Тема 9 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИПРАЦІ

Охорона праці та її правове забезпечення.

Загальні гарантії прав працівників на охорону праці

Спеціальні гарантії прав на охорону праці працівників, що працюють у важких і шкідливих умовах.

Спеціальні гарантії прав на охорону праці жінок, непов­нолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю.

Організація охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях.

9.1. Охорона праці та її правове забезпечення

Загальна декларація прав людини проголосила право кожного на спра­ведливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні і здорові умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи ^правових, Фсоціально-еконо-мічних, Форганізаційно-технічних, Ф санітарно-гігієнічних і ліку­вально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охоро­ну праці.

У науковій літературі охорона праці досліджувалася як економічна, соціальна, правова категорії тощо. Охорону праці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулю­ють весь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необгрунтовану відмову у прийнятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють макси­мальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпо­чинку тощо. Сукупність норм, що регулюють встановлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запобігання негативного впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, розгляда-

196

ТЕМА 9.

ють як поняття охорони праці у вузькому значенні.1

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як ^інститут трудового права, ^правовий принцип, Фелемент тру­дових правовідносин та 0система законодавства.

ФОхорона праці як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності працівників шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці.

Відповідно, до цього інституту входять:

Фнорми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці;

Фнорми, що спрямовані на попередження (профілактику) ви­никнення виробничого травматизму і професійних захворювань;

Фиорми, що встановлюють обов'язки роботодавців та праців­ників з питань охорони праці;

Фнорми, що містять спеціальні заходи охорони праці окремих категорій працівників.

Як правовий принцип трудового права, охорона праці відображає зміст усіх норм трудового права, які своєю с>тністю спрямовані на охо­рону життя, здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, оскільки відображає його соціальну спрямованість на захист трудових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону життя, праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкідливі умови праці та охо­рону здоров'я в процесі професійної діяльності. Роботодавець зобов'я­заний створити у кожному структурному підрозділі і на кожному робо­чому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законо­давством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'язань, що встановлені чинним законодавством, колективним та трудовим договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов'язання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці,

'Для розкриття цього поняття у юридичній літературі пропонується використовувати

термін "охорона здоров'я на виробництві" (Трудове право України: Підручник / За ред.

Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої. —К.: Товариство "Знання", КОО, 2000. — С 391).              

197

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обо­в'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкідливих умов праці. Порушення працівниками зазначе­них обов'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно ро­ботодавець має право застосувати до працівника заходи дисциплінар­ної відповідальності.

Охорону праці розглядають як своєрідну систему законодавства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони праці, передба­чені в Конституції України, КЗпП України та Законі України «Про охорону праці». Україна однією з перших держав на пострадянських теренах прийняла спеціальний закон, що комплексно регулює питання охорони праці. В подальшому його норми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, що сформували цілком самостійну галузь у складі кодифікованого трудового законодав­ства України.

Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, на­ціональне законодавство:

^встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників, право на одержання інформації з питань охорони праці, повну та всебічну поінформованість працівника про наявні шкідливі і не­безпечні умови праглі;

^передбачає систему організації управління охороною праці на національному і виробничому рівнях, створення спеціальних служб, що здійснюють комплексне управління охороною праці;

Ьзапроваджус принципи пільгового оподаткування доходів ро­ботодавця, гнучких важелів корегування розмірів страхових внесків роботодавця на загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання від нещасних випадків і професійних захворювань, застосу­вання штрафних санкцій тощо.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України «Про охорону праці», із змінами і доповненням, внесеними Законом України від 21 листопада 2002 р. Він містить 8 розділів, 44 статті, які встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управлін­ня охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охоро­ною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено державним міжгалузевим та галузе-

198

ТЕМА 8.

вим нормативним актам про охорону праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та скасування державних нормативних актів з охорони праці. Розділ IX «Прикінцеві положення» визначає порядок приведення законодавчих нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

За сферою дії нормативні акти з охорони праці поділяються на міжга­лузеві та галузеві. До державних мЬісгалузевих нормативних актів з охорони праці належать акти, дія яких поширюється на всі підприєм­ства, установи, організації, незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів з охорони праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства,

установи, організації певної галузі економіки.          

