ДИРЕКТИВА 2001/42/ЄС

Європейського Парламенту і Ради від 27 червня 2001 р.

стосовно оцінки впливу деяких планів і програм

на навколишнє середовище

Європейський Парламент і Рада Європейського Союзу,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтова

риства і зокрема статтю 175 (1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії1 ,

Беручи до уваги думку Економічного і Соціального Комітету2 ,

Беручи до уваги думку Комітету регіонів3 ,

Діючи згідно з процедурою, встановленою статтею 251 Договору4 ,

базуючись на спільному тексті, затвердженому Узгоджувальним

комітетом 21 березня 2001 року,

Оскільки:

(1) Стаття 174 Договору передбачає, що політика Співтовариства щодо навколишнього середовища повинна сприяти, зокрема, охороні, захисту і покращенню якості навколишнього середовища, охороні здоров’я людини та розсудливому і розумному використанню природних ресурсів і мусить базуватися на принципі перестороги. Стаття 6 Договору передбачає, що вимоги щодо захисту навколишнього середовища повинні бути враховані у політиці та діяльності Співтовариства, зокрема, з метою сприяти сталому розвитку.

(2) П’ята програма дій із навколишнього середовища: до сталості

— Програма політики і дій Європейського Співтовариства стосовно навколишнього середовища і сталого розвитку5, доповнена Рішенням Ради №2179/98/ЄС6 з перегляду програми, констатує важливість оцінки ймовірного впливу планів і програм на навколишнє середовище.

1 OJ C 129, 25.4.1997, p.14 and OJ C 83, 25.3.1999, p.13.

2 OJ C 287, 22.9.1997, p.101.

3 OJ C 64, 27.2.1998, p.64 and OJ C 374, 23.12.1999, p.9.

4 Думка Європейського Парламенту від 20 жовтня 1998 року (OJ C 341, 9.11.1998,

p.18), підтверджена 16 вересня 1999 (OJ C 54, 25.2.2000, p.76), Спільна позиція Ради від 30 березня 2000 року (OJ C 137, 16.5.2000, p.11) і Рішення Європейського Парламенту від 6 вересня 2000 року (OJ C 135, 7.5.2001, p.155). Рішення Європейського Парламенту від 31 травня 2001 року і Рішення Ради від 5 червня 2001

року.

5 OJ C 138, 17.5.1993, p.5.

6 OJ L 275, 10.10.1998, p.1.

(3) Конвенція про охорону біологічного різноманіття вимагає, щоб Сторони передбачали, наскільки це можливо і доцільно, заходи щодо збереження і сталого використання біологічного різноманіття у відповідних секторальних та міжсекторальних планах і програмах.

(4) Екологічна оцінка є важливим засобом для врахування екологічних факторів у підготовці і прийнятті деяких планів і програм, які, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище в державах-членах. Це сприяє тому, що під час підготовки та прийняття планів і програм братиметься до уваги вплив їх реалізації.

(5) Прийняття процедур екологічної оцінки на рівні планів і програм повинно покращувати їх на практиці, створюючи більш узгоджені рамки для дій шляхом внесення важливої екологічної інформації у процес прийняття рішень. Включення ширшого комплексу факторів у процес прийняття рішень повинно сприяти їх сталості та ефективності.

(6) Різні системи екологічної оцінки, що діють у державах-членах, повинні містити комплекс спільних процесуальних вимог, необхідних для сприяння високому рівневі захисту навколишнього середовища.

(7) Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті Європейської економічної комісії ООН від 25 лютого 1991 року, яка застосовується і до держав-членів, і до інших держав, заохочує Сторони Конвенції використовувати її принципи також і до планів та програм; на другій зустрічі Сторін Конвенції в Софії 26-27 лютого 2001 року було вирішено підготувати юридично обов’язковий протокол про стратегічну екологічну оцінку, який доповнив би існуючі положення про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, з можливістю його прийняття на П’ятій міністерський конференції “Довкілля для Європи”, на позачерговій зустрічі Сторін, що призначена на травень 2003 року (Київ, Україна). Системи, що діють в межах Співтовариства, щодо екологічної оцінки планів і програм повинні забезпечити наявність відповідних транскордонних консультацій, коли імплементація планів чи програм, які готуються в одній державі-членові, ймовірно, матиме значний вплив на навколишнє середовище в інший державічленові. Інформація про плани і програми, що мають значний вплив на навколишнє середовище в іншій державі-членові, повинна надсилатись на взаємній і відповідній основі у межах належних правових рамок між державами-членами та іншими державами.

