SO2

NOx

ЛОС

кілотонни

кілотонни

кілотонни

ЄС 15

3634

5923

5581

Ці граничні величини викидів вироблені з метою досягнення проміжних екологічних цілей, встановлених у статті 5 для Співтовариства загалом до 2010 року.

ДОДАТОК ІІІ

Методології для реєстрів і прогнозів викидів

Держави-члени повинні створити реєстри та прогнози викидів, використовуючи методології, погоджені Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, і мусять використовувати спільні керівні принципи EMEP/CORINAIR13 для підготовки цих реєстрів і прогнозів.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

13 Реєстр викидів в повітря Європейського агентства з навколишнього середовища.

ДИРЕКТИВА РАДИ 93/76/ЄЕС

спрямована на обмеження викидів вуглекислого газу

шляхом підвищення ефективності використання енергії

(SAVE) від 13 вересня 1993 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про утворення Європейського Економічного

Співтовариства і, зокрема, Статті 130 та 235 Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії 1 ,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3 ,

Діючи відповідно до процедури, встановленої Статтею 251 Договору,

і в світлі спільного тексту, схваленого Погоджувальним комітетом

9 грудня 1999 року,

Враховуючи, що, у своїй Резолюції від 16 вересня 1986 року4, Рада

визначила цілі нової енергетичної політики Співтовариства до 1995

року та наближення відповідної політики держав-членів

Враховуючи, що Рада Міністрів екології та енергетики дійшла згоди

на своєму засіданні 29 жовтня 1990 року про те, що Співтовариство та

держави-члени, припускаючи, що інші провідні країни також беруть

на себе подібні зобов’язання, та визнаючи цілі, встановлені рядом

держав-членів стосовно стабілізації та скорочення викидів протягом

різних періодів часу, прагнуть вжити заходів, спрямованих на до

сягнення стабілізації загальних обсягів викидів вуглекислого газу

до 2000 року на рівні 1990 року в Співтоваристві в цілому;

Враховуючи, що було також ухвалено, що держави-члени, які по

чинають з відносно низьких рівнів споживання енергії, а отже і не

високих рівнів викидів, вимірюваних в одиницях на душу населення

та інших відповідних базах, мають право встановлювати цілі та/або

стратегії щодо викидів вуглекислого газу відповідно до свого еконо

мічного та соціального розвитку, одночасно покращивши ефектив

ність використання енергії в своїй економічній діяльності;

Враховуючи, що Рішенням 91/565/ЄЕС Рада прийняла програму

SAVE, спрямовану на сприяння підвищенню ефективності викори

1 OJ N C 179, 16.7.1992, p. 8. 2 OJ N C 176, 28.6.1993. 3 OJ N C 19, 25.1.1993, p. 134. 4 OJ N C 241, 25. 9. 1986, p. 1.

стання енергії у Співтоваристві5;

Враховуючи, що Стаття 130r Договору передбачає, що метою діяльно

сті Співтовариства в сфері навколишнього середовища є забезпечен

ня економного і раціонального використання природних ресурсів;

враховуючи, що такі природні ресурси включають нафтопродукти,

природній газ та тверде паливо, які є важливими джерелами енергії,

але й також головними джерелами викидів вуглекислого газу;

Враховуючи, що, оскільки в інших місцях Договору не передба

чено повноважень, необхідних для прийняття законодавчих актів щодо пов’язаних із енергією аспектів програм, встановлених цією Директивою, за довідкою потрібно також звертатися до Статті 235 Договору;

Враховуючи, що на житловий сектор та сектор послуг припадає близько 40% кінцевого енергоспоживання Співтовариства, і вони продовжують зростати, і що ця тенденція обов’язково призведе до зростання їхнього енергоспоживання, а отже, й обсягів викидів вуглекислого газу;

Враховуючи, що ця Директива має на меті зберегти якість навколишнього середовища і забезпечити економне і раціональне використання природних ресурсів, що є питаннями, які належать не тільки до компетенції Співтовариства;

Враховуючи, що для скорочення викидів вуглекислого газу і сприяння раціональному використанню енергії необхідні спільні зусилля усіх держав-членів, що передбачає проведення заходів на рівні Співтовариства;

Враховуючи, що такі заходи повинні визначатися державами-членами відповідно до принципу субсидіарності на підставі потенційних удосконалень ефективності використання енергії, економічної ефективності, технічної здійсненності та впливу на навколишнє середовище;

Враховуючи, що, надаючи об’єктивну інформацію про енергетичні характеристики будинків, сертифікація енергетичних параметрів допоможе підвищити прозорість ринку нерухомості та заохочуватиме капіталовкладення в економію енергії;

Враховуючи, що виставляння мешканцям рахунків за опалення, кондиціонування повітря та використання гарячої води, яке здійснюється у відповідних пропорціях на підставі дійсного споживання, сприятиме енергозбереженню в житловому секторі; враховуючи, що бажано, щоб мешканці таких будинків мали змогу самі регулювати власне споживання тепла і холодної та гарячої води; враховуючи,

OJ N L 307, 8. 11. 1991, p. 34.

що рекомендації та резолюції, прийняті Радою стосовно розрахунку плати за опалення та гарячу воду6, до цього часу застосовувались тільки у двох державах-членах; враховуючи, що значна частка плати за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду все ще розраховується на підставі інших чинників, ніж енергоспоживання;

Враховуючи, що потрібні нові методи фінансової підтримки для сприяння інвестуванню в енергозбереження у державному секторі; враховуючи що, беручи це до уваги, держави-члени повинні дозволяти і якомога ширше використовувати можливості, які надає фінансування третіми сторонами;

Враховуючи, що будинки матимуть вплив на довгострокове енергоспоживання; враховуючи, що, таким чином, нові будинки повинні обладнуватися ефективною теплоізоляцією, пристосованою до місцевого клімату; враховуючи, що це також стосується будинків державної влади, в яких органи державної влади повинні показувати приклад, беручи до уваги екологічні та енергетичні міркування;

Враховуючи, що регулярне технічне обслуговування бойлерів сприяє забезпеченню їхнього правильного настроювання відповідно до технічних характеристик і таким чином сприяє їхньому оптимальному функціонуванню з точки зору навколишнього середовища та енергоспоживання;

Враховуючи, що промисловість в цілому прагне до більш ефективного використання енергії для досягнення власних економічних цілей; враховуючи, що слід сприяти проведенню перевірок на предмет використання енергії, зокрема, на

підприємствах з високим рівнем енергоспоживання, для забезпечення значного підвищення ефективності використання енергії у цьому секторі;

Враховуючи, що покращання ефективності використання енергії в усіх регіонах Співтовариства зміцнить економічну та соціальну єдність в Співтоваристві, як це передбачається в Статті 130a Договору,

ПРИЙНЯЛА ТАКУ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Метою цієї Директиви є досягнення державами-членами цілі скорочення викидів вуглекислого газу за рахунок покращання ефективності використання енергії, насамперед шляхом розроблення та виконання програм у наступних сферах:

Рекомендація 76/493/ЄЕС (OJ N L 140, 28.5.1976, p. 12). Рекомендація 77/712/ЄЕС (OJ No L 295, 18.11.1977, p. 1). Резолюція від 9.6.1980 (OJ N C 149, 18.6.1980, p. 3). Резолюція від 15.1.1985 (OJ N C 20, 22.1.1985, p. 1).

– сертифікації енергетичних параметрів будинків,

– розрахунку плати за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду на підставі дійсного споживання,

– фінансуванні третіми сторонами капіталовкладень у підвищення ефективності використання енергії у державному секторі,

– теплоізоляції нових будинків,

– регулярному інспектуванні бойлерів,

– перевірок щодо використання енергії на підприємствах з високим

рівнем енергоспоживання. Програми можуть включати закони, постанови, економічні та адміністративні важелі, інформацію, освіту та добровільні угоди, результати яких можна об’єктивно оцінити.

Стаття 2

Держави-члени розробляють та виконують програми щодо сертифікації енергетичних параметрів будинків. Сертифікація енергетичних параметрів будинків, яка включає опис їхніх енергетичних характеристик, повинна надавати потенційним користувачам інформацію про ефективність використання в будинку енергії.

Коли це є доцільним, сертифікація може також включати варіанти покращання цих енергетичних характеристик.

Стаття 3

Держави-члени розробляють та впроваджують програми щодо розрахунку плати за опалення, кондиціонування повітря та гарячу воду у відповідних розмірах на підставі дійсного споживання. Ці програми роблять можливим розподіл витрат на ці послуги між користувачами цілого будинку чи його частини на підставі конкретних обсягів споживання тепла, холодної та гарячої води кожного мешканця. Це стосується будинків чи частин будинків, які забезпечуються колективним опаленням, кондиціонуванням повітря чи абонентськими водонагрівачами. Мешканці таких будинків повинні мати змогу самі регулювати власне споживання тепла і холодної та теплої води.

Стаття 4

Держави-члени розробляють та впроваджують програми, що дозволяли б фінансування третіми сторонами інвестицій у підвищення ефективності використання енергії у державному секторі.

Для цілей цієї Директиви “фінансування третіми сторонами” означає загальне забезпечення послуг з аудиту, установки, експлуатації, технічного та фінансового обслуговування за рахунок інвестицій у підвищення ефективності використання енергії, при чому відшкодування витрат на ці послуги залежить, повністю або частково, від рівня економії енергії.

Стаття 5

Держави-члени розробляють та впроваджують програми для того, щоб нові будинки забезпечувалися ефективною теплоізоляцією з точки зору довгострокової перспективи, відповідно до стандартів, встановлених державами-членами, з урахуванням кліматичних умов чи кліматичних зон, а також запланованих цілей використання будинку.

Стаття 6

Держави-члени розробляють та впроваджують програми щодо регулярного інспектування нагрівального устаткування, дійсна номінальна потужність яких перевищує 15 Квт, з метою покращання режимних параметрів з точки зору енергоспоживання та скорочення викидів вуглекислого газу.

Стаття 7

Держави-члени розробляють та впроваджують програми з метою сприяння регулярному проведенню енергоаудиту на промислових підприємствах з високим рівнем енергоспоживання для покращання ефективності використання ними енергії та скорочення викидів вуглекислого газу, а також можуть передбачити подібні заходи для інших підприємств з високим рівнем енергоспоживання.

Стаття 8

Держави-члени визначають сферу дії програм, про які йдеться в Статтях 1-7, на підставі потенційного удосконалення ефективності використання енергії, економічної ефективності, технічної здійсненності та впливу на навколишнє середовище.

Стаття 9

Держави-члени звітують Комісії кожні два роки про результати заходів, вжитих для реалізації програм, що передбачені цією Директивою. При цьому вони інформують Комісію про варіанти, які вони обрали серед ряду можливих заходів. Крім того, вони на вимогу надають Комісії обґрунтування змісту програм, беручи до уваги Статтю 8.

При розгляді звітів держав-членів Комісії надає допомогу дорадчий комітет, про який йдеться в Рішенні 91/565/ЄЕС, відповідно до процедури, згаданої в Статті 6 цього Рішення.

Стаття 10

1. Держави-члени приймають закони, постанови та адміністративні положення, згадані в Статті 1, які необхідні для виконання цієї Директиви, якомога швидше, але не пізніше 31 грудня 1994 року. Держави-члени зобов’язані вжити всіх заходів, які б дали їм змогу виконати завдання цієї Директиви.

З цією метою держави-члени приймають закони та постанови; такі закони і постанови повинні містити посилання на цю Директиву чи супроводжуватися таким посиланням під час їхньої офіційної публікації. Способи такого посилання встановлюються державами-членами. Це так само стосується і випадків, коли програми переносяться у іншій формі.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного законодавства та інших актів, згаданих у Статті 1, які вони прийняли у сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 11

Цю Директиву адресовано всім державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 13 вересня 1993 року.

За Раду Президент Ф. Мейстадт

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції України

ДИРЕКТИВА РАДИ 1999/31/ЄС

від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтова

риства та, зокрема, статтю 130s(1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії1 ,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету2 ,

Діючи згідно процедури, передбаченої статтею 189c Договору3 ,

(1) Оскільки резолюція Ради від 7 травня 1990 року4 про політику поводження з відходами схвалює та підтримує стратегічний документ Співтовариства та просить Комісію запропонувати критерії і стандарти видалення відходів шляхом їх захоронення;

(2) Оскільки резолюція Ради від 9 грудня 1996 року про політику поводження з відходами передбачає, що в майбутньому повинна здійснюватись лише безпечна та контрольована діяльність із захоронення відходів на території Співтовариства;

(3) Оскільки слід заохочувати попередження вироблення відходів, їх рециркуляцію та утилізацію, а також використання відновлених матеріалів та енергії з метою збереження природних ресурсів і уникнення марнотратного використання землі;

(4) Оскільки питання спалювання побутових відходів і відходів, що не є небезпечними, компостування відходів, метанове зброджування (біометанізація) та оброблення мулу, утвореного внаслідок днопоглиблювальних робіт, потребують подальшого розгляду;

(5) Оскільки згідно з принципом “забруднювач платить” необхідно, зокрема, враховувати будь-яку шкоду, що завдається довкіллю внаслідок захоронення відходів;

(6) Оскільки, як і будь-яка інша операція поводження з відходами, захоронення відходів повинно бути об’єктом адекватного моніторингу й управління, з метою попередження чи зменшення можливого негативного впливу на довкілля та ризику для здоров’я людини;

1 OJ C 156, 24.5.1997, p. 10. 2 OJ C 355, 21.11.1997, p. 4. 3 Думка Європейського Парламенту від 19 лютого 1998 (OJ C 80, 16.3.1998, p. 196),

Спільна позиція Ради від 4 червня 1998 (OJ C 333, 30.10.1998, p. 15) та Рішення Європейського Парламенту від 3 лютого 1999 (OJ C 150, 28.5.1999, p. 78)

4 OJC122, 18.5.1990, p. 2

(7) Оскільки необхідно вживати належних заходів для того, щоб уникнути утворення безхазяйних відходів, скидання чи неконтрольованого видалення відходів; оскільки, відповідно, повинна існувати можливість моніторингу місць захоронення відходів щодо речовин, які є складовою відходів, розміщених на цих місцях та оскільки ці речовини повинні, наскільки це можливо, реагувати лише передбачуваним чином;

(8) Оскільки слід зменшувати, наскільки можливо, як кількість, так і небезпечні властивості відходів, призначених для захоронення; оскільки необхідно спрощувати оброблення відходів і збільшувати їх утилізацію; оскільки слід, відповідно, заохочувати використання процесів знешкодження відходів для того, щоб забезпечити відповідність захоронення відходів завданням цієї Директиви; оскільки сортування включається у поняття знешкодження відходів;

(9) Оскільки держави-члени повинні мати змогу застосовувати принципи зближення і самодостатності при скороченні своїх відходів на рівні Співтовариства та на національному рівні, згідно з Директивою Ради 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року про відходи5, оскільки цілі цієї Директиви повинні досягатись та уточнюватись шляхом встановлення адекватної, інтегрованої мережі підприємств із видалення відходів, в основі якої лежить високий рівень охорони довкілля;

(10) Оскільки у зв’язку з розбіжністю у технічних стандартах щодо видалення відходів шляхом захоронення та пов’язаними з цим нижчими затратами кількість розміщення відходів на об’єктах із низькими стандартами щодо охорони довкілля може збільшитись, і таким чином, створюватиметься потенційно значна загроза для навколишнього середовища, у зв’язку з транспортуванням відходів на недоцільно великі відстані, а також неналежною практикою видалення відходів;

(11) Оскільки, відповідно, слід встановити технічні стандарти щодо захоронення відходів на рівні Співтовариства, з метою охорони, збереження та покращення якості довкілля у Співтоваристві;

(12) Оскільки необхідно чітко визначити вимоги, яким повинні відповідати місця захоронення відходів, з точки зору їх розташування, кондиціонування, управління та контролю, закриття та превентивних і захисних заходів, які мають вживатись у разі виникнення будь-якої загрози навколишньому середовищу, у коротко— та довготерміновій перспективі, і особливо у разі забруднення ґрунтових вод прониканням фільтрату у ґрунт;

(13) Оскільки, виходячи з вищевказаного, необхідно чітко визначити класи місць захоронення відходів, що мають бути розглянуті, та типи

OJ L 194, 25.7.1975, p. 39. Директива з останніми поправками, внесеними Директивою Ради 96/350/ЄЕС (OJ L 135, 6.6.1996, p. 32).

відходів, які прийнятні на місцях захоронення різних класів;

(14) Оскільки місця тимчасового розміщення відходів повинні відповідати відповідним вимогам Директиви 75/442/ЄEC;

(15) Оскільки, згідно з Директивою 75/442/ЄEC, утилізація інертних відходів чи відходів, що не є небезпечними, які придатні для використання у будівництві, через їх застосування у відновлювальних/ реставраційних та шпаклювальних роботах, може не вважатися захороненням;

(16) Оскільки необхідно вживати заходів для зменшення об’ємів утворення метану в місцях захоронення відходів, зокрема, з метою боротьби з глобальним потеплінням, шляхом зменшення обсягів захоронення відходів, що біологічно розкладаються, та запровадження вимог із контролю за звалищевими газами;

(17) Оскільки заходи, які вживаються для зменшення обсягів захоронення відходів, котрі біологічно розкладаються, повинні також бути спрямовані на заохочення роздільного збору цих відходів, сортування загалом, утилізації та рециркуляції;

(18) Оскільки через певні особливості такого способу видалення відходів, як захоронення, необхідно ввести спеціальну процедуру надання дозволів для всіх класів місць захоронення відходів згідно з загальними умовами ліцензування, передбаченими Директивою 75/ 442/ЄЕС та загальними вимогами Директиви 96/61/ЄС про всеохоплююче запобігання і контроль забруднення6, оскільки відповідність місць захоронення вимогам таких дозволів має встановлюватись у процесі перевірки компетентними органами до початку операцій з видалення;

(19) Оскільки у кожному конкретному випаду повинні проводитися перевірки з метою встановлення допустимості захоронення відходів на місцях, для яких вони передбачені, особливо щодо захоронення небезпечних відходів;

(20) Оскільки, з метою попередження виникнення загрози довкіллю необхідно встановити уніфіковану процедуру прийняття відходів на основі процедури класифікації відходів, прийнятних на місцях захоронення різних категорій, включаючи, зокрема, стандартизовані значення лімітів розміщення відходів; оскільки для цього повинна бути вчасно створена узгоджена і стандартизована система проведення характеристики відходів, відбирання зразків та проведення аналізів, з метою полегшення виконання цієї Директиви; оскільки критерії прийнятності повинні бути особливо конкретизовані щодо інертних відходів;

OJ L 257, 10.10.1996, p. 26.