Увага!       ^    Особливістю законодавства України з   *^-v^

^**^      охорони праці є те, що значна частина питань з     ^"'\>ч^

^*^ охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на ^^-^^^

^«■^^^      конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх       ^^*

^-s»^        прийняття встановлюється централізованим        ^^-^^

^^            законодавством. ^^^^

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці повинні відповідати Рчинному законодавству України, ^вимогам держав­них міжгалузевих та галузевих нормативних актів, Стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розумін­ня, та повинні ^враховувати вимоги типових та інших норматив­них актів.

До розробки проекгу локального нормативного акту про охорону праці залучаються представники працівників: ^-уповноважені найманими працівниками з питань охорони праці, ^представники профспілок, Фчлени комісії з питань охорони праці підприємства, що представ­ляють інтереси найманих працівників. Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акту з охорони праці, але й після прийняття акту шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді бро-пгур, односторонніх аркушів, плакатів.

Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному договору.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нор-

199

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

мативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і про­фесійних захворювань, зменшенню факторів шкідливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць з шкідливи­ми та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатку до колективного дого­вору.

Ф Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек­тивної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення пи­тань з охорони праці, усунення причин, що призводять до не­щасних випадків, у тому числі і виведення з експлуатації буді­вель та споруд, які перебувають в аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність вста­новленим нормативам, стимулюванні запровадження у вироб­ництво екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

9.2. Загальні гарантії прав працівників на охорону праці

Встановлення гарантій у нормативному порядку є однією з умов ефек­тивної реалізації прав громадянина і людини. Законодавство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реаліза­цію конституційного права на безпечні і здорові умови праці. Позитив­ною рисою Закону України «Про охорону праці» є те, що цьому питан­ню присвячено окремий розділ.

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на без­печні і нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а та­кож передбачає спеціальні гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких кате­горій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездат­ністю тощо.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці», умови трудово­го договору не можуть містити положень, які не відповідають законо­давчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні. Тому, у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охоро­ну праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору до чинного законодавства про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, ме­ханізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів ко­лективного та щдивідуального захисту, що використовуються працівни­ком, а також санітарно-побугові умови повинні відповідати вимогам нор­мативних актів з охорони праці.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Крім загальних питань з охорони праці, роботодавець зобов'язаний проінфор­мувати громадянина про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас робото­давець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здо­ров'я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є виконання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здо­ров'я, що забезпечується встановленням законодавчих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.

Законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнен­ня загрози життю і здоров'ю працівників, нестворення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх безпеку та гігієну. До таких належать:

Фправо працівника відмовитися від виконання роботи у разі ви­никнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю;

Фправо працівника розірвати трудовий договір з власної ініціа­тиви;

Фвстановлеиня юридичної відповідальності роботодавця за по­рушення законодавства про охорону праці.

Вказані гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці - пріоритету життя і здоров'я працівників.

У випадку невиконання роботодавцем зобов'язань щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законодавства про охо­рону праці, умов колективного договору з цих питань, працівник має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи. Роботодавець зо­бов'язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівни­ком. Оскільки звільнення працівника на цій підставі відбувається не з

200

ТЕМА 9.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОЮНИ ПРАЦІ         201

його провини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-якому випадку не може бути менший тримісячного заробітку працівни­ка. У трудову книжку вноситься запис про підставу та причини звігаьиеш ія працівника.

Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпечні і не­шкідливі умови праці, є встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативно-правових актів з охорони праці, створення пере­шкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охо­роною праці, представників професійних спілок, найманих працівників. У разі вчинення цих правопорушень настає ^адміністративна, ^кримі­нальна, ^цивільно-правова відповідальність, ^відповідальність за тру­довим правом. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій. Слід зазначити, що штрафи, застосовані до підприємств, установ, організацій, скеровують­ся до Державного бюджету України.

