що загинув,, якщо його поновлення технічно неможливе чи економічно цілком неефективне. До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень членам екіпажу або іншим особам, зрив виконання бойового завдання, спричинення великої матеріальної шкоди (внаслідок, наприклад, зіткнення корабля з наземними спорудами чи посадження корабля на мілину), розгерметизація підводного човна, нанесення значної екологічної шкоди.
Якщо велика матеріальна шкода чи інші тяжкі наслідки були заподіяні внаслідок порушення заходів безпеки під час проведення ремонту корабля, порушення правил поводження з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення або внаслідок інших діянь, не пов'язаних з кораблеводінням, винна осо-" ба може бути притягнута до відповідальності, наприклад, за ст. ст. 271, 272, 274, 412, 414, 425.
Оскільки Корабельний статут вимагає від командира корабля управляти кораблем сміливо, енергійно та рішуче, без боязні відповідальності за ризикований маневр, що диктується обстановкою, то у відповідних випадках питання про відповідальність має вирішуватися з урахуванням положень КК щодо виправданого ризику (ст. 42) або крайньої необхідності (ст. 39).
Особа, яка управляла кораблем з порушенням правил кораблеводіння і під час його загибелі не виконала до кінця своїх службових обов'язків і залишила корабель, несе відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 417 і 428.
3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який знаходиться при виконанні обов'язків по управлінню кораблем. Здебільшого ним є командир військового судна. Адже саме командир корабля відповідає за безпеку кораблеводіння і маневрування корабля. Командир корабля не несе відповідальність за аварію корабля, який іде під проводкою лоцмана, але лише у випадку, якщо ця аварія сталася через такі місцеві умови фарватеру, які можуть бути відомі тільки лоцману. Проте, якщо командир корабля виявить, що лоцман веде корабель до явної небезпеки або взагалі не знає своєї справи, він зобов'язаний відсторонити його від управління маневрами корабля.
В окремих випадках суб'єктом злочину може бути старший помічник командира корабля,'помічник командира корабля, штурман, вахтовий офіцер, боцман тЬ. інший військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів) — член екіпажу корабля, а також командир з'єднання кораблів, якщо він вступає в безпосереднє управління кораблями.
4. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки через необережність.
Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1034
Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі від 20 жовтня 1972р. Україна приєдналася до Конвенції 17листопада 1992р.
Міжнародна конвенція про пошук І рятування на морі від 27квітня 1979р. Україна приєдналася до Конвенції 17 листопада 1992 р.
Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (ст. ст. 29—31).
Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995р. (ст. 13).
Корабельный устав Военно-Морского Флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего Военно-Морским Флотом СССР от 10 января 1978г. № 10.
Стаття 418. Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання
1. Порушення статутних правил вартової (вахтової) служби чи патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту (вахту) чи патрулювання,—
карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
1. Об'єкт злочину — порядок несення вартової (вахтової) служби і патрулювання.
2. Злочин може виразитися у порушенні статутних правил: 1) вартової (вахтової) служби; 2) патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту (вахту) або патрулювання. Його об'єктивна сторона характеризується суспільне небезпечними діяннями та наслідками, а також причинним зв'язком між ними.
Основні правила вартової служби встановлені Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, дія якого поширюється на інші військові формування, створені відповідно до законів України. В розвиток статутних правил вартової (вахтової) служби в гарнізонах, у військових частинах (на кораблях) видаються розклад гарнізонних (внутрішніх) варт, схема розміщення постів у кожній варті, відомість наряду варт, табель постів, схема розміщення постів та інструкція начальникові варти, план посилення охорони об'єктів варти, а для варт, які змінюються під час тривоги, крім цього, — документація на випадок оголошення тривоги. Особливості несення вахтової служби, крім того, визначаються Корабельним статутом.
Вартою є озброєний підрозділ, відряджений для виконання бойового завдання з метою охорони та оборони військових об'єктів, бойових прапорів та осіб, яких тримають на гауптвахті й у дисциплінарній частині (батальйоні).
Спеціальними видами варти є: а) почесна варта (почесний ескорт) — підрозділ (команда), призначений для віддання військових почестей під час зустрічі вищих службових осіб держави, для винесення на урочисті засідання Бойового Прапора, під час відкриття державних пам'ятників, для зустрічі та проводів представників іноземних держав, а також під час поховання деяких категорій осіб;
1035
Стаття 418
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
б) варта по охороні та обороні об'єктів, обладнаних технічними засобами охорони, яка здійснюється шляхом чергування контрольно-охоронних груп з виставленням або без виставлення чатових на пости; в) варта по охороні озброєння і техніки під час перевезення військ; г) варта по охороні військових вантажів під час перевезення; д) вахта — особливий вид чергування на кораблях ВМС. При цьому розрізняються корабельна вахта (по кораблю у цілому) і спеціальна (по бойових частинах та службах); е) конвоювання — супроводження засуджених, що утримуються в дисциплінарному батальйоні (частині), а також на гауптвахті під охороною військовослужбовців, озброєних штатною зброєю і засобами спеціального впливу.
Варти також бувають гарнізонні (призначаються для охорони та оборони об'єктів центрального, оперативного та корпусного підпорядкування, які не мають своїх підрозділів охорони, а також для охорони осіб, що тримаються на гарнізонній гауптвахті) і внутрішні (корабельні) (призначаються для охорони та оборони об'єктів однієї військової частини), постійні або тимчасові. Постійні варти передбачаються розкладом варт. Тимчасові варти в розклад варт не включаються і призначаються наказом начальника гарнізону або командира військової частини для охорони та оборони військового майна під час завантаження (розвантаження), тимчасового складування, супроводу вантажів, які перевозяться різними видами транспорту, а також для охорони заарештованих.
Порушення статутних правил вартової (вахтової) служби може проявитись, зокрема, з боку: а) начальника варти — в ненапра-вленні у визначений час зміни на пости, неперевірці стану технічних засобів охорони, неприбутті на пост особисто під час виклику чатовим тощо; начальника варти на гауптвахті — у невжитті заходів для попередження втечі заарештованих і для припинення безладдя у разі виникнення заворушень серед них тощо; б) помічника начальника варти — у неперевірці несення служби чатовими тощо;
в) розвідного — у неприйнятті від розвідного попередньої варти під час виставлення чатових на пости об'єктів, що перебувають під охороною згідно з табелем постів тощо; г) чатового (озброєного вахтового) — у відволіканні від пильної охорони свого поста, залишенні поста, допущенні до поста ближче встановленої відстані сторонніх осіб, відданні зброї стороннім особам і т. ін.; д) водія транспортного засобу — у недоставленні за наказом начальника варти та його помічника до постів та з постів зміни й осіб, які перевіряють несення служби чатовими, тощо; е) вивідного — у недбалому ставленні до охорони заарештованих під час їх виведення з гауптвахти, у невжитті заходів до затримання заарештованого у разі його втечі тощо; ж) оператора технічних засобів охорони — у нездійсненні безперервного контролю за апаратурою, непроведенні технічного обслуговування технічних засобів охорони тощо; з) помічника начальника варти з технічних засобів охорони — у невмиканні (вимиканні) на об'єктах технічних засобів охорони та ін.; й) вахтового офіцера — в неоголошенні тривоги у випадках, що не терплять зволікання, у невиконанні спеціальних обов'язків під час руху корабля або стоянці на якорі (швартових); і) вахтового центрального лоста (носових, кормових відсіків) — у неоголошенні аварійної тривоги при виникненні пожежі чи поступленні води у підводний човен, не-
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1036
своєчасному вентилюванні акумуляторної батареї; к) командира вахтового поста — у неслідкуванні за утриманням в належному стані швартових, кранців, східців, за безпекою катерів (шлюпок) в районі його поста, і т. ін.
Крім того, з боку будь-якого військовослужбовця зі складу варти (вахти) порушення правил вартової служби може полягати в порушенні встановленого порядку застосування фізичної сили, вогнепальної та холодної зброї. Але питання про відповідальність чатового за такі порушення треба вирішувати з урахуванням положень КК про необхідну оборону і затримання особи, що вчинила злочин: статутні норми вимагають від чатового стійко обороняти свій пост, застосовувати зброю проти правопорушників, рішуче і сміливо діяти багнетом і прикладом для захисту себе або об'єкта.
Основні правила патрулювання встановлені Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України. В їх розвиток військовим комендантом гарнізону складаються і начальником гарнізону затверджуються схеми патрулювання та інструкції патрулям. До інструкції додаються схема руху патрульних, список осіб, які мають право розпечатувати сховища або бути допущеними до приймання техніки і майна, зразки допусків, зліпки з печаток (відтиски пломб).
Патруль може перебувати у складі гарнізонного або внутрішнього наряду. У складі гарнізонного наряду передбачаються, зокрема: гарнізонні патрулі і патрульні контрольних постів військової інспекції безпеки дорожнього руху.
Патрулювання в гарнізоні призначене для підтримання порядку серед військовослужбовців на вулицях і в громадських місцях, на залізничних станціях (вокзалах), у морських (річкових) портах, аеропортах, а також у прилеглих до гарнізону населених пунктах і організується наказом начальника гарнізону..
Патрулі споряджаються зі складу військових частин гарнізону. При цьому патруль складається із начальника патруля (офіцера, прапорщика (мічмана) або сержанта (старшини) і двох-трьох патрульних (осіб рядового чи сержантського складу). Патрулі можуть бути піші чи на автотранспорті. Патрулювання проводять протягом доби або лише у певний час дня чи ночі.
