7.2. Особливості внутрігосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки

Підсумки пройденого етапу земельної реформи свідчать про наявність серйозних прорахунків в організації ефективного землекористування, які допущені в процесі реформування земельних відносин.

Здійснення ідеї збереження різноманітності форм земельної власності і створення багатоукладного землеволодіння виявилось не підкріпленим серйозними теоретичними обґрунтуваннями, і тому до цього часу, навіть в "Основних напрямах земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки", схвалених Указом Президента України від 30 травня 2001 року, залишились не встановленими функції, місце і роль землеволодінь різних форм власності в становленні і організації шляхом землеустрою

97

цілісних регіональних багатоукладних землегосподарських комплексів, не обґрунтовані раціональні масштаби, пропорції і пріоритети виділення в таких комплексах земель відповідної категорії власності, не розроблені для цих категорій принципи організації ефективного їх використання.

Для подолання кризи, якою охоплена українська економіка, необхідно використовувати також всі ресурси і засоби підвищення ефективності господарської діяльності, особливо в таких, найбільш уразливих галузях виробництва, як сільське господарство.

Одним з дійових способів виходу з кризи та зміцнення економічної стабільності кожного сільськогосподарського підприємства виступає раціональна організація його виробництва, яка адаптована в повній мірі до наявного ресурсного потенціалу і специфічних умов ринкової економіки. Базою для здійснення ефективного господарювання на тривалий термін є грамотно розроблений і агроекономічно обґрунтований проект земле­устрою та на його основі складений бізнес-план розвитку виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства.

Мова йде про вибір такої стратегії і тактики господарської діяльності, яка одночасно в повній мірі враховувала б, з одного боку, кон'юнктуру цін і обсяги ринку сільськогосподарської продукції, вартість факторів сільськогосподарського виробництва (техніки, матеріальних ресурсів, робочої сили та ін.), податкову і фінансово-кредитну політику, стан чонкурентного середовища та інші загальноекономічні умови. З іншого боку - забезпечувала б найбільш повне і ефективне використання наявного в розпорядженні підприємства виробничо-ресурсного потенціалу, перш за все сільськогосподарських земель з врахуванням їх якісного стану і агроекологічно доцільного використання.

На жаль, в даний час значення такого документу недооцінюється. І відбувається це в силу як суб'єктивних, так і об'єктивних причин. В першому випадку йде мова про те, що сьогоднішні землеволодільці і землекористувачі, немають бізнес-плану, який стає чи не найважливішою життєвою необхідністю для всіх, без виключення, господарюючих суб'єктів. Але грамотно скласти, обґрунтувати в землевпорядно-агротехнологічному відношенні економічно-ефективний бізнес-план сьогодні зовсім не просто. Серед об'єктивних причин - це відсутність в розпорядженні землегосподарюючих суб'єктів, необхідних їм розробок, зокрема відсутність методичної бази, яка відповідає новим економічним умовам. При цьому слабкою ланкою виступає методика оптимізації територіальної структури землекористування в комплексному землевпорядно-агротехнічному бізнес-плані (проекті) ефективного розвитку виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства. Іншими словами, мова йде про те, що принципи і методи внутрігосподарського землевпорядного проектування, які раніше викорлстовувалися, в сьогоднішніх умовах виявились не придатними для

98

вирішення відповідних оптимізаційних завдань. Підстав для таких висновків є декілька.

По-перше, принциповим методом традиційної методики внутрігосподарського землевпорядного проектування була нєімінно прийнята на проектний період агроекономічна програма функціонування сільськогосподарського підприємства. Сталою на весь розрахунковий період зберігалась спеціалізація господарства, його розмір, темпи підвищення рівня інтенсифікації виробництва і т. і. В цьому випадку внутрігосподарське землевпорядне проектування зводилось до обгрунтування кількості, складу і розміщення стійких в своїх межах полів сівозмін, не розрахованих на вільний широкий виробничо-економічний "маневр" господарюючого суб'єкту. В умовах ринку можливість такого "маневру" стає чи не головною умовою "виживання" підприємства, його збереження в жорсткій конкурентній боротьбі. Звідси - несумісність методики розробки внутрігосподарського землеустрою, яка базується на стійких по часу і межах полів сівозмін, з принципово новими економічними реаліями.

