§ 22. Поняття, причини та види правопорушень

Усі людські вчинки умовно можна поділити на су­спільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який супере­чить встановленим і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, по­рушує нормальні умови існування людини і суспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Отже, правопорушення — це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юри­дичну відповідальність. Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проана­лізувати склад правопорушення, тобто передбачені нор­мами права ознаки, при наявності яких діяння визнається правопорушенням.

До складу правопорушення відносяться: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна і об'єктивна сторони правопорушення.

Суб'єктом правопорушення є деліктоздатна особа, тобто особа, спроможна нести юридичну відповідальність за вчи­нене правопорушення.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, що врегульовані і охороняються правом і на які посягає пра­вопорушник.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє пси­хологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

Необхідною ознакою суб'єктивної сторони правопору­шення є вина у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий уми­сел). При необережності особа передбачає можливість нега-

75

тивних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (злочинна самовпевненість), чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (злочинна недбалість).

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення.

Суб'єкт, який вчинив правопорушення, притягається до юридичної відповідальності.

Серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

дефекти сімейного виховання (жорстокість, від­сутність моральних принципів, будь-яких ідеа­лів);

безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

пияцтво і наркоманія;

вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяри­зуються жорстокість, аморальність);

низький рівень правосвідомості й правової куль­тури, правовий нігілізм.

Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'­єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наяв­ність психічних відхилень, темперамент, вік, риси харак­теру, фізичні вади тощо).

Впливають на скоєння правопорушень і факти недос­коналості чинного законодавства (непомірно високі подат­ки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцен­зування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі пра­вопорушення підрозділяють на злочини і проступки (про­вини). Злочинами визнаються правопорушення передбачені Кримінальним кодексом. З ними пов'язана найбільша не­безпека для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 р. в ув'язненні перебувало понад 177 000 осіб.

Залежно від галузі права, норми яких порушуються, розрізняють кримінальні (злочини), адміністративні, ци­вільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.