(8) Дії, таким чином, необхідні на рівні Співтовариства для встановлення мінімальних рамок екологічної оцінки, які б встановили загальні принципи системи екологічної оцінки і залишили б деталі для держав-членів, беручи до уваги принцип субсидіарності. Дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що є необхідним для досягнення цілей, поставлених у Договорі.

(9) Ця Директива процесуального характеру і її вимоги повинні також бути впроваджені в існуючі процедури в державах-членах чи інкорпоровані в спеціально створені процедури. Для того, щоб уникнути повторення оцінки, держави-члени повинні брати до уваги, в разі необхідності, той факт, що оцінки будуть проводитись на різних рівнях ієрархії планів і програм.

(10) Всі плани і програми, які готуються для низки галузей і встановлюють рамки для майбутнього надання згоди на проекти, перераховані в Додатку І і ІІ до Директиви Ради 85/337/ЄЕС від 27 червня 1985 року стосовно оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище7, і всі плани і програми, які були визнані такими, що вимагають оцінки згідно з Директивою Ради 92/43/ЄЕС від 21 травня 1992 року стосовно охорони природного середовища існування і дикої флори і фауни8, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище і повинні, як правило, бути предметом систематичної екологічної оцінки. Коли вони визначають використання малих територій на місцевому рівні чи вносять невеликі зміни в перераховані вище плани і програми, то повинні проходити оцінку лише у випадку, якщо держави-члени визначають, що такі плани і програми, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище.

(11) Інші плани і програми, які створюють рамки для надання згоди на реалізацію проектів у майбутньому, можуть не мати значного впливу на навколишнє середовище в усіх випадках, і повинні проходити оцінку, якщо держави-члени визначать, що вони, ймовірно, матимуть такий вплив.

(12) Коли держави-члени роблять такі висновки, вони повинні брати до уваги відповідні критерії, встановлені цією Директивою.

(13) Деякі плани чи програми не підпадають під дію даної Директиви, у зв’язку з їх особливими характеристиками.

(14) Коли оцінка вимагається згідно з цією Директивою, повинен готуватись екологічний звіт, що містить відповідну інформацію (як встановлено Директивою), що визначає, описує і оцінює ймовірний значний вплив на навколишнє середовище планів і програм, які імплементуються, та розумні альтернативи, беручи до уваги цілі і географічну сферу дії плану чи програми; держави-члени мусять повідомляти Комісію про будь-які заходи щодо якості екологічних звітів.

(15) З метою сприяння прийняттю більш прозорих рішень і забезпе

7              OJ L 175, 5.7.1985, p.40. Директива, доповнена Директивою 97/11/ЄС (OJ L 73, 14.3.1997, p.5).

8              OJ L 206, 22.7.1992, p.7. Директива, доповнена Директивою 97/62/ЄС (OJ L 305, 8.11.1997, p.42).

чення повноти та достовірності інформації, що подається для оцінки, необхідно забезпечити консультування з органами влади, які мають відповідні повноваження у сфері навколишнього середовища, та громадськістю під час оцінки планів і програм, і встановлення відповідних часових рамок, що дають достатньо часу для консультування, включаючи можливість висловити власну думку.

(16) Якщо імплементація плану чи програми, що готується в одній державі-члені, ймовірно, матиме значний вплив на навколишнє середовище іншої держави-члена, повинна бути передбачена можливість для зацікавлених держав-членів розпочати консультування, а відповідні органи влади та громадськість мусять бути поінформовані й мати змогу висловити власну думку.

(17) Екологічний звіт і думки, висловлені відповідними органами влади і громадськістю, а також результати будь-яких транскордонних консультацій повинні братися до уваги під час підготовки планів і програм і до їх прийняття чи подання документів на законодавчу процедуру.

