§ 2. Право власності та інші речові права суб’єктів господарювання

Правом власності, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власник, згідно зі ст. 4 Закону України  «Про власність»,  на свій  розсуд  володіє,  користується та розпоряджується майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно чи за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Законодавство, як уже зазначалося, містить лише таке застереження: власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб та держави (ст. 41 Конституції України; ст. 4 Закону України від 7 лютого „Про власність”).

Результати господарського використання свого майна (виготовлена продукція, одержаний прибуток) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом чи договором (наприклад, договором оренди).

Значну питому вагу в Україні має державна власність. Крім державної власності, значними за обсягом є також республіканська власність (республіки  Крим) і комунальна власність. Суб’єктами цих різновидів власності є відповідно держава в особі Верховної Ради України, Автономна Республіка Крим в особі Верховної Ради та територіальні громади в особі місцевих рад.

Управління державним майном здійснюють уповноважені ними державні органи. Останні вирішують питання створення державних підприємств,   визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного майна відповідно до законодавчих актів України (статті 31, 32 Закону України «Про власність»). Майно ж, яке є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належать йому на праві господарського відання, чи оперативного управління, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, може чинити відносно нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Таким чином, можна сказати: якщо власник вправі володіти,   користуватися та розпоряджатися своїм майном в повному обсязі, то державне підприємство відносно майна, що належить йому на праві господарського    відання, користується цими правомочностями в «урізаному» вигляді.

Про це свідчить ст. 37 Закону України «Про власність», згідно з якою до права господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. Прикладом цього «іншого» є заборона підприємствам, що є в державній власності, передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам, та положення про те, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) в порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

Ще приклад. Згідно із Законом України від 14 березня 1995 року “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” орендодавцями цього майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що є державною власністю, і органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами управляти майном, - щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності.

Можливості державних підприємств обмежені. Вони є орендодавцями майна лише щодо окремого індивідуально визначеного майна. Стосовно ж цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна державні підприємства можуть бути орендодавцями тільки з дозволу вищезазначених органів.