Важливою гарантією, що встановлена у Законі України «Про охоро­ну праці», є запровадження соціального страхування від нещасних ви­падків і професійних захворювань, яким кардинально змінено основи захищеності працівників на виробництві. 23 вересня 1999 р. в Україні прийнято Закон «Про загальнообов 'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Ним виз­начено систему, принципи та види соціального страхування від нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворювання, суб'єкти та об'єкти страхування, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я.

9.3. Спеціальні гарантії прав на охорону праці працівників, що працюють у важких і шкідливих умовах

Комплексне розв'язання питань охорони праці, запровадження у ви­робництво досягнень науки і техніки сприяє створенню безпечних і не­шкідливих умов праці, механізації виробничих процесів і заміни ручної праці. Водночас рівень розвитку техніки не дозволяє повною мірою усу­нути негативний вплив важких та шкідливих умов праці. Тому з метою попередження виробничого травматизму, професійних захворювань, знешкодження шкідливого впливу виробничого середовища на житія,

202

ТЕМА 9.

Увага!

здоров'я і працездатність особи, працівникам, що виконують роботу у

шкідливих і важких умовах праці, надаються спеціальні гарангії.

Спеціальні гарантії мають цільовий       -"*—-^^^^

тому працівник повинен фактично їх отримати і ^^>-

використати.        ^    "

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, мають такі спеціальні гарантії:

^безоплатно забезпечуються спеціальним одягом, спеціальним взуттям, змиваючими, знешкоджуючими та іншими засобами інди­відуального захисту, лікувальпо-профілактичним харчуванням, мо­локом або рівноцінними харчовими продуктами, газованою соло­ною водою;

Фмають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оішату праці у підвищено­му розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передба­ченому законодавством порядку.

Засоби індивідуального захисту надаються працівникам, що працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, на роботах, пов'язаних із заб­рудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними працівників покладено на роботодав­ця. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на їх придбанім.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворю­вань безоплатно надається молоко або рівноцінні продукти та лікуваль­но-профілактичне харчування. Видача вказаних продуктів є одним із заходів, що входить у систему організації охорони праці з метою захис­ту життя і здоров'я людини, збереження її працездатності на вироб­ництві.

Гарантії прав працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, забезпечуються шляхом встановлення пільгового робочого часу і часу відпочинку. Ці працівники працюють на умовах скороченого ро­бочого часу, максимальна тривалість роботи не може перевищувати 36 годин на тиждень. Конкретний перелік посад і професій, що дає пра­во на скорочений робочий час, формується на основі Переліку вироб­ництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робо­та в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р.за№ 163.

203

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Працівникам, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, на­даються перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігріву, відпо­чинку та ін. (ст. 168 КЗпП України). Ці перерви ходять до робочого часу і підлягають оплаті. Особливості правового регулювання надання цих перерв встановлюються у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні, так і в локальних нормативно-правових актах (наприклад, Правилах внутрішнього трудового розпорядку).

Пільги для працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах, встановлюються у сфері відпочинку шляхом надання щорічної додат­кової відпустки тривалістю до 35 календарних днів, якщо вони залучені до робіт, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих ви­робничих факторів, за Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додат­кову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопа­да 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за результатами атестації робочих місць за умовами праці в колективно­му, трудовому договорах.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробітної плати з урахуванням гарантій, встановлених у законодавстві, генеральній, галу­зевих і регіональних угодах. Наприклад, за роботу у шкідливих умовах праці встановлюється доплата від 4% до 12% тарифної ставки (окла­ду), а за роботу в особливо шкідливих умовах праці - від 10% до 24% (згідно з додатком до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів Ук­раїни і Конфедерацією роботодавців України та профсшіковими об'єднан­нями України).

Роботодавець за власні кошти може встановити інші пільги і компен­сації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локаль­них нормативно-правових актах.

9.4. Спеціальні гарантії прав на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю

Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зумов­люється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі у зв'язку з материнством. Норми, що регулюють охорону праці жінок,

204

ТЕМА 9.

можна поділити на дві групи:

ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;

ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку з їх мате­ринством.