(21) Оскільки до створення таких методів аналізу чи значення лімітів розміщення, необхідних для проведення характеристики, державичлени можуть, для цілей даної Директиви, дотримуватись існуючих чи розробити нові національні переліки відходів, прийнятних чи неприйнятних для захоронення, або визначити критерії, включаючи значення лімітів розміщення, схожі до передбачених цією Директивою щодо уніфікованих процедур прийняття;

(22) Оскільки для прийняття певних небезпечних відходів у місцях захоронення, призначених для відходів, що не є небезпечними, Технічним комітетом повинні бути розроблені критерії прийнятності;

(23) Оскільки необхідні спільні процедури моніторингу на стадіях функціонування та наступного відновлення місць захоронення з метою визначення будь-якого можливого негативного впливу місць захоронення на довкілля та вживання необхідних корективних заходів;

(24) Оскільки необхідно визначити, коли і як місця захоронення відходів мають закриватись, а також обов’язки й відповідальність їх оператора на стадії відновлення;

(25) Оскільки до місць захоронення відходів, закритих до дати поширення цієї Директиви, не повинні застосовуватися її вимоги щодо процедури закриття;

(26) Оскільки майбутні умови функціонування існуючих місць захоронення відходів повинні регулюватися таким чином, щоб, протягом визначеного періоду часу вживалися необхідні заходи, для приведення їх у відповідність із Директивою, на основі плану дій щодо кожного конкретного місця;

(27) Оскільки для операторів існуючих місць захоронення відходів, котрі до набуття чинності цієї Директиви згідно з еквівалентними статті 14 національними загальнообов’язковими правилами подали документацію, передбачену статтею 14(а) даної Директиви, і для яких компетентні органи погодили продовження діяльності місця, нема потреби повторно подавати документацію, а також для компетентних органів — видавати новий дозвіл;

(28) Оскільки оператор повинен створити адекватні умови шляхом фінансового забезпечення чи іншим еквівалентним способом для того, щоб забезпечити виконання всіх обов’язків, котрі випливають із дозволу, включаючи ті, що стосуються процедури закриття місць захоронення відходів і заходів з відновлення території;

(29) Оскільки необхідно вжити заходи для забезпечення того, щоб вартість захоронення відходів у місці захоронення включала всі витрати, пов’язані зі створенням та оперуванням місця, включаючи, наскільки можливо, фінансове забезпечення чи його еквівалент, що

повинен забезпечити оператор місця, а також приблизну прораховану вартість закриття місця, включаючи необхідні відновлювальні заходи;

(30) Оскільки, якщо компетентний орган вважає, що місце захоронення відходів, ймовірно, не створюватиме небезпеки для навколишнього середовища довше від конкретно визначеного періоду часу, обраховані приблизні витрати, котрі мають бути включені у встановлену оператором вартість захоронення можуть бути обмежені цим періодом;

(31) Оскільки необхідно забезпечити належне застосування положень, що імплементують дану Директиву на всій території Співтовариства, та забезпечити, щоб отримані операторами та працівниками місць захоронення навчання та знання надавали їм необхідні навички;

(32) Оскільки Комісія повинна встановити стандартну процедуру прийняття відходів та стандартну класифікацію відходів, прийнятних на місцях захоронення, згідно з процедурою комітету, передбаченою у статті 18 Директиви 75/442/ЄEC;

(33) Оскільки адаптація Додатків до цієї Директиви до наукового й технічного прогресу та стандартизація методів моніторингу, відбору зразків і проведення аналізів повинні проводитися згідно тієї ж процедури комітету;

(34) Оскільки держави-члени повинні надсилати регулярні звіти до Комісії про стан імплементації даної Директиви, звертаючи особливу увагу на національні стратегії, які повинні бути прийняті згідно зі статтею 5; оскільки на основі цих звітів Комісія повинна звітувати Європейському Парламенту та Раді;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ

Стаття 1 Загальна мета

 На виконання вимог Директиви 75/442/ЕЄС, та, зокрема, статей 3 та 4, метою даної Директиви є забезпечення заходів, процедур і керівництва для запобігання чи максимально можливого зниження негативного впливу на довкілля місць захоронення відходів протягом усього періоду їх життєвого циклу, зокрема, забруднення поверхневих вод, ґрунтових вод, ґрунту та повітря, а також впливу на глобальне довкілля, включаючи парниковий ефект, а також і будь-який ризик для здоров’я людей, що з цього випливає, шляхом встановлення жорстких функціональних та технічних вимог щодо відходів та місць їх захоронення.

 Щодо технічних характеристик місць захоронення відходів, дана

Директива містить відповідні технічні вимоги до місць захоронення відходів, до яких застосовується Директива 96/61/ЄС, з метою детальної розробки загальних вимог згаданої Директиви. Відповідні вимоги Директиви 96/61/ЄС вважатимуться виконаними, якщо будуть виконані вимоги цієї директиви.

Стаття 2 Визначення

Для цілей даної Директиви:

(а) “відходи” означають будь-яку речовину чи предмет, що охоплю

ється Директивою 75/442/ЄЕС;

(b) “побутові відходи” означають відходи домашнього господарства, а також інші відходи, що за своїми властивостями чи складом подібні до відходів домашнього господарства;

(с) “небезпечні відходи” означають будь-які відходи, що охоплюються статтею 1(4) Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 р. про небезпечні відходи7;

(d) “відходи, що не є небезпечними” означають відходи, котрі не охоплюються параграфом (с);

(e) “інертні відходи” означають відходи, що не зазнають ніяких значних фізичних, хімічних чи біологічних перетворень. Інертні відходи не розкладаються, не горять і не вступають у іншого роду фізичні чи хімічні реакції, біологічно не розкладаються та не впливають негативно на інші речовини з якими контактують у спосіб, що ймовірно призведе до забруднення навколишнього середовища або загрози здоров’ю людей. Загальна здатність до вимивання та вміст забруднювачів у відходах і екотоксичність фільтрату повинні бути незначними, та, зокрема, не загрожувати якості поверхневих та/чи ґрунтових вод;

(f) “підземне сховище” означає місце постійного зберігання відходів у геологічних пустотах, типу соляних чи калійних шахт;

(g) “місце захоронення відходів” означає місце видалення відходів, розміщення відходів на/чи у землі (наприклад під землею), включаючи:

– внутрішні місця видалення відходів (наприклад місця захоронення відходів, на яких виробник відходів видаляє відходи власного виробництва і на місці виробництва), та

– постійні місця (наприклад більше одного року), що використовується для тимчасового зберігання відходів,

OJ L 377, 31,12,1991, p. 20. Директива з останніми доповненнями, внесеними Директивою 94/31/ЄC (OJ L 168, 2.7.1994, p. 28)

але виключаючи:

– об’єкти, на яких відходи розвантажуються з метою підготовки їх до подальшого транспортування для їх утилізації, оброблення чи видалення у інших місцях, та

– зберігання відходів до їх утилізації чи оброблення терміном до трьох років, як загальне правило, чи

– зберігання відходів до їх видалення терміном до одного року,

(h) “оброблення” означає фізичний, термічний, хімічний чи біологічний процеси, включаючи сортування, що змінюють властивості відходів із метою зменшення їх обсягу чи небезпечності, сприяння срощенню поводження з ними чи сприяння їх утилізації;

(i) “фільтрат” означає будь-яку речовину, яка просочується крізь розміщені відходи та видаляється за межі чи міститься у межах місця захоронення відходів;

(j) “звалищевий газ” означає всі гази, що утворюються захороненими відходами;

(k) “елюат” означає розчин, отриманий у результаті лабораторного фільтратного аналізу;

(l) “оператор” означає фізичну чи юридичну особу, відповідальну за місце захоронення відходів, згідно з внутрішнім законодавством держави-члена, у якій знаходиться місце захоронення відходів; така особа може змінюватись від стадії підготовки до стадії наступного відновлення місць захоронення відходів;

(m) “відходи, що біологічно розкладаються” означають будь-які відходи, що мають здатність до анаеробного чи аеробного розкладання, такі, як відходи харчування, садові відходи, папір чи картон;

(n) “володілець” означає виробника відходів або фізичну чи юридичну особу, що ними володіє;

(o) “заявник” означає будь-яку особу, що звертається за дозволом на захоронення відходів, згідно з цією Директивою;

(p) “компетентний орган” означає орган, на який держави-члени поклали обов’язки щодо виконання зобов’язань, що випливають із цієї Директиви;

(q) “рідкі відходи” означає будь-які відходи у рідкій формі, включаючи стічні води, але виключаючи осади;

(r) “ізольоване поселення” означає поселення:

– із не більше як 500 мешканців на муніципалітет чи поселення із густотою населення не більше п’яти мешканців на кілометр квадратний, та

– розташоване на відстані не менше 50 кілометрів від найближчого

міського населеного пункту (із густотою населення, принаймні, 250 мешканців на кілометр квадратний), чи із ускладненим доступом автошляхами, до таких населених пунктів у зв’язку з суворими метеорологічними умовами впродовж тривалої частини року.

Стаття 3 Сфера дії

 Держави-члени повинні застосовувати цю Директиву до всіх місць захоронення відходів, визначених статтею 2(g).

 Без шкоди існуючому законодавству Співтовариства зі сфери дії даної Директиви повинно бути виключене наступне:

– внесення осадів, включаючи осади стічних вод та осади, що утворюються в результаті днопоглиблювальних робіт і т.п. на ґрунт з метою його удобрення й покращення;

– використання придатних інертних відходів у відновлювальних/ реставраційних і шпаклювальних роботах чи у будівництві, на місцях захоронення відходів;

– внесення осадів, що не є небезпечними, утворених в результаті днопоглиблювальних робіт, уздовж невеликих водотоків, із яких вони були вилучені, та розміщення осадів, що не є небезпечними у поверхневих водах, включаючи дно та його підґрунтя;

– внесення не забруднених ґрунтів чи інертних відходів, які не є небезпечними, утворених в результаті розвідувальних і видобувних робіт, оброблення та зберігання мінеральних ресурсів, а також кар’єрних розробок.

 Без шкоди Директиві 75/442/ЄЕС держави-члени можуть на власний розсуд заявити, що розміщення відходів, які не є небезпечними, котрі визначатимуться Комітетом, створеним відповідно до статті 17 даної Директиви, та відмінних від інертних відходів, утворених в результаті розвідувальних і видобувних робіт, оброблення та зберігання мінеральних ресурсів, а також кар’єрних розробок, і розміщених у спосіб, що запобігає забрудненню довкілля та завданню шкоди здоров’ю людини, можуть бути виключені зі сфери дії положень пунктів 2, 3.1, 3.2 та 3.3 Додатку І до цієї Директиви.

 Без шкоди Директиві 75/442/ЄEC держави-члени можуть на свій розсуд заявити, що статті 6(d), 7(i), 8(a)(iv), 10, 11(1)(a), (b) та (c), 12(a) та (c), пункти 3 та 4 Додатку I, Додаток II (крім рівня 3 пункту 3 та пункту 4) та пункти 3-5 Додатку III до цієї Директиви, частково чи повністю, що не застосовуються до:

a) місць захоронення відходів, що не є небезпечними чи інертних відходів із загальною потужністю не більше 15000 тонн або із річним об’ємом прийняття не більше 1000 тонн, що обслуговують острови на яких вони є єдиними місцями захоронення та призначені виключно для видалення відходів, вироблених на цьому острові. У випадку вичерпання загальної потужності такого місця захоронення відходів, будь-яке нове створене місце захоронення на тому ж острові повинно відповідати вимогам даної Директиви;

b) місць захоронення для відходів, що не є небезпечними, та інертних відходів у ізольованих поселеннях, за умови, що дані місця захоронення призначені для розміщення відходів, вироблених тільки цими ізольованими поселеннями.

Не пізніше двох років із дати, визначеної статтею 18(1), державичлени повинні повідомити Комісію про перелік островів та ізольованих поселень, визначених ними як такі, що виключені зі сфери дії положень даної Директиви. Комісія повинна опублікувати перелік островів та ізольованих поселень.

5. Без шкоди Директиві 75/442/ЄЕС держави-члени можуть на власний розсуд заявити, що підземні сховища, як визначено у статті 2(f) цієї Директиви, можуть бути виключені зі сфери дії статті 13(d) та пунктів 2 (крім першого підпункту), 3-5 Додатку І, та пунктів 2, 3 та 5 Додатку ІІІ до цієї Директиви.

Стаття 4 Класи місць захоронення відходів

Кожне місце захоронення відходів повинно класифікуватися наступним чином:

– місця захоронення небезпечних відходів;

– місця захоронення відходів, що не є небезпечними;

– місця захоронення інертних відходів.

Стаття 5 Відходи та оброблення, що не прийнятні у місцях захоронення відходів

1. Держави-члени повинні прийняти національну стратегію щодо зменшення захоронення відходів, що біологічно розкладаються, не пізніше двох років із дати, визначеної статтею 18(1) та повідомити Комісію про цю стратегію.

Така стратегія повинна включати заходи для досягнення цілей, передбачених параграфом 2, шляхом, зокрема, рециркуляції, компостування, вироблення біогазів, утилізації матеріалів/енергії. Протягом 30 місяців із дати, передбаченої у статті 18(1), Комісія повинна представити Європейському Парламенту та Раді звіт, який охоплює національні стратегії.

 Така стратегія повинна гарантувати, що: a) не пізніше, як через п’ять років із дати, передбаченої статтею 18(1), побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для захоронення, будуть зменшені до 75% загальної кількості (за вагою) вироблених у 1995 р. побутових відходів, що біологічно

розкладаються, чи вироблених у останній рік перед 1995 роком, для

якого доступні стандартизовані дані Євростату.

b) не пізніше, як через вісім років із дати передбаченої статтею 18(1),

побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для захоронення будуть зменшені до 50% загальної кількості (за вагою) побутових відходів, що біологічно розкладаються, вироблених у 1995 році, чи у останній рік перед 1995 роком, для якого доступні стандартизовані дані Євростату.

c) не пізніше, як через п’ятнадцять років з дати передбаченої у статті 18(1) побутові відходи, що біологічно розкладаються, які призначені для захоронення будуть зменшені до 35% загальної кількості (за вагою) побутових відходів, що біологічно розкладаються, вироблених у 1995 році, чи у останній рік перед 1995 роком, для якого доступні стандартизовані дані Євростату.

За два роки до дати, вказаної у параграфі (с), Рада повинна переглянути вищезгадану ціль на основі звіту Комісії про набутий державами-членами практичний досвід у досягненні цілей, передбачених параграфами (a) та (b), супроводжуваного, при потребі, пропозицією щодо підтвердження чи внесення поправок до цієї цілі з метою забезпечення високого рівня охорони довкілля.

Держави-члени, котрі розмістили понад 80% своїх зібраних побутових відходів на місцях захоронення відходів у 1995 році, чи у останньому році до 1995, для якого доступні стандартизовані дані Євростату, можуть відкласти досягнення цілей, передбачених у параграфах (a), (b) та (с) на період, який не перевищує чотири роки.

Держави-члени, котрі мають намір використати дане положення повинні завчасно проінформувати Комісію про своє рішення. Комісія повинна проінформувати про ці рішення інші держави-члени та Європейський Парламент.

Впровадження положень, передбачених у попередньому підпараграфі у жодному разі не повинно призвести до досягнення цілі, встановленої у параграфі (с) у строк, більше чотирьох років, з дати, встановленої у параграфі (с).

3. Держави-члени повинні вжити заходів, для запобігання прийняттю

на місцях захоронення наступних відходів: a) рідких відходів;

b) відходів, котрі в умовах захоронення на місцях захоронення відходів є вибухонебезпечними, корозійними, окислюються, є високо вогненебезпечними (горючими) та вогненебезпечними, як встановлено у Додатку ІІІ до Директиви 91/689/ЄЕС;

c) медичних відходів лікарень чи клінік, утворених медичними чи ветеринарними закладами, і є інфекційними, як передбачено Директивою 91/689/ЄEC (п. Н9 у Додатку ІІІ), та відходи, що належать до категорії 14 (Додаток І.А.) тієї ж Директиви.

d) відпрацьованих цілих шин через два роки з дати, визначеної статтею 18(1), виключаючи шини, які використовуються як машинобудівний матеріал, та подрібнені відпрацьовані шини через п’ять років від дати, передбаченої статтею 18(1) (виключаючи, в обох випадках, велосипедні шини та шини із зовнішнім діаметром понад 1400мм);

e) будь-якого іншого типу відходів, що не відповідає критеріям прийняття, визначеним згідно з Додатком ІІ.

4. Розчинення суміші відходів виключно з метою задоволення критеріїв прийняття, заборонено.

Стаття 6 Відходи, що прийматимуться на місцях захоронення відходів різних класів

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб:

a) захороненню піддавались лише оброблені відходи. Це положення

може не застосовуватися до інертних відходів, які технічно непри

датні для оброблення, а також для будь-яких інших відходів, оброб

лення яких, шляхом зменшення кількості відходів чи небезпеки для

здоров’я людей і довкілля, не сприятиме досягненню цілей даної

Директиви, передбачених статтею 1;

b) захороненню на місцях захоронення небезпечних відходів під

давалися лише ті небезпечні відходи, котрі відповідають критеріям,

встановленим згідно з Додатком ІІ;

c) місця захоронення, призначені для відходів, що не є небезпечними,

могли використовуватись для:

(і) побутових відходів;

(іі) відходів, що не є небезпечними, будь-якого іншого походження,

котрі відповідають критеріям прийняття відходів на місцях для за

хоронення відходів, що не є небезпечними, встановленим згідно з

Додатком ІІ;

(ііі) стійких, хімічно неактивних небезпечних відходів (наприклад

затверділі, засклілі) із фільтратоутворюючою властивістю, еквіва

лентною відходам, що не є небезпечними, згаданим у пункті (іі), котрі

відповідають відповідним критеріям прийняття, встановленим згідно з Додатком ІІ. Такі небезпечні відходи не повинні розміщуватись у відсіках, призначених для відходів, що не є небезпечними та біологічно розкладаються,

d) місця для захоронення інертних відходів використовувались лише для захоронення інертних відходів.