Охорона окремо розташованих підрозділів здійснюється спорядженими від підрозділів патрульними, озброєними штатною зброєю. Такі внутрішні патрулі входять до складу добового наряду підрозділу, вони підпорядковані командирові, старшині та черговому підрозділу (черговому окремої роти, батальйону, дивізіону).
Порушення статутних правил патрулювання може полягати: а) з боку начальника патруля — в неналежному керуванні несенням служби патрульними, неналежному стеженні за поведінкою військовослужбовців, незатримуванні військовослужбовців, які порушують військову дисципліну чи громадський порядок, тощо; б) з боку патрульного — у невиконанні ним обов'язків стежити за поведінкою військовослужбовців і доповідати про помічені порушення ними військової дисципліни та громадського порядку начальникові патруля, нікуди не відходити без його дозволу, нічого не брати від затриманих і не передавати їм без дозволу начальника патруля, а патрульного по охороні окремо розташованих підрозділів — у відволіканні від виконання поставленого завдання.
1037
Стаття 418
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Порушення вказаних правил буде мати місце також у випадках порушення встановленого порядку застосування сили до правопорушника.
Тяжкими наслідками, для запобігання яким призначено варту (вахту), слід вважати випадки викрадення військового майна з об'єктів, що охороняються, його знищення, пошкодження із заподіянням матеріальної шкоди у великих розмірах, втрата Бойового Прапора, втеча з гауптвахти заарештованих, а із дисциплінарного батальйону осіб, які відбувають покарання, зрив бойового завдання, що виконується військовою частиною (підрозділом) тощо. Тяжкими наслідками, для запобігання яким призначено патруль, можуть бути визнані випадки масового або грубого порушення порядку серед військовослужбовців у громадських місцях, яким, на порушення своїх обов'язків, не запобіг склад патруля, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень внаслідок порушення правил застосування патрульними зброї і т. ін.
Для кваліфікації діяння за ст. 418 треба встановити, що наслідки, які настали, є такими, відвернення яких становило обов'язок даної особи зі складу варти (вахти), а не обов'язок варти (вахти) у цілому. Так, начальник варти, який систематично підтримував телефонний зв'язок і здійснював перевірки несення служби, не повинен відповідати за крадіжку, що вчинив на охоронюваному вартою об'єкті один із чатових у проміжок між телефонним зв'язком та перевірками. Не несе відповідальності за ст. 418 (а тільки за ст, 408) вартовий, який дезертирував із приміщення варти, оскільки варту призначено не для запобігання подібним випадкам.
Порушення вартовим, чатовим, іншою особою зі складу варти (вахти) або патруля правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, яке не потягло заподіяння тілесних ушкоджень кільком особам або смерті потерпілого, інших тяжких наслідків повністю охоплюється ч. 1 ст. 418. В інших випадках таке діяння потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 414 і 418.
Викрадення військового майна, вчинене чатовим із охоронюва-ного ним об'єкта, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 410 і 418. Якщо чатовий попередньо домовився про крадіжку майна з іншими військовослужбовцями і під час несення служби допустив їх з цією метою на пост, він несе відповідальність за ст. 418 і ч. 2 ст. 410 (за ознакою вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб).
3. Суб'єктом злочину у першій його формі є військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження відповідних зборів), в установленому порядку призначений: а) начальником варти, вартовим, чатовим, розвідним, помічником начальника варти, помічником начальника варти з технічних засобів охорони або оператором з технічних засобів охорони, помічником начальника варти із служби вартових собак, вожатим вартових собак, водієм транспортних засобів; б) у варті при гауптвахті — вивідним чи конвойним; в) у варті з охорони штабів (пунктів управління) від бригади і вище, а також з охорони установ — вартовим контрольно-пропускних пунктів; г) на військовому кораблі — вахтовим офіцером, помічником вахтового офіцера, командиром вахтового цоста, озброєним вахтовим біля трапа, командиром рятувальної шлюпки, вахто-
1038
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
вим на шлюпці, вахтовим на кінцях, розсильним, і, крім того, у складі спеціальної вахти — вахтовим офіцером-механіком, вахтовим рульовим, вахтовим у машинному відділенні тощо (всього у складі спеціальної вахти передбачено понад двадцять осіб).
Суб'єктом злочину у другій формі може бути військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів) — начальник патруля або патрульний.
Суттєве значення для .правильної кваліфікації злочину, залежно від конкретного його суб'єкта, мас визначення початкового і кінцевого моментів несення вартової (вахтової) служби та патрулювання взагалі, а також початкового і кінцевого моментів знаходження чатового (вахтового) на посту. Ці моменти визначені у військових статутах та інших актах законодавства.
4. З суб'єктивної сторони порушення статутних правил вартової (вахтової) служби і патрулювання може бути вчинене як умисно, так і через необережність.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділи 2, 4—5).
Положення про особливості організації і несення вартової (вахтової) служби в дисциплінарному батальйоні (частині). Затверджене постановою КМ № 193! від 19 жовтня 1999 р.
Наказ МВС та МО № 428/220 від 26 вересня 1994 р. "Про організацію спільного патрулювання співробітників органів внутрішніх справ і військовослужбовців Збройних Сил України".
Інструкція про виділення сил та технічних засобів Збройних Сил України для спільного патрулювання і взаємодії з органами Міністерства внутрішніх справ України. Затверджена наказом МО № 292 від 16 грудня 1994 р.
Положення про охорону та супровід військових вантажів при їх перевезенні залізничним і водним транспортом. Затверджене наказом МО від 9 грудня 1997 р. № 451.
Інструкція про порядок тримання та охорони у Прикордонних військах України затриманих осіб. Затверджена наказом Держкомкордону N° 176 від 12 квітня 1996 р. (розділи 6—9)
Корабельный устав Военно-Морского Флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего Военно-Морским Флотом СССР№ 10 от 10 января 1978г.
Стаття 419. Порушення статутних правил несення прикордонної служби
і. Порушення статутних правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України,—
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
1. Об'єктом злочину є порядок несення прикордонної служби.
2. Об'єктивна сторона злочину передбачаЄчДію або бездіяльність у вигляді порушення правил несення прикордонної служби. Порушеннями пропил несення прикордонної служба можуть бути визна-
Стаття 419 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1039
ні: а) вчинення дій, що прямо забороняються військовослужбовцю, який перебуває в прикордонному наряді (відхилення від маршруту чи залишення місця несення служби, якщо це не пов'язано з надзвичайними обставинами, вживання алкогольних напоїв, сон на посту, розкладання багаття чи демаскування себе іншим способом, безпідставне застосування зброї, самостійне відключення сигналізаційних комплексів чи окремих їх ділянок, а також їх інформаційних табло або радіолокаційних станцій, відволікання від несення служби, давання згоди на перетинання державного кордону сторонніми особами тощо); б) невиконання або неналежне виконання дій, що забезпечують охорону державного кордону (неуважний огляд місцевості, невжиття заходів до затримання порушників державного кордону або залишення без належної охорони затриманих осіб, недотримання правил застосування зброї або правил маскування тощо).
Незаконне перетинання державного кордону військовослужбовцем, який входить до складу наряду по охороні державного кордону України, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 331 і 419, а незаконне надання службовою особою ПВ, яка входила до складу наряду по охороні державного кордону України, дозволу на перетинання державного кордону України — за ст. ст. 27 і 331, 419 і 423 (424).
3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який входить до-складу наряду з охорони державного кордону України. Таким нарядом визнається група озброєних прикордонників, що виконують наказ по охороні державного кордону України.
Початок і кінець перебування в складі такого наряду визначається моментом отримання наказу на охорону державного кордону і доповіддю про повернення з наряду.
У ПВ існують різні види нарядів ("Дозор", "Секрет", "Заслін", "Пост спостереження", "Тривожна група", "Розвідувально-пошукова група", "Пост технічного спостереження", "Рухливий прикордонний пост", наряд по сигналізації і зв'язку тощо), у т.ч. спеціальних нарядів на КПП (наряд по перевірці документів, по огляду транспортних засобів та вантажів, по супроводженню транспортних засобів, наряд біля трапа судна, наряд біля шлагбаума, "Дозор" тощо). Суб'єктом цього злочину може бути військовослужбовець, який входить до будь-якого із нарядів, завданням яких є охорона державного кордону.
Прикордонні наряди звичайно виділяються зі складу ПВ. Проте, законодавство України не виключає, що суб'єктом розглядуваного злочину може бути військовослужбовець ЗС, а якщо Головнокомандувачем Збройних Сил України буде прийнято відповідне рішення — то й представник іншого військового формування.
Особа, яка виконує обов'язки прикордонної служби, у т.ч. пов'язані з організацією несення прикордонної служби, але не входить до складу наряду з охорони державного кордону України (начальник застави та його заступники, начальник КПП), не є суб'єктом цього злочину. За певних обставин вчинене такими особами діяння, що посягає на встановлений порядок організації прикордонної служби, кваліфікується за ст. ст. 423 — 426.
Розділ XIX
1040
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.
5. Тяжкі наслідки є кваліфікуючою ознакою злочину.
До тяжких наслідків належать вторгнення на територію України озброєних формувань, вчинення ворожих дій іноземними суднами щодо українського узбережжя, українських підводних та надводних об'єктів, напад їх на прикордонну заставу, на дипломатичне представництво України чи консульську установу'України в іноземній державі, провезення значної партії зброї чи інших предметів контрабанди поза пунктами прикордонного контролю, загибель людей, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, якщо це не викликалось умовами необхідної оборони, затримання злочинця або крайньої необхідності, знищення чи пошкодження інженерних споруд, інших важливих об'єктів державної власності тощо.
Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 1, 27).
Закон України "Про прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. І, 3, 6).
Положення про порядок застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів під час охорони державного кордону і виключної (морської) економічної зони України. Затверджене постановою КМ № 789 від 2 червня 1998 р.
Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні. Затверджене постановою КМ № 642 від 12 червня 1996 р. (п. 11).
Правила застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України. Затверджені наказом Голови Держкомкордону — командуючого ПВ № 450 в ід 29 жовтня 1998 р.
Інструкція про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним прапором України. Затверджена наказом Держкомкордону, МТ і Держрибгоспу № 502/568/156 від 29 листопада 1999р.
Положення про зону прикордонного контролю. Затверджене наказом Держкомкордону № 61 відблютого 1998 р.
Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами. Затверджена наказом Держкомкордону №252 від 28 травня 1999р.
Тимчасова настанова по охороні державного кордону України прикордонним нарядом Затверджена наказом Голови Держкомкордону № 0121 від 29 грудня 1993р.
Порадник з організації і здійснення прикордонного контролю. Затверджений наказом Голови Держкомкордону № 333 від 11 серпня 1998^.
Наказ Голови Держкомкордону від 15 вересня 2000 р. ' Про апробацію проекту статуту Прикордонних військ з охорони державного кордону України' (Статут з охорони державного кордону України (прикордонний наряд) (проект); Статут Прикордонних військ з охорони державного кордону України. Частина І. Прикордонний загін, прикордонна комендатура. Частина II. Прикордонна застава (проект)).
Стаття 420. Порушення статутних правил несення бойового чергування
1. Порушення статутних правил несення бойового чер--гування (бойової служби), встановлених для своєчасного виявлення і відбиття раптового нападу на Україну або для захисту та безпеки України,—
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило тяжкі наслідки,—
Стаття 420 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1041
караєтеся позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Діяння, передбачені частинами першою і другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Об'єктом злочину є порядок несення бойового чергування.
2. З об'єктивної сторони злочин полягає в порушенні правил несення бойового чергування (бойової служби).
Бойове чергування є виконанням бойового завдання, яке здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин, з метою своєчасного виявлення і відбиття раптового нападу на Україну або для захисту та забезпечення безпеки України. У ВМС бойове чергування є найвищою формою підтримання бойової готовності у мирний час.
Порушення правил несення бойового чергування можуть полягати в невиконанні командиром військової частини, його заступниками чи іншими особами за їх дорученням обов'язку щодо проведення перевірки несення бойового чергування, у відданні командиром чергових сил і засобів особовому складу наказів, що відволікають його від виконання обов'язків несення бойового чергування, в передачі військовослужбовцями особового складу чергової зміни під час несення бойового чергування будь-кому, хоча б тимчасово, виконання своїх обов'язків без дозволу командира чергових сил і засобів, у відволіканні їх на справи, не пов'язані з виконанням зазначених обов'язків, в самовільному залишенні бойового поста чи іншого місця несення бойового чергування тощо.
Порушення правил несення бойового чергування, поєднане з порушенням порядку використання повітряного простору України (здійснення несанкціонованих пусків ракет, стрільби тощо) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 282 і 420.
3. Суб'єктом злочину є військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів), який входить до складу чергових сил бойового чергування, тобто до бойових обслуг, чергових змін пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування.
4. Суб'єктивна сторона злочину може характеризуватися як умислом, так і необережністю.
5. Тяжкими наслідками порушення правил бойового чергування* (бойової служби), які є кваліфікуючою ознакою злочину, мають визнаватися вторгнення на територію України або в її територіальне море іноземного повітряного чи морського судна, виведення з ладу бойової техніки, що зробило неможливим чи значно ускладнило подальше виконання частиною чи підрозділом бойових завдань, викрадення (угон) повітряних чи морських суден, що належать Україні, тощо.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
' Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 9).
34 Коментар кодексу.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1042
статутних правил внутрішньої
Стаття 421. Порушення служби
1. Порушення особою, яка входить у добовий наряд частини (крім варти і вахти), статутних правил внутрішньої служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, запобігання яким входило в обов'язки даної особи,—
карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк до п'яти років.
1. Об'єкт злочину — порядок несення внутрішньої служби (крім варти, вахти, патрулювання і бойового чергування).
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується порушенням певних правил, суспільне небезпечними наслідками у вигляді тяжких наслідків, запобігання яким входило в обов'язки даної особи, і причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.
Порушення статутних правил внутрішньої служби може виразитись з боку: а) чергового частини (помічника чергового частини) — у нездійсненні контролю за своєчасністю здавання зброї та боєприпасів, нез'ясуванні причини спрацьовування охоронної сигналізації кімнат для зберігання зброї у підрозділах, неперевірці несення служби добовим нарядом і додержання внутрішнього порядку в підрозділах тощо; б) чергового КПП (його помічника) — у даванні дозволу на винесення (вивезення) будь-якого майна з території військової частини без дозволу чергового частини, а також на вихід за межі розташування військової частини військовослужбовцям строкової служби без документа на право виходу; в) чергового роти (батальйону, підрозділів забезпечення військової частини) — в неповідомленні командиру роти про всі надзвичайні події в роті, у видачі зброї без наказу командира чи старшини роти, у передачі будь-кому ключів від кімнати зберігання зброї; г) днювального роти (батальйону, підрозділів забезпечення військової частини) — у пропуску в приміщення сторонніх осіб, у неповідомлення черговому роти про надзвичайні події; д) чергового їдальні — у допущенні до роботи в їдальні робітників, які не пройшли медичного огляду, нестеженні за обробкою продуктів; е) чергового фельдшера (санітарного інструктора) медичного пункту — у нена-данні військовослужбовцям першої медичної допомоги, неналежному зберіганні отруйних лікарських препаратів, ключів від шаф, де вони зберігаються, тощо.
З боку інших осіб добового наряду можуть мати місце інші порушення правил внутрішньої служби, які обумовлюються специфікою виконання конкретних обов'язків.
За ст. 421 кваліфікується порушення статутних правил внутрішньої служби, яке спричинило такі тяжкі наслідки, запобігання яким входило в обов'язок даної особи зі складу добового наряду частини. Виходячи із конкретних обов'язків тих чи інших осіб добового наряду, можуть бути визнані відповідними тяжкими наслідками: для чергового частини — втрата пістолетів та боєприпасів офі-
1043
Стаття 422
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
церів і прапорщиків частини; для чергового контрольно-пропускного пункту чи його помічника — вивезення через КПП викраденого цінного військового майна; для чергового роти — втрата зброї, боєприпасів, цінного майна роти; для чергового їдальні — серйозне отруєння,військовослужбовців внаслідок вживання в їжу непереві-рених продуктів тощо.
3. Суб'єктами злочину, що розглядається, можуть бути військовослужбовці (військовозобов'язані підчас проходження зборів), які входять до добового наряду частини (крім варти, вахти і бойового чергування): а) безпосередньо у добовий наряд частини: черговий частини та його помічник; особи, що входять до чергового підрозділу; черговий і днювальні парку, а також механіки-водії (водії) чергових тягачів; черговий фельдшер або санітарний інструктор і днювальні медичного пункту; черговий і помічники чергового контрольно-пропускного пункту; черговий та робітники їдальні; черговий штабу частини та посильні; черговий сигналіст; особи, які входять до пожежного наряду; водії чергових автомобілів; б) у добовий наряд роти (гуртожитку, батальйону, підрозділу забезпечення): черговий; днювальний; в) у добовий наряд під час перевезення військ: черговий військового ешелону та його помічник, черговий роти, днювальний вагона (корабельного приміщення) з людьми, салону літального апарата; в) у чергування на кораблі: черговий по з'єднанню кораблів та його помічник, черговий по надводному кораблю, черговий по підводному човну та його помічник, черговий по низах, дозорний по живучості, днювальний по приміщенню, черговий боцман та ін.; г) у чергуванні на береговій базі: черговий по береговій базі та його помічник, черговий по казармі, черговий по команді; д) у спеціальне чергування: чергові по бойових частинах та службах, черговий рульовий, днювальні по машинних і котельних відділеннях, черговий моторист, черговий трюмний, черговий кок тощо.
Військовослужбовець-жінка може нести відповідальність за ст. 421 лише у разі призначення її черговим фельдшером (санітарним інструктором) або черговим штабу.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умислом або необережністю.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділ 7). Корабельный устав Военно-Морского Флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего Военно-Морским Флотом СССР№ 10 от 10 января 1978г.
Стаття 422. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості
1. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за відсутності ознак державної зради,—
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
1044
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
2, Втрата документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження із зазначеними документами, матеріалами або предметами,—
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
З» Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок зберігання військової таємниці.
2. Злочин може виражатися у таких формах: 1) розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну-таємницю, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 422); 2) порушення встановлених правил поводження з документами або матеріалами, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також з предметами, відомості про які становлять державну таємницю, що потягло їх втрату (ч. 2 ст. 422).
Таким чином, з об'єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями або бездіяльністю, а в другій його Іформі — також суспільне небезпечними наслідками і причинним зв'язком між діянням і його наслідками.
3. Відповідно, предметом злочину у першій його формі є відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, у другій — документи, матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю.