Зміст гарантій прав на безпечні та нешкідливі умови праці усіх пра­цюючих жінок полягає, у встановленні заборони застосування їх праці на певних роботах, обмеження використання праці жінок на нічних робо­тах та встановлення граничної ваги перенесення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256 затверджено Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосуван­ня праці жінок. Не дозволяється застосовувати працю жінок на підзем­них роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241 затверджені Граничні норми підіймання і переміщен­ня важких речей жінками. Вага вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, зумовлюється характером викону­ваних робіт. Встановлено два види гранично допустимої ваги вантажу: разова та сумарна. Так, сумарна вага вантажу, який переміщується з робочої поверхні протягом кожної години робочої зміни, не повинна пе­ревищувати 350 кг.

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановлено винятки, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністром України.1 Положення законодавства щодо обмеження зас­тосування праці жінок у нічний час не поширюється на жінок, які працю­ють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

1 На необхідність розроблення та прийняття цього Переліку було зазначено у Програмі вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 р. № 381. Нею також встановлено суб'єкти та строки виконання цього зобов'язання. Однак, станом на 2004 рік вона не вико­нана.

205

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Додаткові гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з материнством. Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх працюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компен­сації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років, до нічних, наду­рочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження. Залучен­ня жінок, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну ро­боту. Роботодавці за власний кошт можуть запровадити для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до 1,5 року, надаються до­даткові перерви для годування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком. їм надаються соціальні відпуст­ки у зв'язку з материнством та встановлені пільги-у порядку надання щорічних відпусток. Вони мають:

Фправо на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

Фправо на отримання щорічних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час;

Фправо на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв 'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок до роботи у шкідливих і важ­ких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є лег­шою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збере­женням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо робото­давець не може забезпечити вагітну жінку відповідною роботою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідливої роботи вона підля­гає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до медичного висновку, вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.

Трудове законодавство України встановлює спеціальні гаранти охо­рони праці неповнолітніх. Система гарантій зумовлена фізіологічни­ми, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх

рівності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користуються додатковими пільгами, встановленими законодавством України.

З метою захисту життя, здоров'я та працездатності неповнолітніх, встановлено мінімальний вік прийняття їх на роботу (ст. 188 КЗпП України) та заборона залучення неповнолітніх до робіт, на яких не доз­волено застосування праці осіб, молодших 18 років (ст. 190 КЗпП України, ст. 11 Закону України «Про охорону праці»). Перелік важ­ких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці на яких заборонено застосування праці неповнолітніх затвердже­но наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. №46.

Для виявлення відповідності стану здоров'я працівника до виконува­ної роботі, ранньої діагностики захворювань, неповнолітні при влашту­ванні на роботу та періодично, до досягнення ними віку 21 року, прохо­дять обов'язкові медичні огляди.

Однією з гарантій забезпечення працездатності неповнолітніх є забо­рона залучати осіб, молодших 18 років до підіймання і переміщення ре­чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Гра­ничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітн­іми затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. № 59. Забороняється призначати неповнолітніх на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або пере­міщенням важких речей, як і заборонено залучати до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей осіб віком до 15 років.

Для неповнолітніх встановлено скорочену тривалість робочого часу, щорічну основну відпустку подовженої тривалості та її надання в зруч­ний для них час, заборонено їх залучення до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

З метою встановлення полегшених умов праці для робітників віком до 18 років, норми виробітку встановлюються залежно від норми виро­бітку для дорослих робітників пропорційно до скороченого робочого часу. Для неповнолітніх працівників у встановлених законодавством випад­ках (ст. 193 КЗпП України) можуть затверджуватися знижені норми виробітку.

Особи з пониженою працездатністю в Україні володіють повнотою усіх прав, тому їх дискримінація заборонена. У трудовому законодавстві

206

ТЕМА 9.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

207

встановлено ряд гарантій щодо порядку їх працевлаштування, ство­ренні належних і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних про­грам реабілітації, інвалідам надано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.