Стаття 7 Заява на отримання дозволу

Держави-члени повинні вжити заходів, щоб заяви на отримання дозволів на місця захоронення відходів містили принаймні наступні дані:

(a) ідентифікаційні дані про заявника й оператора, якщо вони є різними особами;

(b) опис типів і загальної кількості відходів, що будуть розміщені;

(c) пропонована потужність місця видалення;

(d) опис місця, включаючи гідрогеологічні та геологічні характеристики;

(e) пропоновані методи запобігання та зменшення забруднення;

(f) пропонований план експлуатації, моніторингу та контролю;

(g) пропонований план щодо процедур закриття та наступного відновлення;

(h) інформацію, надану розробником, згідно з статтею 5 Директиви 85/337/ЄEC від 27 червня 1985р., щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище8, тоді, коли вимагається проведення оцінки впливу згідно з тією ж Директивою;

(i) фінансове забезпечення з боку заявника чи будь-які інші еквіва

лентні заходи, як передбачено статтею 8(а)(iv) цієї Директиви. У випадку видання дозволу, інформація, надана у заяві на його одержання повинна бути доступною для компетентних статистичних органів держави та Співтовариства в разі запиту такої інформації для статистичних цілей.

Стаття 8 Умови дозволу

Держави-члени повинні вжити заходів, щоб:

(а) дозвіл на захоронення відходів не видавався компетентним ор

ганом, доки не буде встановлено, що :

(і) проект місця захоронення відходів відповідає, без шкоди статті

OJ L 175, 5.7.1985, p. 40. Директива з доповненнями, внесеними Директивою 97/11/ЄС (OJ L 73, 14.3.1997, p. 5).

3(4) та (5), усім відповідним вимогам даної Директиви, включаючи

Додатки, (іі) управління місцем захоронення буде здійснюватись фізичною особою, кваліфікованою для такого управління; буде проводитись професійне навчання та підвищення кваліфікації операторів та працівників місця захоронення відходів;

(ііі) місце захоронення відходів експлуатуватиметься у таким чином, що буде вжито усіх необхідних заходів для запобігання можливим аваріям та обмеження їх наслідків;

(iv) заявником, до початку операцій із видалення, були вжиті чи вживатимуться у майбутньому адекватні заходи, шляхом фінансового забезпечення чи іншим еквівалентним способом, згідно з встановленими державами-членами вимогами, з метою забезпечення виконання зобов’язань (включаючи заходи відновлення місць захоронення), що впливають із дозволу, виданого згідно з вимогами цієї Директиви, і дотримання процедур закриття, встановлених статтею 13. Це забезпечення чи його еквівалент повинні тривати доти, доки це вимагається обслуговуванням і відновленням після закриття місця захоронення, згідно зі статтею 13(d). Держави-члени можуть, на власний розсуд, заявити, що дана вимога не застосовується до місць захоронення інертних відходів;

(b) проект місця захоронення відходів відповідав відповідному плану чи планам поводження з відходами або планами, передбаченими статтею 7 Директиви 75/442/ЄEC;

(c) до початку операцій із видалення компетентний орган провів перевірку місця захоронення, щоб забезпечити дотримання цим місцем відповідних вимог дозволу. Це в жодній мірі не зменшує відповідальності оператора згідно з умовами дозволу.

Стаття 9 Зміст дозволу

Уточнюючи та доповнюючи положення, закріплені статтею 9 Директиви 75/442/ЄEC та статтею 9 Директиви 96/61/ЄC, дозвіл на місце захоронення повинен містити, принаймні, наступні дані:

(a) клас місця захоронення ;

(b) перелік визначених типів відходів і загальну кількість (об’єм) відходів, дозволених для розміщення на місці захоронення;

(c) вимоги до підготовки місця захоронення, проведення операцій із захоронення та процедури моніторингу й контролю, включаючи план дій на випадок надзвичайних ситуацій (Додаток ІІІ, п.4.В), а також попередні вимоги до операцій закриття і відновлення;

(d) обов’язки заявника звітувати не рідше, принаймні, одного разу в рік, відповідним компетентним органам щодо типів і кількості відходів, видалених та розміщених, та щодо результатів програми моніторингу, як це передбачено у статтях 12 та 13 та Додатку ІІІ.

Стаття 10 Вартість захоронення відходів

Держави-члени повинні вживати заходів для забезпечення того, щоб усі витрати, пов’язані зі створенням та експлуатацією місця захоронення відходів, включаючи, наскільки це можливо, вартість фінансового забезпечення чи його еквівалент, як передбачено статтею 8(a)(iv), та прогнозовану вартість закриття і наступного відновлення місця захоронення протягом, принаймні, 30 років, покривалися встановлюваною оператором платою за захоронення будь-яких типів відходів на цьому місці. Згідно з вимогами Директиви Ради 90/313/ ЄEC від 7 червня 1990р. про свободу доступу до інформації з питань навколишнього середовища9, держави-члени повинні забезпечити прозорість збору та використання будь-якої необхідної інформації, що стосується вартості.

Стаття 11 Процедури прийняття відходів

1. Держави-члени повинні вжити заходів, щоб до прийняття відходів на місцях захоронення:

(a) до чи у момент доставки, або у першу із серії доставок, враховуючи, що тип відходів не змінився, володілець чи оператор могли відповідною документацією підтвердити, що відходи, котрі розглядаються можуть бути прийняті на місці захоронення, згідно з вимогами дозволу, та відповідають критеріям прийняття, встановленим у Додатку ІІ;

(b) оператори дотримувалися наступних процедур прийняття:

– перевірка документації відходів, включаючи документи, передбачені статтею 5(3) Директиви 91/689/ЄEC та за умови застосовування документів, передбачених Регламентом Ради (ЄEC) № 259/93 від 1 лютого 1993 про нагляд та контроль за перевезенням, ввезенням та вивезенням відходів з Європейського Співтовариства10;

– візуальний контроль за відходами у місці прийняття та у точці захоронення, і, якщо це доцільно, перевірка їх відповідності із описом у документації, наданій володільцем. В разі необхідності

9              OJ L 158, 23.6.1990, p. 56.

10            OJ L 30, 6.2.1993, p. 1. Регламент із доповненнями, внесеними Регламентом (ЄC) № 120/97 (OJ L 22, 24.1.1997, p. 14).

відбору зразків, на виконання положень рівень 3, п. 3, Додатку ІІ, результати аналізу повинні зберігатися та відбір зразків повинен проводитися згідно з п. 5 Додатку ІІ. Ці зразки повинні зберігатися, принаймні, протягом 1 місяця;

– ведення реєстру кількості та характеристик розміщених відходів, включаючи, щодо побутових відходів — походження, дату доставки, дані про виробника чи збирача, а щодо небезпечних відходів

— точне розміщення на місці захоронення. Така інформація повинна бути доступною компетентним статистичним органам держави та Співтовариства у разі запиту її такої інформації для статистичних цілей;

(c) оператор повинен завжди надавати письмове підтвердження прийняття кожної поставки, прийнятої на місці захоронення;

(d) без шкоди положенням Регламенту (ЄEC) № 259/93, у випадку не прийняття відходів на місці захоронення, оператор повинен негайно повідомити про це компетентний орган.

2. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів, щоб для місць захоронення, які виключені з дії положень даної Директиви, згідно з статтею 3(4) та (5), забезпечити:

– регулярний візуальний контроль за відходами в точці розміщення, з метою забезпечення того, щоб на таких місцях захоронення приймалися лише ті відходи, які не є небезпечними та походять із островів чи ізольованих поселень;

– ведення реєстру кількості відходів, що розміщені на місці захоронення. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація про кількість та, коли це можливо, типи відходів, які спрямовуються на місця, що підлягають виключенню, була частиною регулярних звітів Комісії щодо імплементації даної Директиви.

Стаття 12 Процедури контролю та моніторингу на стадії експлуатації

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб процедури контролю та моніторингу на стадії експлуатації відповідали, принаймні, наступним вимогам:

(a) оператор місця захоронення на стадії експлуатації повинен здійснювати програму контролю та моніторингу, як передбачено у Додатку ІІІ;

(b) оператор повинен повідомити компетентний орган про будь-який значний негативний вплив на навколишнє середовище виявлений у процесі контролю та моніторингу, і виконати рішення компетентного органу щодо характеру й терміну корективних заходів, які мають бути вжиті. Такі заходи повинні здійснюватися за рахунок коштів оператора.

(c) із періодичністю, що визначатиметься компетентним органом, однак, у будь-якому випадку не менше одного разу на рік, оператор повинен звітувати, на основі узагальнених даних, про всі результати моніторингу компетентним органам, з метою демонстрації дотримання умов дозволу і підвищення знань про стан відходів на місцях захоронення;

(d) контроль за якістю проведення аналітичних операцій процедур контролю й моніторингу та/або аналізи, передбачені статтею 11(1)(b) проводяться компетентними лабораторіями.

Стаття 13 Процедури закриття та наступного відновлення

Держави-члени повинні вживати заходів, щоб, коли доцільно, згідно з дозволом:

(a) процедури закриття місця захоронення відходів чи його частини розпочиналися:

(і) у разі дотримання відповідних вимог дозволу; чи (іі) за дозволом компетентного органу, виданого на прохання оператора; чи

(ііі) за обґрунтованим рішенням компетентного органу;

(b) місце захоронення відходів чи його частина вважалися остаточно закритими лише після того, як компетентний орган проведе заключну перевірку на місці, проведе оцінку всіх звітів поданих оператором і надасть оператору дозвіл на закриття. Це у жодному випадку не зменшує відповідальності оператора, згідно з умовами дозволу;

(c) після остаточного закриття місця захоронення оператор несе відповідальність за його утримання, моніторинг і контроль за ним на стадії наступного відновлення впродовж часу, визначеного компетентним органом, враховуючи також той час, протягом якого місце захоронення є небезпечним.

Оператор повинен повідомити компетентний орган про будь-який значний негативний вплив на довкілля виявлений у процесі контролю та виконати рішення компетентного органу щодо характеру та терміну корективних заходів, що мають бути вжиті;

(d) Без шкоди національному законодавству чи законодавству Співтовариства, щодо відповідальності володільця відходів, оператор повинен нести відповідальність за моніторинг та оцінку звалищевих газів та фільтрату з місця захоронення та режим ґрунтових вод у околицях місця захоронення, згідно з Додатком ІІІ, доки компетентний орган вважає, що місце захоронення, ймовірно, створює небезпеку для навколишнього середовища.

Стаття 14 Існуючі місця захоронення

Держави-члени повинні вжити заходів для того, щоб місця захоронення, які отримали дозвіл чи уже експлуатуються під час інкорпорації цієї Директиви не продовжували діяльність до виконання якнайшвидше, але не пізніше восьми років від дати, визначеної у статті 18(1) наступних заходів:

(a) протягом одного року від дати, встановленої статтею 18(1), оператор місця захоронення повинен розробити та подати компетентним органам на їх погодження план приведення у відповідність місця захоронення, включаючи особливості, передбачені у статті 8 та будь-які корективні заходи, потрібне, на думку оператора, для дотримання вимог даної Директиви, за винятком вимог п.1 Додатку І;

(b) після подання плану приведення у відповідність, компетентний орган повинен прийняти остаточне рішення щодо того, чи може продовжуватися діяльність місця захоронення на основі поданого плану та цієї Директиви. Держави-члени повинні вжити необхідних засобів для якнайшвидшого закриття, згідно з статтею 7 (g) та статтею 13, місць захоронення, щодо яких дозволу на продовження діяльності, згідно зі статтею 8, не було надано;

(c) на основі погодженого плану кондиціонування місця, компетентний орган повинен погодити необхідні дії та встановити перехідний період для виконання плану. Кожне місце захоронення відходів повинно бути приведено у відповідність до вимог цієї Директиви, за винятком вимог п.1 Додатку І, протягом восьми років від дати, встановленої статтею 18(1);

(d) (і) протягом одного року від дати, встановленої статтею 18(1), до місць захоронення небезпечних відходів слід застосовувати статті 4, 5 та 11 та Додаток ІІ;

(іі) протягом трьох років від дати, встановленої статтею 18(1), до місць захоронення небезпечних відходів слід застосовувати статтю 6.

Стаття 15 Обов’язок звітувати

Держави-члени раз у три роки повинні подавати Комісії звіт про імплементацію даної Директиви, звертаючи особливу увагу на національні стратегії, що мають бути прийняті згідно з статтею 5. Звіт повинен складатися на основі анкети чи плану, розробленого Комісією згідно з процедурами, передбаченими статтею 6 Директиви 91/692/ЄЕС11. Анкета чи план повинні надсилатися державам-членам за шість місяців до початку періоду, охопленого звітом. Звіт повинен бути поданий Комісії протягом дев’яти місяців із моменту закінчення

11 OJ L 377, 31.12.1991, p. 48

трьохрічного періоду, охопленого даним звітом.

Комісія публікує звіт Співтовариства щодо імплементації цієї Ди

рективи протягом дев’яти місяців після отримання звітів від дер

жав-членів.

Стаття 16 Комітет

Будь-які поправки, необхідні для адаптації Додатків до цієї Директиви до науково-технічного прогресу, та будь-які пропозиції зі стандартизації методів контролю, відбору зразків і проведення аналізів щодо захоронення відходів повинні прийматися Комісією за підтримки Комітету, встановленого статтею 18 Директиви 75/442/ЄEC, та згідно з процедурою встановленої у статті 17 даної Директиви. Будь-які поправки до Додатків повинні прийматися лише згідно з принципами, встановленими у даній Директиві, як передбачено у Додатках. З цією метою Комітет повинен розглядати наступне щодо Додатка ІІ: враховуючи загальні принципи, загальні процедури тестування та критерії прийняття, як передбачено у Додатку ІІ, конкретні критерії та/чи методи тестування та відповідні граничні величини повинні бути встановлені для кожного класу місця захоронення, включаючи, коли доцільно, окремі види місць захоронення у межах кожного класу, включаючи підземні сховища. Пропозиції зі стандартизації методів контролю, відбору зразків і проведення аналізів, що стосуються Додатків до цієї Директиви, повинні бути прийняті Комісією, при допомозі Комітету, протягом двох років з дати набрання чинності даної Директиви.

Комісія при допомозі Комітету прийме положення з гармонізації та регулярної передачі статистичних даних, згаданих у статтях 5, 7 та 11 цієї Директиви, протягом двох років з дати набрання чинності даної Директиви, та щодо поправок до цих положень — коли доцільно.

Стаття 17 Процедура Комітету

 Допомогу Комісії надаватиме Комітет.

2. Коли на цю статтю робиться посилання, слід застосовувати статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС, враховуючи також положення статті 8 даного Рішення.

Період, передбачений статтею 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, встановлюється у три місяці.

 Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Стаття 18 Інкорпорація

1. Держави-члени приймають закони, акти й адміністративні положення, необхідні для виконання даної Директиви, не пізніше ніж через два роки після того, як вона набере чинності. Вони повинні негайно проінформувати про це Комісію.

Коли держави-члени приймають такі заходи, то вони повинні містити посилання на дану Директиву чи супроводжуватися таким посиланням при їх офіційному опублікуванні. Методи здійснення таких посилань розробляються державами-членами.

2. Держави-члени передають Комісії тексти положень національного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій даною Директивою.

Стаття 19 Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності в день її публікації в Офіційному Віснику Європейських Співтовариств.

Стаття 20 Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Люксембурзі, 26 квітня 1999 року.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

ДИРЕКТИВА РАДИ 92/3/ЄВРАТОМ

про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами до Співтовариства та із нього від 3 лютого 1992 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи положення Угоди про створення Європейського Спів

товариства з атомної енергії та, зокрема, її Статей 31 і 32,

Враховуючи пропозицію Комісії 1, висловлену після одержання

висновків групи осіб, призначених Науково-Технічним Комітетом

з числа наукових спеціалістів у державах-членах,

Враховуючи висновок Європейського Парламенту 2 ,

Враховуючи висновок Комітету з Економічних та Соціальних пи

тань3 ,

Беручи до уваги, що 2 лютого 1959 р. Рада прийняла Директиви,

які визначають основні стандарти захисту здоров’я робітників і

населення в цілому від загрози, яка виникає у зв’язку з іонізуючим

випромінюванням4, із змінами, внесеними відповідно до Директиви

80/836/Euratom5 та Директиви 84/467/Euratom6;

Беручи до уваги, що, згідно зі Статтею 2 Директиви 80/836/Euratom,

ці основні норми безпеки стосуються, між іншим, транспортування

природних і штучних радіоактивних речовин;

Беручи до уваги, що, відповідно до Статті 3 Директиви 80/836/

Euratom, кожна держава-член повинна зробити обов’язковим зві

тування про діяльність, яка характеризується ризиками, пов’язаними

з іонізуючим випромінюванням; оскільки, з огляду на можливу не

безпеку та інші відповідні міркування, на цю діяльність необхідно

одержувати попередній дозвіл у випадках, що визначаються кожною

державою-членом;

Беручи до уваги, що внаслідок цього, держави-члени створили на

своїх територіях системи на виконання вимог Статті 3 Директиви

1 OJ No C 210, 23.8.1990, p. 7. 2 OJ No C 267, 14.10.1991, p. 210. 3 OJ No C 168, 10.7.1990, p. 18. 4 OJ No 11, 20.2.1959, p. 221/59. 5 OJ No L 246, 17.9.1980, p. 1. 6 OJ No L 265, 5.10.1984, p. 4.

80/836/Euratom, які встановлюють основні стандарти відповідно до Статті 30 Угоди про “Євратом”; оскільки, таким чином, шляхом внутрішнього контролю, який держави-члени здійснюють на основі національних норм, що відповідають існуючим вимогам Співтовариства та міжнародним правилам, держави-члени продовжують забезпечувати на своїх територіях порівнянний рівень захисту;

Беручи до уваги, що охорона здоров’я робітників і населення в цілому вимагає, щоб перевезення радіоактивних відходів між державамичленами, а також до Співтовариства та із нього, підпадали під систему одержання попереднього дозволу; оскільки ця вимога співпадає з політикою Співтовариства щодо додатковості;

Беручи до уваги, що резолюція Європейського Парламенту від 6 липня 1988 р. щодо висновків Комітету з розслідування обробки й транспортування ядерних матеріалів7 вимагає, зокрема, встановлення всебічних правил Співтовариства, які б зробили транскордонні пересування ядерних відходів керованими системою суворого контролю і надання дозволів з місця походження до місця зберігання;

Беручи до уваги, що Директива Ради 84/631/ЄЕС від 6 грудня 1984 р. про нагляд і контроль у Європейському Співтоваристві за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів8 не застосовується до радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що у своєму Рішенні N 90/170/ЄЕС9 Рада вирішила, що Співтовариство повинне приєднатись до Базельської Конвенції про контроль за транскордонними пересуваннями небезпечних відходів та їх утилізацією від 22 березня 1989 р.; оскільки ця Конвенція не застосовується до радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що всі держави-члени підписали кодекс чесної практики Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо транскордонних пересувань радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що поводження з радіоактивними відходами вимагає нагляду і контролю, включаючи обов’язкову та єдину процедуру повідомлення про перевезення таких відходів;

Беручи до уваги, що необхідні заходи для забезпечення контролю

перевезень, які вже здійснені;

Беручи до уваги, що компетентні органи держав-членів, до яких

ввозяться радіоактивні відходи, повинні мати змогу заперечувати

проти перевезення радіоактивних відходів;

7              OJ No C 235, 12.9.1988, p. 70.

8              OJ No L 326, 13.12.1984, p. 31. Директива із останніми змінами, внесеними відповідно до Директиви 86/279/ЄЕС (OJ No L 181, 4.7.1986, p. 13).

