7.1. Землеустрій на землях сільськогосподарського призначення

За час проведення земельної реформи докорінно змінилися умови і характер діяльності сільськогосподарських підприємств. В більшості з них проведена приватизація земель і ліквідована монополія держави на землю. Присадибні землі і прилягаючі до населених пунктів території були передані у відання сільських та селищних рад. На базі ряду сільськогосподарських підприємств організовані селянські (фермерські) господарства. Порушено стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських підприємств та їхня інфраструктура.

В результаті приватизації земель і виділення земельних часток сільськогосподарське виробництво здійснюється на землях різного правового статусу: на землях, які знаходяться у власності сільськогосподарських підприємств; на землях, переданих власниками земельних часток (паїв) в оренду; на землях, орендованих в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

На селі поступово формується поєднання малого, середнього і великого сільськогосподарського виробництва, їх економічна взаємодія. Відбувається більш тісне об'єднання інтересів особистих господарств і сільськогосподарських підприємств.

Найважливішою передумовою ефективності організації території, створення тим самим умов для стійкого економічного розвитку підприємств і раціонального природокористування, є врахування розмаїття природних і економічних умов території, яка підлягає землеустрою, агроекологічного потенціалу земель і інтенсивності виробництва. Це стратегічне завдання землеустрою є одним з найважливіших напрямів його розвитку на землях сільськогосподарського призначення.

Значне скорочення в останнє десятиліття інвестицій в інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, обсягу застосування добрив і засобів захисту рослин різко підвищило значимість врахування природних факторів виробництва і переходу до агроекологічно обгрунто­ваного землеустрою. В даний час необхідна така організація території сільськогосподарських підприємств, яка забезпечить досягнення найбіль­шої продуктивної віддачі земель різної природної якості при агроеко­логічно диференційованому використанні родючості ґрунтів, тому що в умовах переваги екстенсивних процесів і дефіциту матеріально-технічних ресурсів різко зростає значимість більш повного використання природних джерел родючості і продуктивності сільськогосподарських угідь.

96

'   Таким чином, новий характер і зміст землеустрою в сільському господарстві обумовлюється наступним:

територія    в    межах    реорганізованого    сільськогосподарського

підприємства, або яке змінює свій статус, у зв'язку  $ появою безлічі

земельних власників і сторонніх землекористувачів стає, в першу чергу,

об'єктом територіального землеустрою, а потім уже внутрігосподарського;

центр ваги проектів землеустрою переміщується не тільки на рі­

шення організаційно-територіальних питань, пов'язаних з утвореннш но­

вих  і  впорядкуванням  існуючих землекористуваннь, розмежуванням  і

перерозподілом земель, але й на правове обгрунтування проекту (встанов­

лення правового режиму й умов використання земель, оформлення прав на

землю, створення умов для регулювання земельних відносин і т. і.);

територіальний    і    внутрігосподарський    землеустрій    повинні

базуватися на агроекологічній оцінці території, її придатності для ведення

сільськогосподарського виробництва, тому що частина земель підлягає

вилученню з обороту, консервації і не повинна включатися в перерозподіл

через забруднення, зараженість і деградацію земель;

територія реорганізованого сільськогосподарського підприємства

або території, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування

повинні стати об'єктом як землеустрою, так і земельного кадастру, що

дозволяє створити паралельно з землевпорядними діями інформаційну

основу   для   регулювання    внутрігосподарських   земепьних    відчосин,

диференціації плати за землю, її ціни, орендної плати за земельні частки

тощо;

проекти   землеустрою   за   своїм   характером    повинні    стати

комплексними тому, що в його процесі зачіпаються питання не тільки

організації раціонального використання й охорони земель, але й питання

розміщення, організації і технології виробництва.