По-друге, одним з положень традиційної методики гнутрі-господарського землеустрою виступала не тільки незмінність агроеконо­мічної програми господарської діяльності, але і цілісність та стабільність її територіальної основи — землекористування сільськогосподарського підприємства. З переходом до ринку, приватизацією і виникненням правовідносин власників земельних часток (паїв) ця умова також втратила своє значення. І, як результат — стабільність землекористування, його цілісність і неділимість змінилась зовсім іншим станом - перманентною трансформацією, спонтанним і спорадичним відділенням його частин від цілого. З цієї причини методичний принцип проектування стаціонарних в своєму розмірі, складі і межах полів сівозмін теж не відповідає новим економічним умовам і обмеженням.

По третє, в минулому земля у всіх планових і проектних розробках розглядалась тільки як засіб виробництва і предмет праці. З цих позицій всі олтимізаційні розрахунки були націлені на найбільш вигідне з точкл зору агротехнічних витрат взаєморозміщення різних видів і об'ємів виробництва сільськогосподарської продукції. Зокрема, завдання полягало в створенні системи стійких і стабільних полів сівозмін, в межах яких можна було б забезпечити найбільш ефективне чергування культур, збереження і підвищення родючості грунтів та продуктивне їх використання.

Включення землі в систему ринкового обігу і фінансових ринкових операцій та зміна земельних відносин вимагає нових методичних підходів до землевпорядного проектування. Необхідно не тільки оптимііувати економіку виробничо-технологічного процесу на відповідній земельно-територіальній основі, але і знайти для кожної частини цієї основи (кожної екологічно-технологічно стабільної ділянки) найбільш вигідний варіант її

99

включення в систему ринкових операцій. Необхідно обгрунтувати для кожної ділянки землі, в залежності від її місця розміщення у виробничо-технологічному процесі і значення в економіці землекористування, ринково-фінансові операції (передачі в оренду, внесення в статутний капітал спільного підприємства, застава, купівля-продаж і т. і.).

З цих позицій розробка проекту внутрігосподарського землеустрою на базі сталих полів сівозмін себе не виправдовує. Для вирішення даного завдання необхідно, як мінімум, доводите проектні рішення до кожної агроекологічно стійкої робочої ділянки, виділяти їх в якості основної територіальної одиниці оптимізації виробничо-технологічної і фінансово-економічної діяльності кожного господарюючого суб'єкту.

« Таким чином, сьогодні дуже важливо здійснити принципові зміни як в концепції, так і в методичному апараті розробки ефективних в землевпорядно-агротехнічному і економіко-екологічному відношенні бізнес-планів розвитку конкретних сільськогосподарських підприємств.

Крім того, для вирішення даної проблеми необхідно, щоб спеціалісти-землевпорядники, економісти та агрономи оволоділи системою знань, яка дозволить їм вирішити такі завдання:

1.             Сформувати банк   даних, які характеризують стан виробництва

сільськогосподарського    підприємства    і    умов    його    господарської

діяльності.

2.             Обґрунтувати    раціональну    стратегію    і   тактику    розвитку

вироб иицтва в просторі можливих варіантів зміни умов його господарської

діяльності (динаміки цін, зміни кон'юнктури ринку, податкової політики,

кредитних відносин, меж землекористування тощо).

Обґрунтувати раціональне розміщення об'ємів виробництва на

використовуваних   господарством   землях   у   відповідності   до   вимог

динамічного економічного процесу і землеволодіння (землекористування),

яке трансформує! ься.

Визначити економічну значимість земельних ділянок (земельних

часток)   і   розрахувати    індекс   "цінноспи"   кожної   з   них   шляхом

встановлення величини збитків (зниження показників ефективності), які

виникнуть в даного підприємства у випадку її вибуття з виробничої

діяльності.

Підсумки пройденого стану земельної реформи свідчать про наявність серйозних прорахунків в організації ефективного землекористування, які допущені в процесі реформування земельних відносин.

100