(18) Держави-члени повинні забезпечити, щоб, після прийняття програми чи плану, відповідні органи влади і громадськість були повідомлені про це, а важлива інформація була доступною для них.

(19) Якщо зобов’язання провести оцінку впливу на навколишнє середовище випливає одночасно з цієї Директиви й іншого законодавства Співтовариства, такого як Директива Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979 року стосовно охорони диких птахів9, Директива 92/43/ЄЕС чи Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2003 року, що встановлює рамки для дій Співтовариства у сфері водної політики 10, та з метою уникнення повторного проведення оцінки, держави-члени можуть забезпечити координуючі чи спільні процедури, що відповідають вимогам відповідного законодавства Співтовариства.

(20) Перший звіт щодо застосування й ефективності цієї Директиви повинен бути зроблений Комісією через 5 років після набуття чинності даної Директиви, а згодом — кожні 7 років. З метою подальшої інтеграції вимог щодо захисту навколишнього середовища, і беручи до уваги набутий досвід, перший звіт повинен, при необхідності, супроводжуватися пропозиціями щодо внесення доповнень у цю Директиву, зокрема щодо можливості розширення сфери її дії на інші галузі чи види планів і програм,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

9              OJ L 103, 25.4.1979, p.1. Директива з доповненнями Директиви 97/49/ЄС (OJ L 223, 13.8.1997, p.9).

10 OJ L 327, 22.12.2000, p.1.

Стаття 1 Цілі

Ціль цієї Директиви полягає у забезпеченні високого рівня охорони навколишнього середовища і сприянні інтеграції екологічних факторів у підготовку і прийняття планів і програм, з метою сприяння сталому розвитку, шляхом забезпечення, згідно з цією Директивою, проведення екологічної оцінки деяких планів і програм, які, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище.

Стаття 2 Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(а) “плани і програми” означають плани і програми, включаючи ті,

що спільно фінансуються Європейським Співтовариством, а також

будь-які зміни до них, які:

– підлягають підготовці і/чи прийняттю органами влади на національному, регіональному чи місцевому рівні або готуються органом влади для прийняття через законодавчу процедуру парламентом чи урядом, і

– вимагаються згідно з законодавчими, регулятивними і адміністра

тивними положеннями; (б) “екологічна оцінка” означає підготовку екологічного звіту, проведення консультацій, врахування екологічного звіту і результатів консультацій при прийнятті рішення і надання інформації про рішення згідно з статтями 4-9;

(в) “екологічний звіт” означає частину документації плану чи програ

ми, що містить інформацію, передбачену статтею 5 і Додатком І; (г) “громадськість” означає одну чи більше фізичних або юридичних осіб і, згідно з національним законодавством чи практикою, їх об’єднання, організації чи групи.

Стаття 3 Сфера застосування

 Екологічна оцінка, згідно зі статтями 4-9, проводиться для планів і

програм, про які йдеться в параграфах 2-4 і які, ймовірно, матимуть

значний вплив на навколишнє середовище.

 Згідно з параграфом 3, екологічна оцінка проводиться для всіх

планів і програм,

(а) які готуються для сільського господарства, лісового господарства,

рибальства, енергетики, промисловості, транспорту, поводження з

відходами, водного господарства, телекомунікацій, туризму, плану

вання міст і країни чи використання земель, і тих, які визначають

основу для надання в майбутньому згоди на реалізацію проектів,

перерахованих у Додатках І і ІІ до Директиви 85/337/ЄЕС, чи (б) які, в зв’язку з ймовірним впливом на місця, були визначені як такі, що вимагають оцінки згідно з статтями 6 чи 7 Директиви 92/43/ЄЕС.

 Плани і програми, про які йдеться у параграфі 2 і які визначають використання малих територій на місцевому рівні і невеликі зміни до планів і програм, про які йде мова у параграфі 2, вимагають екологічної оцінки лише за умови, що держави-члени визначають, що вони, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище.

 Держави-члени визначають, чи плани і програми, окрім тих, про які йдеться у параграфі 2, що встановлюють рамки для надання згоди на розробку в майбутньому, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище.