9              OJ No L 92, 7.4.1990, p. 52.

Беручи до уваги, що бажано також, щоб компетентні органи держави-члена походження і транзитної(них) держави-члена(нів) мали змогу, керуючись певними критеріями, встановлювати умови здійснення перевезень радіоактивних відходів по їх території;

Беручи до уваги, що для захисту здоров’я людей та довкілля від небезпеки, пов’язаної із такими відходами, необхідно брати до уваги ризики, які можуть траплятися поза межами Співтовариства; оскільки, таким чином, при ввезенні радіоактивних відходів на територію Співтовариства чи вивезенні з неї необхідно проводити консультації з третьою країною призначення чи походження і третьою країною чи країнами транзиту, а також інформувати їх та одержувати їхній дозвіл;

Беручи до уваги, що Четверта Конвенція Країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону та Європейського Співтовариства, яку було підписано в Lome 15 грудня 1989 р., містить конкретні положення щодо експорту радіоактивних відходів із Співтовариства до держав, які не є членами, але приєдналися до цієї Конвенції;

Беручи до уваги, що радіоактивні відходи можуть містити ядерні матеріали, як визначено у Положенні Комісії (Євратом) N 3227/76 від 19 жовтня 1976 р. щодо застосування положень засобів безпеки Євратома 10, і транспортування таких речовин має підпадати під Міжнародну Конвенцію щодо фізичних засобів захисту ядерних матеріалів (МАГАТЕ, 1980),

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Глава I. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 1

 Ця Директива застосовується до перевезень радіоактивних відходів між державами-членами, до Співтовариства та із нього, якщо їх кількість і концентрація перевищує рівні, визначені у Статтях 4 (а) і (b) Директиви 80/836/Euratom.

 Конкретні положення стосовно повторних перевезень зазначених відходів наведені у Главі IV.

Стаття 2

У цій Директиві:

– “радіоактивні відходи” означають будь-який матеріал, що містить радіонукліди або забруднений ними, і використання якого не передбачається,

10 OJ No L 363, 31.2.1976, p. 1. Положення із змінами, внесеними відповідно до Положення (Євратом) No 220/90 (OJ No L 22, 27.1.1990, p. 56).

– “перевезення” означає операцію транспортування радіоактивних відходів з місця походження до місця призначення, включаючи завантаження і розвантаження,

– “власник” радіоактивних відходів — це фізична або юридична особа, яка до здійснення перевезення несе юридичну відповідальність за ці матеріали і має намір здійснити перевезення вантажоодержувачу,

– “одержувач вантажу” радіоактивних відходів — це фізична або юридична особа, якій направляються ці матеріали,

– “місце походження” і “місце призначення” — це місця, розташовані у двох різних країнах, які є Державами-Учасницями Спільноти або третіми країнами і називаються, відповідно, “країною походження” і “країною призначення”;

– “компетентні органи” — це органи влади, які, відповідно до законодавства або нормативних документів країн походження, транзиту чи призначення, мають право здійснювати систему нагляду і контролю, визначену у Главах з I по IV, включно; ці компетентні органи мають призначатись згідно з положеннями Статті 17,

– “герметизоване джерело” має значення, наведене у Директиві 80/836/Euratom.

Стаття 3

Транспортні операції, необхідні для здійснення перевезення, повинні відповідати положенням Спільноти, національним вимогам і положенням міжнародних договорів щодо транспортування радіоактивного матеріалу.

Глава II. ПЕРЕВЕЗЕННЯ МІЖ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ

Стаття 4

Власник радіоактивних відходів, який має намір здійснити перевезення цих відходів або організувати таке перевезення, повинен подати клопотання на одержання дозволу до компетентних органів країни походження. Названі компетентні органи передають це клопотання для ухвалення до компетентних органів країни призначення і країни чи країн транзиту (якщо є).

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений

у Статті 20.

Направлення зазначеного документа не повинно жодним чином

впливати на подальше рішення, назване у Статті 7.

Стаття 5

1. Клопотання може подаватись одразу на кілька перевезень за умови, що:

– радіоактивні відходи, яких воно стосується, мають по суті однакові фізичні, хімічні і радіоактивні характеристики, і

– перевезення здійснюватимуться від того самого власника тому самому вантажоодержувачу і стосуватимуться одних і тих самих компетентних органів, і

– якщо перевезення зачіпають треті країни, транзит здійснюється через один і той самий прикордонний пропускний пункт в’їзду і/або виїзду з Спільноти та через один і той самий прикордонний пункт в третій країні чи третіх країнах, якщо інший порядок не погоджено між відповідними компетентними органами.

2. Строк дії дозволу не повинен перевищувати трьох років.

Стаття 6

1. Не пізніше ніж через два місяці після одержання належним чином складеного клопотання, компетентні органи країни призначення і країни транзиту повинні поінформувати компетентні органи країни походження про їх згоду надати дозвіл, або умови, які вони вважають за необхідні, або відмову від видачі дозволу.

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

 Будь-які вимоги, поставлені компетентними органами ДержавУчасниць, незалежно від того, чи є вони країнами транзиту чи призначення, не можуть бути більш суворими, ніж ті, що встановлені для аналогічних перевезень по території цих держав, і повинні відповідати чинним міжнародним угодам. Відмова у видачі дозволу повинна супроводжуватись причинами або умовами надання дозволу відповідно до Статті 3.

 Однак, компетентні органи країни призначення або будь-якої транзитної країни можуть вимагати подовження, але не більше, ніж на один місяць, строку повідомлення про їх позицію, зазначеного у параграфі 1.

 Якщо по закінченні періодів, зазначених у параграфі 1 і, у випадку застосування, параграфі 3, жодної відповіді не буде одержано від компетентних органів країни призначення і/або запланованих країн транзиту, буде вважатись, що ці країни дали свою згоду на зазначене перевезення, за умови, що вони не поінформували Комісію відповідно до Статті 17 про свою незгоду з цією автоматичною процедурою в цілому.

Стаття 7

Якщо всі необхідні для перевезення дозволи одержані, компетентні органи Держави-Учасниці походження мають право дозволити власнику радіоактивних відходів відправити їх та інформують компетентні органи країни призначення і країну чи країни транзиту (якщо є).

З цією метою вони використовують стандартний документ, зазначений у Статті 20. Будь-які додаткові вимоги щодо перевезень повинні додаватись до цього документа. Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на відповідальність власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача або будь-якої іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у перевезенні.

Стаття 8

Не обмежуючи інші супроводжувальні документи, що вимагаються відповідно до інших застосовних правових норм, зазначені у Статтях 4 і 6 документи повинні супроводжувати кожне перевезення, що відповідає сфері застосування цієї Директиви, включаючи випадки надання дозволу на кілька перевезень, як зазначено у Статті 5.

У випадку здійснення перевезень залізницею зазначені документи повинні подаватись компетентним органам усіх зацікавлених країн.

Стаття 9

 Протягом 15 днів після одержання вантажу радіоактивних відходів вантажоодержувач повинен направити компетентним органам його Держави-Учасниці підтвердження одержання, використовуючи зазначений у Статті 20 стандартний документ.

 Компетентні органи країни призначення повинні направити копії підтвердження іншим країнам, залученим до операції. Компетентні органи країни проходження повинні направити копію підтвердження первісному власнику.

Глава III. ІМПОРТ І ЕКСПОРТ У СПІЛЬНОТІ

Стаття 10

 Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви, мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призначення є Держава-Учасниця, вантажоодержувач подає клопотання на одержання дозволу до компетентних органів цієї Держави-Учасниці, використовуючи зазначений у Статті 20 стандартний документ. Вантажоодержувач діє як власник, а компетентні органи країни призначення діють як компетентні органи країни походження, зазначені у Главі II, відносно країни або країн транзиту.

2. Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви, мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призна

чення не є Держава-Учасниця, Держава-Учасниця, по території якої відходи вперше потраплять на територію Спільноти, буде вважатись країною походження у здійсненні цього перевезення.

 У випадку перевезень згідно з пунктом 1 запланований вантажоодержувач у Спільноті, а у випадку перевезень згідно з пунктом 2 особа у Державі-Учасниці, по території якої відходи вперше потраплять на територію Спільноти, відповідальна за керування перевезенням у цій Державі-Учасниці, повинна поінформувати компетентні органи з метою ініціювання відповідних процедур.

Стаття 11

Компетентні органи Держав-Учасниць не повинні давати дозвіл на перевезення:

1. або у:

(a) місце призначення на південь від 60 град. Південної широти;

(b) Державу, що підписала Четверту Конвенцію Країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону і Європейської Спільноти, яка не є членом Спільноти, проте, беручи до уваги положення Статті 14;

2. або до третьої країни, яка, на думку компетентних органів країни походження, виходячи з зазначених у Статті 20 критеріїв, не має технічних, правових чи адміністративних ресурсів для безпечного поводження з радіоактивними відходами.

Стаття 12

 Якщо радіоактивні відходи мають експортуватись з Спільноти до третьої країни, компетентні органи Держави-Учасниці походження звертаються до органів країни призначення з питання здійснення такого перевезення.

 Якщо всі умови здійснення перевезення виконані, компетентні органи Держави-Учасниці походження видають дозвіл власнику радіоактивних відходів на їх перевезення та інформують органи країни призначення про таке перевезення.

 Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на відповідальність власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача або будьякої іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у перевезенні.

 Для такого перевезення використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

5. Власник радіоактивних відходів повинен поінформувати компетентні органи країни походження про те, що відходи досягли місця

призначення у третій країні, протягом двох тижнів з дати прибуття і повинен зазначити останній митний пункт у Спільноті, через який пройшло перевезення.

 Це повідомлення підтверджується декларацією або сертифікатом одержувача радіоактивних відходів, де зазначається, що відходи досягли потрібного пункту призначення, і називається митний пункт в’їзду на територію третьої країни.

Глава IV. ОПЕРАЦІЇ З ПОВТОРНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Стаття 13

Якщо герметизоване джерело випромінювання повертається користувачем постачальнику в іншій країні, це перевезення не підпадає під сферу застосування цієї Директиви.

Однак, цей виняток не стосується герметизованих джерел випромінювання, що містять ядерне паливо.

Стаття 14

Ця Директива не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на території Держави-Учасниці, куди відходи експортуються для переробки, повернути їх після обробки до країни походження.

Вона також не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на території Держави-Учасниці, куди опромінене ядерне паливо експортуються для повторної переробки, повернути до країни походження відходи і/або інші продукти операції повторної обробки.

Стаття 15

 Якщо перевезення радіоактивних відходів не може бути здійснено, або якщо умови перевезення не відповідають положенням Глави II, компетентні органи Держави-Учасниці відправлення повинні забезпечити те, щоб власник радіоактивних відходів забрав їх назад.

 У випадку перевезення радіоактивних відходів з третьої країни у місце призначення на території Спільноти компетентні органи Держави-Учасниці призначення повинні забезпечити те, щоб одержувач вантажу цих відходів обговорив з власником відходів у третій країні статтю, відповідно до якої власник буде зобов’язаний забрати назад відходи у разі неможливості здійснення перевезення.

Стаття 16

Держава-Учасниця або Держави-Учасниці, які дозволили транзит при первісному перевезенні, не можуть відмовитись від надання дозволу на повторне перевезення у випадках, зазначених у:

– Статті 14, якщо повторне перевезення здійснюється відносно того

самого матеріалу після обробки чи повторної обробки, і якщо всі положення релевантного законодавства виконуються,

– Статті 15, якщо повторне перевезення здійснюється за тих самих умов і з тими самими специфікаціями.

Глава V. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ

Стаття 17

Держави-Учасниці повинні направити Комісії не пізніше 1 січня 1994

р. найменування та адресу(и) компетентних органів і всю необхідну

інформацію для швидкого зв’язку з цими органами, а також їх мож

ливе неприйняття зазначеної у Статті 6 (4) процедури автоматичного

надання дозволу.

Держави-Учасниці повинні регулярно направляти Комісії нову ін

формацію у разі зміни зазначених даних.

Комісія передає цю інформацію, а також зміни у ній компетентним

органам у Спільноті.

Стаття 18

Спочатку 31 січня 1994 р., а потім кожні два роки Держави-Учасниці

повинні направляти Комісії звіти про виконання цієї Директиви. Зазначені звіти мають доповнюватись інформацією про стан справ з перевезеннями на їх територіях.

На підставі цих звітів Комісія готує зведений звіт для Європейського парламенту, Ради і Економічного та Соціального Комітету.

Стаття 19

Комісія одержує допомогу у виконанні завдань, поставлених у Статтях 18 і 20, від консультативного Комітету, що складається з представників Держав-Учасниць і очолюється представником Комісії.

Представник Комісії направляє Комітету проект заходів, що мають вживатись. Комітет надає свої висновки щодо проекту протягом часу, встановленого Головою відповідно до терміновості питання, за який, у разі потреби, проводиться голосування.

Висновки заносяться до протоколу; крім того, кожна Держава-Учас

ниця має право вимагати, щоб її думку було внесено до протоколу. Комісія максимально враховує висновки Комітету. Вона інформує Комітет про те, як його висновки було враховано.

Стаття 20

Визначена у Статті 19 процедура застосовуються, зокрема, до:

– підготовки та можливого оновлення стандартного документа для

подання клопотання на одержання дозволу, як зазначено у Статті 4,

– підготовки та можливого оновлення стандартного документа для надання дозволу, як зазначено у Статті 6 (1),

– підготовки та можливого оновлення стандартного документа для підтвердження одержання, як зазначено у Статті 9 (1),

– встановлення критеріїв для оцінки Державами-Учасницями виконання умов щодо експорту радіоактивних відходів, як зазначено у Статті 11 (2),

– підготування зведеного звіту, зазначеного у Статті 18.

Глава VI. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21

 До 1 січня 1994 р. у Державах-Учасницях повинні набути чинності закони, нормативні документи і адміністративні правила, необхідні для виконання цієї Директиви. Вони мають негайно поінформувати про це Комісію.

 У разі прийняття Державами-Учасницями документів, зазначених у пункті 1, вони повинні містити посилання на цю Директиву або при офіційній публікації супроводжуватись таким посиланням. Способи посилання визначаються Державами-Учасницями.

 Держави-Учасниці передають Комісії основні положення національного законодавства, які вони приймають у галузі, котрої стосується ця Директива.

Стаття 22

Цю Директиву адресовано Державам-Учасницям.

Брюссель, 3 лютого 1992 р.

Від імені Ради Президент Джоао Пінхейро

Переклад здійснено Центром порівняльного права при Міністерстві юстиції України.

ДИРЕКТИВА РАДИ 92/43/ЄЕС

від 21 травня 1992 року

про збереження природних середовищ

існування і дикої фауни та флори

зі змінами, внесеними Директивою Ради 97/62/ЄC від 27 жовтня 1997

(Офіційний Вісник L 305, 8.11.1997), Регламентом (ЄC) № 1882/2003

Європейського Парламенту та Ради від 29 вересня 2003 р. (Офіційний

Вісник L 284, 31.10.2003), Акт приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії

(Офіційний Вісник C 241, 29.8.1994) (адаптований Рішенням Ради

95/1/ЄC, Євратом, ECSC) (Офіційний Вісник L 1, 1.1.1995), Виправ

лення, Офіційний Вісник L 176, 20.7.1993, p. 29 (92/43/ЄEC)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтова

риства та, зокрема, статтю 130s,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1 ,

Беручи до уваги думку Європейського Парламенту2 ,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету3 ,

Оскільки збереження, охорона та покращення якості довкілля, вклю

чаючи збереження природних середовищ існування і дикої флори та

фауни, є ключовим завданням загальних інтересів переслідуваних

Співтовариством, як зазначено у статті 130r Договору;

Оскільки Програма політики та дій Європейського Співтовариства

у сфері навколишнього середовища ( з 1987 до 1992 рр.)4 передбачає

заходи щодо збереження природи та природних ресурсів;

Оскільки основною ціллю даної Директиви є заохочення підтриман

ня біорізноманіття, враховуючи економічні, соціальні, культурні та

регіональні вимоги, дана Директива сприяє загальній меті сталого

розвитку; оскільки підтримка такого біорізноманіття може, в пев

них випадках, вимагати підтримки чи навіть заохочення діяльності

людини;

1 OJ No C 247, 21. 9. 1988, p. 3 та OJ No C 195, 3. 8. 1990, p. 1.

2 OJ No C 75, 20. 3. 1991, p. 12.

3 OJ No C 31, 6. 2. 1991, p. 25.

4 OJ No C 328, 7. 12. 1987, p. 1.

Оскільки на європейській території держав-членів природні середовища існування продовжують деградувати і все більша кількість диких видів перебуває під серйозною загрозою; оскільки, враховуючи, що середовища існування та види, які є під загрозою, складають частину природної спадщини Співтовариства, та те, що такі загрози часто мають транскордонний характер, для їх збереження необхідно вживати заходи на рівні Співтовариства;

Оскільки, з огляду на загрозу певним типам природних середовищ існування та певним видам необхідно визнати їх як такі, що мають пріоритет, з метою сприяння ранній імплементації заходів, спрямованих на їх збереження;

Оскільки, з метою забезпечення відновлення чи підтримки у сприятливому стані збереження природних середовищ існування та видів, які мають значення на рівні Співтовариства, необхідно визначити особливі заповідні території, для того, щоб створити єдину Європейську екологічну мережу, згідно з визначеним графіком;

Оскільки всі визначені території, включаючи ті, що тепер чи у майбутньому класифіковані, як особливо охоронювані території згідно з Директивою Ради 79/409/ЄЕС від 2 квітня 1979 року про збереження диких птахів5, повинні бути інкорпоровані в єдину Європейську екологічну мережу;

Оскільки доцільно на кожній визначеній території впроваджувати не

обхідні заходи, беручи до уваги поставлені цілі щодо збереження; Оскільки місця, які можуть бути визначені як особливі заповідні території, пропонуються державами-членами, однак, оскільки, не зважаючи на це, має бути визначена процедура, що дозволила б визначення, у виняткових випадках, місця, не запропонованого державою-членом, але визначеного Співтовариством важливим для підтримання або виживання пріоритетного типу природного середовища існування або пріоритетних видів;

Оскільки повинна проводитись адекватна оцінка будь-якого плану чи програми, що, ймовірно, матиме значний вплив на цілі щодо збереження місця, визначеного тепер чи у майбутньому;

Оскільки визнається, що прийняття заходів, спрямованих на заохочення збереження пріоритетних природних середовищ існування та пріоритетних видів, що мають значення на рівні Співтовариства, є спільною відповідальністю всіх держав-членів; оскільки це, однак, може покласти надмірний фінансовий тягар на певні держави-члени, враховуючи, з одного боку, нерівний розподіл таких середовищ існування та видів у Співтоваристві, та, з іншого, той факт, що принцип “забруднювач платить” може мати лише обмежене застосування в

(5) OJ No L 103, 25. 4. 1979, p. 1. Директива із останніми змінами, внесеними Директивою 91/244/ЄЕC (OJ No L 115, 8. 5. 1991, p. 41).