Відомості військового характеру, що становлять державну таємницю, — це інформація, що належить до державної таємниці у сфері оборони (детальніше про це див. коментар до ст. 114).
Про поняття розголошення відомостей, втрата документів, матеріалів, предметів див. коментар до ст. ст. 328 і 329.
4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 422, як випливає із диспозиції цієї норми, є будь-який військовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження зборів, незалежно від того, яким чином відповідні відомості стали йому відомі. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 422, спеціальний: ним є особа, якій відповідні документи, матеріали чи предмети були довірені. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 328.
За ст. ст. 328 і 329 військовослужбовці (військовозобов'язані під час проходження зборів) несуть відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації (втрати відповідних предметів, документів, матеріалів, що містять інформацію) у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, яка становить державну таємницю.
5. З суб'єктивної сторони злочин у першій його формі може бути вчинений умисно чи необережно, а у другій — тільки необережно.
Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися як умислом (наприклад, якщо особа, якій були довірені відомості,
1045
Стаття 423
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
що становлять державну таємницю, розголосила їх по телебаченню за мотивом неправильно зрозумілих нею суспільних інтересів), так і необережністю (у більшості випадків).
5. Тяжкі наслідки (ч. З ст. 422) є кваліфікуючою ознакою злочину, що розглядається. Зміст тяжких наслідків у ст. 422 збігається зі змістом тяжких наслідків у ст. ст. 328 і 329.
6. Розголошення військової таємниці кваліфікується за ст. 422 тільки за відсутності ознак державної зради. Детальніше про це див. коментар до ст. 328.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 11).
Закон України н"Про державну таємницю," в редакції від 21 вересня 1999р.
Закон України "Про Збройні Сили України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 17).
Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). Затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів № 47 від 31 липня 1995р. (розділ 1).
Стаття 423. Зловживання військової службової особи владою або службовим становищем
1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або Другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Примітки: 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
2. У статтях 423-426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Об'єктом злочину є порядок виконання військовими службовими особами військових формувань України своїх повноважень по забезпеченню військового правопорядку у сферах: використання військового майна (при незаконному використанні транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна), проходження
Розділ XIX
1046
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов'язків робітниками і службовцями військових формувань (при незаконному використанні підлеглого для особистих, послуг чи послуг іншим особам) та в інших сферах життєдіяльності військових формувань України (при іншому зловживанні військової службової особи владою або службовим становищем).
2. Предметами злочину є транспортні засоби, споруди та інше військове майно.
Споруди — це будь-які значні будівлі різного виду і призначення (житлові й адміністративні будинки, ангари, гаражі, майстерні, електростанції, під'їзні шляхи, аеропорти, аеродроми, гелікоптерні майданчики, морські та річкові порти, пристані і т. ін.). Поняття транспортні засоби та інше військове майно розкрито у коментарі до ст. 410.
Обов'язковою ознакою другої форми цього злочину є підлеглий, який може виступати як потерпілий. Підлеглими у військового начальника можуть бути як військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження відповідних зборів, так і робітники та службовці того чи іншого військового формування.
3. З об'єктивної сторони цей злочин, на відміну від злочину, передбаченого ст. 364, може виразитися тільки в діях — у порушенні службових прав і обов'язків, яке винний міг скоїти лише завдяки своєму службовому становищу. Ці дії вчинюються всупереч інтересам служби, тобто не викликаються службовою необхідністю, і суперечать вимогам закону (є незаконними). Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину є також суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди і причинний зв'язок між вказаними діями і наслідками.
Дії при зловживанні військової службової особи владою або службовим становищем можуть мати такі форми: 1) незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна; 2) незаконне використання підлеглогб для особистих послуг чи послуг іншим особам; 3) інше зловживання владою або службовим становищем.
При визначенні поняття використання необхідно спиратися на цивільно-правове поняття "користування", яке передбачає можливість добувати із речі її корисні властивості. При цьому речі, які під час їх використання не втрачають повністю свої властивості, піддаються амортизації. При незаконному використанні військового майна військова службова особа фактично (не юридичне) володіє речами, тобто здійснює фізичний чи господарський контроль над ними, а також може певним чином визначати правову долю речі (розпорядитися нею): передати у користування іншій особі, на зберігання, у заставу тощо.
Незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна має місце тоді, коли службова особа, порушуючи вимоги законодавства, користується військовим майном так, нібито воно надане їй для задоволення особистих потреб або побажань третіх осіб. Незаконність використання транспортних засобів може виражатися у використанні їх, скажімо, для поїздок у гості, на відпочинок, полювання, рибну ловлю, для перевезення
Стаття 423 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1047
приватного майна, для будування дачі тощо. При цьому для кваліфікації скоєного за ст. 423 не має значення, вчинювалися зазначені дії з метою збагачення (наприклад, перевезення пасажирів чи вантажів відомчими транспортними засобами за гроші з наступним їх привласненням) чи з метою ухилитися від оплати відповідних послуг (використання вантажного автомобіля для перевезення особистих речей без сплати грошей згідно з діючими у ЗС тарифами).
Незаконне використання транспортних засобів, якими керують підлеглі, охоплюється тільки цією ознакою. Якщо ж при цьому використовуються й інші підлеглі, які не є водіями, пілотами і т. п. (наприклад, для навантажувальних робіт), винному потрібно інкримінувати як незаконне використання транспортних засобів, так і використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам (за умови, що злочинний результат настав як наслідок І тих, і інших дій). Так само діяння кваліфікується і в разі одночасного незаконного використання споруд чи іншого військового майна з незаконним використанням підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам.
Незаконність використання споруд може полягати у передачі їх у тимчасове користування комерційним структурам під офіси, склади тощо з метою збагачення, або у використанні їх військовою службовою особою чи близькими їй особами під дачу, склад, гараж, для власних потреб з порушенням встановленого порядку використання зазначених споруд.
Використання військовою службовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне адміністративну відповідальність (див. ч. 1 ст. 15 і ст. 184-1 КАП).
Незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим, особам може виражатися в залученні підлеглого для супроводження чи доставки в певний пункт багажу, будівництва або ремонту житла, ремонту приватного транспорту, для охорони майна тощо. Вказані особисті послуги не обов'язково можуть стосуватися використання фізичної праці підлеглого.
Для наявності складу злочину, що розглядається, не має значення, чи будуть надані послуги самому військовому начальникові, його сім'ї або іншим особам. Якщо такими іншими особами є вищі начальники, то вони, за наявності відповідних обставин, повинні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, які організували надання таких послуг, — як організатори цього злочину.
До іншого зловживання військової службової особи владою або службовим становищем можна віднести випадки незаконної відмови (заборони) підлеглим чи іншим особам у використанні їх прав і свобод, надання незаконних переваг особам, які не мають на них права тощо.
Заволодіння шляхом зловживання військовою службовою особою своїм службовим становищем військовим майном кваліфіку-
Розділ XIX
1048
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ється за ч. 2 ст. 410, а заволодіння нею шляхом зловживання своїм службовим становищем іншим майном — за ст. 191.
Із змісту примітки до ст. 423 випливає, що істотна шкода, якщо , вона полягає в завданні матеріальних збитків, повинна обчислювані тися в заданих розмірах, незалежно від форми і виду вини, якими ' характеризується психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, та від того, чи була вона наслідком діяння, яке призвело до упущеної вигоди або до прямого зменшення наявних фондів. Виникнення пожежі чи аварія можуть бути визнані істотною шкодою, якщо з ними були пов'язані матеріальні збитки, розмір яких перевищує двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо істотна шкода полягає в заподіянні фізичної шкоди, цією ознакою охоплюються випадки заподіяння потерпілому фізичного болю від удару, побоїв чи мордування, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, фізичних страждань, якими супроводжується незаконне позбавлення волі чи незаконне введення в організм проти волі особи наркотичних засобів або психотропних речовин тощо.
Істотна шкода може полягати і в моральній шкоді, коли потерпілому заподіюються страждання внаслідок фізичного чи психічно-, го впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,-інших негативних наслідків морального характеру.
Специфіка зловживання владою або службовим становищем полягає у тому, що воно може сприяти вчиненню іншими особами будь-яких умисних злочинів (скажімо, шляхом усунення перешкод для їх вчинення). У таких випадках вчинення суспільно небезпечного діяння іншими особами стає своєрідним наслідком службового злочину у вигляді істотної шкоди (тяжкими наслідками вчинення таких злочинів повинно визнаватися тоді, коли ці злочини є тяжкими або особливо тяжкими (ст. 12)).'
Істотною шкодою встановленому порядку несення військової служби потрібно визнавати факти вчинення у військовій частині (підрозділі) тих найбільш серйозних порушень військового правопорядку, які визнаються умисними військовими злочинами, якщо настання таких наслідків перебуває в причинному зв'язку зі службовим зловживанням військової службової особи.
4. Суб'єктом злочину може бути тільки військова службова особа. Поняття військової службової особи визначено у примітці до ст. 423.
Про поняття військовий начальник див. коментар до ст. 402.
Військовослужбовці, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (вартової, патрульної, внутрішньої, бойового чергування, прикордонної) та користуються правом віддавати їм накази в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби, можуть бути суб'єктами злочину, що розглядається, тільки за умови, якщо вчиненою ними під час несення спеціальної служби неправомірною дією порушуються загальні службові обов'язки начальників, зокрема обов'язки виносити рішення й видавати накази лише в інтересах служби, виховувати підлеглих і вести роботу щодо змі-
1049
Стаття 423
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
цнення військової дисципліни, забезпечувати внутрішній порядок у військовій частині (підрозділі) і т. ін.