 Держави-члени визначають, чи плани і програми, про які йдеться в параграфах 3 і 4, ймовірно матимуть значний вплив; або за допомогою дослідження кожного окремого випадку, або визначаючи види планів і програм, або поєднуючи обидва підходи. З цією метою держави-члени у всіх випадках беруть до уваги відповідні критерії, визначені в Додатку ІІ з метою забезпечення того, щоб плани і програми, які, ймовірно, матимуть значний вплив на навколишнє середовище, підпадали під дію цієї Директиви.

 Під час дослідження кожного окремого випадку і визначення видів планів і програм згідно з параграфом 5 проводяться консультації з тими органами влади, про які йдеться у статті 6 (3).

 Держави-члени забезпечують, щоб їх висновки, згідно з параграфом 5, включаючи причини відсутності потреби проведення екологічної оцінки згідно з статтями 4-9, були доступні для громадськості.

 У сферу дії цієї Директиви не входять плани і програми:

– єдиною метою яких є національна оборона чи надзвичайні ситуації у цивільній сфері;

– фінансові чи бюджетні плани і програми.

9. Ця Директива не застосовується до планів і програм, що мають спільне фінансування, згідно з існуючими відповідними програмними періодами 11 для Регламентів Ради (ЄС) №1260/1999 12 і (ЄС) №1257/1999 13 .

11            Програмний період 2000-2006 рр. Регламенту Ради (ЄС) №1260/1999 і програмні періоди 2000-2006 і 2000-2007 Регламенту Ради (ЄС) №1257/1999.

12            Регламент Ради (ЄС) №1260/1999 від 21 червня 1999 року, що встановлює загальні положення щодо Структурних фондів (OJ L 161, 26.6.1999, p.1).

13            Регламент Ради (ЄС) №1257/1999 від 17 травня 1999 року на підтримку розвитку села від Європейського фонду сільськогосподарського управління і гарантій (EAGGF) і доповнює та відміняє деякі регламенти (OJ L 160, 26.6.1999, p.80).

Стаття 4 Загальні зобов’язання

 Екологічна оцінка, про яку йдеться у статті 3, проводиться під час підготовки плану чи програми і до часу їх прийняття чи подання на законодавчу процедуру.

 Вимоги цієї Директиви або впроваджуються в існуючі процедури у державах-членах для прийняття планів чи програми, або інкорпоруються у процедури, встановлені згідно з цією Директивою.

 Якщо плани і програми складають частину ієрархії, держави-члени, з метою уникнення подвійного проведення оцінки, беруть до уваги той факт, що оцінка буде проведена, згідно з цією Директивою, на різних рівнях ієрархії. З метою, зокрема, уникнення подвійного проведення оцінки, держави-члени застосовують статтю 5 (2) і (3).

Стаття 5 Екологічний звіт

 Якщо згідно зі статтею 3 (1) вимагається проведення екологічної оцінки, то готується екологічний звіт, в якому визначається, описується й оцінюється ймовірний значний вплив на навколишнє середовище при реалізації плану чи програми і розумні альтернативи, при цьому беруть до уваги цілі і географічну сферу дії плану чи програми. Інформація, що надається з цією метою, визначена в Додатку І.

 Екологічний звіт, підготовлений згідно з параграфом 1, містить інформацію, котра може бути розумно необхідною, беручи до уваги існуючі знання та методи оцінки, зміст і рівень деталізації в плані чи програмі, її стадію в процесі прийняття рішень і ступінь, до якого певні питання найбільш відповідно оцінені на різних рівнях в цьому процесі з метою уникнути повторного проведення екологічної оцінки.

 Відповідна доступна інформація про вплив на навколишнє середовище планів і програм, отримана на різних рівнях процесу прийняття рішень чи через інше законодавство Співтовариства, може бути використана для надання інформації, зазначеної в Додатку І.

 З органами влади, про які йдеться у статті 6 (3), проводяться консультації під час прийняття рішень про сферу охоплення і рівень деталізації інформації, котра має бути включена в екологічний звіт.