особливому випадку щодо збереження природи;

Оскільки, відповідно, погоджено, що у такому винятковому випадку

має надаватися допомога у вигляді дофінансування Співтовариством

у межах ресурсів, наданих згідно з рішеннями Співтовариства;

Оскільки планування землекористування та політика розвитку по

винні заохочувати управління особливостями ландшафту, що мають

найбільше значення для дикої фауни та флори;

Оскільки повинна бути встановлена система нагляду за станом збере

женості природних середовищ існування та видів, що охоплюються

цією Директивою;

Оскільки необхідна загальна система охорони для певних видів фло

ри і фауни, з метою доповнення Директиви 79/409/ЄEC; оскільки,

якщо стан збереження окремих видів вимагає, необхідно прийняти

положення про заходи управління щодо цих видів, включаючи за

борону певних способів вилову та знищення, однак, передбачаючи

можливість зменшення цих видів на певних умовах;

Оскільки, з метою забезпечення моніторингу імплементації цієї

Директиви, Комісія періодично готуватиме об’єднаний звіт на

основі, зокрема, інформації, надісланої їй державами-членами

щодо застосування національних положень, прийнятих згідно із

цією Директивою;

Оскільки покращення наукових та технічних знань є ключовими

для імплементації даної Директиви необхідно; оскільки, відповідно,

доцільно заохочувати необхідні дослідження та наукову роботу;

Оскільки технічний і науковий прогрес вимагає, щоб адаптування

Додатків було можливим; оскільки повинна бути встановлена про

цедура, за якою Рада зможе вносити зміни до Додатків;

Оскільки для допомоги Комісії у імплементації даної Директиви та,

зокрема, при прийнятті рішень щодо дофінансування з боку Спів

товариства слід встановити регулюючий комітет;

Оскільки повинні бути прийняті положення для додаткових заходів

щодо реінтродукції певних природних видів флори і фауни та мож

ливе введення чужорідних видів;

Оскільки освіта й загальна інформація щодо завдань даної Директиви

є ключовими для забезпечення її ефективної імплементації,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ

Визначення

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

(a) збереження означає сукупність заходів, необхідних для підтри

мання чи відновлення природних середовищ існування та популяції видів дикої фауни й флори у сприятливому стані, як визначено у

(e) та (i);

(b) природні середовища існування — ділянки суші чи води, що вирізняються географічними, абіотичними або біотичними властивостями, незалежно від того чи вони є природними чи напівприродними;

(c) типи природних середовищ існування, що мають значення на рівні Співтовариства означають ті, що є в межах території, визначеної статтею 2:

(і) знаходяться під загрозою зникнення у своєму ареалі; чи (іі) мають малий ареал після їх відновлення або у зв’язку з вла

стивою їм обмеженою територією існування; чи (ііі) є особливим прикладом типових характеристик одного чи

кількох із наступних шести біогеографічних регіонів: Альпійський, Атлантичний, Північний, Континентальний, Макаронезійський і Середземноморський.

Такі типи середовищ існування занесені або можуть бути занесені до переліку Додатка І;

(d) пріоритетні типи природних середовищ існування означають типи природних середовищ існування, які перебувають під загрозою зникнення, присутні на території, згаданій у статті 2, та за збереження яких Співтовариство несе особливу відповідальність, з огляду на пропорцію їх ареалу, що знаходиться у межах території, згаданої у статті 2; ці пріоритетні типи природних середовищ існування відзначені зірочкою (*) у Додатку І;

(e) стан збереження природного середовища існування означає сукупність впливів, що діють на природне середовище існування та його типові види, що можуть вплинути на його довгострокове природне поширення, структуру й функції, а також на довгострокове виживання його типових видів у межах території, згаданої у статті 2.

Стан збереження природного середовища існування вважатиметься “сприятливим”, коли:

– його ареал і території, на яких воно поширюється стабільні чи зростають, та

– особлива структура та функції, які необхідні для його довгострокового підтримання, існують і, ймовірно, продовжуватимуть існувати у передбачуваному майбутньому, та

– стан збереження його типових видів сприятливий, як визначено у (і);

(f) середовище існування видів означає навколишнє середовище, визначене особливими абіотичними та біотичними факторами, у яких вид живе на будь-якій стадії його біологічного циклу;

(g) види, що мають значення на рівні Співтовариства означають

види, котрі, в межах території, визначеної у статті 2, є: (і) зникаючими, крім тих видів, чий ареал прикордонний на цій території, та які не є зникаючими чи вразливими у західному палеарктичному регіоні; чи

(іі) вразливі, тобто, вважаються такими, що, ймовірно, перейдуть у категорію зникаючих у близькому майбутньому, за умови подальшого існування чинних факторів; чи

(ііі) рідкісні, тобто, з малими популяціями, що не є у даний момент зникаючими чи вразливими, але перебувають під загрозою. Ці види знаходяться на обмежених географічних територіях чи поодиноко розміщені на широкому ареалі;

(iv) ендемічні та такі, що вимагають особливої уваги з огляду на особливу природу їх середовищ існування та/чи потенційний вплив використання цих видів на їх середовища існування та/чи на стан їх збереження.

Такі види занесені чи можуть бути занесені до переліків Додатка ІІ та/чи Додатків IV чи V;

(h) пріоритетні види означають види, передбачені у (g)(i), за збереження яких Співтовариство несе особливу відповідальність, з огляду на пропорцію їх ареалу, що розташований в межах території, передбаченої статтею 2; ці пріоритетні види відзначені зірочкою (*) у Додатку ІІ;

(i) стан збереження виду означає сукупність факторів, що діють на відповідний вид, що може вплинути на довгострокове поширення та багатство його популяцій у межах території, передбаченої статтею 2;

Стан збереження вважатиметься “сприятливим”, коли:

– дані динаміки популяції відповідного виду вказують, що він підтримує себе на довготривалій основі як життєздатний компонент його природних середовищ існування, та

– ареал виду ні не зменшується, ні, ймовірно, не буде зменшуватися у передбачуваному майбутньому, та

– є, і ймовірно надалі буде, достатньо велике середовище існування для підтримання його популяції на довготривалій основі;

(j) місце означає географічно визначену територію, з чітко вираженими межами;

(k) місце, що має значення на рівні Співтовариства означає місце, котре у біогеографічному регіоні чи регіонах, до яких воно належить, надзвичайно сприяє підтриманню чи відновленню до сприятливого стану збереження типу природного середовища існування, передбаченого Додатком І, або виду, передбаченого у Додатку ІІ, та може також значно сприяти цілісності Натури 2000, згаданої у статті 3, та/або значно сприяє підтриманню біологічного різноманіття у межах відповідного біогеографічного регіону чи регіонів.

Для видів тварин, які поширені на великих територіях, місця, що мають значення на рівні Співтовариства, повинні відповідати місцям у межах ареалів таких видів, що представляють фізичні чи біологічні фактори, визначальні для життя та репродукції цих видів;

(l) особлива заповідна територія означає місце, що має значення на рівні Співтовариства, визначене державами-членами у законодавчому, адміністративному та/або договірному акті, де застосовуються необхідні заходи збереження для підтримки чи відновлення у сприятливому стані збереження, природних середовищ існування та/або популяцій видів, для яких визначено це місце;

(m) зразок означає будь-яку тварину чи рослину, живу або мертву, із переліків видів у Додатка IV та Додатка V, та будь-яку їх частину чи похідні, а також будь-які інші речі, що, виходячи із супровідного документу, пакування чи позначок або етикеток, чи із будь-яких інших обставин, є частинами чи похідними тварин або рослин таких видів;

(n) комітет означає комітет, утворений згідно з статтею 20.

Стаття 2

 Ціллю цієї Директиви є сприяння забезпеченню біорізноманіття шляхом збереження природних середовищ існування та дикої фауни й флори на європейській території держав-членів, до яких застосовується Договір.

 Заходи, що вживаються згідно з цією Директивою повинні бути розроблені з метою підтримання та відновлення у сприятливому стані збереження, природних середовищ існування та видів дикої фауни й флори, які мають значення на рівні Співтовариства.

 Заходи, що вживаються згідно з цією Директивою повинні враховувати економічні, соціальні та культурні вимоги й регіональні і місцеві особливості.

Збереження природних середовищ існування та середовищ існування видів

Стаття 3

1. Єдина Європейська екологічна мережа особливих заповідних територій повинна бути створена під назвою Натура 2000. Ця мережа, що складається з місць, котрі мають типи природних середовищ існування, передбачені у переліку Додатка І, та середовища існування видів, передбачених у переліку Додатка ІІ, повинна забезпечити можливість підтримання чи, коли необхідно, відновлення у сприятливому стані збереження у своєму ареалі відповідних типів природних середовищ існування і середовищ існування відповідних видів.

Мережа Натура 2000 повинна включати особливо охоронювані території, класифіковані державами-членами, згідно з Директивою 79/409/ЄEC.

 Кожна держава-член повинна докладати зусиль до створення Натури 2000 пропорційно до представлення у межах її території типів природних середовищ існування та середовищ існування видів, передбачених у параграфі 1. Для цього кожна держава-член повинна визначити, згідно з статтею 4, місця, як особливі заповідні території, враховуючи цілі, вказані у параграфі 1.

 Держави-члени, коли вони вважатимуть за потрібне, повинні намагатися покращити цілісність Натури 2000 шляхом підтримки та, коли доцільно, розвитку особливостей ландшафтів, які мають надзвичайно важливе значення для дикої фауни та флори, як вказано у статті 10.

Стаття 4

1. На основі критеріїв, встановлених у Додатку ІІІ (Етап 1), та відповідної наукової інформації кожна держава-член повинна запропонувати перелік місць, вказуючи які типи природних середовищ існування із Додатку І та види із Додатку ІІ, що є природними для його території, дане місце включає. Для видів тварин, корі населяють широкі території, такі місця повинні відповідати місцям у межах ареалів цих видів, що представляють фізичні чи біологічні фактори, визначальні для життя та репродукції цих видів. Для водних видів, які населяють широкі території, такі місця будуть пропонуватися лише тоді, коли існує чітко виокремлюванна територія, що представляє фізичні чи біологічні фактори, визначальні для їх життя і репродукції. Державичлени, коли доцільно, пропонуватимуть адаптацію переліку, виходячи із результатів спостереження, передбаченого у статті 11.

Переліки, разом з інформацією про кожне місце, повинні бути надані Комісії протягом трьох років із моменту нотифікації цієї Директиви.

Така інформація має включати карту місця, його назву, розташування, площу та дані, отримані внаслідок застосування критеріїв, передбачених у Додатку ІІІ (Етап 1) і надані у форматі, передбаченому Комісією, згідно з процедурою, встановленою у статті 21.

2. На основі критеріїв, встановлених у Додатку ІІІ (Етап 2), та у межах як кожного із п’яти біогеографічних регіонів, передбачених у статті 1 (c) (iii), так і всієї території, передбаченої статтею 2 (1), Комісія складе за погодженням з кожною державою-членом проект переліку місць, які мають значення на рівні Співтовариства на основі переліків, поданих державами-членами, в яких вказуються місця, що містять один або більше пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів.

Держави-члени, у яких території, що включають один чи більше пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів, займають більше 5% національної території, можуть, за погодженням із Комісією, просити, щоб передбачені у Додатку ІІІ (Етап 2) критерії застосовувались більш гнучко при виборі на їх території всіх місць, що мають значення на рівні Співтовариства.

Перелік місць, вибраних як такі, що мають значення на рівні Співтовариства, котрий вказує місця, що включають один чи більше пріоритетних типів природних середовищ існування чи пріоритетних видів, приймається Комісією згідно з процедурою, передбаченою у статті 21.

 Перелік, передбачений у параграфі 2, повинен бути складений протягом шести років із моменту нотифікації даної Директиви.

 Після затвердження місця, що має значення на рівні Співтовариства, згідно з процедурою, передбаченою у параграфі 2, відповідна держава-член повинна щонайшвидше, та не пізніше як впродовж шести років, визначити його як особливу заповідну територію, встановлюючи пріоритети, у контексті важливості місць для підтримки чи відновлення у сприятливому стані збереження типу природних середовищ існування у Додатку І чи виду у Додатку ІІ та для цілісності Натури 2000, й виходячи з загрози деградування чи руйнування, яким ці види піддаються.

 З моменту внесення місця до переліку, передбаченого у третьому під-параграфі параграфа 2, на нього поширюються положення статті 6(2), (3) та (4).

Стаття 5

1. У виняткових випадках, коли Комісія встановить, що у національному переліку, як передбачено у статті 4 (1), пропущено місце, яке містить пріоритетний тип природного середовища існування чи пріоритетний вид, визнаний Комісією, на основі відповідної

та достовірної наукової інформації, визначальним для підтримки такого пріоритетного типу природного середовища існування або для виживання даного пріоритетного виду, ініціюється процедура двостороннього консультування між цією державою-членом та Комісією із метою порівняння наукової інформації, котрою кожна з них керується.

 У разі недосягнення згоди після завершення періоду консультування, який не перевищує шести місяців, Комісія передає до Ради пропозицію щодо вибору такого місця, як місця, що має значення на рівні Співтовариства.

 Рада приймає рішення одноголосно протягом трьох місяців із дати звернення.

 Протягом періоду консультування та під час періоду прийняття рішення Радою на відповідне місце поширюється дія статті 6 (2).

Стаття 6

 Для особливих заповідних територій держави-члени встановлюють необхідні заходи збереження, включаючи, у разі необхідності, відповідні плани управління, спеціально встановлені для місць або інтегровані у інші плани розвитку, та належні законодавчі, адміністративні чи договірні заходи, що відповідають екологічним вимогам присутніх на таких місцях типів природних середовищ існування, передбаченим у Додатку ІІ та видів, передбачених у Додатку ІІ.

 Держави-члени вживають необхідних заходів для уникнення в особливих заповідних територіях погіршення природних середовищ існування та середовищ існування видів, а також уникнення турбування видів, для яких були визначені такі території, оскільки таке турбування може бути значним у контексті цілей даної Директиви.

 Будь-який план чи проект, який не має прямого відношення до управління місця чи не є необхідним для нього але, ймовірно, матиме значний вплив на нього, самостійно чи у поєднанні з іншими планами чи проектами, повинен проходити належну оцінку впливу на місце з огляду на охоронні цілі місця. Виходячи із висновків оцінки впливу на місце та згідно з положеннями параграфа 4, компетентні національні органи погоджуватимуть план або проект лише після того, як переконаються, що він не матиме негативного впливу на цілісність відповідного місця та, в разі необхідності, після отримання думки громадськості.

 Якщо, незважаючи на негативну оцінку впливів на місце та при відсутності альтернативних рішень, план або проект все одно необхідно впроваджувати, виходячи з імперативних причин, пов’язаних із переважаючим громадським інтересом, включаючи соціальні чи економічні, держава-член повинна вжити всіх компенсаційних

заходів, необхідних для забезпечення захисту загальної цілісності Натури 2000. Вона повідомляє Комісію про прийняті компенсаційні заходи.

У випадку, коли відповідне місце містить пріоритетний тип природних середовищ існування та/чи пріоритетний вид, можуть бути підняті лише питання, котрі стосуються здоров’я людей чи громадської безпеки, сприятливих наслідків, які мають особливе значення для навколишнього середовища, чи після отримання думки Комісії, інших імперативних причин, пов’язаних із переважаючим громадським інтересом.

Стаття 7

Зобов’язання, що виникають згідно із статтею 6 (2), (3) та (4) цієї Директиви заміняють будь-які зобов’язання, що виникають згідно з першим реченням статті 4 (4) Директиви 79/409/ЄЕС щодо територій, класифікованих згідно із статтею 4(1) чи подібним чином визнаних згідно із статтею 4(2), від дати імплементації цієї Директиви чи з дати класифікації або визнання державою-членом згідно з Директивою 79/409/ЄЕС, якщо дата останньої є пізнішою.

Стаття 8

 Одночасно з пропозиціями щодо місць, котрі можуть бути виділені як особливі заповідні території, що містять пріоритетні типи природних середовищ існування та/чи пріоритетні види, держави-члени надсилають до Комісії, у разі потреби, підрахунки дофінансування Співтовариством, необхідного, на їх думку, для забезпечення їх можливістю виконання своїх зобов’язань згідно зі статтею 6(1).

 Для місць, що мають значення на рівні Співтовариства, для яких держави-члени просять дофінансування Комісія, за погодженням із кожною зацікавленою державою-членом, визначає заходи, необхідні для підтримування чи відновлення у сприятливому стані збереження пріоритетних типів природних середовищ існування та/чи приоритетних видів на відповідних місцях, а також загальні витрати, які випливають із цих заходів.

 Комісія, за погодженням із зацікавленими державами-членами, повинна оцінити фінансування, включаючи дофінансування, необхідне для здійснення передбачених у параграфі 2 заходів, враховуючи, серед іншого, концентрацію на території держави-члена пріоритетних типів природних середовищ існування та/чи пріоритетних видів і відповідний тягар, покладений цими заходами.

4. Згідно з оцінкою, згаданою у параграфах 2 та 3, Комісія повинна прийняти, враховуючи наявні фінансові ресурси, згідно з відповідними інструментами Співтовариства та процедурою, передбаченою

у статті 21, схему пріоритетних заходів, які включають дофінансування, що повинні вживатися у разі виділення місця згідно зі статтею 4(4).