Оскільки такі дії, як незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи, то суб'єктом другої форми розглядуваного злочину можуть бути тільки військові начальники.
Друга категорія військових службових осіб — це військовослу-"жбовці, які займають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків. В умовах ЗС та інших військових формувань України найчастіше ними є військові начальники (керівники військових формувань, військових частин, установ, командири військових підрозділів, начальники управлінь, напрямків, відділів, кафедр тощо).
Організаційно-розпорядчі обов'язки виконують також судді військових судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі СБ, які не є керівниками підрозділів, офіцери — професорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів (під час прийому іспитів з виставленням оцінок та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), військові лікарі та інші військово-медичні працівники, у т.ч. працівники військово-лікарських комісій (під час проведення оцінки придатності до військової служби та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), офіцери — працівники оперативних та оперативно-розшукових підрозділів СБ та ПВ, оперативних та деяких інших підрозділів ЗС тощо. Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення опе-ративно-розшукової чи кримінальної справи, розгляд кримінальної справи тощо) та не мають підлеглих за посадою. Зазначені військові службові особи можуть бути визнані військовими начальниками лише у конкретній кримінальній справі, якщо буде доведено, що злочин був вчинений ними, наприклад, стосовно підлеглого за військовим званням.
Військовослужбовці — професорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів та ті, які є військово-медичними працівниками, поза межами виконання ними дій та прийняття рішень, що мають юридичне значення, не можуть визнаватися військовими службовими особами. Але, крім того, що вони можуть приймати іспити (давати оцінку придатності до військової служби тощо), вони, як офіцери, можуть бути призначені дізнавачами, членами внут-рішньоперевірних комісій, черговими частин або начальниками ешелонів (команд), і під час виконання таких спеціальних доручень повноважного командування визнаються військовими службовими особами.
Третя категорія військових службових осіб — це військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків. В умовах військової служби посадами, пов'язаними з виконанням адміністративно-господарських обов'язків, є посади офіцерів та прапорщиків продовольчої, речової, фінансової служби військової частини (установи) та їм подібні. Не можна визнавати військовими службо-
1050
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
вими особами комірників, завідувачів сховищами та інших осіб, дії яких з управління майном мають фактичний, а не юридичний характер. Щодо довіреного їм майна ці особи здатні вчинити тільки злочинні дії, характер яких не може бийт.и за межі привласнення або розтрати такого майна чи порушення обов'язків щодо охорони майна, тобто злочинів, суб'єктом яких не є службова особа.
Організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки можуть виконувати також військові службові особи, які тимчасово займають відповідні посади. Тимчасове зайняття посади — це зайняття її в межах певного терміну, визначеного, як правило, службовою необхідністю (на період відпустки, хвороби, відрядження керівника, підбору на посаду керівника відповідного працівника тощо), та в порядку, встановленому законодавством для заміщення відповідної посади.
У примітці до ст. 423 не йдеться про те, що військові службові особи повинні займати посади, пов'язані з виконанням певних обов'язків тільки у військових частинах та установах. Тому відрядження військовослужбовця до іншого державного органу слід розцінювати як спеціальне доручення повноважного командування виконувати ті чи інші обов'язки в інтересах держави поз,а військовою установою.
Не можуть визнаватися військовими службовими особами військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, оскільки вони не займають посад і за своїми військовими званнями є рядовими.
Виконавцем зловживання військової службової особи владою або службовим становищем та співвиконавцем цього злочину може бути тільки військова службова особа, а іншим співучасником — як військова службова особа, так і інший військовослужбовець, а також цивільна особа, у т.ч. службова.
5. На визначення суб'єктивної сторони злочину істотно впливає його специфіка, яка полягає у тому, що зловживання владою або службовим становищем є не самоціллю, а способом, за допомогою якого службова особа хоче домогтися певного вигідного для себе, чи інших осіб результату. Вина при зловживанні військової службової особи владою чи службовим становищем може бути умисною або мати змішану форму.
Під корисливими мотивами слід розуміти бажання військової службової особи мати незаконні вигоди матеріального характеру: отримати гроші, майно для себе, своїх родичів чи близьких; звільнити себе, родичів чи близьких від яких-небудь платежів.
Інша особиста зацікавленість — це інші, крім корисливих, мотиви, що є несумісними з інтересами військової служби: нездоровий кар'єризм, бажання приховати свою бездіяльність, запобігти дисциплінарного стягнення чи звільнення з військової служби, притягнення до адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності, помста, заздрість тощо. Основною рисою іншої особистої зацікавленості є бажання особи задовольнити особисті потреби всупереч інтересам військової служби. Якщо такого бажання не встановлено, правомірно говорити про відсутність суспільної небезпеки діяння.
1051
Стаття 423
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Одним із видів іншої особистої зацікавленості є бажання задовольнити інтереси третіх осіб. При цьому бажання зробити послугу родичу, приятелю, начальнику та бажання останніх прийняти таку послугу, як правило, збігаються, хоча останнє і не обов'язкове.
6. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, то тяжкими наслідками вважається шкода, яка більше ніж у п'ятсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Під ліяжкилш наслідками при зловживанні військової службової особи владою чи службовим становищем розуміється смерть однієї або більше осіб, заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній, двом чи більше особам, самогубство потерпілого. Визнавати тяжкими наслідками катастрофу, аварію, пожежу тощо, якщо вони не потягли відповідних наслідків у вигляді фізичної шкоди, звичайно можна лише за умови, якщо пов'язана з їх виникненням матеріальна шкода перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В умовах військової служби до тяжких наслідків військових службових злочинів належать найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєготовності підрозділу, частини. Найбільш серйозними порушеннями військового правопорядку, як це випливає зі ст. 401, є військові злочини. Вчинення в результаті службового зловживання тих із них, які є тяжкими чи особливо тяжкими (непокора, вчинена групою осіб, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, дезертирство зі зброєю тощо), слід визнавати тяжким наслідком цього злочину і кваліфікувати його за ч. 2 ст. 423.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р, (розділ 3).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділ 2).
Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділ І).
Закон України "Про власність" від 7лютого 1991 р. (ст. 2).
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" у редакції від 18 червня 1999 р.
Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000р. (ст. ст. І, 10-11).
Наказ МО "Про заходи щодо викорінення зловживань службовим становищем посадовими особами Збройних Сил України" №110від24 червня 1992 р.
Наказ МО "Про виконання робіт, надання платних послуг стороннім організаціям та населенню військово-будівельними, ремонтними та експлуатаційними організаціями і підприємствами Міністерства оборони України" № 302 від 27грудня 1993р.
Інструкція про порядок використання автомобільної техніки у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 10 від 10 січня 1995 р.
Інструкція про організацію та планування перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 354 від 25 листопада 1996 р.
Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України. Затверджене наказом МО № 300 від 16 липня 1997 р.
Тимчасова інструкція про порядок надання в оренду повітряних суден Збройних Сил України. Затверджена наказом МО № 19 від 28 січня 1998 р.
Постанова ПЕС "Про судову практику в справах про хабарництво" від 7 жовтня 1994р. № 12.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1052
Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень
1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо зазначені дії заподіяли істотну шкоду,—
карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого —
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, що вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
1. Основні безпосередні об'єкти злочинів, передбачених ст. ст. 423 і 424, збігаються. При застосуванні нестатутних методів впливу щодо підлеглого обов'язковим додатковим об'єктом перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень є честь та гідність підлеглого, а при застосуванні насильства щодо підлеглого — життя, здоров'я, воля, честь та гідність підлеглого.
2. Підлеглими у військового начальника можуть бути військовослужбовці, військовозобов'язані під час проходження відповідних зборів, робітники та службовці того чи іншого військового формування. Проте, останні, в силу специфіки відносин влади — підпорядкування, які встановлюються між ними та військовими начальниками, не завжди можуть виступати як підлеглі. Зокрема, нестатутні методи впливу щодо робітника чи службовця взагалі неможливі, оскільки стосунки між ними та військовими начальниками не регулюються військовими статутами.
3. З об'єктивної сторони перевищення влади чи службових повноважень може проявитися тільки в діях, які виражаються у формі: 1) застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424); 2) перевищення дисциплінарної влади (ч. 2 ст. 424); 3) застосування насильства щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424); 4) іншого перевищення влади чи службових повноважень (ч. 1 ст. 424).
Нестатутними заходами впливу є дії військових начальників щодо підлеглих, котрі виходять за рамки відповідних положень військових статутів ЗС, що визначають відносини між військовослужбовцями і згідно з якими: військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями; ко-
1053
Стаття 424
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
мандир (начальник) зобов'язаний вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому брутальності та приниження їх гідності, а у випадку непокори чи опору підлеглого повинен для відновлення порядку вжити всі передбачені законами й військовими статутами заходи примусу, аж до арешту винного та притягнення його до кримінальної відповідальності.
Межі дисциплінарної влади військових начальників та порядок її застосування суворо окреслені нормами військового законодавства. Кожен командир (начальник) може заохочувати військовослужбовців, інших підлеглих, або накладати на них стягнення тільки: а) у тому обсязі і порядку, які надані йому законодавчим актом, яким ці питання регулюються; б) на тих осіб, на яких поширюється його дисциплінарна влада; в) за наявності для того відповідних підстав.