Стаття 6 Консультації

 Проект плану чи програми й екологічний звіт, підготований згідно з статтею 5, повинні бути доступні органам влади, про які йдеться в параграфі 3 цієї статті, і громадськості.

2. Органам влади, про які йдеться в параграфі 3, і громадськості, про яку йде мова у параграфі 4, дається завчасно і ефективно можливість,

у відповідних часових межах, висловити свою думку стосовно проекту плану чи програми і супровідного екологічного звіту до прийняття плану чи програми або подання на законодавчу процедуру.

 Держави-члени призначають органи влади, з якими проводяться консультації і які, з огляду на свої спеціальні зобов’язання в сфері навколишнього середовища, ймовірно, будуть стурбовані впливом на навколишнє середовище реалізації планів і програм.

 Держави-члени визначають громадськість для цілей параграфа 2, включаючи зачеплену громадськість чи громадськість, яка, ймовірно, буде зачеплена, або зацікавлена в прийнятті рішень згідно з цією Директивою, включаючи відповідні неурядові організації, зокрема ті, які сприяють захисту навколишнього середовища, та інші зацікавлені організації.

 Детальні умови щодо інформування і консультування органів влади та громадськості визначаються державами-членами.

Стаття 7 Транскордонні консультації

 Якщо держава-член вважає, що імплементація плану чи програми, яка готується стосовно її території, ймовірно, матиме значний вплив на навколишнє середовище іншої держави-члена, чи якщо держава-член, на яку, ймовірно, буде здійснено значний вплив, про це просить, то та держава-член, на території якої готується план чи програма, до їх прийняття або подання на законодавчу процедуру, пересилає копію проекту плану чи програми і відповідний екологічний звіт іншій державі-членові.

2. Якщо державі-членові надсилають копію плану чи програми й екологічний звіт згідно з параграфом 1, вона повідомляє іншій державічлену, чи вона хоче брати участь у консультаціях до прийняття плану чи програми або передачі їх на законодавчу процедуру і якщо таке бажання є, зацікавлені держави-члени розпочинають консультації щодо ймовірного транскордонного впливу на навколишнє середовище при реалізації плану чи програми і заходів, передбачених для зменшення чи запобігання такому впливу.

Якщо такі консультації відбуваються, зацікавлені держави-члени домовляються про детальні умови для забезпечення того, щоб органи влади, про які йдеться в статті 6 (3), і громадськість, про яку йде мова в статті 6 (4), держави-члена, що, ймовірно, зазнає значного впливу, були проінформовані і їм була надана можливість надсилати свою думку в розумних часових проміжках.

 Якщо держави-члени згідно з цієї статтею повинні проводити консультації, вони погоджують, на початку процесу консультування, розумні часові рамки тривалості консультацій.

Стаття 8 Прийняття рішення

Екологічний звіт, підготований згідно з статтею 5, думки, висловлені згідно з статтею 6, і результат будь-яких транскордонних консультацій згідно зі статтею 7 беруться до уваги під час підготовки плану чи програми і до їх прийняття чи подання на законодавчу процедуру.

Стаття 9 Інформація про рішення

1. Держави-члени забезпечують, щоб, у разі прийняття плану або програми, органи влади, про які йдеться у статті 6 (3), громадськість і будь-яка держава-член, з якою проводились консультації згідно з статтею 7, були проінформовані:

(а) прийняті план або програма;

(б) заява з підсумком того, як екологічні фактори були впроваджені в план чи програму і як екологічний звіт, підготований згідно з статтею 5, думки, висловлені згідно з статтею 6 і результати консультацій згідно з статтею 7, були враховані згідно зі статтею 8, та про причини вибору прийнятого плану чи програми, з огляду на інші розглянуті розумні альтернативи, і

(в) передбачені заходи щодо моніторингу згідно з статтею 10.

2. Детальні умови щодо інформації, про яку йдеться у параграфі 1, визначаються державами-членами.

Стаття 10 Моніторинг

 Держави-члени проводять моніторинг значного впливу на навколишнє середовище реалізації планів і програм, щоб, зокрема, визначити на ранній стадії непередбачуваний негативний вплив і забезпечити можливості для вживання відповідних заходів з метою виправлення ситуації.