 Заходи, що не ввійшли до схеми через нестачу належних ресурсів, а також ті, що включені до згаданої вище схеми заходів, що не отримали необхідного дофінансування чи були до-фінансовані частково, повинні бути переглянуті згідно з процедурою, передбаченою статтею 21, у контексті дворічного перегляду схеми заходів та можуть, бути відкладені державою-членом до завершення перегляду. Цей перегляд повинен враховувати, наскільки доцільно, нову ситуацію на відповідному місці.

 На територіях, де залежні від дофінансування заходи відкладено, держави-члени повинні утримуватися від будь-яких нових заходів, що, ймовірно, призведуть до погіршення таких територій.

Стаття 9

Комісія, діючи згідно з процедурою, передбаченою у статті 21, повинна періодично переглядати внесок Натури 2000 у досягнення цілей, передбачених статтями 2 та 3. У цьому контексті може розглядатися питання про скасування особливої заповідної території, якщо це підтверджується природними явищами, виявленими у результаті спостереження, передбаченого статтею 11.

Стаття 10

Держави-члени, якщо вважають необхідним, докладають зусиль для заохочення управління особливостями ландшафту, які мають головне значення для дикої фауни та флори, у своєму плануванні землекористування та політиці розвитку та, зокрема, з метою покращення цілісності мережі Натура 2000.

Даними особливостями є такі, котрі завдяки своїй лінійній чи послідовній структурі (такі як річки із своїми берегами чи традиційні системи позначення меж полів) чи своїй функції з’єднуючої ланки (такі, як ставки чи маленькі ліси), необхідні для міграції, розповсюдження або генетичного обміну диких видів.

Стаття 11

Держави-члени повинні здійснювати спостереження за станом збереження природних середовищ існування та видів, передбачених статтею 2, звертаючи особливу увагу на пріоритетні типи природних середовищ існування й пріоритетні види.

Охорона видів Стаття 12

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи жорсткої охорони видів тварин, передбачених у Додатку

IV(a) у їх ареалі, забороняючи:

(а) всі форми умисного вилову чи знищення зразків цих видів у

дикій природі;

(b) умисне турбування таких видів, особливо під час періоду розмноження, вирощування потомства, сплячки чи міграції;

(c) умисне руйнування чи вилучення яєць із дикої природи;

(d) пошкодження чи знищення місць розмноження або відпочинку.

 Для цих видів держави-члени забороняють утримування, перевезення й продаж чи обмін та виставлення на продаж чи обмін зразків видів, вилучених із дикої природи, крім тих, які вилучені правомірно ще до імплементації даної Директиви.

 Заборони, передбачені у параграфі 1(a) та (b) та параграфі 2, застосовуються до всіх стадій життя тварин, на які поширюється ця стаття.

 Держави-члени встановлюють систему моніторингу випадкових виловів або знищень видів тварин, передбачених у Додатку IV (a). Виходячи з зібраної інформації, держави-члени проводять додаткові дослідження чи заходи зі збереження, необхідні для забезпечення того, щоб такий випадковий вилов або знищення не мали значного негативного впливу на відповідні види.

Стаття 13

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи жорсткої охорони видів рослин, передбачених у Додатку IV(b), забороняючи:

(a) умисно підбирати, збирати, зрізати, виривати з коренями чи пошкоджувати ці рослини у їх ареалі у дикій природі;

(b) утримування, транспортування чи продаж або обмін і виставлення на продаж чи обмін зразків цих видів, які вилучені із дикої природи, крім тих, що вилучені правомірно ще до імплементації цієї Директиви.

2. Заборони, передбачені параграфом 1(a) та (b) застосовуються до всіх стадій біологічного циклу рослин, на які поширюється ця стаття.

Стаття 14

 Якщо, виходячи з спостереження, передбаченого статтею 11, держави-члени вважають за необхідне, вони вживають заходів для забезпечення того, щоб вилучення з дикої природи зразків видів дикої фауни й флори, передбачених у Додатку V, а також їх використання відповідало їх підтримуванню у сприятливому стані збереження.

 У випадку, коли такі заходи визнані необхідними, вони повинні включати продовження спостереження, передбаченого статтею 11. Такі заходи також можуть включати, зокрема:

– акти щодо доступу до певної власності,

– тимчасові чи місцеві заборони вилучення зразків з дикої природи і використання певних популяцій,

– регулювання періодів та/чи методів вилучення зразків,

– застосування, при вилученні зразків, правил полювання й рибальства, що враховують збереження таких популяцій,

– встановлення системи ліцензування вилучення зразків чи квот,

– регулювання купівлі, продажу, виставлення на продаж, утримання для продажу чи транспортування для продажу зразків,

– розведення у неволі видів тварин, а також штучне розмноження видів рослин у строго контрольованих умовах, з метою зменшення вилучення зразків з дикої природи,

– оцінка впливу прийнятих заходів.

Стаття 15

Щодо вилову чи знищення видів дикої фауни, передбачених у Додатку V (a), та у випадках, коли, згідно зі статтею 16, застосовуються винятки до вилучення, вилову чи знищення видів, передбачених у Додатку IV (a), держави-члени забороняють використання всіх непродуманих засобів, які можуть спричинити локальне зникнення або серйозне турбування популяцій таких видів, та, зокрема:

(a) використання засобів вилову та знищення, передбачених у Додатку VI (a);

(b) будь-яку форму вилову і знищення засобами транспорту, передбачену в Додатку VI (b).

Стаття 16

1. Коли не існує задовільної альтернативи та виключення не є шкідливим для підтримування популяцій відповідних видів у сприятливому стані збереження у їх ареалі, держави-члени можуть робити виключення із положень статей 12,13,14 та 15 (a) та (b):

(a) в інтересах охорони дикої фауни й флори та збереження природних середовищ існування;

(b) для уникнення значної шкоди, зокрема зерновим культурам, домашній худобі, лісам, рибному господарству та воді й іншим видам власності;

(c) в інтересах здоров’я та безпеки людей або з інших імперативних причин, пов’язаних із переважаючим громадським інтересом, вклю

чаючи соціальні чи економічні та сприятливі наслідки, які мають особливе значення для навколишнього середовища;

(d) для цілей дослідження чи освіти, переміщення або повторного впровадження цих видів і для операцій розмноження, необхідних з цією метою, включаючи штучне розведення рослин;

(e) з метою дозволити, за умов строгого нагляду, на селекційній основі та до певної межі, вилучення чи утримання зразків певних видів, передбачених у Додатку IV, в обмеженому обсязі, встановленому національними компетентними органами.

 Держави-члени подають Комісії кожні два роки звіт, згідно із форматом, встановленим Комітетом щодо винятків, застосованих згідно з параграфом 1. Комісія надає свою думку щодо цих винятків в період до 12 місяців після отримання звіту та дає роз’яснення Комітету.

 Звіти повинні вказувати:

(a) види, щодо яких застосовуються винятки та причини застосування винятків, включаючи характер ризику, з посиланням, в разі доцільності, на відхилені альтернативи та використані наукові дані;

(b) заходи, обладнання та методи, дозволені для вилову чи знищення видів тварин, і причини їх використання;

(c) умови, за яких і де були встановлені такі винятки;

(d) орган, уповноважений визначати й перевіряти досягнення необхідних умов та приймати рішення щодо засобів, обладнання чи методів, які можуть застосовуватися, та часові ліміти, органи, та особи для виконання цих завдань;

(e) вжиті контролюючі заходи та отримані результати.

Інформація

Стаття 17

 Кожні шість років від моменту завершення терміну, передбаченого статтею 23, держави-члени готують звіт про імплементацію заходів, вжитих згідно з цією Директивою. Цей звіт повинен містити, зокрема, інформацію щодо заходів збереження, згаданих у статті 6(1), а також оцінку впливу цих заходів на стан збереження типів природних середовищ існування, передбачених у Додатку І та видів, передбачених у Додатку ІІ та основні результати спостереження, згаданого у статті 11. Звіт, згідно з форматом, що буде встановлений комітетом, повинен пересилатися Комісії та бути доступним для громадськості.

2. Комісія готує зведений звіт на основі звітів, передбачених у

параграфі 1. Цей звіт повинен включати належну оцінку досягнутого прогресу та, зокрема, внеску Натури 2000 у досягнення цілей, передбачених статтею 3. Проект тієї частини звіту, яка охоплює інформацію, надану державою-членом, надсилається відповідній державі-члену для підтвердження. Після подання комітету остаточна версія звіту публікується Комісією, не пізніше двох років з моменту отримання звітів, передбачених у параграфі 1, та пересилається державам-членам, Європейському Парламенту, Раді й Економічному та Соціальному Комітету.

 Держави-члени можуть позначити території, визначені згідно з цією Директивою, за допомогою повідомлень Співтовариства, розроблених з такою метою Комітетом.

Дослідження

Стаття 18

 Держави-члени та Комісія повинні заохочувати необхідні дослідження й наукові роботи, враховуючи завдання, передбачені статтею 2 та зобов’язання, згадані у статті 11. Вони повинні обмінюватись інформацією, з метою належного координування досліджень, які проводяться на рівні держави-члена чи на рівні Співтовариства.

 Особливу увагу слід приділяти науковій роботі, необхідній для імплементації статей 4 та 10, та заохочувати транскордонні спільні дослідження між державами-членами.

Процедура внесення поправок до Додатків

Стаття 19

Поправки, необхідні для адаптування Додатків I, II, III, V та VI до технічного та наукового прогресу, приймаються Радою кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії.

Поправки, необхідні для адаптування Додатку IV до технічного та наукового прогресу, повинні прийматися Радою одноголосно за пропозицією Комісії.

Комітет

Стаття 20

Допомогу Комісії надаватиме Комітет.

Стаття 21

1. Коли на цю статтю робиться посилання, слід застосовувати статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС6, враховуючи також положення статті 8 того ж Рішення.

Період, передбачений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, встановлюється у три місяці.

 Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Додаткові положення

Стаття 22

При імплементації положень цієї Директиви держави-члени по

винні: (а) досліджувати бажаність повторного впровадження видів, передбачених у Додатку IV, що є природними для їх території, у випадках, коли це може сприяти їх збереженню, при умові, що таке дослідження, враховуючи також досвід у інших державах-членах чи деінде, встановило, що таке повторне впровадження ефективно сприятиме відновленню цих видів у сприятливому стані збереження та, відбуватиметься лише після належного консультування із зацікавленою громадськістю;

(b) забезпечити регулювання умисного впровадження у дику природу будь-яких видів, які не є природними для їх території, у спосіб, що не завдає шкоди природним середовищам існування у межах їх ареалу чи дикій природній фауні і флорі та, якщо вони вважатимуть за необхідне, заборонити таке впровадження; Результати проведеної оцінки передаються в Комітет для інформації;

(c) заохочувати просвіту та загальне інформування щодо необхідності охороняти види дикої фауни й флори і зберігати їх середовища існування та природні середовища існування.

Заключні положення

Стаття 23

 Держави-члени приймають закони, підзаконні акти й адміністративні положення, необхідні для виконання даної Директиви, у межах двох років із моменту її нотифікації. Вони повинні негайно проінформувати про це Комісію.

 Коли держави-члени приймають такі заходи, вони повинні мі

Рішення Ради 1999/468/ЄC від червня 1999, що встановлює процедури для здійснення повноважень щодо імплементації наданих Комісії (OJ L 184, 17.7.1999, p. 23).

стити посилання на дану Директиву чи супроводжуватися таким посиланням при їх офіційному опублікуванні. Методи здійснення таких посилань розробляються державами-членами.

3. Держави-члени повідомляють Комісію про основні положення національного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій даною Директивою.

Стаття 24

Ця директива адресована державам-членам.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

РЕГЛАМЕНТ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ (ЄС)

№ 1946/2003 від 15 липня 2003 року

про транскордонне переміщення

генетично модифікованих організмів

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтова

риства та, зокрема, статтю 175 (1) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1 ,

Беручи до уваги думку Економічного та Соціального Комітету2 ,

Беручи до уваги думку Комітету Регіонів3, діючи згідно з процедурою,

передбаченою у статті 251 Договору4 ,

Оскільки:

(1) Картагенський протокол про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття (надалі Протокол) був підписаний Співтовариством та державами-членами у 2000 та Рішення Ради 2002/628/ЄС5 укласти Протокол від імені Співтовариства було прийнято 25 червня 2002 року.

(2) Стаття 1 Протоколу визначає, що згідно з принципом перестороги, передбаченим у Принципі 15 Декларації Ріо з навколишнього середовища та розвитку, мета протоколу полягає у сприянні забезпечення належного рівня захисту у сфері безпечної передачі, обробки та використання отриманих у результаті сучасної біотехнології генетично модифікованих організмів (ГМО), які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для людського здоров’я та приділяючи особливу увагу транскордонному переміщенню.

(3) Протокол вимагає, щоб кожна Сторона вжила необхідних правових, адміністративних й інших заходів для виконання своїх зобов’язань, згідно з Протоколом. Директива Європейського Пар

1 OJ C 151 E, 25.6.2002, p. 121.

2 OJ C 241, 7.10.2002, p. 62.

3 OJ C 278, 14.11.2002, p. 31.

4 Думка Європейського Парламенту від 24 вересня 2002 р. (ще не опублікована у

Офіційному Віснику), Загальні положення Ради від 4 березня 2003 р. (OJ C 107 E, 6.5.2003, p. 1), Рішення Європейського Парламенту від 4 червня 2003 р. (ще не опубліковане у Офіційному Віснику) та Рішення Ради від 16 червня 2003.

5 OJ L 201, 31.7.2002, p. 48.

ламенту та Ради 2001/18/ЄС від 12 березня 2001 року про умисне вивільнення у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів6 закликала Комісію внести законодавчу пропозицію для імплементації встановленої у Протоколі процедури та згідно з ним, та вимагала б від експортерів Співтовариства забезпечити виконання всіх вимог Процедури попередньої обґрунтованої згоди, як передбачено у статтях 7 — 10, 12 та 14 Протоколу.

(4) Важливо встановити нагляд та контроль за транскордонним переміщенням ГМО з метою сприяння забезпеченню збереження та сталого використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини і таким чином надаючи можливість громадянам робити вільний та свідомий вибір щодо ГМО.

(5) Оскільки законодавство Співтовариства не містить окремих вимог до експорту ГМО до третіх країн, а для забезпечення виконання зобов’язань щодо транскордонного переміщення ГМО, згідно з Протоколом, спільні правові рамки для такого експорту повинні бути встановлені.

(6) Необхідно визнати потребу поважати правові засади біобезпеки держави Сторони чи не-Сторони імпорту, у спосіб, який відповідає Протоколу.

(7) Фармацевтичні вироби для споживання людиною, що регулюються іншими міжнародними угодами, стороною яких є Співтовариство чи відповідна держава-член, або організаціями, членами яких є Співтовариство чи відповідна держава-член, повинні бути вилучені з сфери дії даного Регламенту.

(8) Держава Сторона чи не-Сторона імпорту повинна бути повідомлена про експорт ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище, для того щоб, забезпечити їй можливість прийняти обґрунтоване рішення на основі оцінки ризику, проведеної у науково-обгрутований спосіб.

(9) Повідомлення повинно забезпечуватись експортером. Експортер повинен нести відповідальність за точність інформації, наданої у повідомленні.

(10) Експортери повинні дочекатися попередньої письмової згоди держави Сторони чи не-Сторони імпорту перед здійсненням першого транскордонного переміщення ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище.

(11) Визнаючи, що деякі держави, що розвиваються, та деякі держави із перехідною економікою можуть не володіти необхідним потенціалом для прийняття такого обґрунтованого рішення, Комісія та

OJ L 106, 17.4.2001, p. 1.

держави-члени повинні постійно докладати зусиль для того, щоб створити їм можливість розвивати і зміцнювати людські ресурси й інституційний потенціал.

(12) Згідно з Протоколом Співтовариство чи будь-яка інша Сторона може вчиняти строгіші дії щодо збереження та сталого використання біологічного різноманіття ніж ті, які передбачаються Протоколом, за умови, що така дія відповідає меті та положенням Протоколу та відповідає іншим зобов’язанням Сторони згідно з міжнародним правом.

(13) Згідно з Протоколом, Співтовариство може застосовувати своє національне законодавство до переміщень ГМО у межах власної митної території.

(14) Оскільки існуюче законодавство Співтовариства, та зокрема, Директива 2001/18/ЄС і секторальне законодавство, яке передбачає необхідність проведення особливої оцінки ризику згідно з принципами тієї Директиви, уже передбачає правила, що відповідають цілі Протоколу, немає потреби приймати додаткові положення щодо імпорту ГМО у Співтовариство.

(15) Необхідно гарантувати безпечне транспортування, обробку та пакування ГМО. Оскільки існуюче законодавство, зокрема Директива Ради 94/55/ЄС від 21 листопада 1994 року про наближення законів держав-членів щодо транспортування небезпечних товарів наземним транспортом7 і Директива Ради 96/49/ЄС від 23 липня 1996 року про наближення законодавства держав-членів щодо транспортування небезпечних товарів залізницею8, уже містять належні правила, немає потреби приймати додаткові положення з цих питань.

(17) Комісія та держави-члени підтримують процес щодо належної розробки міжнародних правил і процедур у сфері відповідальності та відшкодування шкоди, завданої транскордонним переміщенням ГМО, які слід погодити, як передбачено у статті 27 Протоколу, на першій зустрічі Конференції Сторін Конвенції, яка діє як нарада Сторін Протоколу.

(18) Комісія та держави-члени підтримують подальшу розробку та застосування єдиних форм супровідної документації із ідентифікації ГМО, що проводиться згідно зі статтею 18 Протоколу.

(19) Для того, щоб ефективно реагувати на неумисне транскордонне переміщення ГМО, які можуть мати значний негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, врахо

7              OJ L 319, 12.12.1994, p. 7. Директива із останніми змінами, внесеними Директивою Комісії 2003/28/ЄC (OJ L 90, 8.4.2003, p. 45).

8              OJ L 235, 17.9.1996, p. 25. Директива із останніми змінами, внесеними Директивою Комісії 2003/29/ЄC (OJ L 90, 8.4.2003, p. 47).

вуючи ризик для здоров’я людини, держава-член повинна, як тільки їй стане відомо про випадок в межах її юрисдикції, що призводить до вивільнення, яке може призвести до не умисного транскордонного переміщення ГМО, котрі можуть мати такий вплив, вжити належних заходів для повідомлення громадськості і негайного інформування Комісії, усіх інших держав-членів, зачеплених чи потенційно зачеплених держав, Механізму посередництва з біобезпеки (МПБ) та, коли необхідно, відповідні міжнародні організації. Окрім того, така держава-член повинна негайно розпочати консультації із зачепленими чи потенційно зачепленими державами, щоб вони могли визначити належні заходи реагування і розпочати необхідні дії.