Інваліди працевлаштовуються з врахуванням їх професійної праце­здатності, що встановлюється медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Порядок організації та проведення медико-соціальної ек­спертизи втрати працездатності затверджено постановою Кабіне­ту Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221.

Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'язані ство­рювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робо­чому місці, яке за умовами праці та з урахуванням фізичних можливос­тей інваліда може бути використане для його працевлаштування. Ство­рення спеціалізованого робочого місця для інваліда передбачає його обладнання спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда, враховуючи анатомічні дефекти, реко­мендації МСЕК, професійні навички і знання інваліда. Гарантією ство­рення робочого місця інваліда є не лише його відповідність до встанов­лених вимог, але й реальне працевлаштування інваліда на таке робоче місце.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, в установі, організації, де настала інвалідність. За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять про­фесійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідго­товку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, зберігається се­редній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою.

Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спрямованих на захист трудових інтересів працівників. На прохання інвалідів, робо­тодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час, водночас він не може залучати інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час без їх згоди. Для інвалідів встановлено щорічні основні відпустки подовже­ної тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпу­стки без збереження Заробітної плати, встановлюються пільги з одер-

208

ТЕМА 9.

жання щорі чних відпусток.

Для інвалідів, як і для жінок, неповнолітніх, законодавством можуть бути передбачені й інші пільги, компенсації та гарантії.

9.5. Організація охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях

Законодавство України відображає значну частину міжнародних стан­дартів з організації управління охороною праці на різних рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить окремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

Ь створення роботодавцем відповідних служб, які забезпе­чують вирішення конкретних питань охорони праці;

Ь досягнення встановлених нормативів з охорони праці шля­хом впровадження прогресивних технологій, дотримання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

Ь проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність щодо нормативних актів про охо­рону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх проведення;

Ь проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою поперед­ження виробничого травматизму;

Ь усунення причин, що призводять до нещасних випадків, про­фесійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з організації охорони пращ. До кола питань з управління охороною праці включають:

Фнавчання працюючих безпеці праці;

^забезпечення безпеки виробничого устаткування;

^■забезпечення безпеки виробничих процесів, будівель та споруд;

^нормалізацію саиітарно-гігієиічиих умов праці;

^забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

^встановлення оптимальних режимів праці та відпочинку пра­цюючих, санітарно-побутового обслуговування працюючих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ        209

14 0ТП

Одним із елементів управління охороною праці на підприємстві є ство­рення служби охорони праці. Вона створюється на всіх підприємствах, в установах, організаціях і може функціонувати в різних організаційних формах, залежно від чисельності працюючих. Служба охорони праці може створюватися у вигляді самостійного структурного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі того, що працює на умовах сумісництва.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання припи­си щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасовувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці - керівник підприємства.

Система заходів організації ефективного управління охороною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найманими працівника­ми та їх представниками, створення з ними спільних органів, які здійсню­ють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з пи­тань охорони праці підприємства. Вона створюється на принципі па­ритетності представництва роботодавця та найманих працівників. Ко­місія з питань охорони пращ підприємства є постійно діючим консульта-тивно-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому, на відміну від служби охорони праці, її рішення носять рекомендаційний характер.

Загальні збори (конференція) найманих працівників приймають рішення про доцільність створення комісії, її кількісний і персональний склад та затверджують Положення про комісію з питань охорони праці під­приємства, яке розробляється на основі Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства, затвердженого нака­зом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від З серпня 1993 р. № 72.

Система заходів організації управління охороною праці включає до­тримання вимог з охорони праці при проектуванні, будівництві (виготов­ленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності щодо нормативних актів про охорону праці (ст. 21 Закону України «Про охорону праці»).

Одним із заходів з охорони праці є обов'язкові медичні огляди (ст. 17 Закону України «Про охорону праці»). їх проведення спрямоване на встановлення фізіологічної і психологічної придатності працівника до виконуваної роботи, запобігання захворюванням і нещасним випадкам,

виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захворювань, що загрожують життю і здоров'ю працівника та інших осіб.

Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у законодавстві, зокрема, у законах, спеціальних переліках і списках. Обов'язкові ме­дичні огляди проходять: працівники, що зайняті на важких робо­тах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;1 пра­цівники підприємств, де є потреба у професійному доборі;2 пра­цівники усіх професій віком до 21 року;* працівники окремих про­фесій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення4 та інші.

Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огляди та ви­конувати медичні рекомендації. Роботодавець зобов'язаний відсторо­нити від роботи без збереження заробітної плати працівника, який ухи­ляється від проходження обов'язкового медичного огляду, і має право притягнути його до дисциплінарної вщповідальності.

За час проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прий­нятті на роботу і в процесі роботи проходять навчання з питань охорони пращ, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних ви­падків і правил поведінки при виникненні аварій.

Попереднє навчання проводиться з особами, що приймаються на роботи з підвищеною небезпекою, робота, де є потреба у професійному доборі, посадові особи і спеціалісти, згідно зі спеціальним переліком. Ці категорії працівників проходять також і періодичне навчання. У винят­кових випадках, що характеризуються непередбачуваністю, обов'язко­во проводиться позачергове навчання.

Законодавство України передбачає навчання з питань охорони праці

1              «Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду». Додаток до

наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.1994 р. за М'45.

2              Перелік робіт, де с потреба у професійному доборі, затверджений наказом Міністер­

ства охорони здоров'я України та Держнаглядохоронпраці від 23.09.1994 р. за № 263/121.

3              Ст. 169 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці».

4              Ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 p.,

«Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язко­

вим профілактичним медичним оглядам», затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 23.05.2001 р. за № 559.

210

ТЕМА 9.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

211

у вигляді інструктажів. Відповідні категорії працівників проходять такі види інструктажів: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. На прохання працівника проводиться додатковий інструк­таж.

З метою поновлення знань правил безпечної експлуатації, техноло­гічних і посадових інструкцій, засвоєння в конкретних умовах техноло­гічних процесів і обладнання, методів безаварійного керування, навчан­ня з питань охорони праці проводиться у вигляді стажування (дублю­вання). Воно проводиться після вступного інструктажу до самостійно­го виконання працівником дорученої роботи.

Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення нещас­них випадків і професійних захворювань. На роботодавця також покла­даються обов'язки по розслідуванню та обліку нещасних випадків і про­фесійних захворювань, вивченню причин, що спричинили настання не­гативних наслідків виробничого травматизму. Порядок їх здійснення регулюється Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі — Положення), затвердженим постановою Кабіне­ту Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 1094.

Процедура розслідування і обліку нещасного випадку передбачає:

повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжит­тя превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків;

оформлення результатів розслідування та облік нещасних випадків.

Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який вия­вив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново по­відомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноважену осо­бу про нещасний випадок.

У свою чергу, посадова особа зобов'язана терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх за­собів з метою запобігти виникненню подібних випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця та відповідну профспілко-

212

ТЕМА 9.

ву організацію про нещасний випадок, що трапився. Повідомлення про нещасний випадок може надходити також від лікувально-профілактич­ного закладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві.

Наступним етапом проведення розслідування нещасних випадків є формування і призначення комісій з розслідування. За загальним прави­лом, комісію з розслідування нещасного випадку призначає роботода­вець. Залежно від виду нещасних випадків, ця комісія може признача­тися відповідними структурними органами державного нагляду за охо­роною праці чи Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для проведен­ня спеціального розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2-4 особи, комісія призначається наказом керівника Дер-жнаглядохоронпраці або його територіального органу за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

До складу комісії, що проводить розслідування нещасних випадків у загальному порядку, входять представники служби охорони праці підприємства, працівника і роботодавця. У разі необхідності в її склад включаються представники санепідемстанції, Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань України у разі виявлення гострого професійного захворювання та інші особи.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом 3 днів. Спе­ціальне розслідування та розслідування аварій проводяться протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовженим органом, який призначив розслідування.

Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслі­дування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзах­ворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складаєть­ся санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) під­приємства, профспілок та відповідного робочого органу виконавчої ди­рекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань України.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ        213