Перевищенням дисциплінарної влади військовим начальником є: а) накладення стягнення такого виду чи такої міри, які можуть застосовувати тільки вищі начальники або не має права застосувати жоден з них; б) накладення стягнення за дію або бездіяльність, які не є дисциплінарним правопорушенням, а також не є таким адміністративним порушенням, за яке, згідно з КАП, військовослужбовець має нести відповідальність в дисциплінарному порядку; в) накладення стягнення таким військовим начальником, який має право на це тільки в особливих випадках, — за відсутності такого випадку; г) накладення стягнення на такого військовослужбовця, якого до дисциплінарної відповідальності може бути притягнуто лише іншими особами у встановленому законодавством порядку (наприклад, на військового суддю); д) накладення стягнення на військовослужбовця іншого військового формування, хоча умов для цього, прямо передбачених Дисциплінарним статутом, не існує; є) накладення стягнення на підлеглого, коли підстав для цього взагалі немає; е) порушення встановленого порядку накладення чи виконання дисциплінарних стягнень; ж) застосування заохочення, яке може застосувати лише вищий начальник чи інша особа, або яке може бути застосоване лише за наявності певних умов або до певного кола осіб; з) застосування заохочення, якщо підстав для цього немає взагалі; і) вжиття заходів, спрямованих на припинення порушень військової дисципліни, коли підстав для цього немає, або з порушенням встановленого порядку їх застосування.
Під насильством щодо підлеглого слід розуміти застосування щодо нього фізичного або психічного насильства. Фізичне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене в незаконному позбавленні волі (проте, якщо такі дії вчинені, наприклад, військовим дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, то за певних обставин їх відповідальність настає за відповідними статтями розділу XVIII Особливої частини КК), нанесенні удару, вчиненні дій, характерних для катування, заподіянні побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо. Психічне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене у реальній погрозі заподіяння фізичного або іншого насильства щодо потерпілого чи його близьких. Свідченням реальності погрози можуть стати такі фактичні дії потерпілого, вчи-, нені після сприйняття її ним, як замах на самогубство, самокалічен-
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1054
ня, самовільне залишення військової частини, звернення за захистом своїх прав до органів державної влади або громадських організацій тощо. У будь-якому разі при визначенні реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винної особи та суб'єктивного сприйняття її потерпілим. Погроза може здійснюватися для того, щоб залякати потерпілого, зломити його волю до відстоювання порушених прав і інтересів, поглумитися над ним тощо. Крім того, про поняття насильство див. коментар до ст. ст. 405 і 406.
Іншим перевищенням влади чи службових повноважень може бути будь-який інший вихід за їх межі, що не стосується розглянутих вище форм: організація чи підбурювання військовими начальниками підлеглих до вчинення злочинів; примушування підлеглих до вчинення незаконних дій (скажімо, тиск на потерпілого з вимогою забрати із правоохоронних органів заяву про порушення кримінальної справи); незаконне притягнення підлеглого до матеріальної відповідальності; прийняття незаконних рішень про відстрочки від призову на строкову військову службу; надання незаконної відпустки за станом здоров'я, сімейними обставинами тощо, коли це не пов'язано з перевищенням дисциплінарної влади; видання незаконного розпорядження про звільнення затриманих осіб (наприклад, тих, які намагалися незаконно перетнути державний кордон); неправомірне втручання в діяльність службових осіб чи державних органів з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень тощо.
Про поняття істотна шкода див. коментар до ст. 423.
При перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень поняттям "істотна шкода" у разі, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, охоплюються умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, умисне чи необережне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також інші, менш тяжкі наслідки для здоров'я потерпілого.
4. Такі дії, як застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого, перевищення дисциплінарної влади і застосування насильства щодо підлеглого, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи. У зв'язку з цим суб'єктом зазначених злочинів може бути не будь-яка військова службова особа, а лише військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).
5. З суб'єктивної сторони перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину у його першій—третій формах є вчинення його із застосуванням зброї, а крім того, у будь-якій із його форм — спричинення тяжких наслідків.
Про поняття застосування зброї див. коментар до ст. 404. Під застосуванням зброї військовим начальником слід розуміти не тільки безпосереднє застосування зброї ним, але й віддачу наказу підлеглим про застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих. При цьому, якщо наказ застосовувати зброю щодо підлеглого був сприйнятий останнім як реальна загроза його життю чи здоров'ю, але зброя не була застосована за причинами, що не
1055
Стаття 425
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
залежать від волі начальника, його дії слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 424. Якщо ж начальник віддає наказ про застосування зброї, і він сприймається потерпілим як реальний, але начальник потім відміняє його, то вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 424 як застосування насильства щодо підлеглого.
У випадках, коли військова службова особа застосовує зброю або віддає наказ про її застосування не щодо підлеглих, а щодо інших осіб — як військовослужбовців, так і цивільних осіб, її дії треба кваліфікувати як перевищення службовою особою влади за ч. 2, а за наявності, крім того, тяжких наслідків — за ч. З ст. 365.
До тяжких наслідків при перевищенні військовим начальником влади чи службових повноважень, якщо вони полягають у заподіянні фізичної шкоди потерпілому, треба відносити смерть потерпілого або наслідки, пов'язані з умисним заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень. Умисне вбивство потерпілого, а також доведення неповнолітнього потерпілого (скажімо, курсанта, або робітника чи службовця ЗС) до самогубства потребують додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. З ст. 120. Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене військовою службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягає кваліфікації лише за ст. ст. 118 або 124.
Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Закон України "Про оборону України " в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. ст. 1, 10-11).
Постанова ПВС від 27 грудня 1985 р. N3 12 "Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень .
Стаття 425. Недбале ставлення до військової служби
1. Недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду,—
карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до се-. ми років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
1. Безпосередній основний об'єкт, а також суб'єкт злочинів, передбачених ст. ст. 423 і 425, збігаються.
2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби, суспільне небезпечними наслідками у вигляді істотної шкоди і причинним зв'язком між вказаними бездіяльністю і наслідками.
1056
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
Недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. Якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов'язків (через хворобу, у зв'язку з виконанням інших покладених на неї обов'язків, внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності досвіду тощо), не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним. Детальніше про це див. у коментарі до ст. 367.
Про поняття істотна шкода І тяжкі наслідки (кваліфікуюча ознака злочину) див. коментар до ст. 423.
3. З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю — злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.
4. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Стаття 426. Бездіяльність військової влади
1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушення військовою службовою особою, що є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду,—
караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Основні безпосередні об'єкти злочинів, передбачених ст. ст. 423 і 426, збігаються.
2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися тільки у суспільне небезпечній бездіяльності. Крім того, його обов'язковими ознаками є суспільне небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причинний зв'язок між вказаними бездіяльністю і наслідками. Формами цього злочину є: 1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим; 2) непорушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин; 3) інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати.
Для наявності складу цього злочину у будь-якій його формі потрібно встановити: а) чи покладався на цю службову особу обов'язок вчинити певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину; б) чи мала службова особа реальну можливість в конкретних умовах вчинити необхідні дії; в) чи справді не були виконані обов'язки, які покладені на цю службову особу.
1057
Стаття 426
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Згідно з військовими статутами обов'язок вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини належать до загальних обов'язків командирів та інших прямих начальників; командир повинен вимагати дотримання високої військової дисципліни від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення; командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе за це відповідальність. Обов'язки щодо припинення правопорушень серед військовослужбовців покладаються військовими статутами також на чергового частини, чергового роти та інших осіб зі складу добового наряду, які мають підлеглих за своєю посадою в добовому наряді. Непршішення злочину, що вчиняється підлеглим, означає потурання вчиненню злочину особою, яка була зобов'язана відвернути злочин (вжити заходів до його недопущення чи запобігання йому). Ст. 426 є єдиною в КК статтею, яка прямо передбачає відповідальність за потурання як форму причетності до злочину. Про поняття підлеглий див. коментар до ст. 423.
Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири, які не порушили кримінальної справи за наявності ознак злочину, несуть відповідальність згідно із законом. Непору-шення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, є кримінальне караним лише за наявності, крім зазначених вище загальних, також таких умов: а) існують передбачені законом приводи і підстави для порушення кримінальної справи; б) ця справа має бути порушена щодо особи, яка є підлеглим для даної військової службової особи.
Інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, передбачає неприпи-нення нею грубих правопорушень, що не є злочинами, непорушен-ня кримінальної справи щодо особи, яка не є підлеглим для даної військової службової особи (наприклад, непорушення кримінальної справи про порушення державного кордону начальником органу прикордонної охорони або непорушення начальником органу СБ кримінальної справи, віднесеної законом до його відання), невжиття заходів до приведення військ у бойову готовність, незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт тощо.
Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону, залишення без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це не заподіяло істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за ст. ст. 185-6 і 185-8 КАП.
Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки кваліфікуюча ознака злочину див. коментар до ст. 423.
Розділ XIX
1058
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
3. Суб'єктом злочину у першій його формі є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423), у другій — командир військової частини (полку, корабля 1 чи 2 рангу, окремого батальйону), з'єднання, начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування (скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор військового господарства, начальник військового ремонтного підприємства тощо), у третій — будь-яка військова службова особа.
4. З суб'єктивної сторони бездіяльність військової влади характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому ставлення військової службової особи до невиконання нею певних дій завжди є умисним.
5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. ст. 94, 101)
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 59, 67).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. ст. 5,45).
Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 235від 28 серпня 1995 р.
Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО № 20 від 28 січня 1998 р.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджене наказом СБ№ 77 від 31 березня 1999р.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Прикордонних військ України. Затверджене наказом Держкомкордону № 405 від 28 серпня 1999 р.
Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни
Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
1. Об'єктом злочину є порядок виконання військовим начальником свого військового обов'язку в умовах бойової обстановки.
2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями або бездіяльністю, які можуть виразитися у формі: 1) здачі ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.
Військові сили — це особовий склад, діями якого доручено керувати даному начальникові та який може бути озброєний засобами ведення бою або в даній конкретній обстановці не мати таких засобів.
Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), у т.ч. бойову техніку, предмети технічного постачання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410, а під укріпленнями — ділянку місце-'
1059
Стаття 428
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
вості, обладнану системою фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інженерними загородженнями та підготовлену для довготривалої оборони.
Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового складу разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним) або у фактичному повному чи частковому припиненні військових дій, що дає ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках (наприклад, особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних засобів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з урахуванням відповідних положень про крайню необхідність (ст. 39).
Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни — це залишення їх під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють собою цінність для ворога.
Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник отримує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів, скорочення лінії фронту та вивільнення сил для інших напрямів тощо. Але у будь-яких випадках начальник зобов'язаний вжити всіх можливих заходів для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.
3. Суб'єктом злочину є військовий начальних (про його поняття див. коментар до ст. 423).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля
1. Залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов'язків, а також особою зі складу команди корабля без належного на те розпорядження командира —
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Об'єктом злочину є порядок виконання військового обов'язку командиром військового корабля і членами його екіпажу, який забезпечує живучість корабля.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у залишенні військового корабля, що гине: 1) командиром, який не виконав до кінця своїх
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1060
службових обов'язків; 2) особою зі складу команди корабля без належного на те розпорядження командира.
Під залишенням корабля розуміється схід з нього на берег, на інше судно, катер чи шлюпку, пліт, гелікоптер тощо.
Гинути корабель може в результаті його бойового пошкодження, зіткнення з мілиною чи суходолом або з іншим судном, падіння на нього повітряного об'єкта тощо, наслідком чого є виникнення пожежі чи затоплення.
Командир корабля під час загибелі останнього зобов'язаний: своєчасно вжити заходів до організованого залишення корабля особовим складом (командир корабля залишає корабель останнім); у мирний та у воєнний час біля свого узбережжя вжити заходів до посадки корабля на найближчу мілину, а у воєнний час далеко від свого узбережжя — затопити корабель і вжити заходів до неможливості його підняття і відновлення ворогом; потурбуватися про спасіння вахтового і навігаційного журналів, таємних документів і спеціальної апаратури або, якщо врятувати їх неможливо, знищити їх. Крім того, у разі бойового пошкодження, пожежі чи затоплення командир корабля зобов'язаний віддати вказівку про локалізацію районів пошкодження, вжити заходів для попередження вибухів і поширення води і вогню у сусідні приміщення (відсіки) тощо. Залишення командиром військового корабля, що гине, без виконання ним вказаних дій є закінченим злочином.
Відповідно, особа зі складу команди корабля може залишити корабель тільки з належного на те розпорядження командира. До отримання такого розпорядження вона може бути задіяна для боротьби з аварією, пожежею, затопленням, для спасіння хворих і пасажирів, для посадки корабля на мілину або його затоплення, для спасіння або знищення відповідної документації та апаратури тощо, або, якщо вона є відповідною службовою особою (старшим помічником (помічником) командира корабля, командиром електромеханічної бойової частини, командиром дивізіону живучості, командиром бойової частини, начальником служби, командиром відсіку чи бойового посту тощо) — організовувати ці дії.
3. Суб'єктом злочину є: 1) командир військового корабля; 2) старший помічник (помічник) командира корабля, якщо під час загибелі корабля саме він командує кораблем, або 3) будь-який інший військовослужбовець, який входить до складу команди корабля.
4. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений умисно або через необережність.
Якщо за обставинами справи командир корабля не міг виконати до кінця своїх обов'язків, а особа зі складу корабля не мала можливості отримати відповідне розпорядження (скажімо, внаслідок тяжкого поранення, викидання з корабля вибуховою хвилею, швидкоплинності подій тощо), відповідальність за залишення військового корабля, що гине, виключається.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 2\.
Корабельный устав Военно-Мврского Флота СССР. Введен в действие приказом главнокомандующего Военно-Морским Флотом СССР от 10января 1978 г. № 10 (ст. ст. 165-175, 188, 193, ЗІ2-329).
1061
Стаття 429
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю
Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
/
1. Об'єкт злочину — порядок виконання військового обов'язку в бою.
2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями і може проявитися в таких формах: 1) самовільне залишення поля бою під час бою; 2) відмова під час бою діяти зброєю.
Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар, відповідно, до ст. ст. 407, 402, 404 і 410.
Місце і час є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони розглядуваного злочину, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407, ч. З ст. 408, а друга форма — від злочинів, передбачених ч. З ст. 402 і ч. З ст. 409 (у формі обману чи відмови від несення обов'язків військової служби).
Поле бою — це земельна, у т.ч. у межах населеного пункту, ділянка, морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою — це проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою звичайно визначаються наказами відповідного командира (начальника). Існування бою у його часовій і просторовій характеристиках свідчить про наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у коментарі до ст. 402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати місце і поза межами воєнного стану.
Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі, а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т.ч. ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою. Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є самовільними.
Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової техніки з метою унеможливити їх застосування під час бою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 429.
3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає поле бою і наказує зробити таке саме своїм підлеглим, вона має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 424 і 429, а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів ведення війни — і ст. 427.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. Хоча у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1062
Стаття 430. Добровільна здача в полон
Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок виконання військового обов'язку в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці.
2. З об'єктивної сторони злочин виражається у здачі в полон. Це може виявитися у діях, коли військовослужбовець, наприклад, під час бою викидає білий прапор чи залишає розташування свого підрозділу (частини) і втікає до розташування ворожих військ, де здається у полон, або у бездіяльності, коли він, скажімо, залишається на полі бою під час відступу своїх військ і захоплюється в полон після заняття відповідних бойових позицій військами ворога.
Як випливає зі змісту диспозиції ст. 430, обов'язковою ознакою складу цього злочину є час: добровільна здача в полон може бути вчинена лише під час ведення військових дій.
Добровільність у ст. 430 означає, що особа не примушується до здачі в полон своїм військовим начальником чи іншою особою і має можливість і надалі виконувати свій військовий обов'язок.
3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військовий начальник через боягузтво або легкодухість здається в полон сам, а також здає ворогові ввірені йому військові сили, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 427 і 430.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальними мотивами. Боягузтво — це несміливість, що властива особі, яка легко піддається почуттю страху, паніці. Легкодухість — це відсутність чи брак твердості, рішучості, мужності. Ці два поняття синонімічні.
Добровільна здача в полон із заздалегідь обміркованим наміром ухилитися від участі у воєнних діях як форми проходження військової служби, для збереження свого життя, для публічного вираження свого негативного ставлення до вирішення політичних питань військовим шляхом може розглядатися як добровільна здача в полон через легкодухість і одночасно як дезертирство, вчинене у воєнний час (ст. 430 і ч. З ст. 408), а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як готування до переходу на бік ворога (ст. ст. 14 і 111).
Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні
1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
1063
Стаття 431
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворота —
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є порядок виконання військовослужбовцем військового обов'язку в умовах полону.
2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: 1) добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);
2) насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);
3) жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого (ч. 2 ст. 431); 4) вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. З ст. 431).
Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов'язані з виробництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Конвенцією про поводження з військовополоненими до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи — лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тільки до робіт в сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспортних послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи значення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союзним з нею державам, можна віднести, скажімо, вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.
Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної роботи органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває на положенні старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.
Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому побоїв, легкого, середньої тяжкості І тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпілого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 120.
Під жорстоким поводженням з військовополоненим слід розуміти дії, якими особі спричинюються серйозні фізичні та/або моральні страждання (наприклад, позбавлення сну, харчування і води, розлучення матері з малолітньою дитиною, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо).
1064
Розділ XIX
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у повідомленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення чи іншої роботи, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких .тілесних ушкоджень, у знущанні тощо.
3. Суб'єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах — будь-який військовослужбовець, що перебуває у полоні, а у другій і третій — військовополонений, який перебуває на становищі старшого.
Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що входять до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силлми, але не входять до їх складу, а так само до інших категорій, визначених в частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротивника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.
Військовополоненими, які перебувають на становищі старших, є: в таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах — старший за званням і стажем офіцер, в інших таборах — так звані довірені особи, що обираються військовополоненими шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, Державами-покровительниця-ми, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються Державою, що тримає у полоні.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.
При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь-які, крім відверто антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополоненого у вказаних роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки, або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорстокого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.
Обов'язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.
Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954р. (ст. ст. 4, 12-16, 50-52, 79-81).
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987р.
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.
Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997р.
Стаття 432 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________1065
Стаття 432. Мародерство
Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство),—
карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
1. До загальних обов'язків військовослужбовця належать, зокрема, обов'язок дорожити бойовою славою ЗС та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця ЗС, поважати бойові та військові традиції, честь і гідність кожної людини. Мародерство дискредитує вказані цінності, а отже його безпосереднім об'єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни.