(20) Для того, щоб сприяти розробленню МПБ, Співтовариство та його держави-члени повинні забезпечити надання відповідної інформації МПБ і проведення моніторингу та звітування про стан імплементації Протоколу у Співтоваристві.

(21) Держави-члени повинні встановити правила щодо штрафних санкцій, які повинні застосовуватися за порушення цього Регламенту, і забезпечити їх імплементацію. Такі санкції повинні бути ефективними, пропорційними та превентивними.

(22) При застосуванні цього Регламенту слід брати до уваги принцип перестороги.

(23) Цей регламент поважає основні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, у Хартії основних прав людини Європейського Союзу,

ПРИЙНЯЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

Глава I. ЦІЛІ, СФЕРА ДІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 1 Цілі

Згідно з принципом перестороги та без шкоди Директиві 2001/ 18/ЄС, цілями цього Регламенту є створення загальної системи повідомлення та інформування про транскордонне переміщення генетично модифікованих організмів (ГМО) та забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належного рівня охорони у сфері безпечної передачі, обробки та використання ГМО, що можуть мати негативний вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини.

Стаття 2 Сфера дії

1.Цей Регламент повинен застосовуватися до переміщення всіх ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини.

2. Фармацевтичні вироби для споживання людиною, що регулюються іншими відповідними міжнародними угодами чи організаціями, виключаються зі сфери дії даного Регламенту.

Стаття 3 Визначення

Для цілей цього Регламенту повинні застосовуватися наступні виз

начення:

1.”організм” означає організм, згідно зі статтею 2(1) Директиви

2001/18/ЄС;

 “генетично модифікований організм” чи “ГМО” означає генетично модифікований організм, згідно зі статтею 2(2) Директиви 2001/18/ ЄС, виключаючи організми, отримані методами генетичної модифікації, перерахованими у Додатку ІВ до Директиви 2001/18/ЄС;

 “умисне вивільнення” означає умисне вивільнення, згідно зі статтею 2(3) Директиви 2001/18/ЄС;

 “розміщення на ринку” означає розміщення на ринку, згідно зі статтею 2(4) Директиви 2001/18/ЄС;

 “використання у замкнених системах” означає: (а) діяльність, визначену у статті 2(с) Директиви 90/219/ЄЕС9;

(b) діяльність, при якій організми, відмінні від мікроорганізмів, генетично модифікуються чи при якій такі ГМО культивуються, зберігаються, транспортуються, знищуються, видаляються або використовуються в інший спосіб, і для яких належним чином застосовуються стримуючі заходи, базовані на таких самих принципах стримування, що й у Директиві 90/219/ЄЕС з метою обмеження їх контакту з населенням та навколишнім середовищем,;

 “продукти харчування” означає продукти харчування, згідно з статтею 2 Регламенту (ЄС) № 178/200210;

 “корм” означає корм, згідно з статтею 3(4) Регламенту (ЄС) № 178/2002;

9              Директива Ради 90/219/ЄEC від 23 квітня 1990 р. про використання у замкнених системах генетично модифікованих мікроорганізмів (OJ L 117, 8.5.1990, p. 1). Директива із останніми змінами, внесеними Рішенням 2001/204/ЄC (OJ L 73,

15.3.2001, p. 32).

10            Регламент (ЄC) No 178/2002 Європейського Парламенту та Ради від 28 січня 2002 р., що передбачає загальні принципи та вимоги законодавства щодо продуктів харчування, встановлюючи Європейський орган з безпеки продуктів харчування та встановлюючи процедури щодо безпеки продуктів харчування (OJ L 31, 1.2.2002, p. 1).

 “повідомлення” означає подання інформації, що вимагається від експортера, згідно з цим Регламентом, до компетентного органу Сторони Протоколу чи до компетентного органу не-Сторони;

 “Механізм посередництва з біобезпеки” чи “МПБ” означає Механізм посередництва з біобезпеки, створений згідно зі статтею 20 Протоколу;

 “експорт” означає:

(a) постійне чи тимчасове залишення митної території Співтовариства ГМО, що відповідають умовам статті 23(2) Договору;

(b) реекспорт ГМО, що не відповідають умовам, передбаченим у пункті (а), котрі піддаються митній процедурі, відмінній від процедури транзиту;

 “імпорт” означає проведення Стороною в межах Співтовариства митної процедури, щодо ГМО, які вносяться на митну територію Сторони чи не-Сторони за межами Співтовариства, відмінної від процедури транзиту;

 “експортер” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, якою, чи від імені якої здійснюється повідомлення, тобто особу, котра у момент відправлення повідомлення має укладений із одержувачем у третій країні контракт і наділена повноваженнями приймати рішення щодо можливості вивезення ГМО за межі митного кордону Співтовариства. У випадку, коли контракту щодо експорту не було укладено чи коли особа, яка його уклала не діє від свого імені, вирішальне значення має повноваження приймати рішення щодо вивезення ГМО за межі митного кордону Співтовариства;

 “імпортер” означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, під юрисдикцією Сторони чи не-Сторони імпорту, котра організовує імпорт ГМО;

 “транскордонне переміщення” означає умисне чи не умисне переміщення ГМО від однієї Сторони чи не-Сторони до іншої Сторони чи не-Сторони, виключаючи умисне переміщення між Сторонами в межах Співтовариства;

 “Сторона” означає будь-яку країну або регіональну організацію економічної інтеграції, яка є стороною Протоколу;

 “не-Сторона” означає будь-яку країну чи регіональну організацію економічної інтеграції, яка не є стороною Протоколу;

 “Протокол” означає Картагенський протокол про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття (Конвенція);

18. “біологічне різноманіття” означає різноманіття живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це

включає різноманітність в межах виду, між видами і різноманіття екосистем;

 “компетентний орган” означає компетентний орган, визначений Стороною Протоколу, чи відповідний еквівалентний орган неСторони, відповідальний за здійснення адміністративних функцій, передбачених Протоколом, або еквівалентних функцій у випадку не-Сторони, й уповноважений здійснювати такі функції від свого імені;

 “координаційний центр” означає організацію, призначену Стороною відповідальною за зв’язок із Секретаріатом від її імені;

 “Секретаріат” означає Секретаріат Протоколу.

Глава ІІ. ЕКСПОРТ ГМО ДО ТРЕТІХ КРАЇН

Розділ 1

ГМО, призначені для умисного вивільнення у навколишнє середовище

Стаття 4 Повідомлення сторін та не-сторін імпорту

Експортер забезпечує письмове повідомлення компетентного органу Сторони чи не-Сторони імпорту ще до першого умисного транскордонного переміщення ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище та для використання, визначеного згідно з пунктом (і) Додатка І. Повідомлення повинно, як мінімум, містити інформацію, зазначену у Додатку І. Експортер забезпечує точність інформації, вказаної у повідомленні.

Стаття 5 Випадки не прийняття рішення

 Якщо Сторона імпорту не підтверджує одержання повідомлення чи не повідомляє своє рішення, це не вважається її згодою на умисне транскордонне переміщення. Жодне перше умисне транскордонне переміщення не може здійснюватися без попередньої чіткої письмової згоди Сторони, чи, у відповідних випадках, не-Сторони імпорту.

2. Якщо Сторона імпорту не повідомляє своє рішення у відповідь на повідомлення протягом 270 днів від дати отримання такого повідомлення, експортер надсилає компетентному органу цієї Сторони імпорту письмове нагадування, із кінцевим терміном відповіді на нього — 60 днів від дати отримання нагадування, та копію Секретаріату, державі-члену експорту та Комісії. Підраховуючи період

часу, впродовж якого Сторона імпорту повинна відповісти, не враховується кількість днів, протягом яких вона очікує на додаткову відповідну інформацію.

 Без шкоди параграфу 1, експортер не здійснює першого транскордонного переміщення ГМО, призначеного для умисного вивільнення, до того, як будуть дотримані процедури, визначені Стороною імпорту згідно з статтями 9 та 10 Протоколу, чи, у відповідних випадках, еквівалентні процедури, які вимагаються не-Стороною імпорту.

 Параграфи 1,2 та 3 не застосовуються до випадків транскордонного переміщення, що охоплюються спрощеними процедурами чи двосторонніми або багатосторонніми угодами чи домовленостями, які набрали чинності згідно зі статтями 13 та 14 Протоколу.

 Комісія та держави-члени, консультуючись із Секретаріатом, здійснюють необхідні заходи згідно з будь-якими належними процедурами та механізмами, для полегшення прийняття рішення або для заохочення виконання положень Протоколу Сторонами імпорту, як було вирішено Конференцією Сторін Конвенції, що виступає як нарада Сторін Протоколу.

Стаття 6 Інформування Сторони експорту

Експортер зберігає протягом, принаймні, п’яти років архів повідомлення, передбаченого у статті 4, та підтвердження отримання повідомлення й рішення Сторони, чи у відповідних випадках, неСторони імпорту, і надсилає копію цих документів компетентному органу держави-члена, з якої ГМО експортується, та Комісії.

Без шкоди статті 16, Комісія робить такі документи доступними для громадськості згідно з правилами Співтовариства про доступ до екологічної інформації.

Стаття 7 Перегляд рішення

 Якщо експортер вважає, що змінились обставини, які можуть вплинути на результати оцінки ризику, на якій базувалось рішення чи, що стала доступною додаткова наукова чи технічна інформація, він може просити Сторону, чи, у відповідних випадках, не-Сторону імпорту переглянути рішення, яке вона прийняла щодо повідомлення, згідно з статтею 10 Протоколу.

 Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту не відповість на це звернення протягом 90 днів, експортер надсилає письмове нагадування компетентному органу Сторони, чи, у відповідних випадках, не-Сторони імпорту, з проханням надати відповідь протягом встановленого періоду часу з моменту отримання нагадування.

Стаття 8 Винятки із Розділу 1 цієї Глави

 Із сфери дії Розділу 1 цієї Глави виключаються ГМО, призначені для умисного вивільнення у навколишнє середовище, визначені у рішенні Конференції Сторін Конвенції, що виступає як нарада Сторін Протоколу, як такі, що, ймовірно, не матимуть негативного впливу на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини.

 Розділ 1 цієї Глави не застосовується до ГМО, призначених для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки.

 Зобов’язання, передбачені у розділі 1 цієї Глави, не застосовуються, якщо Сторона імпорту наперед вказала МПБ, згідно зі статтею 13(1)( b) та статтею 14(3) Протоколу, що такий імпорт ГМО виключається із Процедури попередньої обґрунтованої згоди, як встановлено статтями 7-10, 12 та 14 Протоколу, за умови, що вжито належних заходів для того, щоб забезпечити їх безпечне умисне транскордонне переміщення, згідно з цілям Протоколу.

Розділ 2

ГМО, призначені для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки

Стаття 9 Інформування МПБ

1. Комісія від імені Співтовариства чи, у відповідних випадках, держава-член, яка прийняла рішення, інформує МПБ й інші Сторони через МПБ про будь-яке остаточне рішення щодо використання, включаючи розміщення на ринку, у межах Співтовариства чи використання у межах держави-члена ГМО, який може підлягати транскордонним переміщенням для безпосереднього використання як продукту харчування або корму, чи для переробки. Ця інформація повинна надсилатися МПБ протягом 15 днів від дати прийняття такого рішення.

Цей параграф не застосовується до рішень щодо умисного вивільнення, згідно з Частиною В Директиви 2001/18/ЄС, ГМО, котрий не призначений для безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для переробки у третій країні без подальшого рішення.

 Інформація, передбачена у параграфі 1, яка надсилається МПБ, повинна містити, принаймні, інформацію, передбачену у Додатку ІІ.

3. Комісія чи держава-член, згадана у параграфі 1, розглядають звер

нення, подані їм Стороною чи не-Стороною імпорту, про надання додаткової інформації щодо рішень, передбачених у параграфі 1.

 Копія інформації, передбаченої у параграфах 1, 2 та 3, надсилається Комісією чи державою-членом, що передбачена у параграфі 1, у письмовій формі до координаційного центру кожної Сторони, яка повідомляє Секретаріат завчасно про те, що вона не має доступу до МПБ.

Стаття 10 Національні рішення Сторін і не-Сторін щодо імпорту

 Експортер повинен поважати будь-яке рішення щодо імпорту ГМО, призначених для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки, прийняте Стороною згідно зі статтею 11(4) Протоколу, чи не-Стороною імпорту згідно з національними положеннями, що відповідають цілям Протоколу.

 Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту, котра є країною, що розвивається, чи країною із перехідною економікою, заявила через МПБ, що вона прийме рішення щодо імпорту конкретного ГМО, призначеного для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки згідно зі статтею 11(6) Протоколу, експортер не здійснює першого експорту такого ГМО, крім випадків, коли дотримана вся процедура, передбачена цим положенням.

 Якщо Сторона чи не-Сторона імпорту не підтверджує одержання повідомлення чи не повідомляє свого рішення, згідно з параграфом 2, це не вважається її згодою чи відмовою на імпорт ГМО, призначеного для безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для переробки. Жодний ГМО, що може підлягати транскордонному переміщенню для безпосереднього використання як продукт харчування або корм, чи для переробки, не може бути експортованим, крім випадків, коли це дозволено в межах Співтовариства чи коли компетентний орган третьої країни чітко погодився на імпорт, як вимагається згідно зі статтею 12 Регламенту (ЄС) №178/2002.

Розділ 3

ГМО, призначені для використання у замкнених системах

Стаття 11

 Положення розділу І Глави ІІ не застосовуються до транскордонного переміщення ГМО, призначених для використання у замкнених системах, у випадках, коли такі транскордонні переміщення проводяться згідно зі стандартами Сторони чи не-Сторони імпорту.

 Параграф 1 застосовується без шкоди будь-якому праву Сторони чи не-Сторони піддавати всі ГМО оцінці ризику до моменту

прийняття рішення щодо імпорту та встановлювати стандарти для використання у замкнених системах у межах їх юрисдикції.

Розділ 4

Спільні положення

Стаття 12

Ідентифікація та супровідна документація

1. Експортери забезпечують наявність наступної інформації у документі, що супроводжує ГМО та передається імпортеру, котрий ГМО одержує:

(a) що воно містить чи складається із ГМО;

(b) унікальний ідентифікаційний код (коди), присвоєний цим ГМО, якщо такий існує.

2. Для ГМО, призначених для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки, інформація, передбачена у параграфі 1, повинна супроводжуватись декларацією експортера:

(a) яка вказує, що ГМО призначені для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки, та, чітко визначає, що вони не призначені для умисного вивільнення у навколишнє середовище; та

(b) яка містить контактну інформацію про місця, куди можна звер

нутися за детальнішою інформацією. Параграф 1(b) не застосовується до продуктів, які складаються з ГМО чи містять суміш ГМО і вживатимуться лише для безпосереднього використання як продуктів харчування або корму, чи для переробки. На такі продукти поширюються вимоги Директиви 2001/18/ЄС щодо відслідковування та, у відповідних випадках, майбутнє законодавство Співтовариства щодо відслідковування, маркування й ідентифікації даних ГМО.

3. Для ГМО, призначених для використання у замкнених системах, інформація, передбачена параграфом 1, повинна супроводжуватися декларацією експортера, яка повинна містити:

(a) будь-які вимоги щодо безпечної обробки, зберігання, транспортування та використання цих ГМО;

(b) контактну інформацію місця, куди можна звернутися за детальнішою інформацією, включаючи ім’я (назву) та адресу особи чи установи, яким направляються ГМО.

4. Для ГМО, призначених для умисного вивільнення у навколишнє середовище, та будь-якого іншого ГМО, до якого застосовується цей Регламент, інформація, передбачена у параграфі 1, повинна супроводжуватися декларацією експортера, яка повинна вказувати:

(a) ідентифікацію та відповідні ознаки й характеристики ГМО;

(b) будь-які вимоги щодо безпечної обробки, зберігання, транспортування та використання цих ГМО;

(c) контактну інформацію місця, куди можна звернутися за детальнішою інформацією, та, у відповідних випадках, ім’я (назву) й адресу імпортера та експортера;

(d) заяву про те, що переміщення відповідає вимогам Протоколу, які застосовуються до експортера.

5. Параграфи 1-4 застосовуються без шкоди іншим особливим вимогам, передбаченим законодавством Співтовариства, та міжнародним вимогам щодо ідентифікації, які будуть розроблені згідно з статтею 18 Протоколу.

Стаття 13 Транзит

Експортер забезпечує повідомлення про транзит ГМО Сторін, які прийняли рішення регулювати транзит ГМО через свою територію і повідомили про це рішення МПБ.

Глава ІІІ. НЕУМИСНЕ ТРАНСКОРДОННЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ГМО

Стаття 14

1.Держави-члени вживають належних заходів, щоб запобігти неумисному транскордонному переміщенню ГМО.

2. Як тільки державі-члену стане відомо про випадок, в межах її юрисдикції, вивільнення ГМО, який призводить чи може призвести до неумисного транскордонного переміщення, що, ймовірно, матиме значний негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людини, ця держава-член повинна:

(a) вжити необхідних заходів для інформування громадськості та негайного інформування Комісії, усіх інших держав-членів, зачеплених чи потенційно зачеплених держав, МПБ та, коли доцільно, відповідні міжнародні організації;

(b) негайно провести консультації із зачепленими, чи потенційно зачепленими державами для того, щоб надати їм можливість визначити належні дії реагування й розпочати необхідні дії, включаючи надзвичайні термінові заходи з метою мінімізувати будь-який значний негативний вплив.

3. Будь-яка інформація, що випливає із параграфа 2, повинна включати інформацію, визначену у Додатку ІІІ.