 В цілях виконання параграфу 1, існуючі умови моніторингу можуть використовуватись, при необхідності, з метою уникнення подвійного проведення моніторингу.

Стаття 11 Зв’язок з іншим законодавством Співтовариства

 Екологічна оцінка, проведена згідно з цією Директивою, повинна не завдавати шкоди будь-яким вимогам згідно з Директивою 85/337/ ЄЕС і будь-яким іншим вимогам права Співтовариства.

2. Для планів і програм, щодо яких зобов’язання проводити оцінку впливу на навколишнє середовище випливає одночасно з цієї Директиви та іншого законодавства Співтовариства, держави-члени

можуть забезпечити координовані чи спільні процедури, що задовольняють вимоги відповідного законодавства Співтовариства, з метою, зокрема, запобігти подвійному проведенню оцінки.

 Для планів і програм, що мають спільне фінансування Європейським Співтовариством, екологічна оцінка згідно з цією Директивою, проводиться згідно з спеціальними положеннями відповідного законодавства Співтовариства.

Стаття 12 Інформація, звітування і розгляд

 Держави-члени і Комісія обмінюються інформацією про отриманий досвід у застосуванні цієї Директиви.

 Держави-члени забезпечують, щоб екологічні звіти були достатньо якісні, щоб відповідати вимогам цієї Директиви, і повідомляють Комісію про ті заходи, котрі вони вживають щодо якості звітів.

 До 21 липня 2006 року Комісія надсилає перший звіт про застосування і ефективність цієї Директиви Європейському Парламенту і Раді.

З метою впровадження вимог щодо захисту навколишнього середовища у майбутньому, згідно зі статтею 6 Договору, і беручи до уваги досвід, набутий під час застосування цієї Директиви в державах-членах, такий звіт буде супроводжуватись пропозиціями, в разі необхідності, стосовно внесення доповнень до даної Директиви. Зокрема, Комісія розглядатиме можливість розширення сфери застосування цієї Директиви у інших сферах/галузях та інших видах планів і програм.

Новий оціночний звіт готуватиметься з інтервалом у шість років.

4. Комісія повідомляє про зв’язок між цією Директивою і Регламентом (ЄС) №1260/1999 і (ЄС) №1257/1999 до завершення програмних періодів, що вказуються у цих Регламентах, з метою забезпечення узгодженого підходу до цієї Директиви і відповідних Регламентів Співтовариства.

Стаття 13 Імплементація Директиви

 Держави-члени вводять у дію закони, регламенти й адміністративні положення, обов’язкові згідно з цією Директивою до 21 липня 2004 року. Вони відразу ж повідомляють про це Комісію.

 Коли держави-члени вживають заходів, вони повинні зсилатись на цю Директиву чи супроводжувати таким зсиланням у випадку їх офіційного опублікування. Методи такого зсилання встановлюються державами-членами.

 Зобов’язання, зазначене у статті 4 (1), застосовується до планів і програм, стосовно яких перший формальний підготовчий документ був прийнятий після дати, вказаної у параграфі 1. До планів і програм, щодо яких перший формальний підготовчий документ прийнятий до цієї дати і які прийняті чи подані на законодавчу процедуру за 24 місяці до того, застосовуються зобов’язання, передбачені статтею 4 (1), за умови, що держави-члени не вирішать, у кожному конкретному випадку, що це не доцільно, і повідомлять громадськості своє рішення.

 До 21 липня 2004 року держави-члени подають Комісії, окрім заходів, про які йдеться в параграфі 1, окрему інформацію про види планів і програм, які, згідно з статтею 3, потребуватимуть проведення екологічної оцінки згідно з цією Директивою. Комісія робить цю інформацію доступною для держав-членів. Інформація поновлюватиметься на систематичній основі.

Стаття 14 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному Віснику Європейських Співтовариств.

Стаття 15 Адресати

Директиву адресовано державам-членам. Вчинено в Люксембурзі 27 червня 2001 року.

Від імені Європейського Парламенту Президент Н. Фонтейн

Від імені Ради Президент Б. Росенгрен