2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно ^(гроші, годинники, медальйони тощо) вбитих чи поранених, неза-Л.ЄЖНО від того, до чиєї армії останні належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя, боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, Інші предмети, що збираються для їх використання під час ведення військових дій, не є предметом цього злочину. ^ 3. З об'єктивної сторони злочин виражається у суспільне небез-Цечних діях — викраденні речей, що знаходяться при вбитих і поранених. Обов'язковою ознакою складу є місце — поле бою (це Поняття розкрито в коментарі до ст. 429). | 4. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. І 5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.
[ Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 11).
Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій
1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій,—
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1. Об'єкт злочину — порядок дотримання звичаїв та правил війни. і, 2. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечних діях. Формами його є: 1) насильство щодо населення у районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі во-снних дій; 3) протизаконне відібрання майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі во-снних дій (ч. 1 ст. 433); 4) розбій, вчинюваний щодо населення у районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433).
1066
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ XIX
Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення. Під районом воєнних дій розуміється територія, на якій ведуться воєнні (бойові) дії. Визначення конкретних меж такого району є питанням факту, яке має вирішуватися з урахуванням інтенсивності бойових дій, чисельності військ тощо.
Цивільне населення складається зі всіх осіб, які є цивільними особами. До останніх же належать будь-які особи, за винятком тих, що зазначені у ст. 4 (А.1, А.2, А.З, А.6) Женевської конвенції про поводження з військовополоненими і в ст. 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій.
Насильство у ст. 433 охоплює такі дії, як незаконне позбавлення волі, зґвалтування чи вчинення деяких інших статевих злочинів, заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості тощо. При цьому заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого чи його самогубство внаслідок заподіяного насильства потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 чи-2 ст. 115 або за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 120.
Протизаконним знищення майна визнається завжди, коли таке знищення не є абсолютно необхідним для здійснення військових операцій. При цьому слід мати на увазі існування певних видїв майна, які відповідно до міжнародних конвенцій не можуть знищуватися за жодних обставин (греблі, дамби, нафтопромисли, супертанкери, атомні електростанції та інші об'єкти, що містять небезпечні сили, запаси продуктів харчування, посіви, споруди для постачання питної води та інші об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, культурні цінності тощо).
Протизаконне знищення майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ч. 2 ст. 194.
Відібрання майна може бути законним лише у разі, якщо відповідним законом України будуть встановлені підстави і порядок вчинення таких дій. Згідно з законодавством України примусове відчуження об'єктів права власності в умовах воєнного чи надзвичайного стану допускається як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі, в порядку та у строки, встановлені законом, і з наступним повним відшкодуванням їх вартості. В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військовому командуванню надається право разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, — самостійно запроваджувати та здійснювати такі, зокрема, заходи правового режиму воєнного стану: а) вилучати для тимчасового використання необхідне для потреб оборони майно громадян, у т.ч. транспортні засоби, споруди, машини, механізми, обладнання та інші об'єкти, пов'язані з обслуговуванням транспорту, та видавати відповідні документи про це встановленого зразка; б) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у громадян радіопередавальне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп'ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв'язку; в) вилучати у громадян вогнепальну зброю та боєприпаси, холодну зброю; г) встановлювати для
Стаття 434 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________1067
фізичних осіб військове)-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців.
Про поняття розбій див. коментар до ст. 187. Якщо розбій вчинений за обставин, які є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 187, він кваліфікується за ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 187.
3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Конституція України (ст. 41).
Конвенція про захист цивільного населення під час втни від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р. (ст. ст. 4, 13—34, 53).
Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що
• стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від '• 10 червня 1977р. Ратифікований УРСР18 березня 1989р.
? Закон України "Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні" від 8 липня 1999р. (ст. І).
" Закон України Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 р. !(ст. ст. 15, 23).
Закон України "Про оборону України " в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 17).
-І-
ІСтаття 434. Погане поводження з військовополоненими
Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єкт злочину — порядок дотримання звичаїв та правил війни. І- 2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне не-резпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військово-Цполоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов'язаного з особ-іливою жорстокістю; в) спрямованого проти хворих і поранених; Ь) недбалого виконання обов'язків щодо хворих і поранених, за від->сутності ознак більш тяжкого злочину.
Ь Про поняття військовополонений див. коментар до ст. 431. Під їюгоним поводженням з військовополоненими розуміється позбавлення їх харчування і сну, заподіяння їм побоїв чи легких тілесних рнкоджень, погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ргшкодження тощо. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст. 434 лише рза умови, якщо вони мали місце неодноразово, або були пов'язані в особливою жорстокістю або були спрямовані проти хворих і поранених. В іншому разі вони кваліфікуються за ст. ст. 125, 126 чи Ё29 або не становлять злочину.
Г Поняття неодноразово означає вчинення однієї із дій, характерних для поганого поводження з військовополоненими, два чи Більше рази.
І Під хворими і пораненими розуміються військовополонені, які ререз травми, хворобу чи інші фізичні або психічні розлади або інвалідність потребують медичної допомоги чи догляду.
Розділ XIX
1068
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Особливо жорстоким слід вважати таке поводження з військовополоненими, яким особі спричинюються серйозні фізичні та/або моральні страждання (позбавлення сну, харчування, води тощо).
Недбале виконання обов'язків щодо хворих і поралених передбачає залишення їх без медичної допомоги (піклування) або неналежне їх лікування (догляд за ними). Вказані дії кваліфікуються за ст. 434 лише у разі, якщо відсутні ознаки більш тяжкого злочину. За наявності ознак більш тяжкого злочину вони кваліфікуються тільки за відповідною іншою статтею, не створюючи сукупності злочинів. Наприклад, якщо недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених вчинене військовою службовою особою і потягло тяжкі наслідки або було вчинене в умовах воєнного стану, діяння кваліфікується тільки за ч. 2 або 3 ст. 425, якщо погане поводження з військовополоненими полягало в умисному заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості — тільки за ст. 122 тощо.
3. Суб'єктом злочину у першій його формі може бути будь-який військовослужбовець, а в другій — військовослужбовець, на якого покладено обов'язки по лікуванню хворих і поранених військовополонених і піклуванню про них (лікар, медсестра, санітар тощо).
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується у пёрших трьох його формах умислом, а в четвертій — необережністю.
Женевська конвенція про поліпшення участі поранених та хворих в діючих арміях від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.
Женевська конвенція про поліпшення участі поранених, хворих та осіб, що потерпіли загибель корабля, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р.
Додатковий протоколі до Женевських конвенцій щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.
Додатковий протокол II до Женевських конвенцій та жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру від 8 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.
н Закон України "Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні" від 8 липня 1999р. (ст. 1).
Стаття 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними
Носіння в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспортним засобам,—
караються позбавленням волі на строк до двох років.
1. Об'єкт злочину — порядок дотримання звичаїв та правил війни.
Згідно з актами міжнародного законодавства сторонам, що воюють, приписано утримуватися від нападу на санітарні формування, транспорт та їх особовий склад, які мають відповідні відмітні знаки для їх кращого розпізнавання і захисту. Якщо ж такі знаки
1069
Стаття 435
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
будуть використовуватися сторонами, що воюють, як воєнна хитрість, це може інспірувати напади на зазначені формування, транспорт, їх особовий склад, хворих та поранених тощо і потягти тяжкі наслідки.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне не-Ібезпечним діянням у таких формах: 1) носіння в районі воєнних Ідій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця (скажі-;мо, нарукавних пов'язок з відповідним знаком) особами, які не мають на те права; 2) зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Таке зловживання може полягати у позначенні такими прапорами чи знаками військової техніки, яка не належить до складу медичних формувань; 3) зловживання в умовах воєнного стану пофарбуванням, ^присвоєним санітарно-транспортним засобам. Вказане зловживання може полягати, наприклад, у використанні військовими підрозділами пофарбування, яке імітує знаки Червоного Хреста та/або Червоного Півмісяця.
Символіка Червоного Хреста та Червоного Півмісяця — емблеми у вигляді червоного хреста або червоного півмісяця на білому тлі, або червоного хреста і червоного півмісяця на білому тлі, назви (слова "Червоний Хрест" або "Червоний Півмісяць", або "Червоний Хрест і Червоний Півмісяць") і розпізнавальні сигнали (спеціальні міжнародне визнані допоміжні сигнали (світлові, радіосигнали і сигнали вторинного радіолокаційного розпізнавання), що використовуються як розпізнавальні та захисні знаки для позначення осіб, рухомого та нерухомого майна, а також спеціальне пофарбування — є засобами вчинення цього злочину. Санітарно-транспо-ртними є санітарні наземні, водні і повітряні засоби (військові і цивільні), які постійно або тимчасово призначені виключно для санітарних перевезень і знаходяться під контролем сторони, що перебуває в конфлікті (госпітальні судна, літальні апарати, призначені для перевезення поранених, хворих, медичного обладнання тощо).
3. Суб'єктами злочину є військовослужбовці, які не входять до складу медичних формувань чи санітарно-транспортних засобів, у т.ч. військові службові особи — командири кораблів чи повітряних апаратів, інші військові службові особи, за наказом яких транспо-ртні засоби, що не належить до санітарних, були відповідним чином пофарбовані. У разі, якщо в результаті цих дій військових службових осіб настали тяжкі наслідки, діяння кваліфікується за ч. З ст. 423 або ч. 4 ст. 424.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми-Ьуом.
• Закон України "Про символіку Червоного Хреста І Червоного Півмісяця в Україні" від 8 липня 1999 р.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 41 Главы: < 34. 35. 36. 37. 38. 39. 40. 41.