§ 19. Поняття і головні ознаки правової держави

Поняття "правова держава" поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу (Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії). Однак це поняття не має однозначного визначення. У наш час, як і в минулому, політики, філософи, юристи — представники різних ідеологій і політичних уподобань убачають у ньому різну суть.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чин­них законів сягає в далекі часи античного світу.

Арістотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів убачали запобігання сваволі властителів і, у той же час, міць держави. Цицерон писав: "Закон — опора того високого становища, яким ми користуємося у дер­жаві, основа свободи, джерело правосуддя; розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах". Проте ідеї піднесення ролі права в Стародавній Греції, Старо­давньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що від­бивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспіль­ства — рабовласників, доля сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.

Поширення християнства в Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV—V ст. н.е. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наділеному "божественною благодаттю". Згодом ці ідеї знайшли яскравий вияв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського "Про правління князів", у якому стверджувалася ідея держави і права як таких, що є елементами Божого управління Всесвітом і засобом спри­яння "загальному благу". Отже, закладалася ідея не просто

значимості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей.

У XVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти все­владдю чиновницько-бюрократичних апаратів тогочасних монархій.

Значний вклад у розвиток ідеї правової держави вніс видатний німецький філософ І.Кант. Сам термін "правова держава" ввів до наукового обігу німецький юрист першої половини XIX ст. Р.  фон Моль.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з XIX ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету і член Російської Акаде­мії наук С.Десницький та вчений і дипломат В.Малицький обстоювали ідеї рівності прав усіх людей і націй, вер­ховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової дер­жави розроблялися відомими юристами М.Коркуновим і П.Новгородцевим. Значну увагу ролі права у державі при­діляв філософ В.Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів "особистої свободи і загального блага" як необ­хідну умову для подолання зла, "щоб світ не перетворився на пекло". Філософ С.Франк вплив права на суспільство та його виключну роль обумовлював необхідністю витоку пра­ва із совісті і вільного внутрішнього визнання правди.

Глибокі розробки питань становлення правової дер­жави на початку XX ст. здійснені українськими вченими-юристами Б.Кістяківським і С.Котляревським. Б.Кістяків-ський після революції 1905 р. у відомому збірнику "Вєхи" публікує статтю "На захист права", де виступає перекона­ним прибічником непорушності права і застерігає інте­лігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв'язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти "деспотизму" закону, про можливі неперед-бачувані наслідки таких поглядів. Ця стаття була покла­дена Б.Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факуль­тету Київського університету.

Професор державного права С.Котляревський у магіс­терській дисертації "Конституційне право. Досвід політико-морфологічного огляду" (1907 р.) і докторській дисертації "Правова держава і зовнішня політика" (1909 р.) обґрун­тував значення пріоритету права як для блага країни, так і в міждержавних відносинах. У статті "Оздоровлення" С.Котляревський констатував, що "культ сваволі і класової ненависті" обумовлює катастрофу держави.

68

69

У пореволюційний період теорія правової держави вия­вилася в Радянському Союзі несумісною з ідеєю "дикта­тури пролетаріату", визначенням держави як інструменту панування одного класу над іншим. З цих же ідеологічних засад було відкинуто ідею поділу влади. Ігнорування сво­боди думки і політичних прав людини, усунення релігії як моральної основи суспільства, сувора концентрація держа­вної влади створили сприятливі умови для беззаконня і масових репресій сталінського періоду.

З другої половини 80-х років ідея правової держави відроджується й активно розробляється. В Україні над правовими проблемами державотворення плідно працюють вчені: В.Бабкін, В.Кампо, М.Козюбра, А.Колодій, М.Корні-єнко, В.Котюк, С.Лисенков, П.Мартиненко, В.Мелащенко, О.Михайленко, Є.Назаренко, В.Нор, І.Опришко, В.Погорілко, Н.Прозорова, П.Рабінович, В.Сіренко, О.Тихомиров, Є.Тихо-нова, І.Усенко, В.Шаповал, Ю.Шемшученко. Багато уваги цьому питанню приділяв В.Копєйчиков.

Поняття правової держави не може визначатися лише пануванням права в країні. За такою формальною ознакою "правовими" можна було б визнати й держави з дикта­торською формою правління, а також держави, де пере­важна частина населення живе у злиднях тощо. Суть полягає у характері тих законів, які мають бути обов'яз­ковими до виконання. Право, як зазначав філософ-гума-ніст XIX ст. М.Федорів, може узаконювати егоїзм, грубий примус, холодну об'єктивність. С.Котляревський, П.Новго-родцев, будучи прибічниками правової держави, вважали за можливе її побудову лише на засадах християнської моралі.

Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій притаманні наступні ознаки:

система права, заснована на нормах загальнолюд­ської моралі та принципах справедливості (від­дання кожному належного за добро і зло);

правові норми, які відповідають інтересам усього суспільства або його переважної частини, за­кріплюють природні права і свободи людини і встановлюють відповідність між правами та обо­в'язками;

верховенство права — неухильне виконання пра­вових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами,   установами,   організаціями,   об'єд-

наннями громадян тощо; виконання взаємних обов'язків як державою, так і особою; забез­печення взаємної відповідальності держави і гро­мадян;

відсутність прогалин і колізій у правовій системі;

наявність незалежного, непідкупного і справедли­вого суду;

здійснення державних функцій переважно нена­сильницькими методами;

забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого можливе задоволення необхідних мате­ріальних і духовних потреб; ліквідація безро­біття;

виховання у громадян моральних принципів, по­ваги до праці, до надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природ­ного середовища;

відсутність аморальних засобів одержання прибут­ків як окремими індивідами, так і державою (відсутність торгівлі зброєю, порушень прав най­маних працівників, кредитів і позик під високі проценти та ін.);

10)        організація і здійснення державної влади на ос­

нові принципу розподілу влад.

Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак у будь-якій державі поступова реалізація їх свідчить про рух до правової держави.