Глава IV. СПІЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 15 Участь у міжнародній процедурі інформування

1. Без шкоди для захисту конфіденційної інформації, згідно з положеннями Протоколу, держави-члени повідомляють МПБ й Комісію про:

(а) національне законодавство та керівні принципи щодо імплементації Протоколу, згідно зі статтею 11 (5) та статтею 20(3)(а) Протоколу;

(b) національний контактний пункт для повідомлення про неумисне

транскордонне переміщення, згідно зі статтею 17 Протоколу; (с) будь-які двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди й домовленості, у які вступили держави-члени щодо умисних транскордонних переміщень ГМО, згідно зі статтею 20 (3)( b) Протоколу;

(d) будь-яку інформацію щодо випадків неумисних або незаконних транскордонних переміщень, що їх стосуються, згідно зі статтями 17 та 25 Протоколу;

(e) будь-яке остаточне рішення, прийняте державою-членом щодо використання ГМО у її межах, включаючи рішення:

– щодо використання у замкнених системах, віднесених до класів ризику 3 чи 4, ГМО, котрі, ймовірно, підлягатимуть транскордонним переміщенням,

– щодо умисного вивільнення ГМО, згідно з частиною В Директиви 2001/18/ЄС, чи

– щодо імпорту ГМО у Співтовариство,

згідно зі статтею 11 та статтею 20(3) (d) Протоколу, впродовж 15 днів від моменту прийняття такого рішення;

(f) будь-які резюме оцінок ризику чи екологічних оцінок ГМО, які проводяться у рамках регламентаційного процесу Співтовариства та здійснюються згідно зі статтею 15 Протоколу, включаючи, коли доцільно, відповідну інформацію щодо продуктів, котрі входять до їх складу, зокрема перероблені матеріали, що походять від ГМО та містять нові комбінації відтвореного генетичного матеріалу, і піддаються виявленню й отримані в результаті використання сучасної біотехнології, згідно зі статтею 20 (3)(c) Протоколу;

(g) будь-який перегляд національних рішень щодо умисного транскордонного переміщення згідно зі статтею 12 Протоколу;

(h) будь-яке рішення, прийняте державою-членом, щодо заходів безпеки згідно зі статтею 23 Директиви 2001/18/ЄС, чи надзвичайних термінових заходів, вжитих державою-членом, згідно з законодавством Співтовариства щодо генетично модифікованих продуктів харчування та корму.

2. Комісія повідомляє МПБ від імені Співтовариства, згідно з по

ложеннями Протоколу, про: (а) законодавство та керівні принципи Співтовариства щодо імплементації Протоколу, згідно зі статтею 11(5) та статтею 20 (3)(а) Протоколу;

(b) будь-які двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди й домовленості на рівні Співтовариства щодо умисних транскордонних переміщень ГМО, згідно зі статтею 20 (3)( b) Протоколу;

(c) будь-яке остаточне рішення прийняте на рівні Співтовариства, щодо використання ГМО в межах Співтовариства, включаючи рішення щодо розміщення на ринку чи імпорт ГМО, згідно зі статтею 11 та статтею 20 (3)(d) Протоколу;

(d) будь-які резюме оцінок ризику чи екологічних оцінок ГМО, що проводяться в рамках регламентаційного процесу Співтовариства та здійснюються згідно з процедурами, схожими до передбачених у Додатку ІІ до Директиви 2001/18/ЄС, включаючи, коли доцільно, відповідну інформацію щодо продуктів, які входять до їх складу, зокрема перероблені матеріали, що походять від ГМО та містять нові комбінації відтвореного генетичного матеріалу, і піддаються виявленню, й отримані в результаті використання сучасної біотехнології, згідно зі статтею 20 (3)(c) Протоколу;

(e) будь-який перегляд рішень на рівні Співтовариства щодо умисного транскордонного переміщення згідно зі статтею 12 Протоколу;

(f) будь-яке застосування законодавства Співтовариства замість процедур Протоколу до умисних переміщень ГМО в межах Співтовариства та імпорту ГМО у Співтовариство згідно зі статтею 14(3) та (4) Протоколу;

(g) звіти, подані згідно зі статтею 19 цього Регламенту, включаючи ті, що стосуються імплементації процедури попередньої обґрунтованої згоди, згідно зі статтею 20(3)(е) Протоколу.

Стаття 16 Конфіденційність

 Комісія та держави-члени не розголошуватимуть третім країнам будь-яку конфіденційну інформацію, отриману чи передану згідно з цим Регламентом.

 Експортер може вказати, яку інформацію, викладену у повідомленні, поданому згідно зі статтею 4 слід вважати конфіденційною. У таких випадках він, на вимогу, подає обґрунтування.

 У жодних випадках не може вважатися конфіденційною наступна

інформація, якщо вона подана згідно зі статтями 4, 9 чи 12: (а) ім’я (назва) та адреса експортера й імпортера,

(b) загальний опис генетично модифікованого організму чи організмів

(c) резюме оцінок ризику впливу на збереження та стале використання біорізноманіння, враховуючи ризик для здоров’я людини, та

(d) будь-які методи та плани реагування на надзвичайні ситуації.

4. У випадках, коли експортер з будь-яких причин відкликає повідомлення, держави-члени та Комісія повинні поважати конфіденційність комерційної та промислової інформації, включаючи науково-дослідну інформацію, а також інформацію, щодо якої між Стороною чи не-Стороною імпорту та експортером існують розбіжності відносно її конфіденційності.

Стаття 17 Компетентні органи та координаційні центри

 Комісія призначає координаційний центр Співтовариства та, у відповідних випадках, визначає будь-який компетентний орган Співтовариства.

 Кожна держава-член призначає один координаційний центр, а також один або кілька компетентних органів. Один і той самий орган може одночасно виконувати функції як координаційного центру, так і компетентного органу.

 Комісія від імені Співтовариства та кожна держава-член, відповідно, повідомляє Секретаріат, не пізніше дня набрання чинності для них Протоколу, назви й адреси своїх координаційних центрів і компетентних органів. У разі якщо держава-член чи Комісія призначають більше, ніж один компетентний орган, вони, при передачі цієї інформації Секретаріату, повідомляють про розподіл обов’язків між цими органами. У відповідних випадках, така інформація повинна вказувати, принаймні, який компетентний орган за який тип ГМО відповідає. Комісія та держави-члени негайно інформують Секретаріат про будь-які зміни у призначенні їхніх координаційних центрів чи назві або адресі, чи повноваженнях їх компетентного органу чи органів.

Стаття 18 Санкції

Держави-члени приймають норми щодо санкцій, які застосовуються за порушення положень цього Регламенту, та вживає усіх необхідних заходів для того, щоб забезпечити їх виконання. Дані санкції повинні бути ефективними, пропорційними та превентивними. Держави-члени повідомляють про ці положення Комісію не пізніше 5 листопада 2004 р. та негайно інформують про будь-які наступні зміни до них.

Стаття 19 Моніторинг і звітування

 Держави-члени періодично, але не рідше як, принаймні, кожні три роки, якщо інакше не визначено згідно зі статтею 33 Протоколу, надсилають Комісії звіт про імплементацію цього регламенту.

 Комісія із періодичністю, визначеною Конференцією Сторін Конвенції, яка виступає як нарада Сторін Протоколу, складає звіт на основі інформації, наданої державами-членами, та подає його Конференції Сторін Конвенції, яка виступає як нарада Сторін Протоколу.

Стаття 20 Набрання чинності

 Цей Регламент набирає чинності на 20-й день після його публікації в Офіційному Віснику Європейського Союзу.

 Цей регламент застосовується з дати набрання чинності Протоколом, згідно зі статтею 37(1) Протоколу, чи з дати набрання чинності цього Регламенту, залежно від того, що відбудеться пізніше.

Цей Регламент є обов’язковим у його цілісності та має пряму дію у всіх державах-членах.

Вчинено у Брюсселі, 15 червня 2003 р.

ДОДАТОК I

Інформація, яка повинна міститись у повідомленнях згідно зі статтею 4

(a) Ім’я (назва), адреса та контактні дані експортера.

(b) Ім’я (назва), адреса та контактні дані імпортера.

(c) Назва та ідентифікаційні дані ГМО, а також національна класифікація, якщо така є, рівня біобезпеки ГМО у країні експорту.

(d) Дата чи дати планованого транскордонного переміщення, якщо вони відомі.

(e) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання та характеристики організма-реципієнта чи батьківських організмів щодо біобезпеки.

(f) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо вони відомі, організма-реципієнта та/чи батьківських організмів та опис середовищ існування де організми можуть вижити чи швидко розмножитись.

(g) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання, та характеристики організму— чи організмів-донорів щодо біобезпеки.

(h) Опис нуклеїнової кислоти або впровадженої модифікації, використаного методу та отриманих характеристик ГМО.

(i) Плановане використання ГМО чи продуктів із нього, зокрема перероблених матеріалів, що походять від ГМО, які містять нові комбінації відтворюючого генетичного матеріалу, які піддаються виявленню й одержані в результаті застосування методів, передбачених у Частині 1 Додатку І А Директиви 2001/18/ЄC.

(j) Кількість або об’єм ГМО, який підлягає передачі.

(k) Попередній та існуючий звіт оцінки ризиків, згідно з Додатком ІІ Директиви 2001/18/ЄC.

(l) Пропоновані методи безпечної обробки, зберігання, транспортування та використання, включаючи у відповідних випадках, процедури пакування, маркування, документації, видалення та вживання заходів на випадок надзвичайних ситуацій.

(m) Правовий режим ГМО у межах країни експорту (для прикладу, чи не є він забороненим у країні експорту, чи існують інші обмеження та чи дозволено його загальне вивільнення), та, у разі заборони ГМО у країні експорту, причина або причини заборони.

(n) Результат і мета будь-якого повідомлення, направленого експортером іншим державам щодо ГМО, який підлягає передачі.

(o) Заява про підтвердження фактичної достовірності вищезгаданої інформації.

ДОДАТОК II

Інформація, необхідна згідно зі статтею 9

(a) Ім’я (назва), адреса та контактні дані заявника на отримання дозволу на внутрішнє використання.

(b) Назва, адреса та контактні дані органу, відповідального за прийняття рішення.

(c) Назва та ідентифікаційні дані ГМО.

(d) Опис генної модифікації, застосованого методу й отриманих характеристик ГМО.

(e) Будь-які виняткові ідентифікаційні дані ГМО.

(f) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання та характеристики організма-реципієнта чи батьківських організмів щодо біобезпеки.

(g) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо вони відомі, організма-реципієнта та/чи батьківських організмів та опис середовищ існування де організми можуть вижити чи швидко розмножитись.

(h) Таксомонічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання та характеристики організма— чи організмів-донорів щодо біобезпеки.

(i) Дозволені види використання ГМО.

(j) Звіт оцінки ризиків згідно з Додатком ІІ до Директиви 2001/18/ ЄC.

(k) Пропоновані методи безпечної обробки, зберігання, транспортування та використання, включаючи, у відповідних випадках, процедури пакування, маркування, документації, видалення та вживання заходів на випадок надзвичайних ситуацій.

ДОДАТОК III

Інформація, необхідна згідно зі статтею 14

(a) Доступна відповідна інформація про очікувані обсяги та відповідні характеристики та/або особливості ГМО.

(b) Інформація про умови й очікувані дати вивільнення та про використання ГМО у Стороні походження.

(c) Будь-яка доступна інформація про можливий негативний вплив на збереження біологічного різноманіття, враховуючи також ризик для здоров’я людей, а також доступна інформація про можливі заходи управління ризиками.

(d) Будь-яка інша відповідна інформація, та

(e) Контактний пункт для додаткової інформації.

Переклад здійснено БФ „Екоправо-Львів”

УГОДА

ПРО ПАРТНЕРСТВО ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

16 червня 1994 року

(витяги)

Стаття 63 Навколишнє середовище

 Беручи до уваги Європейську енергетичну хартію та Декларацію конференції, яка відбулася в Люцерні в 1993 році, Сторони розвивають і зміцнюють співробітництво між ними в галузі охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я.

 Співробітництво здійснюється з метою боротьби з погіршенням стану навколишнього середовища і, зокрема, охоплює такі питання як:

– ефективний моніторинг рівнів забруднення та оцінка стану навколишнього середовища; система інформації про стан навколишнього середовища;

– боротьба з локальним, регіональним та транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води;

– відновлення природного стану навколишнього середовища;

– стале, ефективне та екологічно безпечне виробництво та використання енергії; безпека промислових підприємств;

– класифікація та безпечне використання хімічних речовин;

– якість води;

– зменшення обсягів, утилізація і безпечне знищення відходів а також використання положень Базельської конференції;

– вплив, який здійснює на навколишнє середовище сільське господарство, ерозія ґрунтів та хімічне забруднення;

– захист лісів;

– збереження біологічної різноманітності, територій, що охороняються, а також раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними;

– планування землекористування, включаючи будівництво та міське планування;

– застосування економічних та фінансових важелів;

– глобальні кліматичні зміни;

– екологічна освіта та виховання;

– виконання Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті яка була підписана в місті Еспоо.

3. Співробітництво, зокрема, здійснюється шляхом:

– планування заходів по подоланню наслідків катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

– обміну інформацією та експертами, включаючи інформацію та експертів, що мають відношення до передачі чистих технологій та безпечного і екологічно раціонального використання біотехнологій;

– проведення спільної дослідницької діяльності;

– удосконалення законодавства в напрямку стандартів Співтовариства;

– співробітництва на регіональному (в тому числі, в рамках Європейського агентства по навколишньому середовищу) та на міжнародному рівнях;

– розробки стратегії, зокрема стосовно глобальних та кліматичних проблем, а також з метою досягнення сталого розвитку;

– дослідження впливу на навколишнє середовище.

СПІЛЬНА СТРАТЕГІЯ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО УКРАЇНИ

(витяги)

20. ЄС підтримуватиме Україну шляхом заохочення невпинного зближення її законодавства з законодавством ЄС, зокрема в таких галузях, як конкурентна політика, стандартизація та сертифікація, права інтелектуальної власності, захист даних, митні процедури та охорона навколишнього середовища.

Співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, енергетики та ядерної безпеки

 ЄС намагатиметься зміцнити загальноєвропейську стабільність та співпрацювати з Україною в галузі енергетики та ядерної безпеки шляхом надання підтримки у здійсненні комплексної реформи енергетики, зокрема шляхом продовження співпраці з Україною над виконанням Плану фінансового оздоровлення енергетики, який передбачає лібералізацію цін, поліпшення збору платежів та приватизацію розподільчих компаній. У контексті цієї діяльності ЄС пропагуватиме ефективне та раціональне з екологічної точки зору використання енергії в Україні та зміцнення нових інститутів та органів у галузі енергетики й їхнього потенціалу в плані вироблення політики.

 Ядерна безпека та виведення з експлуатації Чорнобильської атомної електростанції є пріоритетними питаннями у стосунках між ЄС та Україною. ЄС підтримує розвиток незалежного органу ядерного регулювання в Україні та закликає Україну виконати своє зобов’язання виконати Меморандум про взаєморозуміння між країнами “Великої Сімки” та Україною 1995 р. про закриття Чорнобильської АЕС. ЄС підтримає Україну шляхом надання коштів для заміни енергогенеруючих потужностей в Україні.

 ЄС також є зацікавленим у посиленні співробітництва з Україною з таких питань, як захист від радіації, поводження з відходами, знезараження та демонтаж ядерних установок та досліди в галузі технології синтезу. Нещодавно підписані між Союзом та Україною угоди про співробітництво в царинах ядерної безпеки та термоядерного синтезу полегшать це співробітництво.

 Окрім цього, ЄС закликає Україну вжити рішучих заходів у галузі захисту навколишнього середовища. Захист здоров’я населення від забруднення питної води, повітря та ґрунту, а також раціональне

та відповідальне використання природних ресурсів і обмеження транскордонного забруднення повітря та води є пріоритетами в цій галузі.

 Співтовариство є готовим підтримати зусилля спеціальної Робочої групи, створеної для того, щоб підтримати органи влади України в їхніх зусиллях, спрямованих на реформування енергетичної галузі.

 Підтримка Співтовариства Плану дій “Великої Сімки” передбачає фінансування короткострокових удосконалень у галузі безпеки в Чорнобилі через Рахунок ядерної безпеки, що його веде Європейський Банк реконструкції та розвитку, до закриття, виведення з експлуатації, усунення соціальних наслідків закриття, участь у Плані реалізації об’єкту “Укриття” та фінансуванні замінюючих засобів у відповдності до попередніх зобов’язань, які компенсують втрату Україною енергогенеруючих потужностей, за умови успішного виконання всіх діагностичних процедур, включаючи зайняття узгодженої позиції стосовно умов позики, а також формулювання угоди про надання позики й гарантійної угоди при умові, що Україна буде додержуватися своїх зобов”язань щодо реалізації Меморандуму про взаєморозуміння 1995 року.

 ЄС намагатиметься підтримувати Україну в її зусиллях, спрямованих на послаблення шкідливого впливу екологічної ситуації в Україні на здоров’я населення-що особливо стосується якості питної води, очищення стічних вод, збору та захоронення відходів, а також забруднення повітря. ЄС підтримає інституційну реформу комунальних служб, відповідальних за екологічні послуги, та інші проекти технічної допомоги й інвестиції в охорону навколишнього середовища.

 Наступна конференція “Навколишнє середовище для Європи” відбудеться у вересні 2002 р. в Києві й надасть можливість поліпшити поінформованість України з екологічних питань. Країни-члени та Комісія розглянуть можливість надання технічної допомоги/підтримки Міністерству охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в підготовці та плануванні цієї конференції.

Неофіційний переклад Представництва Європейської Комісії в Україні

СТРАТЕГІЯ

інтеграції України до Європейського Союзу

(витяги)

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах — членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

9. Співробітництво у галузі охорони довкілля

Охорона довкілля є визнаним пріоритетом державної політики і предметом підвищеної уваги громадськості в європейських державах, одним з головних напрямів діяльності ЄС і актуальною проблемою для України, зумовленою не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні.

Правовою основою співробітництва у галузі охорони довкілля є УПС, міжнародні договори та угоди щодо безпеки навколишнього природного середовища, сторонами яких є Україна та ЄС.

В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має привести до створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Львів, 2004.— 192 с.

Збірник містить нормативно-правові акти Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища: Договір про заснування Європейського Співтовариства, Програма дій з навколишнього середовища, директиви та регламенти в сфері охорони довкілля.

ББК Х9(4УКР)407.11.к1

Здано до набору 07.05.2004. Підписано до друку 23.05.2004. Формат 60.90/16. Папір офсетний. Гарнітура “Баскервіль”. Ум. друк. арк. 12,00. Обл. вид. арк. 11,03. Тираж 700 прим.

Друк ТзОВ “ЮМІ”, м. Львів, вул. Левицького, 63.

COMPENDIUM OF THE EU LEGAL ACTS IN THE FIELD OF ENVIRONMENTAL PROTECTION

The compendium contains legal acts of the European Union in the field of environmental protection, including excerpts from the Treaty establishing the European Community, Sixth Program on Environment, directives and regulations on the environmental protection.

The compendium is designed for students, practitioners, and teachers of the EU, International and Environmental Law.